СЛЕПЧЕНКО АНЖЕЛА АНАТОЛІЇВНА. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ЕКОЛОГІЧНУ ОСВІТУ ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ

Краткое описание

СЛЕПЧЕНКО АНЖЕЛА АНАТОЛІЇВНА. Назва дисертаційної роботи: "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ЕКОЛОГІЧНУ ОСВІТУ ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ "

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
Слепченко Анжела Анатоліївна
УДК 349.6:374.7(474)
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ЕКОЛОГІЧНУ ОСВІТУ
ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ
Спеціальність: 12.00.06 – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник
Балюк Г.І.,
професор, доктор юридичних наук,
член-кореспондент НАПрН України,
Заслужений юрист України
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП.........................................................................................................................3
РОЗДІЛ I. КОНЦЕПЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ: ПЕРЕДУМОВИ
ФОРМУВАННЯ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ............................................................14
1.1. Екологічна освіта в сучасному світі: поняття та правові ознаки .................14
1.2. Міжнародно-правові передумови розвитку екологічної освіти в
Україні .......................................................................................................................45
ВИСНОВКИ ДО I РОЗДІЛУ....................................................................................68
РОЗДІЛ II. ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ЕКОЛОГІЧНУ
ОСВІТУ ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ.......................................................................70
2.1. Право на екологічну освіту в системі екологічних та інших суб’єктивних
прав громадян ...........................................................................................................70
2.2. Аналіз правовідносин в сфері реалізації права на екологічну освіту
громадян в Україні....................................................................................................84
2.3. Екологізація освіти: поняття та правові аспекти...........................................106
2.4. Поняття та сутність еколого-правової освіти (на прикладі вищої юридичної
освіти) ......................................................................................................................117
ВИСНОВКИ ДО II РОЗДІЛУ.................................................................................133
РОЗДІЛ III. НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ПРАВА ГРОМАДЯН НА ЕКОЛОГІЧНУ ОСВІТУ........................................137
3.1. Стан нормативно-правового регулювання відносин у галузі екологічної
освіти в Україні. ......................................................................................................137
3.2. Державні стандарти освіти та обов‘язковий екологічний мінімум знань, як
гарантії права на екологічну освіту ........................................................................165
ВИСНОВКИ ДО III РОЗДІЛУ.................................................................................193
ВИСНОВКИ..............................................................................................................195
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................................198
3
ВСТУП
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. На шляху пошуку надійних засобів вирішення
екологічних проблем у контексті реалізації ефективної державної політики та
вдосконалення законодавства важливу роль відіграє зростання рівня
екологічної освіти населення та підвищення екологічної культури. Екологічні
та еколого-правові знання необхідні громадянам для ефективного здійснення їх
екологічних прав та обов’язків. Екологічна освіта покликана сприяти
докорінним змінам у свідомості громадян, відмові від споживацького
відношення до природи, а її результатом повинно стати формування нового
екологічного, в тому числі, й еколого-правового, світогляду, сформованого на
засадах сталого розвитку. Формування у населення екологічного світогляду
передбачено у якості основного принципу охорони навколишнього природного
середовища у Законі Україні «Про охорону навколишнього природного
середовища» від 25 червня 1991 р. [222] (п.«ж» ст. 3).Одним із важливих
напрямів розвитку сфери екологічної освіти в Україні є вдосконалення її
правових основ.
У сучасному світі освіта, в тому числі екологічна, визнається головним
пріоритетом на шляху досягнення цілей сталого розвитку. Зокрема,
Організацією Об`єднаних Націй 2005 – 2014 роки були проголошені Декадою
освіти в інтересах сталого розвитку. Основними засадами (стратегією)
державної екологічної політики України на період до 2020 року, затвердженими
Законом України від 21 грудня 2010 р. [207] підвищення рівня суспільної
екологічної свідомості визнається стратегічною ціллю національної екологічної
політики № 1 та передбачено здійснення низки заходів із розвитку екологічної
освіти для сталого розвитку України.
