ХАРИТОНОВА ТЕТЯНА ЄВГЕНІВНА. ПРОБЛЕМИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВ НА ЧУЖІ ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ В УКРАЇНІ

Краткое описание

ХАРИТОНОВА ТЕТЯНА ЄВГЕНІВНА. Назва дисертаційної роботи: "ПРОБЛЕМИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВ НА ЧУЖІ ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ В УКРАЇНІ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»
На правах рукопису
ХАРИТОНОВА ТЕТЯНА ЄВГЕНІВНА
УДК 349.412 (477)
ПРОБЛЕМИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВ НА ЧУЖІ ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ В
УКРАЇНІ
Спеціальність: 12.00.06 – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук
Науковий консультант:
Носік Володимир Васильович
доктор юридичних наук, професор
член-кореспондент НАПрН України
Одеса - 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ І. НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНІ І ЗАКОНОДАВЧІ
ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВ НА ЧУЖІ ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ В
УКРАЇНІ………………………………………………………………………...19
1.1. Гносеологічні підходи до розуміння прав на чужі земельні
ділянки в доктринах приватного і публічного права………………………….19
1.2. Еволюція законодавчого забезпечення прав на чужі земельні
ділянки у механізмі правового регулювання земельних відносин в
Україні……………………………………………………………………………48
1.3. Права на чужі земельні ділянки в системі конституційних прав на
землю в Україні………………………………………………………………….70
Висновки до розділу І…………………………………………………...100
РОЗДІЛ ІІ. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВ НА
ЧУЖІ ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ В УКРАЇНІ В СИСТЕМІ ПРИВАТНОГО І
ПУБЛІЧНОГО ПРАВА……………………………………………………....103
2.1. Поняття «здійснення прав на чужі земельні ділянки» як юридичної
категорії в земельному та цивільному праві………………………….………103
2.2. Об’єкти та суб’єкти здійснення прав на чужі земельні ділянки…111
2.3. Класифікація здійснення прав на чужі земельні ділянки…….......138
2.4. Межі та зміст здійснення прав на чужі земельні ділянки ……….153
Висновки до розділу ІІ…………………………………………………..168
РОЗДІЛ ІІІ. ЗДІЙСНЕННЯ СУБ’ЄКТИВНИХ ПРАВ НА ЧУЖІ
ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ…………..172
3.1. Юридичні підстави набуття і реалізації суб’єктивних прав на чужі
земельні ділянки………………………………………………………………..172
3
3.2. Правові умови здійснення суб’єктивних прав на чужі земельні
ділянки…………………………………………………………………………190
3.3. Правові способи набуття і реалізації суб’єктивних прав на чужі
земельні ділянки……………………………………………………………….200
3.4. Правові підстави припинення прав на чужі земельні ділянки….211
Висновки до розділу ІІІ…………………………………………………219
РОЗДІЛ IV. ДОГОВІРНЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАБУТТЯ І
РЕАЛІЗАЦІЇ СУБ’ЄКТИВНИХ ПРАВ НА ЧУЖІ ЗЕМЕЛЬНІ
ДІЛЯНКИ……………………………………………………………………..222
4.1. Договірне регулювання здійснення права на користування чужою
земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб…………….……..224
4.2. Договірне регулювання набуття і реалізації права на користування
чужою земельною ділянкою для забудови………………….……………….237
4.3. Договірне регулювання здійснення права користування чужою
земельною ділянкою на основі земельних сервітутів…………….…………245
Висновки до розділу IV…………………………………………………262
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….266
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………276
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Реформування земельних відносин
шляхом законодавчого закріплення різних форм власності на землю
(індивідуальної (трудової), приватної, колективної, державної, комунальної,
власності Українського народу) поступово утверджує у суспільній свідомості
і правосвідомості погляди щодо допустимості і можливості використання
землі і земельних ділянок не лише на праві власності чи праві постійного
користування або оренди, а й на інших правових титулах з метою
забезпечення прогресивного економічного і соціального розвитку на основі
узгодженого балансу приватних, громадських, державних, всенародних
суспільних потреб та охоронюваних законом інтересів щодо використання і
охорони землі як об’єкта права власності Українського народу і основного
національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави.
У демократичній, правовій, соціальній державі право власності та інші
речові права на землю є тими соціальними цінностями, які органічно
поєднуються з правом на життя особи, з її свободами і тому потребують
об’єктивного вираження у законодавстві і правової регламентації та
юридичного захисту їхнього здійснення. В соціальному вимірі права на
землю необхідно розглядати також і як історичне суспільне і державноправове явище, в еволюції якого після проголошення незалежності України
можна виокремити кілька етапів, кожний з яких характеризується своїми
особливостями: від законодавчої заборони речових прав на землю до
закріплення їх як системи прав, серед яких вирізняються права на чужі
земельні ділянки.
Кардинальні зміни у галузі регулювання відносин з приводу землі, на
підґрунті закріпленого у ст. 14 Конституції України права власності на
землю, зумовили створення системи речових прав на земельні ділянки, серед
яких одним з найбільш близьких за змістом до права власності на земельну
ділянку є право користування чужою земельною ділянкою.
5
У підсумку можна констатувати, що з часів здобуття Україною
незалежності виразно сформувалася потреба та створилися нові умови для
відродження на оновленому методологічному підґрунті інституту речових
прав на чуже майно. Так, у ЗК України, що набрав чинності з 1 січня 2002
року, було закріплене право земельного сервітуту. Це було надзвичайно
важливим кроком, оскільки для розвитку ринку землі та нерухомості було
необхідно виникнення нових правових форм забезпечення потреб осіб у
користуванні земельними ресурсами, об’єктами нерухомості, ефективне та
раціональне здійснення прав власника (користувача). Згодом Цивільний
кодекс України (далі – ЦК України), який набрав чинності з 1 січня 2004
року, також включив низку положень щодо земельних сервітутів, у тому
числі й ті, що не були передбачені ЗК України, що зумовлює доцільність
висвітлення змісту і суті сервітутних відносин з позицій як земельного, так і
цивільного права. Це має важливе значення, оскільки в чинному земельному
законодавстві здійснення прав на чужі земельні ділянки хоча й закріплене,
але не регламентоване достатньо повно стосовно забезпечення їх реалізації,
підстав, умов, меж, способів набуття і реалізації суб’єктивних прав на чужі
земельні ділянки, а також узгодження з нормами цивільного, містобудівного,
аграрного, екологічного та іншого законодавства.
