ЗАДОРОЖНІЙ ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ. МІЖНАРОДНЕ ПРАВО У ВІДНОСИНАХ УКРАЇНИ ТА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ




  • скачать файл:
  • Название:
  • ЗАДОРОЖНІЙ ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ. МІЖНАРОДНЕ ПРАВО У ВІДНОСИНАХ УКРАЇНИ ТА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
  • Альтернативное название:
  • ЗАДОРОЖНЫЙ АЛЕКСАНДР ВИКТОРОВИЧ. МЕЖДУНАРОДНОЕ ПРАВО В ОТНОШЕНИЯХ УКРАИНЫ И РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ ZADOROZHNIY OLEKSANDR VIKTOROVYCH. INTERNATIONAL LAW IN RELATIONS BETWEEN UKRAINE AND THE RUSSIAN FEDERATION
  • Кол-во страниц:
  • 594
  • ВУЗ:
  • Київський національний університет імені Тараса Шевченка
  • Год защиты:
  • 2015
  • Краткое описание:
  • ЗАДОРОЖНІЙ ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "МІЖНАРОДНЕ ПРАВО У ВІДНОСИНАХ УКРАЇНИ ТА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ"



    МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
    КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
    На правах рукопису
    УДК 341.0
    ЗАДОРОЖНІЙ ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ
    МІЖНАРОДНЕ ПРАВО У ВІДНОСИНАХ УКРАЇНИ
    ТА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
    Спеціальність 12.00.11. – міжнародне право
    дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
    Київ – 2015
    2
    ЗМІСТ
    ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ........................................................... 8
    ВСТУП............................................................................................................... 13
    РОЗДІЛ І. Історична трансформація міжнародно-правової взаємодії
    України та Росії ............................................................................................... 33
    1.1. Період формування українсько-російських правовідносин (IV –
    XVI cт.)............................................................................................................... 33
    1.1.1. Східнослов’янські додержавні утворення ............................................ 34
    1.1.2. Київська Русь як середньовічна феодальна держава: внутрішній
    устрій, взаємодія руських князівств та міжнародно-правова діяльність .... 39
    1.1.3. Правовідносини українських та російських князівств після розпаду
    Київської Русі .................................................................................................... 45
    1.2. Двостороння міжнародно-правова взаємодія в період
    націєтворення (ХVII – початок ХХ ст.) ...................................................... 54
    1.2.1. Гетьманщина як «полівасалітетне» державне утворення та місце
    Російської держави в її міжнародних відносинах.......................................... 55
    1.2.2. Правовий статус України у складі Російської імперії......................... 65
    1.3. Період новітньої державності у відносинах України та Росії
    (ХХ ст.)............................................................................................................... 74
    1.3.1. Міждержавна правова взаємодія доби Революції................................ 74
    1.3.2. Українсько-російські правовідносини у процесі створення та
    функціонування Радянського Союзу .............................................................. 83
    1.4. Висновки до розділу І.............................................................................. 94
    РОЗДІЛ IІ. Період усвідомлення та формулювання міжнародноправових позицій держав безпосередньо після припинення СРСР
    (1991-1997 рр.) .................................................................................................. 98
    2.1. Міжнародно-правове закріплення українсько-російського
    державного кордону. Визначення територіальної належності
    Кримського півострова до складу України ............................................. 100
    3
    2.1.1. Окреслення «кримського питання» при розв’язанні проблеми
    кордонів України і Російської Федерації...................................................... 100
    2.1.2. Статус Чорноморського флоту як дестабілізаційний фактор
    двосторонньої взаємодії в перші роки після припинення СРСР................ 106
    2.1.3. Будапештський меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з
    приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї
    1994 р. та його значення для договірно-правового врегулювання
    проблем українсько-російських відносин .................................................... 111
    2.2. Міжнародно-правове розв’язання проблем правонаступництва
    держав – колишніх республік Радянського Союзу................................. 119
    2.2.1. Правонаступництво щодо міжнародних договорів ........................... 121
    2.2.2. Правонаступництво щодо державної власності, активів і боргів .... 123
    2.2.3. Правонаступництво щодо державних архівів .................................... 131
    2.2.4. Повернення культурних цінностей ..................................................... 133
    2.3. Формування міжнародно-правових основ українськоросійського міждержавного співробітництва в економічній сфері .... 136
    2.3.1. Встановлення договірного фундаменту двосторонніх економічних
    відносин............................................................................................................ 137
    2.3.2. Введення в Україні національної валюти та протидія з боку
    Російської Федерації ....................................................................................... 140
    2.3.3. Проблема фінансової заборгованості та перші спроби її договірноправового врегулювання ................................................................................ 141
    2.3.4. Українсько-російська міжурядова угода про вільну торгівлю 1993
    р. Проблемні аспекти реалізації..................................................................... 144
    2.3.5. Договірно-правові механізми прикордонної співпраці..................... 146
    2.4. Висновки до розділу ІІ........................................................................... 148
    РОЗДІЛ ІІІ. Період намагань договірного врегулювання відносин та
    вирішення міжнародно-правовими засобами їхніх основних проблем
    (1997-2004 рр.) ................................................................................................ 154
    4
    3.1. Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між
    Україною та Російською Федерацією 1997 р. .......................................... 154
