ЗАХИСНИК ЯК СУБ’ЄКТ ДОКАЗУВАННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………………...... 3
РОЗДІЛ 1. Захисник у кримінально - процесуальному доказуванні 11
1.1. Поняття, предмет та межі кримінально-процесуального доказування 11
1.2. Місце захисника в системі суб’єктів кримінально - процесуального доказування 44
Висновки до розділу 58
РОЗДІЛ 2. Правові та морально-етичні аспекти діяльності захисника у
кримінально - процесуальному доказуванні 60
2.1. Правові аспекти діяльності захисника у кримінально - процесуальному доказуванні 60
2.2. Морально-етичні аспекти діяльності захисника в кримінально -
процесуальному доказуванні 93
Висновки до розділу 127
РОЗДІЛ 3. Роль захисника у збиранні доказів в Україні та в інших зарубіжних країнах 131
3.1. Роль захисника у збиранні доказів в кримінальному процесі України 131
3.2. Участь захисника у збиранні доказів у кримінальному процесі зарубіжних країн 161
Висновки до розділу 192
ВИСНОВКИ 194
ДОДАТКИ 198
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 219

ВСТУП

Актуальність теми. Важливим завданням на шляху становлення правової держави є зміцнення законності, забезпечення дотримання прав людини під час провадження у кримінальних справах. Судово-правова реформа передбачає створення високоефективної системи кримінального судочинства, яка надасть можливість успішно поєднувати діяльність державних органів з розкриття злочинів та вирішення кримінальних справ з охороною прав й законних інтересів осіб, котрі затримані за підозрою у вчиненні злочину або яким пред’явлено обвинувачення. Відповідно до пунктів 2, 4 ст. 129 Конституції України судочинство повинно здійснюватися на основі змагальності й рівноправності сторін. Реалізація цього принципу створює максимально сприятливі умови для встановлення істини та винесення справедливого вироку.
Соціально-економічні перетворення останніх років і процес реформування кримінального судочинства надали потужний імпульс об’єктивній необхідності дослідження важливих питань кримінально-процесуального доказування, зокрема ролі у ньому захисника.
Захисник бере участь у кримінальному провадженні не тільки для того, щоб допомогти затриманим, підозрюваним, обвинуваченим, підсудним і засудженим у захисті їх правових інтересів, надати їм кваліфіковану юридичну допомогу, не допустити фальсифікації доказів, використання недозволених методів провадження слідства, нейтралізувати обвинувальний ухил досудового слідства тощо, а й для того, щоб виконати одну з функцій держави – захист законних прав і свобод своїх громадян.
За часи Радянської України участь захисників у кримінальному процесі, а тим більше в кримінально-процесуальному доказуванні, багато в чому мала формальний характер.
Згідно з чинним законодавством сторона обвинувачення на стадії досудового розслідування має потужний арсенал засобів із збирання доказів, а можливості сторони захисту – досить обмежені. Внаслідок цього роль захисника у кримінальному процесі зводиться, в основному, до того, щоб виявити недоліки роботи слідчого.
До цього часу в юридичній літературі ретельно розглядалась діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді із збирання, перевірки та оцінки доказів. Увагу цій проблемі приділяли Р.С. Бєлкін, О.М. Ларін, Б.Д. Новиков, М.Д. Сілагадзе, М.С. Строгович, Ю.І. Стецовський, Ф.Н. Фаткуллін та інші вчені. В роботах більшості дослідників основна роль захисника розглядалася у сприянні слідчому та суду в усуненні прогалин досудового та судового слідства і у подоланні обвинувального ухилу. Однак, у захисника є ще одне, не менш важливе завдання – отримання максимальної інформації, яка виправдовує підзахисного та необхідна для забезпечення реальної змагальності у суді.
Деякі автори, зокрема, С.Я. Аврах, О.Я. Баєв, Л.М. Васильєв, В.П. Нагимов та інші, розглядали окремі форми участі захисника у кримінально-процесуальному доказуванні: участь в провадженні слідчих дій, заявленні клопотань, які спрямовані на збирання доказів, їх подання. Між тим форми участі захисника у збиранні, перевірці та оцінці доказів тісно пов’язані та переплітаються між собою. Від реалізації однієї залежить можливість здійснення іншої.
У наукових працях А.М. Ведерникова, А.В. Долгушина, А.В. Капустіна, І.А. Лібуса, А.О. Машовця, Т.В. Хорхіна висловлювалися пропозиції щодо наділення захисника правом самостійно збирати докази. Однак, сьогодні цьому немає достатньо чіткого обґрунтування. Не розроблені шляхи та методи самостійної діяльності захисника із збирання доказів.
Важливе значення для розроблення питань участі захисника у кримінально-процесуальному доказуванні мають праці таких вчених, як Т.В. Варфоломєєвої, Д.М. Ватмана, В.І. Галагана, Ю.М. Грошевого, О.В. Долгушина, А.Я. Дубинського, З.З. Зінатулліна, Я.П. Зейкана, А.Ф. Коні, М.В. Костицького, В.С. Кузьмічова, О.М. Ларіна, В.К. Лисиченка, Є.Д. Лук’янчикова, П.А. Лупинської, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, О.Д. Святоцького, М.І. Сірого, М.С. Строговича, С.М. Стахівського, Л.Д. Удалової, О.Л. Ципкіна, М.І. Чвьорткіна, В.К.Шкарупи, О.Г. Яновської та ін.
Однак наукове дослідження процесуального становища захисника, організації і здійснення його професійної діяльності у кримінально-процесуальному доказуванні є недостатнім. Його діяльність у кримінальному судочинстві регулюється тільки в найзагальніших рисах, в основному, без конкретизації повноважень, відповідальності, без чіткого визначення критеріїв законності та допустимості дій адвоката-захисника.
Далеко не всі аспекти проблеми належним чином вивчені, а деякі базуються на застарілому законодавстві й узагальненні слідчої та судової практики минулих років. Не проаналізовано досвід участі захисника у кримінально-процесуальному доказуванні на різних стадіях кримінального процесу. Вимагає вдосконалення кримінально-процесуальне законодавство з цього питання. Робота над проектом КПК України, Законом України “Про адвокатуру” вимагає комплексного наукового дослідження діяльності захисника у кримінально-процесуальному доказуванні. Зокрема, спірними залишаються питання щодо його участі в слідчих діях, заявленні клопотань, які спрямовані на збирання доказів, їх поданні захисником тощо.
Наведені обставини зумовлюють актуальність даної теми та необхідність її розроблення у рамках дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження спрямований на виконання основних положень Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376, постанов Верховної Ради України “Про концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 року, “Про дотримання правоохоронними органами України конституційних гарантій та законності в забезпеченні прав і свобод людини” від 23 березня 2000 року.
