ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВА ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ ТА ЄС: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Краткое описание

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

На правах рукопису

Морозовська Тетяна Володимирівна

УДК 349.6 (477+4)

ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВА ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ ТА ЄС:
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність: 12.00.06 – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право

Дисертація
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук, доцент
Шем’яков Олександр Петрович

Київ – 2012

ЗМІСТ
ВСТУП …………………………………………………………..……… 3
РОЗДІЛ 1 Джерелознавчий та ретроспективний огляд нормативного закріплення екологічних прав громадян в Україні та ЄС …………….
11
1.1. Стан розробки проблеми та джерелознавчий огляд ґенези наукових уявлень про екологічні права громадян України і ЄС …….
11
1.2. Ретроспективний огляд нормативного закріплення екологічних прав громадян у праві України …………………………………………
22
1.3. Еволюція нормативного закріплення екологічних прав громадян у правовій системі ЄС …………………………………………………….
43
Висновки до розділу 1 ………………………………………………….. 59
РОЗДІЛ 2 Правова природа поняття «екологічні права громадян» в Україні та ЄС ……………………………………………………………
62
2.1. Поняття і система екологічних прав громадян України ………… 62
2.2. Поняття і система екологічних прав громадян ЄС ……………… 79
2.3. Загальне та особливе у теоретичних підходах до поняття «екологічні права громадян» і їх нормативне закріплення у праві України та ЄС ……………………………………………………………

92
Висновки до розділу 2 ………………………………………………….. 101
РОЗДІЛ 3 Порівняльно-правовий аналіз механізму реалізації та захисту екологічних прав громадян в Україні та ЄС …………………
105
3.1. Механізм реалізації екологічних прав громадян в Україні та ЄС 105
3.2. Механізм захисту екологічних прав громадян в Україні та ЄС … 135
Висновки до розділу 3 ………………………………………………….. 165
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………. 169
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................. 175
ДОДАТКИ…………………………………………………………………... 217

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Стратегічним напрямом розвитку України на сучасному етапі є ефективне здійснення нею конституційного обов’язку щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України (ст.16 Конституції України). Про це свідчить також Закон України від 21 грудня 2010 р. «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року», яким головними завданнями її здійснення визначено стабілізацію та поліпшення стану навколишнього природного середовища України шляхом інтеграції екологічної політики до соціально-економічного розвитку України з метою гарантування екологічно безпечного природного середовища для життя і здоров'я населення, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування та збереження природних екосистем.
Реалізація національної екологічної політики вимагає ефективного функціонування системи законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, спрямованого на досягнення національних пріоритетів. Основними вимогами до такого законодавства означений закон визначає його відповідність Конституції України, зокрема ст.ст. 49, 50, 56 Основного Закону, які передбачають закріплення екологічних прав та суміжних з ними прав (на охорону здоров’я, медичну допомогу, медичне страхування, санітарно-епідеміологічне благополуччя), а також його наближення до екологічного законодавства Європейського Союзу, майже сорокарічний досвід розвитку якого є неоціненним. Таким чином, актуальність пропонованого дослідження є безсумнівною.
Ефективне здійснення національної екологічної політики не в останню чергу залежить також від урахування теоретичних надбань, які покладено в основу української та європейської правової доктрини в сфері основних прав людини загалом та інституту екологічних прав громадян зокрема. Однак економічні та політичні труднощі українського суспільства, ускладнені періодичними природними та техногенними катаклізмами, не дали змогу екологічній науці виробити оптимальну модель таких прав, концептуальних положень, що їх закріплюють та створюють підґрунтя для ефективної реалізації та захисту. Подібний стан зумовив вибір теми дисертаційного дослідження, яка є актуальною й нагальною.
Важливе значення для проведеного дослідження має використання наукових доробків не лише представників екологічного права, а й інших юридичних наук. Фундаментальними є праці В. І. Андрейцева, А. О. Андрусевича, Г. В. Анісімової, А. Бернар, С. О. Боголюбова, Л. О. Бондара, С. Х. Брауна, В. Л. Бредіхіної, Л. М. Буркової, М. М. Бринчука, С. Г. Грицкевича, П. Г. Дерра, А. А. Гусєва, В. М. Єрмоленка, П. А. Калініченка, А. Кісса, Т. Г. Ковальчук, Н. Р. Кобецької, М. В. Краснової, С. М. Кравченко, Л. В. Криволапової, Н. Р. Малишевої, Г. В. Мороз, В. В. Петрова, М. Лі. Е. Рейбіндера Є. В. Позняк, Т. М. Слінько, А. А. Третьякової, Ж. Тускоза, А. Уейла, Д. Шелтона, О. П. Шем’якова, Ю. С. Шемшученка та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до пріоритетних напрямів наукових досліджень Національного університету біоресурсів і природокористування України за темою «Правове забезпечення сталого розвитку аграрного виробництва, безпеки та якості сільськогосподарської продукції» (номер державної реєстрації 0106U004241).
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний порівняльно-правовий аналіз теоретико-прикладних проблем екологічних прав громадянина України та ЄС, а також вироблення на його основі пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення нормативно-правового забезпечення реалізації і захисту екологічних прав громадян.
Для реалізації поставленої мети, не претендуючи на вичерпне й беззаперечне висвітлення всіх аспектів проблеми, автор зробив спробу вирішити такі конкретні завдання:
– здійснити джерелознавчий огляд ґенези наукових уявлень про екологічні права громадян України і ЄС;
– виявити загальні та специфічні закономірності нормативного закріплення екологічних прав громадян у праві України та ЄС;
– з’ясувати загальне та особливе у розумінні юридичної природи екологічних прав людини у правовому просторі України та ЄС;
– удосконалити поняттєво-категоріальний апарат вітчизняної еколого-правової науки через формулювання визначення права на безпечне довкілля;
– здійснити порівняльно-правовий аналіз механізму реалізації екологічних прав громадян в Україні та ЄС;
– розкрити специфіку механізму захисту екологічних прав громадян в Україні та ЄС;
– виробити пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення нормативно-правового забезпечення реалізації і захисту екологічних прав громадян.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини в галузі екологічного права, що визначають соціально-правові передумови нормативно-правового забезпечення реалізації та захисту екологічних прав громадян в Україні та ЄС.
