Криміналістичні та процесуальні питання ідентифікації людини за слідами-відображеннями

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3–10
РОЗДІЛ І. Загальнотеоретичні основи криміналістичного
слідознавства
1.1. Огляд розвитку криміналістичного слідознавства і формування
його предмета як підрозділу криміналістичної техніки 11–34
1.2. Сліди-відображення в криміналістиці: природа, види та
способи отримання 35–46
1.3. Класифікація слідів-відображень у криміналістиці. Сучасні
напрями розвитку криміналістичного слідознавства 47–61
Висновки до розділу І 62–64
РОЗДІЛ ІІ. Можливості встановлення доказових фактів на основі
інформації, одержаної із слідів-відображень людини
2.1. Передумови і завдання використання слідів-відображень
людини у розслідуванні 65–76
2.2. Форми виявлення, дослідження і використання слідів-
відображень людини в доказуванні 77–87
2.3. Контактні сліди-відображення 88–130
2.4. Субстанціональні сліди-відображення 131–166
Висновки до розділу ІІ 167–168
ВИСНОВКИ 169–173
ДОДАТКИ 174–175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 176–200

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Ефективне попередження та розслідування злочинів вимагає постійного вдосконалення діяльності правоохоронних органів. Проблема оптимізації такої діяльності включає в себе вирішення питань, серед яких можна виділити організаційні, правові, матеріально-технічні та науково-методичні. Необхідність підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів обумовлена реформуванням адміністративно-командної системи управління, переходом до ринкових відносин, руйнуванням виробничо-господарських зв’язків між колишніми республіками СРСР, що викликало низку негативних явищ у вигляді тимчасового спаду виробництва, безробіття, погіршення життєвих умов значної частки населення України, які закономірно спричинили зростання злочинності.
Незважаючи на те, що в результаті вживаних економічних і організаційних заходів останнім часом ріст злочинності дещо знизився, все ж велику загрозу для держави та її населення становлять збільшення корисливо-насильницьких злочинів та якісні зміни у структурі злочинності. Великі труднощі для ефективної боротьби зі злочинністю складають постійна тенденція злочинців, зростання їхньої організованості, поява нових видів злочинів, міжрегіональних та навіть міжнародних консолідованих злочинних угруповань, удосконалення способів скоєння злочинів. В той же час технічне і наукове оснащення правоохоронних органів ще відстає від нагальних потреб практики.
Для боротьби зі злочинністю державою з різним успіхом проводяться заходи політичного, правового, соціального, економічного, просвітницького характеру, які певним чином впливають на рівень злочинності взагалі. Ці заходи в сукупності мають стратегічне значення, справляють позитивний вплив на зміцнення законності і правопорядку, але для розкриття конкретних злочинів вони мають вельми опосередковане значення. В цьому сенсі для забезпечення успішного вирішення органами дізнання, слідчими повсякденних завдань, пов’язаних з повним, об’єктивним та всебічним розслідуванням і попередженням злочинів, слід постійно звертати увагу на криміналістику, її розвиток, тенденції, вдосконалювати існуючі та створювати нові методи дослідження речових доказів.
Функція криміналістики, як науки про закономірності виникнення інформації про злочин та засоби й прийоми виявлення, вилучення, дослідження, оцінки та використання цієї інформації для ефективного розслідування, саме і полягає у науковому забезпеченні працівників органів дізнання, слідчих, експертів та суддів спеціально розробленими та перевіреними практикою технічними засобами, тактичними прийомами та методами розслідування і судового розгляду конкретних кримінальних справ.
У системі доказів особливе місце належить різноманітним речовим доказам. Велику, а часом і вирішальну роль серед них відіграють сліди, які у реальних просторових і часових вимірах відображають індивідуально визначені об’єкти речової обстановки розслідуваної події. Удосконалюючи існуючі та розробляючи нові методи, способи і засоби виявлення, вилучення та дослідження слідів, вчені-криміналісти зробили великий внесок не тільки у розвиток науки криміналістики взагалі, а й у вирішення пов’язаних зі слідами практичних питань, що виникають у процесі розслідування злочинів.
Такого напряму питання вирішували, зокрема Р.С. Бєлкін, В.Є. Бергер, Т.В. Варфоломеєва, А.І. Вінберг, В.Г. Гончаренко, Г.І. Грамович, Г.Л. Грановський, П.В. Данісявічус, Н.М. Дяченко, Ю.Ф. Жаріков, А.В. Іщенко, Є.П. Іщенко, В.Я. Колдін, В.А. Колесник, В.П. Колмаков, І.Ф. Крилов, В.К. Лисиченко, Л.К. Литвиненко, С.П. Мітрічев, А.Я. Паліашвілі, С.М. Потапов, В.М. Прищепа, Г.В. Прохоров-Лукін, М.В. Салтевський, М.Я. Сєгай, М.О. Селіванов, С. І. Тихенко, А.О. Фокіна, В.В. Циркаль, Б.І. Шевченко, В. І. Шиканов, І. М. Якімов.
Проте опубліковані праці не вичерпують сучасних потреб науки та запитів практичної діяльності правоохоронних органів, оскільки відбулись значні зміни у розвитку науки криміналістики, зокрема, з’явились нові напрями розвитку криміналістичної техніки, які своєю появою значно розширюють її можливості у дослідженні та використанні слідів-відображень і вимагають серйозних теоретичних висновків.
Зазначені обставини обумовлюють актуальність розробки цієї теми на основі аналітичного огляду розвитку криміналістичного слідознавства, використання криміналістичних знань та даних природничих і технічних наук, формування поняття сліду як речового доказу в теорії доказів, а також інших основ вчення і розширення уявлень про сліди людини, формування рекомендацій правоохоронним органам щодо використання криміналістичної інформації, що міститься у слідах та має значення у справі. Все це спрямовано на підвищення наукового рівня розкриття злочинів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам „Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки” (затверджена Указом Президента України №1376/2000 від 25 грудня 2000 р.), метою якої є забезпечення активної протидії злочинності на основі чіткого визначення пріоритетів, поступового нарощення зусиль держави і громадськості, вдосконалення законодавства, організації засобів і методів запобігання злочинам та плану наукових досліджень кафедри криміналістики юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тема ДК 01597 “Класифікація видів науково-технічної діяльності” 112300009, підтема № 97115 (ДР 0197 \/ 003329).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у подальшій розробці криміналістичного слідознавства; формуванні поняття слідів-відображень людини, що виникають на місці скоєння злочину; в узагальненні практики їх виявлення, вилучення та дослідження при розслідуванні злочинів та викритті злочинців; визначення їх значення у розслідуванні злочинів; у формуванні практичних рекомендацій щодо максимально ефективного використання методів і технічних засобів роботи із слідами-відображеннями людини під час розслідування злочинів.
