УНІТАРНА ФОРМА ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ УКРАЇНИ, ПОЛЬЩІ ТА ІТАЛІЇ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)

Краткое описание

ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ ЛУГАНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
імені Е.О. Дідоренка

На правах рукопису

УДК 341.213(477+438+450)(043.3)

МІЩУК Володимир Володимирович

УНІТАРНА ФОРМА ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ
УКРАЇНИ, ПОЛЬЩІ ТА ІТАЛІЇ
(ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
ШЕВЧЕНКО Анатолій Євгенійович,
доктор юридичних наук, професор

Донецьк – 2011
ЗМІСТ

ВСТУП ...………………………………………………………………………….…3
РОЗДІЛ І
СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ТЕМИ ……………………………..…………12
1.1. Історіографія проблеми унітарної форми територіального устрою .…...….12
1.2. Методологія дослідження унітарної форми територіального устрою ……..28
Висновки до Розділу 1 …..…………………………………………………………59
РОЗДІЛ ІІ
ТЕОРЕТИЧНІ КОНСТРУКЦІЇ УНІТАРНОЇ ФОРМИ
ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ УКРАЇНИ ТА ОКРЕМИХ
ДЕРЖАВ ЄВРОПИ ……………………………………………..………………...63
2.1. Поняття, ознаки та інституціоналізація унітарної держави …...…………...63
2.2. Види унітарних держав ...………………………………………………..……91
Висновки до Розділу 2 …..……………………………………………………..…121
РОЗДІЛ ІІІ
НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАКРІПЛЕННЯ УНІТАРНОЇ ФОРМИ
ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ УКРАЇНИ, ПОЛЬЩІ ТА ІТАЛІЇ .....…123
3.1. Правове забезпечення унітарної форми державного устрою держав
Європи на прикладі Італії та Польщі ……...….……………………………………....123
3.2. Становлення і розвиток України як унітарної держави ...………………....144
3.3. Шляхи удосконалення правового регулювання форми державного
устрою в Україні ……...………………………………………………………..............177
Висновки до Розділу 3 …...…………………………………………………….....191
ВИСНОВКИ …………...……………………………………………………..…..195
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...…………………………………...200

ВСТУП

Актуальність теми. У процесі правової реформи найбільш багатоаспектною і складною є проблема утвердження в Україні оптимальної форми державного устрою. Дійсно, в юриспруденції виокремлена проблема майже два десятиліття поспіль активно дискутується ученими-державознавцями, політиками, громадськими діячами. Сьогодні вкрай необхідно дати відповідь на питання: яка форма державного устрою є найбільш оптимальною для України – унітарна чи федеративна, у якому форматі можна не лише безболісно і швидко подолати національно-політичні та соціально-економічні проблеми українського суспільства, але й створити міцну політико-правову основу як для розбудови Української держави, так і посилення її ролі у міждержавних відносинах.
Територіальний устрій держави виявився чи не найскладнішим інститутом державного устрою за всі роки незалежності Української держави. По-суті, у перші роки незалежності України, практично до 1995 р., не було вироблено чіткої як загальнотеоретичної, так і нормативної позиції щодо спрямування України в напрямку унітаризму чи федералізму. Україна стояла швидше на шляху федеративного, а не унітарного розвитку. Дієвим підтвердженням цього стало утвердження інституту Президента Автономної Республіки Крим, надання права Верховній Раді Автономної Республіки Крим приймати власні закони тощо. Варто зауважити, що лише Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1996 р. офіційно визначив унітарний розвиток Української держави.
Проте закріплення в Конституції України 1996 р. унітарної форми територіального устрою нашої держави лише посилило актуальність загальнотеоретичних досліджень проблем унітаризму. Більше того, на сьогодні в юриспруденції дослідження проблеми унітарної форми територіального устрою держави залишилося поза належною увагою науковців.
Дана тема досліджувалася фрагментарно і переважно у контексті порівняння з федеративною формою територіального устрою або в контексті продукування необхідності проведення адміністративно-територіальної реформи. Варто зазначити, що проблема унітаризму не була актуальною і в період існування Радянського Союзу, оскільки правники та ідеологи тогочасної доби намагалися, насамперед, обґрунтувати незаперечну легітимність існування такої федеративної держави як СРСР.
У процесі дослідження виокремленої теми ми зверталися до тих теоретичних надбань, що містяться в наукових працях як вітчизняних і зарубіжних учених-державознавців. У цілому науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження стали наукові праці з теорії та історії держави і права, історії політичних і правових учень, конституційного права тощо.
Загалом можна зауважити, що в сучасній юриспруденції загальнотеоретичну проблему унітаризму у тих чи інших аспектах досліджували в своїх наукових працях представники вітчизняної та зарубіжної правової науки радянського і сучасного періодів: С.В. Адамович, О.В. Андрощук, С.М. Бабурін, С.К. Бостан, Я.В. Верменич, А.З. Георгіца, І.В. Долматов, Р.О. Енгібарян, О.В. Зайчук, Н.І. Козлова, Р.А. Колишко, А.М. Колодій, О.Л. Копиленко, В.В. Кравченко, І.О. Кресіна, О.В. Клинченко, С.О. Макогон, П.І. Надолішній, Н.М. Оніщенко, Н.М. Пархоменко, В.Ф. Погорілко, О.Ф. Скакун, О.Д. Тихомиров, А.Є. Шевченко, Н.А. Мяловицька, В.В. Цвєтков, В.О. Чиркін, В.М. Шаповал та інші. Науковий внесок у загальнотеоретичну спадщину юриспруденції згаданих учених заслуговує на повагу.
Водночас вагомим підґрунтям сформульованих у дисертаційному дослідженні теоретичних висновків стали загальні положення, які розробляли у своїх наукових працях учені-державознавці ХІХ – початку ХХ ст.ст. Особлива увага приділялася науковим здобуткам знаних учених, зокрема: В.М. Гессена, О.Д. Градовського, М.С. Грушевського, Л. Гумпловича, О.О. Жиліна, М.М. Ковалевського, Я.М. Магазінера, С.А. Муромцева, Б.Е. Нольде, М.І. Палієнка, П.Б. Струве, П.І. Стучки, Б.М. Чичеріна та інших.
Дослідження здійснювалося з урахуванням сучасних тенденцій як національного, так і зарубіжного державотворення. Це дозволило привнести позитивні здобутки територіального влаштування зарубіжних держав на національний ґрунт державотворення. Відтак, у процесі написання наукової роботи проаналізована як національна, так і зарубіжна профільна нормативно-правова база, що дозволяє використати потенціал останньої для вдосконалення чинного конституційного законодавства України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема наукового дослідження відповідає вимогам Закону України від 11 липня 2001 року «Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки». Обраний напрям дисертаційного дослідження передбачений планом наукових досліджень Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка і пов’язаний з планом науково-дослідної роботи кафедри теорії та історії держави і права Донецького юридичного інституту. Номер державної реєстрації теми дисертаційного дослідження 0111U003929.
Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексна розробка науково-методичних засад теоретико-правового становлення і розвитку унітарної форми територіального устрою.
Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:
– здійснити аналіз наукових досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних учених у частині висвітлення проблеми унітарної форми територіального устрою;
– проаналізувати методологічний інструментарій дослідження унітарної форми територіального устрою;
– дослідити змістовне наповнення поняття «унітарна держава» і виокремити основні її ознаки;
– визначити оптимальні критерії класифікації унітарних держав на певні види, наповнити їх відповідним змістом;
– виокремити і проаналізувати основні етапи становлення і розвитку України як унітарної держави;
– на основі порівняльного аналізу нормативно-правових актів зарубіжних країн і національного законодавства обґрунтувати та запропонувати шляхи оптимізації правового регулювання унітарної форми територіального устрою України.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що складаються в процесі формування та функціонування унітарної форми територіального устрою.
Предметом дослідження є правова природа, поняття, ознаки і види унітарних держав, витоки їх становлення, а також основні засади організації та функціонування унітарних держав.
Методи дослідження. Використання різних методологічних прийомів та способів, що стали дієвим інструментом розкриття сутнісного змісту низки питань наукового дослідження, зумовлено необхідністю вирішення комплексу багатоаспектних завдань дисертаційної роботи. Методологічними засадами даного дослідження є як загальнотеоретичні, так і спеціальні наукові методи.
Використання діалектичного та історико-правового методів дало можливість дослідити процес становлення, утвердження і розвитку унітарної форми державного устрою, починаючи з грецького держави-полісу і до сьогодення (підрозділи 1.1; 1.2; 2.1). Логіко-семантичний і формально-логічний методи використано у ході дослідження змістовного навантаження окремих понять, як-от: «унітарна держава», «унітаризм», «державний устрій» та інші. Відтак, використання названих методів зумовило поглиблення понятійно-категоріального апарату (підрозділи 2.1; 3.2).
Застосування аналітично-системного методу дозволило виокремити основні критерії і принципи класифікації унітарних держав (підрозділ 2.2). Використання статистичного методу дозволило отримати інформацію про стан та перспективи розвитку унітарних держав (підрозділи 3.1; 3.2).
Застосування порівняльно-правового методу дало змогу визначити векторну спрямованість модифікації унітарної форми територіального устрою як в Україні, так і в деяких країнах Західної Європи (підрозділи 3.1; 3.2). Метод документального аналізу використовувався для вироблення пропозицій із вдосконалення конституційного законодавства України засобом використання зарубіжного досвіду (підрозділ 3.1).
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що дана наукова праця є комплексним дослідженням унітарної форми територіального устрою держави на теренах незалежної України, яке присвячене проблемам історіографії та методології наукових досліджень унітарної держави, з’ясуванню змістовного наповнення поняття «унітарна держава», визначенню її базових ознак, встановленню видової класифікації держав з унітарною формою територіального устрою. Уперше системно опрацьовано методологію наукових досліджень, починаючи з античних часів і до сьогодення.
У результаті здійсненого системного дослідження унітарної форми територіального устрою досліджено концепцію сучасної унітарної держави, що характеризує наукову новизну дисертації і містить ряд теоретичних і практичних пропозицій та рекомендацій до національного законодавства України.
Наукова новизна одержаних результатів знаходить свій прояв у таких теоретичних положеннях та висновках, що виносяться на захист:
вперше:
– здійснено узагальнення та систематизацію наукових праць з проблематики унітарної форми територіального устрою, досліджено історико-правові витоки становлення, утвердження і розвитку унітарної форми територіального устрою, на підставі чого з’ясовано, що в історико-правовій думці інститут унітарної форми державного устрою, починаючи з ХІХ ст., досліджувався переважно як альтернатива союзної (федеративної) форми устрою держави;
– з’ясовано, що німецька наукова школа державного права у ХІХ ст. виробила низку публічно-правових положень доктринального характеру у напрямку обґрунтування унітарної форми державного устрою, які в своїй основі, отримали визнання та наслідування ученими-правознавцями інших країн. Наукова цінність загальнотеоретичних напрацювань згаданих учених вбачається у тому, що вони ввели у науковий обіг дефініцію «унітарна держава»;
– визначено, що основними етапами становлення і розвитку державності на теренах України з позицій визначення форми її політико-територіального устрою є: давньоруський, галицько-волинський, литовсько-руський, польсько-литовський, національно-український (запорізько-козацький), російсько-імперський, національно-самостійницький (відродження української державності), радянський, український (період незалежності). Визначено, що виокремлення конкретних етапів, у часових рамках якого утвердився той чи інший державний політико-територіальних устрій, пов’язано, насамперед, з історичною назвою конкретної держави, а також правовою (нормативною) базою, на основі якої здійснювалося утвердження та правове регулювання відповідного устрою держави;
– звертається увага на те, що боротьба за збереження християнської православної віри органічно і нерозривно поєднана з боротьбою українського народу за свою національну державність. Православ’я, зокрема в період ХVІ-ХVІІ ст.ст., стало одним із тих найважливіших і найоб’єктивніших факторів, завдяки якому на ментальному рівні українського народу була закладена генетична необхідність унітарної єдності національної держави;
удосконалено:
– поняття унітарної держави як такого виду форми державного устрою, за якого проста, єдина держава не знає внутрішнього територіального поділу або ж поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, які не володіють суверенними правами, проте можуть мати статус автономних державних утворень;
– комплексну систему ознак унітарних держав: а) територія держави поділена на адміністративно-територіальні одиниці, які не наділені державним суверенітетом; б) єдина структура державного апарату, компетенція якого поширюється на всю територію держави; в) єдине громадянство; г) єдина система законодавства, осьовим центром якої є єдина державна конституція; ґ) єдина судова система; д) єдина система органів конституційного контролю; е) одноканальна система оподаткування; є) у міжнародних відносинах виступає єдиним цілим;
– оптимальні критерії класифікації унітарних держав: а) за характером територіального устрою унітарні держави поділяються на прості і складні; б) за статусом адміністративно-територіальних одиниць унітарні держави поділяються на симетричні та асиметричні; в) за ступенем централізації державного управління унітарні держави поділяються на централізовані, відносно децентралізовані та децентралізовані;
– поняття територіальної автономії як відповідного правового статусу частини території держави, в основі якого лежить законодавчо закріплений обсяг прав і обов’язків, предметів відання, завдяки чому визначається місце і роль суб’єктів адміністративно-територіального устрою в процесі здійснення публічного управління в унітарній державі;
– визначення інституціоналізації унітарної держави як нормативного закріплення структури держави, співвідношення загальнодержавної і місцевої публічної влади, способу її адміністративно-територіального поділу;
набули подальшого розвитку:
– доктринальні погляди учених щодо доцільності збереження на сучасному етапі національного державотворення унітарної форми державного устрою і необхідності здійснення ряду практичних кроків у напрямку поетапної децентралізації державної влади в Україні;
– поняття регіоналізації як одного із можливих способів децентралізації державної влади в Україні. Доведено, що визначальним критерієм регіоналізації України повинна стати винятково економічна, а не політична доцільність;
– пропозиції щодо удосконалення законодавства України у сфері оптимізації правового регулювання унітарної форми територіального устрою України.
Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що результати наукових пошуків, сформульовані в висновках та рекомендаціях, можуть бути використані:
– у процесі здійснення вченими подальшого науково пошуку щодо розв’язання загальнотеоретичних проблем у сфері дослідження форми державного устрою;
– у правотворчій сфері – в процесі розробки нових Законів України «Про територіальну громаду», «Про обласні ради», «Про місцеві референдуми», «Про комунальну власність» у контексті розробки Концепції адміністративно-територіальної реформи, а також внесення змін та доповнень до Законів України «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні» з метою вдосконалення норм чинного законодавства з урахуванням досягнень науки держави і права у цій сфері;
– у правовиховній площині – теоретичні висновки, пропозиції та рекомендації, які містяться в даному дослідженні, можуть слугувати матеріалом у роботі по підвищенню рівня правової культури та правосвідомості студентської молоді, державних службовців, наукової спільноти тощо;
– у навчальному процесі – при підготовці підручників та навчальних посібників, при викладанні курсу теорії держави і права, історія держави і права України, історія держави і права зарубіжних країн, історія політичних і правових учень, конституційне право України, конституційне право зарубіжних країн.
Практичне втілення положень дисертаційної роботи підтверджено Актом про впровадження наукових розробок дисертації у навчальний процес та наукову діяльність Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (акт № 5 від 02 березня 2011 року), а також Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (акт № 3 від 25 березня 2011 року)
Апробація результатів дисертації. Отримані результати, висновки та основні положення дисертаційної роботи обговорювалися на засіданні кафедри теорії та історії держави і права Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка.
Основні положення та висновки дисертації були оприлюднені на ХІІ Науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасного державотворення» Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (24-28 березня 2008 р., м. Київ); ХІІІ Науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасного державотворення» Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (30 березня – 3 квітня 2009 р., м. Київ); ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Плебсологічне осмислення перспектив розвитку Української держави» (20 травня 2010 р., м. Київ); Міжнародній науково-практичній конференції «Антикризові механізми регіонального і муніципального розвитку» (9 квітня 2010 р., м. Київ); щорічній Міжвузівській науково-теоретичній конференції «Актуальні питання державотворення та правотворення в Україні очима молодих науковців» (20 квітня 2010 р., м. Київ); Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Дев’яті осінні юридичні читання» (12-13 листопада 2010 р., м. Хмельницький); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми юридичної науки очима молодих учених» (25 лютого 2011 року, м. Донецьк).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження відображені у 12 наукових працях, з яких: 5 статей у фахових наукових виданнях та 7 тез виступів на конференціях.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, до яких входять сім підрозділів, висновків і списку використаних джерел (219 найменувань на 19 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 218 сторінок, із яких 199 сторінок основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті вивчення та аналізу загальної характеристики унітарної форми територіального устрою України та окремих країн Західної Європи (Італії та Польщі) сформульовано ряд висновків.
1. У роботі сформульовані наступні авторські визначення:
- «унітарна держава» – це такий вид форми державного устрою, за якого проста, єдина держава не має внутрішнього територіального поділу або ж поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, які не володіють суверенними правами, проте можуть мати правовий статус автономних державних утворень;
- «територіальна автономія» – це не частина території держави, а відповідний правовий статус, в основі якого лежить законодавчо закріплений обсяг прав і обов’язків, предметів відання завдяки чому визначається місце і роль тих чи інших суб’єктів адміністративно-територіального устрою в процесі здійснення публічного управління в унітарній державі. Визначено цілісну систему ознак територіальних автономій як важливих і невід’ємних елементів адміністративно-територіального устрою складних унітарних держав;
- «унітаризм» – це принцип державного устрою, сутнісна значимість якого вбачається в централізації, яка обов’язково знаходить свій вияв у сфері державної влади та управління, а також може знаходити відповідну об’єктивізацію в економічній, культурній, соціальній та інших сферах державно-суспільного життя.
2. Виокремлено комплексну систему ознак унітарних держав: а) територія держави поділена на адміністративно-територіальні одиниці, які не наділені державним суверенітетом; б) єдина система державного апарату, компетенція якого поширюється на всю територію держави; в) єдине громадянство; г) єдина система законодавства, осьовим центром якої є єдина державна конституція; ґ) єдина судова система; д) єдина система органів конституційного контролю; е) одноканальна система оподаткування; є) у міжнародних відносинах виступає єдиним цілим.
3. Обґрунтовано, що такий державно-правовий інститут як унітарна держава почав активно досліджуватися вченими-правниками світу майже водночас – у ХІХ ст. Визначено, що в історико-правовій думці інститут унітарної форми державного устрою початково досліджувався переважно як альтернатива союзної (федеративної) форми устрою держави. У ХІХ ст. німецька наукова школа державного права виробила ряд публічно-правових положень доктринального характеру у напрямку обґрунтування унітарної форми державного устрою, які, в своїй основі, отримали визнання та наслідування ученими-правознавцями інших країн. Наукова цінність загальнотеоретичних напрацювань згаданих учених вбачається у тому, що вони: а) виробили основні доктринальні концепції форми державного устрою: складні (союзні) і прості (єдині) держави; б) ввели у науковий обіг дефініцію «унітарна держава»; в) розвинули учення про суверенітет федеративної та унітарної держав. Встановлено, що цінність методологічної бази полягає в тому, що завдяки поліваріантності і множинності методів урізноманітнюються способи організації та побудови теоретичної і практичної наукової діяльності учених у частині дослідження унітарної форми територіального устрою держави.
4. Констатовано, що радянська історіографія дослідження проблематики унітарної форми територіального устрою характеризується наступними ознаками: а) значне ідеологічне нашарування наукових досліджень радянських учених у контексті висвітлення виокремленої проблеми; б) практична відсутність профільних загальнотеоретичних доктринальних праць, оскільки дослідження з даної проблематики носять переважно фрагментарний характер; в) значне послуговування емпіричним досвідом радянського будівництва у сфері державного устрою; г) міцне утвердження в науковій лексиці радянської доби дефініції «унітарна держава»; ґ) латентне використання радянськими вченими загальнотеоретичних напрацювань у сфері дослідження проблематики унітаризму, вироблених зарубіжною «буржуазною» наукою, незважаючи на відкрите протистояння наукових доктрин соціалістичного і капіталістичного державотворення. Дослідження унітарної форми територіального устрою України в умовах сьогодення характеризується відсутністю будь-якого ідеологічного тиску на теоретиків-державознавців з боку держави. Це дає можливість ученим вільно та об’єктивно обирати інструментарій наукового пошуку не лише з метою всебічного дослідження змістовного наповнення унітарної форми територіального устрою, але й опосередковує неупереджене визначення певних історико-політичних, філософсько-теоретичних, догматичних, соціально-економічних, етно-національних та інших складових, під впливом яких сформувався і функціонує відповідний територіальний устрій України.
5. Оптимальними критеріями класифікації унітарних держав є: а) за характером територіального устрою – прості і складні; б) за статусом адміністративно-територіальних одиниць – симетричні та асиметричні; в) за ступенем централізації державного управління – централізовані, відносно децентралізовані та децентралізовані.
