Особливості адміністративних проваджень у справах про недобросовісну конкуренцію

Краткое описание

Зміст

ВСТУП 3
Розділ 1 Теоретичні основи використання процесуальної форми в провадженнях у справах про недобросовісну конкуренцію 12
1.1. Поняття адміністративного процесу та його відмежування від інших форм процесуальної діяльності 12
1.2. Адміністративні провадження: поняття, класифікація 26
1.3.Принципи провадження у справах про недобросовісну конкуренцію 36
Розділ 2 Суб’єкти провадження у справах про недобросовісну конкуренцію 53
2.1. Правовий статус органів, які розглядають справи 54
2.2. Правовий статус учасників провадження 71
2.2.1. Процесуальне положення сторін 71
2.2.2. Процесуальне положення учасників провадження, які сприяють його здійсненню 80
Розділ 3 Характеристика стадій провадження у справах про недобросовісну конкуренцію 96
3.1. Поняття та система стадій провадження у справах про недобросовісну конкуренцію 96
3.2.Стадія порушення справи 102
3.3. Стадія розслідування у справі 111
3.3.1. Докази в провадженні 111
3.3.2.Особливості розслідування окремих правопорушень та процесуальне оформлення результатів 127
3.4. Стадія безпосереднього розгляду справи і прийняття рішення 141
3.5. Стадія виконання рішення 156
3.6. Факультативні стадії провадження 161
Висновки 178
Список використаних джерел 191
Додатки 216

ВСТУП

Пріоритетним напрямом українського державотворення в сучасний період є проведення адміністративної реформи, спрямованої на поетапне створення такої системи державного управління, яка б відповідала стандартам правової, демократичної держави із соціально орієнтованою ринковою економікою. Сфера реформування державного управління стосується багатьох питань, але на особливу увагу заслуговує процесуальна регламентація діяльності суб’єктів управлінських відносин. У першу чергу це стосується тих суб’єктів, які наділені державно-владними повноваженнями і, відповідно до статті 19 Конституції України, зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Саме тому питання, присвячені формуванню процесуального механізму реалізації норм матеріального права (причому не тільки адміністративного), мають велике значення та потребують невідкладного розв’язання. Все це свідчить про актуальність проблем теорії і практики адміністративного процесу.
В умовах запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади як діяльності щодо забезпечення та реалізації прав і свобод громадян, адміністративно-процесуальне регулювання є особливо важливим для органів, які мають спеціальний правовий статус і наділені значними повноваженнями щодо здійснення контрольних функцій та застосування визначених законом заходів державного примусу. Саме таким органом є Антимонопольний комітет України, який, по-перше, здійснює контрольно-регулюючий вплив на діяльність монопольних утворень і, по-друге, захищає конкурентів, споживачів від будь-яких дій, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Склади порушень у цих сферах визначено законами, присвяченими, відповідно, захисту економічної конкуренції та захисту від недобросовісної конкуренції. Процесуальний же порядок розгляду всіх справ є однаковим і регламентується в основному нормами Закону „Про захист економічної конкуренції” та нормативно-правовими актами Антимонопольного комітету України. Але специфіка складу проступків у сфері недобросовісної конкуренції, яка визначається особливостями об’єкта та об’єктивної сторони, надає провадженню у цих справах певних відмінних ознак під час порушення справи, розслідування, збору доказів. Існують розбіжності і в процесуальних строках, у видах рішень, які приймаються, тощо. Усе це свідчить про необхідність детального вивчення проваджень у справах про недобросовісну конкуренцію.
Актуальність теми дослідження зумовлена також і тим, що Законом „Про захист економічної конкуренції” та відомчими актами вищого антимонопольного органу запроваджено однаковий порядок розслідування, розгляду справ і меж відповідальності як для фізичних, так і для юридичних осіб; змінено систему органів Антимонопольного комітету України в сфері реалізації повноважень щодо розгляду справ про порушення конкуренційного законодавства; закріплено нові норми щодо їх процесуальної діяльності. Все це викликає необхідність розгорнутого аналізу на основі чинних правових норм процесуального статусу всіх суб’єктів провадження у справах про недобросовісну конкуренцію, а також обґрунтування рекомендацій щодо вдосконалення законодавчого регулювання даного провадження.
Потреба у науковому дослідженні зазначеної проблеми пояснюється також необхідністю наближення національного конкуренційного законодавства до загальновизнаних світових стандартів, адже, відповідно до Закону України від 21 листопада 2002 року „Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”, сферу законодавства, яка спрямована на правове забезпечення заходів щодо формування конкурентного середовища, визнано однією з пріоритетних. Слід також зазначити, що серед заходів щодо реалізації Основних напрямів конкурентної політики на 2002-2004 роки окремо виділено проведення комплексних наукових досліджень з питань цієї політики.
Вибір теми дисертаційного дослідження був певною мірою обумовлений і тією обставиною, що у працях вчених-адміністративістів проблему процесуальної діяльності антимонопольних органів висвітлено недостатньо. Винятком є дисертаційне дослідження Л.Р.Білої (1995 р.), у якому аналізується адміністративна відповідальність за порушення антимонопольного законодавства, та О.О.Бакалінської (2003 р.), яке присвячене організаційно-правовим засадам державного управління у сфері захисту економічної конкуренції. Тому теоретичною основою дослідження стали, насамперед, наукові розробки щодо окремих питань теорії адміністративного процесу, а саме роботи В.Б.Авер’янова, О.М.Бандурки, Д.М.Бахраха, Г.П.Бондаренка, І.П.Голосніченка, В.М.Горшенєва, А.А.Дьоміна, Є.В.Додіна, А.І.Єлістратова, М.Д.Загряцкова, О.К.Застрожної, В.Л.Кобалевського, Л.В.Коваля, Ю.М.Козлова, І.Б.Коліушка, В.К.Колпакова, О.П.Коренєва, Д.М.Лук’янця, О.Є.Луньова, А.Н.Одарченка, В.Г.Перепилюка, В.С.Стефанюка, Н.Г.Саліщевої, В.Д.Сорокіна, М.М.Тищенка, В.К.Шкарупи, Ц.А.Ямпольської, а також роботи зарубіжних вчених – С.Поповича, Ю.Лазарова, Ж.Сталєва.
Комплексний характер зазначеної проблематики зумовив необхідність координації адміністративно-правових досліджень із дослідженнями в інших галузях права. Тому на дисертаційну роботу певною мірою вплинули розробки, присвячені питанням антимонопольного регулювання, аналізу економіко-правових основ припинення недобросовісної конкуренції, характеристиці видів монополістичних правопорушень та дослідження у сфері інтелектуальної власності. Ці питання розкриваються у працях таких вітчизняних науковців, як Г.А.Андрощук, І.І.Дахно, Т.С.Демченко, Г.В.Дручок, Н.М.Корчак, С.А.Кузьміна, Н.М.Мироненко, В.С.Москаленко, О.І.Мельниченко, Є.В.Першиков та ін. Серед російських авторів слід назвати А.А.Бєлкіна, М.А.Бондарєву, В.І.Єрьоменка, В.І.Єфремова, В.О.Калятіна, К.Ю.Тотьєва, О.П.Сергеєва.
Тема роботи затверджена вченою радою Хмельницького інституту регіонального управління та права (протокол №1 від 13.10.99) і є частиною загальноінститутської науково-дослідної теми „Правові і управлінські засади розбудови Української держави та забезпечення прав громадян” (державний реєстраційний №0104U004239). Тематика дисертації відповідає також плану наукових досліджень кафедри адміністративного права та адміністративної й кримінально-процесуальної діяльності Національної академії державної податкової служби України.
Аналіз досягнутого рівня теоретичних розробок і практики діяльності антимонопольних органів щодо захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції дозволив сформулювати мету дисертаційного дослідження – дати комплексний аналіз адміністративному провадженню у справах про недобросовісну конкуренцію як одному із самостійних видів проваджень, а також внести пропозиції щодо вдосконалення чинного конкуренційного законодавства. Мета дослідження зумовила такі завдання наукового пошуку:
 проаналізувати сутність, структуру адміністративного процесу та зміст його загальних і спеціальних ознак;
 висвітлити правове становище антимонопольних органів, які здійснюють діяльність, спрямовану на виявлення та розгляд справ про порушення конкуренційного законодавства;
 здійснити детальний аналіз процесуального положення учасників провадження у справах про недобросовісну конкуренцію;
 визначити структуру зазначеного провадження та розглянути послідовність здійснення процесуальних дій на всіх його стадіях;
 дослідити сутність, практику використання та механізми збору доказів під час розслідування справ про недобросовісну конкуренцію;
 розробити пропозиції як щодо вдосконалення чинного законодавства з визначеної сфери, так і щодо змісту окремих норм майбутнього Конкуренційного процесуального кодексу.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері державного захисту суб’єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції.
Предметом дослідження є діяльність органів Антимонопольного комітету України, яка спрямована на розгляд справ про порушення законодавства про недобросовісну конкуренцію.
Методологічною основою дослідження є історичний та діалектичний методи пізнання, метод системного аналізу, а також системно-функціональний, порівняльно-правовий та формально-логічний методи. За допомогою історичного та діалектичного методів було досліджено формування поглядів науковців щодо сутності адміністративного процесу та обсягу адміністративно процесуальної діяльності. Метод системного аналізу було використано при проведенні класифікації адміністративних проваджень та принципів адміністративного процесу, а також при виділенні окремих стадій провадження у справах про недобросовісну конкуренцію. За допомогою системно-функціонального методу було досліджено систему та основні напрями діяльності антимонопольних органів. Порівняльно-правовий метод було застосовано при аналізі нормативних актів, матеріалів практики діяльності органів Антимонопольного комітету України та антимонопольних органів зарубіжних країн, що дозволило визначити шляхи подальшого вдосконалення законодавчого регулювання процесуальної діяльності, спрямованої на захист від проявів недобросовісної конкуренції. За допомогою формально-логічного методу проаналізовано і поглиблено понятійно-термінологічний апарат та виявлено особливості адміністративного провадження у справах про недобросовісну конкуренцію.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що на основі аналізу положень теорії адміністративного процесу, чинного конкуренційного законодавства та основних засад вдосконалення процесуальної його частини, визначених Концепцією Конкуренційного процесуального кодексу України, наукової літератури і правозастосовчої практики антимонопольних органів вперше здійснено комплексне дослідження процесуальної діяльності органів Антимонопольного комітету України під час розгляду справ про недобросовісну конкуренцію.
Результати проведеного дослідження дають можливість винести на захист такі положення:
1. Адміністративний процес за змістом адміністративно-процесуальної діяльності доцільно класифікувати на процедурні та юрисдикційні провадження, а провадження у справах про адміністративні правопорушення – за місцем адміністративно-процесуальних норм у системі законодавства про адміністративну відповідальність на провадження, які здійснюються виключно за нормами КУпАП та на провадження, які здійснюються за нормами податкового, митного, валютного, корупційного та конкуренційного законодавства, що встановлюють адміністративну відповідальність на інших, ніж передбачено в КУпАП, засадах.
2. Адміністративне провадження у справах про недобросовісну конкуренцію є регламентованою адміністративно-процесуальними нормами діяльністю органів Антимонопольного комітету України у сфері державного захисту суб’єктів господарювання (як фізичних, так і юридичних осіб) та споживачів від недобросовісної конкуренції. Змістом цієї діяльності є виявлення порушень, всебічне і об’єктивне з’ясування всіх обставин справи та вжиття у необхідних випадках заходів державного примусу.
3. Принципи адміністративного процесу за ступенем їх поширеності на певні суспільні відносини поділяються на загальні (властиві для всіх або більшості адміністративних проваджень) і спеціальні (які притаманні лише окремим адміністративним провадженням і є відображенням їх специфічних властивостей). Спеціальними принципами адміністративного провадження у справах про недобросовісну конкуренцію є принципи ініціативності, охорони інформації з обмеженим доступом, схилення до добровільного усунення правопорушень та принцип пропорційності (відповідності).
4. Суб’єктами адміністративного провадження у справах про недобросовісну конкуренцію є суб’єкти-лідери, які здійснюють безпосередній розгляд справ (Антимонопольний комітет України, його Постійно діючі і тимчасові адміністративні колегії, державні уповноважені Комітету, адміністративні колегії територіальних відділень) та учасники провадження, які реалізують під час адміністративно-процесуальної діяльності свій процесуальний статус для захисту своїх прав і законних інтересів або прав і законних інтересів осіб, колективів, громадян і організацій, яких вони представляють (сторони, треті особи, їх представники), або сприяють здійсненню процесу (експерти, свідки, перекладачі, спеціалісти).