Відповідно у дисертаційному дослідженні головна увага зосереджується на вирішенні таких основних завдань:
• провести аналітичний огляд становлення та розвитку основ криміналістичного слідознавства, поняття сліду та його значення у розслідуванні злочинів;
• розкрити процес формування поняття сліду як речового доказу у системі доказового права;
• показати співвідношення, що відображається у спеціальній літературі, між криміналістичним поняттям сліду у широкому та вузькому розуміннях, а також критично осмислити існуючі класифікації слідів за ознакою механізму відображення;
• визначити поняття слідів-відображень людини, вказати на особливості виникнення, виявлення, вилучення та дослідження таких слідів;
• проаналізувати практику застосування методів і засобів криміналістичної техніки у діяльності правоохоронних органів України та інших країн;
• розробити, сформулювати та обґрунтувати пропозиції та методичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення проведення огляду місця події злочину та інших дій і заходів щодо використання слідової інформації, одержаної криміналістичними, медико-біологічними, хімічними, фізичними методами виявлення, вилучення, дослідження та збереження різноманітних слідів-відображень.
Об’єкт дослідження – це теоретичні та практичні питання сутності і місця слідів-відображень у доказово-пізнавальному процесі кримінального судочинства та засоби і методи їх дослідження в минулому і на сучасному етапі розвитку криміналістики.
Предмет дослідження – закономірності утворення слідів-відображень і виникнення у зв’язку з цим доказової інформації та її значення її для розслідування.
Методи дослідження. У відповідності до мети та завдань дослідження в роботі використано методи пізнання:
– діалектичний метод дослідження, який дозволив комплексно підійти до аналізу тенденцій і закономірностей розвитку криміналістичного слідознавства, що об’єктивно обумовлений потребами практики боротьби зі злочинністю;
– метод історичного аналізу, який дозволив узагальнити розвиток криміналістичного слідознавства від його зародження до теперішнього часу, методик криміналістичної ідентифікації людини за її слідами-відображеннями;
– системно-структурний метод, який дозволив розглядати методи дослідження слідів-відображень як структурованої ланки в системі джерел доказової інформації і провести їх порівняльний аналіз;
– формально-логічний метод, який дозволив визначити поняття “слід”, “слід-відображення”, “трасологія”, “слідознавство”, “контактні сліди”, “субстанціональні сліди” тощо і подальше їх використання в судженнях та умовиводах;
– логіко-юридичний метод, який дозволив зробити висновки про місце слідів-відображень людини (особливо голосу і запаху) у системі доказів і дати їх класифікацію;
– спеціально-юридичний метод, який дозволив проаналізувати правові та статичні норми і визначити сутність методів роботи зі слідами-відображеннями людини та шляхи їх застосування у кримінальному судочинстві на основі доказового права і з врахуванням потреб практики.
При підготовці дисертаційного дослідження були використані роботи як вітчизняних, так й зарубіжних криміналістів, процесуалістів, експертів, праці в галузі теорії пізнання, теорії ідентифікації, теорії інформації, логіки, психології, фонетики, анатомії людини, фізіології, медицини, гістології, фізики, хімії.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертаційному дослідженні вперше в українській правовій літературі розглянуті теоретичні й практичні питання основ криміналістичного слідознавства в єдності контактних і субстанціональних слідів-відображень людини як джерел доказової інформації у практиці розслідування злочинів.
Елементи наукової новизни, які відбивають внесок автора в розробку визначеної проблеми, полягають у наступному:
1. Визначено поняття сліду-відображення в криміналістиці.
2. Наведено додаткові аргументи щодо визначення співвідношення слідознавства і трасології.
3. Визначено різні види слідів-відображень, дано їх класифікацію за механізмом утворення.
4. Дано поняття контрактних і субстанціональних слідів-відображень.
5. Систематизовано і обґрунтовано перелік обставин, які можуть бути встановлені на досудовому слідстві за допомогою криміналістичних методів, прийомів та засобів виявлення і дослідження слідів-відображень.
6. Обґрунтовано на підставі узагальнення даних літературних джерел можливості застосування криміналістичних методів виявлення прихованих слідів-відображень.
7. Сформульовано висновки і пропозиції відносно удосконалення використання спеціальних криміналістичних знань, методів і технічних засобів для отримання доказової інформації під час виявлення конкретних слідів-відображень та їх дослідження.
8. Наведено системну аргументацію щодо застосування в ідентифікації людини запаху, голосу, генетичних утворень як їх слідів-відображень.
9. Сформульовано принципову можливість використання для ідентифікації особи ще не вивчених на сучасному етапі відображень (властивостей) людини.
10. Обґрунтовано організаційні та методичні рекомендації щодо вдосконалення діяльності органів дізнання та досудового слідства у виявленні, фіксації, вилученні та збереженні слідів-відображень.
Положення та рекомендації, що мають значення для науки та діяльності правоохоронних органів, сформульовані у дослідженні, відповідають вимогам наукової новизни.
Теоретичне і практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що викладені в дисертаційному дослідженні положення, узагальнення та висновки можна використати у:
• науково-дослідних роботах для вдосконалення теоретичних положень криміналістичного слідознавства та криміналістики в цілому на основі нового концептуального підходу до визначення слідів-відображень людини;
• вдосконаленні організації роботи органів дізнання та досудового слідства у роботі зі слідами;
• навчальному процесі при викладанні курсу криміналістики, кримінального процесу та судової експертизи, підготовці підручників, методичних матеріалів, посібників та довідкової літератури.
Розробки, підготовлені за матеріалами дисертаційного дослідження, використовуються в навчальному процесі кафедрою кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, кафедрою криміналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка та кафедрою кримінального процесу і криміналістики Академії адвокатури України.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійно виконаним науковим дослідженням автора. Особистим внеском здобувача є конкретні, викладені у роботі результати, які він отримав на основі дослідження та узагальнення теоретичного і практичного матеріалу в галузі слідознавства нашої та деяких інших країн.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались на: других всеросійських криміналістичних читаннях присв’ячених пам’яті Р.С. Белкіна в Інституті права, соціального управління та безпеки Удмуртського університету(14 грудня 2001 р. м. Іжевськ); міжнародній науковій конференції в Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України “Україна: шляхами віків”, присвячена 175-річчю від дня народження Георгія Андрузького (17 травня 2002 р. м. Київ); науково-практичній конференції (Київ, 2004); на засіданні кафедри криміналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка; на засіданнях кафедр кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Академії Адвокатури України та Академії праці та соціальних відносин Федерації профспілок України.
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені в п’яти наукових статтях у ваківських фахових виданнях, з них одна в співавторстві.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Систему теорії конкретної науки і її зміст складають предмет, термінологія та розвинуті класифікації в окремих її розділах. Наукова класифікація об’єктів, закономірності розвитку яких охоплюються предметом даної науки, в тому числі – слідів у криміналістиці, є одним з наріжних каменів методології цієї науки. Створена у інший спосіб класифікація не може визнаватись науковою і не матиме ефективного практичного застосування.
2. Для визначення встановлених під час досудового слідства відомостей про факти, які можуть за певних умов набути статусу процесуальних доказів, доцільно вважати термін “доказова інформація”. Виходячи з поняття інформації, її видів та завдань, процес слідоутворення можна розглядати як інформаційний, а наслідки вчиненого злочину (події, що розслідується) як доказову інформацію.
