ПЕРЕВАЖНІ ПРАВА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

БОДНАР ВОЛОДИМИР ВІКТОРОВИЧ

УДК 347.121

ПЕРЕВАЖНІ ПРАВА

В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Національної
академії правових наук України
Майданик Роман Андрійович

Київ – 2013

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………………….. 4

Розділ 1. Поняття, види та механізм здійснення переважних прав …..13
1.1. Поняття та юридична природа переважних прав у цивільному праві...13
1.2. Види переважних прав …………………………….. ………………….. .37
1.3. Механізм здійснення переважних прав: поняття та зміст ……………. 51
Висновки до Розділу 1……………………………………………………….. 65

Розділ 2. Особливості здійснення переважних прав в окремих видах цивільних правовідносин ……………………………………………………….. 69
2.1. Здійснення переважних прав у речових правовідносинах …………… 69
2.2. Здійснення переважних прав у зобов’язальних правовідносинах . ….. 83
2.3. Здійснення переважних прав у корпоративних та кооперативних правовідносинах ………………………………………………………………….. 109
2.4. Здійснення переважних прав у спадкових правовідносинах ……….. 142
Висновки до Розділу 2 ………………………………………………………148

Розділ 3. Захист переважних прав: форми та способи ………………. 159
3.1. Поняття та форми захисту переважних прав …………………………159
3.2. Способи захисту переважних прав та проблеми їх застосування ….. 166
Висновки до Розділу 3 ……………………………………………………... 200

Висновки …………………………………………………………………… 206
Список використаних джерел …………………………………………… 222

