Земельне правопорушення як підстава юридичної відповідальності в Україні

Краткое описание

Київський національний університет
імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Саркісова Тамара Борисівна
УДК 349.41

Земельне правопорушення як підстава юридичної відповідальності в Україні

Спеціальність: 12. 00. 06. - земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Ковальчук Тетяна Григорівна
кандидат юридичних наук, доцент кафедри
екологічного права

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………….......4
РОЗДІЛ 1. Теоретико-правові підходи до поняття земельного правопорушення
1.1. Поняття та види земельних правопорушень …………………………..16
1.2. Історичний розвиток правового регулювання відносин у сфері юридичної відповідальності за земельні правопорушення на території України…………………………………………………………………...........62
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1………………………………………………………92

РОЗДІЛ 2. Земельне правопорушення як підстава виникнення різних видів юридичної відповідальності
2.1 Земельне правопорушення як підстава майнової відповідальності……… 94
2.2. Земельне правопорушення як підстава адміністративної відповідальності …………………………………....……………………….116
2.3. Суспільно небезпечне діяння у сфері земельних відносин як підстава кримінальної відповідальності …..…………………………………...........133
2.4. Земельне правопорушення як підстава інших видів юридичної відповідальності .…..………………………………………………………...161
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2…………………………………………………….184

ВИСНОВКИ .……………………………………………………………………..185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………..............193

СПИСОК ОСНОВНИХ ВИКОРИСТАНИХ СКОРОЧЕНЬ

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. – Конституція України;
2. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. – ЗК України;
3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. – ГК України;
4. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. - КУпАП;
5. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р.– КЗпП України;
6. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. – КК України;
7. Кабінет Міністрів України – КМУ;
8. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. – ЦК України;
9. Рішення Ради національної безпеки та оборони України від 18 січня 2008 року «Про стан виконання Указу Президента України від 21 листопада 2005 р. №1643 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 червня 2005 року «Про стан додержання вимог законодавства та заходи щодо підвищення ефективності державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання та охорони земель», введене в дію Указом Президента України від 14 лютого 2008 р. № 121- Рішення РНБО України від 18 січня 2008 р.

Вступ
Актуальність теми. Юридична відповідальність є однією з найважливіших гарантій конституційності, правопорядку та реалізації прав і свобод людини і громадянина, в тому числі і у сфері земельних правовідносин. Дослідження питань щодо сутності земельних правопорушень та юридичної відповідальності за їх вчинення є важливим і суттєвим не лише для юридичної науки, законотворення, а й практики правозастосування. Особливу значимість вони набувають в сучасних умовах, коли, з одного боку, порушуються гарантовані Конституцією та законами України права на землю, законність та правопорядок, а з іншого - існує тотальна безвідповідальність за порушення вимог земельного законодавства, що призводить до деформацій правосвідомості громадян. Так, наприклад, за результатами перевірок, проведених інспекторами Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель, з виявлених загалом по Україні за період з 2003 по 2008 рр. 385 тисяч фактів земельних правопорушень протоколів про адміністративні правопорушення було складено лише 275 тис., а постанов про притягнення до адміністративної відповідальності винесено 245 тис. Ознаки злочину ж виявлено лише в 476 випадках , що становить відповідно 1, 5 % від загальної кількості виявлених правопорушень. Крім того, фіксуються, як правило, незначні, дріб’язкові правопорушення.
Очевидним стає також, що в умовах сьогодення існуюча правова регламентація попередження та боротьби із земельними правопорушеннями є недостатньо ефективною. Вдосконалення методів і способів вчинення земельних правопорушень, вчинення їх організованими злочинними угрупованнями, залучення до участі в незаконних операціях посадових осіб державних органів України актуалізувало необхідність ґрунтовного дослідження земельних правопорушень як масового негативного соціального і правового явища, так і підстави виникнення правовідносин охоронювального типу.
Земельне правопорушення – це не тільки порушення правової норми, а й посягання на основу основ життя людини, що випливає зі змісту ст. 14 Конституції України, якою земля проголошена основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Яскраво виражена соціально-правова природа земельних правопорушень зумовлює пошук напрямів підвищення взаємовідповідальності держави, її органів та особи, що істотно актуалізує наукові розробки теорії земельних правопорушень та юридичної відповідальності за їх вчинення.
Необхідність аналізу поняття земельних правопорушень як об’єктивної та суб’єктивної категорії, видів земельних правопорушень, історії розвитку інституту юридичної відповідальності за їх вчинення тощо обумовлена і поточними та перспективними потребами розвитку науки земельного права. Здебільшого теоретичні напрацювання щодо сутності земельних правопорушень та юридичної відповідальності за них в часовому проміжку належать до радянського періоду. Сучасні напрацювання торкаються лише окремих аспектів поставленої проблеми та, як правило, присвячені найбільш поширеним видам земельних правопорушень, а відтак характеризуються фрагментарністю та безсистемним характером.
Крім того, будь-яка теорія має свій понятійний апарат, який дозволяє здійснити аналіз предмета дослідження. Розробка та розвиток понятійного апарату теорії земельних правопорушень та юридичної відповідальності – актуальне завдання сьогодення в умовах формування нового земельно-правового ладу.
З огляду на зазначене представлене дисертаційне дослідження присвячене виявленню юридичної природи земельного правопорушення як одиничної категорії та земельних правопорушень як самостійної групи правопорушень, надання визначення понять «земельне правопорушення» та «земельні правопорушення», класифікації існуючих видів земельних правопорушень та дослідженню особливостей земельного правопорушення як підстави різних видів юридичної відповідальності тощо.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконання дисертаційного дослідження проведено в контексті науково-дослідної роботи з бюджетної теми “Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” (номер теми 06 БФ 042-01, номер державної реєстрації 0106U006631), яка досліджувалась на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 1 січня 2006 р. по 31 грудня 2010 р. та «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти» (№11БФ042-01), яка досліджується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2015 року.
Дисертантка досліджувала, зокрема, проблеми адаптації національного законодавства України до законодавства Європейського Союзу в сфері юридичної відповідальності за земельні правопорушення. Запропоновані положення та висновки за темою відображені у дисертації і були апробовані у наукових роботах.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є формулювання основних теоретичних положень вчення про земельні правопорушення як особливого виду галузевих правопорушень; виявлення особливостей правової природи земельного правопорушення; сутності земельних правопорушень як масового соціального і правового явища, суспільно шкідливого по своїй суті, та як одиночного елемента – підстави юридичної відповідальності; проведення класифікації земельних правопорушень; дослідження генези формування інституту юридичної відповідальності за їх вчинення, а також розробка на цій основі практичних рекомендацій по вдосконаленню чинного законодавства з метою підвищення ефективності існуючого інституту юридичної відповідальності у земельному праві, гарантування прав суб’єктів та охорони землі як основного національного багатства.