Прогресивним досягненням вітчизняної еколого-правової думки є
законодавче закріплення права громадян на одержання екологічної освіти
Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25
червня 1991 року. Проте з часу прийняття зазначеного закону і дотепер правове
4
регулювання у вказаній сфері майже не здійснювалося. Крім того, існують і
проблеми концептуального характеру – відсутність чіткого законодавчого
визначення поняття екологічної освіти, що призводить до неоднозначного
розуміння меж і ознак цього явища, підміну даним поняттям споріднених явищ
– екологічного просвітництва, екологічного виховання, екологічного
інформування, що не сприяє ефективному здійсненню зазначених видів
природоохоронної діяльності.
Поряд з цим, однією з найбільш актуальних проблем у зазначеній сфері
продовжує залишатися відсутність ґрунтовних науково-теоретичних розробок,
присвячених правовим аспектам екологічної освіти та забезпеченню реалізації
права громадян на екологічну освіту. На необхідності вдосконалення діяльності
держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини, створенні
дієвого механізму їх захисту та вирішенні системних проблем у зазначеній
сфері наголошено у Національній стратегії у сфері прав людини, затвердженій
Указом Президента України від 25 серпня 2015 року [209]. Забезпечення
пріоритетності прав і свобод людини як визначального чинника у діяльності
державних органів та органів місцевого самоврядування є метою реалізації
зазначеної Національної стратегії. З врахуванням викладеного, обрана тема
дисертаційного дослідження є актуальною та відповідає вимогам часу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконане відповідно до державної бюджетної науково-дослідної
роботи за темою «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і
практичний аспекти», яке проводиться на юридичному факультеті Київського
національного університету імені Тараса Шевченка (номер теми 11 БФ042-01,
номер державної реєстрації 01016U006631).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
поглиблення теорії екологічного права теоретико-правовими знаннями про
основи механізму забезпечення права громадян на одержання екологічної
освіти як елемента системи екологічних прав громадян в Україні, комплексний
науково-правовий аналіз теоретичних і практичних проблем забезпечення
5
зазначеного права, а також формулювання науково обґрунтованих
рекомендацій щодо удосконалення законодавства. Автором зосереджено увагу
на відносинах у галузі так званої "формальної" екологічної освіти у навчальних
закладах, що складають систему освіти України.
Для досягнення поставленої мети визначено наступні завдання:
1) проаналізувати основні правові та інші передумови розвитку екологічної
освіти в Україні та світі;
2) визначити сутність, поняття та правові ознаки таких категорій як
«екологічна освіта», «право на екологічну освіту» та «екологізація освіти»;
3) дослідити стан національного законодавства, яке регулює відносини
екологічної освіти, виявити його недоліки та запропонувати шляхи їх усунення;
4) охарактеризувати місце права на екологічну освіту в системі
екологічних прав громадян України;
5) дослідити особливості та склад правовідносин, у яких відбувається
реалізація права на екологічну освіту;
6) виявити та охарактеризувати особливі юридичні засоби забезпечення
права на екологічну освіту.
Об’єктом дослідження є право громадян на екологічну освіту як
комплексна правова категорія, яка включає об’єктивну та суб’єктивну сторони,
а також сукупність відповідних правовідносин. Предметом дослідження
виступають положення еколого-правової доктрини щодо правових аспектів
екологічної освіти, права громадян на екологічну освіту і його забезпечення,
національні, міжнародні, європейські нормативно-правові та інші акти,
документи, які містять положення щодо правових аспектів екологічної освіти,
права громадян на екологічну освіту та конституційного права на освіту.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає система
загально-наукових та спеціально-юридичних методів пізнання. Визначення
правової природи екологічної освіти, її ознак та закономірностей розвитку
здійснювалося за допомогою методу діалектичного пізнання. Метод
термінологічного аналізу застосовувався для уточнення понятійного апарату, в
6
тому числі, для визначення обсягу і змісту понять «екологічна освіта»,
«еколого-правова освіта», «екологізація освіти» та інших. Метод історичного
аналізу сприяв аналізу процесу становлення міжнародної стратегії розвитку
екологічної освіти в Україні та у світі за період з початку XX століття і дотепер.
