Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина

Краткое описание

ВСТУП ............................................................................................................. 4
РОЗДІЛ 1
ПРАВА ТА СВОБОДИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА, ЇЇ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ТА СПОСОБИ ЗАХИСТУ ……………………………………………………………………

17
1.1. Система прав та свобод людини і громадянина ................................... 17
1.2. Адміністративно-правовий статус прав та свобод людини і громадянина ..........................................................................................
62
1.3. Поняття адміністративно-правових способів захисту прав людини і громадянина...........................................................................................
85
РОЗДІЛ 2
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ГРОМАДЯН НА ОСКАРЖЕННЯ ...............
114
2.1. Зміст і функції конституційного права громадян на оскарження..... 114
2.2. Реалізація конституційного права громадян на оскарження ........... 130
РОЗДІЛ 3
СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ТА НАГЛЯД ПО ЗАХИСТУ ПРАВ ТА СВОБОД ГРОМАДЯН ....................................................................................
148
3.1. Правова природа судового контролю та нагляду .............................. 148
3.2. Поняття інституту адміністративної юстиції ..................................... 165
3.3. Правова основа адміністративного судочинства ............................... 196
3.4. Принципи і процесуальний порядок вирішення судами публічно-правових спорів ……………………………………………………….
215
РОЗДІЛ 4
ФУНКЦІЇ ПРОКУРАТУРИ ПО ЗАХИСТУ ПРАВ ТА СВОБОД ГРОМАДЯН .....................................................................................................

248
4.1. Нагляд прокуратури як спосіб захисту прав та свобод громадян .... 248
4.2. Представництво прокурором інтересів громадян в адміністративному судочинстві ...........................................................
278
РОЗДІЛ 5
ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ ПРАВ ТА СВОБОД ГРОМАДЯН ........................
300
5.1. Конституційно-правові гарантії прав та свобод громадян ............... 300

5.2. Адміністративний контроль та нагляд як адміністративно - правові гарантії прав та свобод громадян …......................................
323
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ................................................................................. 355
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....................................................... 365

ВСТУП

Актуальність теми. Відповідно до ст. 2 Конституції України людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в України найвищою соціальною цінністю. Означене Конституційне положення визначає один із найважливіших напрямів діяльності держави в сучасних умовах.
Україна, будучи членом ООН, Ради Європи, інших міжнародних організацій, чітко виконує зобов’язання по міжнародних договорах, в тому числі й тих, що мають безпосереднє відношення до прав та свобод людини і громадянина. В державі проводиться робота щодо вдосконалення чинного законодавства, приведення його у відповідність з міжнародними стандартами, тим самим створюється необхідна система права демократичного суспільства.
Крім того, передбачено створення механізму організаційного забезпечення адміністративної реформи, який би охоплював головні складові адміністративних перетворень. Наявність такого механізму має важливе значення саме тому, що через економічні, соціальні, правові реформи пройшли всі цивілізовані країни. Ефективність їх проведення забезпечувалося спеціально створеними державними структурами.
В Україні Указом Президента від 22 липня 1998 року “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” (зі змінами і доповненнями)1 передбачено, що Державна комісія по проведенню в Україні адміністративної реформи продовжуватиме роботу щодо розроблення концептуальних положень проведення адміністративної реформи.
Правову основу адміністративної реформи становлять Конституція та закони України, які визначають статус центральних і місцевих органів виконавчої влади, систему адміністративно-територіального устрою та організацію місцевого самоврядування. Для забезпечення реалізації положень Концепції адміністративної реформи в Україні передбачено підготовку інших концепцій, програм, законів України.
На виконання положень Концепції адміністративної реформи, затвердженої Президентом України, прийнято ряд нормативних актів. Серед них особливе місце займають ті, що спрямовані на реформування системи та структури центральних органів виконавчої влади. Це Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. “Про систему центральних органів виконавчої влади” та “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 р.
Процеси, що відбуваються в Україні складні і неоднозначні, вони потребують реформування всіх галузей і інститутів у системі права для досягнення основної мети – захисту прав та свобод людини і громадянина.
Безсумнівне значення та актуальність указаних проблем обумовили їх дослідження кращими представниками світової науки з різних країн. Свого часу Ш. Монтеск’є говорив: “Несправедливість, яка допущена щодо однієї особи, загрожує всім”.
Розробка питань адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина є одним із перспективних напрямів комплексного дослідження правового статусу громадян в цілому. Їх визначення має, у відповідній мірі, і міждисциплінарне значення, оскільки норми адміністративного права обслуговують норми інших галузей права – екологічного, земельного, трудового, підприємницького, цивільного та інших, що також свідчить про актуальність теми дослідження.
Актуальність дослідження проблеми адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина обумовлюється й необхідністю підвищення рівня правової культури населення, а також зміною правової свідомості, юридичного мислення працівників правовстановлюючих і правозастосовуючих органів в Україні, формуванням у них позицій пріоритетності забезпечення прав та свобод людини і громадянина нормами адміністративного права.
Соціальні, політичні, правові зміни, що відбулися в Україні, диктують необхідність нових поглядів на проблематику адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина відповідно до тих стандартів, принципів і норм, що відпрацьовані світовим співтовариством. Сьогодні зростає вплив міжнародних норм, принципів і стандартів міжнародного права на становлення, удосконалення і розвиток національної системи права, в тому числі і адміністративного права.
З урахуванням цих обставин слід вирішувати питання правового забезпечення прав громадянина, які перебувають у полі зору вчених-правознавців. Разом з тим, з часу проголошення незалежності України комплексні дослідження проблематики адміністративно-правового захисту прав та свобод людини і громадянина на дисертаційному і монографічному рівнях не проводилися.
Вказане свідчить про актуальність і необхідність широких узагальнень, систематизації і аналізу зібраного адміністративною та іншими юридичними науками емпіричного і теоретичного матеріалу, оцінки напрямків і тенденцій, що мають місце, обґрунтування на цій підставі пропозицій щодо вирішення проблеми адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина. Зазначені обставини й обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Розгляд питань взаємовідносин громадян і державних органів, підприємств, установ, організацій, їх посадових осіб в адміністративно-правовій сфері так або інакше був предметом уваги теоретиків права, вчених-адміністративістів, представників інших сфер правової науки.