Для досягнення поставленої мети дослідження автором визначені наступні завдання: 1) вивчити існуючі науково-теоретичні підходи до розуміння земельного правопорушення та визначити його правову природу; 2) провести історичне дослідження нормативно – правового регулювання у сфері регламентації земельних правопорушень; 3) з урахуванням положень чинного законодавства та теоретичних розробок удосконалити наукове визначення поняття “земельне правопорушення”, визначити його ознаки, виявити види земельних правопорушень; 4) визначити стан законодавчої регламентації відповідальності за земельні правопорушення та розробити пропозиції щодо удосконалення законодавства України в сфері юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства з метою їх попередження та підвищення ефективності боротьби з ними; 5) сформулювати пропозиції щодо можливих напрямків адаптації національного законодавства до законодавства ЄС у сфері юридичної відповідальності за земельні правопорушення.
Об’єктом дослідження є земельне правопорушення як правове та соціальне явище та суспільні правовідносини охоронювального типу, підставою виникнення яких є земельне правопорушення як одиничний елемент.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з порушенням земельного законодавства; доктринальні положення загальної теорії права, земельного та екологічного права, інших галузей права, пов’язаних з інститутом юридичної відповідальності та теорією правопорушень, а також правозастосовча практика, пов’язана з фіксацією фактів земельних правопорушень та притягненням до юридичної відповідальності за їх вчинення; статистичні дані.
Методи дослідження. В ході дослідження використано дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові та спеціальні методи дослідження.
Загальнонауковий діалектичний метод пізнання дозволив проаналізувати правову природу земельних правопорушень, визначити заходи їх попередження та боротьби з ними та становить методологічну основу всього дисертаційного дослідження. Формально-логічний метод допоміг сформулювати визначення таких юридичних понять як «земельне правопорушення», «земельна деліктність», «земельно-правова відповідальність» тощо. Системно-структурний метод застосовано, зокрема, при проведенні класифікації земельних правопорушень та виділенні видів земельних правопорушень.
Метод тлумачення правових норм дозволив встановити зміст приписів чинного законодавства у сфері правової регламентації відповідальності за земельні правопорушення та з’ясувати ефективність існуючої правової регламентації суспільних відносин, що виникають у зв’язку з протиправною поведінкою суб’єкта в сфері земельних відносин. За допомогою історико-правового методу вивчалась ґенеза формування поняття земельного правопорушення та еволюція інституту юридичної відповідальності за земельні правопорушення, що дозволило здійснити її періодизацію. Порівняльно-правовий метод застосовувався при аналізі земельного законодавства України та законодавства Європейського Союзу на предмет шляхів адаптації вітчизняного інституту юридичної відповідальності за земельні правопорушення до законодавства ЄС. При розгляді та аналізі статистичних даних щодо вчинених порушень земельного законодавства на території України використовувався метод статистичного аналізу.
Науково-теоретичну основу дослідження склали праці відомих вітчизняних вчених-правознавців у галузі земельного та екологічного права: В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, Н.С. Гавриш, С.Б. Гавриша, С.В. Гринька, О.І. Заєць, І.І. Каракаша, Т.Г. Ковальчук, М.В. Краснової, П.Ф. Кулинича, Р.І. Марусенка, А.М. Мірошниченка, В.Л. Мунтяна, В.В. Носіка, Т.К. Оверковської, О.О. Погрібного, С.О. Погрібного, Б.Г. Розовського, В.І. Семчика, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги та інших.
В роботі використані доробки вчених радянської, російської та зарубіжної науки земельного та екологічного права: Г.О. Аксеньонка, С.О. Боголюбова, О.Л. Дубовик, Б.В. Єрофеєва, О.Е. Жалинського, Ю.Г. Жарикова, Е.М. Жевлакова, І.О. Іконицької, О.В. Ізмайлова, О.С. Колбасова, М.І. Нестеренка, О.Ф. Панкратова, О.О. Рябова, О.О. Самончик, О.О. Сухової, В.В. Петрова, Г.В. Чубукова та інших.
Автором проведено дослідження з урахуванням фундаментальних праць із загальної теорії права – В.О. Котюка, Е.Я. Мотовіловкера, Л.І. Спірідонова, О.Г.Мурашина, Ю.М.Оборотова, О.Ф.Скакун, М.С. Строговича, Н.М.Хоми, В.М.Хропанюка та, зокрема, теорії правопорушень - В.М. Кудрявцева, Ю.О. Денисова, М.С. Малеїна, В.І. Ремньова.
В процесі дослідження були використані наукові праці вчених інших галузей права: адміністративного – І.П. Голосниченка; господарського – В.С. Щербини; кримінального – О.В. Дудорова, М.І. Мельника, А.М. Шульги, В.К. Матвійчука, митного – О.В. Сєрих та правових наук: екокримінології – Б.Б.Тангієва, соціології права – Ю.І. Золотарьова.
Фактичну основу дисертації склали матеріали правозастосовчої практики, результати аналізу публікацій періодичної преси та статистичних даних. Використовуються також матеріали науково-практичних конференцій, семінарів, «круглих столів» з земельно-правової тематики.
Наукова новизна дослідження. Дисертація є комплексним дослідженням сутності земельного правопорушення як правового та соціального явища, спрямована на виявлення їх юридичної природи, класифікації, теоретико-прикладному аналізі земельного правопорушення як підстави виникнення охоронювальних правовідносин.
Наукова новизна одержаних результатів міститься у таких положеннях:
уперше:
1) обґрунтовано висновок про те, що земельні правопорушення є особливим видом галузевих правопорушень так званого «складного типу», яким притаманні як загальні ознаки правопорушень як міжгалузевої категорії, так і спеціальні: 1) особливий об’єкт посягання – правовий режим земель (загальний об’єкт), правовий режим земельної ділянки, права землевласників, землекористувачів та інших осіб тощо (конкретний об’єкт); 2) протиправність, що має подвійну правову природу, яка визначається як земельним законодавством, так і адміністративним, кримінальним, цивільним тощо;
2) на підставі проведеної класифікації сформованих в доктрині земельного права концепцій розуміння об’єкта земельного правопорушення автор визначає об’єкт правопорушень у сфері земельних відносин через поняття правовий режим земель або правовий режим земельної ділянки, права землевласників, землекористувачів та інших осіб тощо;
3) запропоновано введення терміну «земельна деліктність», під якою слід розуміти сукупність правопорушень у сфері земельних правовідносин (одиничних елементів), вчинених у певний період часу, в певному регіоні або в державі в цілому;
4) обґрунтовано висновок про виділення чотирьох періодів у становленні інституту юридичної відповідальності за земельні правопорушення на території України на підставі особливостей, притаманних кожному з них: 1) дореволюційний (з часів становлення писаного права на території України – ІХ ст. до прийняття першого земельного законодавчого акту радянської держави – Декрету «Про землю» 26 жовтня (8 листопада) 1917 р.); 2) радянський, в якому доцільно виділити два підперіоди: 2.1. - з 26 жовтня (8 листопада) 1917 р. до прийняття ЗК УРСР 1970 р. та 2.2.- з прийняття ЗК УРСР 1970 р. до прийняття ЗК УРСР 1990 р., в редакції від 13 березня 1992 р.; 3) пострадянський ( з прийняття ЗК УРСР 1990 р. – до прийняття ЗК України від 25 жовтня 2001 р. ) та 4) новітній ( з 2001 р. – по сьогоднішній день);
5) розмежовано поняття «неправомірна поведінка в сфері земельних правовідносин» та «земельне правопорушення», де неправомірна поведінка в сфері земельних правовідносин – це дія або бездіяльність, що не відповідає моделі, яка закладена в земельно-правовій нормі або прямо заборонена. А земельне правопорушення є таким проявом неправомірної поведінки, яка знайшла відображення в законодавстві як неправомірна, та потребує такої правової оцінки, що виражається у застосуванні конкретних санкцій (якщо санкції не розглядати занадто широко, як будь-які негативні наслідки), тобто набула ознаки караності;
6) запропоновано виділення нових юридично значимих критеріїв класифікації земельних правопорушень: а) за рівнем охоронюваних правовідносин, підставою яких є земельне правопорушення; б) за видом шкоди, заподіяної земельним правопорушенням; в) за характером правовідносин, в межах яких відбувається правопорушення, та г) за видом правової норми, що порушується;
7) обґрунтовано можливість розглядати земельне правопорушення як підставу муніципально-правової відповідальності, під якою слід розуміти правовідносини, що виникають у зв’язку з прийняттям органом місцевого самоврядування незаконного рішення в сфері земельних відносин та застосуванням негативних наслідків у вигляді скасування відповідного протиправного акту, застосування попередження про розпуск ради або санкції у вигляді розпуску ради.
