ПРАВОЧИНИ, ЩО ПОРУШУЮТЬ ПУБЛІЧНИЙ ПОРЯДОК, І ЇХ НЕДІЙСНІСТЬ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ
НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ
ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА

На правах рукопису

РУЩАК ІВАН ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 347.441.82

ПРАВОЧИНИ, ЩО ПОРУШУЮТЬ ПУБЛІЧНИЙ ПОРЯДОК, І ЇХ НЕДІЙСНІСТЬ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес, сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Дзера Олександр Васильович
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України

Київ – 2012

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТУ 12
1.1. Cтан наукових досліджень правочинів, які суперечать публічному порядку 12
1.2. Правова природа недійсних правочинів у цивільному праві 28
Висновки до розділу 1 45
РОЗДІЛ 2 ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОЧИНІВ, ЩО СУПЕРЕЧАТЬ ПУБЛІЧНОМУ ПОРЯДКУ
48
2.1. Правомірність правочинів у цивільному праві України 48
2.2. Поняття публічного порядку та його порушень діями, які передбачені статтею 228 ЦК України
54
Висновки до розділу 2 93
РОЗДІЛ 3 НАСЛІДКИ ВИЗНАННЯ АНТИПУБЛІЧНИХ ПРАВОЧИНІВ НЕДІЙСНИМИ
95
3.1. Порядок застосування наслідків антипублічного правочину 95
3.2. Відшкодування збитків та моральної шкоди в разі визнання антипублічного правочину недійсним 111
Висновки до розділу 3 181
ВИСНОВКИ 186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 193

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

абз. – абзац, абзаці, абзацу
ГК України – Господарський кодекс України
Гл. – глава, глави, главі, главою, главу
ЄС – Європейський Союз
МЗС України – Міністерство закордонних справ України
МК України – Митний кодекс України
р. – рік, року, році
рр. – роки, роками, років
ст.ст. – статтями, статей, статтях, статті
ч. – частина, частини, частині, частиною, частину
чч. – частинами, частинах
СК України – Сімейний кодекс України
Співтовариство – Європейське Співтовариство
СНД – Співдружність Незалежних Держав
УПС – Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами
ЦК України – Цивільний кодекс України
ЦК УРСР 1922 – Цивільний кодекс Української радянської соціалістичної республіки 1922 р.
ЦК УРСР 1963 – Цивільний кодекс Української радянської соціалістичної республіки 1963 р.

ВСТУП

Актуальність теми зумовлене тим, що цивільно-правове регулювання відносин, пов’язаних із недійсністю правочинів, що порушують публічний порядок, було істотно змінено законодавцем шляхом внесення Законом України № 2856-VI від 02.12.2010 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу» змін до ст. 228 ЦК України, внаслідок яких, зокрема, було відроджено цивільно-правову конфіскацію. Однак ці зміни виявилися непослідовними, суперечливими, ретроградними. Законодавець відновив недопущення реституції від якої рішуче відмовився при прийнятті ЦК України. До того така зміни не призвели до усунення колізії між ст. 228 ЦК України та ст. 208 ГК України, а навпаки її поглибили.
З огляду на це, особливе місце при вирішенні вищевказаних правових проблем відводиться судовій практиці. Однак суди на даний не спромоглися виробити єдиного та сталого підходу до їх вирішення, про що свідчить неоднозначна практика вирішення судами справ про недійсність правочинів, що порушують публічний порядок, і застосування наслідків їх недійсності, а також відсутність чітких роз’яснень з цього приводу у постановах пленумів вищих судових органів, зокрема, постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9.
Така правова ситуація вимагає продовження наукових досліджень правової сутності правочинів, що порушують публічний порядок, правових наслідків їх недійсності, спрямованих на розробку ефективного правового механізму застосування ст. 228 ЦК України та ст.ст. 207, 208 ГК України. Окремі аспекти недійсності правочинів були предметом дослідження в кандидатських дисертаційних роботах Н. С. Хатнюк «Заперечні угоди та їх правові наслідки» (2003 р., В. О. Кучера «Нікчемні правочини» (2004р.), В. І. Жекова «Правочини, які порушують публічний порядок за цивільним законодавством України» (2006 р.), С. С. Потопальського «Підстави та наслідки недійсності підприємницьких договорів (на матеріалах практики господарських судів)» (2007 р.), О. В. Семушиної «Недійсні правочини та правові наслідки їх недійсності» (2010 р.), С. А. Подоляк «Правові підстави та наслідки визнання господарських договорів недійсними та неукладеними» (2010 р.), Я. М. Романюка «Підстави і цивільно-правові наслідки визнання правочину недійсним (на матеріалах судової практики)» (2010 р.). Однак, із зміною вітчизняного законодавства положення цих робіт дещо втратили свою актуальність. Наразі в Україні відсутнє цілісне наукове дослідження на монографічному рівні цивільно-правового регулювання відносин, пов’язаних із правочинами, які посягають на публічний порядок («антипублічні правочини»), що й визначає актуальність теми цієї дисертації та її значення для цивілістичної науки та юридичної практики.
Теоретичну основу дисертації, окрім робіт зазначених вище авторів, склали праці таких вчених-теоретиків радянського періоду, як: С. С. Алексєєва, Д. А. Керімова, А. В. Малько, B. C. Нерсесянца; вчених цивілістів України: О. А. Беляневич, В.І. Бобрика, О. В. Дзери, М. К. Галянтича, В. С. Гопанчука, Н. С. Кузнєцової, В. М. Коссака, О.О. Кота, В. В. Луця, Р. А. Майданика, Є. О. Мічуріна, І. В. Спасибо-Фатєєвої, ,Р. О. Стефанчука, В. Д. Фролова, С. Я. Фурси, Я. М. Шевченко, С. І. Шимон, Р. Б. Шишки; російських вчених: М. М. Агаркова, М. І. Брагінського, С. М. Братуся, В. В. Вітрянського, Д. Д. Грімм, М. Д. Єгорова, Т. І. Ілларіонової, О. С. Іоффе, О. О. Красавчикова, Д. І. Мейера, І. Б. Новицького, І. А. Покровского, О. П. Сергєєва, Є. О. Суханова, B. C. Толстого, Ю. К. Толстого, Д. О. Тузова, P. Й. Халфіної, Б. Б. Черепахіна, В. П. Шахматова, Г. Ф. Шершеневича та інших, а також зарубіжних юристів: Ю. Барона, Ч. Санфіліппо, Є. Годеме, Р. Давіда, М. Бартошека та інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у науковому відділі проблем приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва НАПрН України відповідно до програми науково-дослідної роботи на тему «Проблеми здійснення та захисту суб’єктивних цивільних прав» (номер державної реєстрації 0108U000494). Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва НАПрН України 27 квітня 2011 року (протокол № 4).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування механізму цивільно-правового регулювання відносин при визнанні правочину недійсним за ст. 228 ЦК України як такого, що порушує публічний порядок, і вирішення відповідних теоретичних і практичних проблем правозастосування.
Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання:
 встановити ступінь наукової розробки недійсних правочинів, які порушують публічний порядок;
 надати правову характеристику недійсним правочинам, які передбачені ст. 228 ЦК України;
 виявити основні підходи до визначення правової природи недійсних правочинів, які суперечать публічному порядку, із врахуванням договірної та судової практики;
 визначити елементи недійсного правочину за ст. 228 ЦК України з позиції загальних доктринальних засад недійсних правочинів;
 порівняти регулювання відносин щодо правочинів, які суперечать публічному порядку, за законодавствами України і зарубіжних країн;
 визначити ознаки недійсних правочинів, які суперечать публічному порядку;
 виявити природу та зміст поняття «публічний правопорядок»;
 встановити об’єктивні прояви правочинів, які суперечать публічному порядку, та їх співвідношення із подібними складами недійсних правочинів задля упередження конкуренції підстав і наслідків їх недійсності;
 встановити правову природу наслідків недійсності правочинів за ст. 228 ЦК України та проблем їх застосування;
 уточнити функції визнання правочинів недійсними за ст. 228 ЦК України та їх прояви для подальшого використання у правозастосовній практиці;
 сформувати пропозиції для вдосконалення правозастосовної, у тому числі судової, практики і вдосконалення норм ст. 228 ЦК України.
Об’єктом дослідження є матеріально-правові та процесуально-правові правовідносини, що виникають на основі недійсних правочинів, які суперечать публічному порядку.
Предметом дослідження є вітчизняне та зарубіжне законодавство, що регулює правовідносини, що виникають на основі недійсних правочинів, які порушують публічний порядок, відповідна практика його застосування, наукова доктрина.
Методи дослідження. У процесі дослідження застосовувались системний, логічний, історичний, компаративістський та інші наукові методи дослідження. Метод формально-логічного аналізу використовувався при дослідженні змісту норм, які регулюють визнання правочинів недійсними та визначають їх наслідки (підрозділ 1.1.). Метод системно-структурного аналізу використовувався для з’ясування проявів проблематики недійсних правочинів та їх різновидів (підрозділи 1.2.), встановлення елементів структури недійсних правовідносин, які підпадають під ознаки ст. 228 ЦК України (підрозділ 2.1.). Використання методу порівняльного аналізу надало змогу здійснити порівняння положень законодавства Російській Федерації та України про антипублічні недійсні правочини, а також провести огляд подібних законодавчих конструкцій в іноземних країнах (підрозділ 2.1.). Метод історичного аналізу застосовувався, головним чином, для встановлення чинників формування недійсних дій як антипублічних правочинів, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства та моральним засадам (підрозділ 2.2.). Розгляд окремих питань здійснювався від загального до окремого, що дало змогу на підставі дедуктивного методу зробити низку конструктивних теоретичних висновків(підрозділи 3.1. і 3.2.). Автентичне, легістичне та доктринальне тлумачення положень актів цивільного та господарського законодавства України надали можливість встановити різницю та загальне у конструкції досліджуваних недійсних правочинів (підрозділ 1.1.). Метод моделювання слугував розробці пропозицій з удосконалення чинного законодавства (висновки).
Наукова новизна одержаних результатів. В результаті проведеного дослідження сформульовані наступні положення, яким притаманні ознаки наукової новизни і які виносяться на захист.
Вперше:
1) обґрунтовано висновок, що чинна редакція ст. 228 ЦК України передбачає такі види антипублічних правочинів із відповідними наслідками їх недійсності: а) «звичайний» недійсний правочин, що порушує публічний порядок, із застосуванням загальних правових наслідків недійсності правочинів; б) правочин, який може бути визнаний недійсним у разі його невідповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, із можливим застосуванням загальних правових наслідків недійсності правочинів; в) правочин, який може бути визнаний судом недійсним як вчинений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, із застосуванням конфіскаційних наслідків;
2) обґрунтовується наявність у ст. 228 ЦК України взаємовиключних положень, які свідчать: а) про можливе одночасне існування антипублічних правочинів, одні з яких суперечать, а інші не суперечать інтересам держави і суспільства; б) про можливу кваліфікацію одного і того ж антипублічного правочину і як нікчемного, і як оспорюваного;
3) обґрунтовано правову позицію про те, що визнання правочинів недійсними є не лише способом захисту порушених цивільних прав та інтересів учасників цивільних правовідносин, а й способом усунення порушень чинного законодавства шляхом застосування двосторонньої (односторонньої) реституції чи інших правових наслідків, конфіскацією отриманого в дохід держави;
4) обґрунтовується висновок про те, що стягнення за рішенням суду всього одержаного сторонами (стороною) за недійсним правочином у дохід держави є мірою цивільно-правової відповідальності та водночас «конфіскаційною реституцією»;
5) обґрунтовується висновок про те, що поняття «публічний порядок», яке вживається у ст. 228 ЦК України, слід розуміти не у його широкому розумінні як будь-який порядок, визначений нормами публічного права, або порядок, який визначає будь-які суспільні, економічні та соціальні основи держави, а у вузькому, спеціальному значенні, за яким його порушення не повинно виходити за межі переліку соціально-небезпечних дій з ознаками правочину, що перераховані у ч. 1 вказаної статті;
6) обґрунтовано існування спеціальної правочинної цивільної відповідальності, сторони, винної у заподіянні збитків та моральної шкоди іншій стороні або третій особі у зв’язку з вчиненням недійсного правочину, у тому числі антипублічного;
7) сформульовано висновок про те, що коли дії учасників антипублічного правочину мають ознаки злочину, застосування судом конфіскаційних санкцій за ст. 228 ЦК України можливе, як правило, лише в порядку розгляду цивільного позову в кримінальному процесі, а в цивільному процесі – за наявності відповідного вироку суду про притягнення учасників (учасника) антипублічного правочину до відповідальності;
Удосконалено:
8) наукову позицію про те, що поділ правочинів на дійсні та недійсні є юридично некоректним, що визначає його умовність, адже правочином може бути лише правомірний юридичний факт. Запропоновано недійсні правочини, які спричинені неправомірними діями, іменувати «фактичними правочинами», а правочини, які спричинені правомірними діями, іменувати «юридичними» правочинами;
9) класифікацію реституції за способом здійснення на: а) натуральну реституцію, при якій виконання і захист порушених прав полягає у поверненні сторонами недійсного правочину всього отриманого ними на виконання таких правочинів; б) замінну реституцію, за якої при неможливості повернення предмету правочину у натурі за згодою його сторін повертається такий же предмет; в) грошову реституцію, яка полягає у поверненні сторонами (стороною) еквіваленту предмету виконання у грошах;
10) положення про те, що натуральна реституція застосовується у разі, якщо предмет двостороннього правочину зберігся і не втратив свої властивості;
11) правова позиція про те, що конфіскаційна санкція, передбачена ст. 228 ЦК України, має цивільно-правову, а не публічно-правову природу, оскільки застосовується у разі вчинення цивільного правопорушення.
Дістало подальшого розвитку:
12) правова позиція про те, що оскільки недійсний правочин не спричиняє наслідків, на які він був розрахований, він не може бути підставою для виникнення новаційного, за винятком деліктного зобов’язання;
13) обґрунтування необхідності гармонізації ст. 228 ЦК України та ст. 208 ГК України шляхом визначення в них однакових підстав для застосування конфіскаційних санкцій;
14) правова позиція про те, що невідповідність правочину моральним засадам суспільства може слугувати підставою його недійсності, якщо антиморальність правочинних дій прямо передбачена законом.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання отриманих дисертантів висновків:
– у науково-дослідній сфері – для подальшої розробки доктринальних положень щодо недійсності правочинів та їх різновидів;
– у сфері правотворчості – для узгодження та подальшого удосконалення норм цивільного і господарського законодавства України;
– в практичній діяльності судів при розгляді та вирішенні справ про визнанні правочинів недійсними;
– у навчально-методичній роботі – при підготовці навчально-методичної літератури та викладанні дисциплін «Цивільне право» та «Господарське право».
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях відділу проблем приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва НАПрН України та доповідались дисертантом на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях і круглих столах: «Проблеми оптимізації цивільного процесу в сучасних умовах судової реформи» (28-29 травня 2010 р., с. Залізний порт, Херсонська обл.), «Сучасні правові системи світу в умовах глобалізації: реалії та перспективи» (30-31 травня 2011 р., м. Київ), «Актуальні питання теорії та практики застосування сучасного вітчизняного та міжнародного права (30 квітня 2011 р., м. Запоріжжя), «Теорія і практика застосування чинного вітчизняного та міжнародного законодавства в сучасних умовах» (12-13 лютого 2011 р., м. Одеса), «Актуальні питання сучасної юридичної науки» (11-12 червня 2011 р., м. Харків), «Трудове право, право соціального забезпечення та сучасні проблеми проходження служби в органах внутрішніх справ» (м. Харків, 25 листопада 2011р.), «Правові і економічні передумови участі суб’єктів публічного права в приватних відносинах: загальнодержавні та регіональні аспекти» (09-10 грудня 2011 року, м. Кіровоград), «Пріоритетні напрямки розвитку вітчизняної правової системи» (2011 р., м. Запоріжжя), «Забезпечення розвитку малого та середнього бізнесу» (14 березня 2012 р. м. Ірпінь).
Публікації. Положення і висновки дисертації викладено у 14 публікаціях, з яких 5 статтей у фахових для юридичних наук виданнях, 9 тез виступів і повідомлень на наукових заходах.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснене комплексне теоретичне узагальнення прояву проблематики недійсних правочинів, які порушують публічний порядок і на основі аналізу тенденцій інституту недійсності у європейській практиці, ступеня його розробки в доктрині цивільного права запропоновано нові вирішення поставлених дослідницьких завдань, удосконалено чи адаптовано до потреб практичного застосування елементи такого недійсного правочину, запропоновані авторські рішення, сформульовані висновки, які забезпечили цивілістичне розуміння проблематики такого різновиду недійсного правочину. Основні висновки дисертаційного дослідження полягають у тому, що:
Встановлено, що у цивілістичній літературі проблематика недійсних правочинів, які суперечать публічному порядку, зумовлена низкою чинників: термінологічною невідповідністю, яка виникла із запровадженням у ЦК України терміну «правочину» натомість терміну «угода» та легістичного посилення вимоги дії вимогам права; логічною суперечливістю терміну «недійсний правочин»; різнобіжністю регулювання недійсності як виду договору, що проведено у законодавстві країни ЄС чи виду дій; питанні про те, що визначати недійсним: сам правочин, чи дію, яка не відповідає вимогам, які визначені у ст. 203 ЦК України; потребами практики, яка вимагає більш чітких критеріїв для розуміння публічного порядку та наслідків його порушень; штучним поєднанням у ст. 228 різних порушень (проти публічного порядку, проти майнових прав, проти вимог моралі та засад суспільства).
Проблематика недійсних правочинів, які порушують публічний порядок, має загальні прояви і стосується того, що визнавати недійсним: дію, яка не відповідає встановленим законом вимогам; правочин, який визначально через презумпцію правомірності є таким, що спричиняє правові наслідки, на які розрахований і лише через заявлення вимоги про визнання недійсним набуває такої властивості. Проте у такому разі виникає проблема недійсності нікчемних правочинів, які є такими з моменту їх вчинення і не потребують звернення про визнання їх недійсними.
Доведено, що введення каральних, особливо конфіскаційних, санкцій у ст. 228 ЦК як основний акт цивільного права, спричинило низку проблем.
Презюмується, що конструкція антисоціальної дії можуть складати адміністративно каране правопорушення чи навіть злочин, що і є підставою для діяльності правоохоронних органів. Склади антисоціальної та антиморальної угоди не слід ототожнювати, навіть якщо вони взаємодоповнюють один другого. Вони є самостійними і з цього слід виходити надалі.
Визначено вразливі положення конструкцій захисту публічного порядку: законодавець намагається максимально декриміналізувати правопорушення, залежність цивільно-правової охорони від рішення у адміністративній чи кримінальній справі затягне такий захист чи навіть зробить його неможливим.
Визначено, що інститут недійсних правочинів та його наслідків є самодостатніми і не потребують їх посилення засобами стимулювання, які притаманні іншим інститутам та підгалузям цивільного права, насамперед зобов’язального права.
Обґрунтовано, що радикальним способом вирішення проблеми посилення охорони цивільних прав вважаємо вмонтування суб’єктивного фактору у статтю 14 ЦК України, яка без вказівки на порушення цивільних обов’язків та мотиви такого порушення з огляду на подальший захист порушених прав та інтересів, залишилось недовершеним.
Визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК і охоплює: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Встановлено, що у ЦК України правочини вказуються як одна із підстав виникнення цивільних правовідносин (ст. 11), як елемент обсягу змісту правоздатності (ст. 26) та дієздатності (ст. 30) юридичної особи, як дрібний правочин, який може вчиняти малолітня особа (п. 1 ч. 1 ст. 31), інші правочини, які може вчиняти неповнолітня особа (ст. 32), як наслідок обмеження цивільної дієздатності (ч.2 ст.37), як елемент дієздатності юридичної особи (ст.92), як самодостатній правовий інститут (розділ ІУ книги першої), як його різновиди – договори (розділи 2 та 3 книги У) та різновид недоговірних зобов’язань ( підрозділ 2), заповіт (глава 85 ЦК), прийняття спадщини.
Доведено, що різноманіття і непослідовність законодавця у назві одного і того ж правового інституту (угода, договір, домовленість, правочин) і Верховного суду України, який повинен, насамперед, перейматися забезпеченням законності прийнятих судами рішень, спричиняє здивування хоча б з огляду на положення у позитивному праві.
З огляду на світову практику недійсності, передбачається кардинальна зміна системи цивільного права і включення глави 16 ЦК до загальних положень про договори. Принаймні, судова практика дійсно свідчить, що більшість визнаних правочинів недійсними були договорами.
Доведено, що через ст. 204 ЦК чинне законодавство передбачає можливість легітимізації навіть нелегітимної дії. Правові наслідки, до яких прагнула сторона чи сторони при укладенні правочину, настають за діями із пороками, якщо інша сторона не наполягає на іншому.
Встановлено, що категорія «правовий режим правочину» є не досить виправдана, оскільки вона стосується об’єктів цивільного права.
Піддано критиці конструкцію «правочин, що не відбувся» внаслідок того, що: 1) вона зводиться до факту з невідомим правовим значенням; 2) є сама по собі алогічною з огляду на співвідношення загального та спеціального – якщо ця категорія введена в ранг правочинів, то повертати її назад до загального факту, хай навіть юридичного, – недопустимо; 3) якщо такий правочин не вважається правочином, у тому числі навіть і недійсним, то про що інше можна говорити і навіщо взагалі автор торкався досить непевної правової конструкції.
Доведено, що утримання від волевиявлення не слід якимось чином кваліфікувати і надавати йому певне правове значення, за випадком спеціальних конструкцій, де особам із спеціальним правовим статусом слід за законом було виконати передбачені законом обов’язки (надати медичну допомогу особі, яка невідкладно її потребувала). Такий напрямок може бути підставою для звинувачення особи у тому, чого вона не вчиняла і не мала наміру вчинити.
Необхідно чітко розмежувати правочини, що порушують публічний порядок, від інших підстав нікчемності вчинених правочинів а також визначити межі застосування ст. 228 ЦК України, які могли б бути використані судами під час розгляду справ даної категорії.
Зауважується, що довести умисел сторін під час розгляду цивільної справи у суді досить складно, а наслідком неподання позивачем доказів про наявність мети, суперечної інтересам держави та суспільства, є відмова суду в задоволенні позову зацікавленої особи, навіть, якщо такий умисел сторін реально мав місце.
Встановлено, що правочин можна визначити таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований (вчинений з умислом) на порушення публічно-правових нормативних актів держави, які визначають основи державного ладу, політичної системи та економічної безпеки держави і кваліфікований як злочин чи адміністративне правопорушення у встановленому законом порядку.
Якщо йдеться про шахрайство як дію, то на практиці виникають складнощі: у порушенні кримінальної справи відмовляють і вказують, що ці спори слід розглядати у цивільному порядку. Тут маємо замкнуте коло: спори не можуть бути розглянуті судом, оскільки законом правочин визнається нікчемним уже з моменту його вчинення; правоохоронні органи за заявою потерпілого не можуть прийняти оперативні міри, зокрема, вилучити майно, оскільки підстава його набуття перебуває у сфері цивільно-правового регулювання.
Є два різних визначення категорії «публічний порядок», що є взаємовиключним і суперечливим. Щодо першого, то категорія “публічний порядок” у міжнародному приватному праві охоплює політичні аспекти і для різних типів та форм держав єдиного підходу щодо її визначення не може бути. Провідну роль у визначенні категорії ordre public мають відігравати суди, спираючись на конкретні обставини кожної справи, що ними розглядається, і враховуючи ті законні права та інтереси держави, порушення яких у даній справі може призвести до порушення основоположних принципів державного устрою, створити загрозу незалежності держави, її засадам безпеки та недоторканності. Друге виходить із порушення приватних прав.
Встановлено, що якщо визнання недійсними оспорюваних правочинів є виправданим, то стосовно нікчемних правочинів ні, оскільки вони є недійсними із моменту їх вчинення. Факт визнання нікчемних правочинів недійсними стирає різницю між нікчемними та оспорюваними правочинами, друге спричиняє потребу розробки для практиків додаткових критеріїв для їх кваліфікації.
Ототожнювати віндикацію із наслідками недійсності договору не варто. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Визначено, що вказівка на наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК). Частина 3 ст. 228 встановила спеціальні наслідки недійсності, які і слід застосовувати, а не загальні, які передбачені ст. 216 ЦК України .
При кваліфікації недійсних правочинів можна побудувати логічний ряд: правомірний правочин – дія, що відповідає вимогам чинного законодавства; правочин – дія як волевиявлення його сторони; волевиявлення сторони – акт, вираження волі чи наслідок логічних операцій із усвідомлення потреби, способів та засобів її задоволення, правового становища іншої сторони правочину чи обставин, за яких він вчиняється, прогнозування можливих наслідків вчинення такого правочину. Проте воля, як скритий і недоступний мислений процес людини, не може бути оцінена об’єктивно, а лише через суб’єктивну оцінку людини.
Доведено, що слід розрізняти обов’язок з повернення отриманого у натурі, а при неможливості його дійсної вартості і відновлення правового становища сторін (двохстороння реституція) як результат виконання обов’язку.
Звернуто увагу на те, що у ряді випадків при укладенні правочину сторони обізнані про його недійсність і недотримання встановлених законом вимог, але його виконують. Іншими словами, у діях цих сторін вбачається вина в недотриманні вимог закону, свідомому їх обходу. Відповідно, у таких випадках говорити про якусь моральну шкоду алогічно та нерозумно.
Доведено, що реституція визначена у цивільному законодавстві як загальний наслідок недійсності правочинів, який у редакції ст. 216 ЦК має певні прояви: 1) повернення отриманого у натурі; 2) при неможливості повернення у натурі – відшкодування вартості того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.
Обгрунтовано необхідність виділення видів реституції, зокрема :
– натуральну реституцію, при якій виконання і захист порушених права полягає у поверненні сторонами недійсного правочину всього отриманого ними на виконання таких правочинів як договорів. Це передбачає певні умови: вступ цих правочинів у стадію виконання; предметом виконання були неспоживні речі; властивість предмета правочину передбачає можливість їх повернення; річ у результаті використання не змінилась настільки, що її повернення втрачає сенс; діяльність суб’єкта господарювання передбачає можливість повторної реалізації такого предмету правочину;
– замінна реституція, за якої при неможливості повернення предмету правочину у натурі повертається такий же предмет, що можливо лише за згоди його сторін;
– ідеальна (грошова) реституція, яка полягає у поверненні сторонам чи стороні еквіваленту предмету виконання у грошах.
Встановлено, що судова практика застосування односторонньої реституції та недопущення реституції лише становиться і говорити про якість стійкі тенденції ще зарано: не накопичений достатній емпіричний матеріал – недостатньо таких судових рішень та їх обґрунтувань. Наразі йдеться про дотримання вимог чинного законодавства при її застосуванні.
За допомогою односторонньої реституції здійснювався захист порушеного інтересу сторони, яка потерпіла, а також інтересів держави і суспільства і забезпечувалася загальна превенція порушень публічного порядку.
Визначено, що позов про визнання правочину недійсним, насправді, не є способом захисту, а лише засобом і тому цілком може бути із ст. 16 ЦК України вилучене: не є способом захисту, оскільки не вказує на дійсні наслідки чи правовий результат, якого прагне позивач.
Доведено, що відшкодування збитків і моральної шкоди є додатковими наслідками недійсності правочину, які застосовуються поряд із реституцією. Розмежування основних наслідків у виді реституції, односторонньої реституції чи недопущення реституції надає можливість, у залежності від них, вирішувати питання про допустимість і домірність (розмір) додаткових наслідків.
Встановлено, що відшкодування збитку використовується як самодостатній спосіб захисту цивільних прав і як альтернатива виконанню обов’язку в натурі, наприклад, у разі неможливості повернення майна проводиться відшкодування його вартості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М. М. Понятие сделки по советскому гражданскому праву / М. М. Агарков / В кн.: Избранные труды по гражданскому праву в 2-х т. – Т. II. – М. : Центр ЮрИнфоР, 2002. – С. 333 – 360 // Советское государство и право. – 1946. – № 3-4. – С. 41 – 55 – [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://forum.yurclub.ru/index.php?app=downloads&showfile=627
2. Агарков М. М . Избранные труды по гражданскому праву. В 2-х т. Т.І. М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. – 490 с.
3. Агарков М. М. Обязательства по советскому гражданскому праву / Агарков М. М. – М.: Ученые труды ВИЮН, 1940. – Вып. 3. – 192 с.
4. Александров Н.Г. Правовые отношения в социалистическом обществе. –М.: Изд-во МГУ, 1959. – 45 с.
5. Алексеев С.С. Односторонние сделки в механизме гражданско-правового регулирования // Сборник ученых трудов. Выпуск 13. Теоретические проблемы гражданского права. Свердловск, 1970. С. 46 – 63.
6. Алексеев С. С. Восхождение к праву: Поиски и решения. — 2-е изд., перераб. и доп. / Алексеев С. С. – М.: Норма, 2002. — 608 с.
7. Алексеев С. С. О составе гражданского правоотношения / Алексеев С. С. – М. : Статут, 2003. – 239 с.
8. Алексеев А.А. Об объекте права и правоотношения / С.С. Алексеев. // Вопросы общей теории права. М.: Госюриздат, 1960.-220 с.
9. Андреев С. Е. Договор: заключение, изменение, расторжение / Андреев С. Е., Сивачова И. А., Федотова А. И. – М. : Проспект, 1998. – 376 с.
10. Ансон Вильям Р. Основы договорного права / Вильям Р. Ансон. – [пер. с восемнадцатого английского издания А. С. Александровского, А. С. Ахманова, С. М. Рапопорта]; под. ред.. Д. Ф. Рамзайцева. – М.: Международная книга, 1947. – 486 с.
11. Антонюк А.С. Правочини та поняття їх нікчемності / А.С. Антонюк. // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Розвиток наукової думки - 2008” - Миколаїв, 2008. – С. 151 – 156.
12. Антошкіна В.К. Проблема тлумачення правочинів. / В.К. Антошкіна. //Розвиток цивільного законодавства: пост кодифікаційний період. матеріали Міжнародної науково-практичної конференції присвяченої 175-річчю Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 6 – 7 жовтня 2009 р.). Київ. Вид-во «ЛОГОС», 2010. – С.57 – 58.
13. Артемов В.В. Недействительность сделок и их последствия: отдельные аспекты / В.В. Артемов. // Хозяйство и право – 2002. –№ 9. – С. 114-120.
14. Архів Верховного Суду України за 2008 рік. //Справа № 6-20347 св 08 Єдиний державний реєстр судових рішень. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/.
15. Архів Дзержинського районного суду м. Харкова. // Справа 2-69/10.
16. Архів Святошинського районного суду м. Києва, справи № 2-789 2009р і № 2-93/11 від 08.02.2011р.
17. Архів Бориспільського міського суду Київської області Справа № 2-122/11р.
18. Архів Хустського районного суду Закарпатської обл. Справа.№ 2-101/2008 р.
19. Архів Голосіївського районного суду м. Києва. Справа №2-1489/10.
20. Архів Ленінського районного суду м. Луганська. Справа 2-562 2009р.
21. Архів Господарського суду Закарпатської області: Справа № 5008/1408/2011.
22. Архів Сімферопольського районного суд Автономної Республіки Крим: Справа № 2-1812/11.
23. Архів Козельщанського районного суду Полтавської обл. //справа 2-868 від 15 жовтня 2010 р.
24. Архів Гагарінського районного суду м. Севастополя. Справа № 2-200/2011.
25. Архів Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК. Справа №2-1076/2011р.
26. Архів Верховного Суду України за 2008 рік. //Справа № 6-3003 св 08.
27. Архів апеляційного суду Миколаївської області : Справа № 22ц – 8565/10.
28. Архів Верховного Суду України за 2008 рік. // Справа № 6-24294 св 08.
29. Бабаскін А.Ю. Правочин //Великий енциклопедичний юридичний словник/ За ред.. акад.. НАН України Ю.С. Шемшученка. –К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. – 992 с.
30. Бабіч І. Проблема визначення поняття «предмет договору» у цивільному праві та цивільному законодавстві України /І. Бабіч // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 12. – С. 31–35.
31. Базылев Б. Т. Об институте юридической ответственности / Б. Т. Базылев // Советское государство и право. – 1975. – № 1. – С. 113–116.
32. Балахнина Л. В. Правовой режим ничтожных и оспоримых сделок / Л. В. Балахнина / В кн. : Цивилистические записки : межвуз. сб. науч. трудов. – Вып. 2. – 2002. – 511 с. – С. 430 – 445.
33. Барон Ю. Система римского гражданского права : в 6 кн. / Ю. Барон ; [предисловие В. В. Байбака]. – СПб. : Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2005–2005. – Кн. 4. – 2005. – 1102 с.
34. Басін Ю. В. Юридична відповідальність як різновид соціальної відповідальності / Ю. В. Басін // Правова держава. Щорічник наукових праць. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – Вип. 14. – С. 108–112.
35. Бачинин В.А. Морально-правовая философия. / В.А.Бачинин. –Х.: Консум, 2000. – 208 с.
36. Безклубий І. Про предмет грошового зобов’язання / І. Безклубий // Право України. – 2003. – № 10. – С. 59–63.
37. Белов В.А. Сделки и недействительные сделки: проблемы понятий и соотношения / В. А. Белов // Законодательство. – 2006. – № 10. – С. 20 – 31.
38. Блинова М.А. Недействительность сделки, совершенной с целью противной основам правопорядка и нравственности: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право; коммерческое право; семейное право; международное частное право» / Блинова М.А. - М., 2003. – 179 c.
39. Блоги: реституція / реституція [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://blog.liga.net/tag.aspx?tag=%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%86%D1%96%D.
40. Бобко Т.В. Зміст та форма правочину у цивільному праві: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. спеціальність 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» Х. 2011. – 20 с.
41. Бобрик В. І. Стягнення в дохід держави як правовий наслідок недійсності господарського договору за позовами органів державної податкової служби: соціальна потреба чи атавізм? / В.І.Бобрик. // Держава і закон: теорія, практика, методика: Збірник наукових праць. – Вип. ІІІ. – Івано-Франківськ: ПЮІ ЛьвДУВС, 2008 с. – С. 250-255.
42. Бобрик В. І., Павлов Д. М. Щодо доцільності стягнення в дохід держави як наслідку недійсності правочину, що порушує податкове законодавство // Юридична Україна. – 2008. - № 5 (65). – С. 60-63.
43. Бородовський С.О. До питання про недійсність правочину в цивільному праві України. / С.О. Бородовський. //Розвиток цивільного законодавства: пост кодифікаційний період. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 175-річчю Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 6 – 7 жовтня 2009 р.). Київ. Вид-во «ЛОГОС» , 2010. – С.85 – 86.
44. Брагинский М. И. Договорное право. Общие положения / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – М. : Статут, 1998. – 682 с.
45. Брагинский М. И. Договорное право : в 5 кн. / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – М. : Статут, 2003–2003. – Кн. 1: Общие положения. – 2003. – 848 с.
46. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность / Братусь С. Н. – М. : Юрид. лит., 1976. – 214 с.
47. Васильчук О.М. Категорія публічного порядку у міжнародному приватному праві // Економіка. Фінанси. Право. – 2006. – № 3. – С. 24 – 29.
48. Васькин В. В. Возмещение убытков предприятиям / Васькин В. В. – М. : Юрид. лит., 1977. – 122 с.
49. Варшавский К. М. Обязательства, вытекающие вследствие причинения другому вреда / Варшавский К. М. – М.: 1929. – 228 с.
50. Венецька М.В. Упущена вигода // Великий енциклопедичний юридичний словник . – С. 923 – 934.
51. Відшкодувати //Новий тлумачний словник української мови. А.- К. 1 том. Вид друге, виправлене. –К. Вид-во «Аконіт», 2008. – 972 с.
52. Галянтич М. К. Теоретико-правові засади реалізації житлових прав громадян в умовах ринкових перетворень / М. К. Галянтич. – К. : НДІ приватного права і підприємництва, 2006. – 512 с.
53. Гамбаров Ю.С.Недействительность сделок: ничтожные и оспоримые сделки / Ю.С. Гамбаров // Закон. – 2010. – № 11. – С. 163 – 172.
54. Генкин Д. М. Недействительность сделок, совершенных с целью, противной закону / Д. М. Генкин // Ученые записки ВИЮН. – 1947. – Вып. 5. – С. 40 – 57.
55. Германское право : ч. 3 / Науч. ред. Р. И. Каримуллин, Закон об общих условиях сделок. Закон об ответственности за недоброкачественную продукцию. Закон о праве собственности на жилье. Закон о чеках. – [пер. с нем. Н. Елисеев, Б. Хейфец]. – М. : Статут, 1999. – 222 с.
56. Глотова О.В. Правове регулювання правочинів щодо земельних ділянок в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. Спеціальність 12.00.06 «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природо ресурсне право» / О.В. Глотова. Київ – 2003. – 19 с.
57. Голубєва Н. Ю. Зобов’язання із публічної обіцянки винагороди: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. спеціальність 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» /Н.Ю. Голубєва. – Одеса. 2005. – 20 с.
58. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?...
59. Господарський процесуальний кодекс України (із змінами та допов.). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://rada.gov.ua/.
60. Господарське судочинство в Україні: судова практика / [за заг. ред. В. В. Онопенка]. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2008. – 528 с.
61. Граве К. А. Сделки //Советская юстиция. –1940. –№№ 14, 15, 17, 18, 19,20,21 и 22.
62. Гражданский кодекс Российской Федерации. Полный актуальный текст Гражданского кодекса Российской Федерации (ГК РФ) – [Електронний ресурс] : Режим доступу :base.garant.ru/10164072/.
63. Гражданский кодекс Франции (Кодекса Наполеона) / [пер. с франц. В. Захватаева ; предислов.: А. Довгерта В. Захватаева ; отв. ред. А. Довгерт]. – К. : Истина, 2006. – 1008 с.
64. Гражданское право : учебник : в 2 т. / [отв. ред. Е. А. Суханов]. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : БЕК, –2000. – Том 2. – Полутом 1. – 2000. – 646 с.
65. Гражданский кодекс РСФСР. Научн. коммент. (с учетом Гражд. код. союзных республик) под ред. Прушицкого СМ. и Раевича С И. Выпуск V. Перетерский И.С. Сделки, договоры. М , 1929. [Електронний ресурс] : Режим доступу : dissercat.com/content/deistviya...
66. Гражданское право : учебник : в 2 т. / [отв. ред. Е. А. Суханов]. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : БЕК, 1998–1998. Т. 1. – 1998. – 816 с.
67. Гражданское право : учебник : в 2 т. / [под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого]. – М. : Проспект, 1998–1998. Т. 1. – 1998. – 632 с.
68. Грибанов В. П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав и обязанностей / В. П. Грибанов. – М. : Российское право, 1992. – 206 с.
69. Гримм Д. Д. Основы учения о юридической сделке // Право. Еженедельная юридическая газета. –1900. – № 40. Стб. 1870 – 1871.
70. Гримм Д. Д. Основы учения о юридической сделке в современной немецкой доктрине пандектного права. Пролегомены к общей теории гражданського права / Д. Д. Гримм. – СПб. : Типография М. М. Стасюлевича. – Т. 1. – 1900. – 300 c. – [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://forum.yurclub.ru/index.php?app=downloads& showfile=2649.
71. Губин Е.П. Обеспечение интересов в гражданско-правовых обязательствах. автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право» / Е.П. Губин. – М., 1980. – 18 с.
72. Гузь Л. Е. Понятие сделок, заключение, расторжение, признание сделок недействительными. Судебная практика / Л. Е. Гузь. – Х. : Полиграфист, 2008. – 512 с.
73. Гутников О. В. Недействительные сделки в гражданском праве. Теория и практика оспаривания / О. В. Гутников. – М. : Бератор-Пресс, 2003. – 576 с.
74. Давидова І.В. Недійсність правочинів, укладених внаслідок помилки та обману: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня. канд. юрид. наук. Спеціальність 12.00.03. «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право». / І.В. Давидова. Одеса., 2011. – 20 с.
75. Джунь В. В. До питання про обов’язковість застосування реституції у разі неправозгідності угоди / В. В. Джунь // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 4. – С. 165 – 167.
76. Дзера О. В. Правочини за новим Цивільним кодексом України / О. В. Дзера // Вісник Академії адвокатури України. – 2005. – № 2. – С. 4 – 15.
77. Дзера О.В. Актуальні проблеми інтситуту правочину //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 81/2009 КНУ імені Тараса Шевченка, Видавничо-поліграфічний центр «Київський університете», 2009.– С.108 – 114.
78. Денис Пономаренко. Реституція та віндикація як наслідки недійсності оспорюваних в цивільному праві України. [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://pro-zakon.com/node/468
79. Денисевич Е. М. Односторонние сделки в гражданском праве Российской Федерации: Понятие, виды и значение: автореф. дис. на соиск. ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право; коммерческое право; семейное право; международное частное право» / Е.М. Денисович. Екатеринбург, 2004. – 19 с.
80. Дождев Д. В. Римское частное право [учеб. для вузов]. / Под ред. В. С. Нерсесянца. – [2-е изд., изм. и доп.]. – М. : НОРМА, 2005. – 784 с.
81. Дубривный В. А. Потерпевший на предварительном следствии в советском уголовном процессе / Дубривный В. А. – Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 1966. – 108 с.
82. Егоров Ю. П. К вопросу о последствиях недействительности сделок / Ю. П. Егоров // Российский судья. – 2006. № 10. – С. 28 – 31.
83. Егоров А. В. Упущенная выгода: проблемы теории и противоречия практики / А. В. Егоров // Убытки и практика их возмещения : сб. ст. / [отв. ред. М. А. Рожкова]. – М. : Статут, 2006. – С. 596–608.
84. Егоров Ю.П. Сделки как средства индивидуального регулирования общественных отношений: дисс. автореф. дис. на соиск. ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право» Екатеринбург, 1993. – 20 с.
85. Егоров Ю.П. Правовой режим сделок / Ю.П. Егоров // Государство и право. – 2004. – № 11. – С. 39 – 43.
86. Егоров Ю.П. Несостоявшиеся сделки / Ю.П. Егоров // Журнал российского права. – 2004. – № 10. – С. 62 – 68.
87. Егиазаров В. А. Гражданско-правовые сделки. / В.А. Елизаров.- М.: Юристъ, 1995. – 160 с.
88. Енциклопедія цивільного права України / [за ред. Я. М. Шевченко]. – К. : Ін Юре, 2009. – 952 с.
89. Желонкин С.С. Недействительность антисоциальных сделок, нарушающих основы правопорядка и нравственности: дис. на соиск. учен. степени канд.. юрид. наук . Специальность: 12.00.03 « Гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право»/С.С.Желонкин Санкт-Петербург, 2011. – 237 с.
90. Жеков В. І. Правочини, які порушують публічний порядок за цивільним законодавством України: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: Спеціальність 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право»/ В.І.Жеков. Одеса. 2006. – 20с.
91. Завальная Ж. В. Видавничий договір як вид авторського договору : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / В. Завальная. – К., 2002. – 19 с.
92. Загальні умови експортних поставок машинного обладнання (Європейська економічна комісія ООН, ECE/ME/574, 1955 р. [Електронний ресурс] : Режим доступу : uazakon.com/time1990/period15.h.
93. Загальні умови купівлі-продажу пиломатеріалів хвойних порід (Європейська економічна комісія ООН ECE/ME/410 1956 р. [Електронний ресурс]: Режим доступу: uapravo.net/akty/pravovi/page26...
94. Занковская С. В. Существенное заблуждение в сделке в советском гражданском праве : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук спец. 12.00.03 «Гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право» / С. В. Занковская. – М., 1950. – 16 с.
95. Зарубин А. В. Недействительность сделок с пороками воли: автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право» / А. В. Зарубин. – Краснодар, 2004. – 18с. [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://www.law.edu.ru/book/book.asp?bookID=1182285.
96. Зубар В.М. Зобов’язання, що виникають з ведення чужих справ без доручення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / В.М.Зубар. - К., 2001. – 19 с.
97. Єсипова Л. О. Гарантія у цивільному праві: дис. автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Л.О. Осипова. Одеса, 2006. – 20 с.
98. Єрьоменко Г.В. Відшкодування шкоди //Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред.. акад.. НАН України Ю.С.Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка». 2007. – С. 108 – 109.
99. Илларионова Т.И. Сделки в механизме гражданско-правового регулирования общественных отношений // XXVII съезд КПСС и механизм гражданско-правового регулирования общественных правоотношений. Межвузовский сборник научных трудов. Свердловск, 1988. – С. 47 – 56.
100. Ильков С.В. Все о сделках / С. В. Ильков. – СПб. : Издательский дом Герда, 2000. – 352 с.
101. Иоффе О. С. Избранные труды : в 4 т. / Иоффе О. С. – СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003–2010. – Кн. 4. – 2005. – 1102 с. Т. 3 : Обязательственное право. – 2004. – 837 с.
102. Иоффе О. С. Обязательственное право / Иоффе О. С. – М. : Юрид. лит., 1975. – 880 с.
103. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д., Вопрос теории права. / О. С. Иоффе, М.Д. Шаргородский. – М.: Юрид. лит., 1961. – 381 с.
104. Кавелин К. Д. Избранные произведения по гражданскому праву / Кавелин К. Д. – М. : АО «Центр ЮрИнфор», 2003. – 722 с.
105. Калаур І. Окремі аспекти застосування правових наслідків нікчемних і оспорюваних правочинів / І. Калаур // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 12. – С. 48 – 51.
106. Казанцев Л.Н. Курс истории римского права. / Л.Н. Казанцев. К.: 3 изд., Киев, 1896.-145 с.
107. Казанцев Л.Н.Учение о представительстве в гражданском праве. / Л.Н. Казанцев. — Ярославль: Тип. Г. В. Фальк, 1878. — 125 с.
108. Канзафарова І. С. Теоретичні основи цивільно-правової відповідальності в Україні: автореф. дис. на здобуття ступеня доктора юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Ілона Станіславівна Канзафарова. – К., 2007. – 36 с.
109. Канзафарова І. С. Теорія цивільно-правової відповідальності / Канзафарова І. С. – Одеса : Астропринт, 2006. – 264 с.
110. Касяненко Ю.Я. Порядок. //Великий енциклопедичний юридичний словник /За ред. акад. НАН України Ю.С.Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. – С. 660.
111. Кашанин А. В. Кауза сделки в гражданском праве : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 „Гражданское право; Предпринимательское право; Семейное право; Международное частное право” / А. В. Кашанин. – М., 2002. – 34 с. – [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.law.edu.ru/book/book.asp?bookID=111621.
112. Кашеварова Н. Деление недействительных сделок по действующему законодательству / Н. Кашеварова // Правовые вопросы недвижимости, 2004. – № 2. – С. 22 – 30. – [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.lawmix.ru/comm/2353/.
113. Кечекян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе./ Кечекьян С.Ф.; Отв. ред.: Строгович М.С. - М.: Изд-во АН СССР, 1958. – 187 c.
114. Ківалова Т. С. Зобов’язання відшкодування шкоди у цивільному законодавстві України (теоретичні аспекти) / Ківалова Т. С. – Одеса : Юрид. л-ра, 2008. – 360 с.
115. Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації: монографія / В.І.Кисіль. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://studrada.com.ua/content/231- ..
116. Козлова Н. В. Правосубъектность юридического лица / Козлова Н. В. – М. : Статут, 2005. – 164 с.
117. Конвенція про договір міжнародної дорожньої перевозки вантажів (CMR) (Женева, 19 05 1956 р.) [Електронний ресурс] : Режим доступу : search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link...
118. Конвенція ООН про морське перевезення вантажів (Гамбург, 31 березня 1978 р.) [Електронний ресурс]: Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_391.
119. Конвенція УНІДРУА по міжнародним факторним операціям; (Оттава, 28 травня 1988 р.) [Електронний ресурс]: Режим доступу: pravoznavec.com.ua/books/letter...
120. Конвенція УНІДРУА по міжнародному фінансовому лізингу ( Оттава, 28 травня 1988 р.) [Електронний ресурс]: Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_210.
121. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
122. Косович В. Оціночні поняття як джерело і форма права // Вісник Львівського університету. Серія юридична – 2004. Вип. 40. [Електронний ресурс] : Режим доступу : nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ppip...
123. Коссак В.М. Проблеми удосконалення понятійного апарату у разі визнання правочину недійсним (нікчемним). / В.М. Коссак. //Розвиток цивільного законодавства: пост кодифікаційний період. матеріали Міжнародної науково-практичної конференції присвяченої 175-річчю Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 6 – 7 жовтня 2009 р.). Київ. Вид-во «ЛОГОС», 2010. – С. 230 – 231.
124. Кот О. До питання про визнання недійсними угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства / О.О.Кот. // Вісник господарського судочинства. – 2002. - № 4. – С. 177-182.
125. Корчевна Л.О. Компенсація моральної шкоди, завданої порушенням особистих немайнових прав, у цивільному праві України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / – Х., 1998. – 24 с.
126. Кофман В.И. К вопросу о понятии сделки / И.В. Кофман. // Материалы теоретической конференции (по итогам научно-исследовательской работы Свердловского юридического института за 1964 г.). Свердловск, 1966. – С. 247 – 250.
127. Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. – 3 -тє вид., змін, й доп.- Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 247с.
128. Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве / О. А. Красавчиков. – М. : Госюриздат, 1958. – 182 с.
129. Красавчиков О. А. Ответственность, меры защиты и санкции в советском гражданском праве / О. А. Красавчиков // Проблемы гражданско-правовой ответственности и защиты гражданских прав : сб. учен. трудов. – Свердловск : Изд-во Свердлов. ун-та, 1973. – С. 12–21.
130. Кримінальний кодекс України № 2464-VI від 08 липня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 2–3. – Ст. 11.
131. Крисань Т. Є. Збитки як категорія цивільного права України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Т. Є. Крисань. – Одеса, 2008. – 19 с.
132. Кривцов А. С. Общее учение об убытках / А. С. Кравцов. – СПб. : Юрьев, 1902. – 126 с.
133. Кузнецова Н.С. Недействительность сделок ( к вопросу об антисоциальних сделках и последствиях их совершения. / Н.С.Кузнецова. // Альманах цивилистики : Сборник статей. Вып. 4 / Под. ред. Р.А.Майданика. – К.: Алерта ; ЦУЛ, 2011. – С. 52 – 67.
134. Кучера В. О. Нікчемні правочини: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / В.О. Кучера. – К.:2004. – 19 с.
135. Кучер В., Особливості визначення правочину таким, що порушує/ В. Кучер. //Право України -2003, - № 12 [Електронний ресурс]: Режим доступу: pravoznavec.com.ua/period/chapter/2...
136. Кушнерук Е.С. Недействительность сделок по ст.169 Гражданского кодекса РФ: составы недействительных сделок и их правовые последствия: дис. автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право; коммерческое право; семейное право; международное частное право» / Кушнерук Е.С. - Волгоград, 2002. – 185 c.
137. Ленин В.И. Записка Д.И.Курскому // Полн. собр. соч. Т.44.
138. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності : навч. посіб. / В.В. Луць. – [2-е вид, перероб. і доп.]. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 576 с.
139. Мазуренко В.Є. Змішання публічно-правового та приватно-правового елементів в сучасному праві. Перші юридичні диспути з актуальних