УЧАСТЬ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ У МІСЦЕВОМУ САМОВРЯДУВАННІ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….…3

Розділ І. Громадяни України як суб’єкти у системі
місцевого самоврядування………………………………………………………12
1.1. Місцеве самоврядування як форма місцевої публічної влади
та його система……………………………………………………………………..12
1.2. Демократичні засади у системі місцевого самоврядування України………41
1.3. Правосуб’єктність громадян України у системі місцевого
самоврядування…………………………………………………………………….75

Розділ ІІ. Основні форми участі громадян України
у місцевому самоврядуванні…………………………………………………...106
2.1. Основні форми безпосередньої участі громадян України
у місцевому самоврядуванні та механізм їх реалізації…………………………106
2.2. Представницькі форми участі громадян України
у місцевому самоврядуванні та механізм їх реалізації…………………………140

Розділ ІІІ. Гарантії участі громадян України у здійсненні
місцевого самоврядування та відповідальність за
порушення законодавства про місцеве самоврядування…………………..177
3.1. Система юридичних гарантій участі громадян України
у місцевому самоврядуванні……………………………………………………..177
3.2. Юридична відповідальність у системі місцевого самоврядування……….196

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...212
БІБЛІОГРАФІЯ…………………………………………………………………221

В С Т У П

Актуальність теми. Із здобуттям державної незалежності України постала надзвичайно складна проблема реформування системи публічної влади в нашій країні, вдосконалення форм і методів її здійснення. У цьому сенсі відродження в Україні інституту місцевого самоврядування стало суттєвим кроком як демократизації політичного режиму, так і започаткування нової системи відносин між державою, суспільством та людиною. Адже саме місцеве самоврядування виступає важливою складовою механізму демократії, однією з дієвих форм реалізації прав і свобод людини та громадянина на місцевому рівні.
Досвід країн з розвинутою локальною демократією свідчить, що участь громадян у місцевому самоврядуванні дає їм змогу вільно розвиватися як особистості, виховувати почуття належності до територіальної громади, займати активну життєву позицію до справ місцевого значення, сприяє інтеграції та консолідації суспільства. З урахуванням історичних, політичних, соціально-економічних, культурно-духовних, національних та демографічних особливостей розвитку територіальної громади функціонують різноманітні форми участі громадян у місцевому самоврядуванні.
Тому особливої актуальності сьогодні набуває дослідження теоретичних і практичних аспектів участі громадян у місцевому самоврядуванні, що дозволяє населенню активно включитися у сучасні демократичні процеси. Форми участі громадян у місцевому самоврядуванні детерміновані рядом об’єктивними (фінансово-економічна, організаційно-правова, структурно-функціональна основа), так і суб’єктивними факторів (рівень політичної і правової культури, досвід участі населення у демократичних процесах, рівень правосвідомості тощо), що і визначає сутність, зміст, форми та структуру такої політичної участі громадян.
Важливе значення у теорії як конституційного права, так і муніципального права набувають питання щодо місця і ролі громадян у системі місцевого самоврядування. Зокрема, дана проблематика зумовлена специфікою місцевого самоврядування як особливого виду публічної влади, яке певною мірою інтегровано у механізм державної влади, а також формуванням в Україні демократичного ладу, в якому гарантується вільне волевиявлення особи на загальновизнаних правових принципах.
Після здобуття державної незалежності в Україні захищено ряд дисертацій, які містять науковий аналіз окремих аспектів місцевого самоврядування. У цьому аспекті можна виділити ґрунтовні дослідження вітчизняних вчених, наукові надбання яких були покладені в основу даного дослідження. Що стосується останніх дисертаційних досліджень, захищених в Україні, то вони не містять комплексного дослідження теоретичних і практичних аспектів участі громадян у місцевому самоврядуванні.
Актуальність дослідження теоретичних і практичних аспектів участі громадян у місцевому самоврядуванні зумовлена особливою юридичною природою місцевого самоврядування як різновиду публічної влади, різноманіттям форм і засобів взаємодії між жителями – членами територіальної громади та органами і посадовими особами місцевого самоврядування, а також між органами держави і місцевого самоврядування. У зв’язку з цим особливої гостроти набуває проблематика правосуб’єктності громадян у системі місцевого самоврядування, безпосередніх та представницьких форм їх участі у місцевому самоврядуванні.
Заслуговує на увагу система гарантій участі громадян у місцевому самоврядуванні, розширення можливостей участі у місцевому самоврядуванні для іноземців. Також важливе значення має проблематика публічно-правової відповідальності у системі місцевого самоврядування, юридичної відповідальності за вчинення перепон участі громадян у місцевому самоврядуванні.
Саме тому дослідження теоретичних засад участі громадян України у місцевому самоврядуванні є актуальним напрямом сучасної правової науки. Сукупність зазначених чинників й зумовила вибір теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у відділі конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Дисертаційне дослідження “Участь громадян у місцевому самоврядуванні” узгоджується із “Основними напрямами наукових досліджень в галузі держави і права на 1998-2000 роки”, затвердженими Загальними зборами Академії правових наук України 19 березня 1998 року і виконана відповідно до загальних напрямів наукових досліджень відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України у рамках теми “Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні”. Дисертантом в Ужгородському державному інституті інформатики, економіки і права розроблено та читається спецкурс “Адміністративна діяльність”, підготовлена монографія по тематиці дисертаційного дослідження, а також видані такі навчальні посібники, як “Адміністративні стягнення”, “Громадянство України”, “Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ” та “Суб’єкти адміністративного права України”.
Мета і завдання досліджень. Основна мета дисертації – з позицій системного аналізу та компаративістики розкрити теоретичні та практичні аспекти участі громадян у місцевому самоврядуванні, їх місце і роль у демократичній структурі суспільства та у системі місцевого самоврядування.
Задачі дослідження сформульовані відповідно до поставленої мети і полягають у тому, щоб:
розкрити юридичну природу місцевого самоврядування як особливого виду публічної влади, що представляє загальні інтереси територіальної громади;
визначити систему місцевого самоврядування, її структурні елементи, форми і засоби громадського, адміністративного та судового контролю за діяльністю органів та посадових осіб місцевого самоврядування та розкрити механізм їх взаємодії з органами державної влади та жителями – членами територіальної громад;
обґрунтувати систему демократичних засад участі громадян у місцевому самоврядуванні;
розкрити основні форми безпосередньої та опосередкованої участі громадян у місцевому самоврядуванні та механізм їх реалізації;
проаналізувати ефективність: діяльності органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення муніципальних прав і свобод; участі громадян у вирішенні справ місцевого значення, правового забезпечення територіальних громад статутами і іншими правовими актами місцевого самоврядування;
розкрити механізм юридичних гарантій участі громадян у вирішенні питань місцевого значення;
сформулювати пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення законодавства про забезпечення прав громадян на участь у місцевому самоврядуванні.
Об'єктом дисертаційного дослідження виступають суспільні відносини, пов’язані з участю громадян України у місцевому самоврядуванні.
Предметом дослідження є система безпосередніх та представницьких форм участі громадян України у місцевому самоврядуванні.
Методи дослідження. Характер та обсяг предмету даного дисертаційного дослідження зумовили необхідність комплексного застосування методологічних прийомів правознавства з урахуванням принципів всебічного дослідження державотворчих процесів та явищ; цілісності та єдності дослідження; поєднання історичних та логічних підходів.
В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні методи, принципи та підходи щодо визначення безпосередньої демократії та вихідних параметрів становлення і розвитку форм участі громадян України у місцевому самоврядуванні, а саме: загально-філософського аналізу права – як соціального феномену через систему філософських законів, категорій понять та окремих системних принципів; метод діалектичної логіки – для розкриття механізму участі громадян у місцевому самоврядуванні, взаємодії між органами місцевого самоврядування та органами державної влади; метод формальної юридичної логіки – для визначення основних понять юридичних конструкцій, нормативно-правових основ участі громадян у вирішенні питань місцевого значення; соціологічний метод – як засіб з'ясування мотивації громадянської активності членів територіальної громади в управлінні місцевими справами, як суб'єктів муніципальних прав і обов'язків; системний метод – для з'ясування місця і ролі громадян у місцевому самоврядуванні та дослідження форм їх взаємодії з органами і посадовими особами місцевого значення.