Вступ

Актуальність теми. Переважні права в цивільному праві України – це особлива юридична категорія, яка протягом двох останніх десятиліть завдяки оновленню цивільного та сімейного законодавства, а також розвитку кооперативного та корпоративного законодавства все ширше застосовується в процесі цивільно-правового регулювання здійснення учасниками цивільних відносин належних їм суб’єктивних прав.
Водночас відсутність в Цивільному кодексі України (далі – ЦК України) загальних положень щодо переважних прав (принципів встановлення, порядку їх здійснення, включаючи захист, тощо) та розпорошеність норм щодо переважних прав у різних нормативно-правових актах при їх частих, часом недостатньо обґрунтованих, змінах не забезпечує єдності як у розумінні юридичної природи цього феномену, так і в правозастосуванні.
Проблеми поняття та видів переважних прав, їх юридичної природи, способів здійснення та захисту досліджувалися ще у працях дореволюційних (К.П. Побєдоносцев, В.І. Синайський) та радянських (С.М. Братусь, В.П. Грибанов, О.С. Іоффе, М.А. Гурвич та ін.) правознавців, проте особливий інтерес до проблематики переважних прав став виявлятися в останні півтора десятиліття у зв’язку з оновленням цивільного законодавства (особливо норм договірного права) та формуванням корпоративного законодавства, що відобразилося у працях таких російських та українських науковців як В.А. Бєлов, Л.В. Кузнєцова, Д.В. Мурзін, І.Б. Саракун, К.І. Скловський, М.А. Смірнова, С.І. Шимон та ін.).
Водночас теоретичну базу юридичної конструкції переважних прав не можна визнати повною, оскільки саме в українській цивілістичній науці дослідженням переважних прав (особливо, якщо мати на увазі комплексний характер таких досліджень) приділялося недостатньо уваги. Винятком є дисертація Крата В.І. «Переважні права: цивільно-правовий аспект» (Харків, 2007 р.), проте і вона, враховуючи, зокрема, зміни, що відбулися в законодавстві, та мету і завдання дослідження, не охоплює сукупності всіх відносин, що складаються при здійсненні переважних прав у різних видах цивільних правовідносин. Низка дисертаційних робіт, присвячених проблематиці переважних прав, була захищена в Російській Федерації (Є.В. Волкова, Н.В. Зубарєва, Л.Ю. Леонова, С.Є. Нікольський, А.О. Оніна, Р.Ю. Пивовар, С.С. Санкіна, М.В. Субботін), проте предметом дослідження в них здебільшого були конкретні види переважних прав: купівлі (частки в статутному капіталі, акцій, частки в праві сумісної власності) або укладення договору (найму, оренди, найму житла).
Переважні права існують в різних видах цивільних правовідносин: в речових, зобов’язальних (договірних і недоговірних), в корпоративних, кооперативних, спадкових тощо. Незважаючи на певні особливості здійснення і захисту у разі їх порушення, зазначені переважні права мають спільну юридичну природу та інші спільні риси, що зумовлює потребу і створює можливість їх комплексного дослідження. При цьому теоретичний і практичний інтерес становить з’ясування співвідношення переважного права з встановленими законодавством черговістю здійснення належних особі прав та певними пріоритетами.
Зазначені обставини обумовлюють актуальність проведення поглиблених теоретичних досліджень підінституту переважних прав у цивільному праві України. За своїм предметом і поставленими завданнями дисертаційна робота спрямована на розв’язання існуючих у цій сфері проблем і є необхідною і своєчасною як для науки цивільного права, так і для законодавчої та правозастосовної судової практики.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 4 від 23 грудня 2011 р.). Робота виконана відповідно до наукової теми «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти» (номер державної реєстрації № 11БФ042-01), яка досліджується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2015 року.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у з’ясуванні і вирішенні теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із здійсненням переважних прав учасниками цивільних відносин.
Для досягнення цієї мети були поставлені такі основні завдання:
- визначити поняття та юридичну природу переважних прав у цивільному праві, а також критерії відмежування переважних прав у цивільних відносинах від переважних прав в інших (адміністративних та трудових) відносинах;
- уточнити поняття та зміст механізму здійснення переважних прав;
- визначити особливості здійснення переважних прав у речових, зобов’язальних (договірних і недоговірних), корпоративних, кооперативних та спадкових правовідносинах їх учасниками;
- визначити ефективність цивільно-правових норм, що регулюють порядок і встановлюють строки здійснення переважних прав;
- уточнити поняття та зміст механізму захисту переважних прав;
- визначити ефективність цивільно-правових норм, що встановлюють способи захисту переважних прав та виявити відповідні прогалини у законодавстві;
- розробити та науково обґрунтувати пропозиції, спрямовані на удосконалення законодавства, норми якого регулюють порядок і строки здійснення переважних прав та встановлюють способи їх захисту, що ґрунтуються на певних моделях.
Об’єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, що складаються при здійсненні переважних прав учасниками цивільних відносин.
Предметом дослідження є сукупність правових норм, що встановлюють переважні права, та судова практика їх застосування, наукові погляди, ідеї і уявлення українських і зарубіжних науковців щодо проблем здійснення і захисту переважних прав.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові (діалектичний, аналогія, узагальнення, аналіз і синтез) та спеціальні методи дослідження (порівняльно-правовий, лінгвістичний, історико-правовий, формально-логічний, системно-структурний тощо).
Діалектичний метод пізнання дозволив визначити юридичну природу переважних прав. За допомогою методу узагальнення було виявлено деякі загальні тенденції застосування норм щодо переважних прав у судовій практиці. Методи аналізу і синтезу застосовувалися при дослідженні правових норм, що закріплюють переважні права в різних сферах цивільних правовідносин і встановлюють механізми їх здійснення і захисту.
Застосування порівняльно-правового методу дозволило зіставити тотожні види переважних прав, що відносяться до однієї групи, і з’ясувати тотожність їх правового регулювання у різних нормативно-правових актах, а також провести відмежування переважних прав у цивільному праві від переважних прав в інших галузях права.
Лінгвістичний метод використано для з’ясування етимологічного походження таких термінів як «перевага», «привілей», «пріоритет» тощо. Застосування історико-правового методу наукового пізнання мало місце при дослідженні загальних питань, а також особливостей становлення і розвитку категорії переважного права. Формально-логічний метод використано при формулюванні таких юридичних понять як «переважне право», «механізм здійснення переважного права», «механізм захисту переважного права», а також при формулюванні запропонованих дисертантом змін і доповнень до чинного законодавства. Системно-структурний метод застосовано, зокрема, при проведенні класифікації переважних прав та способів їх захисту.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в українській цивілістичній науці комплексних досліджень проблем цивільно-правового регулювання відносин, пов’язаних із здійсненням переважних прав.
Наукова новизна конкретизується в науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, основними з яких є такі:
вперше:
- обґрунтовано висновок про те, що чинне цивільне законодавство не встановлює оптимальних способів захисту, адекватних порушенню більшості видів переважних прав учасників цивільних відносин, та механізмів їх реалізації, які б забезпечували і гарантували дійсний захист переважного права, його реальне відновлення і можливість здійснення;
- обґрунтовано висновок про те, що складність застосування судом аналогії закону при розгляді справ у спорах, пов’язаних із захистом переважного права, пов’язана: по-перше, з специфікою захисту переважних прав, що унеможливлює застосування універсальних способів захисту цивільних прав, встановлених ч. 2 ст. 16 ЦК України, і вимагає застосування спеціальних способів захисту переважних прав, адекватних виду переважного права та сфері правовідносин, в якій воно здійснюється, способу здійснення та характеру порушення тощо; по-друге, з відсутністю у багатьох випадках таких спеціальних способів захисту, пристосованих саме для захисту переважних прав.
- доводиться, що закріплення в законодавстві чітких механізмів здійснення конкретних видів переважних прав (це дозволить встановити, у чому саме полягає порушення тих або інших прав) має відбуватися одночасно з визначенням адекватних порушенням зазначених прав способів захисту. Лише у поєднанні механізмів здійснення і способів захисту переважних прав особа-носій такого права зможе належним чином не лише здійснити своє суб’єктивне право, але і захистити його у разі порушення.
Такий алгоритм здійснення переважного права має бути покладено в основу побудови правових норм, якими встановлюються переважні права в цивільному законодавстві;
- обґрунтовано положення про те, що класифікація переважних прав забезпечує розв’язання триєдиної задачі: по-перше, з використанням об’єктивних критеріїв з одного боку дозволяє об’єднати однорідні переважні права в одну групу, а з іншого – відмежувати різнорідні переважні права; по-друге, з урахуванням віднесення тих або інших видів переважних прав до однієї чи різних груп дає змогу розробити відповідні механізми їх здійснення, закріпивши їх у законі; по-третє, з урахуванням виду переважних прав та специфіки їх здійснення сприяє визначенню адекватних способів їх захисту у разі порушення;
- виявлено недосконалість правового регулювання механізмів здійснення і захисту переважних прав, об’єктами яких є матеріальні блага у вигляді земельних ділянок, лісів, водних об’єктів, надр, відповідно у земельному, лісовому, водному законодавстві та в законодавстві про надра, а також невідповідність положень цих актів Цивільному кодексу України;
- доводиться необхідність вироблення єдиних підходів (єдиної моделі) до врегулювання в чинному законодавстві відносин, пов’язаних з вступом спадкоємців і правонаступників до господарських товариства і кооперативів. Це зумовлено, зокрема, тим, що і господарські товариства, і виробничі кооперативи відносяться до підприємницьких товариств (ст. 84 ЦК України), тобто мають однакову організаційно-правову форму.
удосконалено:
- визначення поняття переважного права в цивільному праві як встановленого законом або договором суб’єктивного права учасника цивільних відносин на переважне перед іншими особами вчинення дій (правочинів), спрямованих на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків;
- перелік видів переважних прав в окремих сферах цивільних правовідносин, виходячи не з їх формулювання в законі (переважні, пріоритетні, першочергові тощо), а з юридичної природи та змісту цих прав;
- класифікацію переважних прав залежно від: 1) сфери цивільних правовідносин, у яких існують переважні права, на: а) переважні права у речових правовідносинах; б) переважні права у зобов’язальних правовідносинах; в) переважні права у корпоративних і кооперативних правовідносинах; г) переважні права у спадкових правовідносинах; 2) способів здійснення переважних прав на: а) переважні права набуття (придбання, купівлі), б) переважні права на укладення договору, в) переважні права задоволення вимог; 3) способів захисту переважних прав на: а) переважні права, що захищаються шляхом переведення прав і обов’язків покупця (наймача) на носія переважного права; б) переважні права, що захищаються шляхом встановлення правовідносин (спонукання до укладення договору); в) переважні права, що захищаються шляхом визнання правочину недійсним (у разі вчинення його з порушенням переважного права) і спонукання до укладення договору;
дістали подальшого розвитку:
- положення щодо юридичної природи переважних прав, які можуть бути кваліфіковані: а) як юридично недосконалі права, що встановлюються законом або договором у речових, зобов’язальних, корпоративних, кооперативних та спадкових відносинах; б) переважні права, які встановлюються державою для певних категорій учасників цивільних відносин, є публічно-правовими правами. У разі якщо переважні права встановлюються в договорі, вони є елементом приватних відносин і можуть бути здійснені лише у правовідносинах між сторонами договору, яким ці переважні права передбачені; в) перебуваючи у певній суперечності з проголошеним ст. 1 ЦК України принципом юридичної рівності учасників цивільних відносин, переважні права, таким чином, відносяться до аномалій у цивільному праві; г) у разі якщо переважному праву одного учасника цивільних відносин не протистоїть обов’язок іншого учасника (учасників) цих же відносин, таке переважне право відноситься до секундарних прав;
- положення про те, що наявність у особи встановленого законом або договором переважного права на вчинення певної дії слід розглядати як спеціальну правосуб’єктність цієї особи;
- положення про те, що сукупність встановлених ЦК України, іншими актами цивільного законодавства правових норм, що передбачають переважні права певних учасників цивільних відносин, складає специфічний субінститут (підінститут) інституту суб’єктивних цивільних прав.
За наслідками проведеного дослідження дисертантом науково обґрунтовано і сформульовано низку пропозицій (понад 20) щодо внесення змін і доповнень до актів чинного законодавства та до постанов Пленуму Верховного Суду України та Пленуму Вищого господарського суду України, спрямованих на підвищення ефективності цивільно-правових норм та на удосконалення практики їх застосування судами.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертація містить низку нових теоретичних висновків і положень, спрямованих на вдосконалення субінституту переважних прав у цивільному праві. Висновки і пропозиції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані: а) при подальшому дослідженні переважних прав та механізму їх здійснення і способів захисту; б) в правозастосовній діяльності суб’єктів цивільно-правових відносин та судових органів; в) у нормотворчій діяльності у процесі вдосконалення цивільного законодавства; г) при викладанні курсу «Цивільне право» та при підготовці навчально-методичних матеріалів з нього.
Особистий внесок здобувача. У дисертації викладено наукові результати, отримані особисто здобувачем за наслідками проведення науково-дослідних робіт. Всі, сформульовані в дисертації теоретичні положення і висновки, пропозиції і рекомендації, обґрунтовано на основі власних досліджень та практичного досвіду здобувача, набутого під час роботи у Вищому господарському суді України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи доповідалися і обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також на Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 24-25 квітня 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів «Україна: 20 років шляхом незалежності» (м. Київ, 24 травня 2011 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми охорони прав суб’єктів корпоративних правовідносин» (м. Івано-Франківськ, 24 вересня 2011 року), Міжнародній науково-практичній конференції «Дев’яті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 18-19 листопада 2011 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Правові та економічні передумови участі суб’єктів публічного права в приватних відносинах: загальнодержавні та регіональні аспекти» (м. Кіровоград, 9-10 грудня 2011 р.), «Круглому столі» «Актуальні проблеми правовідносин в приватній сфері» (м. Харків, 23 грудня 2011 р.).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 6 наукових статтей, з яких 5 – у наукових фахових виданнях, а також тези доповідей на 6 міжнародних науково-практичних конференціях та «круглих столах».
Структура дисертації обумовлена предметом, метою і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, що охоплюють дев’ять підрозділів, та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 249 сторінок, з яких 28 сторінок займає список використаних джерел, що налічує 260 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

І. Проведене в дисертації дослідження переважних прав у цивільному праві України, зокрема, їх поняття та видів, юридичної природи, механізму здійснення, особливостей здійснення у різних сферах цивільних правовідносин, а також форм та способів захисту, дозволяє сформулювати низку теоретичних висновків і положень, основними з яких є такі:
1. Переважне право у цивільному праві України — це встановлене законом або договором суб’єктивне право учасника цивільних відносин на переважне перед іншими особами вчинення дій (правочинів), спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Таким чином, переважне право характеризує особливий юридичний стан особи-носія переважного права (статика переважного права). Цей стан полягає у потенційній можливості учасника цивільних відносин вчинити переважно перед іншими учасниками зазначених відносин дії (правочини), спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Наявність у особи встановленого законом або договором переважного права на вчинення певної дії слід розглядати як спеціальну правосуб’єктність цієї особи.
2. Юридична (правова) природа переважних прав характеризується тим, що:
- зазначені права можуть бути кваліфіковані як юридично недосконалі права, що встановлюються законом або договором у речових, зобов’язальних, корпоративних, кооперативних та спадкових відносинах;
- переважні права, які встановлюються державою для певних категорій учасників цивільних відносин, є публічно-правовими правами. У разі якщо переважні права встановлюються в договорі, вони є елементом приватних відносин і можуть бути здійснені лише у правовідносинах між сторонами договору, яким ці переважні права передбачені;
- перебуваючи у певній суперечності з проголошеним ст. 1 ЦК України принципом юридичної рівності учасників цивільних відносин, переважні права, таким чином, відносяться до аномалій у цивільному праві;
- у разі якщо переважному праву одного учасника цивільних відносин не протистоїть обов’язок іншого учасника (учасників) цих же відносин, таке переважне право відноситься до секундарних прав.
3. Сукупність встановлених ЦК України, іншими актами цивільного законодавства або договором правових норм, що передбачають переважні права певних учасників цивільних відносин, складає специфічний субінститут (підінститут) інституту суб’єктивних цивільних прав.
4. Найбільш прийнятним вважаємо поділ переважних прав за критерієм сфери цивільних правовідносин, в яких діють зазначені права. В свою чергу кожна із сфер цих правовідносин характеризується своїм об’єктом, що і дозволяє відділяти одні групи переважних прав від інших. Таким чином, залежно від сфери цивільних правовідносин, у яких існують переважні права, останні можна поділити на 4 групи:
- переважні права у речових правовідносинах;
- переважні права у зобов’язальних правовідносинах;
- переважні права у корпоративних і кооперативних правовідносинах;
- переважні права у спадкових правовідносинах.
5. Залежно від способів здійснення переважних прав можна виділити такі групи переважних прав:
- переважні права набуття (придбання, купівлі);
- переважні права на укладення договору;
- переважні права на задоволення вимог.
6. Залежно від способів захисту переважних прав останні можна поділити на:
- переважні права, що захищаються шляхом переведення прав і обов’язків покупця (наймача) на носія переважного права;
- переважні права, що захищаються шляхом встановлення правовідносин (спонукання до укладення договору);
- переважні права, що захищаються шляхом визнання правочину недійсним (у разі вчинення його з порушенням переважного права) і спонукання до укладення договору.
7. Значення класифікації, як результату групування переважних прав за їх спільними ознаками і їх поділу залежно від змісту і особливостей здійснення, полягає в тому, що класифікація переважних прав, на нашу думку, забезпечує розв’язання триєдиної задачі:
- по-перше, з використанням об’єктивних критеріїв з одного боку дозволяє об’єднати однорідні переважні права в одну групу, а з іншого – відмежувати різнорідні переважні права;
- по-друге, з урахуванням віднесення тих або інших видів переважних прав до однієї чи різних груп дає змогу розробити відповідні механізми їх здійснення, закріпивши їх у законі;
- по-третє, з урахуванням виду переважних прав та специфіки їх здійснення сприяє визначенню адекватних способів їх захисту у разі порушення.
8. Здійснення переважного права – це встановлені законом або договором дії учасника цивільних відносин-носія переважного права, спрямовані на реалізацію наданої йому переважним правом міри можливої поведінки з метою задоволення матеріального чи нематеріального інтересу.
9. Найбільш прийнятною юридичною конструкцією, яку доцільно вживати для розкриття порядку (процедури) здійснення переважного права, для позначення правового інструменту, за допомогою якого здійснюється переважне право, може бути така юридична категорія як «механізм здійснення переважного права», елементами якого є:
а) дія (дії) учасника цивільних відносин-носія переважного права, яка б свідчила про його намір (волевиявлення) здійснити переважне право;
б) порядок здійснення переважних прав, тобто сукупність дій та послідовність їх вчинення носієм переважного права та особою, яка відчужує те благо, на одержання якого спрямоване здійснення переважного права;
в) встановлені актами цивільного законодавства або договором строки для здійснення переважних прав, які іменуються присікальними строками.
10. Не погоджуючись з пропозицією щодо доповнення норм, які регулюють переважні права, положенням про те, що вони не застосовуються до випадків продажу з публічних торгів, вважаємо, що таке обмеження здійснення переважного права має бути вибірковим і не повинно поширюватися на окремі види переважного права.
11. Чинне земельне законодавство у частині здійснення переважного права купівлі земельної ділянки не сприяє належній реалізації закріпленого у ньому (головним чином декларативно) переважного права, а тому потребує приведення його норм у відповідність до положень ЦК України.
12. Слід визнати помилковим ототожнення в ст. 33 Закону України «Про оренду землі» понять «укладення договору» і «поновлення договору», що потягло за собою кілька юридично некоректних формулювань, зміст яких суперечить усталеним в цивільному законодавстві і в науці цивільного права юридичним категоріям і поняттям.
13. Проведене дослідження переважних прав на укладення відповідних договорів у договірних зобов’язаннях з передання майна у користування дозволяє дійти висновку про істотні розходження в законах, що регулюють зазначені правовідносини, які стосуються формулювання переважних прав, визначення їх змісту та механізму здійснення цих прав.
У зв’язку з цим вважаємо за доцільне максимально уніфікувати юридичні конструкції переважного права у тих договорах найму, в яких вони передбачені законом (власне майнового найму, найму житла, оренди землі, оренди державного і комунального майна), взявши за взірець загальну для всіх видів договорів найму (оренди) конструкцію переважного права наймача у договорі найму, встановлену ст. 777 ЦК України.
14. Дискусійною є кваліфікація переважного права акціонера на придбання акцій (або учасника на придбання частки) у разі їх відчуження як «права на акцію». Адже носієм зазначеного переважного права може бути лише акціонер або учасник господарського товариства, тобто переважне право акціонера у цьому випадку, як і у випадку придбання акцій додаткової емісії, є «правом з акції».
15. Залежно від суб’єктного складу корпоративних відносин до переважних прав можна віднести:
- переважні права учасників (акціонерів) акціонерного товариства;
- переважні права учасників товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю;
- переважні права учасників командитного товариства.
16. Навряд чи можна погодитися з пропозицією щодо встановлення у ст. 29 Закону про АТ переліку питань, що стосуються порядку обігу акцій, оскільки ця пропозиція, по-суті, зводиться до копіювання положень ст. 32.1 Федерального закону РФ «Про акціонерні товариства» без будь-якої зміни місця цих норм в Законі про АТ, і не враховують особливостей положень українського Закону про АТ.
Недоцільність врегулювання відносин щодо здійснення переважного права на купівлю акцій, що відчужуються іншим акціонером ПрАТ, у договорі акціонерів зумовлена також достатньо повним врегулюванням зазначених відносин у ст. 7 Закону про АТ і можливістю врегулювання їх у статуті товариства.
17. Дослідження переважних прав акціонерів-власників привілейованих акцій дає підстави для висновку про те, що залежно від суб’єктного складу відносин, у яких реалізується переважне право акціонера-власника привілейованих акцій, можна виділити три види переважних прав:
- переважні права акціонера-власника привілейованих акцій перед особами, які не є акціонерами цього товариства (право придбавати розміщувані товариством привілейовані акції цього або іншого класу);
- переважні права акціонера-власника привілейованих акцій перед акціонерами-власниками простих акцій товариства (гарантоване право на отримання дивідендів у встановленому статутом розмірі, право на отримання ліквідаційної вартості, можливість конвертації привілейованих акцій, право придбавати розміщувані товариством привілейовані акції цього або іншого класу);
- переважні права акціонера-власника привілейованих акцій одного класу перед акціонерами-власниками привілейованих акцій іншого класу (встановлення черговості виплати дивідендів і черговості виплат у разі ліквідації товариства).
18. Відносини у виробничому кооперативі, як і в інших видах кооперативів (житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному, житловому, дачному, гаражному чи іншому кооперативі) не є корпоративними у власному розумінні, незважаючи на те, що такі, зокрема, види кооперативів, як виробничий та сільськогосподарський, без сумніву, можна віднести до корпоративних підприємств, щодо яких йдеться в ч. 5 ст. 63 ГК України.
19. Дослідження виявило очевидну потребу у виробленні єдиних підходів (єдиної моделі) до врегулювання в чинному законодавстві відносин, пов’язаних з вступом спадкоємців і правонаступників до господарських товариства і кооперативів. Це зумовлено, зокрема, тим, що і господарські товариства, і виробничі кооперативи відносяться до підприємницьких товариств (ст. 84 ЦК України), тобто мають однакову організаційно-правову форму.
20. Суб’єктивне право на захист переважного права у цивільних правовідносинах можна визначити як юридично закріплену можливість управненої особи – носія переважного права – використати заходи правоохоронного характеру з метою відновлення порушеного права.
21. Аналіз законодавства, яким встановлено переважні права і визначено (щоправда, не завжди) форми їх захисту, дозволяє стверджувати, що основною формою захисту переважних прав є юрисдикційна форма. В рамках цієї форми більшість переважних прав може захищатися в судовому порядку, а деякі – в адміністративному – шляхом звернення до визначених законом органів державної влади. Вимога закону про те, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням, значно обмежує, а в більшості випадків практично робить неможливим застосування самозахисту щодо такого специфічного виду суб’єктивних прав, якими є переважні права.
22. Під адекватним (відповідним) способом захисту переважного права слід розуміти такий спосіб захисту, який, з урахуванням специфіки переважного права, що захищається, і характеру порушення переважного права, дозволяє створити реальну можливість для його здійснення носієм такого права. Тобто, по-суті, йдеться про відновлення того становища, яке існувало до порушення переважного права.
23. Особливості, якими наділені ті або інші способи захисту переважних прав, дозволяють класифікувати їх за певними критеріями.
Так, залежно від форми закріплення способи захисту переважних прав можна поділити на:
- встановлені в законодавстві:
а) шляхом чіткого визначення способу, що підлягає застосуванню у випадку порушення конкретного переважного права;
б) шляхом відсилання до норми, якою встановлено спосіб захисту для подібного переважного права;
- передбачені договором;
- не встановлені в законодавстві (у випадках порушення переважного права і не передбачені договором.
Залежно від сфери застосування способи захисту порушених прав можна поділити на:
- загальні (мають універсальний характер і можуть застосовуватися при захисті різних видів цивільних прав, у тому числі і переважних).
- спеціальні (встановлені законом виключно або головним чином для захисту переважних прав).
Залежно від управненої особи, яка захищає переважне право, способи захисту можна поділити на:
- застосовувані судом;
- застосовувані органами державної виконавчої влади;
- застосовувані безпосередньо особою, чиє переважне право порушене.
24. У тих випадках, коли законом визначено спеціальний конкретний спосіб захисту того чи іншого переважного права, особа, яка звертається до суду з вимогою захистити належне їй переважне право, не має права вибору іншого способу захисту, а суди повинні захищати порушене право, крім способів, поіменованих в ч. 2 ст. 16 ЦК України (а у господарських спорах – і способами, встановленими ст. 22 ГК України), іншим способом лише у разі якщо він встановлений договором або законом.
25. Не всі, з встановлених ст. 16 ЦК України, способи захисту цивільних прав та інтересів, у зв’язку з специфічною правовою природою переважних прав, можуть бути застосовані судом. Разом з тим, закріплений у цій статті перелік способів захисту цивільних прав доцільно доповнити такими спеціальними способами, які були б безпосередньо спрямовані на захист переважних прав.
26. Складність застосування судом аналогії закону при розгляді справ у спорах, пов’язаних із захистом переважного права, пов’язана: по-перше, з специфікою захисту переважних прав, що унеможливлює застосування універсальних способів захисту цивільних прав, встановлених ч. 2 ст. 16 ЦК України, і вимагає застосування спеціальних способів захисту переважних прав, адекватних виду переважного права та сфері правовідносин, в якій воно здійснюється, способу здійснення та характеру порушення тощо; по-друге, з відсутністю у багатьох випадках таких спеціальних способів захисту, пристосованих саме для захисту переважних прав.
27. Проведеним дослідженням виявлено, що чинне цивільне законодавство не встановлює оптимальних способів захисту, адекватних порушенню більшості видів переважних прав учасників цивільних відносин, та механізмів їх реалізації, які б забезпечували і гарантували дійсний захист переважного права, його реальне відновлення і можливість здійснення.
Встановивши переважні права для певних учасників цивільних відносин, що вирізняє їх з-поміж інших учасників зазначених відносин, законодавець мав би у кожному конкретному випадку встановлення переважного права не лише чітко визначити механізм його здійснення (порядок дій, права і обов’язки носія переважного права і інших осіб, строки здійснення права тощо), але і встановити механізм захисту переважного права у разі його порушення (визначити найбільш прийнятні способи захисту того або іншого переважного права, форму захисту, позовну давність тощо), з тим, щоб порушене право було відновлене як юридично, так і фактично, а його носій при бажанні мав би можливість його здійснити.
28. Закріплення в законодавстві чітких механізмів здійснення конкретних видів переважних прав, що дозволить встановити, у чому саме полягає порушення тих або інших прав, має відбуватися одночасно з визначенням адекватних таким порушенням способів захисту. Лише у поєднанні механізмів здійснення і способів захисту переважних прав особа-носій такого права зможе належним чином не лише здійснити своє суб’єктивне право, але і захистити його у разі порушення.
Такий алгоритм здійснення переважного права має бути покладено в основу побудови правових норм, якими встановлюються переважні права в цивільному законодавстві.
29. Переважне право може бути здійснене за наявності певних юридичних фактів, встановлених законом або договором (динаміка переважного права), у порядку і строки, визначені законом або договором (механізм здійснення переважного права).
Переважне право у разі його порушення може бути захищене у судовому (окремими загальними і спеціальними способами), адміністративному порядку та у формі самозахисту.

ІІ. Проведений в дисертаційній роботі аналіз норм чинного законодавства про переважні права у цивільному праві та практики його застосування судами дозволив на основі зроблених дисертантом теоретичних висновків і положень науково обґрунтувати і сформулювати низку пропозицій щодо внесення змін і доповнень до нормативно-правових актів, основними з яких є такі:
1. Оскільки в ЦК України відсутня стаття, яка б закріплювала загальні засади щодо можливості існування переважних прав учасників цивільних відносин, вважаємо за доцільне доповнити ЦК України ст. 121 такого змісту:
«Стаття 121. Переважні права
1. У випадках, встановлених цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, особа може мати переважне перед іншими учасниками цивільних відносин право на вчинення дій (правочинів), спрямованих на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
2. Особа здійснює переважні права у межах, наданих їй актами цивільного законодавства або договором.
Відступлення переважних прав не допускається.
3. Захист переважних прав здійснюється відповідно до цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або договору».
2. Вважаємо за доцільне доповнити ч. 2 ст. 362 ЦК України абзацом 3 такого змісту:
"У разі якщо продавцеві частки або її частини невідоме місцезнаходження співвласника-володільця переважного права, він може бути виключений з числа володільців переважного права у судовому порядку".
При цьому відповідні зміни доцільно внести і до Цивільного процесуального кодексу України.
3. Порівняльно-правовий аналіз положень з ч. 6 ст. 88 ЗК України з нормою ч. 1 ст. 362 ЦК України свідчить про потребу у приведенні положень ст. 88 ЗК України, в тому числі її частини 6, у відповідність до положень ст. 362 ЦК України шляхом визначення в ч. 6 ст. 88 ЗК України умов реалізації переважного права на купівлю земельної ділянки – «за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадків продажу з публічних торгів», а також шляхом заміни в ст. 88 ЗК України конструкцій «учасник спільної часткової власності» та «учасник частки у спільній частковій власності» терміном «співвласник» і запровадження категорії «частка у праві спільної часткової власності на земельну ділянку».
4. Оскільки ні ст. 88, ні ст. 130 ЗК України не встановлюють порядку здійснення (механізму реалізації) переважного права на купівлю земельної ділянки, зазначену прогалину доцільно заповнити шляхом доповнення ст. 88 ЗК України нормами, аналогічними нормам ЦК України, які б встановлювали порядок (процедуру) повідомлення співвласника (співвласників) земельної ділянки про продаж частки у праві спільної часткової власності на земельну ділянку, а також ст. 130 ЗК України – щодо порядку реалізації переважного права на купівлю земельної ділянки сільськогосподарського призначення.
5. Положення ч. 1 ст. 285 ГК України доцільно привести у відповідність до ч. 1 ст. 777 ЦК України та ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», для чого викласти її в такій редакції:
«1. Орендар має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на укладення договору оренди на новий строк відповідно до закону.»
6. Водночас в ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» слово «термін» у всіх відмінках доцільно замінити словом «строк» у відповідних відмінках.
7. Викласти ч. 1 ст. 822 ЦК України у такій редакції:
«1. У разі спливу строку договору найму житла наймач, який належно виконував свої обов’язки за договором, має переважне право на укладення договору найму житла на новий строк».
Доцільність внесення запропонованої зміни можна обґрунтовується ще й тим, що переважне право в договірних відносинах найму встановлюється з метою забезпечити стабільність договірних відносин, виходячи з принципу належного виконання договірних зобов’язань.
8. Доповнити ст. 51 Водного кодексу України та Лісовий кодекс України (шляхом доповнення його статтею 18¹ - «Договір оренди лісових ділянок», яка містила б загальні положення щодо зазначеного договору) положеннями про те, що орендар, який належним чином виконував свої обов’язки за договором оренди водних об’єктів (їх частини), має переважне право на укладення договору оренди на новий строк. Аналогічну норму доцільно закріпити в ст. 18¹ Лісового кодексу України стосовно орендаря, який належним чином виконував свої обов’язки за договором оренди лісової ділянки.
9. Замінити слова «пріоритетне право» у Законах України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про приватизацію державного житлового фонду», «Про музеї та музейну справу» тощо), в яких вони вживаються як синонім слів «переважне право», словами «переважне право».
10. Доповнити ч. 3 ст. 27 Закону про АТ абз. 2 такого змісту:
«Оплата вартості акцій, що придбаваються акціонером при додатковій емісії акцій, за рішенням товариства може здійснюватися коштами і засобами, встановленими ч. 1 ст. 11 цього Закону, про що зазначається у повідомленні».
11. Прийняття Закону про АТ породило нові проблеми у забезпеченні уніфікації правових норм, покликаних регулювати переважні права в акціонерному товаристві.
По-перше, не зовсім вдалим є посилання в ч. 3 ст. 156 ЦК України спочатку на статут товариства, а потім на закон. Тому слова «статутом і», на нашу думку, доцільно виключити з ч. 3 ст. 156 ЦК України.
По-друге, потребує приведення у відповідність до законодавства про цінні папери і про акціонерні товариства вжитий у ч. 3 ст. 156 ЦК України термін «додатково випускаються» шляхом заміни його терміном «додатково розміщуються», оскільки Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» не лише оперує терміном «розміщення», але і розкриває його значення.
По-третє, оскільки в ЦК України відсутня норма, яка б допускала можливість закріплення у статуті приватного акціонерного товариства переважного права його акціонерів на придбання акцій, що пропонуються їх власником до відчуження третій особі зазначену прогалину можна було б усунути шляхом доповнення ст. 116 ЦК України частиною 3, в якій закріпити перелік переважних прав учасників господарського товариства, включивши до нього і переважне права акціонерів приватного акціонерного товариства на придбання акцій цього товариства, що відчужуються третій особі.
По-четверте, виходячи з того, що Законом про АТ загалом достатньо повно врегульований порядок реалізації переважного права на придбання акцій додаткової емісії, абз. 5 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок», згідно з яким такий порядок встановлюється Національною комісією з цінних паперів і фондового ринку, доцільно із зазначеного Закону виключити.
12. Викласти ч. 4 ст. 147 ЦК України у такій редакції:
«У разі відсутності бажаючих придбати відчужувану частку (її частину) учасника вона придбавається самим товариством з обмеженою відповідальністю, яке зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку та в порядку, встановлених статутом і законом, або зменшити свій статутний капітал відповідно до статті 144 цього Кодексу»,
а ч. 5 ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» у такій редакції:
«У разі відсутності бажаючих придбати відчужувану частку (її частину) учасника вона придбавається самим товариством з обмеженою відповідальністю, яке зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку, що не перевищує одного року, або зменшити свій статутний капітал відповідно до статті 52 цього Закону. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у вищому органі проводяться без урахування частки, придбаної товариством».
13. Доповнити ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» частиною 6 такого змісту:
«Переважне право учасників товариства не поширюється на випадки переходу права власності на частку (її частину) в статутному капіталі товариства у разі її спадкування чи правонаступництва за згодою інших учасників товариства».
Водночас, зважаючи на те, що за договором дарування частки (її частини) у багатьох випадках, як свідчить судова практика, приховується відступлення її шляхом продажу, переважне право доцільно поширити і на випадки дарування.
14. Викласти пункт 4 ч. 2 ст. 137 ГК України і пункт «г» ч. 1 ст. 79 Закону України «Про господарські товариства» у такій редакції відповідно:
«4) у разі ліквідації товариства переважно перед повними учасниками одержувати вклади у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом, іншим законом і засновницьким договором (меморандумом);»
«г) у разі ліквідації товариства переважно перед повними учасниками одержувати вклади у порядку та на умовах, встановлених законом і засновницьким договором (меморандумом);».
15. Доповнити п. 3 ч. 2 ст. 258 ЦК України після слів «цього Кодексу» словами «та в інших випадках порушення переважного права, встановленого актами цивільного законодавства, договором чи установчими документами».
16. «Переведення прав та обов’язків», як спеціальний спосіб захисту переважних прав, що вживається у низці норм цивільного законодавства, охоплює і права, і обов’язки. Тому вважаємо за доцільне відобразити це і в ч. 1 ст. 822 ЦК України, встановивши в ній право наймача житла «вимагати переведення на нього прав та обов’язків наймача», а не лише прав.
17. Доповнити ч. 2 ст. 822 ЦК України прямим посиланням на спосіб захисту, встановлений ст. 362 ЦК України. При цьому, якщо використовувати за зразок положення ст. 362 ЦК України, то очевидно, що і стосовно договору купівлі-продажу житла, яке було предметом договору найму, в ч. 2 ст. 822 ЦК України доцільно передбачити обов’язок позивача (наймача-носія переважного права) внести на депозитний рахунок суду суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
18. Викласти ст. 4 ЦПК України в такій редакції:
«Стаття 4. Способи захисту, які застосовуються судом
1. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений договором або законом».
19. Внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 36 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» та до п. 2 Розділу ІІ Порядку визнання емісії цінних паперів недобросовісною та недійсною, прямо передбачивши в них таку підставу визнання емісії акцій недобросовісною та зупинення розміщення акцій відповідного випуску, як порушення переважного права акціонерів на придбання акцій товариства при їх додатковій емісії.
Крім того у Порядку визнання емісії цінних паперів недобросовісною та недійсною доцільно встановити особливості застосування санкцій, передбачених ч. 4 ст. 27 Закону про АТ, які б забезпечували оперативне відновлення переважного права акціонера.
В Правилах розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій доцільно уточнити процедуру розгляду справ, пов’язаних із порушенням переважного права акціонера.
20. Доповнити ч. 2 ст. 16 ЦК України такими способами захисту цивільних прав, спрямованими, передусім, на захист переважних прав учасників цивільних правовідносин як: встановлення правовідношення у вигляді вимоги про спонукання укладення договору або вчинення певної дії, а також визнання недійсними рішень інших (крім органів державної влади і органів місцевого самоврядування) органів.

Список використаних джерел

1. Алексеев С.С. Общая теория права: учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. [Текст] / С.С. Алексеев. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. -576 с.
2. Андреев Ю.Н. Механизм гражданско-правовой защиты [Текст] / Ю.Н. Андреев. – М.: Норма: ИНФРА-М, 2010. – 464 с.
3. Аномалії в цивільному праві України : навч.-практ. посібник [Текст] / відп. ред. Р. А. Майданик. – К. : Юстиніан, 2007. — 912 с.
4. Бабецька І.Я. Правова природа переважних прав [Електронний ресурс] / І.Я. Бабецька // Форум права. – 2011. – № 1. – С. 37–41. – Режим доступу : htpp://www.nbuv.gov.ua/ejournals/FP/20111/11bijppp.pdf.
5. Бабичев Н.Т., Боровский Я.М. Словарь латинских крылатых слов: 2 500 единиц [Текст] / Под ред. Я.М. Боровского . – 3-е изд., стер. – М.: Рус. яз., 1988. – 960 с.
6. Басин Ю.Г., Диденко А.Г. Защита субъективных гражданских прав [Текст] // Юридические науки. Вып. 1. Алма-Ата, 1971. – С. 3-11 (Цит. по: Басин Ю.Г. Избранные труды по гражданскому праву. Алматы: АЮ-ВПШ «Эділет», НИИ частного права КазГЮУ, 2003. – С. 348-359).
7. Баришпольская Т.Ю. Гражданский процесс и процедура (понятие, служебная роль, проблемы теории и практики : автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.03 [Текст] / Т.Ю. Баришпольская. - Томск, 1988. – 23 с.
8. Белов В.А. Основы учения о преимущественных правах [Текст] / В. А. Белов // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 2001. – № 6. – С. 37–54.
9. Белов В.А., Пестерева Е.В. Хозяйственные общества [Текст] / В. А. Белов, Е. В. Пестерева. – М. : ЦентрЮрИнфоР, 2002. – 287 с.
10. Белов В.А. Гражданское право. Общая и особенная части: Учебник [Текст] / В.А. Белов. – М.: ЦентрЮрИнфоР, 2003. – 960 с.
11. Белов В.А. Гражданское право. Учебник: Особенная часть [Текст] / В.А. Белов. – М.: ЦентрЮрИнфоР, 2004. – 767 с.
12. Белов В.А. Гражданское право. Общая часть. Т. 1. Введение в гражданское право: учебник [Текст] / В.А.Белов. – М.: Издательство Юрайт, 2011. – 521 с.
13. Бервено С.М. Проблеми договірного права України: Монографія [Текст] / С.М. Бервено. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 392 с.
14. Берестова І.Е. Суб’єктивне право як засіб реалізації приватного інтересу [Текст] / І.Е. Берестова // Приватне право і підприємництво : Зб. наук. праць. Вип. 10, 2011 / Редкол.: Крупчан О.Д. (гол. ред.) та ін. – К. НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України, 2011, С. 44-47.
15. Бєлкіна Ю. Актуальні питання обігу акцій закритих акціонерних товариств [Текст] / Ю. Бєлкіна // Актуальні питання державотворення в Україні. Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції (24 – 25 квітня 2008 року). – К.: ВГЛ «Обрії», 2008. – Ч. 3. – С. 14-15.
16. Богданова Е.Е. Защита прав и интересов в договорных отношениях : монография [Текст]/ Е.Е. Богданова. М.: Юнити-Дана: Закон и право, 2008. – 247 с.
17. Богданова Е.Е. Защита прав предпринимателя в случае нарушения преимущественного права в договорах аренды и найма жилого помещения [Текст] / Е.Е. Богданова // Законы России: опыт, анализ, практика. – 2009. - № 6. – С. 52-54.
18. Богданова Е.Е. Добросовестность и право на защиту в договорных отношениях: монография [Текст] / Е.Е. Богданова. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2010. – 159 с.
19. Боднар В. Переважне право на придбання акцій в ЗАТ: проблеми здійснення [Текст] / В. Боднар // Актуальні питання державотворення в Україні. Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції (24 – 25 квітня 2008 року). – К.: ВГЛ «Обрії», 2008. – Ч. 3, С. 17–19.
20. Боднар В. Поняття, види та правова природа переважних прав [Текст] / В. Боднар // Наукові праці цивілістичного студентського гуртка Київського національного університету ім. Тараса Шевченка : Збірник наукових праць магістрів права. Вип. 5 / За ред. Р.А. Майданика. – К.: Алерта, 2009, С. 10–29.
21. Боднар В. Питання здійснення права на захист переважних прав [Текст] / В. Боднар // Юридична Україна. – 2011. – № 7. – С. 13–17.
22. Боднар В.В. Поняття та юридична природа переважних прав [Текст] / В.В. Боднар // Університетські наукові записки. – Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2011. – № 4. – С. 119-125.
23. Боднар В. Переважні права в акціонерному товаристві та способи їх захисту [Текст] / В. Боднар // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. Вип. 89, 2011. – С. 95-99.
24. Боднар В. В. Деякі аспекти охорони переважних прав акціонерів [Текст] / В.В. Боднар // Проблеми охорони прав суб’єктів корпоративних відносин. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 10-ій річниці створення Лабораторії з вивчення проблем корпоративного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України, проведеної Лабораторією з вивчення проблем корпоративного права НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України спільно з Юридичним інститутом Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника 23-24 вересня 2011 року – Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2012, С. 17-18.
25. Боднар В.В. Переважні права акціонерів-власників привілейованих акцій [Текст] / В.В. Боднар // Актуальні проблеми юридичної науки: Збірник тез міжнародної наукової конференції «Десяті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 18-19 листопада 2011 року): у 4–х частинах. – Частина третя. – Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2011, С. 29–31.
26. Боднар В.В. Переважні права членів кооперативу [Текст] / В.В. Боднар // Правові та економічні передумови участі суб’єктів публічного права в приватних відносинах: загальнодержавні та регіональні аспекти (м. Кіровоград, 09-10 грудня 2011 р.) : Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції / Ред. кол. О.О. Первомайський (голова), Г.Ю. Шаркова (заступник голови) та ін. – К.: НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України, 2011. – С. 20-22.
27. Боднар В.В. Переважні права суб’єктів публічного права: деякі проблеми здійснення та захисту [Текст] / В.В. Боднар // Правові та економічні передумови участі суб’єктів публічного права в приватних відносинах: загальнодержавні та регіональні аспекти (м. Кіровоград, 09-10 грудня 2011 р.) : Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції / Ред. кол. О.О. Первомайський (голова), Г.Ю. Шаркова (заступник голови) та ін. – К.: НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України, 2011. – С. 112-115.
28. Боднар В. Деякі проблеми застосування способів захисту переважних прав [Текст] / В. Боднар // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. Вип. 90, 2012. – С. 92-97.
29. Боднар В. Деякі проблеми застосування способів захисту переважних прав [Текст] / В. Боднар // Актуальні проблеми правовідносин в приватній сфері: матеріали «круглого столу», присвяч. пам’яті проф. Чингізхана Нуфатовича Азімова, м. Харків, 23 грудня 2011 р. / Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого». – Х.: Юрайт, 2012. – С. 115-119.
30. Боднар Т.В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві : Монографія [Текст] / Т.В. Боднар. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 272 с.
31. Боднар Т.В. Захист цивільних прав при зміні і припиненні договірних зобов’язань [Текст] / Т.В. Боднар // Приватне право і підприємництво. Зб. наук. праць. Вип.7, 2008 р. / Редкол.: Крупчан О.Д. (гол. ред.) та ін. – Київ: НДІ приватного права і підприємництва Академії правових наук України. – К., 2008. – С. 66–73.
32. Боднар Т.В. Деякі аспекти обов’язкового укладення договору за законодавством України [Текст] / Т.В. Боднар // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Становлення, функціонування та розвиток правових систем сучасності: проблеми науки і практики», присвяченої 145й річниці створення Одеського національного університету імені І.І. Мечникова Одесса, «Астропринт», 2010, С. 148–151.
33. Боднар Т.В. К вопросу о месте семейного права в системе права Украины [Текст] / Т.В. Боднар // Актуальні проблеми цивільного, сімейного та міжнародного приватного права (Матвєєвські цивілістичні читання). Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, Київ, 16 вересня 2011 р. – К.: КНТ, 2011. – С. 33-37.
34. Бутнев В.В. Понятие механизма защиты субъективных гражданских прав [Текст] / В.В. Бутнев // Механизм защиты субъективных гражданских прав. – Ярославль, 1990. – С. 14-20.
35. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Изд. 3-е, стереотипное [Текст]. – М.: «Статут», 2001. – 848 с.
36. Вавилин Е.В. Осуществление и защита гражданських прав [Текст] / Е.В. Вавилин;