РОЛЬ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ У РОЗВИТКОВІ ПРАВОВОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

Волковицька Наталя Олександрівна

УДК 340.114.5

РОЛЬ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ У РОЗВИТКОВІ
ПРАВОВОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Д И С Е Р Т А Ц І Я
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
академік НАПрН України, доктор юридичних наук, професор,
Медведчук Віктор Володимирович

Острог – 2011
ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….. 4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ В НАУЦІ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА
1.1. Правова свідомість як об’єкт теоретико-правових досліджень…..15
1.2. Історико-правовий аспект аналізу феномена правової
свідомості…………………………………………………………………..48
Висновки до Розділу 1……………………………………………......... ...70

РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ
ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА ЇЇ РОЗВИТОК У ПРАВОВІЙ
ДЕМОКРАТИЧНІЙ ДЕРЖАВІ
2.1. Правова свідомість як фактор утвердження правової державності
і демократії……………………………………………………………… . 75
2.2. Структура правової свідомості……………………………………. . 99
2. 3. Функції правової свідомості у правовому житті громадянського
суспільства і демократичної держави…………………………………. 124
Висновки до Розділу 2…………………………………………………. 135

РОЗДІЛ 3. СПЕЦИФІКА ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ В УМОВАХ ДЕМОКРАТИЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ
3. 1. Роль правової свідомості у трансформації правової
системи незалежної України…………………………………………. 140
3. 2. Деформації правової свідомості та шляхи їх подолання
у правовому розвиткові українського суспільства…………………...154
Висновки до Розділу 3………………………………………………….170

ВИСНОВКИ…………………………………………………………. .. 175

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………. 184-214

ВСТУП

Актуальність теми. Аналіз процесів становлення і розвитку України як правової і демократичної держави, яке здійснюється сучасною юридичною наукою, відіграє одну з ключових ролей як в процесі державотворення і правотворення в Україні в цілому, так і у розвиткові самої юридичної науки, а також окремих галузей права України. При цьому зверхнє ставлення до питань розвитку правової свідомості спричиняє у державотворчій і правотворчій практиці цілий ряд небезпечних явищ, які спричиняють розрив між об’єктивним правом і тим, яким чином воно реалізується, трансформується і осмислюється на суб’єктивному рівні. У випадку якщо цей розрив сягає критичної позначки відбувається відторгнення як окремих правових цінностей, так і права в цілому на рівні його суб’єктивного сприйняття та оцінки, що на практиці означає посилення тенденцій до правового нігілізму, редукцію ролі права та уповільнення процесів постання України як правової і демократичної держави.
Водночас, розбудова цілісної наукової теорії, яка б відображала розвиток права у сучасному суспільстві, не може обмежуватись суто нормативними аспектами аналізу об’єктивного права. Це пояснюється не тільки тим, що саме поняття права є значно більш широким ніж сукупністю позитивних правових норм, але й тим, що правове життя суспільства охоплює ще й суб’єктивну сферу, де відбувається осмислення права, його оцінка і пізнання. За цієї причини особливої теоретичної актуальності набуває проблема чіткого визначення тих базових наукових понять і категорій, які відображають суб’єктивні елементи у сприйнятті права і дозволяють пояснити вплив правової свідомості на протікання державотворчих і правотворчих процесів. Це суттєво актуалізує потребу у розробці узагальненого поняття правової свідомості, яке б дозволило інтегрувати ті методологічно плідні ідеї, які представлено у сучасних теоретико-правових дослідженнях. У практичному плані, слід відмітити, що будь-які спроби розробки дієвої концептуальної основи для розвитку правової свідомості унеможливлюються в умовах відсутності чіткої аналітичної розробки тих понять, які дозволяють встановити сутність правової свідомості, її зміст, її роль у розвиткові правової демократичної держави. Водночас, зауважуючи на негативній ролі такого феномена як правовий нігілізм і його руйнівному впливі на основи правової державності і демократії, ми вказуємо на потребу у дослідженні сутності правового нігілізму як одного з проявів «спотвореної правової свідомості».
Характеризуючи ступінь наукового опрацювання досліджуваної нами проблеми і її джерельну базу, необхідно зазначити, що питання правової свідомості та специфіки її розвитку піднімались у працях вітчизняних юристів і правознавців насамперед у контексті аналізу праворозуміння, правової культури, правової системи, правового регулювання та його механізмів, розвитку правової освіти, утвердження нового типу правової ідеології. У цьому сенсі маємо назвати такі імена як В.Буткевич, Л.Герасіна, І.Голосніченко, Р.Гринюк, С.Гусарєв, О.Данильян, А.Дмитрієв, В.Дудченко, Ю.Калиновський, М.Козюбра, О.Кресін, В.Лемак, С.Максимов, В.Медведчук, О.Мурашин, Ю.Оборотов, Н.Оніщенко, Н.Пархоменко, О.Петришин, С.Погребняк, П.Рабінович, С.Рабінович, В.Селіванов, В.Сіренко, О.Скрипнюк, В.Тацій, М.Теплюк, В.Тимошенко, Ю.Фрицький, М.Хаустова, М.Цвік, О.Шевченко, Ю.Шемшученко, О.Ющик, І.Яковюк.
Серед дисертаційних розвідок вітчизняних авторів, в яких піднімались ті чи інші аспекти юридичного, філософського або соціологічно-психологічного аналізу типів і рівнів правової свідомості у її зв’язку з процесами правового регулювання, правовою культурою тощо слід згадати роботи Д.Андреєва [10], О.Атоян [13], Н.Коваленко[107], Ю.Легези[133], П.Макушева[147], В.Мухіна[170], В.Демичевої[73], М.Цимбалюка[297], М.Черкас[301], А.Бови[30], Н.Мануйло[153], В.Войтова[38]. Що ж до робіт російських авторів, які відносяться до цієї ж категорії маємо назвати праці Д.Марченка, З.Каландарішвілі, Л.Кумикової, З.Кочесокова, С.Пискунової, А.Аверіна, Д.Безносова, Р.Кузнєцова, С.Іванової, В.Сафронова, Р.Рябцева, В.Нікітяєвої, В.Петрова, В.Малахова, Я.Мезенцевої.
Однак не зважаючи на наявність значної кількості досліджень конкретних проблем, пов’язаних із розвитком правової свідомості і її трансформаціями, слід визнати, що питання ролі правової свідомості та її впливу на становлення і утвердження правової демократичної держави ще не набули свого висвітлення у сучасній вітчизняній юридичній науці, що значно підвищує актуальність дисертації і робить зазначену розвідку необхідною складовою частиною загальних теоретико-правових досліджень у сучасній Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька Академія» в межах науково-дослідної теми «Права людини: досвід комплексного аналізу» (№2201020). Тема дисертації відповідає пріоритетним напрямкам розвитку правової науки на період 2005 – 2010 років у галузі теорії держави і права, затверджених загальними зборами Академії правових наук України і узгоджується з темою «Теоретичні проблеми реалізації нової Конституції України» (№ 0196U012890).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування ролі правової свідомості в частині її впливу на розвиток правової демократичної держави, встановлення кореляційних зв’язків між окремими елементами правової свідомості утвердженням принципів правової і демократичної держави в Україні.
