ОСОБЛИВОСТІ ПОЧАТКОВОГО ЕТАПУ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, СКОЄНИХ ПРИ НАДАННІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП.....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА І ОСОБЛИВОСТІ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ, СКОЄНИХ ПІД ЧАС НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
1.1. Криміналістична характеристика злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги.................................................................................................................13
1.2. Порушення кримінальних справ при розслідуванні злочинів, скоєних під час надання медичної допомоги..........................................................................42
1.3. Обставини, що підлягають встановленню на початковому етапі розслідування злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги................................................................................................................63
Висновки до Розділу 1..........................................................................................83

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПОЧАТКОВОГО ЕТАПУ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, СКОЄНИХ ПРИ НАДАННІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
2.1. Висування версій та планування розслідування злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги на початковому етапі............................................85
2.2. Організація і тактика окремих слідчих дій на початковому етапі розслідування злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги..............................................................................................................105
2.3. Особливості використання окремих видів спеціальних знань при розслідуванні злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги..............................................................................................................139
Висновки до Розділу 2........................................................................................158

ВИСНОВКИ........................................................................................................161

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................171

ДОДАТКИ...........................................................................................................199

ВСТУП

Актуальність теми. Життя та здоров’я людини є не тільки особистими, а й суспільними благами, а тому їх охорона передбачена як національним законодавством, так і актами міжнародного права. Зокрема Конституція України у ст. 49 закріплює право громадян на охорону здоров’я, медичну допомогу й медичне страхування. Особливі вимоги у зв’язку з цим висуваються до медичних працівників, діяльність яких безпосередньо пов’язана з реалізацією цього права. Саме тому медичні та фармацевтичні працівники, які під час надання медичної допомоги порушили покладені на них професійні обов’язки, підлягають дисциплінарній, цивільній, адміністративній чи кримінальній відповідальності згідно із законодавством (ст. 80 Основ законодавства України про охорону здоров’я).
Особливе місце серед порушень, які скоюються при наданні медичної допомоги, займають діяння, що мають ознаки злочину. Зокрема питання про кримінальну відповідальність медичних працівників виникає в тих випадках, коли порушення професійних обов’язків (дія або бездіяльність) спричинило тяжкі наслідки, що зумовлює необхідність з’ясування характеру, причин та обставин настання цих наслідків і винних у цьому. А це спричиняє порушення кримінальної справи та проведення розслідування, яке, як засвідчує практика, відзначається складністю та значним обсягом роботи. Потреба широкого залучення спеціальних, зокрема медичних знань, проведення відомчих перевірок та інших подібних заходів дає підстави зробити висновок, що такі справи належать до категорії підвищеної складності. З огляду на це виникає необхідність вирішення низки теоретичних і прикладних проблем.
Як відомо, досліджували питання, пов’язані з проблемами розслідування злочинів, такі вчені-криміналісти, як Ю.П. Аленін, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, О.М. Васільєв, І.О. Возгрін, В.І. Галаган, І.Ф. Герасимов, В.Г. Гончаренко, Л.Я. Драпкін, М.К. Камінський, Н.І. Клименко, О.Н. Колесніченко, В.О. Коновалова, В.С. Кузьмічов, В.К. Лисиченко, І.М. Лузгін, В.Г. Лукашевич, Г.А. Матусовський, О.Р. Михайленко, В.О. Образцов, М.В. Салтевський, М.Я. Сегай, М.О. Селіванов, В.В. Тіщенко, С.Н. Чурілов, В.Ю. Шепітько, М.П. Яблоков та інші, праці яких і стали теоретичним підґрунтям проведеного дослідження.
Проблема кримінальної відповідальності медичних працівників була предметом дослідження В.О. Глушкова, Т.О. Лаврентьєвої, Ю.Д. Сергєєва, С.А. Хімченко. Окремі аспекти окресленої проблеми розглянуто в роботах П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, І.І. Гореліка, М.Н. Малеїної, А.М. Савицької, В.М. Смітієнка, а також учених-медиків І.Г. Вермеля, А.П. Громова, І.А. Концевич, І.Ф. Огаркова та інших.
Темі розслідування злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги, присвячено роботи І.М. Авдєєвої, Ф.Ю. Бердічевського та В.К. Кудряшова.
Безумовно, дослідження зазначених вчених є значним внеском у розвиток теорії та удосконалення практики розслідування злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги, однак не вичерпують глибини всієї проблеми. Аналіз слідчої й судової практики, вивчення спеціальної літератури свідчать про те, що специфіку розслідування даного виду злочинів досліджено недостатньо. Як наслідок, порушені кримінальні справи про притягнення медичних працівників до кримінальної відповідальності, як правило, підлягають закриттю на стадії досудового слідства, а суди їх розглядають дуже рідко.
Саме потреба наукової розробки криміналістичної характеристики означених злочинів, виявлення особливостей порушення кримінальних справ, висування версій і планування розслідування, організації й тактики окремих слідчих дій на початковому етапі їх розслідування й зумовила вибір теми цього дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в контексті держбюджетної науково-дослідної роботи з теми “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні”, що виконувалася на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (номер теми БФ 042-01, номер державної реєстрації 0101U003579) та відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри криміналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Криміналістичні засоби протидії злочинній діяльності” № 97115. Обраний напрям дисертаційного дослідження базується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне осмислення та аналіз законодавства, наукової літератури і узагальнення слідчої, судової та експертної практики, що допоможе підвищити ефективність боротьби з порушеннями медичними працівниками професійних обов’язків і дасть можливість розробити комплекс практичних рекомендацій, які сприятимуть найбільш ефективному їх розслідуванню на початковому етапі.
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
– узагальнити слідчу, судову та судово-медичну експертну практику з метою виявлення труднощів, що виникають під час розслідування злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги;
– сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України та слідчої практики у зазначеній сфері;
– побудувати криміналістичну характеристику даного виду злочинів;
– дослідити особливості дослідчої перевірки обставин надання медичної допомоги, що зумовило тяжкі наслідки;
– вивчити особливості стадії порушення кримінальних справ щодо відповідальності медичних працівників, зокрема типізувати приводи й підстави;
– конкретизувати обставини, що підлягають встановленню зазначеного виду злочинів;
– типізувати версії, що випливають із аналізу елементів криміналістичної характеристики;
– виявити специфіку організації й планування розслідування злочинів аналізованого виду;
– розробити рекомендації щодо тактики проведення основних слідчих дій на початковому етапі розслідування означених злочинів;
– зазначити особливості використання спеціальних знань, які застосовуються при розслідуванні злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги, розробити відповідні рекомендації щодо їх використання;
– сформулювати пропозиції, спрямовані на запобігання правопорушень у цій сфері.