    3.1.1. Передумови укладення «Великого договору» ................................... 154
    3.1.2. Зміст та значення Договору про дружбу, співробітництво та
    партнерство і ключових українсько-російських угод щодо
    Чорноморського флоту для реалізації концепції стратегічного
    партнерства ...................................................................................................... 156
    3.2. Трансформація міжнародно-правової регламентації українськоросійських міждержавних відносин в економічній сфері ..................... 164
    3.2.1. Тенденції розвитку договірної основи економічної взаємодії ......... 164
    3.2.2. Проблеми впровадження зони вільної торгівлі. Вилучення із
    режиму вільної торгівлі, квотування та «торговельні війни» .................... 168
    3.2.3. Спроби залучення України до російських економічних
    інтеграційних утворень: Єдиний економічний простір, Євразійська
    економічна спільнота і Митний союз ........................................................... 170
    3.2.4. Врегулювання проблеми заборгованості за енергоносії та
    просування ідеї газотранспортного консорціуму ........................................ 175
    3.2.5. Впровадження інституційних та договірно-правових механізмів
    регламентації прикордонного співробітництва українських та російських
    регіонів ............................................................................................................. 178
    3.3. Міжнародно-правові проблеми двосторонньої співпраці з питань
    безпеки............................................................................................................. 182
    3.3.1. Інтеграційні утворення у сфері безпеки ............................................. 182
    3.3.2. Українсько-російські відносини у сфері делімітації та демаркації
    міждержавних кордонів.................................................................................. 186
    3.3.3. Інцидент щодо острова Тузла як показник конфліктного
    потенціалу міждержавних стосунків України та Російської Федерації.... 191
    3.4. Висновки до розділу ІІІ......................................................................... 195
    5
    РОЗДІЛ ІV. Період прояву невідповідності двосторонніх
    міжнародно-правових інструментів потребам двосторонніх відносин
    (2005-2010 рр.) ................................................................................................ 199
    4.1. Криза двосторонніх міжнародно-правових інструментів
    регламентації економічного співробітництва України та РФ............. 199
    4.1.1. Тенденції розвитку нормативно-правової бази двосторонньої
    співпраці........................................................................................................... 201
    4.1.2. Українсько-російські «газові війни» 2005 – 2006 рр. та 2008 – 2009
    рр....................................................................................................................... 203
    4.1.3. «Торговельні війни» та інші проблеми відносин у сфері торгівлі... 210
    4.1.4. Розвиток прикордонної співпраці регіонів України та Російської
    Федерації.......................................................................................................... 213
    4.2. Міжнародно-правові проблеми двосторонніх відносин між
    Україною та РФ у сфері безпеки та розмежування кордонів у
    контексті курсу України на євроатлантичну інтеграцію..................... 216
    4.2.1. Розвиток нормативно-правових та інституційних механізмів
    інтеграції України до Північноатлантичного альянсу та протидія з боку
    Російської Федерації ....................................................................................... 216
    4.2.2. Врегулювання проблем базування Чорноморського флоту Росії на
    території України ............................................................................................ 222
    4.2.3. Делімітація та демаркація кордонів .................................................... 230
    4.3. Міжнародно-правові аспекти українсько-російського діалогу в
    гуманітарній сфері ........................................................................................ 236
    4.3.1. Конфронтаційні тенденції міждержавних відносин.......................... 239
    4.3.2. Проблеми повернення культурних цінностей.................................... 242
    4.4. Висновки до розділу ІV ......................................................................... 246
    РОЗДІЛ V. Період намагань «модернізувати» міжнародно-правову
    основу відносин (2010-2013 рр.).................................................................. 249
    5.1. «Харківська угода з питань перебування Чорноморського флоту
    Російської Федерації на території України.............................................. 249
    6
    5.1.1. Нормативний зміст договору ............................................................... 249
    5.1.2. Наслідки угоди для українсько-російських міждержавних
    відносин. Проблема оголошення Росії про денонсацію Харківської угоди
    та угод щодо Чорноморського флоту 1997 р................................................ 251
    5.2. Розв’язання міжнародно-правових проблем встановлення
    кордону між Україною та РФ ..................................................................... 256
    5.2.1. Угода про демаркацію державного кордону 2010 р. та інші
    двосторонні договори ..................................................................................... 257
    5.2.2. Проблеми розмежування морських просторів................................... 260
    5.3. Міжнародно-правові проблеми поглиблення економічної
    інтеграції ......................................................................................................... 263
    5.3.1. Торговельні обмеження та спроби втягнення України до
    російських інтеграційних об’єднань ............................................................. 263
    5.3.2. Застосування Росією засобів економічного тиску для
    перешкоджання підписання Угоди про асоціацію між Україною та
    Європейським Союзом ................................................................................... 267
    5.3.3. Спільні проекти в економічній сфері.................................................. 270
    5.4. Міжнародно-правові аспекти прикордонної співпраці України
    та Російської Федерації ................................................................................ 274
    5.4.1. Угоди про міжрегіональне та прикордонне співробітництво та
