Правові та організаційні засади координаційної діяльності органів прокуратури України у сфері протидії злочинності

Краткое описание

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

БУРБИКА Михайло Михайлович

На правах рукопису

УДК 342.731

Правові та організаційні засади координаційної діяльності органів прокуратури України у сфері протидії злочинності

12.00.07 ― адміністративне право і
процес; фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант:
Копиленко Олександр Любимович,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент
Національної академії наук України

КИЇВ ― 2012

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………...………………4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ КООРДИНАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ……..…15
1.1. Правовий статус органів прокуратури як суб’єкта протидії злочинності..............................................................................................15
1.2. Сутність та особливості координаційної діяльності органів прокуратури у сфері протидії злочинності………………………………………………37
1.3. Об’єкт координаційної діяльності органів прокуратури………………...59
1.4. Правові основи координаційної діяльності органів прокуратури у сфері протидії злочинності……………………………………………………….75
Висновки до розділу 1……………………………………...........................88

РОЗДІЛ 2 МЕХАНІЗМ КООРДИНАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ В СФЕРІ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ…………………..99
2.1. Поняття та елементи механізму координаційної діяльності органів прокуратури………………………………………………………………...99
2.2. Повноваження органів прокуратури в сфері координаційної діяльності………………………………………………………………….116
2.3. Напрямки та методи координаційної діяльності органів прокуратури у сфері протидії злочинності……………………………………………….134
2.4. Процедури координаційної діяльності органів прокуратури у сфері протидії злочинності……………………………………………………...156
Висновки до розділу 2……………………………………………………174

РОЗДІЛ 3 ФОРМИ КООРДИНАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ………………...181
3.1. Поняття та за загальна характеристика форм координаційної діяльності органів прокуратури у сфері протидії злочинності…………………….181
3.2. Нормотворча діяльність органів прокуратури як елемент її координаційної діяльності………………………………………………..199
3.3. Координаційна нарада як головна форма координації.………………………………………………………………..213
3.4. Створення та керівництво слідчо-оперативними групами під час розслідування злочинів…………………………………………………...225
Висновки до розділу 3…………………………………………………….239

РОЗДІЛ 4 ОРГАНІЗАЦІЯ КООРДИНАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОКУРАТУРИ У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ……………...…245
4.1. Аналітична робота та прогнозування злочинності……………………..245
4.2. Планування координаційної діяльності…………………………………261
4.3. Взаємодія під час координаційної діяльності…………………………..276
4.4. Здійснення контролю та нагляду за координаційною діяльністю…….291
4.5. Інші форми забезпечення координаційної діяльності (кадрове, матеріально-технічне, інформаційне, наукове) ………………………..305
Висновки до розділу 4……………………………………………………318

РОЗДІЛ 5 ЕФЕКТИВНІСТЬ КООРДИНАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ……323
5.1. Поняття ефективності координаційної діяльності органів прокуратури у сфері протидії злочинності та система її показників…………………...323
5.2. Зарубіжний досвід координаційної діяльності органів прокуратури: можливі напрямки адаптації та впровадження…………………………331
5.3. Органи прокуратури як суб’єкти організації міжнародного співробітництва правоохоронних органів у сфері протидії злочинності………………………………………………………………..339
Висновки до розділу 5……………………………………………………362

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..364
СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..375

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Закріплення у ст.3 Конституції України того, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» вимагає від останньої утворення відповідної системи органів (суб’єктів), які у правових актах та у науковій літературі отримали назву правоохоронних. До таких органів належать і органи прокуратури України, особливість правового статусу яких, як суб’єкта протидії злочинності полягає у тому, що їх завданням як правоохоронного органу є не лише протидія злочинності а й координація інших правоохоронних органів з цих питань.
Здійснювані в Україні судово-правова реформа, реформа кримінальної юстиції, реформа правоохоронних органів у цілому, і окремих із них, зокрема, мета, завдання, принципи та етапи яких (тобто реформ) визначаються окремими програмними або концептуальними нормативно-правовими актами, потребують відповідної узгодженості, оскільки ефективність діяльності різних за назвою, призначенням, але єдиних за метою правоохоронних органів об’єктивно пов’язана з необхідністю налагодження дієвої координації між ними.
Про необхідність налагодження чіткої координації, визначення єдиного координаційного органу наголошується у багатьох програмних та концептуальних документах з питань протидії злочинності. А в ст.8 Закону України «Про основи національної безпеки України», координація діяльності правоохоронних органів названа необхідною умовою реформування правоохоронної системи, а також одним із основних напрямків державної політики з питань національної безпеки України. Необхідність координаційної діяльності обумовлена сучасною практикою правоохоронної діяльності, якій, на жаль, характерні дублювання повноважень правоохоронних органів, неузгодженість їх правоохоронних заходів, розбалансованість у використанні сил та засобів правоохоронної діяльності. І саме на запобігання цих негативних явищ і спрямована координація, яка є однією із функцій прокуратури України.
Проте, незважаючи на значущість та важливість координаційної діяльності органів прокуратури України з питань протидії злочинності, у цій сфері є багато проблем, які потребують невідкладного вирішення. Серед таких: відсутність належного правового забезпечення координаційної функції прокуратури; неналежний рівень методичних розробок із зазначених питань; реалізація прокурорами лише деяких із можливих напрямків та форм координаційної діяльності; неналежна організація координаційної діяльності, а інколи і формальне ставлення до неї; відсутність дієвих критеріїв оцінювання її ефективності тощо.
Незважаючи на те, що проблематика координаційної діяльності органів прокуратури України була досліджена у роботах таких вчених, як В.Б. Авер’янов, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.І. Борденюк, І.Л. Бородін, А.С. Васильєв, І.П. Голосніченко, В.М. Горшеньов,
Л.М. Давиденко, Є.В. Додін, Б.С. Ебзеєв, В.С. Зеленецький, Л.В. Коваль, А.Т. Комзюк, В.В. Копейчиков, О.М. Литвак, О.М. Литвинов, Є.А. Лукашевич, О.М. Музичук, І.Є. Марочкін, О.В. Негодченко, В.І. Новосьолов, В.Ф. Опришко, О.П. Орлюк, М.Ф. Орзіх, О.І. Остапенко, В.П. Пєтков, Р.С. Павловський, В.О. Прилуцький, П.М. Рабінович, М.В. Руденко, В.М. Самсонов, О.Д. Святоцький, В.О. Селіванов, С.Г. Стеценко, В.В. Сухонос, В.Я. Тацій, М.М. Тищенко, П.В. Шумський, М.К. Якимчук та інші, багато питань у цій сфері ще залишаються невирішеними. Реалізація сучасної державної політики і стратегії у сфері протидії злочинності, які, насамперед, спрямовані на узгодження правоохоронних заходів, викорінення дублювання правоохоронних функцій, з одного боку, та необхідність сучасних наукових розробок з цієї проблематики, – з іншого, обумовлюють актуальність і важливість комплексного дослідження та вирішення адміністративно-правових проблем координаційної діяльності органів прокуратури України у сфері протидії злочинності.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до тематичного плану наукових досліджень відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України за темою «Стратегія розвитку законодавства України» (державний реєстраційний № 0103U007975).
Мета та основні завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації комплексно, з позицій системного підходу, дослідити та охарактеризувати правові та організаційні засади координаційної діяльності органів прокуратури України у сфері протидії злочинності, виявити основні їх проблеми та окреслити тенденції й перспективи розвитку, а також розробити науково обґрунтовані рекомендації з удосконалення адміністративного законодавства в означеній сфері.
Досягнення поставленої мети обумовлює вирішення наступних задач:
– уточнити правовий статус органів прокуратури як суб’єкта протидії злочинності;
– визначити сутність, особливості та об’єкт координаційної діяльності органів прокуратури у сфері протидії злочинності;
– охарактеризувати правові основи координаційної діяльності органів прокуратури у сфері протидії злочинності;
– визначити поняття та елементи механізму координаційної діяльності органів прокуратури в сфері протидії злочинності;
– розглянути повноваження органів прокуратури в сфері координаційної діяльності;
– з’ясувати напрямки, методи та процедури координаційної діяльності органів прокуратури у сфері протидії злочинності;
– охарактеризувати нормотворчу діяльність органів прокуратури як елемент її координаційної діяльності;
– визначити особливості проведення координаційних нарад керівників правоохоронних органів, а також створення та керівництва слідчо-оперативними групами під час розслідування злочинів;
– уточнити значення та особливості аналітичної роботи, прогнозування злочинності та планування координаційної діяльності;
– з’ясувати сутність взаємодія під час координаційної діяльності;
– дослідити інші форми забезпечення координаційної діяльності (кадрове, матеріально-технічне, інформаційне, наукове);
– сформулювати поняття ефективності координаційної діяльності органів прокуратури у сфері протидії злочинності та систему її показників;
– визначити перспективні напрямки та форми організації координаційної діяльності органів прокуратури у сфері протидії злочинності з урахуванням зарубіжного досвіду;
– розглянути проблемні питання організації координаційної діяльності прокуратури у сфері протидії злочинності, а також сформулювати рекомендації, спрямовані на удосконалення теоретико-правових засад і практичної діяльності з досліджуваних питань;
– виробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правових та організаційних засад координаційної діяльності органів прокуратури України у сфері протидії злочинності.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері координаційної діяльності органів правоохоронних органів у сфері протидії злочинності.
Предметом дослідження є правові та організаційні засади координаційної діяльності органів прокуратури України у сфері протидії злочинності.
Методи дисертаційного дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. Діалектичний метод наукового пізнання дав змогу розглянути особливості правового забезпечення координаційної діяльності органів прокуратури України у сфері протидії злочинності у взаємозв’язку окремих її елементів, виявити взаємозв’язки між ними. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат досліджуваної проблематики (підрозділи 1.2, 2.1, 3.1, 4.1-4.5). Історико-правовий метод дав можливість проаналізувати розвиток координаційної діяльності органів прокуратури України (підрозділ 1.2). Порівняльно-правовий метод використано для аналізу закордонного досвіду координаційної діяльності органів прокуратури України (підрозділи 4.1, 4.2, 4.3). Соціологічний метод застосовувався при аналізі сучасного стану координаційної діяльності органів прокуратури України (підрозділ 5.1). Системно-структурний метод було використано під час дослідження елементів правових та організаційних координаційної діяльності органів прокуратури України (підрозділ 1.3-1.4; 4.1-4.4), її форм (підрозділ 3.1-3.3), функціональних складових частин механізму координаційної діяльності органів прокуратури України (підрозділ 2.1). Метод моделювання дав змогу сформулювати пропозиції щодо удосконалення правових та організаційних засади координаційної діяльності органів прокуратури України у сфері протидії злочинності (підрозділи 5.3).
Науково-теоретичною базою даного дослідження послужили праці з адміністративного права і процесу, загальної теорії та історії держави і права, конституційного права, кримінології та криміналістики, інших галузей юридичної науки, а також філософії, соціології та соціальної психології.
Нормативним підґрунтям роботи є Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, а також нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств України, органів прокуратури України.
Емпіричну основу дослідження становлять політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали, які характеризують правові та організаційні засади координаційної діяльності органів прокуратури України у сфері протидії злочинності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в українській правовій науці комплексним дослідженням теоретичних і практичних організаційно-правових проблем координаційної діяльності органів прокуратури України у сфері протидії злочинності. У процесі проведеного дослідження розроблені й сформульовані нові наукові положення й висновки, запропоновані здобувачем особисто. Основні з них такі:
уперше:
– визначені завдання координаційної діяльності органів прокуратури по боротьбі зі злочинністю, до яких віднесено: визначення та спрямування узгодженого підходу щодо реалізації державної політики боротьби зі злочинами на основі залучення до цієї справи не лише правоохоронних та інших державних органів, але й громадських формувань та окремих громадян; узгодження (погодження) правоохоронних заходів під час різних напрямків та форм протидії злочинності; всебічний аналіз роботи суб’єктів координаційної діяльності з виявлення, припинення, розкриття, розслідування та попередження злочинів, тобто вивчення та узагальнення практики координаційної діяльності; економію затрат сил та засобів під час правоохоронної діяльності; розробку стратегії та рекомендацій щодо підвищення ефективності правоохоронної діяльності;
– визначено поняття, елементи та особливості механізму координаційної органів прокуратури, зокрема до останніх віднесено: 1) він є складовою частиною механізму соціального управління та одним із напрямів державного управління протидією злочинності з боку органів прокуратури;
2) функціонування забезпечується координаційною роллю та функцією органів прокуратури у сфері протидії злочинності; 3) передбачає систему специфічних елементів, кожен з яких виконує спеціальну роль, а якість кожного з них впливає на роботу і результат функціонування такого механізму в цілому; 4) сферою його реалізації є діяльність правоохоронних органів; 5) його результатом є підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, усунення (запобігання) дублювання їх повноважень під час виконання професійних завдань та функцій;
– запропоновано визначення повноважень органів прокуратури у сфері координаційної діяльності як фрагментарно закріплених у нормативних актах різної юридичної сили прав та обов’язків органів прокуратури, за допомогою яких вони виконують покладені на них завдання та реалізують передбачені функції щодо узгодження (погодження) правоохоронних заходів, усунення (запобігання) їх дублювання. Визначена класифікація таких повноважень;
– нормотворча діяльність органів прокуратури як елемент її координаційної діяльності визначена як участь у прийнятті, видання у межах компетенції Генерального прокурора, Генеральної прокуратури та підпорядкованих їй регіональних органів підзаконних нормативно-правових актів, що містять похідні від вищестоящих нормативно-правових актів норми з метою конкретизації, доповнення чи уточнення первинних норм щодо координаційної діяльності прокуратури, а також інших правоохоронних органів у сфері протидії злочинності.
удосконалено:
– поняття координаційної діяльності органів прокуратури щодо протидії злочинності під яким визначено діяльність прокурорів, які наділені відповідними організаційними повноваженнями і яка спрямована на узгодження (погодження) функціонування самостійних суб’єктів при наявності рівноправних зв’язків між ними та спільної загальної мети. Визначена мета такої координаційної діяльності;
– обґрунтування тези про те, що рівні координаційної діяльності органів прокуратури необхідно пов’язувати із адміністративно-територіальним поділом, у зв’язку з чим, доцільним виокремлення: 1) міждержавного рівня координаційної діяльності; 2) загальнодержавного рівня координаційної діяльності; 3) міжрегіонального рівня координаційної діяльності;
4) регіонального рівня координаційної діяльності; 5) місцевого рівня координаційної діяльності;
– напрямки координаційної діяльності органів прокуратури, які об’єднано у такі групи: 1) загальні, які характерні для будь-яких видів та форм координаційної діяльності; 2) спеціальні, які залежать від: а) спеціалізації органів прокуратури; б) виду злочинної діяльності, з питань протидії якій здійснюються узгоджені заходи; в) мети правоохоронних заходів, реалізація яких узгоджується органами прокуратури;
– визначення форм координаційної діяльності органів прокуратури, під якими запропоновано розуміти сукупність управлінських, організаційних та субординаційних засобів і прийомів, що використовуються прокурорами в процесі проведення координаційних нарад, спільного обміну інформацією, створення слідчо-оперативних груп, видання методичних рекомендацій та інших організаційно-розпорядчих документів з метою здійснення боротьби зі злочинністю;
– класифікацію нормативно-правових актів органів прокуратури у сфері координаційної діяльності за наступними критеріями: 1) за кількісним складом суб’єктів їх прийняття; 2) за рівнями здійснення координаційної діяльності;
3) за територією дії на нормативно-правові акти; 4) за суб'єктами, на яких спрямовуються заходи щодо реалізації рішень з координації діяльності; 5) за строком дії;
– сутність аналітичної роботи планування та прогнозування в органах прокуратури у боротьбі зі злочинністю, визначені їх мета та завдання як форм координаційної діяльності органів прокуратури;
– визначення контролю координаційної діяльності у сфері протидії злочинності, що являється самостійним видом управлінської діяльності уповноважених державних органів та їх посадових осіб, що здійснюється на підставі і у відповідності до правових норм, та полягає у систематичній перевірці відповідності дій виконавців визначеним заходам по боротьбі зі злочинністю з метою підвищення їх узгодженості ефективності координаційної діяльності. Визначені його основні ознаки;
дістали подальшого розвитку:
– дослідження поняття та особливостей правового статусу органів прокуратури як суб’єкта протидії злочинності під яким визначено сукупність закріплених у нормативно-правових актах ознак, реалізованих у їх меті, завданнях та функціях, принципах, правових приписах, що регламентують їх структуру, порядок утворення, реорганізацію чи ліквідацію, лінійну і функціональну підпорядкованість та підвідомчість, а також у повноваженнях, які вони можуть реалізувати у правоохоронній сфері, у комплексі, визначають їх роль, місце та призначення у правоохоронній сфері, вказують на їх відмінність від інших суб’єктів, які виконують правоохоронні завдання та функції;
– дослідження поняття та особливостей процедури координаційної діяльності органів прокуратури у сфері протидії злочинності;
– розуміння сутності та змісту координаційного рішення як акту управління, за допомогою якого суб'єкт координації визначає підстави виникнення, зміни або припинення узгоджених дій щодо безпосередніх суб'єктів координації. За змістом усі координаційні рішення у сфері протидії злочинності можна розділити на: координаційні рішення координаційних органів; спільні накази, вказівки; спільні узгоджені плани профілактичних заходів; спільні узгоджені профілактичні програми;
– дослідження змісту та особливостей координаційної наради під якою визначено колегіальний орган, на який покладається обов’язок встановлення основних напрямків попередження та протидії злочинності, що, в свою чергу, дозволяє об'єднувати зусилля по боротьбі із злочинністю з метою досягнення найефективніших результатів в стислі терміни та з найменшими затратами ресурсів.
– обґрунтування, що право створювати спільні (міжвідомчі) слідчо-оперативні групи повинно належати тільки прокурору, який наглядає за провадженням досудового розслідування;
– пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання організаційних засади координаційної діяльності органів прокуратури України у сфері протидії злочинності.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:
– у науково-дослідницькій сфері ці результати можуть бути основою для подальшого опрацювання загальних і спеціальних питань, пов’язаних з правовим та організаційним забезпеченням координаційної діяльності органів прокуратури України у сфері протидії злочинності;
– у сфері правотворчості – висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для підготовки ряду законодавчих та підзаконних актів, спрямованих на забезпечення більш високого рівня координаційної діяльності органів прокуратури у сфері протидії злочинності;
– у правозастосовчій практиці – узагальнення, висновки та рекомендації, сформульовані у дисертації, можуть бути використані для удосконалення координаційної діяльності органів прокуратури у сфері протидії злочинності;
– у навчальному процесі – положення й висновки дисертації можуть бути використані у вищих навчальних закладах юридичного профілю в процесі вивчення навчальної дисципліни «Адміністративне право», спецкурсів, а також при розробці підручників та навчальних посібників.
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, із використанням останніх досягнень науки адміністративного права, всі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України, а також оприлюднювалися в доповідях і повідомленнях на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми роботи з персоналом у правоохоронних органах» (м. Харків, 27 листопада 2008 р.), «Держава і право:проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Суми, 15-16 травня 2010 р.), «Правові засоби забезпечення та захисту прав людини: вітчизняний та зарубіжний досвід» (м. Луганськ, 21-22 квітня 2011 р.), «Проблеми реформування національного законодавства в умовах адміністравтиної реформи» (м. Київ, 31 січня 2011 р.), «Держава і право: проблеми становлення і стратегії розвитку» (м. Суми, 21-22 травня 2011 р.), «Теоретико-практичні механізми розбудови правової держави» (м. Львів, 23-24 вересня 2011 р.), «Реформування національного та міжнародного права: перспективи та сьогодення» (м. Одеса, Україна, 29-30 вересня 2011 р.), «Правовий вимір сучасних реформаційних процесі в Україні» (м. Львів, 21-22 жовтня 2011 р.), «Проблеми правотворчості очима науковців» (м. Одеса, Україна, 01-02 листопада 2011 р.).
Публікації. За результатами дослідження дисертантом підготовлено одну монографію та 41 наукову публікацію, із них 22 статті – у наукових фахових виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення теоретичних положень та по-новому розв’язане наукове завдання, яке полягає у забезпеченні та реалізації координаційної діяльності органів прокуратури у сфері протидії злочинності, вдосконаленні понятійного апарату і науково-практичних рекомендацій в окресленій сфері, що є цінним як для наукових пошуків, так і для практичного застосування, які мають бути покладені в основу підвищення ефективності координаційної діяльності органів прокуратури у сфері протидії злочинності.
Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні концептуальні висновки:
1. Метою протидії злочинності є: її зменшення та локалізація, а завданнями: по-перше, виявлення та усунення негативних соціальних процесів і явищ, що породжують злочинність або сприяють їй; по-друге, виявлення, припинення, розслідування злочинів; по-третє, притягнення винних до відповідальності; по-четверте, відшкодування шкоди фізичним та юридичним особам, державі.
2. Правовий статус органів прокуратури як суб’єкта протидії злочинності являє собою сукупність закріплених у нормативно-правових актах ознак, реалізованих у їх меті, завданнях та функціях, принципах, правових приписах, що регламентують їх структуру, порядок утворення, реорганізацію чи ліквідацію, лінійну і функціональну підпорядкованість та підвідомчість, а також у повноваженнях, які вони можуть реалізувати у правоохоронній сфері, і які у комплексі, визначають їх роль, місце та призначення у правоохоронній сфері, вказують на їх специфічні відмінності від інших суб’єктів, які виконують правоохоронні завдання та функції.
3. Особливості правового статусу органів прокуратури як суб’єкта протидії злочинності полягають у такому: 1) прокуратура є одним із правоохоронних органів держави, у зв’язку з чим основним її призначенням є охорона та захист прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб та прав і свобод юридичних осіб від злочинних та інших протиправних посягань; 2) на відміну від інших правоохоронних органів держави, органи прокуратури не є мілітаризованими, хоча прокурори і слідчі прокуратури мають право носіння вогнепальної зброї, натомість для прокурорсько-слідчих працівників передбачені підвищенні вимоги до ділових та моральних якостей, освіти тощо; передбачені спеціальні звання (класні чини), спеціальний формений одяг, а також підвищенні вимоги до службової дисципліни, що також є характерним для мілітаризованих правоохоронних органів; 3) як суб’єкт протидії злочинності органи прокуратури не лише самостійно та безпосередньо попереджають та розслідують злочини, а й узгоджують діяльність інших правоохоронних органів з цих питань, тобто є координаторами у сфері протидії злочинності.
4. Координаційна діяльність органів прокуратури щодо протидії злочинності – це діяльність прокурорів, які наділені відповідними організаційними повноваженнями, і яка спрямована на узгодження (погодження) функціонування самостійних суб’єктів при наявності рівноправних зв’язків між ними та спільної загальної мети. При цьому метою координаційної діяльності органів прокуратури щодо протидії злочинності є підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів на основі об’єднання їх спільних зусиль, спрямованих на попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів, а також усунення дублювання їх повноважень під час виконання професійних завдань та функцій.
5. Завданнями координаційної діяльності органів прокуратури по боротьбі зі злочинністю є: (а) визначення та спрямування узгодженого підходу щодо реалізації державної політики у напрямку боротьби зі злочинами на основі залучення до цієї справи не лише правоохоронних та інших державних органів, але й громадських формувань та окремих громадян; (б) узгодження (погодження) правоохоронних заходів під час різних напрямків та форм протидії злочинності; (в) всебічний аналіз роботи суб’єктів координаційної діяльності з виявлення, припинення, розкриття, розслідування та попередження злочинів, тобто вивчення та узагальнення практики координаційної діяльності; (г) економія затрат часу, зусиль та засобів під час правоохоронної діяльності; (д) розробка стратегій та рекомендацій щодо підвищення ефективності правоохоронної діяльності.
6. Особливостями координаційної діяльності органів прокуратури по боротьбі зі злочинністю є: 1) координація є функцією прокуратури, яка, нажаль, не отримала чіткого законодавчого визначення серед інших її функцій. З огляду на це запропоновано функцію координації діяльності по боротьбі зі злочинністю включити до ст. 121 Конституції України та ст. 10 Закону України «Про прокуратуру»; 2) досліджуваний вид координації є позасистемним, отже має свої характерні риси у порівнянні із внутрішньосистемною координацією, під час якої всі її учасники є суб’єктами однієї системи (відомства); 3) дана діяльність має міжгалузевий характер, оскільки здійснюється по відношенню до організаційно не підпорядкованих об’єктів управління та безпосередньо не стосується їх компетенції щодо самостійної протидії злочинності; 4) координаційна функція прокуратури об’єктивно випливає з її ролі як структури, взаємодіючої з питань забезпечення законності з усіма структурами державної влади; 5) координація доповнює наглядову функцію прокуратури і розширює її можливості; 6) прокурори координують дії тих правоохоронних органів, для яких боротьба зі злочинністю є головною (пріоритетною) та повсякденною функцією; 7) основною організаційною формою діяльності в процесі здійснення координації є засідання координаційних комітетів і проведення координаційних нарад під головуванням прокурорів; 8) координуюча роль прокурора не зменшує значення інших правоохоронних органів у сфері боротьби зі злочинністю, не ставить їх у залежність і під контроль органів прокуратури.
7. Механізм координаційної діяльності органів прокуратури являє собою систему специфічних елементів, які дають змогу реалізувати органам прокуратури їх координаційну роль у сфері правоохоронної діяльності, чітке розуміння, нормативне визначення та виконання яких є запорукою ефективної діяльності правоохоронних органів, усунення (запобігання) дублювання між ними під час виконання спільних правоохоронних завдань та функцій. При цьому до елементів механізму координаційної діяльності органів прокуратури запропоновано віднести: мету та завдання координаційної діяльності; правові основи (джерела) координаційної діяльності органів прокуратури у сфері протидії злочинності; принципи координаційної діяльності; суб’єктів координаційної діяльності та їх повноваження; об’єкт координаційної діяльності органів прокуратури; рівні та напрями координаційної діяльності органів прокуратури у сфері протидії злочинності; форми координаційної діяльності; процедури координаційної діяльності; організацію координаційної діяльності.
8. До особливостей механізму координаційної діяльності органів прокуратури віднесено: 1) є складовою частиною механізму соціального управління та одним із напрямів державного управління протидією злочинності з боку органів прокуратури; 2) функціонування забезпечується координаційною роллю та функцією органів прокуратури у сфері протидії злочинності; 3) передбачає систему специфічних елементів, кожен з яких виконує спеціальну роль, а якість кожного з них впливає на роботу і результат функціонування такого механізму в цілому; 4) сферою його реалізації є діяльність правоохоронних органів; 5) його результатом є підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, усунення (запобігання) дублювання їх повноважень під час виконання професійних завдань та функцій.
9. Повноваження органів прокуратури у сфері координаційної діяльності визначені як фрагментарно закріплені у нормативних актах різної юридичної сили їх права та обов’язки, за допомогою яких вони виконують покладені на них завдання та реалізують передбачені функції щодо узгодження (погодження) правоохоронних заходів, усунення (запобігання) їх дублювання та паралелізму.
10. Запропоновано координаційні повноваження органів прокуратури класифікувати за такими критеріями: 1) за сферою реалізації координаційних повноважень: а) внутрішньо-організаційні координаційні повноваження, за допомогою яких вони вирішують питання внутрішньої організації взаємодії у сфері правоохоронної діяльності; б) міжгалузеві (міжвідомчі) координаційні повноваження; 2) за об’єктом (предметом) реалізації координаційних повноважень: а) загальні, які стосуються протидії злочинності прокурорсько-слідчими працівниками взагалі; б) спеціальні, які безпосередньо стосуються координаційної діяльності.
11. Обґрунтовано положення про те, що рівні координаційної діяльності органів прокуратури необхідно пов’язувати із адміністративно-територіальним поділом, у зв’язку з чим доцільно виокремити: 1) міждержавний рівень координаційної діяльності, суб’єктами якого є органи прокуратури або державні органи, що виконують подібні функції двох та більше зарубіжних країн; 2) загальнодержавний рівень координаційної діяльності, суб’єктами якого є Генеральний прокурор України (або його заступник) та перші керівники (або їх заступники) правоохоронних відомств; 3) міжрегіональний рівень координаційної діяльності, суб’єктами якого є прокурори декількох регіонів та відповідні керівники правоохоронних органів; 4) регіональний рівень координаційної діяльності, суб’єктами якого є прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя та відповідні регіональні керівники правоохоронних відомств; 5) місцевий рівень координаційної діяльності, суб’єктами якого є прокурори міст (районів) та керівники правоохоронних органів відповідного рівня.
12. Напрями координаційної діяльності органів прокуратури об’єднано у такі групи: 1) загальні, які характерні для будь-яких видів та форм координаційної діяльності; 2) спеціальні, які залежать від: а) спеціалізації органів прокуратури; б) виду злочинної діяльності, з питань протидії якій здійснюються узгоджені заходи (протидія загально-кримінальній злочинності, злочинам, що вчинюються з використанням зброї, економічним злочинам тощо); в) мети правоохоронних заходів, реалізація яких узгоджується органами прокуратури (координація з питань профілактики (попередження) злочинних дій, їх припинення, розкриття, розслідування, розшуку осіб, які вчинили злочини, відшкодування шкоди тощо).
13. Процедури координаційної діяльності органів прокуратури у сфері протидії злочинності визначено як урегульований адміністративно-правовими нормами порядок підготовки та реалізації координаційних заходів під головуванням прокурора, який дисциплінує, підвищує організованість і дієвість роботи учасників координаційних заходів, а також є обов’язковим для виконання. При цьому до особливостей процедур координаційної діяльності органів прокуратури віднесено: 1) регулюються як регламентами, так й іншими нормативно-правовими актами, які містять норми адміністративного законодавства і у зв’язку з чим регулюють адміністративно-правові відносини; 2) мають правоохоронну спрямованість, оскільки спрямовані на узгодження правоохоронних заходів із попередження, виявлення та припинення злочинів, притягнення винних до відповідальності тощо; 3) мають зовнішню спрямованість; 4) дисциплінують, підвищують організованість і дієвість роботи учасників координаційних заходів; 5) головним суб’єктом таких процедур є прокурор, який наділений відповідними координаційними повноваженнями; 6) визначають порядок, місце, час, методи та інші важливі складові діяльності учасників координаційних заходів; 7) обов’язкові для виконання, їх порушення призводить до анулювання прийнятих рішень.
14. Під формами координаційної діяльності органів прокуратури слід розуміти сукупність управлінських, організаційних та субординаційних засобів і прийомів, що використовуються прокурорами в процесі проведення координаційних нарад, спільного обміну інформацією, створення слідчо-оперативних груп, видання методичних рекомендацій та інших організаційно-розпорядчих документів з метою здійснення боротьби зі злочинністю.
15. Нормативно-правові акти органів прокуратури у сфері координаційної діяльності запропоновано класифікувати за наступними критеріями: 1) за кількісним складом суб’єктів їх прийняття: прийняті координаційним органом одноособово або колегіально; 2) за рівнями здійснення координаційної діяльності: акти, прийняті на загальнодержавному, міжрегіональному, регіональному, місцевому рівнях; 3) за територією дії: ті, що діють на території усієї держави та ті, що діють у межах певної адміністративно-територіальної одиниці; 4) за суб'єктами, на яких спрямовуються заходи щодо реалізації рішень з координації діяльності: спрямовані безпосереднім виконавцям рішення, в якому зазначається програма дій для виконання такого рішення з відповідними термінами; спрямовані суб'єктам, що забезпечують своєчасність виконання рішень; спрямовані суб'єктам, що відповідають за організаційне та матеріальне забезпечення виконання рішення, за організацію координуючих зв'язків тощо; 5) за строком дії: безстрокові, строкові і тимчасові.
16. Нормотворча діяльність органів прокуратури як елемент її координаційної діяльності складається з трьох етапів: І. Підготовчий: 1) аналіз тенденцій явищ та процесів злочинності та її профілактика; 2) порядок підготовки та подання пропозицій суб’єктам координаційної діяльності для прийняття рішень щодо боротьби зі злочинністю. ІІ. Безпосередня підготовка і прийняття спільних рішень: 1) процес розробки рішення; 2) процес прийняття рішення; 3) визначення характеру необхідних заходів. ІІІ. Впровадження: 1) контроль та перевірка результатів реалізації управлінського рішення; 2) визначення ефективності узгодженої діяльності щодо протидії злочинності.
17. Координаційна нарада – це колегіальний орган, на який покладено обов’язок щодо встановлення основних напрямків попередження та протидії злочинності, що, в свою чергу, дозволяє об'єднувати зусилля по боротьбі із злочинністю з метою досягнення найефективніших результатів в стислі терміни та з найменшими затратами ресурсів.
18. У широкому значенні під слідчо-оперативною групою слід розуміти процесуально-організаційною форму узгодженого здійснення слідчої й оперативно-розшукової діяльності, яка здійснюється під керівництвом слідчого та спрямована на швидке, своєчасне і повне розкриття та розслідування багатоепізодних та особливо складних злочинів. У вузькому значенні слідчо-оперативною групою є тимчасове формування, до складу якого можуть входити слідчі різних відомств, оперативні працівники, співробітники експертних установ та інших правоохоронних органів, створена прокурором, який наглядає за провадженням досудового розслідування, для забезпечення комплексного і найбільш раціонального використання сил, засобів і методів та швидкого, оперативного й повного розкриття і розслідування особливо складних кримінальних справ.
Крім того, запропоновано право прокурора на створення спільних (міжвідомчих) слідчо-оперативні груп закріпити на законодавчому, у зв’язку з чим доцільно доповнити ст. 227 діючого Кримінально-процесуального Кодексу України (п. 51), виклавши її у наступній редакції: «в необхідних випадках приймає рішення про створення міжвідомчої слідчої або слідчо-оперативної групи, призначає слідчого який очолює групу, визнає підслідність справи, про що складає мотивовану постанову».
19. Аналітична робота органів прокуратури у боротьбі зі злочинністю – це пізнавальна діяльність органів прокуратури, що охоплює своїм змістом широкий комплекс організаційних заходів і методичних прийомів, а також проводиться на основі всебічного розгляду, вивчення та узагальнення інформаційних показників щодо стану злочинності на визначеній території в конкретний період часу.
В процесі аналітичної роботи забезпечується: по-перше, дослідження передумов і причин, що сприяють проявам злочинності у різних сферах правовідносин; по-друге, одержання й аналіз відомостей про процеси і тенденції, що відбуваються в злочинному середовищі, накопичення їх на інформаційних носіях і використання для проведення оперативно-розшукових, процесуальних та адміністративних заходів; по-третє, організація системи інформаційного обміну з іншими правоохоронними і контролюючими органами, здійснення спільних заходів щодо попередження, виявлення і знешкодження злочинних проявів; по-четверте, виявлення й аналіз недоліків, що виникають у практичній діяльності; по-п’яте, встановлення основних напрямків боротьби зі злочинністю.
20. Основна мета прогнозування злочинності в органах прокуратури полягає у визначенні найбільш загальних показників, що характеризують стан злочинності в майбутньому, виявленні її позитивних і негативних тенденцій, а також у пошуку на цій основі способів зміни або стабілізації цих тенденцій у необхідному для суспільства і держави напрямі.
21. Планування в органах прокуратури – це одна з форм координаційної діяльності, що полягає у з’ясуванні пріоритетних напрямків організації програмної діяльності, яка визначає цілі, методи та час виконання, необхідний для реалізації поставлених завдань на основі цілеспрямованості, реальності та об’єктивної обумовленості. При цьому планування передбачає: а) напрямок, зміст і способи діяльності слідчого для вирішення стратегічних і тактичних завдань розслідування: встановлення тих чи інших обставин злочину, причетних до нього осіб, перевірку висунутих версій, виконуючи таким чином функції цілеспрямування і тактико-методичного забезпечення; б) прогнозований порядок спільних погоджених дій слідчого й інших осіб, що беруть участь у розслідуванні, а також правоохоронних органів, об'єднання їхніх зусиль і можливостей; в) визначення послідовності запланованих заходів та процесуальних дій, тобто виконання функцій тактико-організаційного забезпечення; г) необхідні умови для досягнення поставленої мети, для повного та об'єктивного вирішення процесуальних і тактичних завдань.
22. На підставі проведеного дослідження запропоновано внести наступні пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства:
– змінити використаний у ч. 2 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру» термін «міждержавний договір» на «міжнародний договір», оскільки саме про такий договір йдеться у Законі України «Про міжнародні договори України», суб’єктами укладання яких можуть бути: Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, а також державні органи – від імені міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;
– приведений у ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 року перелік функцій (напрямків) правоохоронних органів доцільно доповнити і такими, як: запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням, їх припинення та розкриття, розшук осіб, які їх вчинили; охорона особливо важливих державних об’єктів та окремих посадових осіб; протипожежний та цивільний захист населення;
– внести зміни до Закону України «Про прокуратуру» виклавши: по-перше, ч. 2 ст. 10 «Координація діяльності по боротьбі із злочинністю» у наступній редакції: «У цілях забезпечення координації діяльності органів, вказаних у частині першій цієї статті, прокурор скликає координаційні наради, організує робочі груп, створює слідчо-оперативні групи, витребує статистичну та іншу необхідну інформацію, а також бере участь в організації нарад Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президенті України»; по-друге. ч. 1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру» у наступній редакції: «Повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими та підзаконними актами»; по-третє, ч. 2 ст. 47 проекту Закону України «Про прокуратуру» доповнити після слів «робочих груп» словосполученням «слідчо-оперативних груп»;
– поряд із принципами планування в органах прокуратури під час координаційної діяльності, які визначені п. 9 наказу Генерального прокурора України «Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України» від 19 вересня 2005 року № 1 (цілеспрямованості, конкретності, реальності) закріпити принцип об’єктивної обумовленості та вибірковості.
– прийняти Закон України «Про координацію діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю», в якому слід закріпити мету та завдання, принципи та форми координації, правовий статус, повноваження прокурора як координатора дій правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю, права та обов’язки суб’єктів координації, критерії ефективності координаційної роботи, відповідальність суб’єктів координаційної роботи за невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків. Крім того, в цьому Законі необхідно також закріпити особливості нормотворчої діяльність органів, які приймають участь у координаційної діяльності правоохоронних органів та способи взаємодії прокуратури з іншими правоохоронними органами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 2. – Ст. 44.
2. Про прокуратуру : Закон України від 05.11.1991 № 1789-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
3. Про основи національної безпеки України : Закон України від 19 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
4. Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави : Закон України від 19 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 46. – Ст. 366.
5. Судебные и правоохранительные органы Украины : учебник / [под. ред. проф. А. М. Бандурки]. – Харьков : Ун-т внутр.дел, 1999. – 350 с.
6. Мельник М. І. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність : закони і коментарі : [навчальний посібник] / М. І. Мельник, М. І. Хавронюк.– К. : Атіка, 2000. – 512 с.
7. Комзюк А. Т. Адміністративний примус в правоохоронній діяльності міліції України : дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.07 / Комзюк А. Т. – Х. : НУВС, 2002. – 408 с.
8. Бондар Г. Ю. Правове забезпечення взаємодії слідчих правоохоронних відомств у кримінальному судочинстві України : дис... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Г. Ю. Бондар. – Харьков, 2004. – 230 с.
9. Лихова С. Про визначення поняття «правоохоронні органи» / С. Лихова // Радянське право. – 1984. – № 11. – С. 74–76.
10. Про прокуратуру : Проект Закону України / внесений на розгляд Верховної Ради України народними депутатами І. Б. Коліушком та В. І. Шишкіним // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http : // www.rada.gov.ua.
11. Про прокуратуру : Проект Закону України / внесений на розгляд Верховної Ради України народними депутатами Г. А. Васильєвим та В. Й. Развадовським // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http : // www.rada.gov.ua
12. Про затвердження структури Генеральної прокуратури України : Постанова Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р. № 1797 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 4. – Ст. 16.
13. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства : Закон України від 4 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 23. – Ст. 161.
14. Про правовий статус закордонних українців : Закон України від 4 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 25. – Ст. 343.
15. Про ратифікацію Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів : Закон України від 16 березня 2007 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 21. – Ст. 290.
16. Музичук О. М. Уточнення сутності категорії «правовий статус» суб’єкта адміністративно-правових відносин та його елементного складу / О. М. Музичук // Форум права. – 2008. – № 1. – С. 316-321.
17. Сухонос В. В. Поняття і сутність правового статусу прокуратури України / В. В.Сухонос //Держава і право. – 2011. – №51. – С.209-213.
18. Панчишин А. В. Поняття, ознаки та структура категорії «правовий статус» / А. В. Панчишин // Часопис Київського університету права. – 2010. – №2. – С.95-98.
19. Витрук Н. В. Общая теория правового положения личности / Н. В.Витрук – М. : Норма, 2008. – 448 с..
20. Білоус В. Т. Координація управління правоохоронними органами України по боротьбі з економічною злочинністю (адміністративно-правовий аспект) : дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.07 / Білоус В. Т. – Ірпінь : Національна академія державної податкової служби України, 2004. – 444 с.
21. Погорілко В. Ф. Конституційно-правовий статус Верховної Ради – парламенту України : проблеми теорії і практики / В. Ф. Погорілко // Правова держава. – К. : Юридична книга, 2000. – Вип. 11. – С. 103-117.
22. Зуй В. В. Адміністративно-правовий статус громадян в Україні / В. В. Зуй // Правова держава Україна : проблеми, перспективи розвитку : короткі тези доп. та наук. повід. респ. н-пр. конфер. 9-11 лист. 1995. – Х., 1995. – С. 107-108.
23. Шестаков С. В. Адміністративно-правовий статус працівника міліції : сутність та структура / С. В. Шестаков // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – Спецвипуск. – С. 149-153.
24. Янюк Н. Особливості адміністративно-правового статусу посадової особи / Н. Янюк // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : Матеріали ІІІ Регіональної наукової конференції (лютий 1997 р.). – Львів, 1997. – С.87-90.
25. Лень В. В. Деякі питання кримінально-правової характеристики осудності / В. В. Лень // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. – 1999. – № 1. – С. 146-149.
26. Куліш А. М. Організаційно-правові засади функціонування правоохоронної системи України : монографія : у 2 ч. / А. М. Куліш ; Сумський державний університет. – Суми : Вид-во СумДУ, 2007. – Ч. ІІ. – 235 c.
27. Стародубцев А. А. Організаційно-правові питання діяльності інспекції особового складу щодо зміцнення законності і дисципліни в органах внутрішніх справ : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Стародубцев А. А. – Х. : УВС, 1999. – 185 с.
28. Авер’янов В. Б. Нова доктрина українського адміністративного права : концептуальні позиції / В. Б. Авер’янов // Право України. − 2006. − №5. − С. 11−17.
29. Денисюк С. Ф. Злочинна діяльність : поняття, структура та характеристика її елементів /С. Ф.Денисюк // Право і безпека. – 2011. – №1 (38). – С.48-52.
30. Біленчук П. Д. Злочинність : поняття та види / П. Д. Біленчук, А. П. Гель, М. Т. Задояний, Л. В. Мошняга // Економіка. Фінанси. Право. – 2010. – №11. – С.28-31.
31. Даньшин И. Н. Общетеоретические проблемы криминологии : монографія / И. Н.Даньшин.- Х. : Прапор, 2005.- 224с.
32. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
33. Про затвердження Концепції реформування кримінальної юстиції України : Указ Президента України від 8 квітня 2008 року № 311 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http : // www.president.gov.ua/documents/7703.html.
34. Карпов Н. С. Злочинна діяльність : монографія / Н. С.Карпов – К. : Вид-во С.Семенка, 2004. – 310 с.
35. Кримінологія і профілактика злочинів : курс лекцій / [Александров Ю. В., Гаврилишин А. Г., Лихолоб В. Г. та ін.]. – К. : Академія внутр. справ МВС України, 1996. – 174 с.
36. Бандурка О. М. Протидія злочинності та профілактика злочинів : монографія / О. М. Бандурка, О. М. Литвинов ; Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х. : ХНУВС, 2011. – 308 с.
37. Протидія злочинності в системі забезпечення внутрішньої безпеки українського суспільства [Текст] : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.08 / Нікітін Юрій Вікторович ; Нац. акад. наук України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2011. – 36 с.
38. Бандурка А. М. Преступность в Украине : причины и противодействие : [монография] / А. М. Бандурка, Л. М. Давыденко. – Харьков : Гос. спец. изд-во «Основа», 2003. – 368 с.
39. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин від 20 грудня 1988 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу http : // www.rada.gov.ua.
40. Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму від 9 грудня 1999 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http : // www.rada.gov.ua
41. Кримінальна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією від 27 січня 1999 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http : // www.rada.gov.ua
42. Міжнародна конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму від 13 квітня 2005 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http : // www.rada.gov.ua
43. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю : Закон України від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358.
44. Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки : Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376 // Юридичний вісник України. – 2001. – 18-24 січ.
45. Про затвердження Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки : Постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http : // www.rada.gov.ua
46. Про Державну програму боротьби із злочинністю : Постанова Верховної Ради України від 25 червня 1993 р. № 3325-XII // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http : // www.rada.gov.ua
47. Корнякова Т. В. Прокуратура і органи позавідомчого контролю : нагляд і взаємодія : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.10 / Корнякова Т. В. – Одеса : ОНЮА, 2004. – 216 с.
48. Долгова А. Становление правового государства и функции прокуратуры : Круглый стол / Долгова А. // Законность. – 1994. – № 6 – С. 28-31.
49. Косюта М. В. Проблеми та шляхи розвитку прокуратури України в умовах побудови демократичної правової держави : дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.10 / Косюта М. В. – Одеса : ОНЮА, 2002. – 467 с.
50. Бесарабов В. Г. Прокуратура в системе контроля Российской Федерации : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня д-ра юрид. наук / В. Г. Бесарабов. – М. : НИИ при Ген.пр-ре Рос.Фед-и, 2000. – 46 с.
51. Дегтярева Н. Н. Конституционно-правовой статус прокуратуры в Российской Федерации : институциональный и сравнительный аналіз : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук / Н. Н. Дегтярева – М. : НИИ при Ген.прок-ре Рос.Фед-и., 2000. – 24 с.
52. Ковальський В. Прокуратура суверенної України : час становлення спливає / В. Ковальський // Юрид. вісник України. – 2000. – № 48. – С. 8.
53. Костенко Н. П. Прокуратура в системе разделения властей Российской Федерации / Н. П. Костенко // Актуальные проблемы деятельности прокуратуры : Сб. научн.трудов. – М. : НИИ при Генеральной прокуратуре Рос.Федерации, 1994.- С. 101-109.
54. Малюга В. І. Принципи організації та діяльності прокуратури України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.10 / Малюга В. І. – К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2002. – 208 с.
55. Михайленко О. Проблеми реформування прокуратури України / О. Михайленко // Право України. – 1998. – № 1. – С. 78-82.
56. Рохлин В. И. К вопросу о месте и роли прокуратуры в системе государственных органов / В. И. Рохлин // Проблемы совершенствования прокурорского надзора (к 275- летию Российской прокуратуры) : мат-лы научн.-практ.конф-и. – М. : НИИ при Ген.прокуратуре Рос.Федерации, 1998. – С. 63-69.
57. Сухонос В. Поняття та сутність державного механізму в Україні і місце прокуратури в його структурі / В. Сухонос // Вісник Національної академії прокуратури України. – 2011. – № 1(21)’2011. – С.18-24.
58. Скуратов Ю. И. О концепции реформирования прокуратуры Российской Федерации на переходный период // Научн. инф. по вопр. борьбы с прест-ю / Ю. И. Скуратов. – М., 1994. – № 146. – С. 3-15.
59. Толочко О. Прокуратура як незалежний організм у системі судової влади / О. Толочко // Вісник академії прокуратури України. – 2006. – № 3. – С. 20-23.
60. Шандула О. О. Деякі проблеми прокурорського нагляду та відомчого контролю за додержанням законів у стадії порушення кримінальної справи / О. О. Шандула // Проблеми законності. – 2001. – № 49. – С. 175 -181.
61. Ведерников М. Становление правового государства в Российской Федерации и функции прокуратуры : Круглый стол / М. Ведерников // Государство и право. – 1994. – № 5. – С. 3-34.
62. Ворсинов Г. Т. Проблемы развития прокуратуры Украины в условиях становления демократического правового // Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави / Г. Т. Ворсинов. – К. : Ген. пр-ра України, 1996. – 111 с.
63. Корж В. Актуальні питання подальшого реформування органів прокуратури України // Право України. – 1998.- № 5. – С. 37-39.
64. Корнуков В. М. Прокурорская власть и функции прокурора в уголовном судопроизводстве / В. М Корнуков // Проблемы совершенствования прокурорского надзора (к 275-летию Российской прокуратуры) : мат-лы научн.практ.конф-и. – П. : НИИ при Ген.прокуратуре Рос.Федерации. – 1998. – С. 211-213.
65. Потебенько М. Прокуратура на межі третього тисячоліття / М. Потебенько // Право України. – 2001. – № 1. – С. 6-7.
66. Руденко Н. В. Прокуратура Украины в свете реализации положений новой Конституции Украины / Н. В. Руденко // Государство и право. – 1997. – № 6. – С. 97-100.
67. Тацій В. Я. Роль і місце прокуратури в системі правоохоронних органів України / В. Я. Тацій // Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави : матеріали наук.-практ. конференції. – К. : Ген. прокуратура України., 1996. – С. 20-22.
68. Шемшученко Ю. С. Теоретичні засади прокурорського нагляду на сучасному етапі / Ю. С. Шемшученко // Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави : матеріали наук.-практ. конференції. – К. : Ген. прокуратура України, 1996. – С. 15-19.
69. Шульженко Ю. Л. Конституционный статус прокуратуры Российской федерации. Научн.изд-е / Шульженко Ю. Л. – М. : Институт гос. и права АН Росс.Федерации, 1999. – 42 с.
70. Валуйский В. И. О некоторых проблемах прокурорского надзора в условиях правовой реформы / В. И. Валуйский // Вестник Волгоградск. гос. ун-та. – Сер. Экономика, право. – Вып.1. – Волгоград, 1996. – С. 120-123.
71. Долежан В. В. Проблемы компетенции прокуратуры : дис. ... докт. юрид. наук / Долежан В. В. – М. : ВНИИ прокуратуры СССР, 1991. – 438 с.
72. Клочков В. В. Функции прокуратуры : понятие, соотношение с деятельностью, классификация / В. В. Клочков // Прокуратура, законность, государственный контроль : сб. научн. трудов. – М. : Манускрипт, 1995. – С. 3-17.
73. Червякова О. Забезпечення принципу гласності в діяльності органів прокуратури / Червякова О. // Вісник прокуратури. – 2001. – № 2. – С. 90-93.
74. Щур В. Про визначення конституційного статусу прокуратури / В. Щур // Проблеми розвитку прокуратури в умовах становлення демократичної правової держави : мат-ли наук-практ. конф-ї. – К. : Ген.прокуратура України, 1996. – С. 34-37.
75. Головатий С. П. Конституція України 1996 року в системі европейського конституціоналізму / С. П. Головатий // Право України. – 1997. – № 8. – С. 40.
76. Аблязов Д. Е. Державна влада в Україні : проблеми поділу /Д.Е.Аблязов //Право і безпека. – 2011. – №3 (40). – С.21-25.
77. Костицький В. Щодо питання про розподіл влади та місце прокуратури у системі влади / В. Костицький // Вісник прокуратури. – 2009. – № 11. – С.42-48.
78. Васильев А. Место прокуратуры в правовом государстве / А. Васильев // Социалистическая законность. – 1990. – № 7. – С. 10-11.
79. Давиденко Л. М. Місце і роль прокуратури в механізмі державної влади / Л. М. Давиденко // Правова система України : теорія і практика : матеріали наук.-практ.конф. – К., 1993. – С. 379-380.
80. Копиленко О. Міжнародні стандарти та вітчизняний досвід правового регулювання статусу прокуратури (на основі аналізу проектів законодавчих актів, внесених на розгляд Верховної Ради України шостого скликання) /О.Копиленко // Вісник Національної академії прокуратури України. – 2011. – №2’2011. – С.35-44.
81. Попович Є. М. Прокуратура України – єдина незалежна система органів судової влади / Є. М. Попович // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції Київ, 2–3 жовт. 2006 р. – С. 137–140.
82. Мудров А. М. Про деякі проблеми прокурорської незалежності / А. М. Мудров // Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини в Україні : матеріали Всеукр.наук.-практ.конф-ї. – К. : Інст-т адвокатури при Київск. нац-му ун-ті ім. Т. Шевченка, 2000. – С. 52-57.
83. Попович Є. М. Шляхи розвитку прокуратури України : монографія. / Є.М.Попович – Х. : Торнадо, 2009. – 352 с.
84. Точиловский В. Н. О месте прокуратуры в системе государственной власти / В. Н. Точиловский // Закон Украины «О прокуратуре» : Теория и практика его применения. – Х. : Юрид. академія, 1992. – С. 7-9.
85. Кудрявцев В. В. Проблеми і перспективи реформування органів прокуратури // Реформування судових і правоохоронних органів України : проблеми та перспективи : матеріали наук.-практ. конф., 14 травня 2010 р. – Х. : Одіссей, 2010. – С. 171-176.
86. Шумський П. Роль прокуратури у захисті прав людини / П. Шумський // Право України. – № 3. – С. 36-38.
87. Про концепцію нової Конституції України : Постанова Верховної Ради Української РСР від 19