Для досягнення цієї мети автор ставить перед собою такі завдання, що розкривають спрямованість дослідження:
– визначити поняття правової свідомості як об’єкта сучасних теоретико-правових досліджень;
– дослідити історико-правовий аспект аналізу феномена правової свідомості, встановити основні напрями рецепції класичних правовий теорій у сучасній науці теорії держави і права в частині теоретичної інтерпретації поняття правової свідомості;
– обґрунтувати роль правової свідомості як фактора утвердження правової державності і демократії в сучасній Україні;
– розкрити структуру правової свідомості, охарактеризувати її елементи, рівні, типи в контексті розвитку правової демократичної держави;
– з’ясувати функції правової свідомості у правовому житті громадянського суспільства і демократичної держави;
– визначити роль правової свідомості у трансформації правової системи незалежної України;
– дослідити деформації правової свідомості, систематизувати їх і обґрунтувати шляхи їх подолання у правовому розвиткові українського суспільства.
Об’єктом дослідження є процес формування, розвитку й функціонування правової свідомості в сучасних умовах демократії та правової державності.
Предметом дослідження є специфіка та напрями впливу правової свідомості на розвиток правової демократичної держави.
Методи дослідження. Для одержання достовірних наукових результатів у дисертації застосовувалась система філософсько-світоглядних, загально-наукових та спеціально-наукових методів. Їх використання дозволило розкрити роль правової свідомості у розвиткові сучасної правової демократичної держави, встановити основні детермінанти та напрямки цього впливу.
Основним філософсько-світоглядним методом, який застосовувався у дисертації виступив метод діалектичного пізнання, який дозволив уникнути крайнощів ідеалістичного і матеріалістичного підходів, адже, з одного боку, правова свідомість розглядається у дисертації як фактор безпосередньої практики правової поведінки індивідів та їх спільнот, який виявляє свою залежність від оточуючого середовища, конкретних соціальних обставин, процесів відтворення соціального середовища, а з іншого боку – обґрунтовується суб’єктивний характер правової свідомості, демонструються її ідейні основи, як сукупності знань, настанов, ідеалів, теорій, концепцій, переконань, емоційно-вольових проявів свідомості, що не є тотожними об’єктивованому позитивному праву. За допомогою історико-правового методу було продемонстровано ідейні витоки дослідження поняття правової свідомості, його зв'язок з іншими фундаментальними ідеями класичної і сучасної науки теорії держави і права. Методом порівняльно-правового аналізу було встановлено спільне і особливе у змісті основних елементів правової свідомості, а також у різних типах правової свідомості. Системне поєднання цих двох методів дозволило вибудувати інтегративне розуміння правової свідомості, вийти за вузькі межі сприйняття правової свідомості як пасивного відбитку правової дійсності і обґрунтувати авторську дефініцію правової свідомості.
Особливу роль у процесі дисертаційного дослідження відіграв метод структурно-функціонального аналізу (завдяки ньому було виявлено і досліджено структуру і функції правової свідомості у її зав’язку з правовою демократичною державою), системний метод (спираючись на нього правова свідомість була представлена не як сукупність різ рідних елементів та рівнів, а як цілісна система, в якій всі її елементи пов’язані різноманітними корелятивно-детермінаційними зв’язками), феноменологічний метод (він дав можливість пов’язати конкретні державотворчі і правотворчі процеси з активністю правової свідомості, що розкриває свій зміст і втілюється у зазначених процесах).
Широке застосування в роботі знайшли категорії та засоби формальної логіки: поняття, визначення, доказ і спростування, судження, аналіз, синтез, узагальнення тощо. Для одержання достовірних наукових результатів використовувались каузальні, функціональні, генетичні й телеологічні роз’яснення подій і закономірностей, пов’язаних з впливом правової свідомості на розвиток правової демократичної держави. для дослідження використовувались й інші традиційні для юриспруденції методи.
У дисертаційній роботі використано загальні принципи вивчення та аналізу феномена правової свідомості, що ґрунтуються на засадах цілісності, історизму, об’єктивності та конкретності. Серед застосованих спеціальних методів слід виокремити насамперед методи системного, структурно-функціонального та емпіричного аналізу. Їх застосування дозволило описати процеси розвитку і функціонування правової свідомості як складне правове явище, що посідає одне з центральних місць як в проблематиці суспільно-політичних та юридичних дисциплін, так і в загальній системі розвитку Української держави і національної правової системи. Використання історичного та порівняльного методів аналізу дозволило зіставити різні підходи до вивчення специфіки функціонування правової свідомості у різних типах політичних і правових систем, охарактеризувати основні ідеї та цінності, що виокремлюються в сучасній правовій думці стосовно пріоритетних напрямків вдосконалення сучасної індивідуальної і колективної правової свідомості. Застосування герменевтичного методу аналізу та інтерпретації різних теорій правової свідомості дозволило розглянути і продемонструвати внутрішньо-теоретичну і логічну сутність цього явища, в той час як використання емпіричної методології було спрямовано на розкриття його місця, функцій і значення в розвиткові держави і суспільства. Означений синтез методів теоретичного та практичного аналізу дозволив дослідити причини виникнення та способи деформації правової свідомості, які породжуються в процесі демократичних транзитів.
Також автором були залучені класичні праці в галузі теорії держави і права з додатковим використанням сучасних науково-юридичних розробок в сфері правової деонтології, правової антропології, філософії права, соціології права, правової психології.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим в українській юридичній науці загальнотеоретичним монографічним дослідженням ролі правової свідомості у розвиткові правової демократичної держави, її елементів з погляду впливу на суспільні і державно-правові трансформації, а також тих негативних деформацій правової свідомості, що відбиваються на державотворчих і правотворчих процесах.
Здійснення дисертаційного дослідження дало змогу отримати такі результати, що мають наукову новизну:
Вперше:
– обґрунтовано дефініцію правової свідомості як одного з найважливіших елементів правової системи, що має складну і багаторівневу структуру і являє собою суб’єктивне, нормативно значиме відображення правової дійсності у вигляді правових і юридично валідних знань, оцінок та установок раціонального та емоційно-вольового характеру, що відбивають ретроспективне, сучасне і проспективне сприйняття права, яке є об’єктивною частиною повсякденного правового життя і правового регулювання;
– аргументовано, що фундаментальним виміром становлення правової держави, поряд з утвердженням і розвитком її інститутів, є суб’єктивний вимір, коли загальна ідея та ідеал правової держави конкретизується у певних поняттях і принципах, які поступово опановують правовою свідомістю і сприймаються громадянами і суспільством не лише як бажане, але й як належне і необхідне для існування суспільства, держави та індивіда;
– доведено, що основні форми участі громадян у функціонуванні демократичної держави передбачають наявність високого рівня правової свідомості, яка є запорукою знання громадянами своїх прав, свобод та обов’язків, знання того, в який спосіб вони можуть впливати на прийняття державних рішень і на формування складу вищих представницьких органів державної влади, а також чітке розуміння тих правових наслідків, які має їхня участь у функціонуванні демократичної системи державної влади;
– обґрунтовано, що деформації правової свідомості, до яких відносяться правовий нігілізм, правовий ідеалізм і правовий інфантилізм, пов’язані не лише з викривленням уявлень про цінність права та його суспільне призначення, але й з характером та змістом ідей і принципів, що домінують у правовій свідомості громадян.