Встановлені Конституцією України основоположні права та свободи спрямовані на створення і забезпечення умов для нормальної життєдіяльності особи. У Конституції також установлені гарантії їх реалізації. Але наявність даних прав і свобод у нормативно-правовому акті вищої юридичної сили не є показником їх реальності. Здійснювана в Україні адміністративно-правова реформа спрямована на формування демократичної, соціальної, правової держави, де гідність людини, її права, свободи і законні інтереси, справедливість є основними цінностями. Згідно з Концепцією реформи адміністративного права її головною метою є найновіше забезпечення конституційних засад організації державної влади, принципу верховенства права, гуманістичних вимог щодо діяльності держави.
Аспекти адміністративно-правового статусу громадян і безпосередньо адміністративно-юрисдикційні, одержали досить значне відображення в науковій літературі. Цим питанням присвячені дисертаційні дослідження, монографії, розділи підручників, навчальні посібники, статті, замітки в юридичних періодичних виданнях.
Слід відмітити вагомий вклад у розробку зазначених проблем української правової наукової школи, теоретичні дослідження таких вчених-правознавців як В.Б. Авер’янов, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, А.С. Васильєв, І.П. Голосніченко, В.М. Горшеньов, Р.А. Калюжний, Л.В. Коваль, А.Т. Комзюк, В.В. Копейчиков, Н.Р. Ніжник, В.Ф. Опришко, М.Ф. Орзіх, О.І. Остапенко, В.П. Пєтков, Р.С. Павловський, В.О. Прилуцький, Л.М. Рабінович, В.М. Самсонов, О.Д. Святоцький, В.О. Селіванов, В.В. Стефанюк, М.М. Тищенко, Ф.Д. Фіночко, О.М. Якуба. Їхні праці в значній мірі сприяли розвитку нормативно-правової бази в даному напрямку. Зусиллями цих науковців сформовано адміністративно-правовий режим громадянина України.
Наукові праці перерахованих вчених-правознавців без сумніву мають важливу практичну і наукову цінність, висновки та рекомендації, що містяться в них служать вдосконаленню законодавства, правозастосовчої практики. Але на сьогодні на дисертаційному рівні відсутні роботи, присвячені комплексному аналізу адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина, вивченню їх загальних проблем як правового явища. Необхідно сказати, що окремі питання адміністративно-правових способів захисту прав та свобод громадян раніше вивчалися через призму законодавства Радянського Союзу і на даний час в більшості своїй запропоновані зауваження та висновки втратили актуальність. Тому дослідження адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина в Україні в контексті вимог сьогоднішнього дня є необхідним і актуальним, як з точки зору теоретичної, так і практичної.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України та виконана у відповідності із планами наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України і Національного університету внутрішніх справ України. Крім того, обраний напрям роботи відповідає Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженій Указом Президента України від 22.07.1998 року, Програмі розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням, схваленій колегією МВС України 16 грудня 1999 року., Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001 – 2005 р.р., затвердженій Указом Президента України від 25 грудня 2000 року.
Мета і завдання дослідження. Метою є комплексний аналіз актуальних наукових питань формування законодавчого забезпечення і реалізації адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина, визначення напрямків їх дослідження і оптимізації, обґрунтування рекомендацій по удосконаленню діючого адміністративного законодавства з урахуванням нових політичних , культурних, правових та економічних відносин.
Відповідно до мети дисертаційного дослідження в роботі вирішуються такі завдання:
- систематизації конституційних прав та свобод людини і громадянина, як базового критерію щодо визначення адміністративно-правових способів її захисту;
- виявлення особливостей адміністративно-правового статусу прав та свобод людини і громадянина через призму властивих йому принципів;
- визначення поняття та системи адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина;
- аналізу змісту і функцій конституційного права громадян на оскарження, його ролі в системі суспільних відносин на території держави;
- дослідження процесу реалізації конституційного права громадян на оскарження у його взаємовідносинах з підприємствами, установами, організаціями і посадовими особами;
- визначення правової природи судового контролю та нагляду, через порівняння його особливостей, відмінностей і специфіки правового регулювання;
- аналізу інституту адміністративної юстиції, меж та мети її дії;
- розгляду правової основи адміністративного судочинства як самостійного інституту адміністративно-процесуального права, із вказівкою на основні його відмінності від цивільного, позовного проводження;
- аналізу принципів адміністративного судочинства, що відображають його специфіку, а також норм цивільного і адміністративного права, що мають бути покладені в основу адміністративно-процесуального кодексу України;
- дослідження прокурорсько-наглядової діяльності по забезпеченню прав та свобод громадян;
- виявлення особливостей правового регулювання представницької функції прокурора в адміністративному судочинстві;
- аналізу конституційно-правових гарантій прав та свобод людини і громадянина, особливостей їх впливу на адміністративно-правові способи захисту прав та свобод громадян;
- розгляду специфіки адміністративного контролю і нагляду як гарантій прав та свобод громадян.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у процесі захисту прав та свобод людини і громадянина адміністративно-правовими способами.
Предметом дослідження є положення Конституції України, що мають пряме, безпосереднє відношення до питань адміністративно-правових способів захисту прав і свобод людини і громадянина, нормативно-правові акти, які визначають її адміністративно-правовий статус та способи захисту конституційних прав і свобод, правозастосовча практика судів, прокуратури, органів внутрішніх справ України, їх посадових осіб в даній сфері.
Логіка дослідження проблем, визначених у дисертації передбачає перехід від аналізу конкретних обставин, що впливають на становлення і розвиток адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина до висновків загальнотеоретичного характеру.
Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, обумовлених метою та особливостями досліджуваної проблематики. Логіко-системний метод сприяв поглибленню понятійного апарату (розділ 1). За допомогою системно-структурного методу досліджено
адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина як систему (об’єкт, суб’єкт та зв’язки між ними), структурні елементи об’єкта та суб’єкта правових відносин (розділи 1- 5). Суб’єктивно-об’єктивний метод використовувався при розгляді адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина як цілісної системи (розділи 1 - 5). Історико-правовий метод застосовано при розгляді еволюції нормативно-правової бази щодо повноважень правоохоронних органів і судів в процесі захисту прав та свобод людини і громадянина від початку становлення даних установ і до сьогодення, в тому числі в Україні (розділ 1,3). Завдяки порівняльно-правовому методу встановлено рівень розвитку нормативно-правового регулювання адміністративно-правових способах захисту прав та свобод людини і громадянина. Запропоновано шляхи удосконалення адміністративного законодавства у даному напрямку (розділ 1-5). Статистичний метод використовувався для ілюстрації об’єму виконуваної роботи, досягнень і недоліків в процесі захисту прав та свобод людини і громадянина адміністративно-правовими способами (розділ 2-5).
