Касумова Анжела Бахтіярли. Право особи на скаргу в кримінальному процесі

Краткое описание

Касумова Анжела Бахтіярли. Право особи на скаргу в кримінальному процесі.- Дис. канд. юрид. наук: 12.00.09, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ, 2014.- 252 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

КАСУМОВА Анжела Бахтіярли

УДК 343.131.5+343.155

ПРАВО ОСОБИ НА СКАРГУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук, професор
Шибіко Василь Петрович

Київ – 2013

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ .................................................................... 3
ВСТУП .......................................................................................................................... 4
Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА ОСОБИ НА СКАРГУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ......................................................... 15
1.1. Становлення і розвиток інституту оскарження в кримінальному судочинстві..................................................................................................... 15
1.2. Поняття та сутність права особи на скаргу в кримінальному процесі України……………........................................................................................ 28
1.3. Право на скаргу як гарантія захисту прав та законних інтересів особи .. 51
1.4. Класифікація скарг у кримінальному процесі України ............................. 68
Висновки до розділу 1 .......................................................................................... 80
Розділ 2. ПРЕДМЕТ ПРАВА НА СКАРГУ ТА СУБ’ЄКТИ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У ПРОЦЕСІ ОСКАРЖЕННЯ .............................................................. 83
2.1. Предмет права на скаргу в кримінальному процесі України .................... 83
2.2. Суб’єкти права на скаргу в кримінальному процесі України ................... 94
2.3. Суб’єкти обов’язку розгляду й вирішення скарг у кримінальному процесі України....................................................................................................................... 119
Висновки до розділу 2 ........................................................................................ 129
Розділ 3. МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ОСОБИ НА СКАРГУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ……………................................... 131
3.1. Реалізація права особи на скаргу під час досудового розслідування............................................................................................................. 131
3.2. Реалізація права особи на скаргу під час судового провадження та виконання судових рішень ...................................................................................... 151
3.3 Реалізація особою права на скаргу до міжнародних судових установ після використання всіх національних засобів правового захисту ............................... 169
Висновки до розділу 3 ........................................................................................ 183
ВИСНОВКИ ....................................................................................................... 185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................... 195
ДОДАТКИ ........................................................................................................... 239

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВССУ – Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
ВСУ – Верховний Суд України
ЄСПЛ – Європейський суд з прав людини
ЄРДР – Єдиний реєстр досудових розслідувань
КПК України 1960 року – Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року
КПК України – Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року
КАС – Кодекс адміністративного судочинства України
КСУ – Конституційний Суд України
МВС – Міністерство внутрішніх справ України
ОРД – оперативно-розшукова діяльність
СКС – Статут кримінального судочинства
абз. – абзац
п. – пункт
ч. – частина
ст. – стаття
р. – рік
тис. – тисяча

ВСТУП

Актуальність теми. Інтеграція України до світового співтовариства вимагає від держави гарантування високого рівня захищеності прав та свобод людини і громадянина, впровадження дієвої системи кримінальної юстиції, а також забезпечення конструктивної роботи правоохоронних органів у державі. Очевидно, що реалізація цих положень на практиці є неможливою без наявності ефективного механізму захисту порушених прав та законних інтересів особи. Як важливий елемент такого механізму слід розглядати право особи на скаргу в кримінальному процесі.
Право особи на скаргу виникає на певному етапі кримінального провадження та полягає у можливості кожної людини, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення чи постраждала від нього, а також інших учасників кримінального провадження, осіб, залучених до сфери кримінального провадження, звернутися зі скаргою за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. У Кримінальному процесуальному кодексі України 2012 року (далі – КПК України) законодавець передбачив низку положень, які регламентують право особи оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді чи суду під час досудового розслідування, провадження в суді першої інстанції, провадження з перегляду судових рішень чи на етапі їх виконання.
Беручи до уваги судову практику, результати проведеного анкетування практичних працівників, статистичні дані, наведені судами та правоохоронними органами України, є підстави стверджувати про наявну тенденцію до збільшення кількості скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді чи суду. За таких обставин забезпечення права на оскарження повинно ставати одним із пріоритетних напрямів діяльності держави у сфері кримінального провадження.
Науково-теоретичною основою дослідження є праці О. Н. Артамонова, В. Л. Будникова, Н. В. Григор’євої, В. О. Лазарєвої, В. І. Летучих, П. А. Лупинської, О. О. Максимова, В. В. Малькова, В. І. Ремнєва, М. С. Строговича, Л. В. Черечукіної та ін.
Окремі аспекти реалізації права особи на скаргу в кримінальному процесі були предметом розгляду Ю. П. Аленіна, С. А. Альперта, С. В. Бєлобородова, В. П. Божьєва, Ю. М. Грошевого, Ю. О. Гурджі, П. С. Елькінд, М. В. Жогіна, О. В. Захарова, Я. П. Зейкана, В. С. Зеленецького, О. В. Капліної, Є. Г. Коваленка, О. Ю. Костюченко, Е. Ф. Куцової, О. П. Кучинської, Л. М. Лобойка, В. Т. Маляренка, О. Р. Михайленка, М. М. Михеєнка, В. В. Назарова, В. Т. Нора, Г. М. Омельяненко, Д. П. Письменного, М. А. Погорецького, В. О. Попелюшка, Р. Д. Рахунова, Н. П. Сизої, В. К. Случевського, А. Ю. Строган, В. Т. Тертишника, О. Г. Торянникова, А. Р. Туманянц, Л. Д. Удалової, Ф. Н. Фаткулліна, І. Я. Фойницького, В. П. Шибіко, О. Г. Шило, М. Є. Шумила, О. Г. Яновської та ін.
На дисертаційному рівні окремі питання оскарження розглядались О. Ю. Костюченко в роботі «Апеляційне оскарження судових рішень у кримінальному процесі України» 2005 р., Г. В. Федотовою в роботі «Оскарження дій та рішень міліції як органу дізнання» 2008 р., Л. В. Черечукіною в роботі «Процесуальний порядок заяви клопотань і подання скарг про провадження слідчих дій, їх вирішення та оскарження процесуальних рішень» 1998 р. Поза межами України оскарження було предметом розгляду С. В. Бєлобородова у дисертації «Принцип широкої свободи оскарження в кримінальному судочинстві Росії» 2006 р., О. О. Максимова у дисертації «Правовий інститут клопотань і скарг на досудових стадіях кримінального процесу Російської Федерації як спосіб захисту прав громадян» 2005 р., В. В. Сідорова в дисертації «Оскарження процесуальних дій і рішень органів, що здійснюють кримінальне переслідування, як гарантія забезпечення прав учасників кримінального судочинства» 2009 р., О. М. Артамонова в дисертації «Оскарження дій і рішень органів розслідування в досудових стадіях російського кримінального процесу» 2003 р., Н. В. Григор’євої в дисертації «Оскарження як форма правового захисту прав і законних інтересів учасників кримінального процесу в досудовому провадженні» 2000 р., М. І. Усарова в дисертації «Право на скаргу як принцип кримінального процесу і спосіб захисту прав неповнолітніх обвинувачених і потерпілих на стадії попереднього розслідування» 2004 р. тощо.
