ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ ДЕМОКРАТІЇ В МІСЦЕВОМУ САМОВРЯДУВАННІ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1.
Місцеве самоврядування як форма безпосередньої демократії. 12 1.Поняття та зміст безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні. 12
2.Співвідношення принципів місцевого самоврядування та безпосередньої демократії. 40
Розділ 2.
Інститути та організаційно-правові форми реалізації безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні. 54
1.Загальна характеристика та зміст інститутів безпосередньої демократії. 54
2.Місцеві референдуми та місцеві вибори – найвищі форми безпосереднього волевиявлення громадян. 70
3.Інші інститути та організаційно-правові форми реалізації безпосередньої демократії. 112
Розділ 3.
Роль органів місцевого самоврядування у становленні й розвитку організаційно-правових форм реалізації безпосередньої демократії. 148
1. Розвиток правової бази місцевого самоврядування і участь громадян у вдосконаленні місцевого самоврядування. 148
2. Проблеми розвитку і вдосконалення місцевого самоврядування як організаційно-правової форми вияву безпосередньої демократії. 169
Висновки 194
Список використаної літератури 203

ВСТУП

Після проголошення незалежності України і прийняття чинної Конституції України розпочались радикальні процеси демократизації суспільства і держави. Складовою частиною процесу демократизації української держави є визнання і гарантування місцевого самоврядування, яке нині стало реалією суспільного життя.
"В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування," – зазначено у Конституції України (ст.7).
Місцеве самоврядування виступає децентралізованою формою управління, яке передбачає відому самостійність, автономність місцевих органів, які виступають органами місцевих самоврядних територіальних співтовариств – громад (міської, сільської громади, союзу громад). Це закріпила ст. 140 Конституції, яка проголосила, що місцеве самоврядування являється правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів декількох сіл, селищ, міст – самостійно вирішувати питання місцевого значення.
Першорядна роль в становленні, інституціоналізації та реалізації місцевого самоврядування належать формам безпосередньої демократії територіальних громад.
Актуальність теми дослідження. Прийняття Конституції України 1996 р. стало найважливішою історичною подією на шляху побудови Україною демократичної, правової державності. Становлення в Україні суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави (ст. 1. Конституції України) об'єктивно актуалізувало не тільки визнання, але й послужило нормативною підставою наукової і прагматичної легалізації державної влади та місцевого самоврядування, (ст. 5 Конституції України). Конституційне право положення про те, що, носієм суверенітету й єдиного джерела влади в Україні є народ" і що "народ здійснює владу безпосередньої й через органи державної влади й органи місцевого самоврядування", явилося нормативного й методологічною базою для конституювання і правової ідентифікації місцевого самоврядування та безпосередньої демократії.
Становлення сучасного підходу до конституювання місцевого самоврядування, демократії, безпосередньої демократії нерозривно пов'язано з демократизацією державного і громадського життя, з розвитком в Україні громадянського суспільства і правової держави, що привело до самообмеження державної влади й визначення, легалізації державою інших, недержавних інтересів, які продукують локальні співтовариства. Ці глибинні процеси привели до модифікації та корінної перебудови відносин у системі координат "держава – громадянин", коли починає змінюватися домінуюча роль держави, звужується сфера впливу на визначення й формування поведінкових настанов особистості, розширюються можливості вибору останньої своєї поведінки в умовах правовільного простору, утвореного громадянським суспільством.
Президент України Л.Д. Кучма у своєму виступі "Не людина для держави, а держава для людини – нова формула суспільних відносин" на урочистому засіданні з нагоди створення Конституційного Суду України 18 жовтня 2001 р. відзначив, "у конституційних розпорядженнях закладена принципово нова модель суспільних відносин, що істотно відрізняються від тієї, за якої ми жили тривалий час. Не людина для держави, а держава для людини – ось квінтесенція цієї формули. І вона має постійно й цілеспрямовано впроваджуватися в життя." Найбільш яскраво ця тенденція виявляється при конституюванні самоврядної влади та безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні в процесі їх інституціоналізації та функціонування.
Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена, крім того, складними, суперечливими процесами становлення локальної демократії, неоднозначним, амбівалентним ставленням до неї держави. З одного боку, має місце позитивне ставлення – визнання, легалізація нормативна регламентація й гарантування місцевого самоврядування (ст. 7, Розділ ХІ Конституції України, профільне законодавство, міжнародні договори), прийняття цілого ряду найважливіших документів, спрямованих на інституціоналізацію місцевого самоврядування в Україні, в яких, зокрема в Указі Президента України "Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні" від 30 серпня 2001 р. визначається, що такий розвиток "є на сучасному етапі одним із найбільш пріоритетних напрямків державної політики України", з іншого – спостерігається "варіабельність централістських тенденцій" (М.О. Баймуратов). що істотно ускладнює продуктивні процеси розвитку системи місцевого самоврядування, становлення територіальної громади як його первинного суб'єкта, формування компетенційної бази суб'єктів місцевого самоврядування, нормативне визначення й закріплення його об'єктного складу і, в остаточному підсумку, конституювання форм безпосередньої демократії. У зв'язку з цим особливе значення має розроблення теоретичних основ становлення й розвитку форм безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні в Україні, що має стати вихідним для галузевих науково-юридичних досліджень цієї проблематики.
Варто зазначити, й зовнішньополітичний аспект актуальності теми.
Входження України в Раду Європи – найбільшу міжнародну міжурядову організацію континенту – обумовило реалізацію нею цілого ряду зобов'язань, узятих під час підписання міжнародних договорів рамкового характеру, розроблених державами – членами цієї організації, в тому числі й у сфері становлення й розвитку місцевого самоврядування на своїй території.
Найважливіші з них, що мають характер фундаментальних принципів організації та функціонування місцевого самоврядування, знайшли своє закріплення в Європейській Хартії про місцеве самоврядування 1985 р. і носять характер міжнародних стандартів конституювання муніципальної демократії, форм безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні. Ратифікація 15 липня 1997 р. Верховною Радою України Європейської Хартії про місцеве самоврядування стала не тільки фактом визначення таких стандартів, але й наклала обов'язок на державу з їх практичної реалізації, тим більше, що, відповідно до ст. 9. Конституції України, Хартія стала частиною її національного законодавства, набравши силу поточного законодавчого акта. Сукупність зазначених причин і обумовили вибір теми дослідження.