Відповідно до мети дисертаційного дослідження поряд з працями з теорії адміністративного права використовувалися наукові розробки з філософії, логіки, соціології, галузевих правових наук. Це дисертаційне дослідження пов’язане із загально-правими проблемами. Значне місце у ньому займають питання які стоять перед правознавцями у зв’язку з реалізацією конституційних норм, приведення законодавства України у відповідність з принципами і стандартами міжнародного права.
Нормативною та емпіричною базою дисертації стали норми Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти України і зарубіжних країн, узагальнення практики застосування адміністративного законодавства, публікації в періодичних виданнях, довідкові матеріали, статистика.
Наукова новизна одержаних результатів виражається в тому, що робота є першим в українській юридичній літературі комплексним теоретичним дослідженням проблем адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина. Наукова новизна дисертації визначається постановкою нової проблеми, дослідженням ідей, тенденцій розвитку суспільних відносин в адміністративно-правовій сфері та напрямків удосконалення законодавства щодо захисту прав та свобод людини і громадянина адміністративно-правовими способами.
У дисертації обґрунтовується ряд питань, концептуальних з точки зору теорії адміністративного права і важливих для правозастосовчої практики:
- дослідження проведено на основі положень Конституції України з урахуванням сучасних соціальних, політичних, правових і економічних положень сьогоднішнього дня, процесів входження України у світове співтовариство;
- через критерії правової держави, виходячи із характеру нових суспільних відносин, обґрунтована система конституційних прав та свобод людини і громадянина, дана їх характеристика. Ця система в цілому охоплює всі сторони економічного, політичного, соціального і культурного життя громадян, відповідає стандартам, які визначені нормами міжнародного права, що дає можливість визнати їх загальнодемократичну спрямованість;
- як правове явище (сукупність елементів і ознак, закріплених в нормах адміністративного права) розглянуто адміністративно-правовий статус прав та свобод людини і громадянина, що дозволило проаналізувати принципи, властиві даному статусу;
- запропоновано визначення адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина та їх систему;
- здійснено новий підхід до розуміння соціального і правового змісту конституційного права громадян на оскарження, його правоохоронної, соціально-контрольної і управлінської функцій;
- аналізується адміністративно-правова регламентація реалізації конституційного права на оскарження, як задоволення суб’єктивних інтересів через особисті дії та дії державних установ і їх посадових осіб;
- обґрунтовуються особливості адміністративно-процесуального вирішення скарг громадян;
- визначаються межі дії інституту адміністративної юстиції, її адміністративно-правові ознаки, як способу судового контролю за діяльністю органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, захисту прав та свобод людини і громадянина;
- через критерії розмежування від адміністративного процесу дається визначення адміністративного судочинства, як окремого інституту адміністративно-процесуального права;
- пропонуються основні принципи адміністративного судочинства, властиві йому і відмежовуючи його від інших видів юридичного процесу, здійснення адміністративного судочинства пов’язується із стадіями, кожна із яких має свої особливості та завдання;
- визначаються особливості наглядової діяльності прокуратури по забезпеченню прав та свобод людини і громадянина через повноваження адміністративно-правового характеру;
- пропонується загально наглядову діяльність прокуратури, як структурну ланку правової держави звести до одного, визначеного законом завдання – захисту прав та свобод людини і громадянина з дотриманням установлених законом процедур і принципів;
- представницька функція прокуратури визнається як адміністративно-правовий спосіб захисту прав та свобод людини і громадянина в адміністративному судочинстві, необхідним завданням якої є підтримання балансу прав та свобод громадян, суспільства і держави;
- в межах правової держави пропонується розглядати конституційно-правові гарантії прав та свобод людини і громадянина як сукупність властивих їм принципів;
- здійснено обґрунтування адміністративного контролю та нагляду як адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина.
За результатами дисертаційного дослідження особистим внеском здобувача є:
- підсумки комплексного аналізу конституційних прав та свобод людини і громадянина, їх систематизація, в основу яких покладено характер суспільних відносин, які знаходять своє відображення в Конституції України та конституційних законах;
- юридична конструкція адміністративно-правового статусу прав та свобод людини і громадянина;
- теоретичні висновки про те, що адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина регулюються нормами адміністративного права, охоплюють різноманітні за змістом і об’ємом сукупності суспільних відносин, носять виконавчо-розпорядчий характер, обов’язковим учасником яких є громадянин. До них належать:
а) конституційне право громадян на оскарження;
б) судовий контроль та нагляд у формі адміністративної юстиції;
в) загально - наглядова діяльність прокуратури, представництво прокурором інтересів громадян в адміністративному судочинстві;
- розгляд конституційного права громадян на оскарження, як одного із найважливіших прав, що має адміністративно-правовий спосіб реалізації;
- аргументація положень про те, що реалізація громадянином конституційного права на оскарження як адміністративно-правового способу захисту прав та свобод є реалізацією його суб’єктивних прав та законних інтересів, конкретизованих нормами адміністративного права;
- обґрунтування необхідності запровадження адміністративно-правової регламентації судочинства за справами, що виникають із адміністративно-правових відносин;
- визначення основних відмінностей адміністративного судочинства від цивільного, позовного провадження та провадження в справах про адміністративні правопорушення, його принципів та стадій;
- обґрунтування наглядової та представницької функції прокурора в адміністративному судочинстві як адміністративно-правового способу захисту прав та свобод людини і громадянина;
- пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регулює процес судового провадження за справами, виникаючими із адміністративно-правових відносин та представницької функції прокуратури в даній сфері;
- обґрунтування конституційно-правових гарантій прав та свобод людини і громадянина як першооснови їх юридичних гарантій.
- результати комплексного аналізу адміністративного контролю та нагляду як адміністративно-правових гарантій прав та свобод людини і громадянина.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів виражається:
- у науково-дослідницькій сфері – матеріали дисертації можуть послужити основою для подальшого наукового дослідження проблем захисту прав та свобод людини і громадянина;
- у правозастосовчій сфері – висновки і пропозиції, що містяться в дисертації, можуть бути використані при вдосконаленні чинного законодавства, регламентуючого процес розгляду справ в судах, та справ, що виникають із адміністративно-правових відносин, а також регламентуючого правовий статус прокурора в процесі реалізації представницької функції в адміністративному судочинстві, для розробки проекту Адміністративно-процесуального кодексу України;
- у правоохоронній сфері – запропоновані рекомендації спрямовані на розбудову системи адміністративних судів, удосконалення практики застосування адміністративного законодавства щодо захисту прав та свобод громадян;
- у навчальному процесі – положення і висновки дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників з курсів “Адміністративне право України”, “Адміністративний процес” у викладанні відповідних навчальних дисциплін, науково-дослідницькій роботі викладачів, курсантів та студентів;
- у правовиховній сфері – положення і рекомендації дисертації можуть послужити основою у роботі по підвищенню рівня правової культури громадян, професійного рівня працівників органів виконавчої і судової влад, правоохоронних органів.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана на кафедрі адміністративного права та адміністративної діяльності ОВС Національного університету внутрішніх справ.
Результати досліджень автором використані при проведенні занять з навчальних курсів: “Адміністративне право України” в Херсонському юридичному інституті Національного університету внутрішніх справ, та в Національній Академії державної податкової служби України Державної податкової адміністрації.
Узагальнення, висновки і пропозиції дисертації щодо законодавчого забезпечення адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина сформульовані в підготовленому дисертантом проекті Адміністративно-процесуального кодексу України і подані до Комітету правової політики Верховної Ради України, вони також використані в правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ УМВС України в Херсонській області.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в індивідуальній монографії “Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина”, 24 статтях у фахових виданнях, виступах автора на науково-практичних конференціях.
Структура роботи. Відповідно до мети, предмета, логіки дослідження дисертація складається із вступу, п’яти розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел ( всього 461 найменуваня ). Повний обсяг дисертації становить 405 сторінок.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ:
Формування юридичної конструкції прав та свобод людини і громадянина, їх розвиток пов’язані з визначенням концепції правової держави і обумовлюється системою державних заходів економічного, політичного, правового, організаційного характеру.
Перелік прав та свобод громадян повинен відображати потреби суспільства, стимулювати розвиток державно-правових відносин, правової культури громадян.
Система конституційних прав та свобод людини і громадянина включає в себе громадські, політичні, соціальні, економічні, культурні права та свободи. Система, на наш погляд, охоплює всі напрямки життєдіяльності держави в сфері економіки, політики, культури, вона дає можливість відслідковувати динамізм їх розвитку.
Конструкційні права та свободи громадян реалізуються через їх конкретизацію в нормах галузей права. Така конкретизація складає правовий статус громадян на території держави.
Адміністративно-правовий статус людини і громадянина представляє собою систему, елементами якої є адміністративна правоздатність і адміністративна дієздатність. Базуючись на принципах всеоб’ємності, повноти прав та свобод громадян, їх гарантованості, поєднання інтересів особи з державними і суспільними, верховенства права, гласності, динамізму прав та свобод громадян, адміністративно-правовий статус особи відображається в її загальному, соціальному та індивідуальному статусі. Саме такі властивості відображають специфіку адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина.
Спосіб захисту прав та свобод громадян – це сукупність ознак правового характеру, що охоплюють сутність порушеного права та особливостей процесу, його відновлення, а також виду юридичної відповідальності, яка застосовується до правопорушника.
Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина охоплюють різноманітні за змістом і об’єктом суспільні відносини, в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності, обов’язковими учасниками яких є громадяни. Вони представляють собою врегульовану адміністративно-правовими нормами діяльність уповноважених органів (посадових осіб) в сфері державного управління, спрямовану на адекватне, вірне розуміння і застосування діючого законодавства, що визначає права та свободи громадян.
До способі захисту прав та свобод людини і громадянина належать:
а) конституційне право громадян на оскарження;
б) судовий контроль та нагляд у формі адміністративної юстиції;
в) загальний нагляд прокуратури, представництво прокурором інтересів громадян в адміністративному судочинстві.
В адміністративно-правових відносинах, щодо реалізації конституційних прав громадян на оскарження, в процесі судового контролю та нагляду по захисту прав та свобод громадян, представництва прокурором інтересів громадян в суді, безпосередніми, обов’язковими учасниками даних правовідносин є громадяни
Зміст конституційного права громадян на оскарження, як адміністративно-правового способу захисту прав та свобод людини і громадянина включає соціальний і правовий елементи.
Соціальний зміст конституційного права громадян на оскарження характеризуется тим що в ньому виражається міра можливої поведінки громадянина з метою задоволення своїх суб’єктивних інтересів, а відтак і інтересів соціальних. Можливість даного поєднання інтересів гарантується демократичними процесами, що проходять в державі за різними напрямками (економічними, політичними, правовими, культурними).
Правовий зміст конституційного права громадян на оскарження обумовлюється його об`емністью. Конституція України визначає загальний об`єм (масштаб) права на оскарження і це е гарантією його стабільності та запрограмованості на тривалий період використання. Предметне застосування цього права регламентується конституційними законами та галузевим законодавством.
Конституційне право громадян на оскарження включає в себе наступні функції:
• правоохоронну;
• соціального контролю
• участі громадян в управлінні державними процесами.
Наявність та фактична реалізація даних функцій дає можливість зрозуміти роль і значення конституційного права на оскарження в системі суспільних відносин.
Правоохоронна функція означає, що, керуючись діючим законодавством, громадянин через скаргу повідомляє компетентні органи, їх посадових осіб про порушення законодавства, що встановлює права та свободи громадян, а також про умови та обставини даних порушень.
Функція соціального контролю розкриває те, як громадяни впливають на покращення і удосконалення роботи підприємств, установ та організацій, до яких вони звертаються. В процесі реалізації даної функції громадяни реалізують ще одну, тісно пов`язану з попередньою. Вони, вільно висловлюючи свою думку, повідомляють про свої потреби та інтереси.
Функція участі громадян в управлінні державними процесами проявляється через можливість за допомогою скарги усувати недоліки в діяльності підприємств, установ та організацій (посадових осіб).
Реалізація громадянами конституційного права на оскарження е реалізацією його суб`єктивного права, задоволенням законних інтересів, яка здійснюється через особисті дії та дії державних установ, їх посадових осіб.
Адміністративно-правова регламентація реалізації конституційного права громадян на оскарження - це обумовлена Конституцією, конкретизована нормами адміністративного права сукупність правових відносин (юридичних прав і обов`язків, учасниками яких є громадяни, юридичні особи або їх представники.
Конкретизація в нормах адміністративного права конституційного права громадян на оскарження – це визначення його статусу через правовідносини з юридичними і фізичними особами, починаючи із подачі скарги і до задоволення претензій, висловлених громадянином у ній.
„Вертикальність” матеріально-правових адміністративних відносин, в основу яких покладено метод влади-підпорядкування, вимагає особливого, відмінного від цивільно-правового, процесуального забезпечення розгляду звернень громадян в суді у разі порушення їх прав та законних інтересів з боку органів управління або їх посадових осіб.