6. Основними етапами становлення і розвитку України з позицій визначення форми її політико-територіального устрою є: давньоруський, галицько-волинський, литовсько-руський, польсько-литовський, національно-український (запорізько-козацький), російсько-імперський, національно-самостійницький (відродження української державності), радянський, український (період незалежності). Визначено, що виокремлення конкретних етапів, у часових рамках якого утвердився той чи інший державний політико-територіальних устрій, пов’язаний, насамперед, з історичною назвою конкретної держави, а також правовою (нормативною) базою, на основі якої здійснювалося утвердження та правове регулювання відповідного устрою держави. Доведено, що державотворчий процес на теренах України мав досить складний, багатогранний, неоднозначний, а подеколи, суперечливий, проте поступальний характер.
7. Звертається увага на те, що боротьба за збереження власної православної віри органічно і нерозривно поєднана з боротьбою українського народу за свою національну державність. Православ’я, зокрема в період ХVІ-ХVІІ ст.ст., стало одним із тих найважливіших і найоб’єктивніших факторів, завдяки якому на ментальному рівні українського народу була закладена генетична необхідність унітарної єдності національної держави.
8. З’ясовано, що в Італії та Польщі існує чітка система державного контролю за організацією і діяльністю органів місцевого самоврядування, що дозволяє, з одного боку, покласти на органи місцевого самоврядування широкі повноваження у сфері вирішення найскладніших проблем місцевого значення, а з іншого – втручатися у діяльність органів місцевої влади через законодавчо визначені способи і засоби впливу на них. Наголошується на тому, що як в Італії, Польщі, так і в Україні розширення обсягу компетенції органів місцевого самоврядування має підкріплюватися достатніми фінансовими ресурсами, завдяки чому повноваження самоврядних органів набудуть реального змісту. На основі вивчення досвіду державотворення Італії, констатована необхідність надання обласним радам і Верховній Раді Автономної Республіки Крим права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України, що опосередковує внесення відповідних змін до ст. 93 Конституції України.
9. У сучасних умовах федеративна форма державного устрою є неприйнятною для України, що опосередковано рядом вагомих причин: а) в умовах політичної нестабільності, низького рівня правосвідомості українських політиків, державних діячів федералізація України може призвести не лише до порушення її територіальної цілісності, але й до поступової втрати державного суверенітету; б) утвердження національного державотворення на федеративних засадах в умовах відсутності реального народовладдя може спричинити соціально-економічне розбалансування держави; в) відсутність єдиної загальнонаціональної програми економічного розвитку Української держави, розробленої з урахуванням регіональних виробничих потужностей, опосередковує функціональну невизначеність федералізації України з економічних позицій. Відтак, федералізація передбачає значні фінансові затрати, проте перспективи економічної вигоди такої політико-правової реформи є невизначеними; г) федералізація України є безпідставною з етнічно-національних позицій, позаяк утвердження української державності відбувається на етнічних землях української нації. На сучасному етапі національного державотворення оптимальною є унітарна форма державного устрою, проте необхідно здійснити ряд практичних кроків у напрямку поетапної децентралізації державної влади.
10. Підкреслюється, що регіоналізація – один із можливих способів децентралізації державної влади в Україні. І визначальним критерієм можливої регіоналізації України повинна стати винятково економічна, а не політична доцільність, а завдання юриспруденції у процесі регіоналізації України має полягати, насамперед, у правовому його супроводі з метою забезпечення легітимності державотворення. Демократизація унітарної форми територіального устрою України повинна мати комплексний характер, а саме: а) необхідно прийняти низку нових Законів України, зокрема «Про територіальну громаду», «Про обласні ради», «Про місцеві референдуми», «Про комунальну власність» та інші; б) районні державні адміністрації мають бути ліквідовані, натомість обсяг повноважень районних органів місцевого самоврядування має збільшитися.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Венгеров А.В. Теория государства и права: [часть 1. Теория государства] / А.В. Венгеров. – М.: Юристъ, 1995. – 256 с.
2. Бехруз Х. Порівняльне правознавство: підруч. / Хашматулла Бехруз. – Одеса: Фенікс, 2009. – 464 с.
3. Жилин А.А. Теория союзного государства / А.А. Жилин. – К.: Типогр. И.И. Чоколова, 1912. – 360 с.
4. Підопригора О.А. Римське приватне право: [підр. для студентів юрид. спец. вищих навч. закладів: вид. 3-є, перероб. і доп.] / О.А. Підопригора – К.: Видавничий Дім «Ін юре», 2001. – 440 с.
5. Задорожний Ю.А. Римське право – доктринальна першооснова права та юридичної науки в країнах романо-германської правової сім’ї та Україні: монографія / Ю.А. Задорожний. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009. – 173 с.
6. Cкрипилев Е.А. Основы римського права: [конспект лекцій] / Е.А. Cкрипилев. – М.: ОСЬ – 89, 1998. – 208 с.
7. Jellinek G. Die Lehre von den Staatenverbindunger / G. Jellinek. – Berlin, 1882. – S. 253 – 314; Laband P. Das Staatsrecht des Deutschen Reiches / Р. Laband. – Berlin, 1876. – S. 6 – 8.
8. Козлова Н.Ю. Буржуазные учения о федерализме 18-19 вв. / Н.Ю. Козлова. – М.: Наука, 1988. – 144 с.
9. Laband P. Das Staatsrecht des Deutschen Reiches / Р. Laband. – B., 1876. – S. 5 – 7.
10. Гумплович Л. Общее учение о государстве / Л. Гумплович; [пер. с греч.]. – СПб: Типография издательства «Общественная польза», 1910. – 516 с.
11. Бігун В.С. Юридична наука і професорсько-викладацький склад юридичних навчальних закладів ФРН та України: порівняльний аналіз принципових підходів // Часопис Київського університету права. – 2006. – № 1. – С. 176 – 183.
12. Стельмах С.П. Історична думка в України ХІХ – ХХ століття / С.П. Стельмах. – К.: Видавничий центр «Академія», 1997. – 176 с.
13. Нольде Б.Е. Единство и нераздельность России. Очерки русского государственного права / Б.Е. Нольде. – СПб.: Правда, 1911. – 554 с.
14. Федерализм: теория и история развития (сравнительно-правовой анализ) / [Марченко М.Н., Терехов В.И., Маныкин А.С., Данилов С.Ю., Богомолов Б.А. и др.]; под ред. М.Н. Марченка. – М.: Юристь, 2000. – 344 с.
15. Палиенко Н.И. Конференции, федерации и союз советских социалыстических республик / Н.И. Палиенко. – О.: Государственное издательство Украины, 1923. – 72 с.
16. Гессен В.М. Автономия, федерация и национальный вопрос / В.М. Гессен. – М.: Издание «НАРОД И СВОБОДА», 1906. – 48 с.
17. Загірня М. Про державний лад у всяких народів / М. Загірня. – К.: Друкарня т-ва «Криниця», 1917. – 62 с.
18. Скакун О.Ф. Ковалевський Максим Максимович // Юридична енциклопедія: В. 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: Укр. енцикл., 2001. – Т. 3. – С. 127 – 128.
19. Погорілко В.Ф. Конституційне право України: підруч. [акад. курс: у 2 т. – Т. 1.] / В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. – 544 с.
