ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

Краткое описание

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

На правах рукопису

ЗАЙЦЕВА-КАЛАУР ІННА В’ЯЧЕСЛАВІВНА

УДК 347. 78

ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ
ЯК СУБ’ЄКТИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Стефанчук Руслан Олексійович
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України

Київ – 2013

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………....3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ УЧАСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ ЗМІ У ВІДНОСИНАХ В СФЕРІ АВТОРСЬКОГО ПРАВА……………………………………………………..11
1.1. Легальні та доктринальні підходи до визначення поняття та видів ЗМІ…………………………………………………………………………….11
1.2. Нормативно-правова основа участі організацій ЗМІ та суб’єктів
їх діяльності у відносинах у сфері авторського права……………………..36

Висновки до розділу 1…………………………………………………………..53

РОЗДІЛ 2. АВТОРСЬКІ ПРАВА ОРГАНІЗАЦІЙ ЗМІ ТА ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ЇХ ЗДІЙСНЕННЯ.………………………………....................57
2.1. Види авторських прав організацій ЗМІ………………………………..57
2.2. Авторське право суб’єктів, що беруть участь в діяльності
організації ЗМІ……………………………………………………………….66
2.3. Договір як підстава набуття та здійснення авторських прав організаціями ЗМІ…………………………………………………………....79
2.4. Межі використання авторських творів журналістів
організаціями ЗМІ……………………………………………………..........107

Висновки до розділу 2………………………………………………………….120

РОЗДІЛ 3. ЗАХИСТ АВТОРСЬКИХ ПРАВ В СФЕРІ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ ЗМІ…………………………………………………………..124

3.1. Види порушень авторських прав організацій ЗМІ та
суб’єктів їх діяльності………………………………………………………124
3.2. Цивільно-правові способи захисту авторських прав
організацій ЗМІ та суб’єктів їх діяльності…………………………...........145

Висновки до розділу 3………………………………………………………….166

Висновки……………………………………………………………………….169
Додатки…………………………………………………………………………180
Список використаних джерел…………………………………….................181

