ПРЕДМЕТ І ОБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ: ХАРАКТЕРИСТИКА КАТЕГОРІЙ В УМОВАХ СИСТЕМНОГО РЕФОРМУВАННЯ

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………….. 5

Розділ 1. ПРЕДМЕТ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ:
ТЕНДЕНЦІЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ
В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ
1.1. Етапи становлення адміністративного права України …………….. 15
1.2. Загальні питання аксіології адміністративно-правової галузі …….. 23
1.3. Межі та поняття предмета адміністративного права України …….. 34
1.4. Об’єкт та інші елементи складу
адміністративних правовідносин ……………………………………. 46
1.5. Головні риси відносин адміністративного права …………………… 60
1.6. Основні види адміністративно-правових відносин …………………77
1.7. Вектори подальшого розвитку
предмета адміністративного права …………………………..……… 94

Розділ 2. ОБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
ТА ПРАВОУТВОРЮЮЧІ СТАДІЇ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ
2.1. Об’єкт адміністративного права
як невід’ємна складова об’єкта публічного права ………………….. 111
2.1.1. Об’єкт права: доктринальні питання визначення категорії …. 111
2.1.2. Основні критерії класифікації
складових змісту об’єкта права ………………………………… 119
2.1.3. Особливості видової диференціації
об’єкта публічного права ……………………………………….. 129
2.1.4. Поняття та ознаки об’єкта адміністративного права …………. 139
2.2. Особливості змісту стадії формування складових
об’єкта адміністративного права …………………………………….. 154
2.2.1. Характерні риси стадії формування
об’єкта адміністративного права ………..……………………. 154
2.2.2. Громадянське суспільство і процес формування
об’єкта адміністративно-правової галузі …………………….. 162
2.2.3. Сутність, масштаби та засоби нормативного супроводження
формування об’єкта адміністративного права ………………. 177
2.3. Адміністративна правотворчість як правова форма
нормативного закріплення складових об’єкта
адміністративно-правової галузі …………………………………….. 194
2.3.1. Поняття та принципи адміністративної правотворчості ……. 194
2.3.2. Етапи адміністративної правотворчості ……………………… 214

Розділ 3. СТАДІЯ БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ СКЛАДОВИХ
ОБ’ЄКТА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА:
ЗМІСТ І ВЛАДНІ ФОРМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
3.1. Загальна характеристика стадії безпосередньої реалізації
компонентів об’єкта адміністративного права …………………..… 239
3.1.1. Сутність завершальної стадії реалізації
адміністративно-правового об’єкта та її зв’язок
з основними понятійними категоріями даної галузі права …. 239
3.1.2. Система владних форм безпосереднього втілення
складових об’єкта адміністративного права ………………… 253
3.2. Державне і комунальне управління як різновиди владних
форм безпосередньої реалізації компонентів
об’єкта адміністративного права ……………………………………. 270
3.2.1. Державне управління: оновлений погляд
на визначення категорії ……………………………………….. 270
3.2.2. Пріоритетні напрями подальшого вдосконалення
державного управління під час проведення
адміністративної реформи в Україні …………………………. 288
3.2.3. Комунальне управління: ознаки, принципи, поняття ……….. 315
3.2.4. Питання подальшого становлення комунального управління
в умовах здійснення адміністративної реформи в Україні …. 328
3.3. Різновиди адміністративно-правового захисту як владні форми
реалізації складових об’єкта адміністративного права ……………. 341
Висновки ……………………………………………………………… 371

Список використаних джерел ……………………………………….. 381
Додатки ……………………………………………………………….. 413

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. В основу еволюції суспільства покладено процес реалізації системи публічних потреб та інтересів. Чим повніше та своєчасніше вони втілюються у життя, тим досконаліших характеристик набуває загальна оцінка розвитку того чи іншого суспільно-політичного утворення під назвою “держава”.
Одним з головних правових регуляторів зазначених процесів є адміністративне право – основоположна галузь публічного права. Постійні корекції, доповнення та зміни системи загальних інтересів і потреб спричиняють безперервний розвиток відносин у владно-управлінській сфері, переважна більшість з яких підпадає під дію тих же адміністративно-правових норм. Така перманентність робить адміністративне право однією з найбільш динамічних та нестабільних галузей вітчизняного права, значно ускладнюючи вивчення її предмета, зміст якого з часом підлягає суттєвим трансформаціям.
Основною працею, в якій докладно, на монографічному рівні розглядалися проблеми предмета вітчизняного адміністративного права, була і залишається робота радянського науковця Ю.М. Козлова “Предмет советского административного права”, що побачила світ у 1967 р. та певним чином підсумувала дискусії щодо визначення поняття предмета адміністративного права та його змісту.
З того часу минуло понад третини століття, протягом якого наше суспільство пережило декілька складних періодів своєї історії. Ними можна вважати і часи побудови “розвинутого соціалізму”, і часи перебудови з намаганням надати соціалізму “людського обличчя”, і, нарешті, сучасний період, який розпочався у 1991 р. після проголошення незалежності України та характеризується кардинальними змінами, що властиві усім державам, де відбувається процес зміни соціально-економічної формації.
Трансформація управлінських відносин, яка зараз відбувається в Україні, поступово збагачує зміст предмета вітчизняного адміністративного права. Це зумовлено першочерговим забезпеченням пріоритету прав та свобод людини і громадянина, впровадженням в Україні ринкових відносин та засад місцевого самоврядування.
