ДОСУДОВЕ ПРОВАДЖЕННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Краткое описание

Національний університет
«Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

На правах рукопису

Пашинін Олександр Іванович

УДК 343.132

ДОСУДОВЕ ПРОВАДЖЕННЯ
У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза;
оперативно-розшукова діяльність

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Зеленецький Володимир Серафимович -
доктор юридичних наук, професор

Харків
2011

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………… 3
Розділ 1. Сутність досудового провадження у
кримінальному процесі України ……………………………………..
10
1.1. Поняття і функціональне призначення досудового
провадження у кримінальному процесі України ………………………
10
1.2. Суб’єкти, які здійснюють досудове провадження …………... 23
Розділ 2. Загальні положення і система досудового прова-дження у кримінальному процесі України …………………..……..
45
2.1. Загальні положення досудового провадження у
кримінальному процесі України ..............................................................
45
2.2. Система досудового провадження у кримінальному
процесі України ..........................................................................................
2.2.1. Дослідче провадження ........................................................
2.2.2. Дізнання і досудове слідство ..............................................
2.2.3. Порушення державного обвинувачення ............................
66
66
77
98
Розділ 3. Процесуальні засоби досудового провадження ……..
3.1. Кримінально-процесуальні дії у досудовому провадженні .... 112
112
3.2. Кримінально-процесуальні рішення у досудовому
провадженні ................................................................................................
134
ВИСНОВКИ ……………………………………………………........ 148
ДОДАТКИ …………………………………………..………………. 154
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................................... 159

