ПРИНЦИП ПОДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ (КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)

Краткое описание

З М І С Т

В С Т У П С.3

Р О З Д І Л І
Конституційно-правове значення принципу поділу державної
влади в формуванні демократичної, правової держави С.15

1.1. Становлення і розвиток теорії
поділу державної влади С.17
1.2. Актуальні проблеми реалізації моделі
“єдино – розподіленої” державної влади С.46
1.3. Конституційні гарантії забезпечення поділу державної
влади в сучасній державотворчій практиці С.61
1.4. Висновки до першого розділу С.75

Р О З Д І Л І І
Інституційно-правові проблеми забезпечення ефективної
взаємодії гілок державної влади

2.1. Конституційне збалансування повноважень
гілок державної влади С.78
2.2. Вплив суспільної думки на
функціонування гілок державної влади С.114
2.3. Висновки до другого розділу С.130

Р О З Д І Л І І І
Органи конституційної юрисдикції в системі поділу державної
влади

3.1. Місце і повноваження Конституційного Суду України в системі
органів державної влади С.133
3.2. Проблема внутрішніх обмежень в функціонуванні
органів конституційної юрисдикції в контексті підтримання
балансу державної влади С.170
3.3. Висновки до третього розділу С.186

В И С Н О В К И С.189

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ С.198

В С Т У П

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю теоретичного осмислення процесів реалізації принципу поділу державної влади як однієї з вихідних умов становлення демократичної системи державної влади і успішного здійснення державно-правової реформи.
Фактично прийняття Конституції України 1996 року об’єктивно визначило потребу й актуалізувало дослідження тих конституційних принципів, які було названо в Конституції як умови побудови в Україні демократичної, правової, соціальної держави. До одних з таких базових й фундаментальних принципів демократичного державного будівництва відноситься принцип поділу влади. В Конституції України його закріплено у ст.6, де чітко вказується, що “державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову”. Тому не викликає сумніву, що у сучасній вітчизняній юридичній науці теорія поділу державної влади, пов’язана з нею нормотворча, правозастосовча та інша практика потребують підвищеної уваги і поглиблених наукових студій.
В цьому контексті слід сприймати й заклик Президента України Л.Кучми, який пролунав під час його виступу на урочистому засіданні з нагоди створення Конституційного Суду України 18 жовтня 2001 року щодо необхідності переосмислення характеру взаємовідносин між окремими гілками державної влади. Адже акцентування виключно на таких аспектах теорії поділу влади як розмежування компетенції органів державної влади і повна елімінація можливих сфер перехрещення їх повноважень призвела до того, що цілісність та єдність державної влади була порушена, а доля реформ і суспільного розвитку в цілому була поставлена в залежність від специфічних інтенцій представників окремих гілок влади та їх суб’єктивного бажання домовлятись і співпрацювати один з одним.
Водночас актуальність дисертаційної теми має своє серйозне теоретичне підґрунтя. Справа в тому, що сьогодні є всі підстави казати про існування декількох підходів до тлумачення принципу поділу державної влади. В результаті чого в межах юридичної науки і безпосередньо таких її галузей як теорія держави і права та конституційне право спостерігається ситуація відсутності єдиної і цілісної концепції в інтерпретації теорії поділу влади, а також визначенні основних способів її реалізації в сучасних умовах державно-правового розвитку.
Здебільшого тема поділу влади потрапляє до кола наукової уваги фахівців та спеціалістів виключно в контексті висвітлення таких тем як проблематика правової, демократичної і соціальної держави. В контексті чого необхідно згадати імена таких вітчизняних дослідників як: В.Авер’янов, В.Бабкін, М.Баймуратов, Ю.Битяк, С.Ківалов, А.Коваленко, М.Козюбра, В.Копєйчиков, О.Копиленко, Л.Кормич, Л.Кривенко, О.Крупчан, П.Євграфов, В.Медведчук, Г.Мурашин, В.Опришко, І.Пахомов, В.Погорілко, П.Рабінович, А.Селіванов, О.Скакун, В.Скомороха, О.Скрипнюк, В.Тацій, В.Тихий, Ю.Тодика, О.Фрицький, В.Шаповал, С.Шевчук, Ю.Шемшученко.
Що ж до науковців країн близького зарубіжжя, то це: А.Автономов, С.Алексєєв, М.Вітрук, С.Денисов, Б.Ебзєєв, В.Кудрявцев, В.Мальцев, А.Медушевський, А.Мішин, Т.Морщакова, Л.Окуньков, Ю.Старілов, В.Чиркін, Л.Явич та ін..
Однак при цьому у переважній більшості досліджень йдеться не стільки про теорію поділу влади (серед авторів праць, що присвячені безпосередньо цій темі можна назвати таких як Г.Журавльова, О.Каневський, В.Ладиченко, Г.Федоренко, М.Цвік), скільки про один з демократичних принципів, який дозволяє запобігати авторитарним тенденціям у розвиткові державної влади, зміст якого майже зовсім не аналізується.
В результаті чого, на сьогоднішній день постає об’єктивна потреба у більш ретельному дослідженні проблематики поділу державної влади, оскільки її реальна організація в різних країнах дозволяє виділити одразу ж декілька можливих варіантів (моделей) реалізації класичної теорії поділу влади із наголосом чи на тезі про “поділ” влади, чи на вимозі “взаємодії” лише функціонально відмінних частин однієї й тієї ж цілісної і неподільної державної влади. Таким чином в сучасній вітчизняній юридичній науці теорія поділу державної влади, пов’язана з нею нормотворча, правозастосовча та інші види правової практики потребують підвищеної уваги і поглиблених наукових студій, що обумовлене перш за все специфікою перехідних процесів, що відбуваються в Україні.
Викладене свідчить про перспективність обраної теми дослідження та її актуальність, а аналіз самих проблем реалізації теорії поділу державної влади правомірно визначити як одну з нагальних потреб сучасної вітчизняної юридичної науки, яка безпосередньо пов’язана з проведенням державно-правової реформи, втіленням у життя концепції реформи системи державної влади. Водночас слід відзначити, що обраний автором дисертації напрям досліджень складає одну з пріоритетних частин в галузі конституційного права України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з загальними планами розробки проблем науково-теоретичного забезпечення державно-правової реформи здійснюваного кафедрою історії, теорії держави і права та адміністративного права правничого факультету Національного університету “Острозька Академія” і відповідає темі “Проблеми демократизації державної влади: виклики ХХІ століття”.
Тема дисертації узгоджується з державними планами та програмами Верховної Ради України (Державно-правова реформа в Україні), науковою програмою Міністерства освіти і науки України “Актуальні проблеми розбудови демократичної, соціальної, правової держави відповідно до вимог Конституції України”, темою “Правові проблеми становлення й розвитку сучасної Української держави” (№ державної реєстрації 0101U001195).
Метою дисертаційного дослідження є висвітлення правових аспектів реалізації принципу поділу влади. Досягнення цієї мети реалізується автором завдяки розгляду науково-теоретичних проблем поділу державної влади на конкретному правовому матеріалі, що дозволяє висвітлити не лише зв’язок юридичної теорії з безпосередньою практикою державотворення, але й з’ясувати причини гальмування процесів демократичного реформування політичної системи (і насамперед такої її складової як система державної влади), які ми спостерігаємо в сучасній Україні.
Для досягнення сформульованої мети дисертантом мають бути вирішені наступні завдання:
- висвітлити й охарактеризувати основні аспекти пов’язані з формуванням і розвитком теорії поділу влади, продемонструвати основні концептуальні підходи до її тлумачення;