Теоретична і практична основа дисертаційного дослідження ґрунтується на працях і висновках юристів-теоретиків у галузях конституційного і муніципального права. При на писанні роботи було використано праці відомих вітчизняних вчених-теоретиків А.Б. Авер’янова, М.О. Баймуратова, О.В. Батанова, Р.К. Давидова, В.М. Кампо, А.М. Колодія, М.І. Корнієнка, В.В. Кравченка, А.Р. Крусян, О.Г. Мурашина, М.П. Орзіха, В.Ф. Погорілка, Т. Смірнової, А.О. Чемериса, О.Ф. Фрицького, Ю.С. Шемшученка, Н.Г. Шукліної та ін. При науковому дослідженні були використані також роботи відомих вчених Г.В. Барабашева, М.С. Бондарь, Г. Бребана, Ж. Веделя, Л.А. Веліхова, І.В. Видріна, Р. Гнайста, В.Т. Кабишева, В.А. Кряжкова, О.Є. Кутафіна, А.Н. Кокотова, М.О. Пухтинський, Дж. Сарторі, В.І. Фадєєва, В.Є. Чиркіна, К.Ф. Шеремета, К. Штерна, Є.С. Шугриної та ін.
Нормативно-правовою основою дослідження є Конституція та законодавство України у сфері місцевого самоврядування. Емпіричну базу дослідження складає вибірковий аналіз практики участі громадян у містах Ужгороді та Кам’янець-Подільський, а також деяких зарубіжних країнах (Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина, ФРН, Швеція).
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дана робота є першим дисертаційним дослідженням, в якому проведено аналіз теоретичних і практичних аспектів участі громадян України у місцевому самоврядуванні та юридичних гарантій і засобів юридичної відповідальності за вчинення перепон такої участі громадян. Вперше проведено аналіз правосуб'єктності колективних та індивідуальних суб'єктів у відносинах народовладдя місцевого самоврядування, пропонується розширення прав іноземців на рівні місцевого самоврядування.
Наукова новизна роботи виражена насамперед у таких основних положеннях:
1. Жителі територіальної громади є основними суб'єктами і сукупним сувереном муніципально-правових відносин. Виходячи з цього органи і посадові особи місцевого самоврядування як виразники колективної волі громади є відповідальними перед нею за свою діяльність. Участь громадян у вирішенні публічних справ місцевого значення забезпечує формування спільних інтересів територіальних громад, інтегрує їх жителів у політичне життя та прийняття владних рішень.
2. Муніципально-правовий механізм участі громадян у вирішенні питань місцевого значення зумовлений дуалізмом громадянського суспільства та політичної системи України. Відповідно даний механізм втілюється у децентралізації владних повноважень шляхом створення певних гарантій владної діяльності громадян, а також у їх реальній здатності брати участь у процедурах громадського, адміністративного та судового контролю за рішеннями та діями органів місцевого самоврядування.
3. Правосуб'єктність громадян у місцевому самоврядуванні проявляється у тому, що громадянин посідає центральне місце у системі публічної влади місцевого рівня. Органи місцевого самоврядування у своїй діяльності пов'язані муніципальними правами і свободами жителів територіальної громади села, селища і міста. Структуру правового статусу фізичних осіб у системі місцевого самоврядування утворюють: а) належність до територіальної громади; б) об'єм муніципальних прав і свобод та механізм їх реалізації; в) юридична відповідальність як членів територіальної громади, так і носіїв її публічної влади.
4. Участь громадян у місцевому самоврядуванні проявляється у безпосередніх та представницьких формах демократії. Конституція і закони України не встановлюють вичерпного переліку засобів безпосередньої демократії, тому такі на локальному рівні характеризуються різноманітністю форм (референдум, вибори, місцеві ініціативи, самооподаткування тощо). Представницькі форми демократії у системі місцевого самоврядування проявляються у діяльності органів та посадових осіб, а також через систему муніципальної служби.
5. Законодавство України закріпило систему юридичних гарантій участі громадян у вирішенні питань місцевого значення, яку складають сукупність нормативно-правових інституційних і процесуальних засобів та способів вирішення завдань публічного характеру на місцевому рівні. Додатковою гарантією участі громадян у місцевому самоврядуванні служить муніципально-правова відповідальність як різновид конституційно правової відповідальності.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження спрямовані на розвиток науки муніципального права у сфері забезпечення прав громадян на участь в управлінні публічними справами місцевого значення. Сформульовані в дисертації пропозиції та висновки можуть бути використані:
в науково-дослідницьких цілях – для поглиблення наукових знань у сфері муніципальних прав і свобод та їх гарантій, створення для цього необхідної теоретичної бази;
у правотворчій роботі – при підготовці, обговоренні та прийнятті законодавчих актів України з питань місцевого самоврядування в процесі локальної правотворчості;
у правозастосуванні – в удосконаленні та розширенні форм участі громадян у місцевому самоврядуванні, системи контролю за діяльністю органів та посадових осіб місцевого самоврядування;
у навчальному процесі – при підготовці фахівців у галузі муніципального права та державного управління, конституційного та конституційно-процесуального права, при перепідготовці та підвищенні кваліфікації муніципальних службовців.
Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження виконано автором самостійно, всі сформульовані в ньому положення та висновки базуються на особистих дослідженнях автора. Основні положення дисертації обговорені у відділі конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України. Окремі аспекти, що стосувалися дисертаційного дослідження, оприлюднені на міжнародних науково-практичних конференціях: “Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика” (Ужгород, 1-3 червня 2000 року); “Державне управління та місцеве самоврядування в Україні: шляхи реформування” (Ужгород, 17-20 вересня 2000 року); “Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий . міжнародний та інформаційно-технологічний аспекти” (Ужгород, Україна, – Сніна, Словаччина, 27-30 березня 2001 року); “Становлення і розвиток правової системи України” (Київ, Інститут держави і права НАН України ім. В.М. Корецького, 21 березня 2002 року); “Проблеми права в європейських країнах”. Збірник наукових праць Дебреценського університету держави і права (Дебрецен, Угорщина, 2002 р.).
Тези всіх виступів або підготовлені на їх основі статті опубліковано.
Публікації. Основні положення дисертації викладені у 4 публікаціях фахових юридичних видань: Неурядові організації як партнер місцевого самоврядування // Держава і право: Зб. наук. праць. – Вип. 12. – К.: ІДП НАН України, 2001.– С. 113-118; Деякі проблемні питання реалізації принципів народовладдя у системі місцевого самоврядування України // Держава і право: Зб. наук. праць. – Вип. 16 – К.:ІДП НАН України, 2002.– С. 77-84; Основні форми безпосередньої участі громадян у місцевому самоврядуванні // Держава і право: Зб. наук. праць.– Вип.17. – К.:ІДП НАН України, 2002.– С.102-105; Проблеми юридичної відповідальності у системі місцевого самоврядування // Держава і право: Зб. наук. праць.– Вип. 18.– К.: ІДП НАН України, 2002.– С. 98-103.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які включають сім підрозділів, висновків та списку джерел і літератури (271 бібліографічна позиція). Загальний обсяг роботи – 244 сторінки, в т.ч. список джерел і літератури – 24 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Участь народу України в управлінні публічними справами системі демократії визнається у теорії конституційного права в якості основоположного права-принципу. На відміну від народу України, територіальна громада не володіє суверенітетом, а тому виникають відносини співпідпорядкування у механізмі реалізації демократії, яку Дж. Сарторі характеризує як модель каскадної демократії. Таким чином формується самостійний вид публічної влади, який ґрунтується на самоорганізації населення з відповідними організаційними структурами, які здатні виражати, реалізувати та захищати територіальний інтерес у якості права і законного інтересу місцевого самоврядування. Отже, таке становище місцевого самоврядування в політичній системі суспільства дозволяє характеризувати його як самостійну (поряд із державною владою) форму публічної влади – публічну владу територіальної громади
Місцеве самоврядування є одним із визначальних елементів демократичного устрою країни, однією із засад конституційного ладу України, специфічною формою народовладдя та права жителів відповідної територіальної громади на самостійне вирішення питань місцевого значення.
Вітчизняна модель місцевого самоврядування ґрунтується на засадах верховенства права, належності суверенітету народові України, суверенності (самостійності) та децентралізації публічної влади, субсидіарності та пропорційності, вирівнювання розвитку регіонів і територіальних громад.
За своєю суттю, місцеве самоврядування – це публічна влада територіальної громади, тобто жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста, вона носить локально-просторовий характер, здійснюється в інтересах територіальної громади і функціонує лише в межах окремих адміністративно-територіальних одиниць, тоді як державна влада – це влада всього народу, вона поширюється на всю державну територію.