ВСТУП

Актуальність теми. У сучасному суспільстві усі процеси і події сприймаються крізь призму діяльності організацій засобів масової інформації (далі – ЗМІ). Висвітлюючи хід розвитку багатоманітних суспільних відноси, мас-медіа є не тільки учасниками інформаційних правовідносин, але й суб’єктами права інтелектуальної власності.
Організації ЗМІ в процесі своєї діяльності використовують та поширюють твори, що є об’єктами авторського права. Результатом їх діяльності є газети, журнали, телепередачі тощо, які складаються з окремих об’єктів творчої діяльності, котрі різняться між собою за жанром, тематикою, стилем. У підготовці до випуску таких складених творів залучені особи різного творчого профілю, окремі з яких у процесі діяльності над створенням ЗМІ можуть набувати статусу суб’єкта авторського права. Звісно, такий стан речей вимагає чіткої правової регламентації набуття та здійснення авторського права як на об’єкт в цілому, так і на його складові частини.
Аналіз стану сучасного законодавства в досліджуваній сфері доводить наявність колізій та неузгодженостей положень вітчизняних нормативно-правових актів. Водночас дискусійною і невирішеною залишається ціла низка доктринальних питань, які зумовлені стрімким розвитком авторських відносин у сфері діяльності організацій ЗМІ. На сьогоднішній день у вітчизняній науці існує незначна кількість дисертаційних та монографічних досліджень з актуальних проблем набуття та особливостей здійснення авторських прав організаціями ЗМІ. Науковий доробок у цьому контексті складають дисертаційні роботи К. О. Афанасьєвої «Авторське право в контексті діяльності засобів масової інформації України» (2004 р.), С. М. Клейменової «Авторські правовідносини як форма реалізації правомочностей суб'єктів авторського права» (2004 р.), О. Г. Германової «Авторське право і суміжні права в засобах масової інформації України та Польщі» (2006 р.). Незважаючи на науково-теоретичну цінність зазначених праць та зроблений вказаними авторами внесок у доктринальний розвиток авторського права, слід зауважити, що у сучасній юридичній науці відсутні комплексні дослідження правового становища організацій ЗМІ як суб’єктів авторського права.
Вищенаведене зумовлює потребу здійснити науково-теоретичне дослідження підстав набуття, особливостей здійснення, цивільно-правових способів захисту авторських прав організаціями ЗМІ та суб’єктами, що беруть участь у їхній діяльності, виробити доктринальні позиції для вирішення колізійних проблем нормативно-правового регулювання та правозастосовної практики у цій сфері суспільних відносин.
Науково-теоретичною основою дослідження стали наукові праці таких вітчизняних та зарубіжних правознавців, як-от: І. В. Абдуліна, К. О. Афанасьєва, О. М. Боярчук, С. Ю. Бурлаков, М. К. Галянтич, О. Г. Германова, С. М. Клейменова, В. В. Коваленко, В. М. Коссак, О. В. Кохановська, В. В. Луць, О М. Мельник, М. О. Невська, І. О. Панкєєв, М. В. Петров, О. А. Підопригора, О. О. Підопригора, В. Я. Письменницький, Т. О. Приступенко, М. А Райгородський, В. В Різун, О. П. Сергєєв, Р. О. Стефанчук, А. Р. Єрмакова, В. Л. Чертков, Р. Б. Шишка, І. Є. Якубівський, та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до планів науково-дослідної роботи кафедри цивільного права та процесу, що є складовою наукової теми Хмельницького університету управління та права «Управлінські та правові засади забезпечення сталого розвитку України як європейської держави» (державний реєстраційний номер 0108U008927).
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у формуванні теоретичної концепції цивільно-правового регулювання набуття, здійснення та захисту авторських прав організаціями ЗМІ та суб’єктами, що беруть участь у їхній діяльності й розробка на цій основі науково-теоретичних рекомендацій і пропозицій, спрямованих на удосконалення чинного законодавства України в сфері авторського права.
Для досягнення мети наукової роботи поставлені наступні задачі:
– з’ясувати поняття та визначити види організацій ЗМІ як суб’єктів авторського права;
– дослідити сучасний стан вітчизняного нормативно-правового регулювання участі організацій ЗМІ та суб’єктів їхньої діяльності у авторських правовідносинах;
– визначити види та розкрити зміст авторських прав організацій ЗМІ та суб’єктів, що беруть участь у їхній діяльності;
– проаналізувати особливості окремих видів договорів, за якими організації ЗМІ набувають авторські права;
– окреслити межі використання журналістських творів організаціями ЗМІ;
– означити види порушень авторських прав організацій ЗМІ та суб’єктів їхньої діяльності;
– розглянути цивільно-правові способи захисту авторських прав у сфері діяльності організацій ЗМІ;
– сформулювати пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання досліджуваних суспільних відносин.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі набуття, здійснення та захисту авторських прав організацій ЗМІ.
Предметом дослідження є організації засобів масової інформації як суб’єкти авторського права.
Методи дослідження. У процесі виконання дисертаційного дослідження автором було застосовано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів пізнання правових явищ. Зокрема, діалектичний метод пізнання дозволив розглянути види авторських прав організацій ЗМІ у їх розвитку і взаємозв’язку. Використання порівняльно-правового методу дозволило здійснити порівняльний аналіз положення вітчизняного та зарубіжного законодавства, що регулюють діяльність організацій ЗМІ у правовідносинах у сфері авторського права (підрозділи 1.2, 2.3, 3.2). Формально-логічний метод сприяв виявленню суперечностей у понятійному апараті, який застосовується у теорії цивільного права та актах законодавства (підрозділи 1.1, 2.4). Метод абстрагування та узагальнення застосовувався у процесі розробки дефініцій та понять при визначені термінів: «засоби масової інформації», «аудіовізуальні засоби масової інформації», «інформаційні агентства» (підрозділ 1.1). За допомогою логіко-юридичного методу стало можливим формулювання пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства України, що регулює діяльність організацій ЗМІ в сфері авторських правовідносин (підрозділи 1.1, 2.2, 2.3). Використано також науково-евристичний потенціал таких філософських методів дослідження, як: аналіз, синтез, абстрагування, дедукція, індукція тощо.
Комплексний підхід до використання вищезазначених наукових методів дозволив всебічно дослідити правовідносини, що виникають в сфері авторського права організацій ЗМІ.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим в Україні комплексним дослідженням правового становища організацій ЗМІ як суб’єктів авторського права. У результаті дослідження сформульовано ряд нових положень, висновків і пропозицій, які мають значення для науки та практики, відповідають вимогам новизни і виносяться на захист:
уперше:
1) запропоновано усунути у законодавстві двозначність застосування поняття «засіб масової інформації», використовуючи для означення ЗМІ як суб’єкта правовідносин термін «організація ЗМІ». Відповідно, ЗМІ як об’єкт правовідносин – це продукт діяльності організацій ЗМІ;