    практика їхньої реалізації............................................................................... 274
    5.4.2. Функціонування українсько-російських євро регіонів ..................... 276
    5.5. Висновки до Розділу V........................................................................... 282
    РОЗДІЛ VI. Порушення агресивною війною Російської Федерації
    проти України основних принципів міжнародного права (з лютого
    2014 р.) ............................................................................................................. 285
    6.1. Принципи, що забезпечують мир, безпеку і стабільність у
    міжнародних відносинах.............................................................................. 292
    6.1.1. Незастосування сили чи погрози силою............................................. 292
    6.1.2. Територіальна цілісність держав ......................................................... 301
    7
    6.1.3. Непорушність кордонів у Європі ........................................................ 311
    6.1.4. Мирне розв’язання міжнародних спорів ............................................ 315
    6.2. Принципи, які захищають права людини, народів і
    національних меншин.................................................................................. 323
    6.2.1. Рівноправність і самовизначення народів .......................................... 323
    6.2.2. Повага прав і основних свобод людини ............................................. 332
    6.3. Принципи, що забезпечують ефективну взаємодію держав як
    суверенних і рівноправних суб’єктів міжнародного права .................. 342
    6.3.1. Добросовісне виконання міжнародних зобов’язань.......................... 342
    6.3.2. Cуверенна рівність держав................................................................... 353
    6.3.3. Невтручання у внутрішні справи......................................................... 358
    6.3.4. Співробітництво держав....................................................................... 365
    6.4. Висновки до розділу VI......................................................................... 370
    ВИСНОВКИ ................................................................................................... 377
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .................................................. 392
    8
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ
    1. До періодів застосування міжнародного права в українсько-російських
    відносинах від їхнього зародження і до відновлення повноцінної державності
    України в 1991 р. належать: 1) формування українсько-російських
    міжнародних правовідносин (IV – XVI cт.); 2) двостороння міжнародноправова взаємодія часів націєтворення (ХVII – початок ХХ ст.); 3) період
    новітньої державності у відносинах України та Росії (ХХ ст.)
    2. Період формування українсько-російських міжнародних
    правовідносин охоплює часовий проміжок IV – XVI cт. У часи Антського
    союзу, слов’янського об’єднання племен з центром на території України (IV
    – VII ст.), на російських землях у контактній зоні племен розвинених
    слов’янських племен не було, тому стосунки з наявними були епізодичні та
    незначні. У період вождівств VI – IX ст. праукраїнські племена перебували
    на вищому рівні розвитку, ніж праросійські (які населяли смоленські,
    новгородські, ростовські землі); взаємодія між ними відносно спорадична та
    нерозвинена, проте в період до виникнення єдиної держави, Київської Русі,
    стосунки активізуються. Характер правової взаємодії між Києвом як
    столицею феодальної монархії та підлеглими князівствами, між
    праросійськими та праукраїнськими князівствами змінювався залежно від
    періодів розвитку держави: відносної централізації (з другої половини ІХ до
    середини Х ст.); сильної державної централізації (від середини Х ст. до
    другої половини ХІ ст.); феодальної роздробленості (з 60-х рр. XI ст. до кінця
    ХІІ ст.)
    За часів Галицько-Волинського князівства (XIII – XIV ст.) контакти із
    руськими князівствами, що існували на території Росії, були порівняно
    нечисленними: це зумовлено особливостями їхніх відносин із Золотою
    Ордою. Велике князівство Литовське та Руське з останньої чверті XV ст. вело
    збройну боротьбу за руські землі з Московським князівством, посиленим
    союзом з Кримською Ордою.
    У період двосторонньої українсько-російської міжнародно-правової
    378
    взаємодії часів націєтворення (ХVII – початок ХХ ст.) Гетьманщина, як
    державне утворення з «полівасалітетним» міжнародно-правовим статусом,
    вела найактивніші відносини з декількома потенційними протекторами, зпоміж яких була й Московська держава. При інкорпорації українських земель
    до складу Російської держави (з останньої третини XVII ст. до останньої
    чверті XVIII ст.) запроваджено інститут генерал-губернаторств, за якими
    визнано риси державності, надано особливий правовий статус та право, хоч і
    обмежене, на ведення міжнародно-правових відносин. Ці кроки царату
    вимушені і пов’язані із небезпекою українського національного руху та
    боротьби за незалежність, зумовленою досвідом власної повноцінної
    державності.
    Період новітньої державності у відносинах України та Росії (ХХ ст.)
    позначений подіями національної революції 1917 – 1921 рр., коли взаємодія
    України (періоду Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського,
    Директорії) із Росією будувалась як взаємодія незалежних держав. Це ж
    стосується Української СРР, стосунки якої з Радянською Росією
    регламентувались міждержавними договорами «Про кордони» 1919 р. і «Про
    військовий і господарський союз» 1920 р. Пізніше ці держави стали
    засновницями Союзу РСР. Відповідно до Конституцій СРСР 1924, 1936,
    1977 рр. та інших актів союзного та республіканського конституційного
    законодавства Україна та РФ були складниками децентралізованої федерації.
    Статус РРФСР de jure був нижчим, аніж Радянської України, у зв’язку із
    відсутністю власного партійного центру, а також повноважень з керівництва
    основними підприємствами, що привело до закріплення значних елементів
    асиметричності федерації.
    Прослідковуються тенденції взаємовпливу різних етапів міжнародноправової взаємодії України та Росії; їхня пов’язаність, залежність та
    обумовленість розвитком міжнародного права в європейському регіоні;
    збереження, незалежно від характеру взаємин, міжнародної
    правосуб’єктності українських утворень.
    379
    3. Голодомор в Україні 1932 – 1933 рр. організований тоталітарним
    режимом СРСР з метою знищення українського селянства як основи
    національного відродження України і загрози єдності Радянського Союзу. Ці
    дії кваліфікуються як геноцид у розумінні Конвенції ООН про попередження
    злочину геноциду і покарання за нього 1948 р., відповідають положенню ст. 2
    Конвенції, згідно з яким під геноцидом розуміються дії, вчинені з наміром
    знищити, повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову або
    релігійну групу як таку.
    4. Діяльність ОУН та УПА стала важливим чинником боротьби з
    іноземною (польською, радянською та німецькою) окупацією в 1930-1950-
    х рр. і надалі – за відновлення повноцінної української державності.
    Підтримка цієї боротьби населенням України продемонструвала нестійкість
    радянської влади в республіці, що сприяло наданню їй права на ведення
    прямих відносин із іноземними державами та участі в заснуванні в 1945 р. та
    подальшій діяльності ООН. Останнє стало суттєвим фактором визнання
    міжнародної правосуб’єктності Української РСР.
    5. Юридичні процедури з передання Кримського півострова до складу
    України в 1954 р. відповідали конституційному праву Союзу РСР. Президія
    ЦК КПРС, яка ухвалила це рішення, згідно з конституціями СРСР,
    радянських союзних республік та усталеною практикою, займала найвищу
    позицію в системі влади Союзу. До того ж, отримано і згоду РРФСР, її
    Верховна Рада, як вищий орган влади республіки, одноголосно вилучила
    Кримську область з переліку складників Радянської Росії. Референдуми до
    1991 р. у СРСР не проводились (рішення про зміни територіального устрою,
    зокрема щодо Української РСР та Російської РФСР, ухвалювались без
    референдумів), відповідні правові рамки в Конституції РРФСР 1937 р.
    відсутні, окрім згадки у ст. 33 можливості призначення референдуму
    президією Верховної Ради республіки.
    6. Піднесення національних рухів у СРСР упродовж 1980-х рр.,
    передусім українського, активізація відцентрових процесів, дії республік зі
    380
    створення власного законодавства і системи управління були об’єктивно
    зумовлені досвідом державності народів; припинення Радянського Союзу
    стало логічним результатом цих процесів.
    7. Застосування міжнародного права у відносинах України та Російської
    Федерації після припинення СРСР змістовно поділяється на періоди, які
    мають такі визначальні ознаки:
    1) для періоду усвідомлення та формулювання міжнародно-правових
    позицій держав після припинення Радянського Союзу (1991-1997 рр.)
    характерні: а) брак розуміння сторонами необхідності комплексної стратегії
    розвитку двосторонніх міждержавних відносин і створення відповідних
    договірних та інституційних механізмів їхнього регулювання; б)
    безсистемність та застосування «ручного режиму» при розв’язанні проблем
    двосторонньої взаємодії замість застосування належних міжнародноправових інструментів; в) переростання, у зв’язку із цим, у хронічні
    найгостріші проблеми (щодо дій РФ у Криму, Чорноморського флоту,
    власності та активів Союзу, встановлення міждержавних суходольних і
    морських кордонів, обмежень у торгівлі тощо); г) нерівноправність взаємин;
    ґ) системні порушення російською стороною основоположних норм і
    принципів міжнародного права, положень міждержавних договорів;
    2) періоду намагань договірного врегулювання відносин та вирішення
    міжнародно-правовими засобами їхніх основних проблем (1997-2004 рр.)
    притаманні: а) зменшення конфліктності двосторонньої взаємодії й
    укладення у травні 1997 р. загального Договору про дружбу, співробітництво
    і партнерство; б) консервування угодами щодо Чорноморського флоту
    1997 р. проблеми розміщення ЧФ РФ на території України, брак договірних
    механізмів регламентації відносин щодо флоту; в) зумовлені позицією
    російської сторони труднощі в делімітації і демаркації українськоросійського міждержавного кордону; г) послідовна відмова РФ від
    запровадження реально діючої зони вільної торгівлі, реалізована шляхом
    договірного закріплення вилучень та обмежень; ґ) невдалі спроби реалізації
    381
    політично вмотивованого проекту Єдиного економічного простору, який
    суперечив Конституції України і договірним нормам міжнародного права; д)
    системні проблеми у двосторонніх відносинах, демонстрація інцидентом
    щодо острова Тузла готовності РФ до порушення основоположних норм
    міждержавних договорів щодо територіальної цілісності і непорушності
    кордонів та потенціалу агресії проти України;
    3) періоду прояву невідповідності двосторонніх міжнародно-правових
    інструментів потребам двосторонніх відносин у 2005-2010 рр. властиві: а)
    системна криза міждержавних стосунків, зумовлена європейським курсом
    України та протидією РФ; б) звернення РФ до застосування щодо України
    протиправних засобів – «торговельних війн», «газових війн», організації
    провокацій на Кримському півострові й інших дій як засобів боротьби проти
    України; в) відмова сторін від міжнародно-правового програмування
    двосторонніх відносин; пріоритет позапланового розв’язання проблем; г)
    брак прогресу у вирішенні проблем делімітації і демаркації кордонів та
    інших ключових проблем двосторонніх відносин; ґ) неефективне
    використання сторонами інституційних механізмів регулювання
    двостороннього співробітництва;
    4) для періоду намагань «модернізувати» міжнародно-правову договірну
    основу відносин 2010 – 2013 рр. характерні: а) декларування повернення до
    «стратегічного партнерства», загальна активізація співпраці і міжнародноправової взаємодії на всіх рівнях; б) ініціювання РФ укладення договорів
    щодо об’єднувальних проектів у стратегічних сферах економіки України; в)
    нерівноправність правовідносин і поступки з боку України у ключових
    питаннях, створення Харківською угодою 2010 р. безпосередньої загрози
    національній безпеці; г) зростання напруженості у взаєминах на тлі
    нездатності врегулювати шляхом внесення змін до відповідних угод
    проблеми постачання газу; ґ) зумовлений підготовкою до підписання
    Україною та ЄС Угоди про асоціацію перехід РФ до жорсткого економічного
    тиску з порушенням основоположних норм міждержавних договорів;
    382
    5) порушення агресивною війною Російської Федерації проти України
    основних принципів міжнародного права (з лютого 2014 р.).
    8. Будапештський меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з
    приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї
    1994 р. є міжнародним договором, бо відповідає ознакам, передбаченим
    Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 р., і містить
    міжнародно-правові норми зобов’язального характеру. Однак попри численні
    порушення Російською Федерацією положень Меморандуму, Україна не
    використовувала можливості, надані цим актом, у залученні його сторін,
    зобов’язаних вжити належних заходів для гарантування безпеки України.
    9. Ключовим для регламентації міждержавних стосунків України та РФ
    став комплекс двосторонніх угод 1997 р., до якого належать Договір про
    дружбу, співробітництво і партнерство та три угоди щодо Чорноморського
    флоту. До позитивних рис договорів 1997 р. у контексті потреб
    міждержавних відносин між Україною та РФ належать: а) зменшення
    конфліктності відносин щодо Криму, ЧФ і міждержавних стосунків загалом;
    б) остаточне врегулювання питання взаємного визнання територіальної
    цілісності і надання РФ договірно-правових гарантій відсутності
    територіальних претензій до України; в) закріплення у «Великому договорі»
    засад співробітництва в усіх провідних сферах на базі основних принципів
    міжнародного права; г) сприяння налагодженню конструктивної співпраці на
    принципах рівноправності, взаємної вигоди і врахування інтересів сторін.
    Негативними рисами є такі: а) закріплення довгострокового перебування ЧФ
    РФ на території України, забезпечення збереження військової присутності у
    Криму, яка використовувалась Російською Федерацією для дестабілізації
    ситуації на півострові, просування сепаратистських ідей та настроїв; б)
    консервування проблеми флоту, відмова сторін від створення належної
    договірно-правової бази, що стала передумовою конфліктів; в)
    декларативний характер приписів «Великого договору»; г) відмова сторін від
    закріплення в договорі конкретних механізмів реалізації «стратегічного
    383
    партнерства»; ґ) брак норм про нелегітимність односторонніх дій,
    неприпустимість будь-яких форм шантажу, зобов’язання уникати поведінки,
    спрямованої на підрив міжнародного іміджу одного із партнерів, та інших
    недружніх дій тощо.
    10. Гострота «кримського питання» і проблем базування
    Чорноморського флоту в міжнародно-правовій взаємодії України та РФ
    зумовлені, по-перше, труднощами усвідомлення російською елітою втрати
    РФ після припинення СРСР статусу провідної республіки світової
    наддержави; по-друге, використанням «фактору Криму» у внутрішніх та
    зовнішніх цілях РФ, зокрема для неправомірного економічного тиску на
    Україну; по-третє, нездатністю України проводити активну політику щодо
    півострова і перешкоджати протиправній діяльності РФ та проросійських
    сил; по-четверте, нерозумінням керівництвом України важливості власного
    флоту і браком послідовної міжнародно-правової позиції з цих питань.
    Виявлено, що РФ як держава до подій 2014 р. не ставила під сумнів
    приналежність Криму і Севастополя Україні, зокрема підтримавши Заяву
    Голови РБ ООН 1993 р., уклавши і ратифікувавши впродовж 1990-х – 2000-
    х рр. низку міждержавних договорів з відповідним нормативним
    закріпленням належності Кримського півострова до території України.
    11. Причинами «заморожування» делімітації та демаркації суходольних і
    морських кордонів між Україною та РФ стали: а) прагнення РФ не допустити
    європейської та євроатлантичної інтеграції і досягнення необхідних
    юридичних критеріїв Україною; б) у випадку відмови від делімітації
    морських кордонів – прагнення РФ не допустити контролю України над
    багатими природними ресурсами територіями і встановити власний контроль
    над Азово-Керченською акваторією; в) уникнення РФ договірно-правового
    врегулювання для збереження «проблем кордонів» як засобу тиску на
    Україну в інших питаннях; г) намагання російської сторони зберігати
    напругу у двосторонніх відносинах у політичних цілях.
    12. Факторами, що зумовили нерозв’язаність проблем економічної
    384
    взаємодії держав на міжнародно-правовому рівні, є: а) брак комплексних
    програм розвитку відповідного напрямку взаємин України та РФ; б) загальна
    безсистемність договірно-правової регламентації; в) відмова від застосування
    в економічних відносинах основних принципів міжнародного права; г)
    систематичне звернення РФ до засобів економічного тиску на Україну; ґ)
    небажання РФ запровадити реально діючу зону вільної торгівлі з Україною,
    скасувавши вилучення та обмеження, передбачені міжнародними
    договорами; д) широке застосування торговельних обмежень і ведення
    «торгових війн»; е) декларативність норм двосторонніх угод в економічній
    сфері, брак положень про конкретні механізми реалізації проектів співпраці;
    є) політизація питань двосторонньої економічної взаємодії.
    13. Звернення Російської Федерації до обмежень торгівлі, «торговельних
    воєн», економічного шантажу, пов’язаного із заборгованістю України та
    іншими вразливими питаннями, «газових воєн» та інших подібних заходів
    щодо України, що систематично застосовуються після припинення СРСР, є
    засобами економічного тиску, прямо забороненими положеннями «Великого
    договору» 1997 р., Будапештського меморандуму 1994 р., порушують
    міжнародно-правові принципи суверенної рівності держав, співробітництва,
    добросовісного виконання міжнародних зобов’язань.
    14. Нерозв’язаність у міжнародно-правових відносинах України та
    Російської Федерації проблем правонаступництва щодо державної власності,
    активів та боргів колишнього Радянського Союзу зумовлена просуванням РФ
    концепції «РФ – держава-продовжувач» і «генеральний правонаступник»
    СРСР». Цей підхід суперечить міжнародному праву, бо згідно із його
    нормами всі держави – колишні республіки Радянського Союзу – є його
    правонаступницями з рівними правами. Указ Президента РФ «Про державну
    власність колишнього Союзу РСР за кордоном» 1993 р. став брутальним
    порушенням міжнародно-правових норм і попередніх угод; Угода про
    «нульовий варіант» 1994 р. укладена в умовах економічного шантажу з боку
    РФ у питанні реструктуризації газової заборгованості; не була ратифікована
    385
    Верховною Радою і не набула чинності; Україна неодноразово заперечувала
    проти односторонніх дій РФ, які нівелювали домовленості сторін 1991-
    1992 рр. щодо отримання Україною 16,37% усіх активів Союзу РСР.
    Проблема правонаступництва щодо майна Радянського Союзу досі не
    розв’язана, Україна має право на відповідну частку майна СРСР; РФ,
    відповідно до міжнародного права, зобов’язана надати повну інформацію про
    його активи.
    15. Основними проблемами застосування міжнародного права в
    міжнародно-правових відносинах України та РФ після припинення СРСР є
    такі: а) систематичне порушення російською стороною основоположних
    норм і принципів міжнародного права, міжнародних договорів, що
    супроводжувалось постійним браком належної реакції з боку України; б)
    загальна нерівноправність на користь РФ, зафіксована в договорах у всіх
    сферах взаємодії; в) брак стратегічного бачення сторонами розвитку взаємин,
    відмова від створення відповідних ефективних договірних та інституційних
    механізмів; г) схильність до врегулювання ключових проблем під тиском
    поточних обставин і політичних інтересів замість системного застосування
    міжнародно-правових інструментів; ґ) схильність сторін до ухвалення
    невиправданих «пакетних» рішень, пов’язування системно не пов’язаних між
    собою питань; д) непублічність, непрозорість, залежність рішень від
    особистих стосунків лідерів держав; е) незначна роль інституційних
    механізмів регламентації співробітництва; є) декларативність положень
    міжнародних договорів.
    16. Основними недоліками договірно-правового механізму
    регламентації українсько-російського міждержавного співробітництва є: а)
    брак у сторін цілісного бачення напрямків розвитку договірного регулювання
    співпраці; б) відмова України та РФ від комплексного підходу у створенні
    договірних рамок взаємодії в окремих сферах; в) декларативний характер
    приписів ключових угод; г) брак норм щодо механізмів реалізації загальних
    положень про двосторонню співпрацю; ґ) брак ефективних механізмів
    386
    розв’язання двосторонніх спорів; д) застосування «пакетного підходу» до
    укладення та змісту міждержавних договорів, при якому створювались
    загрози національній безпеці України; е) непублічність, непрозорість,
    кулуарність при укладенні міжнародних договорів.
    17. Причинами неефективності інституційних механізмів регулювання
    співпраці між Україною та РФ є: непублічність, непрозорість домовленостей,
    що становлять предмет відання інституційних органів, надання пріоритету
    кулуарним рішенням, а не ухваленим у рамках міжнародно-правових
    механізмів; брак системного підходу до розв’язання проблем двосторонньої
    взаємодії шляхом використання цих механізмів; брак належних договірноправових рамок діяльності відповідних інституцій; формальний підхід РФ до
    участі в їхній роботі.
    18. Застосування РФ упродовж 2014 – 2015 рр. сили проти України у
    Криму та частині Луганської і Донецької областей не відповідає жодній з
    вимог правомірності застосування державами сили без рішення РБ ООН (за
    концепціями «гуманітарної інтервенції», права на превентивну самооборону
    та застосування сили для захисту власних громадян за кордоном у порядку
    самооборони): a) вичерпання або відсутність, у зв’язку із характером подій,
    можливості розв’язання конфлікту мирними засобами; б) спрямованість на
    відвернення неминучої загрози державі чи її громадянам за кордоном або
    припинення масових порушень прав людини; в) обмеженість виключно
    діями, розумними і необхідними для досягнення означених цілей; г)
    застосування сили лише протягом обмеженого строку, необхідного для
    відвернення неминучої загрози або припинення масових порушень прав
    людини; ґ) актуальність загроз на момент застосування сили. РФ у 2014-
    2015 рр. проводить проти України військову агресію в розумінні норм
    Резолюції ГА ООН «Визначення агресії» і Статуту Міжнародного
    кримінального суду, чинить усі види агресії, передбачені цими актами.
    19. Події у Криму в лютому-квітні 2014 р. не відповідають жодній з
    вимог правомірності самовизначення у вигляді сецесії: а) наявність суб’єкту
    387
    самовизначення, тобто народу, який згідно із міжнародно-правовими
    нормами має право на вихід зі складу України; б) вичерпаність можливостей
    «внутрішнього самовизначення»; в) наявність будь-якої з відповідних
    екстремальних обставин, при використанні найширшого їхнього переліку
    (систематична дискримінація або експлуатація населення; відмова
    центрального уряду від компромісних рішень; перспектива життєздатності
    окремої держави; позитивний вплив надання незалежності на регіональний та
    міжнародний мир; проведення демократичних процедур з відділення при
    повазі прав людини); г) неучасть у сецесії іноземних військ та силових
    структур.
    РФ з допомогою «влади» Кримського півострова, контрольованої
    російською армією та спецслужбами, провела військову операцію з
    насильницького захоплення частини території України, тобто, відповідно до
    норм міжнародного права, анексії території іншої держави. Дії РФ щодо
    частини Донецької і Луганської областей є протиправною військовою
    окупацією. У 2014 – 2015 рр. РФ порушила всі обов’язки держав, визначені
    міжнародно-правовими принципами територіальної цілісності і
    непорушності кордонів, та відповідні міжнародні зобов’язання безпосередньо
    перед Україною.
    20. Російська агресія проти України в 2014 – 2015 рр. супроводжується
    грубими, системними, масовими порушеннями основних прав і свобод
    людини – як індивідуальних прав мешканців АР Крим, Донецької і
    Луганської областей, українців у РФ, так і колективних прав кримських татар
    як корінного народу Криму та українців як національної меншини у РФ. В
    останньої немає жодних юридичних підстав ані для будь-яких обмежень прав
    людини, ані для відступу від своїх зобов’язань за міжнародними договорами
    у сфері захисту прав людини.
    Згідно з нормами міжнародного права, РФ як держава відповідальна за
    порушення прав людини її органами влади, посадовими особами, армією та
    спецслужбами у Криму, Донецькій та Луганській областях, незаконними
    388
    збройними формуваннями («казаками», «самообороною Криму»,
    «добровольцями», «ополченням Донбасу» та іншими). РФ порушує як
    міжнародні договори у сфері захисту прав людини, так і обов’язки державиокупанта за міжнародним гуманітарним правом.
    21. Період 2013 – 2015 рр. позначений грубими та систематичними
    порушеннями РФ міжнародних зобов’язань перед Україною, передбачених
    багатьма багатосторонніми актами, учасницями яких є обидві держави
    (насамперед Статутом ООН), та двосторонніми міжнародними договорами.
    Денонсація РФ Харківської угоди 2010 р. та угод щодо Чорноморського
    флоту 1997 р. суперечить міжнародно-правовим нормам і не веде до
    припинення цих договорів.
    Відсутні будь-які міжнародно-правові підстави, якими могли би бути
    обґрунтовані твердження про правомірність невиконання РФ своїх
    зобов’язань або про виключення відповідальності за їхнє порушення.
    Переважна більшість зобов’язань, порушених РФ, належать до ключових
    зобов’язань як перед усією міжнародною спільнотою (erga omnes), так і
    перед Україною. Частина з них передбачена нормами jus cogens.
    22. РФ упродовж 2013 – 2015 рр. грубо порушує у відносинах з
    Україною всі обов’язки, передбачені принципами суверенної рівності і
    невтручання у внутрішні справи, та, відповідно, права України. Відбуваються
    очевидні, грубі, систематичні, послідовні порушення відповідних
    зобов’язань, визначених міжнародними договорами.
    23. Агресією РФ зруйновано підвалини двосторонньої взаємодії з
    Україною в усіх основних сферах, що сформовані на основі майже
    400 міждержавних, міжурядових та міжвідомчих договорів. Агресор підірвав
    фундамент співпраці у ключовій сфері – в питаннях підтримання
    міжнародного миру та безпеки на регіональному та універсальному рівнях.
    24. Російська Федерація порушила ключові зобов’язання перед
    Україною щодо мирного розв’язання спорів, закріплені універсальними,
    регіональними, двосторонніми договорами з Україною, порушивши й усі
    389
    обов’язки держави, передбачені нормативним змістом відповідного
    принципу міжнародного права. До проблем, що наразі зумовлюють труднощі
    розгляду українсько-російських спорів, належать: а) заперечення РФ
    наявності спорів та затягування їхнього розгляду для перешкоджання
    застосуванню відповідних міжнародно-правових механізмів; б) відмова РФ
    від визнання юрисдикції міжнародних судових органів для розгляду спорів із
    Україною; в) недоліки українсько-російських міждержавних договорів; г)
    брак послідовної діяльності із притягнення РФ до міжнародно-правової
    відповідальності.
