ВНУТРІШНЄ ПЕРЕКОНАННЯ СЛІДЧОГО І ЙОГО РОЛЬ ПРИ ПРИЙНЯТТІ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ РІШЕНЬ




  • скачать файл:
  • Название:
  • ВНУТРІШНЄ ПЕРЕКОНАННЯ СЛІДЧОГО І ЙОГО РОЛЬ ПРИ ПРИЙНЯТТІ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ РІШЕНЬ
  • Кол-во страниц:
  • 179
  • ВУЗ:
  • ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
  • Год защиты:
  • 2002
  • Краткое описание:
  • ЗМІСТ
    ВСТУП …..……………………………………………………………………......
    Розділ 1. Внутрішнє переконання як основа прийняття процесуальних рішень. …………………………………….......
    1.1. Поняття внутрішнього переконання слідчого особливості, етапи і джерела його формування…….....………………...….....
    1.2. Роль закону при оцінці доказів і прийнятті процесуальних рішень слідчим ………………………...……...…………...……...
    Висновки по розділу …………………………………………………...
    Розділ 2. Форми реалізація внутрішнього переконання слідчого при прийнятті основних процесуальних рішень………….……....
    2.1. Процесуальні рішення слідчого як форма реалізації його внутрішнього переконання…………………………………..…...
    2.2. Роль внутрішнього переконання слідчого і його процесуальна самостійність при прийнятті основних процесуальних рішень на первісному етапі досудового слідства……………………..…
    2.3. Роль внутрішнього переконання слідчого при прийнятті процесуальних рішень спрямованих на закінчення досудового слідства……………………………………………..………………
    Висновки по розділу …………………………………………………....
    ВИСНОВКИ…....…………………………………………………………….……
    СПИСОК ВИКОРИСТОВУВАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………....… …...
    ДОДАТКИ…....……………………………………………………………..……..

    ВСТУП
    Актуальність теми. Проведення законотворчої роботи, спрямованої на удосконалення кримінально-процесуального законодавства в напрямку його демократизації й приведення у відповідність до нової Конституції України та міжнародно-правових стандартів, стало вагомим внеском у здійснення судово-правової реформи в Україні.
    Згідно з Концепцією судово-правової реформи, схваленої Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р., і прийнятими останнім часом законами про внесення змін та доповнень до чинного кримінально-процесуального законодавства, які спрямовані на реформування правоохоронних органів та вдосконалення їх діяльності, назріло чимало теоретичних і практичних питань оновлення існуючого порядку і умов провадження досудового слідства, а також реального забезпечення процесуальної самостійності слідчого.
    В цьому відношенні одним з актуальних наукових напрямків теорії і практики кримінального процесу є поглиблена розробка проблем внутрішнього переконання слідчого, його ролі в прийнятті процесуальних рішень у стадії досудового розслідування на сучасному етапі боротьби зі злочинністю.
    Ця проблема в юридичній літературі досліджувалась протягом тривалого часу, окремі її аспекти розглядались ще у працях відомих юристів ХІХ століття, таких як: Л.Е. Владимиров, А.Ф. Коні, І.Я. Фойницький, В.М. Розін та інші. Значна увага питанням формування внутрішнього переконання суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, його значенню при оцінці доказів і прийнятті процесуальних рішень приділялась у працях вчених України С.А. Альперта, М.І. Бажанова, О.В. Бауліна, М.М. Гродзинського, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, В.С. Зеленецького, В.О. Коновалової, Т.В. Каткової, Н.І. Клименко, М.М. Михеєнка, О.Р. Михайленка, О.Б. Муравіна, М.А. Погорецького, З.Д. Смітієнко, В.М. Тертишника, Г.І. Чангулі та інших, а також вчених зарубіжних держав СНД М.С. Алексеєва, В.Д. Арсеньєва, А.Р. Бєлкіна, Р.С. Бєлкіна, В.А. Вікторова, А.П. Гуляєва, Л.Я. Драпкіна, А.В. Дулова, Л.П. Дубровицького, І.В. Ємельянова, М.В. Жогіна, В.М. Жуковського, Ю.І. Ільченка, Л.М. Карнєєвої, А.А. Клейна, В.І. Камінської, Ц.М. Каз, О.М. Ларіна, І.М. Лузгіна, П.А. Лупинської, Ю.В. Манаєва, Я.О. Мотовіловкера, Г.М. Резника, А.Р. Ратінова, В.М. Савицького, В.А. Стремовського, М.С. Строговича, А.І. Трусова, Х.С. Таджиєва, Л.Т. Ульянової, Ф.Н. Фаткулліна, О.О. Чувильова, С.А. Шейфера, В.В. Шимановського, Н.А. Якубович та інших.
    Але більшість цих праць була опублікована в різні часові періоди, окремі їх положення застаріли і не завжди в повній мірі відповідають положенням Конституції та іншим законам України, сучасному рівню розвитку кримінально-процесуальної науки та міжнародно-правовим актам з питань здійснення кримінального судочинства, а також сучасним вимогам практичної діяльності правоохоронних органів.
    Тому необхідне нове цілісне дослідження сучасної багатопланової сукупності питань, пов’язаних з внутрішнім переконанням слідчого та його впливом на прийняття процесуальних рішень.
    Крім того у зв’язку з розробкою проекту нового КПК України чисельними пропозиціями нових правових засад досудового слідства поглибленого дослідження потребують новели процесуального доказування, і особливо те, що пов’язане з формуванням внутрішнього переконання слідчого та його роллю при прийнятті процесуальних рішень.
    Актуальність вказаних аспектів дослідженої теми, їх дискусійне висвітлення у процесуальній літературі, а також 17-річний досвід слідчої роботи і 5-річний досвід викладацької роботи на кафедрі кримінального процесу і криміналістики стали визначальними при обранні теми дисертації.
    Звязок дослідження з науковими програмами, планами, темами.
    Дослідження ґрунтується на основних положеннях Постанови Верховної Ради України “Про Концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 р., “Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр.”, затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 р. № 837/96, є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр.”) та виконано відповідно до перспективного плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального процесу Одеської Національної юридичної академії, а також Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ МВС України.
    Метою дисертаційного дослідження є поглиблене вивчення внутрішнього переконання слідчого, особливостей його формування, обґрунтування положень та рекомендацій, реалізація яких сприяла б забезпеченню прийняття слідчим законних процесуальних рішень у кримінальних справах, забезпечила б процесуальну самостійність слідчого в його діяльності по організації розслідування злочинів, приведенні його процесуальної діяльності у відповідність до Конституції України і сучасних потреб суспільства, підвищенні ефективності досудового слідства.