2) визначено аудіовізуальні ЗМІ як аудіальні та аудіовізуальні об’єкти у вигляді радіопрограм, телепрограм тощо, призначені для публічного поширення масової інформації в ефірі за допомогою багатоканального радіомовлення і телерадіомовлення;
3) визначено інформаційні агентства як суб’єктів інформаційних правовідносин, які збирають, обробляють, створюють та надають до розповсюдження інформацію іншим суб’єктам цих відносин (організаціям друкованих ЗМІ, телерадіоорганізаціям тощо); створюють та самостійно здійснюють розповсюдження інформаційної продукції, набуваючи статусу організацій ЗМІ;
4) запропоновано визначити моментом припинення дії авторського права видавця на видання у цілому внесення в державний реєстр запису про припинення діяльності видавця як суб’єкта господарювання. Якщо ж видавництво ЗМІ здійснює структурний підрозділ організації ЗМІ, то виключне майнове право на видання у цілому належатиме самій організації і його строк визначатиметься за тими ж критеріями, що і для видавця;
удосконалено:
5) доктринальне положення про укладання в усній формі авторського договору про використання твору у періодичних виданнях. Такий договір можна укладати в усній формі за умови одноразового використання твору;
6) умови вільного використання твору. Разом із опублікуванням статей у газетах або журналах та публічним сповіщенням творів доцільно визначити публічним повідомленням творів попереднє їхнє розміщення на веб-сайтах електронних ЗМІ;
7) способи забезпечення доказів порушення авторських прав організацій ЗМІ та суб’єктів їх діяльності шляхом складання нотаріусом протоколу огляду web-сторінки та вчиненням ним нотаріального напису і опечатування конверту, в якому знаходитиметься твердий носій інформації;
дістали подальшого розвитку:
8) науковий підхід, за яким організації ЗМІ є похідними суб’єктами авторського права на окремі компоненти складеного твору, що походять від первісного права автора, проте їм належать первинні майнові права на складений твір у цілому;
9) наукове обґрунтування того, що юридичним особам можуть належати немайнові права у сфері авторського права. Так, організаціям ЗМІ належить право протидіяти будь-якому посяганню на складений твір. Набуття цього права організаціями ЗМІ обумовлене особливістю їхньої діяльності;
10) позиція науковців, які вважають, що разом із заробітною платою штатним журналістам необхідно одночасно виплачувати також авторську винагороду за використання роботодавцем їхніх творів. Розмір, порядок її виплати та питання включення цієї винагороди до фонду основної заробітної плати вирішується за домовленістю сторін.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертаційного дослідження можуть бути використані у:
 науково-дослідній сфері – при подальшому дослідженні проблем набуття, здійснення та захисту авторських прав організаціями ЗМІ та суб’єктів їхньої діяльності;
 правотворчій діяльності – для удосконалення положень актів цивільного законодавства, що регулюють відносини набуття та здійснення організаціями ЗМІ їхніх авторських прав, та усунення прогалин у нормативному регулюванні вказаних відносин;
 правозастосовній діяльності – при розгляді судами спорів про порушення, невизнання чи оспорювання авторських прав організацій ЗМІ та суб’єктів їхньої діяльності;
 навчально-методичній діяльності – при підготовці навчально-методичних комплексів, посібників та при проведенні лекційних і семінарських занять з дисциплін «Цивільне право», «Право інтелектуальної власності». Матеріали дослідження впроваджені як рекомендації у навчальний процес (акт впровадження Тернопільського національного економічного університету від 09 жовтня 2012 р. № 126-24/2978).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації апробовані на Міжнародній науковій конференції «Сьомі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Роль і значення інтелектуальної власності в інноваційному розвитку економіки» (м. Хмельницький, 2009 р.); Міжнародній науковій конференції «Восьмі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 2009 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи» (м. Тернопіль, 2010 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та аспірантів «Вдосконалення правового захисту прав та основних свобод людини і громадянина» (м. Івано-Франківськ, 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 2010 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми права інтелектуальної власності» (м. Одеса, 2010 р.); Міжнародній науковій конференції «Дев’яті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 2010 р.); Міжнародній науковій конференції, присвяченій пам’яті Ю.С. Червоного «Актуальні проблеми цивільного права і процесу» (м. Одеса, 2010 р.); Міжнародній проблемно-науковій міжгалузевій конференції «Інформаційні проблеми комп’ютерних систем, юриспруденції, енергетики, економіки, моделювання та управління» (м. Бучач, 2011 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми права інтелектуальної власності» (м. Одеса, 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного, житлового та сімейного законодавства» (м. Харків, 2012 р.); Міжнародній проблемно-науковій міжгалузевій конференції «Інформаційні проблеми комп’ютерних систем, юриспруденції, енергетики, економіки, моделювання та управління» (м. Бучач, 2012 р.)
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено у шести наукових статтях, п’ять з яких, опубліковано у наукових фахових виданнях та у тринадцяти тезах наукових доповідей і повідомлень на міжнародних й всеукраїнських науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять 8 підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 199 сторінок. Список використаних джерел нараховує 187 найменувань і викладений на 19 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Проаналізувавши національне законодавство, нами встановлено, що законодавець один і той же термін «засоби масової інформації» у різних нормативно-правових актах використовує для позначення різних елементів правовідносин. Зокрема, в одних актах (для прикладу, у ст. 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення») ЗМІ визначені як суб’єкти правовідносин, в інших – цим терміном позначені засоби публічного поширення масової інформації (ст. 22 Закону України «Про інформацію» та ст. 1 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»). Водночас, у вказаних нормативних актах законодавець говорить і про діяльності ЗМІ.
На наш погляд сутність терміну «засоби» у словосполученні «засоби масової інформації» відповідає позначенню об’єкта правовідносин. Коли ж говорити про ЗМІ як учасників правовідносин, доцільно вживати словосполучення «організації ЗМІ». У зв’язку з цим, пропонуємо у законодавчих актах України, де йдеться про діяльність ЗМІ, застосовувати словосполучення «діяльність організації ЗМІ». Відповідно, ЗМІ як об’єкт правовідносин – це продукт діяльності організацій ЗМІ.