Удосконалено:
– визначення структури правової свідомості як усталеного і стійкого взаємозв’язку між складовими правової свідомості, який визначає специфіку її формування, розвитку і трансформації у тих чи інших конкретних соціально-політичних і культурно-історичних обставинах;
– аргументацію того, що в умовах правової демократичної держави формується специфічний суб’єкт права, який є носієм такої правової свідомості, в якій укорінені і адекватно сприйняті ідеали, цінності і принципи правової держави і демократичного врядування, що дозволяє забезпечувати її розвиток, спираючись на загальносуспільне визнання і свідоме прийняття її принципів;
– розуміння процесів розвитку елементів правової свідомості, які можуть еволюціонувати як у напрямку підвищення рівня розуміння права та визнання його суспільної значущості і цінності, так і «де-еволюціонувати» у напрямку зменшення рівня довіри права, зневажливого й зверхнього ставлення до нього, відмови слідувати правовим нормам і поважати правові інститути тощо;
– визначення функцій правової свідомості як зовнішньої реалізації сутності правової свідомості, яка постає у вигляді системи основних напрямків її впливу на конкретні елементи правового життя і правову систему в цілому, що зумовлюються соціальними, історичними, культурними, політичними, інформаційними та іншими факторами суспільного розвитку.
дістали подальшого розвитку :
– положення про те, що правова свідомість є фундаментальною умовою, яка дозволяє стверджувати, що поряд з державою існує незалежний, самостійний суб’єкт правовідносин, який здатен вступати з державою у відповідні правові відносини, бути носієм юридичних прав і обов’язків, захищати свої права і законні інтереси;
– положення про те, що під час розвитку правової думки, поступово викристалізувалось теоретичне сприйняття правової свідомості як суб’єктивної умови відображення правової дійсності і свідомого впливу на неї, який реалізується у безпосередній правовій діяльності індивідів, їх груп, держави в цілому;
–положення про роль правової освіти як ефективного засобу протидії деформаціям правової свідомості, який реалізується на практиці через планомірне забезпечення державою відповідності знань про право, тим об’єктивним правовим відносинам, у які вступають індивіди.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені у дисертації матеріали, положення і висновки можуть бути використані:
а) у науково-дослідній діяльності – як матеріал для розроблення більш широкого кола загальнотеоретичних проблем розвитку правової свідомості, її структурно-функціонального аналізу, вивчення процесів утвердження цінностей демократії і правової державності у сучасній правосвідомості громадян України, розроблення нових та удосконалення існуючих методик вивчення правової свідомості, а також для комплексних досліджень розвитку правової системи України крізь призму аналізу такого її елементу як правова свідомість, для поглиблення знань про сутність правової свідомості, її структуру і функції в умовах демократичного державного розвитку, а також її впливу на триваючі в Україні державотворчі та правотворчі процеси;
б) у навчально-методичному процесі – для удосконалення навчального процесу при викладанні курсів з теорії держави і права, історії вчень про державу і право, порівняльного правознавства, конституційного права, інших галузевих навчальних дисциплін, а також при підготовці відповідних навчальних видань: підручників, посібників, методичних рекомендацій, навчально-методичних комплексів, робочих програм, планів лекційних і семінарських занять, для підготовки спецкурсів, що присвячені проблематиці правового регулювання, правотворчості та правової культури (акт впровадження в навчальний процес Національного університету «Острозька академія» від 12 січня 2011 р.);
в) у правотворчій сфері – для подальшого впровадження в Україні правової реформи, розробки концепції підвищення рівня правових знань та правової культури громадян України, для удосконалення нормотворчої діяльності в частині сприяння розвиткові правової свідомості, її наповнення ідеями і цінностями демократії та правової державності (акт впровадження Верховної Ради України від 16 червня 2010р. №03-10; акт впровадження Верховної Ради України від 10 червня 2010р. №04-10);
г) у правовиховній сфері – для правильного розуміння ролі правової свідомості та специфіки її впливу на розвиток держави і права в Україні, для підвищення ефективності планування заходів правоосвітнього і правовиховного характеру з метою усунення деформацій правової свідомості та нейтралізації їх негативного впливу на розвиток Української держави і суспільства.

Апробація результатів дослідження. Положення дисертації розглядались й обговорювались на засіданнях кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька Академія» відповідно до термінів звітного плану підготовки аспіранта. Результати дослідження доповідались й обговорювались на наступних науково-практичних конференціях, наукових семінарах, «круглих столах»: «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (Острог, 2007 – 2008 рр.), «Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності» (Київ, 7 квітня 2008 р.), «Забезпечення прав людини і реформування судової влади» (Київ, 16 вересня 2008 р.), «Верховенство права і демократія» (Острог, 2 жовтня 2009 р.), «Конституційно-правові проблеми розвитку сучасної Української держави» (Острог, 19 березня 2010 р.). В ході щорічного «круглого столу» «Актуальні проблеми реформування державної влади в Україні» (Острог, 2009 р.) автором було представлено тематичну доповідь «Правовий нігілізм і правовий ідеалізм як прояви деформованої правової свідомості». У 2010 році автор працювала у складі дослідної групи, яка розробляла тему «Конституційна реформа в Україні і перспективи удосконалення системи державної влади», і виступила співдоповідачем звіту про роботу групи під час проведення щорічного «круглого столу» «Актуальні проблеми реформування державної влади в Україні». За матеріалами дисертації було підготовлено і проведено три методологічних семінари для викладачів та аспірантів кафедри на теми «Методологія дослідження правової свідомості: історико-правовий вимір» (жовтень 2009 р.), «Методи нелінійного аналізу правової свідомості» (лютий 2010р.) та «Сучасні компаративістські підходи в аналізі правової свідомості» (червень 2010 р.).
Публікації. Основні положення дисертації відображено у 5 наукових статтях, всі з яких вийшли у виданнях, що визнані фаховими ВАК України з юридичних наук, та 2 тезах доповідей.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що поділяються на сім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 214 сторінок. Основний текст дисертації викладений на 183 сторінках. Список використаних джерел складається з 324 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підбиваючи результати проведеного дисертаційного дослідження ролі правової свідомості у розвиткові сучасної правової демократичної держави, необхідно насамперед з’ясувати повноту реалізації сформульованих на початку роботи завдань. Загальна логіка дисертаційного дослідження передбачала обов’язкове вирішення трьох взаємопов’язаних між собою груп завдань, кожній з яких було присвячено окремий розділ дисертаційної роботи.
Таким чином у першому розділі дисертації було проаналізовано теоретико-методологічні основи дослідження правової свідомості в науці теорії держави і права. Реалізація цього завдання включала у себе, з одного боку – комплексну характеристику поняття правової свідомості як об’єкта теоретико-правових досліджень, а з іншого – виявлення і дослідження історико-правового виміру аналізу феномена правової свідомості. В ході цього аналізу було доведено, що до останнього часу основна увага на теоретичному рівні приділялась нормативній складовій права і правової системи, що дещо штучно відсувало питання пов’язані із розвитком правової свідомості на другий план. Однак, як довела історія розвитку правової думки, а також повсякденна практика правотворчих процесів в Україні та інших державах світу, таке ставлення до правової свідомості виявилось некоректним, що актуалізувало потребу у спеціальних юридичних дослідженнях питань взаємозв’язку між динамікою правової свідомості та розвитком держави і права в цілому. Це дало потужний стимул для сучасних ґрунтовних досліджень як правової свідомості загалом, так і її окремих елементів, рівнів, типів, а також тих процесів, що відбуваються у ній (самі ці процеси, як було доведено у першому розділі дисертації, можуть мати як позитивний, так і негативний характер).