Порівняльно-правовий метод покладено в основу аналізу законодавства
України в галузі екологічної освіти та інших країн. Застосування системноструктурного методу дало можливість дослідити особливості складу
правовідносин, у яких реалізується право громадян на екологічну освіту, а
також дослідити складну структуру об’єкта даних правовідносин. Тлумачення
норм права у поєднанні з формально-логічним методом слугували
методологічною основою для формулювання пропозицій по вдосконаленню
чинного нормативно-правового регулювання у досліджуваній сфері. За
допомогою комплексного методу сформульовано ряд наукових визначень,
прикладних положень дисертаційного дослідження, а також наукових
положень, що виносяться на захист.
Науково-теоретичною базою дослідження стали праці таких українських
та зарубіжних вчених-правознавців у галузі екологічного права, як:
Г.В. Анісімова, В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, С.О. Боголюбов, А.Г. Бобкова,
М.М.Бринчук, М.І. Васільєва, А.П. Гетьман, І.І. Каракаш, Н.Р. Кобецька,
В.В. Костицький, С.М. Кравченко, О.С. Колбасов, М.В. Краснова, П.Ф.
Кулинич, Т.І. Макарова, Н.Р. Малишева, А.М. Мірошніченко, В.В. Носік, Е.В.
Позняк, В.В. Петров, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга та інших вчених.
Для обґрунтування деяких теоретичних положень авторка зверталася до
робіт представників інших галузей юридичної науки, зокрема, Л.А.
Дольнікової, Г.А. Дорохової, А.П. Дудіна, М.Р. Іскандарової, В.М. Карташова,
В.В. Копейчикова, О.А. Лукашевої, М.І. Матузова, Ю.П. Орловського, Т.С.
Румянцевої, Г.С. Сапаргалієва, О.Ф. Скакун та інших вчених. Під час роботи
над дисертацією також використовувався доробок представників ряду інших
наук, серед яких М.Й. Бауер, В.В. Ільїн, Д.Ж. Маркович, І.В. Книш, В.С.
Ратніков, Н.Ф. Реймерс та інших.
7
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертації
може бути конкретизована у наступних науково-теоретичних висновках та
положеннях, які виносяться на захист:
Вперше:
1) обгрунтовано положення про те, що в сучасних умовах сформувалися
об‘єктивні міжнародні, світоглядно-філософські, екологічні та правові
передумови для визнання принципу пріоритетності екологічної освіти одним із
найважливіших принципів освіти в цілому, як важливого фактору забезпечення
сталого розвитку;
2) визначено сутність екологічної освіти, яка є складним соціальним явищем та
представляє собою самостійну сферу правового регулювання, що складається з
наступних елементів: а) об’єктивно існуючої системи екологічної освіти, яка
включає відповідні навчальні заклади та установи освіти, в тому числі органи
управління освітою (інституційна підсистема); б) структури екологічної освіти,
яка складається із рівнів, що відповідають загальній структурі освіти в Україні
– дошкільна, загальна середня, позашкільна, професійно-технічна, вища та
післядипломна екологічна освіта; в) специфічного процесу набуття екологічних
знань (навчально-виховний, педагогічний процес); г) сукупності екологічних
знань, вмінь та навичок, засвоєних особою відповідно до змісту державних
стандартів освіти (екологічна освіта у суб’єктивному розумінні); ґ) екологічної
свідомості, екологічного мислення, екологічного світогляду та екологічної
культури як особистісних характеристик суб’єктів, сформованих у результаті
навчання (психологічні аспекти екологічної освіти);
3) встановлено, що поєднання усіх зазначених елементів екологічної освіти в їх
діалектичному взаємозв’язку відбувається у відповідних правовідносинах в
галузі екологічної освіти, коли в результаті спеціальної діяльності зобов'язаних
суб'єктів (органів управління, навчальних закладів, педагогічних та науковопедагогічних працівників) на підставі правових норм, закріплених нормативноправовими актами різного рівня, та у відповідності із системою відповідних
стандартів освіти особа здобуває можливість реалізувати своє право на
8
екологічну освіту та одержати певну сукупність екологічних знань, вмінь та
навичок, обсяг яких відповідає певному рівню освіти;
4) доведено, що суб‘єктивне право на екологічну освіту тісно взаємопов‘язане з
іншими екологічними правами громадян і виступає у якості гарантії більш
ефективної реалізації зазначених прав, а також екологічних обов‘язків
громадян. На підставі цього зроблено висновок про те, що право на екологічну
освіту займає ключове місце в системі екологічних прав громадян, що
обумовлюється опосередкованим впливом його реалізації на стан охорони
навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та
забезпечення екологічної безпеки, який відбувається через формування
екологічної свідомості, екологічного мислення, компетентності та культури
осіб, що проявляються у їх діяльності у сфері довкілля;
5) сформульовано визначення суб‘єктивного права на екологічну освіту
громадян, як гарантованої юридичної можливості одержати необхідний обсяг
екологічних знань, вмінь та навичок відповідно до певного освітнього,
освітньо-кваліфікаційного рівня або ступеня в усіх навчальних закладах
системи освіти незалежно від їх типу, рівня та форми власності в межах
відповідних освітніх стандартів та іншої навчально-методичної документації;
6) доведено, що характерними ознаками сучасного етапу розвитку правового
регулювання в галузі екологічної освіти в Україні є запланований в Україні
розвиток екологічної освіти для сталого розвитку, а також екологізація та
модернізація освіти, які є, одночасно, напрямками як державної екологічної
політики, так і державної політики в галузі освіти, та ставлять на порядок
денний питання розробки і законодавчого закріплення ефективного правового
механізму, що складатиметься із законодавчої бази, інституційнофункціонального, фінансового забезпечення та гарантуватиме
загальнообов`язковість екологічної освіти на рівні екологічного імперативу;
7) встановлено, що юридичним фактом, який обумовлює можливість реалізації
права на екологічну освіту у освітянських правовідносинах, є факт
запровадження у навчальний процес конкретного навчального закладу
9
відповідних спеціальностей, спеціалізацій, напрямів підготовки або
екологічних дисциплін (предметів, курсів, уроків, тем занять тощо) як в
інваріантній, так і у варіативній частинах навчального процесу у відповідності
із законодавством, державними стандартами освіти, навчальними планами,
освітніми програмами;
8) обгрунтовано, що об’єкт правовідносин, у яких реалізується право на
екологічну освіту, є складним утворенням та включає в себе два рівні:
безпосередній об’єкт – екологічні знання, екологічна свідомість, екологічне
мислення та особиста екологічна культура, та опосередкований (загальний)
об’єкт – еколого-безпечний стан довкілля, ефективне та раціональне
використання природних ресурсів, збережене навколишнє природне
середовище, а також сталий розвиток суспільства;
9) визначено, що екологізація освіти – це вид діяльності, який реалізується у
врегульованих нормами права освітньо-реформаційних відносинах
процесуального характеру та спрямований на виконання суб’єктами зазначених
відносин конкретно визначених юридичних обов’язків (повноважень),
спрямованих на реформування освітньої системи України шляхом
запровадження обов’язкової екологічної освіти на усіх рівнях освіти та
транслювання екологічного змісту до усіх існуючих навчальних програм;
10) обгрунтовано положення про те, що еколого-правова освіта – це складне
соціально-правове явище, елемент еколого-правового життя (еколого-правової
дійсності), яке може бути представлене у вигляді сукупності наступних
елементів: а) мережі відповідних навчальних закладів, установ, підрозділів
(система еколого-правової освіти); б) певного обсягу еколого-правових знань,
відповідно до освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки та
затвердженої у встановленому порядку нормативно-методичної документації
(еколого-правова освіта в суб’єктивному розумінні); в) рівня еколого-правової
свідомості, мислення та еколого-правової культури учня (вихованця, студента
тощо), досягнутих внаслідок навчання (психологічний аспект еколого-правової
освіти);
10
11) встановлено наявність передумов для формування комплексного
міжгалузевого правового інституту екологізації освіти, який складають правові
норми, що регулюють відносини у зазначеній сфері, та який може бути
включений до Загальної частини екологічного права як галузі права, науки та
навчальної дисципліни.
Удосконалено:
1) положення щодо гарантій забезпечення права на екологічну освіту, до яких
відносяться, зокрема, вимоги щодо змісту та обсягу загальної обов’язкової
екологічної освіти на рівні дошкільної та загальної середньої освіти в Україні,
передбачені в інваріантній частині діючих державних стандартів дошкільної та
загальної середньої освіти. На підставі цього зроблений висновок, що у даний
час реалізація права на екологічну освіту відповідного освітнього рівня, в
цілому, гарантована усім особам, які навчаються. На рівні вищої освіти зміст та
обсяг екологічної освіти залежить від обраного напряму або спеціальності, які
за ступенем "екологізації" підготовки запропоновано поділяти на три рівні;
2) виявлено недоліки системи державних стандартів освіти, зокрема,
відсутність: вимог щодо екологічної освіти у державних стандартах
професійно-технічної освіти; питань сталого розвитку та еколого-правових
аспектів у існуючих стандартах дошкільної та загальної середньої освіти.
Набули подальшого розвитку:
1) положення про те, що на початку XX-го століття почався розвиток активного
міжнародного співробітництва в галузі екологічної освіти і виховання, в тому
числі під егідою ООН та ЮНЕСКО, результатом чого стало формування
міжнародної концепції екологічної освіти та виховання, що стало одним із
факторів розвитку екологічної освіти в Україні, в тому числі, її правових засад;
2) обґрунтування виділення трьох етапів розвитку міжнародного
співробітництва у галузі екологічної освіти, протягом яких поняття "екологічна
освіта" трансформувалося з первинного поняття "освіта з питань охорони
навколишнього середовища" ("природоохоронна освіта") в поняття "екологічна
освіта" та, згодом, у поняття "освіта в інтересах сталого розвитку" (Education
11
for Sustainable Development), що розширює сферу правового регулювання
відносин у сфері екологічної освіти;
3) положення про необхідність вдосконалення нормативно-правового
регулювання у галузі екологічної освіти в Україні, одним із варіантів якого є
прийняття спеціального закону про екологічну освіту.
Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства
України у досліджуваній сфері, зокрема щодо внесення змін і доповнень до
Законів України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про
освіту” шляхом запровадження обов’язкової екологічної освіти в усіх
навчальних закладах, принципу пріоритетності екологічної освіти, закріплення
прямого юридичного обов’язку навчальних закладів надавати екологічну
освіту, закріплення прав та обов’язків учасників правовідносин у галузі
екологічної освіти, встановлення гарантій права на екологічну освіту у вигляді
заборони дій, спрямованих на припинення або обмеження реалізації цього
права у навчальних закладах в Україні, закріплення поняття “обов’язкового
мінімуму екологічних знань” та обов’язковості включення екологічної
складової у державні стандарти освіти.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Теоретичне
значення одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній
еколого-правовій науці здійснене комплексне дослідження у галузі
забезпечення права громадян на екологічну освіту, як одного з екологічних
прав громадян в Україні. Сформульовані у роботі положення та висновки
можуть бути використані: а) у нормотворчій діяльності з метою розвитку й
удосконалення законодавства у галузі екологічної освіти; б) у навчальному
процесі: при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних
рекомендацій для студентів юридичних вищих навчальних закладів, при
викладанні еколого-правових, та інших навчальних дисциплін, зокрема, таких
як «Екологічне право України», «Актуальні проблеми екологічного права»,
«Екологія», «Освітянське право» та інших, а дискусійні положення можуть
стати основою для подальших наукових розробок.
12
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною
науковою роботою. Робота та публікації, що розкривають її зміст,
сформульовані теоретичні положення, висновки та пропозиції виконані
дисертанткою самостійно під керівництвом доктора юридичних наук,
професора, член-кореспондента НАПрН України, заслуженого юриста України
Г.І. Балюк.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, обговорювались і були схвалені на
засіданні кафедри екологічного права Київського національного університету
імені Тараса Шевченка, а також були апробовані у виступах з науковими повідомленнями та доповідями на науково-практичних конференціях та круглих
столах: Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів
«Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих
дослідників» (2002 р., м. Київ); Міжвузівській науково-практичній конференції
молодих науковців «Забезпечення законності у сфері земельних відносин»
(2003 р., м. Львів); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми
удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні»
(м. Харків, 25 травня 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції
«Актуальні проблеми муніципального управління» (15 грудня 2006 р., м. Київ);
Міжвузівській науково-практичній конференції молодих вчених «Актуальні
проблеми держави та системи права України в умовах світової глобалізації»
(2007 р, м. Київ); Міжнародній науково-практичній конференції «Стан та
перспективи розвитку юридичної науки та освіти», присвяченій 5-річчю
створення юридичного ф-ту Національного аграрного університету (м. Київ, 17
– 18 листопада 2006 р.); Науково-практичній конференції ад’юнктів, аспірантів
та пошукачів «Проблеми правової реформи та розбудови громадянського
суспільства в Україні» (м. Львів, 28 вересня 2007 року); IІ Міжнародній
науково-практичній конференції студентів і молодих вчених «Права людини в
умовах сучасного державотворення: теоретичні і практичні аспекти» (21 – 22
грудня 2007 року, м. Суми); Науково-практичній конференції «Проблеми
13
модернізації та систематизації законодавства про освіту України» (27 – 28
травня 2010 р. Київ); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Правове
виховання як умова формування правової культури в сучасному світі» (16
травня 2012 р., м. Харків); IY Міжнародній науково-практичній конференції
молодих учених та студентів «Закарпатські правові читання» (9 – 10 квітня
2012 р., м. Ужгород); Y Міжнародній науково-практичній конференції
«Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (19 – 20 травня
2012 року, м. Суми); Науково-практичному Круглому столі «Розвиток наук
земельного, аграрного, екологічного та природоресурсного права» (м. Київ, 19
жовтня 2012 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні
тенденції правового регулювання екологічних відносин» (м. Мінськ, 26 – 27
квітня 2013 р.); Науково-практичному Круглому столі «Актуальні проблеми
становлення і розвитку права екологічної безпеки в Україні» (28 березня 2014
р., м. Київ); Круглому столі «Наука екологічного, природоресурсного та
аграрного права: традиції, сучасність і перспективи» присвяченому пам’яті
професора М. В. Сторожева (5 листопада 2014 р, м. Мінськ); Круглому столі
«Актуальні проблеми екологічних, земельних та аграрних правовідносин:
теоретико-методологічні й прикладні аспекти» (м. Харків, 5 грудня 2014 року).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли
відображення у 19 наукових працях, зокрема, у 5 статтях, опублікованих, згідно
із встановленими для подібних публікацій вимогами, у наукових фахових
виданнях України, в тому числі, у 1 електронному фаховому виданні, 1 статті у
іноземному науковому фаховому виданні, 1 статті у науково-популярному
виданні та 12 тезах доповідей та повідомлень на науково-практичних
конференціях та круглих столах.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження і
складається зі вступу, трьох розділів, які містять 8 підрозділів, висновки та
списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 230 сторінок, з
яких основного тексту дисертації – 198 сторінки. Список використаних джерел
включає 304 найменування і займає 32 сторінки

Список литературы

ВИСНОВКИ
Критична екологічна ситуація, яка склалася в наш час в Україні та у
всьому світі вимагає створення нового типу людини – людини екологічної, або
Homo ecologus, яка усвідомлюватиме невідворотність наслідків знищення та
забруднення довкілля та зможе зупинити екологічну катастрофу. Саме на
формування нового типу людини спрямовані відповідні міжнародно-правові
документи, які рекомендують урядам країн сприймати та втілювати у життя
конкретні заходи у галузі екологічної освіти, в тому числі, приймати відповідне
законодавство. За результатами проведеного дослідження виявлено, що однією
з глобальних тенденцій розвитку людського суспільства стало усвідомлення
пріоритетності екологічної освіти, як одного з важливих природоохоронних
засобів.
Суттєвим поштовхом для подальшого розвитку зазначеної галузі повинна
стати освіта в інтересах сталого розвитку. Дорожня карта здійснення
Глобальної програми дій ООН з освіти задля сталого розвитку (ОСР),
затверджена ЮНЕСКО, рекомендує державам закріпити принципи ОСР в усіх
освітніх програмах, а також у стандартах якості освіти. Наголошується на тому,
що ОСР має стати системною складовою частиною усіх глобальних угод та
співробітництва у галузі сталого розвитку.
Світовим лідером у сфері розвитку екологічної освіти та освіти задля
сталого розвитку могла б стати й Україна, яка однією з перших у світі закріпила
право громадян на екологічну освіту. Однак, з часу прийняття Закону України
«Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.) й дотепер
правове регулювання у вказаній сфері, в контексті забезпечення зазначеного
права, майже не здійснюється. Зазначений Закон залишається, фактично,
єдиним актом рівня закону, який закріплює правові засади екологічної освіти в
Україні.
Така ситуація не відповідає реаліям сучасного суспільства, адже
вдосконалення забезпечення екологічної освіти слід розглядати не тільки з
196
точки зору суб’єктивного права громадян, а й у якості глобального публічного
екологічного інтересу.
Оскільки екологічні права громадян визнаються масовими,
всезагальними, такими що мають соціальний, демократичний характер, їх
забезпечення та реалізація повинні включатися у поняття екологічного
правопорядку, носити відкритий, публічний, стабільний характер, підпадати під
суспільний, самоврядний та державний контроль та управління. Вдосконалення
забезпечення екологічної освіти є, на наше переконання, глобальним публічним
екологічним інтересом сучасного суспільства.
Проблема забезпечення права громадян на екологічну освіту в Україні
залишається актуальною, що і обумовило вибір теми даного дсертаційного
дослідження, яке було спрямоване на вирішення наукового завдання щодо
з’ясування стану забезпечення суб’єктивного права громадян на екологічну освіту в
Україні, виявлення недоліків такого забезпечення, а також на вдосконалення
законодавства в цій галузі.
За результатами проведеного дисертаційного дослідження, на підставі
аналізу чинного законодавства України та ряду наукових праць, автором
сформульовано висновки, пропозиції та рекомендації, що спрямовані на
вдосконалення забезпечення права на екологічну освіту громадян в Україні, в
тому числі, щодо внесення відповідних змін та доповнень до основних
законодавчих актів, які регулюють відносини у досліджуваній галузі.
Проведене дослідження демонструє, що забезпечення права на екологічну
освіту є складним явищем – сукупності усіх можливих засобів та умов, які
обумовлюють юридичне закріплення права, можуть гарантувати реалізацію
права та застосування відповідних правових норм, створюють механізм
переведення загальних приписів у індивідуальну поведінку суб`єктів права,
зокрема, узгоджені правомірні дії особи, усіх інших зобов`язаних суб`єктів
права, а також умов та факторів, що впливають на цей процес.
З огляду на зазначене, зроблений висновок, що на перший план сьогодні
виходить необхідність усунення існуючих недоліків правового регулювання у
197
сфері екологічної освіти, зокрема, відсутності юридичного закріплення та
подальшої правової деталізації зустрічного юридичного обов`язку держави у
особі відповідних органів, інших суб’єктів, зокрема навчальних закладів, із
реалізації та гарантування суб`єктивного права громадян на екологічну освіту.
Закріплення сукупності таких обов’язків на законодавчому рівні сприятиме
створенню ефективного механізму надання екологічної освіти усім верствам
населення.
Юридична наука повинна і може відіграти важливу роль у вирішенні
існуючих у зазначеній сфері проблем. Об’єктивно існуючі міжнародні,
екологічні, світоглядно-філософські та інші передумови є, на нашу думку,
підставою для визнання одним з актуальних напрямків еколого-правової науки
розробки правових аспектів екологічної освіти. В Україні свого вдосконалення
потребують правовий механізм екологізації існуючої системи освіти та
забезпечення обов'язковості такої освіти в усіх освітніх закладах незалежно від
їх профілю, типу, рівня акредитації, форми власності. Тому одним з
перспективних завдань еколого-правової науки мають стати подальші
дослідження у галузі вдосконалення правових засобів забезпечення екологічної
освіти відповідно до викликів, які диктують кризовий стан навколишнього
природного середовища і необхідність забезпечення глобальної екологічної
безпеки. Вироблення науково-методологічних підходів до розуміння змісту,
цілей, завдань і механізмів правового забезпечення екологічної освіти є
завданням представників еколого-правової науки та практики всього світового
співтовариства