Слід констатувати, що в українській науці земельного, а також
цивільного права здійснення прав на чужі земельні ділянки залишається
недостатньо дослідженим з тієї, зокрема, причини, що більшість вчених
зосереджували увагу на розгляді проблем права власності на землю, права
постійного користування землею, права оренди землі, права загального
землекористування, права концесійного землекористування тощо, але не
приділяли достатньої уваги науковому аналізу здійснення прав на чужу
земельну ділянку. Попри широке наукове висвітлення актуальних питань
правового регулювання прав на чужу земельну ділянку, у вітчизняній науці
земельного права загальна концепція здійснення прав на чужі земельні
6
ділянки відсутня, а окремі питання їх правової природи, системи тощо усе ще
залишаються недостатньо дослідженими.
Зазначене зумовлює доцільність дослідження на рівні докторської
дисертації інституту здійснення прав на чужу земельну ділянку від моменту
його виникнення до теперішнього часу, з приділенням головної уваги його
характерним рисам за чинним земельним законодавством України.
Практичне значення розв'язання теоретичних проблем здійснення прав
на чужі земельні ділянки зумовлене тим, що від правильного розуміння та
застосування норм земельного та цивільного законодавства залежить
ефективність захисту прав та інтересів їх учасників.
На підставі викладеного можна дійти висновку, що питання наукового
аналізу здійснення прав на чужі земельні ділянки є актуальними з
теоретичної та практичної точок зору, що зумовлює доцільність розгляду
відповідної проблематики в рамках спеціального дослідження на рівні
докторської дисертації.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження є роботи таких
відомих учених у сфері загальної теорії, земельного та цивільного права, як:
С.С. Алексєєв, В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, І.А. Безклубий, А.Г. Бобкова,
О.Г. Бондар, Д.В. Бусуйок, О.А. Вівчаренко, Н.С. Гавриш, О.В. Гафурова,
О.В. Глотова, А.П. Гетьман, Д.В. Горбась, В.К. Гуревський, В.І. Гутьєва,
О.В. Дзера, К.О. Дремлюга, В.М. Єрмоленко, Л.П. Заставська,
Н.В. Ільницька, І.І. Каракаш, Т.О. Коваленко, М.О. Ковальчук, А.В. Копилов,
Ю.В. Корнєєв, В.В. Костицький, М.В. Краснова, Н.С. Кузнецова,
П.Ф. Кулинич, Л.В. Лейба, Р.А. Майданик, Р.І. Марусенко,
А.М. Мірошниченко, Є.О. Мічурін, Л.А. Музика, В.Л. Мунтян,
В.І. Нагнибіда, К.О. Настечко, В.В. Носік, О.А. Підопригора, О.О. Піфко,
О.О. Погрібний, С.О. Погрібний, П.М. Рабінович, В.В. Савчак,
І.Ф. Севрюкова, В.І. Семчик, І.О. Середа, В.Д. Сидор, О.І. Сліпченко,
А.К. Соколова, Р.О. Стефанчук, Н.І. Титова, В.Ю. Уркевич, Є.О. Харитонов,
О.І. Харитонова, Г.Г. Харченко, В.В. Цюра, Н.В. Черкаська,
7
Ю.С. Шемшученко, А.П. Шеремет, М.В. Шульга, В.З. Янчук, Д.М. Яценко та
ін.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану наукових
досліджень Національного університету «Одеська юридична академія» на
2011-2015 роки комплексної теми «Теоретичні та практичні проблеми
забезпечення сталого розвитку української державності та права»,
затвердженої рішенням вченої ради від 10 лютого 2011 року, протокол № 1
(державний реєстраційний номер 0110U000671) та за темою науководослідної роботи кафедри аграрного, земельного та екологічного права
університету «Правове забезпечення сталого розвитку земельних та
екологічних відносин у південному регіоні України» на 2011–2015 роки,
затвердженою рішенням кафедри від 1 квітня 2011 року № 6.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження
полягає у з’ясуванні методологічних, теоретичних і конституційних основ
здійснення прав на чужі земельні ділянки, визначенні їх юридичної сутності,
місця у системі прав на землю в Україні, сучасного стану здійснення прав на
чужі земельні ділянки та перспектив правового регулювання суспільних
відносин у сфері набуття і реалізації суб’єктивних прав на чужі земельні
ділянки сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення в
Україні.
Для досягнення поставленої мети було вирішено такі основні завдання:
розкрити методологічні засади, гносеологічні підходи до сучасного
наукового розуміння юридичної сутності прав на чужі земельні ділянки та їх
здійснення і сформулювати концептуальні основи здійснення прав на чужі
земельні ділянки сільськогосподарського і несільськогосподарського
призначення різних форм власності на землю в системі публічного і
приватного права України;
розглянути еволюцію законодавчого забезпечення прав на чужі
земельні ділянки та їх здійснення у механізмі правового регулювання
8
земельних відносин упродовж 25 років проведення земельної реформи в
Україні;
провести науковий аналіз конституційних засад здійснення прав на
чужі земельні ділянки в системі публічного і приватного права;
розкрити юридичну природу здійснення прав на чужі земельні ділянки
у доктрині земельного права та чинному законодавстві України крізь призму
співвідношення і взаємодії приватного і публічного права;
з’ясувати місце та функціональне призначення прав на чужі земельні
ділянки у системі прав на землю в Україні;
визначити поняття «права на чужі земельні ділянки» та «здійснення
прав на чужі земельні ділянки» як юридичних категорій земельного права
України;
провести класифікацію прав на чужі земельні ділянки в системі прав на
землю в Україні;
розкрити об’єктний і суб’єктний склад у здійсненні прав на чужі
земельні ділянки;
проаналізувати можливі і допустимі межі здійснення суб’єктивних
прав на чужі земельні ділянки в системі приватного і публічного права;
розкрити нормативний механізм правового регулювання суспільних
відносин у сфері здійснення суб’єктивних прав на земельні ділянки за
законодавством України;
зробити науковий пошук з питань юридичних підстав набуття і
реалізації суб’єктивних прав на чужі земельні ділянки, а також правових
умов, способів здійснення таких прав та юридичних підстав їх припинення;
проаналізувати договірний механізм правового регулювання
суспільних відносин у сфері набуття і реалізації суб’єктивних прав на чужі
земельні ділянки для сільськогосподарських потреб, забудови та інших
потреб;
сформулювати теоретичні висновки і практичні рекомендації щодо
удосконалення системи, структури, об’єктів, суб’єктів, змісту прав на чужі
9
земельні ділянки та їх здійснення у механізмі приватноправового
регулювання земельних відносин у сучасних умовах.
