Шоха Тетяна Петрівна. Правове регулювання екологічного страхування в Україні

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

УДК [349.6 : 368] (477)

Шоха Тетяна Петрівна

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 12.00.06 – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Краснова Марія Василівна,
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2013
ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………................4
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЕКОЛОГІЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ……………………………………………………………………………….11
1.1. Передумови розвитку екологічного страхування в Україні та стан дослідженості його правових аспектів …………………………….………………….11
1.2. Поняття екологічного страхування та його місце в загальній системі правовідносин страхування…………………………………………………………….25
1.3. Функції екологічного страхування як елемента структури екологічного права…………………………………………………………………………...…………56
1.4. Особливості складу еколого-страхових правовідносин……………………….79
РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОСНОВНИХ ВИДІВ ЕКОЛОГІЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ……………………………..…………………………..122
2.1. Правове регулювання обов’язкового страхування цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки.………………….126
2.2. Правове регулювання обов’язкових видів страхування відповідальності за шкоду, заподіяну при перевезенні небезпечних вантажів (відходів)..……………..141
2.3. Правове регулювання страхування у галузі використання ядерної енергії та забезпечення радіаційної безпеки……………………….……………………………152
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………….178

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЗУ – Закон України
ВРУ – Верховна Рада України
КМУ – Кабінет Міністрів України
УП – Указ Президента
БКУ – Бюджетний Кодекс України від 08.07.2010р.
ВКУ – Водний кодекс України від 06.06.1995р.
ГКУ – Господарський кодекс України від 16.01.2003р.
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984р.
КЦЗУ – Кодекс цивільного захисту України від 02.10.2012р.
ЛКУ – Лісовий кодекс України від 21.01.1994р.
ЦКУ – Цивільний кодекс України від 16.01.2003р.

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Відповідно до «Основних засад (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2020 року» (надалі – Cтратегія державної екологічної політики України) [181] екологічне страхування віднесено до основних інструментів реалізації національної екологічної політики, а розвиток його нормативно-правової бази визнано одним із завдань, спрямованих на досягнення стратегічної цілі - безпечного для здоров'я людини стану навколишнього природного середовища.
Однак, не зважаючи на це, правове регулювання у зазначеній сфері характеризується на сьогодні багатьма недоліками, у тому числі, і проблемами концептуального характеру: відсутністю чіткого законодавчого визначення екологічного страхування, що призводить до неоднозначного розуміння ознак та меж цього явища; відсутністю системності в частині співвідношення окремих його видів; недостатнім врахуванням вищезазначеної стратегічної цільової спрямованості у процесі створення відповідної нормативно-правової бази.
У першу чергу це пояснюється тим, що на сьогодні даний інститут перебуває у процесі формування, у зв’язку з чим його правові норми часто не узгоджені між собою, носять фрагментарний або відсильний характер і не утворюють єдиної системи. Поряд з цим, однією з найбільш актуальних проблем у зазначеній сфері продовжує залишатись відсутність ґрунтовних науково-теоретичних розробок, присвячених правовій природі екологічного страхування. Тому обрана тема дисертаційного дослідження є актуальною та відповідає вимогам часу.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до державної бюджетної науково-дослідної роботи з теми «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти» (номер теми 11 БФ 042-01).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування юридичної природи екологічного страхування, оцінка стану правового регулювання та формулювання науково обґрунтованих рекомендацій щодо удосконалення законодавства у даній сфері.
Автор не ставить за мету детальний аналіз усіх правовідносин екологічного страхування, а, з огляду на те, що ці правовідносини є різнорідними за змістом та характеризуються значним обсягом, основну увагу приділяє тим із них, які реалізуються у сфері екологічного права.
Поставлена мета досягається шляхом вирішення наступних завдань:
1) визначити основні передумови розвитку екологічного страхування та стан дослідженості його правових аспектів;
2) охарактеризувати загальні та спеціальні юридичні ознаки екологічного страхування в залежності від його місцезнаходження в системі правовідносин страхування;
3) проаналізувати основні функції екологічного страхування як елементу еколого-правового регулювання;
4) дослідити особливості складу еколого-страхових правовідносин;
5) з’ясувати особливості страхового інтересу та страхового ризику в екологічному страхуванні;
6) здійснити аналіз правового регулювання основних видів екологічного страхування;
7) сформулювати теоретичні висновки та практичні рекомендації щодо вдосконалення вітчизняного законодавства, присвяченого регулюванню суспільних відносин у галузі екологічного страхування.
Об’єктом дослідження є екологічне страхування як складне комплексне суспільне явище, сукупність правових норм, якими регулюються відповідні суспільні відносини, положення юридичної доктрини.
Предметом дисертаційного дослідження є правова природа відносин у галузі екологічного страхування; специфіка правовідносин екологічного страхування як способу запобігання та компенсації шкоди, заподіяної в результаті негативних змін у навколишньому природному середовищі.
