Коротун Вадим Михайлович ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ І ДІЯЛЬНОСТІ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ЦИВІЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ В УКРАЇНІ

Краткое описание

Академія адвокатури України

На правах рукопису

Коротун Вадим Михайлович

УДК 347.962 (477)

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ І ДІЯЛЬНОСТІ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ЦИВІЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 12.00.10 - судоустрій; прокуратура та адвокатура

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник - Гончаренко Сергій Владленович,
кандидат юридичних наук, професор

Київ 2014

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень_______________________________________3

Вступ___________________________________________________________4

Розділ 1. Загальна характеристика інституту апеляції в системі судів цивільної юрисдикції_____________________________________________13
1.1. Становлення і розвиток інституту апеляції в системі судів загальної юрисдикції в новітній період незалежності України___________ 13
1.2. Поняття інституту апеляції в системі судів цивільної юрисдикції_36
1.3. Порівняльний аналіз правового регулювання організації і діяльності апеляційних судів цивільної юрисдикції окремих держав Європи__________________________________________________47
Висновки до 1 розділу___________________________________________62

Розділ 2. Реалізація принципів судової влади крізь призму організації і діяльності апеляційного суду цивільної юрисдикції в Україні________ 65
2.1. Способи реалізації інституційних принципів судової влади в правовому механізмі організації і діяльності апеляційного суду цивільної юрисдикції_____________________________________ 65
2.2. Організаційні принципи судової влади і новели цивільного судочинства_____________________________________________ 88
2.3. Окремі проблеми реалізації функціональних принципів судової влади в діяльності апеляційного суду цивільної юрисдикції_____ 96
Висновки до 2 розділу__________________________________________111

Розділ 3. Повноваження апеляційного суду цивільної юрисдикції____112
3.1. Розгляд справ цивільної юрисдикції в апеляційному порядку основна функція апеляційного суду цивільної юрисдикції_____ 112

3.2. Реалізація інших функцій апеляційного суду цивільної юрисдикції_____________________________________________ 130
3.3. Окремі проблеми запровадження моделі повної та неповної апеляції в цивільному судочинстві України__________________________140
Висновки до 3 розділу__________________________________________163

Висновки______________________________________________________167
Додаток _______________________________________________________172
Список використаних джерел____________________________________175

Перелік умовних скорочень

ГПК України Господарський процесуальний кодекс України [202].
ЄКПЛ Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод [246].
КАСУ Кодекс адміністративного судочинства України [205].
Концепція судово-правової реформи 1992 р. Концепція судово-правової реформи, схвалена постановою Верховної Ради України 28 квітня 1992 року [229].
КПК України Кримінально-процесуальний кодекс України [203].
КПК України 2012 р. Кримінальний процесуальний кодекс України [204].
КУпАП Кодекс України про адміністративні правопорушення [206].
ФРН Федеративна Республіка Німеччина
ЦК України Цивільний кодекс України 2003 р. [210].
ЦПК України 1963 р. Цивільний процесуальний кодекс України 1963 року [207].
ЦПК України 1924 р. Цивільний процесуальний кодекс УСРР 1924 року [184].
ЦПК України Цивільний процесуальний кодекс України 2004 р. [208].
Новий ЦПК Франції Цивільний процесуальний кодекс Франції 1975 року [102].