20. Стучка П. Учение о государстве пролетариата и крестянства и конституции СРСР и РСФРС / П. Стучка. – М. – Л., Типография Госиздата «Красный пролетарий», 1926. – 291 с.
21. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности / [пер. с фр. В.А. Туманова] / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози. – М.: Междунар. отношения, 2009. – 456 с.
22. Магазинер Я.М. Общее учение о государстве / Я.М. Магазинер [курс лекций, читанных в Петербургском университете в 1918 – 1922 рр.]. – Б.м.: Кооператор, 1922. – 427 с.
23. Лашин А.Г. Формы социалистического государства / А. Г. Лашин. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1960. – 48 с.
24. Цвєтков В.В., Макогон С.О. Радянське державне право: підруч. / В.В. Цвєтков, С.О. Макогон. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1968. – 463 с.
25. Бабій Б.М. Українська радянська державність (1921 – 1925 рр.) / Б.М. Бабій. – К.: Вид-во академії наук Української РСР, 1961. – 384 с.
26. Свечкарев А.И., Овчаренко А.А. Конституционное развитие зарубежных социалистических стран Европи. Федерация в зарубежных социалистических странах: [текст лекций] / А.И. Свечкарев, А.А. Овчаренко. – Х.: Харковский юрид. ин-т, 1974. – 37 с.
27. Денисов А.И., Раджабов С.А. Теория советского государства / А.И. Денисов, С.А. Раджабов. – Душанбе: Изд-во «Дониш», 1978. – 331 с.
28. Корельских В.М. Общая теория социалистического государства: [учебн. пособ.; цикл лекций] / В.М. Корельских. – Свердловск: Первоуральская типография, 1970. – 199 с.
29. Мунчаев Ш.М., Устинов В.М. История советского государства / Ш.М. Мунчаев, В.М. Устинов. – М.: Норма, 2008. – 720 с.
30. Шемшученко Ю.С. Інтеграція юридичної освіти й науки // Часопис Київського університету права. – 2005. – № 3. – С. 3 – 6.
31. Клинченко О.В. Сутність і особливості унітарного і федеративного державно-територіального устрою: політологічний аналіз: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ наук: спец. 23. 00. 02 «Політичні інститути та процеси» / Олег Володимирович Клинченко. – К., 1996. – 28 с.
32. Телешун С.О. Державний устрій України: проблеми політики теорії і практики: монографія / С.О. Телешун. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000.– 344 с.
33. Карпенко В.В. Протиріччя між виконавчою владою і місцевим самоврядуванням на регіональному рівні та механізми їх розв’язання: досвід України і Франції: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. з держ. управління: спец. 25. 00. 04 «Регіональне управління» / Владислав Вікторович Карпенко. – К., 2001. – 19 с.
34. Конотопцев О.С. Концептуальні основи реформування територіальної організації державного управління: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. з держ. управління: спец. 25. 00. 04 «Регіональне управління» / Олег Сергійович Конотопцев. – Х., 2003. – 18 с.
35. Колишко Р.А. Децентралізація публічної влади в унітарній державі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12. 00. 01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / Родіон Анатолійович Колишко. – К., 2003. – 16 с.
36. Долматов І.В. Просторове буття сучасної держави: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12. 00. 01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / Іван Володимирович Долматов. – О., 2009. – 22 с.
37. Ляшенко О. До питання про перспективи адміністративно-територіальної реформи в Україні: досвід автономізації Криму та Закарпаття / О. Ляшенко // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України. – Вип. 29. – К., 2006. – С. 261 – 266.
38. Кравченко В.І. Територіальний устрій та місцеві органи влади України / В.І. Кравченко // Наукові доповіді Національного інституту стратегічних досліджень. – Вип. 43. – К., 1995. – С. 42 – 43.
39. Андрощук О.В. Адміністративно-територіальні зміни в УРСР: плани, втілення, наслідки (друга половина 40-х – 60-ті роки ХХ ст.): автореф. дис. канд. істор. наук: спец. 07.00.01. «Історія України» / Олександр Володимирович Андрощук. – К., 2004. – 20 с.; Андрощук О. Конституювання територіального устрою України: від проектів до спроб реалізації (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) / О. Андрощук // Регіональна історія України. – Вип. 1. – К., 2007. – С. 197 – 202.
40. Колодій А.М. Український регіоналізм як стан культурно-політичної поляризованості / А.М. Колодій // Агора. – Вип. 3. – С. 78 – 85.
41. Адміністративно-територіальна реформа в Україні: політико-правові проблеми: моногр. / [Коваленко А.А., Вітман К.М., Скрипнюк О.В., Перегуда Є.В., Стойко О.М., Кучановський О.Г., Явір В.А.]; за ред. І.О. Кресіної. – К.: Логос, 2009. – 480 с.
42. Верменич Я.В. Адміністративно-територіальний устрій України: еволюція, сучасний стан, проблеми реформування [у 2-х ч. – ч. 2] / Я.В. Верменич. – К.: Інститут історії України НАН України, 2009. – 370 с.
43. Надолішній П.І. Етнонаціональний фактор адміністративної реформи в Україні: проблеми теорії, методології, практики: моногр. / П.І. Надолішній. – К.: Вид-во УАДУ, 1998. – 264 с.
44. Адамович С.В. Соборність та регіональний розвиток у суспільно-політичному життя незалежної України: моногр. / С.В. Адамович. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2009. – 884 с.
45. Регіоналізація і вибори як засоби удосконалення владних відносин в Україні: теорія і практика: моногр. / [Лісничий В.В., Грищенко О.В., Радченко О.В. та ін.]; за заг. ред. О.О. Дьоміна. – Х.: Вид-во Харк. УАДУ «Магістр», 2003. – 580 с.
46. Бостан С.К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики: моногр. / С.К. Бостан. – Запоріжжя: Юридичний інститут, 2005. – 540 с.
47. Бабурин С.Н. Мир империй: Территория государства и мировой порядок: моногр. / С.Н. Бабурин. – СПб.: Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. – 769 с.
48. Економічна теорія: Політекономія: підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання Прес, 2008. – 719 с.
49. Осічнюк Ю.В. Філософія: [навч. посібн.] / Ю.В. Осічнюк. – К.: Атіка, 2003. – 464 с.
50. Сурилов А.В. Теория государства и права: [учеб. пособ.] / А.В. Сурилов – К.; О.: Вища школа, 1989. – С. 49 – 50; Корельский В.М. Теория государства и права: учебн. / В.М. Корельский, В.Д. Перевалов. – М.: Издательская группа ИНФРА: М – НОРМА, 1997. – 570 с.
51. Теорія держави і права / [Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л., Пастухов В.П. та ін.]; за ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінформ, 1995. – 200 с.
52. Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти): навч. посіб. / М.В. Кравчук. – К.: Атіка, 2003. – 289 с.
53. Мироненко О.М. Платон // Юридична енциклопедія: В. 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: Укр. енцикл., 2002. – Т. 4. – С. 571 – 574.
54. Платон. Государство: [cочинения в 3-х т. – т. 3.] / Платон. – М., 1971. – 656 с.