Об’єктом дослідження є правовідносини, які виникають, змінюються і
припиняються у зв’язку із набуттям і реалізацією суб’єктивних прав на чужі
земельні ділянки сільськогосподарського і несільськогосподарського
призначення в Україні.
Предметом дослідження є теоретичні і практичні проблеми здійснення
прав на чужі земельні ділянки на землях різних форм власності та цільового
призначення; норми Конституції України, в яких закріплюються імперативи,
гарантії та механізм здійснення права власності на землю Українського
народу; набуття і реалізація права власності та інших прав громадянами,
юридичними особами, державою і територіальними громадами; охорона
землі як основного національного багатства, що перебуває під особливою
охороною держави; а також норми чинного законодавства з питань
регулювання земельних відносин, доктринальні ідеї та наукові підходи до
розуміння юридичної природи суб’єктивних прав на землю як соціальних
цінностей суспільства; практика застосування чинного законодавства у сфері
здійснення права власності та похідних від нього речових прав на чужі
земельні ділянки.
Методи дослідження. У процесі дослідження проблем, які входять до
предмета дисертаційного дослідження, було використано філософські
(загальнонаукові) та окремі наукові методи пізнання, зокрема, метод
системно-структурного аналізу, історичний, порівняльно-правовий методи,
методи тлумачення правових норм, логіко-структурний та інші наукові
методи дослідження правових явищ.
Застосування історичного методу дослідження правових явищ
дозволило проаналізувати ретроспективні аспекти здійснення прав на чужі
земельні ділянки упродовж всього періоду реформування земельних відносин
в Україні, розкрити гносеологічні підходи до наукового розуміння юридичної
природи прав на чужі земельні ділянки.
10
Системно-структурний метод застосовано для дослідження поняття,
ознак, сутності здійснення прав на чужі земельні ділянки, визначення місця
цих прав у системі прав на землю в Україні, а також для дослідження
юридичних підстав, правових умов, способів набуття і реалізації
суб’єктивних прав на чужі земельні ділянки, припинення таких прав,
особливостей договірного регулювання земельних відносин у сфері набуття
та реалізації прав на чужі земельні ділянки.
Формально-логічний метод використовувався при побудові структури
роботи, при викладі основних положень дисертаційної роботи,
формулюванні визначень та категорій, обґрунтуванні висновків та
рекомендацій. За допомогою формально-логічного методу досліджувалися
земельне та цивільне законодавство та практика його застосування.
Порівняльно-правовий метод застосовувався для дослідження
особливостей здійснення прав на чужі земельні ділянки у доктринах
цивільного і земельного права, співвідношення і взаємодії норм чинного
цивільного, земельного та іншого законодавства у сфері забезпечення
реалізації прав на чужі земельні ділянки, аналізу різних наукових підходів до
визначення та характеристики здійснення прав на чужі земельні ділянки в
Україні, дослідження законодавства деяких зарубіжних країн у сфері
здійснення набуття і реалізації суб’єктивних прав на чужі земельні ділянки.
Формулювання висновків і пропозицій, які містяться у дисертації,
зроблено за допомогою методу догматичного (логічного) аналізу і
тлумачення правових норм.
Емпіричну основу дослідження становлять нормативні акти земельного
та цивільного законодавства України, законодавство деяких зарубіжних
країн, міжнародні акти та судова практика.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що
дисертація є першим в доктрині земельного права України комплексним
дослідженням методологічних, теоретичних, конституційних основ і
практичних проблем здійснення прав на чужі земельні ділянки у механізмі
11
публічно-приватного правового регулювання суспільних відносин, що
виникають, змінюються і припиняються у зв’язку з набуттям і реалізацією
суб’єктивних прав на чужі земельні ділянки сільськогосподарського і
несільськогосподарського призначення.