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Кожній політичній та економічній моделі держави повинна відповідати певна судова система, а в сучасних умовах і сукупність суб’єктів судової влади. Структура, модель судоустрою зумовлюється метою діяльності державної системи судів. У 1992 р. Верховною Радою України затверджена концепція судово-правової реформи. Головною метою судово-правової реформи в Україні визначалось формування незалежної судової влади, перебудова судової системи та вдосконалення законодавства щодо судочинства та самої практики судочинства. Незважаючи на відхід від радянського способу організації державної влади і господарювання та прийняття в 1996 р. сучасної Конституції України, трансформація судової системи розпочалася лише в 2001 р. Проте ігнорування концептуального бачення реформування судової влади призвело до непослідовності і невиправданої повільності процесу перебудови та організації місцевих і апеляційних судів, який триває вже два десятиліття. Десятки законів, прийнятих для розвитку реформи, не ґрунтувалися на певному цілісному ідеологічному підході. Автори законопроектів нерідко не прораховували проблеми ефективної реалізації захисту прав та інтересів людини у сфері судочинства, обходячи увагою те, чи є пропоновані ними моделі функціонально придатни­ми для України, чи спроможна держава забезпечити їх фінансами та кадрами, чи використано в них позитивний вітчизняний досвід, що накопичувався роками. Так, у 2001 р. було запроваджено апеляційну модель цивільного судочинства, що не тільки не відповідала сталим уявленням про види апеляції, але й певною мірою зберігала радянську модель оскарження рішень місцевих судів. У зв’язку з цим в Україні не припиняється новелізація як судоустрою держави, так і процесуального законодавства. На думку європейських експертів, систе­ма здійснення правосуддя в Україні є розбалансованою, не відповідає європейським стандартам і не гарантує право особи на справедливий суд, а відтак не вважаєть­ся дієвим інститутом захисту прав лю­дини. Численні хаотичні та суперечливі законодавчі ініціативи, спрямовані на зміну системи правосуддя, свідчать про те, що процес реформування є непослідовним, а вітчизняний політикум, так само як практики та науковці, наразі не має узгодженої концепції того, як повинна виглядати судова система України.
На сучасному етапі розвитку суспільного ладу в Україні не існує єдиного погляду на місце і функції апеляційного суду в системі судів. Тому в процесі вдосконалення системи судоустрою при одночасному збереженні єдності судової системи варто уважніше придивитися як до позитивного вітчизняного досвіду попередніх років, так і до сучасного досвіду демократичних держав, насамперед європейських.
Окремі положення, покладені в основу цієї дисертації, зокрема щодо етапів становлення і розвитку інституту апеляції, обрання певної моделі апеляції судів цивільної юрисдикції, функцій апеляційного суду, висвітлені у роботах низки вітчизняних і зарубіжних вчених та практиків. Втім, ще не знайдено однозначної відповіді на питання про оптимальний вибір моделі апеляції в судах цивільної юрисдикції, функцій цих судів у контексті реалізації принципів інстанційності і спеціалізації, що зумовлює актуальність обраної теми.
В умовах фактичного завершення судово-правової реформи у сфері цивільного судочинства і концентрації уваги державних інституцій у сфері кримінального судочинства, прокуратури важливим є аналіз наслідків попередніх років реформування судів цивільної юрисдикції України та відповідного галузевого процесуального законодавства. Наступні етапи реформи мають забезпечи­ти єдність та цілісність судової системи та практичну реалізацію принципу інстанційності. З огляду на це питання організаційно-правових засад перебудови судів апеляційної інстанції в Україні в контексті європейських стандартів у наш час залишаються актуальними.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану наукових досліджень Академії адвокатури України і є складовою тематичного плану науково-дослідних робіт на 2008-2013 роки «Розробка проблем прав людини. Сприяння забезпеченню прав і свобод людини, забезпечення їх правового захисту. Дослідження питань професійного захисту порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи», затвердженого рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 15 лютого 2007 р., протокол №4.
Мета i завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у комплексному і системному розгляді теоретичних і практичних проблем судоустрою в контексті організації і діяльності суду апеляційної інстанції цивільної юрисдикції в Україні.
Для досягнення поставленої мети головна увага приділена вирішенню таких завдань:
