ОСНОВНІ НАПРЯМКИ КРИМІНАЛЬНО- ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ: ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1
Загальні засади кримінально–правової політики 14

1.1. Поняття кримінально–правової політики 14
1.2. Форми здійснення кримінально–правової політики 36
1.3. Принципи кримінально–правової політики 55

Висновки до розділу 1 73

Розділ 2
Формування і реалізація основних напрямків
кримінально–правової політики в Україні 75

2.1. Основні напрямки кримінально–правової політики 75
2.2. Криміналізація суспільно небезпечних діянь 80
2.3. Декриміналізація злочинів 104
2.4. Пеналізація злочинів 114
2.5. Депеналізація злочинів 126
2.6. Забезпечення національними кримінально-
правовими засобами міжнародного співробітництва
у сфері протидії злочинності 146

Висновки до розділу 2 164

Загальні висновки 169

Список використаної літератури 172

ВСТУП

Актуальність теми дослідження обумовлена, перш за все, стрімким зростанням кількісних і якісних показників злочинності в Україні протягом останнього десятиліття. Як свідчать результати соціологічних та кримінологічних досліджень, злочинність стала однією з найбільш актуальних проблем сучасного українського суспільства. Населення часто відчуває почуття беззахисності перед нею. І це відчуття інколи призводить громадян навіть до таких невтішних висновків, що правоохоронні органи або безсилі перед злочинцями, або діють заодно з ними. За даними окремих досліджень близько 60 відсотків потерпілих від тяжких та особливо тяжких злочинів взагалі не звертаються до правоохоронних органів [40] .
Однією з причин такого стану є, на наш погляд, не завжди достатньо зважена, обґрунтована, належним чином організована протидія злочинності з боку держави. Відомо, що протидія злочинності є однією з основних внутрішніх функцій будь–якої держави. І ефективність її здійснення багато в чому визначає ефективність функціонування державної влади взагалі. Саме тому визначальним завданням державної політики на сучасному етапі має стати максимальна концентрація зусиль усіх гілок влади та органів місцевого самоврядування на комплексному здійсненні радикальних економічних, правових, організаційних та силових заходів щодо рішучого обмеження всіх видів злочинних проявів, особливо таких, як посягання на життя та здоров’я, права та інтереси особи, хабарництво, економічна, наркотична злочинність тощо. Саме в цьому і має знайти свій прояв правова, у тому числі і зокрема – кримінально–правова політика держави у сфері протидії злочинності.
Проте, незважаючи на значну роль правової політики в сучасних умовах розбудови державності в Україні, вона ще недостатньо досліджена у вітчизняній науці, при чому як в юридичній, так і в політологічній. І хоча вивчення даного явища на загальнотеоретичному рівні має важливе методологічне значення як для галузевих юридичних дисциплін так і для юридичної практики, зокрема, у різних сферах галузевої правової політики (наприклад, судової, цивільно–правової, кримінально–виконавчої тощо), саме поняття “правова політика” ще й досі залишається багатозначним і в юридичній науці застосовується в кількох різних змістовних контекстах [57, 68] . Проблема правової політики у теоретичному плані, зазначає академік НАН України Ю.С. Шемшученко, “знаходиться на рівні de lege ferenda. Проблемними залишаються власне поняття правової політики, її зміст, місце у системі інших видів політики тощо” [155] . І це, як видається, невипадково. За роки незалежності України ще не визріло суспільне усвідомлення потреби у пізнанні такого реального багатоаспектного і багатовимірного соціального явища, як правова політика. Держава мало і неохоче займалася проблемами правової політики як явища нового для суверенної України, значення якого для правової державності ще не усвідомлене [130] .
Разом з тим, ефективне практичне здійснення кримінально–правової політики можливе лише на базі широких, ґрунтовних і змістовних наукових розробок у цій сфері. В радянський період проблемам кримінально–правової політики держави була присвячена чимала кількість наукових досліджень (на рівні кандидатських і докторських дисертацій, монографій, ґрунтовних наукових статей тощо), що також є свідченням актуальності даних проблем для науки кримінального права. Щоправда, десь з початку дев’яностих років минулого століття кількість таких досліджень у вітчизняній науковій літературі почала поступово знижуватися, що навряд чи можна визнати виправданим.
Тим не менше, фундаментальні та прикладні праці українських і зарубіжних вчених, присвячені дослідженню проблем кримінальної, у тому числі – кримінально–правової політики, склали достатньо широке і міцне теоретичне підґрунтя для дисертаційного дослідження. Сказане стосується, зокрема, робіт М. О. Бєляєва, Є. В. Благова, С. С. Босхолова, В. А. Владимирова, Л. Д. Гаухмана, О. А. Герцензона, П. С. Дагеля, І. Е. Звечаровського, І. А. Ісмаїлова, М. І. Ковальова, О. І. Коробєєва, Ю. Г. Ляпунова, О. С. Молодцова, М. І. Огороднікова, М. І. Панова, П. М. Панченка, В. В. Сташиса, М. О. Стручкова, В. Я. Тація, Д. А. Шестакова, О. М. Яковлєва та інших криміналістів. Крім того, в дисертації широко використовуються досягнення кримінально–правової науки, що не стосуються безпосередньо проблем кримінально–правової політики, проте мають безпосереднє значення для неї. Маються на увазі роботи М. І. Бажанова, Ю. В. Бауліна, В. П. Бахіна, В. І. Борисова, Ф. Г. Бурчака, В. К. Грищука, Р. Р. Галіакбарова, О. М. Джужі, В. С. Зеленецького, А. Ф. Зелінського, С. Г. Келіної, М. Й. Коржанського, О. М. Костенка, В.М Кудрявцева, А. В. Кузнєцова, Н. Ф. Кузнєцової, І. П. Лановенка, Т. О. Леснієвськи–Костарєвої, В. Г. Лукашевича, П. П. Михайленка, А. В. Наумова, В. В. Скибицького, М. С. Таганцева, В. І. Шакуна та інших вчених. Крім того, наукова розробка проблем правової політики активно здійснюється спеціалістами із загальної теорії права тв конституційного права (зокрема, це роботи С. С. Алексєєва, Р. С. Байніязова, А. П. Коробова, Ю. О. Крохіної, А. В. Малька, М. І. Матузова, І. М. Приходька, В. В. Речицького, О. Ю. Рибакова, В. Селіванова, В. В. Соловйова, К. В. Шундікова та інших авторів), а також в окремих галузевих юридичних науках (роботи Т. Ф. Мінязєвої, В. Н. Синюкова та інших авторів).