Тема дослідження відповідає Пріоритетним напрямкам дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність ОВС на період 2004-2009 рр. (наказ МВС України від 5 липня 2004 р. № 755), затверджена Вченою радою Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 58 від 23 січня 2004 р.) і виконана відповідно до планів НД і ДКР Київського національного університету внутрішніх справ та науково-дослідної роботи кафедри кримінального процесу університету.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в узагальненні, систематизації і поглибленні розвитку наукових уявлень про захисника як суб’єкта доказування в кримінальному процесі; обґрунтуванні необхідності розширення його прав у збиранні доказів, визначенні меж його участі в кримінально-процесуальному доказуванні та розробленні на цій основі рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення правового статусу захисника та його діяльності при здійсненні правосуддя.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення завдань, серед яких є такі:
- розкрити та узагальнити поняття “кримінально-процесуальне доказування” його предмет та межі;
- визначити місце захисника серед учасників кримінально-процесуального доказування;
- з’ясувати правову природу діяльності захисника у процесі збирання, перевірки та оцінки доказів та їх джерел;
- розкрити морально-етичні аспекти участі захисника в кримінально-процесуальному доказуванні, його права і обов’язки;
- встановити роль захисника у збиранні доказів у різні історичні періоди, в тому числі й у зарубіжних країнах;
- виокремити чинники, що впливають на ефективність участі захисника в збиранні доказів згідно з чинним законодавством України;
- обґрунтувати перспективи розвитку правового становища захисника на етапі збирання доказів з урахуванням досвіду зарубіжних країн;
- розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання участі захисника у кримінально-процесуальному доказуванні.
Об’єктом дослідження є кримінально-процесуальні відносини у сфері доказування в кримінальному процесі у зв’язку з участю у ньому захисника.
Предметом дослідження є діяльність захисника як суб’єкта доказування в кримінальному процесі.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у дисертації мети і завдань, з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Під час дослідження застосовувалися загальнонаукові (аналіз і синтез, узагальнення, абстрагування та ін.) і спеціальні методи пізнання: метод системного аналізу, який дав можливість розглянути кримінально-процесуальні відносини у сфері доказування у зв’язку з участю у ньому захисника як систему пов’язаних між собою елементів; формально-юридичний метод – використовувався при аналізі норм Конституції України, кримінально-процесуального законодавства України, Закону України “Про адвокатуру”, постанов Пленуму Верховного Суду України; порівняльний метод було застосовано при аналізі особливостей діяльності захисника у кримінально-процесуальному доказуванні таких країн як Франція, Німеччина, США, Англія, Росія та ін.; структурний метод дозволив вивчити структуру і зміст кримінально-процесуального доказування; формально-логічний метод застосовувався для визначення понятійного апарату за темою дослідження; статистичний метод використовувався для аналізу й узагальнення емпіричної інформації, що стосується теми дослідження; соціологічні методи (анкетування й інтерв’ювання) застосовувались при вивченні і узагальненні практики, при опитуванні працівників слідчих органів України, адвокатів. Використання методу моделювання і прогнозування дало можливість сформулювати конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України, Закону “Про адвокатуру України”. Названі методи використовувались в роботі у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту та об’єктивність дослідження й істинність отриманих наукових результатів.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, міжнародно-правові документи, нормативні акти з кримінального і кримінально-процесуального права дореволюційного та сучасного періоду, постанови Пленуму Верховного Суду України, законодавство зарубіжних країн у його історичному розвитку (Франції, Німеччини, Англії, США та інших), а також наукові розробки у галузі кримінального, кримінально-процесуального права, загальної теорії права, соціології та психології.
Емпіричну базу дослідження склали результати анкетування за спеціально розробленою автором анкетою 220 адвокатів міських і обласних колегій адвокатів центральних, західних і східних регіонів України; дані вивчення й узагальнення 150 кримінальних справ, розглянутих судами вказаних регіонів України. Було проінтерв’ювовано 157 слідчих районних управлінь ГУ МВС України у місті Києві та слідчих підрозділів обласних управлінь МВС України східних, центральних і західних регіонів з метою виявлення їх ставлення до розширення прав захисників у збиранні доказів. Використовувався також власний досвід дисертанта, набутий під час роботи слідчим.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що робота є першим в Україні монографічним дослідженням, в якому комплексно та цілісно розглянуто діяльність захисника як суб’єкта доказування. В дисертації вперше у вітчизняній науці кримінального процесу з використанням методологічних положень теорії кримінально-процесуального права, сучасних підходів до розуміння захисту прав і свобод людини і громадянина, розкриті й висвітленні суперечності законодавчого забезпечення участі захисника у кримінально-процесуальному доказуванні, запропоновані шляхи їх подолання.
Проведені дисертантом дослідження дали можливість обґрунтувати такі основні положення:
вперше:
запропоновано авторське визначення поняття “неповторювані слідчі дії”, а саме: це слідчі дії, до яких відносяться огляди, експертизи, пред’явлення для впізнання, які не можуть бути повторно проведені через загрозу втрати їх доказової сили, також допити потерпілих, свідків, експертів, котрі не зможуть з’явитися до суду для дачі показань;
обґрунтовано необхідність доповнення КПК України ст. 481 “Участь захисника у неповторюваних слідчих діях” та запропоновано авторську редакцію цієї статті, в якій передбачені права та обов’язки захисника під час проведення таких слідчих дій;
доведено, що главу 5 КПК України “Докази” слід доповнити нормою “Кримінально-процесуальне доказування”;
обґрунтовано розширення кола осіб, які несуть кримінальну відповідальність за неправдиві показання за ст. 384 КК України, включивши до них захисника;
сформульовано необхідність прийняття Закону України “Про Муніципальну (державну) адвокатуру” та створення Державного фонду для оплати праці захисника за призначенням;
удосконалено:
поняття “кримінально-процесуальне доказування”, “адвокатська таємниця”, “предмет доказування”;
пропозиції щодо необхідності вдосконалення порядку оплати праці адвоката при виконанні доручень державних органів під час розслідування кримінальної справи;
положення щодо закріплення в КПК України права захисника ставити запитання особам, які беруть участь у провадженні слідчих дій, на загальних підставах;
набуло подальшого розвитку:
морально-етичні аспекти участі захисника в кримінально-процесуальному доказуванні;
наукова позиція щодо необхідності розширення способів збирання доказів та їх процесуальних джерел;
пропозиція про можливість та доцільність наділення захисника правом на проведення “паралельного розслідування” як способу виявлення необхідної інформації у кримінальній справі.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації сформульовано та обґрунтовано висновки й пропозиції, що сприятимуть вдосконаленню науково-дослідної роботи, активізації навчання спеціалістів та підвищенню ефективності діяльності органів дізнання та досудового слідства, захисників щодо участі у кримінально-процесуальному доказуванні в процесі розслідування кримінальних справ.
На користь практичного значення викладених у роботі висновків і пропозицій свідчить їх використання:
у науково-дослідній сфері – сформульовані та викладені положення, узагальнення, висновки і рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення для науки кримінального процесу та практики застосування процесуальних норм. Крім того, вони можуть стати основою для подальших наукових розробок щодо участі захисника у кримінально-процесуальному доказуванні;
в законотворчій роботі – при внесенні змін та доповнень до КПК України і під час вдосконалення проекту КПК України, Закону України “Про адвокатуру” (лист про провадження в законодавчий процес від 20 березня 2008 року № 13/6-3562);
у навчальному процесі – при підготовці посібників з курсу “Кримінальний процес”, а також розробці лекцій і навчально-методичних матеріалів, проведення семінарських і практичних занять з дисципліни “Кримінальний процес України” (акт впровадження Київського національного університету внутрішніх справ від 25 жовтня 2007 року; акт впровадження Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ від 25 вересня 2007 року);
у правоохоронній діяльності – результати дослідження використовуються Головним слідчим управлінням МВС України (акт впровадження від 21 березня 2007 року) при проведенні занять в системі службової підготовки, а також на курсах підвищення кваліфікації працівників органів дізнання, досудового слідства МВС України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки й рекомендації неодноразово доповідалися на розширених засіданнях кафедри кримінального процесу Київського національного університету внутрішніх справ. Головні результати та пропозиції дисертаційного дослідження оприлюднювались на міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема: “Запорізькі правові читання” (30 червня 2004 р., м. Запоріжжя); “Наука і освіта 2005” (7-21 лютого 2005 р., м. Дніпропетровськ); “Треті юридичні читання” (25-26 квітня 2007 р., м. Київ).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження опубліковані автором у п’яти наукових статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та у трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять шість підрозділів, висновків, 17 додатків та списку використаних джерел (252 найменування). Загальний обсяг роботи становить 235 сторінок, з яких основного тексту 197 сторінок, додатки на 21 сторінках, список використаних джерел на 17 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На підставі проведених досліджень теоретичних та практичних проблем участі захисника в кримінально-процесуальному доказуванні, виконаного на підставі аналізу як вітчизняного так і зарубіжного законодавства, практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць дозволило зробити слідуючи висновки, сформулювати пропозиції законодавчого характеру, рекомендації практичним робітникам.
1. Елементами кримінально-процесуального доказування виступають: збирання доказів та їхніх процесуальних джерел, перевірка доказів та їх джерел, оцінка доказів та їх процесуальних джерел, обґрунтування висновку і прийняття законного й процесуального рішення у справі.
2. Главу 5 КПК України «Докази» доповнити нормою у наступній редакції: «Кримінально-процесуальне доказування полягає у збиранні, перевірці й оцінці доказів та їх процесуальних джерел у їх сукупності, формуванню обґрунтованого висновку та прийнятті законного й процесуального рішення з метою встановлення істини у кожній розслідуваній кримінальній справі».
3. Захисник як суб’єкт кримінально-процесуального доказування – це особа з певними повноважені, яка представляє і відстоює законні інтереси підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, надаючи вказаним особам юридичну допомогу в реалізації їх прав.
4. Запропоновано внести зміни до п. 4 ст. 48 КПК України щодо права захисника ставити питання особам, які беруть участь у провадженні цих слідчих дій, у загальному порядку (перед закінченням дії, при цьому не запитуючи дозволу слідчого).
5. Визначено поняття «неповторювані слідчі дії». Неповторювані слідчі дії - це слідчі дії, до яких відносяться огляди, експертизи, впізнання, які не можуть бути повторно проведені через загрозу втрати їх доказової сили, а також допити потерпілих, свідків, експертів, котрі не зможуть з’явитися до суду для дачі показань.
6. Обґрунтовано доповнення КПК України ст. 48¹ «Участь захисника в неповторюваних слідчих діях», яку викласти в наступній редакції:
“З моменту допуску до участі у справі участь захисника у неповторюваних слідчих діях є обов’язковою, крім випадків:
1) коли є обставини, які згідно зі ст. 61 КПК України виключають його участь у справі;
2) коли він відмовився від участі у справі.
Захисник має право: звертатися із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні неповторюваної слідчих дій; робити заяви, заяви пов’язані з з’ясуванням істини у справі; заявляти клопотання щодо обставин справи.
Захисник не вправі розголошувати дані, які йому стали відомі у зв’язку з участю при провадженні неповторюваних слідчих дій без дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді.
Примітка: Неповторювані слідчі дії - це слідчі дії до яких відносяться огляди, експертизи, пред’явлення для впізнання, які не можуть бути повторно проведені через загрозу втрати їх доказової сили, також допити потерпілих, свідків, експертів, котрі не зможуть з’явитися до суду для дачі показань”.
7. Запропоновано врегулювати порядок оплати праці захисників за призначенням, який повинен формуватися з держбюджету в органах судової адміністрації та прийняти закон про Муніципальну (державну) адвокатуру і створити Державний фонд.
8. Обґрунтовано, що у ч. 2 ст. 12 Закону України “Про адвокатуру” слід внести такі зміни: “оплата праці адвоката здійснюється за рахунок державного бюджету при виконанні доручень державних органів із здійснення захисту при провадженні кримінальної справи. Розмір гонорару повинен визначатися законом на рівні, який співвідноситься з прийнятими у державі ставками оплати праці працівникам правоохоронних органів в залежності від місця розгляду справи”.
9. Запропоновано внести доповнення до ст. 129 КПК України та викласти її в наступній редакції:
«Клопотання підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, а також потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників про виконання будь-яких слідчих дій слідчий зобов’язаний розглянути в строк не більше трьох діб і задовольнити їх, якщо обставини, про встановлення яких заявлені клопотання, мають значення для справи.
Клопотання про допит додаткових свідків, про витребування доказів, про включення додаткових фахівців до складу комісії для провадження експертизи, про приєднання до справи предметів і документів, що представляються і мають значення для встановлення істини в справі, підлягають задоволенню.
Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в клопотанні складається мотивована постанова.
Постанова слідчого про відмову в задоволенні клопотання, спрямованого на збирання доказів, проведення слідчих дій, що сприяють всебічному, повному і об’єктивному дослідженню обставин справи, може бути оскаржена до суду особою, якою це клопотання заявлялось, або законним представником цієї особи».
10. Запропоновано закріпити у розділі 2 глави 15 Кодексу про адміністративні порушення України статтю 185-12, яку викласти в наступній редакції:
«Ст. 185-12. Ухилення від виконання законних вимог захисника.
Невиконання посадовою особою законних вимог захисника про отримання необхідної для захисту інформації, -
тягне за собою накладання штрафу до п’яти неподаткових мінімумів доходів громадян».
11. Доведено внесення змін до ч. 1 ст. 9 Закону «Про адвокатуру», яку слід викласти в наступній редакції: «Адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та будь-яких відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків, з моменту безпосереднього звернення клієнта, незалежно від прийнятого адвокатом рішення про згоду надання юридичної допомоги чи відмову в ній».
12. Доповнити ч. 3 ст. 9 Закону «Про адвокатуру» і викласти в наступній редакції: «Адвокату … забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, крім необхідності запобігання вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, що може призвести до смерті або загибелі особи (осіб) …».
13. Доповнити ст. 9 Закону України "Про адвокатуру" окремою частиною наступного змісту:
«Відомості, які стали відомі захиснику під час його професійної діяльності і складають предмет адвокатської таємниці, не можуть бути доказами в кримінальних, цивільних, адміністративних та інших категоріях справ».
14. Обґрунтовано включення в коло суб'єктів злочину, що передбачає кримінальну відповідальність за неправдиві показання (ст. 384 КК України) й захисника, який може виступати посібником у даванні неправдивих показань учасниками процесу, в зв’язку з чим також має нести відповідальність за фальсифікацію доказів.