5. Обґрунтування пропозицій щодо необхідності більш чіткого законодавчого регулювання правового статусу окремих суб’єктів, зокрема щодо регламентації питань підконтрольності і підзвітності Антимонопольного комітету України та конкретизації можливості застосування відповідальності за вплив на його працівників; стосовно сторін як учасників провадження – аргументування доцільності розгляду їх адміністративно-процесуальних прав, як прав, пов’язаних з можливістю порушення провадження та з поінформованістю його учасників про хід провадження, причини та мету залучення їх до провадження, а також прав, які дозволяють впливати на хід провадження. Законодавче унормування статусу осіб, які сприяють провадженню, повинно врегулювати обсяг їх процесуальних прав і обов’язків, закріпити перелік обставин, які виключають їх участь при розгляді справи.
6. Структуру провадження у справах про недобросовісну конкуренцію складають основні (порушення справи, розслідування у справі, безпосередній розгляд справи і прийняття рішення, виконання рішення) та факультативні (слухання у справі, перевірка рішення, перегляд рішення та його оскарження) стадії.
7. Аргументування необхідності доповнити перелік доказів у справах про недобросовісну конкуренцію такими доказами, як висновки науковців, представників фахових і громадських організацій та результати вивчення громадської думки. Внесення пропозицій щодо законодавчого визначення окремих видів доказів та вчинення процесуальних дій щодо їх збору, зберігання та дослідження.
8. Обгрунтування рекомендацій щодо внесення змін до чинного законодавства та формулювання окремих положень майбутнього Конкуренційного процесуального кодексу України, присвячених стадіям провадження, документальному оформленню процесуальних дій, видам рішень та механізму забезпечення їх виконання, строкам у провадженні.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані: у науково-дослідній сфері для подальших розробок науково-практичних проблем, пов’язаних із захистом від недобросовісної конкуренції; у правотворчій діяльності для вдосконалення правової бази регулювання процесуальної діяльності антимонопольних органів; у сфері практичної діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо розгляду справ про недобросовісну конкуренцію; у навчальному процесі при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників, викладанні навчальних дисциплін „Адміністративне право” і „Адміністративний процес”. Автором розроблено проекти законів про внесення змін до КУпАП (реєстраційний №5109 від 11.02.04) та до Закону України „Про захист економічної конкуренції” (реєстраційний №5111 від 11.02.04). Результати дослідження використовуються в навчальному процесі (акт про впровадження від 04.02.04).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням. Усі сформульовані положення, висновки та пропозиції обґрунтовані і розроблені дисертантом на підставі особистих досліджень у результаті опрацювання та аналізу відповідних наукових та нормативно-правових джерел.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертаційне дослідження обговорювалось на засіданнях кафедри адміністративного права та адміністративної й кримінально-процесуальної діяльності Національної академії державної податкової служби України. Теоретичні положення і рекомендації дисертації доповідались на науково-практичній конференції Львівського філіалу УАДУ при Президентові України „Теорія і практика державотворення в Україні: історія та сучасність” (м. Львів, 2000); на міжнародній науковій конференції „Гуманітарні науки на рубежі третього тисячоліття: досягнення, проблеми, перспективи” (м. Хмельницький, 2000); на науково-практичній конференції за міжнародною участю „Державна регіональна політика України в умовах проведення адміністративної реформи” (м. Хмельницький, 2000); на науково-практичній конференції УАДУ при Президентові України „Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (м. Київ, 2001); на міжнародній науково-практичній конференції „Парламентаризм в Україні: теорія та практика” (м. Київ, 2001); на міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів „Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (м. Хмельницький, 2002); на науковій конференції „Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (м. Тернопіль, 2003); на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми державної регіональної політики в умовах проведення адміністративної реформи в Україні” (м. Хмельницький, 2003); на VII Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта ‘2004” (м.Дніпропетровськ, 2004).
Основні наукові положення дисертаційного дослідження відображено в 11-ти публікаціях, із яких: 6 наукових статей, опублікованих у фахових виданнях, та тези 5-ти виступів на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Реформування сфери державного управління у напрямі створення правової демократичної держави з соціально орієнтованою ринковою економікою, формування і розвиток ефективного конкурентного середовища, адаптація національного конкуренційого законодавства до загальновизнаних світових стандартів обумовлюють необхідність вдосконалення правової бази регулювання цих процесів. Важливою складовою частиною такого правового забезпечення є норми, які спрямовані на регламентацію процесуальної діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо державного захисту від проявів недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності.
1. Зміна поглядів на суспільне призначення адміністративного права; врахування того фактору, що в адміністративно-процесуальній формі реалізується не лише „негативна” правозастосовча, а і “позитивна” організуюча, правонаділяюча та правотворча діяльність; наявність тісного, органічного зв’язку адміністративного процесу з управлінською діяльністю; універсальний характер адміністративного процесу, який пояснюється його обслуговуючою роллю щодо реалізації норм не лише матеріального адміністративного права, а й інших галузей права роблять необхідним саме “широке” розуміння адміністративного процесу. Аналіз загальних та спеціальних ознак даного різновиду юридичного процесу, дозволяє зробити висновок, що адміністративний процес – це врегульована адміністративно-процесуальними нормами владна діяльність відповідних органів (посадових осіб) виконавчої влади та у визначених законодавством випадках органів місцевого самоврядування і органів правосуддя, яка спрямована на вирішення індивідуально-конкретних справ у сфері державного управління шляхом реалізації та захисту матеріальних норм не лише адміністративного, а й інших галузей права і яка здійснюється в порядку виконання регулятивно-організаційних та правоохоронних завдань і функцій виконавчої влади та характеризується, як правило, швидкістю і економічністю.
