Еволюція спадкового права в Україні (історично-правовий аспект)

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Нелін Олександр Іванович
УДК 347.65/68 (091)

Еволюція спадкового права в Україні
(історично-правовий аспект)

Спеціальність: 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія
політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант:
Безклубий Ігор Анатолійович,
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2010
ЗМІСТ
Вступ 4
РОЗДІЛ 1. Історіографія, джерельна база та методологія досліджен-ня 16
1.1. Дореволюційна історіографія спадкового права (до 1917 року) 16
1.2. Історіографія розвитку спадкового права у працях
радянських і зарубіжних учених (1917–1991 роки) 31
1.3. Дослідження еволюції спадкового права в сучасній
українській історіографії (1991–2010 роки) 37
1.4. Джерельна база та методологія дослідження 39
ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ 1 54

РОЗДІЛ 2. Загальні положення спадкового права. Основні етапи виникнення та розвитку спадкового права 56
2.1. Основні поняття спадкового права 56
2.2. Виникнення та розвиток спадкових відносин у потестарному суспіль-стві та спадкування в римському цивільному праві 78
2.3. Розвиток спадкування у феодальному та буржуазному праві 92
ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ 2 108

РОЗДІЛ 3. Виникнення та розвиток спадкового права в Україні у
IX – кінці XVIII століть 110
3.1. Виникнення та розвиток спадкового права в Руській державі 110
3.2. Спадкове право в українських землях, що входили до складу Велико-го князівства Литовського (друга половина ХІV – перша половина XVI століть) 137
3.3. Спадкове право в українських землях у складі Королівства Польського та Речі Посполитої Польської (друга половина ХIV–XVIIІ століття) 154
3.4. Спадкове право Запорозької Січі 165
3.5. Спадкове право в Українській гетьманській державі (Військо Запоро-
зьке) (друга половина XVII – XVIII століття) та в інших українських зем-лях, що входили до складу іноземних держав 170
ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ 3 212

РОЗДІЛ 4. Спадкове право в українських землях у складі Російської
та Австро-Угорської імперій у ХІХ – на початку ХХ століття 215
4.1. Російське спадкове право у першій половині ХІХ століття 215
4.2. Спадкове право в українських землях у складі Російської імперії
у ХІХ – на початку ХХ століття 239
4.3. Спадкове право в українських землях у складі Австро-Угорської
імперії
286
ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ 4 302

РОЗДІЛ 5. Спадкове право у період відродження української
державності (1917–1920 роки), право радянського періоду
(1917–1991 роки) та сучасної України (1991–2010 роки) 304
5.1. Спадкове право у період відродження української
державності (1917–1920 роки) 304
5.2. Спадкове право Української Радянської Соціалістичної
Республіки (1917–1991 роки) 322
5.3. Спадкове право сучасної України (1991–2010 роки) 339
ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ 5 362

Висновки 365
Список використаної літератури 371–414

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Проблеми спадкового права з давнини і до-нині залишаються в центрі уваги суспільства й держави, законодавця та дослідників, оскільки майже кожна людина неминуче стає спадкоємцем і одного разу змушена стати спадкодавцем. Українська держава є спадкоємицею всієї тієї правової спадщи-ни, що протягом віків створювалась в українських землях. Українське право сягає своїм корінням звичаєвого права давніх слов’ян, класичних джерел права Руської держави, Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. Воно інтегрувало пра-вотворчі пошуки Запорозької Січі та Війська Запорозького. Його історія фрагмен-тарна без дослідження правових явищ в українських землях, що входили до складу Російської та Австро-Угорської імперій, у період відродження української держав-ності (1917–1920 рр.), в Українській Радянській Соціалістичній Республіці (1917–1991 рр.) і сучасній Україні. Створення новітньої парадигми українського права не-можливе без здобутків і втрат національної минувшини.
Із прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. відбулася переорієнтація суспільних відносин на охорону і захист прав громадян, побудову демократичної, правової держави, що зумовлює необхідність дослідження й аналізу на належному науковому рівні історії становлення й розвитку вітчизняного права. Існує ще ряд проблем, які законодавець має вирішити, щоб українська правова система повністю відповідала світовим стандартам. Саме тому нині відбувається адаптація національ-них особливостей, елементів (норм, принципів, інститутів) правової системи Украї-ни до європейського та міжнародного права. Разом із тим, реформа української пра-вової системи показує, що формальне запозичення західно-правових моделей без урахування культурно-історичних, національних і духовних особливостей України не тільки не дає очікуваних результатів, а навпаки, згубно позначається на стані сус-пільства й держави.
На вибір теми дослідження остаточно вплинула її малорозробленість у науко-вій літературі та відсутність дисертаційних досліджень, у яких досліджувалася б еволюція спадкового права в Україні. В умовах становлення основних державно-правових інститутів України зростає інтерес до поглибленого вивчення процесів правотворення минулого, у тому числі й у сфері спадкового права.
Науковий аналіз еволюції спадкового права в Україні від потестарного суспі-льства до сьогодення дає можливість глибше зрозуміти специфіку державно-право-вого розвитку українського народу, пізнати систему спадкових правовідносин, що характеризують самобутність правової системи України, з’ясувати закономірності та забезпечити наступність розвитку національного права.
В умовах зростання значення ролі приватної власності громадян і порядку її спадкування в умовах ринкової економіки, розширення сфери застосування приват¬ного права важливою є необхідність розроблення механізму захисту прав і законних інтересів суб’єктів спадкових правовідносин, що неможливо здійснити без зверне¬ння до історичних витоків спадкового права, без усебічного розгляду правової природи й особливостей цього явища.
Недостатність знань з історії спадкового права України, існування значної кі-лькості дискусійних проблем, необхідність вдосконалення законодавства в цій час-тині також зумовлює актуальність дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до державної бюджетної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України» (номер 01-БФ-042-01; номер державної реєстрації – 019u007725).
Хронологічні межі дослідження охоплюють період від зародження спадко-вих правовідносин до аналізу сучасного стану спадкового права в Україні.
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в переосмисленні теоретичних і методологічних засад, світоглядних основ досліджень процесу еволюції спадкових правовідносин у контексті сучасної доктрини спадкового права, а також проведенні комплексного науково-теоретичного аналізу еволюції спадкового права в українських землях. Мета дослідження зумовила постановку та вирішення таких завдань:
– проаналізувати комплекс літературних джерел, необхідних для реалізації мети дослідження, класифікувати і типологізувати їх за науковими напрямами та школами. Під час виконання цього завдання виявити свідомо створювані прогалини, нав-мисно замовчувані та спотворені сторінки історії спадкового права України;
– простежити порядок спадкування на різних етапах розвитку історії українського народу, пов’язаних з існуванням чи відсутністю українською державності;
– виявити залежність розвитку спадкових правовідносин від соціально-еконо-мічних, політичних, духовних та інших умов життя суспільства;
– з’ясувати, яка із двох форм спадкування – за законом чи за заповітом мала на Русі пріоритетний характер, а яка – з’явилася пізніше;
– проаналізувати чи був у Руській державі порядок спадкування результатом еволюції руського спадкового права чи рецепції норм права інших держав, і в першу чергу Візантії;
– з’ясувати порядок спадкування князівського столу в Руській державі;
– простежити за порядком спадкування родового майна, розширенням кола суб’єктів спадкових правовідносин за доби Руської держави, Великого князівства Литовського та в Українській гетьманській державі (Війську Запорозькому), виді-лення їх у самостійний правовий інститут;
– встановити особливості спадкового права в українських землях у складі Ко-ролівства Польського та Речі Посполитої Польської;
– з’ясувати основні риси козацького спадкового права;
– виявити особливості спадкового права в Українській гетьманській державі (Війську Запорозькому);
– уточнити час поширення дії російського законодавства в українських губер-ніях Російської імперії;
– встановити основні джерела особливих положень для Полтавської та Черні-гівської губерній, що грунтувалися на нормах місцевого права, і були включені до Зводу законів Російської імперії 1842 р.;
– порівняти особливі для Полтавської та Чернігівської губерній положення спадкового права, що грунтувалися на нормах місцевого права, із відповідними по-ложеннями Зводу законів Російської імперії 1842 р., що діяли на території метрополії;
– встановити рівень урахування спадковим законодавством Російської та Австро-Угорської імперій місцевих особливостей права в українських губерніях;
– простежити за порядком диференціації між суб’єктами спадкових правовід-носин залежно від соціального статусу особи, статі, релігійної належності тощо;
– розробити пропозиції, спрямовані на вдосконалення спадкового законодавства та практики його застосування.
Об’єктом дослідження є спадкові правовідносини, що склалися в українських землях, які сьогодні є етнічною територією України, від їхніх витоків до сьогодення.
Предметом дослідження є еволюція спадкового права в Україні в межах ІХ – початку ХХІ ст.
Методологічна основа дослідження. Обгрунтованість і достовірність нау-кових здобутків забезпечуються використанням діалектичного методу й окремих загальнонаукових, конкретно-наукових і спеціально-правових методів пізнання. За основу дисертаційного дослідження взято діалектичний метод, який дозволив виз-начити закономірності розвитку спадкових правовідносин від потестарного суспі-льства до сьогодення (підрозділи 2.2, 2.3, 3.1–3.5, 4.1–4.3, 5.1–5.3). Метод герме-невтики сприяв пізнанню текстів нормативних актів, архівних матеріалів, інших документів, аналізу й оцінці змісту монографічних праць, наукових публікацій, що дало змогу узагальнити політико-правові явища та властивості предмета дослі-дження (підрозділ 1.1–1.3, 3.1–3.2, 3.5, 4.2–4.3, 5.1–5.3). Історичний метод викори-стано для відтворення еволюції спадкового права України (підрозділи 3.1–3.5, 4.2–4.3, 5.1–5.3). Аксіологічний метод використовувався для визначення якості норма-тивних актів Української гетьманської держави, їхній відповідності морально-етичним категоріям на зразок: добро, справедливість, суспільне благо тощо (під-розділ 3.5).
Широкого застосування набули загальнонаукові методи, а саме: логіко-істо-ричний, який передбачає наповнення будь-якої логічної моделі історичним змістом задля унеможливлення підміни реальності на раціонально вибудуваний логічний ряд поза межами об’єктивної дійсності. Правова конструкція еволюції спадкових відносин коригувалася за допомогою значного пласту історичних і юридичних фактів, виявлених під час наукового пошуку (підрозділи 3.1–3.5, 4.2–4.3, 5.1–5.2); структурний і системний методи забезпечили системне вивчення особливостей і принципів соціальної структуризації населення в українських землях, правового статусу різних суспільних станів – суб’єктів спадкових правовідносин (підрозділи 3.1–3.5). Статистичний метод, як один із конкретно-наукових методів, покликаний через завдання математичного порядку виявити найбільш значущі показники, що дозволили проілюструвати соціально-економічні причини кодифікації дореволюційного права (підрозділи 3.5, 4.2).
Метод моделювання використано при розробці пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення спадкового законодавства та практики його застосування. Спеціально-правові методи застосовувалися в їхньому оптимальному співвідношенні: історично-правовий метод ґрунтується на доктрині синтезних, інтегрованих досліджень правових явищ та історичних процесів. Цей метод є квінтесенцією всього дослідження, оскільки саме йому було відведено провідну роль – розкрит- тя еволюції спадкових правовідносин у зазначених хронологічних межах з усією конфліктністю, характерною для проникнення нових правових, економічних, соціальних, політичних явищ у середовище, століттями незмінюване, із недосконалим правом спадщини (підрозділи 3.5, 4.2); порівняльно-правовий метод націлював на зіставлення окремих норм спадкового права, сприяв науковому пошуку загального й особливого у правових актах, ухвалених чи діючих як в українських губерніях, так і в Російській імперії (підрозділи 4.2, 4.3).
Дисертант у своїй роботі спирався на комплекс методів, застосувавши прин-ципи їхньої взаємодоповнюваності або поліметодологізму.
Теоретичну основу дослідження складають наукові розробки відомих доре-волюційних, радянських, зарубіжних і сучасних учених у галузі теорії та історії держави і права, римського приватного права, цивільного та спадкового права. Спеціальні дослідження історії кодифікації права в України провели Д. Багалій, В. Бар-шевський, М. Владимирський-Буданов, І. Каманін, В. Латкін, Г. Максимович, Д. Міллер, М. Слабченко, Ф. Тарановський, І. Теліченко. Історії кодифікації цивільного права присвячено роботи В. Дронікова, С. Пахмана; історії кодифікації місце-вих цивільних законів В. Кульчицького, В. Месяца, А. Нольде, А. Ткача; історії та праву Київської Русі Б. Грекова, Б. Рибакова, П. Толочка, С. Юшкова; джерелам права України в першій половині ХІХ ст. А. Дубровіної; Литовським статутам І. Усенка, В. Чеховича; історії економічного, юридичного та суспільного ладу України М. Василенка; історії українського права Р. Лащенка, О. Шевченка.
У вирішенні науково-дослідницьких завдань значну допомогу надали праці сучасних українських учених-теоретиків держави і права М. Кельмана, М. Козюбри, В. Котюка, О. Мурашина, Н. Оніщенко, П. Рабіновича, О. Скакун та інших.
Свою частку в дослідженні проблем спадкового права в Україні залишили праці П. Захарченка, присвячені історії держави і права України та подвірно-спадко-вій системі землекористування та землеволодіння в українських губерніях Російської імперії (середина ХІХ – перша чверть ХХ ст.) і М. Никифорака, присвячені дер-жавному ладу і праву на Буковині в 1774–1918 рр.
Дореволюційне спадкове право викладене в підручниках Є. Васьковського, Д. Мейєра, К. Побєдоносцева, П. Цитовича, Г. Шершеневича. Проблемам радянсь-кого спадкового права були присвячені дослідження Б. Антімонова і К. Граве, М. Гордона, В. Дронікова, Т. Коваленко, П. Нікітюка й ін.
Базовий рівень пізнання проблем цивільного і спадкового права забезпечили праці сучасних українських цивілістів: І. Безклубого, Д. Бобрової, Т. Бондар, О. Дзе-ри, А. Довгерта, Ю. Заіки, Н. Кузнецової, І. Кучеренко, В. Луця, О. Підопригори, С. Фурси, Є. Харитонова, Я. Шевченко й ін. Значний внесок у дослідження проблем спадкових правовідносин мали дисертаційні дослідження вітчизняних учених В. Ва-сильченка, Є. Рябоконя, Є. Фурси, В. Чуйкової, Л. Шевчук та ін.
Висновки зіставляються й коригуються відповідно до робіт сучасних істориків національного права Ю. Бисаги, В. Гончаренка, В. Кульчицького, П. Музиченка, А. Рогожина, В. Тація, О. Шевченка, Ю. Шемшученка, О. Ярмиша й ін.
Емпіричну основу дослідження складають праці дослідників історії держави і права України, історії цивільного і спадкового права, опубліковані та виявлені нор-мативні акти відповідних галузей права, документи й матеріали фондів Центрального державного історичного архіву України, державного архіву Чернігівської області, Праці етнографічно-статистичної експедиції у Західно-Руському краї, зібрані П.П. Чубинським, Праці Комісії з перетворення волосних судів (1873–1874), четвертий і п’ятий томи яких присвячено українським губерніям, Праці Комісії для виучування звичаєвого права України ВУАН, Праці комісії для виучування історії західно-руського та українського права за редакцією М.П. Василенка, а також опублікована судова практика у справах про спадкування.
Наукова новизна дослідження. Дисертація є першим в Україні самостійним комплексним дослідженням еволюції спадкового права в українських землях, які сьогодні складають етнічну територію України від потестарного суспільства до сьогодення. У дисертаційній роботі обґрунтовано ряд концептуальних положень, узагальнень і висновків, які відповідають критеріям наукової новизни.
Автором уперше:
– здійснено класифікацію масиву історіографічної літератури, актуалізовано споріднені з темою дисертації наукові проблеми, нагальність яких зумовлена суспі-льними потребами;
– обгрунтовано, що в кінці ХІ – на початку ХІІ ст. на Русі спадкування здійс-нювалось згідно з нормами звичаєвого права та за законом. Спадкування за законом у той час було пріоритетним, і цим гарантувалося, що маєтки завжди залишалися за родовими сім’ями. Спадкування за заповітом юридично було закріплено лише у Просторовій редакції «Руської правди» на початку ХІІІ ст. у специфічній правовій конструкції – «ряд». За своєю юридичною природою «ряд» докорінно відрізнявся як від візантійського заповіту того періоду, так і від сучасного заповіту, що виключало можливість рецепції візантійського спадкового права;
– доведено, що розділи про спадкування з «Еклоги» та «Прохірона» в Руській державі до ХІІІ ст. ще не були відомі. Юридичні збірники «Номоканони» були поширені на Русі у період виникнення Просторової редакції «Руської правди», тому формування руського спадкового права відбувалось незалежно від візантійського; отже, правові принципи римського та візантійського спадкового права за заповітом, не могли бути запозиченими на Русі при спадкуванні за «рядом».
У візантійському праві спадкоємцями за законом могли бути батько, мати, дід, баба, брати, подружжя. У руському праві такі варіанти виключались, тому що за за-коном родове майно могли успадковувати лише сини. Майно бояр і дружинників, які не мали синів, дозволялося успадковувати донькам.
У Литовсько-Руській державі серед рецептованих (запозичених) іноземних дже-рел вирізнялося німецьке або магдебурзьке право. Але рецепція пам’яток іноземного походження в цей період не припинила розвиток руського права, а збагатила його новими правовими поняттями та нормами.
Певну самостійність правова система України зберігала в Запорозькій Січі та в Українській гетьманській державі (Військо Запорозьке). Після входження України під протекторат російського царя, попри деякі спроби зберегти українську держав-ність і самостійну правову систему, вона дедалі більше втягувалася в контекст істо-ричного розвитку Російської імперії. Надалі всі правові рішення визначались імперською (до 1917 р.) і радянською правовими доктринами;
– встановлено порядок спадкування князівського столу в Руській державі, що приватно-правові та публічно-правові елементи не розрізнялися, а тогочасне право спадщини закріплювало за спадкоємцем не тільки власність, але й владу. Із права власності на землю випливало і право на повноту всієї влади над населенням, що проживало на успадкованій землі, проте Київське віче не дозволяло князівській владі перетворити державу у приватну власність та вільно в ній успадковувати владу;
– визначено основні риси козацького спадкового права, обгрунтовано, що традиційне для Статутів Великого князівства Литовського успадкування землі в Запорозькій Січі не було поширено з двох причин: 1) користування землею було довічним, а терени Запорозьких вольностей вважалися колективною власністю козацтва; 2) особливості січового життя впливали на те, що в більшості козаків просто не було спадкоємців – дружин, дітей;
– з’ясовано, що в Українській гетьманській державі виник новий інститут спа-д-кового права – умовний заповіт, тобто заповіт із певними умовами щодо передачі спадкоємцеві у володіння майна ще за життя спадкодавця;
– виявлено витоки та причини впровадження російського спадкового законо-
давства в українських губерніях Російської імперії;
– обгрунтовано, що місцеві особливості права в українських губерніях Росій-ської імперії або зовсім не були враховані загальноімперським законодавством, або різко суперечили йому. Тому Судовий статут 1839 р. дозволив селянським судам (сільським розправам) у таких випадках розглядати справи на підставі норм звичаєвого права. При проведенні кодифікації права у першій половині ХІХ ст. російський царизм урахував особливості положення для Полтавської та Чернігівської губерній, що грунтувалися на нормах місцевого права (53 ст. «Зводу законів цивільних», чотири статті «Зводу законів про стани», одна стаття «Зводу законів межових») у т. Х Зводу законів Російської імперії 1842 р. Австро-Угорською імперією особливості українського звичаєвого права не були враховані;
– доведено, що основним джерелом особливих для Полтавської та Чернігівсь-кої губерній положень Зводу законів Російської імперії 1842 р. стали Звід місцевих законів західних губерній 1837 р. (47 ст.), Литовський статут третьої редакції та «думка» Державної ради;
– встановлено, що система права в українських губерніях Російської імперії
відрізнялася вищим рівнем юридичної техніки та детальнішою регламентацією шлюбно-сімейних і спадкових правовідносин, передбачала остаточний (вічний) і тимчасовий порядок спадкування. За особливими для Полтавської та Чернігівської губерній правилами встановлювалася більша залежність дітей від батьків, надавало-ся більшого значення родинним зв’язками у шлюбно-сімейних і спадкових право-відносинах, батьки мали право зректися своїх дітей у випадку їхньої негідної пове-дінки, права жінок були більш обмеженими порівняно з правами чоловіків, передбачалося більша кількість цивільно-правових угод, ніж ще було встановлено загальноросійським законодавством тощо.
Отримали подальший розвиток висновки й узагальнення, пов’язані з:
– характеристикою порядку спадкування на різних етапах розвитку історії українського народу, пов’язаних з існуванням чи відсутністю української держав-ності;
– встановленням, що спадкові правовідносини об’єктивно відображають стан суспільного, економічного, політичного й духовного розвитку певної епохи та певного соціуму. Обмеження спадкових прав, нерівність – це ті фундаментальні проб-леми, що пронизують історію спадкового права й лише останнім часом поступово вирішуються;
– уточненням, що в Руській державі існувало успадкування за звичаєм, за за-коном і за заповітом. За законом майно померлого смерда могли успадковувати лише сини. Згодом Просторова редакція «Руської правди» передбачила, що майно померлого смерда, у якого не було синів, переходило у власність князя, а доньки від батьківського спадку отримували невелику частку на прожиття. Майно бояр і дружинників, які не мали синів, дозволялось успадковувати донькам. Усе це є свідченням появи правових привілеїв для представників аристократичної верхівки;
– характеристикою спадкового права в українських землях, які були під юрисдикцією Польщі, особливістю якого було обмеження прав жінки на успадку-вання нерухомості. У польському та литовському праві обов’язком кожного земле-власника було особисте несення військової служби. Крім того, він був зо-бов’язаний поставити на війну певну кількість озброєних людей, залежно від воло-діння. Шляхтич, який не виконував військову повинність, втрачав право володіння землею. Порядок спадкування майна жінкам у XVI–XVII ст. мав назву «четвертин-ки», тому що 3/4 батьківського майна переходило до синів, а 1/4 успадковували доньки незалежно від їхньої кількості. Материнське майно всі діти успадковували в однакових частках.
У дослідженні вдосконалено окремі положення, відповідно до яких:
– встановлено, що руське спадкове право мало яскраво виражені риси та принципи феодального права, оскільки порядок спадкування відрізнявся залежно від соціального статусу особи, статі, віку, релігійної приналежності, стану здоров’я тощо;
– проведено аналіз поняття спадкування, яке є ключовим у теорії спадкового права, оскільки саме його зміст визначає і зміст похідних від нього термінів: спад-щина, спадкодавець, спадкоємець, спадкові правовідносини. Запропоновано допо-в-нити ст. 1216, 1217 і 1249 ЦК України новими правовими поняттями та нормами, обгрунтовано, що укладення секретного заповіту суперечить встановленій законо-давцем вимозі щодо нотаріальної форми заповіту.
Практичне значення одержаних результатів дослідження. Результати дослідження використовуються як дисертантом, так й іншими викладачами в науково-педагогічній діяльності в Київському університеті туризму, економіки і права, у тому числі при викладанні навчальних дисциплін «Історія держави і права України», «Спадкове право України», «Нотаріат в Україні». Крім того, вони можуть бути використані в інших сферах діяльності, зокрема:
– у науково-дослідній сфері: сформульовані та викладені положення, уза-гальнення, висновки й рекомендації можуть стати основою для подальших науко-вих розробок в історії держави і права України та спадкового права України;
– у сфері правотворчості: висновки та пропозиції, сформульовані в дисерта-ції, можуть використовуватися для подальшого вдосконалення Цивільного кодексу України, Закону України «Про нотаріат», інших актів цивільного законодавства, які регламентують спадкові правовідносини й діяльність органів нотаріату;
– у навчально-методичній роботі: узагальнені та викладені в дисертації по-ложення можуть використовуватися при підготовці навчальних і навчально-мето- дичних посібників із навчальної дисципліни «Історія держави і права України» та «Спадкове право України» (Акт впровадження від 15 лютого 2010 р.).
Пропозиції і доповнення дисертанта до проекту Постанови Пленуму Верхов-ного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» були врахо-вані та використані у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 р. (Довідка про впрова-дження Верховного Суду України від 05 червня 2008 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертації обговорювалися і були схвалені на засіданні кафедри теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Окремі положення дисертації були предметом обговорення на конференціях: Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні проблеми правового ре-гулювання відносин у сфері господарювання в умовах ринкової економіки». – м. Київ, 18 травня 2007 р.; IV Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні питання реформування правової системи України». – м. Луцьк, 1–2 червня 2007 р. (тези опубліковані); Науково-практична конференція «Нотаріат – проблеми сього-дення: шляхи вирішення». – м. Київ, 30 травня 2008 р. (акт апробації матеріалів ди-сертаційного дослідження Неліна О.І. від 19.05.2010 № 548/1/12-10); Міжвузівська науково-практична конференція «Проблеми розбудови громадянського суспільства в Україні». – Університет економіки і права «КРОК», 5 червня 2008 р. (тези опубліковані); VІ Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні питання реформування правової системи України». – м. Луцьк, 29–30 червня 2009 р.; VII Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні питання реформування правової системи України». – м. Луцьк, 4–5 червня 2010 р. (тези опубліковані).
На монографію здобувача опубліковано дві рецензії: Семчик В.І. Рецензія на монографію «Еволюція спадкового права в Україні» / В.І. Семчик // Підприємницт-во, господарство і право. – 2010. – № 6. – С. 167–168; Кузьминець О.В. Рецензія на монографію «Еволюція спадкового права в Україні» / О.В. Кузьминець // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – № 7. – С. 183–184.
Публікації. Основні наукові положення та результати дисертації знайшли відображення в монографії (Київ, 2009, 22, 2 д. а.) і 33 наукових статтях (загальним обсягом 12,5 д. а.), які опубліковано у фахових виданнях, включених до переліків, затверджених ВАК України, а також матеріалах і тезах доповідей на наукових конферен-ціях.
Структура роботи зумовлена метою та предметом дослідження. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, поділених на вісімнадцять підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 414 сторінок, із них основного тексту – 370 сторінок. Список використаних джерел налічує 524 найменування і займає 44 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз еволюції спадкового права в Україні дозволив сформулювати ряд нау-ково-практичних підсумків та узагальнень, серед яких головними є такі:
1. Проведений аналіз джерелоутворюючої літератури до теми засвідчив, що найбільшою заангажованістю, схематизмом і фрагментарністю відзначається радянська історіографія. На об’єктивність праць представників української діаспори вплинув брак нормативного й іншого джерельного матеріалу. Сучасний стан історіографії свідчить про повернення інтересу до проблем розвитку спадкового права.
2. Спадкове право, як й інші правові явища, пройшло свою еволюцію, удосконалення та збагачення на різних етапах розвитку історії українського народу, пов’язаних з існуванням чи відсутністю української державності, поступово вироблялися сучасні стандарти в цій галузі правових відносин.
3. Спадкові правовідносини об’єктивно відбивають стан суспіль¬ного, економіч-ного, політичного й духовного розвитку певної епохи та певного соціуму. Обмеження спадкових прав, нерівність – це ті фундаментальні проблеми, що існують в історії спадкового права й лише останнім часом поступово вирішуються.
4. За часів матріархату не було особистої власності, тому належне померлому майно розподілялося між родичами у межах роду, племені, але це не було спадку-ванням у класичному правовому розумінні. Звичай був основним засобом регулю-вання поведінки людей, соціально-економічних відносин у потестарному суспільст-ві, а вже в ІХ ст. набув значення неписаної правової норми.
5. За часів патріархату сімейне майно розподілялася між родичами домовласника (агнатами і когнатами), але не виходила за межі патріархальної сім’ї, тобто не було спадкування – переходу прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб (спадкоємців). У цей період також був перерозподіл сімейного майна у межах сім’ї, а не спадкування особистої власності батька-спадкодавця.
Лише наприкінці патріархату (при третьому порядку спадкування), виникло спадкування за законом, коли діти домовласника були визнані спадкоємцями першої черги.
6. Становлення руського права відбувалось у два етапи. На першому з них, що припадає на VI–IX ст., завершується перехід від каузального до звичаєвого пра-ва. На другому етапі (ІХ–Х ст.) завершується перехід від звичаєвого (усного) права до писаного, поміж найважливіших пам’яток якого називають русько-візантійські договори, що зафіксували стан руського права початку Х ст.
Розділи про спадкування із «Еклоги» і «Прохірона» у Руській державі до ХІІІ ст. ще не були відомі. Юридичні збірники «Номоканони» були поширені на Ру-сі у період виникнення Просторової редакції «Руської правди», тому формування руського спадкового права відбувалось незалежно від візантійського.
7. У кінці ХІ – на початку ХІІ ст. у Руській державі відомі були такі форми спад-кування: за звичаєм, за законом і за заповітом. Спадкування за законом мало у той час пріоритет. Юридичне закріплення спадкування за заповітом («за рядом») відбулося лише у Просторовій редакції «Руської правди» на початку ХІІІ ст., але «ряд» – це не заповіт у прямому розумінні цього слова, а правонаступництво усього спільного сімейного майна між членами родини при збереженні спільної сімейної власності.
8. У Литовсько-Руській державі серед рецептованих (запозичених) іноземних джерел вирізнялося німецьке або магдебурзьке право. Але рецепція пам’яток інозе-много походження в цей період не припинила розвиток руського права, а збагатила його новими правовими поняттями та нормами.
Певну самостійність правова система України зберігала в Запорозькій Січі та в Українській гетьманській державі (Військо Запорозьке). Після входження України під протекторат російського царя, попри деякі спроби зберегти українську держав-ність і самостійну правову систему, вона дедалі більше втягувалася в контекст істо-ричного розвитку Російської імперії. Надалі всі правові рішення визначались імперською (до 1917 р.) і радянською правовими доктринами.
9. У Руській державі приватно-правові та публічно-правові елементи не розріз-нялися. Сини князя, що успадковували після нього рухоме й нерухоме майно, дивилися на державу як на власність. Тогочасне право спадщини закріплювало за спадкоємцем не тільки власність, але й владу. Із права власності на землю випливало і право на повноту всієї влади над населенням, що проживало на успадкованій землі. Проте Київське віче не дозволяло князівській владі перетворити державу у приватну власність та вільно в ній успадковувати владу. Щоб легалізувати успадковану владу, потрібна була згода Київського віче.
10. Питання успадкування майна отримали у Статутах Великого князівства Ли-товського 1529, 1568 і 1588 рр. досить повну й детальну регламентацію, унаслідок цього спадкове право виділилося у самостійний правовий інститут. Уперше у Ли-товському статуті 1566 р. було введено до наукового обігу поняття «виморочне майно».
Норми спадкового права «Руської правди» щодо збереження родового майна за спадкоємцями були не тільки визнані дійсними, а й розвинуті та закріплені у Статутах Великого князівства Литовського в нормах, що обмежували волю спадкодавця щодо спадкових маєтків. Статутами дозволялося продавати лише одну третину батьківського маєтку. Ця ж тенденція збереження родового майна спостерігається і в Українській козацькій державі, що виявилося в чіткішому розмежуванні різного правового режиму спадкування для батьківського чи материнського майна та майна набутого.
11. В українських землях, які були під юрисдикцією Речі Посполитої Польсь-кої, характерною рисою спадкового права було обмеження прав жінки на успадку-вання нерухомості. У польському та литовському праві обов’язком кожного земле-власника було особисте населення військової служби. Крім того, він був зо-бов’язвний поставити на війну певну кількість озброєних людей залежно від воло-діння. Шляхтич, який не виконував військову повинність, втрачав право на воло-діння землею. Порядок спадкування майна жінками у XVI – XVII ст. мав назву «четвертинки», тому, що 3/4 батьківського майна переходило до синів, а 1/4 ус-падковували доньки незалежно від їхньої кількості. Материнське майно всі діти успадковували в однакових частках.
12. Традиційне для Литовських Статутів успадкування землі в Запорозькій Січі не було поширено з двох причин: 1) користування землею було довічним, а терени Запорозьких вольностей вважалися колективною власністю козацтва; 2) особли-вос-
ті січового життя впливали на те, що в більшості козаків просто не було спадкоєм-ців – дружин, дітей.
13. В Українській гетьманській державі виник новий інститут спадкового права – умовний заповіт, тобто заповіт із певними умовами щодо передачі спадкоємцеві у володіння майна ще за життя спадкодавця.
14. До XVIII ст. царський уряд не наважувався розповсюджувати російське за-конодавство на територію України. Першою цій інтервенції була піддана Слобідська Україна, на яку у 1765 р. було поширено дію російського законодавства. На півдні України (Херсонська, Катеринославська, Таврійська губернії) діяло загальноросійське законодавство. На Правобережній Україні (Київська, Волинська, Подільська губернії), яка до 1792 р. входила до складу Речі Посполитої, найважливішими джерелами права були акти вищих органів польської влади, Литовські Статути, магде-
бурзьке право та залишки звичаєвого права.
15. До 40-х рр. ХІХ ст. в Україні зберігало чинність місцеве право. У Полтавсь-кій, Чернігівській, Київській, Волинській, Подільській губерніях діяли такі самі нормативні акти, що й у ХVIII ст. Остаточне запровадження російського законодавства на Лівобережжі (Полтавська та Чернігівська губернії), але зі збереженням дії окремих норм місцевого права, які було включено до Зводу законів Російської імперії 1842 р., відбулося згідно з Указом від 4 березня 1843 р. «Про введення в губерніях Чернігівській і Полтавській загальних про судочинство настановлень імперії». На Правобережній Україні місцеве право було скасоване Указом від 25 червня 1840 р. У західноукраїнських землях (Галичина і Буковина) діяв Австрійський цивільний кодекс 1811 р.
16. Місцеві особливості права в українських губерніях Російської імперії або зовсім не були врегульовані загальноімперським законодавством, або різко суперечили йому. Тому Судовий статут 1839 р. дозволив селянським судам (сільським роз-правам) у таких випадках розглядати справи на підставі норм звичаєвого права. При проведенні кодифікації права у першій половині ХІХ ст. російський царизм місцеві особливі права для Полтавської і Чернігівської губерній (53 статті «Зводу законів цивільних», чотири статті «Зводу законів про стани», одна стаття «Зводу законів межових») урахував (т. Х Зводу законів Російської імперії 1842 р.). Основним джерелом для них стали Звід місцевих законів західних губерній 1837 р. (47 статей), Литовський Статут третьої редакції та «думка» Державної ради.
17. Система права в українських губерніях Російської імперії відрізнялася ви-щим рівнем юридичної техніки й більш детальнішою регламентацією шлюбно-сімейних і спадкових правовідносин, передбачала остаточний (вічний) і тимчасовий порядок спадкування. Особливі статті для Полтавської та Чернігівської губерній значно розширювали, порівняно зі статтями, що діяли на території метрополії: права батьків (зокрема, їхнє право зректися своїх дітей у випадку негідної їхньої поведінки); батько користувався ширшими правами, ніж мати; власника майна, щодо розпорядження родовим майном тощо.
18. За російським дореволюційним правом спадкування здійснювалося як за законом, так і за заповітом. Заповіт укладався особою «за здорового глузду і твер-дої пам’яті», що досягла 21-річного віку. За відсутності заповіту майно переходило до спадкоємців за законом. Ними були як сини, так і доньки, однак перевагу від-двали синам. Доньки при живих братах отримували 1/14 частину нерухомого майна і 1/8 частину рухомого. Материнська спадщина ділилася порівну. Якщо подружжя було бездітним, то у випадку смерті одного з них інший отримував 1/7 частину нерухомого і 1/4 частину рухомого майна. Особливі для Полтавської та Чер-нігівської губерній положення передбачали, що батьківське майно, отримане сина-ми шляхом виділу майна, і посаг доньки (які померли бездітними), поверталися батькам. Овдовіле подружжя отримувало у спадщину третину всього майна, а як-що дітей не було – усе майно. Вдова отримувала спадкове майно в довічне воло-діння, а не у власність.
19. В українських землях, захоплених Австрією, спадкові відносини регулюва-лись Австрійським цивільним кодексом 1811 р. У спадковому праві діяв принцип універсального правонаступництва. Спадкове право базувалося на законі, на дого-ворі і на заповіті. На відміну від російського й українського права австрійське ци-вільне право дозволяло неповнолітнім (особам, що не досягли 18 років) заповідати в нотаріальній формі та усно в суді. Австро-Угорською імперією місцеві особливо-сті права в українських землях не були враховані, тому що законодавство цієї дер-жави відображало західну традицію права та приналежність до романо-германської сім’ї.
20. Спадкове право ІХ–XVIII ст. мало яскраво виражені риси та принципи фео-дального права, оскільки порядок спадкування відрізнявся залежно від соціального статусу особи. Позбавлялися права на успадкування іновірці, особи, що перейшли до нехристиянських конфесій, позашлюбні діти, доньки, що вийшли заміж без згоди батьків, особи, що зловживали спиртними напоями тощо. Не мали сили заповіти нерухомості на користь євреїв поляків та іноземців.
21. У добу відродження української державності та у період формування радян-ської державності (1917–1920) зберігали чинність окремі норми місцевого звичаєвого права (земельного, цивільного, шлюбно-сімейного та спадкового права), які було включено до Зводу законів Російської імперії 1842 р. Однак наприкінці 20-х рр. ХХ ст. сфера дії норм звичаєвого права суттєво звузилася, основним джерелом радянського права стали нормативні акти.
22. Спадкове право незалежної України, зберігаючи принципові засади радянського спадкового права, містить чимало новел, мета яких – гармонізація українського спадкового права із правом європейський країн у цій галузі, які є типовими для всієї європейської спільноти і мають підгрунтям підвалини, закладені ще римським приватним правом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авсеенко В. Малороссия в 1767 году. Эпизод из истории XVIII столетия / В. Авсе-енко. – К., 1864. – 137 с.
2. Алексеев К. Об имущественных отношениях супругов по древнему русскому праву / К. Алексеев // Чтения в Обществе Истории и Древностей Российских. – 1868. – Кн. 2. – 268 с.
3. Алексеев С.С. Предмет советского социалистического права // Ученые труды / С.С. Алексеев. – Свердловск, 1959. – Т. 1. – 366 с.
4. Алексеев С.С. Общая теория права : в 2 т. / С.С. Алексеев. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т. 1.– 359 с.
5. Алексеев С.С. Общая теория права : в 2 т. / С.С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1981. – Т. 2.– 360 с.
6. Алексеев С.С. Собственность–право–социализм : Полемические заметки / С.С. Алек-сеев. – М. : Юрид. лит., 1989. – 173 с.
7. Алексеев С.С. Право : азбука–теория–философия : Опыт комплексного исследо-вания / С.С. Алексеев. – М. : Статут, 1999. – 712 с.
8. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения / С.С. Алексеев. – М. : Издательство «НОРМА», 2001. – 752 с.
9. Аннерс Э. История европейского права. – пер. со шведского Р.Л. Валинской / Э. Аннерс. – М.: Наука, 1996. – 395 с.
10. Антимонов Б.С., Граве К.А. Советское наследственное право / Б.С. Антимонов, К.А. Граве. – М. : Юрид. лит. – 1955. – 264 с.
11. Антимонов Б., Граве К. Право наследования / Б. Антимонов, К. Граве // Соц. законность. – 1956. – № 6. – С. 19–22.
12. Апполонов А., Страунинг Э. Иски по делам о наследовании / А. Апполонов, Э. Страунинг // Закон. – 2001. – № 4. – С. 72–82.
13. Аркас М.М. Історія України–Русі / Вступне слово і комент. В.Г. Сарбея. – Факс. вид. / М.М. Аркас. – К. : Вища шк., 1990. – 456 с.
14. Багалей Д.И. К истории Екатеринской комиссии для составления проекта нового
уложения / Д.И. Багалей // Киевская старина. – 1885. – № 9. – С. 1–30.
15. Багалій Д.І. Магдебурзьке право на Лівобережній Україні // Розвідки про міста і міщанство на Україні–Руси в XV–XVIII в. / Д.І. Багалій. – Львів, 1904. – Ч. 2. – 462 с.
16. Багалій Д.І. Нарис української історіографії : Джерелознавство / Д.І. Багалій. – К.: Друкарня Української Академії Наук, 1925. – Вип. 2. – 108 с.
17. Багалій Д.І. Історія Слобідської України / Д.І. Багалій. – Харків: Вид-во «Осно-ва», 1990. – 250 с.
18. Барац Г. Об иностранном происхождении большинства русских гражданских законов / Г. Барац // Журн. гражданского и уголовного права. – 1884. – кн. 8. – С. 1–34.
19. Барацъ Г.М. Критико-сравнительный аналізъ Договоровъ Руси съ Византіей / Г.М. Барацъ. – К., Типографія 1-й Кіевской Артели Печатного Дъла. Трехсвятительская № 5, 1910. – 265 c.
20. Бардах Ю. История государства и права Польши / Юлиуш Бардах, Богуслав Леснодарский, Михаил Пиетрчак. – М. : Юрид. лит., 1980. – 559 с.
21. Баршевский В. Краткая история Литовского Статута / В. Баршевский. – Санкт-Петербург, 1882. – 134 с.
22. Барщевский М.Ю. Наследственное право / М.Ю. Барщевский. – М. : Белые аль-вы. – 1996. – 192 с.
23. Барыков О.Л. Обычаи наследования у государственных крестьян: (По сведени-ям, собр. М-вом гос. имуществ в 1848 и 1849 г.) / сост. О.Л. Барыков. – Санкт-Петербург : Тип. Ф. Стелловского, 1862. – 100 с.
24. Безклубий І.А. Банківські правочини : цивільно-правові проблеми : монографія / І.А. Безклубий. – К. : ВПЦ «Київ. ун-т», 2005. – 378 с.
25. Беляев И.Д. О наследстве без завещания по древним русским законам, до Уложения царя Алексея Михайловича / И.Д. Беляев. – М. : Унив. тип., 1858. – 142 с.
26. Беляев И.Д. Крестьяне на Руси : исслед. о постеп. изменении значения крестьян
в рус. гос-ве / И.Д. Беляев. – 4-е изд. – М. : Изд. А.Д. Ступина, 1903. – ХІІ. –
306 с.
27. Бентам И. Принципы законодательства. О влиянии русловий времени и места на законодательство. Руководство по полит. экономии. «Конволют. Серия «Библиотека экономиста» / И. Бентам. – М. : Изд. Солдатенкова К.Г., 1896. – 136 с.
28. Боботов С.В. Наполеон Бонапард – реформатор и законодатель / С.В. Боботов. – М.: Юрид. фирма «Континент». – 335 с.
29. Бойко І.Д. До питання про державність українського народу в період феодалізму / І.Д. Бойко // УІЖ. – К., 1968. – № 8. – С. 29–31.
30. Бойко І.Й. Органи влади і право в Галичині у складі Польського Королівства (1349–1569 рр.) : монографія / І.Й. Бойко. – Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2009. – 628 с.
31. Болтин И.Н. Примечания на «История древняя и нынешняя России г. Леклер-ка» : в 2 т. / И.Н. Болтин. – СПб. : Типография Горного училища, 1788. – Т. 1. – 617 с.
32. Болтин И.Н. Примечания на «История древняя и нынешняя России г. Леклер-ка» : в 2 т. / И.Н. Болтин. – СПб. : Типография Горного училища, 1788. – Т. 2. – 559 с.
33. Бондарев В.К. Наследственное право Украинской ССР / В.К. Бондарев. – К. : Вища школа, 1974. – 164 с.
34. Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині XVII ст. : монографія / В.Й. Борисенко. – К.: Наук. думка, 1986. – 264 с.
35. Боровиковский А. Об особенностях гражданского права Полтавской и Черни-говской губерний / А. Боровиковский // Журн. Министерства юстиции. – 1867. – Т. 32. – С. 32–41.
36. Брандербургский Я.К. К развитию декрета об отмене наследования / Я.К. Бран-дербургский // Еженедельник советской юстиции. – 1922. – № 11. – С.1–2.
37. Бугаевский А.А. Советское наследственное право / А.А. Бугаевский. – Одесса, 1926. – 122 с.
38. Бутовский А.Н. Давность владения / А.Н. Бутовский // Журн. Министерства Юстиции. – 1910. – № 2. – С. 12–15.
39. Бюлетень законодавства і юридичної практики України.–1988.–№ 8.– С.189–193.
40. Василенко Н.П. Материалы до истории экономического, юридического и общественного быта старой Малоросии. – Вып. ІІ. – Экстракт из указов, инс-трукций и учреждений 1786 года / Н.П. Василенко. – Чернигов, 1902. – 292 с.
41. Василенко М.П. Як скасовано Литовського статута / М.П. Василенко. – К. :
УАН., 1926. – 85 с.
42. Василенко М.П. Матеріали до історії українського права : ВУАН. Зб. соціал.-
екон. відділу. – № 11 / М.П. Василенко. – К., 1929. – Т. 1. – 335 с.
43. Васильченко В.В. Римське спадкове право на тлі права сучасного : монографія / В.В. Васильченко. – Запоріжжя : ТОВ «Верже», 1999. – 130 с.
44. Васильченко В.В. Юридична сутність інституту спадкового договору та його місце в системі цивільного права / В.В. Васильченко // Право України. – 2003. – № 6. – С. 118–121.
45. Васильченко В.В. Визначення поняття спадкового права в об’єктивному значенні / В.В. Васильченко // Юрид. вісник. – 2003. – № 3. – С. 114–120.
46. Васьковский Е. Учебник гражданского права / Е. Васьковский. – СПб., 1894. – 169 с.
47. Васьковский Е.В. Цивилистическая методология / Е.В. Васьковский. – Одесса, 1901. – ч. 1. Учение о толковании и применении гражданских законов. – 375 с.
48. Величко Самоил. Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке : В 4 т. / Самоил Величко. – К., 1848 – 1864. – Т. 1. – 1848. – 551 с.; Т. 2. – 1851. – 612 с.; Т. 3. – 570 с.; Т. 4. – 407 с.
49. Вердников В.Г., Кабалкин А.Ю. Новые гражданские кодексы союзных респуб-лик / В.Г. Вердников, А.Ю. Кабалкин. – М. : Юрид. лит., 1956. – 132 с.
50. Вергасова Р.И. Судебное оспаривание завещаний. Проблемы принятия мер охраны в нотариальной практике / Р.И. Вергасова // Нотариус. – 2001. – № 5. – С. 10–19.
51. Вильнянский С.И. Лекции по советскому праву / С.И. Вильнянский. – Х, 1958.
– Ч. 1. – 399 с.
52. Вісник державних законів і розпоряджень. 1919. – Вип. 1. – 31 січ. – С. 1.
53. Владимирський-Буданов М.Ф. Німецьке право в Польщі і Литві // Розвідки про міста і міщанство на Україні-Русі в XV – XVIII в. / М.Ф. Владимирський-Буда-
нов. – Львів: Накладом НТШ, 1904. – 394 с.
54. Владимирський-Буданов М.Ф. Начерк родинного права Литовської Русі в другій половині XVI ст. / М.Ф. Владимирський-Буданов. –Львів, 1923. – 251 с.
55. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права / М.Ф. Владимир-
ский-Буданов. – Ростов н/Д. : Изд-во Феникс, 1995. – 640 с.
56. Власов Ю.Н. Наследственное право Российской федерации : Общие положе-ния, правовые основы, образцы типовых документов: Учебно-методическое пособие / Ю.Н. Власов. – 2-е узд., Стереотип. – М. : Юрайт, 1998. – 240 с.
57. Гегель Г. Сочинения / Г. Гегель; Институт Философии Комакадемии. – Т. 7: Философия права / пер. Б.Г. Столпнера. – М. ; Л. : Соцєкгиз, 1934. – 380 с.
58. Генкин Д.М., Новицкий И.Б., Рабинович Н.В. История советского гражданского права 1917–1947 / Д.М. Генкин, И.Б. Новицкий , Н.В. Рабинович. – М. : Юрид. Изд-во МЮ СССР, 1949. – 544 с.
59. Г-ко Е.С. Мысли об улучшении сельского хозяйства и быта землевладельцев / Е.С. Г-ко // Сельское благоустройство. – 1858. – Кн. 2. – С. 91–107.
60. Гетьман О.М. Теоретико-методологічні проблеми історико-правової науки в працях українських вчених ХІХ – початку ХХ сторіччя : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / О.М. Гетьман. – О. : Одес. нац. юрид. акад., 2006. – 20 с.
61. Голобуцкий В.А. Запорожское казачество / В.А. Голобуцкий. – К. : Госполитиздат УССР, 1957. – 462 с.
62. Голубуцький В.А. Запорізька Січ в останні роки свого існування 1734–1775 рр. / В.А. Голубуцький. – К. : Вид. АН УРСР, 1961. – 415 с.
63. Горбач Н. Методологічні засади сучасних гуманітарних досліджень / Н. Горбач.
– Л.: Каменяр, 2007. – 27 с. – (серія «Акценти».)
64. Гордон М.В. Наследование по закону и по завещанию / М.В. Гордон. – М. : Юрид. лит., 1967. – 120 с.
65. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе / В.М. Горшенев. – М. : Юрид. лит., 1982. – 256 с.
66. Гойхбарг А.Г. Отмена наследования / А.Г. Гойхбарг // Пролетарская революция и право. – 1918. – №2. – С. 27–33.
67. Гойхбарг А.Г. Основы частного имущественного права (очерки) / А.Г. Гойхбарг. – М. : Изд-во «Красная новь» Главполитпросвет, 1919. – 135 с.
68. Гойхбарг А.Г. Хозяйственное право РСФСР : учебник / А.Г. Гойхбарг. – М. : Госиздат, 1924. – Т. 1. – 369 с.
69. Грабовський С., Шкляр С. Українська державність : політико-правовий аспект / С. Грабовський, С. Шкляр // Вісник Академії Наук України. – 1993. – № 5. – С. 49–55.
70. Граве К.О. Советское наследственное право / К.О. Граве. – М., 1955. – 264 с.
71. Гражданский кодекс советских республик. Текст и практический комментарий / под. ред. А. Малицкого. – X. : Госуд. изд. Украины, 1925. – 408 с.
72. Гражданський кодекс Украины и другие законодательные акты. – К. : МП «АЛЬТЕРПРЕСС», 1992. – 281 с.
73. Гражданский кодекс Франции (Кодекс Наполеона) / пер. с франц. В. Захватаев / отв. ред. А. Довгерт. – К. : Истина, 2006. – 1008 с.
74. Гражданское право : учебник / под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М. : ПРОСПЕКТ, 1998, ч. 3. – 591 с.
75. Гражданское уложение Германии / пер. с нем.; науч. ред. А.Л. Маковский. – М. : Волтерс Клувер, 2004. – 816 с.
76. Гражданское Уложение. Книга 4. Наследственное право. Проект Высочайше
учрежденной Редакционной Комиссии по составлению Гражданского Уложения с объяснениями. – СПб.: Гос. тип., 1903. – 47 с.
77. Графский В.Г. Всеобщая история государства и права / В.Г. Графский. – М. :
Норма, 2000. – 744 с.
78. Греков Б.Д. Крестьяне на Руси с древнейших времен до XVII в. / Б.Д. Греков. – М. ; Л. : АН СССР, 1946. – 962 с.
79. Греков Б.Д. Киевская Русь / Б.Д. Греков. – М. : Госполитиздат, 1953. – 568 с.
80. Гримм Д.Д. К вопросу о соотношении институтов гражданського права с хозяйственным бытом народа / Д.Д. Грим // Журн. Министерства юстиции. – 1907. –
№ 8. – С. 5–9.
81. Грозовський І.М. Звичаєве право Запорізької Січі / І.М. Грозовський // Радянське право. – 1986. – № 8. – С. 58–60.
82. Грозовський І.М. Право власності на землю в Запорозькій Січі / І.М. Грозовський // Право України. – 1997. – № 8. – С. 62–65.
83. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых объясняется естествен-ное право и право народов, а также принципы публичного права / Г. Гроций. – М. : Ладомир, 1994. – 868 с.
84. Грушевский М.С. Об украинской историографии XVIII в. / М.С. Грушевский // Известия АН СССР. – Отдел обществ. наук. – VII сер. – Л., 1934. – № 3 – С. 126.
85. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа / М.С. Грушевский. – К. : Лыбидь, 1990. – 400 с.
86. Грушевський М. Ілюстрована історія України / М. Грушевський. – К. : Золоті Ворота, 1990. – 526 с.
87. Грушевский М.С. Історія України-Руси : У 11 т., 12 кн. / редкол. : П.С. Сохань (голова) та ін. – К. : Наук. думка, 1991. – Т. 3. – 586 с.
88. Гурвич Д.М. Ломоносов и русская историческая наука / Д.М. Гурвич // Вопр. Истории. – 1949. – № 11. – С. 107–119.
89. Гуржій І.О. Розклад феодально-кріпосницької системи у суспільному господ-дарстві України першої половини XIX ст. / І.О. Гуржій. – К. : Держполітвидав,
1954. – 449 с.
90. Гуржій І.О. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні (з кінця XVIII ст. до 1861 року) / І.О. Гуржій. – К. : Вид-во АН УРСР, 1962. – 205 с.
91. Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII–XVIII ст.: кор-дони, населення, право / О. Гуржій. – К. : Основа, 1996. – 223 с.
92. Гущин В.В., Дмитриев Ю.А. Наследственное право и процесс : учебник / В.В.Гу-щин, Ю.А. Дмитриев. – М. : Изд-во ЭКСМО, 2004. – 672 с.
93. Гязановский В.А. Преемство в линии восходящей по русскому праву. Исто-рико-догматический очерк / В.А. Гязановский. – Ярославь, 1916. – 218 с.
94. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности : пер. с франц. В.А. Туманова / Рене Давид, Камилла Жоффре-Спинози. – М. : Междунар. отношения, 1998. – 400 с.
95. Давидович А. Основные вопросы советского наследственного права / А. Давидович // Уч. Зап. Моск. юрид. института. – 1939. – Вып. 1. – С. 50–81.
96. Давня історія України : у 2 кн. / П.П. Толочко (кер. авт. кол-ву), Д.Н. Козак,
С.Д. Крижицький та ін. – К. , 1994, кн. 1. – 240 с.
97. Даневский П. Речь и историческая записка, написанная для прочтения в торжественном собрании лицея князя Безбородько в Нежинской гимназии / П. Даневский. – К. , 1846. – 86 с.
98. Данилович И.Н. Краткое извлечение, взятое из прав в Малой России употребляемых, по которому следует изобразить те права, согласно плану, высочайше конформированному / И.Н. Данилевич // Чтения Московского общества истории и древностей. – 1861. – Кн. 2. – С. 69–75.
99. Данилович И.Н. Обозрение исторических сведений о составлении Свода мест-ных законов западных губерний. – СПб., 1837. – 64 с.
100. Демченко В.Г. Существо наследства и призвание к наследованию / В.Г. Дем-ченко. – К. : Универ. тип., 1877. – 122 с.
101. Десницкий С.Е. Слово о прямом и ближайшем способе к научению юрис-пруденции. В публичном собрании Императорского Московскаго университета бывшем для всерадостнаго дня возшествия на всероссийский престол ея императорскаго величества, всепресветлейшия державнейшия великия госу-дарыни императрицы Екатерины Алексеевны, самодержицы всероссийския / Говоренное онагож Университета свободных наук магистром, юриспруденции доктором, римских и российских прав публичным экстраординарным профессором Семеном Десницким. Июня 30 дня, 1768 года / С.Е. Десницкий. – М. : Печ. при Ипм. Моск. ун-те, 1768. – 51 с.
102. Десницкий С.Е. Юридическое рассуждение о вещах священных, святых и принять в благочестиве. С показанием прав, какими оные у разных народов защищаются. На высокоторжественный день рождения ея императорскаго ве-личества, всепресветлейшия, державнейшия, великия государыни императрицы Екатерины Алексеевны, самодержицы всероссийския / Говоренное в тор-жественном Императорскаго Московскаго университета собрании, апреля 22 дня, 1772 года. Обоих прав доктором, римських и российских экстраординар-ным профессором Семеном Десницким / С.Е. Десницкий. – М. : Печ. при Ипм. Моск. ун-те, 1772. – 44 с.
103. Десницкий С.Е. Юридическое рассуждение о пользе знания отечественнаго законоискусства и о народном возобновлении онаго в государственных вы-сокопокровительствуемых училищах. На высокоторжественный день рождения ея императорскаго величества, всепресветлейшия, державнейшия, великия государыни императрицы Екатерины Алексеевны, самодержицы всерос-сийския / Говоренное в торжественном Императорскаго Московскаго универ-ситета собрании, апреля 22 дня, 1778 года. юриспруденции доктором и пуб-личным ординарным профессором Семеном Десницким / С.Е. Десницкий. – М. : Унив. тип., 1778. – 42 с.
104. Десницкий С.Е. Юридическое рассуждение о разных понятиях, какие имеют народы о собственности имения в различных состояниях общежительства. На высокоторжественный день рождения ея императорскаго величества, всепре-светлейшия, державнейшия, великия государыни императрицы Екатерины Алексеевны, самодержицы всероссийския / Говоренное в торжественном Им-ператорскаго Московскаго университета собрании, апреля 21 дня, 1781 года. Юриспруденции доктором и профессором Семеном Десницким / С.Е. Десниц-кий. – М. : Унив. тип., у Н. Новикова, 1781. – 20 с.
105. Дзера О.В. Розвиток права власності в Україні : монографія / О.В. Дзера. – К. : Вентурі, 1996. – 272 с.
106. Дзера О.В. Правочини за новим Цивільним кодексом України / О.В. Дзера // Вісн. Ак. адвокатури. – 2005. – № 1 (2). – С. 5.
107. Дністрянський С. Цивільне право / С. Дністрянський. – Відень, 1910. – Т. 1. – 2054 с.
108. Добров О. Право необхідного спадкування за Литовським статутом / О. Добров
// Праці комісії для виучування історії західноруського та українського права / за
ред. М.П. Василенка. – К., 1925. – С. 82–89.
109. Довнар-Запольський М.В. Баркулабовская летопись / М.В. Довнар-Запольсь-кий // Университетские известия. – К. : Ун-т св. Владимира, 1998. – № 12. – Прибавление. – С. 1–38.
110. Домашенко М.Н., Рубаник В.Є. Власність і право власності: Нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності в Україні / М.Н. До-машенко, В.Є. Рубаник. – X. : Факт, 2002. – 550 с.
111. Дормидонтов Г.Ф. Об ответственности наследников по обязательствам оставителя наследства : Исследование. – Вып. 1 / Г.Ф. Дормидонтов. – Казань: Унив. тип., 1881. – 255 с.
112. Дормидонтов Г.Ф. К вопросу о влиянии законов о наследстве на распределение
недвижимой собственности / Г.Ф. Дормидонтов. – Казань, 1885. – 78 с.
113. Дормидонтов Г.Ф. Предполагаемая реформа русского наследственного права / Г.Ф. Дормидонтов. – Казань: Типо-литография Импер. Ун-та, 1903. – 74 с.
114. Дорошенко Д. Нарис історії України : у 2 т. / Д. Дорошенко. – К. : Глобус, 1992. – Т. 2. – 349 с.