15. Доповнити п. 13 ч. 2 ст. 48 КПК України переліком способів збирання захисником відомостей в кримінальних справах, оскільки він може робити тільки ті дії, які передбачені в КПК. Пропонуємо закріпити у вказаній нормі закону положення про надання захиснику права самостійно здійснювати такі слідчі дії, як огляд предметів та документів на місці їх знаходження, відтворення обстановки і обставин події, впізнання, а також допит свідків за їх згодою. Буде цілком виправданим надати свідку право відмовитися від дачі показань захиснику або просити його провести допит під псевдонімом, якщо життю свідка загрожує небезпека, тим самим надати захиснику можливість самостійно збирати докази. Захисник вправі запрошувати фахівця для участі в проведенні ним дій. Отримані предмети та документи захисник вправі подавати безпосередньо органу дізнання, слідчому або суду на будь-якій стадії процесу шляхом надання цих предметів і документів та заявлення клопотань про приєднання їх до справи.
16. Обґрунтовано наділення захисника правом на проведення “паралельного розслідування” та запропоновано внести відповідні зміни до КПК України: «Паралельне розслідування - процесуальна діяльність захисника, направлена на самостійне провадження дій зі збору доказів та їх джерел способами, передбаченими законом».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аврах Я.С. Некоторые вопросы эффективности защиты в предварительном следствии / Вопросы эффективности советского уголовного процесса. - Казань, 1978.- С. 82-85.
2. Агутин А.В. Правовые и тактические аспекты частной сыскной деятельности: Дис…канд. юрид. наук.: - Нижний Новгород., 1996.- 192 с.
3. Адвокатура України Збірник офіційних нормативних актів / К.- 2000.- С. 13-16.
4. Азаров Ю.И. Деятельность следователя по доказыванию обстоятельств, характеризующих личность обвиняемого: Учебн. пособ.- К., 1991. - С. 7-10.
5. Александров П. О защите на предварительном следствии // Журнал министерства юстиции. - 1863. – № 11. - С. 234-235.
6. Алексеев Н.С., Даев В.Г., Кокорев Л.Д. Очерк развития науки советского уголовного процесса. - Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1980 – 251 с.
7. Анашкин Г.З. Адвокат. Права и проблемы. // Литературная газета. - 1969.- № 41.- С. 10-13.
8. Андерсен Патрік Р., Ньюленд Дональд Дж. Вступ до кримінального судочинства. - Вид. в-те.-Бостон.- Нью-Йорк:-Вид-во «Мак Троу Хілл», 1998.- С. 45-49.
9. Ария С.Л. Мир спасет доброта // Российская юстиция. - 1996.- № 2.- С. 49-51.
10. Ария С.Л. Записки адвоката, речи. - М., 2000. - С. 151-156.
11. Ария С.Л. О нравственных началах адвокатской деятельности // Российская юстиция. - 1996.- № 2.- С. 51-53.
12. Арсеньев В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1964. – 179 с.
13. Арсеньев В.Д. Истина, достоверность и обоснованность в следствии и судебных актах / Вопросы теории судебной экспертизы.: Сб. науч. тр. ВНИИСЭ. - М., 1979. - Вып. 39.- С. 18-25.
14. Арсеньев В.Д. О понятии и круге субъектов доказывания по уголовным делам / Теория и практика установления истины в правоохранительной деятельности. Сб. науч. тр.- Иркутск, 1985.- С. 27-31.
15. Архив Апеляційного суду м. Києва, справа № 9-3543/03.
16. Архив Калінінського районного суду м. Горлівка, справа № 81-1917/05.
17. Архив Корольовського районного суду м. Житомира, справа № 08008/04.
18. Архив Святошинського районного суду м. Києва, справа № 7564/04.
19. Архив Калінінського районного суду м. Донецька, справа № 80-1704/03.
20. Архив Голосіївського районного суду м. Києва, справа № 587/03.
21. Архив Шевченківського районного суду м. Києва, справа № 2740/00.
22. Архив Соломенського районного суду м. Києва, справа № 1-560/05.
23. Архив Шевченківського районного суду м. Києва, справа № 4509/02.
24. Асмус В.Ф. Учение логики о доказательстве и опровержении. - М., 1954.- 88 с.
25. Баев О.Я., Баев М.О. Участие защитника в производстве следственных действий (тактический аспект) / Уголовно-правовые проблемы борьбы с преступностью.- Калининград, 1995- С. 58-64.
26. Банин В.А. Предмет доказывания в советском уголовном процессе. – Саратов: Изд. Сарат.ун-та, 1981. – С. 24, 56.
27. Баркан C. Много ли прав у защитника // Сов. юстиция. - 1991. - № 1.- С. 34-35.
28. Барщевский М.Ю. Адвокат. Адвокатская фирма. Адвокатура.- М.: Белые альвы, 1995.- 206 с.
29. Белкин А.Р. Теория доказывания. Научн.-метод. пособ. - М.: Издательство НОРМА, 1999. – 429 с.
30. Белкин Р.С. Предмет, задачи и система советской криминалистики / Криминалистика: Учеб. пособ.; Под ред. Р.С. Белкина. – М., 1976.- 550 с.
31. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств. Сущность и методы. – М.: Наука, 1966.- 295 с.
32. Белкин Р.С. Теория доказательств в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1973. – 735 c.
33. Беседин А.В. Взаимодействие защитника со следователем в собирании доказательств на предварительном следствии / Проблемы повышения качества следствия в органах прокуратуры: (Мат. научно-методической конф.). - Саратов, 1994. - С. 116-120.
34. Бицадзе Б.Р. Актуальные проблемы реализации принципа гластности на предварительном следствии и в суде: Автореф. дисс… канд. юрид. наук.- М.,1991.- 16 с.
35. Бойков А.Д. Роль защитника в предупреждении преступлений. - М.: Юрид. лит., 1971. – С. 35-36.
36. Бойков А.Д. Что же мешает защите? // Литературная газета. - 1970.- № 6.- С. 9-11.
37. Бойков А.Д. Этика профессиональной защиты по уголовным делам.- М.,1978.- С. 61-66.
38. Бойков А.Д., Корнеева Л. М. Об участии защитника на предварительном следствии // Советская юстиция. - 1970. - № 19.- С. 7-9.
39. Бойков А.Д., Капинус Н.И. Адвокатура России.- М., 2000.– С. 41-44.
40. Большая энциклопедия Кирилла и Мефодія / http: mega.km.ru//lez2004/ecyclopedia/….
41. Бурлей Н. Защита на предварительном следствии // Судебная газета.- 1902. - № 46. – С. 5- 6.
42. Варфоломеєва Т.В, Гончаренко С.В. Науково-практичний коментар до Закону України «Про адвокатуру».- К.: Юрінком Інтер, 2003.- 432 с.
43. Васильев Л.М. Возрастание социальной ценности охраны прав обвиняемого – признак правовой культуры / Проблемы охраны прав и интересов обвиняемого. – Кемерово, 1983.- С. 17-19.
44. Васильев Л.М. Организация следственной работы (вопросы подготовки следователей и преодоление их профессиональной деформации). - Краснодар, 1983. - С. 11-38.
45. Ватман Д.П. Адвокатская этика. Нравственные основы судебного представительства по гражданским делам.- М.: Юрид.лит., 1977.- 95 с.
46. Ведерников А.Н. Актуальные вопросы участия защитника на стадии предварительного расследования (в свете судебной реформы): Дис… канд. юрид. наук. - М., 1990.- 186 с.
