ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИНУВАТОСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ ТА ПРАКТИЦІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………… 4
Розділ 1. ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНИЙ ЗМІСТ І ОБСЯГ ГАРАНТІЙ
ПРИНЦИПУ ПРЕЗУМПЦІЇ НЕВИНУВАТОС-ТІ………………………..
12
1.1. Історія і сучасність презумпції невинуватос-ті………………………….. 12
1.2. Зміст і обсяг гарантій, що випливають з презумпції невинуватос-ті…... 29
1.3. Сфера застосування принципу презумпції невинуватості……………… 37
1.4. Межі дії презумпції невинуватос-ті………………………………………. 41
1.5. Презумпція невинуватості та об’єктивна істина
в кримінальному про-цесі………………………………………………………
48
Висновки до Розділу 1………………………………………………………... 53
Розділ 2. ДІЯ ПРИНЦИПУ ПРЕЗУМПЦІЇ НЕВИНУВАТОСТІ
НА ПОЧАТКОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕН-НЯ
ТА ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА ……………………………..…

56
2.1. Презумпція невинуватості та свобода слова: межі висловлювань
посадових осіб щодо обвинувачених та висвітлення у пресі
незавершених судових процесів ………………………………………………

57
2.2. Застосовність принципу презумпції невинуватості до відсторонення обвинувачених від посади та звільнення з роботи …………………………..
68
2.3. Затримання особи та взяття під варту у світлі вимог презумпції невинуватості …………………………………………………………………..
73
2.4. Сумісність деяких інших заходів процесуального примусу із вимогами презумпції невинуватості ………………………………………………….
92
Висновки до Розділу 2 ……………………………………………………….. 97
Розділ 3. ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИНУВАТОСТІ ПІД ЧАС СУДОВОГО
РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ………………………………………..……………….
100
3.1. Перенесення тягаря доведення на обвинуваченого
в кримінальному процесі – міжнародні стандарти …………………………..
101
3.2. Зміст і вимоги привілею проти самообвинувачення …………………… 111
3.3. Презумпція невинуватості як основа правил
доказової діяльності – допустимість доказів ………………………………...
124
3.4. Принцип тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого …………… 134
3.5. Презумпція невинуватості в суді присяжних …………………………… 143
Висновки до Розділу 3 ……………………………………………………….. 151
Розділ 4. ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИНУВАТОСТІ ПОЗА РАМКАМИ
СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ ОБВИНУВАЧЕННЯ ПО СУТІ ………………
155
4.1. Сумісність із вимогами презумпції невинуватості повернення справи
на додаткове розслідування …………………………………………………...
156
4.2. Реабілітуючі та нереабілітуючі підстави закриття
кримінальної справи ………………………………………………………...… 163
4.3. Поширення гарантій презумпції невинуватості на компенсаційні
процеси після закриття кримінальної справи та виправдувального вироку..
172
4.4. Гарантії презумпції невинуватості в цивільному судочинстві…………. 180
Висновки до Розділу 4 ……………………………………………………….. 190
ВИСНОВКИ …………………………………………………………..………. 193
Додаток А. Аналіз статистичних даних……………………………….…….. 201
Додаток Б. Порівняльна таблиця запропонованих змін до нормативно-правових ак-тів……………………………………………………………….... 204
Додаток В. Лист голови Комітету з прав людини і основоположних свобод Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права…………………………………………………………………… 215
Додаток Г. Лист голови Комітету ВР України з питань правосуд-дя……... 216
Список використаних джерел …..………………………………………….. 217

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Приєднавшись у 1997 р. до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), Україна взяла на себе зобов’язання привести у відповідність до неї свої нормативні акти та реалізовувати її принципи і стандарти у практичній діяльності органів держави для забезпечення належного рівня захисту прав і свобод людини. Втім, закріплений у ч. 2 ст. 6 Конвенції та ряді інших міжнародно-правових актів, які набули чинності для України та є частиною її національного законодавства, принцип презумпції невинуватості сьогодні залишається певною мірою декларативним, аніж дієвим в українському кримінальному процесі.
Презумпція невинуватості є джерелом низки процесуальних прав і гарантій підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, без забезпечення яких унеможливлюється справедливе судочинство; вона визначає напрям подальшо-го розвитку права людини на справедливий суд, а отже ефективне втілення цього принципу на всіх стадіях кримінального процесу залишається одним з першочергових завдань вітчизняної правової науки та практики.
Презумпція невинуватості, фундаментальним сенсом якої є повага до людської гідності, слугує індикатором стану законності і верховенства права в державі. В демократичному суспільстві людина і її гідність визнаються найвищою цінністю (ст. 3 Конституції України), і гарантії презумпції невинуватості є запорукою дотримання прав людини в кримінальному процесі. В законодавстві сучасної Україні цей принцип посідає належне місце як фунда-ментальна засада судочинства. Як самостійний принцип кримінально-процесуального законодавства презумпція невинуватості закріплена і в проекті нового КПК України (реєстраційний номер 1233 від 13 грудня 2007 р., далі – проект КПК). Однак, сьогодні залишається багато спірних питань, пов’язаних із визначенням змісту презумпції невинуватості, обсягом гарантій її ефективного забезпечення, а також сферою її застосування. Їх ефективне вирішення з урахуванням положень Конвенції у їх тлумаченні Європейським судом з прав людини (далі – Європейський суд або Суд), набуває особливої актуальності в умовах судово-правової реформи, вектор якої спрямовано на європейську інтеграцію України через побудову правової держави, забезпечення верховенства права, як це підкреслюється у Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів.
Розвиток технічних засобів і тактичних прийомів розкриття злочинів, зростаючі вимоги до справедливості судочинства, зумовлені апроксимацією українського законодавства та судової практики до міжнародних стандартів, вимагають певного переосмислення змісту презумпції невинуватості на всіх стадіях кримінального процесу та оновленого тлумачення тих ідей, які випливають з цього принципу.
Актуальність теми дисертації посилюється й тим, що в українській кримінально-процесуальній доктрині відсутні комплексні монографічні дослідження принципу презумпції невинуватості, розглянутого крізь призму практики Європейського суду, яка відповідно до чинного законодавства є джерелом права України.
Ступінь наукової розробки проблеми. Принцип презумпції невинуватості викликав інтерес вчених у всьому світі протягом століть – до нього зверталися, коли ліберальні ідеї опановували суспільство та необхідність проведення судових реформ ставала очевидною, але про нього забували при поверненні до репресивних засобів правління. Вагомий внесок у розробку ідей, що випливають з цього принципу, ще за дореволюційних часів зробили С.А. Андреєвський, О.М. Бобрищев-Пушкін, Л.Є. Владимиров, М.В. Духовський, О.С. Жиряєв, А.Ф. Коні, М.М. Розін, І.Я. Фойницький. В перші десятиріччя радянської влади панувала думка про непритаманність цього принципу радянському кримінальному процесу. До нього почали повертатися в п’ятдесяті роки, і особлива заслуга в цьому належить М.С. Строговичу. Крім нього, принцип презумпції невинуватості у радянський період досліджували, зокрема, В.Д. Арсеньев, В.І. Камінська, Ч.С. Касумов, О.М. Ларін, І.А. Лібус, Я.О. Мотовіловкер, І.Л. Петрухін, В.М. Савицький, Г.І. Чангулі та ін. Певним аспектам принципу презумпції невинуватості було приділено увагу провідними українськими вченими в умовах незалежної України: В.Г. Гончаренком, С.В. Гончаренком, Ю.М. Грошевим, М.Й. Коржанським, В.Т. Маляренком, О.Р. Михайленком, М.М. Михеєнком, В.В. Молдованом, В.Т. Нором, М.І. Сірим, В.М. Тертишником, М.Є. Шумилом та ін. Висунуті цими авторами ідеї використані дисертантом як підґрунтя для аналізу поставлених питань в контексті завдання цього до-слідження.
Зв’язок роботи з науковим програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 р., узгоджу-ється із вимогами Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10 травня 2006 р. № 361/2006 та Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008. Робота виконана згідно з планами наукових досліджень Академії адвокатури України і є складовою тематичного плану науково-дослідних робіт «Розробка проблем прав людини. Сприяння забезпеченню прав і свобод людини, їх професійного захисту. Дослідження питань професійного захисту порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи», затвердженого вченою радою Академії адвокатури України (протокол № 5 від 11.02.2002 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є комплексний аналіз теоретичних і нормативних положень, які стосуються прин-ципу презумпції невинуватості, осмислення його суті, змісту та шляхів реалізації на всіх стадіях кримінального процесу, визначення напрямів удосконалення законодавства для подальшого втілення цього принципу як головної засади справедливого судочинства. Відповідно до цієї мети дослі-дження в дисертації зроблена спроба розв’язання наступних ключових за-вдань:
 через вивчення історичних основ та розвитку принципу презумпції невинуватості розкрити його функціональне призначення, місце і роль в сучасній системі гарантій кримінального судочинства;
 окреслити сферу застосування презумпції невинуватості, визначити її зміст, обсяг та складові елементи;
 за результатами виконання перших двох завдань побудувати вдосконалене конституційне та галузеве визначення принципу презумпції невинуватості;
 дослідити механізми реалізації принципу презумпції невинуватості на всіх стадіях кримінального процесу;
 дослідити відповідність чинного українського законодавства та правозастосовної практики тлумаченню принципу презумпції невинуватості та його елементів, що надані Європейським судом з прав людини;
 запропонувати шляхи вдосконалення законодавства та практики для подальшого втілення гарантій презумпції невинуватості відповідно до європейських стандартів справедливого судочинства.
Об’єктом дослідження є теоретичні та практичні аспекти реалізації принци-пу презумпції невинуватості на всіх стадіях кримінального процесу України та тлумачення цього принципу у практиці Європейського суду з прав людини.
Предметом дослідження є норми права України та рішення Європейського суду з прав людини, які стосуються реалізації принципу презумпції невинуватості в кримінальному процесі.
Методи дослідження. З огляду на поставлені мету і завдання дослідження в роботі використано загальнонауковий діалектичний метод наукового пізнання соціальних явищ. Системно-структурний метод було застосовано для визначення змісту презумпції невинуватості, виділення її складових та вивчення її співвідношення із основними засадами кримінального судочинства. Історичний та порівняльно-правовий методи дозволили простежити історичні витоки та еволюцію поглядів на зміст презумпції невинуватості у вітчизняному законодавстві і практиці, а також у інших країнах, проаналізувати різницю підходів до реалізації цього принципу в країнах загального та континентального права, розуміння сутності цього принципу Європейським судом в динаміці розвитку його практики. Методи логічного аналізу використовувалися при дослідженні норм законодавства, матеріалів кримінальних справ, рішень українських та зарубіжних судів та рішень Єв-ропейського суду. Формально-догматичний метод використовувався при формулюванні пропозицій щодо визначення принципу презумпції невинуватості в Конституції та кодексах України та пропозицій щодо нової редакції низки положень законодавчих актів: Кримінально-процесуального кодексу України (та проекту КПК), Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та ін.
Нормативну базу дослідження складають Конституція України, міжнародно-правові акти в галузі прав і свобод людини, чинне законодавство України, законодавчі акти інших країн, а також проект КПК України.
Теоретичною основою дисертації виступають фундаментальні праці провід-них вчених як сучасності, так і минулого у галузі загальної теорії права, кримінального процесу, міжнародного права, теорії прав людини.
Емпіричну базу дослідження складають судова практика українських судів, яка міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, вивчення матеріалів 300 справ, що порушені за заявами до Європейського суду проти України про порушення прав людини під час кримінального провадження, практика Європейського суду. Було використано також власний досвід роботи дисертантки як адвоката Печерської колегії адвокатів м. Києва.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в цій роботі вперше проведено системне дослідження сукупності гарантій, що випливають із презумпції невинуватості, з огляду на практику Європейського суду. В ній обґрунтовуються теоретичні висновки та даються практичні рекомендації, зокрема:
1. Вперше:
 запропоновано нове конституційне визначення принципу презумпції невинуватості, узгоджене з усталеною практикою Європейського суду, яка набула значення міжнародного стандарту; відповідно сформульовано статті Кримінально-процесуального кодексу та Кодексу про адміністративні пра-вопорушення;
 обґрунтовано, що початок дії презумпції невинуватості визначається моментом, коли розглядається питання про обмеження прав особи, а кінець – моментом набрання вироком законної сили; проте дія принципу презумпції невинуватості частково відновлюється в стадії касаційного провадження, а при постановленні виправдувального вироку вона діє у повному обсязі при перегляді справи у всіх інстанціях;
 визначено роль презумпції невинуватості в досягненні формальної істини в кримінальному процесі;
 досліджено питання провокації злочину правоохоронними органами в контексті принципу презумпції невинуватості та обґрунтовано висновок про несумісність такої провокації із вимогами справедливого судочинства;
 визначено результат взаємодії стандарту «розумного сумніву» та презумпції невинуватості як перевагу, яку надає суспільство при балансі двох варіантів судової помилки – виправдання винуватого та засудження невинуватого;
 визначена сукупність обставин, які сприяють найповнішій реалізації принципу презумпції невинуватості в суді присяжних;
 на підставі різниці стандартів доказування в кримінальному і цивільному процесах обґрунтована зайвість преюдиційної сили виправдувального вироку для цивільного процесу стосовно відшкодування шкоди, завданої злочином.