- дослідити історичні фактори впливу на процес становлення і розвитку інституту апеляції на території сучасної України;
- виявити особливості судоустрою в окремих європейських державах у контексті певної моделі апеляції судів цивільної юрисдикції;
- проаналізувати чинне вітчизняне законодавство у сфері функціонування апеляційних судів в Україні;
- проаналізувати мету і завдання апеляційних судів крізь призму їх функцій;
- виявити правові проблеми запровадження повної та неповної моделі апеляції в судах цивільної юрисдикції;
- виробити та обґрунтувати пропозиції і рекомендації стосовно внесення змін до законодавства з метою усунення суперечностей у моделі апеляції судів цивільної юрисдикції в Україні на принципах спеціалізації судової діяльності та інстанційності.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі реформування і розвитку суду апеляційної інстанції цивільної юрисдикції.
Предмет дослідження правове регулювання організації та діяльності суду апеляційної інстанції цивільної юрисдикції в Україні.
Методи дослідження обрані відповідно до його мети та завдань, з урахуванням особливостей об’єкта та предмета дослідження. У роботі використовувалися такі методи наукового пізнання, як діалектичний, формально-юридичний, статистичний, структурно-логічний, порівняльно-правовий та ін.
За допомогою діалектичного методу поглиблено понятійний апарат, визначено сутність понять «апеляція», «апеляційна скарга», «компетенція», «повноваження», «функція».
Формально-юридичний метод було застосовано при аналізі чинних норм права щодо функцій суду апеляційної інстанції, що в поєднанні з методом логічного аналізу дозволяє запропонувати шляхи подальшого розвитку законодавства у цій сфері.
Для визначення тенденцій, які характеризують розвиток законодавства про судоустрій у частині організації і діяльності апеляційного суду, використовувався історичний метод наукового пізнання.
Методи класифікації та групування застосовувались при визначенні принципів судової влади в контексті організації і діяльності апеляційного суду. Метод правових аналогій використовувався в процесі аналізу нормативно-правових актів, що регулюють правовий статус апеляційних судів цивільної юрисдикції в Україні і в деяких інших державах, у т.ч. в ретроспективі.
За допомогою порівняльно-правового методу було досліджено вітчизняну систему апеляційних судів цивільної юрисдикції та відповідне процесуальне законодавство в порівнянні із судовими системами Франції, Німеччини, Польщі, що, у свою чергу, дало можливість зробити висновок про те, яка модель апеляції схожа з українською, які ідеї щодо оптимізації діяльності апеляційних судів можуть бути запозичені.
У процесі написання дисертаційної роботи використовувались наукові праці з цивільно-процесуального права, адміністративного, конституційного права, загальної теорії держави та права та інших галузей права і процесу, а також здобутки вітчизняних і зарубіжних науковців із загальних питань юриспруденції.
Нормативно-правовою та емпіричною базою дослідження стали Конституція України, міжнародні договори й конвенції, ратифіковані Україною, закони України і постанови Верховної Ради України, укази й розпорядження Президента України, акти Кабінету Міністрів України, узагальнені дані про практику діяльності судів, довідкові видання та статистичні матеріали, а також особистий досвід здобувача як судді апеляційного суду цивільної юрисдикції та як судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Теоретичну основу дослідження становлять наукові положення про судоустрій, зокрема про функціонування апеляційних судів цивільної юрисдикції, які містяться у працях В.Ф. Бойка, В.Д. Бринцева, Т.В.Варфоломеєвої, Л.Є. Виноградової, В.В.Городовенка, Ю.М. Грошевого, О.С. Захарової, І.І. Ємельянової, В.Я. Карабаня, С.В.Ківалова, М.І.Козюбри, І.Б.Коліушка, В.В.Костицького, В.В.Кривенка, Р.О.Куйбіди, В.Т.Маляренка, І.Є.Марочкіна, М.І.Мельника, М.М.Михеєнка, В.В.Молдована, Л.М.Москвич, М.В.Оніщука, В.В.Онопенка, А.Й.Осетинського, С.В.Подкопаєва, С.В.Прилуцького, Д.М.Притики, М.В.Руденка, А.О.Селіванова, В.В.Сердюка, Н.В.Сібільової, М.І.Сірого, В.С.Стефанюка, В.І.Шишкіна, С.Г.Штогуна та інших.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній науці досліджено проблеми нормативного регулювання організації і діяльності апеляційного суду цивільної юрисдикції крізь призму запровадженої моделі апеляції, приведення структури та повноважень цього суду у відповідність до мети та завдання суду тощо.
У межах проведеного дослідження одержано результати, які є новими або вирізняються новизною у розв’язанні проблем нормативного регулювання функціонування суду апеляційної інстанції у національній судовій системі.
