АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ОХОРОНА НАДР УКРАЇНИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

МАКАРЕНКО ОЛЕКСАНДР ЮРІЙОВИЧ

УДК [342.951:504.55] (477)

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ОХОРОНА НАДР УКРАЇНИ

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант:
Шаповал Роман Володимирович,
доктор юридичних наук, доцент

Харків – 2013

ПЛАН

Вступ ........................................................................................................................4
Розділ 1. Надра України як об’єкт адміністративно-правової охорони ..........14
1.1. Загальна характеристика та юридичне визначення поняття надра України...................................................................................................................14
1.2. Зміст, форми та сутність юридичного забезпечення права власності на надра України....................................................................................................33
Висновки до розділу першого..............................................................................52
Розділ 2. Суб’єкти адміністративно-правової охорони надр України.............58
2.1. Адміністративно-правовий статус суб’єктів охорони надр України, їх види та класифікація.........................................................................................58
2.2. Компетенція і повноваження суб’єктів охорони надр України.......69
2.3. Обов’язки і права суб’єктів охорони надр України..........................83
2.4. Форми і методи діяльності суб’єктів охорони надр України...........93
2.5. Юридична відповідальність суб’єктів охорони надр України.......111
Висновки до розділу другого.............................................................................125
Розділ 3. Правовідносини в сфері охорони надр України ..............................130
3.1. Адміністративно-правові відносини та їх елементи в сфері охорони надр України........................................................................................................130
3.2. Класифікація адміністративно-правових відносин в сфері охорони надр України та їх розмежування з цивільними, господарськими, земельними та іншими відносинами в сфері надрокористування ......................................142
3.3. Адміністративно-правові заборони і санкції (заходи адміністративного примусу) як механізм охорона надр України ..................154
3.4. Адміністративно-правові акти управління в сфері охорони надр України.................................................................................................................165
Висновки до третього розділу ...........................................................................181

Розділ 4. Система адміністративно-правової охорони надр України.............188
4.1. Правозастосовча практика охорони України органами державної влади та місцевого самоврядування..................................................................188
4.2. Роль і місце громадських природоохоронних організацій в охороні надр України........................................................................................................236
4.3. Обв’язки з охорони надр України приватними
надрокористувачами ..........................................................................................250
4.4. Міжнародний досвід правового забезпечення охорони надр та можливості його використання в Україні.........................................................263
4.5. Основні напрямки удосконалення адміністративно-правової охорони надр України........................................................................................278
Висновки до четвертого розділу ......................................................................286
Висновки..............................................................................................................294
Список використаної літератури .......................................................................318

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Конституція України проголосила землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Це положення покладає на відповідних зобов’язаних суб’єктів, носіїв владних повноважень, обов’язки забезпечувати усі передбачені Конституцією та іншими нормативно-правовими актами вимоги щодо правового статусу надр та їх охорони. Специфіка адміністративно-правової охорони надр, серед іншого, обумовлена їх виключною приналежністю Українському народу, що покладає на суб’єктів адміністративно-правової охорони надр обов’язок забезпечувати не лише охорону надр як невід’ємного елемента навколишнього природного середовища, а ще й як виключного об’єкта права власності Українського народу, який відповідно до ст. 4 Кодексу України про надра, надається тільки у користування.
Названа специфіка правового статусу цього природного об’єкта вирізняє надра України як особливий об’єкт адміністративно-правової охорони. Адміністративно-правова охорона надр має здійснюватися з урахуванням також природних особливостей надр, зокрема таких, як обмеженість та невідновлюваність природних ресурсів надр, можливої шкоди від їх експлуатації, ефективності надрокористування. Наукові дослідження, присвячені різним проблемам управлінської діяльності, згадують управління в сфері використання та охорони надр здебільшого в контексті дослідження окремих питань, зокрема: поняття охорони надр, системи органів управління природоохоронною діяльністю тощо. Поза докладною увагою залишилися дослідження проблем правового статусу суб’єктів адміністративно-правової охорони надр України, адміністративних правовідносин в сфері охорони надр, системи охорони надр як складових багатоукладного правового інституту адміністративно-правової охорони надр України тощо. Наукового дослідження потребує також проблематика правового формулювання юридичного поняття надр, що має особливе значення для визначення об’єкта та предмета адміністративно-правової охорони надр. Мало вивченою залишається й теоретична основа адміністративно-правової охорони надр.
Викладене обумовлює актуальність проведення комплексного наукового дослідження адміністративно-правової охорони надр України як особливого об’єкта права власності Українського народу, виявлення недоліків у правовому регулюванні адміністративно-правової охорони надр та пошук шляхів їх удосконалення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота спрямована на реалізацію основних положень Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2006 р. № 1001. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до пп. 6.10, 13.2, 19.9 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011-2014 рр., затверджених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 28 грудня 2010 р. (протокол № 10).
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації з’ясувати природу адміністративно-правової охорони надр України шляхом розгляду специфіки адміністративно-правових відносин у сфері охорони надр та особливостей їх елементів, визначити адміністративно-правовий статус суб’єктів охорони надр, а також розробити пропозиції та рекомендації з удосконалення адміністративно-правової охорони надр України, у тому числі й на підставі вивчення міжнародного досвіду правового забезпечення охорони надр.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні задачі:
- розкрити поняття «надра України» як ключове визначення, від змісту якого залежить не тільки адміністративно-правова охорона, а й шляхи розвитку гірничого законодавства та межі державного суверенітету країни, її політична та економічна незалежність і безпека;
- встановити сутність юридичного забезпечення права власності на надра України та виокремити низку ознак його змісту;
- визначити поняття та основні елементи адміністративно-правового статусу суб’єктів охорони надр;
- розробити класифікаційні критерії та види суб’єктів охорони надр України;
- охарактеризувати визначення компетенції та повноважень суб’єктів адміністративно-правової охорони надр України та співвідношення цих понять;
- з’ясувати сутність прав та обов’язків суб’єктів охорони надр та сформулювати підстави для їх видового розподілу;
- надати характеристику формам і методам адміністративно-правової охорони надр та встановити доцільність та правові підстави використання окремих з них;
- виявити специфіку юридичної відповідальності суб’єктів охорони надр як складової їх адміністративно-правового статусу;
- розкрити поняття та особливості адміністративно-правових відносин в сфері охорони надр;
- розмежувати адміністративно-правові відносини у сфері охорони надр з цивільними, господарськими, земельними та іншими відносинами, які пов’язані з використанням та охороною надр;
- удосконалити класифікацію адміністративно-правових відносин в сфері охорони надр;
- сформулювати поняття та виявити співвідношення адміністративно-правових заборон і санкцій як елементів механізму охорони надр;
- встановити сутність, форми та вимоги, яким мають відповідати правові акти управління в сфері охорони надр України;
- окреслити механізм правозастосовчої практики охорони надр України органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
- з’ясувати місце громадських природоохоронних організацій щодо охорони надр України та запропонувати шляхи вдосконалення правових важелів впливу громадськості на охорону надр України;
- виявити особливості обов’язків з охорони надр приватних надрокористувачів та запропонувати заходи з вдосконалення правового забезпечення відповідних обов’язків;
- узагальнити міжнародний досвід правового забезпечення охорони надр та визначити можливості його використання в Україні;
- сформувати авторське бачення удосконалення основних напрямків адміністративно-правової охорони надр України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері охорони надр.
Предмет дослідження становить адміністративно-правова охорона надр України.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз адміністративно-правової охорони надр України. У роботі використовувалися також окремі методи наукового пізнання. Діалектичний метод, будучи методологічною основою проведеного дослідження, в повній мірі використано при дослідженні специфіки адміністративно-правових відносин в сфері охорони надр України. Порівняльно-правовий метод використано в роботі для порівняння аналізу окремих положень нормативно-правових актів України і законодавства деяких іноземних країн в сфері правового регулювання охорони надр. Історичний метод використано при дослідженні становлення та розвитку наукових поглядів на поняття надр. За допомогою формально-юридичного та порівняльно-правового методів проводився аналіз положень гірничого законодавства України та Російської Федерації, Республіки Казахстан та інших держав відносно правового визначення поняття надр та окремих елементів охорони надр. Формально-логічний метод дав змогу проаналізувати та поглибити понятійно-термінологічний апарат, розкрити зміст та особливості застосування окремих правових норм. Крізь призму системно-функціонального методу досліджено ефективність правового регулювання діяльності суб’єктів адміністративно-правової охорони надр. Така ефективність правового регулювання розглядається з точки зору комплексного дослідження нормативно-правових актів.
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці із загальної теорії права і держави, розробки фахівців у галузі теорії управління, адміністративного та екологічного права, зокрема В.Б. Авер’янова, М.І. Ануфрієва, С.С. Алексєєва, О.М. Бандурки, О.П. Битяка, А.С. Васильєва, І.П. Голосніченка, В.Б. Ісакова, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, А.Т. Комзюка, В.К. Колпакова, О.В. Кузьменка, В.І. Курила, Ю.М. Козлова, О.П. Коренєва, І.Г. Кириченка, Н.В. Маєвської, О.І. Остапенка, А.О. Селіванова, О.Ф. Скакун, Р.О. Халфіної, М.В. Шульги, О.П. Шем’якова, О.Н. Ярмиша та інших.
Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, які визначають засади адміністративно-правової охорони надр України. Дисертант звертався також до законодавства окремих зарубіжних держав, досвід яких щодо правового регулювання охорони надр може бути використано в Україні. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності різних державних органів, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що робота є одним з перших самостійних комплексних досліджень, яке присвячене теоретичним та практичним проблемам адміністративно-правової охорони надр України. Дисертація спрямована на підвищення ефективності діяльності суб’єктів адміністративно-правової охорони надр України, в першу чергу, органів державної влади, усунення колізій і прогалин у правовому регулюванні цієї сфери суспільних відносин. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
вперше:
- сформульовано авторське визначення поняття адміністративно-правової охорони надр України;
- розроблено пропозиції, спрямовані на удосконалення законодавства, що встановлює вимоги до актів управління у сфері охорони надр;
- надано авторське визначення основних елементів адміністративно-правового статусу суб’єктів адміністративно-правової охорони надр таких, як компетенція, повноваження, права, обов’язки;
- сформульовано авторське поняття правопорушення в галузі охорони надр;
- надано характеристику дозвільних документів як правових форм дозволеної діяльності суб’єктів адміністративно-правової охорони надр;
- обґрунтовано пропозицію визначити в якості обов’язку для всіх користувачів надр, незалежно від виду користування надрами, приведення у безпечний стан надр та об’єктів, які експлуатувалися під час користування надрами і не можуть бути відділені від надр без спричинення шкоди життю, здоров’ю людей, навколишньому природному середовищу, суміжним гірничим об’єктам чи іншим підземним спорудам, не пов’язаним з використанням надр, геологічним територіям та об’єктам, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення;
- запропоновано адміністративно-правові вимоги, яким мають відповідати форми діяльності суб’єктів охорони надр;
- визначено специфіку застосування такого класифікаційного критерію, як характер дій зобов’язаного суб’єкта по відношенню до адміністративно-правових відносин у сфері охорони надр;
- розкрито поняття правозастосовної діяльності у сфері охорони надр, а також основні та специфічні риси правозастосування органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері охорони надр;
- сформульовано низку конкретних пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення теоретико-правових засад і практики адміністративно-правової охорони надр України;
удосконалено:
- положення про те, що санкції у сфері охорони надр не є тотожними адміністративно-правовій відповідальності та не проявляються виключно у встановлених Кодексом України про адміністративні правопорушення стягненнях, вказані санкції охоплюють як адміністративні стягнення, так і інші засоби стимулювання позитивної поведінки суб’єктів охорони надр;
- основні напрямки міжнародного співробітництва України та врахування іноземного досвіду в сфері охорони надр;
- характеристики поняття безпечності, раціональності та ефективності використання надр як основних елементів стану надр, який має бути забезпечено в результаті діяльності з адміністративно-правової охорони надр;
- розуміння змісту та сутності поняття позитивної відповідальності в сфері адміністративно-правової охорони надр та ретроспективної відповідальності в цій сфері;
- аргументацію сутності юридичного забезпечення публічно-правових засад права власності на надра України та його адміністративного-правового захисту;
- класифікацію особливостей прав та обов’язків суб’єктів адміністративно-правової охорони надр;
дістали подальшого розвитку:
- правове визначення поняття надр України;
- визначення основних правових актів управління в сфері охорони надр таких, як припис, подання та розпорядження;
- висновок про необхідність поновити втрачені норми стосовно можливості призначення громадських інспекторів з охорони довкілля не лише Головним державним інспектором України з охорони навколишнього природного середовища та головними державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій, але й відповідними органами громадських природоохоронних організацій, що сприятиме збільшенню взаємодії активних та свідомих представників українського суспільства та владних суб’єктів з приводу актуальних природоохоронних питань, у тому числі, й питань охорони надр.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
- у науково-дослідній сфері – результати можуть бути основою для подальшої розробки проблем забезпечення адміністративно-правової охорони надр України;
- у сфері правотворчості – висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для підготовки і уточнення ряду законодавчих та підзаконних актів, зокрема, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кодексу України про надра, Закону України «Про громадські об’єднання», проекті Закону України «Про нормативно-правові акти» тощо, що буде сприяти удосконаленню правового регулювання суспільних відносин в сфері адміністративно-правової охорони надр України та підвищить рівень безпеки, раціональності та ефективності використання надр України;
- у правозастосовній діяльності – висновки та рекомендації допоможуть реалізації ефективного та відповідного сучасним умовам суспільного розвитку механізму адміністративно-правової охорони надр України (акт впровадження у практичну діяльність Державної інспекції нагляду за охороною надр Криворізького гірничопромислового територіального управління Держгірпромнагляду України);
- у навчальному процесі – матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників, навчальних посібників, курсу лекцій з дисциплін «Адміністративне право» та «Екологічне право» (акт впровадження у навчальний процес Харківського національного університету внутрішніх справ, акт впровадження у навчальний процес Криворізького економічного інституту Державного вищого навчального закладу «Криворізький національний університет»);
- у правовиховній сфері – положення і висновки можуть бути використані в роботі щодо підвищення рівня правової культури населення та безпосередньо працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування в частині правової охорони надр України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки було оприлюднено на шести науково-практичних конференціях: «Основні напрями реформування законодавства України в умовах розбудови демократичної держави» (Харків, 2012), «Людина і закон: публічно-правовий вимір» (Одеса, 2012), «Вдосконалення правового регулювання прав та свобод людини і громадянина» (Івано-Франківськ, 2012), «Актуальні проблеми формування громадянського суспільства та становлення правової держави» (Черкаси, 2012), «Людина, суспільство, держава: публічно-правовий аспект» (Миколаїв, 2012), «Правове регулювання економічної безпеки України в умовах євроінтеграції» (Харків, 2013), а також на засіданнях кафедри адміністративного права та процесу факультету підготовки фахівців міліції громадської безпеки Харківського національного університету внутрішніх справ.
Публікації. Основні положення дисертації відображено в одноосібній монографії, 21 статті, що опубліковані у наукових фахових виданнях, а також у 6 тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В дисертаційному дослідженні встановлено, що основні ознаки надр, які характеризують надра як правову категорію можна розділити на дві групи:
1) ознаки, які хакрактеризують надра як природний об’єкт, що є елементом навколишнього природного середовища, який має певне відносно інших елементів довкілля місце розташування;
2) ознаки, що характеризують надра як природний ресурс, властивості якого у певний історично визначений період часу здатні задовільняти інтереси суспільства.
До перших ознак можна віднести те, що:
- надра являють собою відносно самостійний природний об’єкт, тобто невід’ємний компонент навколишнього природного середовища, тісно пов'язаний з іншими компонентами довкілля (землею, водними об’єктами тощо), однак не тотожний ним;
- негативний вплив на надра тягне за собою певні шкідливі, небезпечні зміни у окремих елементах навколишнього природного середовища, що нерозривно пов’язані з надрами;
- надра як природний об'єкт мають певні природні межі – земна кора планети, яка може знаходитися під поверхнею Землі як планети, включаючи дно водних об’єктів;
- нижні межі надр як природного об’єкту обмежені лише геологічною побудовою планети Земля.
До другої групи ознак, що характеризує надра як природний ресурс, що здатний завдяки своїм властивостям задовільняти інтереси людини та суспільства слід врахувати наступне:
- як природний ресурс надра характеризуються вичерпаністю та невідновленістю.
- ті елементи, що нерозривно повязані з використанням надр для задоволеня певних суспільних інтересів, можуть знаходитися поза межами надр у суто природничому геологічному їх розумінні як частини земної кори.
- верхні межі надр як природного ресурсу обумовлені розміщенням їх компонентів, що забезпечують необхідні умови здійснення видів надрокористування.
- нижні межі надр як джерела задоволення наукових, економічних, естетичних та інших потреб суспільства обумовлені певними конкретно історичними потребами та можливостями науково-технічного розвитку людства.
- надра як природний ресурс, джерело задоволення інтересів певного суспільства, яке має право відповідно до норм міжнародного та національного законодавства використовувати його корисні властивості, є обмеженим держаним кордоном країни території, на яку розповсюджується суверенні права держави стосовно використання її природних багатств.
Обгрунтовано, що юридичне визначення поняття надр України, яке може бути закріплене у основному нормативно-правовому акті, що регулює, зокрема, відносини з приводу приналежності, використання та охорони надр, повинно бути в основному орієнтоване на розуміння надр в якості природного ресурсу.
Запропоновано правове визначення надр України – це природний ресурс, що являє собою частину земної кори, яка знаходиться під шаром ґрунту чи під іншою ділянкою земної поверхні, під дном водних об’єктів, а також родовища корисних копалин, що виходять та знаходяться на поверхні землі, в джерелах вод та газів чи на дні водоймищ, та простягається до глибин, доступних до геологічного вивчення та/або освоєння засобами, доступними людству.
На підставі аналізу сутності юридичного забезпечення права власності на надра України окреслено такі ознаки його змісту:
- єдиним власником надр в Україні на підставі такого правового титулу, як право власності, є Український народ – носій державного суверенітету України;
- повноваження володіння та користування надрами здійснюється Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також відповідними органами державної виконавчої влади в межах повноважень, наданих їм законодавством, враховуючи суспільні інтереси всього Українського народу, оскільки правомочність користування органів державної влади та органів місцевого самоврядування стосовно надр є похідними від Українського народу;
- користування надрами реалізується також у їх використанні на підставі спеціального дозволу шляхом реалізації передбачених законодавством видів надрокористування, оскільки саме через них Український народ задовільняє свої потреби;
- розпорядження надрами як можливість вчиняти дії, спрямовані на визначення юридичної долі надр шляхом припинення права власності на них, властива лише її власнику – Українському народу, який може на підставі рішення всеукраїнського референдуму в разі виконання Україною своїх міжнародних зобов’язань на підставі міжнародної угоди, ратифікованої єдиним органом законодавчої влади, Верховною Радою України, передати частину своєї території іншій державі.
Проведене дослідження дає змогу дійти висновку, що сутність юридичного забезпечення права власності на надра полягає у публічно-правовому характері права власності на надра, що забезпечує суверенне право України як самостійної держави на надра як на невід’ємний елемент її природного багатства в межах існуючих кордонів.
Невід’ємним елементом адміністративно-правової охорони надр є не лише надра як об’єкт, але й суб’єкти такої охорони. На основі аналізу наукових позицій різних авторів з приводу змісту поняття адміністративно-правового статусу та чинного законодавства, що визначає правовий статус суб’єктів адміністративно-правової охорони надр України, зроблено висновок, що адміністративно-правовий статус суб’єктів охорони надр України спрямований на забезпечення реалізації визначеного завдання – охорони надр України – та визначається низкою нормативно-правових актів, що встановлюють компетенцію, повноваження, права та обов’язки, форми та методи діяльності, а також юридичну відповідальність суб’єктів охорони надр України.
Виділено види суб’єктів охорони надр України за місцем охорони надр в системі завдань того чи іншого суб’єкта, зокрема, ті суб’єкти, що створені для забезпечення охорони надр (наприклад, Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки, Державна служба геології та надр України), та ті суб’єкти, діяльність яких охоплює більш широкі сфери суспільного буття, однією з яких є охорона надр (наприклад, Кабінет Міністрів України, міністерство надзвичайних ситуацій, міністерство екології та природних ресурсів України, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування тощо).
До суб’єктів відносин з охорони надр України відносяться учасники відповідних правовідносин, що своїми діями реалізовують належну ним правосуб’єктність, тобто передбачені нормативно-правовими актами: компетенцію, повноваження, права та обов’язки – шляхом застосування певних методів та у визначених законодавством формах і несуть встановлену відповідальність за власну діяльність.
За межами реалізації суб’єктами відносин з охорони надр України своєї правосуб’єктності щодо охорони надр можна виділити адміністративно-правовий статус суб’єктів відносин з охорони надр:
- національного масштабу;
- регіонального масштабу;
- локального масштабу.
Надано авторське визначення основним елементам адміністративно-правового статусу суб’єктів адміністративно-правової охорони надр.
Компетенція суб’єктів охорони надр – це встановлена нормативно-правовими актами система суспільно необхідних та суспільно допустимих дій, які є формою здійснення функцій, що забезпечують виконання покладених на відповідного суб’єкта конкретних завдань щодо охорони надр.
Повноваження – це забезпечені правовими нормами елементи адміністративно-правового статусу суб’єктів охорони надр, що представляють собою взаємопов’язану сукупність мір суспільно необхідної та спрямовану на забезпечення суспільно необхідної – міру суспільно допустимої поведінки (діяльності) суб’єктів охорони надр.
Права суб’єктів охорони надр України можна визначити як міру можливих дій чи бездіяльності управомочених суб’єктів, спрямованих на реалізацію їх обов’язків.
Обов’язки суб’єктів охорони надр України можна розглядати як міру належної поведінки дій чи бездіяльності суб’єктів охорони надр у формі певного комплексу заходів, спрямованих на запобігання негативного впливу факторів антропогенного чи природного походження на стан надр як елемента навколишнього природного середовища та природного ресурсу, що має вагоме значення для задоволення інтересів Українського народу.
Розглянуто співвідношення функцій та компетенції суб’єктів адміністративно-правової охорони надр України. Встановлено, що функція владного суб’єкта вказує основний напрямок його діяльності, тобто шлях до певної мети в розглядуваній сфері, – забезпечення належного стану надр. Функції можна вважати напрямами реалізації компетенції на шляху до поставленої перед відповідним суб’єктом мети.
Компетенцію також можна розглядати в якості правової форми здійснення функцій. Компетенція владного суб’єкта (тобто форма) має відповідати функціям (тобто змісту), таким чином забезпечуватиметься реалізація поставленої задачі – охорона надр.
Враховуючи обсяг і характер компетенції суб’єктів охорони надр, запропоновано виділити суб’єктів охорони надр:
- загальної компетенції – суб’єкти, діяльність яких охоплює різноманітні сфери суспільного життя (КМУ, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації);
- галузевої компетенції, в якій охорона надр як завдання діяльності відповідного органу співіснує з іншими завданнями як пов’язаними з нею, так й іншими, однак в певній визначеній сфері суспільного буття (Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство надзвичайних ситуацій, Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України та інші);
- спеціальної компетенції, що спрямована на реалізацію завдань як безпосередньо з охорони надр, так і інших суміжних, тісно пов’язаних з охороною надр (Державна служба геології та надр України).
Доведено, що обов’язки і права суб’єктів охорони надр України мають певні особливості:
- по-перше, права суб’єктів охорони надр покликані забезпечувати можливість виконання ними своїх обов’язків стосовно охорони надр.
- по-друге, обов’язки зазначених суб’єктів визначають комплекс суспільно позитивних діянь, що залежать від загальної мети діяльності суб’єкта та конкретних завдань, визначених законодавством для досягнення відповідної мети тощо.
- по-третє, обов’язки та права суб’єктів охорони надр спеціальної компетенції мають кінцевою метою запобігання негативного впливу факторів антропогенного чи природного походження на стан надр як елемента навколишнього природного середовища та природного ресурсу, що має вагоме значення для задоволення інтересів Українського народу.
Розглянуто форми та методи діяльності суб’єктів адміністративно-правової охорони надр. Встановлено, що до адміністративно-правових форм охорони надр відносяться:
1) видання адміністративно-правових актів управління нормативного та ненормативного характеру;
2) укладання адміністративно-правових договорів (угод);
3) вчинення інших дій, які мають юридичні наслідки.
На підставі аналізу окремих положень щодо компетенції, повноважень, прав та обов’язків суб’єктів охорони надр до адміністративних договорів в сфері охорони надр віднесено:
1) угоди про розподіл продукції;
2) договори щодо виконання державного замовлення на науково-дослідні роботи з питань охорони надр;
3) трудові договори щодо залучення найманих працівників, у тому числі участі у вивченні окремих питань учених і фахівців, до виконання окремих робіт в сфері охорони надр;
4) міжнародні договори в сфері охорони надр України, що укладаються за дорученням вищого органу виконавчої влади;
5) координаційні договори, що укладаються між суб'єктами виконавчої влади з метою координації їх діяльності при розв'язанні спільних завдань в сфері охорони надр;
6) договори щодо делегування окремих повноважень, пов’язаних з охороною надр, органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування тощо.
Обґрунтовано вимоги, яким мають відповідати форми діяльності суб’єктів охорони надр: по-перше, завжди реалізовуватися в межах встановленої чинним законодавством компетенції владних суб’єктів; по-друге, мати своєю метою отримання публічно доцільних результатів у вигляді охорони надр; по-третє, враховувати індивідуальні особливості реально існуючих умов, в яких відбувається реалізація відповідних форм тощо.
На підставі аналізу норм чинного законодавства виокремлено такі форми застосування методу адміністративного примусу в діяльності суб’єктів охорони надр:
- видання обов’язкових до виконання вказівок (приписів) щодо усунення виявлених порушень законодавства щодо охорони надр під час проведення робіт із геологічного вивчення та використання надр;
- зупинення діяльності підприємств, установ та організацій, що здійснюють геологічне вивчення та використання надр без спеціальних дозволів та ліцензій або з порушенням умов, передбачених цими дозволами чи ліцензіями;
- припиння всіх видів робіт із геологічного вивчення та використання надр, що проводяться з порушенням стандартів та правил і можуть спричинити псування родовищ, суттєве зниження ефективності робіт або призвести до значних збитків;
- зупинення та анулювання в установленому порядку дію спеціальних дозволів (або ліцензій) на користування надрами в разі порушення надрокористувачами вимог щодо охорони надр в процесі здійснення ними відповідної діяльності;
- в межах своїх повноважень розглядає справи про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення; проводить перевірки, за результатами яких складає акти, видає приписи щодо усунення фактів порушень вимог нормативно-правових актів;
- обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів незалежно від форм власності у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
- притягнення у межах компетенції відповідних суб’єктів до адміністративної відповідальності посадових осіб, працівників і громадян за порушення законодавства та ін.
Зроблено висновок, що суб’єкти охорони надр, носії владних повноважень, використовують ті ж самі методи, що й інші органи влади для вирішення поставлених перед ними завдань в межах їх компетенції, що визначена сукупністю нормативно-правових атів.
Встановлено, що специфіка застосування методів діяльності розкривається через:
- компетенцію відповідних суб’єктів їх застосування, вони повинні відповідати тим можливостям, які передбачені чинними нормативно-правовими актами стосовно прав та обов’язків цих суб’єктів;
- сферу застосування методів – відносини в галузі охорони надр;
- завдання, які плануються досягти при застосуванні тих чи інших методів, зокрема: попередження порушень вимог щодо охорони надр при їх використанні, порушення інших встановлених чинним законодавством вимог щодо здійснення діяльності, які можуть спричинити або поставити під загрозу спричинення шкоди надрам як невід’ємній частині довкілля тощо.
Доведено, що юридична відповідальність суб’єктів охорони надр має два різновиди: позитивну та ретроспективну.
Позитивну юридичну відповідальність суб’єктів охорони надр визначено як свідоме, засноване на внутрішньому переконанні у суспільній необхідності такої поведінки виконання особами, носіями статусу суб’єкта охорони надр України, своїх прав та обов'язків в межах реалізації повноважень, які залежать від компетенції того чи іншого суб’єкта охорони надр.
Надано визначення правопорушення в галузі охорони надр як підстави притягнення суб’єкта користування надрами до відповідальності, яке полягає в умисному вчиненні особою протиправного діяння, тобто такого, що порушує встановлений нормативно-правовими актами порядок відношення особи до надр як особливо цінного природного ресурсу.
Обґрунтовано, що правопорушення в галузі охорони надр характеризується тим, що суб’єкт охорони надр відповідно до його адміністративно-правового статусу має конкретні обов’язки щодо охорони надр, які є одним з елементів його поведінки в цій сфері, і свідомо їх або не виконує, або неналежно виконує. Такій поведінці властиві загальні ознаки екологічного правопорушення, що розкриваються крізь призму специфічних ознак надр та характеризують її як:
- екологічно спрямовану (порушується відповідний правовий режим надр);
- екологічно небезпечну (існує небезпека не лише для надр як особливо цінного не відтворюваного природного ресурсу, але й небезпека негативного порушення існуючих природних зв’язків надр з іншими природними об’єктами – елементами однієї екосистеми);
- екологічно протиправну (явно не відповідну встановленому законодавству вимогам щодо охорони надр).
Розроблено авторське визначення ретроспективної юридичної відповідальності суб’єктів охорони надр – це кримінально-правові, адміністративно-правові, дисциплінарно-правові чи цивільно-правові наслідки порушення уповноваженим суб’єктом своїх обов’язків щодо охорони надр, які покладені на нього нормами чинного законодавства або умовами адміністративного договору і спрямовані на забезпечення охорони надр, їх раціонального, ефективного, комплексного та безпечного використання, а також безпеки людей, майна, надр, як елемента довкілля та навколишнього природного середовища в цілому, що мають несприятливий характер для винного суб’єкта.
Доведено, що адміністративно-правові відносини з охорони надр – це врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, що втілюються з обов’язковим волевиявленням носія владних повноважень в сфері забезпечення раціонального, ефективного та безпечного використання надр і здійснюються шляхом реалізації суб’єктивних прав та обов’язків.
Встановлено, що основними елементами стану надр, що має бути забезпечено в результаті діяльності з адміністративно-правової охорони надр, є безпечність, раціональність та ефективність їх використання.
Безпечність як невід’ємна властивість (елемент цінності) бажаного стану надр, що має бути досягнута в процесі їх охорони означає попередження та усунення негативних факторів природного чи антропогенного характеру, що ставлять під загрозу виникнення небезпеки для надр як елемента довкілля, природних ресурсів, які з ними пов’язані, та навколишнього природного середовища в цілому, здоров'я і життя людей.
Раціональність – це елемент охорони надр, тісно пов’язаний з безпечністю, що означає такі відповідні нормам права та об’єктивним умовам дії чи бездіяльність управомочених суб’єктів, що забезпечують можливість використання надр, пов’язаних з ними земель та інших природних ресурсів за їх цільовим призначенням.
Ефективність як елемент такого стану надр, який має бути досягнутим в процесі охорони та використання надр, означає якомога повне задоволення економічних, екологічних, соціальних та інших інтересів Українського народу при їх використанні.
Встановлено, що предметом адміністративних правовідносин в галузі охорони надр України якраз і буде такий стан надр, при якому забезпечується їх повне і комплексне геологічне вивчення, раціональне вилучення і використання запасів корисних копалин, забезпечення доступу до площ залягання корисних копалин та інше раціональне, ефективне та безпечне використання надр з одночасним збереженням на¬лежної якості надр та всього довкілля, що дозволятиме здійснювати використання надр та всіх пов’язаних з ними природних ресурсів за їх цільовим призначенням без спричинення шкоди довкіллю, майну, здоров’ю чи життю людей або загрози такого спричинення.
При розгляді класифікації адміністративно-правових відносин в сфері охорони надр було зроблено висновок про принципову можливість використання загальноприйнятих в науці адміністративного права критеріїв класифікації адміністративних правовідносин, однак при цьому доцільно враховувати специфіку цих відносин в галузі охорони надр. Так, при виділенні регулятивних та правоохоронних адміністративно-правових відносин в сфері охорони надр, встановлено, що до регулятивних правовідносин в сфері охорони надр України відносяться ті, в яких реалізуються позитивні завдання владних суб’єктів і які стосуються організації діяльності владних суб’єктів охорони надр України, їх структурних підрозділів, задоволення запитів зацікавлених осіб щодо охорони надр, здійснення видавничої діяльності та розповсюдження її продукції з метою стимулювання належної поведінки зобов’язаних щодо охорони надр суб’єктів тощо.
До правоохоронних правовідносин належать ті, що пов'язані з реалізацією правоохоронної діяльності владних суб’єктів охорони надр шляхом встановлення певних заборон стосовно видів діяльності, що можуть негативно вплинути на якісний стан надр, запровадження вимог охорони надр в процесі здійснення діяльності з їх використання і застосування до правопорушників заходів адміністративного впливу, у тому числі обмеження, зупинення (тимчасова заборона) або припинення відповідної діяльності надрокористувачів в разі порушення ними вимог в галузі охорони надр, притягнення правопорушників до відповідного виду юридичної відповідальності та інші заходи.
Якщо застосувати такий критерій класифікації адміністративно-правових відносин, як організаційно-правовий склад учасників саме до сфери охорони надр то можна виділити специфічні різновиди цих відносин:
• відносини між суб’єктами охорони надр спеціальної компетенції між собою та з суб’єктами охорони надр загальної компетенції;
• відносини суб’єктів охорони надр з органами виконавчої влади, у тому числі й на місцях, та з органами місцевого самоврядування;
• відносини суб’єктів охорони надр та їх структурних підрозділів;
• відносини суб’єктів охорони надр (носіїв владних повноважень) з надрокористувачами з приводу забезпечення вимог щодо охорони надр;
• відносини суб’єктів охорони надр (носіїв владних повноважень) з суб’єктами охорони надр, що не мають владних повноважень на території України та не здійснюють надрокористування;
• відносини між суб’єктами охорони надр, що не мають владних повноважень на території України та не здійснюють надрокористування;
• відносини між надрокористувачами з приводу виконання встановлених законодавством обов’язкових вимог щодо охорони надр.
Окрім перелічених загально прийнятих в науці адміністративного права критеріїв, у дослідженні виділено й певні властиві специфічні класифікаційні критерії, що стосуються адміністративно-правових відносин охорони надр. Так, за сферою реалізації відносини з охорони надр виокремлено ті, що виникають під час здійснення надрокористування, та не пов’язані з здійсненням надрокористування.
За характером реалізації владних повноважень щодо охорони надр виділено відносини:
• з приводу організаційного та інформаційного забезпечення діяльності суб’єктів охорони надр (організаційні та інформаційні адміністративно-правові відносини);
• щодо запровадження санкцій до порушників вимог з охорони надр, які не є видом юридичної відповідальності (обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення видів діяльності, яка здійснюється з порушенням вимог щодо охорони надр), тобто адміністративно-правові відносини, пов’язані з застосуванням санкцій;
• щодо притягнення винних осіб до відповідного різновиду юридичної відповідальності (адміністративно-правові відносини пенітенціарного та відшкодувального характеру);
• щодо надання обов’язкових до виконання порушниками вимог стосовно здійснення їх діяльності відповідно до законодавчих приписів з охорони надр, при цьому невиконання цих приписів може бути підставою виникнення одного або обох названих вище адміністративно-правових відносин; тобто адміністративно-правові відносини з видання обов’язкових приписів;
• з укладення та реалізації адміністративно-правових договорів (договірні адміністративно-правові відносини);
• зі здійснення дозвільних владних повноважень (дозвільно-розпорядчі адміністративно-правові відносини);
• зі здійснення контролю та нагляду за виконанням відповідних вимог щодо охорони надр (контрольно-наглядові адміністративно-правові відносини);
• щодо ведення обліку інформації, пов’язаної з охороною надр, та внесення відповідних пропозицій та рекомендацій до компетентних суб’єктів (облікові, статистичні та рекомендаційні адміністративно-правові відносини);
• щодо взаємодії з іншими органами влади України, підприємствами, установами, організаціями, у тому числі міжнародними та громадськими, та окремими громадянами з питань охорони надр України (адміністративно-правові відносини, пов’язані зі співробітництвом та інформаційною пропагандою позитивної відповідальності в сфері охорони надр);
• інші адміністративно-правові відносини в сфері реалізації владних повноважень щодо охорони надр.
Встановлено відмежування адміністративно-правових відносин в сфері охорони надр від інших відносин, які виникають в сфері надрокористування.
Обґрунтовано, що взаємозв’язок адміністративно-правових відносин в сфері охорони надр з цивільними відносинами обумовлений їх майновим характером, однак адміністративно-правові відносини в сфері охорони надр завжди мають владний характер, що проявляється в підпорядкованості однієї сторони іншій. До того ж надра як об’єкт особливої охорони мають публічний характер, адже мова йде про охорону об’єкта виключної власності народу України, тобто у адміністративно-правових відносинах з охорони надр завжди переважають публічні інтереси над приватними інтересами окремих осіб.
Відмежування адміністративно-правових відносин в сфері охорони надр від господарсько-правових полягає в тому, що адміністративно-правові відносини за участю суб'єктів господарювання виникають тоді, коли в них орган державної влади або орган місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання. В цьому разі регулювання таких відносин здійснюється Кодексом законів про адміністративні правопорушення та іншими джерелами адміністративного права.
Встановлено, що незважаючи на досить тісний зв'язок земельно-правових та адміністративно-правових відносин щодо охорони надр України можна зробити висновок про їх відмінність за предметом відповідних відносин та джерелами і способом їх правового регулювання.
Відмежування адміністративно-правових відносин в сфері охорони надр від інших правовідносин, які так чи інакше з ними пов'язані, характеризує їх самостійне значення. Водночас співвідношення цих відносин та їх правового регулювання нормами адміністративного права з суміжними галузями права свідчить про взаємозв'язок правового регулювання цих відносин в єдиній системі права.
Доведено, що заборона як елемент механізму адміністративно-правової охорони надр може бути застосована не лише як засіб попередження правопорушення, але й як засіб охорони надр, довкілля в цілому, життя та здоров’я людей при виникненні небезпеки, в тому числі й природного походження; тобто не пов’язаної з порушенням вимог щодо охорони надр. Санкції в сфері охорони надр, по-перше, не є тотожними адміністративно-правовій відповідальності та не проявляються виключно в установлених Кодексом України про адміністративні правопорушення стягненнях. Вказані санкції охоплюють як адміністративні стягнення, так і інші засоби стимулювання позитивної поведінки суб’єктів охорони надр. По-друге, одним із засобів забезпечення правопорядку в сфері охорони надр є обмеження, тимчасова заборона (зупинення) або припинення видів діяльності, що пов’язана з порушенням встановлених вимог щодо охорони надр.
Адміністративно-правові заборони в сфері охорони надр можуть виконувати різні функції:
а) бути засобами попередження:
- правопорушень в сфері охорони надр;
- спричинення втрат майнового та немайнового характеру;
- створення умов небезпеки життю, здоров’ю людей, надр та навколишньому природному середовищу в цілому.
б) бути засобами припинення порушень вимог щодо охорони надр.
в) виконувати роль санкцій за вчинення порушень в розглядуваній сфері.
Формами адміністративних заборон можуть бути:
- заборона починати діяльність без здійснення дій, спрямованих на охорону надр;
- заборона продовження здійснення діяльності в разі порушення вимог щодо охорони надр;
- заборона продовжувати дії безвідносно до характеру поведінки особи (правомірної чи неправомірної) у зв’язку з обставинами об’єктивного по відношенню до адресата такої заборони характеру;
- заборона повного чи часткового характеру, постійна чи тимчасова заборона видів діяльності, що здійснюється з порушенням вимог охорони надр.
Надано визначення поняттям основних адміністративно-правових актів управління в сфері охорони надр:
- припис – акт безпосереднього реагування посадової особи, суб’єкта адміністративної охорони надр, на виявлені ним під час перевірки господарюючих суб’єктів порушення встановлених вимог з охорони надр, що застосовується у тих випадках, коли порушення вимог можливо усунути негайно або в якнайкоротший строк;
- подання – варіант управлінського рішення, що приймається для реагування на конкретні обставини об’єктивного характеру в межах повноважень управомоченого суб’єкта і є підставою для виникнення адміністративно-правових відносин, в яких реалізується реагування адресата на зміст цього рішення;
- розпорядження – адміністративно-правовий акт управління, що видається керівником (заступником керівника) органа державного нагляду (контролю) в разі виявлення в результаті перевірок порушень встановлених вимог щодо охорони надр і містить вимоги щодо усунення таких порушень, конкретні строки їх усунення та передбачені законодавством санкції до порушників.
На підставі проведеного розмежування між приписом та розпорядженням як адміністративно-правовими актами управління в сфері охорони надр встановлено, що і припису, і розпорядженню властива обов’язковість. Приписи на відміну від розпоряджень можуть виноситися лише тими посадовими особами, що здійснили перевірку діяльності суб’єкта господарювання. Розпорядження ж видається та підписується лише керівником органа державного нагляду (контролю) або його заступником одноособово, при цьому закон не висуває вимог щодо безпосередньої участі цих посадовців у перевірці діяльності суб’єктів господарювання. Припис на відміну від розпорядження не містить ані конкретного терміну усунення виявлених порушень вимог законодавства, ані санкцій, які можуть бути застосовані до відповідних порушників.
Визначено поняття правозастосовчої діяльності в сфері охорони надр, а також основні та специфічні риси правозастосування органів державної влади та органів місцевого самоврядування в сфері охорони надр. Виявлені специфічні риси правозастосовчої діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в сфері охорони надр, які обумовлені специфікою надр, тісно пов’язаних з іншими природними ресурсами, можна віднести те, що:
- правозастосовча діяльність в сфері охорони надр пов’язана з регулюванням відносин щодо використання та охорони надр, як в процесі їх використання та в процесі здійснення іншої діяльності, що може негативно вплинути на стан надр, як особливого істотно важливого для українського суспільства але не відновлюваного природного ресурсу;
- здійснюючи правозастосовчу діяльність, органи державної влади та органи місцевого самоврядування забезпечують інтереси виключного власника надр України (Українського народу), що ставить вимогу більш значного підходу у процесі її здійснення;
- відносини в сфері охорони надр на відміну від господарських відносин характеризуються значною кількістю імперативних приписів, що мають екологічну спрямованість і спрямовані на охорону надр не лише як економічно важливого природного ресурсу, але й як невід’ємного елемента навколишнього природного середовища;
- в процесі здійснення правозастосовчої практики у органів державної влади та органів місцевого самоврядування досить часто виникає необхідність правильного розуміння і застосовування еколого-правових норм;
- в процесі правозастосування норм, що передбачають відповідальність за невиконання або неналежне виконання вимог щодо охорони надр перед органами держаної влади та органами місцевого самоврядування постає питання про відшкодування екологічної шкоди, заподіяної життю чи здоров’ю людей, майну чи елементам навколишнього природного середовища, або цілої екосистеми певних територій;
- в правозастосовчій діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що виникає в сфері охорони надр, використовуються норми права, спрямовані на забезпечення як належного стану надр, так і довкілля в цілому, оскільки надра виступають його невід’ємним взаємопов’язаним елементом;
- важливою особливістю правозастосовчої діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування є те, що норми з охорони надр мають за кінцеву мету забезпечити як екологічну, так і економічну безпеку українського суспільства.
Запропоновано внести зміни у редакцію ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення та викласти її у такій редакції: ст. 7 «Забезпечення законності при застосуванні заходів адміністративного впливу при попередженні, припиненні адміністративних правопорушень та притягненні до відповідальності за їх скоєння»
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку попередженням, припиненням чи скоєнням адміністративного правопорушення інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу при попередженні, припиненні або притягнення до відповідальності за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, прокурорським наглядом, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
У такій редакції вказана стаття більш повною мірою буде охоплювати ті правовідносини, що складаються під час реалізації державного адміністративного примусу, що виникають і реалізуються у зв’язку з адміністративними правопорушеннями, при чому як при їх попередженні, так і при припиненні та притягнення винних до адміністративної відповідальності.
На підставі аналізу норм чинного законодавства щодо реалізації громадськими природоохоронними організаціями своєї діяльності виділено певні форми її здійснення, у тому числі й у сфері охорони надр України, серед яких:
1) розробка та пропагування власних екологічних програм, які не можуть містити плани порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення та вчинення інших заборонених законодавством дій;
2) участь у підготовці проектів нормативно-правових актів з екологічних питань та у розробці органами державної влади та органами місцевого самоврядування планів, програм, пов'язаних з охороною довкілля в цілому чи надр як окремого його елемента, у тому числі робота в складі експертних та робочих груп, комісій, комітетів з розробки програм, планів, стратегій, проектів нормативно-правових актів, оцінок ризиків;
3) створення громадських фондів з охорони природи;
4) за погодженням з місцевими Радами за рахунок власних коштів і добровільної трудової участі членів громадських об'єднань здійснення робіт по охороні та відтворенню природних ресурсів, збереженню та поліпшенню стану навколишнього природного середовища;
5) проведення громадської екологічної експертизи, у тому числі обнародування її результатів і передача результатів громадської екологі