2. Підготовку та випуск у світ друкованого ЗМІ здійснює його редакція. Вона може функціонувати як окрема юридична особа, утворена з метою підготовки та видання ЗМІ. У цьому випадку редакція виступатиме одночасно засновником, видавцем та розповсюджувачам друкованого ЗМІ та набуватиме статусу організації ЗМІ. Водночас, редакція може функціонувати в складі юридичної особи на підставі положення, що затверджується керівником юридичної особи.
3. У контексті аналізу діяльності окремих видів організацій ЗМІ, у дисертаційній роботі досліджувалися завдання, функції та порядок діяльності інформаційних агентств. На основі зробленого комплексного аналізу їхньої діяльності змодельовано авторську дефініцію даного виду організацій ЗМІ. Інформаційні агентства – суб’єкти інформаційних правовідносин, які збирають, обробляють, створюють та надають до розповсюдження інформацію іншим суб’єктам цих відносин (організаціям друкованих ЗМІ, телерадіоорганізаціям, тощо); створюють та самостійно здійснюють розповсюдження інформаційної продукції, набуваючи статусу організацій ЗМІ;
4. Аудіовізуальні ЗМІ запропоновано визначити у Законі України «Про телебачення та радіомовлення» як аудіальні та аудіовізуальні об’єкти у вигляді телепрограм, радіопрограм тощо, призначені для публічного поширення масової інформації в ефірі за допомогою багатоканального телерадіомовлення».
5. Систему ЗМІ, які сучасне вітчизняне законодавство визначає як об’єкти авторських прав, складають друковані та аудіовізуальні складені твори. Поза режимом законодавчого регулювання знаходяться Інтернет-ЗМІ, які в умовах розвитку інформаційного суспільства набувають масштабного використання як засіб поширення масової інформації. З цих причин ч. 2 ст. 22 ЗУ «Про інформацію» необхідно викласти у наступній редакції: «Засоби масової інформації – засоби, призначені для публічного поширення масової інформації, за допомогою друкованих, аудіо, аудіовізуальних та електронних ЗМІ».
Аналіз діяльності сучасних Інтернет-ЗМІ зумовлює необхідність невідкладного вирішення у правовому полі наступних питань: визначення умов легалізації Інтернет-ЗМІ як нового виду мас-медіа; означення змісту та меж здійснення авторських прав суб’єктів, що забезпечують функціонування веб-сайтів, як форми поширення масової інформації; розробити правові механізми захисту авторських на об'єкти інтелектуальної власності, що розміщені в Інтернет – ЗМІ.
Інтернет-ЗМІ можуть існувати двох видів: мережні версії друкованих і аудіовізуальних ЗМІ та Інтернет-ЗМІ як окремі інформаційні сайти. Коли організації друкованих чи аудіо, аудіовізуальних ЗМІ створюють мережну версію свого ЗМІ, то вони будуть тими суб’єктами, що забезпечують функціонування електронного ЗМІ. Проте, веб-сайти можуть створюватися і не організаціями ЗМІ. У роботі виокремлено умови, за наявності яких такий веб-сайт слід вважати засобом поширення масової інформації: по-перше, інформація, що розміщується на веб-сайтах повинна відповідати вимогам періодичності та оновлюваності; по-друге, матеріал, що подається в Інтернет-ЗМІ має бути контрольованим та відредагованим; по-третє, розміщення матеріалів на веб-сайті повинно бути результатом творчої діяльності – упорядкування; по-четверте, Інтернет-ЗМІ повинні пройти державну реєстрацію на рівні з іншими вітчизняними ЗМІ, та відповідати вимогам, щодо оформлення Інтернет- видань.
6. Взявши до уваги доктринальний поділ майнових авторських прав на первісні й похідні, в роботі визначено організації ЗМІ суб’єктами похідного авторського права на окремі компоненти складеного твору, мотивуючи це тим, що первісне авторське право на твори науки, літератури чи мистецтва належать лише людині, яка творчою працею створила ці твори. Через те не можна виключати існування авторських прав тих осіб, які своєю творчою працею створюють матеріал, що використовується організаціями ЗМІ в процесі компонування складеного твору. Вказаними авторськими правами організації ЗМІ володіють на підставі договору або закону, що і обумовлює їхній статус, як суб’єктів похідного авторського права.
У контексті дослідження видів майнових авторських прав, суб’єктами яких є організації ЗМІ, у роботі з’ясовано, що організаціям ЗМІ належить первинне авторське право на твір в цілому. Така конструкція первинного авторського права сприяє усуненню правової невизначеності, що виникає у випадку відсутності авторського права на весь твір.
Поряд із первинними та похідними майновими авторськими правами організаціям ЗМІ може належати немайнове авторське право. Існування цього права в організацій ЗМІ обумовлено особливістю їхньої діяльності. Йдеться про право протидіяти будь-якому посяганню на складений твір. У роботі визначено, що таке посягання може бути спрямоване на порушення цілісності як складеного твору, так і його окремих складових, на будь-яку іншу зміну цих складових, а також зміну упорядкування складеного твору. Якщо у першому випадку має місце порушення немайнового права тільки організації ЗМІ, то у наступних випадках порушуються також і особисті немайнові права авторів елементів складеного твору та його упорядника.
7. У підготовці для випуску організацією ЗМІ складених творів залучені особи різного творчого профілю, окремі з яких в процесі своєї діяльності над створенням ЗМІ можуть набувати статусу суб’єкта авторського права. Одним із таких суб’єктів є упорядник видання. Він набуває авторське право лише на здійснений ним підбір і розташування матеріалу. Проте авторське право на твори, що є елементами зібрання йому не належать. Упорядник ЗМІ набуватиме статусу суб’єкта авторського права лише за умови наявності авторських прав у інших осіб, результати творчої діяльності яких використовує він для складання газети, журналу тощо. Отже, упорядник ЗМІ є суб’єктом первісного та первинного авторського права на підбір і розташування матеріалу у зібранні.
На основі аналізу чинного законодавства визначено, що редактор не є суб’єктом авторського права. Проте, законодавець надає правову охорону переробленим творам, які можуть створюватися в процесі редагування. У роботі обґрунтовано, що тільки у випадку редакційної правки-переробки твору, редактор може набути прав співавтора. Водночас, визначено дві умови набуття редактором цих прав: по-перше, діяльність редактора повинна мати творчий характер; по-друге, має бути надана згода автора твору на його переробку, яку доцільно оформляти у письмовій формі.
Одним із суб’єктів авторського права в сфері діяльності організації ЗМІ законом визначено видавця періодичних видань. Відповідно до ст. 19 Законом України «Про авторське право і суміжні права» йому належать виключні права на використання видань у цілому, а також він має право зазначати своє ім’я (найменування) або вимагати такого зазначення за будь якого використання цих видань. У роботі обґрунтовано, що вказана норма підлягає застосуванню лише у тому випадку, коли йдеться про видавця як окремо суб’єкта господарювання. Якщо ж видання складеного твору здійснюється структурним підрозділом організації ЗМІ, то цей підрозділ не набуває вищевказаних прав, оскільки відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих атів України» від 04.02.2005 р., яким внесено зміни у ст. 55 ГК України, відокремлені підрозділи господарських організацій не є суб’єктами господарювання.
Визначаючи видавця суб’єктом авторського права на видання в цілому, в жодному нормативно-правовому акті законодавець не визначив строк дії такого права. Неоднозначну позицію у вирішенні цього питання зайняли дослідники авторського права у сфері діяльності організацій ЗМІ. У роботі припинення авторського права видавця на видання в цілому запропоновано визначати моментом внесення в єдиний держаний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності запису про припинення діяльності видавця як суб’єкта господарювання. Така позиція обумовлена тим, що складений твір в цілому не є результатом творчої діяльності, а діяльності, яка спрямована на досягнення цілей видавця. Якщо ж видання складеного твору здійснює структурний підрозділ організації ЗМІ, то виключне майнове право на видання в цілому належатиме самій організації і його строк визначатиметься за вищевказаними критеріями для видавця.
8. Моделювання взаємовідносин між автором-журналістом та організацією ЗМІ можливе двома способами: 1) автор перебуває у трудових відносинах із телерадіокомпанією, інформаційним агентством чи організацією друкованих ЗМІ; 2) автор є позаштатним журналістом і співпрацює з організацією ЗМІ на підставі цивільно-правового (авторського) договору. Правовою основою виникнення перших правовідносин є укладання трудового договору, який служить необхідною і достатньою умовою автоматичного виникнення виключних майнових прав у автора і організації ЗМІ на засадах спільного здійснення. У роботі обґрунтована доцільність укладання змішаного договору у випадку, коли журналіст і організація ЗМІ вирішили відступити від вказаного принципу і врегулювати питання виключних майнових прав за іншими критеріями. Така договірна конструкція поєднуватиме умови здійснення трудової діяльності, умови цивільно-правового характеру про виключні майнові права та сприятиме ефективній регламентації здійснення та захисту виключних майнових прав кожного із них не тільки в період виконання трудових обов’язків, але і після припинення трудових відносин.
Окреме періодичне видання (газет, журнал) є результатом поетапної творчої праці осіб, які беруть участь у його підготовці в процесі діяльності друкованих організації ЗМІ. На кожному із таких етапів створюється окремі твори, які є об’єктами різних авторських правовідносин. На першому етапі створюються твори, обсяг майнових авторських прав щодо яких у організацій ЗМІ визначатимуться наступним чином: організації належать всі виключні права на твір; обсяг таких прав визначається договором з автором твору; авторські права належать організації ЗМІ і автору твору спільно. Вказані твори в подальшому служать елементами складеного твору, який створюються творчою працею упорядника. Авторські права на цей твір належать організації ЗМІ.
9. Законодавство України гарантує кожному автору право на об’єкти його інтелектуальної діяльності. Це право є непорушним, а підстави його позбавлення чи обмеження визначаються законом. Проте, законодавчо неврегульованим залишається питання здійснення авторських прав на твори, які не є безпосереднім завданням журналіста, однак створені ним в період виконання зобов’язань за трудовим договором, зокрема, під час виконання окремого службового завдання. У контексті поставленої проблеми, в роботі обґрунтована позиція про доцільність закріпити за організаціями ЗМІ переважне право на придбання майнових прав на такі твори саме на законодавчому рівні.
10. Загальною вимогою цивільного законодавства до форми авторських договорів є письмова форма їх укладення. В усній формі можуть укладатися договори про використання (опублікування) творів у періодичних виданнях (ч.1. ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). З метою запобігання порушень авторських прав організацій ЗМІ і авторів-журналістів та визначеності їхнього правового положення, обґрунтовано необхідність укладання таких договір в усній формі за умови одноразового використання твору. Таким чином п. 1 ст. 33 Закону України «Про авторське право та суміжні права» необхідно викласти у такій редакції: «Договори про передачу прав на використання творів укладаються в письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (журналах, газетах, тощо). В таких випадках він вважається укладеним на умовах одноразового використання твору». Відповідно, договір про відчуження авторських прав на твір, який використовуватиметься організацією друкованого ЗМІ неодноразово, необхідно укладати у письмовій формі.
Неоднозначною є позиція законодавця і щодо письмової форми договору про передання прав на використання творів. У ЦК України встановлена вимога письмової форми договору про розпорядження правами інтелектуальної власності під загрозою нікчемності договору на випадок недотримання цієї форми, а у Законі України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 33) йдеться лише про письмову форму таких договорів. Норма кодифікованого акта в більшій мірі сприяє захисту виключних прав автора. Проте для ефективного її застосування на практиці необхідно доповнити п. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України словосполученням «використанні майнових авторських прав» після слів «наданій послузі». Таким чином, статтю 216 ЦК України необхідно викласти у такій редакції: «У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, використанні майнових авторських прав, відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування».
11. У законодавстві про авторське право для автора передбачена виплата за створення ним твору та плата за використання його твору. Виплата за створення твору передбачена у випадку, коли твір є службовим, тобто створюється в межах дії трудового договору. Однак така виплата не є рівнозначною заробітній платі, оскільки входить у фонд основної заробітної плати працівника. У роботі додатково обґрунтовано позицію науковців, які вважають, що окрім заробітної плати штатним журналістам необхідно виплачувати також авторську винагороду за використання їхніх творів роботодавцем. Розмір, порядок її виплати та питання включення цієї винагороди до фонду основної заробітної плати вирішується за домовленістю сторін.
12. Найбільш поширеним способом вільного використання твору є використання цитат з раніше опублікованих творів. Визначене у законодавстві поняття «цитування» спричиняє на практиці складність застосування передбачених у ньому категорій, зокрема «обсяг виправданий метою цитування» та «правомірно опублікований твір».
Щодо першої категорії, додатково обґрунтована позиція тих науковців, які вважають що обсяг цитати не повинен перевищувати обсягу авторського твору, в якому використовується цитата; цитування не повинно бути основою змісту, інакше твір не буде самостійним; цитата повинна виконувати свою основну функцію – ілюструвати, підтверджувати або спростовувати думку автора основного твору. Питання правомірності опублікованого твору, з якого запозичується цитата, запропоновано вирішити через призму категорії «добросовісність» автора-журналіста. Останній відповідатиме за неправомірність цитування лише тоді, коли не доведе той факт, що він не знав і не міг знати про неправомірність опублікування твору, з якого здійснюється цитування.
Законодавством допускається вільне використання чужого твору у випадках відтворення у пресі, публічного виконання чи публічного сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей чи публічно сповіщених творів, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором. У роботі запропоновано приєднати до опублікування статей у газетах чи журналах, публічного сповіщення творів розміщення творів на веб-сайтах електронних ЗМІ.
13. Серед порушень, які часто зустрічаються у сфері діяльності організацій ЗМІ є плагіат. У дисертаційній роботі зауважено, що у легальному визначені плагіату законодавець використовує одночасно два терміни «оприлюднення (опублікування)» як тотожні. Проте поняття «оприлюднення» у змістовному навантаженні є ширшим і включає окрім «опублікування» також «публічне сповіщення», «публічний показ», «публічне виконання» тощо. Так, зокрема, в сфері діяльності організацій ЗМІ оприлюднення чужого твору під власним іменем можливо не лише шляхом опублікування твору, але й шляхом його публічного сповіщення при трансляціях телерадіопрограм. Тому використання термін «опублікування» у визначенні плагіату обмежує всі можливі його прояви.
Із наведених наукових дефініцій плагіату та його законодавчого визначення виокремлено три обставини, за наявності яких використання твору визнаватиметься плагіатом. По-перше, використання чужого твору здійснюється повністю або частково; по-друге, твір використовується під іменем особи, що не є автором цього твору; по-третє, твір оприлюднено. Таким чином, коли у творі, який ще не оприлюднено, виявлено використання чужого твору під власним іменем, то таке використання не слід кваліфікувати як плагіат, оскільки, хоча і є наявним незаконне присвоєння авторства чужого твору чи його частини, однак, факт оприлюднення такого твору ще не відбувся. У даному випадку має місце посягання на порушення авторських прав автора оригінального твору. Через те, правовою підставою притягнення особи до відповідальності за використання чужого твору під власним іменем, слід вважати п. 5 ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права», який визначає порушенням авторського права вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права та (або) суміжних прав.
У роботі підмічено, що одним із основних завдань в епоху інформаційного суспільства, які ставляться перед юридичною наукою щодо правового регулювання авторського права в сфері діяльності організацій ЗМІ, є науково-теоретична розробка дієвих способів запобігання, виявлення та боротьби із плагіатом. У наукових дослідженнях за останні роки, все більше уваги приділяється такому способу запобігання плагіату як саморегулювання у різних його варіаціях. Як один із різновидів саморегулювання, запропоновано у редакційних статутах визначати спосіб і форму використання інформаційної продукції інших джерел та відповідальність за її несанкціоноване використання.
У сфері діяльності організацій ЗМІ, окрім порушень авторських прав на окремі твори, що є елементами складеного твору, має місце порушення авторських прав на твір в цілому. Таке порушення законодавством визначено як піратство. З аналізу легальної дефініції цього поняття, піратство в досліджуваній сфері як порушення авторських прав вирізняється наступними особливостями: об’єктом порушення є авторське право на складений твір; порушуються авторські права організацій ЗМІ або видавців ЗМІ; зроблено розповсюдження контрафактних примірників складеного твору.
14. Необхідність у захисті авторських прав організацій ЗМІ та суб’єктів їхньої діяльності виникає у разі порушення цих прав або існування факту загрози їх порушення, а також їх невизнання чи оспорювання. Вказані суб’єкти авторського права можуть застосовувати будь-які допустимі ЦК України та Законом України «Про авторське право і суміжні права» способи захисту прав в цій сфері інтелектуальної власності.
У роботі на матеріалах судової практики проілюстровані особливості застосування, передбачених ст. 16 ЦК України, способів захисту цивільних прав друкованими і аудіовізуальними організаціями ЗМІ та суб’єктами їхньої діяльності у випадку порушення їхніх авторських прав на складені твори та окремі його елементи.
Чимало порушень авторських прав відбуваються у сфері функціонування Інтернет-ЗМІ. На практиці виникає потреба у застосуванні нових превентивних способів забезпечення доказів порушення авторських прав, адже веб-сайт у будь-який момент може бути знищено. Доречним для запозичення у цьому випадку є спосіб вирішення окреслених проблем у законодавстві Російської Федерації. З метою уникнення знищення та оперативного зібрання доказів порушення авторських прав в Інтернет-ЗМІ, російський законодавець визначив можливість та порядок нотаріального посвідчення веб-сайту, що містить таке порушення. У вітчизняному законодавстві подібні дії не передбачені, однак, в проекті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав» запропоновано внести зміни до Закону України «Про нотаріат», і доповнити його статтею 76-1 такого змісту: «Засвідчуючи копії web-сторінок, що містять об'єкти авторського права і суміжних прав, нотаріуси надають роздруківку web-сторінки та складають протокол її огляду».
Водночас, порушення авторських прав в Інтернет-ЗМІ може здійснюватися розміщенням на web-сайті не лише текстового матеріалу, але і шляхом подання матеріалу аудіо і аудіовізуальним способом. В останніх двох випадках унеможливлюється нотаріальне посвідчення роздруківки web-сторінки. У зв’язку з цим, запропоновано у вказаному законопроекті передбачити доповнення Закону України «Про нотаріат» ст.76-2 такого змісту: «Засвідчуючи копії web-сторінок, які збереженні на твердих носіях, нотаріуси складають протокол огляду web-сторінки, опечатують конверт та здійснюють нотаріальний напис на конверті, в якому знаходиться твердий носій».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Про пресу та інші засоби масової інформації: Закон Союзу Радянських Соціалістичних Республік від 12.06.1990 № 1552-I / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua›laws/show/v1552400-90
2. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №48. – Ст.650
3. Про телебачення і радіомовлення: Закон України в редакції Закону від 12.01.2006 р. № 3317 – (33-15) [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 18. – Ст. 155.
4. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів: Закон України від 23 вересня 1997 р. [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 50. – Ст. 302.
5. Про інформаційні агентства: Закон України № 74/95 від 28 лютого 1995 р. [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 13. – Ст. 83.
6. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16 листопада 1992 р. [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 1. – Ст. 1.
7. Рекомендації щодо охорони та захисту авторського права у сфері діяльності засобів масової інформації / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.comin.kmu.gov.ua/control/.../article?art..
8. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. в редакції Закону від 13.01.2011р. № 2938-VI ( 2938-17 ) [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 2011.–№ 32.– Ст.313.
9. Цивільний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України від 16 січня 2003 р. № 435-4 [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40 – 44. – Ст. 356.
10. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар [Текст]: У 2ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – Ч.1. – 692 с.
11. Письменницкий А. А. Взаимодействие государства и средств массовой информации [Текст]: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / А. А. Письменницкий / – Харьков, 1997. – 194 с.
12. Кравчук О. Поняття та правовий статус засобів масової інформації в Україні [Текст] / О.Кравчук// Право України. – 2005. – №5. – с. 125-128.
13. Лизанчук В. В. Радіожурналістика: засади функціонування [Текст]: Підручн. / В. В. Лизанчук / – Львів: ПАІС, 2000.– 366с.
14. Юридична енциклопедія [Текст]: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 1998. – Т. 2: Д - Й. – 744 с.
15. Господарський кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р. [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 2003, № 18, № 19 – 20, № 21 – 22. – Ст.144
16. Ворошилов В. В. Журналистика и рынок: проблемы маркетинга и менеджмента средств массовой информации [Текст]: Моног. / В. В. Ворошилов / – С.Пб.: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 1997. – 234 с.
17. Гутиря І. І. Економіка засобів масової комунікації [Текст] / І. І. Гутиря / – К.: Інститут журналістики, 2002. – 120 с.
18. Гуревич С. М. Газета: вчера, сегодня, завтра [Текст]: Учеб. пособ. для вузов / С. М. Гуревич /. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 288 с.
19. Постанови Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та розміри реєстраційних зборів» від 17 листопада 1997 р. № 1287 / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua›laws/show/1287-97-п.
20. Про авторське право і суміжні права» Закон України в редакції Закону від 11 липня 2001 р. [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 43. – Ст.214.
21. Постанова пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» від 17. 10. 2012 р. № 12 / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. zakon.rada.gov.ua/go/v0012600-12
22. Лист Державного комітету інформаційної політики,телебачення та радіомовлення України (держкомінформ) «Щодо роз'яснення правового статусу редакції ЗМІ» від 29.01.2003 р. № 380/6/5-2 / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:/ www. ua-info.biz/legal/basefe/ua-cmezit.htm .
23. Коротюк О. В. Зразки нотаріальних документів: навч-практ. посіб. [Текст] / О. В. Коротюк /. – К.: Юрінком Інтер, 2011. – 416 с.
24. Узагальнені висновки і пропозиції Державного комітету телебачення і радіомовлення України / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.comin.kmu.gov.ua/.../uzagaln%20vysnovk.
25. Кравчук В. М. Соціально-правова природа юридичної особи [Текст]: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Львів. нац. ун-т І. Франка. / В. М. Кравчук / – Л., 2000.– 16 с.
26. Вознесенська О. А. Створення аудіовізуального ЗМІ як суб’єкта господарювання [Текст] / О. А. Вознесенська // Часопис Київського університету права. – №3. – 2011. – С.111-113.
27. Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення: Проект Закону України [Електронний ресурс] – Режим доступу http:// ua.convdocs.org/docs/index-22625.html
28. О средствах массовой информации: Закон Российской Федерации от 27.12.91 г. № 2124-1 / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.consultant.ru/popular/smi/
29. Прохоров Е. П. Введение в теорию журналистики [Текст]: Учеб. пособ. / Е. П. Прохоров /. – М.: РИП-Холдинг, 1998. – С. 199.
30. Хаценков Г. Ф. Информационно-пропагандистская деятельность ТАСС (на материалах союзной информации ТАСС для советских газет, телевидения и радио 1976–1980 гг.) [Текст]: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Г. Ф. Хаценков /. – М., 1982. – С.20.
31. Москаленко А. З. Теорія журналістики [Текст] / А. З. Москаленко /. – К.: Експрес-об’ява, 1998. – 336 с.
32. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості [Текст]: Підручник / В. Й. Здоровега /. – Л.: ПАІС, 2004. – 268 с.
33. Різун В. В. Інформаційні мережі в засобах масової інформації. Канал ИНФО-ТАСС [Текст] / Київ. ун-т імені Тараса Шевченка / В. В. Різун, О. К. Мелещенко /. – К., 1992. – 96 с.
34. Система средств массовой информации России [Текст]: Учебное пособие для вузов / Под ред. Я. Н. Засурского. – М.: Аспект Пресс, 2001. – 259 с. Європейський Альянс інформаційних агентств – EANA [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.geografia.at.ua/index/...eana/0-660
36. Члени ПАНІА – BSANNA NEWS / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bsanna-news.ukrinform.ua/bsanna-members.
37. УНІАН (Українське Незалежне Інформаційне Агентство Новин) / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uk.wikipedia.org/wiki/УНІАН
38. Інтерфакс-Україна. – / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uk.wikipedia.org/wiki/Інтерфакс-Україна-
39. Афанасьева К. О. Авторське право [Текст]: практ. посіб / К. О. Афанасьева /. – К.: Атіка, 2006. – 224 с.
40. Попова Т. Обов’язкова реєстрація онлайн-ЗМІ – може стати засобом тотального контролю Інтернету / Т. Попова / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.inau.org.ua/170.1071.1.0.1.0.phtml
41. Чабаненко М. Коли спроможемося навести лад в інтернеті? / М. Чабаненко / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. telekritika.ua/media-suspilstvo/view/2009-02-13/43750.
42. Калмыков А. Интернет-журналистика / А. Калмыков, Л. Коханова. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2005. [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://www.evartist.narod.ru/textl6/026.htm.
43. Межгосударственный стандарт СИБИД. Электронные издания. Основные виды и выходные сведения: ГОСТ 7.83-2001. – [Дата введения 2002-07-01] – Официальное издание Госстандарта России: [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.internet-law.ru/intlaw/laws/gost.htm.
44. Конституція України від 28 червня 1996 року [Текст]. – К.: Українська Правнича Фундація, 1996. – 64 с.
45. Антонов В. М. Інтелектуальна власність і комп'ютерне авторське право (2-е вид., стереотип.) [Текст] / В. М. Антонов /. – К.: КНТ,2006. – 520 с.
46. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_169.
47. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів / ВО інтелектуальної власності; Конвенція, Міжнародний документ від 24.07.1971 р. / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_051.
48. Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року): Закон України від 31 травня 1995 р. № 189/95-ВР [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 21. – Ст. 155.
49. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 р. [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №13. – Ст.64.
50. Всесвітня конвенція про авторське право 1952 року / ЮНЕСКО; Конвенція, Міжнародний документ, Декларація від 06.09.1952 р. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua/go/995_052 .
51. Про участь України у Всесвітній конвенції про авторське право 1952 року: Постанова Верховної Ради України від 23 грудня 1993 р. № 3794-XII [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 13. – C. 70.
52. Потєхіна В.О. Інтелектуальна власність [Текст]: навч. пос / В.О. Потєхіна /. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 414 с.
53. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право / ВО інтелектуальної власності; Договір, Міжнародний документ від 20.12.1996 р. / [Електронний ресурс].– Режим доступу http://www.zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_770 .
54. Про рекламу: Закон України в редакції Закону від 11 липня 2003 р. [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 8. – Ст. 62
55. Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення: Закон України [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 48. – Ст. 296.
56. Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25.06.93 р. [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №33. – Ст.345.
57. Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах: Закон України від 31.05.2005 р. [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №26. – Ст.347.
58. Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення: Закон України №485/97 від 18.07.1997 р. [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 45. – Ст. 284.
59. Основи законодавства України про культуру: Закон України№2117-ХІІ від 12 лютого 1992 р. [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 1992.– № 21.– Ст.294.
60. Про затвердження Інструкції зі статистики заробітної плати: Наказ Держкомстату України від 13.01.2004 р. № 5 / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0114-04.
61. Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати: Постанова Кабінет Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua/laws/show/100-95-п
62. Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав / Постанова Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 72 / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua/laws/show/72-2003-п
63. Рекомендації щодо охорони та захисту прав організацій мовлення / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sips.gov.ua/ua/elucidation_questions.html
64. Рекомендації для телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги щодо публічного використання об’єктів авторського права і суміжних прав / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sips.gov.ua/ua/elucidation_questions.html
65. Литвин В. Є. Етичні засади діяльності журналістів у нормативно-правових документах України / В. Є. Литвин / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.library.univ.kiev.ua/.../detail.php3?..
66. Приступенко Т. О. Теорія журналістики: етичні та правові засади діяльності засобів масової інформації [Текст]: навчальний посібник / Т. О. Приступенко /. – К.: Інститут журналістики, 2004. – 375 с.
67. Етичний кодекс українського журналіста / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cje.org.ua/documents/47/
68. Інтелектуальна власність [Текст]: словник-довідник / За заг. ред.О. Д. Святоцького. – У 2-х т. Том 1. Авторське право і суміжні права / За ред. О. Д. Святоцького, В. С. Дроб’язка. – Уклад. В. С. Дроб’язко, Р. В. Дроб’язко. – К.: Видавничий Дім « Ін юре», 2000. – 356 с.
69. Мостовий В. Про повагу до авторських прав / В. Мостовий [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.telekritika.ua/news/2009-01.../43273
70. Загальна Декларація прав людини / ООН; Декларація, Міжнародний документ від 10. 12. 1948 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua/go/995_015
71. Кримінальний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25 – 26. – Ст. 131.
72. Антимонов Б. С. Авторское право [Текст] / Б. С. Антимонов, Е. А. Флейшиц /. – М.: Юрид. лит., 1957. – 280 с.
73. Никитина М. И. Авторское право на произведения науки, литературы и искусства [Текст] / М. И. Никитина /. – Казань: Изд-во Казанского гос. ун-та им. В.И. Ленина, 1972. – 258 с.
74. Райгородский Н. А. Юридическое лицо как субъект авторского права. Очерки по гражданскому праву [Текст] / [отв. ред. О. С. Иоффе] / Н. А. Райгородский /. – М.: Наука, 1957. – 246 с.
75. Чернышева С. А. Правоотношения в сфере художественного творчества [Текст] / С. А. Чернышева /. – М.: Наука, 1979. – 165 с.
76. Гаврилов Э. П. Советское авторское право [Текст] / Э. П. Гаврилов /. – М.: Наука, 1984. – 224 с.
77. Савельева И. В. Правовое регулирование отношений в области художественного творчества [Текст] / И. В. Савельєва /. – М.: Изд-во МГУ, 1986. – 112 с.
78. Дозорцев В. А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации [Текст] / В. А. Дозорцев /. – М.: Статут, 2003. – 416 с.
79. Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации [Текст]: [учеб. для вузов, 2-е изд., перераб. и доп.] / А. П. Сергеев. – М.: ТК Велби, 2004. – 752 с.
80. Клейменова С. М. Авторські правовідносини як форма реалізації правомочностей суб’єктів авторського права [Текст]: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / С. М. Клейменова /. – Одеса.– 2004.– 203 с.
81. Бурлаков С. Ю. Кінематографічний твір як об’єкт права інтелектуальної власності [Текст]: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / С. Ю. Бурлаков /. – Харків, 2008.– 224 с.
82. Підопригора О. А. Право інтелектуальної власності України [Текст]: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів. / О. А. Підопригора, О. О. Підопригора /. – К.: Юрінком – Інтер, 1998. – 336 с.
83. Боярчук О. М. Цивільно-правова охорона суміжних прав [Текст]: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / О. М. Боярчук /.– Київ, 2002.– 201 с.
84. Петров М. В. Авторское право на произведения кино и телевидения [Текст]: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Петров М. В. /. – М., 1981 – 22 с.
85. Oсoбисті немaйнoві прaвa інтелектуaльнoї влaснoсті творців [Текст]: Мoнoгрaфія / Зa зaг. ред. В. В. Луця. – Тернoпіль, Підручники і пoсібники, 2007.– 256 с.
86. Дюма Р. Литературная и художественная собственность. Авторское право Франции [Текст] Монография. Изд. 2-е. – М.: Международные отношения, 1993. – 383 с.
87. Войцеховська А. Особисті авторські права та їх охорона за польським законом про авторське право і суміжні права [Текст] / А. Войцеховська // Інтелектуальна власність. – 2005. – № 2. – С. 22-25.
88. Кабатов В. А. Советское авторское право на произведения изобразительного искусства [Текст]: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / В. А. Кабатов /. – М., 1954. – 20с.
89. Штефан О. Зміст права на недоторканість і цілісність твору [Текст] / О. Штефан // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2008 – №1.– С.3-7.
90. Шишк