Проблеми, пов’язані з суспільними відносинами, що складають предмет регулювання сучасної адміністративно-правової галузі, продовжують бути у центрі уваги вітчизняних учених – фахівців з адміністративного права, серед яких В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяк, В.Т. Білоус, А.С. Васильєв, В.М. Гаращук, С.Т. Гончарук, І.П. Голосніченко, Є.В. Додін, Р.А. Калюжний, С.В. Ківалов, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, О.В. Копан, Є.Б. Кубко, М.П. Кучерявенко, О.В. Негодченко, Н.Р. Нижник, В.М. Марчук, В.Ф. Опришко, О.І. Остапенко, І.М. Пахомов, В.П. Пєтков, О.П. Рябченко, А.О. Селіванов, В.М. Селіванов, В.Ф. Сіренко, М.М. Тищенко, О.Ф. Фрицький, В.В. Цвєтков, Ю.С. Шемшученко, В.К. Шкарупа та ін.
Чинні схеми адміністративно-правового регулювання, більшість з яких була успадкована з радянських часів, потребують свого вдосконалення, а у деяких випадках – повної заміни.
Саме це у першу чергу змушує шукати нові “білі плями” в теорії адміністративного права. Серед низки малодосліджених або взагалі не досліджених положень цієї фундаментальної правової галузі, на наш погляд, найбільш пріоритетною є проблема її об’єкта.
Потреби та інтереси, що складають зміст об’єкта адміністративного права, перебувають у постійному стані своєї реалізації. Дана правова категорія відрізняється значною динамікою, в основу якої покладені безперервні процеси формування, нормативно-правового забезпечення та безпосередньої реалізації різноманітних груп потреб та інтересів за допомогою відповідних форм владно-управлінської діяльності та адміністративно-правового захисту.
Необхідність всебічного дослідження предмета та об’єкта адміністративного права в умовах проведення системного реформування обумовлює актуальність даної праці.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України. Дана робота виконана згідно з основними напрямками наукових досліджень, визначеними програмними документами з проблем адміністративної реформи та реформування адміністративного права України, а також відповідними планами наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 1.1 Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2001-2005 рр.) і Національної академії внутрішніх справ України.
Мета та завдання дисертації. Метою даного дослідження є формування оновленої характеристики предмета та характеристики об’єкта адміністративного права України; вивчення еволюційних процесів суспільних відносин, що охоплюються сферою дії цієї галузі права; дослідження і введення до чинного понятійного апарату нової категорії – об’єкта адміністративного права, і на основі цього – розв’язання комплексу актуальних теоретичних та практичних проблем українського адміністративного права.
Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання:
- виокремити та проаналізувати етапи становлення адміністративного права України;
- з’ясувати проблему суспільної цінності сучасної української адміністративно-правової галузі;
- на підставі аналізу трансформаційних процесів, що відбуваються у сфері владно-управлінської діяльності, запропонувати оновлений погляд на визначення предмета адміністративного права та його меж;
- здійснити дослідження особливостей характеристик існуючих поглядів на об’єкт та інші елементи складу адміністративно-правових відносин;
- ґрунтуючись на положеннях стосовно нових уявлень про зміст предмета та аксіологічне призначення адміністративного права, виробити оптимальні системи критеріїв градації головних рис та видів адміністративно-правових відносин;
- за результатами аналізу змін архітектоніки вітчизняного адміністративного права з’ясувати вектори подальшого розвитку предмета даної правої галузі;
- визначити ознаки та виробити загальне поняття об’єкта адміністративного права як невід’ємної складової аналогічної категорії публічного права;
- здійснити вивчення змісту стадії формування об’єкта адміністративного права, її характерних рис, масштабів та ролі громадянського суспільства у цих процесах;
- дослідити проблему адміністративної правотворчості у контексті другої стадії реалізації компонентів об’єкта адміністративно-правової галузі;
- проаналізувати сутність та загальні характеристики стадії безпосереднього втілення у життя складових об’єкта адміністративного права;
- вивчити чинний порядок організації здійснення функцій державного та комунального управління як різновидів владно-управлінської діяльності й владних форм реалізації суспільних потреб та інтересів, що утворюють зміст адміністративно-правового об’єкта;
- здійснити аналіз сучасного становлення і реформування інститутів адміністративної юстиції та адміністративної відповідальності, а також їх ролі під час безпосереднього втілення у життя складових об’єкта адміністративного права.
Об’єктом дослідження є сфера суспільних потреб та інтересів і похідних від них відносин, що виникають та реалізуються у межах дії сучасного адміністративного права України.
Предмет дослідження становлять основні закономірності визначення кола і характеристик суспільних відносин предмета адміністративного права та особливості процесів формування, нормативного закріплення та безпосередньої реалізації складових об’єкта адміністративного права в умовах здійснення заходів адміністративної реформи і реформи адміністративного права України.
Методи дослідження. Під час роботи над дисертацією використано комплекс методів наукового пізнання. Системний підхід є основою методологічної конструкції всієї дисертаційної роботи і визначає стратегію дослідження характеристик предмета та об’єкта адміністративного права України у сучасних умовах реформування.
За допомогою аналізу вивчалися проблеми аксіології адміністративного права України, структурних особливостей об’єкта відносин даної правової галузі, місця адміністративно-правового об’єкта в системі відповідної категорії публічного права. Історичний метод застосовувався під час дослідження етапів становлення вітчизняного адміністративного права, його суспільної цінності у радянський і пострадянський періоди, а також етапів становлення інституту адміністративної юстиції України. Застосування функціонального методу дозволило визначити дворівневу структуру предмета адміністративного права та його межі, а також особливості функціональної спрямованості владних форм безпосереднього втілення у життя складових адміністративно-правового об’єкта. Формально-юридичний метод використовувався під час формування визначень нових правових категорій – об’єкта права, об’єкта публічного права, об’єкта адміністративного права. Завдяки логіко-семантичному методу оновлено поняття предмета адміністративного права, державного управління, адміністративної юстиції. Системно-структурний метод та метод класифікації застосовані під час вдосконалення видової градації головних рис та видів відносин адміністративного права, диференціації об’єкта публічного права, виокремлення стадій реалізації складових адміністративно-правового об’єкта та етапів адміністративної правотворчості. Порівняльно-правовий метод був обраний для визначення характеристик моделей державного управління економічною сферою, організації місцевого самоврядування та адміністративної юстиції в Україні. Використання соціологічного та статистичного методів дозволило отримати та узагальнити емпіричну інформацію, що стосується теми дослідження.