Об’єктом дослідження є норми чинного законодавства, що регулюють відносини у сфері розслідування злочинів, скоєних медичними працівниками при наданні медичної допомоги; практична діяльність органів досудового слідства й дізнання щодо виявлення, розкриття та розслідування злочинів даного виду; судова практика, вибір якої зумовлено необхідністю виявлення недоліків у цій галузі й удосконалення відповідних норм законодавства України.
Предмет дослідження – криміналістична характеристика злочинів скоєних при наданні медичної допомоги; криміналістичні засоби та методи, спрямовані на їх розкриття і розслідування.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є матеріалістична діалектика, її закони й категорії. Відповідно до мети і завдань дослідження використовувались такі загальнонаукові методи дослідження: історичний, порівняльно-правовий, статистичний, формально-логічний, порівняльний, конкретно-соціологічний.
За допомогою історичного методу досліджено розвиток окремих криміналістичних концепцій (криміналістичної характеристики злочинів, криміналістичної тактики, судової криміналістики). Для дослідження проблем розслідування, пов’язаних із правовим забезпеченням ефективності слідчої діяльності, застосовувався порівняльно-правовий метод, за допомогою якого аналізувалося чинне кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство, а також законодавство, що регулює медичну діяльність. Порівняльний і статистичний метод застосовано для обробки, аналізу та узагальнення матеріалів слідчої, судової й судово-медичної експертної практики; методи конкретно-соціологічних досліджень (вивчення кримінальних справ, висновків судово-медичних експертиз та опитування слідчих) – для вирішення окремих теоретичних і прикладних завдань. Формально-логічний метод було використано при формуванні висновків та наукових положень.
Теоретичною основою дослідження є наукові праці з юридичної психології, криміналістики, кримінального права, кримінального процесу та судової медицини.
Нормативною базою дисертаційного дослідження є Конституція України, кримінальне й кримінально-процесуальне законодавство України, Основи законодавства України про охорону здоров’я, Інструкція про проведення судово-медичної експертизи, Правила проведення комісійних судово-медичних експертиз у бюро судово-медичної експертизи тощо.
Емпіричною базою дослідження є вивчені та узагальнені кримінальні справи (186), “Висновки експерта” Головного (59), Київського обласного (23), Київського міського (37) бюро судово-медичної експертизи щодо справ про притягнення до кримінальної відповідальності медичного персоналу за професійні правопорушення. Крім того, було проведено опитування судово-медичних експертів (43) та працівників прокуратур (84).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в Україні на монографічному рівні було проведено комплексне дослідження, присвячене особливостям початкового етапу розслідування злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги. Теоретична цінність дослідження та зроблених на його основі висновків і пропозицій полягає в тому, що вони є вагомим внеском у розвиток методики розслідування злочинів.
У дисертації пропонується низка нових концептуальних положень, що є значущими як у теоретичному, так і практичному значенні.
Вперше:
– розроблено криміналістичну характеристику злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги;
– досліджено елементи криміналістичної характеристики та встановлено зв’язки між ними;
– визначено особливості дослідчої перевірки обставин неналежного надання медичної допомоги та внесено пропозиції щодо її вдосконалення;
– розроблено проект правил проведення судово-медичних експертиз у справах про професійні правопорушення медичних працівників.
Уточнено:
– організаційні, процесуальні й тактичні особливості порушення кримінальної справи за фактом настання тяжких наслідків у результаті неналежного надання медичної допомоги;
– обставини, що підлягають встановленню на початковому етапі розслідування злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги;
– перелік неправомірних медичних дій, які враховуються при встановлені факту неналежного надання медичної допомоги, висуненні слідчих версій та плануванні розслідування;
– тактичні особливості проведення окремих слідчих дій на початковому етапі розслідування злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги, та сформульовано рекомендації, спрямовані на підвищення їх ефективності (слідчий огляд, виїмка, обшук, допит, призначення судово-медичної експертизи);
– перелік типових питань, які мають бути з’ясовані під час проведення судово-медичної експертизи у справах про неналежне надання медичної допомоги.
Набули подальшого розвитку:
– дослідження особливостей застосування спеціальних знань під час розслідування злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги;
– пропозиція щодо процесуального закріплення можливості проведення судово-медичної експертизи до порушення кримінальної справи;
– пропозиція щодо законодавчого закріплення права присутності слідчого при проведенні експертних досліджень, що дозволить йому отримати більш повне уявлення про зміст і результати дослідження, ставити експертові запитання та одержувати роз’яснення.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення, висновки, рекомендації та пропозиції використовуються в таких напрямах:
науково-дослідній роботі – для реалізації та подальшого вдосконалення шляхів (концепцій, методик, комплексів заходів) розслідування злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги;
законотворчій діяльності – при підготовці й поданні пропозицій до Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради щодо вдосконалення Кримінально-процесуального кодексу України (акт про впровадження у законодавчу діяльність № 06-19/9-593 від 5 травня 2004 року);
навчальному процесі – при викладанні курсів криміналістики, судової медицини (акт впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження в навчальний процес кафедри судової медицини Національного медичного університету ім. О.Богомольця від 7 липня 2004 року) та споріднених спеціальних курсів “Розслідування окремих видів злочинів”, “Огляд місця події” (акт впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження в навчальний процес кафедри кримінального процесу та криміналістики Київського національного університету внутрішніх справ від 31 січня 2006 року), підвищення кваліфікації викладачів юридичних навчальних закладів;
правозастосуванні – при розробці та впровадженні у слідчу діяльність наукових рекомендацій щодо розслідування злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в роботу Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 20 грудня 2005 року);
практично-методичному плані – для розробки навчально-методичних посібників, курсів лекцій, довідників тощо.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднювалися на засіданнях кафедри криміналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка; міжнародних науково-практичних конференціях: “Проблемы юридической науки и правоприменения” (Мінськ, 1999 р.), “Проблеми права на зламі тисячоліть” (Дніпропетровськ, 2001 р.), “Актуальные проблемы борьбы с преступлениями и иными правонарушениями” (Барнаул, 2004 р.), “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (Київ, 2004 р.), “Наука і освіта 2005” (Дніпропетровськ, 2005 р.), “Наукові правничі школи Київського університету” (Київ, 2005 р.); науково-практичних конференціях: “Правові проблеми сучасності” (Київ, 2000 р.), “Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини в Україні” (Київ, 2000 р.), “Права людини та сучасні проблеми розвитку українського суспільства” (Одеса, 2001 р.), “Юридичні читання молодих вчених” (Київ, 2004 р.), “Механізм правового регулювання в правозахисній та правоохоронній діяльності в умовах розбудови Української демократичної правової держави” (Львів, 2004 р.), “Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи” (Харків, 2004 р.), “Использование современных достижений криминалистики в борьбе с преступностью” (Донецьк, 2004 р.), “Теоретичні та практичні проблеми організації досудового слідства” (Запоріжжя, 2005 р.); науково-теоретичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2000 р.).