Як специфічна форма реалізації суверенної влади народу місцеве самоврядування характеризується такими рисами: а) місцеве самоврядування має особливий суб'єкт – територіальну громаду, тобто жителів об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, які є самостійними адміністративно - територіальними одиницями; б) місцеве самоврядування займає окреме місце у механізмі публічної влади, тобто не входить до механізму державної влади, однак це не означає його повну автономність від держави, державної влади; в) місцеве самоврядування має особливий об'єкт – питання місцевого значення.
Місцеве самоврядування як вид публічної влади характеризується такими рисами: по-перше, просторові межі територіальних громад обумовлені територіальним устроєм держави. По-друге, територіальна громада як сукупність жителів, що об’єднана спільністю інтересів, складається у ході історичного розвитку такого роду корпорацій на місцевому рівні, а на рівні регіонів та субрегіонів така спільність обумовлена діяльністю держави по оптимізації територіального устрою. По-третє, публічна влада територіального колективу є відносно автономною і по суті інтегрована у державу за допомогою фінансово-організаційної підтримки та адміністративного контролю. По-четверте, система органів місцевого самоврядування є більш наближеною до населення, що зокрема може проявлятися у статусі муніципальних службовців. По-п’яте, місцеве самоврядування, у міру можливого санкціонування державою, є обмеженим у застосуванні засобів примусового впливу, або держава безпосередньо гарантує режим законності у місцевому самоврядуванні. По-шосте, місцеве самоврядування є обмеженим у ресурсному відношенні, і тому тут виникає необхідність їх тісної взаємодії з громадськими структурами.
Місцеве самоврядування становить єдину, цілісну систему у механізмі публічної влади. Цілісність місцевого самоврядування обумовлена територіальним, організаційно-структурним, соціально-економічним, само-організаційним та управлінським компонентами, які внутрішньо обумовлені та взаємодіють, тобто складають єдиний механізм функціонування публічної влади територіальних колективів (територіальних громад, субрегіонів, регіонів). Міра держаного впливу на здійснення місцевого самоврядування обумовлена необхідністю забезпечення вирівнювання розвитку територіальних громад і регіонів через справедливий перерозподіл валового національного продукту, через організаційно-фінансові важелі та систему адміністративного контролю, в якому центральне положення посідають судові установи.
У політичній системі суспільства місцеве самоврядування сприяє формуванню спільних інтересів територіальних громад, інтегрує їх жителів в активне політичне, сприяє вихованню високої політичної свідомості й культури. Належні юридичні гарантії забезпечують вільне волевиявлення індивіда при вирішенні питань місцевого значення, яке може виражатися у різноманітних формах.
Принцип демократії у системі місцевого самоврядування проявляється через такі рівні участі громадян: а) участь у місцевих виборах, референдумах, місцевих ініціативах та громадських опитуваннях; б) участь через громадські форми народовладдя (колективні чи індивідуальні звернення, громадські слухання, загальні збори громадян тощо); в) участь у діяльності асоціацій місцевого самоврядування (міжнародних та національних, транскордонних); г) участь у публічній якості (згідно статусу сільського, селищного, міського голови чи депутата місцевої ради); д) участь у муніципальній службі. Серед них можна виділити безпосередні (а-б) та представницькі (в-д) форми участі громадян у місцевому самоврядуванні.
Такі різноманітні форми участі громадян у місцевому самоврядуванні, які не носять вичерпного характеру, дають їм змогу здійснювати контроль за діяльністю органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Такий механізм підконтрольності громадянам органів та посадових осіб місцевого самоврядування забезпечується через: а) через інститут юридичної відповідальності їх органів та посадових осіб перед територіальною громадою, юридичними і фізичними особами (громадський контроль), б) через адміністративний контроль за діяльністю цих органів.
Аналіз юридичної природи місцевого самоврядування як виду публічної влади та його місця у демократичній структурі, чинного законодавства України суспільства дав змогу вивести наступні принципи участі громадян у місцевому самоврядуванні: свобода волевиявлення громадян; партиципація; рівноправність; поєднання безпосередньої та представницької демократії; свобода агітації; гласності та публічності; неупередженість з боку органів місцевого самоврядування та посадових осіб; невтручання з боку органів місцевого самоврядування, посадових осіб при волевиявленні громадян; гарантованість прав громадян на участь у місцевому самоврядуванні.
Аналіз думок вчених щодо безпосередніх та представницьких форм демократії у місцевому самоврядуванні дає змогу їх класифікувати за критерієм партиципації жителів територіальних громад, тобто за ступенем їх впливу на процес прийняття публічно-владних рішень на рівні місцевого самоврядування. До основних форм безпосередньої демократії належать: муніципальні вибори; місцеві референдуми, зокрема опитування громадської думки; загальні збори громадян за місцем їх проживання; місцеві ініціативи, зокрема правотворчі ініціативи, громадські роботи та самооподаткування громадян; громадські слухання, зокрема громадські експертизи та обговорення проектів актів органів місцевого самоврядування; індивідуальні чи колективні звернення до органів та посадових осіб місцевого самоврядування; участь у роботі об’єднань громадян. До форм представницької демократії у місцевому самоврядуванні розглядаються діяльність інститутів сільського, селищного, міського голів, місцевих рад, органів самоорганізації населення, асоціацій органів місцевого самоврядування, а також муніципальної служби (посадових осіб місцевого самоврядування).
Серед суб’єктів права, що беруть участь в управлінні місцевими справами можна виділити колективних та індивідуальних. Специфіка колективних суб’єктів місцевого самоврядування полягає в тому, що їх правосуб’єктність проявляється у масових політичних процесах (наприклад, вибори, референдум) та, як правило, через інститут представництва у повсякденному житті. Колективні суб’єкти у більшості випадків є носіями публічної влади або виконують певні публічні функції. Таких суб’єктів можна поділити на інституйованих (держава, органи місцевого самоврядування, органи самоорганізації населення, юридичні особи) та неінституйовані (народ, територіальна громада, національно-етнічні, релігійні чи соціальні спільноти).
Індивід, тобто фізична особа, є носієм таких муніципальних прав і свобод. Важливе значення поряд із поділом індивід за критерієм їх належності до громадянства України, необхідно виділити дві їх групи за критерієм терміну постійного проживання у територіальній громаді. Такий фактор відіграє важливу роль у формах і способах участі фізичних осіб при вирішенні питань місцевого значення. Тому формулювання чинного законодавства щодо “переважного проживання” доцільно тлумачити як “місце постійного проживання особи”, яке сприйнято у цивілістиці. З іншого боку, законодавцеві необхідно враховувати тенденцію у регулюванні правового статусу особи країн Європи, які визнають за іноземцями – жителями територіальної громади, все більш широкий перелік прав і свобод саме на муніципальному рівні.
Аналіз положень Конституції і законів України, думок вчених дає змогу виділити окрему групу муніципальних прав і свобод, які складають основу правосуб’єктності особи у муніципально-правових відносинах. Правосуб’єктність громадян, як і інших осіб, базується на їх правовому статусі, правоздатності і законних інтересах, гарантіях та юридичній відповідальності. Правосуб’єктність громадян у системі народовладдя місцевого самоврядування проявляється через їх участь у формуванні органів влади, здійснення управлінської діяльності, використанні засобів самозахисту, участі у вирішенні публічно-правових спорів тощо і пов’язана із їх належністю до певної територіальної громади.
Аналіз правового регулювання та практика реалізації форм представницької демократії свідчить, що існує необхідність перегляду деяких положень та внесення певних змін до чинного законодавства України, а саме:
прийняти нові закони, що забезпечують інституційну основу місцевого самоврядування: про обласні та районні ради; про статус сільських селищних, міських голів та голів районних, обласних рад; про муніципальні асоціації;
прискорити проведення адміністративно-територіальної реформи, визначити територіально-просторові межі базових та регіональних адміністративних одиниць;
більш чітко законодавчо врегулювати порядок формування органів місцевого самоврядування, стабілізувавши виборче законодавство шляхом його консолідації;
забезпечити правову основу для комунізації місцевого самоврядування, тобто прийняти спеціальний закон, який врегулював би процедуру об’єднання або виділення територіальних громад, в якому необхідно детально врегулювати, зокрема, питання пов’язані із передачею об’єктів комунальної власності, реорганізації органів місцевого самоврядування;
законодавчо деталізувати процедуру розпуску органів та посадових осіб місцевого самоврядування, хоча на основі закону це достатньо врегулювати у статуті відповідної територіальної громади;
обов’язковим предметом місцевого референдуму необхідно визнати остаточне схвалення статуту територіальної громади; додатково врегулювати юридичну форму проекту правового акту, що виноситься на місцевий референдум, та визначити його зміст у якості “рамкового” акту, що конкретизується відповідним органом місцевого самоврядування в межах його повноважень;
змінити формулювання частини 2 статті 6 Закону про вибори депутатів місцевих рад та сільських селищних міських голів шляхом визначення активного виборчого права тим особам, які постійно проживають у територіальній громаді на протязі останнього року; скасувати положення законодавства про відклик депутатів місцевих рад, а в якості альтернативи запровадити строк представницького мандата депутата на два роки;
ввести інститут обмеженого імунітету депутата місцевої ради, яка б дозволяла його притягати до кримінальної відповідальності без спеціального рішення ради у разі вчинення злочину, за який передбачено кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі;
потребують свого узгодження норми закону, що встановлюють вимоги щодо реалізації пасивного виборчого права за місцем проживання, роботи або навчання; встановити заборону балотуватися на будь-який представницький мандат, якщо вибори проводяться одночасно до різних органів влади;
існує необхідність перегляду вікового цензу для реалізації пасивного виборчого права на місцевих виборах (досягнення 21-річного віку на день голосування для депутатів місцевих рад, 25 років – для сільських селищних, міських голів);
виникає необхідність встановлення конституційної заборони приймати участь у голосуванні особам, позбавленим волі;
прийняти закон про місцеві ініціативи, в якому детально необхідно врегулювати процедуру місцевої правотворчої ініціативи; прийняти закон про збори громадян за місцем свого проживання;
у статутах територіальних громад або в спеціальних положеннях необхідно регулювати порядок виконання громадських робіт та самооподаткування їх жителями;
у статутах територіальних громад або в спеціальних положеннях врегулювати процедуру звітування депутатів місцевих рад та посадових осіб місцевого самоврядування;
у статутах територіальних громад або в спеціальних положеннях врегулювати порядок проведення громадських експертиз, обговорення правових актів органів місцевого самоврядування та визначити статус дорадчих комісій при органах місцевого самоврядування
уніфікувати модель організації органів місцевого самоврядування у містах із районним поділом, чітко визначити механізм перерозподілу повноважень між міською радою та районними у місті радами, між районною у місті радою, її головою та виконавчим органом;
у регламентах місцевих рад необхідно врегульовувати статус депутатських груп, а також ухвалювати спеціальні положення про засади діяльності депутатських груп;
місцевим радам необхідно врегульовувати у спеціальних положеннях порядок формування персонального складу та проходження муніципальної служби, порядок атестації муніципальних службовців;
законодавчо врегулювати процедуру реєстрації муніципальних асоціацій як юридичних осіб публічного права, які мають некомерційний характер.
У механізмі взаємовідносин між державою та місцевим самоврядуванням формується специфічна система зворотних зв’язків. Функціонування цієї системи взаємовідносин обумовлена тим, що чинним законодавством передбачено делегування повноважень відповідно від обласних, районних рад місцевим державним адміністраціям та певних виконавчих функцій держави – виконавчим органам сільських, селищних, міських рад. Такі елементи організації публічної влади в України наводять на думку, що законодавством визначено певну модель кооперації між державою та місцевим самоврядуванням. Однак перспективи такої організації публічної влади в Україні поки що є невизначеними і вони потребують своєї оптимізації.
На думку дослідника, необхідно у законодавстві України ввести чітку модель перерозподілу владних повноважень між державою та місцевим самоврядуванням таким чином. Закріплення владної компетенції виконавчих органів місцевого самоврядування нагадує юридичну техніку статутного права англо-американської правової сім’ї, що не властиво у романо-германській правовій сім’ї. З іншого боку, автору уявляється, що об’єм делегованих повноважень органам місцевого самоврядування накладає на них надмірних тягар відповідальності і без належних організаційно-правових та фінансово-матеріальних гарантій створює значні труднощі у вирішенні власне справ місцевого значення. Тому на основі конституційних гарантій сутнісного змісту місцевого самоврядування (ст.ст. 6, 7, 143) необхідно запровадити виключний перелік обов’язкових повноважень органів місцевого самоврядування та предмет спільних повноважень (конкуруючу компетенцію) держави і місцевого самоврядування.
З метою підвищення ефективності вирішення публічних справ місцевого значення та забезпечення належного рівня фінансово-матеріального забезпечення територіальних громад, зокрема, конституційного принципу самостійності місцевих бюджетів, необхідно вжити наступних заходів. У цьому відношенні необхідно передбачити інститут втручання держави за ініціативою місцевих рад у вирішення питань місцевого значення у випадку необхідності вирівнювання прав територіальних громад чи неналежного рівня фінансово-матеріального забезпечення місцевого самоврядування, зокрема, нижче “мінімального розміру місцевого бюджету”. Необхідно також законодавчо врегулювати процедури визначення нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб. Це лягатиме в основу мінімального розміру місцевого бюджету, джерел та форм фінансової підтримки місцевого самоврядування з боку держави.