Попри наявність окремих теоретичних розробок інституту оскарження, у кримінальному процесі України відсутній комплексний науково-теоретичний аналіз права особи на скаргу як важливої гарантії захисту, особливо з прийняттям у 2012 році нового КПК України. Це зумовлює актуальність обраної теми наукового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Визначений напрям наукового дослідження обрано в межах планової теми науково-дослідних робіт юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти» (реєстраційний № 11БФ 042-01, державна реєстрація № 111U008337). Тема дисертації затверджена Вченою радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 3 від 22 листопада 2010 р.).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розроблення наукових рекомендацій, спрямованих на вдосконалення кримінального процесуального законодавства в частині забезпечення права на скаргу особам, права та законні інтереси яких порушені незаконними та необґрунтованими рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді чи суду.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі задачі:
– дослідити історію виникнення, становлення і розвитку інституту оскарження в кримінальному процесі та на основі цього сформулювати поняття й визначити сутність права особи на скаргу в кримінальному процесі;
– розглянути право особи на скаргу як гарантію захисту особи, права та законні інтереси якої порушені;
– розробити та обґрунтувати класифікацію скарг у кримінальному процесі України;
– визначити предмет права особи на скаргу та з’ясувати правовий статус суб’єктів, які беруть участь в процесі оскарження;
– з’ясувати механізм реалізації права на скаргу на різних стадіях кримінального провадження, а також при зверненні особи до Європейського суду з прав людини після використання всіх національних засобів правового захисту;
– з’ясувати які існують теоретичні, правові та практичні проблеми здійснення права на скаргу;
– сформулювати обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке має забезпечувати реалізацію права особи на скаргу в кримінальному процесі.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають, змінюються і припиняються при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді чи суду.
Предметом дослідження є право особи на скаргу в кримінальному процесі.
Методи дослідження. У роботі використані загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання, які в своєму логічному поєднанні дали змогу розглянути основні проблеми теорії та практики реалізації права особи на скаргу в кримінальному процесі України. Серед них: діалектичний метод, за допомогою якого було проведено всебічний аналіз права особи на скаргу, обґрунтовано співвідношення змісту та форми, суперечності та єдності його складових елементів (підрозділи 1.2, 1.3); історико-правовий метод, який дав змогу визначити генезис інституту оскарження, встановити основні етапи його становлення й розвитку в кримінальному процесі України (підрозділ 1.1); формально-логічний метод був застосований для з’ясування співвідношення окремих категорій і понять, зокрема «право на скаргу» та «оскарження», «скарга», «заява», «клопотання», «вичерпання національних засобів правового захисту», «ефективність правового захисту» (підрозділи 1.2, 1.4, 3.3); порівняльно-правовий метод уможливив здійснення порівняльного аналізу правової регламентації права особи на скаргу в КПК України 1960 року та КПК України 2012 року, в кримінальному процесуальному законодавстві окремих іноземних держав, а також дозволив виявити основні шляхи реформування вітчизняного кримінального процесуального законодавства (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3); системно-структурний метод дав змогу визначити особливості реалізації права особи на скаргу на кожній стадії кримінального провадження (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3); метод моделювання й прогнозування допоміг розробити основні пропозиції, спрямовані на удосконалення кримінального процесуального законодавства України (підрозділи 2.2, 3.1, 3.2); статистичні методи було використано при обробці результатів узагальнення матеріалів кримінальних справ (проваджень) (підрозділи 1.3, 2.3, 3.3).
Науково-теоретичну основу дослідження становлять праці українських та зарубіжних учених з філософії, історії держави і права, теорії держави і права, конституційного, адміністративного, міжнародного публічного, кримінального, кримінального процесуального права та криміналістики.
Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, міжнародно-правові акти з прав людини і судочинства, законодавчі та інші нормативно-правові акти України та окремих іноземних держав, історичні пам’ятки права. Окрема увага приділена КПК України 2012 року та співвідношенню його положень із законодавством Російської імперії, Української РСР та Союзу РСР.
Емпіричну базу дослідження становлять: статистичні дані, опубліковані судами та правоохоронними органами України, а також Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, окремими правозахисними організаціями за 2010–2013 роки. Досліджено матеріали 180 кримінальних справ (проваджень), розглянутих і вирішених Апеляційним судом міста Києва, районними судами міста Києва у 2008–2013 роках, а також 65 рішень Європейського суду з прав людини та 110 судових рішень, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень України за 2011–2013 роки. Проведено анкетування 138 суддів Апеляційного суду міста Києва, суддів районних судів міста Києва.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше у вітчизняній науці кримінального процесу проведено комплексне теоретичне дослідження права особи на скаргу в кримінальному процесі України з урахуванням положень КПК України 2012 року.
За результатами проведеного дослідження сформульовано низку положень, висновків та пропозицій, які визначають новизну і виносяться на захист.
Уперше:
– сформульовано поняття права особи на скаргу в кримінальному процесі України як передбаченої законами України та міжнародно-правовими актами з прав людини і судочинства можливості особи звернутись до компетентних органів державної влади з вимогою усунення порушень прав і законних інтересів незаконними та необґрунтованими рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді чи суду та (або) їх поновлення;
– визначено зміст права на скаргу як важливої гарантії захисту прав і законних інтересів особи; як форми реалізації положення ч. 2 ст. 55 Конституції України, яким регламентовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; як складового елементу права на судовий захист; як форми виразу засади кримінального провадження, зафіксованої у ст. 24 КПК України; як права, що має особливу правову природу, зумовлену його комплексним характером; як конституційного права, яке не може бути обмежене, крім випадків, передбачених Конституцією України;
– обґрунтовано, що механізм реалізації права особи на скаргу в кримінальному процесі утворюється і функціонує шляхом поєднання декількох складових, а саме: наявності законодавчого масиву норм, спрямованих на оскарження порушення прав чи законних інтересів та їх поновлення; встановленого процесуального порядку їх охорони, захисту та реалізації;
– запропоновано виділяти такі стадії реалізації права особи на скаргу під час досудового розслідування та судового провадження: виявлення ініціативи особи, права та законні інтереси якої порушуються незаконними та необґрунтованими рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді чи суду; оформлення скарги відповідно до вимог закону; перевірка цієї скарги особою, до якої вона надійшла, на предмет прийняття до розгляду, наявності права в особи на її подання, дотримання строків оскарження, правил підсудності тощо; розгляд скарги; винесення рішення за результатами розгляду скарги; оскарження рішення, прийнятого за результатами розгляду скарги у випадках, передбачених законом;
– обґрунтовано висновок про необхідність застосування більш систематизованого підходу до визначення предмета оскарження в кримінальному провадженні шляхом доповнення переліку ухвал слідчого судді, які підлягають оскарженню в апеляційному порядку, визначеного у ч. 1 ст. 309 КПК України, ухвалами про поновлення чи відмову в поновленні процесуального строку; застосування чи відмову в застосуванні тимчасового арешту; застосування чи відмову в застосуванні екстрадиційного арешту; задоволення чи залишення без задоволення скарги на рішення про видачу (екстрадицію) особи.