Положення дисертації були апробовані на лекційних заняттях із курсу криміналістики, проведених дисертанткою на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка протягом 2000-2005 років (акт впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження в навчальний процес кафедри криміналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 17 січня 2006 року).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у восьми наукових статтях, сім з яких опубліковано у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, та п’яти тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена предметом дослідження, метою і завданнями, складається зі вступу, двох розділів, що містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації – 251 сторінка. Обсяг основного тексту викладено на 170 сторінках, список використаних джерел – на 28 сторінках, що містить 267 найменувань, 12 додатків на 53 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Завдання щодо посилення боротьби зі злочинами проти життя і здоров’я людини зумовили необхідність проведення нових наукових досліджень для розробки теоретичних положень і практичних рекомендацій стосовно початкового етапу розслідування злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги. У цьому аспекті наукова робота здійснювалася за трьома пріоритетними напрямками: 1) виявлення об’єктивних проблем, які виникають на практиці при розслідуванні злочинів досліджуваного виду; 2) визначення характерних особливостей процесу їх розкриття й розслідування; 3) розробка найбільш оптимальних методичних рекомендацій для слідчих органів щодо розкриття та розслідування злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги.
Проведене дослідження дає підстави для таких висновків.
1. Методику розслідування можна ефективно розробляти лише на основі повного й адекватного сприйняття системи криміналістично значимих ознак досліджуваного виду злочинів, що відображаються у формі її загальної моделі – криміналістичної характеристики злочинів. Така характеристика є системою відомостей про криміналістично значимі елементи (ознаки) певного виду злочинів, що відбиває їх взаємозв’язок і є підґрунтям для успішного вирішення завдань з розкриття і розслідування зазначених злочинів.
Структуру криміналістичної характеристики злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги, утворюють дані про: предмет безпосереднього посягання; спосіб злочину; особу потерпілого; особу злочинця; слідову картину злочину.
2. Типовими приводами порушення кримінальних справ досліджуваного виду злочинів є: скарги хворих, їхніх близьких та родичів; повідомлення, опубліковані в пресі; повідомлення закладів охорони здоров’я, у тому числі й судово-медичних експертів, патологоанатомів; безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину під час розслідування або судового розгляду інших кримінальних справ.
3. Для перевірки доказів використовуються різні методи, зокрема аналіз, дослідження наявності фактичних даних і джерел з погляду їхньої повноти, несуперечності, логічної послідовності викладених свідчень тощо. Зіставлення наявних доказів з іншими доказами являє собою логічну форму перевірки, а збирання нових доказів – це в основному емпіричний шлях перевірки. Якщо логічна форма перевірки однакова для всіх стадій кримінального судочинства, то способи емпіричної перевірки розрізняються залежно від того, на якому етапі кримінального процесу вони проводяться. Особливістю збирання й перевірки доказів на стадії порушення кримінальної справи є те, що вони не можуть проводитися за допомогою слідчих дій.
Перевірка заяв та повідомлень про злочини, скоєні при наданні медичної допомоги, включає такі заходи:
1) отримання пояснення від медичних працівників, що мали відношення до надання медичної допомоги;
2) ознайомлення з первинними медичними документами (історія хвороби, амбулаторна картка, рентгенограми, результати лабораторних аналізів тощо);
3) ознайомлення з матеріалами відомчих перевірок, клініко-анатомічних та клінічних конференцій (у тих випадках, якщо вони проводилися);
4) ознайомлення з розподілом обов’язків між медичними працівниками;
5) вивчення законодавчих актів, наказів, інструкцій, які містять відомості, що належать до даного випадку;
6) вивчення спеціальної медичної літератури щодо даної справи;
7) консультація зі спеціалістами-медиками.
4. Використання допомоги спеціалістів під час попередньої перевірки заяв та повідомлень про злочини аналізованого виду може бути реалізовано шляхом: а) консультування слідчого з будь-яких спеціальних питань; б) участь у проведенні огляду місця події; в) використання спеціальних знань зі сфери медицини; г) участь в діях, які проводить слідчий (наприклад, вивчення медичних документів тощо); д) проведення будь-яких досліджень за дорученням слідчого (наприклад, відомчої перевірки тощо).
З огляду на це доцільно доповнити КПК України вказівкою на право слідчого використовувати допомогу спеціаліста під час перевірки заяв та повідомлень про злочин.
5. Відомча перевірка за дорученням правоохоронних органів є важливою дією до моменту порушення кримінальної справи. Ця дія є одним із офіційних, відкритих засобів пошуку, виявлення й вилучення джерел доказової інформації (медичних документів) для порушеної в майбутньому кримінальної справи та запобігання знищенню цих доказів злочинцями. Об’єктивність та правильність відомчого висновку сприяє залученню до участі в цих перевірках осіб, які в той же час мають необхідні для такої перевірки медичні знання та незацікавлені в результатах справи. Без дотримання цих вимог результати перевірок можуть не лише не надати потрібної допомоги, але й стати перешкодою в розслідуванні справи.
Видається правомірним зазначити в КПК України, що під час перевірки заяв та повідомлень про злочин може призначатися відомча перевірка.
6. У тих випадках, коли важко з’ясувати питання про порушення або відмову в порушенні кримінальних справ та з метою зменшення кількості необґрунтовано порушених кримінальних справ даної категорії, необхідним є проведення судово-медичної експертизи до моменту порушення кримінальної справи подібно до того, як це дозволено законодавством для огляду місця події. Призначення та проведення судово-медичної експертизи у даному випадку не обмежує прав громадян, оскільки найчастіше така експертиза проводиться щодо потерпілого, який сам у ній зацікавлений. Результат судово-медичної експертизи в більшості випадків є підставою для порушення кримінальної справи.
