ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ІННОВАЦІЙНОГО ХАРАКТЕРУ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

На правах рукопису

ІВАНОВА КСЕНІЯ ЮРІЇВНА

УДК 346.3

ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ІННОВАЦІЙНОГО ХАРАКТЕРУ

Спеціальність 12.00.04 – господарське право;
господарсько-процесуальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Атаманова Юлія Євгенівна,
доктор юридичних наук, доцент

ХАРКІВ – 2012

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………………........с. 3
ВСТУП…………………...………………………………………………..с. 4 – 11
РОЗДІЛ 1 ДОГОВІРНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ
ІННОВАЦІЙНОГО ХАРАКТЕРУ І СУЧАСНИЙ СТАН
ЇХ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ…..….......с. 12 – 95
1.1 Інновація: діалектика розвитку….……………………………...с. 12 – 32
1.2 Загальна характеристика договірних зобов’язань
у сфері науково-технічного прогресу (60-80 роки ХХ ст.)....…......с. 33 – 46
1.3 Види договорів інноваційного характеру і проблемні
питання їх систематизації в посткодифікаційний період……........с. 47 – 87
Висновки до Розділу 1..….…………………………….……….............с. 88 – 95
РОЗДІЛ 2 ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА
ДОГОВОРІВ, ЯКІ ОПОСЕРЕДКОВУЮТЬ ВІДНОСИНИ
НА ОКРЕМИХ СТАДІЯХ ІННОВАЦІЙНОГО ЦИКЛУ..…….....с. 96 – 170
2.1 Правова характеристика договірних зобов’язань
на стадії створення інноваційного об’єкта
(інноваційного продукту, інноваційної розробки).........................с. 96 – 136
2.2 Правова характеристика договірних зобов’язань
на стадії впровадження інноваційних об’єктів.……….………...с. 136 – 150
Висновки до Розділу 2.…….………………………….……………..с. 151 – 156
ВИСНОВКИ..…..…..……………………………………….…...……с. 157 – 170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………….…с. 171 – 196
ДОДАТОК..…………………………..…………..……………...........с. 197 – 202

ВСТУП

Актуальність теми. Економічний розвиток будь-якої держави зумовлено станом інноваційного складника національної економіки, інноваційною активністю суб’єктів господарювання, що потребує відповідного механізму регулювання договірних зобов’язань у цій сфері. Проте в Україні під час інтенсивного формування моделей договорів інноваційного характеру бракує їх відповідного законодавчого підґрунтя, що свідчить про послаблення регулятивної функції господарського права і призводить до того, що вони залишаються незатребуваними на практиці. Ось чому перед наукою господарського права постає завдання реформувати законодавчу базу, якою впорядковуються договірні зобов’язання інноваційного характеру.
Підґрунтям для дослідження питань господарсько-правового регламентування договірних зобов’язань інноваційного характеру стали фундаментальні праці відомих учених як минулого, так і сьогодення, а саме: Ч. Н. Азімова, С. С. Алексєєва, Я. Б. Бараша, О. А. Беляневич, С. М. Борщ-Компанійця, С. Д. Волошка, М. В. Гордона, О. О. Городова, В. А. Дозорцева, Д. В. Задихайла, І. О. Зеніна, І. Ю. Краська, Р. А. Майданика, В. П. Маслова, Б. І. Мінця, О. А. Пушкіна, В. О. Рассудовського, М. П. Ринга, Ю. В. Романця, Ю. В. Яковця та ін.
Водночас у посткодифікаційний період у науці господарського права комплексного наукового дослідження проблем договірних відносин в інноваційній сфері в Україні проведено не було, хоча аналіз наявних у доктрині теоретичних концепцій, положень і рекомендацій таких вітчизняних і російських науковців, як Ю. Є. Атаманова, М. М. Великанова, О. М. Вінник, М. В. Волинкіна, О. В. Гутніков, О. М. Давидюк, В. С. Мілаш, Б. М. Падучак, показав, що переважне коло питань щодо цієї проблематики залишилося поза їх увагою і наукових інтересів, а тому вони потребують всебічного дослідження з метою побудови ефективного механізму правового регулювання зазначених відносин.
Актуальність даного дисертаційного дослідження зумовлена недостатнім ступенем наукового вивчення й висвітлення в національній правовій доктрині договірних зобов’язань інноваційного характеру; неналежним рівнем господарсько-правового регламентування цих зобов’язань; потребою зменшення наукових і законодавчих прогалин у механізмі взаємодії таких явищ, як право й інновації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри господарського права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» в межах державної цільової комплексної програми «Проблеми оптимізації правового регулювання економічних відносин в Україні» (№ 0106U002289).
Мета й завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження – встановлення сутності й особливостей господарсько-правового регулювання договірних зобов’язань інноваційного характеру.
Досягнення вказаної мети дослідження зумовило необхідність вирішення таких завдань:
– проведення системного аналізу доктринальних положень господарського й цивільного права та норм законодавства, що стосуються проблем правової регламентації договірних зобов’язань інноваційного характеру;
– уточнення понятійно-категоріального апарату в інноваційній сфері;
– відстеження ґенези становлення й розвитку договірних зобов’язань у зазначеній сфері;
– визначення змісту поняття «договір інноваційного характеру», встановлення його конститутивних ознак і різновидів;
– розкриття правової природи окремих видів договорів інноваційного характеру;
– підготовка і внесення конкретних пропозицій, спрямованих на вдосконалення чинного законодавства у сфері правового регулювання договірних зобов’язань інноваційного характеру, на підставі всебічного й повного дослідження теоретичного, нормативного і практичного матеріалу.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають при укладенні договорів, спрямованих на створення інноваційних об’єктів, та їх впровадження як інновацій.
Предметом дослідження є господарсько-правове регулювання договірних зобов’язань інноваційного характеру на підставі аналізу чинного законодавства, яке стосується правової регламентації останніх, практики його застосування, доктринальних ідей щодо господарсько-правового впорядкування відносин у розглядуваній сфері.