3. Будь-яке відображення – це інформація, тобто відомості, які дають знання, знімають або зменшують невизначеність, своєрідна і досить надійна у пізнавальному сенсі модель одного предмета або процесу в іншому. Криміналістика досліджує не докази, які можна прямо використати у
кримінальному процесі, а будь-які матеріальні зміни (сліди), що виникли на
місті події і несуть певну інформацію, котра може допомогти у вирішенні
багатьох питань під час розслідування. Тому будь-які відображення людини
у навколишньому середовищі, виявлені або змодельовані, можуть використовуватись у судовому пізнанні як надійні джерела доказової інформації.
4. Практична необхідність обробки інформації викликала появу
нового своєрідного прикладного наукового напряму, що дозволяє
забезпечувати судочинство надійною доказовою інформацією шляхом
глибокого і всебічного використання природничо-наукових методів і
науково-технічних засобів. Першочергове значення у реалізації окреслених
завдань надійного залучення доказової інформації відіграє криміналістичне вчення про сліди, яке охоплює теоретичні уявлення про виникнення, змінювання, сталість, адекватність та інформаційність відображень реальних об’єктів і практичні рекомендації щодо пошуку, виявлення, фіксації, дослідження слідів та їх ідентифікаційного значення.
5. Розвиток знань у багатьох галузях природничих наук, а також
формування процесуальних засад використання даних цих наук у
встановленні всіх елементів предмета доказування через удосконалення
змістовності окремих слідчих дій та покращення методичного забезпечення
судових експертиз, викликали становлення слідознавства як
розділу криміналістичної техніки і перетворення трасології на його частину, що збагатило теорію і практику використання слідів-відображень людини, визначивши їх природу, систему та інформаційну значущість.
6. Розглядаючи людину як інтегральний слідоутворюючий об’єкт
враховуючи сучасні досягнення в різних галузях, які вже зараз принципово
збільшують межі наукових уявлень про індивідуальні властивості людини,
можна з впевненістю стверджувати, що будь-які сліди, що залишає людина, є
її відображеннями, а тому втрачає сенс широке і вузьке розуміння слідів у
криміналістиці. Всі вони, так чи інакше, аж до індивідуальної визначеності,
характеризують окремі властивості людини та людини у цілому.
7. За генезисом і механізмом утворення сліди-відображення людини варто поділити на контактні і субстанціональні, а разом з тим категорично
відмовитись від вживання терміну “трасологічні сліди”, який побутує у
юридичній літературі як синонім поняття “сліди у вузькому значенні слова”,
оскільки він є тавтологією і не відповідає сучасному рівню слідознавства.
8. Враховуючи закономірності розвитку пізнавальної функції криміналістики в теорії та практиці криміналістичного слідознавства можна виділити п’ять перспективних напрямів його розвитку:
• розвиток вчення про мікрооб’єкти:
• розвиток системи знань про сліди запахів та їх використання в доказуванні фактів;
• удосконалення існуючих та розробка нових технічних засобів і
технологій фіксації і дослідження голосу людини з метою її ототожнення;
• удосконалення і розробка методик встановлення групової належності та проведення індивідуальною ототожнення людини за її біологічними слідами-відображеннями (кров, сперма, слина, волосся, нігті тощо);
• вдосконалення, уточнення та розвиток методик дослідження та класифікації контактних слідів з метою посилення точності виявлення ідентифікаційних ознак і їх використання у ідентифікації та діагностиці об’єктів, створення нових методів.
9. Сліди-відображення у всіх проявах як складові загального процесу взаємодії неодмінно несуть не лише пізнавальне навантаження, а й дозволяють за певних умов виконувати роль джерел доказів у вигляді первинних і похідних речових доказів, що дозволяє вирішувати принципові завдання в межах предмета доказування.
10. Сліди-відображення людини дозволяють одержувати вірогідну
інформацію і забезпечувати ототожнення людини на рівні незаперечної
достовірності за ознаками різного генезису, а тому криміналістичне слідознавство потребує різноманітних досліджень, особливого комплексного підходу і у науковому сенсі виходить за межі криміналістики. Робота з
досліджуваними слідами належить до тонких високопрофесійних технологій,
використання яких часто викликає необхідність залучення спеціалістів
різного профілю – криміналістів, біологів, медиків, акустиків та ін.
11. Якщо сліди різних предметів (знарядь злому, інструментів,
транспортних засобів тощо) свідчать про перебування цих предметів у
конкретних ділянках місця події, але в жодному разі прямо не можуть
вказувати на участь у даній події їх володільця, то відображення частини
людського тіла або відокремлені його частки чи матеріалізовані результати
функцій організму людини за певних умов дають змогу незаперечно
констатувати безпосередній фізичний зв’язок конкретної людини
з даним місцем.
12. Аналіз слідів-відображень може проводитись в двох процесуальних формах: експертизи та слідчого огляду. Результати аналізу в цих формах мають значення судових доказів. Крім того, сліди можуть вивчатись за дорученням слідчого (судді) спеціалістом та самим слідчим (суддею) у вигляді так званого особистого дослідження. Режультати такого вивчення юридичного значення не мають.
13. Контактні сліди-відображення рук, ніг, зубів та інших частин тіла людини, що становлять предметну галузь трасології, є традиційними надійними ідентифікуючими об’єктами і їх виявлення, фіксація та дослідження грунтується на досить ефективних і точних технологіях, які, проте, вимагають постійного удосконалення, особливо в плані розширення категорії слідоутворюючих об’єктів та відшукування нових ідентифікаційних ознак.
14. Проблема використання композиційних слідів-відображень та зворотніх зв’язків для індивідуальної ідентифікації на підставі інтегрування групових ознак залишається гостро дискусійною. Автор вважає, що будь-які комбінації групових ознак не можуть бути підставою для визнання факту індивідуальної тотожності, оскільки такого роду висновок грунтується не на наукових даних, а на інтуіїтивній статистиці та здоровому глузді.
15. Всі субстанціональні сліди-відображення та частки людини придатні для ідентифікації конкретної особи. Контактні сліди з нашаруваннями виділень людського організму (пото-жирові або закривавленні сліди рук, сліди зубів, залишки слини тощо) повинні піддаватись комплексному трасологічному та генотипоскопічному дослідженню.
16. Ототожнення людини за запахом (субстанціональний слід-відображення) має незаперечні природничо-наукові підстави. Кінолого-одорологічний експеримент з дотриманням всіх вимог до таких актів (чистота і відтворюваність результатів) цілком може використовуватись у офіційному процесуальному доказуванні.
17. Відомими зараз контактними і субстанціональними слідами-відображеннями людини прояв її властивостей не вичерпується. Криміналістам разом з представниками природничих наук необхідно в плані потреб криміналістичної ідентифікації людини вивчати електро-магнітні, біохімічні, генетичні та будь-які інші прояви її організму.
18. Практика показала, що на сьогоднішній день виникає гостра необхідність у тісній співпраці між експертами та спеціалістами різних країн з метою ефективної боротьби із злочинністю через обмін та використання найновітніших методів дослідження слідів, винайдених у цих країнах. Обмін інформацією буде доцільним та корисним для всіх, хто повинен нею користуватися.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Локар Е. Руководство по криминалистике. – М.: НКЮ СССР, 1941. – 544 с.