2. Набули подальшого розвитку:
 визначення сукупності правил, що складають зміст презумпції невинуватості;
 положення щодо реалізації принципу презумпції невинуватості під час здійснення заходів процесуального примусу;
 шляхи розв’язання конфлікту права на інформацію (права суспільства отримувати інформацію про хід розслідування кримінальної справи) і презумпції невинуватості;
 правила про допустимість доказів в кримінальному процесі; зокрема, до недопустимих доказів слід віднести докази, отримані із порушенням прав людини, отримані чи оформлені із порушенням встановленого кримінально-процесуальним законом порядку або неуповноваженим на те суб’єктом чи шляхом проведення дій, не передбачених КПК; показання підозрюваного чи обвинуваченого, що були дані ним на досудовому слідстві без адвоката, включаючи випадки відмови від адвоката, та не підтверджені ним у суді; показання свідка чи потерпілого, основані на здогадках, чутках, припущеннях, а також якщо свідок не може вказати джерело їх отримання; також пропо-нується встановлення порядку розгляду клопотання про виключення недопустимого доказу та асиметрії правил допустимості;
 інститут закриття кримінальних справ з реабілітуючих та нереабілітуючих підстав та питання розгляду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної притягненням до відповідальності.
3. Запропоновано шляхи удосконалення:
 процесуального порядку застосування запобіжних заходів, зокрема, розгляду судом подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою;
 реалізації привілею проти самообвинувачення в кримінальному процесі України.
З урахуванням результатів проведеного дослідження обґрунтовано пропозиції про внесення змін та доповнень до ряду нормативних актів.
Практичне значення одержаних результатів. Висновки дослідження та су-купність пропозицій, які надані на базі комплексного аналізу законодавства і практики Європейського суду, можуть бути спрямовані на вдосконалення українського законодавства та його приведення у відповідність до міжнародних зобов’язань України. Матеріали дослідження можуть бути використані в навчальному процесі, в системі підвищення кваліфікації суддів, прокурорів, адвокатів та при підготовці навчально-методичних матеріалів з да-ної проблеми.
Результати дослідження враховані в процесі підготовки проекту нової Конституції України (лист голови Комітету з прав людини і основоположних свобод Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права № 276-нк від 12 червня 2008 р. – додаток В) та доопрацюванні проекту КПК України (лист голови Комітету ВР України з питань правосуддя № 04-30/19-1107 від 6 червня 2008 р. – додаток Г).
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи обговорювались на засіданнях кафедри кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України, доповідались авторкою на Науково-практичній конференції «Застосування Правил адвокатської етики» (16–17 травня 2008 р., м. Одеса), на Міжнародній науковій конференції «Методологія сучасної криміналістики» (травень 2008 р., м. Київ, Академія адвокатури України); були використані авторкою при викладанні теми «Гарантії ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод в кримінальному процесі» на семінарах-тренінгах для суддів і адвокатів України в рамках проекту «Кампанія проти катувань і жорстокого поводження в Україні», організованого Харківською правозахисною групою (вересень 2004 – квітень 2005 р., Харків – Київ) та в рамках проекту «Впровадження міжнародних норм в українське судочинство» (Чернігівський громадський комітет з прав людини за підтримки Фонду «Відродження» та посольства США, березень – травень 2005 р.), при підготовці курсу «Права людини в кримінальному процесі» для адвокатів (в межах проекту Харківської правозахисної групи за підтримки Інституту Відкритого Суспільства, Будапешт), та при підготовці курсу «Права людини», який авторка викладає на кафедрі публічного права у Міжнародному Соломоновому університеті, м. Ки-їв.
Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації, сфор-мульовані в дисертації, відображено у восьми публікаціях, з яких сім статей в наукових фахових виданнях України (одна – у співавторстві).
Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження, відповідає логіці наукового пошуку та вимогам ВАК України і складається із вступу, чотирьох розділів, які об’єднують вісімнадцять підрозділів, висновків, додатків та списку використаних літературних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 242 сторінок тексту, з них основний текст дисертації 200 сторінок, список використаних джерел на 25 сторінках (315 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ
Як було показано в даному дослідженні, презумпція невинуватості є джерелом більшості процесуальних гарантій підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а також особи, яка залучається до адміністративної чи дисциплінарної відповідальності. Тільки неухильне дотримання таких гарантій здатне забезпечити дійсну справедливість судового процесу: як довели події радянського минулого, будь-яке скорочення цих гарантій призводить до беззаконня та свавілля, і ніколи – до дійсної перемоги над злочинністю.
Презумпція невинуватості є вимогою поваги до людської гідності. Прагнучі досягти істини в судовому процесі, ми не вправі досягати її шляхом паплюження людської гідності. Використовуючи тортури чи порушуючи іншим чином фундаментальні права людини, можна отримати як правдиве зізнання обвинуваченого так і самообмову або інший доказ, але в будь-якому разі використання такого доказу для обґрунтування обвинувачення буде означати заохочення подальшого насильства і протиправності, що не може собі дозволити демократичне суспільство.
За результатами нашого дослідження про зміст і обсяг гарантій презумпції невинуватості в контексті сучасних вимог до справедливого судочинства, запропоновано зміни до нормативних актів, метою яких є вдосконалення гарантій презумпції невинуватості в контексті сучасних вимог до справедливого судочинства та з урахуванням практики Європейського суду (порівняльна таблиця запропонованих змін - у додатку Б):
1. Запропоновано таке формулювання статті 62 Конституції України:
Нікого не можна вважати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, доки його вину не буде доведено в порядку, передбаченому цим Кодексом та встановлено постановою, що набрала законної сили, судді, органу, посадової особи, що розглядав справу.
Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину чи іншого протиправного діяння. Обов’язок доведення вини обвинуваченого та спростування доводів, наданих на захист обвинуваченого, лежить на стороні обвинувачення.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Недоведена винуватість обвинуваченого за своїми правовими наслідками дорівнюється доведеній невинуватості.
2. Також запропоновано вдосконалене формулювання принципу презумпції невинуватості у статті 14 проекту КПК України:
1. Нікого не можна вважати винуватим у вчиненні злочину і не можна піддавати покаранню, доки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком, що набрав законної сили.
2. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Відмова підозрюваного, обвинуваченого, підсудного обвинуваченого від дачі показань не може бути сприйнята як доказ його винуватості.
3. Обов’язок доведення вини підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а також обов’язок спростування доводів, наданих на його захист, покладається на особу, яка здійснює дізнання, слідчого, прокурора, а у випадках, передбаче-них цим Кодексом, – на потерпілого.
4. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, і на припущеннях. Доказ, визнаний недопустимим в порядку, передбаче-ному цим Кодексом, підлягає виключенню.
5. Висновок про винуватість особи повинен бути підтверджений достатньою сукупністю належних і достовірних доказів. Усі сумніви щодо доведеності вини вирішуються на користь підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Недоведена винуватість обвинуваченого за своїми правовими наслідками дорівнюється доведеній невинуватості.
6. Судове слідство проводиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред’явленого їм обвинувачення.
3. Запропоновано включення положення про презумпцію невинуватості до Кодексу України про адміністративні правопорушення в такій редакції:
Стаття 9-1. Презумпція невинуватості.