7. Обставини, що підлягають встановленню мають не тільки кримінально-правове й кримінально-процесуальне, але і криміналістичне значення, тому що зумовлюють кінцеві та проміжні завдання розслідування, а також спрямованість слідчих версій.
У справах про злочинне порушення медичним працівником професійних обов’язків встановленню підлягають такі обставини:
– неправильне або несвоєчасне проведення щодо хворого медичних заходів із погляду їх відповідності основним, загальновизнаним й обов’язковим правилам, які розроблено в медицині, а для складу, передбаченого ст. 139 КК України, – ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаний згідно з установленими правилами надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого;
– соціальна, професійна та кримінальна характеристика медичного працівника (стаж роботи за спеціальністю, роль у скоєному злочині тощо);
– настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті або істотної шкоди здоров’ю пацієнта;
– виявлення причини й умови, які сприяли скоєнню злочину.
8. Встановлення факту неналежного надання медичної допомоги, висунення слідчих версій та планування розслідування конкретизуються відповідно до видів неправомірних медичних дій:
– невиконання або неналежне виконання діагностичних заходів: а) неповне обстеження, яке може виявлятися в неналежному проведенні кожного із заходів або всіх заходів одночасно: неповний збір анамнезу; непроведення або проведення неповного огляду; непроведення або проведення неповного обстеження; неповне спеціальне дослідження або його відсутність; б) неправильна оцінка лікарем ознак хвороби;
– невиконання або неналежне виконання лікувальних заходів: а) неправильне проведення лікувальних заходів: здійснення протипоказаних заходів; проведення лікувальних заходів, які не є необхідними; порушення техніки хірургічної операції; неправильне виготовлення лікарських речовин; уведення в організм хворого замість одних лікарських речовин інших, уведення лікарських речовин не за призначенням; перевищення дози введення лікарської речовини; б) непроведення або несвоєчасне проведення необхідних лікувальних заходів; в) залишення в організмі хворого після хірургічної операції чужорідних тіл.
9. Специфічним для планування розслідування в справах даної категорії вважаємо:
1) необхідність якнайшвидшого допиту потерпілого, що спричинено ймовірністю погіршення його здоров’я й можливим настанням смерті;
2) обов’язковість забезпечення першочергового проведення слідчих дій, спрямованих на збирання доказів, які швидко зникають (знищуються) з часом або знаходяться в розпорядженні підозрюваних осіб (ці докази у справах даної категорії складають значну частину доказового матеріалу, необхідним видається планувати слідчі дії в такій послідовності, щоб проведення тих або інших із них не стало сигналом для знищення злочинцем слідів та інших доказів, які знаходяться в межах його досяжності);
3) процес розслідування для його успішної організації доцільно планувати за принципом максимального проведення слідчих дій з однією особою або в одному місці (потрібно враховувати можливість й необхідність проведення однієї слідчої дії відразу після іншої, перевага цієї тактики полягає у скороченні строку розслідування та уникненні повторної роботи з тією самою особою або в тому самому місці. Так, у медичному закладі, де перебуває потерпілий, рекомендується проводити такий комплекс слідчих дій: допит потерпілого, вилучення в потерпілого зразків для порівняльного дослідження (залежно від обставин справи), допит медичного персоналу, допит хворих, що знаходяться в одній палаті з потерпілим, огляд медичної документації.
10. Планом розслідування злочинів аналізованого виду рекомендується передбачити такі заходи:
1) огляд місця події (залежно від способу надання медичної допомоги, від виду й характеру ушкоджень);
2) невідкладний допит потерпілого;
3) невідкладний допит підозрюваного;
4) допит свідків-очевидців, свідків із числа членів сім’ї та близьких родичів;
5) планування слідчої діяльність за принципом проведення максимальної кількості слідчих дій з однією особою або в одному місці;
6) оперативне опитування (надалі за необхідності – допит) медичного персоналу, а також хворих, які знаходяться в одній палаті з потерпілим;
7) виїмка “Медичної картки стаціонарного або амбулаторного хворого” (якщо потерпілому надавалася швидка медична допомога, необхідно провести виїмку “Картки виклику швидкої медичної допомоги”, у випадку смерті потерпілого в медичному закладі необхідно здійснити виїмку: “Акту констатації біологічної смерті”, “Листа основних показань стану хворого” – якщо він був у відділенні (палаті) реанімації й інтенсивної терапії, оглянути “Журнал запису оперативних втручань”);
8) призначення судово-медичної експертизи;
9) прогнозування можливих способів протидії слідству і вживання превентивних заходів;
10) забезпечення цивільного позову;
11) здійснення комплексного проведення слідчих дій та інших заходів.
11. Розслідування справ про злочинне порушення медичним працівником професійних обов’язків може проводитися в двох напрямках:
– встановлення конкретної бездіяльності медичного працівника до визначення фактичного або можливого кінцевого результату – при розслідуванні справ, порушених за фактом ненадання допомоги хворому медичним працівником;
– з’ясування наявного наслідку до встановлення неправильних дій (бездіяльності) медичного працівника та причинового зв’язку між суспільно небезпечними наслідками й злочинно неналежним наданням медичної допомоги – при розслідуванні справ, порушених за фактом злочинно неналежного надання медичної допомоги.
Відповідно до цих завдань першочерговими та невідкладними слідчими діями можуть бути:
а) виїмка й огляд медичних документів, а також матеріалів відомчих перевірок, клініко-анатомічних і клінічних конференцій;
б) вилучення та огляд інструментів, медикаментів, упаковок ліків, які застосовувалися під час лікування, якщо ці предмети мають відношення до справи;
в) допит свідків, потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого;
г) огляд місця події (у тому випадку, якщо інформація про злочин надійшла відразу ж після його вчинення);
д) призначення судово-медичної експертизи.
12. Доцільно розширити обсяг прав потерпілого, наділивши його на етапі досудового слідства такими ж правами, які має обвинувачений при призначенні й проведенні судової експертизи, а саме: при призначені і проведені експертизи вимагати відводу судового експерта; просити про призначення судового експерта з числа названих ним осіб; просити про формулювання додаткових питань для з’ясування судовою експертизою; надавати пояснення судовому експерту; пред’являти додаткові документи й матеріали; ознайомлюватися з матеріалами судової експертизи після її закінчення; подавати клопотання про призначення нової або додаткової судової експертизи.