2. Белкин Р.С. История развития криминалистики. – М.: Изд-во МГУ,
1999. – 430 с.
3. Крылов И.Ф. Криминалистическое учение о следах. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1976. – 195 с.
4. Законы Ману. – М.: Изд-во Восточной литературы, 1960. – 361 с.
5. Хрестоматия памятников феодального государства и права стран
Европы. – М.: Госюриздат, 1961. – 950 с.
6. Памятники Русского права. – М.: Госюриздат, 1952. – Вып. 1. –
288 с.
7. Гейндль Р. Дактилоскопия и другие методы уголовной техники в деле расследования преступлений. – М.: Гостехиздат, 1927. – 320 с.
8. Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия. – М.: Изд-во БЕК,
1997. – 342 с.
9. Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система
криминалистики. – СПб., 1908. – Вып. 3. – 1038 с.
10. Гросс Г. Руководство для судебных следователей. – СПб., 1913. –
Вып. 4. – 1230 с.
11. Белоусов И.И., Паскевич А.И. Немые свидетели в уголовном розыске. – М.: Гос. мед. изд-во, 1930. – 120 с.
12. Ященко А.Л. Путешествие по Австралии. – М.: Географиздат, 1959. – 199 с.
13. Арсеньев В.К. Собр. соч. в 2т. – Хабаровск, 1949. – Т. 2. – 460 с.
14. Ильченко Ю.И. От интуиции следопыта – к трасологии // Проблемы советского государства и права. – Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1973. – Вып. 3. – 150 с.
15. Турчин Д.А. Теоретические основы учения о следах в криминалистике. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1983. – 185 с.
16. Материалы к изучению истории государсгва и права СССР “Русская правда” – М.: Росвузиздат, 1962. – 104 с.
17. Уильз У. Опыт теории косвенных улик, объясненных примерами. – М.: Изд-во А. Упковского, 1864. – 251 с.
18. Оболонский Н.А. Пособник при судебно-медицинском исследовании трупа и при исследовании вещественных доказательств. – СПб.: Изд. К.Л. Риккера, 1894. – 568 с.
19. Макалинский П.В. Практическое руководство для судебных следователей, состоящих при окружных судах. В 2 ч. – СПб., 1894. –
Ч. 2. – 697 с.
20. Трегубов С.Н. Основы уголовной техники. – Петроград.: Право, 1915. – 334с.
21. Борхман А. Предварительное извещение // Архив судебной медицини и общественной гигиены: Медицинский департамент Мин-ва внутренних дел , 1867. – Кн. 3. – 180 с.
22. Макаренко Н.П. Техника расследования преступлений. Практическое руководство для судебных работников. – Харьков: НКЮ УССР, 1925. – 156 с.
23. Рейсс Р.А. Научная техника расследования преступлений. – СПб.: Сенатск. тип., 1912. – 178 с.
24. Вейнгард А. Уголовная тактика. Руководство к расследованию преступлений. – СПб.: Изд-во “Вестник полиции”, 1912. – 344 с.
25. Снигирев И.Н. О сыске. – Касымов, 1908. – 75 с.
26. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. В 3 т. Т. 1: Общая теория криминалистики. – М.: Акад. МВД СССР, 1977. – 408 с.
27. Якимов И.Н. Криминалистика: Руководство по уголовной технике и тактике. – М.: НКВД РСФСР, 1925. – 430 с.
28. Якимов И.Н. Криминалистика. Техника и тактика расследования преступлений. – М.: Госюриздат, 1935. – 150 с.
29. Криминалистика: Учебник для слушателей правовых вузов / Под. ред. А.Я. Вышинского. – М.: Сов. законодательство, 1938. – 542 с.
30. Гернет М.К. Библиографический указатель. – Минск, 1936. – 221 с.
31. Потапов С.М. Введение в криминалистику. – М.: Госюриздат, 1946. – 146 с.
32. Шевченко Б.И. Теоретические основы трассологической идентификации в криминалистике. – М.: МГУ, 1975. – 189 с.
33. Винберг А.И. К вопросу об основах криминалистической техники как раздела науки советской криминалистики // Правоведение. – 1967. – № 1. – С. 90–94.
34. Данисявичус П.В. Криминалистическое следоведение (Общие теорет. вопросы). – Вільнюс: Мин-во высш. и спец. образования ЛитСССР, ВГУ, 1973. – 182 с.
35. Юридический словарь. – М.: Госюриздат, 1953. – 784 с.
36. Бентам И. О судебных доказательствах. Трактат Иеремии Бентама. – Киев.: Изд. Дюмона, 1876. – 421 с.
37. Бердичевский Ф.Ю. О предмете и понятийном аппарате криминалистики // Вопросы борьбы с преступностью, Вып. 24. – М.: Юрид. литература, 1976. – С. 138–140.
38. Вопросы уголовного процесса в практике Верховного Суда СССР и Верховного Суда РСФСР. – М.: Юрид. литература, 1974. – 28 с.
39. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькинд II. С. Проблеми доказывания в советском уголовном процессе. – Воронеж: ВГУ, 1978. – 98 с.
40. Дорохов В.Я. Понятие доказательства в советском уголовном процессе // Сов. государство и право. – 1964. – №9. – С. 110–114.
41. Мухин И.И. Важнейшие проблеми оценки судебных доказательств в уголовном и гражданском судопроизводстве. – Л.: ЛГУ, 1974. – 23 с.
42. Ривлин А., Альперт С., Бажанов М. О доказательствах в советском уголовном судопроизводстве // Соц. законность.–1963.– №9. – С.40–43.
43. Хмыров А.А. Косвенные доказательства. – М.: Юрид. литература, 1979. – 117 с.
44. Белкин Р.С. Ленинская теория отражения и методологические проблемы советской криминалистики. – М.: ВШ МВД СССР, 1970. – 130 с.
45. Винберг А.И. Пути развития теории криминалистики // Сов. государство и право. – 1971. – № 10. – С. 115–120.
46. Косолапов В.В. Гносеологическая природа научного факта. – Киев.: Наукова думка, 1964. – 151 с.
47. Арсеньев В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. литература, 1964. – С. 79.
48. Медведев Н.Н. О гносеологической природе и доказательственном значений факта при расследовании преступлений // Сибирские юрид. записки. Вып.2. – Иркутск-Омск: ИрГУ, 1971. – С. 107.
49. Орлов Ю.К. Вещественные доказательства в уголовно-процессуальном доказывании: Автореф. дисс... канд. юрид. наук. – М., 1970. – 16 с.
50. Шаламов М.П. Теория улик. – М.: Госюриздат., 1960. – 182 с.
51. Белкин Р.С., Винберг А.И. Криминалистика и доказывание. – М.: Юрид. литература, 1969. – 178 с.
52. Штофф В.А. Введение в методологию научного познания. – Л.: ЛГУ, 1972. – 111 с.
53. Белкин Р.С. О некоторых дискуссионных вопросах теории советской криминалистики // Ленинский принцип неотвратимости наказания и задачи советской криминалистики. – Свердловск: УрГУ, 1972. – 159 с.
54. Гончаренко В.И. Методологические проблемы использования данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве: Дисс... д-ра юрид. наук. – Киев, 1980. – 350 с.
55. Советский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1982. – 1600 с.
56. Шебанов А.Ф. Содержание и цели правовой информации и общественное мнение // Правовая информация. – М.: Наука, 1974. – С. 7–16.
57. Трофимов А.М. Использование некоторых закономерностей отражения в процессе расследования // Труды Высшей школы МООП СССР. – Вып. 15. – М., 1967. – С. 91.
58. Сафаров Р.А. Государственно-правовая информация и общественное мнение // Право и социология. – М., 1973. – 359 с.
59. Белкин Р.С., Винберг А.И. Криминалистика. Общетеоретические проблемы. – М.: Юрид. литература, 1973. – 264 с.
60. Колдин В. Я., Полевой Н.С. Информационные процессы и структуры в криминалистике. – М.: МГУ, 1985. – 119 с.
61. Домбровский Р.Г. Следы преступления и информация // Правоведение. – Вып.3. – Л., 1967. – С. 13–15.
62. Тростников В.Н. Человек и информация. – М.:Наука, 1970. – 187 с.
63. Гвахария О.Г. О некоторых особенностях формирования доказательств с позиций теории информации // Вопр. суд. экспертизы. – Баку, 1974, № 17. – С. 123–131.
64. Глушков В.М. Гносеологическая природа информационного моделирования // Вопр. философии. – 1963. – № 10. – С. 13–18.
65. Данисявичус П.В., Пальскис Е.Б. Природа и информационная эффективность основных способов фиксации вещественных доказательств // Сб. науч. работ. Вып.3. – Вильнюс: ЛитНИИСЭ, 1966. – С. 13–18.
66. Колмогоров А.Н. Три подхода к определению понятия «количество информации» // Пробл. передачи информации. – М.: Наука, 1965. – Т.1. Вып. 1.– С. 21–28.
67. Комаров В. Выявление следов наложений микрочастиц // Соц. законность. – 1974. – № 7. – С.14–16.
68. Сегай М.Я. Криминалистическая идентификация и особенности ее применения в отдельных видах советской криминалистической экспертизы: Дисс… канд. юрид. наук. – К., 1959. – 346 с.
69. Селиванов Н.А. Идентификация и дифференциация в структуре деятельности по выявлению, раскрытию преступлений. – Горький: Горьк. Высш. шк. МВД СССР, 1980. – 88 с.
70. Матусовский Г.А. Уголовно-процессуальные и криминалистические вопросы осмотра следов на месте происшествия.: Автореф. дисс... канд. юрид. наук. – Харьков, 1964. – 20 с.
71. Сегай М.Я. Методология судебной идентификации. – К.: РИО МВД УССР, 1970. – 254 с.
72. Варфоломеева Т.В. Производные вещественные доказательства. – М.: Юр. лит-ра, 1980. – 48 с.
73. Беляев Н.А., Керимов Д.А., Пашков А.С. О методологии юридической науки // Методологические проблемы общественных наук. Вып.1. – Л.: ЛГУ, 1968. – С. 128–140.
74. Подкорытов Г.А. Соотношение теории и метода в научном познании // Методол. вопр. общ. наук. Вып. 3. – Л.: ЛГУ, 1972. – С. 10–22.
75. Копнин П.В. Система теорий. Наука как прикладная логика// Логика научн. исслед. – М.: Наука, 1965. – 306 с.
76. Стефанов М. Теория и методология в общественных науках. – М.: Прогресс, 1967. – 251 с.
77. Дулов А.В., Нестеренко П.Д. Тактика следственных действий. –Минск: Высшая школа, 1971. – 272 с.
78. Казимирчук В.П. Право и методы его изучения. – М.: Юрид. литература, 1965. – 44 с.
79. Недбайло П.Е. Методологические проблемы советской юридической науки // Метологические пробл. сов. юрид. науки. – Киев: Наукова думка, 1965.– С. 7–36.
80. Сокуренко В. Методологічна основа юридичної науки і практики // Радянське право. – 1972. – № 6. – С.7–13.
81. Строгович М.С. Методологические вопросы юридической науки // Вопр. философии. – 1965. – № 2. – С.11–16.
82. Салтевский М.В. Теоретические основы установления групповой принадлежности в судебной экспертизе.: Автореф. дисс... докт. юрид. наук. – Харьков, 1969. – 20 с.
83. Криминалистика / Под ред. И.Ф. Крылова. – Л.: ЛГУ, 1976. – 591 с.
84. Белкин Р.С., Краснобаев Ю.И. О предмете советской криминалистики // Правоведение. – 1967. – № 4. – С. 90–94.
85. Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве. Методологические вопросы. – Киев: Вища школа, 1980. – 105 с.
86. Гончаренко В.Г. Теорія криміналістики і адвокатська практика // Адвокат. – 2003. – № 2. – С. 5–8.
87. Шнейкерт Г. Учение о приметах для опознания (руководство для работников уголовного розыска). – М: Гос. тех. изд-во, 1925. – 148 с.
88. Zbinden K. Kriminalistik. – Munhen-Berlin: Staаtuntersuchungs Kunde, 1954. – S. 62.
89. Weinig E, Spuren, Spurensicherung und Spurenverwischung: Нandworterbuch der gerichtlichen Medizin und naturwissenschaftlichen Kriminalistik, 1940. – S. 713.
90. Anuschat E. Kriminalistiche Spurenkunde. – Berlin, 1993. – S. 11.
91. Hellwig A. Psyhologiе und Vernehmungstechnik bei Tatbestandsermitt-lungen. – Berlin, 1927. – S. 247.
92. Кноблох Е. Медицинская криминалистика. – Прага: Госмедиздат, 1959. – С. 13.
93. Шевченко Б.И., Комаринец Б.М. Руководство по осмотру места происшествия. – М., 1938. – 272 с.
94. Грановский Г.Л. Основы трасологии. – М., 1965. – 80 с.
95. Литвиненко Л.К. Понятие и классификация следов в трасологии // Материалы 3-й научной конференции, посвященной памяти М.И. Райского. – Киев, 1958. – С. 94–101.
96. Нєдков Д. Следы от орудия за взлом. – София, 1975. – 51с.
97. Аленичев П.Н. Следы орудий взлома. – М., 1962. – 58 с.
98. Василевский А.М. Трасологическое исследование при расследовании
преступлений: Автореф. дисс... канд. юр. наук. – М., 1962. – 23 с.
99. Толмачев Е.Ф. Следы орудий взлома и инструментов. – М.: МГУ, 1957. – 31 с.
100. Антонов В.П. Обнаружение, закрепление и использование следов-наложений веществ и материалов при расследовании преступлений. – М.: Воен. ин-т, 1975. – 220 с.
101. Аубакиров А.Ф. Теория и практика моделирования в криминалистической экспертизе: Автореф. дисс... д-ра юрид. наук. – Киев, 1985. – 49 с.
102. Бибиков В.В. Микрообъекты и их криминалистическое исследование методами молекулярной микроскопии: Автореф. дисс...канд. юрид. наук. – М., 1981. – 23 с.