Вдосконалено: 1) визначення поняття земельного правопорушення як галузевого виду правопорушень, яке доцільно розглядати як протиправне, як правило, винне, суспільно небезпечне (земельний злочин) або суспільно шкідливе (земельні проступки) діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, що безпосередньо полягає у порушенні земельно-правової норми, чим посягає на правовий режим землі (загальний об΄єкт земельних правопорушень), правовий режим конкретної земельної ділянки або її частини, права суб΄єктів земельних правовідносин, а також інших осіб, земельну ділянку та ґрунти як об΄єкт особливої охорони (конкретний об΄єкт) і тягне юридичну відповідальність;
2) вчення про кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, дисциплінарну, господарсько-правову та земельно-правову відповідальність за порушення в сфері використання та охорони земель.
Сформульовано пропозиції щодо змін і доповнень чинного законодавства, а саме:
- оскільки чинна редакція ст. 211 ЗК України не має регулятивного та охоронного значення, а також враховуючи результати дослідження щодо можливих суб’єктів земельних правопорушень, обгрунтовується доцільність викладення ст. 211 ЗКУ обмежившись наступною редакцією: "Особи, в тому числі органи місцевого самоврядування та органи державної виконавчої влади, а також їх посадові особи, винні в порушенні норм земельного законодавства несуть відповідальність згідно із законом».
- внести зміни до ч.2 та ч. 3 ст. 144 ЗК України та віднести вирішення питання по припиненню права користування на земельну ділянку в разі порушення земельного законодавства виключно до компетенції суду;
- з метою врегулювання проблеми юридичної відповідальності за «минулу шкоду» пропонується забезпечити доступність існуючої інформації про якісний стан земельної ділянки, встановивши серед обов’язкових відомостей про предмет договору (земельну ділянку) інформацію про її стан;
- встановити адміністративну відповідальність за наступні правопорушення: «Ухилення від державної реєстрації прав на земельну ділянку»; «Порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок, набуття і реалізації прав на землю»; «Незаконна зміна рельєфу земельної ділянки (намивання, насипання тощо)»; «Порушення встановленого режиму використання земельних ділянок, на яких розміщені об’єкти культурної спадщини»;
- виходячи з чинної редакції диспозиції ст. 239-2 КК України, яка дає підстави стверджувати, що її родовим об’єктом по суті виступає право власності на землі водного фонду, обґрунтовується висновок про те, що зазначена норма має знайти своє місце в Розділ 6 КК України «Злочини проти власності» або змінити чинну редакцію диспозиції ст. 239-2, виклавши її як: «Дії, що порушують встановлений режим цільового використання та охорони земель водного фонду, в тому числі проведення будь-яких робіт по зміні рельєфу прибережної захисної смуги, крім берегоукріплювальних, що заподіюють або можуть заподіяти істотну шкоду …»;
- пропонується доповнити КК України такими новими складами земельних злочинів як 1) завідомо незаконна передача земель державної та комунальної власності, перекручення даних державного земельного кадастру або умисне заниження розмірів платежів за землю, якщо вони вчинені з корисливою метою або іншою особистою зацікавленістю посадовою особою з використанням свого службового становища та 2) порушення правового режиму земель лісогосподарського, рекреаційного, оздоровчого, лікувального, історико-культурного призначення та інших земель, що призводить до неможливості їх використання за цільовим призначенням;
- зменшити бланкетність диспозицій існуючих складів земельних правопорушень, за які передбачено кримінальну та адміністративну відповідальність, визначаючи їх об’єктивну сторону в диспозиції статті.
Мета та завдання даної роботи зумовили її структуру. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання результатів дослідження для вдосконалення чинного земельного та екологічного законодавства з метою підвищення ефективності попередження та усунення земельних правопорушень, а також усунення недоліків наявного правового регулювання у сфері юридичної відповідальності за земельні правопорушення.
Результати дослідження можуть бути використані при викладанні курсу „Земельне право України”, „Проблеми земельного права”, „Екологічне право України”, „Актуальні проблеми екологічного права”, спецкурсів за профілями кафедри трудового, земельного і екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Захист земельних прав фізичних і юридичних осіб”, „Земельний процес”, „Проблеми реалізації права власності на землю”, „Юридичний захист прав суб’єктів земельних правовідносин”, „Проблеми реалізації та захисту екологічних прав громадян”, а також при підготовці підручників і навчальних посібників з цих дисциплін.
Апробація результатів дисертації. Положення дисертації, висновки та рекомендації обговорювались та були схвалені на засіданні кафедри трудового, земельного і екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані у виступах з науковими повідомленнями та доповідями на 12 науково-практичних конференціях, семінарах та круглих столах, зокрема: Всеукраїнській науковій конференції ад’юнктів, аспірантів та пошукувачів „Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні” (Львів, 28 вересня 2007 р.); науково-методологічному семінарі аспірантів та здобувачів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка ( м. Київ, 16 лютого 2009 р.); І-ій міжнародній науково-практичній конференції «Еколого-правові та соціально-правові проблеми розвитку гірничодобувної галузі» (м. Дніпропетровськ, 27-30 травня 2009 р.); Науково-практичній конференції "Актуальні проблеми правового забезпечення екологічної безпеки, використання, відтворення та охорони природних ресурсів" (м. Харків, 9-10 жовтня 2009 р.); Х Міжнародній науково-практичній конференції «Проблемы ответственности в современном праве» (м. Москва, 10-11 грудня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Права людини і основоположні свободи: міжнародні стандарти та національний вимір» (м. Донецьк, 20 березня 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Кримінальна юстиція в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку" (м. Луганськ, 14 травня 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Правовое обеспечение инновационного развития экономики Республики Беларусь» ( м. Мінськ, 21-22 жовтня 2010 р.); Круглому столі «Сучасні проблеми систематизації екологічного, земельного та аграрного законодавства України» (м. Київ, 18 березня 2011 р.) та інших.
Результати дослідження апробовані авторкою в навчальному процесі при проведенні практичних занять з курсу «Земельне право» та семінарських занять з курсу «Проблеми теорії земельного права» для студентів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відображення в п’яти наукових статтях, які опубліковані у фахових виданнях згідно з вимогами ВАК України, та у десяти тезах доповідей на наукових конференціях та круглих столах.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу; двох розділів: перший розділ складається з двох підрозділів, другий розділ містить чотири підрозділі; висновків; списку використаних джерел. Обсяг дисертації становить 216 сторінки, з яких основний текст 192 сторінки, список використаних джерел містить 358 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В результаті дослідження були виконані поставлені завдання, що дозволило дійти таких висновків:
1. З точки зору загальної теорії права земельне правопорушення є галузевим видом правопорушень, яке за своєю юридичною природою належать до так званого «складного типу» правопорушень, виходячи з подвійної правової природи його протиправності. Протиправність земельних правопорушень визначається як земельним законодавством, так і адміністративним, кримінальним, цивільним, трудовим тощо.
Земельному правопорушенню притаманні як загальні ознаки правопорушення, вироблені теорією права, так і особливі, що й дає підстави виокремлювати їх в самостійну галузеву групу правопорушень - «земельні правопорушення». До таких особливих ознак крім протиправності, що має особливу правову природу, належить, передусім, об’єкт посягання.
Оскільки земельне правопорушення можна розглядати з двох точок зору: як соціально-правове явище, тобто об’єктивну категорію, та як підставу виникнення юридичної відповідальності – факт протиправної поведінки, тобто суб’єктивну категорію, обґрунтовується виділення загального об’єкту земельних правопорушень – правовий режим земель, а для конкретних правовідносин охоронювального типу - конкретного об’єкту посягання (правовий режим конкретної земельної ділянки або її частини, права землевласників, землекористувачів та інших осіб тощо).
Під правовим режимом землі як об’єкта земельних правопорушень слід розуміти як установлений законодавством порядок, який визначає поведінку суб’єктів земельних відносин щодо землі як об’єкта права власності та користування, відновлення, управління та охорони.
2. Земельні правопорушення можна розглядати як особливе масове соціально-правове явище, яке утворює вся сукупність порушень у сфері використання та охорони земель, вчинених у певний період часу, в певному регіоні або державі в цілому, позначивши терміном «земельна деліктність». Дослідження сукупності земельних правопорушень як цілісного явища і визначення його окремим поняттям обумовлено дією таких чинників як, зокрема, стабільне зростанням кількості та появи більш кваліфікованих та складних видів порушень в сфері земельних відносин; наявністю великої кількості причин та умов, що сприяють вчиненню земельних правопорушень.
3. Аналіз земельного правопорушення з точки зору виокремлення фактичної, нормативної та процесуальної підстави дав можливість прийти до таких висновків.
1) оскільки чинна редакція ст. 211 ЗК України [3] не має регулятивного та охоронного значення, а також враховуючи результати дослідження щодо можливих суб’єктів земельних правопорушень, обгрунтовується доцільність викладення ст. 211 ЗК України [3] обмежившись наступною редакцією: "Особи, в тому числі органи місцевого самоврядування та органи державної виконавчої влади, а також їх посадові особи, винні в порушенні норм земельного законодавства несуть відповідальність згідно із законом»;
2) слід розрізняти поняття неправомірної поведінки в сфері земельних правовідносин та поняття земельне правопорушення. Так, неправомірна поведінка в сфері земельних правовідносин – це поведінка, що не відповідає моделі, яка закладена в земельно-правовій нормі або прямо заборонена. А земельне правопорушення є таким проявом неправомірної поведінки, яка знайшла відображення в законодавстві як неправомірна та потребує такої правової оцінки, що виражається у застосуванні конкретних санкцій (якщо санкції не розглядати занадто широко як будь-які негативні наслідки), тобто набула ознаки караності;
3) нагальною потребою сучасного українського законодавства в сфері юридичної відповідальності за земельні правопорушення, на нашу думку, є розробка якісного законодавства шляхом систематизації та усунення бланкетних норм, що забезпечить всебічне та однакове правозастосування при притягненні винних осіб до юридичної відповідальності;
4) дослідження земельного правопорушення як фактичної підстави надало можливість визначити земельне правопорушення як протиправне, як правило, винне, суспільно небезпечне (земельний злочин) або суспільно шкідливе (земельні проступки) діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, що безпосередньо полягає у порушенні земельно-правової норми, чим посягає на правовий режим землі (загальний об΄єкт земельних правопорушень), правовий режим конкретної земельної ділянки або її частини, права суб΄єктів земельних правовідносин, земельну ділянку та ґрунти як об΄єкт особливої охорони (конкретний об΄єкт) і тягне юридичну відповідальність.
Юридичну відповідальність за земельні правопорушення можна визначити як особливий вид правовідношення охоронювального типу, яке виникає внаслідок поєднання правової норми про юридичну відповідальність із земельним правопорушенням як юридичним фактом, в якому реалізується право держави захистити відповідні цінності, на які посягає земельне правопорушення, відновити порушене право або вимагати відшкодування заподіяної шкоди, тобто покарати винну особу, а правопорушник зобов’язаний зазнати певних позбавлень особистого, майнового чи організаційного характеру.
4. Для виявлення характерних положень всієї множинності земельних правопорушень та їх умовного поділу на певні групи дисертанткою здійснено класифікацію, в результаті якої було виділено такі види земельних правопорушень як: 1) земельні правопорушення, що мають місце на загальнодержавному рівні, та на рівні конкретних правовідносин (за рівнем охоронюваних правовідносин, підставою яких є земельне правопорушення); 2) земельні злочини та земельні проступки (за ступенем суспільної небезпеки); 3) спеціальні правопорушення, об'єктом яких є безпосередньо земельні відносини та загальні, об'єктом яких поряд з іншими суспільними відносинами можуть бути й земельні відносини (за безпосереднім об’єктом посягання); 4) за видом шкоди, заподіяної земельним правопорушенням: по-перше, власне або чисто земельні правопорушення (позбавлені екологічного забарвлення) та земельні правопорушення як різновид екологічних правопорушень; по-друге, можна виділити земельні правопорушення, вчинення яких заподіює суто майнову шкоду; земельні правопорушення, які своїм наслідком мають шкоду екологічного характеру та земельні правопорушення, які заподіюють екогенну шкоду; 5) земельні правопорушення у сфері земельної реформи; права власності на земельну ділянку; права землекористування; охорони і відтворення земельних ресурсів; управління в сфері використання та охорони земель (за інститутом земельного законодавства, який порушується); 6) земельне правопорушення у формі дії та земельне правопорушення у формі бездіяльності (за об’єктивною стороною); 7) земельні правопорушення вчиненні за наявності вини (у формі умислу - умисні або з необережності – необережні) або казуси, об’єктивно протиправні діяння (за суб’єктивною стороною); 8) земельні правопорушення, вчинені учасниками земельних правовідносин або третіми, «сторонніми», особами; земельні правопорушення, які передбачають загальний суб’єкт або спеціальний суб’єкт; земельні правопорушення, вчинені одноособово чи групою осіб (за суб’єктом); 9) земельні правопорушення в матеріальних правовідносинах (тут - матеріальні земельні правопорушення) та земельні правопорушення, які відбуваються в земельно-процесуальних правовідносинах, тобто процесуальні земельні правопорушення (за характером правовідносин, в межах яких відбувається правопорушення, та виду правової норми, що порушується).