Методологічну основу дослідження складають загальнонаукові та спеціальні юридичні методи пізнання. Визначення правової природи екологічного страхування із урахуванням взаємозалежності між фактичним станом відповідних суспільних відносин та потребою у їх нормативному регулюванні зумовило застосування діалектичного методу пізнання. Історичний метод дав змогу дослідити основні закономірності та передумови розвитку екологічного страхування. Метод термінологічного аналізу застосовувався для уточнення понятійного апарату, у тому числі, для визначення обсягу і змісту понять «екологічне страхування», «екологічний ризик», «страховий ризик в екологічному страхуванні», «страховий випадок в екологічному страхуванні» та інших. Використання методу типології дало можливість охарактеризувати загальні властивості та особливі ознаки екологічного страхування в залежності від його місцезнаходження в системі правовідносин страхування. Метод моделювання дозволив розглянути страхування як модель, яка з правової точки зору характеризується загальними елементами, але під час взаємодії із зовнішнім середовищем, яким у даному випадку виступає сфера екологічних правовідносин, набуває деяких особливих рис. За допомогою системного аналізу екологічне страхування досліджувалось у якості системи правовідносин, що характеризується наявністю взаємопов’язаних елементів, визначено її структуру, ціль та функції. Використання формально-логічного методу дозволило виявити недоліки чинного законодавства та виробити пропозиції щодо його вдосконалення.
Науково-теоретичною основою дослідження стали праці українських вчених у галузі екологічного права: В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, А.Г. Бобкової, А.П. Гетьмана, В.Я. Даугуля, І.І. Каракаша, Н.Р. Кобецької, Т.Г. Ковальчук, В.В. Костицького, С.М. Кравченко, М.В. Краснової, С.В. Кузнєцової, П.Ф. Кулинича, Н.Р. Малишевої, А.М. Мірошниченка, В.Л. Мунтяна, В.В. Носіка, Л.П. Решетник, Б.Г. Розовського, Е.В. Позняк, М.О. Фролова, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги та інших.
У процесі дисертаційного дослідження були використані роботи зарубіжних вчених - представників еколого-правової науки: І.Л. Абалкіної, А.Л. Бажайкіна, І.В. Баскакової, М.І Васильєвої, О.К. Голіченкова, Б.В.Єрофєєва, М.С.Жилкіної, І.А. Ігнатьєвої, Л.М. Клоченко, О.С. Колбасова, О.І. Крассова, А.В. Малишенка, В.В. Манкевича, Г.А. Мисник, А.Г. Нецвєтаєвa, В.В. Петрова, Т.В. Петрової, Г.П. Сєрова, В.М. Яковлева та інших.
Правові основи інституту страхування аналізувались на підставі досліджень: М.І.Брагинського, В.К. Граве, О.С. Йоффе, Н.П. Лещенко, А.А. Мамедова, С.В. Косоногова, Л.А. Лунца, С.В. Михайлова, Н.Б. Пацурії, К.І. Пилова, В.К. Райхера, В.І Серебровського, К.Г. Толстого, В.Г. Ульяніщева, М.Я. Шимінової, В.М. Юраха, В.П. Янишена та інших.
Комплексний характер дослідження обумовив необхідність вивчення наукових праць представників вітчизняної та зарубіжної економічної науки: Є.В. Бридуна, К.Г. Гофмана, Н.Е. Дєєвої, В.С. Деньги, О.Л. Кашенко, О.В. Козьменко, Н.Ю. Котельнікової, С.С. Куруленка, Г.О. Моткина, О.С. Осадця, А.В. Полуторного, В.В. Шахова та інших.
При дослідженні використовувались також положення, висвітлені у роботах із загальної теорії права: С.С.Алєксєєва, О.Ф.Скакун, Д.А.Керімова, Р.Д. Халфіної та інших, а також у працях, присвячених методиці наукової діяльності: В.Г. Андрєєнкова, Н.Д. Дроздова, В.Є. Жеребкіна, Л.П. Рожкової, С.С. Розової, М.І. Сетрова та інших.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що на основі аналізу наукової юридичної літератури та законодавства України здійснене одне з перших у вітчизняній правовій науці комплексне дослідження екологічного страхування як елементу еколого-правового регулювання.
У дисертації сформульовані наступні науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, які виносяться на захист:
Вперше:
- визначено основні передумови розвитку екологічного страхування в Україні; обґрунтовано положення про те, що сучасний розвиток екологічного страхування є одним з етапів розвитку страхування у сфері взаємодії суспільства і природи, що характеризується розширенням сфери страхового захисту за рахунок поєднання страхових ризиків природного та природно-техногенного походження;
- науково обґрунтовано юридичне поняття екологічного страхування як специфічного різновиду страхування, що характеризується особливостями цільового та функціонального призначення. У вузькому розумінні екологічне страхування визначено як страхові правовідносини, спрямовані на повний або частковий захист майнових інтересів фізичних та/або юридичних осіб на випадок шкоди, заподіяної в результаті негативних змін у навколишньому природному середовищі. В широкому розумінні екологічне страхування визначено як сукупність страхових та інших правовідносин, які виникають у процесі здійснення відповідної страхової діяльності, спрямованих на створення та використання страхових фондів з метою запобігання та повної або часткової компенсації шкоди, яка може бути заподіяна в результаті негативних змін у навколишньому природному середовищі;
- обґрунтовано висновок про недоцільність обмеження екологічного страхування лише страхуванням цивільної відповідальності власників або користувачів об’єктів підвищеної екологічної небезпеки у зв’язку із ймовірним аварійним забрудненням ними навколишнього природного середовища (п. 4.6. Основних засад (стратегії) державної екологічної політики на період до 2020 року);
- встановлено, що у якості складової економіко-правового механізму у галузі екологічних відносин та правового механізму забезпечення екологічної безпеки, екологічне страхування характеризується: по-перше, зовнішніми структурними зв’язками, які поєднують екологічне страхування з іншими елементами зазначених механізмів; по-друге, функціями, коло яких визначається із урахуванням загальної функціональної спрямованості цих механізмів;
- однією з основних функцій екологічного страхування визначено екологічну функцію. В її межах виділено три напрямки впливу екологічного страхування на суспільні відносини: 1) гарантування окремих суб’єктивних прав і обов’язків, що реалізуються у сфері екологічних правовідносин; 2) можливість використання коштів страхових екологічних фондів для фінансування заходів, спрямованих на запобігання негативним змінам у навколишньому природному середовищі; 3) можливість використання коштів страхових екологічних фондів для фінансування заходів, пов’язаних із відновленням якісного стану природних об’єктів;
- обґрунтовано висновок про те, що екологічне страхування спрямоване на запобігання та компенсацію шкоди, яка є складовою об’єктивної сторони екологічних правопорушень, а також шкоди, яка за відсутності інших ознак правопорушення, може бути наслідком правомірної дії або випадкової події (наприклад, стихійного природного явища).
Удосконалено:
- класифікацію інтересів, пов’язаних із об’єктами заподіяння екологічної шкоди, на: екологічні немайнові; екологічні майнові та майнові неекологічні інтереси. Встановлено, що з огляду на те, що екологічний немайновий інтерес не входить до складу предмету договору екологічного страхування, об’єкти заподіяння екологічної шкоди можуть виступати об’єктами екологічного страхування лише у випадках, коли із ними пов’язуються майнові інтереси (майнові екологічні або майнові неекологічні інтереси) конкретних осіб;
- наукові підходи стосовно визначення категорій страхового інтересу, страхового ризику та страхового випадку в екологічному страхуванні, що дало змогу сформулювати визначення цих понять та конкретизувати суб’єктно-об’єктний склад еколого-страхових правовідносин.
Набули подальшого розвитку:
- визначення майнового інтересу у страхуванні (страхового інтересу), який виступає: предметом договору страхування; основною властивістю (критерієм) об’єктів страхування; складовою повноважень суб’єкта страхування (страхувальника, застрахованої особи, вигодонабувача) щодо такого об’єкта. Із урахуванням цього зроблено висновок, що в екологічному страхуванні такий інтерес, з об’єктивної точки зору, безпосередньо пов'язується з майновими та немайновими благами та можливістю заподіяння їм шкоди в результаті негативних змін у навколишньому природному середовищі; а з суб’єктивної сторони – є складовою окремих повноважень у сфері екологічних правовідносин та однією із характеристик правосуб’єктності осіб, які можуть бути учасниками еколого-страхових правовідносин;
- висновок про необхідність удосконалення законодавства України, що регулює відносини у галузі екологічного страхування, шляхом прийняття спеціального закону «Про екологічне страхування», внесення змін до Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про об’єкти підвищеної небезпеки», інших актів екологічного законодавства України.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання результатів дослідження: у якості бази для подальших правових досліджень екологічного страхування; для вдосконалення чинного екологічного законодавства; у навчальному процесі при підготовці підручників, навчальних посібників, при викладанні курсів: «Екологічне право України», «Актуальні проблеми екологічного права», спецкурсів за профілем кафедри екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Апробація результатів дисертації. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані у виступах з науковими повідомленнями і доповідями на: міжнародній науково-практичній конференції «Правова політика Української держави» (юридичний інститут Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 19-20 лютого 2010 року); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 23 квітня 2010 року); міжнародній науково-практичній конференції «Особливості розвитку публічного та приватного права в Україні (Асоціація аспірантів-юристів, 29-30 вересня 2011 року); засіданні кафедри екологічного права (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 20 жовтня 2011 року); всеукраїнській науково-практичній конференції «Правовий вимір сучасних реформаційних процесів в Україні:» (м. Львів, 21-22 жовтня 2011року) та інших.
Результати дослідження апробовані у навчальному процесі у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка при проведенні практичних занять з курсів «Екологічне право України», «Актуальні проблеми екологічного права України», спецкурсів «Правове забезпечення екологічної безпеки та здійснення екологічних прав громадян», «Проблеми реалізації та захисту екологічних прав громадян» та інших.
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відображення у дев’яти публікаціях, п’ять із яких є самостійними науковими статтями у фахових виданнях.