Предметом дослідження є юридична природа екологічних прав громадян в Україні та ЄС.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять філософські (діалектичний), загальнонаукові (формально-логічний метод, структурно-функціональний, метод системного аналізу) і спеціально-правові (історико-правовий, формально-юридичний, порівняльно-правовий і метод тлумачення права) методи наукового пізнання. Діалектичний метод дав змогу розглянути екологічні права громадян як явище, що має матеріальний зміст і юридичну форму й постійно розвивається, зазнаючи кількісно-якісних змін. Формально-логічні методи дали змогу сформулювати поняттєво-категоріальний апарат дослідження, його висновки, а також виробити пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення нормативно-правового забезпечення реалізації і захисту екологічних прав громадян. За допомогою структурно-функціонального методу було визначено рівні нормативного забезпечення екологічних прав громадян України та ЄС. Метод системного аналізу сприяв розгляду екологічних прав громадянина як елементів його еколого-правового статусу, а також встановленню їх взаємозв’язків у межах такої цілісності. Історико-правовий метод дав змогу здійснити ретроспективний огляд нормативного закріплення екологічних прав громадян у праві України та ЄС. Формально-юридичний метод використовувався для комплексної характеристики нормативно-правових положень, присвячених екологічним правам громадянина, а метод тлумачення права – для з’ясування їхнього змісту. Чільне місце серед спеціально-правових методів дослідження посів порівняльно-правовий, який сприяв виявленню подібних та відмінних ознак у законодавчому закріпленні екологічних прав громадян України та ЄС.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше у вітчизняній юридичній науці зроблено спробу цілісно й комплексно дослідити загальне та особливе у нормативно-правовому закріпленні екологічних прав громадян, визначенні загальних підходів до розв`язання проблем їх реалізації й захисту в Україні та ЄС.
Наукова новизна дисертації конкретизується у таких положеннях, які виносяться на захист:
уперше:
– встановлено, що нормативне закріплення екологічних прав громадян України здійснювалося й далі здійснюється на трьох рівнях: 1) міжнародному універсальному; 2) міжнародному регіональному і 3) національному, а нормативні джерела можна поділити на три групи: 1) універсальні та регіональні міжнародно-правові акти, присвячені правам людини, де екологічні розглянуто в контексті інших прав – політичних, соціальних, економічних; 2) міжнародні документи про охорону навколишнього середовища в рамках міжнародного екологічного права, які містять відомості про екологічні права громадян (міжнародно-правові договори та угоди і «м’яке міжнародне право») і 3) національне законодавство стосовно екологічних прав громадян;
– запропоновано розрізняти у вітчизняній еколого-правовій доктрині поняття «екологічні права громадян» винятково в об’єктивному і суб’єктивному значеннях з метою розробки ефективних напрямів їх розвитку та наближення до екологічного права ЄС;
– визначено екологічні права громадян в об’єктивному значенні як комплексний правовий інститут, що становить систему юридичних норм, спрямовану на врегулювання відносин між громадянами в сфері охорони та захисту довкілля і в процесі здійснення ними раціонального використання природних ресурсів;
– запропоновано визначати екологічні права громадян в суб’єктивному значенні як закріплений у правових нормах і забезпечуваний державою комплекс прав громадян щодо задоволення їхніх потреб у сфері охорони та захисту довкілля і раціонального використання ними природних ресурсів;
– встановлено відсутність єдиного підходу до розуміння форми та змісту екологічних прав громадян, їх критеріїв та лімітів в національному праві держав – членів ЄС, що зумовлено відсутністю уніфікованого підходу до розуміння поняття «екологічні права громадян» у праві ЄС;
– здійснено поділ екологічних прав громадян в ЄС на такі взаємопов’язані групи: стандартні права людини на сприятливі природні умови проживання; права на судовий захист у разі порушення екологічних прав; права на оскарження рішень органів державної влади на національному та європейському рівнях у разі прийняття ними спірних актів у сфері довкілля; права виступати активними суб’єктами еколого-правових відносин (зокрема, право на інформацію, право на участь в екологічних організаціях та рухах);
удосконалено:
– поняттєво-категоріальний апарат вітчизняної еколого-правової науки через формулювання визначення права на безпечне довкілля як закріплену в законодавстві й забезпечену державою можливість особи перебувати в такому природному середовищі, яке задовольнятиме його екологічні потреби й позитивно впливатиме на життя, здоров’я і добробут;
набули подальшого розвитку:
– науковий погляд на екологічні права, як динамічний комплекс можливостей та властивостей особи, якими вона об’єктивно та природно користується для задоволення своїх потреб, детермінований історичними, національними, правовими, політичними, економічними, ментальними традиціями суспільства та держави. Екологічні права громадянина є природними, абсолютними, гарантованими державою, невідчужуваними та такими, що не можуть скасовуватися чи будь-яким чином обмежуватися з боку держави;
– пропозиції щодо важливості прийняття Екологічного кодексу в Україні, в якому слід передбачити окремий розділ, що систематизує екологічні права громадян та встановить ефективні гарантії їх охорони і захисту.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в роботі теоретичні положення, висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері – для подальшого розвитку науки екологічного права в частині наукових розробок, спрямованих на вдосконалення заходів, способів та форм захисту екологічних прав громадян України;
– у навчальному процесі – під час викладання навчальних дисциплін «Екологічне право», «Природоресурсне право», «Порівняльне правознавство» й підготовки відповідної навчально-методичної літератури;
– у нормотворчій діяльності – під час розробки нових й удосконалення чинних нормативно-правових актів, що стосуються екологічних прав громадян, безпечного довкілля і раціонального природокористування;
– у правореалізаційній сфері – під час здійснення державними органами: 1) організаційно-розпорядчої діяльності, спрямованої на реалізацію конституційного права громадян на безпечне довкілля; 2) правоохоронної діяльності, спрямованої на охорону та захист екологічних прав громадян; 3) правозастосовної діяльності, спрямованої на забезпечення необхідних передумов для реалізації екологічних прав громадян, і 4) у виховній діяльності, спрямованій на формування в громадян та посадових осіб екологічної культури і правосвідомості;
– у міжнародному співробітництві – знання особливостей нормативно-правового забезпечення екологічних прав громадян у ЄС і механізму їх реалізації сприятимуть виробленню українськими державними відомствами й недержавними організаціями, які мають зв’язки з цим утворенням, єдиної європейської екологічної політики.
Апробація результатів дисертації. Головні теоретичні положення, висновки, пропозиції та рекомендації, які містяться у дисертаційному дослідженні, обговорювалися на засіданнях вченої ради ННІ земельних ресурсів та правознавства, на міжкафедральному семінарі юридичного факультету Національного університету біоресурсів і природокористування України, висвітлювались у доповідях і повідомленнях здобувача на міжнародних наукових і науково-практичних конференціях: XIV міжнародній науково-практичній конференції «Україна в євроінтеграційних процесах (м. Київ, 21 – 22 лютого 2009 р.), «Сучасні правові проблеми українського державотворення» (м. Біла Церква, 9 – 10 квітня 2009 р.);
Окремі положення дисертації апробовані в навчальному процесі Національного університету біоресурсів і природокористування України в межах навчального курсу «Правознавство».
Публікації. Результати дослідження викладено автором у трьох статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях України, а також у двох випусках матеріалів наукових конференцій.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (354 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 216 сторінок, у тому числі основний текст – 174 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у з’ясуванні загального й особливого в нормативно-правовому закріпленні екологічних прав громадян і визначенні загальних підходів до розв`язання проблем їх реалізації та захисту в Україні та ЄС. У результаті проведеного дисертаційного дослідження отримано такі головні результати:
1. Нормативне закріплення екологічних прав громадян України здійснювалося й далі здійснюється на трьох рівнях: 1) міжнародному універсальному; 2) міжнародному регіональному і 3) національному. Водночас нормативні джерела можна поділити на три групи: 1) універсальні та регіональні міжнародно-правові акти, присвячені правам людини, де екологічні розглянуто в контексті інших прав – політичних, соціальних, економічних; 2) міжнародні документи про охорону навколишнього середовища в рамках міжнародного права навколишнього середовища (міжнародне екологічне право), які містять відомості про екологічні права громадян. В межах цієї групи розрізняють: а) міжнародно-правові договори та угоди і б) «м’яке міжнародне право» (допоміжні процеси та рішення), серед яких головними є Стокгольмська декларація 1972 р., Декларація Ріо-де-Жанейро 1992 р. і Оргуська конвенція 1998 р.; 3) національні нормативно-правові акти про екологічні права громадян.
2. Екологічні права громадян ЄС розвивалися в рамках узгодження екологічної політики держав – членів Співтовариства, згодом – в рамках шести програм дій європейських спільнот у сфері охорони природи, на основі яких координувалися й далі координуються заходи у сфері охорони довкілля держав-членів, держав-кандидатів та європейських міжнародних екологічних організацій. Лише в 2000 р. у ст. 38 Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу вперше на рівні міжнародно-правового документа з прав людини було передбачено захист навколишнього середовища, що має здійснюватися відповідно до принципу стійкого розвитку. Своє нормативне закріплення екологічні права громадян в ЄС знайшли на двох рівнях – на рівні первинного права ЄС (норми міжнародних угод, які становлять правову основу для функціонування всіх структур ЄС – Договір про створення ЄЕС, 1957 р., Закон про єдину Європу, 1986 р., Маастрихтський договір про утворення ЄС, 1992 р., Амстердамський договір 1997 р. та ін.) та вторинного права ЄС, серед яких особливе місце посідають директиви. Аналіз директив ЄС, ухвалених з метою покращення екологічного стану, дає змогу зробити висновок про те, що за призначенням директиви мають антропоцентричний чи біоцентричний (екоцентричний) характер. Причому в останні роки в контексті проголошеного курсу на сталий розвиток та збереження природи для сучасного та наступного поколінь спостерігається ухил у бік біоцентризму.
3. У сучасному екологічному праві України відсутній єдиний підхід до розуміння правової природи поняття «екологічні права громадян». Отже, з метою розробки ефективних напрямів розвитку екологічних прав громадян в Україні і наближення їх до екологічного права ЄС пропонується розрізняти у вітчизняній еколого-правовій доктрині поняття «екологічні права громадян» винятково в об’єктивному і суб’єктивному значеннях.
Екологічні права громадян в об’єктивному значенні визначати як комплексний правовий інститут, що становить систему юридичних норм, спрямовану на врегулювання відносин між громадянами в сфері охорони та захисту довкілля і в процесі здійснення ними раціонального використання природних ресурсів.
Екологічні права громадян у суб’єктивному значенні – як закріплений у правових нормах і забезпечуваний державою комплекс прав громадян щодо задоволення їхніх потреб у сфері охорони та захисту довкілля і раціонального використання ними природних ресурсів.
4. У системі екологічних прав громадян фундаментальним визнати право на безпечне довкілля і визначити його як закріплену в законодавстві і забезпечену державою можливість особи перебувати в такому природному середовищі, яке задовольнятиме його екологічні потреби й позитивно впливатиме на життя, здоров’я і добробут.
5. Незважаючи на те, що екологічні права громадян тією чи іншою мірою регламентовані в національному праві окремих країн – членів ЄС, вони прямо не закріплені у праві цього міждержавного об’єднання, а отже, не становлять окремої групи прав людини. Таким чином, встановлено відсутність єдиного підходу до розуміння форми та змісту екологічних прав громадян, їх критеріїв та лімітів в національному праві держав – членів ЄС, що зумовлено відсутністю у праві ЄС уніфікованого підходу до розуміння поняття «екологічні права громадян».
6. Екологічні права громадян в ЄС можна поділити на такі взаємопов’язані групи: стандартні права людини на сприятливі природні умови проживання; права на судовий захист у разі порушення екологічних прав; права на оскарження рішень органів державної влади на національному та європейському рівнях у разі прийняття ними спірних актів у сфері довкілля; права виступати активними суб’єктами еколого-правових відносин (зокрема, право на інформацію, право на участь в екологічних організаціях та рухах).
7. Обґрунтовано, що в Україні реалізація особами своїх екологічних прав ускладнюється низкою таких причин: недосконалість доступу до екологічної інформації, неврахування думки громадськості під час прийняття екологічно важливих рішень; керування економічними цілями отримання прибутку та ігнорування екологічних наслідків виробничої діяльності; відсутність системності в законодавчому закріпленні правових засобів реалізації екологічних прав громадян (економічних, просвітницьких, ідеологічних, організаційних). На відміну від України, у так званих країнах – лідерах ЄС пріоритетне місце посідають закріплені обов’язки суб’єктів права, за невиконання яких останні несуть сувору відповідальність. Реалізація екологічних прав у таких країнах відбувається шляхом наявних організаційних засобів (надання органам виконавчої влади, місцевого самоврядування повноважень у сфері охорони природи, наявність не тільки національного контролю, але й контролю з боку інституцій ЄС), економічних засобів (матеріальне стимулювання екологічно небезпечного виробництва, зменшення негативних наслідків на природні комплекси).