    Для досягнення цієї мети зроблено спробу здійснити такі основні завдання:
    - вивчити стан теоретичних розробок і зміст дискусії досліджуваної проблеми в юридичній літературі;
    - на підставі загальних теоретичних положень вимог Конституції та кримінально-процесуального законодавства України, правових ідей провідних вчених виявити точки зору і правову природу внутрішнього переконання слідчого;
    - проаналізувати вплив матеріального і процесуального закону та внутрішнього переконання слідчого при оцінці доказів і прийнятті процесуальних рішень;
    - показати на підставі норм чинного законодавства і проекту КПК України сутність процесуальних рішень слідчого, які визначають діяльність слідчого як самостійної фігури кримінального процесу;
    - розкрити поняття процесуального рішення слідчого та аргументувати висновок про те, що всі процесуальні рішення слідчий приймає самостійно, навіть ті, які згідно з законом потребують санкції прокурора або рішення суду;
    - визначити, яким чином внутрішнє переконання слідчого реалізується у ході прийняття ним підсумкових рішень у кримінальних справах;
    - виробити шлях подолання перешкод, які негативно впливають на поцес формування внутрішнього переконання слідчого при прийнятті ним процесуальних рішень;
    - обґрунтувати та внести пропозиції до чинного Кримінально-процесуального кодексу і проекту нового КПК України у сфері проблемних питань, які досліджуються.
    Об’єктом дослідження є процес формування внутрішнього переконання слідчого та його роль при прийнятті процесуальних рішень, а також кримінально-процесуальні правовідносини, які виникають на досудовому слідстві між слідчим та іншими суб’єктами доказування.
    Предметом дослідження є положення чинного законодавства, проект нового Кримінально-процесуального кодексу України, слідча практика, вітчизняна та зарубіжна юридична література з проблем формування внутрішнього переконання, оцінки доказів, прийняття процесуальних рішень, взаємовідносин слідчого з іншими суб’єктами процесу (органами дізнання, начальником слідчого підрозділу, прокурором).
    Методи дослідження. Основою дисертації стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі загальної теорії права, кримінально-процесуального права, криміналістики, психології, логіки, а також з інших галузей наукових знань, які стосуються діяльності слідчого.
    Методологічну підставу дослідження складають положення діалектико-матеріалістичного методу пізнання соціальних явищ та загальнонаукові методи: історико-правовий (дослідження концепції розвитку внутрішнього переконання), порівняльний (щодо інтуїції та переконання), логіко-юридичний (дослідження правової природи і змісту формування внутрішнього переконання), узагальнення (поглядів вчених, а також результатів досліджень).
    Для вирішення окремих теоретичних та прикладних задач використано методи конкретно-соціологічних досліджень (вивчення кримінальних справ, анкетування, опитування слідчих), що складає емпіричну базу дослідження.
    Наукова новизна здобутих результатів полягає в тому, що це перше монографічне дослідження, яке виконано відповідно до чинної Конституції України, концепції судово-правової реформи в Україні з використанням положень оновленого у 2001 році кримінально-процесуального законодавства, яке розкриває поняття внутрішнього переконання слідчого та його роль при оцінці доказів і прийняття процесуальних рішень у кримінальних справах.
    Найважливішими положеннями, які відповідають вимогам наукової новизни і мають практичне значення, є:
    1. Визначення поняття внутрішнього переконання слідчого як такого стану професійного знання, що формується у свідомості слідчого, коли він вважає зібрані у справі докази достатніми для прийняття рішення, впевнений у правильності свого висновку та готовий до відповідних практичних дій – прийняття рішення відповідно до здобутих знань.
    2. Авторське визначення поняття процесуального рішення слідчого як правового акту, в якому слідчий, в межах своєї компетенції у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку, виражає у вигляді державно-владного веління висновки про виконання (або невиконання) конкретних процесуальних дій, що обумовлено необхідністю досягнення завдань кримінального судочинства і вимогами закону стосовно до фактичної ситуації, що склалася.
    3. Аргументація висновку про те, що всі процесуальні рішення слідчий приймає за своїм внутрішнім переконанням самостійно, навіть ті, які згідно з законом потребують санкції прокурора або рішення суду. Ці рішення, навіть до їх санкціонування або прийняття рішення суддею, мають певні правові наслідки. Суть їх полягає в тому, що в силу закону у прокурора чи судді виникає зобовязання розглянути дані рішення та задовольнити чи відмовити у їх задоволенні.
    4. Висновок про те, що не існує процесуальної незалежності слідчого, а є процесуальна самостійність.
    5. Обгрунтована необхідність підпорядкування слідчого апарату органів внутрішніх справ безпосередньо Головному слідчому управлінню МВС України.
    6. Висновок про те, що протягом однієї стадії процесу може мати місце попередня та остаточна оцінка доказів, і кожна призводить до переконання про можливість і необхідність прийняття рішення з певного питання; внутрішнє переконання слідчого на момент притягнення як обвинуваченого буде остаточним з приводу провини обвинуваченого у вчиненні злочину, а щодо встановлення істини у справі – попереднім.
    7. Положення, згідно з яким процес формування внутрішнього переконання слідчого проходить умовно два етапи:
    - від стадії порушення кримінальної справи до притягнення особи як обвинуваченого;
    - з моменту притягнення особи як обвинуваченого і до прийняття рішення про закінчення досудового слідства, та являє собою пізнавальну, конструктивну, виховну, комунікативну, організаційну, посвідчувальну діяльність.
    8. Пропозиції щодо внесення змін у статті чинного КПК України і внесення пропозицій до проекту КПК України, розробленого робочою групою Кабінету Міністрів.
    Внесені автором пропозиції можна використати при підготовці нового Кримінально-процесуального кодексу України та в подальших розробках положень оцінки доказів у кримінальних справах, що сприяло б посиленню процесуальної самостійності слідчого як провідного суб’єкта доказування на досудових стадіях. Результати дослідження можна використати при підготовці навчальних посібників, методичних рекомендацій, а також у навчальному процесі при вивченні відповідних тем і спеціальних курсів з кримінального процесу.
    Висновки дисертації використані автором протягом 1998 – 2002 років при викладанні навчальної дисципліни “Кримінальний процес” і спеціального курсу “Доказування при проведенні досудового слідства” в Одеському юридичному інституті НУВС МВС України (див. Додаток А).
    Результати досліджень щодо положення слідчого ОВС, організації його роботи та взаємодії з іншими суб’єктами доказування надіслано до слідчого управління УМВС України в Одеській області (див. Додаток Б).
    Особистий внесок автора. За 1998 – 2001 рр. вивчено 247 кримінальних справ, що перебували на момент вивчення у провадженні слідчих, 138 кримінальних справ, закінчених провадженням з обвинувальним висновком, і 170 справ закритих провадженням; усього 555 кримінальних справ і 108 постанов прокурора про скасування постанов про закриття справи. Проведено анкетування 274 слідчих у системі МВС Одеської, Кіровоградської, Винницької областях і Автономної Республіки Крим, слідчих УВСТ Одеської залізниці, слідчих податкової міліції і слідчих прокуратури Одеської області.