Ступінь наукової новизни одержаних результатів характеризується
науковими положеннями, висновками і пропозиціями, які мають теоретичне і
практичне значення і сформульовані вперше:
обґрунтовано концепцію здійснення прав на чужі земельні ділянки в
сучасній системі прав на землю, суть якої полягає у тому, що права на чужі
земельні ділянки необхідно розглядати як важливі соціальні цінності
суспільства, забезпечення яких має відбуватися з врахуванням об’єктивних
закономірностей взаємодії природи, людини, економіки й суспільства і які є
похідними та залежними від права власності на землю, набуття та реалізація
яких має здійснюватися в рамках закріплених у Конституції України та
чинному законодавстві форм власності на землю, відповідно до цільового і
функціонального використання земель як сільськогосподарського, так і
несільськогосподарського призначення з обов’язковим додержанням
принципів, норм і положень чинного законодавства щодо обмежень,
обов’язків і заборон у використанні земель, забезпеченні їх охорони,
екологічної безпеки, гарантій здійснення таких прав у системі публічного і
приватного права;
встановлено, що в сучасній доктрині земельного права України
теоретичні і практичні проблеми здійснення прав на чужі земельні ділянки не
були предметом комплексного наукового дослідження, оскільки через
незавершеність реформування відносин власності на землю питання щодо
набуття і реалізації суб’єктивних прав на чужі земельні ділянки не мали
особливої актуальності у практиці використання земель різних категорій;
розкрито еволюцію, основні етапи, сучасний стан і тенденції
законодавчого забезпечення прав на чужі земельні ділянки та механізму
правого регулювання набуття реалізації суб’єктивних прав на чужі земельні
12
ділянки крізь призму співвідношення і взаємодії норм чинного цивільного,
земельного, екологічного та іншого законодавства відповідно до Конституції
України в системі публічного і приватного права;
науково доводиться, що закріплене у 1990 році у земельному
законодавстві право довічного успадковуваного землеволодіння було
необґрунтовано вилучене із ЗК України 1992 року і тому в сучасних умовах
доцільно відтворити у системі речових прав на землю право володіння
землею як самостійне право на користування чужою земельною ділянкою для
сільськогосподарських потреб;
визначено юридичну природу поняття «права на чужі земельні
ділянки» та здійснення цих прав крізь призму наукових ідей, поглядів,
теоретичних висновків щодо таких понять і категорій, як право на річ, право
на чужу річ, речове право, обмежене речове право, обмеження і обтяження
права тощо;
обґрунтовано висновок, за яким юридична категорія «здійснення» прав
на землю містить у собі такі елементи, як «набуття» та «реалізація» прав, і
тому може бути визначена як сукупність законодавчо закріплених
допустимих і можливих видів поведінки особи, спрямованої на набуття і
реалізацію прав на чужу земельну ділянку, детерміновану матеріальними та
іншими потребами та інтересами особи у використанні землі з врахуванням
цільового призначення землі, раціонального використання та охорони землі,
а також її функціонального призначення;
сформульовано визначення поняття «права на чужі земельні ділянки»,
під якими пропонується розуміти самостійні абсолютні і водночас похідні від
права власності права, що мають характер обтяження речового права
власності, які є забезпеченою законом можливістю володіння та / або
користування земельними ділянками різних форм власності, спрямовані на
задоволення балансу потреб та інтересів власників землі та чужих
користувачів земельними ділянками шляхом вилучення корисних
властивостей з чужої земельної ділянки для певної мети у межах,
13
встановлених сторонами відповідно до закону, договору або ж за рішенням
суду;
доведено, що права на чужі земельні ділянки у системі прав на землю в
Україні за своєю юридичною природою є обмеженими речовими правами
щодо володіння та / або користування чужими земельними ділянками,
похідними від права власності на землю і такими, що обтяжують його;
зроблено висновок про те, що зміст прав на чужі земельні ділянки
формується з врахуванням забезпечення балансу публічних і приватних
інтересів у використанні землі, збереженні корисних властивостей землі, її
цільового призначення, функціонального використання відповідно до
категорії земель з обов'язковим додержанням вимог чинного земельного,
екологічного законодавства щодо виконання комплексу природоохоронних
заходів, охорони землі як основного національного багатства;
проведено класифікацію прав на чужі земельні ділянки за такими
критеріями, як: цільове призначення (на сільськогосподарське
землекористування, для зведення житлових та інших будинків, споруд тощо,
для потреб промисловості, транспорту, зв᾽язку, оборони тощо); суб᾽єктний
склад (право землекористування громадян, іноземних громадян, осіб без
громадянства, юридичних осіб тощо); строки (на постійне та тимчасове);
форми користування (колективне, індивідуальне); множинність осіб
(загальне, відособлене, сумісне); надання зустрічного задоволення (платне,
безоплатне); підстави виникнення (договір, адміністративний акт тощо);
обсяг повноважень користувача (повне, неповне); ступінь захисту та
пріоритету (речове або зобов’язальне);
із врахуванням існуючого у доктрині земельного права поділу
обов'язків у земельно-правових відносинах на земельні, земельно-майнові,
земельно-екологічні запропоновано класифікацію обов’язків на публічні
земельно-майнові та приватні земельно-майнові обов’язки у здійсненні прав
на чужі земельні ділянки;
14
дослідження об'єктів прав на чужі земельні ділянки дозволило зробити
висновок про те, що у правовідносинах, пов’язаних із здійсненням прав на
чужі земельні ділянки, поняття «чужа земельна ділянка» як об’єкт права
може розглядатися лише у загальному значенні, оскільки мета користування
землею є різною у здійсненні сервітутів, емфітевзису чи суперфіцію, що
визначає специфіку видів таких земельних ділянок і вимог, які встановлені
для такого користування;
зроблено висновок про те, що підставами виникнення прав на чужі
земельні ділянки є сукупність юридичних фактів (юридичний склад), до яких
входять дві групи таких підстав: матеріальні підстави (договір, заповіт тощо)
і процедурні (реєстраційні) підстави (державна реєстрація прав власності на
земельну ділянку, прав на чужі земельні ділянки);
визначено поняття договірного регулювання відносин, що виникають у
зв’язку зі здійсненням суб’єктивних прав на чужі земельні ділянки, як
впорядкування відносин між сторонами з приводу здійснення прав на чужі
земельні ділянки на засадах вільного узгодженого волевиявлення,
спрямованого на встановлення, зміну або припинення відповідних
правовідносин тією мірою, якою це допускають норми земельного
законодавства щодо збереження і охорони землі.
удосконалено:
закріплену у чинному земельному законодавстві систему прав на чужі
земельні ділянки шляхом внесення пропозиції щодо розробки
законопроектів, у яких врегулювати підстави, умови, способи, межі та
порядок здійснення прав на чужі земельні ділянки сільськогосподарського і
несільськогосподарського призначення;
правову конструкцію здійснення прав на чужі земельні ділянки крізь
призму набуття і реалізації суб’єктивних прав на володіння чи користування
індивідуально визначеними на місцевості земельними ділянками, які
належать на праві власності тим чи іншим суб’єктам;
15
теоретичні висновки і положення щодо системи прав на чужі земельні
ділянки в частині визначення юридичної природи права постійного
користування землею та його співвідношення з такими правами, як
емфітевзис, суперфіцій, земельний сервітут;
теоретичні положення щодо підстав набуття, реалізації суб’єктивних
прав на чужі земельні ділянки в частині правових умов, способів та
механізму здійснення таких прав в сучасних умовах;
механізм договірного регулювання суспільних відносин у сфері
набуття і реалізації прав на чужі земельні ділянки в частині визначення
предмета, умов, змісту договорів на встановлення сервітутів, емфітевзису,
суперфіцію.
дістали подальшого розвитку:
доктринальні підходи до сучасного розуміння системи приватного і
публічного права в частині механізму публічно-приватного регулювання
суспільних відносин у сфері набуття та реалізації суб’єктивних прав на чужі
земельні ділянки;
наукові ідеї і положення щодо землі як об’єкта права власності у
контексті набуття і реалізації суб’єктивних прав на чужі земельні ділянки;
наукові підходи до розуміння речових прав на чужі земельні ділянки в
частині визначення землі як об’єкта нерухомості та його співвідношення з
нерухомим майном;
теоретичні висновки щодо визначення правового становища суб’єктів
здійснення права власності та інших прав на чужі земельні ділянки в частині
набуття і реалізації таких прав іноземними фізичними і юридичними
особами;
наукові висновки щодо гарантій здійснення прав на чужі земельні
ділянки;
наукові положення щодо земельної правоздатності, яка може бути як
загальною, так і спеціальною у здійсненні прав на чужі земельні ділянки.
16
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів.
Висновки і пропозиції, сформульовані у дисертаційній роботі, можуть бути
використані у:
науково-дослідній діяльності – як основа для подальшого наукового
дослідження проблем здійснення прав на чужі земельні ділянки у земельному
та цивільному праві України;
правотворчій діяльності – для удосконалення чинного земельного та
цивільного законодавства у частині регулювання здійснення прав на чужі
земельні ділянки;
правозастосовчій діяльності – для забезпечення єдності розуміння і
правильного застосування норм, які регулюють відносини щодо виникнення і
здійснення прав на чужі земельні ділянки;
практичній діяльності – при укладанні договорів емфітевзису,
суперфіцію, про встановлення сервітуту;
навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників
і навчальних посібників з земельного права, при підготовці навчальних
курсів та викладанні навчальних дисциплін;
правовиховній роботі – для формування професійної правосвідомості та
подолання правового нігілізму.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане
здобувачем особисто, всі результати цієї роботи, сформульовані в ній висновки,
положення, рекомендації та пропозиції обґрунтовано на основі особистих
досліджень автора. Для аргументації окремих положень роботи
використовувалися праці інших науковців із посиланнями на такі праці.
Апробація результатів дисертації. Отримані в процесі дисертаційного
дослідження результати доповідались та обговорювались на засіданнях
кафедри аграрного, земельного та екологічного права Національного
університету «Одеська юридична академія» і були апробовані на
всеукраїнських та міжнародних конференціях, круглих столах, засіданнях
методичної ради Головного територіального управління юстиції в Одеській
17
області, зокрема, на: Науково-практичній конференції «Проблеми правового
забезпечення підприємницької діяльності, пов’язаної з морем» (17 березня
2006 р., м. Одеса); Міжнародній науково-методичній конференції «Римське
право і сучасність» (19–20 травня 2006 р., м. Одеса); 9-й (61-й) звітній
науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу
ОНЮА (26 квітня 2006 р., м. Одеса); Міжнародній науковій конференції
«Життя І.В. Шерешевського як духовна єдність між поколіннями юристів»
(13 грудня 2008 р., м. Одеса); Всеукраїнській науковій конференції «Правове
життя сучасної України» (18–19 квітня 2008 р., м. Одеса); Міжнародній
науковій конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу
«Правове життя сучасної України» (5–6 червня 2009 р., м. Одеса);
Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького та
аспірантського складу (21–22 травня 2010 р., м. Одеса); Міжнародній
науковій конференції «Римське право і сучасність (Шерешевські читання)» (4
грудня 2010 р., м. Одеса); Міжнародній науковій конференції професорськовикладацького складу (20–21 травня 2011 р., м. Одеса); Міжнародній
науковій конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу
«Правове життя сучасної України» (20–21 квітня 2012 р., м. Одеса);
Круглому столі Національного університету «Одеська юридична академія»
«Проблеми вдосконалення цивільного законодавства України» (12 травня
2012 р., м. Одеса); Круглому столі «Нова редакція Конституції України та
вдосконалення цивільного законодавства: проблеми гармонізації» (14
вересня 2013 р., м. Одеса); Міжнародній науково-практичній конференції
«Актуальные проблемы юридической науки и правоприменительной
практики» (26–27 вересня 2013 р., м. Харків); Міжнародній науковопрактичній конференції «Теорія і практика сучасної юриспруденції» (13–14
грудня 2013 р., м. Херсон); Міжнародній науково-практичній конференції
«Актуальні правові проблеми публічно-приватного партнерства у сфері
аграрних, земельних, екологічних та космічних відносин» (22 листопада 2013
р., м. Київ); Інтернет-конференції «Цивілістичні читання присвячені памяті
18
І.В. Шерешевського «Цивільний кодекс України досвід 10-ти років
застосування» (06 грудня 2013 р., м. Одеса); Міжнародній науковопрактичній інтернет-конференції ім. Ю.С. Червоного «Актуальні проблеми
цивільного права та процесу» (13 грудня 2013 р., м. Одеса); Міжнародній
науково-практичній конференції «Реформування законодавства України та
розвиток суспільних відносин в Україні: питання взаємодії» (28–29 березня
2014 р., м. Ужгород); Міжнародній науково-практичній конференції «Правові
та інституційні механізми забезпечення сталого розвитку України» (15–16
травня 2015 р., м. Одеса); Круглому столі, присвяченому 10-річчю
Чернівецького інституту національного університету «Одеська юридична
академія» та 25-річчю Всеукраїнської громадської організації «Асоціація
українських правників» (12 травня 2016 р., м. Чернівці); ХІІІ Міжнародній
науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової
системи» (24–25 червня 2016 р., м. Луцьк); Науково-педагогічному
стажуванні «Інноваційні освітні технології: досвід Європейського Союзу та
його впровадження в процес підготовки юристів» (10–13 серпня 2016 р., м.
Братислава Словацька Республіка), Першому зібранні фахівців споріднених
кафедр з обговорення актуальних наукових проблем та методики викладання
аграрного, земельного, екологічного та природоресурсного права у вищих
навчальних закладах України (9–10 вересня 2016 р., м. Одеса).
Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та
пропозиції дисертаційного дослідження викладено в одній одноособовій
монографії «Здійснення прав на чужі земельні ділянки в Україні: проблеми
теорії та практики», у 4 навчально-методичних посібниках, 1 практичному
посібнику, 29 наукових статтях, з яких 22 статті опубліковано у фахових
виданнях, перелік яких затверджено МОН України, 4 статті – у зарубіжних
виданнях, 3 статті – у наукових виданнях, а також у 23 тезах доповідей.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів,
поділених на 14 підрозділів, висновків та списку використаних джерел, який
налічує 483 найменування. Загальний обсяг дисертації складає 322 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Розгляд проблем виникнення та здійснення прав на чужу земельну
ділянку дозволяє зробити низку висновків, які мають теоретичне та
практичне значення.
1. При обранні методології дослідження прав на чужі земельні ділянки
доцільно виходити з того, що проведення кожного дослідження передбачає
наявність таких взаємопов’язаних компонентів: по-перше, визначення
об’єкта дослідження, по-друге, проблемність стану об’єкта дослідження, потретє, слідування логічно послідовному шляху дослідження об’єкта у його
проблемному стані, по-четверте, обґрунтованість і доведеність результатів
дослідження і, нарешті, можливість безпосереднього або опосередкованого
використання результатів дослідження на практиці. Тому дослідження
проблем здійснення прав на чужі земельні ділянки має включати визначення
поняття «здійснення прав», його складових, взятих у динаміці, а також такої
категорії, як чужі земельні ділянки, і встановлення сутності та видів прав на
них.
2. Основою бачення та характеристики категорії «здійснення прав» є
розрізнення понять «здійснення» та «реалізація» прав, співвідношення яких
виглядає таким чином.
Здійснення суб’єктивних прав, перш за все, припускає певну
сукупність фактичних дій, спрямованих на реалізацію зазначеного права.
Сама реалізація має розумітися як перетворення абстрактної можливості у
реальність. Таким чином, реалізація суб’єктивного права – це перетворення
абстрактної можливості (суб’єктивного права) у реальність за допомогою
вчинення сукупності дій фактичного або юридичного характеру (здійснення)
з метою задоволення інтересу. При цьому реалізація суб’єктивного права – це
сфера дії, насамперед, приватного права, у той час як суб’єктивні обов’язки
можуть виникати і у галузі приватного права (стосовно іншої сторони у
правовідносинах, котра має відповідне суб’єктивне право), і у галузі
267
публічного права (стосовно певного соціального утворення, головним з яких
є держава). В останньому випадку суб’єктивне право уповноваженої особи
(публічного утворення – держави) відходить на другий план. Воно нібито не
існує, хоча його можна сформулювати, як право вимагати від зобов’язаної
особи певної поведінки, передбаченої нормами права.
Особа, яка має суб’єктивне право, у процесі його здійснення повинна
підкорятися вимогам закону, що встановлює певні межі, в яких право тільки
й може здійснюватися. Отже, кожне суб'єктивне право має межі, що є його
невід’ємною властивістю. Межі суб’єктивного права – це передбачені
законом рамки, що визначають міру можливої поведінки уповноваженої
особи правовідносин. Порушення встановлених меж здійснення права є
неправомірною дією і тягне відмову в захисті суб'єктивного права.
Крім того, здійснення суб’єктивних прав не може виходити за межі
їхнього призначення. Під призначенням права розуміється та мета, заради
досягнення якої суб’єктивне право надається учасникам правовідносин. Зміст
поняття «здійснювати» відображається термінами «реалізувати»,
«виконувати» і «набувати», оскільки вони позначають завершену дію або ж
процес, пов’язаний з перетворенням ідеї, задуму, правила, норми, наказу,
закону тощо у дійсність. Водночас «виконувати» пов’язується з певним
обов’язком у процесі реалізації чого-небудь.
3. Земельне право за своїм характером, в силу великого суспільного
значення землі, поєднує у собі елементи як приватного, так і публічного
права. Тому розгляд прав на чужі земельні ділянки можливий лише під кутом
зору як приватного, так і публічного права. Відносини між суб’єктами в
процесі здійснення прав на чужі земельні ділянки зазнають впливу норм
цивільного і земельного права. При цьому захист суспільного інтересу, який
полягає, насамперед, у збереженні і охороні національного багатства – землі,
є у даному випадку визначальним, пріоритетним.
4. Аналіз стану дослідження проблематики здійснення прав на чужі
земельні ділянки у земельно-правовій доктрині України свідчить про великий
268
інтерес до неї, що відображається у значній кількості наукових праць,
присвячених різним аспектам прав на чужу земельну ділянку. Однак вони
торкаються окремих проблем таких прав або окремих їх видів. До того ж
далеко не всі з них виконані після оновленого земельного та цивільного
законодавства, містять або теоретичні положення стосовно прав на чужу
земельну ділянку, або ж стосуються суто практичних питань, пов’язаних із
застосуванням відповідних норм. Крім того, відсутня єдина концепція прав
на чужу земельну ділянку, недостатньо досліджена проблематика набуття та
реалізації зазначених прав. Зазначене зумовлює необхідність комплексного
наукового дослідження на рівні докторської дисертації концептуальних засад
здійснення прав на чужу земельну ділянку.
5. Під правами на чужу земельну ділянку пропонується розуміти
самостійні абсолютні (але похідні від права власності і такі, що мають
характер обтяження) речові права, які є забезпеченою законом можливістю
володіння та / або користування земельними ділянками різних форм
власності, спрямовані на задоволення балансу потреб та інтересів власника
землі та чужих користувачів земельними ділянками шляхом вилучення
корисних властивостей з чужої земельної ділянки для певної мети та у
встановлених не лише сторонами, але й державою межах відповідно до
закону, договору чи рішення суду.
Для прав на чужі речі характерними є такі ознаки: 1) похідний від
права власності характер; 2) абсолютний характер таких прав; 3) слідування
«права за речами» (тобто право на чужу річ пов’язане з певною річчю і без
неї не існує. Зміна власника не є підставою для припинення суміжних
речових прав); 4) надання суб’єкту суміжного речового права переваги щодо
суб’єктів зобов’язального права у реалізації права користування майном;
5) абсолютний захист прав на чужі речі. Права та інтереси особи, яка має
речове право на чуже майно, захищаються у тому ж порядку (в тому числі й
від власника майна), що й права власника цієї речі.
6. Права на землю можуть бути класифіковані таким чином.
269
Права на землю можуть бути первинними і похідними. До первинних
прав належить право власності. Похідними є всі інші права, що ґрунтуються
на праві власника на землю. Сам характер використання земельної ділянки
значною мірою обумовлений і визначається правом власності на землю.
Види землекористування поділяються за різними критеріями:
за цільовим призначенням (на сільськогосподарське
землекористування, для зведення житлових та інших будинків, споруд тощо,
для потреб промисловості, транспорту, зв᾽язку, оборони тощо);
за суб᾽єктом (право землекористування громадян, іноземних громадян,
осіб без громадянства, юридичних осіб тощо);
за строком (на постійне та тимчасове);
за формами (колективне, індивідуальне);
за множинністю осіб (загальне, відособлене, сумісне);
за наданням зустрічного задоволення (платне, безоплатне);
за підставою виникнення (договір, адміністративний акт тощо);
за обсягом повноважень користувача (повне, неповне. До «повного»
права землекористування відносять користування на підставі правового
титулу, що виключає користування земельною ділянкою іншими особами на
іншому «повному» праві, у тому числі власником (право постійного
користування, оренда, емфітевзис, суперфіцій), обсяг користування за
«повного» права дорівнює обсягу користування власника. До «неповного»
права відносять право землекористування, що може «співіснувати» з
«повним» і тим більше «неповним» правом користування – наприклад, право
загального землекористування, право використання земельних ділянок для
проведення розвідувальних робіт, випасання худоби, право залишати
автомобіль на стоянці);
за ступенем захисту та пріоритетом (речове або зобов᾽язальне).
Права на чужі речі можуть бути віднесені, у залежності від їх виду, до
різних прав землекористування за різними підставами. За об’єктами
здійснення речові права на чужі земельні ділянки можуть бути класифіковані
270
відповідно до закріпленого у ЗК України принципу поділу земель на
категорії за основним цільовим призначенням на такі види, як право
користування чужими земельними ділянками для забудови об’єктами
аграрної інфраструктури на землях сільськогосподарського призначення
(оптові ринки сільськогосподарської продукції), для ведення фермерського
чи особистого селянського господарства, спорудження об’єктів житлової і
громадської забудови, промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики,
оборони та іншого несільськогосподарського призначення, рекреаційного,
оздоровчого, історико-культурного призначення, лісогосподарського
призначення тощо. При цьому залежно від того чи іншого виду речових прав
у законодавстві мають визначатись підстави, умови, способи і механізм
набуття і реалізації суб’єктивних речових прав на чужі земельні ділянки
відповідно до особливостей правового режиму земель кожної із закріплених
у ЗК України категорії земель.
Права на чужі земельні ділянки можна також поділити на речові права
виключного або невиключного (сервітут), постійного або строкового,
первинного та зазвичай оплатного користування чужою земельною ділянкою
для певних потреб. Вбачається, що запропоновані класифікації прав на чужі
земельні ділянки є прийнятними для розкриття юридичної природи речових
прав на чужі земельні ділянки.
Щодо поділу речових прав на чужі земельні ділянки за таким
критерієм, як відношення цих прав до права власності на землю, вважаємо,
що первинним у такій класифікації є право власності на землю, а всі інші
права на землю є вторинними або ж похідними і їх здійснення детерміновано
правовим режимом власності на землю і земельні ділянки.
За суб’єктним складом речові права на чужі земельні ділянки можуть
бути поділені на види залежно від особливостей правового становища осіб,
які можуть набувати і реалізовувати права на користування чужими
земельними ділянками для задоволення своїх приватних, групових чи
суспільних потреб та інтересів. У зв’язку з цим права на чужі земельні
271
ділянки можуть бути класифіковані на такі види, як а) право громадян
України на користування чужими земельними ділянками; б) право
юридичних осіб України на користування чужими земельними ділянками; в)
право іноземців на користування чужими земельними ділянками; г) право
іноземних юридичних осіб на користування чужими земельними ділянками;
д) право держави на користування чужими земельними ділянками; е) право
територіальних громад на користування чужими земельними ділянками.
Залежно від правового титулу суб’єктів земельних правовідносин права
на чужі земельні ділянки можна розглядати як права власників на чужі
земельні ділянки і права землекористувачів на чужі земельні ділянки, а також
права на чужі земельні ділянки осіб, соціальних груп, громад, які не мають
правових титулів на землю чи земельні ділянки.
Права на чужі земельні ділянки можна класифікувати також за тими
правомочностями, які можуть мати ті чи інші суб’єкти щодо використання
чужих земельних ділянок. За таким критерієм права на чужі земельні ділянки
можна поділити на такі види: а) право користування чужою земельною
ділянкою; б) право володіння і користування чужою земельною ділянкою;
в) право розпорядження речовим правом; г) право переходу речових прав на
земельні ділянки.
7. Особливістю земельної ділянки як об’єкта правовідносин є
специфічне поєднання двох факторів – майнового та екологічного, які
розкривають її складну юридичну природу. Земельна ділянка є нерухомою
річчю, щодо якої в певної особи можуть існувати майнові права та обов’язки.
Однак, на відміну від інших предметів матеріального світу, земельна ділянка
є також частиною навколишнього природного середовища, унікальним
природним ресурсом, що характеризується родючістю та іншими
неповторними властивостями, а також можливістю впливу на екологічну
ситуацію як у регіоні, так і у країні в цілому. Саме тому велику питому вагу у
регулюванні відносин, об’єктом яких є земельна ділянка, займають норми
публічно-правового характеру.
272
8. Дослідження об’єктів прав на чужі земельні ділянки дозволило
зробити висновок про те, що про такий об’єкт, як «чужа земельна ділянка»,
може йтися лише у загальному значенні, оскільки мета користування, яка є
різною щодо сервітутів, емфітевзису та суперфіцію, визначає специфіку
видів користування земельними ділянками і вимог, встановлених стосовно
такого користування.
9. Земельні права виникають з народженням людини і реалізуються
громадянином на свій розсуд. Умовно виділяються абсолютні природні земельні
права (землі загального користування населених пунктів, землі, що
використовуються як шляхи сполучення, для задоволення культурно-побутових
і комунально-побутових потреб) і відносні земельні права (надання земель для
ведення особистого селянського, фермерського господарства, будівництва і
обслуговування житлового будинку, дачного і гаражного будівництва тощо).