ВСТУП

Актуальність теми. У період реформування кримінально-процесуального законодавства одним із найбільш важливих питань є визначення моделі кримінального процесу, а також його окремих структурних елементів – досудового провадження і системи судових проваджень.
Одним із завдань, визначених Концепцією реформування кримінальної юстиції України (далі – Концепція), затвердженою Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008, щодо створення науково обґрунтованої методологічної основи реформування системи кримінальної юстиції є реформування процедури досудового прова-дження.
Наразі активно обговорюються проекти Кримінально-процесуального кодексу України. Основні дискусії торкаються реформування досудового провадження. Висловлюються різноманітні пропозиції: від залишення сучасної моделі досудового провадження до кардинального його реформування аж до переходу до системи провадження, що існує в кримінальному процесі «чистої» змагальної форми.
На сьогодні в Україні не розроблені теоретичні основи досудового провадження. Увага учених, як правило, прикута до окремих стадій (порушення кримінальної справи; досудового розслідування; порушення державного обвинувачення) або ж до окремих питань, що вирішуються в цих стадіях. Комплексні ж теоретичні дослідження сутності досудового провадження, його структури, засобів здійснення відсутні. Між тим результати, отримані під час цих досліджень, можуть стати науково обґрунтованою методологічною основою реформування системи кримінальної юстиції, про яку йдеться у Концепції.
У різні роки окремим аспектам досудового провадження приділяли увагу Ю.П. Аленін, Ю.М. Бєлозьоров, В.П. Бож’єв, Л.В. Головко, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, О.П. Гуляєв, А.Я. Дубинський, Н.В. Жогін, В.С. Зеленецький, О.В. Капліна, О.Г. Шило, Л.М. Карнєєва, О.М. Ларін, П.А. Лупинська, В.Т. Маляренко, Є.Г. Мартинчик, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.В. Ніколюк, В.Т. Нор, І.Л. Петрехін, І.Д. Пєрлов, М.А. Погорецький, В.М. Савицький, С.М. Стахівський, В.А. Стрємовський, М.С. Строгович, В.Т. Томін, Ф.Н. Фаткуллін, Д.В. Філін, Г.І. Чангулі, М.О. Чельцов, В.С. Шадрін, С.А. Шейфер, С.П. Щерба, Ю.К. Якимович, Ю.П. Янович та інші учені.
Однак комплексного дослідження досудового провадження як певної цілісної частини кримінального процесу в Україні не проводилося. Вищевикладене обумовлює необхідність вирішення наукової задачі, зміст якої полягає у комплексному теоретичному дослідженні актуальних проблем досудового провадження у кримінальному процесі України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження виконане згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національного університету «Юридична академії України імені Ярослава Мудрого» і є складовою частиною цільової комплексної програми «Проблеми удосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної правової демократичної держави» (номер державної реєстрації 0186.0.099031).
Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Націо-нальної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (Протокол № 5 від 19. 12. 2008 р.)
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретичне уза-гальнення актуальних проблем правового регулювання досудового прова-дження у кримінальному процесі України і подання науково об-ґрунтованих пропозицій щодо їхнього вирішення.
Дана мета зумовила постановку і вирішення наступних завдань:
- дослідити поняття і функціональне призначення досудового прова-дження у сучасному кримінальному процесі України;
- з’ясувати питання щодо найбільш раціонального розподілу кримінально-процесуальної компетенції між органами, яким надано право здійснювати досудове провадження у кримінальних справах;
- проаналізувати структурну побудову досудового провадження;
- з’ясувати, чи є положення, що можуть претендувати на роль основних (загальних, принципових) положень (умов) досудового провадження, і якщо є, то сформулювати їхню систему і дати харак-теристику кожному з них;
- установити, чи не конкурують між собою окремі види (форми) провадження, зокрема дізнання і досудове слідство;
- дослідити притаманні для досудового провадження кримінально-процесуальні засоби діяльності;
- на підставі отриманих наукових результатів сформулювати пропозиції щодо удосконалення кримінально-процесуального законодавства в частині правового регулювання досудового провадження.
Об’єкт дослідження – система кримінального процесу України.
Предмет дослідження – актуальні проблеми досудового провадження у кримінальному процесі України.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження у роботі використана сукупність дослідницьких методів сучасної гносеології. Методологічною основою дисертаційного дослідження є теорія пізнання соціально-правових явищ, а також наукові принципи і концептуальні положення, розроблені спеціалістами у галузі загальної теорії права, конституційного права та кримінально-процесуального права.
У процесі дослідження використовувалися такі методи: діалектичний, історико-правовий, логічного аналізу, системно-структурного аналізу, функціональний, порівняльно-правовий, індукції, дедукції та інші сучасні методи наукового пізнання. Усі методи дослідження використовувались у взаємозв’язку та взаємозалежності, що у кінцевому рахунку забезпечило всебічність, повноту та об’єктивність дослідження, коректність, несуперечливість та істинність наукових результатів.
Для з’ясування сутності досудового провадження (розділ 1) перевага надавалася таким загальнонауковим методам, як історико-правовий та порівняльно-правовий, а також методу логічного аналізу. З метою визначення системи досудового провадження та його загальних положень (розділ 2) застосовувалися методи системно-структурного аналізу, функціональний, індукції та дедукції. Процесуальні засоби досудового провадження (розділ 3) досліджувалися за допомогою методів системно-структурного та логічного аналізу.
Статистичний метод (підрахування) застосовувався в усіх розділах дисертації мірою необхідності з’ясування тих чи інших понять, що мають кількісне вираження, а також для узагальнення результатів анкетування.
Теоретичну основу дисертації склали роботи вчених у галузі філософії, соціології, загальної теорії права та теорії кримінального процесу.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій визначається емпіричною базою дослідження, яку склали узагальнені дані анкетування 200 співробітників органів дізнання та досудового слідства УМВС України у Київській області, аналітичні і статистичні дані МВС України за 2006–2008 роки.
Певне значення для дослідження мав особистий двадцятип’ятирічний досвід роботи дисертанта на посаді слідчого.
Нормативну основу роботи склали Конституція України, міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України, КПК України, КПК Російської Федерації.
У контексті досліджуваної теми вивчене законодавство колишнього Радянського Союзу і союзних республік, Рішення Конституційного Суду України і проекти КПК України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація є першим в Україні дисертаційним дослідженням, у якому комплексно та цілісно розглянуті актуальні проблеми досудового провадження у кримінальному процесі України.
До найбільш суттєвих із них слід віднести такі:
вперше:
1) обґрунтовано, що досудове провадження у кримінальному процесі України утворює певну системну цілісність, і визначено, що ним є частина кримінального процесу, що складається зі стадій дослідчого провадження, досудового розслідування і порушення державного обвинувачення, функціональним призначенням якої є підготовка кримінальної справи до розгляду і вирішення її у суді першої інстанції;
2) доведено, що кримінальне переслідування є основним напрямом кримінально-процесуальної діяльності, а не обов’язком суб’єктів, які здійснюють досудове провадження;
3) визначено систему загальних положень досудового провадження, яку утворюють: 1) вчасний початок досудового провадження; 2) строки досудового провадження; 3) писемність досудового провадження; 4) одноосібність провадження; 5) розподіл предмету відання між органами і посадовими особами, які здійснюють досудове провадження; 6) поєднання гласності і таємниці (конфіденційності) досудового провадження;
4) обґрунтовано доцільність запровадження у кримінально-процесуальний закон положень про те, по-перше, що сторона захисту під час досудового розслідування зобов’язана відкрити зібрані нею дані слідчому; по-друге, що суду заборонено досліджувати дані, повідомлені сторонами, якщо вони не були відкриті ними одна одній під час досудового провадження;
5) доведено, що передавання кримінальної справи від органу дізнання до слідчого того ж органу має відбуватися без затвердження постанови прокурором і оформлюватися супровідним листом, бо справа при цьому не виходить за межі органу;
6) обґрунтовано необхідність вручення кожному суб’єкту досудового провадження «листа про права» з одночасним роз’ясненням кожного права і відміткою про це у протоколі слідчої дії;
7) у зв’язку з тим, що передбачені чинним законом форми (види) досудового розслідування – дізнання і досудове слідство – не мають між собою різких відмінностей, обґрунтовано недоцільність збереження їхнього розмежування у новому кримінально-процесуальному законодав-стві;
8) обґрунтовано, що повернення до дізнання як основної форми розслідування у тому вигляді, у якому воно здійснювалося до 1993 року, є недоцільним, бо існуючий тоді порядок його провадження (неможливість допуску захисника; відсутність у потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача по завершенні дізнання можливості ознайомлення з матеріалами справи) не узгоджується із сучасними уявленнями щодо прав людини у кримінальному процесі;
набули подальшого розвитку:
9) теоретичні положення щодо допустимості провадження слідчих дій до порушення кримінальної справи. Зокрема, доведено, що провадження слідчих дій до порушення справи не несе загрози правам та законним інтересам особи у частині обмеження їх під час провадження слідчих дій, якщо останні здійснюються під контролем суду;
10) висловлене у теорії положення щодо необхідності покладання на суддю, який виніс постанову про провадження слідчої дії у житлі чи у іншому володінні особи, обов’язку брати участь у її провадженні (О.Р. Михайленко). Зокрема обґрунтовано, що у разі, коли суддя братиме участь у слідчій дії, участь понятих у ній не є обов’язковою.
Практичне значення одержаних результатів дослідження проявля-ється у тому, що вони можуть бути використані у процесі правотворчості з метою удосконалення правового регулювання досудового провадження у чинному кримінально-процесуальному законі та у проекті КПК; у навчальному процесі під час викладання у вищих навчальних закладах юридичного профілю навчальної дисципліни «Кримінально-процесуальне право»; у системі підвищення кваліфікації працівників органів дізнання, досудового слідства і прокуратури.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження доповідалися на трьох науково-практичних конференціях, круглих столах, семінарах: «Верховенство права у правозастосовній діяльності» (Івано-Франківськ, 2007); «Сучасний стан і проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України» (Сімферополь, 2008); «Проекти КПК України та проблеми сучасного стану кримінально-процесуального законодавства» (Харків, 2008).
Публікації. За темою дисертації опубліковано монографію, чотири наукових статті у виданнях, включених до переліку фахових видань ВАК України з юридичних наук, та три тези у збірниках матеріалів конференцій, на яких доповідалися результати дослідження.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє зробити низку теоретичних виснов-ків, які відображають результати, що свідчать про досягнення мети дослі-дження та виконання всіх завдань, поставлених у вступі до цієї роботи. У дисертації розв’язана конкретна наукова задача, що має істотне значення для науки кримінального процесу: уперше у вітчизняній теорії комплексно досліджено досудове провадження у кримінальному процесі, на підставі чого отримані нові науково обґрунтовані висновки, до основних із яких належать наступні.
1. Досудове провадження у кримінальному процесі України утворює певну цілісність і визначається як частина кримінального процесу, що складається зі стадій дослідчого провадження, досудового розслідування і порушення державного обвинувачення, функціональним призначенням якої є підготовка кримінальної справи до розгляду і вирішення її у суді першої інстанції.
Кількість і якісна визначеність стадій досудового провадження зале-жить від того, яка форма передбачена кримінально-процесуальним за-коном для з’ясування обставин того чи іншого злочину і підготовки справи до розгляду у суді першої інстанції.
2. Досудове провадження як частина кримінального процесу має мету (і функцію), яка підпорядковується загальній меті процесу (функції). Зміст цієї функції складають два напрями досудової діяльності: 1) доказовий (пізнавальний; гносеологічний); 2) суто процесуальний. Отже, функція підготовки кримінальної справи для розгляду її у суді «розпадається» на дві підфункції: 1) доказову; 2) процесуальну.
3. У теорії кримінального процесу до цього часу зберігається радянський функціональний підхід до діяльності слідчого у досудовому провадженні. Згідно з цим підходом слідчий є безстороннім дослідником, який виконує одночасно три функції - правосуддя, захисту і обвинувачення. Насправді ж розслідування є пізнавальною функцією діяльності слідчого, а кримінальне переслідування - суто процесуальною його функцією.
4. Підхід до розуміння кримінального переслідування як обов’язку органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність і досудове провадження, є не правильним. Більш того, він є небезпечним для реалізації прав і свобод громадян, які залучаються до участі у кримінальних справах, і забезпечення справедливості у кримінальному процесі. Кримінальне переслідування є основним напрямом кримінально-процесуальної діяльності, а не обов’язком суб’єктів, які здійснюють досудове провадження.
5. Сторони у кримінальному процесі вперше з’являються у досудовому провадженні. Даний висновок підтверджується положеннями кримінально-процесуального закону, зокрема тими нормами, де встановлені правила оскарження рішення про порушення кримінальної справи (п. 3 ч. 2 ст. 2368 та ч. 13 ст. 2368).
6. Систему загальних положень досудового провадження складають наступні: 1) вчасний початок досудового провадження; 2) строки досудового провадження; 3) писемність досудового провадження; 4) одноосібність провадження; 5) розподіл предмету відання між органами і посадовими особами, які здійснюють досудове провадження; 6) поєднання гласності і таємниці (конфіденційності) досудового провадження.
7. «Розумний» строк є тим ланцюжком, що пов’язує воєдино завдання щодо швидкості розкриття злочинів (ст. 2 КПК) і обов’язок посадових осіб, які здійснюють досудове провадження, дотримуватися максимальних строків, визначених законом для кожної із стадій досудового провадження. Функцію контролю за дотриманням органами дізнання і досудового слідства правила щодо «розумності строків» має бути покладено на прокурора (чи слідчого суддю). Необхідність дотримання правила щодо «розумності» строків випливає із ч. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про права людини і основоположні свободи.
8. З метою уникнення ситуацій багаторазового оскарження постанови про порушення кримінальної справи доцільно було би запровадити у кримінально-процесуальний закон наступні положення:
1) «Про надходження скарги на постанову про порушення кримінальної справи суд інформує усіх заінтересованих суб’єктів досудового провадження і надає їм можливість подати заперечення на скаргу та взяти участь у її розгляді».
2) «Розгляд скарги на постанову про порушення справи суд про-водить один раз. У разі повторного надходження скарги на постанову, яка була предметом судового розгляду, суд відмовляє у відкритті провадження за скаргою».
9. Є доцільним запровадження у кримінально-процесуальний закон положення про те, що сторона захисту під час досудового розслідування зобов’язана відкрити зібрані нею дані слідчому. Запровадження цього положення значно би наблизило закон до встановлення рівності сторін не лише у судовому, а й у досудовому провадженні. Другим, пов’язаним із цим положенням, має стати заборона суду досліджувати дані, повідомлені сторонами, якщо вони не були відкриті ними одна одній під час досудового провадження.
З метою реалізації цих положень у законі слід внести зміни і доповнення у ст. 219 КПК. Зокрема, назву статті «Права захисника при ознайомленні з усіма матеріалами справи» після слова «права» доповнити словами «і обов’язки». Доповнити статтю після частини першої наступними частинами у такій редакції:
«Під час ознайомлення з матеріалами кримінальної справи захисник обвинуваченого зобов’язаний надати слідчому можливість ознайомитися з усіма зібраними ним даними про невинуватість особи або її меншу винува-тість, а також дані, якими встановлюються обставини, що пом’якшують по-карання. Факт ознайомлення з цими даними відображається у протоколі, що складається у порядку, передбаченому частиною третьою статті 218 цього Кодексу.
Дані, не повідомлені захисником слідчому, не можуть бути предметом дослідження у суді».
10. У разі збереження протокольної форми досудового провадження у кримінальному процесі України до закону слід запровадити правило, згідно з яким вона застосовується лише у тих випадках, коли особа, щодо якої вона здійснюється, не заперечує проти спрощення порядку провадження. У разі ж коли особа погоджується на спрощення провадження, то їй має бути роз’яснено, що оскаржувати результати досудового провадження, здійсненого у протокольній (спрощеній) формі з мотивів того, що воно було здійснено саме у такій формі, вона не має права.
11. Висловлена у літературі пропозиція щодо початку досудового провадження у режимі адміністративного і оперативно-розшукового законодавства (а якщо необхідно, то і в рамках кримінально-процесуального) поліційним дізнанням із перевірки заяв та повідомлень про протиправні дії (Ю.В. Деришев) не може бути реалізована у законодавстві України через усталені уявлення теоретиків і практиків про процесуальну форму, як таку, що повинна застосовуватися із моменту ініціації юридичного процесу суворо у відповідності до конкретного виду процесу (адміністративний, кримінальний, цивільний, господарський, а також через те, що порядок регламентації початку провадження у кожному із названих видів юридичного процесу є доволі усталеним.
12. Передбачені чинним КПК форми (види) досудового розслідування - дізнання і досудове слідство - не мають між собою різких відмінностей за засобами кримінально-процесуальної діяльності.
13. Передавання кримінальної справи від органу дізнання до слідчого того ж органу має відбуватися без затвердження постанови прокурором і взагалі без складання будь-якого процесуального документа. Питання про передачу кримінальної справи від органу дізнання до слідчого має вирішуватися супровідним листом, що дозволить зекономити час і використати його для розкриття і розслідування злочину.
У зв’язку з цим частину 1 статті 109 КПК доцільно викласти у наступній редакції: «Дізнання у справах закінчується направленням справи для провадження досудового слідства. У разі коли справа направляється до іншого району тієї ж чи іншої області орган дізнання складає про це постанову, яка затверджується прокурором».
Вирішення розглядуваного питання у такий спосіб «пом’якшить» зайву формалізацію досудового розслідування у частині провадження його у два етапи державними органами із практично однаковими повнова-женнями.
14. Повернення до дізнання, як основної форми розслідування у тому вигляді, у якому воно здійснювалося до 1993 року, є недоцільним, бо існуючий тоді порядок його провадження (не можливість допуску захисника; відсутність у потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача по завершенні дізнання знайомитися з матеріалами справи) не узгоджується із сучасними уявленнями щодо прав людини у кримінальному процесі.
15. Провадження слідчих дій до порушення кримінальної справи не несе у собі загроз правам та законним інтересам особи у частині обмеження їх під час провадження слідчих дій, якщо останні здійснюються під контролем суду.
16. «Лист про права» має вручатися усім особам, які залучаються до участі у досудовому провадженні (заявникові про злочин, свідкові, потерпілому та іншим), із одночасним роз’ясненням кожного права. У протоколі відповідної процесуальної дії доцільно лише робити відмітку про це, а також про факт роз’яснення прав. Подібне врегулювання цього питання дозволить уникнути переписування прав у протоколах слідчих дій, а суб’єктам, які залучаються до участі у провадженні, постійно мати можливість ознайомитися із перелік своїх прав.
17. Судова перевірка кримінально-процесуальних рішень, якими починають окремі стадії досудового провадження, може перетворитися на легальний спосіб уникнення винними покарання і незабезпечення прав громадян, які постраждали від злочину. Зупинення процесуальної діяльності шляхом зупинення кримінально-процесуальних рішень може бути негативним як у досудових, так і у судових стадіях кримінального процесу, але найбільш небезпечним воно є для досудових досудового провадження.
18. На суддю, який виніс постанову про провадження слідчої дії у житлі чи у іншому володінні особи, доцільно покласти обов’язок брати участь у її провадженні.
У зв’язку із цим доцільно було би доповнити КПК нормою такого змісту: «Суддя, який виніс постанову про провадження слідчої дії у житлі чи у іншому володінні особи, зобов’язаний брати участь у її провадженні. Участь понятих у цьому разі не є обов’язковою».