Удосконалено:
– систематизацію суб’єктів, які беруть участь у процесі оскарження за такими категоріями: суб’єкти, права та законні інтереси яких порушені незаконними та необґрунтованими рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді чи суду; суб’єкти, обов’язком яких є розгляд і вирішення скарг; суб’єкти, чиї рішення, дії чи бездіяльність оскаржуються; суб’єкти, що виконують рішення, прийняте за результати розгляду скарги;
– визначення поняття «правовідносини з оскарження» як правових відносин, які виникають між суб’єктом права на скаргу та посадовими особами правоохоронних органів чи судом і під час яких реалізується право на скаргу;
– підхід, за яким визначення кола суб’єктів права на скаргу не має обмежуватись лише учасниками кримінального провадження, за якими законодавцем прямо закріплено це право в КПК України, а має гарантуватися також експерту, спеціалісту, перекладачу, заявнику, понятому, заставодавцю, особі, щодо якої закрито кримінальне провадження; особі, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію); особі, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, на тимчасовий доступ до яких слідчий суддя видав відповідну ухвалу; особі, на майно якої накладено арешт, або іншій особі, у володінні якої перебуває майно; особі, щодо якої можуть застосовуватись заходи безпеки; особі, яка володіє тимчасово вилученим майном та деяким іншим. Зазначені суб’єкти мають право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ними порушуються їхні права та законні інтереси;
– поняття вичерпання засобів національного захисту як умови для звернення зі скаргами до міжнародних судових установ, зокрема Європейського суду з прав людини, у випадку неможливості захистити порушені права та законні інтереси на національному рівні, що випливає із принципу субсидіарності та полягає у використанні всіх національних засобів правового захисту, що є ефективними та адекватними при розгляді подібних категорій скарг. Для реалізації цієї вимоги повинні бути використані всі судові процедури розгляду скарги, передбачені кримінальним процесуальним законодавством України, а також у випадках, визначених законом, інші засоби захисту, якщо вони є ефективними.
Набули подальшого розвитку:
– періодизація становлення і розвитку інституту оскарження в кримінальному судочинстві шляхом виокремлення шести основних етапів: перший етап – з кінця IX до середини XIII століття; другий – з середини XIII століття до 1864 року; третій – з 1864 до 1917 року; четвертий – з 1917 до 1991 року; п’ятий – з 1991 до 2012 року; шостий – з 2012 року і дотепер;
– класифікація скарг у кримінальному процесі України за такими критеріями: стадія кримінального провадження, під час якої подається скарга; суб’єкти права на скаргу; суб’єкти обов’язку розгляду й вирішення скарг; форма скарги; орган, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується; наявність особливих порядків кримінального провадження, в яких реалізується право на скаргу; наявність підстав для міжнародного співробітництва при здійсненні кримінального провадження;
– положення про необхідність доповнення переліку рішень, дій чи бездіяльності, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування (ч. 1 ст. 303 КПК України), безпідставним, на думку особи, внесенням даних про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань;
– висновок про те, що в КПК України не передбачено порядок оскарження бездіяльності слідчого судді чи суду в кримінальному провадженні, що становить прогалину в правовому регулюванні інституту оскарження, яка підлягає усуненню.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації теоретичні положення, а також висновки та пропозиції можуть бути використані в:
– науково-дослідній сфері – для подальшого дослідження інституту оскарження в кримінальному процесі України;
– законотворчому процесі – для удосконалення норм кримінального процесуального законодавства України (лист Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 04-20/12-233991 від 24 вересня 2013 р.);
– правозастосовній діяльності – для підвищення ефективності діяльності органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді чи суду та правильного застосування ними норм кримінального процесуального законодавства з метою виконання завдань кримінального провадження;
– навчальному процесі вищих юридичних навчальних закладів, зокрема, юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка під час викладання курсу «Кримінальний процес України», спецкурсів «Актуальні проблеми кримінального процесу», «Захист прав, інтересів та основоположних свобод людини і громадянина», підготовки навчальних посібників і робочих навчальних програм та інших навчально-методичних матеріалів до цих курсів (акт впровадження від 21 жовтня 2013 р.); Академії адвокатури України під час викладання курсу «Кримінальний процес», спецкурсів «Порівняльний кримінальний процес», «Участь захисника у вищих судових інстанціях у кримінальному провадженні» (акт впровадження від 15 жовтня 2013 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана самостійно. Усі положення та висновки, викладені в дисертації, є результатом самостійної роботи авторки.
Апробація результатів дисертації. Робота підготовлена на кафедрі правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, обговорена та рекомендована до захисту (протокол № 3 від 25 жовтня 2013 р.). Основні положення, висновки та рекомендації дисертації доповідались і були оприлюднені на таких наукових конференціях, як: міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів, молодих учених «Актуальні питання державотворення в Україні» (2011 р., м. Київ); міжнародна науково-практична конференція «Правові проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (2011 р., м. Харків); міжнародна науково-практична конференція «Роль права та закону у сучасному світі» (2011 р., м. Київ); міжнародна науково-практична конференція «Правова система України в умовах державних реформаційних процесів сьогодення» (2012 р., м. Ужгород); міжнародна науково-практична конференція «Докази і доказування за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (до 75-річчя від дня народження доктора юридичних наук, професора Михайла Макаровича Михеєнка)» (2012 р., м. Київ), а також на науковому семінарі «Проблеми реформування кримінального процесуального законодавства України в контексті європейських стандартів» (2012 р., м. Київ).
Публікації. Основні положення і висновки дисертації відображені у дванадцяти наукових публікаціях, з них шість статей – у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, шість – у збірниках тез виступів на науково-практичних конференціях та науковому семінарі.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене наукове дослідження дає змогу зробити ряд висновків теоретичного та практичного характеру, сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства в питаннях нормативного регулювання та практичної реалізації права особи на скаргу в кримінальному процесі України.
1. Процес становлення і розвитку інституту оскарження в кримінальному процесі України відбувався під впливом не лише норм внутрішнього права, а й шляхом запозичення досвіду іноземних держав. Умовно його можна поділити на шість основних етапів: перший етап – з кінця IX до середини XIII століття; другий – з середини XIII століття до 1864 р.; третій – з 1864 до 1917 р.; четвертий – з 1917 до 1991 р.; п’ятий – з 1991 до 2012 р.; шостий – з 2012 р. і по теперішній час.
2. З метою уніфікації понятійного апарату в дисертації виокремлено та з’ясовано співвідношення таких понять, як «право особи на скаргу», «оскарження» та «скарга»:
• право особи на скаргу – це одне із ключових прав особи в кримінальному провадженні, яке полягає у передбаченій законами України та міжнародно-правовими актами з прав людини і судочинства можливості особи звернутись до компетентних органів державної влади з вимогою усунення порушень прав і законних інтересів незаконними та необґрунтованими рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді чи суду та (або) їх поновлення;
• скарга в кримінальному процесі – це вид звернення учасників кримінального провадження до компетентних органів державної влади з вимогою усунення порушення прав і законних інтересів особи незаконними та необґрунтованими рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді чи суду та (або) їх поновлення;
• оскарження в кримінальному процесі – це інститут, який являє собою сукупність правових норм, що визначають механізм реалізації особою права на скаргу при порушенні її прав та законних інтересів незаконними та необґрунтованими рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження; діяльність компетентних органів державної влади із розгляду й вирішення скарг, забезпечення виконання прийнятого рішення, а також його подальшого оскарження у випадках, передбачених законом. У ширшому значенні під оскарженням слід розуміти гарантію держави на захист порушених прав та законних інтересів.
Правовідносини з оскарження – це правові відносини, які виникають між суб’єктом права на скаргу та посадовими особами правоохоронних органів чи судом і під час яких реалізується право на скаргу.
3. Скарга відрізняється від інших видів звернень громадян (заяв, клопотань). Ототожнення їх може призводити до помилкового застосування норм кримінального процесуального закону.
4. Право особи на скаргу та право на перегляд судових рішень є формами реалізації такої засади кримінального провадження, як забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. Особа має право вимагати перегляду судових рішень судом вищого рівня, подаючи скаргу (заяву про перегляд).
5. Право особи на скаргу як гарантія захисту порушених прав та законних інтересів виступає формою реалізації положення ч. 2 ст. 55 Конституції України; є складовою права на судовий захист; забезпечується засадою кримінального провадження, зафіксованою у ст. 24 КПК України; має особливу правову природу, що зумовлена його комплексним характером; є конституційним правом, яке не може бути обмежене, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Право особи на скаргу має «подвійний» характер: з одного боку, воно передбачає можливість особи діяти на власний розсуд у межах закону (звертатися зі скаргою); з другого – виступає гарантією забезпечення, реалізації й поновлення всіх інших прав людини, що досягається шляхом оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді чи суду.
6. Тісний правовий зв’язок простежується при співвідношенні права особи на скаргу із правом на захист, правом на правову допомогу, правом на відвід та правом на відшкодування (компенсацію) шкоди в кримінальному провадженні, а також із засадами кримінального провадження, серед яких рівність перед законом і судом, забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості та деякими іншими.
7. Скарги в кримінальному процесі пропонується класифікувати за такими критеріями: за стадією кримінального провадження, під час якої подається скарга (досудового розслідування; провадження в суді першої інстанції; провадження з перегляду судових рішень та на стадії виконання судових рішень); за суб’єктами права на скаргу (скарги учасників кримінального провадження, які виступають на стороні обвинувачення; учасників кримінального провадження, які виступають на стороні захисту; потерпілого, його представника (захисника) та законного представника; інших учасників кримінального провадження); за суб’єктами обов’язку розгляду й вирішення скарг (скарги, подані на розгляд до прокурора; до слідчого судді; до суду); за формою скарги (скарги усні або письмові); за органом, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються (скарги на рішення, дії чи бездіяльність органу досудового розслідування; прокурора; слідчого суддю; суду); за наявністю особливих порядків кримінального провадження, в яких реалізується право на скаргу (скарги, подані під час досудового розслідування кримінальних проступків (у спрощеному провадженні); кримінального провадження на підставі угод; кримінального провадження щодо неповнолітніх; кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру); за наявністю підстав для міжнародного співробітництва при здійсненні кримінального провадження (скарги, подані у зв’язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу; під час провадження щодо видачі особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (екстрадиції); під час провадження щодо визнання та виконання вироків судів іноземних держав, а також передачі засуджених осіб).
8. Предметом права особи на скаргу є рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді чи суду, якими порушуються права та законні інтереси особи у кримінальному провадженні.
Скарга повинна містити вказівку на конкретне порушення прав чи законних інтересів особи та інформацію щодо того, в чому полягає незаконність та необгрунтованість такого рішення, дії чи бездіяльності.
У КПК України передбачено, що право на оскарження бездіяльності органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді чи суду гарантується. Якщо оскарження бездіяльності слідчого чи прокурора відбувається за правилами глави 26 КПК України, то порядок оскарження бездіяльності слідчого судді чи суду положеннями Кодексу не визначено. Це вказує на наявність окремих змістовних неузгоджень положень КПК України. Дана прогалина кримінального процесуального закону потребує усунення шляхом визначення механізму оскарження такого роду бездіяльності.
11. Суб’єктами права на скаргу в кримінальному процесі пропонується визнавати осіб, права та законні інтереси яких порушені незаконними та необґрунтованими рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді чи суду.
Суб’єктів, які беруть участь у процесі оскарження, умовно можна поділити на такі категорії:
– суб’єкти, права та законні інтереси яких порушені незаконними та необґрунтованими рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді чи суду;
– суб’єкти, обов’язком яких є розгляд та вирішення скарг (прокурор, слідчий суддя, суд);
– суб’єкти, чиї рішення, дії чи бездіяльність оскаржуються (особа або орган, що здійснює кримінальне провадження);
– суб’єкти, що виконують рішення, прийняте за результатами розгляду скарги (особи, на яких прокурором, слідчим суддею чи судом покладено обов’язок усунення допущеного в ході прийняття процесуального рішення, вчинення дій чи бездіяльності порушення прав чи законних інтересів особи).
Беручи за основу принцип рівності всіх перед законом і судом, а також спираючись на конституційну гарантію права на оскарження для кожного, констатується необхідність визначення в КПК України за свідком, експертом, спеціалістом, перекладачем та заявником права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
До суб’єктів права на скаргу належать: підозрюваний, обвинувачений; засуджений, виправданий; потерпілий, його представник та законний представник; особа, якій відмовлено у визнанні потерпілою; особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники; цивільний позивач, його представник і законний представник; цивільний відповідач і його представник; заявник; свідок та його адвокат; понятий; заставодавець; перекладач; експерт; спеціаліст; особа, щодо якої закрито кримінальне провадження; особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію); особа, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, на тимчасовий доступ до яких слідчий суддя видав відповідну ухвалу; особа, на майно якої накладено арешт, або інша особа, у володінні якої перебуває майно; особа, щодо якої можуть застосовуватись заходи безпеки; особа, яка володіє тимчасово вилученим майном; слідчий; прокурор.