13. Залежно від виду, змісту й значення документи можуть долучатися до справи в оригіналі, в копіях та у виписках. В оригіналі має бути подано такі медичні документи: історія хвороби, амбулаторна картка, операційний журнал, лабораторні, рентгенологічні, електрокардіологічні дані, а у випадку смерті хворого – висновок (акт) судово-медичного або патологоанатомічного дослідження трупа, а також висновки патолого-гістологічного та інших спеціальних досліджень тощо. Такі матеріали, як протоколи клініко-анатомічних і клінічних конференцій та акти комісії органів охорони здоров’я, які досліджували обставини справи, подаються в копіях.
14. У розслідуванні злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги, використання спеціальних знань може здійснюватися в процесуальній і непроцесуальній формі.
Процесуальними формами використання спеціальних знань є: 1) залучення спеціаліста для участі у проведенні слідчих дій (ст. 1281 КПК); 2) проведення судових експертиз (ст. ст. 75, 76, 196, 205 КПК); 3) отримання слідчим роз’яснень від осіб, які проводили експертизу (ст. 201 КПК – допит експерта).
До непроцесуальних форм використання спеціальних знань належать: 1) відомча перевірка; 2) отримання консультації у спеціаліста поза слідчими діями; 3) безпосереднє ознайомлення слідчого зі спеціалізованою літературою та нормативними актами, які стосуються розслідуваної події.
15. Доцільно доповнити ч. 2 ст. 65 КПК України після слів “показання свідка” словами: “показання спеціаліста, який брав участь у слідчій дії”. Процесуальних перешкод для введення допиту спеціаліста на стадії досудового слідства немає, оскільки згідно зі ст. 2921 КПК України у випадку необхідності спеціаліста може бути допитано під час судового розгляду.
16. Успіх розкриття і розслідування злочинів, вчинених при наданні медичної допомоги, досягається переважно за умови тісної взаємодії слідчого й судово-медичного експерта. Тому є доцільним доповнити ст. 198 КПК України вказівкою на те, що слідчий вправі бути присутнім при проведенні судових експертиз. Крім того, в п. 2.13.1. Інструкції про проведення судово-медичної експертизи зазначено, що слідчий (за винятком проведення експертизи особи іншої статі, коли це супроводжується її оголенням) може бути присутнім при проведенні судово-медичної експертизи.
Названі положення дисертаційного дослідження й висловлені в ньому висновки та пропозиції можуть бути використані у подальшій розробці теоретичних положень криміналістики, методик розслідування окремих видів злочинів, у підготовці спеціалістів юридичних навчальних закладів, для підвищення кваліфікації слідчих та оперативних працівників, а також з метою оптимізації слідчої діяльності в цілому і підвищення ефективності розкриття злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авдеева И.М. Расследование и предупреждение преступных абортов: Дис… канд. юрид. наук. – М., 1966. – 220 с.
2. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика: Учебник для вузов / Под ред. Р.С. Белкина. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА, 2002. – 971 с.
3. Акопов В.И. Судебная медицина в вопросах и ответах. (Справочник-пособие для юристов и врачей). – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – 448 с.
4. Акопов В.И. Судебная медицина. – М.: ИКЦ “МарТ”, Ростов-н/Д: Издательский центр “МарТ”, 2003. – 352 с.
5. Аленин Ю.П. О структуре методики расследования преступлений // Юридична освіта і правова держава: Збірник наук. праць. – Одеса: Астропринт, 1997. – С. 244-249.
6. Аленин Ю.П. Процессуальные особенности производства следственных действий. – Кировоград: Центрально-Украинское издательство, 2003. – 264 с.
7. Андреев И.С., Грамович Г.И., Порубов Н.И. Криминалистика: Учебное пособие / Под. ред. Н.И. Порубова. – Минск: Вышэйная школа, 1997. – 344 с.
8. Арсеньев В.Д., Заблоцкий В.Г. Использование специальных знаний при установлении фактических обстоятельств уголовного дела. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1986. – 152 с.
9. Арцишевский Г.В. Выдвижение и проверка следственных версий. – М.: Юрид. лит., 1978. – 123 с.
10. Астапкина С.М. и др. Участие специалиста-криминалиста в расследовании преступлений: Учеб. Пособие. – М.: ГУК МВД России, 1992. – 72 с.
11. Баскаков В.И. Отрывки из записок прокурора. – М.: Фирма Спарк, 1995. – 78 с.
12. Бахин В.П. Следственная практика: проблемы изучения и совершенствования. – К.: Лыбидь, 1991. – 142 с.
13. Бахин В.П. Криминалистика: Проблемы и мнения (1962-2002гг.). – К., 2002. – 266 с.
14. Бахін В.П., Весельський В.К. Тактика допиту: Навч. посібник. – К.: Правник, 1997. – 64 с.
15. Белкин Р.С. История отечественной криминалистики. – М.: НОРМА, 1999. – 496 с.
16. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики: В 3 т. – М.: Академия МВД СССР, 1978. – Т.2: Частные криминалистические теории. – 411 с.
17. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики: В 3-х т. – М.: Академия МВД СССР, 1979. – Том 3: Криминалистические средства, приемы и рекомендации. – 407 с.
18. Бердичевский Ф.Ю. Основные вопросы расследования преступных нарушений медицинским персоналом профессиональных обязанностей (криминалистическое и уголовно-правовое исследование): Дис… канд. юрид. наук. – М., 1966. – 436 с.
19. Бердичевский Ф.Ю. Основные вопросы расследования преступных нарушений медицинским персоналом профессиональных обязанностей (криминалистическое и уголовно-правовое исследование): Автореф. дис… канд. юрид. наук / Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности. – М., 1966. – 20 с.
20. Бердичевский Ф.Ю. Уголовная ответственность медицинского персонала за нарушение профессиональных обязанностей. – М.: Юрид. лит., 1970. – 128 с.
21. Бобкова-Басова Г. Уголовная ответственность врачей // Советская юстиция. – 1939. – № 11. – С. 15-19.
22. Боголюбская Т.В., Коваленко Б.В. Понятие и правомерность производства специальних исследований в стадии возбуждения уголовного дела // Формы досудебного производства и их совершенствование: Сб. научных трудов / Редкол.: Шадрин В.С. (отв. ред) и др. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1989. – С. 26-33.