    Вивчено та взято до відома аналітичні матеріали Генеральної прокуратури України, Головного слідчого управління МВС України, а також досвід особистої практики дисертанта під час роботи на різних посадах у слідчому управлінні УМВС України в Одеської області.
    Апробування результатів дисертації. Матеріали дисертації обговорені на засіданні кафедр кримінального процесу і криміналістики Одеського юридичного інституту НУВС МВС України, Одеської Національної юридичної академії. Результати дисертаційної роботи доповідались на Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми діяльності ОВС щодо попередження, розкриття і розслідування злочинів”, яка відбулася 19-20 жовтня 2000 р. в Одеському інституті внутрішніх справ; на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства”, яка відбулася 14-15 травня 2002 р. у Запорізькому юридичному інституті МВС України; на Науково-практичній конференції “Теорія і практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах”, яка відбулася 25 квітня 2002 р. у НАВСУ в м. Києві; на Міжнародній науково-практичній конференції “Стан судової реформи в Україні: проблеми і перспективи”, що відбулася 18-19 квітня 2002 року в НЮАУ в м. Харкові.
    Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 8 статей, з них 7 у виданнях, затверджених ВАК України; видано сумісно зі співавторами навчальний посібник (Досудове розслідування. – Харків: Арніс, 1999. – 352с.)
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Обґрунтовуються положення про те, що:
    1. Внутрішнє переконання слідчого – це такий стан сформованого професійного знання у свідомості слідчого, коли він вважає зібрані по справі докази достатніми для прийняття рішення, упевнений у правильності свого висновку і готовий до відповідних практичних дій - прийняття рішення відповідно до отриманих знань.
    2. Процесуальне рішення слідчого – це правовий акт, в якому слідчий, у межах своєї компетенції у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку, виражає у вигляді державно-власного веління висновки про виконання (чи невиконання) конкретних процесуальних дій, що обумовлено необхідністю досягнення завдань кримінального судочинства і вимогами закону щодо фактичної ситуації, що склалася.
    3. Виведення слідчого апарата органів МВС із підпорядкування начальників органів дізнання на місцях і перепідпорядкування безпосередньо Головному слідчому управлінню дає ряд переваг, зокрема: 1) підвищить рівень керівництва, зосередженого на завданнях досудового слідства, яке не буде відволікатися іншими функціями; 2) зміцнить процесуальну самостійність слідчого; 3) стабілізує кадровий склад слідчих працівників.
    4. Робиться висновок про те, що процесуальної незалежності слідчого не існує, є процесуальна самостійність слідчого.
    5. Протягом однієї стадії процесу може мати місце попередня й остаточна оцінка доказів; кожна приведе до переконання про можливість і необхідність прийняти рішення з певного питання.
    6. Внутрішнє переконання слідчого на момент притягнення як обвинуваченого буде остаточним щодо вини обвинуваченого в скоєнні злочину, а стосовно встановлення істини по справі – попереднім.
    7. Процес формування внутрішнього переконання слідчого проходить умовно два етапи: 1) від стадії порушення кримінальної справи і до притягнення особи як обвинуваченого; 2) з моменту притягнення особи як обвинуваченого і до прийняття рішення про закінчення досудового слідства.
    Цей процес являє собою: пізнавальну, конструктивну, виховну, комунікативну, організаційну, пересвідчувальну діяльність;
    8. Необхідно доповнити ч. 2 ст. 97 КПК України і ч. 1 ст.165 проекту КПК пунктом 4 такого змісту:
    “Повернути матеріали, що надійшли на розгляд слідчому, по яких не можливо зробити висновок про наявність чи відсутність складу злочину, органу, що їх надіслав, для додаткової дослідчої перевірки”.
    9. Доповнити ст. 60 КПК України і ст. 80 проекту КПК України частиною 4 і частиною 5 такого змісту:
    “Ч.4. З моменту повідомлення прокурором слідчого або особи, яка провадить дізнання, про заявлений їм відвід, вони не можуть приймати будь-які процесуальні рішення у кримінальній справі до вирішення питання про відвід.
    Ч.5. Усі процесуальні рішення, прийняті в цей час, якщо слідчий чи дізнавач усунуті від справи, є незаконними і не мають юридичної сили”.
    10. Частину 1 ст. 130 КПК України пропонується викласти в такій редакції:
    “Про рішення, прийняті слідчим чи прокурором при провадженні досудового слідства, у випадках, зазначених у цьому Кодексі, складається мотивована постанова чи подання”.
    Такий же текст, повинна містити ч.3 ст. 89 проекту КПК, у зв'язку з чим частина 3 ст.89 повинна вважатися частиною 4 ст. 89 проекту КПК України.
    11. Доповнити частину 5 ст. 184 проекту КПК України: «У випадку незгоди слідчого - члена групи з процесуальним рішенням, прийнятим керівником слідчої групи, він вправі направити свої заперечення в письмовій формі прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням даної справи який і приймає остаточне рішення».
    12. У ч. 3 ст. 114 КПК України після слова «обов'язковий» варто доповнити словами: «і підлягає виконанню в строк, встановлений слідчим, при неможливості виконання доручення чи вказівки в строк, встановлений слідчим, орган дізнання зобов'язаний негайно інформувати про це слідчого в письмовій формі»; чи ввести до КПК України статтю 118-1 «Строк виконання доручення і вказівок слідчого» такого змісту: «Слідчий має право встановлювати строк виконання доручення і вказівки органу дізнання про провадження розшукових і слідчих дій. При неможливості виконання доручення і вказівки в строк, встановлений слідчим, орган дізнання зобов'язаний негайно інформувати про це слідчого в письмовій формі», аналогічні зміни необхідно внести й до проекту нового КПК України, доповнивши п.5 ст.28 проекту КПК чи ввести нову статтю такого ж змісту.
    13. Пропонується ч.2 ст.144 КПК України і ч.4 ст.28 проекту КПК викласти в такій редакції: «У випадку незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинувачуваного, про кваліфікацію злочину й обсяг обвинувачення, а також про передачу справи від одного слідчого до іншого, і про усунення слідчого від розслідування, про направлення справи для попереднього розгляду суддею чи про припинення справи слідчий зобов'язаний подати справу вищестоящому прокурору …» і далі по тексту.
    14. Доцільно доповнити ст. 114-1 чинного КПК України і ст. 29 проекту КПК України підставами, коли начальники слідчих підрозділів дають вказівки по кримінальних справах, щоб послідовність їх здійснення вирішував слідчий, у провадженні якого знаходиться справа.

    Список використаних джерел

    1. Александров А.Д. «Истина как моральная ценность» /в книге Наука и ценности/ Новосибирск: Изд. «Наука», 1987 – 241 с.
    2. Алексеев С.С. Проблемы теории права, М., 1982.-Т.2. - 282 с.
    3. Альперт С.А. Доказательства в советском уголовном процессе // Советский уголовный процесс. – К., 1983. – 113 с.
    4. Альперт С.А. Обвинение в советском уголовном процессе. Харьков – 1974. – 37 с.
