Сорока Оксана Станіславівна Конституційне право людини на вільний розвиток своєї особистості: проблеми забезпечен­ня у контексті світового досвіду

Краткое описание

Сорока Оксана Станіславівна, аспірант кафедри кон­ституційного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка: «Конституційне право людини на вільний розвиток своєї особистості: проблеми забезпечен­ня у контексті світового досвіду» (12.00.02 - конституційне право; муніципальне право). Спецрада Д 26.001.04 у Київ­ському національному університеті імені Тараса Шевчен­ка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
СОРОКА Оксана Станіславівна
УДК 342.7
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ЛЮДИНИ НА ВІЛЬНИЙ РОЗВИТОК
СВОЄЇ ОСОБИСТОСТІ: ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У
КОНТЕКСТІ СВІТОВОГО ДОСВІДУ
Спеціальність 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник
Совгиря Ольга Володимирівна,
доктор юридичних наук,
доцент
Київ – 2017
2
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ПРАВА ЛЮДИНИ НА РОЗВИТОК СВОЄЇ ОСОБИСТОСТІ………..13
1.1 Генеза теорії права людини на розвиток своєї особистості…….13
1.2 Поняття, зміст та структура права людини на розвиток своєї
особистості…………………………………………………………31
1.3 Місце права людини на розвиток своєї особистості в системі
конституційних прав людини і громадянина………..…………...55
РОЗДІЛ 2 ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА
ЛЮДИНИ НА РОЗВИТОК СВОЄЇ ОСОБИСТОСТІ………………….77
2.1 Поняття механізму забезпечення права людини на розвиток своєї
особистості…………………………………………………………77
2.2 Соціально-економічні умови забезпечення права людини на
розвиток своєї особистості………………………………………...96
2.3 Безпека середовища життєдіяльності людини як умова
здійснення права на розвиток своєї особистості ………………116
РОЗДІЛ 3 ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ПРАВА ЛЮДИНИ НА РОЗВИТОК СВОЄЇ ОСОБИСТОСТІ……137
3.1 Міжнародний інституціональний та інструментальний механізм
забезпечення права людини на розвиток своєї особистості …..137
3.2 Національні інституційні механізми забезпечення права людини
на розвиток своєї особистості……………………………………157
3.3 Проблеми удосконалення конституційно-правового
забезпечення права людини на розвиток своєї особистості в
Україні ……………………………………………………………177
Висновки……………………………………………………………………201
Список використаних джерел………………………………………….......211
3
ВСТУП
Актуальність теми. У сучасному світі людина, її гідність, права і
свободи визнані найвищою цінністю. Ступінь їх забезпечення та захищеності
слугують показником цивілізованості, гуманності й демократичності
суспільства та держави. Конституція України закріплює права і свободи
людини, які відтворюють систему фундаментальних особистих і політичних
прав людини, установлених Загальною декларацією прав людини 1948 р., з
урахуванням прав людини так званого нового покоління, таких як: право на
мир, екологічну та ядерну безпеку, інформаційні права людини тощо. Одним
із таких прав є право людини на розвиток своєї особистості, закріплене в
багатьох міжнародно-правових актах. Традиційно право на розвиток своєї
особистості відносять до прав людини третього покоління. Ця група прав,
зокрема і право на розвиток своєї особистості, стала відповіддю на загрози
людству, викликані глобальними проблемами й кризами, що стали
результатом як природних процесів, так і негативного руйнуючого характеру
діяльності людини, відставанням розвитку умов життя від мінімально
необхідних для гідного існування людини.
Право на розвиток своєї особистості, закріплене Декларацією про
право на розвиток 1986 р., визнається невід’ємним правом людини, в силу
якого кожна людина має право брати участь у такому економічному,
соціальному, культурному й політичному розвиткові, за якого можуть бути
повністю здійснені всі права людини й основні свободи, а також сприяти
йому та користуватися його благами.
Посилення уваги до даного права з боку міжнародного співтовариства
й окремих дослідників пояснюється якісними змінами життя людини, коли в
міру задоволення кількісних показників матеріальних потреб увага
зосереджується саме на якості життя в усіх сферах, зокрема в освіті, культурі,
охороні здоров’я тощо. Для України, яка перебуває в умовах здійснення
системних реформ в усіх сферах суспільного життя, ця проблема набуває
особливої актуальності. Адже прагнення України до інтеграції у
4
Європейський Союз вимагає, серед іншого, створення відповідних умов
щодо забезпечення права кожного на гідне існування і достатній життєвий
рівень для себе та своєї сім’ї, розвитку особистості як повноправного,
самодостатнього, свідомого, активного члена суспільства.