23. Большая советская энциклопедия: В 30 т. / Гл. редактор А.М. Прохоров. – М.: Советская энциклопедия, 1970. – Т.1: А – Ангоб. – 608 с.
24. Бородин С.В. Квалификация преступлений против жизни. – М.: Юрид. лит., 1977. – 239 с.
25. Бояров В.І. Особливості методики розслідування вбивств, скоєних в умовах протистояння злочинних угрупувань: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.09. – К., 2000. – 209 с.
26. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. – 1969. – № 5. – C. 8-9.
27. Бюллетень Верховного Суда РСФСР – 1970. – № 11. – С. 9-10.
28. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. – 1971. – № 10. –С. 6-8.
29. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. – 1972 – № 5. – С. 13-14.
30. Васильев А.Н. Проблемы методики расследования отдельных видов преступлений. – М.: Изд-во МГУ, 1978. – 72 с.
31. Васильев А.Н. Тактика отдельных следственных действий. – М.: Юрид. лит., 1981. – 112 с.
32. Васильев А.Н., Карнеева Л.М. Тактика допроса при расследовании преступлений. – М.: Юрид. лит., 1970. – 280 с.
33. Васильев А.Н., Мудьючин Г.Н., Якубович Н.А. Планирование расследования преступлений. – М.: Госюриздат, 1957. – 198 с.
34. Вермель И., Ковалева М. Критерии уголовной ответственности медицинских работников за ненадлежащее лечение // Социалистическая законность. – 1987. –№ 4. – С. 57-58.
35. Вермель И.Г. Вопросы логики в судебно-медицинских заключениях (по делам о правильности действий медицинских работников). – М.: Медицина, 1974. – 64 с.
36. Вермель И.Г. Судебно-медицинская экспертиза лечебной деятельности: (Вопросы теории и практики). – Свердловск: Изд-во Уральского университета, 1988. – 111 с.
37. Весельський В.К. Сучасні проблеми допиту (процесуальні, організаційні і тактичні аспекти): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.09. – К., 1999. – 212 с.
38. Весельський В.К., Кузьмічов В.С., Мацишин В.С., Старушкевич А.В. Особливості провадження допиту підозрюваного (обвинуваченого) з метою недопущення тортур та інших порушень прав людини: Посібник. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2004. – 148 c.
39. Винберг А. Специалист в процессе предварительного следствия // Социалистическая законность. – 1961. – №9. – С. 30-34.
40. Виницкий А.Н. Основания и пределы уголовной ответственности медицинских работников за нарушение профессиональных обязанностей // Материалы конференции по итогам научно-исследовательской работы за 1966 год. – Свердловск, 1968. – С. 113-114.
41. Винницкий А.Н. Первоначальные действия следователя по делам о преступном невыполнении медицинскими работниками их обязанностей // Сборник аспирантских работ. – Свердловск: Изд-во Свердловский юрид. ин-т, 1969. – Вып. 8. – С. 216-222.
42. Винокуров С.И. Криминалистическая характеристика преступления, ее содержание и роль в построении методик расследования конкретного вида преступлений // Методика расследования преступлений (Общие положения): Тезисы науч. коференции. – М.,1976. – С. 101-104.
43. Висновок експерта № 16 від 3.04.1997 р. // Архів Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.
44. Висновок експерта № 20 від 24.06.1997 р. // Архів Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.
45. Висновок експерта № 68 від 18.09.1997 р. // Архів Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.
46. Висновок експерта № 102 від 24.09.1997 р. // Архів Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.
47. Висновок експерта № 111-112 від 11.11.1997 р. // Архів Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.
48. Висновок експерта № 157 від 20.01.1998 р. // Архів Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.
49. Висновок експерта № 94 від 24.02.1998 р. // Архів Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.
50. Висновок експерта № 14 від 01.04.1998 р. // Архів Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.
51. Висновок експерта № 8 від 08.04.1998 р. // Архів Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.
52. Висновок експерта № 10 від 23.04.98 р. // Архів Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.
53. Висновок експерта № 23 від 19.05.1998 р. // Архів Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.
54. Висновок експерта № 18 від 22.05.1998 р. // Архів Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.
55. Висновок експерта № 187 від 26.05.98 р. // Архів Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.
56. Висновок експерта № 2 від 2.06.1998 р. // Архів Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.
57. Висновок експерта №39 від 07.07.98 р. // Архів Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.
58. Возгрин И.А. Криминалистическая методика расследования преступлений. – Минск: Вышэйшая школа, 1983. – 215 с.
59. Герасимов И.Ф. Общие положения методики расследования преступлений // Криминалистика / Под ред. И.Ф. Герасимова, Л.Я. Драпкина. – М.: Высш. шк., 2000. – С. 339-349.
60. Глушков В.А. Ответственность за преступления в области здравоохранения. – К.: Вища школа, 1987. – 200 с.
61. Глушков В.А. Проблемы уголовной ответственности за общественно опасные деяния в сфере медицинского обслуживания: Дис... д-ра юрид. наук: 12.00.08. – К., 1990. – 432 с.
62. Глушков В.А. Уголовная ответственность медицинских работников за нарушение профессиональных обязанностей: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Министерство внутренних дел СССР, Киевская высшая школа МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского. – К., 1983. – 23 с.
63. Глушков В.О. Проблеми вдосконалення кримінального законодавства України щодо відповідальності за злочини у сфері медичного обслуговування населення // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи: Матер. наук.-практ. конф. 22-23 квітня 2004 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов.ред.) та ін. – К. – Х.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 90-93.
64. Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве. – К.: Вища школа, Изд-во при КГУ, 1980. – 160 с.
65. Гора І.В., Іщенко А.В., Колесник В.А. Криміналістика: Посібник. – К.: Вид. Паливода А.В., 2004 – 232 с.
66. Гордон Э.С. Правовые и организационные проблемы судебно-медицинской экспертизы в советском уголовном процессе: Автореф. дис... д-ра. юрид. наук: 12.00.09 / Государственный комитет по народному образованию СССР. Московский юридический институт. – М., 1992. – 40 с.
67. Горелик И.И. Классификация преступлений, опасных для жизни и здоровья. – Минск: Вышэйшая шкала, 1973. – 318 с.
68. Грандо А.А. Врачебная этика и медицинская деонтология. – К.: Вища школа, 1988. – 192 с.