Зміст та форма діяльності суду за справами, що виникають із адміністративно-правових відносин, має бути врегульована адміністративно-процесуальними нормами, що в науці має назву адміністративної юстиції.
Межами дії адміністративної юстиції, обов`язковою її ознакою є публічно-правовий спір в сфері державного управління щодо законності будь-якої дії (бездіяльності), правового акта управлінської діяльності.
Обов`язковою стороною спору виступає громадянин.
Мета дії адміністративної юстиції – припинення незаконного акта управління.
Адміністративна юстиція – це спосіб судового контролю та нагляду за законністю в діяльності підприємств, установ, організацій їх посадових осіб, захисту прав та свобод людини і громадянина
Основними відмінностями адміністративного судочинства від цивільного, позовного провадження є такі:
у справах за заявами на дії (бездіяльність) адміністративних органів (посадових осіб) вирішуються питання адміністративного права, виникаючи із адміністративно-правових відносин;
наслідки вирішення питань адміністративно-правового характеру впливають на права та обов`язки суб`єктів управлінських відносин;
суд не вирішує суперечку про право, а здійснює перевірку законності і обґрунтованості дій (бездіяльності), актів органів управління, щодо дотримання наданих Конституцією громадянам прав та свобод.
Адміністративне судочинство – самостійний інститут публічного права, незалежний від адміністративного процесу. Основними критеріями їх розмежування є:
характер провадження, через адміністративне судочинство забезпечується захист прав, свобод і законних інтересів громадян;
суб`єктний склад. Суб`єктами адміністративного процесу виступають або тільки юридичні особи (їх представники), або юридичні особи (їх представники) і громадяни. В адміністративному судочинстві обов`язковими учасниками є суд і громадянин.
Принципами адміністративного судочинства, які відграничують його від інших видів юридичного процесу є:
судове керівництво процесом. В процесі розгляду справи суд зобов`язанний з одного боку виявити всі обставини справи, з іншого ініціативу і розсуд сторін у порівнянні з цивільно-процесуальним правом, має бути обмежена, виходячи із специфіки матеріально-правових адміністративних відносин. Обмеження має виражатись: в неможливості укласти мирову угоду; змінити предмет і підстави звернення збільшити або зменшити розмір своїх вимог; подати зустрічну заяву юридичної особи;
повнота і всебічність судового захисту. Суд не обмежений представленими матеріалами і зобов`язаний вживати всі необхідні заходи щодо встановлення об`активної істини;
оперативність та економічність процесу. Адміністративне судочинство здійснюється в короткі терміни, прийняте рішення має виконуватися вчасно;
відповідальність суб`єкта публічної влади. У разі порушення прав та свобод громадян органом влади (посадовою особою) адміністративний суд, в межах закону приймає заходи щодо притягнення порушників до відповідальності компетентними органами.
Адміністративне судочинство здійснюється в межах трьох стадій:
підготовка справи до суду. Особливість даної стадії полягає в тому, що вона включає необхідний об`єм адміністративно-процесуальних заходив, який є умовою подальшого розгляду справи, винесення і виконання судового рішення;
розгляд справи в судовому засіданні. В межах цієї стадії визначається правове положення учасників адміністративного судочинства, компетенція суду в процесі збору та аналізу зібраних доказів і прийняття рішення по справі;
винесення і виконання судового рішення. Одне із основних питань, яке вирішується на даній стадії в адміністративному судочинстві, полягає у визначенні меж втручання суду в діяльність адміністративних органів (посадових осіб) в процесі поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів громадян.
Особливістю наглядової діяльності прокурора по захисту конституційних прав та свобод громадян є те, що здійснюється вона через повноваження адміністративно-правового характеру. Реалізуються дані повноваження завдяки зверненню громадянина зі скаргою порушення його прав та законних інтересів.
Зважаючи на нові вимоги держави до прокуратури, визначені Конституцією України, ії загальнонаглядова діяльність, яка має тимчасовий характер, має зводитись до одного, конкретно визначеного законом завдання, – захисту прав та свобод громадян у разі їх порушення з боку органів управління, посадових осіб.
Основними принципами наглядової діяльності прокуратури мають бути:
а) об`єктивної істини. Він полягає у найбільш повному зборі та об`єктивному дослідженні обставин справи щодо порушення прав та свобод громадян;
б) рівності перед законом всіх учасників прокурорсько-наглядової діяльності. Даний принцип передбачає справедливість і об`єктивність в оцінці показань всіх учасників прокурорсько-наглядового процесу;
в) ефективності використаних в наглядовому процесі засобів. Він виражається в доцільності, якості використання засобів прокурорської діяльності;
г) відповідальності посадових осіб прокуратури за дотриманням законів, здійснення наглядових заходів в межах компетенції. Це значить, що прокурор відповідає за кінцевий результат роботи, також він відповідає за законом у разі зловживання службовим положенням.;
д) презумпції правомірності поведінки піднаглядних прокурору посадових осіб. Зміст цього принципу виражається в об`єктивній оцінці зібраних матеріалів відносно посадових осіб;
є) національної мови прокурорсько-наглядового процесу. Він означає тільки одне – діяльність прокуратури має здійснюватись українською мовою.
Прокурорсько-наглядовий процес як спосіб забезпечення прав та свобод громадян здійснюється за такими організаційно-правовими стадіями:
а) виявлення порушення, його ознак і прийняття рішення про початок наглядового процесу. Дана стадія носить організаційний характер. Основні зусилля прокурора тут спрямовані на отримання фактів щодо порушення прав та свобод громадян;
б) перевірка матеріалів, які засвідчують порушення прав та свобод громадян, вияснення обставин, причин та умов порушення. На даній стадії прокурор, на основі зібраних матеріалів, вирішує питання щодо відповідності управлінських рішень, дій (бездіяльності) органів (посадових осіб) нормативним актам, які встановлюють право та свободи громадян;
в) прийняття заходів по усуненню порушень, поновлення порушеного права чи свободи громадянина. В межах цієї стадії проводиться комплекс заходів адміністративно-правового характеру по поновленню прав, свобод громадян (притягнення винних до відповідальності, повідомлення про прийняте прокурором рішення заінтересованих осіб і т.п.).
Представництво прокурором інтересів громадян в адміністративному судочинстві є функцію прокуратури, яка виражається в сукупності прав і обов`язків прокурора, встановлених адміністративно-процесуальними нормами. Підставою для виконання представницьких задач по забезпеченню прав та свобод громадян є факт їх порушення збоку органів управління посадових осіб.