5. Проведений аналіз історичного розвитку інституту юридичної відповідальності за земельні правопорушення на території України дозволив виділити чотири етапи: дореволюційний, радянський, пострадянський та новітній.
Для законодавства дореволюційного періоду (з часів становлення писаного права на території України – ІХ ст. до прийняття першого земельного законодавчого акту радянської держави – декрету «Про землю» 26 жовтня (8 листопада) 1917 р.) характерним є першочергове встановлення юридичної відповідальності за земельні правопорушення в сфері використання земель як об’єкту права власності (князівської, державної, монастиріської). Особливості тієї епохи відобразились і на принципах застосування юридичної відповідальності: призначення покарання здебільшого залежало від особи порушника та соціального стану землевласника, права якого порушувались, крім того, на деяких землях України було передбачено колективну відповідальність.
Для радянського періоду (в якому доцільно виділити два підперіоди: 2.1. - з 26 жовтня (8 листопада) 1917 р. до прийняття ЗК УРСР 1970 р. та 2.2.- з прийняття ЗК УРСР 1970 р. до прийняття ЗК УРСР 1990 р., в редакції від 13 березня 1992 р.) розвитку законодавства в сфері юридичної відповідальності характерним було, по-перше, пріоритет захисту монопольного права державної власності на землю. Тому найбільш суспільно небезпечним земельним правопорушенням вважалось посягання на заборони та приписи щодо належності землі державі. По-друге, істотне збільшення кількості складів земельних правопорушень, які порушують вимоги охорони землі як природного ресурсу.
Для інституту юридичної відповідальності в сфері використання і охорони земель того часу характерним є спеціальні суб’єкти земельного проступку - колективні землекористувачі (земельні двори, радгоспи, колгоспи тощо) та керівні особи (секретарі райкомів партії, голови райвиконкомів тощо), які в силу своїх посадових обов’язків зобов’язані були здійснювати контроль за дотриманням норм законодавства та не допускати будь-які факти порушень земельного законодавства.
Серед основних та найбільш ефективних санкцій, які застосовувались до правопорушників за радянських часів, було припинення прав на землю та відмова у наданні нової земельної ділянки.
В пострадянський період (з прийняття ЗК УРСР 1990 р. – до прийняття ЗК України від 25 жовтня 2001 р.) спостерігається зміна пріоритетів охорони правового режиму земель, що пояснюється помітним погіршенням якісного стану земельних ресурсів.
І хоча законодавство 90-хх років ХХ ст. та початку ХХІ ст. і було істотно оновлено, але воно відставало від потреб практики і залишало чимало прогалин. Земельні правопорушення набули значного поширення, чим і пояснюється стрімкий розвиток інституту юридичної відповідальності за земельні правопорушення новітнього періоду (з 2001 р. – по сьогоднішній день). Для цього періоду характерною є тенденція до посилення юридичної відповідальності, в тому числі криміналізації земельних правопорушень, та введення нових складів земельних правопорушень, зумовленого появою нових форм протиправної діяльності.
6. Земельне правопорушення може виступати підставою притягнення до майнової, адміністративної, кримінальної, дисциплінарної, господарсько-правової, муніципально-правової та земельно-правової відповідальності.
7. Підводячи підсумок проведеного аналізу законодавства ЄС в сфері юридичної відповідальності за земельні правопорушення можна зазначити наступне.
7.1. З нашої точки зору, адаптація законодавства України у сфері правової регламентації земельних правовідносин охоронювального типу до законодавства ЄС, в першу чергу, повинна відбуватися з урахуванням основних принципів ЄС превентивного характеру: принципу високого рівня охорони навколишнього середовища; принципу застереження; принципу превентивних дій по охороні земель; принципу усунення джерел істотної шкоди довкіллю, закріплених в ст. 174 Договору про Співтовариство.
Виходячи з того, що юридична відповідальність за земельні правопорушення є лише однією з форм правової охорони земель, зазначене буде сприяти виконанню основного завдання законодавства: не притягнення винної особи до відповідальності за вже скоєне правопорушення, а його попередження та забезпечення раціонального використання земель.
7.2. Кримінально-правова охорона земель згідно норм КК України [4] в цілому відповідає основним ідеям законодавства ЄС в цій частині. Повна адаптація нашого кримінального законодавства до законодавства ЄС може призвести до істотних змін лише інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб за вчинення земельних злочинів екологічного спрямування.
7.3. Проведений аналіз європейського інституту екологічної відповідальності дозволяє стверджувати, що законодавство України достатньо наближене до правового регулювання інституту майнової відповідальності за земельні правопорушення.
7.4. В національному законодавстві знайшли відображення і основні принципи, на яких базується інститут екологічної відповідальності ЄС для запобігання та ліквідації наслідків екологічної шкоди землі: «забруднювач платить», принцип попередження шкоди, принцип невідворотності екологічної відповідальності. В той же час істотних змін потребує національне законодавство в частині впровадження принципу "забруднювач платить" щодо покладення обов’язку по фінансуванню витрат на запобіжні заходи.
7.5.Особливу увагу необхідно приділити питанню гармонізації методик оцінки екологічної шкоди. Методики оцінки шкоди, заподіяної земельним ресурсам, що діють в Україні, в цілому відповідають сучасним процедурам, закріпленим в європейському законодавстві, однак не встановлюють механізму компенсації шкоди, заподіяної через забруднення земель, життю і здоров’ю людей.
Необхідним є врахування положення Директиви 2004/35/ЄС [85] щодо повного переліку шкідливих факторів, що можуть спричинити забруднення грунтів (пп. «с» п.1 ст. 2), що є важливим при кваліфікації такого правопорушення як забруднення грунтів. Тому в чинній редакції ст. 1 Закону України «Про охорону земель» від 19 березня 2003 р.[31] та ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р. [18], які визначають, що забруднення грутів має місце через накопичення шкідливих речовин, зазначити крім речовин, ще й сполуки, організми та мікроорганізми.
Потребує врегулювання порядок юридичної відповідальності щодо «минулої екологічної шкоди», тобто шкоди заподіяної в результаті попередньої господарської діяльності, та так званої «накопиченої шкоди».
Тому з метою врегулювання проблеми юридичної відповідальності за «минулу шкоду», пропонується забезпечити доступність існуючої інформації про якісний стан земельної ділянки, встановивши серед обов’язкових відомостей про предмет договору (земельну ділянку) інформацію про її стан. Введення такого положення буде спонукати контрагентів проводити оцінки стану земельної ділянки до укладення угоди, зважаючи на важкість, а в деяких випадках неможливість встановити причиннево-наслідковий зв’язок, та визначати в самому договорі особу, на яку покладатиметься обов’язок відшкодувати шкоду, в тому числі «минулу».