115. Дорошенко Д.І. Огляд української історіографії. Державна школа : Історія. Політологія. Право / Д.І. Дорошенко. – К. : «Українознавство», 1996. – 220 с.
116. Драгоманов М. Пропащий час. Українці під Московським царством (1654–1876) / М. Драгоманов. – Львів: З друк. І. Айхельбергера, 1909. – 38 с.
117. Дроников В.К. Наследование по завещанию в советском праве / В.К. Дроников. – К. : Изд. Киев. Гос. ун-та им. Т.Г. Шевченка, 1957. – 134 с.
118. Дроников В.К. История кодификации наследственного законодательства // Очерки кодификации гражданського законодательства Украинской ССР / В.К. Дроников. – К. : Изд-во Киев. ун-та, 1959. – С. 56–67.
119. Дроников В.К. Наследственное право Украинской ССР / В.К. Дроников. – К. : Вища шк., 1974. – 160 с.
120. Дубровіна А.Б. Суспільний лад, механізм управління та право України в період розкладу феодально-кріпосницької системи і зростання капіталістичних відносин (І половина XIX ст.) / А.Б. Дубровіна. – К. : Видавництво КДУ, 1966. – 111 с.
121. Дубровіна А.Б. Джерела права України в першій половині ХІХ століття / А.Б. Дубровіна // Проблеми правознавства. – К., 1966. – Вип. 4. – С. 24–31.
122. Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою України кінця XVII – початку XVIII ст. / В.А. Дядиченко. – К., 1959. – 532 с.
123. Егоров И.Д. Типы, виды, формы собственности в СССР / И.Д. Егоров // Сов. гос. и право. – 1985. – № 5. – С. 60–67.
124. Емельянова И.А. Историко-правовая наука России XIX в.: История русского права (Методологические и историкографические очерки) / И.А. Емельянова. – Казань : Изд-во Казанск. ун-та, 1988. – ч. 2. – 156 с.
125. Енциклопедія українознавства : в 2-х т. / уклад. В. Кубійович. – Мюнхен, 1949. – Т. 1. – 780 с.
126. Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной Рос-сии / Н.П. Ерошкин. – М.: Высшая школа, 1968. – 352 с.
127. Ефименко А.Я. Исследования народной жизни. – Вып. 1. : Обычное право / А.Я. Ефименко. – М. : Русская типолитография, 1884. – 382 с.
128. Жилинкова И.В. Правовой режим имущества членов семьи / И.В. Жилинкова. – Харьков : «Ксилон», 2000. – 398 с.
129. Жук С.І. Західна історіографія та епістемологічні проблеми історичної науки / С.І. Жук // УІЖ. – 1994. – № 1. – 45–46.
130. Жуков О. О праве наследования / О. Жуков // Сов. юстиция. – 1937. – № 6. – С. 6.
131. Журнал малороссийского Полтавского совестного суда за 1808 год. – Державний архів Полтавської області. – Ф. 76. – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 1–364.
132. Загальна теорія цивільного права : підручник / за ред. О.А. Підопригори і Д.В. Бобрової. – К. : «Вища шк.», 1992. – 455 с.
133. Заичкин И.А., Почкарев И.Н. Русская история : популярный очерк. ІХ – се-редина XVIII в. / И.А. Заичкин, И.Н. Почкарев. – М. : Мысль, 1992. – 797 с.
134. Заіка Ю.О. Визнання заповіту недійсним : питання судової практики / Ю.О. Заі-ка // Держава і право. – Зб. наук. праць. – Юрид. і політ. науки. – К.: ІДПАН,
2001. – Вип. 12. – С. 290–296.
135. Заіка Ю.О. Проблеми, що виникають при застосуванні спадкового законо-давства / Ю.О. Заіка // Вісн. Верховного Суду України. – 2006. – № 3. – С. 30–35.
136. Заіка Ю.О. Спадкове право України : Становлення і розвиток : монографія / Ю.О. Заїка. – 2-ге вид. – К. : КНТ, 2007. – 288 с.
137. Заіка Ю.О., Рябоконь Є.О. Спадкове право : навч. посіб. / Ю.О. Заіка, Є.О. Рябоконь. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 352 с.
138. Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Історія / кер. авт. кол. й відп. ред. О. Карпенко. – Івано-Франк., 2000. – 712 с.
139. Захарченко П.П. Історія держави і права України : підручник / П.П. Захарченко. – К. : Атіка, 2005. – 367 с.
140. Захарченко П.П. Розвиток права власності на землю в Україні (середина ХІХ – перша чверть ХХ століття) : монографія / П.П. Захарченко. – К. : Атіка, 2008. – 296 с.
141. Иванов И.К. К истории крестьянского землевладения в XVII веке / И.К. Иванов // Древности : Труды Археографической комиссии Императорского Археологического общества. – 1899. – Т.1. – Вып. 3 – 592 с.
142. Изгоев А.С. Общинное право (опыт социально-юридического анализа общин-
ного землевладения как института гражданского права) / А.С. Изгоев. – СПб. :
Типография «Надежда», 1906. – 153 с.
143. Изложение учения Сен-Симона. Пер. с франц. // под. ред. и с комент. Э.Л. Же-лубовский. – М. : Изд-во Акад. Наук СССР, 1961. – 608 с.
144. Иоффе О.С. Советское гражданское право / О.С.Иоффе. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1965, ч. 3. Наследственное право. – 348 с.
145. Историография // Советская историческая энциклопедия. – М. : Сов. энцикл., 1965. – Т. 6. – 1022 с.
146. История Украинской ССР : в 10 т. / под ред. Ю.Ю. Кондуфора. – К. : Наук. Думка, 1983. – Т. 1. – 496 с.
147. История Украинской ССР : в 10 т. / под ред. Ю.Ю. Кондуфора. – К. : Наук. Думка, 1983. – Т. 4. – 696 с.
148. История государства и права СССР / под ред. О.И. Чистякова, И.Д. Мартысеви-
ча. – М. : Изд-во Московского университета, 1985, Ч. 1. – 280 с.
149. История государства и права Украинской ССР : в 3 т. / под ред. Б.М. Бабия.
– К.: Наукова думка, 1987. – Т. 1. – 315 с.
150. История русского права / Ф.И. Леонтович, засл. орд. проф. – Варшава : Тип. учеб. Варш. окр., 1902 : Вып. 1 : Литература истории русского права. – 674 с.
151. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України / затв. наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5 // Офіц. віс-ник України. – 2004. – № 10. – Ст. 630.
152. Історія держави і права України : підручник : у 2 ч. / А.Й. Рогожин, М.М. Ста-хов, В.Д. Гончаренко та ін.; за ред. А.Й. Рогожина. – К. : Ін Юре. – 1996, ч. 1. – 368 с.
153. Історія держави і права України : підручник : у 2-х т. / за ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренка. – Кол. авторів : В.Д. Гончаренко, А.Й. Рого-жин, О.Д. Святоцький та ін. – К. : Концерн Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – Т. 1. – 656 с.
154. Історія держави і права України : підручник : у 2-х т. / за ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренка. – Кол. авторів : В.Д. Гончаренко, А.Й. Рого-жин, О.Д. Святоцький та ін. – К. : Концерн Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.
– Т. 2. – 580 с.
155. Історія України : Нове бачення : у 2-х т. / О.І. Гуржій, Я.Д. Ісаєвич, М.Ф. Кот-ляр та ін. / під ред. В.А. Смолія. – Інститут історії України НАН України. – К. : Україна, 1995. – Т. 1. – 351 с.
156. Історія України / кер. авт. кол. Ю. Зайцев. – Л. : Світ, 1996. – 488 с.
157. Історія українського права / За ред. О.О. Шевченка. – К. : Олан, 2001. – 214 с.
158. Кавелин К.Д. Взгляд на историческое развитие русского порядка законного наследования и сравнение теперешнего русского законодательства об этом предмете римским, французским и прусским : Речь, произнесенная в торже-ственном собрании Санктпетербургского Университета 8-го февраля 1860 года / К.Д. Кавелин // Журн. гражд. и уг. права. – СПб. : Тип. Карла Вульфа, 1860. – Кн. 8. – С. 97–128.
159. Кавелин К.Д. Очерк юридических отношений, возникающих из насле-дования имущества / К.Д. Кавелин. – СПб. : Тип. Правит. Сената, 1885. – 130 с.
160. Кавелин К.Д. Собрание сочинений К.Д. Кавелина. – С.-Петербург : Типогра-фия М.М. Стасюлевича, 1900. – Том 4, Этнография и правоведение : Быт русского народа; История руського права и законодательства; Гражданское право и правоведение вообще; Гражданское уложение / Примечания Д.А. Корсакова. – 1990.