- проаналізувати специфіку розвитку теорії поділу державної влади в європейсько-континентальній традиції в порівнянні з традицією американського конституціоналізму;
- дослідити напрями критики та базові аргументи щодо “жорсткої” моделі поділу влади, висвітлити зв’язок між класичною теорією поділу влади (Ш.Л.Монтеск’є) та теорією “балансу влади” й системою “стримувань і противаг”;
- описати характерні риси моделі “єдино – розподіленої” державної влади, проілюструвати необхідність доповнення юридичних гарантій поділу влади механізмами взаємодії окремих гілок державної влади;
- визначити конституційні гарантії забезпечення поділу державної влади в сучасній державотворчій практиці, а також способи конституційного закріплення цього принципу;
- розкрити політико-правовий й організаційний зв’язок між окремими гілками державної влади, який реалізується завдяки системі інститутів покликаних забезпечувати ефективну взаємодію законодавчої, виконавчої й судової влад;
- дослідити практику нормативно-правового забезпечення невтручання одних гілок державної влади в сферу компетенції інших;
- проаналізувати характер взаємодії між окремими гілками державної влади і суспільством з метою визначення специфіки його впливу на органи державної влади і узгодження таких двох принципів демократичних політичних систем як поділ влади і народний суверенітет;
- окреслити роль і значення органів конституційної юрисдикції в системі поділу влади, проаналізувати основні аргументи щодо визначення місця конституційної юстиції в загальній структурі владних гілок;
- надати характеристику правовому положенню конституційних судів в системі органів державної влади, продемонструвати їх стабілізуючу роль в умовах транзитивних політичних систем;
- дослідити чинники внутрішнього обмеження в діяльності органів конституційної юстиції в контексті підтримання загального балансу в системі державної влади.
Об’єктом дисертаційного дослідження є процес еволюції теорії поділу влади розглянутий в аспекті висвітлення основних правових проблем пов’язаних з нормативним й законодавчим закріпленням, конституційно-юридичним гарантуванням та інституційним забезпеченням принципів поділу, балансу і взаємодії гілок державної влади.
Предметом дослідження є зміст теорії поділу влади, її теоретико-правові основоположення, визначальні методологічні підходи до її інтерпретації запропоновані класичною і сучасною юридичною наукою, специфіка її реалізації як в умовах функціонування стабільних демократичних політичних систем, так і в періоди демократичних транзитів.
Методи дослідження. Методологічну основу роботи складає комплексний підхід до аналізу теорії поділу державної влади, її розвитку, практики реалізації та способів конституційно-правового забезпечення в сучасних демократичних державах світу. Зважаючи на складність розглядуваної тематики, автор мав залучити насамперед діалектичний метод дослідження, який ґрунтується на виявленні внутрішньої сутності явищ через характеристику динаміки їх розвитку та зовнішніх проявів. При цьому особливий наголос було зроблено на висвітленні зв’язку між теоретичною основою феномену поділу влади та практикою його безпосередньої реалізації за умов різних форм правління.
Серед спеціальних методів дослідження дисертантом було залучено такі як: емпіричний, історико-логічний, формальний, порівняльно-правовий, системний, функціональний, статистичний, соціологічний. З метою перевірки ряду висунутих в роботі гіпотез та критики тих чи інших способів інтерпретації теорії поділу влади автор звертався до таких спеціально-наукових методів дослідження як методи верифікації та фальсифікації, коли в основу спростування чи, навпаки, на підтвердження конкретних положень було покладено їх співставлення з реальними фактами.
Водночас поєднання в роботі теоретичного та практичного аспектів дисертаційної теми поставило перед автором необхідність залучення значної кількості нормативно-правового матеріалу, що, в свою чергу, означало використання спеціально-юридичних методів роботи з законами та іншими нормативно-правовими актами (перш за все це різноманітні підходи і способи тлумачення юридичних норм).
Хоча на різних етапах роботи наголос було зроблено на тих чи інших методах.
Зокрема у першому розділі особливого значення набуло застосування історико-правового, історико-порівняльного, компаративно-юридичного та системного методів. Так, спираючись на адекватне використання історико-правового методу було вирішено завдання висвітлення процесів становлення і розвитку теорії поділу державної влади починаючи від класичного періоду науково-теоретичних розшуків представників політико-правової думки Нового часу і закінчуючи найсучаснішими концепціями, в яких розв’язуються проблеми поділу влади й взаємодії окремих владних гілок. Більш того, саме завдяки історико-правовому методу було вказано на політико-правові ідеї (необхідність функціонального поділу органів державної влади, забезпечення спеціалізації у функціонуванні органів державної влади), що сприяли формуванню класичної теорії поділу влади.
Звернення до історико-порівняльного методу виступило методологічною основою для дослідження специфіки інтерпретації поділу влади в континентально-європейській та американській конституційних традиціях, які, по суті, дали поштовх для розвитку двох основоположних способів інтерпретації принципу поділу влади: “гнучкого” та “жорсткого”.
Проте, запорукою успішності реалізації поставлених роботі цілей стало органічне поєднання всіх перелічених методів, оскільки комплексне висвітлення теми означало формування такої методологічної бази, яка б дозволила дослідити специфічні правові проблеми історії та сучасності й теорії та практики.
Нормативну базу дослідження складають Конституція Україні (включаючи як нині діючу Конституцію 1996 р., так і проекти, які були запропоновані в ході конституційного процесу 1992-96 рр., а також конституційні акти початку ХХ ст. – 1917 – 20 рр., що було розроблено і частково прийнято за доби УНР, Гетьманату, ЗУНР та Директорії), політико-правові документи, законодавчі акти України, конституції, органічні закони та інші нормативно-правові акти зарубіжних держав.
Водночас автор спирався на результати теоретичних досліджень представників вітчизняної й зарубіжної юридичної та політичної науки, які успішно й плідно працюють в галузі конституційного права, теорії й історії держави і права, теорії політичних інститутів і процесів, теорії демократії, теорії управління, історії політичної і правової думки України.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній практично вперше проаналізовано теоретико-правові проблеми реалізації теорії поділу влади в сучасних умовах державотворення. Разом з тим, автор надає комплексного науково-теоретичного висвітлення питанням пов’язаним з визначенням сутності теорії поділу державної влади, причин її виникнення, шляхів її обґрунтування, аналізом різних моделей і способів практичної реалізації принципів функціонального розподілу повноважень й компетенції між окремими органами державної влади.
Найбільш важливі для дисертації положення, які доводять її наукову новизну можуть бути представлені у вигляді наступних тезових положень:
- висвітлено основні концептуальні підходи до тлумачення теорії поділу влади, обґрунтовано, що поділ функцій і компетенції між окремими органами різних гілок державної влади, який реалізується в процесі застосування концепції поділу влади, жодним чином не ставить під сумнів єдності правової основи їх діяльності;
- проаналізовано специфіку розвитку теорії поділу державної влади в європейсько-континентальній традиції та у традиції американського конституціоналізму, досліджено основні аргументи щодо “жорсткої” моделі поділу влади, описано характерні риси моделі “єдино – розподіленої державної влади”;
- аргументовано, що поділ влади виступає не лише одним з можливих механізмів забезпечення функціонування правової й демократичної держави, але є таким її органічним складовим елементом, поза дотриманням якого стає неправомірним саме вживання таких термінів як “правова” і “демократична” держава;
- досліджено процес становлення і розвитку теорії поділу влади від класичної концепції до її сучасних інтерпретацій, охарактеризовано основоположні риси її реалізації в континентально-європейській та американській політико-правових традиціях;
- визначено специфічні риси реалізації теорії поділу державної влади в умовах транзитивних політичних систем, вказано на причини виникнення конфліктів між окремими гілками державної влади в сучасній Україні;
- розкрито правову основу функціонування основних інститутів взаємодії різних гілок державної влади, яка дозволяє поєднувати вимоги поділу влади з базовим принципом цілісності державної влади;
- продемонстровано характер впливу на процес взаємодії і взаємовпливу різних гілок державної влади таких чинників як: а) форма державного устрою (за умов федеративного державного устрою поділ державної влади завжди відбувається у двох площинах: “по горизонталі” чи між центральними органами державної влади, та “по вертикалі” – між федеральним центром та суб’єктами федерації); б) тип політичного режиму (для тоталітарних й авторитарних політичних режимів властиве чи публічне заперечення принципу поділу влади чи його вихолощування); в) форма правління (для республіканських держав характерне особливе акцентування на принципі поділу влади, хоча в залежності від типу республіки значною мірою змінюється характер взаємодії й взаємозалежності різних гілок влади); г) властиві для тієї чи іншої країни політичні, правові, історичні та національні традиції; д) тип сформованої в державі і суспільстві правової і політичної культури (за умов недостатнього розвитку правової й політичної культури у взаєминах між окремими гілками влади за правило домінують конфронтаційні настрої, які посилюють елементи боротьби між гілками державної влади і стримують розвиток процесів їх взаємодії);
- охарактеризовано роль органів конституційної юстиції в системі поділу державної влади, виокремлено специфічні стабілізуючі функції конституційних судів, які дозволяють вирішувати внутрішні конфлікти між окремими гілками державної влади в межах єдиного правового поля, яке задається основним законом держави (Конституцією), досліджено чинники внутрішнього обмеження в діяльності органів конституційної юрисдикції;
- уточнено, причини за яких в процесі розвитку теорії поділу влади відбулась переорієнтація від створення дієвої системи контролю насамперед над законодавчою владою (як потенційно найбільш загрозливою), до розбудови системи запобіжних чинників, які б обмежували небезпечні тенденції до концентрації всієї повноти влади в сфері виконавчої влади.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є спрямованою на висвітлення однієї з найбільш складних проблем сучасної теорії організації державної влади, з врахуванням специфіки реформаційно-транзитивних процесів, що нині відбуваються в Україні.
Положення і висновки дисертації створюють теоретичну базу для подальшого розвитку теорії поділу влади та поглибленого наукового дослідження правових проблем практичної реалізації цієї теорії в державотворчій практиці. Матеріали дослідження можуть бути використані в безпосередній практичній діяльності представників різних гілок державної влади, державних діячів і політичних лідерів.
Отримані в ході дисертаційного дослідження результати аналізу правових проблем теорії поділу державної влади можуть бути використані у якості матеріалу для підготовки нових курсів з теорії держави і права, конституційного права, теорії політичних інститутів та процесів, політології, що викладаються у вищій школі України.
Так саме емпіричні данні (щодо аналізу і узагальнення конституційних гарантій забезпечення принципу поділу влади і базових інститутів, які дозволяють ефективно взаємодіяти різним гілкам влади) представлені в дисертації можуть бути застосовані в процесі написання підручників, посібників, науково-методичних рекомендацій з перелічених дисциплін.
Проте, крім суто наукового значення, а також широких можливостей застосування дисертаційного матеріалу у викладацькій діяльності, слід наголосити на тих моментах, які дозволяють казати про актуальність залучення здобутих в ході дисертаційного аналізу даних до безпосереднього законотворчого і законодавчого процесу. У цьому сенсі практичне значення дисертації полягає в тому, що вона робить внесок у формування цілісної й обґрунтованої науково-теоретичної основи законодавчої діяльності спрямованої на створення юридичної бази демократичного реформування політичної системи України.
Апробація результатів дисертації. Як сама робота, так і її окремі частини ставали предметом обговорень на засіданнях професорсько-викладацького складу членів кафедри історії, теорії держави і права та адміністративного права правничого факультету Національного університету “Острозька Академія”. При цьому автором було представлено як обґрунтування теми роботи, її плану та основних аспектів розглядуваної теми, так і головні етапи реалізації поставленої мети.
Протягом 2001-2002 років дисертант працював у складі науково-дослідницької групи аспірантів з розробки теми “Проблеми наукового і законодавчого забезпечення процесів державотворення в Україні на сучасному етапі”.
Теоретичні положення дослідження були залучені автором для підготовки і проведення семінарських занять з конституційного права за темами “Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні”, “Організація конституційного контролю”.
Важливі для дисертації узагальнення та проміжні висновки доповідались автором в ході проведення науково-практичних конференцій і симпозиумів: “Сучасний конституціоналізм і конституційна юстиція” (Одеса, 2000), “Права людини і сучасні проблеми розвитку українського суспільства” (Одеса, 2001), “Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України” (Харків, 2001).
Окремі результати дослідження викладені у третьому розділі дисертації, що стосуються практики діяльності конституційних судів, були апробовані автором в ході роботи в Конституційному Суді України, під час участі у роботі спеціальних методологічних семінарів, обговорень і “круглих столів”, які проводились за участю міжнародних фахівців, експертів, суддів конституційних судів інших держав.
Дисертація є авторським дослідженням здійсненим дисертантом, основні положення якого розроблялись самостійно і без співавторів. Всі представлені в роботі висновки і узагальнення мають авторський характер. Їх обґрунтовано та аргументовано на основі аналізу поданого в дисертаційній роботі матеріалу.
Публікації. Основні положення дисертації викладено у чотирьох публікаціях (загальним обсягом 2,25 д.а.), всі з яких написані без співавторів і вийшли у фахових виданнях визначених переліком ВАК України.
Структура дисертації. Структура дисертації обумовлена метою, об’єктом і предметом дослідження, а також тими конкретними завданням стосовно комплексного і всебічного розкриття теми, що ставились дисертантом на початку дослідження.
Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які включають в себе десять підрозділів (останній підрозділ кожного розділу – 1.4, 2.3 та 3.3 – містить у собі висновки до даного розділу), висновків і списку використаних джерел (всього 278 позицій, з яких 31 – це англомовні роботи).
Загальний обсяг роботи складає 197 сторінок, не враховуючи списку використаних джерел, який вміщено на 15 сторінках.
Також до дисертації залучено таблиці і схеми (всього 7), які займають 4 сторінки.

Список литературы

В И С Н О В К И

Проведене в дисертації дослідження специфіки реалізації теорії поділу державної влади в сучасних умовах суспільного і державного розвитку передбачало вирішення ряду конкретних завдань, які були сформульовані у вступі, і розв’язанню яких були присвячені окремі розділи дисертаційної роботи.
Так, зокрема, визначені завдання щодо аналізу історико-правових аспектів становлення і розвитку теорії поділу влади, висвітлення актуальних проблем реалізації моделі “єдино-розподіленої” державної влади в умовах демократичного транзиту, а також характеристики конституційних гарантій забезпечення поділу державної влади в сучасній державотворчій практиці було розглянуто і вирішено у першому розділі дисертаційної роботи. Все це дало можливість перейти до ґрунтовного дослідження наступного кола проблем пов’язаних з вивченням існуючих в сучасних демократичних державах інститутів взаємодії окремих гілок державної влади.
Подібний напрям продовження роботи було обумовлено зверненням до “розширеного” тлумачення принципу поділу влади, який, на думку автора, включає в себе два складових елементи: а) поділ компетенції і повноважень між трьома гілками державної влади (те, що може бути визначено поняттям “чистої” теорії поділу влади); б) створення основи для взаємодії владних гілок аби не припустити порушення такого базового принципу організації будь-якої державної влади як її єдність. При цьому дисертантом було поставлено за мету, описати не тільки систему внутрішньої взаємодії гілок державної влади (коли кожна з них отримує гарантовані конституцією і законами можливості впливати на інші гілки й ефективно захищати коло власної компетенції), але продемонструвати те, яким чином на неї впливають зовнішні фактори. Під зовнішніми факторами мається на увазі можливість впливу суспільства (в тому числі й традиційних інститутів громадянського суспільства) на функціонування окремих владних гілок. Вирішенню цих двох завдань було присвячено другий розділ дисертаційної розвідки.
І, нарешті, остання група завдань, які стояли перед дисертантом стосувались дослідження діяльності органів конституційної юстиції (в першу чергу – органів конституційного правосуддя) як специфічного елементу в системі поділу влади, який дозволяє збалансувати державну владу в цілому і поставити процес її реалізації в безпосередню залежність від права. Фактично розгляд цього кола проблем було сконцентровано навколо вирішення двох завдань: а) визначення місця і повноважень конституційного суду в системі поділу державної влади, та б) характеристики правових механізмів внутрішнього обмеження в діяльності органів конституційної юстиції. Ці проблеми стали предметом аналізу у третьому розділі дисертації.
Таким чином, надаючи характеристики тому, наскільки повно було реалізовано поставлені на початку роботи цілі, ми можемо стверджувати, що в ході проведеної в дисертації науково-дослідницької роботи було вирішено всі поставлені на початку завдання. Це ж, в свою чергу, дозволяє казати про реалізацію таких двох базових настанов дослідження як комплексність і системність у висвітленні дисертаційної теми.
Підводячи кінцевий підсумок роботі і водночас узагальнюючи результати дослідження отримані в ході аналізу сучасних проблем реалізації теорії поділу влади, необхідно визначити наступні положення:
1. Актуальність звернення до досліджень теорії поділу державної влади ґрунтується на тому, що концепція сучасного праворозуміння передбачає не тільки перегляд загальних підходів до визначення права та його ролі в суспільному житті, але й правове розуміння такого феномену як держава і державна влада. У зв’язку з чим правова держава означає насамперед правову організацію державної влади, яка знаходить свого виразу у конституційному закріпленні принципу поділу влади. Таким чином, поділ влади виступає не стільки одним з можливих механізмів забезпечення функціонування правової й демократичної держави, скільки її органічним складовим елементом, поза дотриманням якого стає неправомірним сам факт вживання таких термінів як “правова” і “демократична” держава.
2. Поряд з суто класичним аргументом щодо необхідності застосування принципу поділу державної влади з метою запобігання концентрації влади в одних руках (нагадаємо, що ця теза була висунута Д.Локком та Ш.Л.Монтеск’є, а потім суттєво розвинута в межах традиції американського конституціоналізму), в сучасних умовах не меншого значення набуває аргумент, який ґрунтується на тезі про об’єктивну неможливість здійснення влади з єдиного владного центру єдиним “володарюючим суб’єктом”[185,62]. Тобто поділ державної влади має забезпечити не тільки і не стільки поділ функцій (з метою створення надійної системи, яка б запобігала будь-яким можливим зрушенням в бік тиранії[253,49]), скільки сформувати таку модель державної влади, яка б відповідала новому типу суспільства (мається на увазі постіндустріальне інформаційне суспільство) і відповідно – тим новим суспільним відносинам, які з’являються в сучасних соціумах. Використовуючи термінологію Р.Даля, можна сказати, що теорія поділу державної влади (яка включає в себе поділ функцій, компетенції, повноважень, встановлення системи диференційованої конкретної відповідальності) дозволяє сформувати “поліархічну” систему державної влади, яка здатна гарантувати й забезпечити основні потреби “поліархічного” суспільства.
3. Попри всі можливі аргументи, що висуваються проти реалізації теорії поділу влади, на сьогоднішній день вона міцно увійшла до кола тих концепцій, які складають основу демократичної і правової держави (недарма, В.Чиркін окреслює теорію поділу влади поняттям “загальнодемократичної концепції”[225,19]). Але, подібне значення теорії поділу влади не повинно бути абсолютизованим. Оскільки, по-перше, поділ влади не означає її безсистемності. В цьому сенсі всі владні гілки хоча і мають своє чітко визначене коло компетенції, але при цьому вони діють для реалізації спільних цілей, якими є захист прав людини і громадянина, гарантування гідного життя громадян держави, забезпечення стабільного економічного, політичного і соціального розвитку, внутрішньої і зовнішньої безпеки держави і суспільства. А, по-друге, реалізація теорії поділу влади повинна супроводжуватись паралельним розвитком таких складових як: відповідний рівень політичної культури в державному апараті та серед широких верств населення, система стримувань і противаг різних гілок державної влади, самообмеження державної влади, верховенство права, взаємодії окремих гілок державної влади.
4. Реальний зміст ідеї поділу влади, полягає в тому, щоб попри свій розподіл і здатність контролювати одна одну, гілки державної влади могли б, тим не менш, здійснювати процес “успішної співпраці”[257,61-62]. У зв’язку з чим принцип “балансу”, чи “збалансованості” державної влади не повинен зводитись виключно до традиційної моделі “стримувань і противаг”. Справа в тому, що зазначена модель ставить на меті вирішення лише одного завдання: забезпечити кожну з гілок державної влади достатніми правовими інструментами, аби запобігати можливим втручання з боку інших влад в свою діяльність. За цієї причини, основним запереченням, яке змушує постійно корегувати модель стримувань і противаг є теза щодо можливого паралічу державної влади, коли кожна з влад застосує надані їй правові можливості нейтралізації інших влад. На відміну від цього, принцип балансу влади, який закладається в основу теорії поділу влади, формулює кожній з влад не тільки “негативні” цілі (стримувати одна одну), але й позитивні завдання (постійно співпрацювати з метою ефективної реалізації основних функцій демократичної, соціальної, правової держави). В результаті чого в самій системі державної влади унеможливлюється виникнення невирішальних кризових ситуацій, оскільки основним пріоритетом в діяльності кожної з владних гілок (при тому, що кожна з них зберігає свою функціональну специфіку) стає вже не відстоювання своєї автономності і боротьба за неї будь-якою ціною, а постійне підтримання дієздатності всієї системи державної влади в цілому.
5. Висловлюючи тезу про необхідність збереження єдності і цілісності державної влади, критики теорії поділу влади фактично підмінюють поняття “єдності державної влади” поняттям “єдності органів державної влади”. У зв’язку з чим не можна не погодитись зі словами О.Фрицького, що єдність державної влади є насамперед єдністю права [213,35]. А тому, поділ функцій і компетенції між окремими органами різних гілок державної влади, який реалізується в процесі застосування концепції поділу влади, жодним чином не ставить під сумнів єдності правової основи їх діяльності.
6. Поряд із розглядом теорії поділу влади як універсальної моделі, існує принаймні ще один важливий аспект, який представлено в сучасних політико-правових дослідженнях, а також в фахових юридичних розробках. Мається на увазі проблема “національних” моделей поділу влади. Тобто безпосередня практична реалізація теорії поділу влади дозволяє казати про існування цілого ряду чинників, які суттєво впливають на те, у який саме спосіб співвідноситимуться і взаємодіятимуть розподілені гілки державної влади. Серед зазначених чинників слід назвати насамперед такі як: а) форма державного устрою (так, за умов федеративного державного устрою поділ державної влади завжди відбувається у двох площинах: “по горизонталі” чи між центральними органами державної влади, та “по вертикалі” – між федеральним центром та суб’єктами федерації); б) тип політичного режиму (для тоталітарних й авторитарних політичних режимів, які ще часто позначають загальним поняттям “не демократичних”, властиве чи відверте заперечення принципу поділу влади чи його вихолощування, коли публічні прокламації сполучаються з реальною політико-правовою практикою його заперечення); в) форма правління (для республіканських держав характерне особливе акцентування на принципі поділу влади, хоча в залежності від типу республіки значною мірою змінюється характер взаємодії й взаємозалежності різних гілок влади, а також правові інститути, що забезпечують вплив одних владних гілок на інші); г) властиві для тієї чи іншої країни політичні, правові, історичні та національні традиції; д) тип сформованої в державі і суспільстві правової і політичної культури (за умов недостатнього розвитку правової й політичної культури у взаєминах між окремими гілками влади за правило домінують конфронтаційні настрої, які посилюють елементи боротьби між гілками державної влади і стримують розвиток процесів їх взаємодії).
7. Специфіка реалізації теорії поділу влади в сучасній Україні обумовлюється тим, що після тривалого періоду її заперечення (в радянський період політико-правової історії нашої держави) у перші роки незалежності в практиці державного будівництва було взято орієнтацію на запровадження “чистої” теорії поділу влади. Тобто у якості запоруки успішності переходу до демократичної політичної системи, так саме як і процесів політико-правового реформування, було визначено положення про необхідність жорсткого поділу владних функцій і обмеження всіх тих “квазі-функцій”, які могли виконуватись одразу ж декількома гілками державної влади. Все це мало своїм наслідком невиправдане зниження рівня уваги до проблеми взаємодії розподілених влад, яке вилилось в активне протистояння законодавчої і виконавчої влади (це насамперед критичні періоди 1994-1996 та 1998-2000 років). При цьому законодавча невизначеність повноважень і компетенції окремих органів державної влади, часто порушувала проблему конституційності дій тієї чи іншої гілки державної влади. Особливо рельєфно проблема реалізації поділу державної влади поставала та тлі процесів уповільнення темпів економічного реформування, зниження показників соціальної захищеності населення, стагнації політичної модернізації, посилення впливу інституту президента на всі без виключення суспільно-політичні процеси. Все це мало своїм наслідком не тільки переосмислення “чистої” (чи “категоричної”) теорії поділу влади, але й реальні спроби змінити баланс повноважень в системі державної влади, чітко визначити юридичні основи взаємодії її окремих елементів, переглянути організацію форми правління в напрямі переходу від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки.
8. Однією з проблем пов’язаних з реалізацією теорії поділу влади, яка актуалізує себе в умовах перехідних політичних систем (тобто в умовах неусталеності законодавчої бази та відсутності тривалих політико-правових традицій функціонування системи демократично організованої державної влади) є конфронтація між окремими гілками влади. В контексті чого цілий ряд дослідників висувають тезу щодо недоцільності запровадження принципу поділу влади в умовах політико-правових транзицій, оскільки його реалізація призводить до штучного протиставлення окремих гілок влади та їх органів. На думку автора, подібна аргументація не може бути прийнята, оскільки сенс теорії поділу влади полягає як раз в тому, аби запобігати конфліктам, що породжуються протиборством влад і їх намаганням, як пише Б.Топорнін, зайняти “верхню сходинку в системі державної влади”[203,16]. Справді, застосування наведеного аргументу проти реалізації теорії поділу державної влади ґрунтується на визначальній логічній похибці. Тобто конфлікт в системі державної влади виникає не тому, що запроваджується принцип поділу влади, а як раз навпаки – принцип поділу влади покликаний надати дієвий механізм для вирішення тих базових конфліктів, які імпліцитно містяться у будь-якій системі пов’язаній з реалізацією та практикою політичної влади.
9. Законодавчою основою успішної реалізації теорії поділу державної влади виступає сукупність нормативно-правових актів, в яких визначаються правові обмеження щодо кожної з гілок державної влади. По відношенню до законодавчої влади це перш за все сувора регламентація самого процесу розробки та прийняття законів, недотримання якої може мати у якості свого наслідку скасування закону. В цьому сенсі важливу роль по відношенню до законодавчої влади (і зокрема до такого її органу як парламент) відіграють конституційні суди, однією з цілей яких є оцінка прийнятих парламентом законів, а також перевірка дотримання законодавчої процедури при їх прийнятті. Стосовно виконавчої гілки існують інші правові механізми її обмеження. До них слід віднести наступні: юридичні обмеження відомчої нормотворчості, інститут вотуму недовіри урядові, інститут імпічменту (щодо президента), положення, які регулюють порядок походження державної служби (насамперед мається на увазі категорична заборона суміщення посади державного службовця з роботою в виборних органах державної влади) тощо. І нарешті, по відношенню до судової влади основним обмежуючим фактором її діяльності виступають закони як такі. Тобто діяльність всіх без виключення судів розбудовується на дотриманні таких принципів як: верховенство права, рівність всіх перед законом і судом, гласність судового процесу, колегіальність, повнота і всебічність розгляду справ та обґрунтованість прийнятих судом рішень. Тому, успішність практичної реалізації теорії поділу державної влади має своєю неодмінною умовою створення відповідної законодавчої бази, яка б дозволила уникати можливих альтернативних тлумачень конкретних норм, що регулюють діяльність окремих гілок державної влади.
10. Якщо для перших теоретиків, які розбудовували теорію поділу влади, основна небезпека, що загрожувала паритетній взаємодії влад, вбачалась в законодавчій владі (недарма, для чисельних представників традиції американського конституціоналізму ключовою проблемою завжди залишався, так званий, “законодавчий деспотизм”), то сьогодні ми стаємо свідками прямо протилежної тенденції. Її зміст полягає у небезпечному посиленні виконавчої влади. Причому подібний процес є цілком логічним наслідком становлення інформаційного суспільства, оскільки саме в сфері виконавчої влади відбувається інтенсивна концентрація інформації щодо різноманітних галузей політичного, правового, економічного, соціального життя суспільства. Але така концентрація інформаційних ресурсів в сфері виконавчої влади надає їй можливість маніпулювати цією інформацією, а також контролювати її надходження до інших гілок державної влади та до громадянського суспільства. У зв’язку з чим поряд з традиційними інститутами парламентського контролю над діяльністю виконавчої влади, особливого значення набуває адміністративна юстиція (недарма, діяльності органів адміністративної юстиції у ряді сучасних конституцій присвячено не лише окремі статті, але й цілі розділи).
11. Важливим кроком на шляху створення юридичної основи для плідної взаємодії системи державної влади, є прийняття закону “Про закони та інші нормативно-правові акти”. Його необхідність пояснюється тим, що на його підставі можна швидко і коректно (з правової точки зору) вирішувати проблеми юридичної сили тих чи інших нормативно-правових актів, які видаються різними органами державної влади (причому ці органи можуть належати як до різних владних гілок, так і входити до складу однієї й тієї ж гілки державної влади). Що дозволить не тільки розв’язувати вже існуючі конфлікти нормативно-правових актів, але й виступатиме надійним запобіжним чинником щодо виникнення подібних конфліктів у майбутньому.
Отже, розглянувши основні правові проблеми пов’язані з реалізацією теорії поділу державної влади в сучасних умовах, ми маємо всі підстави аби визначити її як таку, що зберігає свою актуальність в державотворчих процесах, коли у якості однієї з основних цілей, що ставляться перед державою і суспільством є створення і розвиток демократичної політичної системи, в якій державна влада організується таким чином, аби бути в змозі ефективно виконувати свої завдання, але при цьому залишатись лише одним з інструментів суспільства, який обслуговує його інтереси, а не використовує його виключно як об’єкт державно-владного впливу. Тому рух в напрямі демократичної і правової держави, здійснюваний зараз Україною, має у якості своєї неодмінної логічної складової запровадження і практичне правове забезпечення принципу поділу державної влади. В цьому плані демократичне майбутнє України значною мірою визначатиметься тим наскільки, успішною виявиться фактична реалізація дослідженої в представленій дисертації теорії поділу влади.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В.Б. Правовий статус Кабінету Міністрів України: конституційні засади // Правова держава. – К., 1997. – Вип.8. – С.29-36.
2. Авер’янов В.Б. Проблеми організації виконавчої влади // Правова держава. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 1996. – Вип.7. –С.20-29.
3. Автономов А.С. Правовая онтология политики: к построению системы категорий. – М.: ООО «Инфограф», 1999. -384с.
4. Адміністративне право України / За ред. Ю.П.Битяка. – Х.: Право, 2000. -520с.
5. Алексеев С.С. Государство и право. – М.: «Юридическая литература», 1996. -192с.
6. Алексеева Т.А. Современные политические теории. – М.: РОССПЭН, 2000. -344с.
7. Алексеенко И.Г. Европейская модель конституционной юстиции (сравнительно-правовая перспектива). Днепропетровск: «Наука и образование», 1998. -230с.
8. Алєксєєнко І.Г. Деякі аспекти юрисдикції органів конституційної юстиції європейської моделі // Вісник Запорізького юридичного ін-ту. – 2001. – №4 (17). – С.47-53.
9. Алєксєєнко І.Г. Правова охорона конституції: Україна та закордонний досвід // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – Вип.11. – С.146-151.
10. Андрийко О.Ф. Контроль в демократическом государстве: проблемы и тенденции. – К.: Наукова думка, 1994. -116с.
11. Антология мировой политической мысли в 5 т.. Зарубежная политическая мысль: истоки и эволюция / Ред. Г.Ю.Семигин). – М.: Мысль, 1997. – Т.1. -832с.
12. Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран. – М.: ИНФРА-М, ИД «Форум», 2000. -488с.
13. Ардан Ф. Франция: государственная система. – М.: Юридическая литература, 1994. -176с.
14. Арзаканян А.Ц. Парламент и исполнительная власть в период Четвертой и Пятой республик // Из истории европейского парламентаризма: Франция. – М.: ИВИ РАН, 1999. – С.122-129.
15. Аристотель. Политика // Сочинения в 4-х т. – М.: Мысль, 1983. – Т.4. –С.375-644.
16. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. – М.: Юридическая литература, 1997. -400с.
17. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации. – М.: Норма-Инфра-М, 1999. -776с.
18. Баглай М.В. Конституционное правосудие в России: становление и развитие // Журнал российского права. – 2001. – №10. – С.3-11.
19. Байбаков Ю.Г., Бондарь Н.С. Основы государства и права. – Ростов н/Д.,: «Феникс», 1995. -512с.
20. Бандурка А.М., Друзь В.А. Конфликтология. – Х.: Ун-т внутр. дел, 1997. -356с.
21. Бандурка О.М., Древаль Ю.Д. Парламентаризм в Україні: становлення і розвиток. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1999. -288с.
22. Баренбойм П. 3000 лет доктрины разделения властей. Суд Сьютера. – М.: Белые альвы, 1996. -176с.
23. Барнашов А.М. Теория разделения властей: становление, развитие, применение. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1988. -100с.
24. Белоногов А.М. Белый дом и Капитолий: Партнеры и соперники. – М.: Изд-во «Международные отношения», 1974. -200с.
25. Бланкенагель А. «Детство, отрочество, юность» Российского Конституционного Суда. – М.: ЦКИ МОНФ. -122с.
26. Бойченко Г.Г. Конституция США. – М.: Изд-во ИМО, 1959. -244с.
27. Бокщанин И., Губерский С. Политические системы стран Западной Европы. Институт президента Итальянской Республики. – К.: «Знание», 2000. -34с.
28. Браун М.П. Посібник з аналізу державної політики. – К.: Основи, 2000. -243с.
29. Будзяк А., Волек А., Ганев В. Конституционный мониторинг // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. – 1997. – №1 (18). – С.92-118.
30. Василевич Г.А. Конституционный контроль и практика правоприменения в Республике Беларусь // Журнал российского права. –2001. – №1. – С.127-136.
31. Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні // Право України. – 2002. – №5. – С.8-11.
32. Величко А.М. Государственные идеалы России и Запада. Параллели правовых культур. – СПб.: Изд-во Юрид. ин-та, 1999. -235с.
33. Веніславський Ф. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України // Право України. – 1998. – №1. – С.34-38.
34. Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. -383с.
35. Відкритість української влади: проблеми і перспективи. Матеріали “круглого столу”. – К.: “Альтерпрес”, 2002. -56с.
36. Гальчинський А.С. Суперечності реформ: у контексті цивілізаційного процесу. – К.: Українські пропілеї, 2001. -320с.
37. Геберле П. Загальні проблеми конституційного права та юрисдикції конституційного суду на матеріалі “німецької моделі” // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. – №1. – С.59-72.
38. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. -524с.
39. Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії і практики. – Чернівці: “Рута”, 1998. -484с.
40. Голосов Г.В. Сравнительная политология. – Новосибирск: Изд-во Новосиб. ун-та, 1995. -207с.
41. Государственное право Германии. – М.: ИГП РАН, 1994. – Т.1. -312с.
42. Грасхоф К. Принцип верховенства права в конституційному судочинстві // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – №4. –С.33-38.
43. Граф И.В., Жаромских Д.Г. Конституционное право зарубежных стран. –Томск: Изд-во ТГУ, 2000. -220с.
44. Гумплович Л. Общее учение о государстве. – СПб.: Изд-во Н.К.Мартынова, 1910. -516с.
45. Гуценко К.Ф, Ковалев М.А. Правоохранительные органы. – М.: Изд-во «Зерцало», 2000. -400с.
46. Дайси А. Основы государственного права Англии. – М., 1905. -376с.
47. Даль Р.А. О демократии. – М.: Аспект Пресс, 2000. -208с.
48. Демидов А.И. Основания правовой политики: современная российская ситуация // Научные труды. Серия: юридические науки / Под ред. В.А.Казначеева). – Пятигорск: Изд-во «Технологический университет», 2001. – №1. – С.18-28.
49. Денисов С.А. Формирование контрольной ветви государственной власти и ограничение коррупции // Государство и право. – 2002. – №3. – С.9-16.
50. Депутат парламента в зарубежных государствах. – М.: Юридическая литература, 1995. -112с.
51. Джефферсон Т. Автобиография. Заметки о штате Виргиния. – Л.: «Наука», 1990. -316с.
52. Дністрянський С. Загальна наука права і політики. – Прага, 1923. – Т.1. -398с.
53. Дулина Н.С. Основные принципы функционирования правового государства // Актуальні проблеми політики. – О.: “Астропринт”, 1999. – Вип.5. – С.190-192.
54. Журавльова Г. Поділ влади в сучасній Україні (проблеми теорії та практики) // Право України. – 1998. – №11. – С.24-26.
55. Журавський В.С. Парламент України: шляхи розвитку і вдосконалення функцій. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. -64с.
56. Журавський В.С. Становлення і розвиток українського парламентаризму (теоретичні та організаційно-правові проблеми). – К.: Парламентське видавництво, 2002. -344с.
57. Журавський В.С. Український парламентаризм на сучасному етапі: теоретико-правовий аспект. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2001. -248с.
58. Заєць А. Принцип розподілу влад в новітній українській конституційно-правовій практиці // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – №2 (13). – С.40-50.
59. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К.: Парламентське видавництво, 1999. -248с.
60. Закон України “Про вибори народних депутатів України” від 18.10.2001р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №51-52. – Ст.265.
61. Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 3.07.1991р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №33. – Ст.443.
62. Закон України “Про звернення громадян” від 2.10.1996р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №47. – Ст.256.
63. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16.10.1996. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №49. – Ст.272.
64. Закон України “Про статус народного депутата України” від 17.11.1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №42. – Ст.212.
65. Закон України “Про судоустрій України” від 7.02.2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – №10. – Ст.441.
66. Залюбовская И.К. Организационно-правовые основы парламентского контроля за деятельностью органов исполнительной власти в Украине // Материалы международной научной конференции «Европа, Япония, Украина: пути демократизации государственно-правовых систем». – К., 2000. – С.128-135.
67. Залюбовська І.К. Парламентський контроль за діяльністю органів виконавчої влади як засіб забезпечення законності у сфері державного управління. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Спец.12.00.07. – О., 2002. -20с.
68. Засодимский П. Деспотизм. Его принципы, применение их и борьба за деспотизм. – СПб: Типография М.М.Стасюлевича, 1911. -164с.
69. Зеркин Д.П. Основы политологии. – Ростов н/Д: «Феникс», 1999. -576с.
70. Зиновьев А.В., Поляшова И.С. Конституционное право России. – СПб.: СПбГУАП, 2000. -224с.
71. Иванян Э.А. Белый дом: президенты и политика. – М.: Политиздат, 1979. -383с.
72. Ирхин Ю.В., Зотов В.Д., Зотова Л.В. Политология. – М.: Юристъ, 2000. -511с.
73. История политических и правовых учений. Хрестоматия / Под ред. Г.Г.Демиденко. – Х.: Факт, 1999. -1080с.
74. Италия. Конституция и законодательные акты / Под ред. В.А.Туманова. – М.: «Прогресс», 1988. -392с.
75. Каневський О.С. Розвиток теорії розподілу влади. – Севастополь: Вид-во СевДТУ, 1999. -48с.
76. Кистяковский Б.А. Философия и социология права. – СПб.: РХГИ, 1999. -800с.
77. Ківалов С.В. Контроль в системі парламентаризму // Правова держава. –К., 1999. – Вип.10. – С.112-118.
78. Ковалевский М.М. Общее учение о государстве. – СПб.: Тип. И.Трофимова, 1909. -215с.
79. Коваленко А.А. Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі: теорія та практика. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. -512с.
80. Коваленко А.А. Чим виміряти ефективність влади? // Віче. – 2001. – №1. – С.85-94.
81. Коваленко А.И. Конституционное право России. – М.: «Право и закон», 1997. -208с.
82. Козюбра М. Попередній конституційний контроль і захист прав людини // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. – №2. – С.54-59.
83. Козюбра М.І. Конституційний суд в системі органів державної влади // Державно-правова реформа в Україні. – К.: ІЗ ВРУ, 1997. – С.20-25.
84. Колюшин Е.И. Конституционное (государственное) право России. – М.: Изд-во МГУ, 1999. -381с.
85. Коментар до Конституції України / Ред. В.Ф.Опришко. – К.: ІЗ ВРУ, 1998. -412с.
86. Комментарий к Конституции Российской Федерации / Отв. ред. Л.А.Окуньков). – М.: Изд-во БЕК, 1996. -644с.
87. Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л.А.Окунькова. – М.: Инфра-М-Норма, 1997. -816с.
88. Конституции государств Европы в 3-х т. / Под ред. Л.А.Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – Т.1. -824с.
89. Конституции государств Европы в 3-х т. / Под ред. Л.А.Окунькова. – М.: НОРМА, 2001. – Т.2. -840с.
90. Конституции государств Европы в 3-х т. / Под ред. Л.А.Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – Т.3. -792с.
91. Конституционное (государственное) право зарубежных стран / Отв. ред. Б.А.Страшун. – М.: Изд-во БЕК, 1995. – Т.1-2. -778с.
92. Конституционное право / Отв. ред. А.Е.Козлов. – М.: Изд-во БЕК, 1996. -464с.
93. Конституционное право. Энциклопедический словарь / Под ред. С.А.Авакьяна. – М.: НОРМА, 2000. -688с.
94. Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. -400с.
95. Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: “Наукова думка”, 2002. -734с.
96. Конституційне право України / За ред. В.Я.Тація, В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики. – К.: УЦПС, 1999. -376с.
97. Конституційне судочинство. Американський та український досвід. – К.: Ін-т демократії ім. Пилипа Орлика, 1999. -112с.
98. Конституційні акти України. 1917 – 1920. Невідомі конституції України. – К.: Філософська і соціологічна думка, 1992. -272с.
99. Конституція незалежної України / За ред. В.Ф.Погорілка, Ю.С.Шемшученка, В.О.Євдокимова. – К.: Ін-т держави і права ім.. В.М.Корецького НАН України, 2000. -428с.
100. Конституція незалежної України у 3-х кн. / Під заг. ред. С.Головатого. – К.: “Право”, УПФ, 1995. – Кн.1. -398с.
101. Конституція незалежної України: У 3-х кн. / Під заг. ред. С.Головатого. – К.: Право, 1997. – Кн.2. – Ч.1. -278с.
102. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Преса України, 1997. -80с.
103. Котляревский С.А. Конституционное государство. Опыт политико-морфологического обора. – СПб.: Тип. Альт шулера, 1907. -252с.
104. Кравченко В.В. Конституційне право України. – К.: Атака, 2000. -320с.
105. Кривенко Л. Делеговане законодавство. Дзеркало і задзеркалля // Віче. – 2002. – №6 (123). – С.9-15.
106. Кривенко Л.Т. Парламент і парламентаризм: теоретичні основи // Парламентаризм в Україні: теорія і практика. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К.: ІЗ ВРУ, 2001. – С.246-251.
107. Кримінальний кодекс України / За ред. М.І.Мельника. – К.: А.С.К., 2001. -304с.
108. Круіс К. Граничні спори у здійсненні конституційного судочинства. Конституційне судочинство та політичні питання // Вісник Конституційного Суду України. –2001. – №5. – С.46-48.
109. Крупчан О.Д. Організація виконавчої влади. – К.: УАДУ, 2001. -132с.
110. Кучма Л.Д. Європейській вибір: Виступ Президента України Л.Д.Кучми у Верховній Раді України 18 червня 2002 року. Послання Президента України до Верховної Ради України – 2002р. – К.: Преса України, 2002. -96с.
111. Ладиченко В. Поділ влади: теорія і практика. – К.: Вид-во “Україна”, 1998. -32с.
112. Лафитский В.И. Основы конституционного строя США. – М.: Изд-во НОРМА, 1998. -272с.
113. Лебедев В.М. Судебная власть в современной России: проблемы становления и развития. – М.: Изд-во «Лань», 2001. -384с.
114. Литвин В.М. Ми йдемо до людей. – Х.: “Глобус”, 2002. -16с.
115. Локк Д. Два трактата о правлении // Сочинения в 3-х т. – М.: Мысль, 1988. – Т.3. – С.135-405.
116. Лукашин Є.В. Порівняльне конституційне право. – Рівне: РІС КСУ, 1998. -200с.
117. Мадіссон В.В., Марченко Л.І., Степіко В.П., Віденко Л.Я. Історія розвитку політичної думки. – К.: “Либідь”, 1996. -176с.
118. Маклаков В.В. Парламенты стран-членов Европейского Союза. – М.: ИНИОН РАН, 1994. -136с.
119. Мальцев В.А. Основы политологии. – М.: ИТРК РСПП, 1998. -480с.
120. Медведчук В.В. Державна влада в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку // Право України. – 1998. – №4. – С.5-9.
121. Медведчук В.В. Україна: актуальні питання розвитку суспільства, держави і права. – К.: Інтерпрес ЛТД, 1999. -240с.
122. Медушевский А. Кельзеновская модель конституционного правосудия и изменение конституций в странах Восточной Европы // Конституционное правосудие в посткоммунистических странах. Сборник докладов. – М.: ЦКИ МОНФ, 1999. – С.13-41.
123. Медушевский А.Н. Сравнительное конституционное право и политические институты. – М.: ГУ ВШЭ, 2002. -512с.
124. Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999. -784с.
125. Мелащенко В.Ф. Основи конституційного права України. – К.: Вентурі, 1995. -240с.
126. Мельник П.В., Цимбал П.В. Судова система України. – Ірпінь: Академія ДПС. України, 2000. -320с.
127. Мельниченко В. До ефективного і стабільного управління – через співпрацю парламенту й уряду // Вибори – шлях до демократичного суспільства / За заг. ред. В.М.Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – С.66-76.
128. Митюков М.А. Конституционные суды на постсоветском порстранстве. Сравнительное исследование законодательства и судебной практики. – М.: ЦКИ МОНФ, 1999. -158с.
129. Михайлова М.В. О некоторых аспектах деятельности Конституционного суда Молдовы // Конституционное и муниципальное право. – 2002. – №1. – С.35-38.
130. Мишин А.А. Государственное право США. – М.: Наука, 1976. -208с.
131. Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – М.: Белые альвы, 1996. -400с.
132. Монтескье Ш.Л. О духе законов. – М.: Мысль, 1999. -672с.
133. Морщакова Т.Г. Некоторые вопросы конституционного правосудия в системе процессуальных реформ // Журнал российского права. – 2001. – №12. – С.10-16.
134. Муллануров А. К вопросу о конституционной юстиции // Конституционное и муниципальное право. – М., 2001. – №2. – С.13-14.
135. Мурашин Г.О. Конституційні засади організації і діяльності Конституційного Суду України // Правова держава. – К., 1997. – Вип.8. – С.37-42.
136. Науман Ф. Демократия и императорская власть. – М.: Изд-во В.М.Саблина, 1907. -296с.
137. Нижник Н.Р. Верховна Рада і Кабінет Міністрів: правила симетрії // Віче. – 2002. – №4 (121). – С.3-6.
138. Никеров Г.И. Судебная власть в правовом государстве (опыт сравнительного исследования) // Государство и право. – 2001. – №3. – С.16-20.
139. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. -352с.
140. Павленко Р. Парламент і уряд: як оптимізувати механізм взаємовідносин // Віче. – 2002. – №4 (121). – С.7-13.
141. Палиенко Н.И. Суверенитет. Историческое развитие идеи суверенитета и ее правовое значение. – Ярославль: Тип. Губ Правления, 1903. -568с.
142. Паренти М. Демократия для немногих // Концепции президентской власти и американская демократия. – М.: ИНИОН АН СССР, 1980. – С.177-192.
143. Петровій С.І. Теорія права Ганса Кельзена як одна з важливих складових інтегративної юриспруденції // Держава і право. – К.: ВД “Юридична книга”, 1999. – Вип.3. – С.9-16.
144. Пилипенко А.Н. Конституционная регламентация статуса исполнительной власти в зарубежных странах // Очерки конституционного права зарубежных государств. – М.: «Спарк», 1999. С.221-229.
145. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. – К.: “Каравела”, 2001. -344с.
146. Платон. Государство // Собрание сочинений в 4-х т. – М.: Мысль, 1994. – Т.3. – С.79-420.
147. Погорілко В. Функції українського парламенту. Від номінального до реального // Віче. – 2002. – №2 (119). – С.17-20.
148. Погорілко В.Ф. Конституція України: проблеми теорії і практики // Правова держава. Щорічник наукових праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – Вип.12. – С.141-158.
149. Политическая энциклопедия / Ред. Г.Ю.Семигин. – М.: Мысль, 1999. -701с.
150. Политология / Под ред. М.А.Василика. – М.: Юристъ, 1999. -600с.
151. Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю.С.Шемшученка, В.Д.Бабкіна. – К.: “Генеза”, 1997. -400с.
152. Політологія / За ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. – К.: Вища школа, 1998. -415с.
153. Політологія / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К.: ВЦ “Академія”, 1998. -368с.
154. Політологія / За ред. О.І.Семківа. – Львів: Світ, 1993. -576с.
155. Правова основа нової політичної системи України. – К.: Вид-во “Логос”, 1996. -131с.
156. Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник / Отв. ред. А.Я.Сухарев. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. -840с.
157. Пролєєв С.С. Правова держава і політична організація суспільства // Ідея правової держави: історія і сучасність / За ред. О.М.Єрьоменко. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2002. – С.163-173.
158. Пронкин С.В., Петрунина О.Е. Государственное управление зарубежных стран. – М.: Аспект Пресс, 2001. -416с.
159. Пугачев В.П. Российское государство: попытка политологического аудита // Власть. – 1997.