69. Гришин С.П., Черников В.В. Опыт количественного исследования деятельности следователя по собиранию доказательств // Проблемы уголовно-процесуальной и управленческой деятельности в сфере борьбы с посягательствами на социалистическую собственность. – Горький: Труды Горьковской высшей школы МВД СССР, 1976. – Вып. 7. – С. 70-83.
70. Громов А.П. Врачебная деонтология и ответственность медицинских работников. – М.: Медицина, 1969. – 80 c.
71. Громов А.П. Права, обязанности и ответственность медицинских работников. – М.: Медицина, 1976. – 168 с.
72. Громов А.П. Экспертиза в страховой медицине // Судебно-медицинская экспертиза. – 1993. – №3. – С. 3-5.
73. Гурочкин Ю.Д., Кокутин В.В., Соседко Ю.И. Проблемные вопросы производства судебно-медицинских экспертиз по поводу профессиональных правонарушений медицинских работников // Вестник криминалистики. – М.: Спартак, 2003. – Вып. 2(6). – С. 67-69.
74. Давыдовский И.В. Врачебные ошибки // Советская медицина. – 1941. – №3. – С.3-10.
75. Дагель П. Об уголовной ответственности врачей // Советская юстиция. – 1964. – № 19. – С. 12-14.
76. Дагель П.С., Улицкий С.Я. Совершенствование законодательства по охране здоровья населения // Советское государство и право. – 1972. – №7. – С. 104-108.
77. Даньковский А.Р., Матышев А.А. Ответственность медицинских работников за нарушения в профессиональной деятельности // Судебная медицина. – Л: Медицина, 1985. – С. 473-487.
78. Денисюк А.Н. Правовые и организационные вопросы использования специальных медицинских знаний при расследовании преступлений: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.09 / К.: ВШ МВД СССР. – К., 1985. – 20 с.
79. Доспулов Г.Г. Психология допроса на предварительном следствии. – М.: Юрид. лит., 1976. – 112 с.
80. Драпкин Л.Я. Структура процесса планирования расследования и система плановых решений // Версии и планирование расследования: Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск: Свердловский юрид. ин-т, 1985. – С. 63-76.
81. Дронова Ю.А. Анализ основных прав пациентов в отношениях по оказанию медицинских услуг // Медицинское право. – 2003. – № 3. – С. 21-23.
82. Дубровицкая Л.П., Лузгин И.М. Планирование расследования: Учебное пособие. – М.: Высшая школа МВД СССР, 1972. – 55 с.
83. Дулов А.В. Судебная психология. Учебное пособие для студентов юрид. ин-тов и фак. / изд. 2-е испр. и доп. – Минск: Вышэйшая школа, 1975. – 462 с.
84. Едель Ю.П. Исследование причин неосновательного возбуждения уголовных “врачебных дел” // Материалы третьей расширеной научной конференции, посвященной памяти заслуженого деятеля науки профессора М.И. Райского / Под ред. проф. А.М. Гамбурга. – К.: Госмедиздат УССР, 1958. – С. 36-37.
85. Ермолович В.Ф. Ермолович М.В. Построение и проверка версий / Под ред. И.И. Басецкого. – Минск: Амальфея, 2000. – 176 с.
86. Ернмян А.В. Основания возбуждения уголовного дела: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Государственный комитет СССР по народному образованию. Всесоюзный юридический заочный ин-т.– М., 1990. – 25 с.
87. Ерофеев С.В. Мониторинг судебно-медицинских экспертиз в случаях неблагоприятного исхода медицинской помощи // Медицинское право. – 2003. – № 2. – С. 20-22.
88. Жижиленко А.А. Должностные (служебные) преступления. – М.: Право и жизнь, 1927. – 100 с.
89. Збірник нормативно-директивних документів з охорони здоров’я. – К.: МОЗ України, 2000. – 395 с.
90. Здравомыслов Б.В. Должностные преступления. Понятие и квалификация. – М.: Юрид. лит., 1975. – 168 с.
91. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. – Харьков: Крым Арт, 1998. – 340 с.
92. Зеленецький В.С. Структура дослідчого кримінального процесу // Вісник Академії правових наук України. – Х., 1996. – Вип. №7. – С. 126-133.
93. Зуева А.Л., Самарский В.Г. Особенности назначения экспертизы в стадии возбуждения уголовного дела // Российский следователь. – 2001. – № 5. – С. 2-3.
94. Зуйков Г.Г. Общие вопросы использования специальных познаний в процессе предварительного расследования // Криминалистическая экспертиза. – М.: Высшая школа МООП РСФСР,1966. – Вып. 1. – С. 113-125.
95. Ищенко Е.П. Планирование и программирование расследования на первоначальном этапе // Версии и планирование расследования: Межвуз. сб. науч. тр. – Свердловск: Сверд. юрид. ин-т, 1985. – С. 76-83.
96. Ищенко П.П. Специалист в следственных действиях (уголовно процессуальные и криминалистические аспекты). – М.: Юрид. лит., 1990. – 160 с.
97. Інструкція про проведення судово-медичної експертизи // Наказ Міністерства охорони здоров’я України “Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України”. – 17 січня 1995 р., № 6. – К.: МОЗ України, 1995. – С. 4-12.
98. Карнеева Л.М. Доказывание при отказе в возбуждении уголовного дела // Советское государство и право. – 1975. – №2. – С. 93-98.
99. Карнеева Л.М. Тактические основы организации и производства допроса в стадии расследования. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1976. – 143 с.
100. Карнеева Л.М., Ратинов А.Р., Степичев С.С. Показания обвиняемых и подозреваемых // Теория доказательств в советском уголовном процессе. Часть особенная // Под. ред. Жогина Н. В. – М.: Юрид. лит., 1967. – С. 134-187.
101. Каткова Т.В., Кожевников Г.К. Судебные экспертизы. Сб. вопросов / Ин-т внутренних дел: Сост.: Т.В. Каткова, Г.К. Кожевников. – Харьков: РИП «Оригинал», ИМП «Рубриков», 1994. – 144 с.
102. Козьминых Е. Обязательства вследствие причинения вреда здоровью при оказании медицинских услуг // Российская юстиция. – 2001. – № 2. – С. 32-34.
103. Козьминых Е. Судебная експертиза по “врачебному делу” // Российская юстиция. – 2002. – № 3. – С. 17-20.
104. Колесник В.А. Судова медицина: Курс лекцій. – К.: Вид-во Нац. акад. служби безпеки, 2000. – 240 с.
105. Колесниченко А.Н. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений: Текст лекций. – Харьков: Харк. юрид. ин-т, 1976. – 28 с.
106. Колесниченко А.Н. Роль следственных версий и построение их при расследовании преступлений // Ученые записки Харьковского юридического института. – Х., 1957. – Вып. 9. – С. 163-171.
107. Колмаков В.П. Расследование убийств: Лекции для студентов. – М.: МВО СССР ВЮЗИ, 1958. – 78 с.
108. Коновалова В.Е. Версия: коцепции и функции в судопроизводстве. – Харьков: Консум, 2000. – 176 с.
109. Коновалова В.Е. Допрос: тактика и психология: Учеб пособие. – Харьков: Консум, 1999. – 156 с.
110. Коновалова В.Е. Тактика допроса свидетелей и обвиняемых. – Харьков: Изд-во ХГУ, 1973. – 67 с.
111. Коновалова В.О. Проблеми логіки і психології у слідчій тактиці. – Х.: Вид-во Харківського університету. – 1965. – 140 с.
112. Коновалова В.О. Процес формування показань // Криміналістика: Підручник / Глібко В.М., Дудніков А.Л., Журавель В.А. та інші / За ред. В.Ю. Шепітька. – К.: Ін Юре, 2001. – С. 257-260.
113. Концевич И.А. Судебно-медицинские аспекты врачебной практики. – К: Здоров’я, 1974. – 128 с.
114. Кореневский Ю. Расследование причинения вреда здоровью медицинскими работниками // Законность. – 1998. – № 4. – С. 16-20.
115. Косарева В.Ю. Некоторые вопросы взаимодействия следователя и судебно-медицинского эксперта в процессе расследования преступлений // Российский следователь. – 2002. – № 7. – С. 2-4.
116. Краковский Н. И., Грицман Ю. Я. Ошибки и дефекты в ведении медицинской документации // Ошибки в хирургической практике и пути к их предупреждению. – М.: Медгиз., 1959. – С. 115-126.
117. Кримінальна справа № 52-357 від 27.12.1995 р. // Архів Дарницького районного суду м. Києва.
118. Кримінальна справа № 581-С від 18.05.2000 р. // Архів прокуратури Московського району м. Києва.
119. Кримінальна справа № 64-1901 від 2.10.2000 р. // Архів Шевченківського районного суду м. Києва.
120. Кримінальна справа № 55-1452 від 15.05.2001 р. // Архів Залізничного районного суду м. Києва.
121. Кримінальна справа № 58-1378 від 24.01.2001 р. // Архів Мінського районного суду м. Києва.
122. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і факульт. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 512 с.
123. Кримінальний процес України / Ю.М Грошовий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін. / За ред. Ю.М. Грошового та В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – 496 с.
124. Кримінальний процес України: Підручник / М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко. – К.: Либідь, 1992. – 431 с.
125. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар у двох частинах / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2003. – 938 с.
126. Крылов В.В, Яблоков Н.П. Общие положения криминалистической методики расследования преступлений // Криминалистика / Под ред. Н.П. Яблокова. – М.: Юристь, 2000. – С. 487-497.
127. Крылов И.Ф. Врач и закон. Правовые вопросы врачебной деятельности. – Л.: Знание, 1972. – 47 с.
128. Крылов И.Ф. Судебно-медицинская экспертиза при расследовании и судебном разбирательстве дел о нарушении профессиональных обязанностей медицинскими и фармацевтическими работниками // Судебная медицина: Учебник для студентов юридических институтов и фак. / Под ред. Поркшеяна О.Х., Томилина В.В. – М.: Юрид. лит., 1974. – С. 257-263.
129. Кудряшов В.К. Ведомственная проверка и ее роль при возбуждении и расследовании дел о преступных нарушениях медицинскими работниками профессиональных обязанностей // Вопросы повышения эффективности правосудия по уголовным делам: Межвузовский сборник. – Калининград: Изд-во Калинингр. ун-та, 1981. – Вып. 9. – С. 112-119.
130. Кудряшов В.К. Использование специальных познаний при расследовании преступных нарушений профессиональных обязанностей медицинскими работниками // Вопросы взаимодействия следователя и других участников расследования преступлений: Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск, 1984. – С. 111-115.
131. Кудряшов В.К. О совершенствовании форм использования специальных медицинских познаний при расследовании “врачебных” дел // Актуальные вопросы советского права: Теория и практика. – Казань, Изд-во Казан. ун-та, 1985. – С. 135-136.
132. Кудряшов В.К. Правовая регламентация ведомственных проверок в системе здравоохранения СССР – гарантия законности их проведения // Обеспечение законности в деятельности государственных органов: Межвузовский научный сборник. – Уфа: Изд-во Башк. ун-та, 1987. – С. 33-36.
133. Кузнецов Н.П. Доказывание в стадии возбуждения уголовного дела. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1983. – 117 с.
134. Кузнецов Н.П. Доказывание в стадии возбуждения уголовного дела: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Юрид. инст. им. Ф.Э. Дзержинского. – Харьков, 1980. – 15 с.
135. Куклин В.И. Неотложные следственные действия. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1967. – 141 с.
136. Куликова М.А. Кулешова Э.В, Перепеч Н.Б., Михайлов С.М. Структура и негативные следствия врачебных ошибок при оказание медицинской помощи больным стенокардией // Клиническая хирургия. – 1997. – № 10. – С. 59-61.
137. Курганский Г.Н. К вопросу о назначении экспертизы до возбуждения уголовного дела // Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: Вища школа, 1979. – Вып. 19. – 32-33 с.
138. Кустанович С.Д. Судебно-медицинская экспертиза по материалам дела и при нарушениях профессиональной деятельности медицинских работников // Судебно-медицинская экспертиза: Справочник для юристов. – М.: Юрид. лит., 1980. – С. 269-274.
139. Лаврентьева Т.А. Ответственность за незаконное производство аборта по советскому уголовному праву: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Саратовский юрид. институт им. Д.И. Курского. – Саратов, 1974. – 20 с.
140. Ларин А.М. От следственной версии к истине. – М.: Юрид. лит., 1976. – 199 с.
141. Лейкина Н.С. Субъект должностных преступлений в практике Верховного Суда СССР // Вопросы уголовного права и процесса. Ученые записки ЛГУ. – № 202. – Серия юридических наук. – Вып. 8. – Л.: Изд-во-Ленинград ун-та, 1956. – С. 89-104.
142. Леонтьев О.В. Нарушения норм уголовного права в медици