Проблематика права на розвиток своєї особистості, незважаючи на
важливість і актуальність, не отримала достатнього теоретичного
розроблення. Наразі в національній юридичній науці бракує ґрунтовних і
систематизованих досліджень про сутність права на розвиток своєї
особистості як суб’єктивного права людини. Це також свідчить про
своєчасність й актуальність даного дисертаційного дослідження та
доцільність для розвитку вітчизняної конституційно-правової науки та
практики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Основних наукових
напрямів та найважливіших проблем фундаментальних досліджень у галузі
гуманітарних наук на 2009–2013 роки, затверджених наказом Міністерства
освіти і науки України та Національної академії наук України від 26
листопада 2009 р. № 1066/609, а також здійснено в рамках теми науководослідної роботи юридичного факультету Київського національного
університету імені Тараса Шевченка «Доктрина права в правовій системі
України: Теоретичний та практичний аспекти» № 11 БФ 042-01
(державний реєстраційний номер 0111 U008337), яка включена до
тематичного плану наукових досліджень юридичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Крім того,
дослідження спрямоване на реалізацію окремих положень Національної
стратегії у сфері прав людини, затвердженої Указом Президента України
від 25.08.2015 р. № 501/2015.
Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради юридичного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
(протокол від 23 грудня 2011 р. № 4) й уточнена (протокол від 29 лютого
5
2016 р. № 6).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
постановка й вирішення наукової проблеми визначення правової основи і
змісту права людини на розвиток своєї особистості та конституційноправового механізму його практичної реалізації.
Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв’язання таких
завдань:
– розглянути генезу теорії права людини на розвиток своєї
особистості;
– визначити поняття, зміст та структуру права людини на розвиток
своєї особистості;
– з’ясувати місце права людини на розвиток своєї особистості в системі
конституційних прав людини і громадянина;
– розглянути поняття механізму забезпечення реалізації права людини
на розвиток своєї особистості;
– вивчити соціально-економічні та інші умови забезпечення реалізації
права людини на розвиток своєї особистості;
– розглянути безпеку середовища життєдіяльності людини як умову
здійснення права на розвиток своєї особистості;
– визначити міжнародний інституціональний та інструментальний
механізм забезпечення права людини на розвиток своєї особистості;
– виробити практичні рекомендації щодо вдосконалення національних
інституційнійних механізмів забезпечення права людини на розвиток своєї
особистості;
– виявити основні проблеми удосконалення конституційно-правового
забезпечення права людини на розвиток своєї особистості в Україні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у сфері
забезпечення та реалізації особистого права людини і громадянина на
розвиток своєї особистості.
Предметом дослідження є конституційне право людини на вільний
6
розвиток своєї особистості в контексті світового досвіду.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження
становлять як загальнонаукові, серед яких діалектичний, порівняльний,
історичний, формально-юридичний, логічний методи пізнання, так і
спеціальні методи.
За допомогою діалектичного методу було всебічно досліджено
теоретичну розробленість права людини на розвиток своєї особистості
(підрозділ 1.1). Історичний метод пізнання та метод діалектичної логіки
використовувались для дослідження теоретико-правових поглядів різних
періодів становлення й еволюції права людини на розвиток та факторів, що
вплинули на формування даного права як суб’єктивного права людини
(підрозділ 1.2). Порівняльно-правовий і формально-юридичний методи
застосовувались при виявленні джерел й аналізі міжнародно-правових та
національних законодавчих актів, що регламентують право людини на
розвиток (підрозділи 1.3, 3.1). Системні методи, зокрема системноструктурний та системно-функціональний, сприяли виробленню авторської
позиції щодо конституційно-правового механізму забезпечення права людини
на розвиток своєї особистості, визначення його структури, місця у системі
основних прав людини, елементів їх взаємозв’язку та взаємодії (підрозділи
1.2, 1.3, 2.1). Для опису, аналізу та уточнення понятійного апарату, зокрема
визначення поняття права людини на розвиток своєї особистості, було
використано загальнонауковий метод термінологічного аналізу та
формально-логічний метод (підрозділ 1.2). Соціологічний метод
використано при аналізі внутрішніх і зовнішніх чинників та суспільних
процесів, що зумовлюють визнання та втілення права людини на розвиток
своєї особистості у правову систему країни (підрозділи 2.2, 2.3). Методи
моделювання й прогнозування використані при виробленні пропозицій
щодо підвищення ефективності національного конституційно-правового
механізму забезпечення права людини на розвиток своєї особистості
(підрозділи 3.2, 3.3).
7
Теоретико-методологічною основою дослідження стали праці
учених у галузі конституційного права, а також інших галузей права,
передусім загальної теорії держави і права, конституційного права
зарубіжних країн, міжнародного права, зокрема таких, як: М. Баглай,
О. Батанов, М. Баймуратов, С. Бобровник, С. Братусь, М. Бринчук, К. Васак,
М. Вітрук, Л. Воєводін, К. Волинка, Б. Ебзеєв, М. Ентін, А. Колодій,
В. Копєйчиков, О. Лукашева, О. Марцеляк, М. Марченко, Р. Мюллерсон,
Н. Мяловицька, В. Нерсесянц, А. Олійник, В. Погорілко, Т. Пряхіна,
П. Рабінович, Ю. Тодика, Б. Топорнін, В. Федоренко, О. Фрицький,
М. Хавронюк, Ю. Шемшученко, Н. Шукліна тощо.
У дослідженні використані наукові розробки загальнофілософських
та теоретико-методологічних аспектів сталого розвитку, що
розглядаються нами як передумова реалізації права людини на розвиток,
які тією чи іншою мірою відображені в роботах вітчизняних і зарубіжних
авторів, зокрема І. Альошіна, Т. Акімова, Г. Дейлі, В. Лагно,
М. Мажарова, Г. Марушевського, Д. Медоуза, А. Сена, В. Середи,
А. Урсула тощо.
Нормативну базу дослідження становлять, передусім, Конституція
України, міжнародно-правові акти з прав людини, вітчизняне законодавство,
законодавство зарубіжних країн та акти міжнародних організацій.
Емпіричну базу дослідження становлять статистичні дані, історикоправові джерела вітчизняного та зарубіжного права, матеріали преси,
інтернет-ресурси тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
представлена робота є одним із перших досліджень монографічного характеру
проблем конституційно-правового забезпечення права людини на розвиток
своєї особистості як невід’ємного права людини.
У межах здійсненого дисертаційного дослідження сформульовані та
обґрунтовані положення, що містять наукову новизну. Зокрема:
уперше:
8
– дано авторське визначення поняття права людини на розвиток своєї
особистості, під яким пропонується розуміти невід’ємні від особистості й
гарантовані законодавством реальні можливості людини реалізовувати
власний потенціал у ході активної, вільної й конструктивної участі і сприяння
у створенні та укріпленні справедливого й рівноправного миру та безпеки, у
всеохоплюючому економічному, політичному, соціальному й культурному
розвитку і справедливому розподілі створюваних у його ході благ, у
забезпеченні охорони навколишнього середовища з метою задоволення
власних потреб та в інтересах усіх, в тому числі й майбутніх поколінь, без
будь-якої дискримінації за ознаками статі, етнічної належності, культури,
релігії, економічного чи іншого статусу, у межах, в яких не порушуються
права і свободи інших людей;
– обґрунтовується авторська позиція щодо змісту права людини на
розвиток своєї особистості, котрий розкривається через концептуальне
поняття «розвиток людини» та нормативне – «право на розвиток». При цьому
поняття «розвиток людини» ґрунтується на концепціях «людського
розвитку», «сталого розвитку» і «сталого людського розвитку»;
– вирішується теоретична проблема з’ясування місця права людини на
розвиток своєї особистості. На підставі логічного аналізу зроблено висновок,
що право людини на розвиток своєї особистості є специфічним, таким, що
займає в системі прав людини особливе місце і є основою для розвитку інших
прав. Воно виступає нормативною формою взаємодії людини й держави з
метою формування належних умов існування й життєдіяльності людини та
нормального функціонування держави й суспільства в цілому, є невід’ємним
правом людини, носить комплексний характер й органічно пов’язане як з
особистими правами людини, такими як право на життя, право на гідність,
свободу і безпеку, без яких реалізація права на розвиток своєї особистості
була б неможливою, так і з соціальними правами;
удосконалено:
– розуміння гарантій забезпечення права на розвиток своєї особистості,
9
які можна визначити як сукупність умов, правових засобів й способів,
встановлених Конституцією України та законами України, за допомогою яких
держава покладає на себе зобов’язання із забезпечення сприятливих умов
життєдіяльності людини з метою її розвитку, захисту громадян від
неправомірних рішень і дій органів державної влади, місцевого
самоврядування та посадових осіб, що суперечать нормам конституційного
законодавства та перешкоджають реалізації права людини на розвиток своєї
особистості;
– визначення механізму забезпечення реалізації права на розвиток своєї
особистості, що є складною й багатогранною системою взаємопов’язаних
умов, засобів, способів та факторів, які забезпечують активну правомірну
поведінку самих індивідів та діяльність органів державної влади, органів
місцевого самоврядування та посадових осіб, направлених на забезпечення
реалізації передбачених Конституцією та законами України можливостей
громадян користуватися певними соціальними та іншими благами з метою
розвитку, надають громадянам можливість звертатися до передбачених
законодавством засобів захисту та поновлення своїх законних прав у випадку
їх порушення;
– розуміння соціально-економічних та інших передумов забезпечення
права людини на розвиток своєї особистості. При цьому соціальноекономічні умови забезпечення права людини на розвиток визначають стан
людини у сфері праці і побуту, зайнятості, соціальної захищеності й
добробуту, виступають сприятливою середою та матеріальною основою
реалізації всього комплексу прав людини, в тому числі й права людини на
розвиток, оскільки повноцінний розвиток людини, передусім фізичний,
неможливий без матеріальної бази її існування та забезпечення гідного рівня
життя. Повноцінне здійснення права людини на розвиток не може
відбуватися в умовах небезпеки і загроз її життю і здоров’ю. Екологічно
безпечне і мирне середовище життєдіяльності людини, яке не загрожує її
життю, здоров’ю та свободі, яке дозволяє вести гідне й повноцінне життя, і
10
при якому ресурси, енергія і творчі здібності людини направлені на
економічний, соціальний, інтелектуальний, духовний і культурний розвиток,
слугує однією з основних передумов здійснення права людини на розвиток;
дістали подальшого розвитку:
– дослідження інституціональних механізмів забезпечення права
людини на розвиток. Міжнародний інституціональний механізм реалізації
міжнародно-правових норм з прав людини, в тому числі й права на розвиток
своєї особистості, включає систему органів і процедур, призначених для
заохочення й захисту прав людини, а також правових і організаційних
засобів, що створюються спільними зусиллями держав з метою реалізації
прийнятих відповідно до норм міжнародного права зобов’язань держав з
дотримання міжнародних стандартів у галузі прав людини;
– вивчення головних проблемам конституційно-правового забезпечення
права людини на розвиток в Україні, якими є: відсутність нормативноправового закріплення права людини на розвиток й недостатність наукових
досліджень щодо сутності й змісту зазначеного права; змішування понять
«право людини на розвиток» і «сталий розвиток»; неузгодженість у
визначенні поняття «сталий розвиток» та концептуальні розбіжності щодо
визначення його змісту; певна безсистемність і невпорядкованість
законодавства у сфері розвитку, недостатній прогрес у приведенні
законодавства України до вимог міжнародних актів з питань розвитку,
зокрема, що стосуються питань сталого розвитку; неналежне забезпечення
участі громадян в економічних, соціальних, культурних і політичних
процесах управління, направлених на підвищення добробуту всього
населення, та прийнятті важливих для забезпечення життєдіяльності людини
рішень; відсутність організаційних структур, які дозволяють перевести право
на розвиток зі сфери політики у сферу практичного застосування;
– розроблення пропозицій щодо удосконалення конституційноправового забезпечення права людини на розвиток в Україні, до яких
віднесено: адекватне втілення права людини на розвиток в юридичні
11
нормативи, а саме: конкретизація права на розвиток своєї особистості у
поточному галузевому законодавстві з визначенням ефективних механізмів
і гарантій його реалізації; створення інституційно-організаційного
механізму забезпечення права людини на розвиток своєї особистості;
створення національних умов, сприятливих для здійснення у повному
обсязі права на розвиток своєї особистості, у тому числі забезпечення
рівності можливостей для всіх у тому, що стосується доступу до
справедливого розподілу досягнутих у ході розвитку благ, заохочення
участі населення у всіх процесах і сферах управління; удосконалення
процесу формування й реалізації за участі всіх членів суспільства
концепції і довгострокових планів переходу країни до сталого розвитку як
необхідної передумови фактичного визнання й забезпечення реалізації
права людини на розвиток своєї особистості.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки й рекомендації є
актуальними та можуть бути використані у:
– науково-дослідній сфері – в ході подальших наукових досліджень
механізмів забезпечення права людини на розвиток своєї особистості;
– правотворчості – з метою розвитку нормативного закріплення
правовідносин у сфері забезпечення та реалізації права людини на розвиток
своєї особистості;
– правозастосовній діяльності – для підвищення ефективності
діяльності органів публічної влади, відповідальних за сприяння реалізації та
захист прав та свобод людини і громадянина (Акт про впровадження
(використання) результатів виконання науково-дослідної роботи у Вищому
господарському суді України від 20.01.2017 р. № 13-52/128/17);
– навчальному процесі – для підготовки навчального матеріалу з
конституційного права України і конституційного права зарубіжних країн;
викладання відповідних навчальних дисциплін і спецкурсів; у науководослідній роботі студентів.
12
Апробація результатів дисертації. Положення і висновки
дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на міжнародних
та всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Конституційні гарантії
прав і свобод людини: 20 років досвіду правового регулювання» (м. Львів, 28
червня 2016 р.), «Право, держава та громадянське суспільство в умовах
системних реформ» (м. Львів, 23–24 грудня 2016 р.), «Пріоритетні напрями
модернізації системи права України» (м. Запоріжжя, 23–24 грудня 2016 р.),
«Вплив юридичної науки на розвиток міжнародного та національного
законодавства» (м. Харків, 17–18 лютого 2017 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено у
п’яти наукових статтях, з яких чотири опубліковано у фахових виданнях
України, одна – в іноземному науковому виданні, а також у тезах чотирьох
доповідей на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних
конференціях

Список литературы

ВИСНОВКИ
Узагальнюючи результати проведеного наукового дослідження
конституційно-правового механізму забезпечення права людини на розвиток
своєї особистості, слід зазначити, що:
1. Витоки права людини на розвиток своєї особистості пов’язані із
еволюцією теорії прав людини. Формування сучасного каталогу прав людини
відбувалося під впливом різних ідейних течій наукової та суспільної думки,
різних концепцій розуміння права. Права людини, їх характер, інтерпретація
змінювалися із розвитком суспільних відносин, що визначали статус особи у
державі, її соціальні можливості й характер життєдіяльності, виникненням
нових проблем і завдань суспільства. На процес їхнього розширення
вплинула конвергенція норм міжнародного і національного права, що
допомогла взаємно збагатити й підняти на новий щабель права людини. Із
поглибленням глобальних проблем сучасності, таких як забруднення
навколишнього середовища, боротьба за мир, подолання бідності й злиднів,
виникає концепція «третього покоління прав людини» і, разом з нею,
універсального «права людини на розвиток» що складає невід’ємну частину
основних прав людини.
2. Науково-технічний і соціальний прогрес, розвиток економічних
та інших світових інтеграційних процесів, інтернаціоналізація політичної й
культурної взаємодії різних країн та одночасне виникнення глобальних
проблем і загроз, що стали результатом як природних процесів, так і
негативного руйнуючого характеру діяльності людини, відставання розвитку
умов життя від мінімально необхідних для гідного існування людини
сприяли появі нових прав людини, які ще не отримали конституційноправового закріплення. Одним з таких прав людини являється право на
розвиток своєї особистості.
3. Право людини на розвиток своєї особистості – це невід’ємні від
особистості й гарантовані законодавством реальні можливості людини
202
реалізовувати власний потенціал у ході активної, вільної й конструктивної
участі й сприянні у створенні та укріпленні справедливого й рівноправного
миру й безпеки, у всеохоплюючому економічному, політичному,
соціальному й культурному розвитку і справедливому розподілі створюваних
у його ході благ, у забезпеченні охорони навколишнього середовища для
задоволення власних потреб та в інтересах усіх, в тому числі й майбутніх
поколінь, без будь-якої дискримінації за ознаками статі, етнічної
приналежності, культури, релігії, економічного чи іншого статусу тощо.
4. Зміст права людини на розвиток своєї особистості розкривається
через концептуальне поняття «розвиток людини» та нормативне - «право на
розвиток». Поняття «розвиток людини» ґрунтується на концепціях
«людського розвитку», «сталого розвитку» і «сталого людського розвитку».
Головні положення концепції «людського розвитку» зводяться до того, що
всі люди являються не лише засобом, а й головною ціллю, соціогуманістичним виміром і визначальною домінантою економічного розвитку,
суб'єктом соціально-економічної еволюції. Розвиток людини відображає
процес розширення можливостей і свободи вибору, рівень добробуту як засіб
забезпечення гідного життя, що включає освіту, підвищення культурного
рівня, безпеку, підвищення активності й ефективності участі в управлінні й
прийнятті рішень, що стосуються різних аспектів розвитку, на місцевому і
національному рівні.
5. Концепція «сталого розвитку» виникла в сучасний період
глобалізації світу і орієнтована на пошук балансу між економічною,
соціальною й екологічною складовими розвитку, соціальний і гуманістичний
характер якої проявляється в ідеї дотримання прав нинішнього й майбутніх
поколінь. Аналіз міжнародно-правових і національних документів,
регулюючих питання сталого розвитку, дає можливість зробити висновок, що
формування концепції сталого розвитку означає об’єднання в єдину систему
економічної, екологічної й соціальної сфер діяльності з метою вироблення
нових підходів до формування політики збалансованого й керованого
203
розвитку суспільства, яке не руйнує своєї природної основи і забезпечує
безперервний прогрес цивілізації, заснований на повазі до прав людини.
Концепція «сталого розвитку» передбачає обов’язок держав до створення
відповідної стратегії на національному рівні для забезпечення економічних і
соціальних процесів розвитку, в той час, як «розвиток людини» означає
реалізацію її потенціалу, стосується їх можливостей і свободи вибору. Таким
чином, «сталий розвиток» виступає у якості забезпечення «розвитку
людини». Дані поняття являються взаємопов’язаними і
взаємодоповнюючими. При цьому концепція «сталого людського розвитку»
передбачає такий розвиток, який не тільки призводить до економічного
зростання, а й до справедливого розподілу його результатів. Парадигма
сталого людського розвитку виходить з пріоритету людського життя та
універсальності життєвих потреб, котрі являються сполучною ланкою, що
об'єднує інтереси сучасних і майбутніх поколінь.
6. Нормативне поняття «права людини на розвиток» включає:
«право на участь»; «право на сприяння»; «право на користування»
результатами розвитку. «Право на участь» передбачає, що кожна людина, як
самостійно, так і разом з іншими людьми, використовуючи свої ресурси і
здібності, приймаючи на себе відповідальність, може плідно брати участь в
розробці і реалізації проектів і програм розвитку. «Право на участь» може
здійснюватися у різних формах: від пасивної присутності чи висловлювання
власних думок, випадкових консультацій до реальних, таких, що
передбачають активні дії. «Право на сприяння» можна визначити, передусім,
як налагодження конструктивного діалогу та партнерських відносин між
людиною (колективом людей, спілкою, товариством, громадою) з
державними чи муніципальними органами або іншими, відповідальними за
розвиток, структурами у просуванні ідей розвитку та забезпечення гідного
життя людини. «Право користування» полягає у вільному доступі людини до
результатів програм розвитку й можливості отримання соціальних та інших
суспільно значущих послуг і благ.
204
7. Суб’єктами права на розвиток визнаються кожна людина, всі
народи й держави. Тобто, право на розвиток являється одночасно
колективним й індивідуальним правом людини. Головна відповідальність за
економічний й соціальний розвиток, за створення національних й
міжнародних умов, котрі сприяють здійсненню права на розвиток, покладена
на держави.
8. Теоретична проблема визначення місця права людини на
розвиток своєї особистості об’єктивно випливає з відсутності його
термінологічного конституційно-законодавчого закріплення й входження у
каталог інших конституційних прав людини. На підставі логічного аналізу
зроблений висновок, що право людини на розвиток своєї особистості є
специфічним, таким, що займає в системі прав людини особливе місце і є
основою для розвитку інших прав. Воно виступає нормативною формою
взаємодії людини й держави з метою формування належних умов існування й
життєдіяльності людини та нормального функціонування держави й
суспільства в цілому, являється невід’ємним правом людини, носить
комплексний характер й органічно пов’язане як з особистими правами
людини, такими як право на життя, право на гідність, свободу і безпеку, без
яких реалізація права на розвиток була б неможливою, так і соціальними
правами, котрі у сукупності пов’язані з людиною, здійснення котрих було б
неефективним без реалізації права на розвиток своєї особистості. Оскільки
права людини включають комплекс понять, що характеризують людину як
соціальну і духовну істоту, передбачають можливості людини отримувати
певні соціально-економічні блага для забезпечення своєї життєдіяльності і
розвитку своєї особистості, саме право на розвиток передбачає право людини
приймати участь у такому економічному, соціальному, культурному й
політичному розвиткові, при якому можуть бути повністю здійснені всі права
людини і основні свободи. Це дає можливість вважати право на розвиток
своєї особистості, ланкою, що об’єднує всі групи прав людини.
205
9. Реалізація права людини на розвиток своєї особистості є
процесом здійснення на практиці закріплених у конституції й інших
законодавчих актах можливостей людини щодо всебічного розвитку та
повного самовираження на основі її активної вільної й конструктивної участі
у розвитку і справедливому розподілі створюваних у його ході благ і при
якому можуть бути повністю здійснені всі права і основні свободи людини та
забезпечена свобода від злиднів й свобода від страху. Право людини на
розвиток своєї особистості забезпечується системою загальних для всіх прав
і свобод конституційних гарантій й системою спеціальних політичних,
економічних, соціальних та юридичних гарантій, які обумовлені специфікою
й особливостями права на розвиток своєї особистості, а також системою
міжнародно-правових гарантій. Гарантії забезпечення права на розвиток
можна визначити як сукупність умов, правових засобів й способів,
встановлених Конституцією України та законами України, за допомогою
котрих держава покладає на себе зобов’язання із забезпечення сприятливих
умов життєдіяльності людини з метою її розвитку, захисту громадян від
неправомірних рішень і дій органів державної влади, місцевого
самоврядування та посадових осіб, що суперечать нормам конституційного
законодавства та перешкоджають реалізації права людини на розвиток своєї
особистості.
10. Механізм забезпечення реалізації права на розвиток своєї
особистості являє собою складну й багатогранну систему взаємопов’язаних
умов, засобів, способів та факторів, котрі забезпечують активну правомірну
поведінку самих індивідів та діяльність органів державної влади, органів
місцевого самоврядування та посадових осіб, направлених на забезпечення
реалізації передбачених Конституцією та законами України можливостей
громадян користуватися певними соціальними та іншими благами з метою
розвитку, надають громадянам можливість звертатися до передбачених
законодавством засобам захисту та поновлення своїх законних прав у
випадку їх порушення.
206
11. Соціально-економічні умови і гарантії забезпечення права
людини на розвиток своєї особистості визначають стан людини у сфері праці
і побуту, зайнятості, соціальної захищеності й добробуту, виступають у
якості сприятливої середи та матеріальної основи реалізації всього
комплексу прав людини, в тому числі й права людини на розвиток, оскільки
повноцінний розвиток людини, передусім, фізичний, неможливий без
матеріальної бази її існування та забезпечення гідного рівня життя.
12. Повноцінне здійснення права людини на розвиток своєї
особистості не може відбуватися в умовах небезпеки і загроз її життю і
здоров’ю. Екологічно безпечне і мирне середовище життєдіяльності людини,
яке не загрожує її життю, здоров’ю та свободі, яке дозволяє вести гідне й
повноцінне життя і при якому ресурси, енергія і творчі здібності людини
направлені на економічний, соціальний, інтелектуальний, духовний і
культурний розвиток слугує основною передумовою здійснення права
людини на розвиток своєї особистості.
13. Міжнародний інституціональний механізм реалізації
міжнародно-правових норм з прав людини, в тому числі і права на розвиток
своєї особистості, включає систему органів і процедур призначених для
заохочення й захисту прав людини а також правових і організаційних засобів,
що створюються спільними зусиллями держав з метою реалізації прийнятих
у відповідності до норм міжнародного права зобов’язань держав з
дотримання міжнародних стандартів у галузі прав людини. Найважливішою з
міжнародних універсальних систем дотримання та захисту прав людини є
механізм Організації Об’єднаних Націй, головною метою й керівним
принципом котрої являється заохочення та забезпечення прав людини і
основних свобод. Прийняті під егідою ООН міжнародні договори в галузі
розвитку і прав людини та створення договірних органів у даній сфері
являються наріжним каменем зусилля організації щодо заохочення і захисту
права людини на розвиток на національному та міжнародному рівнях.
207
14. Інституціональний та інструментальний механізми ООН
сприяють створенню сприятливого міжнародного середовища для здійснення
права людини на розвиток своєї особистості. ООН та її допоміжні органи у
галузі розвитку приймають невідкладні заходи з реалізації цілей й завдань,
поставлених на всіх масштабних конференціях, зустрічах на вищому рівні і
спеціальних сесіях ООН щодо реалізації права на розвиток своєї особистості,
проводять дослідження й аналітичну роботу у сфері розвитку, виявляючи й
аналізуючи перешкоди на шляху повної реалізації права на розвиток своєї
особистості як на національному так і на міжнародному рівнях, та
розробляють рекомендації для урядів й інших учасників процесу розвитку
щодо заохочення й захисту прав людини, в тому числі і права на розвиток
своєї особистості, укріпленню методів належного управління за широкої
участі громадськості, запровадження оптимального постійного механізму для
створення умов забезпечення здійснення права на розвиток своєї особистості,
сприяє у підготовці національних планів розвитку, спрямованих на
забезпечення збалансованого економічного та соціального прогресу.
15. У забезпеченні права людини на розвиток своєї особистості, як і
інших прав людини, головна роль відводиться державам, котрі виступають
основними гарантами здійснення й захисту прав людини. Необхідність
обов’язку держави щодо забезпечення права на розвиток зумовлена, перш за
все, тим, що це право органічно пов'язане з реалізацією інших основних прав
і свобод людини, а його конституційні гарантії становлять невід'ємний
компонент єдиної конституційної системи забезпечення і захисту прав і
свобод людини і громадянина. Конституційні обов'язки держави щодо
забезпечення прав громадян носять постійний систематичний характер і
вимагають високого ступеня активності держави у розвитку матеріального
виробництва, економіки і удосконалення всіх сфер управління та соціальної
політики держави. Реалізація зазначених обов’язків держави відбувається за
допомогою інституційного механізму, котрий поряд з конституційними
208
гарантіями входить у систему забезпечення прав і свобод людини і
громадянина.
16. Складовими інституційного механізму забезпечення прав
людини, в тому числі й права людини на розвиток своєї особистості є
«інституційно-організаційний механізм» як структурована сукупність
розгалуженої різнорівневої та взаємодіючої системи державних та інших
інституцій і організацій, котрі приймають участь у забезпеченні права
людини на розвиток своєї особистості, та «інституційно-інструментальний
механізм» як система регулятивних засобів забезпечення здійснення права на
розвиток, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований, систематичний
і результативний вплив державних органів влади на суспільні відносини з
метою формування безпечного середовища життєдіяльності людини,
активної громадянської позиції, соціальної згуртованості у подоланні
перешкод й кризових явищ, задоволенні матеріальних, духовних і
культурних потреб людини, з урахуванням інтересів нинішнього та
прийдешнього поколінь, й, в кінцевому результаті, в реалізації мети права на
розвиток своєї особистості.
17. Розвиток демократії та поваги до прав людини, в тому числі й
права людини на розвиток своєї особистості, залежать також від їх прогресу
на місцевому рівні, від інтеграції демократичних принципів управління у
повсякденне життя, підвищення ефективності самоврядування та участі
громадян в управлінні справами громади. Просування і захист прав людини
на місцевому рівні відбувається на фоні збільшення повноважень й
відповідальності місцевих влад за забезпечення зростання рівня і якості
життя людей, удосконалення соціальної системи, створення сприятливого
екологічного середовища та інших умов стабільного розвитку людини,
розширення соціально-економічних можливостей людини в процесі її
життєдіяльності.
18. Головними проблемами конституційно-правового забезпечення
права людини на розвиток своєї особистості в Україні являються: відсутність
209
нормативно-правового закріплення права людини на розвиток своєї
особистості й недостатність наукових досліджень щодо сутності і змісту
зазначеного права; змішування понять «право людини на розвиток» і «сталий
розвиток»; неузгодженість у визначенні поняття «сталий розвиток» та
концептуальні розбіжності щодо визначення його змісту; певна
безсистемність і невпорядкованість законодавства у сфері розвитку,
недостатній прогрес у приведенні законодавства України вимогам
міжнародних актів з питань розвитку, зокрема, що стосуються питань
сталого розвитку; неналежне забезпечення участі громадян у економічних,
соціальних, культурних і політичних процесах управління, направлених на
підвищення добробуту всього населення, та прийнятті важливих для
забезпечення життєдіяльності людини рішень; відсутність організаційних
структур, які дозволяють перевести право на розвиток з політики в сферу
практичного застосування.
19. З метою удосконалення конституційно-правового забезпечення
права людини на розвиток своєї особистості в Україні пропонуємо:
- адекватне втілення права людини на розвиток своєї особистості в
юридичні нормативи, а саме, закріплення концептуальної основи права на
розвиток своєї особистості у Конституції України з подальшою деталізацією
й конкретизацією у поточному галузевому законодавстві з визначенням
ефективних механізмів і гарантій його реалізації;
- створення інституційно-організаційного механізму забезпечення
права людини на розвиток своєї особистості на чолі з спеціалізованим
органом виконавчої влади, відповідальним за вироблення державної політики
розвитку, направлену на постійне підвищення добробуту всього населення й
всіх окремих осіб, створення національних умов, сприятливих для здійснення
у повному обсязі права на розвиток своєї особистості, в тому числі,
забезпечення рівності можливостей для всіх у тому, що стосується доступу
до справедливого розподілу досягнутих у ході розвитку благ, заохочення
210
участі населення у всіх процесах і сферах управління в якості важливого
фактору процесу розвитку;
- удосконалення процесу формування й реалізації за участі всіх членів
суспільства концепції і довгострокових планів переходу країни до сталого
розвитку як необхідної передумови фактичного визнання й забезпечення
реалізації права людини на розвиток своєї особистості, для чого
упорядкувати нормативно-правове регулювання складових сталого розвитку,
здійснити інституційну модернізацію системи державного управління,
активізувати формування громадянських та консультативних інститутів і
організацій для забезпечення суспільного діалогу на всіх стадіях розробки
адміністративних рішень, пов’язаних з питаннями сталого розвитку.