Зокрема, у дисертації вперше:
обґрунтовано необхідність використання в нормах права категорій «апеляція», «апеляційна скарга» для позначення різних правових явищ, які існують у реальності, зокрема: реалізації особою процесуального права оскаржити рішення суду; стадії провадження; акту (документа) апелянта;
зроблено висновок про доцільність визначення у цивільному процесуальному законодавстві України чітких формалізованих критеріїв запровадження повної чи неповної моделі апеляції, що відповідало б Рекомендаціям Комітету Міністрів Ради Європи у сфері вдосконалення судової системи;
− визначено, що перевірка апеляційними судами рішень судів першої інстанції за межами доводів апеляційної скарги на предмет їх узгодженості з матеріальним правом та в контексті вирішення цивільно-правових спорів в апеляційній інстанції це реалізація контрольної функції апеляційного суду цивільної юрисдикції і є фундаментальним завданням цього суду;
обґрунтовано висновок про те, що функції апеляційного суду цивільної юрисдикції детерміновані метою діяльності системи в цілому, завданням, метою суду, а в процесуальному розумінні метою цивільного судочинства;
- визначено, що відсутність в апеляційного суду повноважень повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції не може бути вичерпною ознакою моделі повної апеляції.
Удосконалено:
- визначення поняття апеляції як одного із способів перегляду судових рішень ініційованого суб’єктом права апеляційного оскарження у встановленому законом порядку звернення до апеляційного суду щодо правильності застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права в конкретній справі;
- визначення апеляції як правового інституту, а саме: сукупності норм, що регулюють організацію, структуру, функції судів апеляційної інстанції;
- обґрунтування внесення змін до законодавства з метою подолання колізії норм глави «Апеляційне провадження» ЦПК України, які обмежують дію принципу диспозитивності;
- тезу про необхідність чіткого законодавчого визначення моделі апеляції в судах цивільної юрисдикції шляхом запровадження єдиного нормативного припису про заборону надання нових доказів або навпаки про право надавати нові докази на стадії апеляційного провадження без обмежень або з обмеженнями за формалізованими критеріями.
Дістали подальший розвиток:
- періодизація етапів становлення інституту апеляції та історичних передумов такого способу оскарження за змістом, а не за назвою;
- твердження про необхідність запровадження інституту апеляції в системі судів цивільної юрисдикції України, яка в новітній період була зумовлена зміною економічних відносин та домінування в цивільному обігу суб’єктів приватного права;
- обґрунтування висновку, зробленого на підставі порівняльного аналізу законодавства окремих держав Європи у сфері судоустрою, про відсутність єдиного універсального способу організації і діяльності судів цивільної юрисдикції апеляційної інстанції, про наявність повноважень апеляційних судів цивільної юрисдикції розглядати окремі категорії справ як суди першої і другої інстанції;
- оптимізація теоретичних підстав висновку про ключовий критерій розмежування двох видів апеляції наявність або відсутність у законодавстві припису про право сторін надавати на стадії апеляційного провадження нові докази та припису про повторний розгляд справи по суті внаслідок ініціювання апеляційного провадження;
- положення про те, що головним недоліком неповної моделі апеляції є встановлення високих вимог до змісту апеляції, що вимагає залучення до процесу кваліфікованого юриста у сфері цивільного судочинства.
Практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані у навчальному процесі, у науковій роботі при подальшому дослідженні питань оптимізації роботи апеляційного суду цивільної юрисдикції, в процесі законопроектних робіт у Верховній Раді України.
Апробація результатів дисертації. Дослідницьку роботу виконано на кафедрі кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України, дисертація представлена й обговорена на спільному засіданні кафедри кримінального процесу та криміналістики і кафедри цивільного і господарського права та процесу, схвалена і рекомендована до захисту. Основні висновки і положення дисертаційної роботи були оприлюднені на міжнародних наукових конференціях: «Проблеми реформування судочинства в Україні» (24 червня 2010 р., м. Київ, Академія адвокатури України); «Верховенство права в Україні» (16 грудня 2010 р., м. Київ, Академія адвокатури України); «Верховенство права, права і свободи людини і громадянина» (22 грудня 2010р., м. Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Наукові розробки дисертації апробовані у навчальному процесі Національної школи суддів України, про що складено Акт впровадження наукових розробок від 22 липня 2013 р. у навчальний процес.
Публікації. Основні наукові положення й висновки дисертації відображені у дев’яти працях, п’ять із яких опубліковано в наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України; одна стаття опублікована в науковому фаховому виданні Республіки Молдова та три тези доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Результати дисертаційного дослідження дають змогу зробити основні теоретичні висновки і внести конкретні практичні рекомендації стосовно вдосконалення правового регулювання організації і діяльності судів загальної юрисдикції в Україні. Висновки та рекомендації дослідження дозволяють окреслити оптимальні шляхи розвитку судів апеляційної інстанції в Україні, оскільки дослідження здійснено в контексті європейських стандартів функціонування судової влади в демократичній державі, практики застосування Законів України «Про судоустрій і статус суддів», ЦПК України, КАСУ, окремих рішень Конституційного Суду України та аналізу нормативних актів Верховної Ради України, уряду, Президента України щодо створення та діяльності судів загальної юрисдикції, міжнародних зобов’язань України у сфері дотримання гарантій забезпечення вільного доступу до суду.
Теоретичні висновки дослідження є такими:
1. Інститут апеляції як спосіб оскарження рішення суду виникає на етапі, коли в державі є достатньо ресурсів і політичної волі побудувати і підтримувати ієрархічну систему судів, запровадити на достатньо високому рівні процесуальне законодавство.
2. Інститут апеляції в системі судів цивільної юрисдикції України в новітній період був запроваджений внаслідок зміни економічних відносин та домінування в цивільному обігу суб’єктів приватного права, що вимагало сучасних правових способів оскарження рішень суду. Ступінь успішності інтеграції держави Україна та вітчизняних підприємців у міжнародну систему розподілу праці, глобальний фондовий ринок також вимагав зрозумілих і перевірених часом способів оскарження рішень національних судів, до яких, безперечно, відноситься інститут апеляції.
3. Нормативне визначення завдання суду необхідно сформулювати для кожній стадії процесу, а не лише як узагальнене завдання цивільного судочинства, викладене в ст. 1 ЦПК України. Видається, що в цьому сенсі слід визначити завдання суду апеляційної інстанції судів цивільної юрисдикції як забезпечення особі права на апеляцію.
4. Інститут апеляції як процесуальний інститут можна визначити як один із способів перегляду судових рішень, ініційований суб’єктом права апеляційного оскарження у встановленому законом порядку, та як виникнення обов’язку у суду апеляційної інстанції перевірити на засадах верховенства права правильність застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права. Інститут апеляції як інститут судоустрою держави це сукупність норм права, що визначають організацію, структуру і функцію судів апеляційної інстанції, права і обов’язки керівників апеляційного суду.
5. На підставі порівняльного аналізу законодавства окремих держав Європи у сфері судоустрою зроблено висновок про відсутність єдиного універсального способу організації і діяльності судів цивільної юрисдикції апеляційної інстанції. Як правило, апеляційні суди цивільної юрисдикції розглядають окремі категорії справ як суди першої і другої інстанції.
6. Класифікація принципів судової влади та здійснення правосуддя включає в себе три основні групи: 1) загальні принципи, які розкривають сутність судової влади і її місце в системі органів державної влади; 2) організаційні принципи, які розкривають побудову судової системи, органів суддівського самоврядування, статус суддів, відповідальність суддів у зв’язку з неналежним виконанням своїх професійних обов’язків тощо, та 3) функціональні принципи судової влади, тобто ті, які виступають основою для здійснення правосуддя в цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах.
7. Функції апеляційного суду цивільної юрисдикції, як окремої підсистеми в системі судів загальної юрисдикції, детерміновані метою діяльності системи в цілому, а в процесуальному розумінні метою цивільного судочинства. Основною метою діяльності апеляційного суду цивільної юрисдикції є здійснення правосуддя на засадах верховенства права для забезпечення кожному права на справедливий суд відповідно до процесуального кодексу.
8. Перевірка апеляційними судами рішень судів першої інстанції за межами доводів апеляційної скарги на предмет їх узгодженості з матеріальним правом та в контексті вирішення цивільно-правових спорів в апеляційній інстанції є фундаментальним завданням суду безвідносно до обсягу викладених у скарзі аргументів сторін.
9. Відсутність повноважень в апеляційного суду повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції не може свідчити про функціонування такого суду в системі повної апеляції.
10. Запровадження інституту апеляції в цивільному судочинстві України відбулося без врахування особливостей функціонування двох різних моделей апеляції та зі збереженням повноважень обласних касаційних судів, що діяли раніше, в частині визначених підстав повернення справ до судів першої інстанції на новий розгляд.
11. Обрання певної моделі апеляції в цивільному судочинстві зумовлюється конкретними історичними умовами існування суспільства і державних інститутів. В умовах повноцінного функціонування ринкової економіки і громадянського суспільства втручання держави у відносини суб’єктів приватного права має бути мінімальним. Забезпечені верстви населення у спірних відносинах суб’єктів приватного права більше зацікавлені у вирішенні спору шляхом повторного розгляду справи по суті.
12. Повноцінне функціонування моделі неповної апеляції також можливе лише за умов реальних економічних, політичних, правових гарантій забезпечення прав суб’єктів приватного права в усіх сферах суспільного життя. Квінтесенцією цієї моделі та запорукою її успіху є наявність високопрофесійної, незалежної суддівської спільноти, професійного адвокатського корпусу.
13. Ключовим критерієм розмежування двох видів апеляції є наявність або відсутність у законодавстві припису про право сторін надавати на стадії апеляційного провадження нові докази та припису про повторний розгляд справи по суті внаслідок ініціювання апеляційного провадження.
14. Повторне слухання справи в апеляційному суді при повній апеляції призводить до значних витрат часу і ресурсів, але такий процес виключає вплив суб’єктивних чинників, оскільки перевіряється відповідність фактичних обставин справи тому, що існує або існувало в дійсності, дозволяє сторонам виправити помилки щодо ненадання всіх доказів у суді першої інстанції в обґрунтування своїх вимог або своїх заперечень.
15. До переваг неповної апеляції, окрім економії часу і ресурсів, слід відносити більш виважене і авторитетне ставлення до розгляду справ у суді першої інстанції. Головний недолік неповної моделі апеляції полягає у встановленні досить високих вимог до змісту апеляції, що вимагає залучення до процесу кваліфікованого юриста у сфері цивільного судочинства.
16. Відповідно до мети і теоретичних висновків дисертаційного дослідження, пропонується низка пропозицій про внесення змін та доповнень до Конституції України, ЦПК України та чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів»:
А. В Основному Законі не зазначений основоположний принцип організації системи судів в демократичних європейських державах принцип інстанційності. Пропонується внести зміни і доповнення до ст. 125 Конституції України такого змісту: перше речення частини першої вказаної статті після слів «будується за принципами» викласти в наступній редакції «територіальності, інстанційності, спеціалізації судової діяльності».
Б. Глава «Апеляційне провадження» ЦПК України 2004 р. не містить винятку або переліку винятків, які відрізняють провадження на цій стадії від провадження в суді першої інстанції. Пропонується внести зміни і доповнення до ч. 1. ст. 304 цього Кодексу та викласти її у такій редакції:
«1. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою відповідно до неповної моделі апеляції, що виключає повторність розгляду справи по суті та право надавати нові докази, за винятком випадків, прямо передбачених цим Кодексом».
В. У контексті завдання цивільного судочинства апеляційний суд цивільної юрисдикції не просто має право, а зобов’язаний вийти за межі доводів апеляційної скарги, якщо судом буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення. У зв’язку з цим пропонується внести зміни і доповнення до ч. 3 ст. 303 ЦПК УКраїни та викласти її у такій редакції:
«3. Апеляційний суд зобов’язаний вийти за межі доводів апеляційної скарги, якщо судом буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення».
Г. Оскільки функції суду апеляційної інстанції при розгляді справи за межами доводів апеляційної скарги певною мірою є функціями контролю суду у сфері правильного застосування судами першої інстанції норм матеріального і процесуального права, було б доцільно доповнити ст. 307 ЦПК України частиною четвертою та викласти її у такій редакції:
«4. Апеляційний суд здійснює судовий контроль в усіх справах, які знаходяться в його провадженні, на предмет правильного застосування судами першої інстанції норм матеріального і процесуального права».

Д. Пропонується внести зміни і доповнення до ст. 299 ЦПК України 2004 р. шляхом зміни в назві і в тексті вказаної статті словосполучення «апеляційна скарга» у всіх відмінках на слово «апеляція».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверьянов В.Б. Функция и структура органа государственного управления / В.Б.Аверьянов. К.: Наукова думка, 1979. 162 с.
2. Алексеев С.С. Право: азбука теория философия: Опыт комплексного исследования / С.С.Алексеев. М.: Статут, 1999. 576 с.
3. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2-х т. / С.С.Алексеев. М.: Юрид. лит., 1981. Т. 1. 798 с.
4. Анненковъ К.Н. Опытъ комментарія къ Уставу гражданскаго судопроизводства / К.Н.Анненковъ. СПб, 1884. Т. 4. 323 с.
5. Апарова Т.В. Суды и судебный процесс Великобритании. Англия, Уэльс, Шотландия / Т.Апарова. М.: Триада Лтд., 1996. 157 с.
6. Бибило В.Н. Конституционные принципы правосудия и их реализация в стадии исполнения приговора / В.Бибило. Минск: Вышейшая школа, 1986. 158 с.
7. Борисова Е.А. Апелляция в гражданском (арбитражном) процессе / Е.Борисова. [3-е изд., перераб. и доп.]. М.: Издательский Дом «Городец», 2008. 224с.
8. Бородін М.М. Оскарження і розгляд цивільних справ у порядку апеляції (судова практика) / М.Бородін // Судова апеляція. 2005. № 1. С. 112114.
9. Брынцев В.Д. Теория и практика управления судом в правовом государстве: монография / В.Брынцев. К.: Юринком Интер, 2010. 440с.
10. Брынцев В.Д. Судебная власть // Правосудие. Итоги реформ 1992-2003 гг. на Украине / В. Брынцев. Харьков, 2004. С.5051.
11. Брагинский М.И. Договорное право: Общие положения / М.Брагинский, В.Витрянский. М.: Статут, 1997. 623 с.
12. Васильев С.В. Гражданский процесс: Учебное пособие / С.Васильев. Харьков: Одиссей, 2006. 512 с.
13. Васильев С.В. Гражданский процесс: Курс лекций / С.Васильев. Харьков:Эспада, 2010. 580 с.
14. Васьковскій Е.В. Учебникъ гражданскаго процесса. М.: Изданіе братьевъ Башмаковыхъ, 1914. 571 с.
15. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность / А.Венедиктов. М.-Л.: Юридическая литература, 1948. 598 с.
16. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / Под общей редакцией Е.Б.Кубко. К.: Юринком, 1997. 192 с.
17. Галич А. Современное состояние гражданского процесса в Словении / Гражданский процесс в межкультурном диалоге: евразийский контекст: Всемирная конференция Международной ассоциации процессуального права (18-21 сентября 2012 г., Москва, Россия): Сборник докладов / под ред. Д.Я.Малешина; Международная ассоциация процессуального права. М.: Статут, 2012. С 456-476 .
18. Гасс Стефан. Деякі спостереження щодо незалежності суду, як вона презентована у міжнародних документах та досвіді / С.Гасс // Вісник Центру суддівських студій. 2007. № 10. С. 2532.
19. Головатий С.П. Верховенство права: український досвід. К.: Фенікс, 2006. Книга третя. 470 с.
20. Гольмстенъ А.Х. Учебникъ русскаго гражданского судопроизводства / А.Гольмстенъ. [Изданіе третье, исправленное и дополненное]. С.-Петербургъ: Типографія Д.В.Чичинадзе, 1899. 382 с.
21. Городовенко В.В. Проблеми становлення незалежної судової влади в Україні: Монографія / В.Городовенко. К. : Фенікс, 2007. 224 с.
22. Гражданский процесс Украины: Учебное пособие. Харьков: Одиссей, 2003. 352 с.
23. Грошевий Ю.М. Реалізація принципу доступності правосуддя у побудові судової системи України / Гошевий Ю.М. // Питання удосконалення судової системи України: матеріали наук.-практ. конференції / Ред. кол.: Ю.В.Баулін та ін. Харків: Кроссроуд, 2007. С. 33 35 с.
24. Давтян А.Г. Гражданское процессуальное право Германии / А.Давтян. М.: Городец, 2000. 320 с.
25. Девід М.Вон. Заключне слово / Вон Девід М. // Питання удосконалення судової системи України: Матер. наук.-практ. конференції (1-2 лютого 2007 р.). Харків: Вид-во «Кроссроуд», 2007. С.134136.
26. Декреты Советской власти. М.: Юрид. литература, 1957. Т.1. 456 с.
27. Дмитриевъ Ф.М. Исторія судебныхъ инстанцій и гражданскаго апелляционнаго судопроизводства отъ судебника до Учрежденія о губернияхъ / Ф.М.Дмитриевъ. М., 1899. 876 с.
28. Добровольская Т.Н. Принципы советского уголовного процесса (Вопросы теории и практики) / Т.Н.Добровольская. М.: Юрид. лит., 1971. 199 с.
29. Долгов Ю.Д. Законодательные и организационные проблемы функционирования квалификационных комиссий судей / Ю.Долгов // Етичні та правові проблеми забезпечення незалежності суддів: матеріали міжнар. наук.-практ. семінару (30-31 березня 2005 р., м.Харків) / Редкол.: В.В.Сташис (голов. ред.) та ін. Харків; К.: ЦНТ «Гопак», 2006. С.6272.
30. Експертне обговорення проектів законів України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» № 2834 та «Про внесення змін до Закону України «Про статус суддів» № 2835 : Допоміжні матеріали. Т.2. К., 2007. 92 с. (Проект Україна: Верховенство права).
31. Загальна теорія держави і права: підручник / М.В.Цвік, В.Д.Ткаченко, Л.Л.Рогачова [та ін.]; за ред. М.В.Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина. Харків: Право, 2002. 432 с.
32. Законодавство про судовий устрій та статус суддів в Німеччині : Збірник матеріалів. К.: Німецький Фонд міжнародного правового співробітництва, 2007. 167 с.
33. Захарова О.С. Реалізація конституційних принципів територіальності і спеціалізації судів у нових проектах Закону України «Про судоустрій України» / О.Захарова // Вісник Академії адвокатури. 2007. №8. С. 4648.
34. Зейкан Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України / Я.Зейкан. К.: Юридична практика, 2006. 560 с.
35. Індекс судової реформи в Україні / Американська Асоціація юристів. Правова ініціатива в Центральній Європі та Євразії. Вип. 2. Грудень 2005 р. 97 с.
36. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории «хозяйственного права» / О. Иоффе. М.: Статут, 2000. 777 с.
37. Історія держави і права України: Підручник: У 2 ч. / А.Й.Рогожин, М.М.Страхов, В.Д.Гончаренко та ін.; За ред. А.Й.Рогожина. К. : Ін Юре, 1996. Ч.1. 1996. 368 с.
38. Історія держави і права України: Підручник: У 2 ч. / За ред. А.Й.Рогожина. К.: Ін Юре, 1996. Ч.2. 1996. 448 с.
39. Карпечкін П. Основні функції органів судової влади / П.Карпечкін // Вісник прокуратури. 2003. № 1. С. 8790.
40. Карпечкін П.Ф. Критерії класифікації функцій судів загальної юрисдикції / П.Карпечкін // Вісник Верховного Суду України. 2005. № 3. С. 4043.
41. Карпечкін П.Ф. Функції судів загальної юрисдикції в Україні: проблеми теорії та практики: автореф. дис. канд. юр. наук: 12.00.11 / П.Карпечкін. К., 2005. 27 с.
42. Ківалов С.В. Деякі питання судово-правової реформи / С.Ківалов // Вісник прокуратури. 2000. № 1. С.2226.
43. Клейман А.Ф. Гражданский процесс / А.Клейман. М.: Юрид. литература, 1940. 289 с.
44. Кодифікація цивільного законодавства на українських землях: Т.1 / Уклад.: Ю.В.Білоусов, І.Р.Калаур, С.Д.Гринько та ін. / За ред. Р.О.Стефанчука та М.О.Стефанчука. К.: Правова єдність, 2009. 1168с.
45. Колесникова О.В. Принципи диспозитивності та змагальності у провадженні у справі до судового розгляду / Колесникова О.В. / Збірник тез доповідей та наукових повідомлень учасників науково-практичного семінару молодих учених та здобувачів «Проблеми судової реформи в Україні» / Під заг. ред. А.П.Гетьмана. Харків: Кроссроуд, 2008. С.269 - 271.
46. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія / А.Колодій. К.: Юрінком Інтер, 1998. 208 с.
47. Коментар до Закону України «Про судоустрій України» / За заг. ред. В.Т.Маляренка. К.Харків: Юрінком-Інтер, 2003. 464 с.
48. Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С.Головатий. К.: Українська правнича фундація. Видавництво «Право», 1996. 544 с.
49. Конституція України: Науково-практичний коментар / В.Б.Авер’янов, О.В.Батанов, Ю.В.Баулін та ін. Харків: Вид. «Право» ; К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. 752 с.
50. Конституционное право: Учебник / Отв. ред. В.В.Лазарев. М.: Юристъ, 1999. 592 с.
51. Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов / Под общ. ред. М.В.Баглая, Ю.И.Лейбо, Л.М.Энтина. М.: НОРМА, 2000. 8