ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН КОЛЕКТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ

Краткое описание

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

УДК 346.512

МАЙМУР Фелікс Федорович

ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН КОЛЕКТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ (ВИТОКИ І ПЕРСПЕКТИВИ ЗБЕРЕЖЕННЯ)

Спеціальність 12.00.04 – господарське право;
господарсько-процесуальне право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Юлдашев Олексій Хашимович
доктор юридичних наук,
професор

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ СУТНОСТІ ТА ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН КОЛЕКТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ
1.1. Економіко-правовий аналіз сутності відносин власності 12
1.2. Господарсько-правове регулювання відносин колективної власності 36
РОЗДІЛ ІІ. ВИТОКИ ПРАВА КОЛЕКТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ
2.1. Община як джерело колективізму 59
2.2. Господарсько-правове регулювання колгоспно-кооперативної
власності 78
Розділ ІІІ. АНАЛІЗ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА КОЛЕКТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ
3.1. Правове регулювання права власності (порівняльний аспект) 102
3.2. Теоретичні погляди на право колективної власності 116
3.3. Економіко-правові проблеми, що випливають з відносин власності на сучасному етапі розвитку України 137
3.4. Організаційно-правові форми господарювання, що наближені до колективної власності 152
ВИСНОВКИ 178
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 185

ВСТУП

Актуальність теми. Відносини власності традиційно вважаються інститутом цивільного права. Водночас коли мова йде про право колективної власності суб’єктів господарювання, що становить базис їхньої майнової основи, то проблематика відповідних відносин набуває неабиякого значення. На жаль, чинне законодавство, на відміну від раніше діючого, не містить жодної згадки про право колективної власності. Лише у Господарському кодексі України присутня певна регламентація щодо підприємств колективної власності (ПКВ), суб’єктів підприємницької діяльності. Однак у зв’язку із недостатністю цієї регламентації та взятим курсом на заборону створення нових ПКВ їхня кількість невпинно зменшується.
Між тим, саме шляхом утвердження, повернення колективної власності на втрачені позиції, шляхом надання їй належного правового статусу, який по суті знищено, шляхом подальшого розвитку господарсько-правового регулювання відносин колективної власності можливими є необхідні економічні і соціальні перетворення в Україні. Тому на сучасному етапі розвитку суспільних відносин у державі актуальним видається дослідження господарсько-правового регулювання колективної власності, його витоків та перспектив розвитку.
Саме потреби суспільства вимагають всебічної розробки теоретичних і практичних питань, пов’язаних із чітким визначенням сутності та форм права власності.
Актуальність представленої наукової роботи зумовлена також і тим, що, незважаючи на значення права колективної власності у встановленні правового господарського порядку, в організації та здійсненні господарської діяльності, у поєднанні ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, на сьогодні практично відсутні дослідження (на рівні монографічних та дисертаційних) цієї форми власності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану наукових досліджень Інституту права Міжрегіональної Академії управління персоналом на 2008–2011 рр. «Правове забезпечення управління персоналом», а також відповідно до спеціальної науково-дослідної теми кафедри цивільно-правових дисциплін Інституту права «Актуальні проблеми цивільного і господарського права та процесу».
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є системний аналіз витоків господарсько-правового регулювання колективної власності, практики його застосування та визначення на основі виявлених проблем економіки, перспектив удосконалення цього регулювання.
Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання:
- дослідити витоки права колективної власності;
- виявити значення господарсько-правового регулювання відносин колективної власності у процесі організації та здійснення господарської діяльності, а також тенденції у розвитку регламентації колективних відносин;
- дослідити значення для нашої держави, особливо у нинішній період її розвитку, вирішення проблем права власності, функціонування колективних, кооперативних підприємств;
- проаналізувати Закон України «Про державно-приватне партнерство» та практику його застосування;
- проаналізувати перспективи господарсько-правового регулювання колективних відносин, підприємств колективної власності;
- дослідити відповідність власності кооперативів колективній власності;
- проаналізувати сутність і переваги підприємств колективної власності.
Об’єктом дослідження є сукупність суспільних відносин, що складаються у процесі створення, функціонування та припинення підприємств колективної власності.
Предметом дослідження є витоки і перспективи господарсько-правового регулювання колективної власності.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові і спеціальні методи: формально-логічний, діалектичний, історичний, системного аналізу, аналітико-синтетичний, порівняльно-правовий. За допомогою формально-логічного методу і методу системного аналізу проведено економіко-правовий аналіз сутності відносин колективної власності та їхнього господарсько-правового регулювання, виявлено економіко-правові проблеми, що випливають із відносин колективної власності на сучасному етапі розвитку України, розкрито перспективи розвитку господарсько-правового регулювання колективної власності, проведено аналіз господарсько-правового врегулювання цієї власності в Україні.
Історичний і порівняльно-правовий методи використовувалися у процесі виявлення витоків права колективної власності, джерел цієї власності, аналізу колгоспно-кооперативної власності, підготовки пропозицій із формулювання визначення підприємств колективної власності, удосконалення теоретичних засад їхньої господарсько-правової регламентації. Аналіз сучасного стану господарсько-правового регулювання колективної власності, господарського законодавства України у сфері регулювання створення та функціонування підприємств колективної власності здійснено автором за допомогою діалектичного та аналітико-синтетичного методу, який, поряд із формально-логічним методом, використовувався також й у процесі розроблення пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання у цій сфері економіки.
Теоретичну основу дослідження становлять роботи таких вітчизняних і зарубіжних учених, як: С. С. Алексєєв, О. А. Беляневич, А. Г. Бобкова, С. Н. Братусь, О. М. Вінник, О. П. Віхров, В. П. Грибанов, С. Ф. Демченко, В. В. Джунь, Д. В. Задихайло, Г. Л. Знаменський, Ю. В. Киндзерський, М. І. Козир, Н. М. Корчак, В. В. Лаптєв, В. К. Мамутов, В. С. Мілаш, В. Ф. Опришко, Г. В. Пронська, О. П. Подцерковний, В. І. Семчик, Є. В. Суханов, В. А. Устименко, О. Х. Юлдашев та ін.
Нормативну основу дослідження склали господарське, цивільне і адміністративне законодавство України, а емпіричну основу – офіційні статистичні дані, економічні показники, практика діяльності підприємств колективної власності, судова практика.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є комплексним господарсько-правовим дослідженням удосконалення нормотворчої діяльності у сфері господарювання, на основі якого обґрунтовано нові теоретичні положення щодо забезпечення потрібної нормативної моделі створення, функціонування та припинення підприємств колективної власності як складової державного впливу на економіку, розроблено пропозиції щодо вдосконалення відповідного господарського законодавства. У результаті дослідження отримано такі основні наукові результати:
уперше:
- визначено поняття підприємства колективної власності (ПКВ), згідно з яким під таким підприємством доцільно розуміти особливу організаційну форму господарської діяльності, що виникла на основі власності засновника (засновників) у процесі розвитку товарної форми виробництва. Особливість цієї організаційної форми полягає у такому: 1) наявність усуспільненого майна, що становить колективну власність. Усуспільнення майна, що належало особам (засновникам ПКВ), які вступають до ПКВ, є підставою виникнення права колективної власності колективних підприємств. Вступ до ПКВ є добровільним актом, суть якого полягає у відмові особи, яка вступає до цього підприємства, від свого права власності на майно, що усуспільнюється з метою вступу до ПКВ і участі в його діяльності, та набутті права власності на майно підприємства; 2) обов’язковою складовою майна ПКВ є наявність неподільного фонду, який не підлягає розподілу і не може виступати об’єктом будь-яких стягнень; 3) співвласником (одним із засновників) колективної власності можуть бути держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада в особі відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування, державні та комунальні підприємства, юридичні, фізичні особи – підприємці, будь-який член трудового колективу, незалежно від того, яким є розмір його доходів та якою є його професійна належність; 4) усі члени трудового колективу мають однакове право на одержання частки у колективному фонді підприємства; 5) принцип розподілу колективного доходу визначається індивідуальним трудовим вкладом кожного у спільний кінцевий результат; 6) у разі ліквідації підприємства колективної власності його неподільний фонд передається іншому ПКВ (на конкурсних засадах);
- зроблено висновок про те, що із втратою чинності законів України «Про власність», «Про підприємства в Україні» тощо в Україні існують суб’єкти господарювання – підприємства колективної власності, порядок створення, діяльності та ліквідації яких є недостатньо врегульованим. Якщо ж застосовувати до колективних підприємств положення Глави 26 ЦК України, то втрачається значення неподільності окремої частини майна цих юридичних осіб і у разі виходу з них їхніх учасників останні матимуть право на частку у неподільному майні, на це майно можна буде звернути стягнення, що є неприпустимим;
- обґрунтовано, що функціонування певної (що перевищує критичну масу) кількості колективних, кооперативних підприємств є необхідною умовою забезпечення не тільки «соціальності», а й самої держави, оскільки значна частина майна колективних підприємств, статутний фонд згідно з економічною природою цих підприємств, законодавством, що регулювало їхню діяльність, відповідними статутними положеннями не підлягають персоніфікації, не відчужуються, а отже, не розчиняються невідомо де, як це буває із майном, що приватизується.
Удосконалено:
- обґрунтування сутності підприємств колективної власності, яке полягає в тому, що їхні працівники є власниками, колективними власниками, але з обмеженням права розпорядження майном, що належить до неподільної частини;
- висновки про те, що колективній власності відповідає власність кооперативів. Ця відповідність зумовлюється, по-перше, тим, що у власності членів кооперативу є неподільне майно – неподільний фонд кооперативу, який відповідно до законодавства України про кооперацію не може бути розподілений між засновниками (учасниками) кооперативу навіть за його ліквідації. По-друге, кооперативи та кооперація у ст. 3 Закону України «Про кооперацію» в цілому мають соціальне спрямування: діяльність кооперативу, крім задоволення потреб його членів, має бути спрямована на створення системи економічної і соціальної самодопомоги населення та суб’єктів господарювання;
- обґрунтування доцільності збереження і подальшого розвитку господарсько-правового регулювання колективної власності яка, з однієї сторони, має забезпечити інше ставлення працівників до майна свого підприємства, ніж на державних підприємствах, а з іншої сторони, вирішити деякі наявні соціально-економічні проблеми, зберегти національну економіку та державність України. Саме ця власність дозволяє державі залишатися такою насправді, а не бути лише формальним носієм державної символіки.
Дістали подальший розвиток:
- висновок про те, що думка, згідно з якою приватна власність є нібито чи не єдиною рушійною силою у функціонуванні і розвитку виробництва, є хибною;
- положення про те, що колективна власність за своєю природою є власністю груповою (общинною). У сутності общинної власності зародилися основоположні засади майбутньої колективної та комунальної власності;
- результати аналізу Закону України «Про державно-приватне партнерство», що засвідчили наявність низки недоліків, зокрема суперечностей у цьому документі: окремі положення цього закону за своєю суттю мають декларативний характер, забезпечуючи участь держави у партнерстві, гарантуючи довготривалість відносин і права приватного партнера на окупність інвестицій, але не встановлюючи ефективних засобів контролю діяльності приватного партнера;
- висновок про те, що для практичної реалізації положень Закону України «Про державно-приватне партнерство» необхідно розробити більш чіткий та прозорий механізм партнерства, забезпечити виразний розподіл етапів реалізації його проектів та створити максимальну мотивацію для залучення іноземних партнерів. Зокрема, становлення та розвиток механізмів державно-приватного партнерства (ДПП) у галузі має відповідати таким принципам: 1) взаємовигідність – у межах ДПП повинні враховуватися як приватні інтереси, так і суспільні, інтереси населення регіону (країни у цілому). Реалізація цього принципу забезпечується створенням партнерств для реалізації завдань, передбачених програмами, планами економічно-соціального розвитку країни, регіону; 2) законність – створення партнерств у форматі, що передбачений законодавчими та іншими нормативно-правовими актами України; 3) змагальність – створення рівних умов для всіх потенційних бізнес-партнерів у проектах шляхом проведення тендерів; 4) прозорість – надання сторонами достовірної і повної інформації щодо стану і планів розвитку об’єкта державно-приватного партнерства; 5) відповідальність та підзвітність – у відповідних договорах чітко прописуються взаємні зобов’язання, які є необхідними для функціонування державно-приватного партнерства; 6) економічно-правова та соціально-екологічна підзвітність усіх партнерів суспільству.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані для вдосконалення положень ГК України, що регулюють організацію та функціонування підприємств колективної власності, під час розроблення змін до відповідного законодавства.
Основні положення роботи можуть бути використані у підготовці навчальних посібників і методичних рекомендацій, а також у викладанні курсів господарського права. Наукові положення дисертації можуть стати базою для подальших наукових досліджень проблем удосконалення організації та функціонування підприємств колективної власності.
Апробація результатів дослідження. Теоретичні положення, висновки, пропозиції, викладені в дисертації, були предметом доповідей та обговорень на науково-практичних конференціях, зокрема на Київській науково-практичній конференції молодих вчених «Актуальні проблеми цивільного та господарського права» (м. Київ, 2010 р.), XIІI Науково-практичній студентській та професорсько-викладацькій конференції (м. Київ, 2011 р.); ІІ Міжнародній конференції «Актуальні проблеми сучасного розвитку цивільного, міжнародного морського і транспортного права» (м. Київ, 2012 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Роль публічної власності у забезпеченні соціально-економічного розвитку України» (м. Донецьк, 2012 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у чотирьох наукових статтях у спеціалізованих виданнях, перелік яких затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, а також у трьох публікаціях у збірниках матеріалів наукових конференцій.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 197 сторінок, з них основного тексту – 184 сторінки, список використаних джерел становить 138 найменувань і розміщений на 12 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Витоки права колективної власності уходять в минуле давніх общин, запозичуючи при цьому певні риси общинної власності. На формування поняття феномену «право колективної власності» впливає концепція власності соціалістів та ті позитивні аспекти колгоспно-кооперативна власності, які фона набула за часів колишнього Радянського Союзу.
2. Дослідження витоків права колективної власності в організації і здійсненні господарської діяльності свідчить, що общинна власність не була нічийною, а основний її об’єкт – землі сільськогосподарського призначення являлися, по суті, колективною власністю у тому сенсі, у якому вона розуміється тепер. Об’єкти общинної власності, вірогідніше за все, були відкритими у володінні та користуванні всередині общини та відособлені відносно інших общин. Що ж до права розпорядження такими землями, то воно здійснювалось за рішенням, прийнятим простою більшістю на загальних зборах членів общини (чоловіків), або ж прийнятим старійшиною (старійшинами).
3. Визначаючи колективну власність треба мати на увазі, що вона виникла із власності общини, а завдяки общині та колективному способу існування людство змогло вижити, адже ж тільки взаємоузгоджене об’єднання людей є ефективним засобом боротьби за кращі умови життя та життєві блага.
4. Господарсько-правове регулювання відносин колективної власності має надзвичайно велике значення у процесі організації та здійснення господарської діяльності, у поєднанні ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, а також у встановленні правового господарського порядку в Україні. Незважаючи на значення права колективної власності в організації і здійсненні господарської діяльності, встановленні правового господарського порядку в Україні, в останні роки право колективної власності втрачає свою легітимність. Певна регламентація колективних відносин існує відносно підприємств колективної власності (ПКВ), суб’єктів підприємницької діяльності міститься лише у Господарському кодексі.
5. Для нашої держави, особливо на сьогоденній фазі її розвитку, вирішення проблем права власності є надзвичайно актуальним, фактично — доленосним. Функціонування певної (що перевищує критичну масу) кількості колективних, кооперативних підприємств є необхідною умовою забезпечення не тільки «соціальності», а й існування самої держави, оскільки значна частина майна колективних підприємств, зокрема, так званий неподільний фонд, згідно економічній природі цих підприємств, законодавства, що регулювало їх діяльність, відповідних статутних положень – не підлягає персоніфікації, не відчужується, не розтворяється невідомо куди, як це буває з майном, що приватизується у приватну власність.
6. Під підприємством колективної власності доцільно розуміти особливу виробничу, соціально-економічну та організаційно-правову спільність людей, що виникла на основі власності засновника (засновників) у процесі розвитку товарної форми виробництва. Зазначена особливість полягає у наступному:
1) наявність усуспільненого майна, що становить колективну власність. Усуспільнення майна, що належало особам (засновникам ПКВ), які вступають до ПКВ, як підстава виникнення права колективної власності колективних підприємств. Вступ до ПКВ є добровільним актом, суть якого полягає у відмові особи, яка вступає до цього підприємства, від свого права власності на усуспільнюване майно з метою вступу до ПКВ і участі в його діяльності, та набутті права власності на майно підприємства.
2) обов’язковою складовою майна ПКВ є наявність неподільного фонду, який не підлягає розподілу і не може виступати об’єктом будь-яких стягнень;
3) співвласником (одним із засновників) колективної власності можуть бути держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада в особі відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування, державні та комунальні підприємства, юридичні, фізичні особи – підприємці, будь-який член трудового колективу, незалежно від того, яким є розмір його доходів та яка у нього професійна приналежність;
4) усі члени трудового колективу мають однакове право на одержання долі у колективному фонді підприємства;
5) принцип розподілу колективного доходу визначається індивідуальним трудовим вкладом кожного у спільний кінцевий результат;
6) у разі ліквідації підприємства колективної власності, його неподільний фонд передається іншому ПКВ.
7. Дослідження перспектив розвитку колективних відносин, підприємств колективної власності свідчить, що доцільність збереження колективних підприємств підтверджується досвідом країн з розвиненою ринковою економікою, де вже давно активно створюються і розвиваються спільні ( в т.ч. і загальноєвропейські) кооперативні підприємства (організації), змішані кооперативно-акціонерні товариства тощо.
8. Дослідження відповідності власності кооперативів колективній власності засвідчило, що власність кооперативів у найбільшій мірі відповідає колективній власності. Ця відповідність обумовлюється, по-перше, тим, що у власності членів кооперативу є неподільне майно - неподільний фонд кооперативу, який, відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України «Про кооперацію», не може бути розподілений між засновниками (учасниками) кооперативу навіть при його ліквідації. По-друге, кооперативи та кооперація в цілому, мають соціальне спрямування: діяльність кооперативу. Крім задоволення потреб його членів, вона має бути спрямована на створення системи економічної і соціальної самодопомоги населення та суб’єктів господарювання, підвищення трудової і соціальної активності населення. Крім того, майно неподільного фонду кооперативу, який ліквідується, передається іншій кооперативній організації, що також свідчить про його соціальний (публічний) характер. По-третє, при управлінні кооперативом жоден його член не має переваг над іншими (кожен член кооперативу має лише один голос). Його вплив не залежить від його майнового внеску до фондів кооперативу.
9. Аналіз законодавчих положень щодо кооперативів та споживчої кооперації (ст. ст. 94 – 111 ГКУ) засвідчує, що законодавець закріплює поділ майна виробничого кооперативу відповідно до його статуту на пайовий і неподільний фонди, а щодо споживчої кооперації - то визнає її власність однією з форм колективної власності. В той же час, як свідчать результати аналізу, регламенту, наведеного у ГКУ щодо кооперативів та споживчої кооперації, цей регламент є занадто загальним і у певній мірі суперечливим. В ньому «виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом» визнаються підприємствами колективної власності. В той же час чітко не прописано відмінності власності зазначених організацій, в т.ч. кооперативів та споживчої кооперації (що є однією з форм колективної власності) від інших форм власності (приватної, державної). Встановлюється, що на всю власність кооперативу (майно виробничого кооперативу) можуть бути накладені стягнення (передбачена відповідальність кооперативу за своїми зобов'язаннями (треба розуміти, будь-якими, не тільки перед державою) усім належним йому м (ст. 108 ГКУ). Хоча, згідно ч. 4 ст. 100 ГКУ, «Майно виробничого кооперативу відповідно до його статуту поділяється на пайовий і неподільний фонди» і т.д. Все це свідчить, по перше, про стратегічну правильність законодавчої політики відносно колективної власності, кооперації (споживчої кооперації). Одночасно необхідно вдосконалювати вищенаведені положення у напрямі подальшого законодавчого окреслення особливостей колективної власності та її юридичного захисту.
10. Усуспільнення майна, що належало особам, які вступають до ПКВ, як підстава виникнення права колективної власності колективних підприємств, є добровільним актом. Його сутність полягає у відмові особи, яка вступала до цього підприємства від свого права власності на усуспільнюване майно з метою участі в діяльності ПКВ та набуття права власності на майно останнього.
11. Суспільна або ж публічна власність полягає у спільному володінні, користуванні та розпорядження об’єктом власності певної частини суспільства (групи людей) або ж суспільства в цілому. На перший план у суспільній власності висуваються інтереси суспільства (його частини). Приватна власність протистоїть суспільній, і навпаки, суспільна власність протистоїть приватній. Коли ж крізь призму цих двох різних за характером присвоєння, за інтересом, який домінує та за призначенням типів, форм або ж видів власності розглянути колективну власність, можна дійти висновку, що колективна власність певної групи є приватною відносно іншої частини суспільства і в той же час, вона виявляється суспільною, тобто спільною відносно членів цієї групи. У господарських товариствах із часткою держави (територіальної громади) у статутному капіталі вона полягає у тому, що при виробництві та організації виробництва тісно переплітаються приватні та суспільні інтереси, приватна та публічна власність.
12. Аналіз Закону України «Про державно-приватне партнерство» та практики його застосування свідчить, що документ має ряд суперечностей. Крім того, окремі положення цього Закону за своїм носять декларативний характер. та забезпечує участь держави у партнерстві, гарантуючи довготривалість відносин і права приватного партнера на окупність інвестицій. Однак для практичної реалізації положень Закону необхідно розробити більш чіткий та прозорий механізм партнерства, забезпечити чіткий розподіл етапів реалізації його проектів та створити максимальну мотивацію для залучення іноземних партнерів. Зокрема, становлення та розвиток механізмів державно-приватного партнерства в галузі має відповідати таким принципам:
- взаємовигідність. В рамках ДПП повинні враховуватися як приватні інтереси, так і суспільні, інтереси населення регіону (країни у цілому). Реалізація цього принципу забезпечується створенням партнерств для реалізації завдань, передбачених програмами, планами економічно-соціального розвитку країни, регіону;
- законність. Створення партнерств у форматі, що передбачений законодавчими та іншими нормативно-правовими актами України;
- змагальність. Створення рівних умов для всіх потенційних бізнес-партнерів в проектах шляхом проведення тендерів;
- прозорість. Надання сторонами достовірної і повної інформації щодо стану і планів розвитку об’єкта державно-приватного партнерства.
- відповідальність та підзвітність. У відповідних договорах чітко прописуються взаємні зобов’язання, які є необхідними для функціонування державно-приватного партнерства. Економічно-правова та соціально-екологічна підзвітність усіх партнерів перед суспільством.
12. Аналіз сутності і переваг підприємств колективної власності свідчить, що ця власність полягає у спільному володінні, користуванні та обмеженому розпорядженні об’єктом власності трудового колективу. В рамках цієї форми власності гармонічно поєднуються інтереси суспільства і трудового колективу. Колективна власність на відміну від приватної, не протистоїть суспільній. Коли ж крізь призму цих двох різних за характером присвоєння, за інтересом, який домінує та за призначенням форм власності розглянути колективну власність, то можна дійти висновку, що колективна власність певної групи є приватною відносно іншої частини суспільства і в той же час, вона виявляється суспільною, тобто спільною відносно членів цієї групи. У господарських товариствах із часткою держави (територіальної громади) у статутному капіталі вона полягає у тому, що при виробництві та організації виробництва тісно переплітаються приватні та суспільні інтереси, приватна та публічна власність. Важливо і те, що працівники підприємств колективної власності є власниками, колективними власниками, але з обмеженням права розпорядження майном, що відноситься до неподільної частини. Це має забезпечити з однієї сторони, інше ставлення працюючих до майна свого підприємства ніж на державних, а з другої, вирішити наявні економічні проблеми, зберегти національну державність України. А саме така власність дозволяє державі залишатися такою в дійсності, а не стати лише формальним носієм державної символіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Нормативні матеріали
1. Конституція України № 254к/96-ВР від 28.061996 р., . [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
2. Господарський кодекс України № 436-IV від 16.01.2003 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
i. Земельний кодекс України № 2768-III від 25.10.2001 р.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
3. Цивільний кодекс України № 435-IV від 16.01.2003 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
4. Закон України «Про кооперацію» № 1087-IV від 10.01.2003 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
5. Закон України «Про громадянство України» № 2235-ІІІ від 18.01.2001 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
6. Закон України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» № 847-XIV від 7.04.1999 р. . [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
7. Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.1997 № 469/97-ВР. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
8. Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14.02.1992 р., № 2114-XII. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
9. Закон України «Про приватизацію державного майна» від 4.03.1992 р., № 2163-XII. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
10. Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» № 2171-XII від 6.031992 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
11. Закон України "Про споживчу кооперацію" від 10.04.1992 р., № 2265-XII. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
12. Закон України «Про власність» № 697-ХІІ від 7.02.1991 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua. (Закон втратив чинність на підставі Закону N 997-V від 27.04.2007, ВВР, 2007, N 33, ст.440 )
13. Закон України «Про господарські товариства» № 1576-ХІІ від 19.09.1991 р. № [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
14. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991 р., № 887-XII. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=887-12. ( Закон втратив чинність на підставі Кодексу N 436-IV від 16.01.2003)
15. Закон України №2404-VI від 01.07.2010 р. «Про державно-приватне партнерство» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 40, ст.524
16. Декрет Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 р. № 57-93 «Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду». (Декрет втратив чинність на підставі Закону N 139-V від 14.09.2006)
17. Декрет «Про приватизацію земельних ділянок» від 26.12.1992 р. №15-92
18. Лист Державного Комітету України з регуляторної політики та підприємництва від 3.12.2004 р. N 8487 Електронний ресурс. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1158.1278.0
19. Класифікація організаційно-правових форм господарювання, затвердженою наказом Держспоживстандарту України від 28.05.2004 N 97
20. Цивільний Кодекс УРСР № 1540 від 18.07.1963 р. [Електронній ресурс]: Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
21. Гражданский кодекс РСФСР (ГК РСФСР) от 11.06.1964 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/cnst1977.htm#2
22. Основы гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик от 8.12.1961. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bestpravo.ru/ussr/data03/tex15846.htm
23. Основы законодательства Союза ССР и союзных республик об аренде от 23.11.1989 p. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.consultant.ru/online/base/?req=doc;base=LAW;n=1029
24. Постановление Временного Правительства «О кооперативных товариществах и их союзах» 20.03.1917. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ru.wikisource.org/wiki/Положение Окооперативных товариществах и их союзах
25. Декрет о земле 26.10.1917. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://his95.narod.ru/doc15/zem.htm
26. Декрет СНК ССФСР 10.04.1918 о потребительских кооператвных организациях .[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.knukim-edu.kiev.ua/download/ZakonySSSR/data04/tex17337.htm
27. Декрет СНК ССФСР 16.04.1919 о потребительских коммунах .[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.consultant.ru/online/base/?req=doc;base=ESU;n=17429
28. Декрет СНК РСФСР 13.12.1920 о финансировании кооперации. [Електронный ресурс]. – Режим доступу: http://www.consultant.ru/online/base/?req=doc;base=ESU;n=17643
29. Декрет СНК РСФСР 7.04.1921 о потребительской кооперации .[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.consultant.ru/online/base/?req=doc;base=ESU;n=9900
30. Декрет СНК РСФСР 27.01.1920 о объединении всех видов кооперативных организаций. [Електронный ресурс]. – Режим доступу: http://www.consultant.ru/online/base/?req=doc;base=ESU;n=17735
31. Декрет СНК РСФСР 7.04.1921 о потребительской кооперации .[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.consultant.ru/online/base/?req=doc;base=ESU;n=9900
32. Земельний кодекс Р.С.Ф.С.Р. 30.10.1922. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lawru.info/legal2/se13/pravo13860/page2.htm
33. Постановление ЦИК и СНК СССР «О коллективных хозяйствах» от 16 марта 1927 г. // СЗ СССР. – 1927. - № 15. – Ст. 161.
34. Примерный устав сельскохозяйственной артели Совнаркома СССР и ЦК ВКП(б) 17.02.1935. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Article/prim_ustav.php.
35. Конституция СССР от 7.10.1977. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/cnst1977.htm#2
36. Примерный устав сельскозозяйственной артели от 17.02.1935. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Article/prim_ustav.php
37. Закон СРСР Про кооперацію в СРСР № 8998-11 від 26.05 1988 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v8998400-88 как откріть буфер обмена6. Цивільний кодекс України № 435-IV від 16.01.2003 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
38. Закон СССР «О собственности в СССР от 06.03.1990 N 1305-1 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bestpravo.ru/ussr/data01/tex11006.htm
39. Основы законодательства Союза ССР и союзных республик об аренде от 23.11.1989 p. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.consultant.ru/online/base/?req=doc;base=LAW;n=1029

2. Монографії, наукові статті, підручники, матеріали конференцій, семінарів, круглих столів
40. Актуальные проблемы гражданского права Вып. 2 / Под ред. М.И. Брагинского; Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. -М.: «Статут», 2000. - 222 с.
41. Александров Н. Кратное руководство по наглядному ознакомлению с гражданским правом или азбука єтого права. – О. : типография Нитче, 1869. – 79 с.
42. Алексеев С.С. Собственность – право – социализм. М., 1989. 162 с.
43. Беляневич О.А. Коментар до гл. 20 ГК України // Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, В.С. Щербина та ін.; За заг. ред. В.К. Мамутова. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 309.
44. Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладання. – К.: Наук. думка, 2002. – 279 с.
45. Бобкова А.Г. Внутрихозяйственные подразделения как субъекты рекреационной деятельности // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – №3. – С. 16-19.
46. Бородкін О., Журбелюк Л. Довірча власність в ГК: довіряй, але перевіряй, чи можливо її немає? // Юридическая парктика №8 (583) [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.kisilandpartners.com/ukr/publications/articles/282/
47. Братусь С.Н.. Юридические лица в советском гражданском праве (понятие, виды, государственные юридические лица): Юридическое Издательство Министерства Юстиции СССР, М., - l 947. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.zipsites.ru/books/yur_litsa_v_sovet_grazhd_prave/
48. Варій М.Н. Психологія: Навчальний посібник / Для сту. Вищ. Навч. Закладів. – К.: «Центрн учбової літератури». – 2007. – 288 с.
49. Височанський П. Коротка історія кооперативного руху на Україні . –Х.: Червоний шлях, 1925. - 52 с.
50. Вільнянский С.И. Радянське цивільне право. - Ч. 1. - X.: Вид-во Харьк. ун-ту., 1966.- 182 с.
51. Вінник О.М. Відносини державно-приватного партнерства: проблеми вдосконалення правового регулювання в Україні. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.icp-ua.com/ru/vіdnosini-derzhavno-privatnogo-partnerstvo-problemi-vdoskonalennya-pravovogo-regulyuvannya-v-ukraїn
52. Гелей С.Д., Пастушенко Р.Я. Теорія та історія кооперації: Підручник. –К.: Знання, 2006. – 513 с.
53. Головатий С., Довгерт А., Підоригора О., Пушкін О., Боброва Д., Кузнєцова Н., Луць В., Мусіяка В., Сібільов М., Шевченко Я. Передмова до проекту Цивільного кодексу України // Українське право 1(11)’1999. – 233 с.
54. Гражданский кодекс Украиньї (научно-практический комментарий) / Под общ. ред. Е.О. Харитонова. -Х.:Одиссей, 1999.-С. 175.
55. Гражданское право. / Агарков М.М., Братусь С.Н., Генкин Д.М. и др. - Ч.1. - М.: Юрид. издат. 1 тип. НКПС, 1938. – 280 с.
56. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. М., 2000. 382 с.
57. Дембо Л.И. Земельные правоотношения в классово-антагонистическом обществе. - Л.: Ленинградск. ун-т, 1954. -223 с.
58. Демчик Е.В. Кооперация и право. – К., 1991. – 128 с.
59. Диденко А.Д. Гражданское право. Общая часть. Курс лекций. «Нурпресс» – Алматы, 2006. – 722 с.
60. Дідусенко А. Селянство і кредит.–Х: Урядова друкарня,1927. – 78 c.
61. Домашенко М. В., Рубаник В. Є. Власність і право власності: Нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин вланості в Україні. - X.: Факт, 2002. – 550 с.
62. Соловьев А. Наиболее общее понятие права собственности // Предпринимательство, государство и право. -2001. -№9. – 115 с.
63. Домашенко М. Про теоретичні погляди на власність// Право України. -№ 12. – 2010. – С. 32 – 39.
64. Ежегодник Московского союза потребительских обществ. Вып. 1. М.: Изд-е МСПО, 1911. – 143 с.
65. Економічна теорія – політекономічний контекст. Мельник Л. Ю., Макаренко П. М.Навчальний посібник -К.: Кондор, 2008 - 430с.
66. Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Сучасна економіка. – навч. посібник, 2005. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://library.if.ua/books/64.html
67. Журбелюк Г.В. Проблема трансформації інститута права власності в умовах ринку: історико-правові аспекти. //Наукові записки. Том 53. Юридичні науки. [Електронний ресурс], - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/naukma/law/.../14_zhubelyuk_hv.pdf
68. Заява ХХХІ Конгресу МКА «Про кооперативну ідентичність» http://www.ica.coop/coop/principles.html
69. Зельгейм В.Н. Организация и практика потребительских обществ в России. – Ново-Николаевск, 1919. – 87 с.
70. Зіновчук Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу. 2-ге вид. – К., 2001. – 256 с.
71. Знаменский Г.Л. Хозяйственный механизм и право. – К.: Наук. думка, 1988. – 160 с.
72. Знаменський Г. Співвідношення загального і спеціального законодавства: методологічний аспект // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 1. – С. 22-25.
73. Історія економічних вчень: Підручник: У 2-х ч.. – Ч.1 / За ред. В.Д. Базилевича. – 3-тє вид., випр.. і доп.. – К.: Знання, 2006. – 582 с.
74. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / Л. Корнійчук Я., Кириллова Г. Ю. , Татаренко Н. О. , Погорєлов С. Б. . — К.: КНЕУ, 2002. — 284 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://ubooks.com.ua/books/ 000127/inx2.php.
75. Карелин А.П. Сельскохозяйственный кредит в России в конце XIX – начале XX в. – М.,1988. – 90 c.
76. Київський центральний архів давніх актів. 1852-1943: Збірник документів у двох томах. - К., 2002. - Т.1: 1852-1921. – 456 с.
77. Киндзерский Ю. Деформация института собственности в Украине и проблемы формирования эффективного собственника в неэффективном государстве // Вопросы економики. - № 7, 2010. – 134 с.
78. Криворак Ф.А., Баева Т. Корпорация и корпоративная собственность // Экономист. - №9, 2008. – С. 58 - 61
79. Мавлиханова Р. В. Развитие кооперативного движения: истроический аспект // Методілогія приватного права: сучасний стан та перспективи розвитку (м. Київ, 22-23 травня 2009 р.): Збірник матеріалів ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Методологія приватного права: современное состояние и перспективі развития». – К.: НДІ приватного права і підприємництва АпрН України, 2009. – 424 с.
80. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. Вид. 4-те, доп.- К.: Атіка, 2004. – 616 с.
81. Мамутов В.К. О соотношении понятий компетенции и правоспособности государственных хозяйственных органов // Изв. вузов. Правоведение. – 1965. – № 4. – С. 58-59.
82. Мамутов В.К. Развитие хозяйственного законодательства и хозяйственно-правовой мысли в суверенной Украине. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 2004. – 17 с.
83. Мамутов В. К. Управление экономикой и право. – К.: Знание, 1983. – 48 с.
84. Мамутов В. Придумывание "проблем" вместо делового рассмотрения // Закон і Бізнес. – 1998. - 2 дек. (№ 48).
85. Мартос Б. Теорія кооперації. Подєбради 1924, друге вид. Реґенсбурґ 1947.
86. Маслов С.Л. Крестьянское хозяйство и сельскохозяйственная кооперация. – Петроград, 1919. – 90 с.
87. Мілаш В. С. Господарське право: курс лекцій: у 2 ч. / В. С. Мілаш. – Х. : Право, 2008. – Ч. 1. – Х. : Право, 2008. – 496 с.
88. Мочерний С.В. Економічна теорія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: "Видавничий центр "Академія", 2005. – 640. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: сhttp://pidruchniki.com.ua/ekonomika/ekonomichna_teoriya_-_mocherniy_sv
89. Мусіяка В.Л. Проблеми права власності, що випливають із прийняття нового Цивільного кодексу. Електронний ресурс Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/naukma/law/2002_20/02_musiyaka_vl.pdf
90. Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України / за заг. ред. Мамутова В.К. – К., Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.
91. Опришко В. Наукове забезпечення законодавчого процесу – вимога часу // Віче. – 1995. – № 3. – С. 3-13.
92. Основи економічної теорії. Підручник / За ред. Ю.В. Ніколенка. – 3-тє вид. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 540 с Електронний ресурс. – Режим доступу: http://ebk.net.ua/Book/OsnEkTeor/Oet10-15/51303.htm
93. Основы теории и история потребительской кооперации (Учебное пособие по дисциплине “Теория и история кооперативного движения”).[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sibupk.nsk.su/Public/Chairs/c_cooper /TeorCoop
94. Палладина М. Что считать кооперативом.// Вестник Агропрома. – 1989. – №6. – С. 2.
95. Период активной коллективизации страны. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://1kolhoz.ru/колхозы/период-активной-коллективизации-страны.
96. Подцерковний О.П. Недоліки норм про свободу договору в новому Цивільному кодексі України // Вісник Академії правових наук України. – 2004. – № 3. – С. 77-90.
97. Показники Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) на 1 січня 2011 року.Електронний ресурс . – Режим доступу http://www.ukrstat.gov.ua/
98. Политическая экономия // Экономическая энциклопедия. / Под ред. А.М. Румянцева. – М.: Советская Энциклопедия, 1975. – Т. 2.
99. Половець В.М. Кооперативний рух в Лівобережній Україні (1861-1917 рр.). – Ч.: Деснянська правда, 1996. - 204 с. .
100. Поляков А.Н. Община как форма социальной организации /Вестник ОГУ. – № 6, 2004. – С. 17-20.
101. Право колхозной собственности / Волков А.И., Иванов Г.В., Казанцев Н.Д., Козырь М.И., и др.; Под ред.: Казанцев Н.Д. - М.: Госюриздат, 1961. - 358 c.
102. Приложение к стенографическим отчетам Государственной думы. Четвертый созыв. Сессия четвертая. 19 июля - 3 сентября 1915 г. – Пг., 1915. – № 46. – 44 c.
103. Пронська Г.В. Право колективної власності у підприємницькій діяльності в Україні // Концепція розвитку законодавства України: Матеріали наук.-практ. конф., травень 1996 р., Київ. — К., 1996.- С. 272 – 274.
104. Проценко Т.П. Сучасний етап та правове забезпечення кооперації в Україні // Правова держава. Щорічник наукових праць НАН. – 2000. – Вип. 11.
105. Сабадін М.Г. Приватно-спільні форми власності та господарювання в аграрній сфері економіки. [Електронний ресурс], - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/Chem_Biol/Vddau/2008_1/Economy/34.pdf
106. Савельев В.А. Германское Гражданское уложение. М., 1983. С. 112 с.
107. Саякбаев Н.А. С 12 Собственность как правоотношение. - Алматы, 2001. - 152 с.
108. Семчик В.И. Кооперація і право. – К.: Ін-Юре., 1998. - 325 с.
109. Семчик В.І. Правові засади сільськогосподарської кооперації в Україні // Право України. – 1999. – №5. - С. 34-35;
110. Семчик В. Законодавство України про кооперацію: порівняльний аналіз // Реферативний огляд чинного законодавства України. за ред. ... 1992 р. / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України .
111. Семчик В.І. Праву власності – конституційний рівень // Юридический весник. – 1996. - №1. – С. 69 - 71
112. Сірий Є.В. Соціологія: загальна теорія та методологія, історія розвитку, спецальні та галузеві теорії: Навч. Посіб. – вид. 3-тє, виправл та доп. К.: Атіка, 2009. – 492 с.
113. Скловский К. И. Собственность в гражданском праве. М., 2000. 247 с.
114. Советское гражданское право: Учебник. В 2-х томах. Т. 1/ Илларионова Т. И., Кириллова М. Я., Красавчиков О. А. и др.: Под ред. О. А. Красавчикова.-3-е изд., испр. и доп.- М.: Высш. шк., 1985. – 544 с.
115. Советское гражданское право: Учебние пособие/ВЮЗИ. ч.1. Москва;1960. – 519 с.
116. Сонин О.М. Правовое положение сельскохозяйственных (кроме колхозов) кооперативов: Автореф. дис. канд. юрид. наук – Харьков, 1992. – 25 с.
117. Створення і функціонування підприємств колективної власності в Україні: (Матеріали наук.-практ. конф.) / Укр. ін-т наук.-техн. та екон. інформ. та ін.. - К., 1994. – 87 с.
118. Суханов Е.В. Лекции о праве собственности. М.: Юрид. лит., 1991. – 240 с.
119. Титова Н.І. Сільськогосподарські кооперативи: їх правове забезпечення // Радянське право. – 1991. – №6; Титова Н.І. Еволюція кооперативної ідеї в сільському господарстві; її законодавче відродження // Вісник Львів. ун-ту. – Серія юридична. – Вип. 35. – Львів, 2000.
120. Труды Первого Всероссийского съезда представителей кооперативных учреждений в Москве. 16-21 апреля І908.–М., І908. – 44 c.
121. Туган-Барановский М. И. Социальные основы кооперации: Издание второе. М.: Слово, 1921, - 521 с.
122. Учебник русского гражданского права. Т. 1. – М.: Статут, 2005. – 461 с.[Електронний ресурс] Режим доступу: http://lib.brstu.ru/website/bd/klassika_ros_civilizac/Elib/content_sher06.htm.
123. Устименко В.А. Влияние реформирования хозяйственного законодательства Украины на развитие отношений коммунальной собственности территориальной громады города / Вісник донецького університету, сер. в: економіка і право, вип.1, 2007 С. 451 -459
124. Ушакова Ю. До питання про колективну власність // Підприємництво, господарство і право. – 2004., №11. – С. 23-26.
125. Федорович В.І. Правові основи створення та діяльності сільськогосподарських кооперативів в Україні. – Львів, 1998; Федорович В. І. Розвиток науково – правової думки про сільськогосподарську кооперацію // Вісник Львів. ун-ту. – Серія юридична. – Вип. 34. – Львів, 1999.
126. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. - 4-е изд.-М.: Политиздат, 1981. – 445 с. [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://filosof.historic.ru/enc/item/f00/s04/a000497.shtml
127. Хижняков В.В. История и организация Совета Всероссийских кооперативных съездов. – М., 1919. – 70 с.
128. Цивільне право України: Підручник. У 2-х книгах / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та інш. За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К: Юрінком Інтер, 2000. – 864 с.
129. Чаянов А.В. Основные идеи и формы организации крестьянской кооперации. – 1919. – 456 с.
130. Щербина В. С. Господарське право України. Навч. посібник- К.: Атіка, 1999- 336 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://pravoznavec.com.ua/books/letter/23/%D9
131. Юлдашев О.Х. Методологічні засади регуляторної політики у сфері господарської діяльності : Дис... д-ра юрид. наук: 12.00.04 - 2009. - 334 с. С.117
132. Юрій С.І. Еволюція власності в умовах становлення ринкових структурhttp. Електронний ресупр. – Режим доступу: //www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Venu/2008_2/1.pdf
133. Яблонська А. С. Законодавче регулювання діяльності державних підприємств. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/8352
134. Abel, Richard L. The Politics of Informal Justice. Vol. 1: The American Experience New York, N.Y.: - Academic Press. - 1982.
135. Abel, Richard L. The Politics of Informal justice. Vol. 2: Comparative Studies New York, N.Y.: -Academic Press. - 1982.
136. Adler, Christine; Wundersitz, Joy, eds. Family Group Conferencing and Juvenile Justice: The Way Forward or Misplaced Opportunism? Canberra, Australia: Australian Institute of Criminology. (Available from Criminal Justice Press, PO 249, Monsey, NY 10952, 800 914-3379)., 1994.
137. Жид Ш., Рист Ш. История економических учений: Пер с фр. – М.: Экономика, 1995. – 576 с.
138. Сакаэ Вагацума, Тору Ариидзуми. Гражданское право Японии. М.,1983. Кн. 1. 114 с.