Методи дослідження обрано згідно з поставленими метою, завданнями і з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Як загальнонауковий використано діалектичний метод, на підставі якого охарактеризовано договори в інноваційній сфері. Зі спеціальних методів наукового пізнання застосовано: історико-догматичний, за допомогою якого показано розвиток поняття «інновація», висвітлено становлення й розвиток договірних зобов’язань в інноваційній сфері; формально-юридичний, який дав можливість виявити характерні ознаки договорів інноваційного характеру, що засвідчують їх відмінність від інших господарських договорів; порівняльно-правовий, що дав змогу порівняти існуючі наукові погляди з досліджуваної проблематики у праві України й Російської Федерації; системно-структурний метод використано при розкритті ролі й меж господарсько-правового регламентування цих договорів; метод конкретно-соціологічних досліджень став у нагоді при вивченні умов і чинників, що впливають на динаміку договірних зобов’язань, які опосередковують інноваційний цикл. Для виявлення недоліків правового регулювання договірних відносин в інноваційній сфері та окреслення шляхів для їх усунення задіяно дедуктивний метод. Метод аналізу й синтезу обрано для визначення поняття «договори інноваційного характеру», а також внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення чинного законодавства в сфері правового регламентування досліджуваних договорів.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у науці господарського права України комплексним дослідженням господарсько-правого регулювання договірних зобов’язань інноваційного характеру. У результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення й висновки, що виносяться на захист.
Уперше:
1. Доведено, що договорами інноваційного характеру є ті з них, які спрямовані на створення (передачу) і впровадження інноваційного об’єкта (інноваційного продукту, інноваційної розробки). Вони характеризуються такими конститутивними ознаками, як зв’язаність контрагентів інноваційним циклом (системоутворююча ознака), наявність в їх предметі інноваційного складника, спрямованість на впровадження інноваційних об’єктів, отримання в результаті такого впровадження позитивного ефекту.
2. Розроблено класифікацію договорів інноваційного характеру. Виділено: а) договори інноваційного типу і супутні (допоміжні) договори, за основу яких обрано критерій спрямованості на отримання кінцевого результату – інноваційного об’єкта; б) договори, які опосередковують стадії реалізації інноваційного циклу (створення інноваційного об’єкта й впровадження такого об’єкта), в основу поділу яких покладено динаміку інноваційного процесу.
3. Обґрунтовано, що договори інноваційного типу безпосередньо пов’язані зі створенням і передачею інноваційних об’єктів. Супутні (допоміжні) договори, перелік яких не є вичерпним, – це окремі договори про надання послуг, виконання робіт, щодо розпорядження правами інтелектуальної власності, які опосередковують інноваційний цикл. Вони охоплюють договори: на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт; авторського нагляду; довірчого управління майновими правами інтелектуальної власності; про надання послуг із сертифікації інноваційної продукції; про надання патентно-ліцензійних послуг; страхування інноваційних ризиків; інформаційного пошуку та ін.
4. Аргументовано, що стадію створення інноваційного об’єкта опосередковують: договір на створення інноваційного продукту (інноваційної розробки), якщо його укладенню передувало технічне завдання або інший аналогічний за значенням документ замовника, або договір на передачу інноваційного продукту (інноваційної розробки), якщо цьому не передувало технічне завдання або інший аналогічний за значенням документ замовника. Запропоновано договір на створення інноваційного продукту (інноваційної розробки) відносити до договорів технічного замовлення, а договір на передачу інноваційного продукту (інноваційної розробки) – до договорів технічної пропозиції.
5. Сформульовано визначення договору на створення інноваційного продукту (інноваційної розробки) як договору, за яким одна сторона (виконавець) зобов’язується відповідно до наданого другою стороною (замовником) технічного завдання (іншого аналогічного за значенням документу) розробити проект впровадження об’єкта права інтелектуальної власності (інноваційний проект), створити на його підставі інноваційний продукт, передати замовникові інноваційний проект і надати майнове право на впровадження (реалізацію) інноваційного продукту у власному виробництві (господарській діяльності), а замовник зобов’язується прийняти створений інноваційний продукт та оплатити встановлену у договорі ціну.
6. Дається визначення договору на передачу інноваційного продукту (інноваційної розробки) як договору, за яким одна сторона – володілець виключних майнових прав на інноваційний продукт, створений в ініціативному порядку, зобов’язується надати другій стороні виключні майнові права на інноваційний продукт в обсязі й на строк, установлені в договорі.
7. Доведено, що залежно від повноти стадій інноваційного циклу, а також суб’єктного складу зобов’язальних відносин оформлення договорів інноваційного характеру можливо здійснювати різними шляхами. При повному інноваційному циклі пропонується застосовувати конструкцію рамкового (основного) договору як підставу для врегулювання порядку укладення й виконання договорів-додатків, зокрема, договору на створення інноваційного об’єкта (інноваційної розробки або інноваційного продукту) й договору на впровадження інноваційного об’єкта (інноваційної розробки або інноваційного продукту).
Дістали подальший розвиток:
1. Наукове положення, що рамковий договір не є попереднім договором, оскільки, по-перше, його завданням є не укладення чітко визначеного основного договору, а організація реалізації інноваційного циклу, що опосередковується договорами, кількість яких і їх спрямованість можуть різнитися залежно від його повноти; по-друге, укладення договорів-додатків не є підставою припинення дії рамкового договору, який припиняється, як правило, належним виконанням сторонами своїх обов’язків за всіма такими договорами.
2. Наукове положення, що технічне завдання належить до істотних умов договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, тому що в ньому конкретизується предмет договору. При відсутності технічного завдання (його окремих положень) договір вважається неукладеним.
3. Наукове положення щодо недостатності закріплення в Господарському кодексі України тільки однієї форми договору інноваційного характеру – на створення і передачу науково-технічної продукції (ст. 331). Існування в ГК України бланкетної норми (ст. 332), яка відсилає до Цивільного кодексу України в частині регулювання відносин, що виникають у процесі здійснення інноваційної діяльності загалом і договорів, зокрема, не завжди дозволяє вирішити всі можливі проблеми, оскільки договори у сфері інноваційної діяльності навряд чи всі без винятку можна віднести до універсальних юридичних конструкцій, які знайшли своє врегулювання на рівні ЦК України.
Удосконалено:
Позицію про необхідність усунення термінологічних неточностей і внесення відповідних змін до чинного законодавства в частині узгодження положень норм ст. 331 ГК України «Договір на створення і передачу науково-технічної продукції» гл. 34 «Правове регулювання інноваційної діяльності» з іншими нормативно-правовими актами в інноваційній сфері, зокрема, із Законом України «Про інноваційну діяльність», що потребує також і зміни назви вказаної статті на «Договір на створення (передачу) інноваційного продукту (інноваційної розробки)».
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що зроблені наукові висновки і пропозиції можуть використовуватися:
– у науково-дослідницькій роботі для подальших досліджень проблем господарсько-правового регулювання інноваційної діяльності суб’єктів господарювання, укладення ними договорів в інноваційній сфері з метою побудови ефективного механізму функціонування національної інноваційної системи;
– у правотворчій діяльності для вдосконалення вітчизняного господарського законодавства шляхом внесення змін і доповнень до ГК України та інших нормативно-правових актів;
– у науково-методологічній роботі при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсів «Господарське право» та «Інноваційне право».
Апробація і впровадження результатів дослідження. Теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру з удосконалення господарського законодавства, що містяться в дисертації, обговорювалися на засіданнях кафедри господарського права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Основні положення й висновки дисертаційної роботи були оприлюднені й обговорювалися на міжнародних і регіональних науково-практичних конференціях і «круглих столах»: «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Луцьк, 19–20 березня 2010 р.), «Актуальні питання сучасних державотворчих та правотворчих процесів» (м. Запоріжжя, 28 квітня 2010 р.), «Актуальні проблеми модернізації інноваційного законодавства України» (м. Харків, 28 жовтня 2010 р.), «круглому столі» «Актуальні проблеми цивільного права», присвяченому пам’яті Ч. Н. Азімова (м. Харків, 23 грудня 2010 р.), «Актуальні проблеми цивільного, житлового та сімейного законодавства», присвяченій пам’яті проф. В. П. Маслова (м. Харків, 25 лютого 2011 р.), «Проект Інноваційного кодексу України як новий етап розвитку нормотворення в інноваційній сфері» (м. Харків, 14 червня 2011 р.), «Шляхи формування національної інноваційної системи та удосконалення інноваційного законодавства» (м. Харків, 11 листопада 2011 р.), «Актуальні проблеми цивільного, житлового та сімейного законодавства», присвяченій 90-річчю з дня народження проф. В. П. Маслова (м. Харків, 16 березня 2012 р.).
Публікації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження викладені в 11 публікаціях: 3-х наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, та у 8-ми тезах доповідей на науково-практичних конференціях і «круглих столах».

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукових завдань, що виявляються у з’ясуванні сутності й особливостей регулювання договірних зобов’язань інноваційного характеру.
1. Поняття «інновація» в економічній літературі було запроваджено Й. Шумпетером у 30-х роках ХХ ст. Учений розвинув концепцію М. Д. Кондратьєва – автора теорії великих циклів в господарській кон’юнктурі, який доводив, що технічні інновації, які означали нову науково-організаційну комбінацію виробничих факторів, – одна з найважливіших причин появи і тривалості цих циклів.
2. У 60-ті роки ХХ ст. Дж. Брайтом та його послідовниками була обґрунтована доцільність поєднання науки, техніки, економіки, підприємництва і управління в єдиний процес – процес перетворення наукового знання у фізичну реальність, яка змінює суспільство – науково-технічний прогрес (НТП). Об’єктом правового регулювання стають нові рішення в сфері технології та організації виробництва (нововведення).
3. НТП був характерним і для економіки України тих часів. Саме з НТП пов’язано об’єднання науки, техніки, економіки, підприємництва і управління у єдиний процес (цикл) – «наука»-«виробництво», а також поява поняття «нова техніка» (нові рішення в сфері технології та організації виробництва). Остання, як об’єкт правового регулювання, була спрямована на створення закінченого об’єкта техніки, доведеного до стадії, що припускала його безпосереднє впровадження, та характеризувалася більш високими техніко-економічними показниками, аніж показники вже відомих виробів та технологічних процесів аналогічного призначення.
4. Поняття «інновація» не застосовувалось в Україні аж до кінця 80-х років минулого століття, а в сучасних умовах хоча й вживається майже в усіх сферах життя суспільства, маючи загалом значення чогось нового, кардинальної зміни існуючого в техніці, технології, методах організації й управління, та пов’язаних з ними суспільних відносинах, проте не має одностайного доктринального тлумачення.
5. У сучасній правовій літературі визначення терміна «інновація» дається з урахуванням різних підходів, серед яких основними виокремлені процесний, відповідно до якого інновація розглядається як процес, та об’єктний, згідно з яким інновація виступає результатом інноваційної діяльності. З урахуванням об’єктного підходу до тлумачення понять «новація», «нововведення», й «інновація» констатується, що вони є результатом інтелектуальної діяльності людини. При цьому «нововведення» вважається категорією родовою, що поділяється на «нововведення» просте як реалізовану новацію і кваліфіковане, в основі якого лежить об’єкт права інтелектуальної власності, – інновацію.
6. Певні зміни у сферах господарювання характеризуються не тільки за допомогою категорії «інновація», а й таких, як «новація» та «нововведення». Щодо їх співвідношення в доктрині існує декілька поглядів. Одні автори вживають їх як синоніми; інші ототожнюють інновацію з нововведенням, розглядаючи останнє як впроваджену новацію, але відрізняють її від новації, як потенційної інновації; треті, поєднуючи новації та нововведення в одну групу об’єктів правового регулювання – результати інтелектуальної діяльності людини, відрізняють їх за критерієм практичного використання (реалізації): новації, на відміну від нововведень – це ще не реалізовані результати інтелектуальної діяльності. При цьому інновації відрізняються від нововведень тим, що останні не містять у своєму складі такого елементу, як об’єкт права інтелектуальної власності.
7. Для визначення сутності інновації недостатньо посилання тільки на те, що вона є результатом інтелектуальної або інноваційної діяльності, оскільки це не дозволяє віднайти ті конститутивні ознаки, які дають можливість вирізнити інновацію як особливий об’єкт господарського обороту, що проходить в своєму становленні певний шлях, починаючи з моменту виникнення ідеї-новації, трансформації її в інновацію, і аж до моменту морального старіння інноваційної продукції.
8. У контексті організаційно-орієнтовного підходу інновація співпадає з інноваційним циклом як з певною послідовністю етапів (стадій), які проходить абстрактна інноваційна ідея (новація) до свого втілення в реальний кінцевий продукт, придатний до використання, – в інновацію.
9. Початок становлення договірного механізму в епоху НТП пов’язаний з запровадженням тих договорів, які опосередковували різні етапи циклу «наука – виробництво»: договорів на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських, технологічних робіт; на передачу науково-технічних досягнень і досвіду їх використання; на інформаційне обслуговування; на проведення пусконалагоджувальних і шеф-монтажних робіт; на створення (передачу) науково-технічної продукції, комплексне здійснення робіт з науково-технічного прогресу тощо.
10. Усі договори циклу «наука – виробництво» мали кінцеву мету – впровадження нової техніки у виробництво. Однак сам термін «впровадження» так і не знайшов легального визначення ні на рівні закону, ні на рівні доктрини, і вже на початку 90-х років ХХ століття став втрачати свої позиції щодо позначення кінцевої мети зазначених договорів. Але в обороті він залишився, хоча в сучасних умовах впровадження інноваційних об’єктів вважається вже не кінцевою метою інноваційного циклу, а лише однією з його стадій. Окремі терміни, які були запроваджені разом з цим поняттям, зокрема, «прискорення науково-технічного прогресу», «науково-технічні досягнення», перестали застосовуватися і замінені на такі як «інноваційний процес», «інноваційна діяльність», «інновація» тощо.
11. ГК України до договорів у сфері інноваційної діяльності відніс тільки договір на створення і передачу науково-технічної продукції (ст. 331), але інноваційна діяльність – це довгостроковий і у часі, і у просторі процес, а отже опосередкування його тільки однією договірною формою неефективно. При цьому навіть бланкетна норма ст. 332 ГК України (відповідно до якої відносини, що виникають у процесі здійснення інноваційної діяльності, регулюються не тільки цим Кодексом, але й іншими законодавчими актами і до них у частині, не врегульованій ГК України, застосовуються відповідні положення ЦК України) не вирішує всіх питань господарсько-правового регулювання договірних зобов’язань в інноваційній сфері, оскільки договори в останній навряд чи всі без винятку можна віднести до універсальних юридичних конструкцій, які знайшли своє закріплення на рівні ЦК України.
12. Договори інноваційного характеру потребують спеціального врегулювання на законодавчому рівні. Відсутність відповідного законодавчого підґрунтя вчинення таких договорів свідчить про послаблення регулятивної функції господарського права і призводить до того, що вони залишаються незатребуваними на практиці.
13. Найбільш ефективним шляхом здійснення комплексного врегулювання інноваційних відносин, включаючи й правові форми інноваційної діяльності, слід вважати прийняття Інноваційного кодексу, в якому доцільно передбачити відповідний розділ, присвячений договірному регулюванню інноваційних відносин.
14. У правовій площині інноваційний процес і інноваційний цикл, як абстрактні економічні поняття, є змістовно тотожними і в динаміці становлять собою послідовність певних дій учасників по перетворенню наукового знання на інновацію.
15. Інноваційний цикл слід розглядати як процес, який проходить наступні стадії: 1) створення інноваційного об’єкта (інноваційного продукту або інноваційної розробки), робота над яким може починатися зі створення об’єкта права інтелектуальної власності, якщо його не існує; 2) впровадження інноваційного об’єкта як інновації; 3) розповсюдження інноваційної продукції. При цьому слід зауважити, що всі ці стадії характерні лише для повного інноваційного циклу, у той час як неповний (усічений, частковий) цикл охоплює лише ті стадії, які необхідні для досягнення кінцевого результату, який був його метою.
16. Зміна стадій інноваційного циклу охоплюється поняттям «механізм реалізації», серед складників якого одне з головних місць посідає договірний механізм, тому що договір – це один з регуляторів господарських відносин, а значить і тих, що виникають при здійсненні інноваційної діяльності в межах конкретного інноваційного циклу.
17. Договірний механізм реалізації інноваційного циклу відбувається шляхом взаємодії різних договірних форм упродовж всього інноваційного циклу аж до вирішення завдання, поставленого перед собою його учасниками.
18. Договори, що укладаються в інноваційній сфері, доцільно об’єднати під загальною назвою «договори інноваційного характеру», оскільки назви «інноваційний договір» або «інноваційний контракт», якими теж оперують для позначення цих договорів, надто вузькі за своїм змістом.
19. До договорів інноваційного характеру в доктрині права неоднозначне ставлення. Поряд з ученими, що негативно ставляться до їх виокремлення, вважаючи їх цивільно-правовими договорами, які вже отримали свою класифікацію на рівні ЦК України, існує група вчених, які вважають доцільним виокремлення спеціальної групи таких договорів, оскільки останні мають спільні відмітні риси, що й обумовлює їх автономне становище у системі господарських договорів.
20. Договори інноваційного характеру – це окрема група господарських договорів. Ними визнаються договори, що укладаються в інноваційній сфері і спрямовані на створення (передачу) і впровадження інноваційного об’єкта (інноваційного продукту або інноваційної розробки). Вони характеризуються такими конститутивними ознаками: а) зв’язаністю контрагентів інноваційним циклом (системоутворююча ознака); б) наявністю інноваційного складника в їх предметі; в) спрямованістю на впровадження інноваційних об’єктів; г) отримання в результаті впровадження позитивного ефекту.
21. Договори інноваційного характеру, які опосередковують певну стадію інноваційного циклу, є різноманітними за своїм спрямуванням і правовою природою, перелік їх не є вичерпним, а окремим з них притаманний алеаторний (ризиковий) характер.
22. Договори інноваційного характеру можуть бути класифіковані на договори інноваційного типу й супутні (допоміжні) (за основу обрано критерій спрямованості на отримання кінцевого результату – інноваційного об’єкта). Договори, які безпосередньо пов’язані зі створенням інноваційних об’єктів (і припускають реалізацію інноваційного проекту як одного з обов’язкових елементів інноваційних об’єктів) і їх передачею замовникові – це договори інноваційного типу. До них слід віднести договір на створення інноваційного продукту, договір на створення інноваційної розробки, договір на передачу інноваційного продукту (інноваційної розробки). Усі ж інші договори інноваційного характеру, які опосередковують інноваційний цикл, пропонується відносити до супутніх (або допоміжних) договорів. Це окремі договори про надання послуг, виконання робіт, договори щодо розпорядження правами інтелектуальної власності, перелік яких не може бути визнаний вичерпним.
23. В основу класифікації договорів інноваційного характеру за стадіями, які ними опосередковуються при реалізації інноваційного циклу, покладено динаміку інноваційного процесу. Це дозволяє виділити договори, які укладаються на стадії створення інноваційного об’єкта, стадії впровадження такого об’єкта як інновації і стадії розповсюдження інноваційної продукції.
24. Перша стадія повного інноваційного циклу – стадія створення інноваційного об’єкта (інноваційного продукту або інноваційної розробки), метою якої є отримання певного інтелектуального результату з доведенням його до рівня інноваційного об’єкта. Ця стадія опосередковується наступною групою договорів інноваційного характеру: договором НДДКТР, договором на створення інноваційного продукту (інноваційної розробки), окремими видами договорів про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, невичерпний перелік яких закріплено в ст. 1107 ЦК України, договорами про надання різноманітних послуг в сфері патентно-ліцензійної діяльності, зокрема, послуг з інформаційного пошуку, експертизи, реєстрації, а також договором про передачу «ноу-хау».
25. Друга стадія інноваційного циклу – впровадження інноваційного об’єкта (інноваційного продукту або інноваційної розробки) як інновації. ЇЇ опосередковують договори підрядного типу (зокрема, договори інжинірингу, з виконання пусконалагоджувальних робіт), а також договори щодо надання різноманітних послуг і виконання робіт (зокрема, з авторського нагляду, стандартизації, оціночних, маркетингових, рекламних послуг, страхування інноваційних ризиків тощо).
26. Договори про трансфер технологій належать до договорів інноваційного характеру і можуть опосередковувати будь-яку зі стадій інноваційного циклу, залежно від тієї форми, в якій передається технологія.
27. Залежно від повноти стадій інноваційного циклу, а також суб’єктного складу зобов’язальних відносин, оформлення договорів інноваційного характеру може провадитися різними шляхами. У випадку врегулювання відносин сторін при повному інноваційному циклі можуть застосовуватися різні варіативні підходи до оформлення за виключенням укладення єдиного зведеного договору, оскільки усю систему договірних зв’язків сторін в межах одного документу передбачити неможливо.
28. При повному інноваційному циклі (за винятком тих випадків, коли договір укладається на підставі державного замовлення) доцільно застосовувати конструкцію рамкового (основного) договору як підставу для врегулювання порядку укладення й виконання договорів-додатків, зокрема, договорів: а) на створення і б) на впровадження інноваційного об’єкта (інноваційної розробки або інноваційного продукту).
29. Рамковий договір не є попереднім договором, оскільки, по-перше, його завданням є не укладення чітко визначеного основного договору, а організація зв’язків між учасниками інноваційних відносин у межах повного інноваційного циклу; по-друге, укладення договорів-додатків не є підставою припинення рамкового договору, який припиняється, як правило, належним виконанням сторонами своїх обов’язків за усіма договорами-додатками.
30. Рамковий договір не тотожний генеральному договору. Хоча вони й укладаються на весь період діяльності, яка регулюється, проте, на відміну від рамкового договору, генеральний договір завжди повинен визначати істотні умови співробітництва сторін протягом усього періоду здійснення відповідної діяльності.
31. Інноваційний об’єкт (інноваційний продукт, інноваційна розробка) – це комплексний об’єкт, що є результатом інтелектуальної діяльності, має вторинний (похідний) характер, оскільки створюється на підставі вже існуючого об’єкта права інтелектуальної власності.
32. В інноваційному об’єкті вирізняють обов’язкові та факультативні елементи (складники). Відсутність будь-якого з обов’язкових елементів виключає його існування як окремого об’єкта. Наявність чи відсутність факультативних елементів не впливає на його правовий режим, оборотоздатність.
33. Елементи інноваційного об’єкта пов’язані між собою лише функціонально, фізичний зв’язок між ними відсутній, проте використання інноваційного об’єкта за призначенням (його впровадження, реалізація) можливо лише за умови їх поєднання, що і характеризує сутність комплексності цього об’єкта.
34. Можливість окремого використання складових елементів інноваційного продукту у господарському обороті визначається їх правовим режимом. Так, на відміну від об’єкта права інтелектуальної власності щодо якого це можливо, це неможливо відносно інноваційного проекту, оскільки останній, як комплект документів, що визначає процедуру та комплекс усіх заходів і дій, необхідних для створення і реалізації інноваційного продукту, розробляється під конкретний такий продукт.
35. Застосування ліцензування суб’єктом господарювання перетворює інноваційний цикл з повного на неповний, оскільки створення об’єкта права інтелектуальної власності залишається поза його межами (це також стосується й випадків, коли передається об’єкт, створений в ініціативному порядку, для його подальшого впровадження або такий об’єкт, що вже апробований іншими суб’єктами).
36. До групи договорів, які опосередковують стадію створення, належать договори: а) на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт (договір НДДКТР); б) на створення інноваційного продукту (інноваційної розробки) (він не врегульований на рівні закону); в) про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності; г) про надання різноманітних послуг у сфері патентно-ліцензійної діяльності, зокрема, послуг з інформаційного пошуку, експертизи й реєстрації; д) про передачу «ноу-хау». Однак створення за завданням замовника інноваційного об’єкта може призвести й до створення низки супутніх охороноздатних або неохороноздатних об’єктів права інтелектуальної власності. Ось чому на цій стадії можливо укладення договорів, які забезпечують проведення патентно-ліцензійної діяльності щодо супутніх охороноздатних об’єктів.
37. При повному інноваційному циклі створення інноваційних об’єктів розпочинається зі створення об’єктів права інтелектуальної власності. За спрямованістю на опосередкування таких робіт на рівні ГК і ЦК України виділяються такі договори як договір на створення і передачу науково-технічної продукції і договір НДДКТР. Якщо перший є договором інноваційного типу, то договір НДДКТР, є супутнім (допоміжним), з укладення якого і розпочинається ця стадія.
38. Договір НДДКТР відноситься до пойменованих договорів і на сьогодні врегульований на рівні ЦК України. Разом з тим, слід враховувати, що на зміст цього договору впливає інститут інтелектуальної власності, оскільки у ході його виконання, як правило, будуть створені нові об’єкти інтелектуальної власності.
39. Предмет договору НДДКТР слід характеризувати як складний, що включає не тільки передачу певного результату (інформації), але й сам процес створення цього результату, тобто діяльність виконавця, яка здійснюється виключно за завданням замовника.
40. Технічне завдання відноситься до істотних умов договору НДДКТР. В ньому конкретизується предмет договору, тобто визначаються загальні вимоги як до НДДКТР, їх виду, так і до їх результату. Відсутність технічного завдання або неузгодженість його окремих положень свідчить про неузгодженість сторонами самого предмету договору, а відтак, і про неукладеність договору.
41. Об’єкти права інтелектуальної власності знаходяться на різних стадіях придатності до практичного впровадження, мають різну економічну ефективність та неоднаковий інноваційний потенціал. Тому, щоб в подальшому трансформувати створений об’єкт права інтелектуальної власності в інноваційний, придатний для впровадження, необхідно певне його доопрацювання, що потребує проведення на цьому етапі досліджуваної стадії певного комплексу робіт. В рамках конструкції договору НДДКТР це неможливо, оскільки це перетворить його з допоміжного на договір інноваційного типу. Неможливо це і в рамках договору на створення і передачу науково-технічної продукції. Сторони змушені самі конструювати відповідну договірну модель, використовуючи на свій розсуд окремі елементи пойменованих або непойменованих договорів. Однак на практиці запровадження так званих змішаних договорів дуже часто себе не виправдовує, оскільки контрагенти не завжди спроможні передбачити всі ті обставини, які можуть привести до негативних результатів, та засоби усунення їх наслідків.
42. Характерними ознаками договорів НДДКТР і договору на створення і передачу науково-технічної продукції є творчий характер робіт, які виконуються за ними, та їх алеаторність, що безпосередньо впливає на розподіл ризиків та відповідальність сторін.
43. Рівень невизначеності, а відтак і ризик в інноваційній сфері, на відміну від інших сфер діяльності, є досить високим і не залежить від стадій інноваційного циклу.
44. Договір на створення й передачу науково-технічної продукції й договір НДДКТР не є тотожними, що зумовлює неможливість перейменування в рамках ГК України першого договору на договір НДДКТР. Адже вони різняться за змістом: договір НДДКТР спрямований лише на опосередкування розроблення певних інтелектуальних результатів, а договір на створення й передачу науково-технічної продукції – ще й на впровадження науково-технічної продукції.
45. Науково-технічна продукція та інноваційні об’єкти співвідносяться як родове поняття з видовим. До родових ознак останніх відноситься те, що вони є результатом виконання НДДКТР. Поряд з цим вони мають і певні видові ознаки, які притаманні лише їм, зокрема, обов’язкова наявність у їхньому складі об’єкта права інтелектуальної власності, а також вжиття заходів для практичного впровадження останнього, а саме – розробка інноваційного проекту. Разом із тим, хоча терміном «науково-технічна продукція» охоплюються всі інноваційні об’єкти, не у всіх випадках створена за договором науково-технічна продукція може бути кваліфікована як інноваційний об’єкт.
46. Договірні відносини, пов’язані зі створенням інноваційного продукту як комплексного, складного результату інтелектуальної діяльності, готового до впровадження, залежно від наявності його прототипу – об’єкта права інтелектуальної власності, можуть опосередковуватися різними моделями договорів: договором на створення інноваційного продукту (залежно від мети замовника – договором на створення інноваційної розробки); договором на проведення додаткових робіт з доведення інноваційної розробки до рівня інноваційного продукту; змішаним договором, якщо прототипу інноваційного продукту не існує, а його створення необхідне для виконання завдання замовника.
47. Стадію створення інноваційного об’єкта опосередковує: договір на створення інноваційного продукту (інноваційної розробки), якщо його укладенню передувало технічне завдання або інший аналогічний за значенням документ замовника, або договір на передачу інноваційного продукту (інноваційної розробки), якщо цьому не передувало технічне завдання або інший аналогічний документ замовника. Пропонується договір на створення інноваційного продукту (інноваційної розробки) відносити до договорів технічного замовлення, а договір на передачу інноваційного продукту (інноваційної розробки) – до договорів технічної пропозиції.
48. Договір на створення інноваційного продукту (інноваційної розробки) – це договір, за яким одна сторона (виконавець) зобов’язується відповідно до наданого другою стороною (замовником) технічного завдання (іншого аналогічного за значенням документу) розробити проект впровадження об’єкта права інтелектуальної власності (інноваційний проект), створити на його підставі інноваційний продукт, передати замовникові інноваційний проект і надати майнове право на впровадження (реалізацію) інноваційного продукту у власному виробництві (господарській діяльності), а замовник зобов’язується прийняти створений інноваційний продукт та оплатити встановлену у договорі ціну.
49. Договір на передачу інноваційного продукту (інноваційної розробки) – це договір, за яким одна сторона – володілець виключних майнових прав на інноваційний продукт, створений в ініціативному порядку, зобов’язується надати другій стороні виключні майнові права на інноваційний продукт в обсязі й на строк, установлені в договорі.
50. Не є тотожними такі поняття, як впровадження і комерціалізація, хоча вони й мають однакову мету – втілення об’єкта права інтелектуальної власності в певному виробі і, як правило, випуск останнього. Однак, невід’ємною ознакою процесу комерціалізації є отримання прибутку від реалізації (продажу) продуктів у процесі їх виходу на ринок, впровадження ж є ширшим поняттям.
51. Не є тотожними такі поняття, як освоєння і впровадження, хоча самі процеси освоєння (підготовка до виробництва продукції) та впровадження (випуск продукції) взаємопов’язані і можуть розглядатися в межах єдиної стадії інноваційного циклу – впровадження, яку слід розглядати як таку, що має на меті трансформацію інноваційного продукту (розробки) в інноваційну продукцію, що відповідає заявленим вимогам кінцевого споживача.
52. З метою створення та (або) впровадження (реалізації) інноваційного продукту в інноваційній сфері укладаються договори про надання послуг (виконання робіт): на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт; авторського нагляду; довірчого управління майновими правами інтелектуальної власності; про надання послуг зі сертифікації якості інноваційних об’єктів та інноваційної продукції; про надання патентно-ліцензійних послуг; страхування інноваційних ризиків (страхування ризиків, пов’язаних зі створенням та використанням об’єкта права інтелектуальної власності); інформаційного пошуку (в т.ч. патентно-інформаційного пошуку); про надання послуг з оцінки інтелектуальних прав на інноваційний продукт (його складові) та інноваційні об’єкти.
53. Необхідно усунути термінологічні неточності і внести відповідні зміни до чинного законодавства в частині узгодження положень норм ст. 331 ГК України «Договір на створення і передачу науково-технічної продукції» гл. 34 «Правове регулювання інноваційної діяльності» з іншими нормативно-правовими актами в інноваційній сфері, зокрема, із Законом України «Про інноваційну діяльність», що потребує також і зміни назви вказаної статті на «Договір на створення (передачу) інноваційного продукту (інноваційної розробки)».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авраменко, С. Новые формы инвестиций в условиях переходной экономики / С. Авраменко // Экономист. – 1999. – № 3. – С. 92–96.
2. Аврашков, Л. Я. Инновационный менеджмент: учебник / Л. Я. Аврашков. – М. : ИНФРА, 2005. – 382 с.
3. Азимов, Ч. Н. Договорные отношения в области научно-технического прогресса / Ч. Н. Азимов. – Харьков : Вища школа, изд-во при Харьк. гос. ун-те, 1981. – 136 с.
4. Азимов, Ч. Н. Договоры на научно-исследовательские и опытно-конструкторские работы / Ч. Н. Азимов. – Харьков : Вища школа, 1976. – 86 с.
5. Алексеев, С. С. Право: азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. – М. : Статут, 1999. – 712 с.
6. Алексеев, С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит.,1966. – 187 c.
7. Андреева, Л. В. Коммерческое право России : учеб. для юрид. вузов / Л. В. Андреева. – М. : Волтерс Клувер, 2008. – 299 с.
8. Андрейцев, В. В. Договірні правовідносини з виконання науково-дослідних робіт: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / В. В. Андрейцев; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2012. – 19 с.
9. АМС Юнона (JUNO) NASA стартует в августе 2011 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.tvsh2004.narod.ru/space/JUNO_mission_NASA.html – заголовок з екрана.
10. Атаманова, Ю. Концептуальні підходи до систематизації інноваційного законодавства та розроблення проекту Інноваційного кодексу України / Ю. Атаманова // Вісник Академії правових наук України. – Х. ; 2011. – № 2. – С. 123–131.
11. Атаманова, Ю. Правові засоби здійснення державної інноваційної політики / Ю. Атаманова // Вісник Академії правових наук України. – Х. , 2006. – № 1. – С. 138–147.
12. Атаманова, Ю. Є. Особливості змісту та обігу інноваційних об’єктів / Ю. Є. Атаманова // Підприємство, господарство і право. – 2006. – № 11. – С. 70–74.
13. Атаманова, Ю. Є. Господарсько-правове забезпечення інноваційної політики держави : [монографія] / Ю. Є. Атаманова. – Х. : ФІНН, 2008. – 424 с.
14. Атаманова, Ю. Складний результат інтелектуальної діяльності та особливості прав на нього / Ю. Атаманова // Право України. – 2011. – № 3. – С. 127–138.
15. Балабанов, И. Т. Инновационный менеджмент / И. Т. Балабанов. – СПб. : Питер, 2001. – 303 с.
16. Бараш, Я. Б. Договоры на выполнение научно-исследовательских и конструкторских работ / Я. Б. Бараш. – М. : Госюриздат, 1962. – 91 с.
17. Бєгова, Т. І. Поняття «ноу-хау» і договір про його передання: монографія / Т. І. Бєгова. – Х. : Право, 2009. – 160 с.
18. Белов, В. А. Гражданское право : Общая и Особенная части: учебник / В. А. Белов. – М. : Центр ЮрИнфоР, 2004. –767 с.
19. Белоусов, В. И. Интенсификация изобретательской и рационализаторской деятельности на предприятии / В. И. Белоусов. –Воронеж : Изд-во ВГУ, 1986. – 213 с.
20. Беляневич, О. А. Господарський договір та способи його укладення /: навч. посіб. / О. А. Беляневич. – К. : Наук. думка, 2002. – 280 с.
21. Беляневич, О. А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти) / О. А. Беляневич. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 592 с.
22. Беляева, Ю. В. Контракт как инструмент институционализации экономических взаимодействий в инновационно-конкурентной среде / Ю. В. Беляева, С. М. Глухова // Экономика образования. – 2009. – № 4, ч 1. – С. 80–84.
23. Бервено, С. М. Проблеми договірного права України: монографія / С. М. Бервено – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 392 с.
24. Березина, Л. В. Динамика инновационных процессов в современной экономике России : автореф. дис. … канд. эконом. наук : 08.00.01. / Л. В. Березина. – М., 2003. – 214 с.
25. Богуславский, М. М. Международная передача технологий : правовое регулирование / М. М. Богуславский, О. В. Воробьева, А. Г. Светланов. – М. : Наука, 1985. – 279 с.
26. Борщ-Компанеец, Н. С. Правовая природа конфликтов при создании и использовании научно-технической продукции / Н. С. Борщ-Компанеец // Актуальные проблемы интеллектуальной собственности : матер. выступлений 17-й междунар. конф. по вопросам интеллектуальной собственности (г. Львов, 21-25 февр. 2011 г.) – С. 254–259.
27. Брагинский, М. И. Подряд, выполнение научно-исследовательских, опытно-конструкторских и технологических работ, возмездное оказание услуг (Комментарий ГК РФ) / М. И. Брагинский // Хозяйство и право. – 1996. – № 5. – С. 3–12.
28. Брагинский, М. И., Договорное право / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – Изд. 2-е, испр. – Кн. 1: Общие положения. – М. : Статут, 1999. – 848 с.
29. Брагинский, М. И., Договорное право / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – Кн. 3 : Договоры о выполнении работ и оказании услуг. – М. : Статут, 2002. – 1038 с.
30. Братусь, С. Н. Право и хозяйственный механизм / С. Н. Братусь // Известия вузов. Правоведение. – 1983. – № 4. – С. 30–31.
31. Бурмистров, В. Л. Правовая природа договоров на выполнение научно-исследовательских работ / В. Л. Бурмистров // Сборник аспирантских работ по вопросам государства и права. – Свердловск, 1963. – С. 185–197.
32. Быков, А. Договоры на передачу научно-технических разработок / А. Быков // Советская юстиция. – 1974. – № 6.
33. Вавилин, Е. В. Осуществление и защита гражданских прав / Е. В. Вавилин. – Российская акад. наук, Ин-т государства и права. – М. : Волтерс Клувер, 2009. – 360 с.
34. Великанова, М. М. Договірне регулювання інноваційної діяльності [Електронний ресурс] / М. М. Великанова. – Науково-практична Інтернет-конференція 24.02.2012. – Режим доступу: http://legalactivity.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=210%3A120221-15&catid=37%3A-3&Itemid=54&lang=ru – заголовок з екрана.
35. Великанова, М. М. Договори на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт: автореф. дис. .… канд. юрид. наук : 12.00.03 / М. М. Великанова ; НДІ приватного права і підприємництва академії правових наук України. – К., 2009. – 16 с.
36. Верина, О. В. Лицензионные договоры на объекты интеллектуальной собственности и информацию : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / О. В. Верина ; Российский ин-т интеллектуальной собственности. – М. , 1997. – 24 с.
37. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18–22. – Ст. 144.
38. Вінник, О. М. Інвестиційне право : навч. посібник / О. М. Вінник – 2-е вид., переробл. та допов. – К. : Правова єдність, 2009. – 616 с.
39. Вінник, О. М. Проблеми правового регулювання корпоративних і партнерських відносин : монографія / О. М. Вінник. – К. : Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва НАПрН України, 2010. – 166 с.
40. Витрянский, В. В. Существенные условия договора в отечественной цивилистике и правоприменительной практике / В. В. Витрянский // Вестник ВАС РФ. – 2002. – № 6. – С. 140.
41. Волосенко, І. В. Ризик у цивільному праві (поняття, природа, види) : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / І. В. Волосенко; КНУ ім. Т. Шевченка. – К. , 2011. – 19 с.
42. Волошко, С. Д. Договор на передачу научно-технических достижений / С. Д. Волошко. – Х. : Вища школа, 1978. – 63 с.
43. Волынкина, М. В. Гражданско-правовая форма инновационной деятельности : автореф. дис. ... докт. юрид. наук : 12.00.03 / М. В. Волынкина; Российская академия государственной службы при Президенте Российской Федерации. – М., 2007. – 42 с.
44. Волынкина, М. В. Проблема «внедрения» в правовом ракурсе / [Електронний ресурс] : М. В. Волынкина. – Режим доступу: http://pvlast.ru/archive/index.398.php – заголовок з екрана.
45. Гареев, Т. Ф. Эволюция моделей инновационного процесса // [Електронний ресурс] : Т. Ф. Гареев. – Режим доступу: http://tgareev.narod.ru/8/8.html – заголовок з екрана.
46. Гегель, Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук / Г. В. Ф. Гегель // Т. 1. Наука логики. – М. : Мысль, 1974. – 452 с.
47. Гейтс, Б. Бизнес со скоростью мысли / Б. Гейтс. – Изд. 2-е, исправленное. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 480 с.
48. Геєць, В. М. Пріоритети національного економічного розвитку в контексті глобалізаційних викликів: монографія, ч. 2, 2008. [Електронний ресурс] / В. М. Геєць. – Режим доступу. – http://uchebnik-besplatno.com/uchebnik-natsionalnaya-ekonomika/prioriteti-natsionalnogo-ekonomichnogo.html – заголовок з екрана.
49. Глазьев, С. Ю. Теория долгосрочного технико-экономического развития / С. Ю. Глазьев. – М. : ВлаДар, 1993. – 310 с.
50. Глухова, С. М. Инновационный контракт как системное образование / С. М. Глухова // Экономика образования – № 4, ч. 1, 2009. – С. 63–65.
51. Годэмэ, Е. Общая теория обязательств / Е. Годэмэ ; пер. с французского И. Б. Новицкого. – М. : Юрид. изд-во МЮ СССР, 1948. – 511 c.
52. Гольдштейн, Г. Я. Инновационный менеджмент : учеб. пособие / Г. Я. Гольдштейн. – Таганрог : ТРТУ, 1998. – 132 с.
53. Гольдштейн, Г. Я. Стратегический инновационный менеджмент : учебное пособие / Г. Я. Гольдштейн. – Таганрог : Изд-во ТРТУ, 2004. – 267 с.
54. Гордон, М. В. Система договоров в советском гражданском праве / М. В. Гордон // Ученые записки Харьк. юрид. ин-та. – Вып. 5. – Х. : 1954. – С. 65–87.
55. Городов, О. А. Правовая инноватика (правовое регулирование инновационной деятельности / О. А. Городов. – СПб. : ООО «Университетский издательский консорциум «Юридическая книга», 2008. – 408 с.
56. Городов, О. А. Правовая охрана и использование единых технологий, созданных за счет или с привлечением бюджетных средств: [монография] / О. А. Городов. – М. : Волтерс Клувер, 2010. – 160 с.
57. Гохштанд, А. Д. Инновационная деятельность как особый вид экономической деятельности [Електронний ресурс] / А. Д. Гохштанд. – Режим доступу: www.venture-invest.ru/download/innovation.rtf. – заголовок з екрана.
58. Гражданский Кодекс РФ : Закон РФ от 18.12.2006 № 230-ФЗ – Ч. 4 // Собрание законодательства Российской Федерации. – 2006. – № 52. – Ч. 1. – Ст. 5496.
59. Гражданское право : в 2 т. : учебник / Под ред. Е.А. Суханова. – М. : Издательство БЕК, 1994. – Т. 2. – 432 с.
60. Григор’єва, О. Є. Проблеми ризиків, що виникають під час реалізації інноваційних проектів, та методи їхнього кількісного вимірювання / О. Є. Григор’єва // Зб. наук. праць : Вісник Національного університету «Львівська політехніка» : «Проблеми економіки та управління». Львів : НУ ЛП, 2008. – № 628. – С. 64–71.
61. Гуев, А. Н. Постатейный комментарий к части второй Гражданского кодекса Российской Федерации. – Изд. 3-е. М.: ИНФРА-М, 2001. – С. 384–394.
62. Гущин, В. В Договорное право / В. В. Гущин, А. А. Овчинников. – У/П, 2008. – 242 с.
63. Давидюк, О. М. Технологія як об’єкт господарсько-правового регулювання: [монографія] / О. М. Давидюк. – Х. : Фінн, 2010. – 176 с.
64. Давидюк, О. М. Правове регулювання втілення нових технологій: проблеми та перспективи розвитку / О. М. Давидюк // Актуальні питання господарсько-правового забезпечення інноваційної політики держави: [монографія] / за заг. наук. ред. Д. В. Задихайла – Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н. М. , 2006. – С. 129–165.
65. Дердь Чечі Правочини у сфері промислової власності в угорському праві та проблеми договорів щодо ноу-хау / [Я. М. Шевченко, Ю. Л. Бошицький, А. Ю. Бабаскін, М. В. Венецька, І. М. Кучерявенко та ін.] // Актуальні проблеми цивільного права і процесу в Україні. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. – С. 367–394.
66. Державний стандарт України: ДСТУ 3973-2000 Система розроблення та поставлення продукції на виробництво. Правила виконання науково-дослідних робіт. Загальні положення [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://web.znu.edu.ua/NIS/docs/dstu_3973-2000.pdf
67. Державний стандарт Укра