    5. Арцишевский Г.В. Выдвижение и проверка следственных версий – М.: Юр.лит., 1978. – 104 с.
    6. Арсеньев В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств в советском уголовном процессе – М.: Юр.лит., 1964. – 179 с.
    7. Арсеньев В.Д. Доказывание фактических обстоятельств дела в отдельных стадиях советского уголовного процесса.//В кн.: Вопросы борьбы с преступностью по советскому законодательству. Серия юридическая, т. 45, вып. №8, ч. 4, Иркутск, 1969. – С. 53-56
    8. Арсеньев В.Д. Установление истины при прекращении уголовных дел и презумпция невиновности. – Иркутск, 1963. – Т-32 № 6 – С. 23
    9. Бандурка О.М. Основи управління а органах внутрішніх справ України. – Харків: Основа, 1996. – 398 с.
    10. Бажанов М.И. Назначение наказания по уголовному праву. – К: Выща шк., 1980. – 216 с.
    11. Бахарев В.М. Законность и обоснованность привлечения в качестве обвиняемого //Актуальные проблемы государства и права. – Краснодар, 1978. – С. 46-47.
    12. Баулін О.В. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та її правові гарантії. Автореф. дис. канд. юр. наук 12.00.09. К., 2000. – 20с.
    13. Берназ В.Д. Психологічна характеристика найважливіших факторів, процесів, що впливають на прийняття та реалізацію тактичних рішень у перебігу слідчої діяльності Вісник ОІВС – 2000. -- №1 – С.124-127.
    14. Берназ В.Д. К вопросу о логических ошибках при решении криминалистических задач. / Актуальные проблемы уголовного процесса и криминалистики на современном этапе. Одесса: изд. ОГУ, 1993 – С.232-235.
    15. Белкин Р.С. Тенденции и перспективы развития криминалистики.//Соц. законность – 1983.- №1 - С. 25-28.
    16. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств. М., 1966. – 295 с.
    17. Белкин А.Р. Теория доказывания. М.: Норма – 1999. – 189 с.
    18. Білоусов О.І., Земляна Т.Б., Смітієнко З.Д. Теорія і практика оцінки доказів у кримінальному судочинстві. Кіровоград, 1997. – С. 13-18.
    19. Божьев В.Н. Уголовно-процессуальные правоотношения. – М., Юр. лит., 1975. – 176 с.
    20. Бринцев В.Д., Мірошниченко Т.М. Проблеми доказування у кримінальному процесі. /Навчальний посібник/ – Харків, НЮАУ. – 1998.
    21. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №22. – С. 638-644.
    22. Васильев А.С. Подготовка и принятие управленческих решений Одесса:изд. А.О. Бахва 1997. – 160 с.
    23. Васильєв С.В. Поняття судових доказів і їх класифікація. Вісник ОІВС, 2001 – №1 – С. 127-132
    24. Введенский А.И. Логика как часть теории познания СПБ. 1912. – 510с.
    25. Викторов В.А. Следственный аппарат органов охраны общественного порядка // Соц. Законность. – 1968. - №4. – С. 4-7
    26. Вышинский А.Я. Теория судебных доказательств в советском праве. – М.: Госюриздат., 1950.
    27. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. – Тула. Изд. «Автограф», 2000. – 446 с.
    28. Власов В.И. Качество расследования – Ульяновск, 1985 . – 199 с.
    29. Воробьев Г.Г. Документ. Информационный анализ. – М:. Наука, 1973. – 255 с.
    30. Глотов А.В. Процессуальная самостоятельность следователя и его внутреннее убеждение. Науч.-метод. пособие Одесса изд. ОГУ.– 1993. - 56 с.
    31. Гродзинский М.М. Защита в советском уголовном процессе //Советское государство и право. -- 1960. -- №3
    32. Гроздинский М.М. Учение о доказательствах и его эволюция. – Харьков, 1925.
    33. Грошевой Ю.М. Профессиональное правосознание судьи и социалистическое правосудие. – К.: Выща шк., 1986. – 185 с.
    34. Грошевой Ю.М. Функции профессионального правосознания судьи в механизме принятия решения по уголовному делу. – Харьков, 1985.
    35. Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе. Харьков: Выща шк., 1979. – 143 с.
    36. Грошевой Ю.М. Теоретические проблемы формирования убеждения судьи в Советском судопроизводстве. Автореф. дис. д-ра наук 12.00.08./ Харьков: ХЮрИ., 1975.
    37. Грошевой Ю.М. Проблемы формирования судейского убеждения в уголовном судопроизводстве. – Харьков: Выща шк., 1975. – 143 с.
    38. Гришин Ю.А. Закінчення досудового слідства зі складанням обвинувального акта. Автореф. дис. канд. юр. наук 12.00.09. Харків – 2000. – 18 с.
    39. Гуляев А.П. Предварительное следствие: каким и где ему быть? //
    Истина. И только истина. – М.: Юр. лит., – 1990. – С. 245-246.
    40. Гуляев А.П. Следователь в уголовном процессе. М.: Юр. лит., 1981. – 191 с.
    41. Даев В.Г. Взаимосвязь уголовного права и процесса Л.: изд. ЛГУ., 1982 . - 112 с.
    42. Дагель П.С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве. – Владивосток: Изд. Дальневост. ун-та., 1970. – 132 с.
    43. Давыдов П.М., Мирский Д.Я. Прекращение уголовных дел в советском уголовном процессе. М.: Госюриздат, 1963 – 100 с.
    44. Давыдов П.М. Обвинительный приговор – основная форма реализации уголовной ответственности //Процессуальные проблемы реализации уголовной ответственности – Свердловск: Изд. Свердлов. юр. лит., 1979 . – С. 38-42.
    45. Данилюк С.А. Вопросы освобождения от уголовной ответственности Правоведение – 1987.– № 6, – С. 85-91.
    46. Драпкин Л.Я. Разрешение проблемных ситуаций в процессе расследования.– Свердловск: Изд-во Свердлов. юр. ин-та., 1985 – 187с.
    47. Драпкин Л.Я. Решение следователя и тактические приёмы в структкре процессуальных действий. В книге следственные действия Свердловск, 1989. – С. 7-15.
    48. Дубинский А.Я Прекращение уголовного дела в стадии предварительного расследования. – К.: Выща шк. МВД СССР, 1975. – 132 с.
    49. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя. К.: Изд. Наукова думка, 1984. – 182 с.
    50. Дубинский В.С. Некоторые вопросы создания и работы группы следователей. – К.: Тр. Выща шк. МВД СССР, 1972. – №6, – С. 179-180.
    51. Дубинин Т.Т. Состав освобождения от уголовной ответственности // Сов. Государство и право, 1984.- №1 – С. 79-83.
    52. Дубривный В.А. К вопросу о правовом положении следователя в советском уголовном процессе // 50 – летие Советской власти и актуальные проблемы правовой науки. – Саратов, 1967. – С. 173 – 175 с.
    53. Дубровицкая Л.П., Лузгин И.М. Планирование расследования. Учеб. пособ. М., 1972. – 54 с.
    54. Дулов А.В. Основы психологического анализа на предварительном следствии. М.: Юр. лит., 1973. – 168 с.
    55. Дулов А.В. Судебная психология. Минск: Изд. Выща шк. 1970.–392с.
    56. Дулов А.В. Криминалистика. Минск, 1998. – 273 с.
    57. Егоров К. Оценка доказательств как завершающий этап доказывания. //Рос. Юстиция. – 2000. – №12 С.32
    58. Еремеев В.П. Полномочия начальника следственного отдела органов МВД – в кн. Вопросы совершенствования предварительного следствия. – Л., 1971. – 245 с.
    59. Емельянова И.В Внутреннее убеждение и процессуальная самостоятельность прокурора в советском уголовном судопроизводстве: Автореф. дис. канд. юрид. наук 12.00.09. – М., 1989. – 23 с.
    60. Емельянова И.В. К проблеме формирования внутреннего убеждения прокурора в советском уголовном судопроизводстве. Ташкент Сборник научных трудов ТВШ МВД СССР – 1980. – С. 132-137.
    61. Жогин Н.В., Фаткулин Ф.Н. Предварительное следствие в советском уголовном- М.: Юр. лит. 1965. -- 368 с.
    62. Жуковский В.М. Процессуальная независимость следователя и некоторые её гарантии. Волгоград. Выща шк. МВД СССР, 1991. – С. 37-43.
    63. Зеленецкий В.С. Возбуждение государственного обвинения в советском уголовном процессе. – Харьков, 1979.—143 с.
    64. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. Харьков: Изд. Крым Арт., 1998. – 340 с.
    65. Зелинский В.Д. Следователь как субъект расследования: Учеб. пособие Краснодар: Изд. Куб. ун-та., 1982 – 88 с.
    66. Золотых В.В. Проверка допустимости доказательств в уголовном процессе. М.: АСТ Ростов на Дону «Феникс», 1999. – 288 с.
    67. Ильченко Ю.И. О процессе формирования внутреннего убеждения следователя./ Проблемы совершенствования тактики и методики расследования преступлений. Сборник научных трудов. Иркутск, 1980. – С. 24-27.
    68. Ищенко Е.П. Проблемы первоначального этапа расследования преступлений. Красноярск: Изд. Красноярского ун-та., 1987. – 167 с.
    69. Каз Ц.М. Проблемы доказывания в суде первой инстанции. Саратов: Изд. Саратовского ун-та.. 1978. – 79 с.
    70. Каминская В.И. Взаимоотношения уголовного и уголовно-процессуального права. – Вопросы борьбы с преступностью, 1975. – вып. 44 – 86 с.
    71. Каминская В.И. Показания обвиняемого в советском уголовном процессе. М., 1960. – 120 с.
    72. Карнеева Л.М., Миньковский Р.М. Особенности пределов доказывания при принятии процессуальных решений в стадии предварительного следствия. Вопросы предупреждения преступности. М., 1966. – №4 – С.37-88
    73. Карнеева Л.М. Прекращение дела за отсутствием состава и события преступления. Соц. законность – 1970. – №5 – С. 53-54
    74. Карнеева Л.М. Доказательства в советском уголовном процессе. Волгоград. ВСМ., 1988. – 65 с.
    75. Карнеева Л.М. Привлечение к уголовной ответственности. Законность и обоснованность. – М.: Юр. лит., 1971. – 133 с.
    76. Карпец И.И. Наказание: Социальные, правовые и криминологические проблемы. – М., 1973. – 287 с.
    77. Кирин В.А. Законодательство в борьбе с преступностью. – М., 1978. – 222 с.
    78. Карпов А.В. Психология принятия управленческих решений. М., 1998.
    79. Каткова Т.В. Проблеми реалізації принципу безпосередності дослідження доказів на досудовому слідстві. Автореф. дис. канд. юр. наук 12.00.09. 1997. – 18 с.
    80. Келина С.Г. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности. – М.: Наука, 1974 – 232 с.
    81. Кириллов В.Н., Старченко А.А. Логика. - М.: Выща шк., 1982 – 55 с.
    82. Клейн А.А. Правовые и организационные аспекты процессуальной самостоятельности и независимости следователя ОВД. Автореф. дис. канд. юр. наук 12.00.09. М., 1992. – 25 с.
    83. Клименко Н.И. Криминалистические знания в структуре профессиональной подготовки следователя. – К.: Выща шк., 1990. – 101с.
    84. Когамов М.Ч. Актуальные проблемы совершенствования расследования преступлений в Республике Казахстан. Автореф. дис. док. юрид. наук 12.00.09. – К., 1997 – 51 с.
    85. Колдин В.А., Громов Н.А., Галкин В.А. О соотношении понятий «доказательства» и «фактические данные». Российский судья. – 2001. – №12 – С. 31-35.
    86. Конституція України / Відомості Верховної Ради України – 1996. – №30.—С.141
    87. Комиссаров К.И. Правоприменительная деятельность суда в гражданском процессе. Сов. государство и право – М., 1971. - №3 – С.76
    88. Коновалова В.Е. Организационные и психологические основы деятельности следователя. – К.: Выща шк., 1973. – 122 с.
    89. Коновалова В.Е. Психология в расследовании преступлений. – Харьков., 1978.
    90. Коновалова В., Панов М. Інтуіція: поняття і роль в судочинстві. – Харків. Вісник Академії правових наук України №1., 1999. – С. 186-188.
    91. Коновалова В.Е. Версия, концепция и функции в судопроизводстве. – Харьков: Изд. «Консум», 2000. – 176 с.
    92. Коновалова В.Е. Правовая психология. Харьков: Изд. Харьковского ун-та., 1990 – 196 с.
    93. Кореневский Ю.В. Доказывание в уголовном процессе (закон, теория, практика) // под ред. Власихина. – М.: Юристъ., 2000.– 156 с.
    94. Копнин П.Ф. Философские идеи В.И. Ленина и логика. – М.: Наука, 1996. – 463 с.
    95. Копылов И.А. Следственная ситуация и тактическое решение. Волгоград, 1988. – 19 с.
    96. Корюкин В.М. Вероятность и информация. //Вопросы философии, 1965. – №8 – С.40
    97. Крылов И.Ф., Бастрыкин А.И. Розыск, дознание, следствие. – Л.: Изд. ЛРУ, 1984. – 217 с.
    98. Крылов И.Ф. Понятие, сущность и задачи предварительного расследования. Советский уголовный процесс. – Л., 1989. – 214 с.
    99. Кудрявцев В.Н. Теоретические основы квалификации преступлений. – М., 1972. – 61 с.
    100. Куцова Э.Ф. Гарантии прав личности в советском уголовном процессе: предмет, цель, содержание. – М., 1973. – 137 с.