47. Ведерников А.Н. Актуальные вопросы участия защитника на стадии предварительного расследования (в свете осуществления судебной реформы): Автореф. дисс… канд. юрид. наук. - М., 1990.- 20 с.
48. Великобритания: Краткий справочник.- Лондон, 1977.- С. 15-17.
49. Вельяновский С. Экономические аспекты уголовной юстиции // СССР - Англия: юстиция и сравнительное правоведение / Материалы советско-английского симпозиума. - М., 1986. - С. 73-75.
50. Винберг А.И. Криминалистика: Введение в науку.- М., 1962.- С. 16-17.
51. Винберг А.И. Первая командировка // Литературная газета.- 1969. - № 44.- С. 12-13.
52. Владимиров Л.В. Учение об уголовных доказательствах. – Тула: Автограф, 2000.- 464 с.
53. Владимиров Л.Е. Учение о доказательствах. Части: общая и особенная. – СПб., 1990.- 400 с.
54. Воронцов В.В. Симфония разума.- М., 1977.- 662 с.
55. Выдря М.М. Участники судебного разбирательства и гарантии их прав.- Краснодар: Изд-во Краснодар.ун-та, 1979.- 101 с.
56. Вышинский А.Я. Теория судебных доказательств в советском праве. – М., 1950 – 308 с.
57. Гаврилов С.Н. Адвокатура в Российской Федерации.- М., 2000. - С. 120-129.
58. Гармаев Ю.П. Пределы прав и полномочий адвоката в уголовном судопроизводстве. Иркутск: Изд-во ИЮИ ГП РФ, 2003.- 77 с.
59. Гловацький І.Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі: Навч.посіб.- К.: Атіка, 2003.- 352 с.
60. Головко Л.В. Дознание и предварительное следствие в уголовном процессе Франции.- М.: СПАРК.-1995.- С.115-119.
61. Горський Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькинд П.С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе.- Воронеж, 1978.- 303 с.
62. Гриненко А.В., Кожевников Г.К., Шумилин С.Ф. Принцип презумпции невиновности и его реализация в досудебном уголовном процессе. – Харьков: Консум, 1997.- 96 с.
63. Гродзинский М.М. Кассационное и надзорное производство в советском уголовном процессе. – Изд. 2-е, доп. - М.: Госюриздат, 1953.- 231 с.
64. Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі. Наук.-практ. посіб. - К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. - 272 с.
65. Давид Р. Основные правовые системы современности.- М., 1988.- 496 с.
66. Давлетов А.А. Основы уголовно-процессуального познания. - Свердловск: Изд-во Ур. ун-та, 1991. – 149 с.
67. Даев В.Г. Участие защитника в уголовном деле с момента предъявления обвинения / Теория и практика установления истины в правоприменительной деятельности.- Иркутск, 1986.- С. 49-52.
68. Джаншиев Г.А. О защите на предварительном следствии // Русские ведомости. - 1894. - № 17. – С. 11-19.
69. Джинджер Энн Ф. Верховный Суд и права человека в США: Пер. с англ.- М., 1981.- 392 с.
70. Долгушин А.В. Развитие процессуальных условий реализации принципа состязательности в уголовном процессе: Дис… канд. юрид. наук. - М., 1995. – 189 с.
71. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя: правовые и организационные проблемы.- К., 1984.- 184 с.
72. Елистратов А. Идея государственного учреждения уголовной защиты. - Казань, 1903.- С. 37-41.
73. Евтеев М., Стешенко Л. Развитие законодательства об адвокатуре // Социалистическая законность.- 1972.- № 3.- С. 85-86.
74. Еникеев М.И., Черных Э.А. Психология следователя. - М. - 1988. - С. 38-40.
75. Заднепровский А. Принцип презумпции невиновности и адвокатская тайна // Юридическая практика.- 2004. - № 20.- С. 26-31.
76. Защита на предварительном следствии // Судебная газета. -1900. - № 30.- С. 8-12.
77. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі: Наук.-практ. посіб. – К.: Вища школа, 2002.- 271 с.
78. Зейкан Я.П. Право на захист у кримінальному процесі: Практ. посіб.- К.: Юридична практика, 2004.- 288 с.
79. Зинатуллин З.З. Уголовно-процессуальное доказывание. - Ижевск: Изд-во Удмурд. ун-та, 1993.- С. 60, 108, 122.
80. Ижнина Л.П. Участие адвоката-защитника на предварительном следствии (анализ советского законодательства и законодательства социалистических стран): Автореф. дис… канд.юрид. наук. - М., 1985.- 21 с.
81. Історія адвокатури України / Т.В. Варфоломеєва, О.Д. Святоцький, В.С. Кульчицький, З.М. Багринівський, Т.В.Кисельова, М.М. Михеєнко, О.Г. Пушенко, В.А. Чехович: Відповід. ред. Т.В. Варфоломієва.- К., Вид. «СМД -Студіо», 2002. - 286 с.
82. Каз Ц.М. Субъекты доказывания в советском уголовном процессе. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1968. – 68 с.
83. Капустин А.А. Реформа советского предварительного расследования - сущность, предпосылки, основные направления: Автореф. дис… канд. юрид. наук. - СПб., 1992.- 21 с.
84. Карнеева Л.М. Доказательства в советском уголовном процессе: Учеб. пособ. – Волгоград, 1988.- 65 с.
85. Квартин Ю. О гарантиях прав адвокатов // Соц. законность -1989.- № 9.- С. 56-57.
86. Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве. – М., 1995. – 128 с.
87. Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник.- К.: Юрінком Інтер, 2006. - 632 с.
88. Колбиков А.С. Законность - конституционный принцип советского уголовного судопроизводства. - М., 1979. - С. 156-159.
89. Колбиков А.С. Законодательство об уголовном судопроизводстве и понятие теории доказательств. – М., 1981.- С. 48-49.
90. Козырев Г.Н. Взаимодействие следователя с защитником - адвокатом в предварительном расследовании: Лекция. - Горький, 1990. - С. 11, 26, 41.
91. Кони А.Ф. Избранные произведения: В 2-х томах.- М.,1959.- Т.1.- 627 с.
92. Кони А.Ф. Нравственные начала в уголовном процессе. Собрание сочинений в 8-ми томах. - М.: Юрид. лит., 1967. - Т. 4. – 543 с.
93. Конституции буржуазных государств: Учебн. пособие.- М., 1982.- 407 с.
94. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р (із змінами і доповненнями внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV). – К.: Атіка, 2006. – 64 с.
95. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. - 1997-2001.- К.: Юрінком Інтер, 2002.- С. 210-216.
96. Костін М. Поняття «доказування» у кримінальному процесі України // Право України.- 2004.- № 1.- С. 146-150.
97. Корчева Т.В. Проблеми діяльності захисника в досудовому провадженні та в суді першої інстанції: Автореф. дис… канд.юрид. наук. - Х., 2006.- 21 с.
98. Кримінальний кодекс України // Кодекси України.  К., 2002.  № 1.  240 с.
99. Кримінально-процесуальний кодекс України // Кодекси України.  К., 2002.  № 1.  292 с.
100. Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект підготовлений народними депутатами України: В.Т. Маляренком, Ю.М. Грошевим та ін.. – К., 2001. – 290 с.
101. Купрішин В., Сусло Д. На сторожі прав трудящих та інтересів держави. - К., 1973. – 190 с.
102. Курдова А.В. Защитник обвиняемого в уголовном процессе США: Автореф. дис…канд. юрид. наук.- М., 1998. – 18 с.
103. Курдова А.В. Право малоимущих обвиняемых на защиту в уголовном процессе США // Государство и право. - 1995.- № 7.- С. 6-9.
104. Курылев С.В. Основы теории доказывания в советском правосудии.- М., 1976.- 207 с.
105. Курс советского уголовного процесса: Общая часть / Под. ред. А.Д. Бойко, И.И. Карпеца. - М.: Юрид лит., 1989.- 638 с.
106. Ларин А.М. Доказывание на предварительном расследовании в советском уголовном процессе: Дис. …. канд. юрид. наук.- М. 1961.- 217 с.
107. Ларин А.М. Работа следователя с доказательствами. - М.: Юрид. лит.- 1966. – 156 с.
108. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции.- М.: Юрид. лит., 1986. - 160 с.
109. Ларин А.М., Мельникова Э.Б., Савицкий В.М. Уголовный процесс России: Лекции-очерки / Под ред. В.М. Савицкого. - М., 1997.- 324 с.
110. Ленин В.И. Субъективная логика или учение о понятии. Полн. собр. соч.: В 5 томах. - Изд. 5. - Т. 29.- С. 152, 154.
111. Либус И.А. Презумпция невиновности в советском уголовном процессе: Автореф. дисс… канд. юрид. наук. – Ташкент, 1983. – 26 с.
112. Либус И.А. Защита в уголовном процессе / Перестройка и адвокатура. Научные и практические проблемы уголовного судопроизводства. - Ижевск, 1989. - С. 119-122.
113. Либус И.А. Об эффективности деятельности защитника в стадии предварительного следствия. - Ташкент, 1971. - С. 46-67.
114. Лившиц В.Л. Обвинительный уклон (Истоки и пути преодоления) / Закон и ведомственные нормативные акты в СССР. – Труды по правоведению.- М., 1989. - Вып. № 46. - С. 143-148.
115. Лисиченко В.К., Когутич І.І. Негативні обставини та їх значення в розслідуванні злочинів: Монографія. –К.: ДІЯ, 2002. – 182 с.
116. Лобанов А.П. Правовые и организационные отношения следователя и лица, производящего дознание с адвокатом-защитником: Дис... канд. юрид. наук. - М.- 1992. – 193 с.
117. Лубенский А.И. Предварительное расследование по законодательству капиталистических государств. - М: Юрид. лит.- 1977. – 160 с.
118. Лубшев Ю.Ф. Смягчающие вину обстоятельства в руках защитника // Российская юстиция.- 1996.- № 10.- С. 43-48.
119. Лубшев Ю.Ф. Адвокат в уголовном деле. - М.: Манускрипт, 1999. – 408 с.
120. Лупинская П.А. Доказывание в советском уголовном процессе: Учебное пособие. – М., 1966. – 102 с.
121. Лупинская П.А. Оценка доказательств. // Уголовно-процессуальное право Российской Федерации. - М., 1998.- 696 с.
122. Макарова З.В. Обязанности адвоката-защитника по доказыванию / Проблемы укрепления социалистической законности и правопорядка. – Куйбышев, 1982 . - С. 115-119.
123. Маклинский П.О защите на предварительном следствии // Журнал Министерства юстиции. -1863 - декабрь. - С. 466-469.
124. Маляренко В.Т. Про інститут понятих в кримінальному процесі України // Вісник Верховного Суду України. – 2001. - № 3 (25). - С. 22-27.
125. Маркс К., Энгельс Ф. Заметки о новейшей прусской цензурной инструкции. Соч.- Изд. 2-е. - В 30 т.- Т. 1.- С. 14-22.
126. Маршунов М.Н. Некоторые особенности доказывния в условиях обновления Основ Уголовного судопроизводства // Труды по правоведению. - Тарту, 1989.- Вып. № 849.- С. 15-18.
127. Машовец А.О. Принцип состязательности и его реализация в предварительном следствии: Автореф дис... канд. юрид. наук. - Екатеринбург, 1994. – 24 с.
128. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права // Права людини в Україні (інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-американського бюро захисту прав людини). – К., 1998. – Вип. 21. – С. 42-43.
129. Международный конгресс криминалистов// Новое время.- 1902. - № 9522.- С. 3-8.
130. Международный конгресс криминалистов// Новое время.- 1902. - № 9523. - С. 2-6.
131. Меженцева А.Я. Ходатайства в советском уголовном процессе // Вопросы борьбы с преступностью. - М., 1982. - Вып. № 37.- С. 86-90.
132. Миньковский Г.М. Пределы доказывания в советском уголовном процессе - М., 1956.- 113 с.
133. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. – К., 1984. - 134 с.
134. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
135. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні. Вибрані твори.- К., 1999. – 240 с.
136. Михеєнко М.М., Молдован В.В., Шибіко В.П. Кримінально-процесуальне право / Тези лекцій, задачі, ділові ігри. – К.: Вентурі, 1997. – 352 с.
137. Мишин А. А., Власихин В. А. Конституция США: Политико-правовой комментарий. - М., 1985. – 334 с.
138. Молдаван А.В. Кримінальний процес: ФРН, Франція, Англія, США: Навч. посіб.- К., 2005. – 352 с.
139. Нагимов М.М. Процессуально-психологические особенности допроса потерпевшего в советском уголовном процессе: Дис… канд. юрид. наук. - Ташкент. - 1986. – 202 с.
140. Надирашвили Ш.А. Установка и деятельность.- Тбилиси, 1987.- С. 341-343.
141. Нажимов В.П. Об уголовно-процессуальных функциях // Правоведение. – 1973. - № 3.- С. 75-79.
142. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: Хрінком Інтер, 1997. – 621 с.
143. Нестеров В. Адвокатура смутных времен.- Владивосток., Золотой рог.- 1998.- № 96.- С. 15-19.
144. Николайчик Н. Уголовное правосудие в США //Экономика, политика, идеология. – 1995. - № 2. - С. 84-88.
145. Николайчук В.М. Уголовный процесс США. - М., 1981. - С. 87-99.
146. Новиков Б.Д. Психологические особенности возникновения профессиональной деформации сотрудников ИТУ: Дис… канд. психол. наук. - Тверь, 1993. – 199 с.
147. Нор В.Т. Проблеми теорії та практики судових доказів. – Львів, 1978.- 112 с.
148. О защите на предварительном следствии // Русские ведомости. - 1894. - № 22. - С. 34-36.
149. Обрізан Н.М. Роль держави в здійсненні функції захисту // Право України. - 2004. - № 8.- С. 86-88.
150. Обрізан Н.М. Повноваження захисника на досудових стадіях процесу і деякі проблеми // Вісник Запорізького державного університету: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Запорізькі правові читання» (Запоріжжя, 30 червня 2004 року).- 2004.- № 1.- С. 190-193.
151. Ожегов С.И., Шведов Н.Ю. Толковый словарь русского языка.- 3-е изд.- М.: АЗЪ, 1995.- С. 602-603.
152. Организация адвокатуры в зарубежных странах.- М., 1972.- С. 43-46, 65.
153. Орлов Ю.К. Внутренние убеждение при оценке доказательств (правовые аспекты) // Вып. 35.- М., 1981.- С. 55-61.
154. Осипов О.К. Судебное доказывание и доказательства / Гражданский процесс: Учеб. для вузов. - М.: БЕК, 1996.- С. 178-179.
155. Падва Г.П. Об укреплении процессуальных гарантий независимости адвоката //Адвокатура и современность / Ред. кол.: В.М. Савицький (отв.ред.) и др.). - М., 1987. - С. 78-83.
156. Падох Я. Ґрунтовий процес гетьманщини. – Львів, 1938. - С. 25-26.
157. Пашин С.А. Судебная реформа и суд присяжных. - М., 1991 – С. 159-160.
158. Пашевич П.Ф. Объективная истина в уголовном судопроизводстве.- М., 1961.- С. 59-61.
159. Петрухин И.Л. О расширении защиты на предварительном следствии// Сов. государство и право. – 1982. - № 1.- С. 84-87.
160. Петрухин И.Л. Теория доказательств в советском уголовном процессе. - М., 1973. – 497 с.
161. По поводу формальной защиты на предварительном следствии // Судебная газета.- 1899.- № 39.- С. 11-13.
162. Полянский Н.Н. Вопросы теории советского уголовного процесса. – М.: Изд-во МГУ, 1956. – 271 с.
163. Полянский Н.Н. Правда и ложь в уголовной защите. - М., 1927. – 80 с.
164. Попелюшко В.Г. Предмет захисту та його доказування в кримінальній справі: Монографія. - К.: Прецедент, 2005. – 232 с.
165. Попов В.Ф. Судебное следствие в системе уголовно-процессуальной деятельности: понятие, значение, сущность и содержание // Рос. судья.- 2000.- № 4. - С. 44-45.
166. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (серія: «Кодекси і закони України»). – К.: Видавничий дім «Скіф», 2006. – 472 с.
167. Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. № 7 // Адвокат. - 1997.- № 2.- С.117-120.
168. Права человека и судопроизводство / Собрание международных документов .- Варшава, 1995.- С. 161-167.
169. Права людини. Міжнародні договори України. - К., 1992. - С. 42-43.
170. Права, по котрым судится малороссийский народ, Высочайшим Государыни Императрицы Елисаветы Петровны, Самодержицы Всероссийской, Ее императорского священнейшего Величества повелением, и трех книг, а именно Статута Литовского, Зерцала Саксонского и приложенных при том двух прав, такожде из книги порядка, по переводе из польского и латинского языков на российский диалектъ в едину книгу сведенные, в граде Глухове, лете от Рождества Христова 1743 года / Под ред. проф. А.Ф. Кистяковского.- К.: В университет. тип. (И.И. Завадзкого), 1879. – 341 с.
171. Правда Русская: в 2-х т. – М.; Л., 1947. - Т. 1. - Ст. 18, 21, 22, 31, 37, 48, 49, 66, 85.
172. Ратинов А.Р. Вопросы познания в судебном доказывании // Сов. гос-во и право. - 1964. - № 8. - С. 106-113.
173. Рахунов Р.Д. Участники уголовно-процессуальной деятельности по советскому праву. – М., 1961. – 277 с.
174. Резник Г.М. Внутреннее убеждение при оценке доказательств. - М: Юрид. лит., 1977. – 120 с.
175. Розин Н.Н. Уголовное судопроизводство: Пособ. к лекц. – СПб.: Изд. юрид. кн. склада «Право», 1914.- 470 с.
176. Романюк А.Б. Проблеми захисту неповнолітніх у кримінальному судочинстві: Автореферат дис. … канд. юрид. наук. – Харків, 2004. – 18 с.
177. Сабанеев П. Audiatur et altera Pars // Юридическая газета.- 1894.- № 14.- С. 7-9.
178. Савонюк Р.Ю. Доказування в досудовому слідстві: Навч. посіб. – Сімферополь, 2004. – С. 14-20.
179. Савонюк Р.Ю. Суб’єкти доказування у кримінальному процесі і проблеми їх класифікації // Вісник Запор. юрид. інст-ту.- 1999.- № 3(8). – С. 117-118.
180. Сборник декретов, положений, инструкций и циркуляров по НКЮ УССР. -X., 1920. -Вып. 1. - С. 24-28.
181. Святоцький О.Д., Медвечук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. - К.: Ін Юре, 1997.- 320 с.
182. Селиванов Н.А. Советская криминалистика: система понятий. - М.: Юрид. лит., 1982.- С. 8-15.
183. Сергиевский В. Допрос свидетелей в присутствии обвиняемого // Юридическая газета. - 1852.- № 13. – С. 5-8.
184. Сибільова Н.В. Допустимість доказів в радянському кримінальному процесі: Навч. посіб. – К.: НМКВО, 1991. – С. 3-6.
185. Сизоненко А.С. Використання доказів, отриманих на території інших країн, в кримінальному процесі України: Дис… канд. юрид. наук. - К., 2004. – С. 13-52.
186. Силагадзе М.Д. Доказывание в советском юридическом процессе, его предмет и пределы: Автореф. дис.…канд.юрид.наук. - Казань, 1986.- 35 с.
187. Сирый Н.И. Реализация принципа гласности в деятельности суда первой инстанции по уголовным делам: Автореф.дис… канд.юрид.наук. - Киев, 1991. - 19 с.
188. Сівочек С. Аналіз поняття доказу в кримінальному процесі України // Право України. – 2001. - № 9. – С. 76-79.
189. Скляр А. Защита на предварительном следствии // Русские ведомости. - 1902. - № 136. - С. 3-4.
190. Слизберг Г. Защитник на предварительном следствии. – М., 1902. – С. 6-7.
191. Смирнов А.В. Состязательный процесс.– СПб.: Альфа, 2001.- С. 97-98.
192. Смородинова А., Зайцева С., Громов Н. Соотношение доказательств и фактов в уголовном процессе // Российская юстиция. – 1998. - № 11.- С. 25-27.
193. Спасович В.Д. О теории судебно-уголовных доказательств в связи с судоустройством исудопроизводством.- СПб.: Типогр. Правител. Сената, 1861. -432 с.
194. Статут Великого княжества литовского 1529 г. – Минск, 1860. - С. 13, 19, 33-48.
195. Статут Великого княжества литовского 1588 г. - Тексты. Комментарии.- Минск, 1989. – С. 4, 15, 38, 49.
196. Стахівський С.М. Теорія та практика кримінально-процесуального доказування. Монографія. - К., 2005.- 272 с.
197. Стецовский Ю.И., Ларин А.М. Конституционный принцип обеспечения обвиняемому прав на защиту. - М.: Наука, 1988.- 317 с.
198. Стешенко Л.А., Шамба Т.М. Адвокатура в Российской Федерации: Учебник для вузов.- М.: Издательство НОРМА, 2001.- 544 с.
199. Стремовский В.А. Предварительное расследование в советском уголовном процессе. -М: Госюриздат, 1958. – 136 с.