Представницьку функцію прокурора як адміністративно-правовий спосіб забезпечення прав та свобод громадян слід вважати самостійною формою державної діяльності.
Необхідною умовою прокурорського представництва інтересів громадян в адміністративному судочинстві є підтримання балансу прав, свобод та законних інтересів громадян , суспільства і держави.
Прокурор не може представляти в суді інтереси однієї особи проти іншої.
Основне завдання представницької функції прокурора інтересів громадян в адміністративному судочинстві є доказування протиправності дій (бездіяльності), рішень органів управління (посадових осіб) по відношенню до громадян.
В основі юридичних гарантій прав та свобод громадян лежать конституційно-правові гарантії, які, в межах правової держави, знаходить свій прояв в наступних принципах:
• верховенства права;
• реальності прав та свобод громадян;
• соціального захисту і соціальної справедливості.
Принцип верховенства права як невід’ємної основи правової держави означає пріоритетність основного закону та норм міжнародного права в системі права держави. Ці пріоритети складають основу гарантії прав і свобод громадян.
Зміст принципу реальності прав та свобод громадян виражається в системі законодавчих та організаційних заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Принцип соціального захисту та соціальної справедливості свідчать, що держава є соціальною, правовою, метою якої можна назвати створення умов економічного, політичного і правового характеру щодо гарантування прав та свобод громадян.
Адміністративно-правові гарантії прав та свобод громадян - це комплекс адміністративно-правових засобів, що забезпечують повноту, стійкість та стабільність прав та свобод громадян у сфері державного управління. Основною їх ознакою є те, що вони визначені Конституцією України.
Зміст адміністративно-правових гарантій полягає в практичному здійсненні державними органами, в особливості органами виконавчої влади, у відповідності з законами та підзаконними актами, юридичних обов’язків по реалізації прав і свобод громадян, створенню умов для їх реалізації і у разі порушення прав та свобод громадян – застосування санкцій.
Складовими частинами адміністративно-правових гарантій прав та свобод людини і громадянина слід назвати контроль і нагляд.
Контроль як гарантія прав та свобод громадян і знаходить свій прояв в його соціальному призначенні, і поєднує в собі елементи правоохоронної правозастосовчої та управлінської діяльності:
а) правоохоронна діяльність спрямована на припинення протиправних дій посадових осіб і притягнення їх до юридичної відповідальності передбачає вплив на порушників законодавства;
б) правозастосовча діяльність передбачає кваліфікований нагляд за тим, щоб реальна, фактична діяльність державних органів, їх посадових осіб відповідала тому, що встановлено законом, максимально забезпечувала права та свободи громадян;
в) управлінська сутність контрольної діяльності проявляється в правових актах контрольних органів, службових документах;
Нагляд як гарантія прав та свобод людини і громадянина є управлінською категорією, яка знаходить своє відображення у співвідношенні з контролем, має призначення і здійснюється відповідними методами та у відповідних формах:
а) методом наглядової діяльності є її адміністративно-правове регулювання;
б) формами наглядової діяльності є встановлення норм права, виконання організаційних дій і матеріально-технічних дій.
Дані висновки є відображенням змісту дисертаційного дослідження. В них обгрунтовуються положення про необхідність захисту прав та свобод людини і громадянина адміністративно-правовими способами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативні акти:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст.141.
2. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 р. // Офіційний вісник України. -1998. - №13. – Ст.270-302.
3. Європейська Хартія місцевого самоврядування // Відомості Верховної Ра¬ди України. - 1997. - №38. - Ст.249.
4. Загальна декларація прав людини 1948 р. - К.: Право, 1995.
5. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. -1992. - №25. - Ст.354.
6. Інструкція з військового обліку військовозобов'язаних і призовників в ор¬ганах місцевого самоврядування, затверджена наказом Міноборони України від 27.06.95, №166 // БНА. - 1996. - №2. - С.29.
7. Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, в організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інфо¬рмації, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.97, №348 // Офіційний вісник України. - 1997. - №16. - С.86.
8. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Мінюста України від 18.06.94, №18/5 // Бюлетень законо¬давства і юридичної практики. - 1998. - №5. - С.214.
9. Інструкція про порядок оформлення, обліку, видачі та збереження доку¬ментів для виїзду за кордон у службових справах військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, затверджена наказом Міноборони України від 23.12.96, №395 // Офіційний вісник України. - 1997. - №21. - С.90.
10. Інструкція про порядок передачі підрозділами Прикордонних військ України іноземців та осіб без громадянства, що є порушниками законодавства України про державний кордон і правовий статус іноземців, приймання зазна¬чених осіб органами внутрішніх справ України, їх утримання та видворення за межі держави, затверджена наказом Державного комітету у справах охорони державного кордону України та МВС України від 25.12.97 // Офіційний вісник України. - 1998. - №21. - Ст.69.
11. Інструкція про порядок реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджена наказом Мінюста України від 19.04.94 // Право України. - 1994. - №7-8. - С.54.
12. Інструкція про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організації осо¬бистого прийому громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України, затверджена наказом МВС України від 10.06.98, №414 // Офіційний вісник України. - 1998. - №32. - Ст.1213.
13. Інструкція щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта грома¬дянина України, затверджена наказом МВС України 17.08.94, №316 // Закон і бізнес. - 1994. - №43-44.
14. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1984. - №51. - Ст.1122.
15. Концепція адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу від 16 серпня 1999 р. // Офіційний вісник України . - №33 – Ст. 1735
16. Концепція соціального забезпечення населення України, схвалена постановою Верховної Ради України від 21.12.93. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №6. - Ст.3.
17. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. -2000.- №25-26. - Ст.131.
18. Лісовий кодекс України: Затверджений постановою Верховної Ради України від 21.01.94 // Відомості Верховної Ради України. -1994. - №17. - Ст.99.
19. Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах от 19 декабря 1966 г. Итоговый документ Венской встречи государств-учасников совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе от 15 января 1989 г., Международная защита прав и свобод человека // Сборник документов. – М., 1990. – С.21-81.
20. Основи законодавства про культуру // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №21.- Ст.294.
21. Основи законодавства про охорону здоров'я // Відомості Верховної Ради України - 1993. - №4. - Ст.19.
22. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №23. - Ст.121.
23. Питання міграційної служби: Указ Президента України від 09.09.99, №4/99 // Офіційний вісник України. - 1999. - №2. - Ст.54.