Структура і обсяг дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження і складаються із вступу, двох розділів, що містять сім підрозділів, висновків, переліку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 220 сторінок, із них основного тексту 177 сторінок. Список використаних джерел складається з 399 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Із урахуванням поставлених завдань, проведене дисертаційне дослідження дозволяє сформулювати наступні висновки.
1.1. В історичному плані сучасний розвиток екологічного страхування можна охарактеризувати як формування відносно нового соціального інституту, яке відбувається в результаті розширення сфери страхового захисту за рахунок поєднання страхових ризиків природного та природно-техногенного походження.
Цей процес цілком узгоджується із загальними закономірностями розвитку страхування, що виявляється:
по-перше, у наявності необхідних для цього об’єктивних та суб’єктивних передумов, до яких відносяться екологічні, соціально-економічні, еколого-економічні, еколого-правові та соціально-психологічні передумови;
по-друге, у тому, що за наявності таких передумов, даний вид страхування розвивається у якості складової системи інших еколого-правових засобів та визначається станом розвитку економічних відносин у суспільстві.
1.2. На сьогодні існує значна кількість різноманітних наукових підходів до визначення юридичного поняття екологічного страхування, серед яких можна виділити:
1) поняття, які принципово розрізняються за обсягом (екологічне страхування розглядається у якості підгалузі страхування відповідальності або представлене також у вигляді особистого та майнового страхування);
2) поняття, які розкривають лише окремі аспекти цього явища і визначають його: з точки зору різновиду страхової діяльності; у якості сукупності видів страхування; форми відшкодування шкоди тощо.
Значною мірою такий стан справ пояснюється відсутністю чіткого законодавчого визначення екологічного страхування та колізією, яка створена в цій частині нормами ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» та Стратегією державної екологічної політики України. Не сприяє створенню однозначно визначеного понятійного апарата і стан розвитку законодавства у даній сфері.
Правовими нормами, які на сьогодні утворюють нормативно-правову базу екологічного страхування, є:
по-перше, норми екологічного законодавства, які у більшості випадків передбачають лише можливість або необхідність здійснення окремих видів екологічного страхування, але не деталізують його зміст;
по-друге, норми страхового законодавства, які на сьогодні становлять правову базу для здійснення окремих видів страхування екологічних ризиків, однак, не відображають специфіки екологічних відносин та не повною мірою враховують соціальну спрямованість екологічного страхування, яке не може зводитись лише до окремого виду господарської діяльності.
1.3. В процесі створення нормативно-правової бази екологічного страхування екологічному страхуванню відповідальності безперечно може надаватись першочергове значення. Але зумовлено це лише тим, що у даному випадку мова йде про підвищений порівняно з іншими видами діяльності ступінь екологічного ризику. І це не означає, що такий вид екологічного страхування можна ототожнювати з більш широким загальним поняттям «екологічне страхування», таким чином обмежуючи його і відкидаючи існування інших видів відповідного поняття.
На нашу думку, у цьому випадку буде мати місце не лише термінологічна неточність, але й порушення системності і, як наслідок, виникнуть прогалини у правовому регулюванні. На відміну від цього більш широке концептуальне визначення екологічного страхування як специфічного виду страхових правовідносин, що виокремлюється в результаті обрання ризику у якості підстави класифікації, буде не лише правильним з точки зору логіки, але й дозволить створити єдину систему страхування на випадок реалізації екологічних ризиків як природного, так і техногенного походження, за якої відповідні страхові фонди будуть характеризуватись єдиним порядком утворення та використання.
2.1. Правовідносини, які виникають у галузі страхування, є неоднорідними за своєю юридичною природою. Вони врегульовані правовими нормами різної галузевої належності і можуть мати як приватно-правовий, так і публічно-правовий характер.
До таких правовідносин належать страхові правовідносини (страхові зобов’язання) та інші правовідносини, які виникають у процесі здійснення страхової діяльності і регулюються нормами господарського, фінансового, адміністративного, конституційного та інших галузей права. У зв’язку з цим у якості одного з різновидів страхування, екологічне страхування можна вважати комплексним правовим утворенням, що характеризується поєднанням: а) системи еколого-страхових правовідносин (страхових зобов’язань); б) інших правовідносин, які виникають у процесі здійснення страхової діяльності.
2.2. Особливості екологічного страхування у вузькому розумінні, на рівні еколого-страхових правовідносин (страхових зобов’язань), полягають у тому, що передумовою їх виникнення є екологічний ризик, а метою - повний або частковий захист майнових інтересів страхувальників, інтересів інших осіб на випадок шкоди, заподіяної внаслідок погіршення якості та/або інших негативних змін у навколишньому природному середовищі, у тому числі, при здійсненні діяльності, пов’язаної з підвищеною екологічною небезпекою.
Особливість екологічного страхування в широкому розумінні, у якості системи, яку утворює сукупність еколого-страхових у поєднанні з іншими правовідносин, які виникають у процесі здійснення відповідної страхової діяльності, виявляється у його загальній цільовій спрямованості. Така спрямованість полягає у тому, що на відміну від окремого страхового зобов’язання, яке має на меті захист, передусім майнових інтересів приватних осіб (страхувальників, застрахованих осіб та вигодонабувачів), основна ціль екологічного страхування в широкому розумінні полягає в утворенні і використанні відповідних страхових фондів з метою запобігання та повної або часткової компенсації шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок реалізації екологічних ризиків.
2.3. Екологічним ризиком як передумовою виникнення правовідносин екологічного страхування є ймовірність негативного впливу джерел природного та/або антропогенного (техногенного) походження, внаслідок якого через погіршення якості та/або через інші негативні зміни у навколишньому природному середовищі, може бути заподіяна шкода природним об’єктам, життю і здоров’ю людини, майну фізичних та юридичних осіб, держави.
У зв’язку з цим шкода, заподіяна внаслідок реалізації екологічного ризику може розглядатись як складова об’єктивної сторони екологічних правопорушень (правопорушень у сфері використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки), а також шкоди, яка за відсутності інших ознак правопорушення, може бути наслідком правомірної дії або випадкової події (наприклад, стихійного природного явища). З огляду на те, що така шкода завжди носить публічно-правовий характер та реалізується у сфері екологічних правовідносин, екологічне страхування як спосіб її запобігання та компенсації повинно розвиватись у напрямку створення механізму спеціального еколого-правового регулювання.
3.1. У якості елементу економіко-правового механізму у галузі екологічних відносин екологічне страхування характеризується загальними функціями екологічного фінансування (функціями акумулювання грошових коштів з метою подальшого перерозподілу та використання цих коштів на цілі, пов’язані із запобіганням та компенсацією шкоди, заподіяної в результаті негативних змін у навколишньому природному середовищі), а також відрізняється наступними особливостями: 1) порядком фондоутворення; 2) порядком використання коштів цих; 3) колом суб’єктів; 4) обмеженістю у часі; 5) обмеженістю розміру виплат, які здійснюються зі страхового фонду; 6) відсутністю встановленої у законодавстві обов’язкової вимоги (принципу) цільового використання коштів, отриманих у якості страхових виплат, на природоохоронні заходи.
3.2. У якості складової механізму правового забезпечення екологічної безпеки, екологічне страхування взаємодіє з іншими елементами цього механізму та характеризується такими основними функціями як превентивна і контрольна. Превентивна функція екологічного страхування виявляється у двох напрямках: по-перше, у запобіжному характері створення екологічних страхових фондів (відносно часу заподіяння екологічної шкоди); по-друге, у можливості використання коштів цих фондів для фінансування запобіжних (превентивних) заходів, пов’язаних зі зниженням рівня страхового екологічного ризику. Контрольна функція полягає у можливості контролю за станом безпечності страхового об’єкту, що реалізується шляхом встановлення права страхової організації перевіряти виконання умов страхового договору. Поряд з цим до функцій екологічного страхування варто віднести також і екологічну функцію, яка безпосередньо пов’язана з попередніми, хоча і реалізується у дещо іншій площині.
3.3. З огляду на вищезазначене, неоднорідність правовідносин, які становлять предмет правового регулювання екологічного страхування, особливості співвідношення його методів та комбінація функцій свідчать про комплексний характер відповідного правового інституту, у зв’язку з чим постає питання про місце цього інституту у загальній структурі екологічного права.
Вирішуючи це питання із урахуванням загальних досліджень структури права, можна зробити висновок, що, з точки зору закономірностей виникнення комплексних правових утворень, у даному випадку відбувається:
по-перше, формування страхової моделі, яка утворюється шляхом об’єднання різнорідних правових норм у цілісну юридичну конструкцію в межах комплексної галузі страхового права;
по-друге, використання цієї юридичної конструкції для досягнення мети, реалізації завдань та функцій комплексної галузі екологічного права.
В межах екологічного права ця конструкція певною мірою трансформується, набуває своєрідної правової специфіки, пов’язаної з особливостями її цільового та функціонального призначення і характеризується тією необхідною правовою якістю, яка дозволяє вважати екологічне страхування комплексним правовим утворенням у складі цієї галузі.
4.1. Спеціальні ознаки еколого-страхових правовідносин особливості їх складу виявляються у категоріях страхового інтересу, страхового ризику та страхового випадку.
Майновий інтерес у страхуванні є об’єктивно-суб’єктивною категорією, тісно пов’язаною: по-перше, з наявними благами майнового та немайнового характеру, які можуть бути пошкоджені (зменшені) внаслідок настання тієї або іншої події; по-друге, з особою, її повноваженнями стосовно цих благ та бажанням щодо їх відтворення; по-третє, з об’єктивною наявністю ризиків.
Із урахування цього майновий інтерес у страхуванні (страховий інтерес) можна визначити як інтерес особи (страхувальника, застрахованої особи, вигодонабувача), пов'язаний із юридично закріпленими за нею благами майнового або немайнового характеру (за умови, що такі блага або заподіяна їм шкода, мають вартісний вираз), спрямований на відтворення можливих майнових втрат, які можуть бути спричинені носієві такого інтересу в результаті пошкодження (зменшення) зазначених благ, порушення відповідних прав (виникнення обов’язків) в результаті настання страхового випадку. Такий інтерес виступає предметом договору страхування, основною властивістю (критерієм) об’єктів страхування та складовою повноважень суб’єкта страхування (страхувальника, застрахованої особи, вигодонабувача) щодо такого об’єкта.
Загальні особливості страхового інтересу повною мірою виявляються і в екологічному страхуванні. На підставі зазначеного можна констатувати, що: з об’єктивної точки зору майновий інтерес в екологічному страхуванні безпосередньо пов'язаний із майновими та немайновими благами та можливістю заподіяння їм шкоди в результаті реалізації екологічних ризиків; з суб’єктивної сторони – він є складовою окремих повноважень у сфері екологічних правовідносин та однією із характеристик правосуб’єктності осіб, які можуть бути учасниками еколого-страхових правовідносин.
4.2. Із урахуванням цього предметом договору екологічного страхування можна вважати майнові інтереси, пов’язані з майновими та немайновими благами, а також із правами та обов’язками щодо таких благ. А саме: 1) майнові інтереси, пов’язані з життям і здоров’ям фізичних осіб; 2) майнові інтереси, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням окремими природними об’єктами (ресурсами); 3) майнові інтереси, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном; 4) майнові інтереси страхувальника пов'язані з обов’язком відшкодувати шкоду, заподіяну ним особі або її майну, у тому числі окремим природним об’єктам, а також майнові інтереси інших осіб (вигодонабувачів - потерпілих внаслідок заподіяння такої шкоди), пов’язані з життям і здоров’ям, володінням, користуванням і розпорядженням вищезазначеними природними об’єктами, іншим майном, а також з правом цих осіб на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок погіршення якості та або/ інших негативних змін у навколишньому природному середовищі в результаті діяльності страхувальника.
4.3. Керуючись положеннями чинного законодавства та підходами, висловленими у спеціальній літературі стосовно особливостей екологічного ризику та критеріїв страхового ризику, страховий ризик в екологічному страхуванні пропонуємо визначати як ризик випадкового з боку страхувальника (застрахованої особи, вигодонабувача) заподіяння шкоди життю та здоров’ю фізичних осіб, природним об’єктам, майну фізичних та/або юридичних осіб, держави внаслідок погіршення якості та/або інших негативних змін у навколишньому природному середовищі, у тому числі при здійсненні діяльності, пов’язаної з підвищеною екологічною небезпекою.
Водночас страховий випадок в екологічному страхуванні як категорію, яка тісно співвідноситься з попередньою, вважаємо за доцільне розглядати як певний юридичний склад і визначати як випадкову з точки зору волевиявлення зацікавлених осіб (страхувальника, застрахованої особи, вигодонабувача) подію, яка спричинила погіршення якості та/або інші негативні зміни у навколишньому природному середовищі (у тому числі, при здійсненні діяльності, пов’язаної з підвищеною екологічною небезпекою), в результаті чого була заподіяна шкода життю та здоров’ю фізичних осіб, природним об’єктам, майну фізичних та/або юридичних осіб, інтересам держави, підтвердження факту якої здійснене в установленому законодавством порядку.
5.1. Із урахуванням того, що предметом договору страхування є майновий інтерес, об’єкти заподіяння екологічної шкоди можуть виступати об’єктами екологічного страхування лише у тих випадках, коли із ними пов’язуються майнові інтереси тих або інших осіб. З огляду на це, об’єктами екологічного страхування можна вважати: 1) життя і здоров’я фізичних осіб; 2) володіння, користування і розпорядження природними об’єктами; 3) володіння, користування і розпорядження іншим майном.
5.2. Майнові інтереси, які є предметом договору екологічного страхування, опосередковуються у суб’єктивних правах та обов’язках, які реалізуються у сфері екологічних правовідносин, і пов’язуються з: а) з правом на відшкодування шкоди, завданої порушенням права на екологічну безпеку (особисте екологічне страхування, екологічне страхування цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну життю або здоров’ю); б) з правом на відшкодування шкоди, заподіяної природним об’єктам як об’єктам права власності та спеціального використання, майну фізичних та юридичних осіб, інтересам держави внаслідок погіршення якості та/ або інших негативних змін у навколишньому природному середовищі, у тому числі при здійсненні діяльності, пов’язаної з підвищеною екологічною небезпекою (майнове екологічне страхування, екологічне страхування відповідальності щодо шкоди, заподіяної природним об’єктам або майну); в) з цивільною відповідальністю або з обов’язком по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю, здоров’ю фізичних осіб, природним об’єктам (ресурсам) як об’єктам права власності та спеціального використання, майну фізичних та юридичних осіб, інтересам держави внаслідок погіршення якості та/або інших негативних змін у навколишньому природному середовищі при здійсненні діяльності, пов’язаної з підвищеною екологічною небезпекою (екологічне страхування відповідальності).