У спеціальній літературі розгляд концептуальних основ функціонування суб'єктів безпосередньої демократії та її форм, зокрема стосовно діяльності місцевих Рад народних депутатів, їхніх виконавчих органів, ролі громадян у здійсненні народовладдя в контексті загальних проблем теорії держави і права, конституційного права, адміністративного права та ін., ще в радянський період проводився в роботах В.Б. Авер'янова, Г.В. Атаманчука, М.І. Байтіна, І.Ф. Бутка, А.С. Васильєва, В.В. Копейчикова, М.І. Корнієнка, Б.П. Курашвілі, Б.М. Лазарєва, А.І. Лук'янова, В.Ф. Погорілка, Ю.А. Тихомирова, Ю.М.Тодики, О.Ф. Фризького, М.В. Цвіка та інших дослідників. Відмічаючи значний внесок зазначених авторів у розроблення теоретичних основ становлення й здійснення форм безпосередньої демократії, слід зазначити, що вони в основному розглядали їх як соціальні явища, обумовлені й нерозривно пов'язані винятково з діяльністю держави.
Після проголошення незалежності України й становлення в юридичній науці національної школи муніципального права почався процес формування сучасних поглядів на муніципально-правову проблематику, зокрема становлення й функціонування інституту місцевого самоврядування, й формування форм безпосередньої демократії. Ця проблематика знайшла особливе місце в працях Б.П. Андресюка, М.О. Баймуратова, О.В. Батанова, В.І. Борденюка, А.С. Васильєва, М.П. Воронова, Р.К. Давидова, В.М. Кампо, А.А. Карлова, М.І. Корнієнка, В.В. Медведчука, М.П. Орзіха, В.Ф.Погорілка, М.А. Пухтинського, М.І. Ставнічук, Ю.М. Тодики, М.В. Цвіка та інших учених.
Слід відмітити, що при науковому дослідженні окремих аспектів становлення й розвитку форм безпосереднього демократії в Україні використовувалися праці відомих дореволюційних і сучасних вітчизняних й іноземних учених – правознавців – С. А. Авак'яна, Х. Андріана, Ж. Веделя, І.В. Видріна, Л. Гумпловича, Б. Гурне, Р. Даля, Р. Дарендорфа, М.М.Коркунова, М.А. Краснова, О.Є. Кутафіна, М.І. Лазаревського, А.Лейпхарта, Т. Парсонса, Б.А. Страшуна, А. де Токвиля, В.І. Фадєєва, А.Шайо.
Заслуговує те, що після набуття державної незалежності в Україні захищено ряд дисертацій, що містять науковий аналіз окремих аспектів місцевого самоврядування. Але ці роботи не містять комплексного наукового аналізу становлення й розвитку безпосередньої демократії та її форм, тому дане дослідження органічно доповнює їх, а наявність зазначених робіт не позбавляє його актуальності.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження знаходиться в безпосередньому зв'язку з програмою наукових досліджень, яку здійснює Одеський національний університет ім.. І.І. Мечникова, зокрема з темою науково-дослідницької роботи: "Організаційно-правові форми безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні." Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою Радою ОНУ ім.. І.І. Мечникова як складову частину загальної наукової тематики факультету, університету.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційної роботи полягає в аналізі політичних процесів, спрямованих на конституювання безпосередньої демократії та її форм в Україні, у створенні та дослідженні її науково-теоретичної моделі, а також у розробленні практичних рекомендацій з удосконалення законодавства про місцеве самоврядування.
Зазначена мета дослідження обумовила постанову й вирішення таких завдань:
1. проаналізувати політико-правові процеси становлення й розвитку демократії, взагалі, та безпосередньої демократії та її форм, зокрема, що обумовлюють її нормативно-правову регламентацію;
2. здійснити дослідження концептуально-конституційних основ становлення демократії, безпосередньої демократії та її форм в Україні;
3. проаналізувати співвідношення принципів місцевого самоврядування та безпосередньої демократії;
4. дослідити та з'ясувати основні інститути і організаційно-правові форми безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні;
5. визначити місце територіальної громади як первинного суб'єкта в системі місцевого самоврядування та її роль у вирішенні питань місцевого значення;
6. проаналізувати процес інституціоналізації питань місцевого значення, їхнє значення і специфіку як субстрату конституювання територіальної громади й основного об'єкта місцевого самоврядування;
7. визначити роль і значення міжнародно-правових стандартів локальної демократії для становлення місцевого самоврядування в Україні, зокрема форм безпосередньої демократії;
8. проаналізувати законодавство України про місцеве самоврядування та внести рекомендації і пропозиції, спрямовані на вдосконалення його нормативно-правової бази з метою підвищення правового регулювання процесів інституціоналізації форм безпосередньої демократії.
Об'єктом дослідження являються суспільно-правові відносини й соціально-політичні процеси, що складаються при конституюванні безпосередньої демократії та її форм в Україні.
Предметом дисертаційного дослідження виступають теоретичні і практичні питання, що виникають у процесі конституювання та інституціоналізації демократії, безпосередньої демократії, її форм в місцевому самоврядуванні України.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є наукові методи, що базуються на вимогах об'єктивного і всебічного аналізу суспільних явищ політико-правового характеру, до яких належить безпосередня демократії в Україні. В основу методології дослідження покладенні загально-теоретичні принципи й підходи по визначенню вихідних параметрів становлення й розвитку форм безпосередньої демократії.
З цією метою використовуються ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу й синтезу, індукції та дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо. У процесі розробки проблеми використовувалися формально-логічний, метод системного підходу, системно-функціональний, структурно-функціональний, порівняльно-правовий (компаративний), історичний і інші методи дослідження.
Наукова новизна отриманих результатів дисертації полягає в тому, що вона є першим в Україні комплексним науковим дослідженням, присвяченим, теоретичним і практичним проблемам становлення й розвитку форм безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні. У межах проведеного дослідження отримані результати, що мають наукову новизну.
1. Сформульовано висновок про те, що в умовах становлення й розвитку демократичної, правової державності демократія, безпосередня демократія та місцеве самоврядування находяться в тісному взаємозв'язку філософських категорій змісту і форми: демократія є змістом місцевого самоврядування, а місцеве самоврядування є форма, спосіб існування і здійснення демократії.
2. Встановлено, що незважаючи на значний "перекос" в сторону регламентації становлення і діяльності організаційних структур місцевого самоврядування, більшість його принципів несуть в собі значний потенціал безпосередньої демократії, яка дає можливість територіальним громадам впливати на соціальні процеси, які проходять в місцевому самоврядуванні.
3. Сформульовано висновок про те, що по мірі формування дієздатних територіальних громад та становлення міцної системи місцевого самоврядування виникатимуть й інші форми безпосередньої участі жителів у муніципальному житті своєї громади, а їх впровадження в практику місцевого самоврядування сприятиме більш широкий участі громадян у вирішенні питань місцевого значення.
4. Розкриття ролі територіальної громади як іманентного суб'єкта місцевого самоврядування привели до визначення питань місцевого значення як субстрату конституювання та інституціоналізації територіальної громади.
5. Дослідження аналізу міжнародних стандартів локальної демократії дозволив дійти висновку про їхній істотний вплив на формування компетенційної бази муніципальної влади в Україні, зокрема предметів її ведення.
6. Сформульовані пропозиції щодо удосконалення законодавчої бази місцевого самоврядування, спрямовані на оптимізацію процесів конституювання й функціонування безпосередньої демократії, та її форм.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані в подальших дослідженнях загально-територіальних проблем, пов'язаних зі становленням і розвитком інституту місцевого самоврядування, зокрема форм безпосередньої демократії. Висновки, концептуальні підходи, що містяться в дисертації, можуть бути використані в законодавчий роботі Верховної Ради України, роботі органів і посадових осіб місцевого самоврядування, у процесі локальної нормотворчості.
Ряд положень дисертації може бути використаний у законопроектній роботі, зокрема, при розробці проектів законодавчих актів, що доповнюють і конкретизують профільний Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р., а також при розробці нового комплексного законодавчого акта – Муніципального Кодексу України.
Варто зазначити, що деякі висновки і положення дисертації, звичайно, мають дискусійний характер і можуть бути матеріалом для наукових диспутів та подальших досліджень у галузі муніципального та конституційного права.
Матеріали дисертації також можуть бути використані в навчальному процесі, включаючи систему підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації (магістратура) державних і муніципальних службовців, а саме : при викладанні курсів конституційного, муніципального, конституційного права зарубіжних держав, спеціальних дисциплін компаративістської спрямованості.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на кафедрах адміністративного та підприємницького права економіко-правового факультету ОНУ ім.. І.І. Мечникова, на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу ОНУ ім. І.І. Мечникова та викладені в шістнадцяти публікаціях, у т.ч. дев'яти статтях, що розміщені в наукових виданнях, які входять у перелік, затверджений ВАК України, а також трьох тезах виступів на науково-практичних та міжнародній конференціях.
Структура й обсяг дисертації обумовлені метою й завданнями дослідження. Структура складається зі вступу, трьох розділів, що поділені на сім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 202, список використаної літератури – на 15 стор. (216 джерел).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Розвиток процесів демократизації в Україні й інших державах Співдружності Незалежних Держав, децентралізація в них системи територіального управління, підвищення самостійності органів місцевого самоврядування, безпосередньої демократії та її форм на рівні міст і регіонів у вирішенні соціально-економічних завдань, прихід до влади на місцях великої кількості нових людей, які зацікавлені в розвитку сіл, селищ, міст і системи місцевого самоврядування з урахуванням нагромадженого у світі досвіду, зміни загальних умов у відносинах між державами, не тільки СНД, але й держав, які раніше належали до антагоністичних блоків, дозволяє дійти висновків про актуальність та насущну необхідність розвитку та вдосконалення організаційно-правових форм безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні.
У результаті дисертаційного дослідження вважаємо можливим дійти таких висновків, що відображають результати нинішньої роботи та їх співвідношення із загальною метою й завданнями, які сформульовані у вступі.
1. В Україні склалася й діє достатньо ефективна система місцевого самоврядування, безпосередньої демократії та її форм, що забезпечує вирішення завдань і реалізацію функцій держави в перехідний період побудови демократичної державності. Проте, незважаючи на поступове вдосконалення нормативно-правової регламентації місцевого самоврядування, форм безпосередньої демократії, її правовий статус залишається все ж недосконалим і суперечливим, що веде до становища, при якому більшість важелів впливу на локально-регіональний рівень, а отже, й безпосередньо на рівень функціонування територіальної громади й утворених нею органів концентрується в руках місцевих державних адміністрацій, тобто державної виконавчої влади.
2. В умовах становлення та розвитку демократичної, правової державності демократія, безпосередня демократія та місцеве самоврядування перебувають у тісному зв'язку філософських категорій змісту й форми: демократія є змістом місцевого самоврядування, а місцеве самоврядування є форма, спосіб існування і здійснення демократії. У цьому зв'язку та взаємодії двох соціально-правових феноменів – демократії й місцевого самоврядування – визначальну роль відіграє безпосередня демократія
3. Незважаючи на значний "перекіс" у бік регламентації становлення й діяльності організаційних структур місцевого самоврядування, більшість його принципів несуть в собі значний потенціал безпосередньої демократії, яка дає можливість територіальним громадам впливати на соціальні процеси, які проходять у місцевому самоврядуванні; чинити вирішальний вплив на його позитивне функціонування та конституювання.
4. Саме на рівні місцевого самоврядування виявляється одна з найважливіших форм екзистенції, людського існування, що знаходить свій вплив і вираження у громадській самодіяльності, самовираженні й самовиявленні особистості й територіальної асоціації особистостей. Конституційний інститут територіальних громад має розглядатися не тільки як необхідна правова передумова функціонування територіального самоврядування населення у процесі вирішення питань місцевого значення, але й самі громади мають розцінюватися насамперед як елементні структури громадянського суспільства і стати важливою складовою частиною політичного процесу, носіями установчих функцій.
Територіальна громада як частина соціуму, що діє на локальному рівні, розвивається в певних природних, економічних, соціальних і політичних умовах і несе на собі відбиток їхнього сукупного впливу та модифікує поведінкові настанови індивідів, створюючи, як ніяка інша соціальна спільність, потужну систему комунікативної взаємодії людей, спрямованої на вирішення колективних і індивідуальних інтересів.
5. Проблеми нормативної ідентифікації питань місцевого значення як субстрату конституювання територіальної громади розглядаються через призму терміна "місцеве господарство", що дозволяє дійти висновку про інноваційний характер визначення компетенційної бази місцевого самоврядування, яка визначає формування й виділення її основного об'єкта. Необхідність розроблення законодавчого визначення дефініції "питань місцевого значення" стає основним завданням у легітимації об'єктного складу місцевого самоврядування, форм безпосередньої демократії.
6. Місцеві референдуми, місцеві вибори, загальні збори громадян за місцем їхнього проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання – це основні форми безпосередньої демократії, які одержали своє законодавче закріплення.
Місцевий референдум – вища пріоритетна форма безпосереднього волевиявлення територіальної громади щодо вирішення питань місцевого значення шляхом голосування в межах повноважень, визначених Конституцією й законами України, та є основним правовим актом локальної нормотворчості територіальної громади, який дозволяє їй брати безпосередню участь в управлінні місцевими справами.