24. Положення про державний вищий заклад освіти, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.96, №1074 // ЗП України. - 1996. - №17. Ст.483.
25. Положення про Державний департамент України з питань виконання по¬карань, затверджене Указом Президента України від 31.07.98, №827/98 // Офіційний вісник України. - 1998. - №31. - Ст.1162.
26. Положення про Державний комітет зв'язку України, затверджене Указом Президента України від 11.12.97 // Офіційний вісник України. - 1997. - №51. -Ст.13.
27. Положення про Державний комітет лісового господарства України, за¬тверджене Указом Президента України від 12.11.97, №1267/97 // Офіційний вісник України. - 1997. - №46. - Ст.39.
28. Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної виконавчої влади, що зачіпають права, свободи та за¬конні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92, №731 // ЗГІ України. - 1993. - №1-2.
29. Положення про дипломатичний паспорт України, затверджене Указом Президента України від 26.02.98, №153/98 // Офіційний вісник України. - 1998. - №9. - Ст.335.
30. Положення про Міністерство закордонних справ України, затверджене Указом Президента України від 03.04.99, №357/99 // Офіційний вісник України. - 1999. - №14. - Ст.550.
31. Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затверджене Ука¬зом Президента України від 17.08.97, №884/98 // Офіційний вісник України. - 1998. - №33. - Ст.1221.
32. Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, за¬тверджене Указом Президента України від 01.12.97, №1319/97 // Офіційний вісник України. - 1997. - №49. - Ст.13.
33. Положення про міністерство юстиції України, затверджене Указом Президента України від 30.12.97, №396/97 // Офіційний вісник України. - 1998. - №2. - Ст.47.
34. Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 02.09.93, №4323-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №40. - Ст.385.
35. Положення про порядок надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (ре¬конструкцію) житла, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.99, №825 //Офіційний вісник України, - 1999. - №20. - Ст.887.
36. Положення про порядок оформлення надання статусу біженця, затвер¬джене наказом Міністерства України у справах національностей, міграції і культів від 21.06.95, №20.
37. Положення про порядок подання матеріальної допомоги по безробіттю, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.98, № 578 // Офіційний вісник України. - 1998. - № 17. - Ст.635.
38. Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку гро¬мадян, які шукають роботу і безробітних, виплати допомоги по в період про¬фесійної підготовки та перепідготовки, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.98, №578 // Офіційний вісник України. - 1998. - №17. - Ст.635.
39. Положення про посвідчення біженця, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.98, №153 // Офіційний вісник України. - 1998. - №7. - Ст.250.
40. Положення про посвідчення особи без громадянства для виїзди за кор¬дон, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.95, №610 // ЗП України. - 1995. - №12. - Ст.268.
41. Положення про прийом іноземців та осіб без громадянства на навчання до вищих навчальних закладів, затверджене постановою Кабінету. Міністрів України від 05.08.98, №1238.// Офіційний вісник України. - 1998. - №31. – Ст. 1186.
42. Положення про прикордонний режим, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.98, №1147 // Офіційний вісник України. - 1998. - №30. - Ст.1127.
43. Положення про регіональні пункти тимчасового розміщення біженців, за¬тверджене наказом Міністерства України у справах національностей, міграції та культів від 16.05.95, №14//БНА. - 1995. - №10. - С.120.
44. Положення про умови та порядок надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.99, №238 // Офіційний вісник України. - 1999. - №8. - Ст.289.
45. Порядок надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимча¬сово перебувають на території України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.01.97, №79 // Офіційний вісник України. - І997. - №5. - Ст.149.
46. Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.99 // Офіційний вісник України. - 1999. - №44. - Ст.2188.
47. Порядок розгляду скарг в Міністерстві України у справах національностей та міграції на рішення про надання і позбавлення статусу біженця, що приймаються органами міграційної служби в Автономній Рес¬публіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затверджений наказом Міннацміграції України від 14.06.96, №5 // БНА. - 1996. - №10. - Ст.12.
48. Правила військового обліку громадян України, затверджені наказом Міноборони України від 27.06.95, №166 // БНА. - 1996. - №2. - С.39.
49. Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.95, №1074//ЗП України. - 1996. - №4. - Ст.148.
50. Правила оформлення та видачі консульськими установами України пас¬портів громадян України для виїзду за кордон, посвідчень на повернення в Україну громадян України та проїзних документів дитини, затверджені наказом Міністерства закордонних справ України від 01.07.97, №93 // Офіційний вісник України. - 1997. - №38. - С.215.
51. Правила перетинання державного кордону громадянами України, затвер¬джені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.95, №57 // Урядовий кур'єр. - 1995. - №20 (7 лютого).
52. Правила санітарної охорони території України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24.04.99, №696 // Офіційний вісник України. - 1999. - №17. - Ст.740.
53. Примірні правила проживання у пункті тимчасового розміщення біженців, затверджені наказом Міністерства України у справах національностей, міграції та культів від 16.05.95 // БНА. - 1995. - №10. - С.120.
54. Про адвокатуру: Закон України від 19.12.92 // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №9. - Ст.62.
55. Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі: Закон України від 01.12.94 // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №52. - Ст.455.
56. Про альтернативну (невійськову) службу: Закон України в ред. від 18.02.99 // Офіційний вісник України. - 1999. - №10. - Ст.373.
57. Про біженців: Закон України від 24.12.93 // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №16. - Ст. 90.
58. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 05.10.95. (із змінами та допо¬вненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №34. - Ст.266.
59. Про вдосконалення Порядку надання медичної допомоги іноземним гро¬мадянам, які тимчасово перебувають на території України: Постанова Кабінету Міністрів України від 17.09.97, №1021 // Офіційний вісник України. - 1997. - №38. - Ст.39.
60. Про виконавче провадження: Закон України від 21.04.99 // Офіційний вісник України. - 1999. - №19. – Ст.813.
61. Про громадянство України: Закон України в ред. від 16.04.97 // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №23. - Ст.169.
62. Про державний кордон України: Закон України від 04.11.91 // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 2. - Ст.5.
63. Про державну виконавчу службу: Закон України від 24.03.98 // Офіційний вісник України. - 1998. - №15. - Ст.566.
64. Про державну допомогу сім'ям з дітьми: Закон України від 21.11.92 (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №5. - Ст.21.
65. Про державну службу: Закон України від 16.12.93 // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №52. - Ст. 490.
66. Про деякі питання застосування статей 4, 15 і 27 Закону України "Про державну службу": Постанова Кабінету Міністрів України від 17.06.94, №423 // ЗП України. - 1994. - №10. - Ст.252.
67. Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення: Указ Президента України від 13.08.02. - №2.
68. Про документи про освіту та вчене звання: Постанова Кабінету Міністрі України від 12.12.97, №1260 // Офіційний вісник України. - 1997. - №46. - Ст.84.
69. Про забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення: Закон України від 24.02.94 (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №27. – Ст.218.
70. Про загальний військовий обов'язок і військову службу: Закон України в ред. від 18.06.99 // Офіційний вісник України. - 1999. - №28. - Ст.1369.
71. Про загальну середню освіту: Закон України від 13.05.99 // Відомості Вер¬ховної Ради України. - 1999. - №28. - Ст.230.
72. Про зайнятість населення: Закон України від 01.03.91 (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - №14. - Ст.170.
73. Про запобігання захворювання на СНІД та соціальний захист населення: Закон України в ред. від 03.03.98 // Офіційний вісник України. - 1998. - №12. - Ст.432.
74. Про запровадження нового порядку оформлення візових документів на в'їзд в Україну: Постанова Кабінету Міністрів України від 20.02.99, №227 // Офіційний вісник України. - 1999. - №8. - Ст.285.
75. Про засади державної політики України в галузі прав людини: Постанова Верховної Ради України від 17.06.99 // Офіційний вісник України. - 1999. - №25. - Ст.1147.
76. Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними: Закон України від 15.02.95 // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №10. - Ст.62.
77. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні (зі змінами і доповненнями) // Офіційний вісник України. - 1999. - №2. - Ст.943.
78. Про заходи щодо поліпшення організації розгляду питань громадянства: Указ Президента України від 06.11.97, №1247/97 // Офіційний вісник України. - 1997. - №46.- Ст.22.
79. Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 26.06.97 (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №37.- Ст.237.
80. Про збір на обов'язкове соціальне страхування: Закон України в ред. від 26.07.97 (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №37. - Ст.238.
81. Про звернення громадян: Закон України від 12.10.96 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №47. - Ст.256.
82. Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади: Указ Пре¬зидента України від 15.12.99, №1573/99 // Урядовий кур'єр. - 1999. - №37 (17 грудня).
83. Про інформацію: Закон України від 02.10.92 // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №48. - Ст.650.
84. Про міліцію: Закон України від 20.12.90 (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - №4. - Ст.20.
85. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.97 // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №24. - Ст.170.
86. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.99 // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №20-21. - Ст.190.
87. Про молодіжні та дитячі громадські організації: Закон України від 01.12.98 // Офіційний вісник України. -1998. - №51. - Ст.1870.
88. Про надзвичайний стан: Закон України від 26.06.92 // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №37. - Ст. 538.
89. Про невідкладні заходи з прискорення процесу реформ і виведення України з економічної кризи: Указ Президента України від 03.04.97, №129 // Урядовий кур'єр. – 1997. - №13. (15 квітня).
90. Про нотаріат: Закон України від 02.09.93 // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №39. - Ст.793.
91. Про об'єднання громадян: Закон України від 16.02.92 // Відомості Верхов¬ної Ради України. - 1994. - №34. – Ст.504.
92. Про освіту: Закон України в ред. від 23.03.96 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №21. - Ст.84.
93. Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні: Закон України від 16.12.93 // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №4. - Ст.18.
94. Про охорону і використання пам'яток історії та культури: Закон УРСР від 13.07.78 // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1978. - №30. - Ст.426.
95. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон УРСР від 25.06.91 (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - №41. – Ст.546.
96. Про пенсійне забезпечення: Закон України від 01.03.91 (із змінами та до¬повненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №3. -Ст.10.
97. Про першочергові заходи у вирішенні питань виїзду громадян України за кордон: Постанова Кабінету Міністрів України від 31.12.92, №738 // Офіційний вісник України. - 1993. - №1-2. - Ст.32.
98. Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України: Закон України від 21.01.94 // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №18. - Ст.102.
99. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової Інформації: Закон України від 23.09.97 // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №49. - Ст.299.
100. Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду: Закон України від 01.12.94 // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №1. - Ст.1.
101. Про правовий статус іноземців: Закон України від 04.02.94 // Відомості – Верховної Ради України. - 1994. - №23. - Ст.161.
102. Про прибутковий податок з громадян: Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.92 // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №10. - Ст.77.
103. Про прокуратуру: Закон України від 05.11.91 // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №51. - Ст.793.
104. Про професійно-технічну освіту: Закон України від 10.02.98 // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №32. - Ст.215.
105. Про систему оподаткування: Закон України в ред. від 18.02.97 (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №16. - Ст.119.
106. Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації дер¬жавних службовців: Указ Президента України від 30.05.95, №398 // Урядовий кур'єр. - 1995. - №80-81.
107. Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15.12.99, №1572/99 // Урядовий кур'єр, - 1999. - №237 (17 грудня).
108. Про службу громадянства та реєстрації фізичних осіб: Указ Президента України від 31.10.98, №120/98 // Офіційний вісник України. - 1998. - №44. - Ст.1620.
109. Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні: Закон України від 05.02.93 (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №16. - Ст.167.
110. Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту: Закон України від 22.10.93 // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №45. - Ст.425.
111. Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист: Закон України від 24.03.98 (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №40-41. - Ст.249.
112. Про судоустрій: Закон України від 07.02.02 // Голос України від 15 березня 2002 р. - №51 (2802).
113. Про тваринний світ: Закон України від 03.03.93 // Відомості Верховної Ради України. -1993. - №18. - Ст.191.
114. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23.12.97 // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №20. - Ст.99.
115. Програма „Україна – 2010”. – К., 1999.
116. Проект Адміністративно-процесуального кодексу України // Юридичний вісник від 31 серпня 2002 р. - №35 (375).
117. Тимчасова. інструкція про порядок виїзду за кордон військовослужбовців Збройних Сил України, Служби безпеки України, Управління державної охоро¬ни України, Національної Гвардії та Цивільної оборони України у приватних справах, затверджена наказом Міністра оборони України, Голови Служби без¬пеки України, Начальника управління державної охорони, Голови Державного комітету у справах охорони державного кордону, Голови Національної Гвардії та Начальником Цивільної оборони України від 19.08.93, №188/75/5/210/248.
118. Угода про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом і Україною від 14 червня 1994 р., ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 р. // Представництво Європейської комісії в Україні. – К., 1998.
119. Про Національну Раду з адаптації законодавства України до Європейського Союзу: Указ Президента України від 30 серпня 2000 р. // Офіційній вісник України. – 20