2. Адміністративний процес як юридична форма державного управління за своїм характером і структурою повинен відображати основні риси управлінської діяльності, яка складається з так званої організуючої та юрисдикційної діяльності. У першому випадку адміністративно-процесуальна діяльність набуває правозастосовчого характеру і регулюється різноманітними, інколи відомчими нормативними актами, в яких формулюються правила здійснення конкретних дій конкретними органами, тобто практично мова йде про різні адміністративні процедури, а у другому це вже буде правоохоронна адміністративно-процесуальна діяльність, нормативне забезпечення якої закріплено, насамперед, в КУпАП. Тому за змістом адміністративно-процесуальної діяльності доцільно поділити всі адміністративні провадження, з яких складається адміністративний процес, на процедурні і юрисдикційні провадження. Провадження у справах про адміністративні правопорушення, які належать до юрисдикційних проваджень, можна поділити на окремі підвиди за органами адміністративної юрисдикції, специфікою окремих адміністративних стягнень, об’ємом процесуальної діяльності, а також, на основі врахування двоелементної моделі адміністративної відповідальності за місцем адміністративно-процесуальних норм у системі законодавства про адміністративну відповідальність: на провадження, які здійснюються винятково за нормами КУпАП, та провадження, які здійснюються за нормами законодавства, що встановлюють адміністративну відповідальність на інших, ніж передбачено в КУпАП, засадах. Останню групу проваджень складають провадження у справах про порушення податкового, митного, валютного, корупційного та конкуренційного законодавства.
3. Адміністративні провадження у справах про недобросовісну конкуренцію є регламентованою адміністративно-процесуальними нормами діяльністю органів Антимонопольного комітету України у сфері державного захисту суб’єктів господарювання (як фізичних, так і юридичних осіб) та споживачів від недобросовісної конкуренції; змістом цієї діяльності є виявлення порушень, всебічне і об’єктивне вияснення всіх обставин справи та вжиття, за необхідності, заходів державного примусу. Ці провадження є самостійним видом серед юрисдикційних проваджень, що входять до складу адміністративного процесу, так як спрямовані на розгляд однорідних справ, об’єднаних окремим предметом регулювання, спеціальною метою, конкретним змістом та здійснюються спеціальними органами виконавчої влади, діяльність яких регламентується процесуальними нормами, що містяться як у законодавчих, так і підзаконних (відомчих) нормативних актах.
4. Принципи, на основі яких здійснюється адміністративне провадження у справах про недобросовісну конкуренцію, поділяються на загальні (властиві для всіх або більшості адміністративних проваджень) і спеціальні (які є відображенням специфічних властивостей цього виду проваджень). Загальними принципами є принципи законності, об’єктивної (матеріальної) істини, гласності, рівності перед законом і органом, який вирішує справу, провадження процесу державною мовою, швидкодії процесу та відповідальності суб’єктів правозастосування. Спеціальними принципами є принципи ініціативності (справа про порушення розглядається не лише за заявами зацікавлених осіб чи державних органів, а й з ініціативи самого антимонопольного органу, в результаті безпосереднього виявлення його службовцями ознак порушень або у випадку надходження від заявника клопотання про можливість настання негативних наслідків, пов’язаних із поданням заяви; охорони інформації з обмеженим доступом (заборона надавати учасникам провадження для ознайомлення інформацію з обмеженим доступом); схилення до добровільного усунення правопорушень (провадження у справі не розпочинається, а розпочате провадження закривається за умови виконання відповідних рекомендацій антимонопольних органів); пропорційності (використання процесуальних засобів повинно бути мінімальним і достатньо необхідним для досягнення поставлених цілей).
5. Наявність (або відсутність) державно-владних повноважень, ступінь зацікавленості у справі, мета участі у провадженні дозволяє виділити серед суб’єктів адміністративного провадження у справах про недобросовісну конкуренцію суб’єктів-лідерів, які здійснюють безпосередній розгляд справ та учасників провадження, які реалізують під час адміністративно-процесуальної діяльності свій процесуальний статус для захисту своїх прав і законних інтересів або прав і законних інтересів осіб, колективів, громадян і організацій, яких вони представляють, а також з метою сприяння здійсненню провадження.
6. Систему суб’єктів-лідерів складають Комітет, його адміністративні колегії, державні уповноважені Комітету та адміністративні колегії територіальних відділень. Закріплення майже однакових норм щодо процесуальної діяльності колегіальних органів Комітету є, на нашу думку, першим кроком на шляху до прийняття кодифікованого законодавчого акту, який дасть змогу забезпечити відповідність цієї діяльності конституційним вимогам.
Характер завдань та повноважень Комітету, спеціальний порядок призначення і звільнення його працівників, характер взаємовідносин між Комітетом та Кабінетом Міністрів України, прирівнювання працівників Комітету за умовами оплати праці та матеріального забезпечення до відповідних категорій працівників центральних органів виконавчої влади, порядок підконтрольності та підзвітності Комітету підтверджують його особливе місце у системі державних органів, як центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом. Для вдосконалення законодавчого регулювання цього статусу необхідно деталізувати питання підконтрольності Комітету Президентові України та передбачити у Регламенті Верховної Ради України порядок надання згоди на призначення Президентом України Голови Комітету і механізм заслуховування звіту Комітету. Законодавчою гарантією неупередженого здійснення Комітетом повноважень повинно стати доповнення Кримінального кодексу України ст.3431 щодо відповідальності за вплив у будь-якій формі на працівника Комітету та його територіальних відділень з метою перешкоджання виконанню ним службових обов’язків або прийняття неправомірного рішення.
Територіальні відділення Комітету відносяться до місцевих органів спеціальної функціональної компетенції, які підпорядковані і підзвітні лише “по вертикалі” Комітету.
7. Необхідно більш чітко врегулювати правовий статус сторін як учасників провадження, а саме:
 узгодити з Законом „Про захист економічної конкуренції”, нормами Господарського кодексу термінологію Закону „Про захист від недобросовісної конкуренції” шляхом закріплення терміну “суб’єкт господарювання”;
 так як правовим інструментом ідентифікації учасника економічного обігу є фірмове найменування, то разом із запровадженням їх обов’язкової реєстрації необхідно законодавчо передбачити заборону реєстрації тотожних найменувань;
 конкретизувати випадки можливого розгляду справи за відсутності певних учасників провадження, доповнивши Регламенти колегіальних органів Комітету таким положенням: “Під час відсутності сторін та третіх осіб (їх представників) справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне їх сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від них не надійшло мотивованого клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю явки на засідання з поважних причин, які підтверджуються відповідними документами”;
 закріпити за сторонами та третіми особами, їх представниками право заявляти відводи конкретним членам Колегії (Комітету), визначити підстави такого відводу, форму та строк подання заяви про відвід. Пропонуємо таке формулювання: “Член Комітету (адміністративної колегії) не може брати участі у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у справі, або буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Мотивовану заяву про відвід слід подавати у письмовій формі до початку проведення засідання. Право на заявлення відводу після цього надається лише у разі, якщо про підставу відводу сторона дізналася після початку засідання по розгляду справи”.