103. Биленчук П.Д., Кириченко А.А. Курс советской микрологии: Учеб. пособие. В 7 ч. – Днепропетровск: ДГУ, 1994. Ч. 4: Проблемы судебной одорологии. – 168 с.
104. Вандер М.Б. Понятие и значение микрочастиц в криминалистике // Правоведение. – 1978. – № 2. – С. 70–80.
105. Грановский Г.Л. Криминалистическое понятие и классификация микрочастиц, особенности их исследования и использование в доказывании // Тр. ВНИИСЭ. – 1976. – Вып. 17. – С. 43–64.
106. Гончаренко В.И. Научно-технические средства в следственной практике. – Киев: Вища школа, 1984. – 152 с.
107. Лазеры в криминалистике и судебных экспертизах / Под ред. Н.Г. Находкина, В.И. Гончаренко. – Киев: Вища школа, 1986. – 231 с.
108. Кириченко А.А. Основы судебной микрообъектологии. – Харьков: Основа, 1998. – 1220 с.
109. Клименко Н.И. Использование микрообъектов при расследовании преступлений: Метод. пособие. – Киев: МВД УССР, 1984. – 96 с.
110. Лисиченко В.К. Криминалистическое исследование вещественных доказательств методами, основанными на применении радиоактивных изотопов: Дисс... канд. юрид. наук. – К., 1960. – 353 с.
111. Митричев С.П. Предмет, метод и система советской криминалистики. – М.: ВЮЗИ, 1956. – 52 с.
112. Россинская Е.Р. Криминалистика. Вопросы и ответы. Учеб. пособ. для ВУЗов. – М: ЮНИТИ Дана, 1999. – 35 с.
113. Салтевский М.В. Криминалистика: Учеб. и практ. пособ. – Харьков: Рубикон, 1997. – 432 с.
114. Салтевский М.В. Криминалистическая одорология: Лекция. – К.: КВШ МВД СССР, 1976. – 26 с.
115. Сегай М.Я. Выявление латентных следов папилярных узоров. – Минск, 1988. – 45 с.
116. Прохоров-Лукин Г.В. Криминалистические аспекты типологии взаимодействия // Криминалистика и судебная экспертиза. Вып. 41. – Киев: Либідь, 1990. – С. 7–14.
117. Сегай М.Я. Научно-технический прогресс и методологические проблемы судебной экспертизы материальных следов преступления // Криминалистика и судебная экспертиза. Вьп. 10. – Киев: РИО МВД УССР, 1973. – С. 139–148.
118. Сегай М.Я., Стринжа В.К. Типология экспертных задач: методологические аспекты // Криминалистика и судебная экспертиза. Вып. 37. – К.: Вища школа, 1988. – С. 9–18.
119. Романов М.С., Ефренян Е.Б. Загальнометодичні питання експертного дослідження контактної взаємодії об’єктів // Криміналістика та судова експертиза. Вып. 49. – К.: Мінюст. України, 2000. – С. 26–32.
120. Берзин В.Ф., Ковальчук З.О., Меленевская З.С. О сущности вопроса об установлении контакта (контактного взаимодействия) объектов // Криминалистика и судебная экспертиза. Вып. 33. – К.: Вища школа, 1986. – С. 8–15.
121. Берзин В.Ф., Ковальчук З.О., Меленевская З.С. К вопросу об оптимизации экспертной задачи // Криминалистика и судебная экспертиза. Вып. 38. – К.: Вища школа, 1989. – С. 21–30.
122. Берзин В.Ф., Ковальчук З.О., Меленевская З.С. Установление факта контактного взаимодействия объектов (криминалистический анализ экспертного исследования) // Криминалистика и судебная экспертиза. Вып. 43. – К.: Либідь, 1991. – С. 42–50.
123. Берзін В.Ф., Ковальчук З.О., Меленевська З.С. Ще раз до питання про встановлення факту контактної взаємодії (ФКВ) об’єктів // Криміналістика та судова експертиза. Вип. 49. – К.: Мінюст України, 2000. – С. 17–26.
124. Винберг А.И. Криминалистическая одорология // Соц. законность. – 1971. – № 11. – С. 56–70.
125. Моисеева Т.Ф. Возможности выявления индивидуализирующих признаков в запаховых следах человека инструментальными методами // Экспертная практика и новые методы исследования. – М.: ВНИИСЭ, 1993. – С. 23.
126. Назаров В.А., Пирская О.Н. Современные аспекты использования инструментального метода в криминалистической одорологии // Материалы межд. науч. конф. – М.: Академия управления МВД России, 2000. – С. 316–319.
127. Старовойтов В.И., Пименов М.Г. Становление судебно-криминалис-тического исследования запаховых следов человека // Материалы межд. науч. конф. – М.: Академия управления МВД России, 2000. – С. 309–311.
128. Шиканов В.И. Научно-технический прогресс и некоторые проблемы уголовного судопроизводства. // Пробл. сов. гос. и права. Вып. 3. – Иркутск: ИрГУ, 1972.– С. 7–14.
129. Райт Р.Х. Наука о запахах. – М.: Мир, 1966. – 224 с.
130. Безруков В., Винберг А., Майоров М., Тодоров Р. Новое в криминалистике // Соц. законность. – 1965. – № 10. – С. 74–76.
131. Салтевский М.В. Использование запаховых следов для раскрытия и расследования преступлений. – К.: КВШ МВД СССР, 1972. – 52 с.
132. Винберг А. Судебно-одорологическая экспертиза // Соц. законность. – 1987. – № 10. – С. 60–63.
133. Биленчук П.Д., Лукьянчиков Е.Д., Сегай М.Я., Старовойтов В.И. Методика собирания и использования следов запаха при расследовании преступлений // Криминалистика и судебная экспертиза. Вып. 39. – К.: Вища школа, 1989. – С. 36–43.
134. Шиканов В.И., Тарнаев Н.Н. Применение служебно-розыскных собак при расследовании преступлений. – Иркутск-Чита: ИрГУ, 1973. – 76 с.
135. Эйсман А.А. Криминалистика в системе юридических и естественных наук // Сб. науч. работ. Вып. 1. – Вильнюс: ЛитНИИСЭ, 1963. – С. 56–62.
136. Васильев А.Н. Дискуссионные вопросы криминалистики и судебной экспертизы // Мат. Всес. науч. конф. Ч. 1. – М.: ВНИИСЭ, 1972. – С. 26.
137. Громов В.Н. Дознание и предварительное следствие. – М.: Юрид. изд-во НКЮ РСФСР “Мосполиграф”, 1926. – 49 с.
138. Винберг А.И. Некоторые вопросы теории криминалистики в социалистических странах (предмет науки в свете сравнительного правоведения) // Сб. науч. раб. Вып. 3. – Вильнюс: ЛитНИИСЭ, 1968. – С. 3–10.
139. Медведев Н.Н. Криминалистика и уголовный процесс // Тр. ИрГУ – Т. 81. Вып. 11. Ч. 4. Сер. юрид. – Иркутск, 1971. – С. 147.
140. Зеленецький А. Пізнання у кримінальному процесі // Радянське право. – 1977. – № 4. – С. 72–77.
141. Митричев С.П. К вопросу о научных основах советской криминалистики // Советская криминалистика на службе следствия. Вып. 7. – М.: Госюриздат, 1956. – С. 8–13.
142. Винберг А.И. О научных основах криминалистической тактики // Правоведение. – 1965. – № 3. – С. 79–82.
143. Миньковский Г.М., Ратинов А.Р. О предмете криминалистики и ее соотношении с другими отраслями научного знания // Вопр. борьбы с преступностью. Вып. 30. – М.: Юр. литература, 1979. – С. 136–150.
144. Фаткуллин Ф.Н. Общие проблемы процессуального доказывания. – Казань: КГУ, 1973. – 176 с.
145. Сабо Имре Социалистическое право. – М.: Прогресс, 1964. – 310 с.
146. Строгович М.С., Алексеева Л.Б., Ларин А.М. Советский уголовно-процессуальный закон и проблемы его эффективности. – М.: Наука, 1979. – 79 с.
147. Шейфер С.А. Следственное действие как акт правоприменения // Юрид. гарантии примен. права и режим соц. законности в СССР. Вып. 1. – Ярославль: ЯГУ, 1975. – С. 123.
148. Элькинд П.С. Еще раз к вопросу об уголовно-процессуальной форме // Гарантии прав личности в сов. угол. праве и процессе. Вып. 4. – Ярославль: ЯГУ, 1979. – С. 29.
149. Лупинская П.А. Доказывание в советском уголовном процессе. – М.: Мин-во высш. и серед. спец. образования СССР, ВЮЗИ, 1966. – 102 с.
150. Савицкий В.М. Государственное обвинение в суде. – М.: Наука, 1971. – 152 с.
151. Трусов А.И. Основы теории судебных доказательств. – М.: Госюриздат, 1960.– 84 с.
152. Ратинов А.Р. Вопросы познания в судебном доказывании // Сов. гос. и право. – 1964. – № 8. – С. 106–113.
153. Василенко В.П., Трофимов А.М. О понятии исследования доказательственной информации // Тр. Высшей след. школы. Вып. 12. – Волгоград, 1976. – С. 32–36.
154. Иванов О., Шеметова К., Бро Ю. Доказательства в арбитражном процессе // Хозяйство и право. – 1978. – № 2. – С. 43–47.
155. Карнеева Л. Развитие основных понятий теории доказательств в советском уголовном процессе // Соц. законность. – 1978. – № 2. – С. 28–32.
156. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. Т. 1. – М.: Наука, 1968. – 470 с.
157. Лузгин И.М. Методологические проблемы расследования. – М.: Юрид. литература, 1973. – 215 с.
158. Шепитько В.Ю. Криминалистика. – Харьков: Одиссей, 2003. – 210 с.
159. Винберг А.И. Специалист в процессе предварительного следствня // Соц. законность. – 1961. – № 9. – С. 30–35.
160. Ищенко П.П. Слециалист в следственных действиях. – М.: Юрид. литература, 1990.— 158 с.
161. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Виды участия специалистов на предварительном следствии // Криминалистика и судебная экспертиза. Вып. 30. – Киев: Вища школа, 1985. – С. 3–11.
162. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Использование специальных знаний в следственной и судебной практике. – К.: КГУ, 1987. – 100 с.
163. Махов В.Н. Участие специалиста в следственных действиях. – М.: МГУ, 1975. – 86 с.
164. Мельникова Э.Б. Участие специалистов в следственных действиях. – М.: ВЮЗИ, 1964. – 87 с.
165. Циркаль В.В. Участие специалистов в подготовке и проведении следственных действий // Криминалистика и судебная экспертиза.– К.: Вища школа, 1978.– Вып. 17. – С.44–49.
166. Лисиченко В.К. Использование данных естественных и технических наук в следственной и судебной практике. – Киев: КГУ, 1979. – 88 с.
167. Бахин В.П., Ищенко А.В. Вопросы оценки криминалистических рекомендаций в процессе их разработки и внедрения // Криминаластика и судебная экспертиза.– К.: Вища школа, 1982.–Вып.25.– С.8–13.
168. Іщенко А.В. Методологічні та організаційні проблеми розвитку криміналістичних наукових досліджень: Автореф. дис...д-ра юрид. наук.– К., 1996. – 37с.
169. Бахин В.П., Ищенко А.В. Наукометрические исследования проблем судебной экспертизы // Общетеоретические, правовые и организационные основы судебной экспертизы. – М., 1987.– С. 123–129.
170. Ищенко А.В., Карпов Н.С. Научное обеспечение практики борьбы с преступностью: Учеб. пособие – К.: МВД Украины, Нац. акад. внутренних дел Украины, 1997. – 136с.
171. Тищенко Н.М. Эксперт как учасник производства по делам об административных правонарушениях // Радянське право.–1988.–№3.–С. 65–68.
172. Тищенко Н.М., Бандурка А.М. Административный процесс: Учебник для вузов.– К.: Літера, 2001. – 336с.
173. Керимов Д.А. Право и кибернетика // Сов. гос. и право. – 1964. – № 9. – С. 8–14.
174. Kannegieber K. Die kybernetischer Method und Mittel in der Rechtswissenschaft // Staat und Recht, 1963. – H. 5.
175. Knapp B. O moznosti pouziti kybernetickych method v pravu. – Praha, 1963. – 120 р.
176. Гончаренко В.И., Омельченко М.П. Автоматизация правоприменительной деятельности и ее пределы // Криминалистика и судебная экспертиза. Вып. 38. – К.: Вища школа, 1989. – С. 3–10.
177. Шляхов А.Р., Эджубов Л.Г., Полевой Н.С. Использование кибернетики и математических методов в судебной экспертизе // Правоведение. – 1972. – № 6. – С.124–132.
178. Ароцкер Л.Е. Организационные и процессуальные вопросы использования электронно-вычислительных машин в экспертной практике // Криминалистика и судебная экспертиза. Вып. 6. – Киев: РИО МВД УССР, 1969. – С. 182–190.
179. Эджубов Л.Г. Некоторые проблемы применения математических методов и электронно-вычислительной техники в судебной экспертизе // Сб. науч. тр. ВНИИСЭ. Вып. 18. – М., 1976. – С. 35–41.
180. Грановский Г.Л., Поляков В.З., Майлис Н.П. Математическое моделирование в производстве трасологических экспертиз // Сб. науч. тр. ВНИИСЭ. Вып. 49. – М., 1981. – С. 35–41.
181. Гончаренко В.И. Процессуальные и общеметодические вопросы использования кибернетики в судебных экспертизах // Криминалистика и судебная экспертиза. Вып. 29. – Киев: Вища школа, 1984. – С. 16–23.
182. Дулов А.В. Постоянное совершенствование научно-технических средств – непременное условие развития следственной тактики // Судебная экспертиза. – Минск: БНИИСЭ, 1964. – С. 17–21.
183. Шляхов А.Р. Предмет, метод и система советской науки криминалистической экспертизы // Вопросы криминалистики и судебной экспертизы. – Алма-Ата: АлНИИСЭ, 1959. – С. 11–15.
184. Кубицкий Ю.М. Пограничные вопросы судебной медицины и криминалистической экспертизы // Вопросы криминалистики и судебной экспертизы. – Алма-Ата: АлНИИСЭ, 1959. – С. 41–46.
185. Выдря М.М., Любарский М.Г. Место криминалистики в системе юридических наук // Вопросы криминалистики и судебной экспертизы. – Алма-Ата: АлНИИСЭ, 1959. – С.35–40.
186. Гаврилов Л.Н. Понятие технических приемов в криминалистике и возможности их внедрения в работу следователя // Тез. Докл. к ХІ расшир. Конф. ВНОСМИК. – Л.,1961. – С. 178–180.
187. Колесник В.А. Тактика використання оперативно-розшукових материалів у кримінальному судочинстві // Зб. Актуальні проблеми сучасної криміналістики. Матеріали науково-практичної конф. – Сімферополь: Доля, 2002. – С. 106–111.
188. Белкин Р.С. Сущность экспериментального метода исследования в советском уголовном процессе и криминалистике. – М.: ВШ. МВД РСФСР, 1961. – 102 с.
189. Шаламов М.П. Некоторые проблемы советской криминалистики. – М.: Госюриздат, 1965. – 96 с.
190. Шаламов М.П. Назначение и проведение экспертизы // В уч. Криминалистика.– М.: Госюриздат, 1959. – С. 426–440.
191. Колесник В.А. Методи удосконалення викладання криміналістики // Часопис київського ун-ту права, 2002. – №1. – С. 91–95.
192. Колдин В.Я. Криминалистическая техника // Криминалистика. – М.: МГУ, 1963. – С. 25–51.
193. Тарасов-Родионов П. Советская криминалистика // Соц. законность. – 1951. – № 7. – С. 7–15.
194. Тихенко С.И. Развитие советской криминалистики на Украине // Криминалистика и научно-судебная экспертиза. Сб.2. – Киев, 1948. – С. 5–25.
195. Эйсман А.А. Критерии и формы использования специальных познаний при криминалистическом исследовании в целях получения судебных доказательств // Вопр. криминалистики. – М.: Госюриздат, 1962. – № 6–7 (21–22).
196. Васильев А.Н. Введение в курс советской криминалистики. – М.: МГУ, 1962. – 63 с.
197. Митричев В.С. Криминалистика и криминалистическая экспертиза // Соц. законность – 1966. – № 5. – С. 13–15.
198. Никифоров В.М. Экспертиза в советском уголовном процессе. – М., 1947. – 64 с.
199. Лисиченко В.К. Криминалистическое исследование вещественных доказательств методами, основанными на применении радиоактивных изотопов: Автореф. дисс... канд. юр. наук. – К.: КГУ, 1960. – 14 с.
200. Соколовский З.М. О применении следователем криминалистических знаний при исследовании вещественных доказательств // Сов. гос. и право. – 1957. – № 1. – С. 71–73.
201. Митричев В.С. Установление источника происхождения, принадлежности единому целому предметов при расследовании преступлений // Теория и практика судебной экспертизы. Вып.1 (11). – М., 1964. – С. 26–31.
202. Алексеев Н.С., Лукашевич В.З. Монография по теории судебной экспертизы (рецензия) // Вопр. криминалистики. Вып.10. – М, 1964. – С. 10.
203. Ковальчук З.А. К вопросу о разграничении конпетенции следователя и эксперта при исследовании вещественных доказательств // Криминалистика и судебная экспертиза. Вып. 1. – К., 1964. –
С. 42–47.
204. Строгович М.С. Материальная истина и судебные доказательства в советском уголовном процессе. – М.: АН СССР, Ин-т права им. А.Я. Вышинского, 1955. – 384 с.
205. Дулов А.В. Вопросы теории судебной экспертизы. – Минск: БГУ, 1959. – 188 с.
206. Винберг А.И. Криминалистическая экспертиза в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1956. – 220 с.
207. Штромас А.Ю. Основания и формы деятельности сведущих лиц в советском уголовном процессе // Сб. науч. работ. Вып.1. – Вильнюс, 1963. – С. 58–59.
208. Колесник В.А. Криміналістика: Спец. курс лекцій. – К.: Вид. Нац. Акад. СБУ, 2002. – 244 с.
209. Дулов А.В. Права и обязанности учасников судебной экспертизы. – Минск: Изд-во Мин-ва высш., сред., спец. и проф. образования БССР, 1962. – 408 с.
210. Васильев М.П., Гаврилов Л.Н. Опыт работы Ленинградского кабинета криминалистики // Следственная практика. Вып. 26. – М., 1956. – С. 120.
211. Герасун А. Огляд речових доказів у криміналістичному кабінеті // Радянське право. – 1963. – № 5. – С. 64–68.
212. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. лит-ра, 1965. – 367 с.
213. Александров М.К., Терзиев Н.В. Экспертиза на следствии и суде. – М.: Юрид. изд., 1947. – 64 с.
214. Сапожников Ю.С. Первичный осмотр трупа на месте его обнаружения. – К.: Госполитиздат, 1940. – 200 с.
215. Татиев К.И. Первоначальное исследование трупа на месте обнаружения. – Баку, 1928. – 350 с.
216. Колесник В.А. Судова медицина: Програми та плани сем. занять для студентів Київського ун-та права. – К.: Київського ун-та права, 2001. – 14 с.
217. Ципковский В.П. Осмотр места происшествия и трупа на месте его обнаружения. – К.: Госмедиздат УССР, 1960. – 320 с.
218. Шульга Н.Н., Аленин Ю.П. Подготовка и назначение экспертизы колюще-режущих орудий и следов их действия на теле и одежде человека // Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: Вища школа, 1987. – Вып. 35. – С. 33–35.
219. Лiсовий А., Поліщук И. Участь судовомедичного експерта з дослідження речових доказів у огляді місця події // Радянське право. – 1974. – № 3. – С. 45–47.
220. Колмаков В.П. Следственный осмотр. – М.: Юр. лит-ра, 1969. – 196 с.
221. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е. Р. Криминалистика: Учебник для вузов. Под ред. Р.С. Белкина. – М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА ∙ М, 1999. – 990 с.
222. Криминалистика: Учебник / Под ред. Н.П. Яблокова. – М.: БЕК, 1995. – 708 с.
223. Салтевський М.В. Следы человека и приемы их использования для получения информации о преступнике и обстоятельствах преступления: Лекция. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1983. – 35 с.
224. Цветков П.П. Исследование личности обвиняемого. – Л.: ЛГУ, 1973. – С. 92.
225. Дактилоскопическая экспертиза. Современное состояние и перспективы развития. – Красноярск: КрГУ, 1990. – 416 с.
226. Прохоров-Лукин Г.В. Возможности исследования следов рук люминесцентными методами // Криминалистика и судебная экспертиза. Вып. 35. – К.: Вища школа, 1987. – С. 70–76.
227. Menzel E.R. Comparison of Argon-Ion, Copper-Vapor, and Frequency-Doubled Neodymium: Yttrium Aluminum Garnet (Nd: YAG) Laser for Latent Fingerprint Development // Idid. 1985.Vol. 30, N. 2. – P.383–397.
228. Криминалистическая экспертиза. Вып. 6. – М., 1968. – С. 65–66.
229. Almog J., Gabay A. Che