5.3. Зазначене дозволяє конкретизувати коло осіб, які можуть виступати учасниками (страхувальниками, вигодонабувачами, застрахованими особами) відповідного договору. А саме: 1) за договором особистого екологічного страхування страхувальником або застрахованою особою може бути будь-яка фізична особа (страхувальником на підставі ст. 3 ЗУ «Про страхування» може бути лише дієздатна особа); 2) за договором майнового екологічного страхування страхувальником або вигодонабувачем може бути фізична або юридична особа, а також держава, у власності або користуванні яких перебуває майно та (або) природний об’єкт, щодо яких існує ризик знищення або пошкодження внаслідок погіршення якості та/або інших негативних змін у навколишньому природному середовищі, у тому числі, при здійсненні діяльності, пов’язаної з підвищеною екологічною небезпекою; 3) за договором екологічного страхування відповідальності страхувальником виступає особа, яка здійснює діяльність, пов’язану з підвищеною екологічною небезпекою, а вигодонабувачами можуть бути: а) будь-яка фізична особа, життю і здоров’ю якої може бути заподіяно шкоду в результаті діяльності страхувальника; б) фізична або юридична особа, а також держава, у власності або користуванні якої перебуває майно та (або) природний об’єкт, які можуть бути знищені або пошкоджені внаслідок погіршення якості та/або інших негативних змін у навколишньому природному середовищі, яке може статися в результаті діяльності страхувальника.
6.1. Поділ екологічного страхування як на форми, так і на види тісно пов'язаний з кількісними та якісними характеристиками екологічних ризиків і саме коло екологічних ризиків повинно бути покладено в основу класифікації екологічного страхування. При цьому, використовуючи екологічний ризик у якості класифікаційної підстави, необхідно враховувати, що такі ризики є багатоманітними за своєю природою. Вони характеризуються складною структурою і значною кількістю взаємопов’язаних з точки зору причинно-наслідкового зв’язку елементів. Такими елементами є: фактори, джерела походження, носії ризику, об’єкти та суб’єкти ймовірного негативного впливу, характер такого впливу, масштаб реалізації зазначених ризиків тощо. Із урахуванням особливостей перелічених елементів, їх кількісних та якісних, часових та просторових ознак, в результаті класифікації (таксономії) екологічного ризику утворюється значна кількість його підвидів.
6.2. На підставі класифікації екологічних ризиків, екологічне страхування можна поділити передусім в залежності від джерела походження екологічного ризику на: страхування природно-стихійних ризиків та страхування техногенних ризиків, останні, в свою чергу, на: страхування ризиків хімічної, біологічної, ядерної, фізичної, радіаційної небезпеки тощо. У випадку, коли така класифікація здійснюється паралельно з поділом за предметом договору страхування (майновими інтересами), в результаті утворюються різноманітні класифікаційні осередки, найпоширенішим серед яких є страхування на випадок реалізації окремих різновидів екологічних (техногенних) ризиків.
6.3. Особливості екологічного страхування на випадок шкоди, заподіяної в результаті екологічних (техногенних) ризиків зумовлені специфікою: а) джерел походження екологічного (техногенного) ризику, його носіїв (речовин, об’єктів); б) видів діяльності, пов’язаних із їх використанням, зберіганням тощо; в) обсягу та характеру шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок реалізації таких ризиків. З огляду на підвищений ступінь екологічного (техногенного) ризику, більшість з них здійснюється в обов’язковій формі і є обов’язковим елементом механізму правового регулювання відповідних видів діяльності.
7.1. Аналізуючи стан правового регулювання екологічного страхування можна зробити висновок, що законодавство в цій частині перебуває в процесі становлення і в окремих випадках не відповідає сучасним потребам суспільства.
Основними його недоліками є:
відсутність однозначно визначеного понятійного апарата, неузгодженість таких ключових категорій як «мета страхування», «об’єкт страхування», «страховий ризик», «страховий випадок», різні підходи до обсягу шкоди, яка може бути компенсована за рахунок страхових виплат;
відсутність чітко сформульованого у законодавстві обов’язку конкретних суб’єктів укладати договір обов’язкового екологічного страхування та санкцій за його не виконання; відсутність комплексного підходу до переліку видів діяльності, при здійсненні яких необхідним є укладення договорів обов’язкового екологічного страхування;
відсутність протягом тривалого часу порядку і правил проведення обов’язкового екологічного страхування при здійсненні таких видів діяльності як: діяльність інвестора, пов’язана з виконанням угоди про розподіл продукції; господарська діяльність, пов’язана з промисловою розробкою родовищ нафти і газу; господарська діяльність з дослідно-промислового вивчення і промислового видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ; господарська діяльність у сфері зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів та інших.
7.2. Основною причиною цього є, на нашу думку, те, що з огляду на цільове та функціональне призначення екологічне страхування не вписується в межі, визначені на сьогодні страховим законодавством. У зв’язку з цим постає питання, що вважати пріоритетним напрямком удосконалення правового регулювання даного виду страхування: необхідність чітко дотримуватись основних засад здійснення страхової діяльності чи специфіка даного конкретного виду страхування як способу запобігання та компенсації шкоди, заподіяної в результаті погіршення якості та/або інших негативних змін у навколишньому природному середовищі.
В залежності від відповіді на це питання, законодавець може обрати два концептуально різні шляхи розвитку правового регулювання у зазначеній сфері:
а) у межах, визначених страховим та цивільним законодавством екологічне страхування і у подальшому розвиватиметься за рахунок розширення кола страхових ризиків. При цьому зберігатиметься комплексний характер відповідних видів страхування і вони здійснюватимуться з метою страхового захисту на випадок шкоди, заподіяної як життю і здоров’ю людини та природним об’єктам (тим із них, які відповідають ознакам приналежності до категорії майна), так і шкоди, заподіяної в результаті реалізації страхових екологічних ризиків власне майну. Такий сценарій розвитку подій вже реалізується на сьогодні і у подальшому може призвести або до повного нівелювання специфіки екологічного страхування або до внесення відповідних змін до ЗУ «Про страхування» (зокрема, стосовно розширення кола об’єктів страхового захисту).
б) з огляду на специфіку екологічного страхування (яка полягає у тому, що за колом об’єктів страхового захисту та загальним функціональним призначення цей вид страхування об’єктивно виходить за межі, визначені страховим та цивільним законодавством) відповідне нормативно-правове забезпечення розвиватиметься у напрямку розробки Концепції розвитку такого виду страхування та прийняття спеціального закону «Про екологічне страхування». Доцільність такого кроку визначатиметься в залежності від визначених таким законом можливостей використання відповідних страхових фондів для запобігання та компенсації шкоди, заподіяної в результаті погіршення якості та/або інших негативних змін у навколишньому природному середовищі. При цьому з огляду на те, що в екологічному праві переважає імперативний метод правового регулювання, ймовірно відбуватиметься перехід від суто економічних до більшою мірою адміністративних методів впливу на відповідні суспільні відносини, що може виявитись, зокрема, у створенні спеціального суб’єкту – цільового Державного фонду екологічного страхування.
7.3. У зв’язку з цим, на даному етапі пропонуємо:
1) внести зміни до ст. 49 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», виклавши ч. 1 цієї статті у такій редакції:
«Екологічне страхування – це сукупність видів страхування, які здійснюються на випадок шкоди, заподіяної внаслідок техногенних аварій, стихійних природних явищ, інших негативних змін у навколишньому природному середовищі»
2) доповнити ст. 49 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» ч. 2,3 наступного змісту:
«Метою екологічного страхування є повний або частковий захист майнових інтересів, пов’язаних: із життям та здоров’ям фізичних осіб (особисте екологічне страхування); із володінням, користуванням, розпорядженням природними об’єктами, у тому числі об’єктами природно-заповідного фонду, а також майном (майнове екологічне страхування); із відшкодуванням шкоди, заподіяної природним об’єктам, життю, здоров’ю та майну третіх осіб при здійсненні діяльності, пов’язаної із підвищеною екологічною небезпекою (екологічне страхування відповідальності).
Правові засади здійснення екологічного страхування визначаються цим Законом, Законом України «Про екологічне страхування», Законом України «Про страхування», а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами»;
3) доповнити ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» ст. 49-1 «Основні принципи екологічного страхування»:
Основними принципами екологічного страхування є:
гарантоване відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок техногенних аварій, стихійних природних явищ, негативних змін у навколишньому природному середовищі;
обов’язковість екологічного страхування у випадках, передбачених законодавством;
забезпечення цільового використання страхових виплат, пов’язаних із компенсацією шкоди, заподіяної застрахованим природним об’єктам, на фінансування заходів, пов’язаних із відновленням якісного стану цих об’єктів та на ліквідацію негативних змін у навколишньому природному середовищі, які призвели до настання відповідного страхового випадку;
- економічне стимулювання заходів попередження аварійного забруднення навколишнього природного середовища.
4) прийняти ЗУ «Про екологічне страхування», в якому визначити: основні положення, поняття, принципи екологічного страхування; особливості договору екологічного страхування; особливості функціонування екологічних страхових фондів; правові засади створення Фонду попереджувальних заходів, визначити джерела його наповнення та порядок використання; можливість застосування коефіцієнтів підвищення або зниження страхового тарифу в залежності від рівня небезпечності підприємства, рівня його готовності до попередження випадків заподіяння шкоди навколишньому середовищу, локалізації спричиненої шкоди, відсутності або наявності страхових випадків у період дії попереднього договору екологічного страхування тощо.
5) внести зміни до КУпАП щодо встановлення окремого складу адміністративного правопорушення – не укладення договору обов’язкового екологічного страхування у випадках, коли обов’язок укладати такий договір прямо передбачений законодавством;
6) внести зміни до ЗУ «Про об’єкти підвищеної небезпеки», де передбачити обов’язок суб’єктів господарювання, які здійснюють експлуатацію об’єкта підвищеної небезпеки укладати договори обов’язкового страхування цивільної відповідальності на випадок шкоди, яка може бути заподіяна в результаті аварій на таких об’єктах;
7) підзаконні нормативно-правові акти, якими визначаються порядки і правила здійснення окремих видів екологічного страхування привести у відповідність із ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» та ЗУ «Про екологічне страхування».