Розв’язання зазначених завдань дозволило сформувати теоретико-методологічну основу нашого дослідження і перейти до безпосереднього аналізу правової свідомості та її ролі у розвиткові правової демократичної держави. Основним методом, який застосовувався для вирішення цієї групи завдань був структурно-функціональний метод. Це дозволило надати спочатку загальну характеристику правової свідомості як фактора утвердження правової державності і демократії, а потім перейти до визначення її структури та функцій у житті громадянського суспільства і демократичної держави. Зазначені завдання було вирішено у другому розділі дисертації. Остання група завдань стосувалась виявлення специфіки розвитку та стану правової свідомості в умовах демократичних транзитів, коли загальний вектор державотворчих і правотворчих процесів завдається орієнтацією на практичне втілення принципів демократичного врядування і правової державності. З цією метою у третьому розділ дисертації було визначено роль правової свідомості у трансформації правової системи незалежної України, встановлено основні рівні взаємозв’язків між правовою свідомістю і правовою системою в цілому, а також досліджено ті деформації правової свідомості і їх причини, що даються взнаки в умовах демократичних транзитів. На основі критичного аналізу представленого у третьому розділі дисертації матеріалу, автором було обґрунтовано конкретні заходи щодо подолання існуючих деформацій правової свідомості у правовому розвиткові українського суспільства.
Таким чином зіставлення сформульованих на початку дослідження цілей і завдань з конкретними результатами, які було отримано в нашій роботі, дозволяє стверджувати про повноту їх реалізації та про розв’язання тих проблем, які було визначено як основні для даної дисертації. Водночас загальна логіка дослідження, яка була обґрунтована в процесі загальної розробки теми дисертації, була цілковито дотримана в ході самої роботи, що є підставою для висновку про відповідність порядку викладу матеріалу порядку формулювання конкретних дослідницьких завдань.
Разом з тим, в ході представленого дослідження було сформульовано конкретні висновки, які відображають теоретичне і практичне значення роботи і виступають загальним підсумком дисертаційного аналізу. Ці висновки відображають матеріальну частину дослідження і дозволяють чітко встановити і визначити роль правової свідомості у розвиткові правової демократичної держави. У змістовному вигляді їх можна сформулювати наступним чином:
1. У сучасній науці теорії держави і права з фактором правової свідомості пов’язується не лише характер поведінки індивідів і їх груп в частині співвідношення її правових і протиправних детермінант, але й інституціональна організація влади в державі, а також процес функціонування як державної влади в цілому, так і її конкретних органів. Для низького рівня розвитку правової свідомості характерне знецінення роль таких інститутів як правові гарантії, конституційний контроль тощо. Таким чином, правова свідомість є фундаментальною умовою, яка дозволяє стверджувати, що поряд з державою існує незалежний, самостійний суб’єкт правовідносин, який здатен вступати з державою у відповідні правові відносини, бути носієм юридичних прав і обов’язків, захищати свої права і законні інтереси.
2. На основі дослідження представлених у сучасній науці теорії держави і права способів визначення поняття правової свідомості, можна запропонувати авторську дефініцію правової свідомості, що тлумачить її як один з найважливіших елементів правової системи зі своєю складною і багаторівневою структурою, що являє суб’єктивне, нормативно значиме відображення правової дійсності у вигляді правових і юридично валідних знань, оцінок та установок раціонального та емоційно-вольового характеру, що відбивають ретроспективне, сучасне і проспективне сприйняття права, яке є об’єктивною частиною повсякденного правового життя і правового регулювання. Як один з елементів правової системи суспільства правова свідомість маю чітко виражену структуру, як являє усталений і стійкий взаємозв’язок між складовими правової свідомості, який визначає специфіку її формування, розвитку і трансформації у тих чи інших конкретних соціально-політичних і культурно-історичних обставинах.
3. Вже на ранніх етапах становлення правової думки було акцентовано увагу на ролі суб’єктивного елемента, який відіграє важливу роль не лише в осмисленні та пізнанні права, але й в процесі правотворчої діяльності і підтримання правопорядку. Саме тоді, коли право стало осмислюватись у термінах його зв’язку з поняттям справедливості, було визначено ту потенційну роль, яку відіграє правова свідомість в існуванні і розвиткові об’єктивного права. У середньовічній правовій думці ідея правової свідомості набула своєї трансформації у контексті загального ставлення до права як специфічного «промислу Божого». Внаслідок чого ідея правової свідомості отримала у поглядах середньовічних мислителів і юристів ще один додатковий аспект, який відкрив вплив правової свідомості на процес удосконалення законодавства. Такий процес удосконалення позитивного законодавства шляхом його співвіднесення з божественними законами, який відбувається у правовій свідомості тих, хто замислюється над тим, що таке право і чим воно має бути, вважався одним з елементів загального державно-правового розвитку людства.
4. Головним аспектом впливу правової свідомості на розвиток позитивного права у правових теоріях ХІХ – середини ХХ століття вважалась її аксіолоігчно-прогностична функція, яка дозволяла оцінювати ступінь відповідності діючих правових норм універсальним принципам права та вимогам справедливості, а також моделювати на науково-теоретичному рівні можливі шляхи та способи удосконалення правової системи і системи законодавства – зокрема. Таким чином в процесі розвитку правової думки, поступово викристалізувалось теоретичне сприйняття правової свідомості як суб’єктивної умови відображення правової дійсності і свідомого впливу на неї, який реалізується у безпосередній правовій діяльності індивідів, їх груп, держави в цілому.
5. Одним з найважливіших вимірів становлення правової держави, поряд з утвердженням і розвитком її інститутів, є суб’єктивний вимір, коли загальна ідея та ідеал правової держави конкретизується у певних поняттях і принципах, які поступово опановують правовою свідомістю і сприймаються громадянами і суспільством не лише як дещо бажане, але й як дещо належне і необхідне для існування суспільства, держави та індивіда. У цьому аспекті кожен з елементів правової свідомості впливає на те, як саме розвивається і функціонує правова держава. Тому врахування феномена правової свідомості має виняткове значення для процесу розробки цілісної системи практичних заходів щодо утвердження України як правової держави. Разом з тим, в умовах правової держави формується специфічний суб’єкт права, який є носієм такої правової свідомості, в якій укорінені і адекватно сприйняті ідеали, цінності і принципи правової держави, що дозволяє забезпечувати її розвиток, спираючись на загальносуспільне визнання і свідоме прийняття її принципів.
6. Основні форми участі громадян у функціонуванні демократичної держави передбачають наявність високого рівня правової свідомості, яка є запорукою знання громадянами своїх прав, свобод та обов’язків, знання того, в який спосіб вони можуть впливати на прийняття державних рішень і на формування складу вищих представницьких органів державної влади, а також чітке розуміння тих правових наслідків, які має їхня участь у функціонуванні демократичної системи державної влади. Таким чином рівень розвитку правової свідомості виявляє свою значимість для функціонування демократичної держави. Зокрема, аналіз питань функціонування демократичної системи державної влади прямо передбачає звернення до такого поняття як участь в управлінні державними справами, яка безпосередньо залежить від рівня правових знань громадян і їх готовності ці права і свободи реалізовувати у повсякденній практиці демократичного врядування. При цьому роль правової свідомості може бути обґрунтована як на індивідуальному рівні, так і по відношенню до громадянського суспільства в цілому.
7. Всі елементи правової свідомості – правова онтологія, правова аксіологія і правова праксеологія – можуть еволюціонувати як у напрямку підвищення рівня розуміння права та визнання його суспільної значущості і цінності, так і у напрямку зменшення рівня довіри права, зневажливого й зверхнього ставлення до нього, відмови слідувати правовим нормам і поважати правові інститути тощо. Цей процес можна описати як «де-еволюцію» правової свідомості. Таким чином прогресивний розвиток правової системи України, її удосконалення, підвищення рівня правової свідомості повинні враховувати названі елементи правової свідомості, які повинні ставати предметом цілеспрямованого впливу засобами правової освіти і правового виховання громадян України.
8. Функції правової свідомості є зовнішньою реалізацією сутності правової свідомості, яка постає у вигляді системи основних напрямків її впливу на конкретні елементи правового життя і правову систему в цілому, що зумовлюються соціальними, історичними, культурними, політичними, інформаційними та іншими факторами суспільного розвитку. Одним з найбільш поширених підходів до класифікації функцій правової свідомості є виділення у її структурі пізнавальної, оцінної та регулятивної функцій. Також функції правової свідомості можуть бути визначені залежно від того, який з елементів її реалізує. В такому разі йдеться про ідеологічну і психологічну функції правової свідомості. Залежно від того на які правові явища спрямовується правова свідомість можна виділити пояснювальну (інтерпретаційну) і прогностичну функції. Завдяки функціям правової свідомості забезпечується накопичення знань про право, формування у суб’єктів правовідносин адекватної оцінки права і його ролі, інтеріоризація зовнішніх правових норм, формування конкретних правових установок окремих індивідів і суспільства в цілому.
9. Правова свідомість знаходиться у тісному взаємозв’язку з усіма без виключення підсистемами правової системи та з її найважливішими функціями. З огляду на це, правову свідомість можна визначити як специфічний концептуально-теоретичний та емоційно-вольовий фундамент правової системи, всі трансформації якого спричиняють відповідні зміни у правовій системі в цілому. Водночас, як було доведено в дисертації, існує безпосередня кореляція між правовою свідомістю і функціональною підсистемою правової системи, яка включає у себе правотворчість, правореалізацію, правозастосування, правове виховання, правовідносини і юридичну практику, оскільки жодні правові норми не можуть стати частиною об’єктивного правопорядку якщо до цього вони не пройшли через правову свідомість, не були вкорінені у ній в процесі правового виховання, правової освіти і юридичної практики.
10. Найбільш небезпечними проявами деформації правової свідомості для правової і демократичної держави є: свідоме порушення законів та інших нормативно-правових актів; видання нормативно-правових актів, які суперечать конституції і законам держави; масове недотримання юридичних норм; конфронтація між органами державної влади і суспільством в частині обов’язковості дотримання чинного законодавства; переоцінка принципів права, в основі якої лежить тенденція до підміни законності доцільністю (політичною, економічною, корпоративною тощо); порушення прав людини і дисфункція механізмів їх забезпечення та захисту (насамперед в частині унеможливлення реального судового захисту прав і свобод людини і громадянина); поява радикальних політичних рухів та течій, які пропонують суспільству різноманітні теоретичні моделі протиправної поведінки, посилюють напругу у стосунках між суспільством і державою, закликають до дій несумісних з законом, сприяють укоріненню і розвитку екстремістської діяльності. Всі деформації правової свідомості, до яких відносяться правовий нігілізм, правовий ідеалізм і правовий інфантилізм, пов’язані не тільки з викривленням уявлень про цінність права та конкретні правові ідеали, але й з тим, які ідеї та принципи домінують у правовій свідомості громадян. У результаті чого, брак усвідомлення та сприйняття базових принципів і цінностей демократії і правової державності на рівні правової свідомості деформує правову поведінку індивідів, знижує цінність права і державі і суспільстві.
11. Розробка і запровадження науково обґрунтованої системи заходів щодо подальшого утвердження України як правової і демократичної держави має своїм обов’язковим складовим елементом стратегію подолання негативних явищ в структурі сучасної індивідуальної і колективної правової свідомості. Одним з найбільш ефективних засобів такої протидії деформаціям правової свідомості є правова освіта, яка супроводжується планомірним забезпечення державою відповідності знань про право, тим об’єктивним правовим відносинам, у які вступають індивіди. З цього погляду розрив між правовою теорію і правовою практикою лише посилює деформації правової свідомості і руйнує основи суспільної правової свідомості, яка притаманна розвиненій сучасній правовій і демократичній державі.
12. Деформації правової свідомості є соціально детермінованим процесом. Тому боротьба з ними повинна також носити системний соціальний характер, який у сучасній Україні включає у себе: реформування соціально-економічного життя, зміну характеру правового регулювання в частині максимального наближення юридичних норм до інтересів громадян держави, підвищення авторитету державної влади в цілому і її безумовне підпорядкування закону, зміцнення судової влади і посилення гарантій її незалежності, удосконалення практики правозастосування, поширення правової освіти на всіх рівнях, цілеспрямована діяльність держави щодо утвердження гуманістичної правової ідеології, в якій домінують цінності демократії і правової державності. Таким чином процес «оздоровлення» правової свідомості українського суспільства складається з безпосереднього впливу на правову свідомість, який реалізується насамперед через виховний та освітній вплив на неї, та опосередкованого впливу на неї через зміни у самій правовій дійсності, що оточує суб’єкта права.
Отже, як випливає з наведеного у дисертації матеріалу правова свідомість постає не лише одним з найважливіших та найбільш актуальних предметів дослідження науки теорії держави і права, але й є безпосереднім фактором впливу на розвиток процесів утвердження в Україні правової державності і демократії. За цієї причини подальші дослідження правової свідомості та її місця у правовій системі сучасної України становлять один з пріоритетних і одночасно перспективних напрямків розвитку сучасної правової теорії. Саме на цьому шляху, на наше переконання, можливе органічне поєднання суб’єктивного та об’єктивного вимірів у розвиткові права як визначального регулятора суспільних відносин (включаючи й рівень міждержавних відносин) у сучасних умовах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М.И. Теория государства и права: Учебник для высших учебных заведений / М.И. Абдулаев. – М.: Финансовый контроль, 2004. – 410 с.
2. Абдурахманова И.В. Массовое правосознание в России в начале ХХ века: факторы формирования и механизм трансформации: Монография / И.В. Абдурахманова. – Ростов н/Д.: РИНХ, 2007. – 379 с.
3. Авер’янов В.Б. Принцип верховенства права у сфері виконавчої влади: питання теорії та практика реалізації / В.Б.Авер’янов // Право України. – 2010. – № 3. – С. 72-79.
4. Авер’янов В.Б. Шляхи формування нової доктрини українського адміністративного права / В.Б.Авер’янов // Правова держава щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2006. – Вип. 17. – С. 158-166.
5. Алексеев С.С. Восхождение к праву: поиски и решения / С.С. Алексеев. – М.: НОРМА, 2002. – 601 с.
6. Алексеев С.С. Линия права / С. С. Алексеев. – М.: Статут, 2006. – 459 с.
7. Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия / С.С. Алексеев. – М.: Зерцало, 2000. – 244с.
8. Алексеев С.С. Право: азбука – теории – философия: Опыт комплексного исследования / С.С. Алексеев. – М.: «Статут», 1999. – 712 с.
9. Американские просветители. Избранные произведения в 2-х т. – М.: Мысль, 1965. – Т. 2. – 445 с.
10. Андреєв Д.В. Етносоціокультурні чинники формування національної правосвідомості (на прикладі судової системи Запорозької Січі XVII-XVIII століть): автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.12 / Національна академія внутрішніх справ України МВС України/ Д.В.Андреєв. – К., 2003. – 20 с.
11. Аристотель. Политика / Аристотель // Аристотель. Сочинения в 4-х т. – М.: Мысль, 1983. – Т. 4. – С. 375-644.
12. Атаманчук Г.В. Новое государство: поиски, иллюзии, возможности / Г. В. Атаманчук – М.: Владос, 2006. – 310 с.
13. Атоян О.М. Селянська правосвідомість в історико-правовій реальності 1917-1921 років (на прикладі повстанського руху на чолі з Нестором Махном): автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.01 / Інститут законодавства Верховної Ради України / О.М. Атоян. – К., 2008. – 40 с.
14. Бабенко К.А. Конституційні засади розвитку і регулювання політико-правових відносин в Україні: Монографія / К.А. Бабенко. – К.: Ін Юре, 2008. – 480 с.
15. Байниязов Р.С. Правосознание и правовой менталитет в России / Р.С. Байниязов . – Саратов: СЮИ, 2008. – 211с.
16. Байтин М.И. Сущность права. Современное нормативное правопонимание на грани двух веков / М.И. Байтин. – Саратов: Саратовский госуниверситет, 2006. – 238 с.
17. Бакунин М.А. Государственность и анархия / М.А. Бакунин. – М.: Наука, 1987. – 174 с.
18. Балаклицький І.І. Роль права як загально соціального феномена в розвитку сучасної держави / І. І. Балаклицький // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. – Вип. 44. – С. 76-82.
19. Балахонский В.В., Джегутанов Б. К., Олейников В. С. Философия права и правовое сознание: Монография / В.В. Балахонский, Б.К. Джегутанов, В.С. Олейников. – СПБ.: НОУ СЮА, 2009. – 231 с.
20. Бандура О. Істина як загальнолюдська та правова цінність / О. Бандура // Право України. – 2010. – № 2. – С. 88-95.
21. Бандура О. Основні цінності права як система / О.Бандура // Право України. – 2008. – № 5. – С. 14-19.
22. Баранов В. М. Правосознание и правовое воспитание / В. М. Баранов. – М.: Юристъ, 2007. – 198 с.
23. Бегунов Ю.К., Лукашев А.В., Пониделко А.В. Тринадцать теорий демократии / Ю.К. Бегунов, А.В. Лукашев, А.В. Пониделко. – СПб.: Издательский дом «Бизнес-Пресса», 2002. – 240 с.
24. Бекетова Ю.Б. Дееспособность правосудия – гарантия ликвидации правового нигилизма / Ю.Б. Бекетова // Право и безопасность. – 2008 – № 3. – С. 23-26.
25. Белых С.В. Сущность права: в поисках новых теория или «консервация старого мышления»? / С.В. Белых // Российский юридический журнал. – 1993. – № 2. – С. 51-58.
26. Бельский К.Т. Формирование и развитие социалистического правосознания / К.Т. Бельский. – М.: Высшая школа, 1982. – 183 с.
27. Блувштейн Ю. Опыт изучения правового сознания юристов / Ю. Блувштейн // Социалистическая законность. – 1972. – № 2. – С. 20-25.
28. Бобровник С.В. Права людини та сучасна держава: шляхи узгодження взаємодії / С.В. Бобровник // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2007. – Вип. 18. – С. 69-76.
29. Бобровник С.В. Специфіка прояву компромісу і конфлікту в межах соціальних інститутів / С.В. Бобровник // Право України. – 2009. – № 12. – С. 144-150.
30. Бова А.А. Зміст і структура правосвідомості населення України: Автореф. канд. соціол. наук: 22.00.03 / НАН України; Інститут соціології / Бова А.А. – К., 2001. – 19 с.
31. Буткевич В. Фактори негативного впливу на ефективність реалізації прав людини в Україні / В.Буткевич // Право України. – 2009. – № 4. – С. 36-41.
32. Варламова Н. Правовой нигилизм: прошлое, настоящее и будущее России?/Н.Варламова//Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. – 2007. – № 1. – С. 90-92.
33. Васильев А.М. Правовые категории: методологические аспекты разработки системы категорий права / А.М.Васильев. – М.: Юридическая литература, 1976. – 264 с.
34. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / Под общ. Ред. Е.Б. Кубко. – К.: Юринком, 1997. – 192 с.
35. Венгеров А.Б. Теория государства и права / А.Б. Венгеров. – М.: Юриспруденция, 2000. – 528 с.
36. Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебно-конституционное право и процесс / Н.В. Витрук. – М.: Юристъ, 2005. – 527 с.
37. Власов Ю.Л. Реалізація права як основна проблема реформування правової системи України / Ю.Л. Власов // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – Вип. 25. – С. 8-11.
38. Войтов В.В. Соціально-філософський зміст правосвідомості: автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.03 / Запорізький національний ун-т / В. В. Войтов. – Запоріжжя, 2007. – 19 с.
39. Вопленко Н.Н. Источники и формы права / Н.Н. Вопленко. – Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2004. – 102 с.
40. Вопленко Н.Н. Правосознание и правовая культура / Н.Н. Вопленко. – Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2000. – 52 с.
41. Вступ до теорії правових систем / За заг. ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко: Монографія. – К.: Видавництво «Юридична думка», 2006. – 432 с.
42. Гамбаров Ю.С. Гражданское право: Общая часть / Ю.С. Гамбаров. – М.: Лит. о-ва распр. полезн. кн., 1898. – 766 с.
43. Геллнер Є. Условия свободы. Гражданское общество и его исторические суперники / Эрнст Геллнер. – М.: Ad Marginem, 1995. – 222 с.
44. Герасіна Л. Громадянське суспільство і колізії в процесі реалізації політичної влади / Л.Герасіна // Вісник Академії правових наук України. – 2008. – № 3 (54). – С. 43-51.
45. Герлох А., Кнапп В. Логика и правовое мышление / А.Герлох, В. Кнапп – М.: Прогресс, 1987. – 312 с.
46. Геселев О. Зміна пануючого праворозуміння як обов’язкова умова впровадження відновного правосуддя в Україні (філософсько-правовий аспект) / О.Геселев // Право України. – 2010. – № 3. – С. 106-114.
47. Гессен В.М. Основы конституционного права / Владимир Матвеевич Гессен. – Петроград: «Право», 1918. – 438 с.
48. Гессен В.М. Теория правового государства / Владимир Матвеевич Гессен. – СПб.: Студ. Касса взаимопомощи при С.-Петерб. политехникуме, 1909. – 67 с.
49. Гладуняк І.В. Розвиток системи політичного управління в сучасній Україні / І. В. Гладуняк. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2008. – 468 с.
50. Гоббс Т. Левиафан / Томас Гоббс. – М.: Мысль, 2001. – 478 с.
51. Гойтман В. Правовой нигилизм: пути преодоления / В.Гойтман // Российская юстиция. – 2006. – № 9. – С. 3-9.
52. Голосніченко Д. Принципи повноважень як основні правовстановчі начала / Д.Голосніченко // Право України. – 2009. – № 5. – С. 73-81.
53. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура в розбудові Української держави / І. Голосніченко // Право України. – 2005. – №4. – С. 24-25.
54. Горбунова Л.М. Конституційні засади забезпечення законності у нормотворчості / Л.М. Горбунова // Право України. – 2004. – № 7. – С. 15-20.
55. Горохов П.А. Проблема оснований правового нигилизма: гносеологический аспект / П.А. Горохов. – Оренбург: Изд-во ОрГУ, 1998. – 266 с.
56. Горохов П.А. Социальная природа правового нигилизма: монография / П.А. Горохов. – Оренбург: Оренб. гос. ун-т, 1998. – 150 с.
57. Грибакин А.Е. Право как предмет науки / А.Е. Грибакин // Российский юридический журнал. – 2002. – № 3. – С. 27-35.
58. Гринюк Р.Ф. Ідея правової держави: теоретико-правова модель і практична реалізація / Р.Ф. Гринюк. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 388 с.
59. Гринюк Р.Ф. Поняття загального блага (bonum commune) в контексті формування теорії правової держави / Р.Ф. Гринюк // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права НАН України, 2003. – Вип. 19. – С. 54-61.
60. Гринюк Р.Ф. Поняття законності та її вплив на процес розбудови правової держави / Р.Ф. Гринюк // Правничий часопис Донецького університету. – 2003. – № 1 (9). – С. 3-9.
61. Гринюк Р.Ф. Правова культура і її роль в становленні та розвиткові правової держави / Р.Ф. Гринюк // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – Вип. 20. – С. 31-39.
62. Гринюк Р.Ф. Формальний та матеріальний аспекти у дослідженні правової держави: проблеми теоретико-методологічного аналізу / Р.Ф.Гринюк // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 10. – С. 5-16.
63. Гроций Г.О праве войны и мира / Гуго Гроций. – М.: Ладомир, 1994. – 868 с.
64. Грошев А.В. Правосознание и правотворчество. Уголовно-правовой аспект. – Екатеринбург: Изд-во Екатеринбург. ВШ МВД России, 1996. – 77 с.
65. Гудима Д. Деякі новели в інтерпретації поняття «суб’єкт права»: абсурдні чи перспективні? / Д.Гудима // Право України. – 2010. – № 2. – С. 82-87.
66. Гуляхин В.Н. Правовой нигилизм в России: монография / Вячеслав Николаевич Гуляхин. – Волгоград: Перемена, 2005. – 279 с.
67. Гуренко М.М. Зародження та становлення ідеї гарантій прав і свобод людини і громадянина у ліберальній теоретико-правовій думці / М. М. Гуренко. – К.: НАВСУ, 2000. – 167 с.
68. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. /Р.Давид, К. Жоффре-Спинози. – М.: Международные отношения, 2003. – 400 с.
69. Даль Р.А. Демократия и ее критики / Роберт Алан Даль. – М.: РОССПЭН, 2002. – 576 с .
70. Даль Р.А. О демократии / Роберт Алан Даль. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 208 с.
71. Данильян О. Проблема оцінки реального стану правосвідомості і правової культури у транзитивних умовах / О.Данильян // Вісник Академії правових наук України. – 2008. – № 4 (55). – С. 57-68.
72. Демидов А.И. Политический радикализм как источник правового нигилизма / А.И. Демидов // Государство и право. – 2002. – № 4. – С. 74-76.
73. Демичева В.В. Правова свідомість як елемент правової системи в умовах демократичного розвитку України: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького / В.В. Демічева. – К., 2007. – 20 с.
74. Демократическое правовое государство и гражданское общество в странах Центрально-восточной Европы / Отв. ред. Н.И. Бухарин. – М.: Наука, 2005. – 184 с.
75. Держава і громадянське суспільство в Україні: проблеми взаємодії: Монографія / За ред. І.О. Кресіної. – К.: Логос, 2007. – 316 с.
76. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 656 с.
77. Дзодзиев В. Проблемы становления демократического государства в России / В.Дзодзиев. – М.: Ad Marginem, 1996. – 303 с.
78. Дмитрієнко Ю.М. Вступ до легістської форми української правосвідомості / Ю.М. Дмитрієнко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. – Вип. 34. – С. 41-48.
79. Дмитрієнко Ю.М. Українська правова свідомість: історико-правовий стан дослідження / Ю.М. Дмитрієнко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. – Вип. 35. – С. 20-29.
80. Дудаш Т. Праворозуміння: спроба герменевтичного аналізу / Т.Дудаш // Юридична Україна. – 2007. – № 4. – С. 19-26.
81. Дудченко В. Роль нормативних факторів у сучасному праворозумінні / В.Дудченко // Право України. – 2010. – № 4. – С. 120-126.
82. Елистратов А.И. Очерк государственного права (конституционное право) / А.И. Елистратов. – М.: Тип. «Мысль», 1915. – 167 с
83. Еллинек Г. Общее учение о государстве / Георг Еллинек. – СПб.: Изд-во «Юридический центр пресс», 2004. – 752 с.
84. Енгибарян Р.В., Краснов Ю.К. Теория государства и права / Роберт Вачаганович Енгибарян, Юрий Константинович Краснов. – М.: Норма, 2007. – 576 с.
85. Євграфова Є. Доктрини та концепції у правовій системі України / Є. Євграфова // Право України. – 2010. – № 5. – С. 77-84.
86. Жегусов Ю.И. Структура и типология правового сознания / Ю.И. Жегусов // Право и современность: Сборник научно-практических статей. – Саратов: СЮИ МВД России, 2009. – Вып. 4. – Ч. 1. – С. 41-45.
87. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
88. Загальна теорія держави і права / За ред. М.В. Цвіка, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2009. – 584 с.
89. Залеский В.Ф. Власть и право. Философия объективного права / В.Ф. Залеский. – Казань: Тип. Б. Л. Домбровского, 1897. – 322 с.
90. Зидентоп Л. Демократия в Европе / Лари Зидентоп. – М.: «Логос», 2001. – 360 с.
91. Зорькин В.Д. Россия и Конституция в ХХІ веке / Валерий Дмитриевич Зорькин. – М.: Норма, 2008. – 592 с.
