КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ СУДІВ ЗАГАЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ В УКРАЇНІ

Краткое описание

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

ІНСТИТУТ ПРАВА імені ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО

На правах рукопису

ФАКАС Ілона Борисівна

УДК 342.565 (477)

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ
ТА ДІЯЛЬНОСТІ СУДІВ ЗАГАЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ
В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.02 конституційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Наукові керівники:
ПОГОРІЛКО Віктор Федорович,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАН України,
академік АПрН України

ОЛІЙНИК Анатолій Юхимович,
кандидат юридичних наук,
професор

Київ 2009

ЗМІСТ

ВСТУП.............................................................................................................

3

РОЗДІЛ1. Теоретико-методологічні аспекти дослідження та нормативно-правове регулювання конституційно-правового статусу організації і діяльності судів загальної юрисдикції в Україні

1.1.Теоретичні дослідження конституційно-правового статусу організації і діяльності судової влади та судів загальної юрисдикції в Україні....................

11

1.2.Нормативно-правове регулювання організації і діяльності судів загальної юрисдикції в Україні......................................................................

24

Висновки до Розділу1.....................................................................................

39

РОЗДІЛ2. Основні принципи організації судів загальної юрисдикції в Україні

2.1.Принципи організації і діяльності судів загальної юрисдикції в Україні..............................................................................................................

43

2.2.Судово-правова реформа в Україні та її роль в організації і діяльності судів загальної юрисдикції..........................................................

51

2.3.Організація судів загальної юрисдикції в Україні за принципом територіальності.........................................................................................................

65

2.4.Організація судів загальної юрисдикції в Україні за принципом спеціалізації................................................................................................................

78

Висновки до Розділу2.....................................................................................

91

РОЗДІЛ3. Основні принципи діяльності судів загальної юрисдикції в Україні

3.1.Конституційні матеріальні принципи діяльності судів загальної юрисдикції в Україні.......................................................................................

95

3.2.Конституційні процесуальні принципи діяльності судів загальної юрисдикції...................................................................................................................

126

Висновки до Розділу3.....................................................................................

168

ВИСНОВКИ....................................................................................................

171

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................

179

ДОДАТКИ.......................................................................................................