Місцеві референдуми є одним із основних інструментів реалізації права народного суверенітету й легітимізації владних рішень, який здійснюється як шляхом прийняття закону або рішення під час референдуму, так і шляхом підтвердження рішень органів державної влади з питань, що належать до виняткової компетенції референдумів через надання вищої юридичної сили в обох випадках законам та рішенням.
Варто зазначити, що місцеві референдуми як новий інститут конституційного й муніципального права потребує вдосконалення його правової бази, і в перспективі було б доцільно розробити та прийняти новий Закон про місцеві референдуми, в якому передбачити розширення кола питань та проблем місцевого самоврядування, які мають вирішуватися виключно на місцевих референдумах безпосередньо територіальними громадами сіл, селищ, міст як первинними суб'єктами місцевого самоврядування, необхідно чітко визначити предмет місцевих референдумів, його основні стадії підготовки та проведення, види, принципи, правову регламентацію, передбачити не тільки призначення, а й виконання його рішень, і, що надзвичайно важливо, потрібно створити спеціальний фонд для проведення та фінансування або виділяти регулярно з бюджету частину коштів, спеціально призначених для проведення цих заходів, передбачити всі підстави та види відповідальності за порушення законодавства про місцеві референдуми, а також розширити коло суб'єктів, які уповноважені призначати (проголошувати) місцеві референдуми.
Місцеві вибори – форма діяльності територіальної громади, в якій найбільш яскраво виявляється її правовий статус первинного суб'єкта місцевого самоврядування та за допомогою яких територіальна громада формує представницький орган місцевого самоврядування, що діє від її імені і реалізує в більшій частині її функції й повноваження.
Вибори – це демократичний спосіб формування та періодичного чи позачергового змінювання особового складу органів місцевого самоврядування; сучасна, цивілізована правова форма завоювання й оновлення влади, приведення її структури та діяльності у відповідність до потреб життя, а справжня легітимація влади відбувається за умови участі в голосуванні більшості виборців.
З метою активізації становлення системи місцевого самоврядування, зокрема, місцевих виборів, необхідно прийняти новий Закон про місцеві вибори, визначити виборчу систему на місцевих виборах, встановити нову систему виборчих комісій, їхні засади та механізм формування, вдосконалити форми й методи їхньої діяльності, ввести спеціальну статтю, що визначала б порядок та організацію спостереження (контролю) над використанням засобів масової інформації під час проведення передвиборної агітації та чітко визначити джерела фінансування, порядок фінансування місцевих виборів, відповідальність за розподіл та перерозподіл фінансів; при визначенні загального складу районної та обласної ради враховувати не тільки кількість територіальних громад, що входять до складу району або області, а й чисельність населення у відповідних територіальних громадах; надати виборчим комісіям право зняття з реєстрації кандидата, який допустив порушення виборчого законодавства. Звичайно, доцільно було б Верховній Раді України нового скликання прийняти новий Закон про реєстрацію фізичних осіб в Україні, зокрема реєстрацію виборців, що, безумовно, матиме велике значення для вдосконалення процесу місцевих виборів, а особливе велике значення матиме при складанні списків виборців.
Загальні збори громадян за місцем проживання – одна з форм безпосередньої участі громадян у вирішенні питань місцевого значення, які проводяться на рівні "мікрогромад", у межах окремих частин сіл, селищ, міст як адміністративно-територіальних одиниць (будинків, вулиць, кварталів, мікрорайонів тощо), а тому є формою участі окремих груп членів територіальної громади в обговоренні та вирішенні питань, що належать до відання місцевого самоврядування.
Слід відмітити, що загальні збори громадян є однією з найбільш масових форм безпосередньої демократії, найдоступнішою для громадян та є найбільш ефективним засобом їх самоорганізації, забезпечують громадянам реальну можливість поєднання колективного обговорення питань і прийняття рішень з їхньою особистою активністю та ініціативою, які виявляються в різних організаційних та організаційно-правових формах (виступах, участі в голосуванні, запитаннях тощо). Тому загальні збори громадян відіграють важливу роль у системі місцевого самоврядування, виступають формою залучення громадян до здійснення найрізноманітніших управлінських функцій.
Місцеві ініціативи – спеціальна форма безпосередньої демократії територіальних громад, яка закріплює право членів територіальної громади ініціювати розгляд у раді (у порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, що належить до відання місцевого самоврядування. Хоч в Україні встановлена лише можливість ініціативи місцевої спільноти, необхідно обов'язково визначити при її реалізації умови, які б дали можливість обговорювати та вирішувати її всім членам територіальної громади, а не лише представницьким органам місцевого самоврядування, оскільки виникає вона, як правило, не лише в однієї людини, а зачіпає інтереси багатьох, і результати її розгляду органом місцевого самоврядування будуть стосуватися колективних інтересів. У демократичній державі об'єктивно необхідно прийняти Закон про місцеві ініціативи, в якому визначити статус, порядок організації внесення місцевої ініціативи на розгляд ради, який визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади, визначити види місцевих ініціатив, суб'єктів внесення місцевих інститутів і т. ін.
Громадські слухання – організаційно-правова форма безпосереднього волевиявлення територіальної громади, яка має право зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування та заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питання місцевого значення, які належать до відання місцевого самоврядування. Представницький орган місцевого самоврядування, приймаючи статут територіальної громади села, селища, міста й передбачаючи в ньому таку форму безпосередньої участі територіальних громад в управлінні місцевими справами, як громадські слухання, має враховувати необхідність забезпечення відповідної регулярності таких слухань, тобто проведення їх через приблизно рівні відрізки часу, а також у найбільш зручний як для жителів, так і для депутатів та посадових осіб місцевого самоврядування час.
Крім провідних форм реалізації безпосередньої демократії, зазначених вище, історії відоме велике коло форм безпосередньої демократії, зокрема: народні обговорення, народні ініціативи, мітинги, походи, демонстрації, плебісцити, виявлення громадської думки, референдні ініціативи, індивідуальні й колективні звернення (петиції), а також такі виняткові, немирні форми, як революції, повстання, громадянські війни, національно-визвольні рухи, політичні страйки, протести, акції громадянської непокори, голодування, пікетування тощо.
Форми безпосередньої демократії класифікуються за:
- результатами діяльності (або способом впливу на суспільні відносини) на імперативні, консультативні, комплексні, правотворчі й ті, що не створюють норма права;
- механізмом діяльності – на прямо пов'язані з представницькою демократією, опосередковано пов'язані й не пов'язані з представницькою демократією (або відносно самостійні);
- правовими засадами – на діючі на підставі норм права й діючі на підставі традицій, звичаїв;
- територіальною ознакою – на національні (загальнодержавні) і місцеві;
- суб'єктами – на всенародні, групові, індивідуальні [].
По мірі формування дієздатних територіальних громад та становлення міцної системи місцевого самоврядування виникатимуть й інші форми безпосередньої демократії, інші форми безпосередньої участі жителів у муніципальному житті своєї громади, а їх впровадження у практику місцевого самоврядування сприятиме більш широкій участі громадян у вирішенні питань місцевого значення та дасть можливість звільнити органи місцевого самоврядування від муніципальних повсякденних справ, від відповідальності за вирішення місцевих питань, які доцільно передати до відання мікротериторіальної спільноти та її органам самоорганізації (будинковим, вуличним, квартальним та іншим органам самоорганізації населення та наділити їх частиною власної компетенції, фінансів, майна).
7. Істотний вплив на формування місцевого самоврядування, зокрема безпосередньої демократії та її організаційно-правових форм мають міжнародні стандарти локальної демократії, які розроблені спільно державами в рамках європейських інтеграційних структур, зокрема в рамках Ради Європи, регулюють не тільки найважливіші питання становлення місцевого самоврядування, безпосередньої демократії, але також багато аспектні питання міжнародного економічного й соціального співробітництва місцевих общин і влади, участі молоді у функціонуванні місцевої демократії, що безпосереднім чином впливає на формування й розширення форм безпосередньої демократії. Міжнародне міжкомунальне і міжмуніципальне співробітництво, яке знайшло своє законодавче закріплення, повинно здійснюватися органами місцевого самоврядування на принципах самостійності, у межах компетенції й через призму інтересів територіальних колективів, насамперед між селами, селищами, містами й адміністративно-територіальними одиницями суверенних держав-членів СНД і Прибалтики.
Розширення рівня місцевого самоврядування в Україні до європейських стандартів призведе до демократизації нашого суспільства, залучення мільйонів громадян до управління районами і державою взагалі, прискорення реформ і виходу держави із затяжної економічної кризи. Основним критерієм формування місцевого самоврядування у сфері міжнародного співробітництва є реалізація зовнішньополітичної програми суверенної держави у сфері міжнародного співробітництва між органами місцевого самоврядування, громадськими формуваннями, господарськими суб'єктами і жителями сіл, селищ, міст і інших адміністративно-територіальних одиниць держави (місцевий, субрегіональний, регіональний рівень).
Таким чином, міжнародні стандарти місцевої демократії, спільно розроблені й визнані більшістю держав європейського континенту, регулюють не тільки найважливіші питання становлення місцевого самоврядування, безпосередньої демократії, які мають величезне значення, що конституює Європейська Хартія про місцеве самоврядування 1985 року, але також багато аспектні питання міжнародного економічного й соціального співробітництва місцевих общин і місцевої влади. Україна приєднується до глибоких інтеграційних процесів, що відбуваються в рамках Ради Європи, сприймає, визнає й реалізує міжнародні стандарти місцевої демократії, що є великим свідченням бажання нашої держави приєднатися до сім'ї європейських народів, та є, по-перше, необхідним з огляду її членства в Раді Європі, а по-друге, дуже актуальним та своєчасним, тому що місцеве самоврядування на регіональному (обласному) рівні в Україні нормативно регламентовано явно недостатньо та страждає перекосом у бік розширення компетенцій них повноважень структури державної виконавчої влади на місцях.
8. Для оптимізації процесів конституювання й функціонування організаційно-правових форм безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні необхідно суттєво вдосконалити законодавчу базу. Нормативно-правова регламентація суб'єктно-об'єктного складу місцевого самоврядування в Україні характеризується рядом особливостей:
а) вона є інноваційною діяльністю й тому має здійснюватися на науковій основі з використанням методологічних підходів, що є в розпорядженні соціологічної й юридичної наук;
б) у цьому процесі першочергове значення одержує розроблення узагальненого наукового поняття правового статусу територіальної громади;
в) регламентація компетенційної бази місцевого самоврядування виступає як найважливіший етап її інституціоналізації та структурування;
г) у процесі нормативно-правової регламентації місцевого самоврядування та форм безпосередньої демократії варто звернути увагу на дуже високу ефективність локальної нормотворчості.
Тільки досконале й ефективне законодавство з урахуванням національних особливостей дозволить Україні здійснити децентралізацію виконавчої влади, створити реальну можливість для місцевого самоврядування і підвищить добробут народу, а не досконалість законодавства призводить до конфліктів між органами самоврядування й місцевими державними адміністраціями, між радами й виконавчими комітетами, між радами й обраними мерами, між мерами й губернаторами, а також між радами й не представленими в них національними меншинами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Див.: Лейпхарт А. Демократия в многосоставных обществах: сравнительное исследование. – М.: Аспект Пресс, 1997. – С. 5.
2. Див.: Аристотель. Политика // Соч.: В 4 т. – М.: Мысль, 1984. – Т. 4. – С. 457-462.
3. Токвиль А., де. Демократия в Америке. – М.: Логос, 1992. – С. 66.
4. Almond G., Verba S. The Civic Culture Revisited. – Boston, 1980. – P. 4.
5. Драгоманов М. Старі Хартії Вільності // Політологія. Кінець XIX – перша половина XX ст.: Хрестоматія / За ред. О.І. Семківа. – Львів: Світ, 1996. – С. 8.
6. Див.: Лейпхарт А. Вказ. твір. – С. 8.
7. Див.: Popper K. The Open Society and Enemies Revisited // Economist. – April, 1988. – P. 26.
8. Даль Р. О демократии. – М.: Аспект Пресс, 2000. – С. 40-41.
9. Див.: Там само. – С. 42.
10. Див.: Парсонс Т. Система современных обществ. – М.: Аспект Пресс, 1998. – С. 36-37.
11. Marshall T.H. Class, citizenship and social development. – N.Y., 1965. – P. 47.
12. Див.: Парсонс Т. Вказ. твір. – С. 38.
13. Див.: Там само. – С. 4.
14. Див.: Там само.
15. Див.: Held D. Models of Democracy. – Stanford: Stanford U.P., 1987. – P. 34.
16. Див.: Ibid. – P. 137.
17. Див.: Газарян А. Некоторые теоретические предпосылки и проблемы организации местного самоуправления в посттоталитарном обществе. – Клайпеда, 1992. – С. 10.
18. Див.: Там само. – С. 42.
19. Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
20. Див.: Баймуратов М.А. Международное сотрудничество органов местного самоуправления Украины // Дисс. … д-ра юрид. наук. – Одесса, 1996. – С. 23-24.
21. Орзих М.Ф. Регламент Одесского городского Совета (проект). – Одесса, 1995. – С. 4. – (Авторская разработка).
22. Див.: Кирилюк А. Категория "активность": мировоззренческие и методологические функции. – К.: Наук. думка, 1985. – С. 21.
23. Див.: Речицкий В. Политическая активность. Конституционные аспекты. – К.: Сфера, 1999. – С. 7.
24. Див.: Ставнійчук М.І. Форми безпосередньої демократії // Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К.,1999. – С. 300.
25. Див.: Там само. – С. 301.
26. Див.: Кутафин О.Е., Фадеев В.И. Муниципальное право Российской Федерации. – М., 1997. – С. 84-85.
27. Див.: Крусян А.Р. Взаємодія місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування в Україні // Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Одеса, 1999. – С. 8-9.
28. Див.: Цвик М.В. Советы – работающие органы: Конспект лекций. – Х., 1966. – С. 4, 9.
29. Курашвили Б.П. Принципы советского государственного управления // Сов. государство и право. – 1980. – № 11. – C. 58.
30. Див.: Крусян А.Р. Вказ. твір. – С. 9.
31. Орзих М.Ф., Баймуратов М.А., Шанцер А. Рационализация организации местного самоуправления в Украине: опыт концептуального анализа // Юридический вестник. – 1995. – № 2. – C. 94.
32. Орзих М.Ф. Интерес в системе местного самоуправления // Аппарат государственного управления: интерес и деятельность. – К., 1993. – С. 93.
33. Див.: Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Cт. 170.
34. Тодыка Ю.Н. Основы конституционного строя Украины. – Х., 1999. – С. 80.
35. Див.: Коток В.Ф. Проблемы развития непосредственной демократии в Советском государстве // Автореф. дисс. … д-ра юрид. наук. – М., 1965. – С. 3.
36. Фарберов Н.П. Демократия развитого социалистического общества. – М., 1975. – С. 9.
37. Див.: Сафаров Р.А. Развитие непосредственной демократии в СССР // Вопросы политической организации советского общества в период развернутого строительства коммунизма. – М., 1962. – С. 237, 241.
38. Див.: Шахназаров Г.Х. Социалистическая демократия. – М.: Политиздат, 1974. – С. 137.
39. Див.: Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Посібник. – Бородянка, 1993. – С. 45.
40. Див.: Чудаков М.Ф. Правовые проблемы участия личности в осуществлении непосредственной демократии в СССР // Дисс. … канд. юрид. наук. – Х., 1982. – С. 35.
41. Див.: Конституционное право: Энцикл. словарь / Отв. ред. С.А. Авакьян. – М.: Норма, 2000. – С. 380.
42. Чудаков М.Ф. Вказ. твір. – С. 36.
43. Див.: Даль Р. Вказ. твір. – С. 49.
44. Там само. – С. 51.
45. Тацит. Пелопонесские войны. – М., 1954. – С. 105.
46. Див.: Баймуратов М.О. Локальна система захисту прав людини в Україні: сутність та становлення // Юридична освіта і правова держава (до 150-річчя Юридичного інституту ОДУ): Зб. наук. праць. – Одеса: Астропринт, 1997. – С. 96-101.
47. Див.: Рулан Н. Юридическая антропология. – М.: Норма, 1999. – С. 71-72.
48. Див.: Турен А. Возвращение человека действующего: Очерк социологии. – М.: Науч. мир, 1998. – С. 12-14.
49. Див.: Советский энциклопедический словарь. – М.: Сов. энцикл., 1989. – С. 1071.
50. Див.: Баранчиков В.А. Муниципальное право. – М.: ЮНИТИ, 2000. – С. 44.
51. Див.: Там само.
52. Див.: Шеремет К.Ф. Становление правовой базы местного самоуправления в Российской Федерации // Местное самоуправление: современный российский опыт законодательного регулирования: Учеб. пособие. – М., 1998. – С. 47.
53. Див.: Кутафин О.Е., Фадеев В.И. Муниципальное право Российской Федерации. – М., 1997. – С. 90-91.
54. Див.: Ковешников Е.М., Марченко М.Н., Стешенко Л.А. Конституционное право стран Содружества Независимых Государств. – М.: Норма, 1999. – С. 399.
55. Див.: Шугрина Е.С. Муниципальное право. – М.: Дело, 1999. – С. 83.
56. Див.: Об общих принципах организации местного самоуправления в Российской Федерации: Федеральный закон от 28 августа 1995 г. (в ред. от 17 марта 1997 г.) // Собр. законодательства РФ. – 1995. – № 35. – Ст. 3506.
57. Див.: Писарев А.Н. Муниципальное право Российской Федерации. -–М., 1997. – С. 15-16.
58. Див.: Устав Псковской области // Уставы (Основные законы) субъектов Российской Федерации. – М., 1997. – С. 397.
59. Див.: Устав Оренбургской области // Уставы (Основные законы) субъектов Российской Федерации. – М., 1997. – С. 214-215.
60. Див., наприклад: Орзих М.Ф., Баймуратов М.А. Международные стандарты местного самоуправления. – Одесса: АО БАХВА, 1996. – С. 18-23; Баймуратов М.А. Европейские стандарты локальной демократии и местное самоуправление в Украине. – Х.: Одиссей, 2000. – С. 18-24.
61. Див.: Европейская Хартия местного самоуправления 1985 г. // Орзих М.Ф., Баймуратов М.А. Международные стандарты местного самоуправления. – Одесса: АО БАХВА, 1996. – С. 86-93.
62. Див.: Иванова Г.А. Муниципальное право: Конспект лекций – С.Пб.: Изд-во Михайлова В.А., 2000. – С. 17.
63. Див.: Local Government in the New Europe / Ed. Robert J. Bennet. – N.Y., USA: Belhaven Press, 1993. – P. 34-35.
64. Ткачук А., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід. – К.: Заповіт, 1997. – С. 53.
65. Див.: Про ратифікацію Європейської Хартії місцевого самоврядування: Закон України від 15 липня 1997 р. // Урядовий кур'єр. – 1997. – 24 лип.
66. Див.: Пережняк Б.А. Місцеве самоврядування // Основи правознавства: Навч. посібник. – К.: Знання, 2000. – С.165-166.
67. Див.: Карлов А.Н. Формирование института местного самоуправления. – К., 1993. – С. 46.
68. Погорілко В.Ф. Актуальні проблеми демократії, управління і бюрократії
69. в Україні // Право України. – 2001. - № 9. – С. 125.
70. Погорілко В.Ф. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. – К., 2001. – С. 7.
71. Краснов М.А. Местное самоуправление: государственное или общественное // Сов. государство и право. – 1990. - № 10. – С. 82.
72. Погорілко В.Ф. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. – К., 2001. - С. 3.
73. Шахназаров Г.Х. Социалистическая демократия. – М., 1974. – С. 137.
74. Коток В.Ф. Проблемы развития непосредственной демократии в Советском государстве // Автореф. дисс. д-ра юрид. наук. – М., 1965. – С. 16.
75. Фарберов М.П. Проблемы теории социалистического государства и права. – М., 1977. – С. 9.
76. Чудаков М.Ф. Правовые проблемы участия личности в осуществлении непосредственной демократии в СССР // Дисс. канд. юрид. наук. – Х., 1982. – С. 78
77. Детально про історію референдумів див.: Комарова В.В. Формы непосредственной демократии в России: Учеб. пособие. – М., 1998. – С. 19-29; Погорілко В.Ф., Федоренко В.П. Референдуми в Україні: історія та сучасність: Монографія. – К., 2000. – С. 19-32.
78. Руссо Ж.Ж. Избранные произведения. - М., 1969. – С. 178.
79. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 24. – Ст. 170.
80. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Вказ. твір. – С. 163.
81. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
82. Див.: Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 3-4. – Ст. 15.
83. Погорілко В.Ф. Основні засади теорії безпосередньої демократії // Право України. – 2001. - № 8. – С. 31.
84. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К., 1999. – С. 646.
85. Комарова В.В. Формы непосредственной демократии в России: Учеб. пособие. – М., 1998. – С. 218.
86. Зокрема, право відкликання депутата як форму безпосередньої демократії розглядає М.І. Ставнічук. Див.: Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К., 2000. – С. 292. Також про це: Комарова В.В. Формы непосредственной демократии в России: Учеб. пособие. – М., 1998. – С. 251-263.
87. Див.: Комментарий к Федеральному закону "Об общих принципах организации местного самоуправления в Российской Федерации" / Рук. авт. кол. и отв. ред. Ю.А. Тихомиров. – М., 1997. – С. 113.
88. Рулан Н. Юридическая антропология. – М.: Норма, 1999. – С. 71-72.
89. Див.: Турен А. Возвращение человека действующего: Очерк социолога. – М.: Науч. мир, 1998. – С. 12-14.
90. Мурашин А.Г. Непосредственная демократия в системе социалистического самоуправления народа. – К.: Вища шк., 1989. – С. 198.
91. Ковлер А.И. Историческая форма демократии: проблемы политико-правовой теории. – М.: Наука, 1990. – С. 100-104.
92. Детально про історію референдумів див.: Комарова В.В. Формы непосредственной демократии в России: Учеб. пособие. – М., 1998. – С. 19-29; Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Референдуми в Україні: історія та сучасність: Монографія. – К., 2000. – С. 19-32.
93. Тодыка Ю.Н., Супрунюк Е.В. Конституционное право Украины: отрасль права и наука: Учеб. пособие. – Симферополь: Таврида, 1997. – С. 99, 100.
94. Дрогин В. Суверенитет в советском государственном праве. – М., 1948. – С. 199.
95. Коток В.Ф. Референдум в системе социалистической демократии. – М.: Наука, 1964. – С. 177.
96. Сафаров Р.А. Институт референдума в условиях общенародного государства // Сов. государство и право. – 1963. - № 6. – С. 18.
97. Кабышев В.Т. Прямое народовластие в советском государстве. – Саратов: Изд-во Саратов. гос. ун-та, 1974. – С. 106-107.
98. Барабашев Г.В., Шеремет К.Ф. Непосредственная демократия в СССР. – М.: Знание, 1984. – С. 33.
99. Сиддиков Р.Р. Представительные органы и непосредственная демократия в системе местного самоуправления (теоретические и организационно-правовые проблемы): Монография. – Ташкент: Университет, 1993. – С. 97.
100. Конституции государств Европейского Союза. – М.: НОРМА-ИНФРА М, 1999. – С. 391.
101. Комарова В.В. Референдум в системе народовластия в Российской Федерации // Дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1995. – С. 43.
102. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: Арт Ек, Вища шк., 1997. – С. 62.
103. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Референдум в Україні: історія та сучасність: Монографія. – К.: Ін-т держави та права НАН України, 2000. – С. 41.
104. Лучин В.О. К вопросу о процедуре референдума в социалистическом государстве // Проблемы процессуальной формы в юридической науке и практике. – Ярославль: Изд-во Ярославл. ун-та, 1972. – Вып. 4. – С. 79.
105. Маклаков В.В. Референдум в странах-членах Европейского Союза. – М., 1997. – С. 11.
106. Златопольский Д.К. Государственное право зарубежных стран. – М.: Зерцало, 2000. – С. 86.
107. Комарова В.В. Референдум в системе народовластия в Российской Федерации // Дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1995. – С. 43.
108. Лучин В.О. Референдум в механизме социалистического самоуправления народа // Социалистическое самоуправление: опыт и тенденции развития. – М.: Изд-во ИГиП АН СССР, 1986. – С. 80-81.
109. Воронов М.М. Правові аспекти законодавчої влади в Україні // Автореф. дис. ... канд.. юрид. наук. – Х., 1997. – С. 17.
110. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Вказ. твір. – С. 163.
111. Батанов О.В. Функції територіальних громад як суб'єктів місцевого самоврядування в Україні // Автореф. дис. ... канд.. юрид. наук. – К., 2000. – С. 11-12.
112. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Вказ. твір. – С. 163.
113. Там само. – С. 165.
114. Дмитриев Ю.Н. Муниципальное право Российской Федерации: Учебник. – М., 2000. – С. 272.
115. СЗ РФ. – 1997. - № 30. – Ст. 3596.
116. Одесский вестник. – 2002. – 17 июля.
117. Одесский вестник. – 2002. – 16 июля.
118. Дмитриев Ю.Н. Муниципальное право Российской Федерации: Учебник. – М., 2000. – С. 273.
119. Там само. – С. 273.
120. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т. / Отв. ред. Б.А. Страшун. – М., 1995. – Т. 1-2. – С. 385.
121. Казанчев Ю.Д., Писарев А.Н. Муниципальное право: Учебник. – М., 1998. – С. 79.
122. Шугрина Е.С. Муниципальное право: Учебник. – М., 1999. – С. 142.
123. Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю. Юридическая энциклопедия. – М., 1997. – С. 322.
124. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Вказ. твір. – С. 61.
125. Корнієнко М.І. Виборче законодавство для органів місцевого самоврядування // Політологічний вісник. – К., 1993. – Вип. 1. – С. 16.
126. Див.: Маклаков В.В. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник: В 4 т. – М., 1996. – Т. 1-2. – С. 318.
127. Див.: Прело М. Конституционное право Франции. – М., 1987. – С. 399.
128. Голос України. – 2002. – 6 черв.
129. Див.: Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 3-4. – Ст. 15.
130. Загальна декларація прав людини. – М., 1990. – С. 7.
131. Советское государство и право. – 1990. - № 11. – С. 16.
132. Голос України. – 2002. – 4 квіт.
133. Москаленко В.Г. Местные Советы в системе тоталитарной власти (30-е годы) // Дисс. … канд. ист. наук. – К., 1993. – С. 145.
134. СЗ РФ. – 1997. - № 38. – Ст. 4339; 1999. - № 14. – Ст. 1653.
135. СЗ РФ. – 1996. - № 49. – Ст. 5497; 1998. - № 26. – Ст. 3005.
136. Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 6. – Ст. 30.
137. Комарова В.В. Формы непосредственной демократии в России: Учеб. пособие. – М., 1998. – С. 194-198.
138. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К., 2000. – С. 61.
139. Див.: Закон про місцеве самоврядування в Україні: Наук.-практ. коментар. – К., 1999. – С. 31-32.
140. Див.: Конвенция об участии иностранцев в общественной жизни на местном уровне 1992 г. – СЕ, 1992.
141. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
142. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 24. – Ст. 170.
143. Прохоров В.Т., Кашо В.С. Органы территориального общественного самоуправления в системе местного самоуправления // Государство и право. – 1992. - № 7. – С. 46-53.
144. Збірник постанов Пленуму Верховного суду України за 1997 р. – К.: Юрінком, 1998. – С. 235.
145. Прієшкіна О.В. Роль та значення органів самоорганізації населення в системі місцевого самоврядування України // Актуальні проблеми політики. – 2001. - № 10-11. – С. 640.
146. Там само.
147. Муниципальное право Российской Федерации: Учебник / Под ред. Ю.А. Дмитриева. – М., 1999. – С. 271.
148. Комарова В.В. Формы непосредственной демократии в России: Учеб. пособие. – М., 1998. – С. 218.
149. Ст. 54 Проекту Закону України "Про місцеві референдуми та інші форми безпосереднього волевиявлення територіальної громади", внесеного народними депутатами України О. Жовтісом, Р. Безсмертним, В. Жердицьким та ін. 22 липня 1998 р., реєстр. № 1264.
150. Васильєв В.И. Местное самоуправление: Учеб. и науч.-практ. пособие. – М., 1999. – С. 297.
151. Постовой Н.В. Муниципальное право: Учебник. – М., 1998. – С. 203.
152. Там само. – С. 204.
153. Корнієнко М.І. Статут територіальної громади: яким він може бути? // Розвиток місцевої демократії: забезпечення прав громадян на здійснення місцевого самоврядування: Зб. матер. конф., Київ, 21-22 грудня 1998 року. – К., 1999. – С. 18-19.
154. Батанов О. Статут територіальної громади як інструмент реалізації функцій місцевого самоврядування // Розвиток місцевої демократії: забезпечення прав громадян на здійснення місцевого самоврядування: Зб. матер. конф., Київ, 21-22 грудня 1998 року. – К., 1999. – С. 37.
155. Сафаров Р.А. Общественное мнение и государственное управление. – М., 1975. – С. 3.
156. Кучма Л.Д. Про Шості Всеукраїнські муніципальні слухання // Людина і влада. – 2000. - № 5-6. – С. 28.
157. Див.: Про ратифікацію Європейської Хартії місцевого самоврядування: Закон України від 15 липня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 38. – Ст. 249.
158. Преамбула Європейської Хартії місцевого самоврядування // Офіційний вісник України. – 1997. – Число 29. – С. 8.
159. Тодыка Ю.Н., Супрунюк Е.В. Конституционное право Украины: отрасль права и наука. Учеб. Пособие. – Симферополь: Таврида, 1997. – С. 113.
160. Шиба О.М. Крайове самоврядування на Буковині (1861-1914) // Дис. канд. юрид. наук 12.00.01. – К., 1995. – С. 12.
161. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст. 141.
162. Прієшкіна О.В. Проблеми розвитку правової бази місцевого самоврядування в Україні. // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2000. – №1. – С. 86.
163. Європейська Хартія місцевого самоврядування // Місцеве самоврядування. – 1997. - № 1-2.
164. Європейська Хартія місцевого самоврядування. – Ст. 9.
165. Європейська Хартія місцевого самоврядування. – Ст. 9.
166. Щепаньский Я. Элементарные понятия социологии: Пер. с польск. – М., 1969. – С. 160.
167. Проект Конституции Украины от 26 октября 1993. // Юридический вестник. – 1994. - №1. – С. 5-57.
168. Див.: Фадеев. В.И. Муниципальное право России. – М., 1994. – С. 32.
169. Див.: Краснов М.А. Введение в муниципальное право. – М., 1993. – С. 7.
170. Див.: Тихомиров Ю.А. Публичное право. – М., 1995. – С. 118.
171. Див.: Корнієнко М.І. Пошук варіантів місцевого самоврядування ще продовжується // Місцеве та регіональне самоврядування України. – 1994. - №4. – С. 17.
172. Див.: Кампо В. Деякі проблеми становлення і розвитку місцевого самоврядування // Місцеве та регіональне самоврядування України. – 1993. - №1-2, - С. 70-71.
173. Див.: Попович С. Адміністративне право. Общая часть. – М., 1968. – С. 372 – 373.173. Див.: Баймуратов М.А. Конституционно-проектная регламентация местного самоуправления и территориальных коллективов. // Юридический вестник. – 1996. - №1. – С. 97.
174. Медведчук В.В. Місцеве самоврядування і як його доцільно організувати в Україні. // Урядовий кур'єр. – 1995. – 28 грудня.
175. Бутко І. Деяки проблеми становлення і розвитку територіального самоврядування в Україні // Місцеве та регіональне самоврядування України. – 1992. - №3. - С.8.
176. Страшун Б.А. Социализм и демократия. – М., 1976. – С. 24.
177. Див.: Орзіх М. Концепція правового статусу самоврядних територій і органів місцевого самоврядування // Місцеве та регіональне самоврядування України. – 1995. - №1. – С. 67.
178. Див.: Порівняльна таблиця проектів законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", розроблених робочою групою Комісії Верховної

179. ради з питань державного будівництва, діяльності Рад і самоврядування та групою фахівців на замовлення Асоціації міст України. – К., 1996.– С.2.
180. Див.: Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №15. – Ст. 119.
181. Прієшкіна О.В. Місцеве самоврядування в Україні та проблеми розвитку його правової бази. Держава і право.– 2001.- №9.– С. 169.
182. Пухтинський М. Кроки, що ведуть до мети. // Місцеве самоврядування. – 1997. - №34. – С. 5.
183. Васильев А.С., Мучник А.Г. Зак