    25. Загалом дії Російської Федерації проти України впродовж 2013 –
    2015 рр. є очевидними, грубими, систематичними, цілеспрямованими
    порушеннями базових засад усіх десяти основних принципів міжнародного
    права, мета яких – зруйнувати сучасну систему міжнародного права і
    міжнародного правопорядку, нав’язати натомість у якості провідних
    факторів міжнародних відносин застосування сили та погрози силою, засобів
    економічного тиску, організації сепаратистських рухів та деструктивних сил
    в інших державах, економічних та фінансових важелів для підбурювання
    суперечностей та конфліктів між державами.
    26. Загрозами і викликами, зумовленими діями Російської Федерації, для
    міжнародного права і міжнародного правопорядку, є такі: а) нездатність
    співтовариства держав запобігти, перешкодити та припинити грубі і масові
    порушення прав людини РФ та утвореннями під її контролем у Криму та
    частині Донецької і Луганської областей; б) небезпека перетворення
    сучасного міжнародного права – «міжнародного права співробітництва» на
    «право сильного» із вкрай негативними наслідками для всіх держав; в)
    виникнення загрози безпеці, територіальній цілісності, недоторканості
    кордонів усіх сусідів РФ; г) загроза відцентрових тенденцій і заворушень у
    самій РФ, небезпечних для міжнародного миру; ґ) можливість наслідування
    прикладу російської агресії іншими авторитарними режимами; д)
    позбавлення внаслідок грубих невиправлених порушень Будапештського
    390
    меморандуму 1994 р. сенсу процесу ядерного роззброєння, заохочення інших
    держав до збереження ядерної зброї, реалізації ядерних програм або початку
    їхньої розробки; е) втрата Радою Безпеки ООН здатності виконувати свої
    функції, ключові для миру і безпеки у світі загалом; зниження її авторитету,
    ролі та можливостей, як і найбільших держав світу, що, уже в силу цього
    статусу, відповідальні за міжнародний мир і безпеку.
    Уникнення цих наслідків можливе лише, якщо світова спільнота
    належним чином застосує по відношенню до РФ засоби, передбачені
    міжнародним правом для його порушників, і спрямовані на припинення
    протиправних дій з наданням гарантій їхнього неповторення; повернення
    ситуації до первинного стану (наскільки це можливо); компенсацію
    Російською Федерацією шкоди від своїх протиправних дій; притягнення до
    індивідуальної кримінальної відповідальності осіб, винних у злочині агресії,
    воєнних злочинах та злочинах проти людяності.
    27. До загальних засад, на яких, після завершення російськоукраїнського збройного конфлікту і реалізації міжнародно-правової
    відповідальності, має бути створено новий формат міжнародно-правової
    регламентації відносин України і РФ, пропонується включити такі: а)
    удосконалення механізмів гарантування безпеки, територіальної цілісності,
    непорушності кордонів України; б) проведення делімітації і демаркації
    українсько-російського міждержавного кордону на основі норм
    міжнародного права, зокрема, стосовно морського кордону – Конвенції ООН
    з морського права 1982 р. і принципу uti possidetis щодо адміністративного
    кордону між Україною і РФ, встановленого за часів СРСР; в) закріплення
    заборони розміщення збройних сил РФ на території України; г) розроблення
    та впровадження чіткої загальної стратегії і програм розвитку співпраці в
    кожній сфері із закріпленням конкретних практичних кроків; ґ) розв’язання
    проблем правонаступництва щодо власності Союзу РСР на основі чинних
    міжнародних договорів за участю України та РФ, договірних і звичаєвих
    норм міжнародного права з питань правонаступництва; д) закріплення в
    391
    договірних механізмах чітких прав і обов'язків сторін, зокрема положень про
    заборону односторонніх дій; дій, спрямованих проти внутрішньої єдності та
    стабільності іншої сторони; про неприпустимість будь-яких форм шантажу;
    зобов’язання уникати підриву міжнародного іміджу партнера та інших
    недружніх дій тощо; е) включення до українсько-російських договорів норм
    про дієві механізми розв'язання спорів між сторонами; є) удосконалення
    інституційної основи співпраці, яка повинна функціонувати на основі
    взаємного врахування інтересів сторін; ж) скасування вилучень і обмежень з
    передбаченої міжнародними договорами зони вільної торгівлі між Україною
    та РФ; з) врегулювання юридичних проблем, пов’язаних із відновленням
    контролю України над Кримським півостровом (скасування рішень щодо
    надання російського громадянства мешканцям Криму, щодо належності
    об’єктів української державної і приватної власності, інших рішень «влади»
    півострова; передання об’єктів, пов’язаних із функціонуванням ЧФ РФ,
    Військово-морським силам України і державним установам тощо); і)
    укладення міждержавних договорів, спрямованих на забезпечення прав
    української національної меншини у РФ, відповідно до положень Рамкової
    конвенції про захист національних меншин 1995 р.
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА