Судові дебати в кримінальному процесі: правові та психологічні проблеми

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………. 3

РОЗДІЛ 1. Історико-теоретичний аналіз судових дебатів як інституту кримінально-процесуального права і стадії судового розгляду…….…………10
1.1. Поняття і зміст судових дебатів………………………………………10
1.2 . Виникнення судових дебатів в античному кримінальному судочинстві……………………………………………………………..…30
1.3 . Судові дебати в контексті сучасної англосаксонської і континентальної систем права…………………………………………………………....…40
1.4. Судові дебати в генезі українського кримінального судочинства.…..56
РОЗДІЛ 2. Судові дебати в концепції сучасної судово-правової реформи
(по судових інстанціях)……………………………………………………......…71
2.1 . Судові дебати в суді першої інстанції……………………………...…71
2.2 . Судові дебати в суді апеляційної інстанції……………………….…..98
2.3 . Судові дебати в суді касаційної інстанції………………………..….112
2.4 . Судові дебати в суді присяжних……………………………………...124
РОЗДІЛ 3. Психологічний аналіз судових дебатів…………………………….138
3.1. Загальна психологічна характеристика судових дебатів……….……138
3.2. Психологія судової промови прокурора………………………………154
3.3. Психологія судової промови захисника…………………………….…164

ВИСНОВКИ……………………………………………………………...….179

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………..…185

ДОДАТКИ…………………………………………………………………..203
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Важливим етапом на шляху становлення правової держави та перебудови системи та структури правоохоронних інститутів стало підписання 17 січня 2001р. Президентом України Указу №17/2001 “Про Комісію з питань реформування правоохоронних органів в Україні”, яким при главі держави утворено відповідну комісію на правах дорадчого органу. Її головним завданням є підготовка пропозицій щодо вдосконалення та оптимізації системи правоохоронних формувань, їх структури, організації, діяльності з урахуванням загальновизнаних міжнародних норм та стандартів.
Судова реформа, яка відбувається в Україні, потребує удосконалення діяльності не тільки суду, а й учасників змагального судового процесу – державного обвинувача та захисника. Змагальність сторін як необхідна умова цивілізації судового процесу є однією з основних конституційних засад судочинства. Для успішного здійснення правосуддя в кримінальному судочинстві потрібні сильне обвинувачення та не менш сильний захист. Тільки за таких умов у повному обсязі можуть реалізуватися можливості, закладені у змагальному процесі, яким зараз поступово стає кримінальний процес України.
Теоретичною основою дослідження стали наукові праці багатьох українських вчених: С.А. Альперта, М.І. Бажанова, Т.В. Варфоломеєвої, В.Г Гончаренка, Ю.М. Грошевого, В.В. Долежана, М.В. Костицького, В.О. Коновалової, П.П. Михайленка, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.В. Молдована, В.Т. Нора, О.Д. Святоцького, М.Я. Сегая, В.Ю. Шепітька, В.П. Шибіко та ін. Важливий внесок у розробку цієї проблеми зробили вчені Російської імперії С.В. Вікторський, А.Ф. Коні, І.Я. Фойницький, Є.В. Васьковський, Л.Є. Владимиров, О.М. Стоянов.
Важливу роль відіграють праці процесуалістів колишнього СРСР і країн-членів СНД, які присвячені процесуальному становищу окремих учасників судових дебатів. Їх написали О.Д. Бойков, В.Д. Гольдінер, Л.Д. Кокорєв, Д.С. Карєв, З.І. Корнєва, П.Ф. Пашкевич, І.Д. Перлов, М.М. Полянський, М.С. Строгович та інші.
Дана проблема виступала предметом дисертаційного дослідження таких вчених, як С.А. Пашина, В.М. Ковальова, А.О. Данілевича. Окремі проблеми судових дебатів були предметом ряду монографічних досліджень, які адресовані як професійним учасникам судових дебатів: прокурору – В.І. Басков, В.В. Бобир, О.П. Брунь, В.А. Корж, М.Л. Шифман, захиснику – В.Д. Гольдінер, М.М. Гущинський, Я.С. Кисельов та інші, так і судовим дебатам в цілому ( Н.Л. Михайловська, Є.А. Ножин, І.Д. Перлов, Є.А. Матвієнко та ін.).
Більша частина праць, в яких досліджуються проблеми судових дебатів, були опубліковані до прийняття нині діючого кримінально-процесуального законодавства і не завжди відповідають положенням Конституції України та іншим законам України, а також сучасним вимогам практичної діяльності державних обвинувачів і захисників. В зв’язку з чим багато викладених в них теоретичних положень вже застаріли.
Проте, обширна література не вичерпує весь зміст даної проблеми. До того ж, багато проблемних питань теорії судових дебатів, не дивлячись на всю їх значимість, не одержали в літературі достатньо повного і цілісного розгляду. У зв’язку з реалізацією судово-правової реформи, виникає необхідність цілісного дослідження багатогранної сукупності питань, пов’язаних з особливостями судових дебатів в суді апеляційної та касаційної інстанцій.
Правова регламентація суду присяжних загострила необхідність привернути увагу до мовної майстерності судових ораторів, оскільки, від того, настільки ясно, переконливо і експресивно суб’єкт судових дебатів висловить свою точку зору про ступінь вини підсудного, значною мірою буде залежати думка присяжних.
Крім того, проведене автором дослідження стану практики виступів в судових дебатах прокурорів і захисників показало, що серйозні недоліки, відступи від норм закону, спрощеність композиції обвинувальної і захисної промови багато де в чому пояснюється відсутністю науково обґрунтованих рекомендацій, розроблених на основі узагальнення практики застосування норм, що регулюють зміст і структуру судової промови, а також сучасних досягнень кримінально-процесуальної науки і судової риторики.
Сукупність наведених обставин й обумовила вибір теми даного дисертаційного дослідження, визначила його структуру і значною мірою вплинула на рівень розгляду окремих питань.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права і процесу юридичного інституту Прикарпатського університету імені Василя Стефаника “Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності”. Тема дисертації затверджена рішенням Вченої ради Прикарпатського університету імені Василя Стефаника 8 лютого 2000 року, протокол № 5.
Мета і задачі досліджень. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз теоретичних і практичних проблем інституту судових дебатів, виявлення прогалин в правовому регулюванні даної стадії судового розгляду з врахуванням змін в законодавстві і досягнень науки кримінального процесу, визначення й конкретизація його оптимальної конструкції з позиції посилення змагальних засад кримінального процесу, а також напрацювання на цій основі практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення структури судових промов, змісту і форми судових виступів.
Визначена мета наукового дослідження зумовила постановку і розв’язання таких задач:
• встановити існуючі в науковій літературі підходи до визначення змісту судових дебатів й на підставі проведеного аналізу визначити правову природу даного інституту кримінально-процесуального права, його характерні ознаки та суб’єктів;
• систематизувати етапи історичного розвитку інституту судових дебатів в кримінальному процесі України, а також вивчити правове регулювання інституту судових дебатів в інших правових системах;
• визначити структуру і зміст судових промов прокурора, захисника та інших учасників судового розгляду в суді першої інстанції та значення в реалізації принципу змагальності в кримінальному судочинстві;
• розкрити зміст судових дебатів в суді апеляційної та касаційної інстанцій;
• з’ясувати особливості судових дебатів в суді присяжних та запропонувати їх модель;
• розглянути психологічні особливості судових дебатів;
• розкрити психологічні особливості судових промов прокурора і захисника.
Об’єктом дослідження є інститут судових дебатів у кримінальному судочинстві України.
Предметом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, які складаються в межах судових дебатів та їх особливості.
Методологічну основу дисертаційного дослідження складає сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Загальною методологічною основою дослідження є положення матеріалістичної діалектичної щодо пізнання реальної дійсності та їх зв’язок із практичною діяльністю при здійсненні кримінального судочинства. Діалектичний метод використовується при дослідженні співвідношення судових дебатів і судового слідства як стадій судового розгляду.
За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1., 3.1. ), застосовувався порівняльно-правовий метод при аналізі поглядів науковців щодо визначення судових дебатів, структури обвинувальної і захисної промови, під час порівняння українського та зарубіжного законодавства (підрозділи 1.1., 1.3., 2.1.). У процесі роботи над дисертацією використовувалися загально-наукові методи системного аналізу і синтезу існуючих теоретичних розробок інституту судових дебатів та сучасного нормативного регулювання діяльності державного обвинувача і адвоката-захисника, а також історико-правовий метод щодо дослідження генези інституту судових дебатів в історії кримінального судочинства України. У процесі дослідження застосовувався також метод анкетування – під час опитування практичних працівників.
Емпіричну базу дослідження становлять результати анкетного опитування 68 державних обвинувачів, 80 захисників та 50 суддів в Івано-Франківській та Львівській областях. Тематика опитувань стосувалася питань щодо структури обвинувальної та захисної промов, психологічних особливостей судових дебатів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає втому, що дисертаційна робота є першим в українській кримінально-правовій науці монографічним дослідженням, яке присвячене комплексній розробці теоретичних і практичних проблем судових дебатів. Важливо і те, що це дослідження проведено відповідно до Концепції судово-правової реформи та оновленого у 2001 році кримінально-процесуального законодавства.
Наукова новизна дослідження відображена в наступних положеннях:
1. Розглянуто особливості судових дебатів, визначені їх основні аспекти: юридичний, логічний, етичний, психологічний.
2. Сформульоване авторське визначення поняття судової промови, її структуру, особливості побудови і проголошення.
3. Окреслено особливості інституту судових дебатів в контексті сучасної англосаксонської і континентальної правових систем, а також в генезі кримінального судочинства України.
4. Розроблено оптимальну структуру обвинувальної промови прокурора, захисної промови адвоката-захисника і адвоката-представника сторони, технологію підготовки їх композицій.
5. Запропоновано структуру судової промови прокурора і захисника в суді апеляційної та касаційної інстанції.
6. Розглянуто модель судових дебатів в суді присяжних, проаналізовано судову промову в лінгвістичному аспекті.
7. По-новому розглянуто психологічні особливості судових дебатів, запропоновано розглядати судові дебати як форму судової комунікації, значне місце в якій займають мовні і немовні засоби.
8.Визначено психологічні особливості судових промов прокурора та захисника.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації висновки і практичні рекомендації, а також пропозиції, які в ній містяться, мають безпосередньо практичну спрямованість і можуть бути використані:
а) у науково-дослідницькій сфері – як підґрунтя для подальшого опрацювання проблем судових дебатів та їх вдосконалення;
б) у правотворчій сфері – при розробці нового Кримінально-процесуального кодексу, а також можуть відображатися в наказах Генерального прокурора України, при вдосконаленні чинного кримінально-процесуального законодавства;
в) у правозастосовчій сфері – як рекомендації для вдосконалення діяльності прокурорів при підтриманні державного обвинувачення і реалізації функцій захисту захисником, при здійсненні правосуддя судами;
г) у навчальному процесі – при викладанні курсів “Кримінальний процес України” для одержання необхідних знань, їх розширення і поглибення, “Судова риторика”, “Прокурорський нагляд”, “Адвокатура України”, в процесі освоєння спецкурсу “Судова промова”, а також в науково-дослідницькій роботі студентів і підготовці навчально-методичної літератури.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на міжнародних та регіональних науково-практичних конференціях, зокрема на Міжнародній науковій конференції “Проблеми права на зламі тисячоліть” (м.Дніпропетровськ, 13-14 лютого 2001р.), на II Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м.Івано-Франківськ, квітень 2001р.), на міжвузівській науково-практичній конференції “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (м.Донецьк, квітень 2001р.), на міжнародній науково-практичній конференції “Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации” (г. Белгород, 25-26 квітня 2002р.), науково-практичній конференції, присвяченій 10-й річниці заснування юридичного інституту Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника “Нові Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України” (м. Івано-Франківськ, 3-4 жовтня 2002 р.).
Крім цього, результати дисертаційного дослідження використовувалися під час проведення семінарських і практичних занять з кримінального процесу в юридичному інституті Прикарпатського університету ім. В. Стефаника.
Публікації. Основні положення дисертації відображені у 7 публікаціях дисертанта, з яких 4 – надруковані у збірниках наукових праць, 3 – у матеріалах конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Дослідження правових і психологічних проблем судових дебатів в кримінальному процесі дозволило обґрунтувати основні висновки і пропозиції.
Судові дебати не є самостійною стадією кримінального процесу, а тільки складовою частиною стадії судового розгляду, знаходячись між судовим слідством і проголошенням вироку. Найбільш яскраво полемічне начало (спір, полеміка, змагання сторін) виражено саме в судових дебатах, у яких стикаються дві протилежні функції: обвинувачення і захисту. Для судових дебатів характерні специфічні завдання і специфічні процесуальні дії, які здійснюються в даній стадії судового розгляду, на відміну від попередніх етапів. Єдиними процесуальними діями, можливими в судових дебатах, є виступи із судовою промовою і реплікою.
Місцем народження судового красномовства є Греція. До суду запрошували промовців з народного середовища для пояснення якої-небудь обставини, підтвердження відомої частини в головній промові, зворушити присяжних картиною незаслужених бідувань, зобразити моральні якості і громадянську мужність підсудного. Такий промовець “параклетом”. Проте не всі афіняни володіли даром слова, і тому змушені були просити логографів (які складали тексти судових промов) написати судову промову для виголошення перед суддями.
В стародавньому Римі розквіт судового промовництва співпадає з останнім періодом Республіки і закінчується разом з нею. У справах виступають, як правило, два і більше ораторів. Промова римського адвоката у республіканський період не підлягала обмеженню в часі. Адвокати виступали по 4-5 днів. У цей період адвокати були здебільшого ораторами.
Судовий розгляд в кримінальному процесі США і Англії складається з послідовного викладу своєї позиції, включаючи її доказування, спочатку обвинувачення, а потім захистом. Захист в англосаксонській системі завжди має право на останнє слово перед присяжними.
У французькому кримінальному процесі першими в судових дебатах виступають з промовами цивільний позивач або його адвокат. Потім виступає представник прокуратури. Аргументи захисту в своїх промовах подають підсудний і його захисник. Після закінчення проголошення судових промов цивільний позивач і прокурор мають право на репліку, але захист при будь-яких обставинах має право на останнє слово.
У німецькому кримінальному процесі судові дебати називаються заключними промовами. Спочатку з обвинувальною промовою виступає прокурор, а потім підсудний – для викладу своїх міркувань і пропозицій. Виступ з судовою промовою підсудного залежить від його бажання і замість підсудного може виступати його захисник. Зміст заключних промов прокурора, підсудного і його захисника КПК Німеччини не розкриває, проте, вони визначаються інтересами обвинувачення і захисту. Право на репліку має лише прокурор.
Кримінальний процес Київської Русі регулювався “Руською Правдою”, які слід вважати судебником, кримінально-процесуальною збіркою. Процес у Київській Русі носив обвинувально-загальний характер.
Реформа 1864 р. і прийняття Статуту кримінального судочинства внесли суттєві зміни в зміст кримінального судочинства. Судові промови талановитих російських юристів А.Ф. Коні, В.Д. Спасовича, М.П. Карабчевського, К.К. Арсень’єва, А.І. Урусова, П.О. Олександрова, М.І. Холєва, В.І. Жуковського, Ф. М. Плєвако, з повним правом можна назвати прекрасними взірцями судового ораторського мистецтва.
В Австро-Угорській імперії кримінальне судочинство регулювалося КПК 1873 р., згідно з яким, в судових дебатах брали участь державний прокурор, цивільний позивач (потерпілий), захисник. Підсудному надавалося останнє слово.
Центральна Рада і гетьман П. Скоропадський у період своєї діяльності залишили в силі порядок судових дебатів, передбачений Статутом кримінального судочинства 1864 р. Кримінальне судочинство в період Директорії визначався законом від 04.08.1920 р. ”Про судо¬чи¬нство в штатних судах”. Судові дебати називалися “вислуховування сторін”, участь в яких приймали: обвинувач, потерпілий (позивач), захисники, підсудний.
КПК УРСР 1922, 1927 р.. визначили такий порядок судових дебатів: обвинувач, цивільний позивач, захисник, або сам підсудний, якщо захисника немає. КПК УРСР 1961 р. до числа суб’єктів судових дебатів включив: громадського обвинувача і громадського захисника, цивільного відповідача і його представника. Умовою виступу в судових дебатах для потерпілого була справа приватного обвинувачення, а для підсудного – відсутність захисника.
Обвинувальна промова, завершує діяльність прокурора в суді першої інстанції. Обвинувальна промова в суді є разом з тим своєрідним підсумком його діяльності в стадії досудового слідства і судового розгляду. Оскільки ст.318 КПК України не розкриває змісту обвинувальної промови, на нашу думку, обвинувальна промова повинна складатися з: вступу, викладу фактичних обставин справи, аналізу доказів, складу злочину і правильності його кваліфікації, характеристики підсудного, міркування щодо міри покарання і заключної частини.
Захисна промова адвоката в кримінальній справі завершує всю його діяльність по захисту законних інтересів підсудного в суді першої інстанції. Захисна промова може мати такі розділи: вступ, аналіз доказів, мотиви злочину, кваліфікація злочину, характеристики особи підсудного, визначення шкоди, заподіяної злочином, аналіз причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, міркування щодо міри покарання, заключна частина.
Виступ потерпілого і його представника в судових дебатах дозволяє йому провести аналіз доказів, досліджених в судовому слідстві, висловитися по питанню доведеності вини підсудного, про юридичну кваліфікацію діяння підсудного, його характеристику і міру покарання.
Зміст промови цивільного позивача, цивільного відповідача, їхніх представників обмежено рамками їх процесуальних інтересів. Цивільний позивач, його представник може доводити факт вчинення злочину, участь в ньому підсудного, заподіяння шкоди та її розмір. Представник цивільного позивача повинен довести силу і значення зібраних непрямих доказів, які призведуть до засудження підсудного.
На нашу думку, участь у справі декількох прокурорів і захисників, якщо між їх підзахисними немає суперечностей, сприяє найбільш кваліфікованому їх виступу в судових дебатах. Якщо в судовому розгляді беруть участь декілька прокурорів, то вони самі розподіляють між собою обов’язки. В зв’язку з цим у судових дебатах може виступити один прокурор або кожен з них висвітлює в своїй промові коло питань, які стосуються тієї чи іншої групи підсудних, по тих чи інших статтях Кримінального кодексу України, по тих чи інших епізодах:
- якщо розподіл проведений виключно по підсудних, то спочатку виступає з промовою прокурор, який підтримує обвинувачення по відношенню щодо організатора злочину, а потім прокурор, який підтримує обвинувачення стосовно інших співучасників злочину;
- у тих випадках, коли розподіл обов’язків між прокурорами йде по окремих епізодах справи, слід враховувати необхідність послідовності викладу обставин справи.
Послідовність виступів кількох захисників повинна бути такою, щоб створити чітку систему викладу перед судом міркувань і доводів захисту, максимально відмежовуючи інтереси підсудних, особливо у справах, в яких їхні інтереси суперечать один одному. Першими доцільно виступати захисникам, промови яких можуть призвести до погіршення становища інших підсудних. Якщо по груповій справі один підсудний викриває іншого підсудного, то спочатку повинен виступити захисник того підсудного, який викриває, а потім вже захисник підсудного, якого викривають. З метою підвищення професійної майстерності прокурорів і адвокатів можна застосовувати рецензування судових промов до 4 раз щороку, а також виступи в апеляційному суді. Узагальнення рецензій сприятиме виявленню і вжиттю заходів по усуненню недоліків, зокрема створення адвокатського і прокурорського семінарів, заняття в яких проводились би раз на місяць за планом.
Апеляційне провадження в Україні має бути у вигляді повторного розгляду справи за правилами провадження в суді першої інстанції, з дослідженням наявних та нових доказів у повному обсязі щодо всіх засуджених (виправданих), з обов’язковим викликом і за участю всіх зацікавлених осіб, на змагальних засадах суд апеляційної інстанцій самостійно може встановлювати черговість виступів апелянтів за їх пропозиціями. Проте, на нашу думку, у всіх випадках першим повинен виступити прокурор.
Суд касаційної інстанції обґрунтовує своє рішення про законність вироку за результатами вивчення матеріалів кримінальної справи, яка подана. Касаційна інстанція не оцінює факти, не вирішує питання про вину і про застосування покарання, тобто не веде процес самостійно, а лише перевіряє законність вироку по формальних підставах, пов’язаних з застосуванням матеріального і процесуального права до встановлених судом першої (апеляційної) інстанції обставин справи.
Стиль пояснень прокурора і захисника в суді касаційної інстанції відрізняється від їх виступів у суді першої і апеляційної інстанцій, оскільки, пояснення, які даються прокурором, захисником та іншими учасниками касаційного оскарження, визначаються змістом касаційної скарги чи апеляційного подання.
У змагальному кримінальному процесі з участю присяжних засідателів, останні дивляться на більшість обвинувачів і захисників, як на осіб, зацікавлених результатом розгляду справи, сприймаючи доводи обвинувачення і захисту тільки тоді, коли вони переконують, тобто впливають на формування їх внутрішнього переконання щодо питання винуватості.
В суді присяжних головна думка промов обвинувача і захисника, яка повинна послідовно розвиватися в кожному фрагменті, в кожному слові і навіть в кожному логічному наголосі, паузі або інтонації, так чи інакше зв’язана з питаннями про вину і процесуальною позицією сторін, їх ставленням до пред’явленого підсудному обвинувачення, з предметом спору між захисником і обвинуваченням.
Залежності від особливостей кримінальної справи, обсягу доказової бази судові дебати слід кваліфікувати в кожному конкретному випадку, з психологічної точки зору, як: безконфліктну, конфліктну і гостроконфліктну ситуація. В зв’язку з цим, відносини сторін можуть мінятися, переходячи від конфліктних до безконфліктних.
Судові дебати – це форма публічного, офіційного спілкування за допомогою судової промови, а в певних випадках і репліки. На нашу думку, в цілому успіх судової промови залежить від поєднання наступних факторів :
1.Оратор (комунікативна установка, знання предмета судової промови, володіння комунікативними навиками);
2. Слухачі (цілі і мотивація, підготовка до сприйняття судової промови, рівень знань про предмет судової промови, соціально-демографічний склад, відношення до оратора);
3. Текст виступу (зміст, структура, стиль);
4. Канал передачі (вербальний, візуальний);
5. Комунікативна ситуація.
Врахування пропозицій, викладених у дисертаційному дослідженні, дозволять підвищити рівень виступів в судових дебатах як прокурора і захисника зокрема, так і всіх інших учасників кримінального судочинства в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Алексеев Н.С., Макарова З. В. Ораторское искусство в суде. – Л.: Изд-во ЛГУ., 1989. – 192 с.
2. Арсеньев Б.Я. Обвинительная речь прокурора // Социалистическая законность. – 1944. – № 9. – С. 17-26.
3. Аксененко С.Е. Осознание конфликтной ситуации и общение // Теоретические и прикладные проблемы психологии познания людьми друг друга. – Краснодар., 1985. – С. 7-14.
4. Aspen M. E. Criminal Law for the Layman // N.Y. – 1980. – 168 p.
5. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическая психология: Учебник. – Харьков: Издательство Национального университета внутренних дел. 2001. – 640 с.
6. Барабаш А.С. Сущность уголовного процесса и его роль в формировании ответственности правонарушителя. – Красноярск., 1997. – 168 с.
7. Басков В.И. О чистоте языка юридических документов и публичных выступлений // Социалистическая законность. – 1937. – № 1. – С. 31-37.
8. Басков В.И. Прокурор в суде первой инстанции. – М.: Юрид. лит., 1968. – 186 с.
9. Besson A. Le polise judiciare et le nouveau code de prosedure penale // Recueil Legislatif Dallos: – 1958. – № 21. – 129 p.
10. Боботов С.В. Буржуазная юстиция: Состояние и перспективы развития – М: Юр. лит., 1989. – 123 с.
11. Богословська Л.О. Апеляційне провадження: історія виникнення в Україні // Судова реформа в Україні. Матеріали науково-практичної конференції. м. Харків. 2002. – С. 206 – 209.
12. Болабольченко А. Підтримання державного обвинувачення в суді // Радянське право. – 1981. –№ 4. – С. 38.
13. Бубир В.В., Брунь О.П., Корж В.П. Промова прокурора в судових дебатах. – К.: “Факт”, 1997. – 112 с.
14. Бунин С. М. Значение деятельности защитника в перевоспитании осужденного. – Л.: Изд-во ЛГУ., 1966. – 125 с.
15. Бедь В.В. Юридична психологія: Навчальний посібник – Львів: “Новий Світ-2000”, К.: “Каравелла”; 2002. – 376 с.
16. Бекешко С.Я. Защита в стадии судебного разбирательства в советском уголовном процессе: Автореф. дис…канд. юрид. наук. 12.00.09 / Московский государственный университет. – М., 1955. – 17 с.
17. Беднарская В.М. Пересмотр судебных решений и контроль за ними // Судова реформа в України. Матеріали науково-практичної коференції. м. Харків. 2002. – С. 242 – 245.
18. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія. – К, 1999. – 156 с.
19. Бойков А.Р. Роль защитника в предупреждении преступлений. – М.: Юрид. лит., 1971. – 128 с.
20. Бодалев А. А. Восприятие человека человеком. – Л., 1965. – 134 с.
21. Божьев В.П. Потерпевший в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат., 1963. – 153с.
22. Bouzat P. Traite theorigue et pratigue de droit penal. – Paris., 1951. – 989 p.
23. Bachach A. Wznowienie postepowania Karnego. Czy instytucia zamierajanca? // Nove prawo. – 1974. – № 5. – 609- 616 s .
24. Бернем У. Суд присяжных заседателей. – М.: Изд-во Московского независимого института международного права., 1995. – 156 с.
25. Багдесарян С.Б. Социальная природа и гносиологическая сущность риторики // Автореф. дис ... канд. пед. наук. – Ереванский государственный университет. – Ереван., 1971. – 25 с.
26. Варфоломеєва Т.В. Організаційні, процесуальні та криміналістичні проблеми захисту адвокатом прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного: Автореф. дис… доктора юрид. наук: 12.00.09 / Київський університет імені Т.Г. Шевченка – К., 1994. – 39 с.
27. Варфоломеєва Т.В., Святоцький О.Д. Історія адвокатури України / Спілка адвокатів України, Академія адвокатури України. – 2 вид. перероб. і доп. К.: СДМ-Студіо, 2002. – 286 с.
28. Варфоломеева Т.В. Криминалистика и профессиональная деятельность защитника. – К.: Вища школа, 1987. – 152 с.
29. Варфоломеева Т.В. Производные вещественные доказательства. – М.: Юрид. лит., 1980. – 47 с.
30. Васьковский Е.В. Организация адвокатуры. – Спб., 1893. – ч.1. – 253 с.
31. Васильев В. Л. Юридическая психология. СПб.: “Питер”., 2000. – 624с.
32. Власихин Р. Служба обвинения в США. – М.: Госюриздат., 1979. – 165 с.
33. Вельяновский С. Экономические основы уголовной юстиции // США – Англия. Материалы симпозиума. – М., 1986. – 73-76 с.
34. Вісті з Української Центральної Ради. – 1917. – № 10. – червень. – С. 3.
35. Вістник Ради Народних Міністрів УНР. – 1918. – № 7. – 9 квітня. – С. 2-4.
36. Вістник державних законів і розпоряджень Західної області УНР. – Вип.3. – С.28.
37. Вестник Украинской Народной Республики. – № 5. – 10 января 1918. – С.18.
38. Вернидубов І.В. Проблеми підтримання державного обвинувачення за законодавством України: Автореф. дис…канд. юрид. наук. 12.00.09 / Київський національний університет ім Т. Шевченка. – К., 1992. – 27 с.
39. Вернидубов І.В. Підтримання державного обвинувачення за законодавством України: Дис…канд. юрид. наук: 12.00.09 – К. – 1992. – 208 с.
40. Выдря М.М. Гарантии прав потерпевшего и его представителя при рассмотрении уголовного дела в суде // Советское государства и право. – 1965. – № 7. – С. 133-138.
41. Ветрова Г.Н. Суд присяжных и проблемы уголовного судопроизводства // Вестник МГУ. – Серия 11. ПРАВО. – 1999. – № 3. – С. 21-25.
42. Владимиров Л.Е. Суд присяжных. – Спб., 1893. – 244 с.
43. Воскресенский В. Прокурор в суде присяжных // Законность. – 1994. – № 1. – С.15-17.
44. Волков В.О. О значении психологического контакта с подсудимым // Советская юстиция. – 1971. – № 3. – С. 23-26.
45. Гончаренко В.И. Экспертиза в судебной практике. – К.: Вища школа, Изд-во при КГУ, 1987. – 200 с.
46. Гончаренко В.Г. Експертизи в судовій практиці. – Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1993. – 287 с.
47. Гольдинер В.Д. Защитительная речь. – М.: “Юрид лит.”, 1970. – 167 с.
48. Гегель Г. Сочинения. – М. – 1929. – Т. 1. – 320 с.
49. Графский В.Г. Всеобщая история права и государства. – М., 2000. – 380 с.
50. Гаспаров М. Ораторы Греции. – М. – 1985. – 164 с.
51. Гуценко К.Ф. Уголовный процесс основных капиталистических стран. – М.: Госюриздат., 1969. – 209 с.
52. Гуценко К.Ф. Уголовная юстиция США. – М.: Юрид. лит., 1979. – 207 с.
53. Гаркови А.Я. Сказания мусульманских писателей о славянах и русах. – Спб., 1970. – 303 с.
54. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькинд П.С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе. – Воронеж.: Изд-во Воронежского у-та., 1978. – 309 с.
55. Гаврилов В.В. Отказ прокурора от обвинения // Проблемы правового статуса личности в уголовном процессе. – Саратов. – 1981. – 110-117 с.
56. Гинзбург Г.А., Поляк А., Самсонов В.А. Советский адвокат. – М.: “Юрид. лит.”, 1968. – 200 с.
57. Гофштейн М.А. К вопросу о самостоятельности позиции адвоката. – М.: “Юрид. лит.”, 1987. – 163 с.
58. Гущинский М.М. Защитительная речь адвоката по уголовному делу. – К., 1982. – 163 с.
59. Галунский С.А. Оценка доказательств в суде // Советское государство и право. – 1955. – № 7. – С. 52-57.
60. Гродзинский М.М. Адвокат в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат., 1954. – 360 с.
61. Гаррис Р. Школа адвокатуры. Руководство к ведению гражданских и уголовных дел. – Спб., 1911. – 315 с.
62. Грушевська С. Конфлікт: етико-психологічний аналіз. – К., 2000. – 234 с.
63. Гранат Н.Л., Погибко Д.Н. Внутреннее убеждение в структуре криминалистического мышления // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып17. – М., 1972. – С. 120-126.
64. Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д. Юридична деонтологія. – К.: “ВІРА-Р”, – 1999. – 505 с.
65. Грошевой Ю. М. Теоретические проблемы формирования убеждения судьи в советском уголовном судопроизводстве: Автореф. на соиск. учен. степени докт. юрид. наук: 12.00.09 / Харьковский юридический институт. – Х., 1975. – 34 с.
66. Грошевой Ю.М. Проблемы формирования судейского убеждения в уголовном судопроизводстве. – Х.: “Вища школа”, 1975. – 143 с.
67. Данилевич А.А. Основы теории и профессиональной культуры судебных прений: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.09 // Белорусский государственный университет им. В.И. Ленина – Минск., 1983. – 20 с.
68. Данилевич А.А. Основы психологии судебных прений // Тезисы научных докладов и сообщений республиканской научно-практической конференции. – М., 1983. – С. 341-344.
69. Данилевич А.А. Психологические функции судебных прений // Вестник Белорусского государственного университета. – СЕРИЯ 3. – № 3. – 1989. – С. 66-67.
70. Джекебаев И.С. О социально-психологических аспектах преступного поведения. – Алма-Ата., 1971. – 203 с.
71. Давид Р. Основные правовые системы современности. – М.: Прогрес., 1988. – 496 с.
72. Douglas W. We the judges. N. Y., 1956. – 460 p.
73. Димитров Д. Навіщо нам потрібний Апеляційний суд // Право України. – 1994. – № 3-4. – С. 43-47.
74. Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочину і зловживання владою. – М., 1985. – 25 с.
75. Диксон Ч. Конфликт. – Спб., 1997. – 164 с.
76. Дулов А.В. Судебная психология – М.: Вышейшая школа, 1975. – 392 с.
77. Эйсман А.А. Логика доказывания. – М., 1971. – 144 с.
78. Еникеев М.И. Общая и социальная психология. – М.: Юристъ, 1999. – 624 с.
79. Еникеев М.И. Общая и юридическая психология. – М.: Юристъ, 1996. – 611с.
80. Еникеев М. И. Юридическая психология. – М.: Юрист, 2001. – 352 с.
81. Ершов Я.М. Режиссура как практическая психология. – М., 1972. – 312 с.
82. Жинкин Н.И. О кодовых переходах во внутренней речи // Вопросы языкознания. – 1964. – № 6. – С. 26-30.
83. Закон України “Про внесення змін (та доповнень) до КПК України” // Урядовий кур’єр. – 10.07.2001. – № 120. – С. 14.
84. Закон України “Про судоустрій України” – К., ЮРінком. – 2002. – 62 с.
85. Закон о судоустройстве Российской Федерации // Собрание законодательства Российской Федерации. 1994. – № 42 – ст. 3300.
86. ЗУ УСРР. – 1922. – № 41. – 598 с.
87. Зажицкий В. Исследование доказательств в судебном заседании // Советская юстиция. – 1988. – № 19. – С. 25-29.
88. Ивакина Н.Н. Судебное красноречие: Учебное пособие. – М.: Юрист, 2000. – 405 с.
89. Історія держави і права зарубіжних країн (хрестоматія). – К., 1995. – 380 с.
90. Кримінально-процесуальний Кодекс України. – К.: ІнЮре, 2001.
91. Кримінально-процесуальний кодекс України (проект підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України). – К., 2001.
92. Кримінально-процесуальний кодекс УРСР (науково-практичний коментар). – К., 1968.
93. Kodeks postepowenia кarnego. – W., 1997.
94. Козаржевский А. Античное ораторское искусство. – М., 1967. – 189 с.
95. Кони А.Ф. Приемы и задачи прокуратуры. – М.: “Юрид. лит.”, 1967. – 198 с.
96. Кони А.Ф. Избранные произвидения. – М.: Госюриздат., 1956. – 888 с.
97. Кони А Ф. Из записок судебного деятеля. – Спб., 1870. – 313 с.
98. Катрич В.М. Історія рабовласницької держави і права Стародавньої Греції. – К.: В-во Київського держ. у-ту ім. Т.Г. Шевченка, 1969. – 80 с.
99. Кечекьян С.Ф. Всеобщая история государства и права. – М.: Изд-во Московского у-та, 1944. – 195 с.
100. Кузьминець О.В. Історія держави і права України. – К.: Україна, 2000. – 387с.
101. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України – Л., 1996. – 180 с.
102. Кудрявцев П.И. Прокурорский надзор в суде первой инстанции. – М.: Юрид. лит., 1986. – 170 с.
103. Кудрявцев В. Н. Причинность в криминологии. – М.: Юрид. лит., 1968. – 198с.
104. Кудрявцев В.Н. Основы конфликтологии. – М., 1997. – 335 с.
105. Кульберг А. Исследование личности подсудимого в уголовной защите // Советская юстиция. – 1966. – № 22. – С. 23-27.
106. Кисенишский И.М. Судебные речи по уголовным делам: процессы, защита, законность. – М.: Юрид. лит., 1991. – 136 с.
107. Киселев Я.С. Общественное значение защитительной речи. – М.: Госюриздат, 1960. – 189 с.
108. Киселев Я.С. Защитительная речь советского адвоката. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1967. – 174 с.
109. Киселев Я. С. Некоторые вопросы психологии в речи адвоката. – Л.: Из-во ЛГУ, 1962. – 132 с.
110. Киселев Я.С. Этика адвоката. – Л.: Из-во ЛГУ, 1974. – 140 с.
111. Кокорев Л.Д. Некоторые проблемы нравственных отношений в уголовном производстве. – Воронеж: Изд-во Воронежского у-та, 1973. – 271с.
112. Кокорев Л. Д., Котов Д. П. Этика уголовного процесса: Учебное пособие. Воронеж: Изд-во Воронежского у-та, 1993. – 186 с.
113. Кокорев Л.Д. Участники правосудия по уголовным делам. – Воронеж: Изд-во Воронежского у-та, 1971. – 175 с.
114. Концепция судебной реформы в Российской Федерации. – М.”Юрист”, 1996. – 54 с.
115. Коломенский Я.Л. Осознание человеком своих личных взаимоотношений с другими членами группы // Вопросы психологии. – 1967. – Алма-Ата. – 1971. – С. 194-198.
116. Корнєв М. Н., Коваленко А. Б. Соціальна психологія. – К., 1995. – 197 с.
117. Костицький М.В. Використання спеціальних психологічних знань у радянському кримінальному процесі: Навч. посібник – Київ: НМК ВО, 1990. – 88 с.
118. Котляр В. Суд присяжних не для України // Право України. – 1998. – № 3. – С.72-74.
119. Ковалев А. Г. Психологические основы исправления правонарушителя. – М.: “Юрид. лит.”, 1968. – 265 с.
120. Ковалев А. Г. Психология личности. – М.: “Просвещение”, 1965. – 167 с.
121. Kaftal A. System srodkov odwolawczychw polskim procesie karnym. – W., 1972. – 166 с.
122. Куцова Э.Ф. Советская кассация как гарантия законности в советском правосудии. – М.: Госюриздат, 1957. – 225 с.
123. Куликов В. Н. Вопросы психологии внушения. – М., 1971. – 164 с.
124. Курбатов А. Ще раз про суд присяжних // Право України. – 1997. – № 12. – С. 97-101.
125. Кучинська О.П. Особливості участі адвокатів у суді присяжних // Адвокат.– № 3. – С. 15-18.
126. Крючко Ю.І. Проблеми підтримання державного обвинувачення у справах про навмисні вбивства: Автореф дис…канд. юрид. наук: 12.00.10 / Національна юридична академія ім. Я. Мудрого. – Х., 1999. – 19 с.
127. Крывелев И. А. Ораторское исскуство лектора. – М: Знание, 1978. – 165 с.
128. Кросс Р. Прецедент в английском праве. – М., 1985. – 215 с.
129. Лубенский А. Судебные системы буржуазных стран: Франция // Социалистическая законность. – 1974. – № 4. – С. 74-79.
130. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Использование специальных знаний в следственной и судебной практике. К.: Выща школа, – Изд-во при Киев. у-те, 1987. – 134 с.
131. Либус И. Охрана прав личности в уголовном процессе. – Т., 1975. – 158с.
132. Леонтьев А.А. Психологические механизмы и пути воспитания умений публичной речи. – М., 1972. – 115 с.
133. Lojewski K. Rewizia obroncyw postepowaniu karnуn. – W., 1971. – 84 с.
134. Ломов Б.Ф. Общение и социальная регуляция поведения индивида // Психологические проблемы социальной регуляции поведения. – М., 1976. – 83-88 с.
135. Ломоносов М.В. Избранная проза. – М.: Советская Россия, 1986. – 541 с.
136. Лякас А.Г. К вопросу о психологической характеристике основных участников судебного разбирательства // Правоведение. – 1966. – № 4. – С.113-116.
137. Матвиенко Е.А. Судебная речь. – Минск: “Вышейшая школа”, 1972. – 290с.
138. Матвиенко Е.А. Нравственно-психологическая характеристика личности подсудимого в защитительной речи // Вопросы судебной психологии. – Минск., 1972. – С. 62-66.
139. Mazur M. Sad najwyzszy PRL // Prawo i zycie. – 1974. – № 18. – С. 3-8.
140. Маляренко В.Г. До питання про участь представників народу в здійсненні кримінального правосуддя // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – №16. – С. 39-40.
141. Маляренко В.Г. Суд присяжних: нове сподівання чи проблема? // Голос України. – 20.01.1999. – № 9. – С. 5.
142. Меденцев А. Суд Древней Греции //Актуальні проблеми держави і права. – № 6. – ч. 1 – 1998. – С. 53-58.
143. Михеенко М.М., Шибико В.П. Уголовно-процессуальное право Великобритании, США и Франции. – К., 1988. – 180 с.
144. Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України. У З т. – К.: “Генеза”, 1999. – 943 с.
145. Михайленко О. Р. Провадження кримінальних справ в суді. – К., 1992. – 160 с.
146. Молдован В.В. Судова риторика: Навчальний посібник. – К.: “Заповіт”, 1996. – 319 с.
147. Молдован В.В. Риторика загальна та судова: Навчальний посібник / Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 317 с.
148. Молдован В.В. Судова риторика: Навчальний посібник. – К.: Інститут післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2001. – 312 с.
149. Молдован В.В., Абрамович С.Д., Чикарьова М.Ю. Риторика загальна та судова: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.
150. Миргородський Ю. Миргородський Д. Касаційне провадження у кримінальному процесі Франції // Право України. –1997. – № 3. – С. 80-83.
151. Михеэнко М.М. Від суду шефенського до суду присяжних // Право України. – 1990. – № 10. – С. 66-68.
152. Мельник В.В. Основы ораторского искусства в состязательном уголовном процессе с участием присяжных заседателей // Адвокат. – 1999. – № 3. – С.44-48.
153. Михайловская И.Б. Суд присяжных (пособие для судей). – М.: Юрид. лит., 1994. – 205с.
154. Михайличенко Н. А. Основы риторики. – М., 1994. – 160 с.
155. Михайловская Н.П. Одинцов В.В. Искусство судебного оратора. – М.: Юрид. лит., 1981. – 250 с.
156. Михайлова Т. Участие прокурора в судебных прениях в суде присяжных // Законность. – 1995. – № 5. – С. 10-18.
157. Михайлов М.М. Стилистика русской речи. – Чебоксары, 1968. – 374 с.
158. Мірошников І.Ю. Особливості судового слідства апеляційної інстанції // Судова реформа в Україні. Матеріали науково практичної конференції. Харків. 2002. – С. 276 – 279.
159. Морщакова Т.Г. Психологические истоки судебных ошибок и внутреннее убеждение судей // Эфективность правосудия и проблема устранения судебных ошибок. – М., 1975. – 165 с.
160. Настюк М.И. Аппарат колониального управления Буковиной в период владычества Австро-Венгерской монархии // Вестник Львовского университета: Серия юридическая. – Вып. 22. – 113-118 с.
161. Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття. – К. – 1993. – 320 с.
162. Наказ Генерального прокурора України “Про організацію підтримання державного обвинувачення в суді, забезпечення його відповідності кримінальному та кримінально-процесуальному законодавству”. – № 5. 2002. – К. – 9 с.
163. Насонов С.А. Судебное следствие в суде присяжных: законодательство, теория, практика // Вестник Саратовской государственной Академии Права. – 1996. – № 3. – С. 174-178.
164. Ножин Е.А. Основы судебного ораторского искусства. – М.: Знание, 1973. – 352 с.
165. Нор В.Т., Костицкий М.В. Судебно-психологическая экспертиза в уголовном процессе. – Киев: Выща школа, 1985. – 54 с.
166. Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве. – Киев: Выща школа, 1989. – 265 с.
167. Нор В.Т. Проблеми теорії і практики судових доказів. – Львів: Вища школа, 1978. – 111 с.
168. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: В 2 т. – М., 1998. – т.2. – 306 с.
169. Олійник Т.І. М. Тулій Ціцерон – вершина римського красномовства. – К.: Либідь, 1990. – 167 с.
170. Орбан Л.Е., Гриджук Д.М. Психологія професійної діяльності і спілкування. – К., 1997. – 189 с.
171. Пашин С.А. Судебные прения в механизме установления истины по уголовному делу: Автореф дис…канд. юрид. наук: 12.00.09 / Московский государственный университет. – М., 1988. – 20 с.
172. Пашин С.А. Концепция судебной реформы в Российской Федерации. – М., 1996. – 42 с.
173. Пашин С. А. Судебная реформа и суд присяжных. – М., 1995. – 153 с.
174. Падох Я. Суди і судовий процес старої України. – Нью-Йорк., 1990. – 178с.
175. Петелин Б. Вопросы психологии в деятельности суда // Советская юстиция. – 1971. – № 6. – С. 6-9.
176. Полянский Н. Н. Правда и ложь в уголовной защите. – М.: Госюриздат, 1927. – 184 с.
177. Полянский Н.Н. Уголовное право и уголовный суд Англии. – М.: Юрид. лит., 1969. – 399 с.
178. Полянский Н.Н. Судьба процессуальных гарантий личной свободы во Франции. – М.: Изд-во Московского у-та, 1946. – 136 с.
179. Полянский Н.Н. Оценка доказательств вышестоящим судом в уголовном деле // Советское государство и право. – 1951. – № 7. – С. 2-6.
180. Повість полум’яних літ. – Ч.1. – К., 1996. – 614 с.
181. Полонська-Василенко Н. Д. Історія України. – К.: Либідь, 1990. – т.2. – 580 с.
182. Перлов И.Д. Судебные прения и последнее слово подсудимого в советском уголовном процессе. – М.: “Знание”, 1957. – 202 с.
183. Побегайло Г.Д. Судебные прения в советском уголовном процессе. – М.: ВЮЗИ, 1982. – 39с.
184. Победкин А.В. Апеляционное производство в уголовном процессе России: проблемы становления // Государство и право. – 2001. – № 3. – С.49-54.
185. Постановление Пленума Верховного Суда Российской Федерации ”О некоторых вопросах применения судами уголовно-процессуальных норм, которые регламентируют производство в суде присяжных” // Бюлетень Верховного Суда Российской Федерации. 1995. – № 3. – 14 с.
186. Пилипчук П. П. Перевірка рішень суду першої інстанції у проекті нового КПК України // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – № 6. – С. 49-54.
187. Плевако Ф. Н. Избранные речи. – М.: Юрид. лит., 1993. – 423 с.
188. Подголин Е. А. О стиле судебной речи // Советская юстиция. – 1980. – №20. – С. 14-18.
189. Полозов Г. С. Внушение и убеждение как социально-психологическое явления и их роль в формировании общественного мнения. – М., 1973. – 194с.
190. Петрухин И. Л. Суд присяжных: проблемы и перспективы // Государство и право. – № 3. – С. 7-11.
191. Ратинов А.Р. Методологические вопросы юридической психологии // Психологический журнал. – 1986. – т.7. – № 3. – С. 89-93.
192. Резниченко И.М. Основы судебной речи. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного государственного универститета, 1976. – 146 с.
193. Репешко П.І. До питання реалізації принципу участі народу у здійсненні правосуддя // Судова реформа в Україні. Матеріали науково-практичної конференції. м. Харків. 2002. – С. 119 – 122.
194. Rodebe F. The political history of Supreme Court from 1790 to 1955. – N.Y., 1980. – 98 р.
195. Ромадіна Г. Підвищувати якість судових промов адвокатів // Радянське право. – 1978. – № 3. – С. 63-65.
196. Рогачевский Л. Воспитательное значение речи адвоката // Советская юстиция. – 1981. – № 7. – С. 27-30.
197. Рубежов Г.С., Беренбойм П.Д. Психологические вопросы судопроизводства // Психологический журнал. – 1986. – № 4. – С. 112-116.
198. Рисін О.О. Конституційний принцип участі народу в здійсненні правосуддя на сучасному етапі судової реформи в Україні // Судова реформа в Україні. Матеріали науково-практичної конференції. м. Харків. 2002. – С.122-125.
199. Савонюк Р. Суд присяжних: яким йому бути // Право України. – 1997. – № 2. – С. 69-73.
200. Саркисянц Г.П. Участие защитника в суде первой инстанции в советском уголовном процессе. – Т.: “Узбекистан”, 1965. – 252 с.
201. Савицкий В. М. Очерки истории прокурорского надзора. – М.: “Наука”, 1975. – 394 с.
202. Савицкий В.М. Язык процессуального закона. – М.: “Наука”, 1987. – 280с.
203. Савицкий В.М. Закон нужно совершенствовать, не ухудшать // Социалистическая законность. – 1990. – № 1. – С. 30-34.
204. Строгович М.С. Советский уголовный процесс. – М.: “Наука”, 1969. – т. 2 – 516 с.
205. Стецовский Ю.И., Ларин А.М. Конституционный принцип обеспечения обвиняемому права на защиту. – М.: “Наука”, 1988. – 316 с.
206. Стецовский Ю.И. Адвокат в уголовном судопроизводстве. – М: Юрид. лит., 1972. – 159 с.
207. Стецовский Ю.И. Уголовно-процессуальная деятельность защитника. – М.: Юрид. лит., 1982. – 174 с.
208. Стецовский Ю.И. Защитник в судебных прениях // Советская юстиция. – 1975. – № 2. – С. 13-17.
209. Сперанский М.М. Правила высшего красноречия. – М., 1963. – 193 с.
210. Стоянов А.Н. История адвокатуры у древних народов. – Х., 1869. – 178 с.
211. Скоропадський П. Спогади. – К., 1992. – 229 с.
212. Скоропадський П. Спогади. – К., 1995. – 306 с.
213. Сергеич П. Искусство речи на суде. – М.: Юрид лит., 1988. – 380 с.
214. Сильчева Н.П. Правовые и психологические основы участия в советском уголовном процессе потерпевшего от преступления: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.09 – Московский государственный университет. – М., 1991. – 24 с.
215. Сеченов И.М. Избранные философские и психологические произведения. – М., 1947. – 480 с.
216. Святоцький О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 385 с.
217. Судові промови адвокатів Української РСР. – Зб.1 – К., 1959. – 349 с.
218. Судові промови адвокатів України. – К., 2000. – 198 с.
219. Судебные уставы 1864 г. – Пг., 1914. – ст. 739 – 531 с.
220. Столяренко А.М. Психологические приемы в работе юриста. – М.: “Юрайт”, 2001. – 288с.
221. Тищик Б. Й., Вівчаренко О.А. ЗУНР 1918-1923 рр. – Коломия: Вік, 1993. – 130с.
222. Тищик Б.Й. Історія держави і права стародавнього сходу. – Львів: Вид-во Львівського у –ту, 1994. – 186с.
223. Трайнин А. Н. Освещение вопроса состава преступления в выступлениях защиты. – М.: “Наука’, 1948. – 86 с.
224. Трубочкин В. П. Культура и техника речи преподавателя. – М., 1995. – 143 с.
225. Трофименко Н.С. Правовые и психологические вопросы взаимодействия субъектов уголовно-процессуальной деятельности при рассмотрении уголовных дел в суде первой инстанции: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.09 / Киевский государственный университет. – К., 1989. – 17с.
226. Теремецький В.І. Проблеми реалізації принципів кримінального судочинства України у стадії апеляційного провадження // Судова реформа в Україні. Матеріали науково-практичної конференції. м. Харків. 2002. – С.239-242.
227. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации. – М.: Юрид. лит., 2002. – 222 с.
228. Уголовно-процессуальный кодекс Франции (с изменениями и дополнениями на 01.01.66.). – М., 1967.
229. Уголовно-процессуальный кодекс ГДР. – М., 1954.
230. Уайнреб Л. Отказ от правосудия. – М.: Юрид. лит, 1985. – 191 с.
231. Уголовный суд первой инстанции в капиталистических государствах. Под общ. ред. А.И. Лубенского – М., 1972. – 86 с.
232. Фаткуллин Ф.И., Зинатуллин З.З., Аврах Я.С. Обвинение и защита по уголовным делам. – Казань: Изд-во Казанского у-та, 1976. – 166 с.
233. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. – М., 1996. – 325 с.
234. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. – К., 1994. – 461с.
235. Феофанов Д. Как судят в Америке // Известия. – 1991. – 5 августа. – С.7.
236. Филановский И.Г. Социально-психологическое отношение субьекта к преступлению. – Л.: Изд-во Ленинградского у-та, 1970. – 173 с.
237. Хачатуров Р.Л. Некоторые методологические и теоретические вопросы становления древнерусского права. – Иркутск: Изд-во Иркутского государственного у-та, 1974. – 185 с.
238. Хрулёв С. Суд присяжных. Очерк деятельности судов и судебных порядков // Журнал гражданского и уголовного права. – Кн. 9. – Спб., 1886. – 140 с.
239. Цыпкин А.Л. Право на защиту в советском уголовном процессе. – Саратов: Изд-во Саратовского у-та, 1959. – 320 с.
240. Центральний державний історичний архів у м. Києві — Ф. 1072. – Оп.4. – Спр 6. – Арк. 60.
241. ЦДАВОУ. – Ф.1115. – Оп.1. – Спр.1 – Арк. 176.
242. Царёв В.И. Структура и стиль судебной речи прокурора // Социалистическая законность. – 1983. – № 4. – С. 28-34.
243. Царев В.И. Слово государственному обвинителю. – М.: Юрид. лит., 1982. – 213 с.
244. Чельцов М.А. Советский уголовный процесс. – М.: Госюриздат, 1962. – 503 с.
245. Чельцов-Бебутов М.А. Курс советского уголовно-процессуального права. – М.: Госюриздат, 1957. – 839 с.
246. Чайковський А.С. Історія держави і права України. – К.: “А.С.К.”, 2000. – 303 с.
247. Чевтайкин М., Власов В. Заявление адвокатом ходатайств о возвращении уголовных дел для дополнительного расследования // Советская юстиция. –1979. – № 8. – С. 23.
248. Чертков В.Л. Психологические аспекты гражданского судопро