При цьому наявний науковий доробок з проблем кримінально–правової політики, зберігаючи свою наукову цінність, під впливом значних трансформацій, які сталися в економічному, соціальному, політичному, правовому житті країни, поступово почав втрачати практичну придатність. Саме це й зумовило необхідність звернення у сьогоднішній час до теоретичних проблем кримінально–правової політики на рівні дисертаційного дослідження.
Виходячи з викладеного, тема даного дисертаційного дослідження уявляється його авторові надзвичайно актуальною як для розвитку теорії кримінально–правової політики, так і для вдосконалення практики її формування та реалізації в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження базується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 року і входить в якості складової частини до загальної програми наукових досліджень Одеського юридичного інституту МВС України.
Метою дослідження є аналіз головних концептуальних положень, ідей та принципів, що стосуються кримінально–правової політики держави, з метою визначення подальших шляхів її удосконалення шляхом як модернізації чинного кримінального законодавства, так і поліпшення практики його застосування.
Для досягнення названої мети в дисертації були поставлені і вирішувалися наступні завдання:
1. Сформулювати загальне поняття кримінально–правової політики, розкрити його сутнісні ознаки, показати місце цього явища у протидії злочинності, співвіднести його із суміжними явищами та провести відмежування від них;
2. Визначити і дослідити основні принципи, на яких має ґрунтуватися формування та реалізація кримінально–правової політики;
3. Визначити основні напрямки формування та реалізації кримінально–правової політики, дослідити проблеми їх прояву на сучасному етапі, намітити та теоретично обґрунтувати перспективи їх розвитку в Україні у найближчі роки;
4. Дослідити порядок формування та реалізації кримінально–правової політики, віднайти і показати проблеми і недоліки, що виникають при цьому, сформулювати рекомендації щодо їх припинення та усунення, а також недопущення в майбутньому.
Об'єктом дисертаційного дослідження стало системне політико–правове явище – кримінально–правова політика держави, взяте в єдності двох його аспектів: як один з напрямків внутрішньої правової політики держави, та як один з механізмів протидії злочинності.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання формування та реалізації основних напрямків кримінально-правової політики в Україні
Методи дослідження є традиційними для наукових дослідженнях з правознавства. Зокрема, це методи: діалектичний загальнонауковий метод пізнання об’єктивної дійсності, за допомогою якого аналізувалися проблеми кримінально–правової політики України у сфері протидії злочинності в єдності та суперечності їх змісту та форми вираження; мінливості сутності та проявів тощо; метод аналізу окремих складових частин кримінально–правової політики держави та синтезу їх у загальне ціле; дослідження ознак цілого в його частинах та синтезуючих (інтегруючих) ознак окремих частин у цілому; догматичний метод тлумачення кримінального законодавства, за допомогою якого були проаналізовані окремі положення чинного Кримінального кодексу України, в яких проявляється здійснення окремих напрямків кримінально–правової політики держави; порівняльно–правовий (компаративний) метод, застосування якого дозволило порівняти окремі прояви кримінально–правової політики нашої держави з досвідом і напрацюванням зарубіжних країн, у тому числі і, в першу чергу – пострадянських країн, що зумовлено не лише відомою подібністю правових систем, але й спільністю, схожістю проблем, що стоять сьогодні перед цими державами у сфері протидії злочинності; історичний та історико–правовий методи, за допомогою яких прослідковувалися окремі етапи становлення та розвитку кримінально–правової політики в Україні загалом та окремих напрямків її здійснення зокрема; статистичний метод, за допомогою якого на підставі статистичної звітності Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України були вироблені уявлення про стан та динаміку злочинності в Україні; метод кримінологічного прогнозування, який дозволив зробити висновки про основні перспективи розвитку злочинності в Україні у найближчі роки та про перспективи протидії їй в рамках кримінально–правової політики держави.
Нормативну базу дисертації склали, перш за все, Конституція України як основний політико–правовий документ суспільства і Основний закон держави, а також чинне кримінальне законодавство України – Кримінальний кодекс України 2001 року. Крім того, в дисертації використовуються і аналізуються також положення, що містяться в Указах Президента України, рішеннях Конституційного Суду України, постановах Верховної Ради України, постановах Пленуму Верховного Суду України, нормативно–правових актах міністерств і відомств України.
Наукова новизна дослідження полягає, перш за все, у тому, що воно є першим в України з часів проголошення її незалежності, у тому числі – першим після прийняття нового Кримінального кодексу України монографічним науковим дослідженням проблем кримінально–правової політики в Україні. Вперше піддані науковому аналізу положення чинного кримінального законодавства України, підняті проблеми ефективності реалізації в ньому кримінально–правової політики держави, виявлені його недоліки та перспективи розвитку в цьому аспекті, намічені конкретні шляхи вдосконалення кримінально–правової політики держави. На думку автора, новими для науки кримінального права є наступні зі сформульованих у даному дисертаційному дослідженні положень, висновків та рекомендацій:
1. Новий підхід до формулювання поняття кримінально–правової політики через визначення її як такої, що складається “на перетині” державної політики в сфері протидії злочинності та державної правової політики, інакше кажучи, як державної.
2. Вперше у вітчизняній кримінально–правовій науці висловлена пропозиція розрізняти поняття “кримінально–правової політики” у широкому (як здійснення заходів щодо протидії злочинності засобами кримінальної репресії) та вузькому (як здійснення такої протидії засобами матеріального кримінального права) значенні, показаний їх зміст та проведене відмежування одне від одного;
3. По–новому з урахуванням положень чинного законодавства виділені три форми здійснення кримінально–правової політики в Україні та досліджені їх прояви. Вперше виділена та досліджена інтерпретаційна форма здійснення кримінально–правової політики в Україні.
4. На відміну від раніше сформульованих пропозицій запропоновано і обґрунтовано новий підхід до розуміння принципів кримінально–правової політики, виділені такі принципи (економії кримінальної репресії, доцільності, диференціації кримінальної відповідальності та індивідуалізації покарання, невідворотності кримінально-правового реагування на злочин) та досліджені їх прояви в сучасній кримінально–правовій політиці в Україні.
5. Виходячи з розуміння злочину і кримінальної відповідальності як основоположних категорій кримінального права, які визначають предмет кримінально-правового регулювання, наведені додаткові аргументи щодо необхідності виділення в якості основних напрямків кримінально–правової політики криміналізації, декриміналізації, пеналізації та депеналізації.
6. Вперше запропоновано і обґрунтовано необхідність віднесення до основних напрямків сучасної кримінально–правової політики в Україні вироблення та застосування національних законодавчих механізмів для міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності.
7. Уточнені сформульовані у літературі поняття криміналізації, декриміналізації, пеналізації та депеналізації як напрямків кримінально-правової в Україні.
8. На відміну від традиційного у літературі підходу розглянуто підстави (в антагонізмі до підстав криміналізації) та способи (шляхом зміни змісту чи форми кримінального закону) здійснення декриміналізації злочинів, які втратили суспільну небезпечність.
9. Вперше у вітчизняній літературі звернута увага на неповноту встановлення у національному кримінальному законодавстві механізмів для забезпечення міжнародного співробітництва держав у протидії злочинності і запропоновано відповідне доповнення чинного КК України положеннями про порядок виконання в Україні вироків судів іноземних держав, а також про правові наслідки видачі з іноземної держави до України особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину.
Практичне значення одержаних результатів. Дане дослідження, на думку автора, має як теоретичне, так і прикладне значення. Зокрема, як уявляється, воно могло б мати реалізацію у таких сферах:
1) у сфері вироблення внутрішньої державної політики України – для розроблення комплексних державних та регіональних програм протидії злочинності. Крім того, положення та висновки цього дисертаційного дослідження, як уявляється, могли б бути використані і для розроблення комплексних міждержавних програм протидії злочинності у певному геополітичному регіоні (наприклад, в рамках Співдружності Незалежних Держав чи між окремими Державами – членами цієї організації, або в рамках інших міждержавних організацій, в яких бере участь Україна);
2) у законотворчій діяльності – для подальшого вдосконалення кримінального законодавства України як нормативно–правового вираження державної кримінально–правової політики. На переконання дисертанта процес розвитку і вдосконалення кримінального закону України не завершився прийняттям і набуттям чинності новим КК України: він продовжується і нині (про що свідчить те, що зміни до Кодексу вже неодноразово вносилися) і буде продовжуватися у майбутньому;
3) у правозастосовчій сфері, в якій здійснюється реалізація (переведення до життя) кримінально–правової політики держави значення результатів цього дослідження може проявитися в аспекті подальшого зміцнення законності при застосуванні судами кримінального закону, вироблення таких підходів у його застосуванні, які відповідали б і букві “закону”, і “духу” кримінально–правової політики держави;
4) у сфері наукових досліджень положення цієї дисертаційної роботи можуть розглядатися як певний етап у розвитку вчення про кримінально–правову політику держави;
5) у педагогічній сфері – положення і висновки цієї дисертації могли б бути використані для викладення загального курсу “Кримінального права України” студентам юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів як системи Міністерства освіти та науки України, так і системи Міністерства внутрішніх справ України. Крім того, в роботі обґрунтовується необхідність розроблення та введення до програм вищих навчальних закладів за спеціальністю “Правознавство” спецкурсу з кримінально–правової політики України. Окремі положення цього дослідження можуть мати практичне використання і при викладенні в процесі підготовки навчальних посібників та викладання курсу “Кримінології”.
Апробація результатів дослідження. Дисертація має безпосередній зв'язок з науково–навчальними планами вищих юридичних навчальних закладів країни. Зокрема, положення та висновки дисертації використовуються в науково–дослідній роботі та навчальному процесі Одеського юридичного інституту МВС України.
Окремі теоретичні положення та практичні рекомендації доповідалися під час виступів на: міжнародній науково-практичній конференції “Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави” (Одеса, 2003 р.), всеукраїнській міжнародно-практичній конференції “Участь громадськості в охороні громадського порядку” (Одеса, 2004 р.) та ІІ Звітній конференції професорсько-викладацького складу Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (Одеса, 2005 р.). Крім того, робота пройшла обговорення та рецензування на кафедрі кримінального права Одеського юридичного інституту МВС України (2004 р.).
Публікації. Результати даного дослідження відображені у шести наукових публікаціях дисертанта, серед яких одна монографія, чотири наукові статті, що опубліковані у виданнях, визнаних ВАК України фаховими для спеціальності “Правознавство”, та тези однієї наукової доповіді.
Структура роботи обумовлена предметом дослідження, метою та поставленими автором завданнями. Виходячи з цього, дисертація складається із вступу та двох розділів. В першому, який складається з 3 підрозділів, розглядаються основні теоретичні проблеми кримінально-правової політики, такі як її поняття, форми здійснення, а також принципи кримінально-правової політики. Другий розділ складається з 6 підрозділів. В першому підрозділі виділені п’ять напрямків кримінально-правової політики, а в кожному з наступних досліджуються проблеми певного окремого з напрямків кримінально-правової політики в сучасній Україні: криміналізації, пеналізації, декриміналізації та депеналізації, а також такий її специфічний напрямок, як вироблення та застосування національних кримінально-правових засобів для міжнародного співробітництва у протидії злочинності. Кожен розділ закінчується висновками, в кінці роботи сформульовані загальні висновки до всієї роботи. Загальний обсяг роботи 187 сторінок, список використаних джерел налічує 162 найменування і займає 16 сторінок.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Соціально-економічні перетворення, які відбуваються в нашій державі протягом останніх років і полягають в поступовому переході до нових для нашого суспільства умов економічної діяльності, формування цивілізованих ринкових відносин, лібералізації господарського життя, а також безпосередньо з цим пов’язані зміни в суспільно-політичній, ідеологічній сферах, зумовили об’єктивну необхідність перегляду ряду положень вітчизняної кримінально-правової політики. Нажаль на сьогодні ми не маємо змоги вести мову про скоординований, теоретико обґрунтований цілісний підхід до проблеми трансформації кримінально-правової політики як до упорядкованого і виваженого напрямку діяльності держави. Натомість, реформування кримінального законодавства носить фрагментарний характер і проявляється при вирішенні державою конкретних соціально-економічних і, пов’язаних з ними, правових питань. Подібний стан речей зумовлює необхідність ґрунтовних досліджень низки питань, щодо вироблення та реалізації кримінально-правової політики на сучасному етапі суспільного розвитку в Україні, зокрема таких як.
Проведене дослідження дозволяє дійти певних висновків і узагальнень.
Перш за все, кримінально–правову політику варто розглядати як складову частину державної політики в сфері протидії злочинності, яка здійснюється засобами матеріального кримінального права. Виходячи з цього, можна стверджувати, що кримінально–правова політика існує “на перетині” державної політики в сфері протидії злочинності та державної правової політики. Поняття “кримінально–правова політика” розуміється нами у широкому та вузькому значеннях. У широкому значенні цим поняттям охоплюється загалом здійснення протидії злочинності з використанням засобів кримінальної репресії. У вузькому ж значенні кримінально–правова політика саме і є політикою протидії злочинності з використанням засобів матеріального кримінального права. Саме в цьому останньому (вузькому) розумінні кримінально–правова політика і досліджувалася в цій дисертації.
Крім того, слід виходити з тих положень, що кримінально–правова політика здійснюється в трьох формах: правотворчій, інтерпретаційній та правозастосовчій. Правотворчу кримінально–правову політику здійснює законодавець – Верховна Рада України – шляхом прийняття кримінальних законів та внесення до них змін і доповнень. При цьому опосередкований вплив на правотворчу кримінально–правову політику здійснюють і деякі інші органи державної влади. Інтерпретаційну кримінально–правову політику здійснює Конституційний Суд України як єдиний орган, який Відповідно до Конституції України може тлумачити кримінальні закони та вирішувати питання про їх конституційність. Правозастосовчу кримінально–правову політику здійснюють суди загальної юрисдикції, які безпосередньо застосовують кримінальний закон. Кримінально–правова політика здійснюється і на певних принципах, які мають генетичне походження від принципів здійснення правової політики в державі (в тому числі – й правової політики в сфері протидії злочинності, інакше кажучи кримінально–правової політики в широкому значенні або так званої “кримінальної політики”) та принципів кримінального права. Принципами кримінально–правової політики є принципи економії репресії, доцільності, диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання, принцип невідворотності кримінально–правового реагування на вчинений злочин. При цьому в сфері кримінально–правової політики мають певний прояв і інші принципи як більш загального характеру (загальні принципи права і політики – законність, демократизм, справедливість, гуманізм тощо), так і, меншою мірою, більш конкретного характеру, а саме принципи побудови та застосування кримінально–правових норм.
Далі, в якості основних напрямків здійснення кримінально–правової політики в Україні на сучасному етапі розглядаються криміналізація, декриміналізації, пеналізація та депеналізація, а також створення національних законодавчих механізмів для міжнародного співробітництва держав у сфері протидії злочинності.
Нарешті, говорячи про окремі напрямки розвитку кримінально-правової політики в Україні на сучасному етапі, слід дійти висновку, що за кожним з цих напрямків ще зберігаються відомі резерви для вдосконалення як законодавства України про кримінальну відповідальність, так і практики його застосування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Александров А. Полет навстречу смерти // Аргументы и факты. – 1998. – № 48. – С. 3.
2. Алексеев С.С. Основы правовой политики в России: Курс лекций. М.: Де юре, 1995. – 124 с.
3. Аликперов Х.Д. Преступность и компромисс. – Баку: ЭЛМ, 1992. – 196 с.
4. Бабаев М.М. О соотношении уголовной и криминологической политики // Проблемы социологии уголовного права: Сб. науч. тр. – М.: НИИСЗ, 1982. – С. 5-16.
5. Байниязов Р.С. Роль правосознания в выработке и реализации государством правовой политики // Правоведение. – 1997. – № 4. – С. 173–174.
6. Баулін Ю.В. Поняття кримінальної відповідальності та його значення для практики застосування нового Кримінального кодексу України // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф.(Харків) 25-26 жовтня 2001 р.- К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 39-42.
7. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.
8. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Харьков: Фолио, 1999. – 607 с.
9. Беляев Н.А. Уголовно–правовая политика и пути ее реализации. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1986. – 176 c.
10. Благов Е.В. Учение о применении уголовного права. – Ярославль: Ярославльский государственный университет, 1993. – 69 с.
11. Борисов В.И. Уголовная ответственность за нарушение правил при производстве строительных работ. – Харьков: Вища школа, 1975.
12. Босхолов С.С. Основы уголовной политики: Конституционный, криминологический, уголовно–правовой и информационный аспекты. – М.: Учебно–консультационный центр «ЮрИнфоР», 1999. – 293 с.
13. Василаш В.М. Чинність кримінального закону України в часі. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – К.: Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 1995. – 24 с.
14. Владимиров В.А., Ляпунов Ю.И. Советская уголовная политика и ее отражение в действующем законодательстве: Учеб. пособие. – М.: Акад. МВД СССР, 1979.
15. Галиакбаров Р.Р. Проблемы криминализации многосубъектных общественно опасных деяний // Актуальные проблемы криминализации и декриминализации общественно опасных деяний. – Омск, 1980. С. 40-51.
16. Гальперин И.М. Социальные и правовые основы депенализации // Советское государство и право. – 1980. – № 3. – С. 60-68.
17. Гаухман Л.Д., Ляпунов Ю.И. Понятие советской уголовной политики и ее основные направления. – М.: Юридическая литература, 1980.
18. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – 534 с.
19. Герцензон А.А. Уголовное право и социология (проблемы уголовного права и уголовной политики). – М. Юридическая литература, 1970. – 285 с.
20. Голіна В.В. Злочинності – організовану протидію. – Х.: Рубікон, 1998.– 128 с.
21. Головко Л.В. Классификация оснований освобождения от уголовной ответственности // Законность. – 1998. – № 1. – С. 37-40.
22. Головко Л.В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве. – СПб.: Юридический Центр-Пресс, 2002 – 544 с.
23. Грищук В.К. Окремі питання ретроактивності кримінального закону // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІІІ регіональної науково–практичної конференції. – Львів: Львівський державний університет ім. Івана Франка, 1997. С. 222–228.
24. Дагель П.С. Место уголовного права в системе советского права // Вопросы Советского государства и права. – Иркутск: Иркутский гос. ун-т, 1975. Вып. 11–12. – С. 3-11.
25. Дагель П.С. Основания установления уголовной наказуемости деяний // Ученые записки Дальневосточного государственного университета. Серия общественно-политических наук. Вып. 3. – Владивосток: Дельневосточн. гос. ун-т, 1961, С. 185-197.
26. Дагель П.С. Проблемы советской уголовной политики. – Изд-во Дальневосточного ун-та, 1982. – 124 с.
27. Дагель П.С. Роль уголовной репрессии в борьбе с преступностью в период развернутого строительства коммунизма (В свете учения В.И. Ленина об убеждении и принуждении): Авиореф. дисс. … канд. юрид. наук. – Л.: Ленинградский гос. ун-т, 1961. – 20 с.
28. Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. – М.: Юридическая литература, 1975. – 180 с.
29. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М.: Изд-во АН СССР, 1948. – 315 с.
30. Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон. – М.: Изд–во Московского университета, 1967. – 319 с.
31. Житний О.О. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям. – Х.: Вид-во Національного університету внутрішніх справ України, 2004. – 152 с.
32. Загальна теорія держави та права / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін. За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
33. Загородников Н.И. Советская уголовная политика и деятельность органов внутренних дел. – М.: Юридическая литература, 1979. – 175 с.
34. Загородников Н.И., Стручков Н.А. Направления изучения советского уголовного права // Советское государство и право. – 1981. – № 7. – С. 48-55.
35. Закалюк А. Засади формування та реалізації кримінальної політики держави за Конституцією України // Право України. – 1999. – № 9. – С. 18-21.
36. Звечаровский И.Э. Современное уголовное право России: понятие, принципы, политика. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2001. – 100 с.
37. Зер Х Восстановительное правосудие: новый взгляд на преступление и наказание: Пер. с англ. / Общ. ред. Л.М. Карнозовой. Коммент. Л.М. Карнозовой и А.С. Пашина. Закл. ст. Р.Р. Максудова и М.Г. Флямера. – М.: МОО Центр «Судебно-правовая реформа», 1998. – 354 с.
38. Злобин Г.А., Келина С. Г. Некоторые теоретические вопросы криминализации общественно опасных деяний // Проблемы правосудия и уголовного права. – М.: ВНИИСЗ, 1978. – С. 102-118.
39. Злобин Г.А., Келина С.Г., Яковлев А.М. Советская уголовная политика: дифференциация ответственности // Советское государство и право. – 1977. – № 9. – С. 54-62.
40. Злобина Е. Субъективная защищенность и правовая защита // Зеркало недели. – 2002. – 21 декабря.
41. Ильин И.А. Сочинения: В 2 т. Т.1.: Философия права. Нравственная философия. – М.: Мысль, 1993.
42. Исмаилов И.А. Преступность и уголовная политика (актуальные проблемы организации борьбы с преступностью). – Баку: Азернешр, 1990. – 306 с.
43. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. – М.: Юридическая литература, 1973. – 228 с.
44. Карпов Н.Н. К вопросу о государственной политике предупреждения правонарушений // Право и политика. – 2001. – № 11. – С. 93–98.
45. Квашис В.Е. Принципы советской уголовной политики // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 35. – М.: ВИП, 1981. – С. 28-34.
46. Келина С.Г. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности. – М.: Наука, 1974. – 232 с.
47. Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. – М.: Наука, 1988. – 175 с.
48. Келина С.Г. Некоторые аспекты теории криминализации // Проблемы уголовной политики и уголовного права: Межвуз. сб. науч. тр. М.: МВШМ МВД РФ, 1994. – С. 47-57.
49. Киселева О.М. К вопросу об особенностях поощрительной политики в России // Правоведение. – 1997. – № 4. – С. 152–153.
50. Клочков В. Уголовная политика и уголовное право // Социалистическая законность. –1977. – № 11. – С. 65-67.
51. Ковалев М.И. Соотношение уголовной политики и уголовного права // Советское государство и право. – 1979. – № 12. – С. 66-73.
52. Коляда П.В. Окремі аспекти практичного застосування Кримінального кодексу України // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування та вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25-26 жовт. 2001 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К.-Харків: Юрінком-Інтер, 2002. С. 14-17.
53. Коржанський М.Й. Уголовне право України. – Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова думка; Українська видавнича група, 1996. – 336 с.
54. Коробеев А.И. Советская уголовно–правовая политика: проблемы криминализации и пенализации. – Владивосток: Изд–во Дальневосточного ун–та, 1987. – 270 с.
55. Коробеев А.И. Уголовная наказуемость общественно опасных деяний (Основания установления, характер и реализация в деятельности органов внутренних дел): Учебное пособие. – Хабаровск: Хабаровск. ВШ МВД СССР, 1986. – 80 с.
56. Коробова А.П. Некоторые спорные проблемы учения о правовой политике // Правоведение. – 1997. – № 4. – С. 147–148.
57. Коробова А.П. О многозначности понятия «правовая политика» // Правоведение. – 1999. – № 4. – С. 156–165.
58. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений. – Харьков: Вища школа, 1983. – 128 с.
59. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ–Харків: Юрінком–Інтер – Право, 2001. – 416 с.
60. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року / Упоряд. та перед. слово: М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. / М.І. Хавронюк. Категорії злочинів і санкції Особливої частини КК України: наукові дослідження та деякі висновки. За ред. М.І. Мельника. –К.: А.С.К, 2001.– 304 с.
61. Крохина Ю.А. Правовая политика и правовая жизнь («Круглый стол») // Право и политика. – 2001. – № 3. – С. 133–136.
62. Кудрявцев В.Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования: Учеб. пособие. – М.: Форум-Инфра-М, 1998. – 216 с.
63. Кудрявцев В.Н., Келина С.Г. О принципах советского уголовного права // Проблемы советской уголовной политики: Межвуз. темат. сб. – Владивосток: Изд–во Дальневосточного ун–та, 1985. – С. 4–12.
64. Кузнецов А.В. Понятие и социальная ценность основополагающих принципов советской уголовной политики // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 40. – М.: ВИП, 1984. – С. 3-12.
65. Куц В.Н. Роль кодификации уголовного законодательства Украины в сближении европейских законодательных систем // Вісник університету внутрішніх справ. – 2000. –№ 12 –С. 24–28.
66. Лесниевски–Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. – М.: Норма, 1998. – 296 с.
67. Маляренко В.Т. Про соціальну зумовленість і справедливість покарання // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 3. – С. 3-8.
68. Малько А.В., Шундиков К.В. Правовая политика современной России: цели и средства // Государство и право. – 2001. – № 7.
69. Матузов Н.И. Актуальные проблемы российской правовой политики // Государство и право. – 2001. – № 10. – С. 5–12.
70. Матузов Н.И. Понятие и основные приоритеты российской правовой политики // Правоведение. – 1997. – № 4. – С. 6–17.
71. Мелешко Н.П. Преступность: проблемы правового реагирования // Реагирование на преступность: концепции, закон, практика. – М.: Российская криминологическая ассоциация, 2002. – С. 49–52.
72. Минязева Т.Ф. Политика государства в сфере обеспечения правового положения осужденных // Правоведение. – 2000. – № 1. – С. 127–136.
73. Мишин Г. Глобальное государство и глобальная уголовная политика как ответ на вызов международного терроризма // Уголовное право. – 2002. – № 1. – С. 97–98.
74. Могунова М.А. Имплементация норм международного права и региональных организаций в национальные правовые системы стран Северной Европы // Журнал российского права. – 2002. – № 5. – С. 144–152.
75. Молодцов А.С., Благов Е.В. Понятие и основные направления уголовной политики и участие общественности в борьбе с преступностью: Текст лекций. – Ярославль: Ярославльский гос. ун–т, 1987. – 50 с.
76. Морозова И.С. Место и роль льгот в правовой политике государства // Правоведение. – 1997. – № 4. – С. 21-26.
77. Навроцький В.О. Врахування вироку суду іноземної держави в Україні // Життя і право. – 2004. – №. 1. – С. 46-54.
78. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально–правової кваліфікації. – К.: Атіка, 1999.– 418 с.
79. Наден О.В. Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. – Харків: Право, 2003. – 224 с.
80. Наумов А.В. Реализация уголовного права и деятельность следователя. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1983. – 84 с.
81. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций. – М.: БЕК, 1999. – 590 с.
82. Никулин С.И. Нравственные начала уголовного права: Учебное пособие. – М.: Учебно-методический центр при ГУК МВД РФ, 1992. – 71 с.
83. Общая теория права и государства: Учебник. / В.С. Афанасьев, А.Г. Братко, А.П. Герасимов и др. Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юрист, 1994.– 360 с.
84. Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка. 4–е изд., доп. М.: Русский язык, 1997.
85. Омская академия МВД России и развитие юридической науки (1995–2000): Монография. Омск, 2000.
86. Основания уголовно–правового запрета (криминализация и декриминализация) / В.Н. Кудрявцев, П.С. Дагель, Г.А. Злобин и др. Отв. ред. В.Н. Кудрявцев, А.М. Яковлев. – М.: Наука, 1982. – 303 с.
87. Панов М., Герасіна Л. Правова політика як універсальний феномен соціального буття // Право України. – 2001. – № 8. – С. 36–40.
88. Панов М.І. Понятійні апарати наук кримінального циклу: співвідношення і взаємозв’язок // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 4 (23). – С. 37– 45.
89. Панов Н.И. О точности норм уголовного права и совершенствовании законодательной техники // Правоведение. – 1987. – № 4. – С. 79-82.
90. Панченко П.Н. Основные направления борьбы с преступностью и их изучение в системе вузовской подготовки работников органов внутренних дел. – М.: Академия МВД СССР, 1985. – 77 с.
91. Панченко П.Н. Советская уголовная политика: Общетеоретическая концепция борьбы с преступностью, ее становление и предмет. – Томск: Изд-во Томского гос. ун-та, 1988. – 200 с.
92. Панченко П.Н. Криминализация деяний как метод уголовной политики // Проблемы повышения эффективности борьбы с преступностью. – Иркутск, 1983. – С. 23-33.
93. Пашуканис Е.Б. Общая теория права и марксизм (опыт критики основных юридических понятий). – М., 1924.
94. Пермяков Ю.Е. Введение в основы уголовной политики: Учебное пособие. – Самара: Самарский гос. ун-т, 1993. – 103 с.
95. Пикуров Н.И. Системные свойства нормы уголовного права // Уголовное законодательство: история и современные проблемы: Тез. докл. и сообщ. межвуз. научн.–практ. конф. / Ред. колл. Сенцов Л.С. (отв. ред.) и др. / Волгоград: Волгоградский юридический институт МВД РФ, 1998. С. 5–9.
96. Пикуров Н.И. Уголовное право в системе межотраслевых связей. – Волгоград: Волгоградский юрид. ин-т МВД России. – 1998. – 224 с.
97. Пинаев А.А. Курс лекций по общей части уголовного права. Книга 1. «О преступлении». – Х.: Харьков юридический, 2001. – 289 с.
98. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М.: Статут, 1998. – 353 с.
99. Политология: Энциклопедический словарь / Ю.И. Аверьянов, С.Г. Айвазова, Т.А. Алексеева и др. Под общ. ред. Ю.В. Аверьянова. – М.: Изд–во Московского коммерческого университета, 1993. – 431 с.
100. Пономаренко Ю.А. Про зміст і форму кримінального закону (постановка проблеми) // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні (До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини і основних свобод): Тези доп. та наук. повідомлень всеукр. наук.– практ. конф. молодих учених / За ред. М.І. Панова. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. С. 140-142.
101. Пономаренко Ю.А. Кримінальний закон: єдність форми та змісту // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001., Вип. 46. С. 163–168.
102. Пономаренко Ю.А. Питання звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 255 КК України // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України: Матер. міжнар. наук.-практ. семінару [Харків] 1-2 жовт. 2002 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – Харків: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. С. 166-170.
103. Пономаренко Ю.А. Підстави зворотної дії кримінального закону в часі // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування та вивчення: Матер. міжнар. наук.–практ. конф. [Харків] 25–26 жовт. 2001 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К.–Харків: Юрінком–Інтер, 2002. С. 46–49.
104. Пономаренко Ю.А. Способи декриміналізації злочинів // Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності: Тези доп. та наук. повідом, учасників наук конф. молодих учених (м. Харків, 20–21 грудня 2001 р.) / За ред. М.І. Панова. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. С. 118–121.
105. Приходько И.М. Роль юридических ограничений в осуществлении правовой политики в России // Правоведение. – 1997. – №.4. – С. 44-51.
106. Про внесення змін до Кримінального і Кримінально–процесуального кодексів України щодо відповідальності за порушення правил про валютні операції: Закон України від 14 вересня 2000 р. // Голос України. – 2000. – 13 жовт.
107. Про внесення змін до Кримінального, Кримінально–процесуального та Виправно–трудового кодексів України: Закон України від 22 лютого 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 17. – Ст. 123.
108. Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально–процесуального кодексів Української РСР, Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення та Митного кодексу України: Закон України від 17 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 35. – Ст. 511.
109. Про внесення змін і доповнень до правил дорожнього руху: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 серпня 1995 р. (не публікувалася).
110. Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001–2005 роки: Указ Президента України від 25 грудня 2000 року // Офіційний вісник України – 2000. – № 52.
111. Про міжнародні договори України: Закон України від 29 червня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – 50. – Ст. 540.
112. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20;
113. Про наукову і науково–технічну діяльність: Закон України від 1 грудня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 2–3. – Ст. 20.
114. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 53. – Ст. 793
115. Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22 червня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 40. – Ст. .338.
116. Проблемы общей теории государства и права: Учебник для вузов / Н. В. Варламова, В. В, Лазарев, В. В. Лапаева и др. Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: НОРМА–ИНФРА–М, 1999. – 832 с.
117. Прохоров В.С. Преступление и ответственность. – Л.: Изд-во Ленинградского гос. ун-та, 1984. – 136 с.
118. Ратинов А.Р. Социально–психологические аспекты юридической теории и практики // Прикладные проблемы социальной психологии. – М., 1983. – С. 228-230.
119. Рекомендація № К (95) 12 Комітету міністрів державам–членам відносно управління системою кримінального правосуддя: Прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 11 вересня 1995 року.
120. Речицкий В.В. Политическая активность. Конституционные аспекты. – К.: Сфера, 1999. – 496 с.
121. Речицкий В.В. Эссе о политике. – Харьков: Фолио, 1998. – 112 с.
122. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) від 19 квітня 2000 року // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 2. – С. 29–34.
123. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 190–1 Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання (справа про смертну кару) від 29 грудня 1999 року // Офіційний вісник України. – 2000. – № 4. – Ст. 125.
124. Родионов О.С. Правовые режимы как важнейший элемент юридической политики // Правоведение. – 1997. – № 4. – С. 155-158.
125. Российское уголовное право: Курс лекций. Т. 1. Преступление. / Т.А. Бушуева, Ю.В. Голик, А.И. Долгова и др. / Под ред. А.И. Коробеева. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1999. – 604 с.
126. Рыбаков О.Ю. Личность и правовая политика в современной России // Право и политика. – 2001. – № 9. – С. 7–12.
127. Рыбаков О.Ю. Правовая политика как юридическая категория: понятие и признаки // Журнал российского права. – 2002. – № 3. – С. 71–78.
128. Сабитов Р.А. Характеристика проекта Основ уголовного законодательства СССР и союзных республик. – Хабаровск: Хабаровская висілая школа МВД СССР, 1989. – 34 с.
129. Сборник Постановлений Пленума Верховного Суда СССР (1924–1977). Ч. 2 . – М.: Известия Советов народных депутатов СССР, 1978. – 527 с.
130. Селіванов В. Правова політика України // Право України. – 2001. – № 12. – С. 6–14.
131. Сенякин И.Н. Политика и законотворчество // Правоведение. – 1997. – № 4. – С. 162–163.
132. Синюков В.Н. Правовые системы и правовые семьи // Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М.: Юрист, 1997. – 672 с.
133. Скибицкий В.В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания наказания. – К.: Наукова думка, 1987. – 183 с.
134. Скибицький В.В. Деякі проблеми звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання // Правова система України: Теорія і практика. Тези доп. і наук. повідом. наук.–практ. конф. (Київ, 7–8 жовтня 1993 р.). – К., 1993. С. 445–446.
135. Советское уголовное право. Общая часть / Г.А. Кригер, А.В. Наумов, Ю.М. Ткачевский и др. Под ред. Г.А. Кригера, Н.Ф. Кузнецовой, Ю.М. Ткачевского. – М.: Изд-во МГУ, 1988. – 368 с.
136. Соловьев В.В. О понятии и приоритетах современной правовой политики // Правоведение. – 1997. – № 4. – С. 148–149.
137. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество / Общ. ред., сост. и предисл. А.Ю. Согомонова: Пер. с англ. – М.: Политиздат, 1992. – 542 с.
138. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая. В 2 т. Т. 1. – М: Наука, 1994. – 380 с.
139. Тарбагаев А.Н. Понятие закона, устраняющего преступность деяния, по новому Уголовному кодексу Российской Федерации // Актуальные проблемы теории борьбы с преступностью и правоприменительной практики: Межвуз. сб. научн. тр. / Отв. ред. В.И. Горобцов. – Красноярск: Красноярская высшая школа МВД России, 1998. С. 42–47.
140. Тенчов Э. Добровольная сдача оружия и взрывчатых веществ // Советская юстиция. – 1974. – № 15. – С. 22-23.
141. Теория государства и права: Учебник для вузов / С.В. Боботов, Н.В. Варламова, В.В. Лазарев и др. Под ред. Г.Н. Манова. – М.: БЕК, 1995. – 336 с.
142. Терентьев Б.П. НТР и вопросы криминализации технической неосторожности // Проблемы борьбы с преступной неосторожностью. Вып. 2. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1978. – С. 24-31.
143. Тихий В.П. Ответственность за хищение огнестрельного оружия, боевых припасов и взрывчатых веществ по советскому уголовному праву. – Харьков: Вища школа, 1976. – 129 с.
144. Тютюгин В.И. О соотношении видов наказаний по степени их строгости // Проблемы социалистической законности: Респ. межведомств. научн. сб. / Отв. ред. В.Я. Таций. – Харьков: Основа, 1991. Вып. 26. С. 47-52.
145. У справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський Статут): Висновок Конституційного Суду України від 11 липня 2001 р. // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. – № 4.
146. Уголовное право. Общая часть / Под ред. Л.Д. Гаухмана и Л.М. Колодкина. – М.: Юриспруденция, 1997.
147. Уголовно–исполнительное право: Учебник / Под ред. И.В. Шмарова. М.: БЕК, 1996.
148. Уголовный кодекс Голландии / Науч. ред. Б.В. Волженкин. Пер. с англ. К.В. Мироновой. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2000. –253 с.
149. Уголовный кодекс Испании / Под ред. и с предисл. Н.Ф. Кузнецовой и Ф.М. Решетникова. – М.: Зерцало, 1998. –218 с.
150. Усатий Г.О. Кримінально-правовий компроміс. – К.: Атіка, 2001. – 128 с.;
151. Флетчер Дж., Наумов А.В. Основные концепции современного уголовного права. –М: Юристь, 1998. – 512 с.
152. Хавронюк М., Дячук С. Проблемні питання застосування у кримінальному праві принципу зворотної дії нормативно–правового акту // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 11. – С. 36–43.
153. Хашимов Г.В. Уголовный Кодекс Российской Федерации и борьба с преступностью на современном этапе // Южноуральский юридический вестник. – http://uvest–grant.ural.ru/UUV.htm
154. Чугаев А.П. Основы дифференциации ответственности и индивидуализации наказания. – Краснодар, 1985. – 77 с.
155. Шемшученко Ю. Конституція України і права людини // Право України. – 2001. – № 8. – С. 12-17.
156. Шестаков Д.А. Российская уголовно–правовая политика под углом зрения исторической тенденции к смягчению репрессии // Правоведение. – 1998. – № 4. – С. 154–161.
157. Шляпочников А.С. Ленинские принципы уголовной политики Советского государства // Советское государство и право. – 1968. – № 4. – С. 12-21.
158. Шундиков К.В. Юридические средства реализации правовой политики // Правоведение. – 1997. – № 4. – С. 144-150.
159. Яковлев А.М. Уголовная политика и проблемы криминализации // Проблемы советской уголовной политики: Межвуз. темат. сб. / Отв. ред. А.И. Коробеев. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного гос. ун-та, 1985. – С. 41-50.
160. Яковлев А.М. Методология и цели исследования процесса криминализации // Конституция СССР и дальнейшее укрепление законности и правопорядка. – М.: Наука, 1979. – С. 69-71.
161. Каиржанов Е.К. Профилактика преступлений несовершеннолетних органами внутренних дел: Учеб. Пособие. – Караганда: Караганд. ВШ МВД СССР, 1983. – 99 с.
162. Пономаренко Ю.А Умови та кримінально–правові наслідки врахувати судами України вироків судів іноземних держав // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства: Матер. всеукр. наук.–практ. конф. 14–15 трав. 2002 р., м. Запоріжжя. Част. 1. – Запоріжжя: Юрид. ін–т МВС України, 2002. С. 160-163.