Емпіричну базу дослідження склали статистичні дані щодо характеристик розвитку вітчизняних інститутів громадянського суспільства, результатів виконання функцій владно-управлінської діяльності та адміністративно-правового захисту, а також матеріали експертного опитування 240 громадян України з проблем зазначених видів владної діяльності.
Наукова новизна одержаних результатів визначається обґрунтуванням і дослідженням нового напрямку в науці адміністративного права, зміст якого полягає в розгляді предмета цієї галузі права через процеси реалізації складових його об’єкта, які відбуваються у межах владно-управлінської діяльності або адміністративно-правового захисту. За останні роки на монографічному рівні вперше розглядаються питання предмета адміністративного права України. Також вивчаються проблеми нової категорії – об’єкта даної правової галузі, яка до недавнього часу не використовувалася в системі понятійного апарату публічного права. У результаті проведеного дослідження закладено засади нової концепції адміністративного права України, сформульовано ряд нових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем, до найбільш значущих з яких належать:
уперше:
- здійснена пропозиція щодо запровадження в правовій понятійній системі нової категорії “об’єкт адміністративного права”, визначення її ознак і поняття, а також аргументація дослідження об’єкта адміністративного права в трьохстадійному режимі реалізації його складових;
- проведений загальний аналіз першої стадії реалізації компонентів об’єкта адміністративно-правової галузі (стадії формування його складових) та провідної ролі громадянського суспільства у цих процесах;
- внесена пропозиція щодо визначення адміністративної правотворчості, яка за своїм змістом збігається зі стадією нормативного закріплення складових об’єкта адміністративного права;
- з’ясовані характерні особливості та сутність стадії безпосередньої реалізації компонентів об’єкта адміністративного права;
- сформоване визначення комунального управління як нового різновиду владно-управлінської діяльності та форми безпосереднього втілення у життя складових адміністративно-правового об’єкта;
удосконалено:
- визначення предмета адміністративного права, що має дворівневу побудову, та окреслення його меж серед інших, насамперед “управлінських” правових галузей;
- існуючі погляди на зміст і структурні особливості об’єкта адміністративно-правових відносин;
- систему критеріїв градації головних рис та видів відносин адміністративного права;
- визначення державного управління як основного різновиду владно-управлінської діяльності і владної форми, що використовується на третій стадії реалізації компонентів об’єкта адміністративного права;
набуло подальшого розвитку:
- дослідження сучасного етапу становлення адміністративного права України, відправною ознакою якого є еволюція даної правової галузі в умовах системного реформування;
- положення про необхідність переосмислення існуючого уявлення щодо суспільної цінності адміністративного права демократичної української держави;
- узагальнення характеристик тенденцій сучасного становлення та реформування інститутів адміністративної юстиції й адміністративної відповідальності та їх ролі у процесах безпосередньої реалізації складових об’єкта адміністративного права.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані та викладені в дисертаційному дослідженні положення, узагальнення, висновки і рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення для науки адміністративного права і практики застосування його норм.
Завдяки розробленим висновкам та пропозиціям відкривається перспективний напрямок наукового пізнання, який насамперед пов’язаний з новою категорією адміністративного права – його об’єктом. За цих умов постає реальна можливість поступової зміни чинної концепції вітчизняного адміністративного права, що поки базується на засадах первинності виконання завдань “регулювання суспільних відносин”, на нову і більш прийнятну схему “повної та своєчасної реалізації суспільних потреб та інтересів”, які лежать в основі зазначених відносин. Належна опора на вказану теоретичну конструкцію дозволить виробити і здійснити практичні кроки, спрямовані на помітне збагачення змісту підготовленого проекту Концепції реформування адміністративного права України.
Практичне значення одержаних результатів також полягає у можливості здійснення ефективної корекції заходів, передбачених Концепцією адміністративної реформи в Україні, що у свою чергу інтенсифікує процеси вдосконалення діючої вітчизняної владно-управлінської моделі. Також, використовуючи як відправну категорію об’єкт адміністративного права, суттєвим чином можливо поліпшити організацію та здійснення правотворчості у сфері виконання функцій владно-управлінської діяльності та адміністративно-правового захисту, виявити недоліки і причини деформації процесів реалізації тих чи інших груп суспільних потреб та інтересів, що забезпечуються адміністративно-правовими нормами, виробити нові, більш ефективні механізми їх втілення у життя.
Крім того, положення дисертації, теоретичні висновки, рекомендації та їх аргументація можуть використовуватися під час підготовки підручників та навчальних посібників, методичних матеріалів, у навчальному процесі під час викладання як загального курсу адміністративного права, так і відповідних спецкурсів, а також у науково-дослідній роботі.
Результати дисертаційного дослідження вже реалізуються у науковій роботі Національної академії внутрішніх справ України (акт впровадження від 25 лютого 2004 року), навчальному процесі і науково-дослідній діяльності Юридичної академії МВС України (акти впровадження від 23 квітня 2004 року), навчальному процесі Новомосковського відділення Міжрегіональної Академії управління персоналом (акт впровадження від 26 березня 2004 року), під час проведення лекційних, семінарських і практичних занять з курсів “Адміністративне право України”, “Адміністративна відповідальність” та “Адміністративний процес”.
Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації обговорені на засіданні кафедри адміністративного права Національної академії внутрішніх справ України. Основні положення, результати і висновки дисертації доповідались на семи наукових конференціях, зокрема: на Другій національній науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування” (м. Суми, 25-27 травня 2000 р.); науково-практичній конференції “Становлення і розвиток правової системи України” (м. Київ, 21 березня 2002 р.); Другій всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Українська Національна ідея – проблема відповідальності” (м. Львів, 16-17 травня 2002 р.); науково-практичній конференції “Адміністративна реформа в Україні: шлях до Європейської інтеграції” (м. Київ, 14-15 лютого 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми державотворення в умовах адміністративної реформи” (м. Запоріжжя, 11-12 квітня 2003 р.); Третій національній науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: стан і перспективи реформування” (м. Одеса, 23-25 травня 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми підвищення ефективності протидії нелегальному обігу наркотичних та психотропних речовин: вітчизняний та міжнародний досвід” (м. Дніпропетровськ, 17жовтня 2003 р.).
Публікації. Основні положення дисертації опубліковано в двадцяти трьох одноосібних наукових статтях (усі у фахових виданнях України за спеціальністю “Юридичні науки”), двох посібниках та монографії.

Список литературы

ВИСНОВКИ

За результатами дослідження проблем предмета та об’єкта адміністративного права України в умовах проведення системних реформ нами зроблені такі висновки:
1. Процес становлення адміністративного права України складається з трьох основних етапів. Перший – (етап царської Росії) відбувався з кінця ХІХ століття до 1917 року, на ньому розпочався розвиток вітчизняного адміністративного права як самостійної правової галузі та юридичної науки. Другий етап (радянський) тривав у період 1917-1991 рр. і характеризувався жорсткими ідеологічними рамками існування адміністративного права, що зумовило штучне звуження предмета правового регулювання цієї галузі, який обмежувався лише відносинами державного управління. З грудня 1991 року розпочався новий (третій етап) в історії вітчизняного адміністративного права, який характеризується двома важливими аспектами. По-перше, адміністративне право України з набуттям нашою державою незалежності почало розвиватися переважно на базі власних наукових шкіл. По-друге, змінився вектор стратегічного розвитку цієї важливої правової галузі, сутність якого чітко викладено в нормах ст. 3 Конституції України, які проголошують, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
2. Проблему суспільної цінності сучасного адміністративного права України (аксіологічний аспект) можна розглядати з двох визначальних позицій. Перша пов’язана з місцем і роллю адміністративного права у вітчизняній правовій системі, друга характеризується змістом основних завдань, що покладаються на цю правову галузь як на один з головних правових інструментаріїв регулювання соціально-управлінських процесів у суспільстві. Адміністративне право займає ключове положення у фундаменті правової системи України, відіграє провідну роль у процесах регулювання владно-управлінських відносин, його небезпідставно вважають визначальним для інших управлінських правових галузей (насамперед, це фінансове та земельне право). Стратегічна мета адміністративного права досягається виконанням його головних завдань. Першим з них можна вважати здійснення правового регулювання суспільних відносин щодо забезпечення прав і обов’язків людини під час реалізації публічних потреб в рамках владно-управлінської діяльності, що охоплюється предметом адміністративного права. Другим головним завданням адміністративного права є виконання функцій правової охорони вказаних вище відносин, а також регулятивних відносин інших галузей права, передусім “управлінських”.
3. Система груп однорідних суспільних відносин регулятивного та охоронного, матеріального і процесуального характеру, в яких реалізуються права, свободи і обов’язки учасників владно-управлінської діяльності, або адміністративно-правового захисту складають зміст оновленого визначення предмета адміністративного права. Поза межами предмета адміністративного права виникають і функціонують регулятивні, матеріальні владно-управлінські відносини, об’єкт яких пов’язаний із земельними або фінансовими ресурсами.
4. Внутрішня побудова об’єкта адміністративно-правових відносин характеризується дворівневою конструкцією, допоміжна частка якої пов’язана з поведінкою суб’єктів зазначених відносин, а основний рівень утворюють загальні потреби та інтереси, що реалізуються за допомогою норм адміністративного права.
5. Система основних властивостей відносин адміністративного права повинна утворюватись з десяти рис. Перша – стосується сфери, в якій виникають (складаються) дані відносини; друга – визначає обов’язкову присутність у ролі однієї зі сторін органу, наділеного владно-управлінськими повноваженнями; третя – вказує на умови виникнення зазначених відносин; четверта риса визначає характер стосунків між учасниками цих відносин; п’ята – стосується проблем відповідальності перед державою за порушення вимог норм адміністративного права; шоста – визначає порядок розв’язання спорів між учасниками адміністративно-правових відносин; сьома – полягає в тому, що відносини адміністративного права мають власний, характерний тільки для них об’єкт; восьма – розкриває їх багатовекторне функціональне призначення – регулятивне та охоронне; дев’ята – стосується високого ступеня інтегрованості відносин адміністративного права з іншими управлінськими правовідносинами; десята риса розкриває особливості змісту їхніх динамічних властивостей (присутність як матеріальних, так і процесуальних правових відносин).
6. Серед численних критеріїв класифікації адміністративно-правових відносин найбільш характерними є три: перший – визначає функціональне призначення окремих груп адміністративно-правових відносин (поділяє їх на два види – регулятивні та охоронні); другий – особливості змісту динамічних властивостей (матеріальні і процесуальні); третій – характер зв’язків між їх сторонами (вертикальні, горизонтальні і так звані діагональні).
7. В основі архітектоніки предмета адміністративного права лежить поділ даних правових відносин за функціональним призначенням. Відповідно до нього схема конструкції предмета адміністративного права складається з двох рівнів. Перший рівень формують відносини владно-управлінської діяльності, другий – відносини адміністративно-правового захисту. Кожна з даних груп суспільних відносин утворюється на підставі адміністративно-правових норм, що складають окремі підгалузі адміністративного права. Спільною характерною особливістю відносин обох складових предмета адміністративного права є те, що вони перебувають в умовах процесу інтенсивного формування, спричиненого як перехідним етапом розвитку адміністративного права України, так і проведенням системних реформ у нашій державі.