8. Детального регулювання потребує процесуальний статус та умови допущення до участі у провадженні осіб, які сприяють його проведенню, тому необхідно законодавчо закріпити:
 перелік обставин, які б виключали можливість участі експерта при розгляді справ про порушення у даній сфері, та внести відповідні доповнення до ст.43 Закону України “Про захист економічної конкуренції” щодо обов’язку експерта повідомляти антимонопольний орган, який призначив експертизу, про наявність факторів, що виключають можливість проведення ним досліджень; закріпити права експерта заявляти клопотання про надання матеріалів, необхідних для висновку та вказувати у висновку на обставини, які мають значення для справи, але щодо яких не порушувались питання; врегулювати адміністративними нормами питання відповідальності експерта;
 визначення свідка у провадженні (будь-яка особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які підлягають з’ясуванню у справі про порушення конкуренційного законодавства); випадки, які виключають участь особи у справі як свідка; права і обов’язки свідка та відповідальність свідка за дачу завідомо неправдивих показань або за відмову від дачі показань із непередбачених законом підстав;
 вимоги, які висуваються до перекладача, обсяг його процесуальних прав і обов’язків та відповідальність за завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків;
 положення про те, що спеціалістом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками і залучена за її згодою до участі у провадженні за рішенням колегіального органу Комітету для консультацій і надання безпосередньої технічної допомоги при проведенні процесуальних дій.
9. Залежно від засобів встановлення докази у справах про недобросовісну конкуренцію доцільно поділити на такі групи: дані, отримані в результаті пояснень сторін і третіх осіб; дані, отримані в результаті пояснень службових чи посадових осіб та громадян; письмові докази; речові докази; висновки експертів; висновки науковців, представників фахових і громадських організацій; результати вивчення громадської думки. Законодавчого закріплення потребують положення, які стосуються цих доказів та вчинення процесуальних дій щодо їх збору, зберігання та дослідження, зокрема:
 порядок оформлення протоколу усних пояснень від осіб, визначення письмових доказів та вимоги, які висуває антимонопольний орган до оформлення і порядку їх подання;
 порядок вчинення такої процесуальної дії, як проникнення до житла чи іншого володіння особи з метою вилучення чи накладення арешту на майно, а саме: врегулювання порядку одержання антимонопольним органом дозволу на таке проникнення; закріплення переліку осіб, які вправі звернутися до суду з клопотанням про видачу рішення про вилучення чи накладення арешту на майно, яке знаходиться у місцях проживання та інших володіннях осіб; визначення обов’язкового змісту такого клопотання;
 порядок зберігання письмових та речових доказів, а саме – термін, місце зберігання, відповідальність осіб, яким ці докази передано на зберігання, за його недотримання;
 порядок проведення опитувань, пов’язаних із з’ясуванням громадської думки, тобто: визначення кола осіб, які можуть проводити соціологічні опитування; закріплення положення про те, що коло питань, які можуть бути використані при опитуванні, формулюється органом Комітету з урахуванням думки учасників провадження; визначення порядку фінансування цієї процесуальної дії; закріплення вимог щодо методів опитування та щодо вибору кола опитуваних;
 для підвищення об’єктивності та достовірності експертного висновку доцільно викласти перше речення п.2 ст.43 Закону “Про захист економічної конкуренції” з такими змінами та доповненнями: “Призначаючи експертизу та встановлюючи коло питань, що слід поставити перед експертами, відповідний орган Антимонопольного комітету України зобов’язаний врахувати пропозиції сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відхилення питань, запропонованих особами, які беруть участь у справі, орган Антимонопольного комітету України повинен мотивувати”. Конкуренційний процесуальний кодекс обов’язково повинен містити статтю “Висновок експерта”, орієнтовний зміст якої може бути таким: “Експерт дає у письмовій формі свій мотивований висновок. Висновок експерта повинен містити детальний опис проведених досліджень, зроблені в їх результаті висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені органом Антимонопольного комітету України питання. Висновок подається у письмовій формі та приєднується до справи. Копії висновку надсилаються сторонам. Якщо під час проведення експертизи встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, з приводу яких експерту не було поставлено питань, у висновку він викладає свої міркування і щодо цих обставин”. Доцільно також закріпити підстави проведення додаткової та повторної експертиз, а також визначити коло осіб, яким може бути доручено їх проведення, а для скорочення строків розгляду справ – передбачити можливість виклику експерта до антимонопольного органу для дачі роз’яснень щодо висновку експертизи або можливість подання додаткового мотивованого висновку щодо поставлених питань, якщо попередній висновок неповний або недостатньо ясний.
10. Структуру провадження у справах про недобросовісну конкуренцію складають основні та факультативні стадії, кожна з яких є відокремленою у часі і логічно пов’язаною сукупністю процесуальних дій, спрямованих на досягнення певних цілей і вирішення відповідних завдань; кожна із стадій відрізняється колом учасників, а її результати закріплюються у відповідних процесуальних документах. Основними стадіями є: порушення справи, розслідування у справі, безпосередній розгляд справи і прийняття рішення, виконання рішення. Факультативні стадії відображають своєрідний прояв окремих принципів діяльності антимонопольних органів, дозволяють окремим стадіям бути стадіями перевірки щодо попередніх або підготовки до наступних. Факультативними стадіями є: слухання у справі, перевірка та перегляд рішення, оскарження рішення.
11. Аналіз особливостей розслідування окремих правопорушень досліджуваної сфери свідчить про те, що: при доведенні неправомірності використання схожих позначень основним є доведення фактів змішування діяльності суб’єктів, які їх використовують; розслідування справ щодо порівняльної реклами повинно включати дослідження не лише факту порівняння, а і аналіз характеру наведених відомостей; при розслідуванні таких порушень, як досягнення неправомірних переваг у конкуренції, необхідно вияснити, які переваги було отримано суб’єктом господарювання, яким офіційним рішенням підтверджено порушення, причинно-наслідковий зв’язок між порушенням іншого законодавства і досягненням неправомірних переваг у конкуренції, компетентність органу щодо прийняття рішення про порушення чинного законодавства; розслідування порушень у сфері комерційної таємниці полягає у з’ясуванні фактів вжиття особою, яка її контролює, необхідних заходів для збереження її секретності та у виясненні питання про завдання чи можливість завдання шкоди суб’єкту господарювання.
12. Детальна характеристика стадій провадження у справах про недобросовісну конкуренцію дозволила зробити ряд пропозицій щодо вдосконалення нормативного регулювання порядку їх здійснення:
 стадія порушення справи: а) для закріплення вимог щодо подачі матеріалів, які додаються до заяви про захист від недобросовісної конкуренції і якими заявник обґрунтовує свої вимоги, доцільно викласти ч.2 п.18 Правил у такій редакції: “До заяви додаються матеріали (оригінал або належним чином засвідчена копія), якими заявник обґрунтовує свої вимоги. Документи іноземною мовою подаються разом з перекладом на українську мову, засвідченим в установленому законом порядку. Документи, які містять інформацію, що становить комерційну таємницю, подаються окремо від документів з відкритою інформацією – з відповідним грифом “інформація з обмеженим доступом”; б) чітко визначити підстави відмови з боку антимонопольних органів у прийнятті заяви (закінчення строку звернення із заявою, непідвідомчість справи цьому органу; подання заяви від імені заінтересованої особи особою, яка не має повноважень на ведення справи); в) передбачити продовження строку розгляду заяви до того моменту, поки не буде отримано всієї необхідної інформації або матеріалів, але не більше, ніж на 60 календарних днів; г) закріпити строк, протягом якого відповідачу та третім особам повинно бути надіслано повідомлення про початок розгляду справи, виклавши п.п.2,3 ст.37 Закону України “Про захист економічної конкуренції” та п.20-3 Правил у такій редакції: “Розпорядження про початок розгляду справи надсилається відповідачу протягом трьох робочих днів із дня його прийняття. Повідомлення про початок розгляду справи у той же строк надсилається відповідачу та третім особам”; ґ) врегулювати порядок розгляду подань державних органів;
стадія розслідування у справі: а) перелік дій, які підпадають під порушення порядку подання інформації та виконання рішень Комітету та його відділень (ст.1664 КУпАП) доповнити такими діями, як подання інформації в неповному обсязі та перенести цю статтю у главу 15 КУпАП; б) доповнити КУпАП статтею 18512, яка б передбачала відповідальність за створення перешкод працівникам органів Комітету у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації; в) закріпити норми щодо змісту та порядку розгляду подання з попередніми висновками, а саме: вимоги щодо його оформлення; строки надсилання (за десять днів до запланованої дати проведення засідання по розгляду справи); обов’язок службовців антимонопольного органу перевіряти зауваження або докази сторін і третіх осіб після їх ознайомлення з поданням;
 стадія розгляду справи: а) закріпити загальне правило відкритого розгляду справ та винятки з нього, якими повинні бути не лише наявність у справі інформації з обмеженим доступом, а і обґрунтоване клопотання сторін або однієї із сторін конфіденційного розгляду справи. Рішення про розгляд справи у закритому засіданні або про відхилення клопотання щодо цього повинно оформлятися у вигляді окремого розпорядження органу Комітету; б) до Регламентів Колегій необхідно внести положення про те, що при рівності голосів під час розгляду питань на засіданнях, рішення вважається не прийнятим, і у такому випадку Колегія може повернутись до обговорення питання або відкласти прийняття рішення з цього питання на визначений термін; в) перелік рішень, які може бути прийнято у результаті розгляду, доцільно доповнити рішеннями про закриття провадження у справі, про затвердження (відмову у затвердженні) мирової угоди між сторонами, про додаткові санкції, які можуть бути застосовані до порушників; г) закріпити право накладати підвищений розмір штрафу не лише за Комітетом, а і за його адміністративними колегіями; ґ) закріпити положення про те, що після закінчення розгляду справи прийняте рішення (або лише його резолютивна частина) повинно бути негайно оголошено учасникам засідання;
 стадія виконання рішення: а) на законодавчому рівні передбачити, що особі надається для виконання копія рішення, а також закріпити строк вчинення такої дії; б) закріпити можливість звернення із заявою про відстрочку або розстрочку не лише для відповідача, а і для державного виконавця; передбачити право органу Комітету вирішувати питання про зміну способу та порядку виконання рішення у справі, а також про конкретні терміни виконання прийнятих рішень; в) виробити єдиний підхід щодо розмів пені та механізму забезпечення виконання рішень як у справах про захист економічної конкуренції, так і у справах про захист від недобросовісної конкуренції, а також внести зміни до ст.31 Закону “Про захист від недобросовісної конкуренції” шляхом заміни терміну „відмова від сплати” на термін „несплата”;
стадія перевірки рішення: а) антимонопольні органи при здійсненні перевірки не можуть бути пов’язані доводами лише заяви або протесту і повинні мати право здійснювати перевірку законності та обґрунтованості прийнятого рішення у повному обсязі; б) необхідно визначити підстави для скасування рішення (справу розглянуто Комітетом (Колегією) у незаконному їх складі; справу розглянуто Комітетом (Колегією) за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце і час засідання Комітету (Колегії); рішення не підписано будь-ким із членів Комітету (Колегії), які брали участь у засіданні або підписано не тими членами Комітету (Колегії), які зазначені у рішенні; рішення прийнято з порушенням правил предметної або територіальної підвідомчості.
 стадія перегляду рішення: а) необхідно конкретизувати процесуальний статус учасників провадження на стадії перегляду справи шляхом закріплення права подавати не лише пояснення на подання, а і заперечення, а також права подавати додаткові докази при обґрунтуванні неможливості їх подання на стадії розгляду справи; б) так як підставами перегляду рішення є нововиявлені обставини, вважаємо, що було б доцільно пов’язати строк подання заяви про перегляд рішення з моментом встановлення цих обставин;
 стадія оскарження рішення: процесуальні норми, які регламентують стадію оскарження прийнятого рішення як у справах про захист економічної конкуренції, так і у справах про недобросовісну конкуренцію повинні передбачати єдиний підхід у закріпленні адресатів оскарження, кола суб’єктів, наділених правом подавати скаргу та строків оскарження; б) закріпити за господарським судом можливість поновлення строку оскарження за наявності поважних причин.
Таким чином, у дисертаційному дослідженні розглянуто і проаналізовано цілий ряд питань, які стосуються здійснення антимонопольними органами діяльності, спрямованої на розгляд справ про недобросовісну конкуренцію. Але говорити про винятково вичерпний аналіз не можна – це лише перша спроба у науці комплексно і системно розглянути цю проблему. Тільки кодифікація відповідних процесуальних норм дасть змогу створити демократичний та ефективний механізм захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів, а дисертаційна робота є посильним внеском у процес вдосконалення чинного законодавства і практики його застосування.

Список використаних джерел

1. Абрамов С.Н. Гражданский процесс. – М.: Госюриздат, 1952. – 420 с.
2. Авер’янов В. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування //Право України. –1998. –№8. – С.8-13.
3. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 48 с.
4. Авер’янов В.Б., Лук’янець Д.М., Хорощак Н.В. Актуальні питання правового регулювання адміністративної відповідальності //Часопис Київського у-ту права. – 2003. – № 1. – С.19-23.
5. Административное право зарубежных стран: Учебное пособие. – М.: Спарк, 1996. – 229 с.
6. Административное право: Учебник /Бельский К.С., Козлов Ю.М., Колибаба Г.Н. и др. /Под ред. Ю.М.Козлова, Л.Л.Попова. – М.: Юристъ, 1999. – 728 с.
7. Административный кодекс УССР. Официальное издание. – Харьков: Юридическое изд-во Наркомюста УССР, 1928. – 190 с.
8. Адміністративна процедура та контроль за діяльністю адміністративних органів в Угорщині, Польщі, Болгарії, Естонії та Албанії. – К.: Вид-во УАДУ, 1999. – 236 с.
9. Адміністративне право України: Підручник /Авер’янов В.Б., Додін Є.В., Пахомов І.М. та ін. /За заг. ред. С.В.Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003. – 896 с.
10. Адміністративне право України: Підручник для юридичних вузів і фак. /Ю.П.Битяк, В.В.Богуцький, В.М.Гаращук та ін. /За ред. Ю.П.Битяка. – Харків: Право, 2000. – 520 с.
11. Адміністративний процесуальний кодекс України (проект) //Вісник Верховного Суду України. –2001. –№5 (27). – Додаток. – 160 с.
12. Адміністративний процесуальний кодекс України: проект Закону України, зареєстрований №1331-1 від 10.09.02 р. //DB ЛІГА: ЕЛІТ 7.5.1. –JD10Z01B.LHT.
13. Азаров М. Здійснювати сильну конкурентну політику //Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України. – 2003. –№ 6. – С.2-4.
14. Алексеев С.С. Право: азбука-теория-философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
15. Алехин А.П., Кармалицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации: Учебник. –М.:Зерцало, Теис, 1996.–640 с.
16. Андрощук Г. Знаки для товарів і послуг: деякі аспекти термінології та застосування законодавства //Інтелектуальна власність. – 2001. – №8. –С.18-19.
17. Антонова В.П. Административное право и административный процесс: старые и новые проблемы (По материалам „Лазаревских чтений”) //Государство и право. –1998. –№8. – С.5-32.
18. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом (Опыт системного исследования). – М.: Политиздат, 1968. – 384 с.
19. Бакалінська О. Місце і роль антимонопольних органів в умовах адміністративних перетворень //Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування: Зб. наук. пр. – Суми: ВВП „Мрія-1” ЛТД: Ініціатива, 2000. – 282 с.
20. Бакалінська О.О. Захист економічної конкуренції: організаційно-правові засади державного управління. Автореф. дис… канд-та юр. наук: 12.00.07 /Ін-т держави і права ім. Корецького. – Київ, 2003. – 20 с.
21. Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закл. – К.: Літера ЛТД, 2002. – 288 с.
22. Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР: Учебное пособие. – Свердловск: Изд-во Уральского у-та, 1989. – 204 с.
23. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник. Часть общая. – М.: БЕК, 1997. – 368 с.
24. Бахрах Д.Н., Ренов Э.Н. Производство по делам об административных правонарушениях. –М.: Знание, 1989. – 96 с.
25. Безлепкин Б.Т. Уголовный процесс России. Общая часть и досудебные стадии (курс лекций). – М.: Международный ун-тет бизнеса и управления, 1998. – 320 с.
26. Бекетов О.И. Актуальные проблемы административного права России //Государство и право. –1999. –№5. – С.80-88.
27. Белкин А.А. Дело об Антимонопольном комитете //Правоведение. – 1993. –№ 1. – С.3-15.
28. Била Л.Р. Административная ответственность за нарушение антимонопольного законодательства: Дис… канд. юр. наук: 12.00.07. – Одесса, 1995. –175 с.
29. Битяк Ю.П. Джерела адміністративного права. Форми і тенденції систематизації адміністративного законодавства //Матеріали конф. „Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування”. –Яремче, 1998. – С.12-14.
30. Бокарева М.А., Бондарь Л.А., Васильева Ю. Ю. Монополизм и антимонопольное регулирование: опыт, проблемы, решения /Под общей ред. Бондарь Л.А. – М.: НИИПиН, 1991. – 147 с.
31. Бондаренко Г.П. Адміністративна відповідальність в СРСР. – Львів: Вища школа, 1975. – 176 с.
32. Бондаренко Г.П. Вопросы административного процесса в Основах административных правонарушений, кодексах союзных республик об административных правонарушениях //Юридический процес как средство обеспечения социалистической законности. Вестник Львовского ун-та. – Серия юридическая.–1986. –Выпуск 24. – С.22-29.
33. Борсук Н. Процессуальные нормы в делах о недобросовестной конкуренции //Юридическая практика. – 2003. – № 9 (271).
34. Виконавча влада і адміністративне право /Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф., Битяк Ю.П. та ін. /За заг. ред. Авер’янова В.Б. – К.: Видавничий дім „Ін-Юре”, 2002. – 668 с.
35. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття). – К.: Міжрегіональна Академія управління персоналом, 1998. – 52 с.
36. Горбатенко В.П., Нагребельний В.П. Експертиза //Юридична енциклопедія: В 6 т./Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін. –К.: Українська енциклопедія, 2002. –Т.2. – С.332.
37. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юридическая литература, 1972. – 256 с.
38. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р №436-IV //ОВУ. – 2003. – №11. – Ст.462.
39. Господарський процесуальний кодекс України від 6.11.91 №1798-ХII (зі змінами і доповненнями) //ВВРУ. – 1992. – №6. – Ст.56.
40. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: Т.1-4. М.: Русский язык, 1980. – Т.3. – 555 с.
41. Дахно І. Антимонопольне право: Курс лекцій. – К.: Четверта хвиля, 1998. – 350 с.
42. Дахно І. Право інтелектуальної власності. – К.: Либідь, 2002. – 200 с.
43. Демин А.А. Понятие административного процесса и административно-процессуальный кодекс Российской Федерации //Вестник Московского ун-та. – Серия 11. – Право. –1998. – №4. – С.18-32.
44. Демин А.А. Понятие административного процесса и кодификация административно-процессуального законодательства Российской Федерации //Государство и право. – 2000. –№ 11. – С.5-12.
45. Демченко Т. Поняття та функції товарного знака //Підприємництво, господарство і право. – 2000. –№ 5. – С.37-40.
46. Демченко Т.С. Правова охорона загальновідомих і знаменитих знаків у міжнародній практиці та в Україні //Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 3. – С.198-206.
47. Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування: Зб. наук. пр./Кол. авт.; Наук. кер. Н.Р.Нижник. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 312 с.
48. Державне управління: теорія і практика /За загальною ред. д.ю.н., профессора Авер’янова В.Б. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
49. Договір про закони щодо товарних знаків. Підписаний у Женеві 27 жовтня 1994 р. //Зб. нормативних актів з питань промислової власності /Уклад.: В.О.Жаров та ін. /За ред. В.Л.Петрова, В.О.Жарова. – К.: Вища школа, 1998. – С.441-465.
50. Додин Е.В. Доказательства в административном процессе. –М.: Юридическая литература, 1973. – 192 с.
51. Додин Е.В. Доказывание и доказательства в правоприменительной деятельности органов советского государственного управления. – Киев-Одесса: Вища школа, 1976. – 127 с.
52. Дручок Г., Гавриленко О. Спори щодо промислової власності, підвідомчі арбітражним судам в Україні //Зб. рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. – 1996. –№ 3-4. – С.274-283.
53. Елистратов А.И. Административное право РСФСР. – Ленинград: Гос. изд-во, 1925. – 214 с.
54. Еременко В.И. Японское законодательство о пресечении недобросовесной конкуренции //Вопросы изобретательства. – 1990. – №12. – С.13-17.
55. Ефремов В.И. Великобритания: недобросовестная конкуренция //Вопросы изобретательства. – 1990. –№10. – С.20-24.
56. Журик Ю. Деякі питання правового статусу Антимонопольного комітету України //Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. –№ 4. – С. 17-20.
57. Журик Ю. Поняття і види недобросовісних дій у конкуренції //Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – №2. – С.10-12.
58. Журик Ю. Порядок розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України //Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 7. – С.14-17.
59. Загальна теорія держави і права: Навч.посібник /А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков та інші /За ред. В.В. Копейчикова. –К.: Юрінком Інтер, 2001. – 320 с.
60. Загряцков М.Д. Административная юстиция и право жалобы (в теории и законодательстве). – М., 1924.
61. Закон о реформе законодательства о товарных знаках //Правовая охрана товарных знаков, фирменных наименований и географических указаний в Германии /Пер., ред. и коммент. Г.Андрощук, А.П.Пахаренко. – К.: Таксон, 1997. – С.11-106.
62. Закон о федеральной торговой комиссии 1914 года //Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Законодательство о компаниях, монополиях и конкуренции. – М.: УДН, 1987. – С.198-202.
63. Застрожная О.К. Советский административный процесс: Учебное пособие. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1985. – 100 с.
64. Ивановский В.В. Учебник административного права. Полицейское право. Право внутреннего управления //Российское полицейское (административное) право: Конец XIX – начало XX века: Хрестоматия /Сост. и вступ. статья Ю.Н.Старилова. – Воронеж: Изд-во Воронежского гос. ун-та, 1999. – С.285-370.
65. Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права): Учебник для вузов. – М.: НОРМА, 2000. – 480 с.
66. Кашинцева О. Визначення правового статусу суб’єкта права на знаки для товарів і послуг //Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 1. – С.54-55.
67. Кириченко І. Експертний висновок як джерело доказів у судових спорах про порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності //Право України. – 2002. –№ 11. – С.78-83.
68. Клейнман А.Ф. Вопросы гражданского процесса в связи с судебной реформой //Социалистическая законность. – 1946. –№ 9. – С.11-14.
69. Клюшниченко А.П. Производство по делам о мелком хулиганстве (из опыта работы милиции Украинской ССР). –К.: Ред-изд.отд. МВД УССР, 1970. – 150 с.
70. Кобалевский В. Советское административное право. – Харьков: Изд-во Наркомюста УССР, 1929. – 420 с.
71. Коваль В.Я. Недобросовісна конкуренція: поняття та ознаки //Вісник господарського судочинства. – 2002. –№ 3. – С.178-185.
72. Коваль Л.В. Административно-деликтное отношение.– К.: Вища школа, 1979. –230 с.
73. Коваль Л.В. Адміністративне право України: Курс лекцій для студентів юрид вузів та факультетів. – 3-є видання. –К.: Вентурі, 1998. – 208 с.
74. Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). – Харьков: ООО „Одиссей”, 2000. –1008 с.
75. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 12.07.84 №8073-Х (зі змінами та доповненнями)//ВВР УРСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст.1122.
76. Коліушко І.Б. Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні: Монографія. – К.: Факт, 2002. – 260 с.
77. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
78. Колош Е.М. Становление админостративно-процессуального законодательства РСФСР и УССР в 1917-1920 годах. Автореф. дис… канд-та юр. наук /Київський ун-т. -К., 1974. – 22 c.
79. Колош Є.М. Становлення радянського адміністративного процесу //Проблеми правознавства. – 1968. –№ 12. – С.140-144.
80. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. –К.: Юрінком Інтер. –2003. –544 с.
81. Конвенція, що засновує Всесвітню Організацію Інтелектуальної Власності. Підписана в Стокгольмі 14.07.67 р. і змінена 2.10.79 р. //Зб. нормативних актів з питань промислової власності /Уклад.: В.О.Жаров та ін. /За ред. В.Л.Петрова, В.О.Жарова. – К.: Вища школа, 1998. – С.305-322.
82. Кононов П.И. Административный процесс: подходы к определению понятия и стр