92. Зрячкин А.Н. Правовой нигилизм: причины и пути их преодоления / Александр Николаевич Зрячкин. – Саратов: Саратовская государственная академия права, 2009. – 127 с.
93. Иеринг Р. Борьба за право / Рудольф Иеринг. – М.: Тип. Грачева, 1874. – 80 с.
94. Ильин И.А. О грядущей России: Избранные статьи / Иван Александрович Ильин. – М.: Воениздат, 1993. – 366 с.
95. Ильин И.А. Путь духовного обновления / Иван Александрович Ильин // Ильин И.А. Путь к очевидности. – М.: Республика, 1993. – С. 134-289.
96. Ильин И.А. Теория права и государства / Иван Александрович Ильин. – М.: Зерцало; Система Гарант, 2008. – 550 с.
97. История политических и правовых учений. Древний мир / Отв. ред. В. С. Нерсесянц. – М.: Наука, 1985. – 350 с.
98. Каландаришвили З.Н. Деформация правового сознания молодежи и юридические способы ее преодоления / Зураб Нодарович Каландаришвили. – СПб.: Изд-во ВВМ, 2005. – 155 с.
99. Калинин А.Ю. Влияние правового сознания и правовой культуры на процессы правообразования / А.Ю. Калинин // Российское правосудие. – 2009. – № 10 (42). – С. 20-27.
100. Калиновський Ю.Ю. Правосвідомість українського суспільства: ґенеза та сучасність / Юрій Юрійович Калиновський. – Х.: Право, 2008. – 288 c.
101. Канетті Е. Маса і влада / Еліас Канетті. – К.: Видавничий Дім «Альтернативи», 2001. – 416 с.
102. Карташов В.Н. Правовая культура: понятие, структура, функции / Владислав Николаевич Карташов. – Ярославль: Ярославский гос. ун-т, 2008. – 200 с.
103. Кельман М. Аспекти аналізу методологічних проблем співвідношення держави і права / М.Кельман // Право України. – 2009. – № 2. – С. 60-67.
104. Кистяковский Б.А. Право как социальное явление / Богдан Александрович Кистяковский // Социологические исследования. – 1990. – № 3. – С. 99-109.
105. Клименко А.И. Правовое и политическое сознание. Различия и взаимосвязь / А.И. Клименко // Закон и право. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. – № 8. – С. 55-59.
106. Ковалев В.В. Социальные стереотипы как образующая основа особенностей правового сознания российского общества / В.В. Ковалев // Философия права. – 2008. – № 3. – С. 96-99.
107. Коваленко Н.Ю. Формування правосвідомості і правової культури студентів в Україні: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун- т ім. Тараса Шевченка / Н.Ю. Коваленко. – К., 2009. – 19 с.
108. Ковальчук В. Взаємодія громадянського суспільства та державної влади / В. Ковальчук // Право України. – 2009. – № 6. – С. 90-99.
109. Козюбра М.І. Правовий закон: проблема критеріїв / М. І. Козбра // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2 (33) – 3 (34). – С. 83-96.
110. Козюбра М. Праворозуміння: поняття, типи і рівні / М.Козюбра // Право України. – 2010. – № 4. – С. 10-21.
111. Козюьра М. Загальнотеоретичне правознавство: стан та перспективи / М. Козюбра // Право України. – 2010. – № 1. – С. 32-43.
112. Кокошкин Ф.Ф. Лекции по общему государственному праву / Ф.Ф. Кокошкин. М.: Из-во Бр. Башмаковых, 1912. – 306 с.
113. Колесников Е.А. Формирование гражданского общества в современной России в контексте манипулирования массовым сознанием: политико-правовой и модернизационный аспекты / Е.А. Колесников // Юристъ-Праоведъ. – 2009. – № 5. – С. 79-82.
114. Коліушко І., Петришин О. Основні напрямки реформування законодавства про державну службу / І. Коліушко, О. Петришин // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 4 (15). – С. 92-103.
115. Колодій А.М. Принципи права України / А. М. Колодій. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
116. Комаров С.А. Общая теория государства и права / Сергей Александрович Комаров. – СПб.: Питер, 2005. – 512 с.
117. Кондратьєв Р. Моральний імператив у правозастосуванні / Р. Кондратьєв // Право України. – 2010. – № 5. – С. 85-89.
118. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права / Николай Михайлович Коркунов. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 430 с.
119. Коршунов В.М. Деформация нравственно-правового сознания служащих правоохранительных органов / Виктор Михайлович Коршунов. – Белгород: Везелица, 2002. – 129 с.
120. Костюк Н.П. Особливості стадій правозастосування / Н.П.Костюк // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. – Вип. 44. – С. 70-76.
121. Котюк В.О. Теорія права / В.О. Котюк. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
122. Коэн Дж. Л., Арато Э. Гражданское общество и политическая теория / Пер. с англ. И. И. Мюрберг / Джин Л. Коэн, Эндрю Арато. – М.: Изд-во «Весь мир», 2003. – 784 с.
123. Кравченко С. Громадська правова свідомість як необхідний елемент побудови громадянського суспільства в Україні / С.Кравченко // Право України. – 2009. – № 12. – С. 140-143.
124. Крижанівський А. Ознаки сучасного правопорядку в контексті трансформаційних викликів / А.Крижанівський // Право України. – 2008. – № 6. – С. 47-50.
125. Крисюк Ю. Соціальний і правовий порядок як реалізація ідеї права / Ю. Крисюк // Право України. –2004. – № 8. – С. 25-29.
126. Крупеня Е.М. Политико-правовая активность личности / Елена Михайловна Крупеня. – М.: Университетская книга, 2009. – 311 с.
127. Кудрявцев В.Н. Право и поведение / В. Н. Кудрявцев. – М: Юристъ, 2008. – 188с.
128. Кулапов В.Л., Малько А.В. Теория государства и права / Виктор Лаврентьевич Кулапов, Александр Васильевич Малько. – М.: Норма, 2008. – 384 с.
129. Кутафин О.Е. Российский конституционализм / Олег Емельянович Кутафин. – М.: Норма, 2008. – 544 с.
130. Ладиченко В.В. Правова політика у сфері формування нової парадигми відносин держави і особи / В.В. Ладиченко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. – Вип. 34. – С. 17-24.
131. Лазарев В.В. Правовое сознание и применение права / В.В. Лазарев // Государство, право, законность. Ученые записки № 284 / Отв. ред. В. П. Реутов. – Пермь, 1973. – Вып. 4.– С. 26-43.
132. Лазоренко О. Перехідний період в Україні та в Росії. Політика, економіка, етносоціальні процеси / О. Лазоренко. – К.: ВАТ «КДНК», 1999. – 131 с.
133. Легеза Ю.О. Відомчі засоби масової інформації в механізмі формування правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національний ун-т внутрішніх справ / Легеза Юлія Олександрівна. – Х., 2005. – 20 с.
134. Легуша С.М. Стан та перспективи розвитку правової освіти в Україні / С.М. Легуша // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2000. – Вип. 11. – С. 494-502.
135. Легуша С.М. Стан та перспективи формування правової свідомості та правової культури громадян в період державотворення в Україні / С. М. Легуша // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН Україн