8. У межах дії публічного права адміністративне право відіграє роль провідної галузі права (подібна роль у системі приватного права відведена цивільному праву). Воно забезпечує реалізацію різноманітних публічних і приватних потреб та інтересів шляхом виконання функцій владно-управлінської діяльності та адміністративно-правового захисту.
9. Дотепер, за класичними канонами теорії права первинною або відправною категорією, з якої починалося вивчення будь-якої галузі права, вважався предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, що підлягають нормативно-правовій регламентації. Таке положення виглядає цілком логічним, якщо дотримуватись застарілих філософських постулатів про беззаперечну первинність матеріального над ідеальним.
Тільки гармонійне поєднання ідеального і матеріального в структурі права, тільки усвідомлення їх рівновеликого значення допоможе відійти від старої і виробити нову схему концепції вітчизняного права, за якою роль первинного елемента (категорії) належить не предмету, а об’єкту права, який утворюють групи різноманітних суспільних потреб та інтересів, що мають або повинні мати відповідну правову регламентацію.
10. Враховуючи загальні характеристики адміністративного права, а саме його належність до фундаментальних галузей права, високе місце в системі публічного права, складну архітектонічну побудову цієї правової галузі, під об’єктом адміністративного права пропонується розуміти систему однорідних суспільних потреб та інтересів, реалізація яких здійснюється у межах владно-управлінської діяльності або адміністративно-правового захисту і потребує відповідної нормативно-правової регламентації.
11. Дослідження об’єкта адміністративного права неможливе в статичних умовах, бо потреби та інтереси, що складають його зміст, перебувають у постійному стані своєї реалізації.
Реалізація компонентів вказаного основного елемента адміністративного права – це доволі тривалий і складний за своїм змістом алгоритм дій, які мають відповідну видову градацію і розглядаються в умовах щонайменше трьох стадій (формування, нормативного закріплення та безпосередньої реалізації складових адміністративно-правового об’єкта).
12. Під час першої стадії реалізації об’єкта адміністративного права відбувається формування його складових. Здійснюється узагальнення окремих груп потреб та інтересів з поступовим набуттям ними ознак публічності шляхом фіксування їх засад у програмних документах політичних партій (блоків партій), які спочатку претендують, а потім виконують роль законодавчих реалізаторів цих сформованих часток адміністративно-правового об’єкта шляхом внесення пропозиції правотворчої ініціативи щодо втілення їх у життя.
Повноцінне і якісне формування змісту об’єкта адміністративного права, як і об’єктів інших правових галузей, перебуває у прямій залежності від ступеня розвитку інститутів громадянського суспільства. Чим вище зазначений показник, тим більше шансів отримати повні та своєчасні результати визначення кола тих потреб та інтересів, які потребують своєї реалізації за допомогою адміністративно-правових норм.
Формування об’єкта адміністративного права потрібно розглядати як постійний процес, під час якого виникають, змінюються або ліквідуються окремі групи потреб та інтересів, реалізація яких потребує адміністративно-правової регламентації. У преважній більшості випадків формування об’єкта адміністративно-правової галузі зводиться до корекції окремих складових цієї категорії, дана корекція здійснюється нерівномірно по відношенню до певних груп публічних потреб та інтересів виходячи з існування відповідної суспільної необхідності.
Складові об’єкта адміністративного права України формуються в масштабах трьох владних рівнів – загальнодержавного, регіонального та місцевого. Кожному з цих рівнів властиві окремі особливі ознаки.
13. Після виникнення юридичного мотиву та вироблення правотворчої ініціативи щодо необхідності подальшого нормативного закріплення підготовленої нової складової об’єкта адміністративного права завершується стадія формування і розпочинається друга стадія реалізації даної правової категорії – стадія нормативного закріплення об’єкта адміністративно-правової галузі. На відміну від попередньої стадії, провідна роль у цих процесах поступово переходить від інститутів громадянського суспільства до структур правової держави.
Як перша або як і третя стадія реалізації адміністративно-правових потреб та інтересів, друга стадія характеризується своєю безперервністю, одночасно чи з певним інтервалом можуть набувати відповідну нормативно-правову регламентацію численні групи сформованих складових об’єкта адміністративного права. Усе це відбувається у рамках продовження процесів правоутворення, але вже на більш конкретизованому рівні – рівні основних стадій (етапів) адміністративної правотворчості. Саме на них розпочинається процес матеріалізації сформованих складових об’єкта права (у нашому випадку адміністративного права), який має закінчуватись їх закріпленням у відповідних галузевих правових нормах.
Адміністративну правотворчість слід розглядати як продовження генезису окремих адміністративно-правових груп потреб та інтересів, входженням їх на новий рівень своєї еволюційної ходи.
Указана діяльність – це загальне, родове поняття, яке за юридичною силою адміністративно-правових актів, що утворюються, поділяється на два види: адміністративну законотворчість та адміністративну підзаконну нормотворчість.
14. Завершальна стадія реалізації об’єкта адміністративного права, у порівнянні з двома попередніми стадіями – формування та нормативного закріплення складових адміністративно-правового об’єкта, є найбільш “матеріалізованою”, бо основу її змісту утворюють адміністративні правовідносини (в той же час необхідно зазначити, що за певних обставин реалізація об’єкта адміністративного права може відбуватись без виникнення відповідних правовідносин, наприклад, належне дотримання забороняючих адміністративно-правових норм не призводить до появи деліктних правовідносин).
Одна з головних особливостей третьої стадії полягає у тому, що вона є кульмінаційною для процесів реалізації вже сформованих і нормативно закріплених адміністративно-правових потреб та інтересів. Дану стадію можна визначити як вирішальну насамперед тому, що: а) за результатами її здійснення можна дати об’єктивну оцінку втіленню у життя тих чи інших складових об’єкта адміністративного права; б) визначити їх повноту та своєчасність; в) побачити ті прогалини та недоліки, які є характерними для діяльності владних структур у цих процесах; г) виробити та вжити дієвих заходів щодо поліпшення реалізації окремих складових об’єкта адміністративно-правової галузі.
15. Співвідношення змісту зазначеної стадії та предмета адміністративного права свідчить про їх значну обопільну залежність. Так, адміністративно-правові відносини, що утворюють зміст третьої стадії, якби накладаються на суспільні відносини, які визначають зміст предмета адміністративного права, покриваючи при цьому більшість поля його дії. Іншу – “відкриту” частину утворюють суспільні відносини, які об’єктивно існують, але тимчасово залишаються поза адміністративно-правовим регулюванням, і тому не охоплюються стадією безпосередньої реалізації об’єкта адміністративного права. Таким чином, зміст вказаної стадії значно збігається зі змістом категорії “предмет адміністративного права”, однак при цьому не співпадає з ним.
16. Існують дві головні владні форми (свого роду “мегаформи”), за допомогою яких здійснюється безпосередня реалізація складових об’єкта адміністративного права: владно-управлінська діяльність та адміністративно-правовий захист.
Владно-управлінську діяльність та адміністративно-правовий захист у загальному значенні можна розглядати як різновиди владної діяльності, а під час здійснення процесів, що характеризують третю стадію реалізації складових об’єкта адміністративного права – також як владні форми безпосереднього втілення у життя потреб та інтересів, які мають адміністративно-правову регламентацію.
17. Зміст владно-управлінської діяльності не є моноструктурним і у свою чергу поділяється на два підвиди – державне та комунальне управління.
Адміністративно-правовий захист теж можна вважати комплексною формою владної діяльності, яка складається з адміністративної відповідальності та адміністративної юстиції. На відміну від владно-управлінської діяльності, здійснення адміністративно-правового захисту безпосередньо пов’язане з виконанням охоронної функції адміністративного права.
18. Державне управління продовжує відігравати одну з важливіших та унікальних соціальних ролей. За умови визнання первинності об’єкта адміністративного права під державним управлінням пропонується вважати особливу, універсальну діяльність держави, основну складову владно-управлінської діяльності, що має підзаконний характер і здійснюється у межах усіх владних рівнів уповноваженими на те державно-владними суб’єктами відповідно до визначених засад внутрішньої та зовнішньої політики з метою забезпечення повної, всебічної та своєчасної реалізації суспільних потреб та інтересів, що мають або повинні мати відповідну нормативно-правову регламентацію.
19. Управлінська діяльність органів місцевого самоврядування відзначається значною схожістю з державним управлінням (насамперед це владно-управлінська діяльність, що спрямована на повне та своєчасне втілення у життя суспільних потреб та інтересів) і водночас характеризується окремими, власними ознаками, за допомогою яких її можна розглядати як окремий, самостійний різновид владно-управлінської діяльності.
Під комунальним управлінням пропонується розуміти універсальний, недержавний різновид владно-управлінської діяльності, що має підзаконний характер і здійснюється у межах місцевого владного рівня уповноваженими на те суб’єктами органів місцевого самоврядування відповідно до затверджених програм соціально-економічного розвитку певного села, селища або міста з метою забезпечення повної, усебічної та своєчасної реалізації потреб та інтересів територіальної громади, що мають або повинні мати відповідну нормативно-правову регламентацію.
Комунальне управління, порівняно з державним управлінням, є більш демократичним різновидом владно-управлінської діяльності, воно максимально наближує владу до потреб пересічних представників територіальної громади, забезпечуючи тим самим існування міцного зворотного зв’язку між ними.
20. Другою комплексною формою безпосереднього втілення у життя складових об’єкта адміністративного права є адміністративно-правовий захист.
Порівняно з формами владно-управлінської діяльності (державним та комунальним управлінням), які втілюють у життя однорівневі складові об’єкта адміністративно-правової галузі – різновиди адміністративно-правового захисту (адміністративна юстиція та адміністративна відповідальність) реалізують складні за своїми конструкціями групи об’єкта адміністративного права, перший шар яких утворюють потреби та інтереси, що залишились невтіленими внаслідок порушення виконання регулятивних функцій, а другий – складові захисного призначення, реалізація яких обумовлює поновлення деформованого формату здійснення зазначених вище (насамперед владно-управлінських) функцій.
Групи потреб та інтересів, що набувають своєї реалізації у процесі виконання функцій адміністративно-правового захисту, повинні забезпечувати вчасне та ефективне реагування з боку відповідної владної структури на факт порушеного права чи скоєного проступку.
Незважаючи на однакову захисну спрямованість різновидів адміністративно-правового захисту, кожен з них має власні юрисдикційні особливості та характерні правові підстави використання своїх засобів, що обумовлює потребу їх окремого розгляду.
21. В умовах продовження системних реформ в Україні необхідно критично підійти до традиційної концепції адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, яка забезпечує високі позитивні результати лише за наявності та функціонування розвинутих інститутів громадянського суспільства і правової держави. У перехідний період розвитку, який зараз переживає наша держава, зазначена вище конструкція адміністративно-правового регулювання має трансформуватись у модель адміністративно-правового забезпечення, в основі якої закладений процес реалізації такої категорії, як об’єкт адміністративного права. Даний підхід дозволить впровадити новий і більш досконалий механізм втілення у життя нагальних для суспільства груп потреб та інтересів шляхом поліпшення процесів їх формування, нормативного закріплення і обрання оптимального варіанту їх безпосередньої реалізації.

СПИСОК ВКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. Прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Декларація про державний суверенітет України: Затв. Постановою Верховної Ради УРСР від 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 190. – № 31. – Ст. 429.
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984, додаток до № 51. – Ст.1122 ( з наступними змінами та доповненнями ).
4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 461.
5. Кримінально-процесуальний кодекс України: Затв. Законом від 28 грудня 1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст.15 ( з наступними змінами та доповненнями ).
6. Кримінальний кодекс України від 1 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст.131.
7. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. – К.: Атіка, 2002. – 95 с.
8. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 29. – Ст.1291.
9. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р.// Урядовий кур’єр. – 2002. – 6 березня.
10. Господарський кодекс України від 16 січня 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 462.
11. Про міліцію. Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20 (з наступними змінами та доповненнями).
12. Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 249 ( з наступними змінами та доповненнями ).
13. Про свободу совісті та релігійні організації. Закон Україні від 23 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 25. – Ст. 288.
14. Про всеукраїнській та місцеві референдуми. Закон України від 3 липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 33. – Ст. 443.
15. Про правонаступництво України. Закон України від 12 вересня 1991р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – Ст. 617.
16. Про прокуратуру. Закон України від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793 ( з наступними змінами та доповненнями ).
17. Про Службу безпеки України. Закон України від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 382.
18. Про приватизацію державного майна. Закон України від 4 березня 1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 348.
19. Про приватизаційні папери. Закон України від 6 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 352.
20. Про об’єднання громадян. Закон України від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
21. Про приватизацію державного житлового фонду. Закон України від 19 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36. – Ст. 524.
22. Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон. Закон України від 13 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 50. – Ст. 676.
23. Про загальнообов’язкове пенсійне страхування. Закон України від 9 липня 2003 р. // Урядовий кур’єр. – 2003. – 14 серпня.
24. Про державну службу. Закон України від 15 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
25. Про адвокатуру. Закон України від 19 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62.
26. Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні. Закон України від 26 січня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 13. – Ст. 110.
27. Про Антимонопольний комітет України. Закон України від 26 листопада 1993. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 50. – Ст. 472.
28. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів. Закон України від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 50.
29. Про державну податкову службу. Закон україни від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1994. - № 15. – Ст.84 (з наступними змінами та доповненнями ).
30. Регламент Верховної Ради України. Постанова Верховної Ради України від 27 липня 1994 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 330 ( з наступними змінами та доповненнями ).
31. Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі. Закон України від 1 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 52. – Ст. 455.
32. Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку. Закон України від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 4. – Ст. 18.
33. Про екологічну експертизу. Закон України від 9 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 8. – Ст.54.
34. Про зв’язок. Закон України від 16 травня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 20. – Ст. 143.
35. Про боротьбу з корупцією. Закон України від 5 жовтня 1995 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Ст. 266.
36. Про звернення громадян. Закон України від 2 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
37. Про Конституційний Суд України. Закон України від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272.
38. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні. Закон України від 30 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 51. – Ст. 292.
39. Про відповідальність підприємств, установ і організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину. Закон України від 5 грудня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 7. – Ст. 58.
40. Про місцеве самоврядування в Україні. Закон України від 20 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
41. Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України. Закон України від 18 липня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 45. – Ст. 284.
42. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації. Закон України від 23 вересня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 49. – Ст. 299.
43. Про професійних творчих працівників та творчі спілки. Закон України від 17 жовтня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 52. – Ст. 312.
44. Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Закон України від 23 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст. 99.
45. Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів. Закон України від 11 січня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998.– № 3-4. – Ст. 15.
46. Про Центральну виборчу комісію. Закон України від 17 грудня 1997 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 5. – Ст. 17.
47. Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Закон України від 17 лютого 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 6-7. – Ст. 24.
48. Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності. Закон України від 3 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 34. – Ст. 228.
49. Про столицю України – місто-герой Київ. Закон України від 15 січня 1999 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 11. – Ст. 79.
50. Про альтернативну ( невійськову ) службу. Закон України в редакції від 24 березня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 15. – Ст. 86.
51. Про місцеві державні адміністрації. Закон України від 9 квітня 1999р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20-21. – Ст.190.
52. Про ратифікацію Гарантійної угоди між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку. Закон України від 13 травня 1999р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22-23. – Ст. 203.

53. Про концесії. Закон України від 16 липня 1999 р. // Відомості Верховної
Ради України. – 1999. – № 41. – Ст. 372.
54. Про Вищу раду юстиції. Закон України від 15 січня 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 6. – Ст. 206 ( з наступними змінами та доповненнями ).
55. Про Раду національної безпеки і оборони України. Закон України від 5 березня 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13. – Ст. 482.
56. Про молодіжні та дитячі громадські організації. Закон України від 1 грудня 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 51. – Ст. 1870.
57. Про вибори Президента України. Закон України в редакції від 18 березня 2004 р. // Урядовий кур’єр. – 2004. – 6 квітня.
58. Про Національний банк України. Закон України від 20 травня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 24. – Ст. 1087.
59. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності. Закон України від 15 вересня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 45. – Ст. 397.
60. Про правовий режим надзвичайного стану. Закон України від 16 березня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 15. – Ст. 588.
61. Про правовий режим воєнного стану. Закон України від 6 квітня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 17. – Ст. 691.
62. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії. Закон України від 5 жовтня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 44. – Ст. 1876.
63. Про Збройні Сили України. Закон України в редакції від 5 жовтня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 44. – Ст. 1878.
64. Про службу в органах місцевого самоврядування. Закон України від 7 червня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 26. – Ст. 1151.
65. Про органи самоорганізації населення. Закон України від 11 липня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 32. – Ст. 1419.
66. Про політичні партії в Україні. Закон України від 5 квітня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 17. – Ст.728 (з наступними змінами і доповненнями).
67. Про банки і банківську діяльність. Закон України від 7 грудня 2000 р. // Урядовий кур’єр. – 2001. – 17 січня.
68. Про громадянство України. Закон України від 18 січня 2001р.// Офіційний вісник України. – 2001. – № 9. – Ст. 342.
69. Про вибори народних депутатів України. Закон України від 18 жовтня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 44. – Ст.1953.
70. Про судоустрій України. Закон України від 7 лютого 2002 р. // Урядовий кур’єр. – 2002. – 27 березня.
71. Про вищу освіту. Закон України від 17 січня 2002 р. // Урядовий кур’єр. – 2002. – 15 травня.
72. Про інноваційну діяльність. Закон України від 4 липня 2002 р. // Урядовий кур’єр. – 2002. – 7 серпня.
73. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Закон України від 28 листопада 2002 р. // Урядовий кур’єр. – 2002. – 11 грудня.
74. Про Державний бюджет України на 2003 рік. Закон України від 26 грудня 2002 р. // Урядовий кур’єр. –2003. – 10 січня.
75. Про відповідальність за повітряні перевезення пасажирів через державний кордон без належних документів. Закон України від 10 січня 2002 р. // Урядовий кур’єр. – 2002. – 13 березня.
76. Про ветеринарну медицину. Закон України в редакції від 15 листопада 2001 р. // Урядовий кур’єр. – 2002. – 26 червня.
77. Про зерно та ринок зерна в Україні. Закон України від 4 липня 2002 р. // Урядовий кур’єр. – 2002. – 31 липня.
78. Про внесення змін до статті 12 Закону України “Про зв’язок”. Закон України від 20 лютого 2003 р. // Урядовий кур’єр. – 2003. – 20 березня.
79. Про основи національної безпеки України. Закон України від 19 червня 2003 р. // Урядовий кур’єр. – 2003. – 30 липня.
80. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності. Закон України від 11 вересня 2003 р. // Урядовий кур’єр. – 2003. – 22 жовтня.
81. Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств і інших органів виконавчої влади. Указ Президента України від 3 жовтня 1992 р. // Урядовий кур’єр. – 1992. – 10 жовтня (з наступними змінами та доповненнями).
82. Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення. Указ Президента України від 19 березня // Урядовий кур’єр. – 1997. – 23 березня.
83. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності. Указ Президента від 10 червня 1997 р. // Урядовий кур’єр. – 1997. – 16 червня.
84. Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України. Указ Президента України від 30 грудня 1997 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 2. – Ст. 47.
85. Про Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи. Указ Президента України від 7 липня 1997 р. // Урядовий кур’єр. – 1997. – 12 липня.
86. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні. Указ Президента України від 22 липня 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 21. – Ст. 943.
87. Про Положення про Вищу атестаційну комісію України. Указ Президента України від 25 лютого 1999 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 9. – Ст. 324.
88. Про систему центральних органів виконавчої влади. Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 50. – Ст. 2434.
89. Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади. Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 50. – Ст. 2435.
90. Про склад Кабінету Міністрів України. Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 50. – Ст. 2436.
91. Про підвищення ефективності системи державної служби. Указ Президента України від 11 лютого 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 7. – Ст.263.
92. Про державну підтримку місцевого самоврядування. Указ Президента України від 30 серпня 2001 р.// Офіційний вісник України. – 2001. – № 36. – Ст.1658.
93. Про затвердження комплексної цільової програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки. Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 17.
94. Про утворення місцевої міліції. Указ Президента України від 22 січня 2001 р. // Урядовий кур’єр . – 2001. – 25 січня.
95. Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян. Указ Президента України від 18 лютого 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 8. – Ст. 331.
96. Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні. Указ Президента України від 29 травня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 22. – Ст. 985.
97. Питання організації проведення в Україні адміністративної реформи. Указ Президента України від 21 липня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 30. – Ст. 1358.
98. Питання комісії зі сприяння розвитку громадянського суспільства. Указ Президента України від 7 жовтня 2002 р. // Урядовий кур’єр. – 2002. – 16 жовтня.
99. Про деякі заходи щодо оптимізації керівництва в системі центральних органів виконавчої влади. Указ Президента України від 26 травня 2003 р. // Урядовий кур’єр. – 2003. – 28 травня.
100. Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. // ЗПУ України. – 1993. – № 6. – Ст. 109.
101. Про затвердження Типового регламенту місцевої державної адміністрації. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 50. – Ст. 2456.
102. Про урядові комітети. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 7. – Ст. 283.
103. Про упорядкування структури місцевих державних адміністрацій. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 травня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 20. – Ст. 835.
104. Про затвердження Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 24. – Ст. 994.
105. Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним. Постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 17. – Ст. 747.
106. Про функціональні повноваження Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єра України, віце-прем’єр-міністрів України. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 28. – Ст. 1246.
107. Про віднесення посад органів місцевого самоврядування до відповідних категорій посад. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 44. – Ст. 1984.
108. Про недоліки у роботі окремих органів виконавчої влади і забезпечення продовольчої безпеки та заходи щодо стабілізації ринку основних продовольчих товарів: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 липня 2003 р. // Урядовий кур’єр. – 2003. – 29 липня.
109. У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини другої статті 12 закону України “ Про місцеві державні адміністрації ” (справа про поєднання посади в місцевій державній адміністрації з мандатом депутата місцевої ради): Рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 50. – Ст. 2238.
110. Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів: Наказ МВС України № 822 від 21 серпня 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 42. – Ст. 1574.

111. Авер’янов В.Б. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування // Право України. – 1998. – № 8. – С. 8-13.
112. Авер’янов В.Б. Актуальні завдання реформування адміністративного права // Право України. – 1999. – № 8. – С. 8-11.
113. Авер’янов В.Б. Реформування українського адміністративного права: черговий етап // Право України. – 2000. – № 7. – С.6-9.
114. Авер’янов В.Б. Адміністративна реформа і правова наука // Право України. – 2002. – № 3. – С.20 -27.
115. Авер’янов В.Б. Реформування українського адміністративного права: ґрунтовний привід для теоретичної дискусії // Право України. – 2003. – № 5. – С.117-119.
116. Авер’янов В.Б. Система органів виконавчої влади: проблеми реформування у світлі конституційних вимог // Право України. – 2003. – № 9. – С.24-30.
117. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления