Фастовець Анна Сергіївна. Сутність та особливості преюдиціального провадження Суду ЄС

Краткое описание

Фастовець Анна Сергіївна. Назва дисертаційної роботи: "Сутність та особливості преюдиціального провадження Суду ЄС"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ
ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»
На правах рукопису
ФАСТОВЕЦЬ Анна Сергіївна
УДК 341.645
СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРЕЮДИЦІАЛЬНОГО
ПРОВАДЖЕННЯ СУДУ ЄС
Спеціальність: 12.00.11 – «міжнародне право»
дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник –
кандидат юридичних наук, доцент
М.М. Гнатовський
КИЇВ – 2016
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.Ошибка! Закладка не определена.4
ВСТУП..................................................................................................................... 5
РОЗДІЛ 1............................................................................................................... 14
СУТНІСТЬ ТА ПРАВОВА ПРИРОДА ПРЕЮДИЦІЇ, ЇЇ ФУНКЦІЇ ТА
РОЛЬ В СИСТЕМІ ПРАВА ЄС........................................................................ 14
1.1. Місце терміну «преюдиція» в юридичній науці, природа і функції
преюдиціальних рішень........................................................................................ 14
1.2. Сутність та особливості преюдиціального провадження в процесі
становлення та розвитку права ЄС...................................................................... 32
1.3. Преюдиціальне провадження в контексті реалізації юрисдикції Суду ЄС
................................................................................................................................. 45
Висновки до Розділу 1. ......................................................................................... 71
РОЗДІЛ 2............................................................................................................... 75
РЕАЛІЗАЦІЯ ПРЕЮДИЦІАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ В РАМКАХ
СУДУ ЄС............................................................................................................... 75
2.1. Звернення національних судів до Суду ЄС в рамках процедури
преюдиціального розгляду щодо тлумачення.................................................... 75
2.2. Особливості преюдиціальних рішень Суду ЄС стосовно дійсності актів89
2.3. Особливості рішень Суду ЄС в сфері преюдиціального провадження по
суті та особливості процедури їх винесення .................................................... 101
Висновки до Розділу 2. ....................................................................................... 115
РОЗДІЛ 3............................................................................................................. 120
МІСЦЕ ПРЕЮДИЦІАЛЬНИХ РІШЕНЬ В ЗАКОНОДАВСТВІ ДЕРЖАВЧЛЕНІВ ЄС ........................................................................................................ 120
3.1. Правові наслідки преюдиціальних рішень Суду ЄС для національних
судів держав-членів ЄС та права ЄС в цілому................................................. 120
3.2. Особливості звернень держав-членів до Суду ЄС в рамках
преюдиціальної процедури ................................................................................ 141
3
3.3. Роль преюдиціальних рішень в процесі адаптації законодавства України
до права Європейського Союзу ......................................................................... 161
Висновки до Розділу 3. ....................................................................................... 167
ВИСНОВКИ ....................................................................................................... 170
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ............................................... 180
4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ДЄС – Договір про Європейський Союз.
ДЗЄС – Договір про заснування Європейського співтовариства.
ДЗЄЕС – Договір про заснування Європейського економічного
співтовариства.
ДФЄС – Договір про функціонування Європейського Союзу.
Євратом – Європейське співтовариство з атомної енергії.
ЄЕС – Європейське економічне співтовариство.
ЄК; Комісія – Європейська Комісія.
ЄКПЛ – Конвенція про захист прав людини і основоположних
свобод.
ЄС – Європейський Союз.
ЄСПЛ – Європейський суд з прав людини.
ЄСВС – Європейське співтовариство з вугілля та сталі.
ЄП – Європейський Парламент.
ЄЦБ – Європейський центральний банк.
КСУ – Конституційний Суд України.
Рада ЄС – Рада Європейського Союзу.
СПІ – Суд першої інстанції.
Суд ЄС; Суд – Суд Європейського Союзу.
УА – Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та
Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і
їхніми державами-членами, з іншої сторони.
УПС – Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС.
УТС – уніфіковані технічні стандарти.
5
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Право Європейського Союзу (далі
– ЄС) має наднаціональний характер, є складовою частиною національного
законодавства всіх держав-членів. Тому на їхні судові установи покладено
зобов’язання втілювати в національне законодавство приписи й положення
права ЄС, дотримуватися його, стежити за реалізацією відповідних положень
права фізичними та юридичними особами в їхній діяльності, а також не
залишатися осторонь проблеми правильного застосування положень права
ЄС національними судами, коли перед ними постають питання щодо
належного й однакового для всіх застосування відповідних приписів.
Серед факторів ефективності правової системи ЄС необхідно виділити
єдність, уніфікованість та правову визначеність норм як для приватних
(фізичних та юридичних) осіб, так і для держав-членів. Ці фактори
забезпечуються спеціально передбаченою юрисдикцією Суду Європейського
Союзу (далі – Суд ЄС). Зокрема, Суд наділений юрисдикцією здійснювати
преюдиціальне провадження з метою тлумачення положень права ЄС та
ухвалення рішень щодо дійсності актів ЄС, чим забезпечується гармонійне
функціонування організаційно-правового механізму європейської інтеграції.
Суд ЄС відповідно реагує на запити національних судових установ державчленів, коли при здійсненні основного провадження в них виникають
питання щодо правильності застосування або тлумачення положень права
ЄС. Так, надаючи роз’яснення щодо правильного тлумачення положень
права ЄС у межах окремого преюдиціального запиту, Суд надає такі
роз’яснення та настанови, якими користуються суди всіх держав-членів
Європейського Союзу. Цікаво зазначити, що левову частку рішень, які
розглядає Суд ЄС, становлять саме преюдиціальні рішення і їх кількість
щорічно зростає. Поряд із цим сфера питань, які потребують відповідних
роз’яснень Суду ЄС, постійно розширюється.
6
Дослідження природи, сутності та особливих аспектів преюдиціальної
процедури викликає особливий інтерес, оскільки саме завдяки цій процедурі
Суд ЄС продемонстрував самобутній та незалежний характер права ЄС,
сформулював його основні кваліфікаційні характеристики, а також умови та
межі його застосування, при цьому модифікуючи та розвиваючи це право,
утверджуючи його авторитет. Відповідно роль преюдиціальної процедури є
важливою й комплексною. Сучасні тенденції розвитку права ЄС вказують
указують на дієвість використання процедури преюдиціального провадження
як механізму з питань дотримання міжнародних екологічних стандартів та
стандартів права ЄС, тобто контекст ефективності преюдиціальних рішень
фактично стає ширшим.
Актуальність дослідження зумовлена й важливим процесом адаптації
законодавства України до законодавства Євросоюзу як невіддільною
складової інтеграції України з ЄС у контексті імплементації положень Угоди
про асоціацію між Україною та Європейським Союзом та його державамичленами. Метою адаптації є досягнення відповідності правової системи
України критеріям, обов’язковим для кандидатів на вступ до ЄС.
Нормативну основу дослідження становлять установчі договори
Європейського Союзу, рішення Суду ЄС та національних судів державчленів, позиції Генеральних адвокатів Суду ЄС та ін.
Теоретичну базу дисертаційної роботи становлять праці українських
учених у галузі європейського й міжнародного права, зокрема Т.М. Анакіної,
Т.А. Анцупової, М.В. Буроменського, М.М. Гнатовського, О.О. Гріненко,
І.А. Грицака, А.І. Дмитрієва, Т.В. Комарової, З.М. Макарухи, М.М. Микієвича, О.М. Москаленка, В.І. Муравйова, К.В. Смирнової, Р.А. Петрова,
С.М. Ратушного, Л.Д. Тимченка, О.Я. Трагнюк, Р.Б. Хорольського,
С.В. Шевчука, О.М. Шпакович, І.М. Яворської, також фахівців-правників
(О.І. Бережний, Р.Д. Ляшенко та ін.). Серед зарубіжних учених особливу
увагу вивченню питання юрисдикції Суду ЄС та, зокрема, преюдиціальній
7
процедурі приділили: Е. Арнул, М.М. Бірюков, М. Бобек, М. Броберг,
Г. де Бурка, Д. Вает, М. Вінк, Д. Гарет, С. Везеріл, Дж. Вейлер, Л. Вудз,
А. Дашвуд, Р. Дехаус, Ф. Джейкобс, Л.М. Ентін, А.Я. Капустін, С.Ю. Кашкін,
П. Крейг, М. Лаграндж, Н.Д. Лейсока, К. Ленаертс, М.М. Марченко,
Дж. Стейнер, О.-М. Петреску, Д.С. Тихоновецький, Б.Н. Топорнін,
Т. Трідімас, Т. Хартлі, Н. Фенгер, Дж. Шо та ін.
Проте у вітчизняній науці з європейського права бракує системного й
комплексного дослідження преюдиціального провадження Суду ЄС, яке
враховувало б останні тенденції розвитку права ЄС.
Зазначені вище чинники зумовили актуальність теми дослідження, а
також її важливість як із теоретичного, так і практичного погляду.
Зв’язок теми з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження підготовлено на кафедрі міжнародного та
європейського права Київського національного економічного університету
імені Вадима Гетьмана в рамках теми наукових досліджень «Угода України з
ЄС як основа розвитку її національного законодавства», що є загальною
плановою темою юридичного факультету Київського національного
економічного університету імені Вадима Гетьмана (№ державної реєстрації
0115U003418).
Мета й завдання дослідження. Метою даного дослідження є
системний аналіз преюдиціального провадження Суду ЄС, виявлення його
особливостей та значення для функціонування й розвитку правової системи
Європейського Союзу.
Завдання дослідження:
- установити сутність поняття «преюдиції» в праві, виявити
його сучасне значення та місце в праві ЄС;
8
- дослідити природу та ґенезу преюдиціальної юрисдикції
Суду ЄС, виявити її сучасний зміст із позицій доктринального й
практичного підходів;
- проаналізувати особливості преюдиціальної процедури
щодо тлумачення права ЄС;
- з’ясувати сутність преюдиціальної процедури щодо
встановлення дійсності актів права ЄС;
- дослідити природу та значення преюдиціальних рішень
Суду ЄС, метою яких є розвиток інтеграційного правопорядку, як для
правових систем держав-членів, так і для права ЄС загалом;
- виявити особливості та механізми співробітництва
національних судів держав-членів із Судом ЄС та встановити фактори,
які впливають на таке співробітництво;
- розглянути роль преюдиціальних рішень для розвитку
права ЄС у цілому та виявити можливе місце преюдиціальних рішень
Суду ЄС в правовій системі України в майбутньому.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають у процесі
здійснення Судом ЄС преюдиціальної юрисдикції, яка ставить на меті
забезпечення єдності та дотримання права при тлумаченні й застосуванні
установчих договорів.
Предметом дослідження є установчі договори, які наділяють Суд ЄС
преюдиціальною юрисдикцією, практика Суду ЄС, праці вітчизняних і
зарубіжних дослідників з даного напряму, а також практика національних
судових установ й акти національного законодавства держав-членів ЄС.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного
дослідження становить система взаємопов’язаних загальнонаукових та
9
спеціальних інструментів наукового пізнання, застосування яких забезпечує
достовірність висновків, вирішення поставлених завдань.
Формально-юридичний і нормативно-аналітичний методи надали
змогу виявити релевантні норми, проаналізувати їхній правовий зміст і
встановити взаємозв’язок між ними для досягнення цілісного осмислення
предмета дослідження.
Історичний метод застосовано при аналізі поняття «преюдиція» та
дослідженні ролі й місця Суду ЄС серед інших інститутів Союзу,
становлення його статусу, а також при вивченні генезису преюдиціальної
юрисдикції Суду.
За допомогою методу порівняльно-правового аналізу дисертантці
досліджено відмінні риси між преюдиціальними рішеннями Суду ЄС та
позовами про апеляцію, а також відстежено можливість аналізу
преюдиціальної процедури крізь призму судових прецедентів.
Діалектичний метод дозволив усебічно дослідити різноманітні
аспекти становлення юрисдикції Суду ЄС і дійти висновку, що вони
випливають з поступового розширення повноважень цього Суду,
становлення його авторитету та практичного впливу на розвиток правової
системи Європейського Союзу.
Метод класифікації застосовано при визначенні й аналізі видів
преюдиціального провадження.
Метод прогнозування реалізовано при опрацюванні висновків про
подальший розвиток судової системи ЄС і розширення юрисдикції Суду ЄС,
а також щодо можливої ролі преюдиціальних рішень у розвитку правової
системи України.
За допомогою методу порівняльно-правового аналізу досліджено
преюдиціальну юрисдикцію Суду ЄС у контексті її становлення, механізми
10
співпраці різних держав-членів ЄС у рамках преюдиціальної процедури, а
також фактори, які впливають на таку співпрацю.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному
дослідженні преюдиціальної юрисдикції Суду ЄС. За результатами
проведеного дослідження сформульовано такі положення, що містять
елементи наукової новизни та виносяться на захист як особистий внесок
дисертанта:
Уперше:
1. У вітчизняній правовій науці комплексно досліджено
преюдиціальну юрисдикцію Суду ЄС; на підставі практики Суду ЄС
виявлено її вплив на еволюцію системи права ЄС та розвиток самого
Європейського Союзу. Доведено, що, попри відсутність у преюдиціальних
рішень Суду ЄС формальних ознак прецеденту в класичному розумінні,
практика самого Суду доводить, що він активно посилається на раніше
прийняті рішення, а деякі рішення, постановлені в рамках преюдиціальної
процедури, сприяють поступовому розвитку права ЄС. Адже даючи офіційне
тлумачення у відповідь на преюдиціальний запит, Суд ЄС не тільки
роз’яснює сутність чинних положень права ЄС, а й виводить із них нові
принципи та норми.
2. Здійснено комплексний аналіз різних аспектів преюдиціальної
процедури Суду ЄС як особливого виду судового захисту (непозовна
процедура), передбаченого в праві ЄС, як відповідь на преюдиціальний запит
національних судів держав-членів ЄС, у результаті якого ухвалюються
преюдиціальні рішення, спрямовані на забезпечення паралельного та єдиного
застосування положень права ЄС усіма державами-членами.
3. У результаті проведеного дослідження практики Суду ЄС з
урахуванням доктринальних поглядів зроблено висновок про те, що
преюдиціальні рішення Суду ЄС створюють підґрунтя для важливого та
особливого внеску Суду ЄС у подальше вдосконалення правової системи ЄС,
11
попри наявність певних аспектів роботи Суду, які можуть впливати на
активність національних судів щодо звернень до Суду ЄС із преюдиціальним
запитом.
Удосконалено:
4. Погляд на прецедентне право як одне з джерел наднаціонального
права попри відсутність відповідної позитивної регламентації в правовій
системі ЄС. При цьому автор виходить з того, що під час офіційного
тлумачення у відповідь на преюдиціальний запит Суд ЄС не тільки
роз’яснює сутність чинних положень права ЄС, а й достатньо часто виводить
з них нові принципи та норми.
5. Класифікацію факторів, які ускладнюють процес преюдиціального
провадження, а також є причиною порівняно низької активності нових
держав-членів у поданні преюдиціальних позовів.
Дістали подальшого розвитку:
6. Аналіз місця преюдиції та преюдиціальної процедури в ґенезі
вітчизняної процесуально-правової системи, а також особливості її сучасного
застосування міжнародними інституціями (ЄС та Європейський Суд з прав
людини).
7. Дослідження причин низького рівня взаємодії нових держав-членів
ЄС із Судом ЄС.
8. Пропозиції щодо підвищення ефективності співробітництва
національних судів із Судом ЄС з метою приведення національного
законодавства у відповідність з правом ЄС.
Теоретичне й практичне значення одержаних результатів. Наукове
значення результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що його
висновки: сприятимуть подальшому розвитку науки права ЄС; можуть бути
12
використані при поглибленому вивченні актуальних проблем діяльності
національних судових органів держав-членів, судових органів ЄС та Суду ЄС
зокрема, а також усієї інституційної системи ЄС, у рамках докторальних
досліджень; при написанні монографій та інших наукових праць. Положення
дисертації та сформульовані в ній висновки можуть бути застосовані в
навчальному процесі при підготовці посібників, підручників, методичних
матеріалів, курсів лекцій, викладанні нормативного курсу «Право ЄС» та
спецкурсу «Інституційна система Європейського Союзу», а також при
підготовці пропозицій владним структурам (зокрема у світлі Угоди про
асоціацію між Україною та ЄС) та іншим зацікавленим інстанціям для
використання ними в законотворчій діяльності.
З урахуванням того, що в дисертації частково проаналізовано
механізми судового захисту в рамках ЄС, її положення є корисними для
українських суб’єктів, які працюють у правовому полі Союзу.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане
здобувачем особисто. Усі висновки, узагальнення, припущення, пропозиції
зроблені автором у результаті самостійної роботи, а також на основі власної
практичної діяльності в сфері дослідження особливостей і механізму
діяльності Суду ЄС. При зверненні до праць інших дослідників неодмінно
подаються відповідні посилання,
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на
засіданнях кафедри міжнародного та європейського права Київського
національного економічного університету імені Вадима Гетьмана.
Положення дисертаційного дослідження автор використовував у
навчальному процесі, зокрема, при викладанні лекційних курсів і практичних
занять з права Європейського Союзу, а також міжнародного права й
міжнародного приватного права в Київському національному економічному
університеті імені Вадима Гетьмана. Основні положення дисертаційної
роботи оприлюднені у виступах на двох науково-практичних конференціях:
13
Міжнародній науково-практичній конференції «Вплив Угоди про асоціацію
між Україною та ЄС на правопорядок України» (м. Київ, 22 квітня 2015 р.);
Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми
міжнародних відносин» (м. Київ, 22 жовтня 2015 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного
дослідження оприлюднено в п’яти одноосібних статтях у фахових виданнях,
перелік яких затверджено МОН України, одній статті в іноземному фаховому
наукометричному виданні, а також у двох тезах доповідей на науковопрактичних конференціях та семінарах.
Структура дисертації обумовлена предметом, метою, завданнями та
логікою дослідження й складається зі вступу, трьох розділів, що об’єднують
дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел, який
нараховує 206 найменувань. Загальний обсяг дисертації становить 200
сторінок, з яких бібліографія викладена на 19 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Відомий ще в римському праві термін «преюдиція» найчастіше
використовувався в значенні винесеного судом у певній справі рішення, яке
набирає обов’язкової юридичної сили при розгляді судом іншої справи в
майбутньому. Загалом у сучасній правовій науці та практиці вважається, що
преюдиція забезпечує суб’єктів правовідносин уже готовими аргументами у
вигляді встановлених обставин, висновків і доказів, що оптимізує судовий
процес, тож фактично є засобом судової аргументації.
Особливу роль преюдиція має для права ЄС. Суд ЄС уповноважений
виносити преюдиціальні рішення на звернення судів держав-членів ЄС, які
по суті є проміжними, «попередніми» рішеннями в ланці основного
провадження такого суду.
Можна провести паралелі між преюдиціальними рішеннями суду та
судовими прецедентами (рішеннями суду з конкретної справи, що має
обов’язковий характер при вирішенні в майбутньому аналогічних або схожих
справ, наприклад, подібні обставини справи), ціллю яких є забезпечення
цінності, узгодженості та послідовності правової системи, у межах якої вони
застосовуються та діють. Надаючи офіційне тлумачення права ЄС в рамках
преюдиціальної процедури, Суд ЄС достатньо часто виводить з них нові
принципи й норми, чим сприяє його розвитку, робить його «живим». Він
ніби створює прецеденти, які є обов’язковими для подальшого застосування.
Тим самим Суд ЄС оперує правотворчими актами. Ця характеристика є
спільною між прецедентами й преюдиціальними рішеннями. Однак Суд ЄС
не має слідувати своїм рішенням в обов’язковому порядку. Тим не менш,
відступаючи від своїх рішень, він намагається не робити, так би мовити,
різких рухів: він виписує нові принципи й позиції достатньо поступово й
обережно.
2. У процесі реалізації процедури преюдиціального провадження між
Судом ЄС та національними судами відбувається певний діалог, який є
171
запорукою успішної реалізації принципу співробітництва, закладеного в
основу їхніх взаємовідносин. Цей діалог стимулює суди, зокрема Суд ЄС,
виважено обґрунтовувати тлумачення тієї чи іншої норми та відповідати на
аргументи сторін, ретельно оцінювати й аналізувати позиції сторін, водночас
залишаючись неупередженим, та перейматися впливом відповідних рішень
на подальший розвиток права ЄС загалом.
Мета преюдиціального запиту – забезпечити незалежність
національних судів держав-членів, правильно зорієнтувавши їх у праві ЄС.
При розгляді важливих справ національними судами Суд ЄС в багатьох
випадках практично відіграє роль найвищої судової інстанції, на якій
зав’язана вся справа. Можна стверджувати, що справа «вилучається» з
національної правової системи й вирішується відповідно до вказівки Суду
ЄС, який діє в межах відведених йому повноважень.
3. Особливості преюдиціальної процедури вироблялася Судом ЄС на
практиці, адже ст. 267 ДФЄС не містить деталей і роз’яснень цього процесу.
Серед основних практичних аспектів застосування преюдиціальної
процедури слід виділити такі: Суд ЄС надав роз’яснення, яка саме установа
може звертатися з преюдиціальним запитом («суд установа» держави-члена
Євросоюзу); Суд ЄС не втручається в юрисдикцію національних судів
стосовно оцінки обставин конкретної справи та національного нормативного
акта, а лише дає відповідь на поставлені перед ним питання щодо тлумачення
актів ЄС і тим самим проводить чітке розмежування функцій між ним та
національними судовими установами. Преюдиціальне рішення зводиться до
обов’язку Суду допомогти здійснити правосуддя в державах-членах, а не
надати поради у відповідь на запитання, які мають загальну або гіпотетичну
природу. Відповідно Суд не бере до роботи фіктивні справи та не розглядає
теоретичні/гіпотетичні запитання національних судів. Найменше особливих
вимог Суд ЄС висуває до самої форми преюдиціального запиту (його форма
не регламентована ДФЕС): запит може мати будь-яку форму, передбачену
законодавством відповідної держави. Ключове значення відводиться суті
172
запиту, його змістовному наповненню, наданні важливих деталей. Ця вимога
до національних судів є дуже важливою, оскільки деякі справи, наприклад, у
сфері конкуренції, мають складний юридичний характер і без відповідної
інформації Суд ЄС не зможе виконати свого завдання та винести належне
рішення (це загрожує відмовою Суду взяти рішення до роботи взагалі). Так,
рішення по справі Telemaricabruzzo визначило, що в разі, коли національні
суди нечітко викладають підстави та обставини справи або основні деталі, які
лягають в основу запитання, а надана сторонами інформація має
фрагментарний характер, – то запит буде визнано неприйнятним і судам буде
відмовлено в розгляді справи в Суді ЄС.
Точиться дискусія з приводу необхідності врахувати ієрархію в
національному судовому порядку для досягнення більш ефективного
функціонування судової системи, зокрема в контексті координації роботи із
Судом ЄС. Одна з основних причин – велике навантаження на Суд ЄС. З
одного боку, закріплення за конституційними судами повноважень
передавати справи на розгляд Суду ЄС (після відповідної передачі їм для
розгляду судами нижчої інстанції) дає змогу досягти кількох позитивних
цілей: уникнути «зайвих» запитів, які часто не беруться Судом ЄС до
розгляду через їхню невідповідність вимогам (наприклад, згідно з річним
звітом роботи Суду ЄС за 2014 р. із 6-ти справ, переданих на розгляд у
рамках прискореного провадження, він узяв лише 4); стимулювати діалог
між Судом ЄС і національними конституційними судами, які є більш
компетентними й могли б задовольняти низку запитів нижчих судів до Суду
ЄС; врешті-решт, розвантажити Суд ЄС, адже кількість преюдиціальних
запитів зростає з кожним роком. З іншого боку, така передбачена ДФЄС
можливість національних судів співпрацювати із Судом ЄС безпосередньо
має й інші переваги. Так, у випадках деяких звернень, коли питання набуває
широкого значення й відповідь на нього приведе до єдиного його
застосування на теренах Європейського Союзу, саме національні суди
нижчої інстанції, до яких сторони звертаються насамперед, є більш
173
обізнаними з деталями справи. На нашу думку, така процедура передбачена
на рівні установчих договорів не випадково. Попри велику завантаженість
Суд ЄС все ж ефективно вирішує справи (статистика за 2014 р. свідчить, що
Суд вирішив 719 справ). А з метою уникнення невідповідності вимогам,
передбаченим для преюдиціального звернення, на нашу думку, у нагоді
стануть рекомендації, підготовлені самим Судом. Адже задля забезпечення
гармонійного розвитку системи права ЄС дуже важливо, щоб за Судом ЄС
залишалося його основоположне завдання – слугувати дороговказом у праві
ЄС для всіх ієрархічно нижчих судів.
4. ДФЄС наділяє Суд ЄС виключною компетенцією тлумачити право
ЄС: установчі договори; акти (регламенти; директиви; рішення; міжнародні
угоди, укладені ЄС або ЄС спільно з державами-членами (так звані змішані
угоди); міжнародні угоди, укладені, з одного боку, державами-членами ЄС
без ЄС та державами не членами ЄС – з другого боку; «неофіційні» акти
(т.зв. «акти sui generis») незалежно від того, чи вони мають пряму дію;
рекомендації Комісії ЄС; резолюції Ради ЄС, які вважаються вираженням
суто її політичної волі. Суд також може тлумачити нормативні акти, що не
створюють юридичних наслідків: наприклад, рекомендації та висновки.
Судова практика також прояснила, що акти інституцій не обов’язково
можуть мати пряму дію або бути юридично обов’язковими для того, щоб
«запустити» процедуру тлумачення. Не обов’язковий характер певного акта
не свідчить про необов’язковість відповідного преюдиціального рішення,
яким надається його тлумачення.
Як основний метод тлумачення Суд використовує розширювальне
тлумачення, завдяки якому він не просто роз’яснює особливості певного
положення, а й розвиває систему права ЄС, заповнює в ньому прогалини,
відіграючи при цьому роль правотворчого органу, що вказує на його
розширені повноваження.
Суд ЄС не має юрисдикції тлумачити національне законодавство.
Проте є яскравий приклад, коли він відійшов від цього постулату, – так звана
174
справа Dzodzi, ім’ям якої називають ситуацію тлумачення Судом права ЄС,
яке використовується у сфері національної компетенції. Під час розгляду
справи Суд посилався на дух співробітництві між судами та розподіл судових
обов’язків і керувався корисністю для єдиного тлумачення права, що
критикувалося правниками.
У процесі тлумачення Суд може бути достатньо гнучким,
переформульовуючи некоректно сформульоване національним судом
питання (замість того, щоб залишити його без відповіді), а інколи навіть і
розширюючи поставлене національним судом питання, включивши
положення, які він не піднімає у питанні. При цьому перш ніж сформулювати
саме питання, можна з упевненістю стверджувати, що національний суд
повинен відповісти на цілий комплекс питань перед направленням
преюдиціального запиту до Суду ЄС. У цьому зв’язку варто зазначити, що
Суд ЄС не схиляється до відмови розглядати запит у випадках, коли він не
зовсім коректно сформульований. Так, усвідомлюючи важливість рішень
Суду ЄС, він найчастіше переформулює таке питання й «бере його в роботу».
Важливим є питання розмежування випадків, коли суд держави-члена
ЄС може, а коли зобов’язаний звертатися до Суду ЄС із запитом щодо
винесення преюдиціального рішення. Національні суди, які не є останньою
інстанцією з певного виду справ у своїй країні, не зобов’язані звертатися до
Суду ЄС, а на свій розсуд вирішують, наскільки це необхідно. Тобто
національні суди мають виходити з неможливості вирішити спір без
тлумачення права ЄС і тут вони мають певну автономію у вирішенні цієї
необхідності, тому що вони перебувають у становищі, яке дозволяє найкраще
бачити всі тонкощі справи, її зв’язок з правом ЄС та зрозуміти необхідність
звернення до Суду.
Формулювання багатьох положень актів ЄС є справді коротким і
лаконічним, що природно стимулює бажання судді надати їх тлумачення
шляхом пошуку найактуальніших норм у правовій системі й породжує
активізм Суду ЄС. При цьому Суду потрібно бути досить стриманим, бо хоч
175
судді й покликані тлумачити певні норми та правила, але це не означає, що
вони не зв’язані відповідними нормами й правилами. Слід зазначити, що чим
більше судді віддаляються від закладеного розробником у певний акт
значення, пропонуючи занадто віддалене тлумачення, тим менш переконливі
й авторитетні відповідні рішення Суду.
5. Суд ЄС має юрисдикцію переглядати на предмет дійсності акти
Євросоюзу (акти всіх інститутів, органів, агенцій та служб, навіть якщо вони
не є актами прямої дії) в світлі відповідності загальним принципам права ЄС,
які мають пряму дію й є обов’язковими для всіх держав-членів. Це
повноваження Суду забезпечує збереження взаємозв’язку та єдності системи
правова ЄС і гарантує правову визначеність Євросоюзу.
Законність актів ЄС повинна презюмуватися до визнання
протилежного Судом ЄС, а держави-члени мають виконувати свій обов’язок
застосовувати та втілювати їх належним чином. При цьому недійсність у
розумінні ст. 267 означає незастосування в конкретній справі через
нелегітимність, а не недійсність і відсутність юридичної сили в будь-якому
випадку через не легітимність. Водночас національні суди можуть
підтвердити дійсність акта, якщо вони вважають надані сторонами аргументи
в підтримку його недійсності недостатньо обґрунтованими.
Попри презюмовану можливість Суду проаналізувати певний акт на
предмет дійсності при початковому запиті тлумачення певних положень
такого акта, на практиці Суд не може цього зробити. Фактично якщо він не
залишив за собою право визнати певний акт недійсним (навіть якщо він
попередньо тлумачив його положення), як наслідок він не зможе визнати
його недійсним, навіть у випадках, коли в цьому може існувати очевидна
необхідність.
6. Нормативність практики Суду ЄС є вже незаперечним фактом (їй
притаманні такі властивості як: неконкретність адресата, можливість
неодноразового застосування припису, дія припису незалежно від
виконання). Суд намагається застосовувати індивідуальний підхід до кожної
176
справи та бути більш чітким при наданні відповідей на поставлені перед ним
запитання, беручи до уваги обставини справи. Суд ЄС підкреслив, що він
надає таким своїм рішенням загальну обов’язковість, відповідно, рішення
суду мають ефект erga omnes та ex tunc.
Для Суду ЄС не властиво в своєму рішенні торкатися питань,
безпосередньо не згаданих у преюдиціальному зверненні, особливо за
власної ініціативи. Він також обережний щодо зміни предмета питання
звернення в контексті відношення до норм права ЄС, які безпосередньо не
згадувались у преюдиціальному зверненні. Однак Суд ЄС неодноразово
піддавався критиці за надання як занадто широких й абстрактних
формулювань, так і занадто вузьких та конкретних. Проте в складних
випадках, особливо коли справа стосується відповідності положень
національного законодавства положенням права ЄС, Суд «не ховався» за
нібито відсутністю в нього юрисдикції розглядати таке питання. Навпаки, у
більшості випадків він «ішов до кінця» і включав до юрисдикції як питання
актуальних обставин справи, так і аналіз відповідних положень
національного законодавства, щоб надати достатньо чітку відповідь
національному суду й забезпечити її подальше уніфіковане застосування.
Преюдиціальні рішення мають ретроактивну дію. Це означає, що
відповідне положення має тлумачитися й застосовуватися з набранням сили
відповідного рішення й дія такого рішення поширюється на відносини, що
виникли до його винесення. Виняток становлять деякі випадки, в яких вимога
правової визначеності не дозволяє застосувати зворотну дію певних
положень (зачеплені особи та державні органи були вимушені прийняти
норми або вдатися до дій, що суперечать положенням права ЄС через суттєві
сумніви щодо наслідків відповідних положень цього права; випадки, без
часового обмеження яких преюдиціальне рішення призведете до серйозних
фінансових наслідків через те, що на їх основі було прийнято велику
кількість правил; особи, які ініціювали судовий процес до того, як
преюдиціальне рішення було ухвалене).
177
Генеральні адвокати достатньо часто мають власну позицію щодо
винесеного судом преюдиціального рішення, у тому числі й щодо питання
юрисдикції Суду стосовно певної справи або відповідності питань у
контексті справи. Крім того, навіть зважаючи на те, що Суд здебільшого
враховує всі аспекти справи, висловлені генеральним адвокатом у його
позиції, усе ж часто така позиція містить більш широкий виклад різних
аспектів справи, у тому числі й юридичних. У деяких випадках Суд не
враховує їхніх позицій узагалі.
Преюдиціальне рішення може переглядатися або тлумачитися лише
Судом ЄС, а в разі необхідності внесення ясності щодо змісту певного
преюдиціального рішення національний суд має повторно звернутися до
Суду в рамках преюдиціального провадження.
7. Преюдиціальне рішення оголошується сторонам справи, а
обов’язки для національного суду, а також для інших судів, випливають з
резолютивної частини такого рішення, яке має розглядатися в світлі
аргументації, викладеної в тексті. Важливо, що «дестинаторами»
преюдиціальних рішень є юридичні або фізичні особи – позивачі в справі.
Тим не менше не можна, говорити, що такі особи не зв’язані рішенням, якщо
вони з ним не згодні. Однак, ураховуючи обставини справи, Суд ЄС має
надавати максимально прив’язане та виважене рішення. Річ у тому, що Суд
ЄС у своїй практиці інколи виходив за межі поставленого перед ним
запитання. У цьому зв’язку деякі держави дотримувалися позиції, що
преюдиціальне рішення Суду ЄС зв’язує суд лише в межах поставленого
питання (наприклад, Франція). Однак таке ставлення держав підривало саму
ідею обов’язковості преюдиціальних рішень Суду ЄС для інших
національних судів, особливо нових держав-членів.
У більшості випадків звернення до Суду ЄС розглядається швидше як
право, а не обов’язок національних судів. При цьому ст. 267 ДФЄС розрізняє
національні суди, проти рішень яких не існує засобів юридичного захисту в
межах національного права, та суди, рішення яких не підлягають
178
оскарженню. Суди першого типу можуть запросити преюдиціальне рішення,
тоді як національні суди другого типу зобов’язані це зробити. Преюдиціальне
звернення є «конституційним обов’язком» судів у розумінні ч. 3 ст. 267
ДФЄС. Національне право може передбачати відшкодування за порушення
обов’язку передати питання на розгляд Суду ЄС, яке може настати в
результаті порушення справи Комісією ЄС при недотриманні державоючленом приписів законодавства ЄС, і відповідно, притягнення такої держави
до відповідальності.
8. Загалом кількість звернень до Суду ЄС з боку держав-членів лише
збільшується, при цьому левову частку нових справ становлять саме
звернення в порядку преюдиціального провадження (відповідно до останніх
звітів Суду ЄС за період 2009 по 2013 рр. та за 2014 р.). Однак найбільшу
кількість звернень направляють саме «старі» держави-члени. На нашу думку,
одним із можливих факторів, який впливає на меншу активність з боку нових
держав-членів, є те, що Суд ЄС часто не знаходив юрисдикції в справах,
переданих на його розгляд, через те що обставини справ мали розвиток до
того, як держава стала фактичним членом ЄС (справи Ynos).
Деякі науковці (М. Броберг) окремо досліджували питання звернень
національних судів держав до Суду ЄС з преюдиціальними запитами.
Зокрема, науковець намагався встановити причинно-наслідковий зв'язок між
кількістю звернень та розмірами держави, загальним показником дотримання
державою-членом права ЄС; економічним розвитком країни, а також
особливостями національних процедур та приписів. Однак жоден із факторів
до кінця не пояснив розбіжностей. Можливо, частково допомогти встановити
такий зв'язок міг би аналіз таких факторів у сукупності або пошук
додаткових взаємозв’язків між різними комбінаціями цих факторів.
На нашу думку, подальше вивчення такого причинно-наслідкового
зв’язку могло б допомогти підняти загальний рівень дотримання права ЄС,
сприяти правовій визначеності та ефективнішій роботі Суду ЄС. У цьому
зв’язку видається важливим розглядати звернення до Суду ЄС з
179
преюдиціальними запитами як визнання його авторитету державамичленами. Тож ми вважаємо, що в контексті загального сприяння
співробітництву між Судом ЄС та судами держав-членів кількість таких
преюдиціальних звернень має бути приблизно сталою й навіть збільшуватися
через зростання активності нових держав-членів ЄС. Це особливо актуально
в контексті постійного розширення сфери питань, які постають перед Судом
ЄС (наприклад, 2015 р. Суд ЄС уперше в своїй практиці аналізував, чи має
він юрисдикцію виносити преюдиціальні рішення щодо узгоджених
технічних стандартів).
Варто виділити й іншій аспект, на якому наголошують деякі науковці:
при зверненні з преюдиціальним запитом до Суду ЄС національні суди
отримують можливість не тільки безпосередньо взаємодіяти з
наднаціональною судовою інстанцією, а й де-факто брати участь у судовому
перегляді законодавства (ці суди не наділені таким привілеєм на рівні
національної правової системи); до того ж їхні рішення отримують додаткове
«підсилення» й гарантії від відміни судами вищих інстанцій.
Реалізовуючи свої євроінтеграційні прагнення, Україна проходить
складний і комплексний процес наближення до ЄС, і насамперед у
законодавчому ключі: вітчизняне законодавство має поступово адаптуватися
до права ЄС, що було передбачено як в УПС, так і в УА. У цьому контексті
для України є актуальним відстежувати практику Суду ЄС, вчасно
перекладати його рішення та аналізувати їх.
Тим не менш, сьогодні для України як ніколи важливо: здійснювати
офіційний моніторинг практики Суду ЄС з метою виявлення найбільш
актуальних положень та принципів, усвідомлення змісту рішень та
використання досвіду на практиці; відстежувати нові документи та
перейматися перекладом нормативно-правових актів Європейського Союзу,
щодо яких украдаються такі рішення (тлумачення Судом ЄС має
надзвичайно важливе значення в цьому ключі); виробити єдиний державний
180
стандарт для поступового наближення українського законодавства до вимог
Європейського Союзу.