    101. Лазарев В.В. Социально-психологические аспекты применения права. – Казань, 1982. – 114 с.
    102. Лазарева В.А. Психология следственных ошибок // Проблемы психологии следственной деятельности / Изд. Красноярского ун-та. – 1986. – 42 с.
    103. Лаида Л., Неймарк Н. О методе и приёме убеждения. Советская педагогика. – М., 1959. – №2 – С. 130
    104. Лакеенко Н.Н. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. – К., 1984. – 50 с.
    105. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу. Процессуальные функции. – М.: Юр. лит., 1986. – 158 с.
    106. Ларин А.М., Савицкий В.М. Каким быть следственному аппарату? // Сов. государство и право. – 1991. – №1 – С. 30-38.
    107. Ларин А.М. От следственной версии к истине. – М.: Юр. лит., 1976. – 200 с.
    108. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу. Планирование, организация. М.: Юр. лит., 1970. – 223 с.
    109. Ларин А.М. Работа следователя с доказательствами. М.: Юр. лит., 1966. – 108 с.
    110. Левитов Н.Д. О психическом состоянии человека. М.: Изд. «Просвещение», 1964. – 344 с.
    111. Лобанова Л.В. Юридическая природа и процессуальные вопросы освобождения от уголовной ответственности. Автореф. дис. канд. юрид. наук 12.00.08. – Казань, 1986. – 16 с.
    112. Лобойко Н.М. Актуальні проблеми дослідчого кримінального процесу. Автореф. дис. канд. юрид. наук 12.00.09.Харків, 1997.– 18 с
    113. Лузгин И.М. Реконструкция как разновидность моделирования в расследовании преступлений / Вопросы борьбы с преступностью. М., 1971. – №13 – С. 13-18
    114. Лузгин И.М. Методологические проблемы расследования. - М.: Юр. лит., 1973. – 215 с.
    115. Лузгин И.М. Расследование, как процесс познания. – М., 1969. – 178с.
    116. Лузгин И.М. Логика следователя. – М., 1976. – 53 с.
    117. Лукашевич В.В. Прекращение уголовного дела в стадии предварительного расследования по реабилитирующим обвиняемого основаниям. – Правоведение, 1968. – №4 – С. 50-58
    118. Лукашевич В.В. Установление уголовной ответственности в советском уголовном процессе. – Л., 1985 – 72 с.
    119. Лупинская П.А. Решение в уголовном судопроизводстве, их виды, содержание, форма. – М.: Юр. лит., 1976. – 168 с.
    120. Малышев Ю.Г. О структуре убеждения, как философско-социологической категории. //Сб. Научные труды Иркутского института народ. хоз-ва. Иркутск, 1967. – Вып. №4. – С. 224-238.
    121. Манаев Ю.В. Применение норм гражданского и административного права в решениях по уголовному делу. //Вопросы борьбы с преступностью. Волгоград, 1980. – вып. 32. – 111-120 с.
    122. Манаев Ю.В. К вопросу о понятии и сущности процессуальных решений следователя. В книге проблемы применения правовых норм на следствии. – Волгоград, 1982. – 81 с.
    123. Манаев Ю.В. Уголовно-правовое содержание обстоятельств, характеризующих личность виновного. Сов. Юстиция, 1968. – №4. – С.12
    124. Манаев Ю.В. Законность и обоснованность процессуальных решений следователя. Волгоград, 1977. – 136 с.
    125. Манаев Ю.В. Отражение процесса доказывания и объективная истина в процессуальных актах предварительного следствия. //Советское законодательство и вопросы борьбы с преступностью.– Волгоград. Труды ВСШ МВД СССР, 1974. – Вып. 10. – С.66-68
    126. Манаев Ю.В. Нравственные принципы и нормы правоприменительной деятельности следователя // Уголовно-процессуальные проблемы предварительного следствия и пути его совершенствования / Под ред. Н.А. Громова, С.П. Ефримичева и др. Волгоград, 1985. – 42 с.
    127. Манаев Ю.В. Установление виновности обвиняемого в процессе предварительного расследования //Правовые и организационные вопросы предварительного расследования – Волгоград, 1977. – 43 с.
    128. Мариупольский Л.А. Привлечение в качестве обвиняемого. – М.: Юр. лит., 1976. – 76 с.
    129. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 1 – 180 с.
    130. Мурашин О.Г. Питання про законність правозастосовних рішень . Збірник наукових праць МВС України. – К., 1993. – С. 81-85.
    131. Медведев Н.Н. Теоретические основы расследования: Учебное пособие , Краснодар: Изд. Кубанского ун-та, 1977. – 103 с.
    132. Мельник В.В. Искусство доказывания в состязательном уголовном процессе. – М., 2000. – 192 с.
    133. Мельникова Ю., Воробьёва Г. Практика освобождения от уголовной ответственности с применением мер административного воздействия. Сов. Юстиция, – 1982. – №4. – С. 7
    134. Мешков М.В. Процессуальное положение начальника следственного отдела в советском уголовном процессе. Автореф. дис. канд. юр. наук 12.00.09. – М., 1992. – 27 с.
    135. Миньковский Г.М. Окончание предварительного расследования и право обвиняемого на защиту. М. Госюриздат, 1957. – 211 с.
    136. Михайленко А.Р. Ещё раз о том, какой орган должен проводить расследование. // Актуальные проблемы уголовного процесса и криминалистики на современном этапе. – Одесса: Изд. Одес. ун-та, 1993. – С. 36-41.
    137. Михайлов В.А. Процессуальный порядок прекращения уголовных дел в стадии предварительного расследования. Учеб. пособие. Волгоград, 1970. – 139 с.
    138. Михайлов А.И., Соя-Серко Л.А., Соловьёв Л.Б. Научная организация труда следователя. – М., 1974.
    139. Михєєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні. Вибрані твори. Юрінком Інтер. – К., 1999. – 240 с.
    140. Михєєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. - К. Изд. Либідь, 1999. – 536 с.
    141. Морозов К.Е. Математические методы в кибернетике. – М.: «Знание», 1968. – 48 с.
    142. Мотовиловкер Я.О. Основной вопрос уголовного дела и его компоненты. Вопросы, факты и права. – Воронеж: Изд. Воронежского ун-та, 1984. – 152 с.
    143. Мотовиловкер Я.О. Вопросы дальнейшего совершенствования уголовно-процессуального законодательства. – Томск: Изд. Томск. ун-та, 1996. – 123 с.
    144. Муравин А.Б. Проблемы мотивировки процессуальных решений следователя. Дисерт. Канд. юрид. наук 12.00.09. – Харьков, 1987. – 194с.
    145. Муратова К.Г. Процессуальные акты органов предварительного расследования. – Казань: Изд. Казан. ун-та, 1989. – 118 с.
    146. Мухин И.И. Объективная истина и некоторые вопросы оценки судебных доказательств при осуществлении правосудия.– Л.: Изд. ЛГУ, 1971. – 184 с.
    147. Назаров В.В. Правовий статус начальника слідчого відділу та конфлікти, що виникають у нього з особами, які ведуть попереднє розслідування. – Вісник ОІВС, 1999. – №4 – С. 39-42
    148. Никитина Л.В. Вопросы правовой и моральной реабилитации лица при прекращении дела с освобождением от уголовной ответственности. //Проблемы правого статуса личности в уголовном процессе //Саратов: Изд. Сарат. Ун-та, 1981. – С. 34-36.
    149. Никандров В.И. Общие условия производства предварительного следствия в советском уголовном процессе. Автореф. дис. канд. юр. наук 12.00.09. – М., 1973. – 18 с.
    150. Новик В.В. О структуре интересов следователя и их роль в доказывании. //Сборник научных трудов. – Волгоград, 1988. – С. 44-48.
    151. Об оперативно-розыскной деятельности: Закон Украины //Ведомости Верховной Рады Украины, 1992. – №22. – С. 638-644.
    152. Озолин В.А. Основы научной организации управления органами внутренних дел. ОСП Волгоград, 1973. – 121 с.
    153. Ожёгов С.И. Толковый словарь русского языка. Т.3. – М., 1969. – 418 с.
    154. О неотложных мерах по совершенствованию структуры и организации деятельности органов предварительного следствия в системе МВД Украины: Приказ МВД Украины, 1992 -- №745.
    155. О статусе следователя: Проект Закона Украины // Закон и бизнес, 1993. – №25.
    156. Парадеев В.М. Формирование обвинения на предварительном следствии. Автореф. дис. канд. юр. наук. 12.00.08. – Свердловск, 978. – 21 с.
    157. Пашкевич П.Ф. Закон. / Сов. государство и право, – 1982. – №1 – С.60
    158. Пашкевич П.Ф. Объективная истина в уголовном судопроизводстве. – М.: Госюриздат, 1961. – 171 с.
    159. Перлов И.Д.. Курс советского уголовного процесса. – М., 1969.
    160. Петелин Б.Я. Вина, как обстоятельство, подлежащее доказыванию по уголовному делу. // Сов. государство и право, 1981.– №11.– С.77-84
    161. Петрухин Н.Л. Свобода личности и уголовно-процессуальное принуждение. – М., 1985 – 118 с.
    162. Пещак Я.Н. Следственные версии. – М.: Прогресс, 1976. – 228 с .
    163. Погорецкий Н.А. Уголовно-процессуальные правоотношения следователя с органами дознания, начальником следственного отдела и прокурором. Автореф. дис. канд. юр. наук. 12.00.09. – Харьков, 1997. – 21 с.
    164. Погорецький М.А. Кримінально-процесуальні правовідносини: структура і система. – Харків. РВФ “Арсіс” ЛТД, 2002. – 160 с.
    165. Подольний М. Основания принятия процессуальных решений. //Рос. Юстиция, – 1999. – №2.—С.40-41.
    166. Полянский Н.Н. Вопросы теории советского уголовного процесса. – М.: МГУ., 1956. – 189 с.
    167. Ратинов А.Р. Роль закона и социалистического правосознания в формировании внутреннего убеждения при оценке доказательств // Теория доказательств в советском уголовном процессе. – М., 1966. – 372 с.
    168. Ратинов А.Р. Судебная психология для следователя./ Учебное пособие. – М., 1967. – 291 с.
    169. Рахунов Л.Д. Участники уголовно-процессуальной деятельности по советскому праву. – М., 1961. – 275 с.
    170. Резник Г.М. Внутреннее убеждение при оценке доказательств. – М.: Юр. лит., 1977. – 118 с.
    171. Савченко А.Н. Оценка доказательств в соответствии с УПК РСФСР и нормы по оценке доказательств в проекте УПК РФ. //Росийский судья, – 2001. – №2 – С. 34
    172. Самойлов С., Караваев Н. Культура следственного производства. – Соц. законность. – 1983. – №1 – С.17
    173. Сербулов А., Дубинский А. Вдосконалювати розслідування злочинів органами внутрішніх справ. – Рад. Право. – 1979. – №2 – С. 12, 13
    174. Словарь русского языка / под ред. Евгеньева А.П.. – М., 1984. – 56 с.
    175. Соловьёв А.Б., Шейфер С.А., Токарев М.Е. Следственные ошибки. Соц. законность. – 1987. – №12 – С.46
    176. Соловьёв Н. Реформа следственного аппарата //Рос. Юстиция. – 2002. – №12 – С. 2-5
    177. Смирнов Г.Л. Советский человек. – М.: Госполитиздат, 1973. – 415с.
    178. Скибицкий В.В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания наказания. – К., 1987. – 181 с.
    179. Смоков С.М. Забезпечення законності процесуальних рішень, що приймаються на досудовому слідстві. – Вісник ОІВС. – 2002. – №1 – С.85-88
    180. Смоков С.М. Внутреннее убеждение следователя при расследовании уголовных дел. Актуальні проблеми держави та права. ОНЮА. – 2001. – №10. – С.113-119
    181. Смоков С.М. Деякі процесуальні та організаційні рішення, які приймаються при провадженні кримінальних справ слідчими і слідчо-оперативними групами. Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою. К. Т. 22 – 2001. – С. 549-552
    182. Смоков С.М., Муравін А.Б. Деякі проблеми складання обвинувального висновку за новим проектом КПК України. Вісник ОІВС. – 2000. -- №2 – С. 105-108
    183. Смоков С.М., Тертышник В.М. Проблеми істини та гарантії захисту прав і свобод людини у кримінальному процесі. Вісник ОІВС. – 2000 – №1 – С. 143-149
    184. Смоков С.М. Процесуальні рішення і їх залежність від внутрішнього переконання слідчого. Проблеми пенітенціарної теорії та практики. Вісник КІВС. – 2002. - №7 С. 185-190.
    185. Смоков С.М. Організація розслідування злочинів і внутрішнє переконання слідчого. Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства. /Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції/ 4.2 – Запоріжжя – 2002. – С 12-15.
    186. Смоков С.М. Взяття під варту і внутрішнє переконання слідчого. //“Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах”. Тези доповідей науково-практичної конференції – К., 2002 – ч.1 С 180-181.
    187. Смоков С.М. Деякі правовідносини на досудовому слідстві. /Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції “Стан судової реформи в Україні; проблеми і перспективи.” – Харків, 2002.
    188. Стойко Н.Г. Понятие недосказанности в уголовном процессе. //Правоведение. – 1980. – №4 – С. 84-88.
    189. Старченко А.А. Логика в судебном исследовании. – М., 1958.– 235 с.
    190. Стремовский В.А. Актуальные проблемы организации и производства предварительного следствия в СССР. – Краснодар, 1978. – 85 с.
    191. Стремовский В.А. Предварительное расследование в советском уголовном процессе. – М.: Юр. лит., 1958. – 134 с.
    192. Стремовский В.А. Участники предварительного следствия. – Ростов: Изд. Рост. Ун-та, 1966. – 260 с.
    193. Строгович М.С. Избранные труды. / Теория судебных доказательств. – М.: Наука, 1991. – Т.3 – 300 с.
    194. Строгович М.С. Материальная истина и судебные доказательства в советском уголовном процессе – М. Изд. Акад. Наук СССР, 1955 – 384 с.
    195. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – М.: Наука, 1970. – Т.2. – 468 с.
    196. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – М.: Наука, 1968. – Т.1. – 472 с.
    197. Строгович М.С. Презумпция невиновности и прекращение уголовных дел по нереабилитирующим основаниям. Сов. государство и право. – 1982. – №2 – С. 72-76
    198. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М., 1957.
    199. Танцюра А.В. Принцип презумпции невиновности и проблемы его реализации в процессуальных решениях следователя. Автореф. дис. канд. юр. наук 12.00.09. – Харьков, 1995 – 19 с.
    200. Теория государства и права – К.: Выща школа, 1989. – 411 с.
    201. Теория государства и права – Л.: Изд. ЛГУ, 1982. – 276 с.
    202. Теория доказательств в советском уголовном процессе. – М.: Юр. лит., 1973. – 736 с.
    203. Теория доказательств в советском уголовном процессе. – М.: Юр. лит., 1966. – 502 с.
    204. Теплов В.А. Определение суда первой инстанции по уголовному делу. – Саратов: Изд. Сарат. ун-та, 1977. – 172 с.
    205. Тертышник В.М. Уголовный процесс. Харьков. Изд. РИФ «Арсис» – ЛТД, 1999. – 188 с.
    206. Тертышник В.М. , Слинько С.М. Теория доказательств. – Харьков, 1998 . – 223 с.
    207. Тертышник В.М., Слинько С.В., Смоков С.М. Досудебное расследование. //Учебное пособие, Харьков. РИФ “Арсис”; ЛТД, 1999 – 352 с.
    208. Трубочкина В.В. Процессуальное положение следователя. М.: Вестник МГУ, 1997 -- №4 – С.91
    209. Трусов А.И. Основы теории судебных доказательств. – М.: Госюриздат, 1960. – 176 с.
    210. КПК України / проект Кабінету Міністрів України. – К., 1999.– 170 с.
    211. Уголовно-процессуальный Кодекс Украины: Научно-практические комментарии / под ред. Цупренко П.Г. – К., 1984. – 176 с.
    212. Уголовный процесс / под ред. Алексеева Н.С., Элькид Л.С., Лукашевича В.З. – М.: Юр. лит., 1972. – 162 с.
    213. Уголовно-процессуальное право Российской Федерации / Учебник под ред. Лупинской П.Л. – М.: Изд. Юристъ, 2001 - 704 с.
    214. Узнадзе Д.Н. Психологические иссследования. – М.: Наука, 1966. – 405 с.
    215. Уёмов А.И. Логические ошибки. Как они мешают правильной мысли. – М.: Госполитиздат, 1958. – 119 с.
    216. Ульянова Л.Т. Оценка доказательств судом первой инстанции. – М.: Юр. лит, 1959. – 85 с.
    217. Устав уголовного судопроизводства / Судебные уставы с изложением рассуждений, на коих они основаны . Ч.2 – Санкт-Петербург, 1867. – 1196 с.
    218. Фуфыгин Б.В. Криминалистические рекомендации и их роль в расследовании преступлений. / Уголовно-правовые и процессуальные гарантии защиты конституционных прав граждан. – Калинин, 1980. – 74 с.
    219. Филиппов А.Г., Целищев А.Я. Уголовные проблемы методики расследования преступлений. – Сов. государство и право. – 1982. - №8 – С. 71-76.
    220. Фактуллин Ф.Н.,Зинатуллин Э.Э., Аврах С.Н. Обвинение и защита по уголовным делам.– Казань: Изд. Казан. ун-та, 1976.– 166 с.
    221. Фактуллин Ф.Н. Общие проблемы процессуального доказывания. – Казань: Изд. Казанского ун-та, 1976. – 24 с.
    222. Фёдоров Ю.Д. Логические аспекты осмотра места происшествия. –Ташкент, 1987.
    223. Халлыев А.А. Отвод следователя. – Соц. законность. – 1982. – №4 – С.67
    224. Хмыров А.А. Косвенные доказательства. М.: Изд. Юр. лит., 1979. – 183 с.
    225. Цеков Ц. Организация на расследования на преступления. – София, 1976.
    226. Чангули Г.И. Недоказанность участия обвиняемого в совершении преступления, как процессуальное основание к прекращению уголовного дела в стадии предварительного расследования. – Соц. законность. – 1965. – №3 – С. 58-59
    227. Чельцов-Бебутов М.А. Советский уголовный процесс. – М.: Госюриздат, 1962. – 503 с.
    228. Чельцов-Бебутов М.А. Курс советского уголовно-процессуального права. – М.: Госюриздат, 1957. – Т.1. – 839 с.
    229. Чувилёв А.А. Правовое обеспечение исполнения решений следователя.//Сборник научных трудов – Волгоград, 1988.– 28-32 с.
    230. Чувилёв А., Безлепкин Б. Прекращение уголовного дела по нереабилитирующим основаниям. – Соц. законность, 1972. – №6. – С. 25-27.
    231. Шейфер С.А., Лазарева В.А. Основания оправдания и внутреннее убеждение следователя и суда // Уголовная ответственность: основания и порядок реализации. – Самара: изд. Самарского ун-та, 1990. – С. 144-157.
    232. Шимановский В.В. Привлечение в качестве обвиняемого на предварительном следствии.//Учебное пособие. – Л. Изд. Ин-та Усовершенствов. следств. работников, 1983. – 42 с.
    233. Шимановский В., Степанов В. Прекращение уголовного дела в стадии предварительного расследования. – Л., 1979. – 59 с.
    234. Шамановський Ф.В. Порівняльний аналіз нормативних актів, які регламентують питання збору та оцінки доказів у цивільному, арбітражному і кримінальних процесах. – Вісник ОІВС. – 1999. – №4 – С. 163-166.
    235. Элькинд П.С. Категория «цель» и «средство» в сфере уголовно-процессуального регулирования. – Сов. государство и право. – М., 1972. – №8 – С. 103
    236. Эйсман А.А. Логика доказывания. – М.: Изд. Юр. лит., 1971 – 112 с.
    237. Якуб М.Л. Показания следователей и потерпевших. – М.: Изд. МГУ, 1968. – 128 с.
    238. Якубович Н.А. Теоретические основы предварительного следствия.//Учебное пособие. – М.: Изд. МГУ, 1971. – 142 с.
    239. Якубович Н.А. Окончание предварительного следствия. – М.: Госюриздат, 1962. – 47 с.
    240. Якубович Н.А. Процесс доказывания в советском уголовном процессе.// Сов. гос-во и право, 1965. – №7.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА