СУДОВИЙ ПОРЯДОК ОСКАРЖЕННЯ НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ ТА ВІДМОВИ У ЇХ ВЧИНЕННІ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені І. І. МЕЧНИКОВА

На правах рукопису

ЗІЛКОВСЬКА Катерина Леонідівна

УДК 34.038:347.961
СУДОВИЙ ПОРЯДОК ОСКАРЖЕННЯ
НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ ТА ВІДМОВИ У ЇХ ВЧИНЕННІ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
Труба В'ячеслав Іванович
кандидат юридичних наук, доцент

Одеса – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..4
РОЗДІЛ 1. КОНТРОЛЬ ЗА НОТАРІАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ…………….13
1.1. Історія взаємодії нотаріату та судових органів………………13
1.2. Поняття та види контролю за нотаріальною діяльністю…….19
1.3. Судовий контроль за нотаріальною діяльністю……………...38
Висновки до першого розділу………………………………………..55
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУДОВИХ СПРАВ ЩОДО ОСКАРЖЕННЯ НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ, ВІДМОВИ У ЇХ ВЧИНЕННІ, НОТАРІАЛЬНИХ АКТІВ……………………………………………………….58
2.1. Юрисдикція справ про оскарження нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів……………………………………...58
2.2. Правила підсудності судових справ про оскарження нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів……...67
2.3. Суб’єктний склад судових справ про оскарження нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів……………………..73
2.4. Предмет та об’єкт судового розгляду у справах про оскарження нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів……...89
Висновки до другого розділу……………………………………….109
РОЗДІЛ 3. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗГЛЯДУ СУДАМИ СПРАВ ПРО ОСКАРЖЕННЯ НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ, ВІДМОВИ У ЇХ ВЧИНЕННІ, НОТАРІАЛЬНИХ АКТІВ……………………………………………………...113
3.1. Відкриття провадження у справах про оскарження нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів……………………113
3.2. Підготовка справ про оскарження нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів до судового розгляду…………………………………………………………….124
3.3. Судовий розгляд справ про оскарження нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів…………………………129
Висновки до третього розділу………………………………………148
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….154
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...166

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження полягає в необхідності розробки та обґрунтування на теоретичному рівні порядку реалізації права на оскарження в судовому порядку нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів.
Ефективність судового захисту прав та охоронюваних законом інтересів визначається та досягається не лише високим професіоналізмом судді, але й належним правовим інструментарієм, що знаходиться в його розпорядженні. Йдеться й про ефективне, виконане на високому рівні законодавчої техніки процесуальне законодавство, і про наявність виробленої роками судової практики з відповідних питань правозастосовної діяльності, а також важливим є глибоке наукове підґрунтя, наявність фундаментальних наукових праць, що сприяють удосконаленню розуміння юристами-практиками вирішуваних ними питань, усвідомленню ними змісту тих правових категорій, норм та правовідносин, якими вони оперують.
Конституція України кожному гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Однак для належної реалізації зазначеного права необхідна наявність чіткого визначеного порядку (процедури) такого оскарження. Цивільний процесуальний кодекс УРСР 1963 року доволі детально визначав процедуру оскарження в судовому порядку нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні. Дана категорія справ підлягала судовому розгляду в порядку окремого провадження за скаргами фізичних або юридичних осіб. Нотаріус залучався до участі у справі як зацікавлена особа.
Чинний Цивільний процесуальний кодекс України не містить жодних норм, які б визначали процесуальний порядок розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів. Закон України «Про нотаріат» обмежується лише загальною вказівкою про наявність відповідного права на оскарження в осіб, прав та інтересів яких стосуються такі дії чи акти. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» від 31.01.1992 року № 2 є багато в чому застарілою й такою, що не відповідає положенням чинного законодавства, оскільки орієнтована на ЦПК 1963 року.
Таким чином, на сьогоднішній день у нормах чинного законодавства відсутня правова регламентація процедури судового оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів, що неминуче призводить до проблем у правозастосовній діяльності, і в першу чергу в судовій практиці. Відсутність єдиних підходів до вирішення цілої низки питань як теоретичного, так і практичного характеру, пов’язаних із реалізацію прав фізичних та юридичних осіб на оскарження в суді нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів, не дає можливості оцінити роботу окремих правозастосовників у даному напрямі та досягти однаковості судової практики в зазначеній категорії цивільних справ.
Ступінь наукової розробки питань, пов’язаних із судовим порядком оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів, є недостатнім. Слід звернути увагу на відсутність в Україні дисертаційних та монографічних праць комплексного характеру, які були б присвячені даній темі. Лише окремі питання та проблеми, так чи інакше пов’язані з темою дослідження, висвітлювалися в науковій літературі.
Тому на сьогоднішній день тема судового порядку оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів є дослідженою недостатньо, не повно, фрагментарно.
Дана робота фактично є першим в Україні комплексним науковим дослідженням проблематики судового порядку оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів, орієнтована на вирішення як теоретичних, так і практичних проблем, які з нею пов’язані.
Науково-теоретичну основу дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних науковців та юристів-практиків, таких як М. Г. Авдюков, В. Н. Аргунов, В. В. Баранкова, Б. М. Гонгало, Н. В. Карнарук, В. В. Комаров, Л. Ф. Лесницька, Д. Д. Луспеник, І. В. Москаленко, Ю. В. Нікітін, К. Н. Осматескул, Ж. Ф. Пієпу, О. С. Пульнєва, О. В. Романовська, І. В. Спасибо-Фатєєва, В. І. Тертишніков, М. К. Треушніков, Є. І. Фурса, С. Я. Фурса, М. С. Шакарян, Я. М. Шевченко, К. С. Юдельсон, В. В. Ярков та ін.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є частиною наукових досліджень Одеського національного університету імені І. І. Мечникова як пріоритетний напрям наукових досліджень згідно з Основними науковими напрямами та найважливішими проблемами фундаментальних досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук на 2009–2013 роки, затвердженими Наказом Міністерства освіти і науки та Національної академії наук України від 26 листопада 2009 року № 1066/609, і відповідає тематиці наукових досліджень кафедри цивільно-правових дисциплін економіко-правового факультету, що здійснюється в рамках наукової теми «Майнові та немайнові права особи в умовах побудови правової держави в Україні: проблеми набуття, здійснення та захисту» (державний реєстраційний номер 0108U003958).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науково-теоретичний аналіз проблематики судового порядку оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів, вироблення єдиних підходів до процедури розгляду судами даної категорії цивільних справ.
Для досягнення вищезазначеної мети дисертаційного дослідження було сформульовано такі завдання:
сформулювати поняття та з’ясувати сутність контролю як засобу державного регулювання нотаріальної діяльності;
визначити місце судового контролю серед видів контролю за нотаріальною діяльністю;
проаналізувати сутність оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів як різновиду судового контролю за нотаріальною діяльністю;
визначити юрисдикцію та підсудність справ про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів;
встановити суб’єктний склад та процесуальний статус нотаріуса у справах про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів;
надати характеристику предмета та об’єктів судового розгляду у справах про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів;
дослідити процесуальні особливості відкриття та підготовки до судового розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів;
проаналізувати особливості розгляду та вирішення судами справ про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв’язку із судовим оскарженням нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів.
Предметом дослідження є судове оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів.
Методи дослідження. У процесі роботи над дисертаційним дослідженням було використано цілу низку загальнонаукових та спеціальних методів, що дозволило дослідити юридичні явища в єдності їх соціального змісту та юридичної форми.
За допомогою діалектичного методу пізнання встановлено та виокремлено зв’язок предмета дослідження із суміжними правовими явищами, визначено зв’язки між окремими видами контролю за нотаріальною діяльністю, визначено місце судового контролю серед інших видів контролю за нотаріальною діяльністю, а також досліджено правові відносини, що виникають у зв’язку з розглядом цивільних справ про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів.
Використання формально-логічного методу, що ґрунтується на законах формальної логіки, шляхом тлумачення норм цивільного процесуального права дало змогу дати визначення цілій низці правових категорій, пов’язаних з процедурою судового оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів.
Історико-правовий метод застосовувався при дослідженні процесів взаємодії та взаємовідносин судових та нотаріальних органів в їх історичному розвитку.
Порівняльно-правовий метод дозволив здійснити порівняння норм законодавства України, країн СНД, зокрема Російської Федерації, деяких європейських країн у частині правового регулювання здійснення контролю взагалі та судового контролю зокрема за нотаріальною діяльністю.
Здійснити класифікацію об’єктів судового оскарження у дослідженій категорії справ та згрупувати їх за певними критеріями вдалось за допомогою системно-структурного аналізу.
Для пізнання правової природи цивільних справ про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів, їх ознак, а також аналізу норм чинного законодавства, що регулюють відповідні цивільні процесуальні правовідносини, застосовувалися формально-логічний та нормативно-догматичний методи.
Використання методів моделювання та прогнозування дозволило виробити пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства України, а також законодавства України про нотаріат.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням судового порядку оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в здійсненому вперше в Україні комплексному дослідженні правових відносин, які виникають у зв’язку з реалізацією громадянами та юридичними особами права на оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів.
Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зазначити такі положення наукової новизни, що виносяться на захист:
уперше:
надано авторське визначення поняття судового контролю за нотаріальною діяльністю, який можна визначити як діяльність судових органів з перевірки законності нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів, що здійснюється в процесі розгляду цивільних справ з метою захисту прав та охоронюваних інтересів осіб, відносно яких були вчинені такі дії або акти;
на теоретичному рівні обґрунтовано можливість реалізації права на оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів шляхом пред’явлення позову в порядку цивільного судочинства;
запропоновано внести зміни до ст. 50 Закону України «Про нотаріат» шляхом викладення її в такій редакції:
«Стаття 50. Судовий захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників нотаріального процесу.
Особа, права чи охоронювані законом інтереси якої були порушені внаслідок учинення нотаріальної дії, відмови у її вчиненні, нотаріальним актом, має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права чи охоронюваного законом інтересу»;
зроблено теоретичний аналіз норм цивільного процесуального законодавства України, за допомогою яких визначено правила підсудності справ про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів та запропоновано вдосконалити положення ст. 110 ЦПК шляхом доповнення її пунктом 12-1 такого змісту:
«12-1. Позови до нотаріусів про визнання незаконною відмови у вчиненні нотаріальних дій можуть також пред’являтися за місцем знаходження державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, іншого відповідного органу, уповноваженого вчиняти нотаріальні дії, робочого місця приватного нотаріуса»;
сформульовано та обґрунтовано правило, відповідно до якого нотаріус може бути притягнутий як відповідач тільки у справах про оскарження відмови у вчиненні нотаріальних актів. У справах про оскарження нотаріальних дій та нотаріальних актів нотаріус може залучатися лише як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору;
доведено, що нотаріальні дії суд не може розглядати як самостійний об’єкт оскарження окремо від нотаріального акта, який став їхнім результатом;
удосконалено:
визначення поняття контролю за нотаріальною діяльністю, відповідно до якого контроль за діяльністю нотаріату – це управлінська функція держави, що здійснюють уповноважені органи державної влади з метою забезпечення законності, яка сприяє підвищенню якості роботи органів нотаріату;
поділ судового контролю за нотаріальною діяльністю на види, відповідно до якого цивільні справи, що виникають із приводу здійснення судового контролю за нотаріальною діяльністю, необхідно об’єднати в групи та розташувати їх в порядку посилення впливу суду в процесі здійснення судового контролю за нотаріальною діяльністю на нотаріуса та правовідносини, які виникли між нотаріусом та зацікавленою особою;
визначення поняття нотаріального акта як об’єкта судового оскарження, під яким слід розуміти документ, який оформлює нотаріус або інша особа, уповноважена вчиняти нотаріальні дії, у результаті вчинення ними нотаріальних дій (або в певних випадках – у результаті відмови у їх вчиненні).
Набуло подальшого розвитку:
твердження про те, що справи про оскарження нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства, однак не шляхом подання скарги в порядку окремого провадження, як це було передбачено ЦПК 1963 року, а в порядку позовного провадження шляхом пред’явлення позову про визнання незаконною нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта;
концепція поділу судового контролю за здійсненням нотаріальної діяльності на прямий і непрямий. Непрямий судовий контроль здійснюється під час розгляду судами справ про оскарження нотаріальних дій та відповідних їм нотаріальних актів, а прямий судовий контроль здійснюється шляхом розгляду судами справ про оскарження відмови у вчиненні нотаріальних дій та відповідних нотаріальних актів.
Практичне значення одержаних результатів визначається новизною дисертаційного дослідження й полягає насамперед у тому, що його положення, висновки та пропозиції можуть бути використані в:
науково-дослідній сфері – при подальшій розробці теоретичних проблем цивільного процесуального права, пов’язаних із розглядом судами справ про оскарження нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів;
сфері правотворчості – для усунення прогалин та вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства України та законодавства України про нотаріат, зокрема тих його положень, що регулюють процедуру судового оскарження нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів;
судовій практиці – щодо вдосконалення практики розгляду та вирішення судами цивільних справ про оскарження нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів;
навчальному процесі – під час викладання навчальної дисципліни «Цивільний процес», спецкурсу «Нотаріат України» та при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій для студентів юридичних вузів.
Структура дисертації зумовлена завданнями й метою дослідження та складається зі вступу, трьох розділів, які складаються з десяти підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 181 сторінку. Список використаних джерел складається із 164 найменувань і розташований на 16 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті дослідження питань, пов’язаних із здійсненням судового оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів, було зроблено такі висновки.
1. Історично склалося, що органи нотаріату мають тісні зв’язки із судовими органами, оскільки, починаючи із створення системи нотаріату в нашій країні, нотаріуси входили до складу органів судової влади різних рівнів та перебували під їх контролем.
2. Здійснення контролю за нотаріальною діяльністю є одним із способів її державного регулювання та виступає запорукою дотримання нотаріусами вимог закону при вчиненні нотаріальних дій, забезпечення реалізації прав та охоронюваних законом інтересів учасників нотаріального процесу.
Контроль за діяльністю нотаріату – це управлінська функція держави, що здійснюють уповноважені органи державної влади з метою забезпечення законності та сприяння підвищенню якості роботи органів нотаріату.
Видами контролю за нотаріальною діяльністю є:
1) адміністративний контроль;
2) судовий контроль;
3) громадський контроль;
4) самоконтроль.
Адміністративний і судовий контроль є формами державного регулювання нотаріальної діяльності та відрізняються за суб’єктами здійснення, предметом контролю та формами здійснення. Предметом судового контролю є законність нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси, у той час як предметом адміністративного контролю є організація нотаріальної діяльності.
Адміністративний контроль здійснюють Міністерство юстиції України та його територіальні підрозділи шляхом проведення планових та позапланових перевірок нотаріальної діяльності. Судовий контроль здійснюють судові органи шляхом розгляду цивільних справ, пов’язаних з нотаріальними правовідносинами, та за своєю суттю не може бути плановим, оскільки судовий розгляд справи, виходячи з принципу диспозитивності, завжди здійснюється лише за зверненням зацікавленої особи.
Можливість громадського впливу на діяльність нотаріуса, який порушує норми закону або нотаріальної етики при вчиненні нотаріальних дій, яка не пов’язана з безпосереднім втручанням у його професійну діяльність, є громадським контролем.
Громадський контроль за нотаріальною діяльністю не можна віднести до способів державного регулювання нотаріальної діяльності. Однак він також має вплив на формування позитивного іміджу нотаріуса та підвищення довіри суспільства й громадян до нотаріусів.
Громадський контроль не пов'язаний із вжиттям до нотаріусів заходів правового впливу з боку органів держави та забезпечується завдяки діяльності інститутів громадянського суспільства. Основу громадського контролю складає діяльність Української нотаріальної палати. Контроль за діяльністю нотаріусів з боку нотаріальних палат ще називають внутрішнім, або корпоративним, контролем, оскільки такий контроль здійснюється всередині самої системи нотаріату та фактично становить собою контроль системи за власним функціонуванням (саморегуляція).
Від громадського або внутрішнього контролю за нотаріальною діяльністю слід відрізняти самоконтроль, тобто контроль за результатами своєї діяльності з боку самого нотаріуса, який учинив відповідну нотаріальну дію.
3. Судовий контроль за нотаріальною діяльністю – це діяльність судових органів з перевірки законності нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів, яка здійснюється в процесі розгляду цивільних справ з метою захисту прав та охоронюваних інтересів осіб, яких стосуються такі дії чи акти.
Цивільні справи, що виникають із приводу здійснення судового контролю за нотаріальною діяльністю, необхідно об’єднати в певні групи та розташувати в порядку посилення впливу суду в процесі здійснення судового контролю за нотаріальною діяльністю на нотаріуса та правовідносини, які виникли між нотаріусом та зацікавленою особою:
1) розгляд позовних заяв у справах про визнання недійсними нотаріально посвідчених правочинів, заповітів, виконавчих написів тощо;
2) розгляд позовних заяв про визнання незаконною вчиненої нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта;
3) розгляд позовних заяв до нотаріусів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних або недбалих дій нотаріусів.
Судовий контроль за вчиненням нотаріальних дій заведено поділяти на прямий та непрямий. Прямий судовий контроль здійснюється при розгляді судами справ про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів, а також справ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних або недбалих дій нотаріуса. Непрямий судовий контроль здійснюється при розгляді судами справ про визнання недійсними нотаріальних правочинів.
4. Передбачене ст. 50 Закону України «Про нотаріат» право особи на судове оскарження нотаріальних дій або відмова у їх вчиненні, нотаріальних актів може бути реалізовано в цивільному судочинстві шляхом пред’явлення позову, тобто в порядку позовного провадження.
Цивільні справи про оскарження нотаріальних актів, які встановлюють право особи на нерухоме майно (свідоцтво про право на спадщину, якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, нотаріальні договори з приводу нерухомого майна тощо), є справами «з приводу нерухомого майна», а тому відповідно до ст. 114 ЦПК повинні розглядатися в порядку виключної підсудності за місцезнаходженням такого майна чи його основної частини.
Відповідно до п. 12 ст. 110 ЦПК України, позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред'являтися також за місцем його виконання. Тобто в даній категорії цивільних справ застосовуються правила альтернативної підсудності (за вибором позивача).
Відносно інших справ про оскарження нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів жодних спеціальних застережень ні в ЦПК, ані в Законі України «Про нотаріат» не закріплено, а тому застосовуються правила ч. 1 ст. 109 ЦПК України «Підсудність справ за місцезнаходженням відповідача», відповідно до якої позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування. Тобто застосовуються правила так званої загальної територіальної підсудності. Таку ситуацію не можна вважати вдалою.
У цьому сенсі більш правильним убачається положення ЦПК 1963 року, за яким справи про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів суди розглядали за місцем знаходження державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, іншого відповідного органу, робочого місця приватного нотаріуса. Тим паче що якщо нотаріальну дію здійсняв саме цей нотаріус, то це може свідчити про те, що на території його нотаріального округу знаходиться спірне майно, воно зареєстровано в місцевих органах влади (БТІ, ДАІ тощо), що спрощує доступ суду та інших учасників процесу до необхідних письмових доказів у справі, саме в цьому районі проживає більшість учасників нотаріального процесу, свідків тощо.
Із зазначених причин, а також виходячи з того, що нотаріус може виступати як відповідач лише у справах про оскарження його відмови у вчиненні нотаріальних дій, положення ст. 110 ЦПК пропонується доповнити пунктом 12-1 такого змісту:
«12-1. Позови до нотаріусів про визнання незаконною відмови у вчиненні нотаріальних дій можуть також пред’являтися за місцем знаходження державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, іншого відповідного органу, уповноваженого вчиняти нотаріальні дії, робочого місця приватного нотаріуса».
5. Оскільки справи про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів розглядаються в порядку позовного провадження, їхніми основними учасниками є сторони – позивач та відповідач. Позивачем, виходячи з аналізу положень ст. 50 Закону України «Про нотаріат», є особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Відповідач визначається залежно від категорії справи. Так, у справах про оскарження відмови у вчиненні нотаріальних дій як відповідач виступає нотаріус, оскільки саме в правовідносинах з нотаріусом було порушено права та охоронювані інтереси зацікавленої особи, а тому саме до нього повинно бути звернено вимогу про їх відновлення. У справах про оскарження нотаріальних дій та нотаріальних актів як відповідач повинна залучатися особа, права та обов’язки якої залежать від цієї нотаріальної дії (нотаріального акта), а нотаріус у таких справах може залучатися лише як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору й лише у випадках, коли підставою визнання нотаріального акта недійсним є саме незаконні дії нотаріуса. В інших випадках нотаріус може лише викликатися в судове засідання для допиту як свідок.
6. Предметом судового розгляду у справах про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів є спірні нотаріальні правовідносини.
Закон України «Про нотаріат» визначає такі об’єкти судового розгляду (судового оскарження) у справах про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів:
 нотаріальні дії;
 відмова у вчиненні нотаріальних дій;
 нотаріальні акти.
Проте аналіз норм чинного законодавства та судової практики дає змогу зробити дещо інші висновки. Так, оцінку законності нотаріальних дій суд дає при розгляді справи про оскарження нотаріального акта, який став результатом такої нотаріальної дії. Будь-яка нотаріальна дія закінчується постановленням відповідного нотаріального акта. Їх не можна розглядати окремо як два різних об’єкти судового оскарження, оскільки нотаріальну дію, яка не закінчується певним нотаріальним актом, не можна вважати остаточно вчиненою. З іншого боку, суд не може оцінити законність нотаріального акта без оцінки нотаріальних дій, які передували його видачі. Законність нотаріальних дій є складовою частиною та обов’язкові умовою законності нотаріального акта, що став їх результатом.
Відмова у вчиненні нотаріальної дії також повинна оформлюватися нотаріальним актом – постановою про відмову у вчиненні нотаріального акта. Відповідно об’єктами судового розгляду (судового оскарження) у справах про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні є:
 нотаріальні дії та відповідні їм нотаріальні акти;
 відмова у вчиненні нотаріальних дій та відповідний їй нотаріальний акт.
Під нотаріальним актом як об’єктом судового оскарження слід розуміти документ, який оформлює нотаріус або інша особа, уповноважена вчиняти нотаріальні дії в результаті вчинення ним нотаріальних дій (або в певних випадках – у результаті відмови у їх вчиненні).
7. Реалізація права на судовий захист учасниками нотаріальних правовідносин здійснюється в позовному провадженні шляхом пред’явлення позову про визнання незаконною нотаріальної дії (відмови у її вчиненні), а нотаріального акта – недійсним. Виходячи з вимог принципу диспозитивності цивільного судочинства, провадження в цивільній справі про оскарження нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів суд може відкрити лише за зверненням зацікавленої особи. Як уже зазначалося, такою особою може бути лише громадянин або юридична особа, відносно яких учинена нотаріальна дія або одержана відмова у її вчиненні, видано нотаріальний акт і які вважають, що їхні права чи охоронювані законом інтереси порушено даною нотаріальною дією, відмовою у її вчиненні, нотаріальним актом. Винятком з цього правила є лише ті випадки, коли до суду звертаються органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ч. 2 ст. 3, ст. 45 ЦПК України).
Обов’язковою умовою виникнення судового процесу є звернення зацікавленої особи до суду з позовом за умов наявності в позивача передумов права на пред’явлення позову та дотримання ним умов реалізації права на позов.
Процесуальною формою звернення особи до суду за оскарженням нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта може бути лише позовна заява, яка повинна відповідати загальним вимогам для такого виду процесуальних документів, установленим ст.ст. 119-120 ЦПК України. Зокрема, у ній повинно бути зазначено:
 яку саме нотаріальну дію або відмову в її вчиненні, нотаріальний акт позивач вважає незаконною, її назву, час та місце вчинення;
 який саме нотаріус учинив оскаржувану нотаріальну дію, відмовив у її вчиненні, видав нотаріальний акт;
 з яких підстав позивач вважає оскаржувану нотаріальну дію або відмову в її вчиненні, нотаріальний акт незаконними;
 яким чином оскаржувана нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт порушує права та охоронювані законом інтереси позивача;
 посилання на докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
 вимога позивача про визнання нотаріальної дії або відмови у її вчиненні незаконними, а нотаріального акта – недійсним.
8. Належна реалізація права на судовий захист залежить від дотримання зацікавленою особою встановлених законом строків звернення до суду.
У ЦПК 1963 року питання строку звернення особи із скаргою на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні, нотаріальні акти було чітко регламентовано. Так, скарга (протест) на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні подавалася на ім'я районного (міського) суду за місцем знаходження державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, іншого відповідного органу, робочого місця приватного нотаріуса, до відання яких віднесено їх учинення, через цей орган у десятиденний строк, який обчислювався з наступного дня після вчинення оскарженої нотаріальної дії або відмови вчинити нотаріальну дію й не вважався пропущеним, якщо до його закінчення скарга була подана (здана на пошту) органу, що виконує нотаріальні дії, або безпосередньо до суду. При цьому нотаріальна контора або інший орган, що виконує нотаріальні дії, зобов'язаний був направити суду скаргу (протест) з необхідними матеріалами та своїми поясненнями не пізніше трьох днів з дня одержання скарги, незалежно від строку її подачі.
На сьогоднішній день у зв’язку з відсутністю в законі спеціальної норми, яка б регулювала питання строків судового оскарження нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів, та з огляду на те, що дана категорія справ розглядається в позовному провадженні, до даної групи позовів застосовуються загальні положення ЦК про позовну давність. Так, позов про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів може бути пред’явлений протягом трьох років від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила.
Наслідки недотримання строків, установлених у ЦПК 1963 року та в чинному законодавстві, також відрізняються. Так, строки звернення особи із скаргою на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні, нотаріальні акти, відповідно до ЦПК 1963 року, мали процесуальний характер, тому наслідком їх недотримання було залишення скарги без розгляду, якщо суд не знайде підстав для його поновлення.
На сьогоднішній день до відповідних вимог застосовується загальний строк позовної давності, який має матеріально-правовий характер. Тому суд зобов’язаний прийняти позовну заяву до розгляду навіть у разі пропущення такого строку. Однак за заявою іншої сторони під час судового розгляду суд зобов’язаний застосувати строк позовної давності та ухвалити рішення про відмову в позові.
9. Процесуальною формою підготовки справ про оскарження нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів до судового розгляду є попереднє судове засідання. Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі про оскарження нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні нотаріальних актів, суд повинен виходити з характеру спірних правовідносин, визначеної ним норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, та з матеріально-правового інтересу у вирішенні справи.
Так, суддя повинен виходити з того, що нотаріус є неналежним відповідачем у справах про визнання недійсними нотаріально посвідчених правочинів або інших нотаріальних актів, коли спосіб захисту права, про який просить позивач, не пов'язаний із зобов’язанням нотаріуса вчинити певні дії (наприклад, видати позивачеві свідоцтво про право на спадщину). Однак остаточно питання щодо кола відповідачів у справі, відповідно до ст. 33 ЦПК, вирішує позивач, суддя може лише натякнути йому, не порушуючи при цьому вимоги щодо неупередженості розгляду справи.
Одним із головних завдань, які вирішуються в попередньому судовому засіданні, є визначення предмета доказування у справі та обсягу доказового матеріалу. У період підготовки справи до судового розгляду суддя вживає всіх заходів із збирання необхідних доказів для вирішення питання про наявність або відсутність спірних правовідносин між сторонами.
Суддя повинен з’ясувати, які докази кожна сторона подала чи подає на попередньому судовому засіданні для обґрунтування своїх доводів або заперечень щодо невизнаних обставин. У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їхнім клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. Зокрема, у справах про оскарження нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів суд може витребувати документи, що стосуються вчиненої нотаріальної дії (оригінали нотаріально посвідченого договору, заповіту, свідоцтва про право на спадщину, про право власності на частку у спільному майні подружжя, довіреності, іншого документа, який видав нотаріальний орган; документи, що підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника тощо): постанову нотаріуса чи відповідний акт іншого органу (службової особи), що виконує нотаріальні дії, про відмову вчинити дану нотаріальну дію; витребувати документи, які заявник просив посвідчити або засвідчити.
10. Судовий розгляд справ про оскарження нотаріальних дій, відмови у їх вчиненні, нотаріальних актів за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою збереження нотаріальної таємниці може провадитися в закритому судовому засіданні.
При вирішенні питання про обґрунтованість вимог позивача суди мають виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності до встановлених для даного органу чи службової особи компетенції й порядку їх учинення, не допускаючи при цьому як потурання відхиленням від зазначеного порядку, так і формального скасування нотаріальної дії, коли ці відхилення не вплинули на її вчинення.
У справах про оскарження нотаріальних актів, коли позивач як підставу визнання нотаріального акта недійсним зазначив порушення нотаріусом правил учинення нотаріальних дій, суд повинен за допомогою передбачених законом засобів доказування встановити дотримання нотаріусом під час учинення нотаріальної дії загальних правил учинення нотаріальних дій та спеціальних правил, установлених законодавством для даної конкретної нотаріальної дії. При цьому не може бути підставою для визнання незаконною нотаріальної дії, а нотаріального акта недійсним:
1) недодержання таємниці вчинення нотаріальної дії;
2) відсутність у посвідчувальному написі та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій указівки про місце вчинення нотаріальної дії (вдома, у лікарні, за місцезнаходженням юридичної особи тощо) із зазначенням адреси, а також причин, з яких нотаріальна дія була вчинена поза зазначеними приміщеннями, за відсутності інших порушень, якщо в судовому засіданні було встановлено, що нотаріальна дія була вчинена в межах нотаріального округу та дійсно мали місце підстави для вчинення нотаріальної дії поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса, встановлені у ч. 2 ст. 41 Закону України «Про нотаріат»;
3) недотримання нотаріусом вимоги щодо перевірки документів, які за законом повинні бути подані при вчиненні нотаріальної дії, якщо в судовому засіданні буде достовірно встановлено, що в особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, були наявні всі необхідні для вчинення даної нотаріальної дії документи, які за формою та змістом відповідали вимогам законодавства.
Порушення строків учинення нотаріальних дій може бути підставою для визнання недійсним нотаріального акта лише у випадках, прямо передбачених законом.
Велике значення для встановлення судом обставин справи є інформація, яка міститься в поясненнях сторін, третіх осіб та їх представників. Коли для доведення певних обставин недостатньо інших доказів, сторони за їхньою згодою допитуються як свідки, хоч такі випадки й не є дуже поширеними.
Дуже важливим для з’ясування дійсних обставин справи та надання їм юридичної оцінки є дослідження судом письмових доказів. Це, як правило, нотаріальні акти, а також документи, які були підставою для вчинення нотаріальної дії (відмови у їх вчиненні).
Якщо закон установлює, що певна нотаріальна дія повинна вчинятися при свідках, то при перевірці судом законності такої нотаріальної дії ці свідки обов’язково повинні бути допитані в судовому засіданні.
У справах про оскарження нотаріальних актів як засіб доказування можуть використовуватися висновки експертів. Як правило, йдеться про експертне дослідження справжності нотаріальних документів або перед експертом ставляться питання відносно можливості особи під час учинення нотаріального правочину усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
11. За наслідками розгляду справи суд ухвалює рішення, яке повинно відповідати загальним вимогам, закріпленим у ст.ст. 214-215 ЦПК. У резолютивній частині рішення повинно бути зазначено про задоволення позовних вимог (повністю або в частині) чи про відмову в позові.
У разі задоволення вимоги про визнання нотаріальної дії незаконною суд визнає нотаріальний акт, виданий у результаті вчинення зазначеної нотаріальної дії, недійсним.
У разі задоволення позовної вимоги про визнання незаконною відмови у вчиненні нотаріальної дії суд може зобов’язати нотаріуса вчинити певну нотаріальну дію.
У резолютивній частині рішення, у разі скасування нотаріальної дії, слід зазначити, яка конкретна нотаріальна дія, коли і ким вчинена, скасовується; при задоволенні заяви про відмову в здійсненні нотаріальної дії – яка саме нотаріальна дія і ким повинна бути вчинена. Копія рішення суду при задоволенні позовних вимог направляється нотаріусові, який здійснив нотаріальну дію (відмовив у її вчиненні).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гасман А. О пределах нотариальной деятельности полиции / А. Гасман // Нотариальный вестникъ. – 1903. – № 9. – С. 3-6.
2. Попович М. Служебные права и материальная обеспеченность нотариуса в России / М. Попович // Нотариальный вестникъ. – 1903. – № 4. – С. 3-4.
3. Гене И. А. Мысли нотариального писца / И. А. Гене // Нотариальный вестникъ. – 1904. – № 21. – С. 10.
4. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
5. Про нотаріат : Закон України від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.
6. Крашенинников П. В. Настольная книга нотариуса / П. В. Крашенинников, Т. И. Зайцева, Б. М. Гонгало [и др.] ; под ред. Б. М. Гонгало. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : Волтерс Клувер, 2004. – 664 с.
7. Колпаков В. К. Адміністративне право України : підручник / В. К. Колпаков. – К. : Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
8. Лукьяненко В. И. Государственный аппарат России: проблемы организации, управления, контроля / В. И. Лукьяненко. – М. : РАГС, 2004. – 416 с.
9. Чекалин К. С. Контроль деятельности советской милиции / К. С. Чекалин. – М. : Академия МВД СССР, 1976. – 84 с.
10. Тихомиров Ю. А. Закон – основа стратегии / Ю. А. Тихомиров // Президентский контроль : информ. бюл. – 2002. – № 8. – С. 3-5.
11. Коренев А. П. Административное право России : учебник : в 3 ч. / А. П. Коренев. – М., 2000. – Ч. I. – 324 с.
12. Проблеми теорії та практики цивільного судочинства : монографія / В. В. Комаров, В. І. Тертишніков, В. В. Баранкова [та ін.] ; за заг. ред. В. В. Комарова. – Х. : Харків юрид., 2008. – 928 с.
13. Карнарук Н. В. Державний контроль за нотаріальною діяльністю в Україні : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07. – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право / Н. В. Карнарук. – Ірпінь, 2007. – 18 с.
14. Баранкова В. В. Проблеми адміністративного контролю за нотаріальною діяльністю / В. В. Баранкова // Мала енцикл. нотаріуса. – 2005. – № 5. – С. 13.
15. Курс цивільного процесу : підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова [та ін.] ; за ред. В. В. Комарова. – Х. : Право, 2011. – 1352 с.
16. Тагиев А. С. Законность как необходимое условие правового регулирования рыночных отношений / А. С. Тагиев // Правовое регулирование предпринимательской деятельности / под ред. А. Е. Трещевой. – Самара, 2001. – С. 27.
17. Москаленко И. В. Законность нотариальной деятельности / И. В. Москаленко // Совр. право. – 2005. – № 9. – С. 29-33.
18. Зеленцов А. Б. Контроль за деятельностью исполнительной власти в зарубежных странах : учеб. пособие / А. Б. Зеленцов. – М. : Изд-во РУДН, 2000. – 128 с.
19. Комаров В. В. Нотаріат: перспективи унормування, законодавство, судова практика / В. В. Комаров, В. В. Баранкова. – Х. : Право, 2008. – 536 с.
20. Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України : Наказ Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 р. № 296/5 // Офіц. вісник України. – 2012. – № 17. – Ст. 632.
21. Тертишніков Р. В. Доказування і докази в судочинстві України : наук.-практ. посіб. / Р. В. Тертишніков. – Х. : Вид-во «ФІНН», 2009. – 88 с.
22. Про затвердження Порядку перевірки організації нотаріальної діяльності державних і приватних нотаріусів та виконання ними правил нотаріального діловодства : Наказ Міністерства юстиції України від 24 грудня 2008 р. № 2260/5 // Офіц. вісник України. – 2008. – № 100. – Ст. 3367.
23. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-41, 42. – Ст. 492.
24. Романовская О. В. Контроль за нотариальной деятельностью в России, странах СНГ и Балтии / О. В. Романовская // Університет. наук. зап. – 2006. – № 3-4. – С. 163-166.
25. Швачкина М. В. К вопросу о совершенствовании процедуры рассмотрения дел по заявлениям о совершенных нотариальных действиях или об отказе в их совершении / М. В. Швачкина // Закон и право. – 2009. – № 6. – С. 65-67.
26. Зілковська К. Л. Судова юрисдикція справ щодо оскарження нотаріальних дій та відмови у їх вчиненні / К. Л. Зілковська // Вісник Одес. нац. ун-ту. Серія: Правознавство. – 2010. – Т. 15, вип. 22. – С. 42-47.
27. Черемных Г.Г. Развитие нотариата как системы органов превентивного правосудия / Г. Г. Черемных // Нотариальный вестникъ. – 1998. – № 12. – С. 40-43.
28. Богатырева Ю.В. Превентивная функция нотариата как форма реализации правовой политики / Ю. В. Богатырева // Правовая политика и правовая жизнью. – Саратов, 2003. – № 2. – С. 201-206.
29. Ярик А. А. Нотариат и суд / А. А. Ярик // Арбитражный и гражданский процесс. – 2007. – № 3. – С. 26-27.
30. Треушников М. К. Современные проблемы гражданского и нотариального процесса / М. К. Треушников // Нотариальный вестник. – 1998. – № 9. – С. 35-37.
31. Свідерська М. Порівняльна характеристика судового наказу, судового рішення та виконавчого напису нотаріуса / М. Свідерська // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 3. – С. 118-119.
32. Гражданское процессуальное право : учебник / С. А. Алехина, В. В. Блажеев [и др.] ; под ред. М. С. Шакарян. – М. : ТК Велби : Проспект, 2004. – 584 с.
33. Москаленко И. В. Нотариальная деятельность и правосудие / И. В. Москаленко // Совр. право. – 2006. – № 3. – С. 41-42.
34. Постатейный комментарий к Основам законодательства Российской Федерации о нотариате / В. Н. Аргунов, Ю. Н. Власов, В. М. Левшина [и др.] ; под ред. В. Н. Аргунова. – М. : Спарк, 1996.
35. Чечот Д. М. Субъективное право и формы его защиты / Д. М. Чечот. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1968. – 72 с.
36. Дюкова Е. А. Судебный контроль как вид контрольной деятельности государства / Е. А. Дюкова, Н. М. Чепурнова // Рос. судья. – 2007. – № 10. – С. 16-18.
37. Настольная книга нотариуса : учеб.-метод. пособие : в 2 т. / Р. Ф. Галеева, Т. И. Зайцева, В. В. Ярков. – М. : БЕК, 2003. – Т. 1. – 640 с.
38. Зілковська К. Л. Судовий контроль за вчиненням нотаріальних дій / К. Л. Зілковська // Юрид. вісник. – 2011. – № 4. – С. 112-115.
39. Зеленцов А. Б. Контроль за деятельностью исполнительной власти в зарубежных странах : учеб. пособие / А. Б. Зеленцов. – М. : Изд-во РУДН, 2000. – 128 с.
40. Баранкова В. В. Деякі аспекти судового контролю за нотаріальною діяльністю / В. В. Баранкова // Мала енцикл. нотаріуса. – 2008. – № 2(38). – С. 12.
41. Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними : узагальнення Верховного Суду України від 24 листопада 2008 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2009. – № 1. – С. 22.
42. Цивільний процесуальний кодекс УРСР від 18 липня 1963 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. – № 30. – Ст. 464.
43. Сирякова О. Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії та роздуми про порядок її оскарження / О. Сирякова // Мала енцикл. нотаріуса. – 2008. – № 6. – С. 45.
44. Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні [Електронний ресурс] : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 р. № 2. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-92.
45. Францифоров А. Ю. Отличие особого производства от искового и производства по делам, возникающим из публичных правоотношений в гражданском процессе / А. Ю. Францифоров // Арбитражный и гражданский процесс. – 2008. – № 9. – С. 19-23.
46. Бородін І. Л. Про види оскарження / І. Л. Бородін // Вісник Одес. ін ту внутр. справ. – 1998. – № 3. – С. 49-51.
47. Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 р. // Офіц. вісник України. – 1998. – № 1. – Ст. 25.
48. Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди [Електронний ресурс] : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-92
49. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривий Ріг від 2 лютого 2011 р. у справі № 2-135/11 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/13842716
50. Про затвердження Концепції реформування органів нотаріату в Україні [Електронний ресурс] : Наказ Міністерства юстиції України від 24 грудня 2010 р. № 3290/5. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v3290323-10
51. Чижмарь Е. Минюст инициирует реформу системы контроля над нотариальной деятельностью / Е. Чижмарь // Юрид. практика. – 2012. – № 32.
52. Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України : підруч. для студ. юрид. спец. вищих навч. закладів / М. Й. Штефан. – К. : Концерн «Видавничий дім “Ін юре”», 2005. – 624 с.
53. Москаленко И. В. Сущность и значение нотариата / И. В. Москаленко // Нотариус. – 2002. – № 5. – С. 6.
54. Панталієнко Я. П. Особливості та проблеми у врегулюванні питання місця вчинення нотаріальних дій як одного з правил нотаріального процесу (на прикладі України та зарубіжних країн) / Я. П. Панталієнко // Юриспруденція: теорія і практика. – 2006. – № 4. – С. 11-20.
55. Осматескул К. Н. Юридический статус нотариуса и его роль в правовом государстве / К. Н. Осматескул // Нотариус. – 2002. – № 2. – С. 27 29.
56. Фесслер Х. Интернациональный союз латинского нотариата / Х. Фесслер // Современный нотариат – структура и задачи. – Кельн, 1993.
57. Нотариальное право России : учебник / под ред. В. В. Яркова. – М. : Волтерс Клувер, 2003. – 408 с.
58. Артемов О. Требования об отмене нотариальных действий не могут быть рассмотрены в порядке административного судопроизводства / О. Артемов // Мала енцикл. нотаріуса. – 2006. – № 5. – С. 30.
59. Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ: 1. Загальні положення цивільного процесуального законодавства // Бюл. законодавства і юрид. практики України. – 1998. – № 8. – С. 124.
60. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 7 липня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 41 (№ 41-42, 43, 44-45). – Ст. 529.
61. Гражданский процесс : учебник / под ред. В. А. Мусина, Н. А. Чечиной, Д. М. Чечота. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : ПБОЮЛ Гриженко, 2001. – 544 с.
62. Белова Т. А. Вопросы подсудности гражданских дел в законодательстве и практике общих судов Республики Беларусь / Т. А. Белова // Право и демократия : сб. науч. тр. – Минск : Изд-во БГУ, 2004. – Вып. 15. – С. 173.
63. Васьковский Е. В. Учебник гражданского процесса / Е. В. Васьковский ; под ред. и с предисл. В. А. Томсинова. – М. : Зерцало, 2003. – 464 с.
64. Тертышников В. И. Основы гражданского судопроизводства Украины / В. И. Тертышников – Х. : Изд-во СПДФЛ Вапнярчук Н. Н., 2006. – 256 с.
65. Гражданский процесс : учебник / под ред. М. К. Треушникова. – 3-е изд., испр. и доп. – М. : ООО «Городец-издат», 2001. – 672 с.
66. Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» : Закон України від 1 жовтня 2008 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 13. – С. 449. – Ст. 161.
67. Цивільний процес України : підручник / за заг. ред. Є. О. Харитонова, О. І. Харитонової, Н. Ю. Голубєвої. – К. : Істина, 2011. – 536 с.
68. Викут М. А. Гражданский процесс России / М. А. Викут, И. М. Зайцев. – М. : Юрист, 1999. – 384 с.
69. Позовне провадження : монографія / В. В. Комаров, Д. Д. Луспеник, П. І. Радченко [та ін.] ; за ред. В. В. Комарова. – Х. : Право, 2011. – 552 с.
70. Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні : Закон України від 11 грудня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 15. – Ст. 232.
71. Судова статистика. Аналітичні огляди щодо стану здійснення правосуддя [Електронний ресурс] // Офіційний веб-портал судової влади України. – Режим доступу: http://www.court.gov.ua/sudova_statystyka
72. Грибанова О. Процесуальний статус нотаріуса в цивільному судочинстві / О. Грибанова // Нотаріат для вас. – 2010. – № 10. – С. 88.
73. Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 6 червня 2011 р. у справі № 2-о-151/11 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/16353059
74. Цивільний процес України : підручник / за ред. Ю. С. Червоного. – К. : Істина, 2007. – 392 с.
75. Гражданский процесс : учебник / С. Н. Абрамов, В. П. Чапурский, З. И. Шкундин ; под общ. ред. С. Н. Абрамова. – М. : Юрид. изд-во МЮ СССР, 1948. – 483 c.
76. Гуреев П. П. Судебное разбирательство гражданских дел / П. П. Гуреев. – М. : Госюриздат, 1958. – 199 с.
77. Клейнман А. Ф. Советский гражданский процесс : учебник / А. Ф. Клейнман. – М. : Изд-во МГУ, 1954. – 407 с.
78. Курылев С. В. Объяснения сторон как доказательство в советском гражданском процессе / С. В. Курылев. – М. : Госюриздат, 1956. – 187 с.
79. Советское гражданское процессуальное право : учеб. пособие / С. С. Аксельрод, М. А. Гурвич, А. А. Добровольский [и др.] ; под ред. М. А. Гурвича. – М. : Изд-во ВЮЗИ, 1957. – 370 c.
80. Васильев С. В. Гражданский процесс : учеб. пособие / С. В. Васильев. – Х. : ООО «Одиссей», 2006. – 512 с.
81. Кілічава Т. М. Цивільне процесуальне право : навч. посіб. / Т. М. Кілічава. – К. : Центр учбової літ., 2007. – 352 с.
82. Пятилетов И. М. Защита интересов ответчика в советском гражданском процессе : учеб. пособие / И. М. Пятилетов ; отв. ред. М. С. Шакарян. – М. : Изд-во ВЮЗИ, 1990. – 85 с.
83. Цивільний процес : навч. посіб. / А. В. Андрушко, Ю. В. Білоусов, Р. О. Стефанчук [та ін.] ; за ред. Ю. В. Білоусова. – К. : Прецедент, 2006. – 293 с.
84. Власов А. А. Гражданское процессуальное право : учебник / А. А. Власов. – М. : ТК Велби, 2003. – 364 с.
85. Гражданский процесс : учебник / под ред. М. К. Треушникова. – 2 е изд., перераб. и доп. – М. : ОАО «Издательский Дом “Городец”», 2007. — 784 с.
86. Гражданский процесс : учебник / Н. М. Коршунов, Ю. Л. Мареев ; под общ. ред. Н. М. Коршунова. – М. : Эксмо, 2005. – 846 с.
87. Аббясов Н. Ф. Стороны в гражданском процессе / Н. Ф. Аббясов // Арбитражный и гражданский процесс. – 2002. – № 4. – С. 2.
88. Пучинский В. К. Основные вопросы гражданского судопроизводства Союза ССР и союзных республик / В. К. Пучинский // Новое в гражданском и гражданско-процессуальном законодательстве СССР и союзных республик : сб. ст. – М. : Изд-во ВИЮН, 1962. – С. 46-47.
89. Гражданский процесс : учебник / под ред. М. К. Треушникова. – М. : Городец-издат, 2003. – 720 с.
90. Гукасян Р. Е. Проблема интереса в советском гражданском процессуальном праве / Р. Е. Гукасян ; отв. ред. М. А. Викут. – Саратов : Приволж. книж. изд-во, 1970. – 175 с.
91. Цюра Т. В. Сторони як основні «процесуальні противники» в процесі доказування у цивільних справах / Т. В. Цюра // Право України. – 2002. – № 3. – С. 102-105.
92. Козма І. В. Визначення сторін у цивільному процесі у справах про захист прав споживачів / І. В. Козма // Часопис Київ. ун-ту права. – 2005. – № 3. – С. 119-120.
93. Осипов Ю. Защита прав личности в социалистическом гражданском процессе / Ю. Осипов, В. Ярков ; под ред. А. А. Мельникова. – М. : Наука, 1986. – 310 с.
94. Викут М. А. Понятие с