8. Магістральними напрямами реалізації екологічних прав громадян в ЄС та захисту довкілля виступають: 1) створення й забезпечення функціонування організаційного механізму охорони навколишнього середовища (унормування права навколишнього середовища на рівні Співтовариства, впровадження єдиних правил оцінки впливу на навколишнє середовище, збирання й обробка екологічної інформації, а також моніторинг навколишнього середовища через Європейське агентство з навколишнього середовища, екологічна сертифікація Співтовариства, екологічний менеджмент та екологічний аудит); 2) створення і розвиток економічного механізму охорони навколишнього середовища; 3) становлення механізму захисту екологічних прав особи.
9. Незважаючи на те, що в Україні та ЄС існує система нормативного закріплення екологічних прав громадян, заходи з їх реалізації і в нашій державі, і в ЄС вимагають удосконалення. Одним із таких шляхів може стати розробка і прийняття міжнародної конвенції про екологічні права людини, яка об’єднає норми у цій сфері, розпорошені у численній кількості директив, висновків та постанов Європарламенту та Європейської Ради, в єдине ціле і забезпечить єдиний підхід до реалізації екологічних прав.
10. Здійснення захисту екологічних прав громадянина в Україні можливе у таких напрямах: нормативне забезпечення екологічних прав громадянина; виконавчо-розпорядча діяльність з реалізації екологічних прав громадянина; правоохоронна функція держави у забезпеченні екологічних прав громадянина; міжнародно-правове забезпечення розв`язання проблем захисту екологічного статусу особи. Вдосконалення судового захисту екологічних прав громадян можливе шляхом усунення прогалин та суперечностей у чинному законодавстві, яке регламентує право кожного на відшкодування шкоди, завданої екологічними правопорушеннями, оскільки серед причин недостатньої захищеності цього права є недосконалість законодавства, в якому більшість норм проаналізованих нами законодавчих актів розмито за своїм змістом та відсутній механізм їх реалізації. Розглядається можливість притягнення винних осіб у порушенні екологічних прав громадян України та ЄС до дисциплінарної, адміністративної, майнової та кримінальної відповідальності, здійснено характеристику основних санкцій за відповідні правопорушення та досліджено практику їх застосування.
11. Нормативні акти ЄС, присвячені захисту екологічних прав громадян, незалежно від сфери свого регулювання, ґрунтуються на трьох напрямах: попередження, викриття негативних фактів та наслідків, реакція на подібні явища. Очевидним є вірне розставлення подібних акцентів. Превентивна діяльність у державі відіграє значну роль і зумовлює мінімізацію можливостей порушення норм права. Екологічна безпека ЄС та його громадян залежить від дієвого співробітництва та координації членів ЄС, організацій ЄС та окремих зацікавлених органів. У цьому аспекті вказані суб’єкти досягли великого прогресу. Подібна практика є корисна для України. Діалог у такому ключі з ЄС є важливою складовою співпраці.
12. Порівняльно-правовий аналіз нормативного закріплення, реалізації та охорони екологічних прав громадян в Україні та ЄС дав змогу сформулювати низку пропозицій і рекомендацій щодо покращення їх правового регулювання. Зокрема: а) здійснити офіційний переклад директив ЄС з метою уніфікації термінології та внесення відповідних змін до національного законодавства; б) підготувати модельний закон про утилізацію транспортних засобів, який стане законодавчою базою з вирішення завдань у сфері обороту відходів та можливості проведення заходів з реабілітації довкілля; в) ґрунтуючись на положеннях цивілістичної науки стосовно відшкодування шкоди, відшкодування екологічної шкоди має враховувати матеріальні збитки та нематеріальні страждання особи (фізичні та психічні), і під час вирішення питання відшкодування збитків суд не повинен брати до уваги матеріальний стан потерпілого та відповідача, але уважно ставитися до сутності вчиненого правопорушення, його наслідків для особи, ступеня зазначених страждань; г) пропозиції щодо важливості прийняття екологічного кодексу в Україні, в якому передбачити окремий розділ, що систематизує екологічні права громадян та встановить ефективні гарантії їх охорони та захисту; д) посиленню захисту екологічних прав громадянина може сприяти створення центрів надання безоплатної правової допомоги, а також прийняття закону України «Про безоплатну правову допомогу»; е) в рамках судової діяльності ЄС пропонується створення екологічного суду ЄС, який відображатиме всі принципи та засади діяльності судового органу, попереджатиме завдання екологічної шкоди, вирішуватиме спірні питання, що виникають між суб’єктами спору, а суб’єктами права звернення до такого суду мають виступати і окремі фізичні особи, і юридичні особи, громадські та неурядові організації, держава. Екологічний суд ЄС стане проявом екологічної функції самого ЄС.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Авдеева Л.Р. Проблема «России и Европы» в воззрениях Н.Я. Данилевского и К.Н. Леонтьева // Вестн. Моск. Ун-та. Сер.7. Философия. - 1982. - №3. – С.74-86.
2. Амстердамский договор о внесении изменений в Договор о Европейском Союзе от 2 октября 1997 г. (Treaty of Amsterdem. Amending the treaty on Europian Union, the treaties establishing the European Communities. 2 oktober 1997). – Режим доступу: http://www. Wikipedia.org.
3. Андрейцев В.И. Правовое обеспечение рационального природопользования предприятий и объединений агропромышленного комплекса / В. И. Андрейцев. – Киев: Урожай, 1989. – 197 с.
4. Андрейцев В.І. Екологічна політика: проблеми правового за-безпечення / В.І. Андрейцев. – К.: КГУ, 1993. — № 13. – C.5-26.
5. Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій / В.І. Андрейцев. – К.: Вентурі, 1996.– 208 с.
6. Андрейцев В.І. Екологічне право: Особлива частина: підруч. для студ. юрид. вузів і фак. / В.І. Андрейцев. – К.: Істина, 2001. – 544 с.
7. Андрейцев В.І. Право громадян на екологічну безпеку: Проблеми конституційно-правового забезпечення / В.І. Андрейцев // Право України. – 2001. – № 4. – С.8-10.
8. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки / В.І. Андрейцев. – К.: «Знання-Прес», 2002. – 331 с.
9. Андрейцев, В. И. Правовое обеспечение экологической экспертизы проектов / В.И. Андрейцев. - Киев: Будівельник, 1990. - 168 с.