Праву особи подати скаргу кореспондує обов’язок прокурора, слідчого судді чи суду розглянути її у визначений законом строк, прийняти рішення за результатами такого розгляду та забезпечити його виконання, а у випадках, передбачених законом, – можливість подальшого оскарження прийнятого рішення. Пропонується застосовувати до таких учасників кримінального провадження формулювання «суб’єкти обов’язку розгляду й вирішення скарг».
Реалізація права на скаргу можлива завдяки наявності як судового способу захисту порушених прав і законних інтересів (за судами України закріплюється функція судового контролю), так і позасудового (полягає у зверненні за захистом порушених прав і законних інтересів до прокурора в межах реалізації ним функції прокурорського нагляду за додержанням законів при проведенні досудового розслідування). Разом із появою такого суб’єкта реалізації судових повноважень, як слідчий суддя, до нього перейшла значна частина повноважень прокурора із розгляду й вирішення скарг, що позитивно характеризує новий кримінальний процесуальний закон.
Прокурор за КПК України має право розглядати скарги громадян у двох випадках: коли скарги подаються на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора щодо недотримання розумних строків або у випадку оскарження слідчим, який здійснює розслідування певного кримінального правопорушення будь-яких рішень, дій чи бездіяльності прокурора, прийнятих або вчинених ним у досудовому провадженні. У всіх інших випадках скарги подаються на розгляд суду. Якщо ж скарга розглядається прокурором, її належить направляти до прокуратури вищого рівня стосовно тієї, в якій обіймає посаду прокурор, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується.
Додатковими засобами правового захисту є право особи звернутись до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини та інших міжнародних організацій з прав людини і судочинства.
12. Механізм забезпечення права особи на скаргу визначається наявністю правових норм, які регламентують правовідносини з оскарження, що складаються між особою, права та законні інтереси якої порушені незаконними та необґрунтованими рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді чи суду – з одного боку, і органом чи посадовою особою, уповноважених на розгляд та вирішення скарг, – з другого.
Під реалізацією права особи на скаргу в кримінальному процесі розуміється така поведінка учасників кримінального провадження, права та законні інтереси яких порушені незаконними та необґрунтованими рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді чи суду, яка полягає у зверненні до компетентних органів державної влади з метою усунення зазначених порушень. Механізм реалізації права особи на скаргу в кримінальному процесі утворюється і функціонує шляхом поєднання декількох складових, а саме – наявності законодавчого масиву норм, спрямованих на захист особи та встановленого процесуального порядку реалізації цих норм (зокрема, процедури подання, розгляду й вирішення скарг на різних стадіях кримінального провадження, визначення кола суб’єктів оскарження тощо).
Оскільки права та законні інтереси осіб можуть порушуватись на всіх стадіях кримінального провадження, то і можливість реалізувати право на скаргу повинна бути забезпечена особі на кожній із цих стадій.
У досудовому провадженні право особи на скаргу реалізується шляхом оскарження: рішень, дій чи бездіяльності слідчого чи прокурора, скарги на які розглядаються слідчим суддею чи судом; недотримання розумних строків слідчим чи прокурором, на що скарги подаються до прокурора вищого рівня; ухвал слідчого судді, оскарження яких відбувається в апеляційному порядку; рішень, дій чи бездіяльності прокурора, які оскаржуються слідчим до прокуратури вищого рівня.
Процедура реалізації права на скаргу під час досудового розслідування та судового провадження складається з таких елементів: виявлення ініціативи особи, права та законні інтереси якої порушено; оформлення скарги відповідно до вимог закону; перевірка цієї скарги особою, до якої вона надійшла на предмет прийняття до розгляду, наявності права в особи на її подання, дотримання строків оскарження, правил підсудності тощо; розгляд скарги; винесення рішення за результатами розгляду скарги; оскарження прийнятого за результатами розгляду скарги рішення у випадках, передбачених законом.
Проблемним з погляду забезпечення права на скаргу є викладення окремих статтей КПК України. У зв’язку з цим сформульовано пропозиції до подолання зазначених недоліків, зокрема шляхом: а) закріплення на рівні глави 26 «Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування» КПК України загальної норми, яка б визначала й тлумачила право особи оскаржувати порушення прав і законних інтересів, уточнювала межі та порядок такого оскарження; б) доповнення ч. 1 ст. 303 положенням, яке б дозволяло особі оскаржувати внесення безпідставних даних слідчим чи прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань; в) визначення на рівні ч. 3 ст. 305 права відкликати подані особою скарги; г) виключення з ч. 3 ст. 306 вказівки обов’язкової участі особи при розгляді її скарги під час досудового розслідування за наявності обґрунтованих у скарзі підстав до неможливості такої участі; ґ) доповнення переліку прав, визначених ч. 2 ст. 193 та обов’язкових до роз’яснення підозрюваному чи обвинуваченому при застосуванні запобіжних заходів, правом подавати скаргу.
Висловлюючи свою незгоду з прийнятим у справі рішенням, особа вправі звернутись до суду вищого рівня, подаючи скаргу (заяву про перегляд). Кримінальний процесуальний закон передбачає випадки реалізації права особи на скаргу й на стадії виконання рішень суду (зокрема, коли за наслідками розгляду клопотання (подання) про вирішення судом питань, які виникають під час та після виконання вироку суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку).
Наголошується на деяких проблемних аспектах у питанні забезпечення права на оскарження за суб’єктами кримінального процесу у відповідних стадіях кримінального провадження. У зв’язку із цим сформульовано такі пропозиції: визначити суб’єктами права на скаргу осіб, щодо яких вирішувалось питання про застосування примусових заходів медичного характеру шляхом внесення змін до п. 5 ч. 1 ст. 393, п. 5 ч. 1 ст. 425 КПК України; розширити правовий статус потерпілого при реалізації ним права на апеляційне та касаційне оскарження шляхом внесення змін до п. 7 ч. 1 ст. 393, п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК України, де зазначити, що потерпілий, його законний представник чи представник мають право на апеляційну (касаційну) скарги у частині, що стосується інтересів потерпілого; конкретизувати перелік осіб, яким надане право апеляційного оскарження.
Неможливість особи захистити порушені права та законні інтереси в судах України є підставою звернення до міжнародних органів та організацій після використання всіх національних засобів правового захисту. Основним способом такого захисту є звернення зі скаргою до Європейського суду з прав людини. Це правило випливає із принципу субсидіарності.
13. Зміст поняття «вичерпання національних засобів правового захисту» визначається як умова для звернення зі скаргою до міжнародних судових установ, яка полягає у використанні всіх національних засобів правового захисту, які є ефективними та адекватними при розгляді подібних категорій скарг. Для реалізації цієї вимоги повинні бути використані всі судові процедури розгляду скарги, передбачені кримінальним процесуальним законодавством України, а також у випадках, визначених законом, інші засоби захисту (звернення зі скаргою до прокуратури), якщо вони є ефективними. Рішення Європейського суду з прав людини мають в Україні обов’язковий характер до виконання, що підтверджується положеннями нормативно-правових актів. У випадку звернення особи за захистом до інших міжнародних органів чи організацій виконання їх рішень аж ніяк не гарантується державою. Вони мають рекомендаційний характер.
15. Зважаючи на розглянуті проблемні аспекти, зроблено висновок про необхідність вдосконалення положень КПК України з метою покращення нормативного регулювання права особи на скаргу шляхом внесення змін та доповнень до статей 3, 42, 56, 60, 66, 68, 69, 71, 80, 193, 206, 295, 303, 304, 305, 306, 308, 309, 313, 315, 386, 392, 393, 425, 426 КПК України 2012 р., а також окремих уточнюючих положень до Законів України «Про судову експертизу», «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та деяких інших.
11. Врахування законодавцем викладених пропозицій, на нашу думку, сприяло б удосконаленню правового регулювання права кожної особи на скаргу в кримінальному процесі та виконанню завдань кримінального провадження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Адаменко В. Д. Советское уголовно-процессуальное представительство / В. Д. Адаменко. – Томск : Изд-во Томск. ун-та, 1978. – 194 с.
2. Азаров В. И. Судебный контроль качества доказательств в уголовном процессе России // Доказывание при осуществлении правосудия по уголовным делам : сб. науч. трудов. – Волгоград : Изд. Волгоград. ун-та, 2002. – С. 8–12.
3. Актуальные вопросы уголовного процесса современной России : межвузовский сб. науч. трудов / отв. ред. З. Д. Еникеев. – Уфа : РИО БашГУ, 2003. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.kalinovsky-k.narod.ru/b/ufa20033/index.htm.
4. Алексеев Н. С. Уголовный процесс / Н. С. Алексеев. – М. : Юрист, 1995. – 297 с.
5. Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве / C. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1966. – 187 с.
6. Алексеев С. С. Общая теория права. Курс : в 2 т. / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1982. – Т. 2. – 360 с.
7. Алексеев С. С. Тайна права. Его понимание, назначение, социальная ценность / С. С. Алексеев. – М. : НОРМА, 2001. – 176 с.
8. Аленін Ю. П. Прийняття процесуальних рішень за новим кримінальним процесуальним законодавством України : навч.-метод. посіб. / Аленін Ю. П., Пожар В. Г., Гловюк І. В. – Одеса : Фенікс, 2012. – 138 с.
9. Алехин А. П. Административное право Российской Федерации : учебник / Алехин А. П., Кармолицкий А. А., Козлов Ю. М. – М. : ЗЕРЦАЛО, ТЕИС, 1996. – 640 с.
10. Алиев Т. Т. Разрешение ходатайств и жалоб, заявленых заинтересованными лицами на стадии предварительного расследования ввиду неполноты проведенного доказывания / Т. Т. Алиев, Н. А. Громова, А. И. Ивенский и др. // Следователь. – 2003. – № 7. – С. 30–33.
11. Альперт С. А. Участники советского уголовного процесса (конспект лекций) / С. А. Альперт. – Харків : Харьковск. юрид. ин-т, 1965. – 33 с.
12. Аналіз даних судової статистики щодо розгляду справ і матеріалів місцевими загальними судами, апеляційними судами областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційним судом Автономної Республіки Крим у 2012 році // Офіційний веб-портал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://sc.gov.ua/ua/sudova_statistika.html.
13. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2012 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2013. – № 6. – С. 20–41.
14. Аналіз стану здійснення судочинства та даних судової статистики щодо розгляду справ і матеріалів Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у 2012 р. // Дані офіційного веб-порталу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://sc.gov.ua/ua/sudova_statistika.html.
15. Андреева О. И. Соотношение прав и обязанностей государства и личности в правовом государстве и специфика его проявления в сфере уголовного судопроизводства (теоретический аспект) / под ред. М. К. Свиридова. – Томск : Изд-во Том. ун-та, 2004. – 138 с.
16. Антонов И. Обжалование в суд процессуальных действий и решений как гарантия защиты личности в сфере уголовного судопроизводства / И. Антонов, Г. Васильева // Юридический мир. – 2005. – № 10. – С. 48–50.
17. Антонович Е. К. Институт обжалования на досудебных стадиях уголовного процесса : дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Е. К. Антонович. – М., 2009. – 244 c.
18. Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини / М. Антонович. – К. : Видавничий дім «КМ Академія», 2000. – 128 с.
19. Артамонов А. Н. Обжалование действий и решений органов расследования в досудебных стадиях российского уголовного процесса : дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / А. Н. Артамонов. – Омск, 2003. – 215 c.
20. Багаутдинов Ф. Право на защиту: проблемы и предложения / Ф. Багаутдинов // Законность. – 2001. – № 7. – С. 22–25.
21. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации : учебник для юрид. вузов и ф-тов / М. В. Баглай. – М. : НОРМА, ИНФРА-М, 1998. – 428 с.
22. Беззубов С. И. Производство по уголовному делу в апелляционном суде: проблемы теории, нормативного регулирования и правоприменительной практики : автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / С. И. Беззубов. – Н. Новгород, 2007. – 31 с.
23. Беззубов С. И. Производство по уголовному делу в апелляционном суде: проблемы теории, нормативного регулирования и правоприменительной практики : дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / С. И. Беззубов. – Н. Новгород, 2007. – 247 с.
24. Белобородов С. В. Категория «жалоба» в контексте сути и содержания уголовно-процессуального принципа широкой свободы обжалования / С. В. Белобородов // Адвокатская практика. – 2007. – № 2. – С. 31–32.
25. Белобородов С. В. Принцип обжалования в уголовном судопроизводстве России: понятие, сущность и содержание / С. В. Белобородов // Российский судья. – 2006. – № 7. – С. 29–31.
26. Белобородов С. В. Принцип широкой свободы обжалования в уголовном судопроизводстве России : дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / С. В. Белобородов. – Н. Новгород, 2006. – 250 с.
27. Беляев И. Д. Лекции по истории русского законодательства / И. Д. Беляев. – [2-е изд.]. – М. : Тип. А. А. Карцева, 1888. – 584 с.
28. Білоусов Ю. С. Судова юрисдикція у справах, що випливають із оскарження дій та рішень органів дізнання та досудового слідства / Ю. С. Білоусов // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. – 2005. – № 1–2. – С. 98–102.
29. Бобечко Н. Р. Апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у кримінальному судочинстві України: науково-практичний посібник / за ред. В. Т. Нора. – К. : Алерт ; КНТ ; ЦУЛ, 2010. – 144 с.