БІБЛІОГРАФІЯ

Розділ І
1.1. Місцеве самоврядування як форма місцевої публічної влади
та його система

1 Местное самоуправление в России: теория и практика // Гос-во и право. – 1993. - № 6. – С. 142.
2 Шемшученко Ю.С. Людина і реформування адміністративного права // Урядовий кур’єр. – 2000. - № 53.
3 Конституція України // Відомості ВРУ. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
4 Чемерис А.О. Концептуальні засади реформування державного управління і місцевого самоврядування // Актуальні проблеми державного управління. – К., 2000. – С. 14.
5 Погорілко В. Основні засади теорії безпосередньої демократії // Право України. – 2001. - № 8. – С. 26.
6 Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 27. – Ст. 170.
7 Крусян А.Р. Взаимодействие местных органов исполнительной власти и органов местного самоуправления // Дис… канд. юрид. наук. – Одесса, 1999. – С. 18.
8 Орзих М.Ф. Интерес в системе местного самоуправления // Аппарат государственного управления: интерес и деятельность. – К.: Наукова думка, 1993. – С. 93.
9 Чиркин В.Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт. – М.: Зерцало, 1998. – С. 421
10 Сравнительное конституционное право / Под ред. В.Е. Чиркина. – М.: Манускрипт, 1996. – С. 674
11 Конституционное (государственное) право зарубежных стран. В 4-х т. / Под ред. Б.А. Страшуна. – Т. 2. – М.: БЕК, 1996. – С. 393-400.
12 Чиркин В.Е. Указ. соч. – С. 674.
13 Анимица Е.Г., А.Т. Тертышный. Основы местного самоуправления: Учебник. – М.: Инфра-М, 2000. – С.5.
14 Див.: Там само. – С.11-13.
15 Див.: Відомості ВРУ. – 1997. - № 24. – Ст. 170; 1998. - № 48. – ст. 292; 1999. - № 41. – Ст. 372; 2000. - № 9. – Ст. 67.
16 Див. абз. 2 ст. 3 Конституції Російської Федерації // Новые конституции стран СНГ и Балтии. Сборник документов. Вып. 2. – М.: Манускрипт, 1998. – С. 357.
17 Там же. – С. 270.
18 Там же. – С. 175.
19 Панейко Ю. Теоретичні основи самоврядування. – Мюнхен, 1963. – С. 17.
20 Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний В.В. Місцеве самоврядування в Україні. Муніципальне право. – К.: Атіка, 2000. – С. 8.
21 Местное самоуправление в России / Под ред. П.М. Подлигайлова. – СПб., 1884. – С. 25, 28.
22 Див.: Динис Г.Г. Международно-правовая основа приграничных отношений СССР с европейскими странами-членами СЭВ: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – К., 1988. – С. 7-12.
23 Див. ст. 36 Договору про Європейський Союз // Хартли Т.К. Основы права Европейского сообщества: Пер. с англ. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998.
24 Топорнин Б.Е. Европейское право: Учебник. – М.: БЕК, 1999. – С. 58-59.
25 Див.: Вісник Конституційного Суду України. – 2000. - № 1. – С. 22-29.
26 Тихомиров Ю.А. Публичное право. – М.: БЕК, 1995. – С. 93.
27 Конституційне право України / За ред. В.Тація, В.Погорілка, Ю.Тодики. – К., 1999. – С. 350.
28 Конституція Російської Федерації // Новые конституции стран СНГ и Балтии. Сборник документов. Вып.2.– М.: Манускрипт, 1998.– С.359
29 Мостовий Г. Регіональне управління та місцеве самоврядування у комплексі децентралізації державної влади // Людина і влада. - № 6-7. – С. 101.
30 Див.: Конституційне право України / За ред. В.Ф Погорілка. – К., 2000. – С. 631
31 Мостовий Г. Вказ. праця. – С. 102.
32 Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – Т.2. – М.:БЕК, 1995. – С. 395.
33 Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юристъ, 1999.- С. 313
34 Див.: Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – Т. 2. – С. 399; Васильева Т.А. Реформы местного самоуправления в Италии // Реформы местного самоуправления в странах Западной Европы. – М.: ИНИОН РАН, 1993. – С. 44-47.
35 Чиркин В.Е. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – С. 315.
36 Див.: Основи муніципального права України. – К.: Знання, 2000. – С. 33.
37 Батанов О.В. Територіальна громада – основа місцевого самоврядування в Україні. – К.: ІДП НАН, 2001. – С. 47-57.
38 Там само. – С. 56
39 Там само.
40 Тимофеев А.Г. Реформа городского самоуправления России. – М., 1908. – С. 40.
41 Батанов О.В. Територіальна громада – основа місцевого самоврядування в Україні. – С. 174.
42 Барабашев Г.В. О хартиях местного самоуправления в США // Государство и право. – 1994. - № 5. – С. 128.
43 Батанов О.В. Територіальна громада – основа місцевого самоврядування в Україні. – С. 180.
44 Див.: Поточний архів Ужгородської міської ради.
45 Біленчук Л.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Вказ праця. – С. 11-12.

1.2. Принципи демократії у системі місцевого самоврядування України

Див.: Трачук П.А. Деякі проблемні питання реалізації принципів народовладдя у системі місцевого самоврядування України // Держава і право: Зб. наук. праць. – К.: ІДП НАН, 2002. – Вип.16 – С.77-84
2 Див.: Батанов О.В. Територіальна громада – основа місцевого самоврядування в Україні: Монографія – К.: ІДП НАН, 2001. – С. 9-32; Місцеве самоврядування в Україні: історія, сучасність, перспективи розвитку. Навчальний посібник / Кравченко В.В., Кравченко Н.В., Лисюченко В.П., Негода В.А. та інші. – К.: Арарат-Центр, 2000. – С. 15.
3 Див.: Кампо В. Конституційні ідеї місцевого самоврядування в політичній філософії Західної Європи ХУІІІ-ХІХ ст./ Українське право. – 2000. - № 1. – С.95-104.
4 Зокрема, даний постулат виводився із “природного” права територіальної громади як “органічної корпорації” засновувати автономну, відмінну від держави владу, і така влада цілком самостійно вирішує місцеві справи (Див.: Місцеве самоврядування в Україні: історія, сучасність, перспективи розвитку. – С. 17). Очевидно, що така позиція відображає традиційні уявлення про організацію соціальних систем і знаходиться у прямій суперечності з тим, що через закон держава закладає територіальні, організаційно-правові, фінансово-матеріальні основи функціонування територіальних громад.
5 Див.: Муніципальне право України / За ред. В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 56.
6 Там само. – С. 58.
7 Велихов Л.А. Основы городского хозяйства. – М., 1996. – С. 236.
8 Див.: Муніципальне право України. – С. 58.
9 Ященко А. Теория феодализма: опыт синтетической теории права и государства. – Юрьев, 1912. – С. 342.
10 Тимофеев А.Г. Самоуправление и автономия. – СПб., 1906. – С. 8-9.
11 Барабашев В.Г. Местное управление: теория и практика // Гос-во и право. – 1993. - № 8. – С. 124.
12 Панейко Ю. Теоретичні основи самоврядування. – Мюнхен, 1963. – С. 84-85.
13 Див.: Муніципальне право України. – С. 52.
14 Свирский Б.М. Государственное строительство и местное самоуправление в Украине: Учебное пособие. – Х.: Эспада, 2001. – С. 215.
15 Кузьмин В.П. Место системного подхода в современном научном познании // Вопросы философии. – 1980. - № 5. – С. 60.
16 Місцеве самоврядування в Україні: історія, сучасність, перспективи розвитку. – С. 18.
17 Орзіх М. Самоврядні території у системі державного устрою України // Місцеве та регіональне самоврядування України. – Вип. 1-2. – С. 64.
18 Тихомиров Ю.А. Публичное право: Учебник. – М.: БЕК, 1995.
19 Див.: Там же. – С.117-118.
20 Сокращение роли государства. Государственное управление и устойчивое человеческое развитие. – М.: Права человека – UNDP, Региональное бюро для Европы и СНГ, июль 1997. – С. 27
21 Див..: Сокращение роли государства. – С. 27
22 Див.: Там само. – С. 28
23 Зокрема, це може проявлятися у спробах монополізувати місцевий ринок певними бізнесовими колами та прийнятті владних рішень, спрямованих на стримування конкуренції або отримання певних податкових пільг. В Ужгороді також спостерігалися деякі події такого роду, які набрали навіть міжнародного резонансу (див.: Український король напоїв виганяє компанію “Coca-Cola” з міста // Financial times. – March 9, 1997).
24 Див.: Порядок контролю за здійсненням органами місцевого самоврядування делегованих повноважень органів виконавчої влади: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. № 39 // Офіційний вісник України . – 1999. - № 10. – Ст. 390.
25 Колодій А. Принципи права України. – К., 1998. – С. 16-18.
26 Там само. - С. 19.
27 Див.: Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – 2-е доопр. вид. – К.: Наукова думка, 2000. – С. 172-175.
28 Див.: Сравнительное конституционное право / Под ред. В.Е. Чиркина. – М.: Манускрипт, 1996. – С. 351; Чиркин В.Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт. – М.: Зерцало, 1998. – С. 154-167.
29 Конституційне право України. – 2-е доопр. вид. – С. 649-664.
30 Такий підхід не дає змогу цілісно розкрити вихідні засади організації та функціонування місцевого самоврядування в Україні, оскільки він не враховує особливості історичного, економічного, культурного розвитку територіальних громад. Система принципів права повинна завжди враховувати економічні, політичні, соціальні, культурні, історичні особливості розвитку суспільних і державних інститутів. Такі вади проявляються у деяких працях українських вчених (Наприклад, див.: Місцеве самоврядування в Україні: історія, сучасність, перспективи розвитку: Навчальний посібник / Кравченко В.В., Кравченко Н.В., Лисюченко В.П. та інші. – К.: Арарат-Центр, 2000. – С. 26-28).
31 Кутафин О.Е., Фадееев В.И. Муниципальное право Российской Федерации: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – С. 97-98.
32 Шеремет К.Ф. Становление правовой базы местного самоуправления в Российской Федерации // Местное самоуправление современный российский опыт законодательного регулирования: Учебное пособие / Под. ред. К.Ф. Шеремета, И.И. Овчинникова. – М., 1998. – С. 50-53.
33 Sartori G. Teoria demokracie. – Bratislava: Archa, 1993. – S. 98-101.
34 Див.: Сравнительное конституционное право. – С. 352.
35 Sartori G. Teoria demokracie. – S. 113-118.
36 Див.: ВВРУ. – 1996. - № 47. – Ст. 256.
37 Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. – С. 171.
38 Кутафин О.Е., Фадеев В.И. Указ. соч. – С. 135-184.
39 Казанцев Ю.Д., Писарев А.Н. Муниципальное право России. – М.: Новый юрист, 1998. – С. 106.
40 Муниципальное право Российской Федерации: Учебник / Под ред. Ю.А. Дмитриева. – 2-е изд. – М.: Профобразование, 2000. – С. 269.
41 Біленчук П.Д., Кравченко В,В., Підмогильний М.В. Вказ. праця. – С. 11-12.
42 Див.: Відомості ВРУ. – 1999. - № 20-21. – Ст. 190.

1.3. Правосуб’єктність громадян України у системі місцевого самоврядування

Общая теория государства и права: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – С. 233.
2 Смірнова Т. Форми реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні за Конституцією України // Право України. – 1998. - № 5. – С.22.
3 Бондарь Н.С. Права человека и местное самоуправление в Российской Федерации: Автореф. диссер… доктора юрид. наук. – Саратов, 1997. – С. 34.
4 Богданова Н.А. Категория статуса в конституционном праве // Вестн. Моск. Ун-та. – Серия 11. Право. – 1998. - № 3. – С. 13.
5 Аналіз цих думок здійснено російськими вченими у підручнику “Права людини” (Права человека / Отв. ред. Е.А. Лукашева. – М.: Норма-Инфра, 1998. – С. 91-94). Зокрема, законні інтереси розглядаються як передумова правовідносин, гарантії та юридична відповідальність розглядаються як засоби забезпечення статусу суб’єкта, громадянство як самостійний правовий інститут.
6 Див.: Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов // Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Норма-Инфра-М, 1999. – С. 226.
7 Юридична природа юридичних осіб викликає дискусії у вітчизняній юридичній науці, зокрема у цивільному праві. Радянська юридична наука, на думку дослідника, не виробила оригінальної та адекватної теорії юридичної особи. У вітчизняній літературі дається легістське визначення юридичного особи згідно чинного Цивільного кодексу (Див.: Цивільне право України. Частина перша / За ред. Н.С. Кузнєцової. – К.: Вентурі, 1996. – С. 25-27). Аналіз теорій юридичної особи дається, зокрема, у посібнику “Лекції з догми римського права” (Гримм Д. Лекции по догме римского права: Пособие для слушателей. – Изд. 5-е. – Петроград, 1916. – С. 39-41.). Під юридичною особою автор розуміє союзне утворення, яке користується самостійною майновою правоздатністю, визнається суб’єктом права. Оскільки юридична особа не володіє дієздатністю, то інститут представництва у рамках цілого забезпечує розподіл функцій управління, розпорядження, користування між особами, що її складають, від імені, в інтересах і за страх кожного на основі статуту, установчого акту, закону (Там само. – С. 54).
8 Класифікація юридичних осіб публічного і приватного права є найбільш поширеною (Див.: Гражданское и торговое право капиталистических государств / Отв. Ред. Е.А. Васильев. – М.: Международные отношения, 1993. – С. 79). У вітчизняній літературі зустрічається аналіз видів юридичних осіб публічного і приватного права, комерційних та некомерційних, корпорацій та установ (Див.: Кибенко Е.Р. Корпоративное право: Учебное пособие. – Х.: Эспада, 1999. – С. 9). Д.Грімм дав аналіз тільки корпорацій та установ (Див.: Гримм Д, Лекции по догме римского права. – С. 42-45).
9 Закон України “Про концесії” // Відомості ВРУ. – 1999. - № 44. – Ст. 372.
10 Международное право в документах: Учеб. пособие / Сост.: Н.Т. Блатова, Г.М. Мелков. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Инфра-М, 1997. – С. 86.
11 Зокрема, про механізм застосування норм міжнародного права, в тому числі й міжнародних звичаєво-правових норм, у внутрішньому праві України див.: Буроменський М.В. Міжнародний захист прав людини та права біженців. Навчальний посібник. – К., 2002. – С. 35-44.
12 Государственное право Германии: Сокращ. перев. в 2-х т. Т. 2. – С. 184.
13 Батанов О. Місцеві референдуми та інші форми безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні / Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. Монографія / За заг. ред. В.Ф. Погорілка. – К.: ІДП НАНУ, 2001. – С. 202-203.
14 Литвиненко І.Л. Людина і громадянин у системі місцевого самоврядування // Актуальні проблеми державного управління. -–2000. – Вип. 3. – С. 252.
15 Див.: Там само. – С. 253-259.
16 Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. – С. 191
17 Див.: Хоменець Р. Участь населення у вирішенні питань місцевого значення // Право України. – 2000. - № 7. – С. 21-22.
18 Див.: Закон України “Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 р. № 3929-ХІІ // ВВРУ. – 1994. - № 23. – Ст. 162.
19 Див.: Конвенция об участии иностранцев в общественной жизни на местном уровне 1992 г. – Страсбург.: Совет Европы, 1992.
20 ВКСУ. – 1998. - № 3.
21 Див.:Международное право в документах. – С. 89
22 Див.: ВВРУ. – 1991. - № 33. – Ст. 443; № 35. – Ст. 515.
23 Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. – С. 63.
24 Див.: ВВРУ. – 1998. - № 3-4. – Ст. 15; 1999. - № 15. – Ст. 85.
25 Коментар до Конституції України / Ред. колегія: В.Ф. Опришко (голова) та ін. – К.: Інститут законодавства ВРУ, 1996. – С. 93.
26 Див.: Закон України “Про інформацію” // ВВРУ. - №. – Ст. ; Закон України “Про державну таємницю”.
27 Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. – С. 248.
28 Див.: ВВРУ. – 1996. - № 47. – Ст. 256.
29 Коментар до Конституції України. – С. 106.
30 Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. – С. 198.
31 Сравнительное конституционное право. – С. 312.
32 Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для вузов. – 3-е изд., изм. и доп. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2001. – С. 211.
33 ВВРУ. – 1992. - № 34. – Ст. 504.
34 ВВРУ. – 2001. - №. – Ст.
35 ВВРУ. – 1998. - №. – Ст.
36 Див.: Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. – С. 202.

Розділ ІІ
Основні форми участі громадян у місцевому самоврядуванні
2.1. Основні форми безпосередньої участі громадян України
у місцевому самоврядуванні

Аналіз основних форм безпосередньої демократії див.: Трачук П.А. Основні форми безпосередньої участі громадян у місцевому самоврядуванні // Держава і право: Зб. наук. праць. – К.: ІДП НАН, 2002. – Вип. 17. – С.102-105
2 Коментар до Конституції України: Друге видання, виправлене й доповнене / Редкол.: Гол. Опришко В.Ф. – К.: Інститут законодавства верховної ради України, 1998. – С. 169.
3 Див.: Международное публичное право: сборник документов. – М., 1996. – Т.1. – С. 460-464.
4 Муниципальное право Российской Федерации. – С. 270.
5 Конституционное (государственное) право зарубежных стран. В 4-х т. / Под ред. Б.А. Страшуна. – Т. 2. – М., 1995. – С. 81.
6 Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – 2-ге доопр. вид. – К., 2000. – С. 331.
7 Див.: ВВРУ. – 1991. - № 33. – Ст. 443; 1992. - № 35. – Ст. 515.
8 Див.: Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Референдуми в Україні: історія та сучасність. – К., 2000. – С. 165; Конституційно-правові засоби безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. – С. 174.
9 Муниципальное право Российской Федерации. – С. 281.
10 Выдрин И.В., Кокотов А.Н. Муниципальное право России: Учебник для вузов. – М.: Норма, 1999. – С. 238.
11 Муниципальное право Российской Федерации. – С. 273.
12 Конституции зарубежных государств. – М.: БЕК, 1996. – С. 165.
13 Наприклад, механізм передачі частини суверенних прав держави наддержавним структурам відображають статті 23, 24 Основного закону ФРН (Див.: Конституции зарубежных государств. – С. 272).
14 Див.: Конституційне законодавство України. – К.: Атіка, 2000. – С. 712-713.
15 Стосовно виборчого права на муніципальному рівні аналогічної думки притримується Р. Максакова. Див. детально: Максакова Р.М. Особливості реалізації основних принципів місцевих виборів в Україні // Держава і право: Зб. наук. праць. – К.: ІДП НАН, 2001. – Вип. 12. – С. 136-145.
16 Казанчев Ю.Д., Писарев А.Н. Муниципальное право: Учебник. – М., 1999. – С. 79.
17 Шугрина К.С. Муниципальное право: Учебник. – М., 1999. – С. 142.
18 Конституционное (государственное) право зарубежных стран. В 4-х т. / Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.:БЕК, 1995. – Т. 1-2. – С. 385.
19 Див.: Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Вказ. праця. – С. 61; Конституційно-правові засоби безпосередньої демократії в Україні... – С. 186.
20 Див.: Хессе К. Основы конституционного права ФРГ. – М.: Прогресс, 1982; Ардан Ф. Франция. Государственная система. – М.: Прогресс, 1990.
21 Оніщук М., Кампо В. Правові засади місцевого самоврядування в Україні. – К., 1998. – С. 28.
22 Муниципальное право Российской Федерации. – С. 300.
23 Кутафин О.Е., Фадеев В.И. Муниципальное право Российской Федерации. – С. 144.
24 Див.: Выдрин И.В., Кокотов А.Н. Указ. соч. – С. 233.
25 Конституційно-правові засоби безпосередньої демократії в Україні… - С. 68.
26 Див.: Выдрин И.В., Кокотов А.Н. Муниципальное право России. – С. 253.
27 Фрагментарність такого регулювання полягає у визначенні повноважень Центральної виборчої комісії та територіальних виборчих комісії щодо організаційного забезпечення виборів, контролю за здійсненням виборів (див.: ст. 17 Закону України про Центральну виборчу комісію[ВВРУ. – 1998. - № 5. – Ст. 17] та Розділ ХІІ “Фінансування виборчої кампанії ” виборчого закону). Норми організаційного характеру, як правило, не знаходять такого ступеня узагальнення, універсальності, які б виступали у якості принципів права. На думку дослідника, норми такого характеру є складовою системи норм і принципів гарантій місцевого самоврядування. Вони також опосередковано стосуються підстав та форм юридичної відповідальності за перешкоджання та порушення реалізації прав громадян на участь у місцевому самоврядування. Ці проблеми будуть розглянуті у розділі ІІІ даної роботи.
28 Див.: Максакова Р.М. Цит. праця. – С. 138.
29 У Росії також обґрунтовується даний інститут народовладдя і він втілений у законодавстві субєктів федерації. Разом з тим практика його застосування незначна і здійснення відклику виборних осіб місцевого