10. Андрусевич А. Неурядові екологічні організації в Україні: проблеми становлення та розвитку. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http://www.ji.lviv.ua/n41texts/andrusevych.htm.
11. Анисимова А.В. Осуществление гражданами экологических прав: автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. юрид. наук: спец.: 12.00.06. – «Земельное право; природоресурсное право; аграрное право; экологическое право» / А.В. Анисимова. –Х., 1996. – 20 с.
12. Анисимова А.В. Осуществление гражданами экологических прав: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.06 / Анна Валерьевна Анисимова. - Х., 1996. - 168 с.
13. Бабенко В.І. Організаційно-правові аспекти прокурорського нагляду за додержанням законів про охорону довкілля: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 – «Судоустрій; прокуратура та адвокатура» / В.І. Бабенко. – Одеса, 2004 . – 22 с.
14. Бачило И. Л. Информационное право / И.Л. Бачило, В.Н. Лопатин, М.А. Федотов / Под ред. Б.Н. Топорнина. – СПб.: Юридический Центр, 2001. – 789 с.
15. Бернар А. Единые и неделимые / А. Бернар // Курьер ЮНЕСКО. – 1994. – май. – С.11-13.
16. Боголюбов С.А. Защита экологических прав / С.А. Боголюбов. – М.: Изд–во Центра экологической политики России, 1996. - 100 с.
17. Боголюбов С.А. Экологическое законодательство и правовая реформа в экологии / С.А. Боголюбов // Журнал российского права. - 1997. - №1. – С.47-58.
18. Боголюбов С.А. Экологическое право: Учебник для вузов / С.А Боголюбов. - М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА,1999. – 448 с.
19. Бондар Л.О. Правові засади здійснення екологічно небезпечної діяльності в Україні: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.06 / Ладимир Олександрович Бондар. – Одеса., 2001. – 206 с.
20. Борко Ю.А. Экономическая интеграция и социальное развитие в условиях капитализма: буржуазные теории и опыт Европейского сообщества. Монография / Ю.А. Борко. – М.: Наука, 1984. – 256 с.
21. Бредіхіна В.Л. Право громадян на безпечне навколишнє природне середовище: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.06 / В.Л. Бредіхіна. – Х., 2005. – 21 с.
22. Бринчук М.М. Правовая охрана окружающей среды от загрязнения токсичными веществами: автореф. дис. на соискание научной степени канд. юрид. наук: спец.: 12.00.06 «Земельное право; природоресурсное право; аграрное право; экологическое право» / М.М. Бринчук. - М.,1991.– 20 с.
23. Бринчук М.М. Экологическое право (Право окружающей среды): Учебник для высших юридических учебных заведений / М.М. Бринчук.- М.: Юристъ, 1999. – 688 с.
24. Буркова Л.Н. Экологические права человека в Российской Федерации: Конституционно-правовой аспект: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Лидия Николаевна Буркова. – Ростов-на-Дону, 2005. – 227 c.
25. Васильева М.И. Особенности компенсации морального вреда, причиненного радиационным загрязнением окружающей природной среды (по материалам судебного дела) / М.И. Васильева, О.А. Яковлева // Государство и право.- 1998. - № 3. – С.43-48.
26. Васильева М.И. Право граждан СССР на здоровую окружающую среду: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 / М.И. Васильева. – М., 1990. – 26 с.
27. Винтер Г. Экологическое право Европейского Союза / Г. Винтер, Л. Кремер. - М.: Городец, 2007 - 144 с.
28. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР / Н. В. Витрук. – М. : Юрид. лит., 1985. – 176 с.
29. Вовк В. Розширення ЕС: вплив на екологічну політику і сталий розвиток / В. Вовк // Незалежний культурологічний часопис. - К., 2006. - №41. – С.72-82.
30. Водний Кодекс України від 06 червня 1995 р. №213/95-ВР / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. – 1995. - №24. – Ст.189.
31. Воеводин Л.Д. Юридический статус личности в России. Учебное пособие. – М.: Издательство МГУ, Издательская группа ИНФРА • М–НОРМА, 1997. – 304 с.
32. Всемирная хартия природы. 28 октября 1982 года. – Режим доступу до документа: http://www.kadis.ru/texts/index.phtml?id=15215&PrintVersion=1
33. Всеобщая декларация прав человека. Принята и провозглашена резолюцией Генеральной Ассамблеей ООН 217 А(III) от 10 декабря 1948 г. – М.: Права человека, 2006.
34. Всесвітня декларація і План дій в галузі харчування. – Режим доступу: www.health-ua.org/article/health/20.html.
35. Вторая программа действия Европейских сообществ в сфере охраны окружающей среды от 9 декабря 1976 г. // OJ. 1976. С 139, 13.06.1977.
36. Выпханова Г.В. Правовая категория «Экологическая информация»: дискуссионные вопросы / Г.В. Выпханова // Экологиеское право. – 2008. - №3. – С.421-430.
37. Галанин А.В. Лекции по экологии / А.В. Галанин. – Режим доступу до документа: www.botsad.ru/p-papers2.htm.
38. Гірничий Закон України вiд 06 жовтня 1999 р. № 1127-XIV. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http:www.rada.gov.ua.
39. Гольбах П. Система природы / П. Гольбах // Избранные произведения в 2-х т. – Т.1. – М.: Мысль, 1963. – С.59-67.
40. Гражданский кодекс Украины: Комментарий. – Т.1. – Издание второе. – Х.: «Одиссей», 2004. – 832 с.
41. Грицкевич С.Г. Конституційні екологічні права людини й громадянина та їх забезпечення органами внутрішніх справ: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец.: 12.00.02 «Конституційне право» / С.Г. Грицкевич. - К., 2002. – 18 с.
42. Грицкевич С.Г. Конституційні екологічні права людини й громадянина та їх забезпечення органами внутрішніх справ: Дис. ... канд. юрид. наук: спец.:12.00.02 / Сергій Григорович Грицкевич. - К., 2002. – 210 с.
43. Гусев А.А. Основные направления и этапы формирования экологической политики Европейского Союза / А.А. Гусев // Безопасность Евразии. – 2007. - №2. – С.418-423.
44. Гусев А.А. Политика Европейского Союза / А.А. Гусев // Институт сравнительной политологии РАН. - М., 2004. — 189 с.
45. Дика Ю.В. Адміністративно-правові засади регулювання обмежень прав громадян на екологічну інформацію: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец.: 12.00.06. - «Природоресурсне право, аграрне право; екологічне право» / Ю.В. Дика. - К., 2008. – 18 с.
46. Директива 2004/35/EC Европейского Парламента и Совета от 21 апреля 2004 года об экологической ответственности в отношении предотвращения и ликвидации ущерба экологического ущерба. – Режим доступу до документа: http://eur-lex.europa.eu.
47. Директива №2001/100/ЕС Европейского Парламента и Совета, изменяющая Директиву Совета №70/220/ЕЭС от 20 марта 1970 г. о сближении законодательства государств-членов относительно мероприятий, предпринимаемых против загрязнения воздуха выбросами транспортных средств (Брюссель, 7 декабря 2001 года) (неофициальный перевод). – Режим доступу до документа:www.zakon.rada.gov.ua.
48. Директива Европейского парламента и Совета ЕС от 26 мая 2003 г.2003/35/ЕС, обеспечивающая участие общественности в разработке некоторых планов и программ, касающихся окружающей среды, и вносящая изменения относительно участия общественности и доступа к правосудию в директивы Совета 85/337/ЕЭС и 96/61/ЕС. – Режим доступа к документу: http://www.ruseu.org/article.php.
49. Директива Европейского парламента и Совета от 23 октября 2000 г. 2000/60/ЕС относительно политики в сфере водного хозяйства. - Режим доступу до документа: http://belgiss.org.by/russian/pered.
50. Директива Европейского парламента и Совета от 28 января 2003 г. 2003/4/ЕС О доступе общественности к информации об окружающей среде и отмене Директивы 90/313/ЕЭС. – Режим доступу до документа: http://www.ruseu.org/article.php.
51. Директива Европейского Парламента и Совета от 6 ноября 2001 г. №2001/83/ЕС о Кодексе Содружества в отношении лекарственных средств для человека. – Режим доступу до документа: http://www.pharma-center.kiev.ua.
52. Директива Европейского Парламента и Совета по водной политике от 23 октября 2000 г. №2000/60/ЕС. – Режим доступу до документа: http://www.ecosw.dir.bg.
53. Директива от 12 декабря 1991 г. №91/689/ЕЭС Совета Европейских Сообществ «Об опасных отходах». (Брюссель, 12 декабря 1991 года). – Режим доступу до документа: www.zakon.rada.gov.ua.
54. Директива от 12 марта 2001 г. №2001/18/ЕС о правилах выпуска и поставки продукции, содержащей генномодифицированные организмы и должна пройти соответствующий контроль на предмет установления безопасности для человека. – Режим доступу до документа: http://www.jointrivers.org.
55. Директива Ради від 24 вересня 1996 року №96/61/ЄС стосовно комплексного контролю та попередження забруднення. – Режим доступу до документа: http://www.cleanwater.org.ua/ru/legislation/eu-directives/.
56. Директива Совета 76/160/ЕЭС от 8 декабря 1975 г. относительно качества воды для купания. – Режим доступу до документа: http://belgiss.org.by/russian/pered.
57. Директива Совета Европейских Сообществ от 27 июня 1985 г. № 85/337/ЕЭС (с изм. от 3 марта 1997 г.) «По оценке воздействий некоторых государственных и частных проектов на окружающую среду». – Режим доступу до документа: http://www.zakon.rada.gov.ua.
58. Директива Совета Европейских Сообществ от 7 июня 1990 г. № 90/313/ЕЭС «О свободе доступа к информации об окружающей среде». – Режим доступу до документа: http://www.zakon.rada.gov.ua.
59. Директива Совета от 20 марта 1970 г. №70/220 по сближению законодательств государств-членов относительно предпринимаемых мер против загрязнения атмосферы отработавшими газами автомобильных двигателей с системой принудительного зажигания/ - Режим доступу до документа:http://belgiss.org.by/russian/pered.
60. Директива Совета от 20 февраля 1978 г. №78/176/ЕЭС о сближении законов государств-членов относительно титановых промышленных отходов. – Режим доступу до документа: http://belgiss.org.by/russian/pered.
61. Директива Совета от 27 июня 1967 г. 67/548/ЕЭС об унификации законов, постановлений и административных положений, устанавливающих правила классификации. – Режим доступу до документа: http://www.zakon.rada.gov.ua.
62. Директива Совета от 3 марта 1997 г. №97/11/ЕС во изменение директивы 85/337/ЕЭС по оценке воздействия некоторых частных проектов на окружающую среду. // Управление окружающей средой: Информ. бюлл. № 6. Изд. 2-е дополн. Компонент РПОИ. - М.: НУМЦ Госкомэкологии России, 1998. - 184 с.
63. Договір про Європейський Союз 1992 р. – Режим доступу до документа: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_029
64. Договір про запровадження Конституції для Європи (проект) від 18 липня 2003 р. №2003/C169/01. Ухвалив консенсусом Європейський Конвент 13 червня та 10 липня 2003 року. Подано Голові Європейської Ради в Римі 18 липня 2003 року. – Режим доступу до документа: www.rada.gov.ua.
65. Договор ЕС. Консолидированный текст / Европейское право: Учебник // Под ред. Л.М. Энтина. – М.: Норма, 2000. – С.521-699.
66. Договор о Европейском союзе, 1992 г. / Право Европейского союза: Документы и комментарии / Под ред. Ю.С. Кашкина. - М., 2001. - С.344 - 367.
67. Дойников П.И. История формирования политики Европейского союза в области охраны окружающей среды / П.И. Дойников // Всероссийский научный журнал «Вопросы правоведения». – 2009. - №3-4. – С.32-36.
68. Донна Гом’єн. Короткий путівник Європейською конвенцією з прав людини / Пер.з англ. Т.Іваненко та О.Павличенка. – Львів: Кальварія, 2002. – 180 с.
69. Дутчак В.В. Держава і державне управління у творчості Г.В.Ф.Гегеля / В.В. Дутчак // Філософія. Культура. Життя: Міжвуз. зб. наук. пр. – Д.: Наука і освіта, 2000. – Вип. 8. - С. 186-191.
70. Дутчак В.В. Проблеми суспільства, державної влади та свободи особи у творчості Імануіла Канта / В.В. Дутчак // Філософія. Культура. Життя: Міжвуз. зб. наук. пр. – Д.: Наука і освіта, 2002. – Вип.14. - С.127-133.
71. Европейская хартия об окружающей среде и охране здоровья 1989 г. – Режим доступу до документа: http://www.euro.who.int/__data/assets/pdf_file/0004/114088/ICP_RUD_113_rus.pdf
72. Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів / В.К. Попов, А.П. Гетьман, С.В. Размєтаєв та ін. / За ред. В.К. Попова та А.П. Гетьмана. – Харків: Право, 2001.- 479 с.
73. Екологічне право: Академічний курс. Підручник / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008. – 848 с.
74. Ерофеев Б.В. Экологическое право: учебник для вузов / Б.В. Ерофеев. – М.: Новый Юрист, 1998. – 688 с.
75. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод. Підписана державами-членами Ради Європи 4 листопада 1950 р. Вступила в дію 3 вересня 1953 р. – Режим доступу до документа: http://www.rada.gov.ua.
76. Єрмоленко В. Теоретичні проблеми розмежування галузей екологічного і природо ресурсного права / В. Єрмоленко // Право України. – 2010. - №6. – С.148-153.
77. Жлоба А.А. Право окружающей среды Европейского Союза. Общая часть: учебное пособие для студентов специальностей "Правоведение" и "Экономическое право" учреждений, обеспечивающих получение высшего образования / А.А. Жлоба; [под редакцией Х. Херманна, С.А. Балашенко, Т. Борича]. – Минск: Зорны Верасок, 2010. – 155 с.
78. Єрофеєв М.І. Екологічні права та обов’язки громадян // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін.. – К.: «Укр. енцикл.», 1998. – Т.: Д-Й. – 1999. – С.328.
79. Закон Албании от 5 сентября 2002 г. №8934 «О защите окружающей среды». – Режим доступу до документа: http://www.basel.int.
80. Закон Дании от 06 июня 1991 г. №356 «Об окружающей среде и генной инженерии». – Режим доступу до документа: http://www.cbd.int/doc.
81. Закон Дании от 27 апреля 1994 г. №292 «О доступе к информации, касающейся окружающей среды». - Режим доступу до документа: http://www.unece.org.
82. Закон Италии №349/86 «Учреждение Министерства охраны окружающей среды». – Режим доступу дло документа: http://www.cidce.org/pdf/livre .
83. Закон Румынии об окружающей природной среде 1995 г.; Закон Румынии о воде №107/1996. – Режим доступу до документа: http://www.inece.org.
84. Закон Словенії від 31 березня 2004 р. №801-01/90-3/136 «Про охорону навколишнього середовища». – Режим доступу до документа: http://www.lexadin.nl/wlg.
85. Закон України № 2818-17 від 21 грудня 2010 р. «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року // Відомості Верховної Ради України. – 2011. - N 26. - Ст.218.
86. Закон України вiд 08 липня 2011 р. №3677-VI «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів». [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http:www.rada.gov.ua.
87. Закон України вiд 09.02.1995 № 45/95-ВР «Про екологічну експертизу». [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http:www.rada.gov.ua.
88. Закон України вiд 10.11.1994 № 232/94-ВР «Про транспорт». – Режим доступу до документа: http://www.rada.gov.ua.
89. Закон України вiд 18 березня 2004 №1629-IV «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. – 2004. - №29. - Ст.367.
90. Закон України вiд 18.01.2001 № 2245-III «Про об’єкти підвищеної безпеки» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. - 2001. – № 15. – Ст.73.
91. Закон України від 02 жовтня 1992 р. № 2657-XII «Про інформацію» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. - 1992. – № 48. – Ст. 650.
92. Закон України від 02.03.1995 р. «Про пестициди та агрохімікати» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. - 1995. – № 14. – С. 91.
93. Закон України від 04.02.2004 р. «Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової Конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату» / Урядовий кур'єр.- 2004.-№45.- С.4.
94. Закон України від 05 листопада 1991 р. №1789-ХІІ «Про прокуратуру» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. – 1991. - №53. – Ст.793.
95. Закон України від 06 липня 1999 р. №832-ХІV «Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція від 25 червня 1998 р.)». – Режим доступу до документа: http: // portal. cemu. kiev. Ua / legislation / aarhus _ convention_ua_en.doc.
96. Закон України від 07 травня 1996 р. №86/96-ВР «Про страхування» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. – 1996. - №18. – Ст.78.
97. Закон України від 07.02.2002 р. №3055-ІІІ «Про Червону книгу України» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. - 2002. - №30. – Ст.201.
98. Закон України від 08.06.2000 р. №1809-ІІІ «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру». – Режим доступу до документа: http://www.rada.gov.ua.
99. Закон України від 10 січня 2002 р. №2918-III «Про питну воду та питне водопостачання». [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http:www.rada.gov.ua.
100. Закон України від 11 липня 2001 р. №2628-ІІІ «Про дошкільну освіту» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. – 2001. - №49. – Ст.259.
101. Закон України від 12 липня 2001 р. №2665-ІІІ «Про нафту і газ» / Урядовий кур’єр. – 2001. - №169. - 19 вер.
102. Закон України від 13 грудня 2001 р. №2894-ІІІ «Про тваринний світ» / Верховна Рада україни. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. – 2002. - №14. – Ст.97.
103. Закон України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації». [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http:www.rada.gov.ua.
104. Закон України від 13.07.2000 р. №1908-III «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. - 2000. – №42. – С. 348.
105. Закон України від 14 вересня 2006 р. №137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної Хартії». - Режим доступу до документа: http://www.zakon.rada.gov.ua.
106. Закон України від 14.01.1998 р. №15/98-ВР «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. – 1998. - №22. – Ст.115.
107. Закон України від 15.05.1996 р. №192/96-ВР «Про трубопровідний транспорт». Режим доступу до документа: http://www.rada.gov.ua.
108. Закон України від 16 червня 1992 р. №2460-ХІІ «Про об’єднання громадян» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. – 1992. - №34. – Ст.504.
109. Закон України від 16.06.1992 р. №2456-ХІІ «Про природно-заповідний фонд України» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. - 1992. - №34. – Ст.502.
110. Закон України від 16.11.1992 р. №2780-ХІІ «Про основи містобудування». – Режим доступу до документа: http://www.rada.gov.ua.
111. Закон України від 17 липня 1997 р. №475-97/ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» / Голос України. – 1997. – 24 лип.
112. Закон України від 17 лютого 2011 р. № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» . [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http:www.rada.gov.ua .
113. Закон України від 19.03.1999 № 534-XIV «Про ратифікацію Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті». – Режим доступу до документа: http://www.rada.gov.ua.
114. Закон України від 19.11.1997 р. №645/97-ВР «Про видобування і переробку уранових руд» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. – 1998. - №№11-12. – Ст.39.
115. Закон України від 20 грудня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. – 1991. - №4. – Ст.20.
116. Закон України від 20.04.2000 р. №1699-ІІІ «Про планування і забудову територій» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. – 2000. - №31. – Ст.250.
117. Закон України від 21 грудня 2010 р. №2818-VI «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року». [Електронний документ]. – Режим доступу до документа: http://www.rada.gov.ua.
118. Закон України від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. – 1999. - №46-47. – Ст.403.
119. Закон України від 23 грудня 1997 р. №776/9 «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http:www.rada.gov.ua.
120. Закон України від 23 травня 1991 р. №1060-ХІІ «Про освіту» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. – 1991. - №34. – Ст.451.
121. Закон України від 24.02.1994 р. № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». – Режим доступу до документа: http://www.rada.gov.ua.
122. Закон України від 29 червня 2004 р. №1906-IV «Про міжнародні договори України» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во, 2004. - №50. – Ст.540.
123. Закон України від 30 червня 1995 р. № 255/95-ВР «Про поводження з радіоактивними відходами» . [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http:www.rada.gov.ua.
124. Закон України від 30.06.1993 р №3353-ХІІ «Про дорожній рух» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. – 1993. - №31. – Ст.338.
125. Закон України від 5 березня 1998 р. №187/98-ВР «Про відходи» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. – 1998. - №36-37. - Ст.242.
126. Закон України Закон від 14.01.1998 № 15/98-ВР Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань. – Режим доступу до документа: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/15
127. Закон Финляндии об охране окружающей природной среды №86 от 4 февраля 2000 г. с поправками в Законе от 2006 г. №137. – Режим доступу до документа: http://www.ymparisto.fi.
128. Закону України від 14 січня 1998 р. №16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. – 1998. - №23. – Ст.121.
129. Земельний Кодекс України від 25 жовтня 2001 р. №2768-ІІІ / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. Вид-во. – 2002. - №3-4. – Ст.27.
130. Игнатьева И.А. Экологическое законодательство России: теория и практика систематизации: автореф. дис. на соискание науч. степени докт. юрид. наук: спец.: 12.00.06. – «Природоресурсное право; аграрное право; экологическое право» / И.А. Игнатьева. - М., 2007. – 46 с.
131. Ильин И.А. Путь духовного обновления, Гл.3 "О свободе"/ И.А. Ильин. – М.: Русская книга, 1996. – Т.1. – 1996. – 282 с.
132. Ильина А.Г. Возмещение морального вреда в связи с экологическим правонарушением / А.Г. Ильина // Журнал российского права. - 1998. - №3. – С.69-73.
133. Искандарова М.Р. Правовые проблемы экологического образования в контексте концепции устойчивого развития: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.06 / М.Р. Искандарова. - Уфа, 2004. - 168 c.
134. Кабалкин Н.В. Социально-экономические права советских граждан (в отраслях права цивилистического профиля) / Н. В. Кабалкин. – М. : Наука, 1986. – 208 с.
135. Калиниченко П.А. Защита экологических прав в законодательстве Европейского Сообщества / П.А. Калиниченко, Д.Н. Рациборинская // Экологическое право. – 2003. - №2. – С.55–60.
136. Калиниченко П.А. Охрана окружающей природной среды в деятельности Европейского Сообщества (международно-правовой аспект): автореф. дис. на соиск. науч. степени. канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 «Международное право, европейское право» / П.А. Калиниченко. – М., 2001. – 22 с.
137. Калиниченко П.А. Совершенствование механизма защиты экологических прав в Европейском Союзе / П.А. Калиниченко // Журнал «Европа». – 2004. - №2(36). – С.7-12.
138. Калиниченко П.А. Современные тенденции в развитии экологического права ЕС / П.А. Калиниченко // Преподавание права Европейского Союза в российских ВУЗах. Материалы семинара. – М.: Статут, 2001. – С. 207–211.
139. Карташкин В.А. Права человека в международном и внутригосударственном праве / В.А. Карташкин. - М.: Институт государства и права РАН, 1995. - 135 с.
140. Кобецька Н.Р. Екологічні права громадян України: Дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец.: 12.00.06 – «Земельне право; аграрне право; екологічне право, природоресурсне право» / Н.Р. Кобецька. – К., 1998. – 186 с.
141. Кобецька Н.Р. Основні характеристики системи екологічних прав громадян України / Н.Р. Кобецька // Правова держава. Щорічник наукових праць. Вип.9. – К.: Ін Юре, 1998. – С.379-384.
142. Ковальчук Т. Г. Правові питання забезпечення екологічної безпеки продуктів харчування Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук: 12.00.06. – «Земельне право; аграрне право; екологічне право, природоресурсне право» / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка.– К., 1996. – 20 с.
143. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х (із змінами та доповненнями на 7 лютого 2002 р. № 3047-ІІІ) / Офіційний Вісник України. - 2002. - № 10.
144. Кодекс України про надра від 27 липня 1994 р. (із змінами та доповненнями на 20 грудня 2001 р. № 2905-ІІІ) / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во. - 1994. - №36. – Ст.340.
145. Колбасов О.С. Экология: политика-право / О.С. Колбасов.- М.: Наука, 1976. – 230 c.
146. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Курс лекций / С.А. Комаров. Изд. 2-е, испр. и доп. - М.: Манускрипт, 1996. – 312 с.
147. Комарова Т.В. Юрисдикція Суду Європейського Союзу : монографія. – Х. : Право, 2010. – 360 с.
148. Конвенция о защите прав человека и основных свобод от 4 ноября 1950 г. (в ред. от 11 мая 1994 г.) / Сборник законодательства РФ. – 2001. – № 2. – Ст. 163.
149. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля від 25.06.1998 р. / Доступ до екологічної інформації: Посібник / За ред. Козак З. Я. –Львів: «ЕПЛ», 2006. – 56 c.
150. Консолидированный Закон Дании от 3 декабря 2002 г. №981 «Об окружающей среде и генной инженерии». - Режим доступу до документа: http://www.cbd.int/doc.
151. Конституционные акты Франции / Конституции зарубежных государств: Учебное пособие / Сост. проф. В.В.Маклаков. - 4-е изд., перераб. и доп. - М.: Волтерс Клувер, 2003.
152. Конституция (Основной Закон) Союза Советских Социалистических республик. Пр