Враховуючи європейський досвід вирішення питань, пов’язаних із заподіянням екологічної шкоди, слід зазначити, що при всіх позитивних моментах інституту екологічної відповідальності її ефективність залежить від рівня розвитку механізму фінансових гарантій. При цьому страхування розглядається як найбільш доступна та універсальна форма фінансових гарантій. Тому для України, крім удосконалення інституту фінансової відповідальності необхідно приділяти особливу увагу формуванню реальної системи забезпечення її реалізації, одним із способів якої виступає екологічне страхування. Тому доцільним є встановленням правових основ його регулювання шляхом прийняття Закону України «Про екологічне страхування».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Нормативно-правові акти України
1. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. № 254к/96-ВР [у ред. Закону № 254к/96-ВР від 28 червня 1996 р.] // Офіційний вісник України вiд 01.10.2010 - 2010 р., / № 72/1 Спеціальний випуск /, стор. 15, стаття 2598.
2. Земельний кодекс України : від 18 груд. 1990 р. : [у ред. Закону України № 2196-ХІІ від 13 берез. 1992 р.] // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 25. — Ст. 354.
3. Земельний кодекс України : від 25 жовт. 2001 р. № 2768-ІІІ// Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 3/4. — Ст. 27.
4. Кримінальний кодекс України : від 5 квіт. 2001 р. № 2341-ІІІ// Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 25/26. — Ст. 131.
5. Кодекс України про адміністративні правопорушення: прийнятий Верховною Радою Української РСР 7 груд. 1984 р. № 8073-Х// Офіц. Інтернет-сторінка Верховної ради України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=80731-10.
6. Кодекс законів України про працю : прийнятий Верховною Радою Української РСР 10 грудня 1971 р. № 322-VІІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. — Дод. до № 50. — Cт. 375.
7. Лісовий кодекс України : Закон України від 21 січ. 1994 р.: [в редакції Закону N 3404-IV від 08.02.2006 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 21. — Ст. 170.
8. Цивільний кодекс України : від 16 січ. 2003 р. № 435-ІV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40/44. — Ст. 356.
9. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) вiд 30.05.2001 № 7-рп/2001 // Офіційний вісник України вiд 29.06.2001 - 2001 р., № 24, стор. 57, стаття 1076.
10. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27.10.1999 № 9-рп/99 // Офіційний вісник України вiд 19.11.1999 - 1999 р., № 44, стор. 71.
11. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) вiд 09.02.1999 № 1-рп/99 // Офіційний вісник України вiд 05.03.1999 - 1999 р., № 7, стор. 160, код акту 6863/1999
12. Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування : Закон України від 14.10.1994 № 208/94-ВР // Відомості Верховної Ради України вiд 15.11.1994 - 1994 р., № 46, стаття 411
13. Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень : Закон України від 11 червня 2009 р. [втратив чинність від 05.01.2011 р.] // Голос України вiд 18.07.2009 - № 132
14. Про відходи : Закон України від 05 березня 1998 р. № 187/98 – ВР // Голос України вiд 14.04.1998 р.
15. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за правопорушення у сфері довкілля : Закон України від 5 листопада 2009 р. № 1708-6// Голос України вiд 08.12.2009 - № 232.
16. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості грунтів : Закон України від 4 червня 2009 р. № 1443-6// Голос України вiд 31.10.2009 - № 206.
17. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення вимог земельного законодавства : Закон України від 15 квітня 2008 р. № 271-6 // Голос України вiд 07.05.2008 - № 87.
17-1. Про державний земельний кадастр: Закон України від 07.07.2011 р. // Офіц. Інтернет-сторінка Верховної ради України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3613-17
18. Про державний контроль за використанням та охороною земель : Закон України від 19 черв. 2003 р. № 963-ІV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 39. — Ст. 350.
19. Про державну експертизу землевпорядної документації : Закон України від 17 черв. 2004 р. № 1808-ІV // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 38. — Ст. 471.
20. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення : Закон України від 24 лютого 1994 р. № 4004-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 27. – Ст. 218.
21. Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу : Закон України вiд 18.03.2004 № 1629-IV/ Урядовий кур'єр вiд 20.04.2004 - № 74
22. Про захист конституційних прав громадян на землю : Закон України від 20 січн. 2005 р. № 2375-4 // Урядовий кур'єр вiд 27.01.2005 - № 15
23. Про колективне сільськогосподарське підприємство : Закон України від 14.02.1992 р. № 2114-XII // Голос України вiд 20.03.1992
24. Про кооперацію : Закон України від 10 липня 2003 р. № 1087-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 5. — Ст. 35.
25. Про меліорацію земель : Закон України вiд 14.01.2000 № 1389-XIV // Урядовий кур'єр вiд 16.02.2000.
26. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 трав. 1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 16. — Ст. 133.
27. Про об’єкти підвищеної небезпеки : Закон України від 18 січня 2001 р. № 2245-3 // Офіційний вісник України вiд 02.03.2001 - 2001 р., № 7, стор. 96, стаття 268, код акту 17826/2001
28. Про оренду землі : Закон України від 06 жовтня 1998 р. № 161-XIV // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 46-47. — Ст. 280.
29. Про основи національної безпеки України : Закон України від 19 червня 2003р. № 964-IV // Офіційний вісник України. — 2003. — № 29 (01.08.2003). — Ст. 1433.
30. Про особисте селянське господарство : Закон України № 742-ІV від 15 трав. 2003 р. // Відомості Верховної Ради. — 2003. — № 29. — Ст. 232.
31. Про охорону земель : Закон України від 19 березня 2003 р. № 962-IV// Голос України вiд 29.07.2003 - № 139.
32. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України від 25 черв. 1991 р. № 1264-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41. — Ст. 546.
33. Про пестициди і агрохімікати : Закон України вiд 02.03.1995 № 86/95-ВР // Відомості Верховної Ради України вiд 04.04.1995 - 1995 р., № 14, стаття 91.
34. Про природно-заповідний фонд України : Закон України від 16 черв. 1992 р. № 2456-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 34. — Ст. 502.
35. Про фермерське господарство : Закон України від 19 черв. 2003 р. № 973-ІV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 45. — Ст. 363.
36. Про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування фактів порушення Конституції України, Земельного кодексу України, інших законів України Тернопільською міською радою, невиконання нею рішень судів при відведенні, передачі, наданні у користування земельних ділянок, а також службових зловживань при розпорядженні об’єктами комунальної власності та бездіяльності органів прокуратури щодо запобігання та усунення порушень законодавства України в діяльності міської ради: Постанова Верховної Ради України від 05.06.2008 р. // Режим доступу: www.rada.gov.ua. — Назва з екрану.
37. Про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин щодо самовільного захоплення земельних ділянок, незаконного будівництва у м. Сімферополі жилих, офісних і розважальних центрів, а також бездіяльності правоохоронних органів: Постанова Верховної Ради України від 09.10.2009.р. // Офіц. Інтернет-сторінка Верховної ради України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.rada.gov.ua. - Назва з екрану.
38. Про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування фактів порушення посадовими особами державних адміністрацій Київської області Конституції України і чинного законодавства України при наданні та переоформленні прав на земельні ділянки : Постанова Верховної Ради України від 19 лютого 2009 року // Офіц. Інтернет-сторінка Верховної ради України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.rada.gov.ua. — Назва з екрану.
39. Про стан дотримання законодавства України щодо видачі державних актів на право власності на землю, сертифікатів на право на земельну частку (пай) та їх обігу; про дотримання законодавства України щодо виділення в натурі (на місцевості), використання та обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення : Постанова Верховної Ради України від 22 травня 2003 р. № 882-IV // Голос України вiд 24.06.2003 - № 115
40. Про суцільну агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення»: Указ Президента України від 2 лютого 1995 р. №1118/95 [у ред. від 02.12.1995 р.] // Офіц. Інтернет-сторінка Верховної ради України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.rada.gov.ua. — Назва з екрану
41. Про Положення про Державну екологічну інспекцію України : Указ Президента від 13.04.2011 № 454/2011 // Офіційний вісник Президента України вiд 20.04.2011 - 2011 р., № 11, стор. 86, стаття 617
42. Про Положення про Державну інспекцію сільського господарства України: Указ Президента від 13 квітня 2011 р. № 459/2011 // Офіційний вісник Президента України вiд 20.04.2011 - 2011 р., № 11, стор. 114, стаття 622.
43. Про створення міжвідомчої робочої групи з аналізу стану додержання законодавства у сфері земельних відносин : Розпорядження Президента вiд 23.06.2010 № 956/2010-рп [у ред. від 26.01.2011 р.] // Офіційний вісник Президента України вiд 05.07.2010 - 2010 р., № 21, стор. 52, стаття 723
44. Про стан виконання Указу Президента України від 21 листопада 2005 року № 1643 „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 червня 2005 року „Про стан додержання вимог законодавства та заходи щодо підвищення ефективності державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання та охорони земель”: Рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 18 січня 2008 року // Офіційний вісник Президента України. — 2008. — № 5. — Ст. 218.
45. Про стан злочинності у державі та координацію діяльності органів державної влади у протидії злочинним проявам та корупції : Рішення РНБО України від 11.09.2009, введене в дію Указом Президента від 27.10.2009 № 870/2009// Офіційний вісник Президента України вiд 05.11.2009 - 2009 р., № 32, стор. 47, стаття 1098
46. Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища: Постанова Верховної Ради України вiд 29.10.1992 № 2751-XII // Голос України вiд 10.11.1992 р.
47. Про визначення розміру збитків, завданих унаслідок непроведення робіт з рекультивації порушених земель : Постанова Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. № 1098 // Урядовий кур'єр вiд 27.12.2008 - № 245
48. Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу : постанова Кабінету Міністрів від 25 липня 2007 р. № 963 [ у ред. від 30.06.2010 р.]// Офіційний вісник України вiд 06.08.2007 - 2007 р., № 55, стор. 31, стаття 2221
49. Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку: Постанова Кабінету Міністрів України вiд 27.07.1995 № 554 [у ред. від 14.02.2001 р.] // Офіц. Інтернет-сторінка Верховної ради України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.rada.gov.ua. — Назва з екрану
50. Про Положення про Державну службу з питань національної культурної спадщини: Постанова Кабінету Міністрів України вiд 15.03.2006 № 336 // Офіційний вісник України вiд 29.03.2006 - 2006 р., № 11, стор. 213, стаття 761, код акту 35604/2006
51. Про Положення Про Державну службу заповідної справи: Постанова Кабінету Міністрів України вiд 09.08.2001 № 1000 [у ред. від 15.12.2005] // Офіційний вісник України вiд 31.08.2001 - 2001 р., № 33, стор. 63, стаття 1540, код акту 19738/2001
52. Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам: Постанова Кабінету Міністрів від 19.04.1993 р. № 284 [у ред від 11.12.2010 р.] // Офіц. Інтернет-сторінка Верховної ради України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.rada.gov.ua. — Назва з екрану
53. Про розміри та Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню: Постанова Кабінету Міністрів України вiд 17.11.1997 № 1279 [ред. від 25 березня 2011 р. ] // Офіційний вісник України - 1997 р., № 47, стор. 40, код акту 4355/1997
54. Про затвердження Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства: Наказ Мінекобезпеки України вiд 27.10.1997 № 171 [у ред. від 06.05. 2007 р.] // Офіційний вісник України вiд 21.05.1998 - 1998 р., № 18, стор. 109, код акту 5273/1998
55. Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації: Наказ Державного комітету України по водному господарству від 29 груд. 2001 р. № 290: [зареєстрована в Міністерстві юстиції України 18 січ. 2002 р. за № 44/6332] // Офіційний вісник України. — 2002. — № 4. — Ст. 151.
56. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо проведення експертизи проектів нормативно-правових актів на наявність корупціогенних норм: Наказ Мін'юсту України вiд 23.06.2010 № 1380/5 // Офіц. Інтернет-сторінка Верховної ради України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.rada.gov.ua. — Назва з екрану
57. Про затвердження Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель Наказ Держкомзему України вiд 12.12.2003 № 312 [у ред. від 20.06.2009 р.] // Офіційний вісник України вiд 09.01.2004 - 2003 р., № 52, том 2, стор. 822, стаття 2891, код акту 27302/2003
58. Щодо роз'яснення застосування норм ст.ст. 38 та 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення : Лист Державного комітету України по земельних ресурсах та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 24.10.2003 р. №14-26-4/6782 до заступника Міністра юстиції України // www.nau.ua

Законодавство Союзу РСР та союзних республік
59. Декрет про землю, прийнятий ІІ Всеросійським з’їздом рад селянських депутатів 26 жовтня (8 листопада) 1917 р.// СУ РСФСР. – 1917. - №1. – Ст.3.
60. Декрет ВЦВК про соціалізацію землі від 19 лютого 1918 р. // Сборник декретов и постановлений по народному комиссариату земледелия 1917-1920 гг. – М.: Гос.изд-во, 1921.
61. Закон «Про трудове землекористування», прийнятий ВЦВК 22 травня 1922 р.// СУ РСФСР. – 1922. - №36. – Ст.426.
62. Уголовный кодекс У.С.С.Р. от 23.08.1922 г. с измен. и доп. по 15-ое июля 1925 г. и с алф.-предмет. указателем. – Х.: Юрид.Из-ство Наркомюста У.С.С.Р. , 1925 г.
63. Постанова ВУЦВК і РНК УРСР від 5 квітня 1930 р. „Про заборону оренди землі і використання найманої праці в індивідуальних селянських господарствах у районах суцільної колективізації” // ЗЗ УРСР. – 1930. - №11. – Ст.108.
64. ЗК РСФСР, затверджений Постановою ВЦВК РСФСР 30 жовтня 1922 р. і введений в дію 31 грудня 1922р. //СУ РСФСР. – 1922. - №68. – Ст.901.
65. Раз’яснение НКЗ Московскому Губземуправлению № 196386 от 12 октября 1923 г. (Зем. Кодекс с раз’яснениями НКЗ, стр.25).
66. Загальні засади землекористування і землеустрою, прийняті ЦВК СРСР 15 грудня 1928 р. // СЗ СССР. – 1928. - № 69. – Ст.ст. 641, 642.
67. О мерах охраны общественных земель колхозов от разбазаривания. Постановление Центрального Комитета ВКП(б) и Совета Народных Комиссаров Союза ССР. – Симферополь, «Крымиздат». – 1946 г. – 26 с.
68. Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про відповідальність за потраву посівів в колгоспах та радгоспах» від 11 січня 1955 року
69. Постанова Ради Міністрів УРСР від 26 вересня 1940 року №1440 «Про боротьбу з самовільною забудовою земельних ділянок в містах і селищах міського типу» // ЗП УРСР, 1940, №25, ст.181.
70. Постанова Ради Міністрів УРСР від 30 грудня 1950 року №4153 «Про заходи боротьби з самовільним будівництвом у містах і селищах міського типу Української РСР» // ЗП УРСР, 1950, №23-24, ст.72.
71. Постанова Ради Міністрів УРСР від 20 червня 1959 року №936 «Про заходи боротьби з самовільною забудовою в сільській місцевості Української РСР» // ЗП УРСР, 1959, №6, ст.75.
72. Постанова Ради Міністрів УРСР від 11 травня 1962 р. № 531 «Про посилення боротьби з бур′янами»// ЗП УРСР, 1962, №5, ст. 73.
73. Основи земельного законодавства СРСР та союзних республік 1968 року // Від. ВР СРСР. – 1968. - №51. – Ст. 585.
74. Земельний кодекс УРСР від 8 липня 1970 р. // Ведомости Верховного Совета Украинской ССР, 1970 г., №29, ст. 205.
75. Кримінальний кодекс УРСР від 28 грудня 1960 р. // Офіційна Інтернет-сторінка Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2001-05
76. Постанови РНК УРСР від 26 вересня 1940 року №1440 «Про боротьбу з самовільною забудовою земельних ділянок в містах і селищах міського типу» // ЗП УРСР, 1940, №25, ст.181.
77. Указ Президії ВР СРСР від 14 травня 1970 року «Про адміністративну відповідальність за порушення земельного законодавства»// Відомості Верховної Ради СРСР, 1970, №20, ст.165.
78. Постанова Ради Міністрів УРСР від 12 вересня 1960 року №1541 «Про заходи по охороні грунтів і захисних лісонасаджень на території Української РСР» // ЗП УРСР, 1960, №9, ст.152.
79. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 11 січня 1955 р. «Про відповідальність за потрави посівів у колгоспах і радгоспах» // Відомості Верховної Ради СРСР, 1955, №1, ст.4.
80. Постанова Центрального комітету КПРС та Ради Міністрів СРСР від 20 березня 1967 р. №236 «Про невідкладні заходи по захисту грунтів від вітрової та водної ерозії» // СП СССР, 1967, № 9, ст. 45.

Міжнародне законодавство та законодавство Європейського союзу
81. Біла книга про еколого-правову відповідальність (2000 р.) // White Paper on environmental liability COM (2000) 66 Final of 9 February 2000 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.bnpparibas.com/en/sustainable-development/text/EN txt8White%20paper%20on%20environmental%20liability.pdf.
82. Декларація Ріо-де-Жанейро щодо навколишнього середовища та розвитку : міжнар. документ вiд 14.06.1992 р. // Режим доступу: www.rada.gov.ua. — Назва з екрану.
83. Декларація ООН про права корінних народів: міжнар. документ вiд 13 вересня 2007 р. // Режим доступу: www.rada.gov.ua. — Назва з екрану.
84. Директива 2006/12/ЕС Європарламенту та Ради Європи про відходи від 5 квітня 2006 р. // Directive 2006/12/EC of the European Parliament and of the Council of 5 April 2006 on waste // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu
85. Директива Європарламенту та Ради Європи 2004/35/СЕ про екологічну відповідальність з метою попередження та ліквідації екологічної шкоди від 21 квітня 2004 р. // Official journal of the European Union. 30.04.04. L 143/56-143/74.
86. Директива ЄС 2008/99/ЕС по застосуванню кримінального права для захисту навколишнього середовища // Directive 2008/99/EC of the European Parliament and of the Council of 19 November 2008 on the protection of the environment through criminal law (Text with EEA relevance) .- [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:32008L0099:EN:HTML
87. Зелена книга про зменшення шкоди, заподіяної навколишньому середовищу (1993 р.) //Green Paper on remedying environmental damage. COM (93) 47 final of 14 May 1993// [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://aei.pitt.edu/950/.
88. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про боротьбу з опустелюванням у тих країнах, що потерпають від серйозної посухи та/або опустелювання, особливо в Африці від 17.06.1994 р. : Закон України «Про приєднання України до Конвенції Організації Об'єднаних Націй про боротьбу з опустелюванням у тих країнах, що потерпають від серйозної посухи та/або опустелювання, особливо в Африці» від 04.07.2002 р. // Режим доступу: www.rada.gov.ua. — Назва з екрану.
89. Конвенція про кримінально-правову охорону навколишнього середовища від 4 жовтня 1998 р., м. Страсбург// Convention on the Protection of the Environment through Criminal Law, (ETS No. 172), Strasbourg, April 11, 1998.- [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://conventions.coe.int/treaty/en/Treaties/Html/172.html
90. Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну діяльністю, небезпечною для навколишнього середовища 1993 р. (м. Лугано) //Convention on Civil Liability for damage resulting from activities dangeros to the environment. – Lugano, 21.06.1993 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: conventions.coe.int.
91. Конвенція №169 про корінні народи та народи, що ведуть племінний спосіб життя в незалежних країнах // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=993_188
92. Рамкове рішення Ради Європейського Союзу 2003/80/JHA про кримінально-правову охорону навколишнього середовища від 23 січня 2003 р.// Council Framework Decision 2003/80/JHA of 27 January 2003 on the protection of the environment through criminal law .- [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:32003F0080:EN:HTML
93. Стратегія охорони грунтів від 22 вересня 2006 р. // COMMUNICATION FROM THE COMMISSION TO THE COUNCIL, THE EUROPEAN PARLIAMENT, THE EUROPEAN ECONOMIC AND SOCIAL COMMITTEE AND THE COMMITTEE OF THE REGIONS - Thematic Strategy for Soil Protection (Text with EEA relevance) .- [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=COM:2006:0231:FIN:EN:HTML
94. Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами : міжнар. док від 14.09. 1994 р. : ратифіков. Законом України від вiд 10.11.1994 № 237/94-ВР // Офіційний вісник України вiд 29.06.2006 - 2006 р., № 24, стор. 203, стаття 1794.
Спеціальна література

95. Авакьян С.А. Санкции в советском государственном праве // Советское государство и право. – 1973. - №11. – С. 29-30.
96. Аграрное, земельное и экологическое право Украины: Общ. части учеб.курсов/ Под ред. А.А. Погребного, И.И. Каракаша. – Х.: Одиссей, 2000. – 368 с.
97. Актуальные проблеми конституционно-правовой ответственности: обзор научной конференции // Государство и право. – 2002. - №2.
98. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в совестком обществе. – М.