30. Божьев В. П. Уголовно-процессуальные отношения / В. П. Божьев. – М. : Юрид. лит., 1975. – 176 c.
31. Божьев В. П. Уголовно-процессуальные правоотношения : автореф. дисс. ... докт. юрид. наук : 12.00.09 / В. П. Божьев. – М., 1994. – 39 с.
32. Бондарь Н. С. Власть и свобода на весах конституционного правосудия: защита прав человека Конституционным Судом Российской Федерации / Н. С. Бондрь. – М. : Юстицинформ, 2005. – 592 с.
33. Борзых Д. В. Прокурорский надзор и судебный контроль в досудебных стадиях уголовного судопроизводства / Д. В. Борзых // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. – № 1. – 2010. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlduvs/2010_1/10_1_2_8.pdf.
34. Бородовська Н. О. Забезпечення кримінально-процесуального статусу особи, засудженої судами України до позбавлення волі : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Н. О. Бородовська. – К., 2006. – 20 с.
35. Бородовська Н. О. Засуджений: проблеми забезпечення його статусу : монографія / Н. О. Бородовська. – Івано-Франківськ, 2008. – 145 с.
36. Бочкова Т. А. Основные формы участия граждан в обеспечении их прав и законных интересов в государственном управлении / Т. А. Бочкова // Вопросы государства и права. – Свердловск, 1964. – 168 с.
37. Бочкова Т. А. Предложения, заявления и жалобы как следствие охраны прав граждан и обеспечения законности : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Т. А. Бочкова. – Свердловск, 1966. – 21 с.
38. Брайтонська декларація від 20 квітня 2012 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://euroua.com/europe/coe/1420-brajtonskaya-deklaratsiya-perevod.
39. Братусь С. Н. Субъекты гражданского права / С. Н. Братусь. – М. : Госюриздат, 1950. – 367 c.
40. Будников В. Л. Доказывание при осуществлении правосудия в досудебном уголовном производстве / В. Л. Будников // Доказывание при осуществлении правосудия по уголовным делам : сб. науч. трудов. – Волгоград : Изд-во Волгоград. ун-та, 2002. – С. 17–30.
41. Будников В. Л. Обжалование действий и решений следователя / В. Л. Будников. – Волгоград : ВСШ МВД, 1990. – 64 с.
42. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К., Ірпінь : ВТФ «Перун», 2007. – 1736 с.
43. Віденська декларація про злочинність і правосуддя: відповіді на виклики ХХІ століття від 17 квітня 2000 р. // Десятий Конгрес ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_443.
44. Воскресенский Н. А. Законодательные акты Петра I. Т. I : Редакции и проекты законов, заметки, доклады, доношения, челобитья и иностранные источники. Акты о высших государственных установлениях / Н. А. Воскресенский. – АН СССР, Ин-т права. – М., Л. : Изд-во АН СССР, 1945. – XLIV. – 602 с.
45. Габлей Н. Г. Деякі аспекти апеляційного порядку оскарження вироку та інших рішень суду засудженим / Н. Г. Габлей // Судова апеляція. – 2007. – № 1. – С. 70–76.
46. Галаган В. І. Проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України : монографія / В. І. Галаган. – К. : Нац. академія внутр. справ України, 2002. – 300 с.
47. Гасанов К. К. Конституционный механизм защиты основных прав человека : монография / К. К. Гасанов. – М. : ЮНИТА-ДАНА: Закон и право, 2004. – 432 с.
48. Гельдибаев М. Х. Уголовный процесс: краткий курс лекций / М. Х. Гельдибаев. – СПб. : ГУАП. СПб., 2001. – 202 с.
49. Герасимчук О. П. Реалізація потерпілим диспозитивності у кримінальному судочинстві України : монографія / О. П. Герасимчук. – К. : Прецедент, 2009. – 175 с.
50. Гнатюк М. Д. Правозастосування та його місце в процесі реалізації права : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / М. Д. Гнатюк. – К., 2007. – 19 c.
51. Голик Н. М. Конституционная жалоба – гарантия защиты прав и свобод граждан в практике конституционного правосудия Российской Федерации : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Н. М. Голик. – М., 2008. – 26 с.
52. Горбунова Л. В. Проверка судом соблюдения уголовно-процессуального закона при проведении предварительного расследования / Л. В. Горбунова // Актуальные проблемы совершенствования деятельности органов внутренних дел в новых экономических и социальных условиях : сб. науч. трудов / под ред. профессоров Н. Г. Шуруханова, Н. И. Ветрова, доцента Г. П. Химичевой. – М. : ЮИМВД РФ, 1997. – С. 178–179.
53. Гордейчик С. Злоупотребление правом на защиту / С. Гордейчик // Законность. – 2006. – № 12. – С. 6–8.
54. Горшенев В. М. Контроль как правовая форма деятельности / В. М. Горшенев, И. Б. Шахов. – М. : Юрид. лит, 1987. – 175 с.
55. Грибанов В. П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав / В. П. Грибанов. – [2-е изд.]. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1992. – 207 с.
56. Григорьева Н. В. Обжалование как форма правовой защиты прав и законных интересов участников уголовного процесса в досудебном производстве : дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Н. В. Григорьева. – М., 2000. – 230 с.
57. Гриненко А. В. Конституционные гарантии прав и законных интересов участников досудебного производства по уголовному делу / А. В. Гриненко // Адвокатская практика. – 2002. – № 1. – С. 39–41.
58. Громов Н. А. Уголовный процесс России : учеб. пособ. / Н. А. Громов. – М. : Юристъ, 1998. – 552 с.
59. Грошевий Ю. М. Актуальні проблеми кримінально-процесуальної теорії та проект КПК України / Ю. М. Грошевий, О. В. Капліна // Право України. – 2009. – № 12. – С. 209–217.
60. Грошевий Ю. М. Прокурорський нагляд в Україні : навч. посіб. / Ю. М. Грошевий. – К., 1993. – С. 26–28.
61. Грошевий Ю. Скарга як спосіб реалізації принципу публічності (до проекту Кримінального процесуального кодексу України) / Ю. Грошевий, Д. Говорун // Вісник Національної академії прокуратури України. – К., 2012. – № 1 (25). – С. 50–56.
62. Грошевий Ю. М. Шляхи вдосконалення судоустрою та судочинства України / Ю. М. Грошевий // Науковий Вісник Дніпропетровського держ. ун-ту внутр. справ. – 2009. – № 4 (46). – С. 193–203.
63. Гультай М. Конституційна скарга: європейський досвід та пропозиції щодо її закріплення в Конституції України / М. Гультай // Вісник Академії правових наук України. – 2011. – № 4. – С. 29–38.
64. Гурджи Ю. А. Правовая защита личности в уголовном процессе: вопросы теории и методологи : монография / Ю. А. Гурджи. – Одесса : ОРИГУ НАГУ, 2007. – 352 с.
65. Гурджи Ю. А. Процессуальное обеспечение прав личности: вопросы теории / Ю. А. Гурджи. – Одесса : Пальмира, 2004. – 173 с.
66. Давид Р. Основные правовые системы современности / Р. Давид. – М. : Междунар. отношения, 1998. – 440 с.
67. Де Сальвиа М. Европейская конвенция по правам человека / М. Де Сальвиа. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. – 267 с.
68. Дегтярев С. Л. Реализация судебной власти в гражданском судопроизводстве: теоретико-прикладные проблемы / С. Л. Дегтярев. – М. : Волтерс Кливер, 2007. – 376 с.
69. Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою від 29 листопада 1985 р. // Генеральна Асамблея ООН. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_114.
70. Декларація про майбутнє Європейського суду з прав людини від 27 квітня 2011 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_a49.
71. Дженіс М. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування / Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. – К. : Артек, 1997. – 624 с.
72. Дзейко Ж. О. Законодавча техніка в Україні: історико-теоретичне дослідження : монографія / Ж. О. Дзейко. – К. : ВПЦ «Київ. ун-т», 2007. – 360 с.
73. Динер А. А. Апелляционное производство в российском уголовном процессе : науч.-практ. пособ. / Динер А. А., Мартыняхин Л. Ф., Сенин Н. Н. / под общ. ред. Л. Ф. Мартыняхина. – М. : Юристь, 2003. – 112 с.
74. Європейська конвенція про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів від 24 листопада 1983 р. // Рада Європи. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_319.
75. Єдиний звіт про кримінальні правопорушення за січень–серпень 2013 р. // Офіційний веб-портал Генеральної прокуратури України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.gp.gov.ua/ua/stat.html.
76. Єні О. В. Клопотання в кримінальному процесі України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / О. В. Єні. – К., 2009. – 229 с.
77. Жогин Н. В. Предварительное следствие в советском уголовном процессе / Н. В. Жогин, Ф. Н. Фаткуллин. – М. : Юрид. лит., 1965. – 206 с.
78. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // Генеральна Асамблея ООН. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_015.
79. Загальна теорія держави і права : [Підручник для студ. юрид. вищих навч. закл.] / [Цвік М. В., Петришин О. В., Авраменко Л.В. та ін.] ; за ред. докторів юрид. наук М. В. Цвіка та О. В. Петришина. – Харків : Право, 2010. – 584 с.
80. Загорский Г. Обжалование и опротестование судебных решений по уголовному делу в кассационном порядке / Г. Загорский // Советская юстиция. – 1986. – № 3. – С. 26–27.
81. Загряцков М. Д. Административная юстиция и право жалобы в теории и законодательстве / М. Д. Загряцков. – М. : Право и жизнь, 1924. – 96 с.
82. Зайцев О. А. Государственная защита участников уголовного процесса / О. А. Зайцев. – М. : Экзамен, 2001. – 512 с.
83. Закон про заведення Апеляційних Судів // Вісник Генерального Секретаріату України. – 1917. – № 7. – 23 грудня. – С.1.
84. Закотянская А. Ф. Обжалование и пересмотр решений суда в ходе досудебного производства : монография / А. Ф. Закотянская. – М. : Юрлитинформ, 2013. – 216 с.
85. Захаров О. В. Підвідомчість скарг на бездіяльність органів прокуратури щодо розгляду і вирішення заяв про злочини / О. В. Захаров // Адвокат. – 2010. – № 6. – С. 15–17.
86. Захист прав, свобод та законних інтересів громадян України у процесі здійснення правоохоронної діяльності : монографія / [Діхтієвський П. В., Бесчастний В. М., Філонов В.П. та ін.] ; за заг. ред. доктора юрид. наук, проф. П. В. Діхтієвського. – Донецьк : Ноулідж, 2009. – 219 с.
87. Збірка договорів Ради Європи. – К. : Парлам. вид-во, 2000. – 654 с.
88. Звіт про роботу прокурора за 6 місяців 2013 р.: Статистична інформація Генеральної прокуратури України // Офіційний веб-портал Генеральної прокуратури України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.gp.gov.ua/ua/stat.html.
89. Зеленецький В. С. Доследственное производство в уголовном процессе Украины : монография / В. С. Зеленецкий. – Харьков : Кроссроуд, 2009. – 172 с.
90. Землянська В. В. Кримінально-процесуальне законодавство Центральної Ради, Гетьманату Скоропадського та Директорії : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / В. В. Землянська. – Харків, 2002. – 20 с.
91. Зусь Л. Б. Об уголовно-процессуальной правосубъектности / Л. Б. Зусь // Правоведение. – 1974. – № 5. – С. 49–54.
92. Зусь Л. Б. Правовое регулирование в сфере уголовного судопроизводства. – Владивосток, 1984. – 145 с.
93. Исайкин Д. Ю. Суды общей юрисдикции как субъекты конституционного контроля : автореф. дисс. ... канд. юрид наук : 12.00.02 / Д. Ю. Исайкин. – М., 2006. – 35 с.
94. Іванюк І. Д. Юридична природа та ознаки поняття зловживання правом у кримінальному процесі: загальнотеоретичний аспект / І. Д. Іванюк // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – 2010. – № 3. – С. 340–349.
95. Інструкція про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України : Наказ Генерального прокурора України від 21 липня 2011 р. № 9гн. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.gp.gov.ua/ua/1nordoc.ntml.
96. Інтерлакенська декларація від 19 лютого 2010 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_a48.
97. Кант И. Основы метафизики нравственности / И. Кант. – М. : Мысль, 1965. – Т. 4, ч. 2. – 478 с.
98. Капліна О. В. Проблеми зловживання правом у кримінальному процесі / О. В. Капліна // Вісник Академії правових наук України. – 2010. – № 3. – С. 286–295.
99. Карасева М. В. Конституционное право граждан СССР на обжалование / М. В. Карасева. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1989. – 150 с.
100. Карнеева Л. М. Рецензия на книгу Куцова Э. Ф. «Гарантии прав личности в советском уголовном процессе» / Л. М. Карнеева, А. А. Чувилев // Советское государство и право. – 1973. – № 8. – С. 146.
101. Касумова А. Б. Міжнародно-правовий аспект реалізації права особи на скаргу / А. Б. Касумова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2011. – № 88. – С. 83–87.
102. Касумова А. Б. Право особи на скаргу в Кримінально-процесуальному кодексі України / А. Б. Касумова // Судова апеляція. – 2012. – № 1. – С. 89–95.
103. Касумова А. Б. Право особи на скаргу в кримінальному процесі України: етапи формування та розвитку / А. Б. Касумова // Юридична Україна. – 2013. – № 2. – С. 106–110.
104. Касумова А. Б. Зловживання правом на скаргу в кримінальному процесі України / А. Б.