197

ВСТУП

Актуальність теми. Організація правосуддя набуває особливого значення у зв’язку з адаптацією законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Процес приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність з правовою системою Європейського Союзу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики. Чіткого усвідомлення потребують такі проблеми як роль і місце судової влади в суспільстві, її співвідношення з законодавчою та виконавчою владами, гарантії та механізми забезпечення незалежності суду, раціональна побудова судової системи, вироблення відповідних судових процедур з метою забезпечення доступного, оперативного, неупередженого і якісного розгляду судових справ. Гострі дискусії, пов’язані із вирішенням зазначених проблем стримують запровадження необхідних змін, що в кінцевому підсумку відповідним чином відображається на забезпеченні державою прав і свобод людини та громадянина.
Питання про принципи організації і діяльності судів загальної юрисдикції як фундаментальні засади захисту прав і свобод людини та громадянина на сьогодні зберігає свою актуальність.
Існує чимало досліджень вітчизняних вчених, які тим чи іншим чином торкаються проблеми сутності галузевих принципів організації і діяльності судів загальної юрисдикції, проте конституційно-правові принципи та методологічні і теоретичні проблеми їх реалізації досліджені не повною мірою. Однією з причин такої ситуації є недостатність у вітчизняній конституційно-правовій науці самостійних комплексних досліджень з проблем впровадження в судочинство основних його засад.
Як свідчить практика проведення судово-правової реформи в Україні, поки що не мають задовільного концептуального вирішення чимало теоретичних аспектів конституційного інституту судової влади, не згадуючи про практичне вирішення існуючих проблем організації і діяльності судів загальної юрисдикції. В зв’язку з цим існує потреба у додаткових теоретичних дослідженнях цілого ряду конституційно-правових проблем функціонування судової системи.
Таким чином, теоретичне вирішення загальних проблем функціонування судів загальної юрисдикції, ролі та місця у державі їх фундаментальних засад, необхідності здійснення повноцінної судово-правової реформи, орієнтованої на удосконалення матеріального законодавства, процесуальних форм правосуддя, реалізацію конституційних гарантій незалежності суддів стає надзвичайно актуальним завданням.
Як показує практика здійснення судово-правової реформи в Україні, після прийняття нової Конституції України, однією з дискусійних проблем виявилась проблема визначення принципів територіальності та спеціалізації як основоположних організаційних принципів побудови судової системи. Теоретична невирішеність вказаної проблеми породжує гострі дискусії при виробленні загальної моделі судоустрою.
Вирішення основних теоретичних і практичних проблем впровадження засад організації і діяльності судів загальної юрисдикції сприятиме вдосконаленню їх конституційно-правового регулювання, виробленню реальних механізмів їх реалізації відповідно до потреб розвитку сучасного українського суспільства і майбутнього громадянського, послугує подальшому розвитку конституційного права України як галузі права і науки.
Науково-теоретичною основою дослідження стали положення, ідеї та підходи, вітчизняних і зарубіжних вчених, роботи яких присвячені проблемам принципів судової влади і правосуддя, авторами яких є: В. Бойко, В. Боняк, М. Бородін, В. Бринцев, Н. Газетдінов, Ю. Грошевий, Т. Добровольська, А. Колодій, Р. Кочар’янц, Р. Куйбіда, С. Лихова, В. Маляренко, І. Марочкін, О. Марцеляк, М. Михеєнко, А. Олійник, П. Пилипчук, В. Погорілко, Д. Притика, В. Савицький, А. Селіванов, М. Селіванов, Н. Сібільова, В. Семенов, В. Стефанюк, М. Строгович, Д. Тальберг, В. Терьохін, С. Тимченко, О. Фрицький, В. Шишкін, М. Штефан, С. Штогун.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (затвердженої Законом України від 18 березня 2004 року № 1629-IV), Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (затвердженої Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361), планових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ («Основні напрями наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2005-2010 роки»).
Тема кандидатської дисертації затверджена на засіданні Вченої Ради Інституту права ім. Володимира Великого Міжрегіональної академії управління персоналом протокол № 6 від 18 лютого 2002 р.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у здійсненні комплексного вивчення конституційно-правових принципів організації і діяльності судів загальної юрисдикції.