55. Телешун С.О. Державний устрій України: проблеми теорії і практики: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня док. політол. наук: спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / Телешун Сергій Олександрович. – К.. 2000. – 34 с.
56. Кашанина Т.В. Происхождение государства и права: учебн. пособ. / Т.В. Кашанина. – М.: Высшая школа, 2004. – 325 с.
57. Фролов Э.Д. Рождение греческого полиса / Э.Д. Фролов. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2004. – 266 с.
58. Гавриленко О.А. Поліс // Юридична енциклопедія: В. 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: Укр. енцикл., 2002. – Т. 4. – С. 627 – 628.
59. Петров В.К. Устойчивость государства / В.К. Петров, С.Г. Селиванов. – М.: ЗАО Издательство «Экономист», 2005. – 491 с.
60. Макарчук В.С. Історія держави і права зарубіжних країн: [навч. посібн.] / В.С. Макарчук. – К.: Атіка, 2000. – 416 с.
61. Мироненко О.М. Арістотель // Юридична енциклопедія: В. 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т. 1. – С. 142 – 143.
62. Аристотель. Сочинения в 4-х т. Т. 4. [пер. с греч.] – М.: Мысль, 1984. – 830 c.
63. Аристотель. Политика // Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории. – Минск, 1998. – 508 с.
64. Марчук В. П. Історія політичних і правових вчень: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В.П. Марчук, Г.В. Марчук. – К.: ДП Вид. дім «Персонал», 2009. – 480 с.
65. Юркевич Памфіл. Історія філософії права. Філософія права. Філософський щоденник / П. Юркевич. – К.: Ред. журн. «Український світ», 2000. – 756 с.
66. Шульженко Ф.П. Історія політичних і правових вчень: [підруч.] / Ф.П. Шульженко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 464 с.
67. Мірошніченко М.І., Мірошніченко В.І. Історія вчень про державу і право: [навч. посібн.] / М.І. Мірошніченко, В.І. Мірошніченко. – К.: Атіка, 2001. – 224 с.
68. Алексеев И. С. О критериях научной рациональности // Методические проблемы историко-научных исследований. – М.: Изд-во «Наука», 1982. – С. 102 – 137.
69. Гарсиа Гарридо М.Х. Римское частное право: казусы, иски, институты / [отв. ред. Л.Л. Кофанов] / М.Х. Гарсиа Гарридо. – М.: Статут, 2005. – 812 с.
70. Норман Дейвіс. Європа: Історія / [пер. з анг. П. Таращук, О. Коваленко] / Д. Норман. – К.: Вид-во Соломії Величко «Основи», 2006. – 1464 с.
71. Орач Є.М. Історія політичних і правових вчень: [навч. посібн.] / Є.М. Норман. – К.: Атіка, 2005. – 560 с.
72. Философский словарь / [ред.-упоряд. И.Т. Фролова]. – М.: Политиздат, 1987. – 590 с.
73. Алексеев С.С. Проблемы теории государства и права: [учебн.] / С.С. Алексеев. – М.: Юрид. лит., 1979. – 392 с.
74. Нерсесянц В.С. История политических и правовых учений: [учебн. для вузов] / под ред. акад. РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца. – М.: Норма, 2005. – 944 с.
75. Лейст О.Э. Учение Спинозы о государстве и праве / О.Э. Лейст. – М.: Государственное изд-во юрид. л-ры, 1960. – 56 с.
76. Мироненко О.М. Вольтер // Юридична енциклопедія: В. 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т. 1. – С. 514 – 515.
77. Галанза П.Н. Учение Иммануила Канта о государстве и праве / П.Н. Галанза. – М.: Госуд. изд-во юрид. л-ры, 1960. – 50 с.
78. Гегель Г.В.Ф. Политические произведения / Г.В.Ф. Гегель. – М.–Л.: Издательство Наука, 1978. – 439 с.
79. Гегель Г.В.Ф. Философия права / [пер. с нем. Б.Г. Столпнера; вступ. ст. В.С. Соловьева; примеч. В.С. Нерсесянца] / Г.В.Ф. Гегель.– М.: Мир книги, Литература, 2007. – 464 с.
80. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і головн. ред. В.Т. Бусел]. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. – 1440 с.
81. Дудченко В.В. «Буква» і «дух» права: до методології питання // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 28. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С. 19 – 24.
82. Лейст О.Э. История политических и правовых учений: домарксистский период: [учебн.] / О.Э. Лейста. – М.: Юрид. лит., 1991. – 528 с.
83. Феофан Прокопович. Философские сочинения: [в 3-х т. – т. 1.] / Прокопович Феофан. – К.: Вид-во «Наукова думка», 1979. – 512 с.
84. Шульженко Ф.П. Історія політичних і правових вчень: [підручн.] / Ф.П. Шульженко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 464 с.
85. Лебедев Н.М. Пестель – идеолог и руководитель декабристов / Н.М. Лебедев. – М.: Мысль, 1972. – 343 с.
86. Александренко Г.В. Марксизм-ленінізм про державну федерацію / Г.В. Александренко. – К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1960. – 132 с.
87. Іванова Р.П. Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України / Р.П. Іванорва. – К.: Вид-во Київського університету, 1971. – 236 с.
88. История политических учений: учебник для вузов / [Азаркин Н.М., Жуков В.Н., Завьялов В.С., Левченко В.М., Петрова Г.Н., Поликарпова В.Н., Чупрова Н.А.]; под общ. ред. проф. О.В. Мартышина. – М.: Издательство НОРМА, 2002. – 912 с.
89. Чиркин В.Е. Государствоведение: [учебн.] / В.Е. Чиркин. – М.: Юристъ, 1999. – 400 с.
90. Шаповал В.М. Унітарна держава // Юридична енциклопедія: В. 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: Укр. енцикл., 2004. – Т. 6. – С. 213 – 214.
91. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран / В.Е. Чиркин. – М.: Юристъ, 1999. – 568 с.
92. Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю. Юридическая знциклопедия / [издан. 5-е, доп. и перераб.]; под ред. М.Ю. Тихомирова. – М., 2006. – 972 с.
93. Чиркин В.Е. Сравнительное конституционное право: [учебн. пособ.] / В.Е. Чиркин. – М.: Междунар. отношения, 2002. – 448 с.
94. Гіффорд К. Велика ілюстрована енциклопедія географії: [пер. з англ.] / К. Гіффорд. – К.: Махаон-Україна, 2005. – 496 с.
95. Теорія держави і права: навч. посіб. / [Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л., Пастухов В.П., Сумін В.О., Тихомиров О.Д.] – К.: Юрінформ, 1995. – 198 с.
96. Луць Л.А. Загальна теорія держави і права: навч.-метод. посіб. [за кредитно-модульною системою] / Л.А. Луць. – К.: Атіка, 2007. – 412 с.
97. Гусарєв С.Д. Тематичний словник термінів та визначень з курсу теорії держави і права / А.Ю. Олійник, О.Л. Слюсаренко. – К., 1996. – 100 с.
98. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: [навч. посіб.] / В.М. Бесчастний, О.В. Філонов, В.М. Субботін, С.М. Пашков / за ред. В.М. Бесчастного. – К.: Знання, 2007. – 467 с.
99. Конституційне право зарубіжних країн: навч. посіб. / [М.С. Горшеньова, К.О. Закоморна, В.О. Ріяка та ін.]; за ред. В.О. Ріяки. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
100. Юридический знциклопедический словарь / [под ред. В.Е. Крутских.]. – 3-є изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА-М, 2001. – VI, 450 с. – (Библиотека словарей «ИНФРА-М»).
101. Кельман М.С. Загальна теорія держави і права: [підруч.] / Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. – Львів: «Новий світ - 2000», 2007. – 584 с.
102. Федерализм: энциклопедический словарь / [сост. С.Д. Валентей и др.]. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 288 с.
103. Юридический словарь / [сост. А.Н. Азрилияна и др.]. – М.: Институт новой экономики, 2007. – 1152 с.
104. Філософський словник / [за ред. В.І. Шинкарука]. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. – 800 с.
105. Мелащенко В.Д. Основи конституційного права України: [підруч.] / В.Д. Мелащенко. – К.: Вентурі, 1995. – 240 с.
106. Муніципальне право України: підруч. / [М.О. Баймуратов, В.Ф. Погорілко, О.Ф. Фрицький, та ін.]; за ред. В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
107. Кравченко В.В. Муніципальне право України: [навч. посіб.] / В.В. Кравченко, М.В. Пытцик. – К.: Атіка, 2003. – 672 с.
108. Саханенко С.Є. Територіальні основи організації публічної влади в Україні: [конспект лекцій] / С.Є. Саханенко. – О.: ОРІДУ УАДУ, 2003. – 194 с.
109. Про державний кордон України: Закон України від 4 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №2. – Ст. 5.
110. Шаповал В.Н. Сравнительное конституционное право: [учебн. пособ.] / В.Н. Шаповал. – К.: ИД «Княгиня Ольга», 2007. – 416 с.
111. Основи правознавства: навч. посіб. / [В.Ф. Пеньківський, В.П. Капелюшний, О.В. Ришкова та ін.]; за ред. В.П. Пастухова. – К.: Школа, 2003. – 380 с.
112. Задорожня Г.В. Конституційне право України: [навч. посібн.] / Г.В. Задорожня. – К.: Книжкове видавництво НАУ, 2009. – 128 с.
113. Колюшин Е.И. Буржуазный федерализм и автономия: [учебн. пособ.] / Е.И. Колюшин. – Иваново, Ивановский государственный ун-т, 1980. – 95 с.
114. Державне управління: [навч. посібн.] / О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, А.Ф. Мельник, Л.Ю. Гордієнко; за ред. А.Ф. Мельник. – К.: Знання, 2004. – 342 с.
115. Супруненко В.І. Форма державного устрою (загальна характеристика) // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 28. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С. 141 – 148.
116. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
117. Скакун О.Ф. Общее сравнительное правоведение: Основные типы (семьи) правовых систем мира: [учебн. для студ. вузов] / О.Ф. Скакун. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2008. – 464 с.
118. Конституционное право зарубежных стран: учебн. для вузов / [Бобылев Г.В., Воробьев В.П., Гуреева Н.П., Даниленко И.В. и др.] ; под общ. ред. чл.-корр. РАН, проф. М.В. Баглая, д.ю.н., проф. Ю.И. Лейбо и д.ю.н., проф. Л.М. Энтина. – [2-е изд., перераб.] – М.: Норма, 2006. – 1056 с.
119. Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001 р. // ВВР України. – 2001. – № 4. – Ст. 2.
120. Зайчук О.В. Теорія держави і права: [акад. курс: підруч.] / О.В. Зайчук, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
121. Законотворча діяльність: словник термінів і понять / [ред.-упоряд. акад. НАН України В.М. Литвин]. – К.: Парламентське вид-во, 2004. – 344 с.
122. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: [навч. посібн.] / П.М. Рабінович. – К.: Атіка, 2001. – 176 с.
123. Колодій А.М. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: [підруч.] / А.М. Колодій, А.Ю. Олійник. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 504 с.
124. Правознавство: підручник / [А.І. Берлач, С.С. Бичкова, Д.О. Карпенко, А.М. Колодій, А.Ю. Олійник, В.І. Осадчий]. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 792 с.
125. Конституційне право України: підруч. / [Бурчак Ф.Г., Грошевой Ю.М., Козюбра М.І.. Корнієнко М.І. та ін.]; за ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 376 с.
126. Загальна теорія держави і права: підруч. / [Бенедик І.В., Богачова Л.Л., Вовк Д.О., Вороніна М.А. та ін.]; за ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М.В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О.В. Петришина. – Харків: Право, 2009. – 584 с.
127. Конституція Польської Республіки від 2 квітня 1997 р. – Режим доступу: http:// www.constitution.garant.ru/DOC_3864831.htm.
128. Дідківська Л.І. Державне регулювання економіки: навч. посібн. / Л.І. Дідківська, Л, С. Головко. – К.: Знання-Прес, 2002. – 214 с.
129. Ісаєва Н.К. Грошова система // Юридична енциклопедія: В. 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т. 1. – С. 650 – 651.
130. Воронова Л.К. Фінансове право України: [підруч.] / Л.К. Воронова. – К.: Прецедент; Моя книга, 2006. – 448 с.
131. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997. – № 24. – Ст. 170.
132. Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 8 червня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 18. – Ст.133.
133. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: [акад. курс: підруч.] / В.М. Шаповал. – 2-ге вид. перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 464 с.
134. Марченко М.Н. Правовые системы современного мира: учебн. пособ. / М.Н. Марченко. – М.: ИКД «Зерцало-М», 2009. – 528 с.
135. Лазор О.Д. Територіальна організація влади в Україні: навч. посібн. / Лазор О.Д., Лазор О.Я., Чемерис А.О. – К.: Дакор, 2007. – 576 с.
136. Кравченко В.В. Конституційне право України: [навч. посібн.] / В.В. Кравченко. – Вид. 6-те, виправл. і доповн. – К.: Атіка, 2008. – 592 с.
137. Совгиря О.В. Конституційне право України: навч. посібн. / О.В. Совгиря, Н.Г. Шукліна. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 632 с.
138. Конституційне право України: підруч. [Фрицький О.Ф., Городецький О.В., Корнієнко М.І., Кравець Є.Я., Кузнєцова В.Ф., Лотюк О.С. та ін.]; за ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – 735 с.
139. Ященко А. С. Теория федерализма: опыт синтетической теории права и государства / А.С. Ященко. – Юрьев: Тип. К. Маттисена, 1912. – 852 c.
140. Шаповал В.М. Державний лад країн світу / В.М. Шаповал. – К.: Укр. Центр Правничих Студій, 1999. – 320 с.
141. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: [підруч.] / О.Ф. Фрицький. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 510 с.
142. Молдован В.В. Конституційне право: опорні конспекти: навч. посібн. [для студ. юрид. вузів і факультетів] / В.В. Молдован, В. Ф. Мелащенко. – К.: Юмана, 1996. – 272 с.
143. Конституція Монголії від 13 січня 1992 р. – Режим доступу: http://worldconstitutions.ru/archives/33.
144. Корнієнко М.І. Муніципальне право України. Концептуальні та організаційно-правові системи: [навч. посіб.] / М.І. Корнієнко. – К.: Алерта, 2005. – 144 с.
145. Еллинек Г. Общее учение о государстве. Право современного государства / Г. Еллинек. – Т. 1. – СПб.: Издание Юридическаго Книжнаго Магазина Н.К. Мартынова, 1908. – 599 с.
146. Чиркин В.Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт / В.Е. Чиркин. – М.: Зерцало, 1998. – 441 с.
147. Конституційне право зарубіжних країн: хрестоматія: навч. посіб. / [упоряд. В.О. Ріяка]. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 384 с.
148. Конституції Республіки Македонія від 17 листопада 1991 р. – Режим доступу: http: //www.uristys.ru.
149. Конституція Великого герцогства Люксембург від 17 жовтня 1868 р. – Режим доступу: http: //www.uristys.ru.
150. Градовский А.Д. Собрание сочинений: [в 3-х т. – т. 3.] Государство и прогресс / А.Д. Градовский. – СПб.: Типография М.М. Стасюлевича, 1899. – 613 с.
151. Агиевец С.В. Конституционное право зарубежных стран: учеб.-метод. пособие / С. В. Агиевец, И. А. Белова. – Гродно, ГрГУ, 2001. – 99 с.
152. Конституція Італії від 22 грудня 1947 року. – Режим доступу: www.servat.unibe.ch/icl/it00000_.html-81k.
153. Батанов О.В. Обласна автономія // Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В.П. Горбатенко; за ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Ґенеза, 2004. – 736 с.
154. Мяловицька Н.А. Італія у пошуках шляхів удосконалення державного устрою // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2007. – № 10. – С. 14 – 20.
155. Васильева Т.А. Областная автономия в Италии (правове аспекты): [учеб. пособ.] / Т.А. Васильева. – М.: Изд-во МГУ, 1987. – 92 с.
156. Caravita B. La Constituzione dolo la riforma del Titolo V, Stato, Regioni a autonomiefra Rebublica e Unione Europed / B. La Caravita. – Torino, 2002. – P. 71 – 76.
157. Куйбіда В.С. Якісно перетворять нашу державу реформа місцевого самоврядування і формування дієздатних територіальних громад // Голос України. – № 180 (4680). – 2009. – 25 вересня. – С. 7.
158. Шаповал В.М. Статут / В.М. Шаповал // Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – Т. 4. – К.: Укр. енцикл., 2003. – С. 630 – 631.
159. Про всеукраїнський та місцеві референдуми: Закон України від 3 липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). – 1991. – № 33. – Ст. 443.
160. Конституція Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 5 – 6. – Ст. 43.
161. Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим: Закон України від 23 грудня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 5 – 6. – Ст. 43.
162. Филимонова М.В. Государственный строй Итальянской республики: учебн. пособ. / М.В. Филимонова, С.Н. Медведев. – М.: Издание ВЮЗИ, 1985. – 40 с.
163. Статут Вале д’Аоста. – Режим доступу: http://www.consiglio.regione. vda.it/statuto/statuto_i.pdf.
164. Спеціальний статут Сицилії. – Режим доступу: http://www.lex.unict.it/ eurolabor/dossier/sic/statuto.htm.
165. Спеціальний статут Сардинії. – Режим доступу: http://www. fontesarda.iturg/ statsard.htm.
166. Римаренко Ю.І. Основи етнодержавства: [підруч.] / Ю.І. Римаренка. – К.: Либідь, 1997. – С. 333.
167. Михальченко М.І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи / М.І. Михальченко. – Дрогобич: ВФ «Відродження», 2004. – 488 с.
168. Конституция Республики Польша: [пер. с пол. А. Кубика]. – Варшава: Изд-во Сейма, 2001. – 104 с.
167. Михальский В. Методы формирования административного деления Польщи // Геополитическое и социальные проблемы бывших социалистических стран. – Лодзь: UL, 1993. – 6 с.
168. Тараборин Р.С. Государственное и местное управление Польши // Чиновник. – 2007. – № 5. – Режим доступу: http://law/edu/ru/doc/document.asp? docID=1277267.
169. Про самоврядування воєводства: Закон Республіки Польща від 5 червня 1998 р. – Режим доступу: http://www.csi.org.ua/www/?p=858.
170. Ustawa o samorządzie wojewodztwa z dnia 5 czerwca 1998 r. – Rešimdostęp: www.sejm.gow.pl.
171. Ustawa o wojewodzie i administracji rządowej w wojewodztwie z dnia 23 stycznia 2009 r. – Rešim dostęp: www.sejm.gow.pl.__
172. Statut Podlaskiego Urzędu Wojewodzkiego w Białymstoku // www.białystok.uw.gov.pl.
173. Конський С. Місцеве самоврядування: досвід Польщі. Структура і функції воєводства. – Режим доступу:
174. Шевчук Л.Т. Зарубіжний і вітчизняний досвід реформування адміністративно-територіального устрою / Л. Т. Шевчук. – Львів, 2007. – 254 с.
175. Корнієнко М.І. Територіальна організація влади в Україні: якою вона має бути? // Право України. – 2010. – № 4. – С. 239 – 248.
176. Історія держави і права України: підруч. / [В.І. Батрименко, Л.О. Зайцев, О.Л. Копиленко та ін.]; за ред. А.С. Чайковського. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 512 с.
177. Мироненко О.М. Костомаров Микола Миколайович // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: Укр. енцикл., 2001. – Т. 3. – С. 375 – 376.
178. Заруба В.М. Історія держави і права України: [навч. посібн.] / В.М. Заруба. – К.: Істина, 2006. – 416 с.
179. Іванов В.М. Історія держави і права України: [навч. посібн.] / В.М. Іванов. – К.: Атіка, 2003. – 416 с.
180. Іванов В.М. Історія держави і права України: [навч. посібн.] / В.М. Іванов. – К.: Атіка, 2007. – 728 с.
181. Кульчицький В.С. Історія держави і права України: навч. посібн. [вид. 2-ге, доп. і перероб.] / В.С. Кульчицький, Б.Й. Тищик– К.: Атіка, 2006. – 352 с.
182. Історія держави і права України: підруч. у 2 т. – Т. 1. [Cвятоцький В.Д., Страхов М.М., Рум’янцев В.О., Сафронова І.П., Зайцев Л.О., Тищтк Б.Й. та ін.]; за ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренка. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 656 с.
183. Грабовський С. Федеративна Україна: міф чи реальність? / С. Грабовський // Сучасність. – 1992. – № 10. – С. 42 – 52.
184. Грушевский М.С. Очерки истории украинского народа / М.С. Грушевский. – К.: «Лыбидь», 1991. – 400 с.
185. Сухих Л.А. Уділ // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: Укр. енцикл., 2004. – Т. 6. – С. 142 – 143.
186. Кравець Є.Я. Воєводство // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т. 1. – С. 499 – 500.
187. Полонська-Василенко Н.Д. Історія України: [в 2 т. – Т. 1.] / Н.Д. Полонська-Василенко. – К.: Либідь, 1992. – 640 с.
188. Хничевська-Геннель Т. Берестейська унія в ХVІІ столітті з Польської