200. Строгович М.С. Процессуальное положение и процессуальные функции защитника / Защита по уголовным делам.- М., 1948.- С. 27-32.
201. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса: В 2 томах. - М.: Наука, 1968. –Т. 1.- 459 с.
202. Строгович М.С. Теория судебных доказательств. – М., 1991. – 299 с.
203. Строгович. М.С. Курс советского уголовного процесса. – Т. 2. – М.: Наука, 1970. – 574 с.
204. Таварткіладзе Н.М. Етичні основи діяльності адвоката-захисника: Автореф. дис… канд. юрид. наук.- Одеса, 2003.- 18 с.
205. Тащилина С.М. Участие адвоката-защитника в уголовно-процессуальном доказывании по делам подсудным суду присяжных: Дис… канд. юрид. наук.- Пятигорск, 2001.- 220 с.
206. Теория доказательств в советском уголовном процессе. – М., 1973.- 735 с.
207. Тертишник В.М. Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі: Монографія. – Д.: Юрид. акад. МВС України, Арт-Прес, 2002.- 432 с.
208. Тертышник В.М. Уголовный процесс: Учеб. пособие.  2-е изд., пер. и доп.  Х.: Арсис, 1999.  528 с.
209. Тертышник В.М., Слинько С.В. Теория доказательств.- Х., 1998.- 256 с.
210. Титов А.М. Основні принципи та особливості участі захисника на досудовому слідстві: Монографія. – Донецьк: ДЮІ, 2005. – 256 с.
211. Томашинский Г. Реформа предварительного следствия // Журнал гражданского и уголовного права.- 1881.- Кн. 1.- С. 110-121.
212. Треушников М.К. Судебные доказательства.- Изд. 2-е, доп. – М.: Городец, 1997.- 320 с.
213. Трусов А.И. Основы теории судебных доказательств. (Краткий очерк). - М.: Госюриздат, 1960.– 176 с.
214. Уайнреб Ллойд Л. Отказ в правосудии. Уголовный процесс в США.- М., 1985. – 191 с.
215. Уголовно-процессуальный кодекс Федеративной Республики Германии с изменениями и дополнениями на 1 января 1993 г.: Перев. с нем. и пред. канд. юрид. наук Б.А. Филимонова. - М.: Манускрипт.- 1994.- С. 6-15.
216. Уголовно-процессуальный кодекс Франции 1958 г. с изменениями и дополнениями на 1января 1966 г. – М.: Прогресс, 1967. - С. 28-40.
217. Уголовный процесс: словарь – справочник. – М.: Юридическая фирма Контракт; Инфра. - М, 1999.- 271 с.
218. Уголовный процесс: Учебн. для вузов / Под. ред. В.П.Божьева. – М.: Спарк, 1997.- 193 с.
219. Удовенко Ж.В. Криміналістичне забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві: Дис… канд. юрид. наук.- К., 2004.- С. 13-20.
220. Уолкер Р. Английская судебная система.- М., 1980.- 631 с.
221. Устав уголовного судопроизводства. Систематический комментарий. - Вып. 1. - М.,- 1914.- С. 43-59.
222. Участие адвокатуры в предварительном следствии // Голос.- 1880. - № 252 .- С. 13-15.
223. Участие защиты в предварительном следствии // Юридическая газета. - 1893 . -№ 62. - С. 11-15.
224. Фаткуллин Ф.Н. Общие проблемы процессуального доказывания.- Казань, 1976.- 207 с.
225. Филимонов Б.А. О правовом положении защитника на предварительном расследовании в уголовном процессе Германии. // Вестник Моск. ун-та. – Право. - 1992.- № 3.- С. 87-92.
226. Филимонов Б. А. Основы уголовного процесса Германии. - М., 1994. - С. 34-45.
227. Фіолевський Д.П. Адвокатура: Підручник. - К.: Алерта; Прецендент, 2007. - 486 с.
228. Фиолевский Д.П. Участие адвоката-защитника на предварительном следствии: Автореф. дис… канд.юрид.наук. – Харьков, 1976. - С. 9-13.
229. Фойницкий И.Я. Предварительное следствие и его реформа. // Журнал гражданского и уголовного права.- 1882.- Кн. 1.- С. 142, 168.
230. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства: В 2-х томах.- СПб.: Альфа, 1996. - Т. 1. - 552 с.
231. Хмыров А.А. Косвенные доказательства. - М.: Юрид. лит., 1979.- 183 с.
232. Хорхина Т.В. Проблемы деятельности адвокатуры (Обзор откликов на материалы круглого стола). // Советское гос.и право. - 1986.- № 9.- С. 15-19.
233. Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень Уряду Української РСР (1917-1941 pp.).- К., 1963.-Т. 1. - С. 30-33.
234. Царев В.М. Эффективность участия защитника в доказывании на предварительном следствии. - Красноярск.: Изд. Красноярск. ун-та, 1990.- 153 с.
235. Цыпкин А.Л. Адвокатская тайна.- Саратов: Полиграф.издат., 1947.- 40 с.
236. Чельцов М.А. Советский уголовный процесс.- Харьков, 1952. - С. 100-118.
237. Чельцов-Бебутов М.А. Курс уголовно-процессуального права. Очерки по истории суда и уголовного процесса в рабовлаельческих, феодальних и буржуазних государствах.- СПб.: Равена: Альфа, 1995.- 846 с.
238. Чубатий М. До історії адвокатури на Україні.- Львів, 1934. - С. 31, 33.
239. Шейфер С.А. Собирание доказательств в советском уголовном процессе: Методологические и правовые проблемы. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1986. – 169 с.
240. Шейфер С.А. Следственные действия: система и процессуальная форма.- М., 1981.- 128 с.
241. Шличите З.Л. Использование виктимологических данных в советском уголовном процессе: Автореф. дис… канд. юрид. наук. - М., 1979.- С. 11-13.
242. Щегловитов И.Г. Разногласия научной литературы о реформе предварительного следствия// Право.- 1902. -№ 48- С. 450, 23-27.
243. Шкарупа В.К., Філонов О.В., Титов А.М., Кінаш Ю.Я. Адвокатура України: Навч. посібник.- К.: Знання, 2007. - 398 с.
244. Элькинд П.С. Сущность советского уголовно-процессуального права.- Л., 1963. – 172 с.
245. Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Эфрона.- СПб., 1901.- Т. 64.- 784 с.
246. Юридическая хроника // Журнал гражданского и уголовного права. - 1876. - Кн. 1. - С. 248 - 260.
247. Юридический энциклопедический словарь.- М., 1984. – 415 с.
248. Яновська О.Г. Правові гарантії діяльності адвоката-захисника в кримінальному процесі Україні: Дис… канд. юрид. наук.- К., 1997.- 211 с.
249. Ясельская В.В. Деятельность адоката – защитника по собиранию доказательств на стадии предварительного расследования: Дис… канд. юрид. наук.- Томск, 1999.- 163 с.
250. Alito S.A. The Report at the National Bar’s Congress. The Role of a Lawyer in Criminal Case, 1997. – Р. 33-43.
251. Сrowman D. Beiknep press / ’The Lost Lawyer’.- 1993.- Р. 2-5.
252. Nolan T. Lecture in Stanford University.- Sillicon Valley, 1988.- Р. 58-60.