Визначена мета зумовила постановку і розв’язання наступних завдань: а) з’ясувати теоретичні проблеми конституційно-правового статусу судової влади та судів загальної юрисдикції в Україні; б) провести аналіз нормативно-правового регулювання принципів організації і діяльності судів в Україні; в) розкрити і проаналізувати конституційно-правові принципи організації і діяльності судів загальної юрисдикції в Україні; г) з’ясувати роль судово-правової реформи в організації та діяльності судів загальної юрисдикції в Україні; д) визначити організацію судів загальної юрисдикції в Україні за принципом територіальності судів; е) визначити організацію судів загальної юрисдикції в Україні за принципом спеціалізації судів; є) розкрити і проаналізувати конституційні матеріальні принципи діяльності судів загальної юрисдикції в Україні; ж) розглянути і проаналізувати конституційні процесуальні принципи діяльності судів загальної юрисдикції; з) розробити науково-практичні рекомендації щодо вдосконалення законодавства й правозастосування у сфері принципів організації та діяльності судів загальної юрисдикції.
Об’єктом дослідження є правовідносини, які складаються в процесі організації та діяльності судів загальної юрисдикції України.
Предметом дослідження є конституційно-правові принципи організації і діяльності судів загальної юрисдикції в Україні.
Методи дослідження. При написанні дисертації використано методи дослідження відповідно до поставленої мети і завдань, з урахуванням специфіки об’єкта та предмета дослідження. У роботі використано як філософські, загальнонаукові, так і спеціальні методи. Історичний метод дав можливість дослідити ґенезу судово-правової реформи протягом 1992-2008 років. Зокрема, він застосовувався для аналізу змін у правовому регулюванні судоустрою, здійснення правосуддя, діяльності судів загальної юрисдикції. Системно-структурний метод застосовувався при комплексному аналізі конституційно-правових принципів організації і діяльності судів загальної юрисдикції. На основі порівняльно-правового методу здійснено аналіз судоустрою зарубіжних держав з метою виявлення їх позитивних рис та недоліків і врахування цього досвіду для новелізації вітчизняного законодавства про судоустрій. Застосування статистичного методу дозволило порівняти статистичні дані про діяльність судів загальної юрисдикції у різні періоди. При формулюванні визначень, аналізі позицій дослідників та змісту правових норм були використані окремі прийоми формально-логічного методу наукового пізнання: опис, класифікація, аналіз та синтез, метод тлумачення правових норм, порівняльно-правовий метод.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження склали оброблені здобувачем статистичні дані щодо узагальненого здійснення судочинства в Україні за 2004-2007 рр. та результати соціологічного дослідження, проведеного шляхом анкетування 367 працівників судів загальної юрисдикції в Чернівецькій області, з них 119 суддів, 119 помічників суддів, 119 секретарів судових засідань, 10 працівників територіального управління Державної судової адміністрації. З опитаних 367 респондентів 91 працівник (24,78%) віком до 30 років; 199 працівників (54,23%) віком від 30 до 40 років; 45 працівників (12,27%) віком від 40 до 50 років; 32 працівники (8,72%) віком за 50 років.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є однією з перших в Україні робіт, присвячених комплексному дослідженню конституційно-правових принципів організації і діяльності судів загальної юрисдикції. Крім цього, новизна обумовлюється постановкою проблеми, необхідністю новелізації тексту Закону України Про судоустрій України” та процесуальних кодексів, врахування нових ідей та тенденцій у розвитку судово-правової реформи в Україні.
Автором сформульовано положення і висновки, які відрізняються науковою новизною або містять її елементи:
вперше:
1) сформульовано авторське визначення конституційно-правових принципів організації і діяльності судів загальної юрисдикції, під якими розуміються вихідні положення, виражені в законі, що характеризують найбільш важливі сторони побудови і функціонування названих судів та спрямовані на реалізацію завдань, що стоять перед цими судами;
2) запропоновано власну класифікацію конституційно-правових принципів організації і діяльності судів загальної юрисдикції, які будучи єдиною системою поділяються на дві підсистеми: І. Принципи організації судів загальної юрисдикції. До них належать принципи територіальності та спеціалізації судів як основні засади побудови системи судів загальної юрисдикції. ІІ. Принципи діяльності судів загальної юрисдикції. Ці принципи в свою чергу поділяються на: 1) конституційні матеріальні; 2) конституційні процесуальні;
3) сформульовано авторське визначення конституційних матеріальних принципів діяльності судів загальної юрисдикції, під якими розуміються основні положення, закріплені в Конституції України та в матеріальних нормах права, що розкривають суть здійснення правосуддя названими судами. До них належать: здійснення правосуддя виключно судами; право на судовий захист; принцип верховенства права; законність; незалежність суддів та підкорення їх лише законові; незмінюваність суддів; суддівське самоврядування, забезпечення доведеності вини; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
4) обґрунтовано положення, що конституційні процесуальні принципи діяльності судів загальної юрисдикції похідні від конституційних матеріальних принципів і слугують ефективній реалізації останніх. Під конституційними процесуальними принципами розуміються основні положення, сформульовані в процесуальних нормах права, які розкривають суть здійснення певної форми правосуддя судами загальної юрисдикції та відображають її специфіку. До них належать: державна мова судочинства; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; забезпечення обвинуваченому права на захист; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; колегіальний та одноособовий розгляд справ; диспозитивність; обов’язковість рішень суду; принцип права на свободу та особисту недоторканість, недоторканість житла;
удосконалено:
5) положення про те, що судова влада це одна з гілок державної влади, яка реалізується спеціально уповноваженими органами (судами), що наділені притаманними тільки їм повноваженнями, суть яких полягає в здійсненні правосуддя; конституційному контролі та контролі за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій державних органів та посадових осіб; у формуванні органів суддівського самоврядування; роз’ясненні судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства та утворенні державної судової адміністрації;
6) позицію щодо авторського бачення принципу незмінюваності суддів шляхом запровадження для професійних суддів в Україні службового випробування строком, що не перевищує п’яти років. Після закінчення строку службового випробування, суддя, якщо відсутні визначені законом обставини, що перешкоджають цьому, автоматично залишається на посаді і не потребує обрання його Верховною Радою України безстроково;
7) доцільність внесення змін до Кримінально-процесуального, Цивільного процесуального та Господарсько-процесуального кодексів України шляхом доповнення глави Основні положення” зазначених кодексів нормою, яка б закріплювала систему принципів, що відображають сутність відповідної форми правосуддя, оскільки саме у принципах виражені особливості конкретного виду правосуддя. Суть кожного принципу необхідно розкривати в окремій нормі;
отримали подальший розвиток:
8) положення про те, що у правовій державі судочинство має базуватися на демократичних принципах, які закріплюються в Конституції та законах цієї держави. Елементом судової системи України є суди загальної юрисдикції, організація і діяльність яких базується на конституційно-правових принципах, що дають можливість кожній зацікавленій особі реалізувати своє конституційне право на звернення до суду за захистом і на судовий захист;
9) специфіка конституційного регулювання організації і діяльності судів загальної юрисдикції в Україні;
10) пропозиції щодо законодавчого закріплення і правового режиму адміністративно-територіальних одиниць як окремих складових адміністративно-територіального устрою та необхідності прийняття Закону України Про адміністративно-територіальний устрій”.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення, висновки, пропозиції та рекомендації знайшли своє відображення в законотворчій діяльності Верховної Ради України (Акт впровадження № 16/3-260 від 09.07.2008 р.); в навчальному процесі Одеської національної юридичної академії, НКЦ в м. Чернівці при викладанні курсу Конституційне право України” (Акт впровадження № 425 від 19.06.2008 р.) та Чернівецького кооперативного економіко-правового коледжу при викладанні навчального курсу Організація судових і правоохоронних органів” (Акт впровадження № 290 від 18.06.2008 р.).
Сформульовані у дисертації положення можуть використовуватись: а) у правотворчій роботі для уточнення чинних норм і внесення відповідних конституційних змін, які юридично б закріпили конституційні принципи організації і діяльності судів загальної юрисдикції в Україні; б) у правозастосуванні для оптимізації організаційних, структурно-інституціональних та функціональних зв’язків між судовими органами та суддів з населенням, забезпечення їх взаємодії та попередження конфліктів між ними; в) у науково-дослідницькій роботі для активізації подальших наукових розвідок з проблем теорії держави та права, конституційного права та державного будівництва; г) навчальному процесі при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з конституційного права, а також при викладанні таких державознавчих навчальних курсів як Конституційне право України”, Судові і правоохоронні органи”, Державне будівництво і місцеве самоврядування” та Державне право зарубіжних країн”.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, викладених у дисертації доповідались: на Всеукраїнській науково-практичній конференції Економічно-правовий та соціально-психологічний аспекти ефективного підбору та використання кадрового потенціалу в умовах ринкових перетворень” (Чернівці, 2004), Проблеми та шляхи розвитку споживчої кооперації в умовах реформування економіки України” (Чернівці, 2004), Другі юридичні читання” (Київ, 2005), Інноваційні процеси в Україні: Види та вплив на ефективність функціонування підприємств (Чернівці, 2008).
Публікації. Дисертантом по темі дисертаційного дослідження опубліковано 9 наукових публікацій, із них 5 статей у фахових юридичних виданнях, затверджених ВАК.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Конституція України проголосила Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою. Одним з основних показників стану демократії в суспільстві є рівень об’єктивного і справедливого судочинства, яке базується лише на законі. Реформування державного ладу України, яке було здійснено з прийняттям нової Конституції України, зумовило перебудову судової системи нашої держави. В Конституції України визначено принципи функціонування судової системи та загальні принципи здійснення судової влади в Україні. Суди загальної юрисдикції на конституційному рівні визначені як суб’єкт здійснення судочинства. На основі проведеного дослідження конституційно-правових принципів організації і діяльності судів загальної юрисдикції можна зробити наступні висновки:
1. Характерною ознакою, атрибутом правової держави є закріплений на конституційному рівні та визнаний світом демократичний поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Судова влада як одна з гілок державної влади є самостійною, незалежною, не підпорядкованою іншим гілкам влади та діє в межах своєї компетенції, визначеної Конституцією і законами України. Судова влада у структурі державної влади України посідає особливе місце, зумовлене її соціальною роллю і специфічними функціями. Зміст поняття судової влади на законодавчому рівні не визначено, закріплена лише форма її реалізації. Cудова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі. Поняття судової влади містить два основні компоненти: по-перше, ця влада може реалізовуватися тільки спеціально уповноваженими органами (судами); по-друге, ці органи мають бути наділені притаманними тільки їм повноваженнями. Судова влада реалізується через такі повноваження: здійснення правосуддя; конституційний контроль; тлумачення правових норм; офіційне посвідчення фактів, що мають юридичне значення; обмеження конституційних прав та свобод людини і громадянина; контроль за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій державних органів та посадових осіб; формування органів суддівського самоврядування; роз’яснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства; утворення державної судової адміністрації. Основним напрямом діяльності судової влади, який відображає її сутність є правосуддя. Під правосуддям розуміють державну діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановлений законом процесуальній формі цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справ.
2. Суду, як органу державної влади, притаманні ознаки, що відрізняють його від інших органів: суд розглядає і вирішує особливі категорії справ, які не може розглянути ніякий інший орган; розгляд справ у суді здійснюється з дотриманням особливої процедури, регламентованої законом; суду властива особлива самостійність при розгляді справ, між судами немає відносин підлеглості; рішення суду проголошується ім’ям України, це надає їм силу закону, обов’язковість для всіх громадян, органів, яким вони адресовані. Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом і судами загальної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, що забезпечується єдиними засадами організації та діяльності судів; єдиним статусом судів, обов’язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом, забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції; обов’язковістю виконання на території України судових рішень; єдиним порядок організаційного забезпечення діяльності судів, фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України; вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування. Систему судів загальної юрисдикції складають місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний Суд України, вищі спеціалізовані суди, а саме Вищий господарський та Вищий адміністративний суди та Верховний Суд України.
3. Становлення системи конституційно-правових принципів організації і діяльності судів загальної юрисдикції відбувалося в процесі здійснення судово-правової реформи і, відповідно, створення нової правової бази для функціонування судів загальної юрисдикції. Судово-правова реформа в Україні здійснювалася в три етапи. Перший етап від Концепції судово-правової реформи, схваленої на законодавчому рівні (28 квітня 1992 р.) до Конституції України (28 червня 1996 року). Другий етап від Конституції України (28 червня 1996 року) до нового Закону України Про судоустрій України” (07 лютого 2002 року). Третій етап від нового Закону України Про судоустрій України” (07 лютого 2002 року) до сьогоднішнього дня. На першому етапі було започатковано реалізацію положень про судову владу, проголошених Декларацією про державний суверенітет України. Нормативною базою цього етапу стала Концепція судово-правової реформи, схвалена Верховною Радою України 28 квітня 1992 р. Другий етап судово-правової реформи розпочався з прийняттям 28 червня 1996 р. Основного Закону України. Конституція закріпила територіальний принцип побудови судової системи та новий порядок обрання суддів усіх ланок Верховною Радою України і обіймання ними посади безстроково (крім суддів, які призначаються на посаду вперше), визначила нові засади судочинства: змагальність сторін у кримінальному судочинстві, повне фіксування судового процесу технічними засобами, забезпечення апеляційного оскарження рішень суду, а також заборонила створення надзвичайних та особливих судів. Третій етап судово-правової реформи розпочався з прийняттям 7 лютого 2002 р. Закону України Про судоустрій України”. На цьому етапі утворено Державну судову адміністрацію України, започатковано діяльність адміністративної юстиції, прийнято нові Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. та Кодекс адміністративного судочинства України від 1 вересня 2005 р.
4. У правовій державі судочинство має базуватися на демократичних принципах, які закріплюються в Конституції та законах цієї держави. Елементом судової системи України є суди загальної юрисдикції, організація і діяльність яких базується на конституційно-правових принципах, що дають можливість кожній заінтересованій особі реалізувати своє конституційне право на звернення до суду за захистом і на судовий захист. Усі сторони організації і діяльності судів загальної юрисдикції в Україні регулюються нормами права. Серед них вирізняють норми, що визначають не окремі аспекти діяльності судів загальної юрисдикції, а найбільш загальні і найбільш важливі їх сторони, які в силу цього набувають значення принципів організації і діяльності названих судів. Конституційно-правові принципи - це вихідні положення, виражені в законі, що характеризують найбільш важливі сторони побудови і функціонування судів загальної юрисдикції та спрямовані на реалізацію завдань, що стоять перед цими судами.
5. Специфіка конституційного регулювання організації і діяльності судів загальної юрисдикції в Україні полягає в наступному: а) Конституція України має вищу юридичну силу відносно принципів судочинства, обов’язкових для галузевого законодавства; б) Конституція закріплює лише основні принципи організації і діяльності судів, які є вихідними засадами при побудові судових установ та розробці процедури їх діяльності; в) конституційне регулювання поширюється на різні форми судочинства цивільну, кримінальну, господарську, адміністративну і в той же час закладає основи організації єдиної судової системи; г) основні принципи організації і діяльності судів, як правило, містяться в Конституції; д) правосуддя виділено з інших сфер державної діяльності з тієї точки зору, що формулювання його принципів відокремлені та об’єднані в самостійному розділі Конституції.
6. Конституційно-правові принципи організації і діяльності судів загальної юрисдикції тісно взаємопов’язані і в сукупності становлять єдину систему. Кожний з них відіграє самостійну роль, характеризує галузь законодавства в цілому, але між ними існує взаємозв’язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань судів загальної юрисдикції. Дія одного принципу зумовлює дію інших. Кожний з принципів не може існувати відокремлено від принципів системи в цілому. Зміст окремих принципів розкривається з урахуванням змісту інших принципів галузі права. Система конституційно-правових принципів організації і діяльності судів загальної юрисдикції у нормативному порядку не визначена. В основу класифікації системи конституційно-правових принципів організації і діяльності судів загальної юрисдикції покладено поділ принципів правосуддя на організаційні і процесуальні. Будучи єдиною, система конституційно-правових принципів організації і діяльності судів загальної юрисдикції поділяється на дві підсистеми: І. Принципи організації судів загальної юрисдикції; ІІ. Принципи діяльності судів загальної юрисдикції.
7. Система судів загальної юрисдикції України організована за принципами територіальності та спеціалізації. Територіальний принцип побудови судової системи означає, що юрисдикція окремих ланок судової системи поширюється на певні території, які можуть збігатися з адміністративно-територіальними одиницями, але можуть і не збігатися з ними. Побудова судів за територіальним принципом з урахуванням транспортних комунікацій і зв’язку між населеними пунктами покликана забезпечити наближення судів до населення та їх доступність. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або реорганізація Збройних Сил України, зміна визначеної законом системи судів, а також інші підстави, передбачені законом. Оскільки поняття принципу територіальності законодавчо не закріплено, пропонується наступне його визначення: принцип територіальності це побудова системи судів загальної юрисдикції за поділом на певні території, кожна з яких відповідає одній або більше адміністративно-територіальним одиницям”. Потребує законодавчого закріплення і правовий режим адміністративно-територіальних одиниць як окремих складових адміністративно-територіального устрою. Тому назріла нагальна необхідність прийняття Закону про адміністративно-територіальний устрій. Лише після вирішення питань адміністративно-територіального устрою можна приступити до розробки пропозицій щодо структури судових органів. Вважаємо доцільним запровадження судових округів, які не співпадатимуть з адміністративно - територіальними одиницями. Їх окреме фінансування та відрив від органів влади забезпечить реальні гарантії принципу незалежності суддів.
8. Принцип спеціалізації полягає в тому, що в системі судів загальної юрисдикції утворюються спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій, а саме господарські, адміністративні та інші суди визначені як спеціалізовані. Аналіз світового досвіду дає підстави стверджувати, що спеціалізація у правосудді визначається трьома рівнями: як загальна спеціалізація судів, як окрема (вторинна) спеціалізація судів і як внутрішня спеціалізація суду. Організація системи судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації означає поділ предмету діяльності судів на окремі сфери правосуддя та наступну диференціацію за різними ознаками юрисдикцій. Спеціалізація суддів визначається як розподіл праці в конкретній судовій установі, закріплення суддів за певними категоріями справ, віднесених до юрисдикції даного суду. Спеціалізація судів і суддів у розгляді справ певних категорій населення сприяє поглибленому знанню суддями окремих галузей законодавства та практики його застосування, підвищенню професіоналізму суддів і, отже, більш надійному захисту прав і свобод людини, прав і законних інтересів юридичних осіб. Визначальним у побудові системи судів загальної юрисдикції має бути використання переваг спеціалізації, яка необхідна для забезпечення фахового судового захисту в тих правовідносинах, регулювання яких становить для суспільства особливий пріоритетний інтерес, зокрема у сфері державного управління, економіки, оподаткування, соціального захисту, захисту і підтримки сім’ї та неповнолітніх.
9. Конституційно-правові принципи діяльності судів загальної юрисдикції хоча й пов’язані між собою, але утворюють самостійні підсистеми, кожна з яких відрізняється сферою поширення і призначенням. Принципи діяльності судів загальної юрисдикції поділяються на: 1) конституційні матеріальні; 2) конституційні процесуальні.
10. Конституційні матеріальні принципи діяльності судів загальної юрисдикції це основні положення, які закріплені в Конституції України та в матеріальних нормах права і розкривають суть здійснення правосуддя названими судами. До них належать: здійснення правосуддя виключно судами; право на судовий захист; принцип верховенства права; законність; незалежність суддів та підкорення їх лише законові; незмінюваність суддів; суддівське самоврядування, забезпечення доведеності вини; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Для вдосконалення принципу незмінюваності суддів пропонується запровадити для професійних суддів в Україні службове випробування строком до п’яти років. Після закінчення строку службового випробування, суддя, якщо відсутні визначені законом обставини, що перешкоджають цьому, автоматично залишається на посаді і не потребує обрання його Верховною Радою України безстроково.
11. Конституційні процесуальні принципи діяльності судів загальної юрисдикції похідні від конституційних матеріальних принципів і слугують ефективній реалізації останніх. Конституційні процесуальні принципи це основні положення, сформульовані в процесуальних нормах права, які розкривають суть здійснення певної форми правосуддя судами загальної юрисдикції та відображають її специфіку. До них належать: державна мова судочинства; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; забезпечення обвинуваченому права на захист; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; колегіальний та одноособовий розгляд справ; диспозитивність; обов’язковість рішень суду; принцип права на свободу та особисту недоторканість, недоторканість житла. Аналіз процесуальних кодексів України дає підстави зробити висновок про відсутність в них окремої норми, яка б закріплювала принципи, що відображають особливості здійснення відповідних форм судочинства. Наявність такої норми можна простежити лише в Кодексі адміністративного судочинства з подальшим розкриттям суті кожного принципу в окремо викладеній статті. Тому пропонується доповнити глави Основні положення” в процесуальних кодексах нормою, яка б закріплювала систему принципів, що відображають сутність цієї форми правосуддя, оскільки саме у принципах виражені особливості конкретного виду правосуддя. Суть кожного принципу необхідно розкривати в окремій нормі.

12. Конституційно-правові принципи організації та діяльності судів загальної юрисдикції утворюють єдину систему. Лише чітке дотримання всієї системи цих принципів може забезпечити повний всебічний та об’єктивний розгляд кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних та інших справ і тим самим виконання завдань судів загальної юрисдикції в Україні. Система конституційно-правових принципів організації і діяльності судів загальної юрисдикції не залишається незмінною. Підкоряючись загальним закономірностям розвитку держави, деякі з них набувають нового змісту, з’являються й нові принципи. Судово-правова реформа, що провадиться в Україні, прийняття нових матеріальних і процесуальних законів суттєво впливають на вдосконалення системи конституційно-правових принципів організації і діяльності судів загальної юрисдикції.