1. Нікого не можна вважати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, доки його вину не буде доведено в порядку, передбаченому цим Кодексом та встановлено постановою, що набрала законної сили, судді, органу, посадової особи, що розглядав справу.
2. Особа, притягнута до адміністративної відповідальності, не зобов’язана доводити свою невинуватість.
3. Висновок про винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення повинен бути підтверджений достатньою сукупністю належних і достовірних доказів. Всі сумніви у винуватості особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, тлумачаться на користь цієї особи. Притягнення до адміністративної відповідальності не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, і на припущеннях.
4. Особа підлягає адміністративній відповідальності тільки за ті адмініст-ративні правопорушення, по відношенню до яких встановлено її вину».
4. Положення про запобіжний захід у вигляді взяття під варту та порядок його обрання в останній редакції проекту КПК слід вдосконалити, виклавши в наступній редакції:
а) Частина 1 статті 126: «1. Взяття під варту є винятковим запобіжним заходом, який застосовується слідчим суддею, суддею, судом тільки за наявності достатньої сукупності доказів, які вказують на вчинення злочину затриманою особою, при існуванні достатніх даних вважати, що інші запобіжні заходи не забезпечать виконання підозрюваним, обвинуваченим, підсудним процесуальних обов’язків, покладених на нього цим кодексом.
Обов’язок доведення обґрунтованості тримання під вартою лежить на особі, яка здійснює дізнання, слідчому, прокурорі.
Всі сумніви щодо доведеності обґрунтованості тримання особі під вартою тлумачаться на користь звільнення затриманого чи обрання йому запобіжного заходу, не пов’язаного із позбавленням волі.»
б) Частини 2 і 3 ст. 136: «2. Розгляд подання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою здійснюється за обов’язкової участі особи, щодо якої отримано подання.
Одержавши подання особи, яка здійснює дізнання, слідчого або прокурора про обрання затриманому запобіжного заходу - передачі під нагляд міліції чи взяття під варту, слідчий суддя до закінчення сімдесяти двох годин з моменту затримання особи знайомиться з матеріалами, що були підставою для її затримання, з’ясовує, чи ознайомлені з цими матеріалами підозрюваний чи обвинувачений та захисник, при необхідності надає їм час для ознайомлення; після цього опитує підозрюваного чи обвинуваченого, при необхідності опитує особу, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо вони з’явилися, після чого залежно від наявності до того підстав виносить постанову:
1) про відмову в обранні запобіжного заходу і про звільнення затриманого - якщо не підтвердилася підозра у вчиненні злочину або відсутні підстави для об-рання запобіжного заходу;
2) про обрання затриманому запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, і про його звільнення з-під варти;
3) про обрання затриманому запобіжного заходу у вигляді взяття під вар-ту.
3. В постанові про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту повинні бути зазначені:
– підстави та умови обрання запобіжного заходу з посиланням на наявну у справі сукупність доказів, яка повинна бути необхідна та достатня для їх достовірного встановлення;
– докладний аналіз встановлених підстав та умов для обрання запобіжного заходу, з наведенням вичерпних мотивів застосування запобіжного заходу.»
5. Вдосконалення положення про обґрунтування обвинувачення лише доказами, отриманими законним шляхом, знайшли своє відображення у наступній редакції статті 152 проекту КПК та у запропонованому доповнені її статтею 152-1: «Стаття 152. Допустимість доказів
1. Допустимість доказів визначається законністю їх джерела, умов і способів одержання.
2. Недопустимими визнаються докази:
а) отримані із порушенням прав людини, гарантованих Конституцією Укра-їни і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод;
б) отримані чи оформлені із порушенням встановленого кримінально-процесуальним законом порядку;
в) отримані неуповноваженим на те суб'єктом;
г) отримані шляхом проведення дій, непередбачених КПК;
д) показання підозрюваного чи обвинуваченого, що були дані ним на досудовому слідстві без адвоката, включаючи випадки відмови від адвоката, та не підтверджені ним у суді;
е) показання свідка чи потерпілого, основані на здогадках, чутках, припущеннях, а також якщо свідок не може вказати джерело їх отримання;
3. Недопустимі докази, які свідчать на користь обвинувачення, не мають юридичної сили, не можуть бути використані в ході судового розгляду для доведення обставин, що підлягають доведенню згідно із цим Кодексом, та мають бути виключені з переліку доказів.
4. Недопустимі докази, що свідчать на користь захисту, не підлягають ви-ключенню з переліку доказів та використовуються на підтвердження невинува-тості підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
Стаття 152-1. Виключення недопустимих доказів
1. Учасники справи мають право заявити суду клопотання про виключення з переліку доказів будь-якого доказу, що свідчить на користь обвинувачення, із зазначенням підстав та мотивів такого клопотання.
2. Суд розглядає клопотання про виключення доказу за участю підсудного, його захисника та законного представника, і прокурора. При необхідності суд вправі викликати і допитати свідків.
3. Тягар спростування доводів сторони захисту про порушення вимог кримінально-процесуального законодавства при отриманні спірного доказу лежить на стороні обвинувачення.
4. Про задоволення клопотання про виключення доказу, або відмову в задово-ленні такого клопотання, суд постановляє ухвалу».
6. Із врахуванням наголошеної несумісності повернення справи на додаткове розслідування із принципом презумпції невинуватості, пропонується з ч.5 статті 325 проекту КПК виключити п.2, а також виключити статтю 327.
7. Вважаємо неприпустимим закриття провадження в кримінальній справі на стадії головного судового розгляду через відсутність події або складу злочину, тому пропонує виключити з п.1 ч.1 ст.358 проекту КПК посилання на частину першу статті 169. Аналогічні зміни пропонуються до статті 458 проекту КПК.
8. Видається несумісним із принципом презумпції невинуватості виключення авторами проекту КПК із підстав постановляння виправдувального вироку недоведеності участі підсудного у скоєнні злочину, тому ч.6 ст. 408 КПК слід доповнити п.3 виклавши його наступним чином: «не доведено поза розумним сумнівом участі підсудного у скоєнні злочину».
9. Враховуючи роль інституту суду присяжних в реалізації гарантій презумпції невинуватості, запропоновано поширити можливість розгляду справ судом присяжних за клопотанням підсудного на всі кримінальні справи про тяжкі та особливо тяжкі злочини (наведена відповідна редакція статті 428 проекту КПК); пропонується доповнення статті 447 проекту («Напутнє слово головуючого») деталізацією положення про тлумачення сумнівів.
10. Виходячи з ключового значення принципу тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого для справедливості кримінального судочинства, пропонується доповнити ч.1 статті 547 проекту КПК (підстави для скасування вироку судом апеляційної інстанції) пунктом – «тлумачення сумнівів не на користь підсудного».
11. До реабілітуючих підстав закриття кримінальної справи слід віднести за-криття кримінальної справи внаслідок спливу строків давності (якщо кримінальну справу порушено щодо особи): особа, щодо якої органи слідства не можуть в розумний строк закінчити розслідування кримінальної справи, повинна мати право на реабілітацію. Право на реабілітацію також повинен мати обвинувачений у разі відмови чи часткової відмови прокурора від обвинувачення, якщо потерпілий чи його законний представник не підтримують обвинувачення; а в кримінальній справі приватного обвинувачення – коли потерпілий відмовився від обвинувачення. У зв’язку з цим пропонується відповідне доповнення до ст. 617 проекту КПК.
12.Принцип презумпції невинуватості виключає можливість посилання на майбутній вирок у стадії досудового слідства, а отже зі ст. 2 Закону України «Про попереднє ув'язнення» слід виключити таку мету попереднього ув'язнення як «забезпечення виконання вироку».
13. На підставі аналізу відповідної практики Європейського суду зроблено висновок, що чинне законодавство щодо проведення оперативної закупівлі наркотичних засобів не відповідає вимогам Конвенції, оскільки, зокрема, на законодавчому рівні не запроваджено судовий контроль за такою закупівлею. З огляду на це, пропонується частину другу статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 р. № 2135-XII викласти в такій редакції: «Негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв'язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації, проведення контрольної та оперативної закупівлі та постачання товарів, предметів та речовин у фізичних та юридичних осіб проводяться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника, а також за обов’язкового заведення оперативно-розшукової справи. Про отримання такого дозволу суду або про відмову в ньому зазначені особи повідомляють прокурору протягом доби. Застосування цих заходів прово-диться виключно з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо. За результатами здійснення зазначених оперативно-розшукових заходів складається протокол з відповідними додатками, який може бути використаний як доказ в кримінальному судочинстві».
14. Виправдання підсудного за недоведеністю його вини поза розумним сумнівом не повинно виключати можливість встановлення цивільної відповідальності зі сплати компенсації у зв’язку з такими самими фактами на підставі менш суворого тягаря доведення. Таким чином, пропонується викласти ч.4 ст. 61 ЦПК (Підстави звільнення від доказування) в такій редакції: «Обвинувальний вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або обвинувальна постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверин А.В. Некоторые вопросы процессуального положения потерпевшего и подсудимого по УПК РФ и защита прав человека / А.В. Аверин, И.М. Байтин // Журнал российского права. – 2004. – № 12.
2. Аксенов П. Mein Kampf с коррупцией и тероризмом [електронний ре-сурс] / П. Аксенов // Электронное периодическое издание «Лента.ру» (LENTA.RU). – 2004. – 21 травня. – Режим доступу: http://lenta.ru/articles/2004/05/21/presumption/
3. Алейніков Г.І. Виправдувальний вирок у кримінальному процесі України / Г.І. Алейніков. – Херсон: Херсонський обласний Фонд милосердя та здоров’я. – 2007. – 200 с.
4. Алексеева Л.Б. Нравственную сторону оправдательного вердикта оставляю в стороне / Л.Б. Алексеева // Российская юстиция. – 1995. – № 8.
5. Андреевский С.А. Защитительные речи / С.А. Андреевский. - 4-е изд., доп. Санкт-Петербург : юрид. кн. скл. «Право», 1909 – 596 с.; 23. – Защитительные речи.
6. Арсеньев В.Д. К вопросу о презумпции невиновности в свете новой Конституции СССР / В.Д. Арсеньев // Развитие науки и практики уголовного судопроизводства в свете требований Конституции СССР. – М. – 1978. – С.55-61.
7. Арсеньев В.Д. Установление истины при прекращении уголовных дел и презумпция невиновности / В.Д. Арсеньев // Вопросы государства и права в свете Программы КПСС – Иркутск: Изд-во Иркут. гос. ун-та. – 1963. – С.210-217.
8. Бабаев В.К. Презумпции в советском праве / В.К. Бабаев. – Горький: Изд-во высш. шк. мил. МВД СССР. – 1974. – 210 с.
9. Баулін О. До проблеми визнання особи винною у вчиненні злочину на стадії попереднього розслідування / О. Баулін // Право України. – 1996. – №11. – С.57-59.
10. Беляев В.Г. Новые элементы в содержании насилия / В.Г. Беляев. Насилие в современной России: Материалы научно-практической конференции. - Ростов-на-Дону. – 1999.
11. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях / Чезаре Беккариа // Биографич. очерк и перевод проф. М.М. Исаева. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР. – 1939. – 295 с.
12. Бережний С. Д. Повернення кримінальних справ на додаткове розслідування / С.Д. Бережний // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – №9(73). – С.41-42.
13. Бобрищев-Пушкин А.М. Эмпирические законы деятельности русского суда присяжных / (С атл.) / А.М. Бобрищев-Пушкин. Москва : журн. «Русская мысль», 1896 – [4], 616, IV с.
14. Божьев В. Прекращение дел на досудебных стадиях уголовного судопроизводства / В. Божьев // Российская юстиция. – 1996. – N 5.
15. Бойко А. И. Потерпевший от преступления / А. И. Бойко. //Законодательство. – 2003. – № 11. – С. 57-67.
16. Болдин С. Суд присяжных: за и против [електронний ресурс] / С.Болдин // Статьи по праву – Режим доступу: http://www.yuro.ru/index.php?
action=show_article&p=MTQ=
17. Боннер А.Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности. / А.Т. Боннер – М.: Российское право, 1992. – 319 с.
18. Борисов В. І. Затримання та взяття під варту в стадії досудового розслідування в Україні. / В.І. Борисов, Н.В. Глинська, В.С. Зеленецький, О.Г. Шило / Інститут вивчення проблем злочинності Академії правових наук України. — Х. : Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2004. — 158с. — Бібліогр.: с. 146-155.
19. Бущенко А.П. Коментар щодо відповідності проекту Кримінально-процесуального кодексу України положенням Конституції України та Конвенції з прав людини, що забезпечують права на свободу / А.П. Бущенко // Громадські слухання: права людини та основні свободи в проекті кримінально-процесуального кодексу. – Харків: ХПГ- ФОЛІО. – 2004.
20. Васильев Л.М. Презумпция невиновности обвиняемого в истории рос-сийского права: Монография / Васильев Л.М.; Волгоград. ин-т экономики, социологии и права Волгоград: [ВИЭСП], 2003 (ОАО Альянс Югополиграфиздат – 247 с. портр.; – Библиогр.: с. 227-242.
21. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – №1. – Ст.15.
22. Висновок Верховного Суду України щодо проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України (щодо перевірки чи вирішення питання стосовно деяких слідчих дій)», внесений народним депутатом України Ю.Р. Мирошниченком (реєстр. № 1092 від 30 листопада 2007 року) [електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/0b73a5798bc28428c22573fc002eb28f?OpenDocument
23. Владимиров Л. Е. Суд присяжных. Условия действия института присяжных и метод разработки доказательств / Л.Е. Владимиров. – Харьков: Университетская типография. – 1873. – 267 с.
24. Владимиров Л. Е. Учение об уголовных доказательствах [електронний ресурс] / Л.Е. Владимиров – С.- Петербург: Издание книжного магазина «Законоведение». – 1910. – Режим доступу: http://garant.park.ru:80/doc.jsp?urn=urn:garant :doc:xml:gz:3969962.
25. Вышинский А.Я. Теория судебных доказательств в советском уголовном процессе: 3-е изд., доп. / А. Я. Вышинский. Учебное пособие для юридических вузов.  М.: Государственное издательство юридической литературы. – 1950. – 308 с.
26. Вышинский А. Я. Революционная законность и задачи советской защиты / А.Я. Вышинский – М. – 1934. – Режим доступу: http://www.russian-lawyers.ru/vyshinskiy.shtml
27. Газетдинов Н.И. Реализация принципа презумпции невиновности в уголовном судопроизводстве России / Н.И. Газетидинов // Журнал российского права. – № 1. – 2005 – С. 68-74.
28. Голунский С.А. О вероятности и достоверности в уголовном суде / С.А. Голунский // Проблемы уголовной политики. М.: Изд-во юр. лит. – 1937. – Вып. VI.
29. Гончаренко В.Г. Onus probandi в контексті процесуальних функцій і етики спілкування / В.Г. Гончаренко // Вісник Академії адвокатури України. – К.: ВЦ Академії адвокатури. – 2005. – №4 – С. 5-10.
30. Гончаренко С.В. Стаття 6 ЄКПЛ: кримінально-процесуальні гарантії / С.В. Гончаренко // Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст. – К.: ЗАТ «Віпол». – 2004. – С. 271-294.
31. Григорьева Н. Принципы уголовного судопроизводства и доказательства / Н. Григорьева // Российская юстиция. – 1995. – № 8. – С.39-44.
32. Грошевий Ю.М. Докази і доказування у кримінальному процесі. Науково-практичний посібник / Ю.М. Грошевий, С.М. Стаховський – К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. – 272 с.
33. Гуляев А.П. Социально-политический аспект презумпции невиновности / А.П. Гуляев // Советское государство и право. – 1988. – №4. – С.29-36.
34. Давыдов П.М. Проблемы презумпции невиновности, обвинения и виновности в науке советского уголовного процесса / П.М. Давыдов, Л.Е. Сигалов // Проблемы совершенствования уголовно-процессуального законодательства: Межвуз. сборник научных трудов. – Свердловск: Изд-во Свердловского юр. института. – 1995. – С.26 – 41.
35. Даев В.Г. Взаимосвязь уголовного права и процесса / В.Г. Даев. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та. – 1982. – 112 с.
36. Довнар Т.И. Уголовное право феодальной Белоруссии (XV-XVIвв.). Учебное пособие / Т.И. Довнар, Б.А. Шелкопляс – Минск: Изд-во Акад. МВД Респ. Беларусь . – 1995. – с. 96
37. Духовской М. В. Русский уголовный процесс / М.В. Духовской – М.: Тип. А. П. Поплавского. – 1910. – 448 с.
38. Ефимичев П.С. Презумпция невиновности: дискуссия продолжается / П.С. Ефимичев // Уголовное право. – 1999. – №4. – С.48-54.
39. Жиряев А.С. Теория улик (сочинение, написанное для получения степени доктора юридических наук исполняющим должность ординарного профессора в Императорском Дерптском Университете) / А.С. Жиряев – Дерпт: Тип. Г. Лаакманна – 1855. – 214 с.
40. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду Української РСР – К.: Політвидав, 1985. – 392 с. – С. 317.
41. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963  1997 роки).  Сімферополь.: Таврія. – 1998. 711 с.
42. Звіт про візит до України Європейського комітету запобігання тортурам та нелюдяного і такого, що приниджує гідність, поводження, прийнятий Комітетом на 59-му засідання 6-10 березня 2006 [електронний ре-сурс] / Режим доступу: http://www.khpg.org/index.php?id=1192856695
43. Зейкан Я. Все без исключения доказательства / Я.П. Зейкан // Юридическая практика. – 2006. – 19 червня – №38 (456).
44. Зейкан Я.П. Досудове слідство чи інквізиція? / Я.П. Зейкан // Дзеркало тижня. – 2004. – 5 - 11 черв. – №22. – С.4.
45. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі: Науково-практичний коментар / Я.П. Зейкан // К.: КНТ. – 2007. – 600 с.
46. Ильин В.В. Теория познания. Введение. Общие проблемы / В.В. Ильин – М.: Изд-во МГУ , 1993 – 163,[2] с.
47. Калиновский К.Б. Бремя доказывания в уголовном процессе: взаимос-вязь стандарта доказанности с презумпциями и правовое взаимодействие участников правоотношений / К.Б. Калиновский // Правовые состояния и взаимодействия: историко-теоретический, отраслевой и межотраслевой анализ: Материалы VII Международной научно-теоретической конференции. Санкт-Петербург, 1-2 декабря 2006 г. / Под общ. Ред. Р.А. Ромашова, Н.С. Нижник: в 2 ч., – Ч. 1. – СПб.: Санкт-Петербургский университет МВД России. – 2006.
48. Каминская В.И. Учение о правовых презумпциях в уголовном процессе / В.И. Каминская – М.: Изд-во АН СССР. – 1948. – 131 с.
49. Картохина О.А. Начало и прекращение уголовного преследования следователями органов внутренних дел: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Картохина Оксана Алексеевна – СПб., 2003.
50. Касумов Ч. С. Пре¬зумпция невиновности в теории и практике советского уголов¬ного судопроизводства: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-разыскная деятельность» / Ч.С. Касумов. – М. – 1980.
51. Касумов Ч.С. Презумпция невиновности в советском праве / Ч.С. Касумов; Под ред. и с предисл. В. М. Савицкого. – Баку: Элм. – 1984. – 139 с.; 20 см - В надзаг.: АН АзССР, Ин-т философии и права. - Библиогр. в примеч.: с. 123-138.
52. Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве / Н.М. Кипнис  М. : Юрист , 1995 - 127,[1] с. - Библиогр.: с. 109-127.
53. Кипнис Н.М. Спорные вопросы теории и практики допустимости доказательств / Н.М. Кипнис. Сборник «Доказывание в уголовном процессе. Традиции и современность», под ред. В.А. Власихина. — М.: Юристъ. – 2000. – 272 с.
54. Кларк Р. Преступность в США: Замечания по поводу ее природы, причин, предупреждения и контроля / Кларк Р., Никифоров Б.С., Никифоров А.С; Перевод с английского. – М.; Прогресс, 1975. – 422 с.
55. Клямко Э.И. О правовом содержании презумпции невиновности / Э.И. Клямко // Государство и право. – 1994. – №2. – с. 90-97.
56. Кобликов А.С. Осуществление правосудия только судом – конституционный принцип уголовного судопроизводства / А.С. Кобликов // Советская юстиция. – 1980. – №23.
57. Кони А.Ф. Нравственные начала в уголовном процессе [електронний ресурс] // А.Ф. Кони Избранные труды и речи / Сост. И.В. Потапчук. − Тула: Автограф. - 2000. − 640 с. / Режим доступу: http://vivovoco.rsl.ru/VV/PAPERS/BIO/KONI /AFKONI_E.HTM.
58. Конин В.В. К вопросу о предмете доказывания при избрании меры пресечения в виде заключения под стражу / В.В. Конин // Актуальные проблемы уголовного судопроизводства: вопросы теории, законодательства, практики применения (к 5-летию УПК РФ) − Материалы международной научно-практической конференции. М.: МГЮА. − 2007.
59. Коржанський М.Й. Презумпція невинуватості і презумпція вини: Монографія / М.Й. Коржанський – К.: Атіка, 2004. — 214с. — Бібліогр.: с. 203-214.
60. Краткое изображение процессов или судебных тяжб. Март 1715 г. // Российское законодательство Х–XX веков / Под общ. ред. О.И. Чистякова – М.: Юрид. лит., 1986. – Т. 4. – 507 с.
61. Кримінально-процесуальний кодекс Української РСР. Науково-практичний коментарій. – К.: Політвидав. ¬– 1968. – 286 с.
62. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология / В.Н. Кудрявцев – М.: Наука, 1982 − 287 с.ил. - В надзаг.: АН СССР, Ин-т государства и права.
63. Куссмауль Р. Исключить показания обвиняемого из числа доказа-тельств / Р. Куссмауль // Российская юстиция. − 2001. − №7. − С. 52 - 53
64. Куцова Э.Ф. Уголовный процесс России: истина и состязательность / Э.Ф. Куцова // Законодательство. − М., 2002, № 9. − С. 71-79.
65. Ларин А.М. Презумпция невиновности / А.М. Ларин – М.: Наука , 1982 − 152 с.; - (Сер. «Конституция СССР. Личность и право»). − В надзаг.: АН СССР. − Библиогр. в примеч.: с. 143-151.
66. Ленин В.И. Полн. собр. соч. – Т.12. / В.И. Ленин – М.: Изд-во полит. лит. - 1972. – С.225.
67. Либус И.А. Презумпция невиновности в советском уголовном процессе / И.А. Либиус. – Ташкент: Узбекистан. − 1981. – 232 с.
68. Маклаков В.В. Французская республика. Конституция и законодательные акты: [Сборник: Пер. с фр. / Сост. В. В. Маклаков, В. Л. Энтин]; Под ред. и со вступ. ст. В. А. Туманова. М. : Прогресс , 1989 - 445,[1] с. - Предм. указ.: с. 443-446.
69. Маляренко В.Т. Позитиви і негативи суду присяжних / В.Т. Маляренко // Право України. − 2000. − № 3. − С.3-12.
70. Маляренко В. Т. Кримінальний процес України: Стан та перспективи розвитку. / В.Т. Маляренко — К.: «Видавничий Дім «Ін Юре». − 2004. − 600 с.
71. Маляренко В.Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: теорія, історія і практика: дис... д-ра юрид. наук: 12.00.09 / Маляренко Василь Тимофійович. - Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2004. — 449арк. : рис. — Бібліогр.: арк. 400-428.
72. Маляренко В.Т. Про закриття кримінальної справи (окремі аспекти) / В.Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. − 2003. − № 3. − С. 56-62.
73. Маляренко В.Т. Про сумні тенденції в розвитку інституту захисту в Україні / В.Т. Маляренко // Адвокат. – 2001. – № 1–2.
74. Маляренко В.Т. Щодо повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування та прокурору / В.Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. − 2004. − № 6. − С. 2-13.
75. Мельник В.В. Искусство доказывания в состязательном уголовном процессе / В. В. Мельник; Акад. нар. хоз-ва при Правительстве Рос. Федерации М. : Дело , 2000 − 494, [1] с. − Библиогр. в конце кн.
76. Михеєнко М.М. Кримінальний процес України: Підручник: Підручник для юрид. вищ. закладів освіти і фак.. / М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь. - 1999. – 536 с.
77. Мілютін А.Є. Проблеми проведення оперативних закупок наркотичних засобів органами внутрішніх справ та використання їх результатів у кримінальному процесі в світлі прецедентної практики Європейського Суду з прав людини [електронний ресурс] / А.Є. Мілютін // Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/2406.
78. Мотовиловкер Я.О. Некоторые аспекты проблемы уголовно-процессуальных гарантий / Я.О. Мотовиловкер // Гарантии прав личности в социалистическом уголовном праве и процессе. – Ярославль. – 1972. – Вып. 4. – С. 3–16.
79. Мотовиловкер Я. О. Показания и объяснения обвиняемого как средство защиты в советском уголовном процессе / Я.О. Мотовиловкер – М.: Госюриздат. – 1956. – 180 с.
80. Мотовиловкер Я.О. О принципах объективной истины, презумпции невиновности и состязательности процесса / Я.О. Мотовиловкер. – Ярославль: Изд-во Ярослав. гос. ун-та. – 1978. – 134 с.
81. Нажимов В.П. Дискуссионные вопросы учения о принципах советского уголовного процесса / В.П. Нажимов // Вопросы организации суда и осуществления правосудия в СССР. – Калининград: Изд-во Калинингр. ун-та. – 1975. – № 4. – С. 3–35.
82. Наказ Міністра Внутрішніх Справ України №75 від 18 лютого 2008 р. [електронний ресурс] / Режим доступу: http://noviny.narod.ru/VV-00000027.html.
83. Научно-практическая конференция «Правовая и криминологическая оценка нового УПК РФ» // Государство и право. – 2002. – № 9.
84. Николайчик В. М. Уголовный процесс США / В.М. Николайчик – М.: Наука. – 1981. – 224 с.
85. Новосельцев С.П. Презумпция невиновности: структура и правовое содержание формулы. Учеб. пособие / С.П. Новосельцев. – Красноярск: Сиб. юрид. ин-т МВД России. – 2001 – 68 с.
86. Окунева Д. Присяжные оправдатели [електронний ресурс] / Д. Окунева // Центр содействия реформе уголовного правосудия. – Режим доступу: http://www.prison.org/smi/15052006.shtml
87. Орлов Ю.К. Основы теории доказательств в уголовном процессе: Науч.-практ. пособие / Ю. К. Орлов М. : Проспект, 2000 – 138, [2] с.
88. Пастухов М.И. Реабилитация невиновных: основы правового института / М.И. Пастухов – Минск: Изд-во БГУ. – 1993. – 128с.
89. Пашин С. А. Проблемная лекция. Доказательства в уголовном процес се [електронний ресурс] / С.А. Пашин // Права человека в России. – Режим доступу: http://www.hro.org/editions/lections/10.htm.
90. Пашин С. Присяжные обвинители [електронний ресурс] / С. Пашин // Новые известия. – 2004. – 8 апреля. – Режим доступу: http://www.newizv.ru/ news/?id_news=5812&date=2004-04-08.
91. Перекрест В. Террориста оправдали присяжные [електронний ресурс] / В. Перекрест // Известия. – 2006. – 6 мая. Режим доступу: http://www.izvestia.ru/ osetia/article549178/
92. Петров И.В. Государство и право Древней Руси / И.В. Петров – СПб.: Изд-во Михайлова В.А. – 2003 (ГИПК Лениздат) – 412 с. – Библиогр.: с. 319-412.
93. Петрухин И.Л. О толковании сомнений в пользу обвиняемого // И.Л. Петрухин. Вопросы предупреждения преступности. – Вып. 2. – М.: Юрид. лит., 1965. – № 2. – С.41-51.
94. Петрухин И.Л. Обязанность доказывания / И.Л. Петрухин // Теория доказательств в советском уголовном процессе. Отв. Редактор Н.В. Жогин, изд. 2-е исправленное и дополненное. – М.: Юридическая литература. – 1973. – 736 с.
95. Петрухин И.Л. Презумпция невиновности – конституционный принцип советского уголовного процесса / И.Л. Петрухин // Сов. государство и право. – 1978. – № 12. – С. 18–26.
96. Петрухин И.Л. Теоретические основы реформы уголовного процесса в России. Ч.1 / И.Л. Петрухин – М.: ТКВелби. – 2004. – 569 с.
97. Петрушевский Д.М. Очерки из истории английского государства и общества в средние века. Изд.4, исп. и доп. / Д.М. Петрушевский – М. – 1937. – 228 с.
98. Петрушевский Д.М. Памятники истории Англии XI-XIII вв.: Русские и латинские тексты Великой Хартии вольностей и др. документов / Д.М. Петрушевский. – М. – 1936. – 240 с.
99. Печников Г.А. Вопросы презумпции невиновности и истины в уголов-ном процессе / Г.А. Печников // Юридический журнал. – 2003.– № 2. – С. 214–222.
100. Плевако Ф.Н. Избранные речи / Ф. Н. Плевако // Сост. Р. А. Маркович. Отв. ред. и автор предисловия Г. М. Резник. – М.: Юрид. лит-ра. – 1993. – 544 с.
101. Подоляк В. Право свідка на правову допомогу: Pro Et Contra / В. Подоляк // Юридична газета. – 2005. – №19 (55). – С.1.
102. Познышев С.В. Элементарный учебник русского уголовного процесса [електронний ресурс] / С.В. Познышев – М. – 1913. // Режим доступу: http://allpravo.ru/library
103. Полянский Н.Н. Вопросы теории советского уголовного процесса / Н.Н. Полянский; под ред. Д.С. Карева. – М.: Изд-во Моск. унта. – 1956. – 271 с.
104. Полянский Н.Н. Доказательства в иностранном процессе / Н.Н. Полянский. – М.: Изд-во Министерства юстиции СССР. – 1946. – 156 с.
105. Полянский Н.Н. К вопросу о презумпции невиновности в советском уголовном процессе / Н.Н. Полянский // Советское государство и право. – 1949. – №9. – С.57-64.
106. Полянский Н.Н. Очерки развития советской науки уголовного процесса / Н.Н. Полянский. – М.: Изд-во АН СССР. – 1960. – 212 с.
107. Полянский Н.Н. Судьба процессуальных гарантий личной свободы во Франции / Н.Н. Полянский. – М., Л.: Изд-во АН СССР. – 1946. – 83 с.
108. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 лютого 2000 р. [електронний ресурс] / офіційний сайт Верховного Суду України // Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/3adf2d0e52f68d76c2256c080037bac9/9dad 4959e172e9cd88256df00073f8ac?OpenDocument.
109. Постановление Конституционного суда РФ от 28.10.96 N 18-п по делу о проверке конституционности статьи 6 уголовно-процессуального кодекса РСФСР в святи с жалобой гражданина О. Сушкова [електронний ресурс] / Конституционный суд РФ // Режим доступу: http://www.lawrussia.ru/texts/legal_273/do c273a852x504.htm.
110. Права людини в Україні – 2004. Доповідь правозахисних організацій [електронний ресурс] / За ред. Є. Захарова, І.Рапп, В.Яворського. / Українська Гельсинська спілка з прав людини. – Харків: Фоліо. – 2005. – 332 с. / Режим доступу: http://www.khpg.org.ua/index.php?id=1124785374
111. Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку: Постанова Пленуму Верховного Суду України // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 11-16.
112. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. – К.: Видавничий дім «Скіф», 2006. – С. 9-15.
113. Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства: Постанова Пленуму Верховного Суду України // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. – К.: Видавничий дім «Скіф», 2006. – С. 21-31.
114. Радищев. А.Н. Особые мнения: О праве подсудимых отводить судей и выбирать себе защитника / А.Н. Радищев // Юридические произведения прогрессивных русских мыслителей: Вторая половина XYIII века / Под общ. ред. С.А. Покровского. – М.: Гос. изд-во юрид. лит. – 1959. – С. 558-575.
115. Резник Г.М. Суд присяжных не имеет себе равных как средство преодоления пассивности и безразличия людей [електронний ресурс] / Г.М. Резник // Адвокатура в России. – Режим доступу: http://www.advokatrus.ru/doc/946
116. Рекомендация Судебной палаты по информационным спорам при президенте Российской Федерации о применении принципа презумпции невиновности в деятельности журналистов № 2(11) от 24 декабря 1997 р. [електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.sergo.msk.ru/court/bul4/bul410.htm
117. Рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) // Офіційний вісник України. – №47. – 2000. – Ст. 2045.
118. Рішення Конституційного Суду України N 14-рп/2003 від 8 липня 2003 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положення статті 150 Кримінально-процесуального кодексу України стосовно тяжкості злочину (справа про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.legal.com.ua/document/kodeks/0CH56014C H50710-03.html.
119. Розин Н.Н. Уголовное судопроизводство: Пособие к лекциям / Н.Н. Розин, орд. проф. Том. ун-та. – 3-е изд., пересмотр. – Петроград: Изд. юрид. кн. скл. «Право». – 1916. – 603 с. – репринтная копия.
120. Слинько С.С. Оцінка змін у судовій практиці щодо застосування до затриманих осіб запобіжних заходів / С.С. Слинько // Судова апеляція. – 2006. – № 3.
121. Савицкий В.М. Гарантия – презумпция невиновности / В.М. Савицкий// Лит. газета. – 1988. – 4 дек (№ 45). – С.12.
122. Савицкий В.М. Презумпция невиновности / В.М. Савицкий – М.: Норма. – 1997. – 120 с.
123. Садыков Ф. Я – за суд присяжных / Ф.Я. Садыков // Российская юстиция. – 1999. – № 11.
124. Садыков Ф. Я – против суда присяжных / Ф.Я. Садыков // Российская юстиция. – 1997. – № 1.
125. Сахарова Л.В. Прекр