Попри припустимість такого поділу, більш виправданим здається вести мову не
про абсолютні та відносні земельні права, якими є, на нашу думку, право
власності на землю та похідні від нього права, а про публічні (громадські) та
приватні земельні права.
10. Зміст прав на чужі земельні ділянки завжди формується з
врахуванням публічного, суспільного інтересу, який полягає у збереженні
корисних якостей землі, вимог її цільового використання, відповідності типу
земель тій діяльності, яка має здійснюватися на земельній ділянці, і
обов’язкового комплексу природоохоронних заходів, котрі не залежать від
волі суб’єктів цих прав і встановлені імперативно.
11. Із врахуванням існуючого у доктрині земельного права поділу
обов’язків у земельно-правових відносинах на земельні, земельно-майнові,
земельно-екологічні запропоновано класифікацію обов’язків, відповідно до
того, якими за своєю суттю вони є: публічно-правовими чи
приватноправовими. Оскільки земельно-майнові обов’язки не є однаковими,
слід поділяти їх на публічні земельно-майнові та приватні земельно-майнові.
До публічних земельно-майнових обов’язків належить обов’язок сплати
273
податку, до приватних земельно-майнових – внести плату за користування
земельною ділянкою. Це має і практичне значення, оскільки публічні
земельно-майнові обов’язки не можуть бути змінені угодою сторін, вони
встановлюються імперативно і змінюються лише у встановленому законом
порядку. Приватні земельно-майнові обов’язки можуть змінюватися угодою
сторін: може бути змінений розмір оплати або оплата може бути скасована
взагалі. Що стосується земельно-екологічних обов’язків, то вони належать до
суто публічно-правових.
12. Права на чужі земельні ділянки виникають на підставі юридичних
фактів при дотриманні встановлених земельним законом умов і визначеними
у законі способами.
Підстави виникнення (набуття) прав на чужі земельні ділянки
пропонується розуміти як визначені актами земельного законодавства
комплексні юридичні і фактичні склади, які включають юридичні факти,
юридично значущі умови (у встановлених законом випадках), що у чітко
визначеній послідовності зумовлюють виникнення суб’єктивних прав на
землю встановленими законом способами. Такими підставами слугує
сукупність юридичних фактів (юридичний склад), до яких входять дві групи
підстав: матеріальна підстава (договір, заповіт тощо) і процедурна
(реєстраційна) підстава. Крім того, реєстраційна підстава охоплює такі стадії
відповідних дій: реєстрація прав власності на земельну ділянку, державна
реєстрація прав на чужі земельні ділянки і державна реєстрація відповідних
документів.
Умови є багатокомпонентною категорією і можуть бути визначені, як
закріплені у законі обставини, правила, норми, дозволи або заборони, які
встановлюють певні вимоги щодо суб’єктів, об’єктів і порядку виникнення і
здійснення прав на чужі земельні ділянки, які тягнуть правові наслідки і
разом з юридичними фактами входять до юридичного складу, на підставі
якого виникають і здійснюються зазначені права. Ці умови можна поділити
на три або чотири групи – щодо землі як об’єкта, щодо статусу суб’єктів,
274
щодо змісту, щодо порядку набуття таких прав із земель приватної,
державної і комунальної власності.
Способи виникнення (набуття) – це певний процес, механізм, що
забезпечує динаміку відповідних правовідносин. Серед способів виникнення
прав на чужі земельні ділянки можна назвати, зокрема, продаж прав на
земельні ділянки державної чи комунальної власності (ст. 127 ЗК України) на
конкурентних засадах у формі аукціону, продаж прав на земельні ділянки
приватної власності. Реалізація права власності на землю передбачає перехід
такого права, а також інших прав на земельні ділянки від землевласника до
інших осіб у відповідних правових формах, серед яких найбільш
застосовуваними є правочини. За своєю юридичною природою угоди із
земельними ділянками мають не лише цивільно-правовий, але й публічноправовий характер, оскільки їх укладення і виконання опосередковано
рішеннями органів державної влади та місцевого самоврядування щодо
визначення правового режиму земельної ділянки як предмета угоди, а також
оформлення прав на земельні ділянки.
Способи здійснення прав на чужі земельні ділянки відрізняються від
способів виникнення таких прав. Спосіб здійснення суб’єктивного цивільного
права фізичної особи – це дія або комплекс дій по використанню
можливостей, закладених у цивільному суб’єктивному праві, що вказують, за
допомогою яких засобів, у якому порядку і відносно яких матеріальних чи
нематеріальних об’єктів здійснюється це право. До способів здійснення прав
на чужі земельні ділянки можна віднести, зокрема, державно-приватне
партнерство.
І підстави, і умови, і способи виникнення (здійснення) прав на чужі
земельні ділянки залежать від того, до якої форми власності належить
земельна ділянка – до приватної, державної чи комунальної.
13. Під договірним регулюванням відносин, що виникають у зв’язку зі
здійсненням суб’єктивних прав на чужі земельні ділянки, слід розуміти
впорядкування відносин між сторонами з приводу здійснення прав на чужі
275
земельні ділянки на засадах вільного узгодженого волевиявлення,
спрямованого на встановлення, зміну або припинення відповідних
правовідносин тією мірою, якою це допускають норми земельного
законодавства.
При укладенні договорів стосовно виникнення та здійснення прав на
чужу земельну ділянку застосовуються норми договірного права з
врахуванням специфіки кожного з видів прав на чужу земельну ділянку. Слід
враховувати співвідношення між імперативними (обов’язковими для сторін)
та диспозитивними (такими, що діють, якщо не змінені сторонами) нормами
закону. Імперативні норми договірного права мають обов’язково
враховуватися сторонами при укладенні договору. Ці норми завжди
однозначно формулюються у законі та вказують на неможливість
альтернативного варіанта, що припускав би їхню заміну волевиявленням
сторін, вони є обов’язковими і не можуть бути довільно змінені сторонами.
Оскільки законодавством не встановлено перелік тих умов, які повинен
мати договір емфітевзису, суперфіцію та договору про встановлення
сервітуту, взято за основу умови, встановлені для договору оренди землі.