Шишка Роман Богданович. Охорона прав суб'єктів інтелектуальної власності у цивільному праві України

Краткое описание

Національний університет внутрішніх справ

На правах рукопису

Шишка Роман Богданович
УДК 347.78 +347.77

Охорона прав суб’єктів інтелектуальної власності у цивільному праві України

Спеціальність: 12.00.03 цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право.

Дисертація
на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Наукові консультанти:
Азімов Чингізхан Нуфатович
член-кореспондент Академії
правових наук України,
доктор юридичних наук, професор;
Бандурка Олександр Маркович
академік Академії правових наук
України, доктор юридичних наук,
професор

Харків 2004

Зміст

Вступ

4

Розділ 1. Генеза та поняття творчої діяльності

1.1.

Сутність охорони творчої діяльності: методологічний підхід

18

1.2.

Творча діяльність як предмет правової охорони

27

1.3.

Охорона права на свободу творчої діяльності

43

1.4.

Людина як суб’єкт творчої діяльності

58

Висновки

65

Розділ 2. Право на творчу діяльність як об’єкт цивільно-правової охорони

2.1.

Цивільне право - основа охорони прав приватного характеру

69

2.2.

Створення результатів творчої діяльності як підстава виникнення цивільних прав і обов’язків

82

2.3.

Суб’єкти права на творчу діяльність

93

2.4.

Змістовний аспект права на творчу діяльність

102

2.5.

Проблеми охорони прав на творчу діяльність

111

Висновки

122

Розділ 3. Проблеми формування поняття права інтелектуальної власності

3.1.

Офіційні підходи до визначення поняття інтелектуальної власності

126

3.2.

Основні теоретичні конструкції права інтелектуальної власності

134

3.2.1

Теорія привілеїв як висхідна позиція формування інституту права інтелектуальної власності

137

3.2.2

Генеза і концепція пропрієтарної теорії права інтелектуальної власності

141

3.2.3

Огляд інших теорій права інтелектуальної власності

148

3.3

Теорія виключних майнових прав

156

3.4

Авторські підходи до розуміння поняття права інтелектуальної власності

164

3.5.

Етапи і напрямки становлення законодавства України про інтелектуальну власність

170

3.6.

Проблема визначення змісту права інтелектуальної власності

190

Висновки

213

Розділ 4. Теоретичні підходи до визначення суб’єктів права інтелектуальної власності

4.1.

Методологічні підходи до моделювання поняття суб’єкта права інтелектуальної власності

217

4.2.

Суб’єкти права інтелектуальної власності

225

4.3.

Специфіка немайнових прав автора

255

4.4.

Майнові права авторів та інших осіб в авторському праві

271

4.5.

Спрямування охорони прав суб’єктів інтелектуальної власності

285

Висновки

295

Розділ 5. Механізм охорони права інтелектуальної власності

5.1.

Проблема вирішення змісту охорони інтелектуальної власності

297

5.2.

Напрямки охорони права інтелектуальної власності

304

5.3.

Співвідношення охорони і захисту прав інтелектуальної власності

318

5.4.

Засоби здійснення охорони права інтелектуальної власності

326

5.5

Національні засоби охорони прав інтелектуальної власності

334

5.6.

Охорона права інтелектуальної власності в умовах інформатизації

343

Висновки

349

Розділ 6. Теорія охорони суб’єктивного права інтелектуальної власності

6.1.

Суб’єктивне право: концептуальний підхід

352

6.2.

Захист права інтелектуальної власності в ринкових умовах

360

6.3.

Реалізація права на захист інтелектуальної власності

365

6.4.

Практика захисту порушених прав у цивільному праві

377

6.5.

Способи захисту права інтелектуальної власності

389

Висновки

406

ВИСНОВКИ

410

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

428

Вступ

Актуальність теми дослідження зумовлена економічною, технологічною, культурною, соціальною значимістю права інтелектуальної власності та авторського права і суміжних прав, зокрема. З’явилися нові їхні об’єкти, урізноманітнилися способи використання, докорінно змінилися технічні засоби тиражування екземплярів, прояви товарних властивостей. Збільшилися контрафакти за кількістю, масштабами та шкідливими наслідками, що спонукає до необхідності забезпечувати охорону прав і законних інтересів її суб’єктів на всьому циклі існування майнових прав від створення до реалізації. Зміна пріоритетів правової охорони на користь людини (ст. 3 Конституції України) вплинула на регулювання відносин інтелектуальної власності, появи приватної ініціативи у використанні її об’єктів, що має позитивне значення та одночасно й негативні прояви. Усе це сприяло глобалізації проблеми і спричинило необхідність посилення охорони цих прав на міжнародному і національному рівнях. Відповідно, зросла потреба у теоретичних розробках механізму охорони і адекватних порушенням прав інтелектуальної власності способах захисту прав її суб’єктів, практичних заходах з вишколу відповідних фахівців.
Правові відносини стосовно використання майнових прав сьогодні прирівнюються до відносин матеріального виробництва, а використання їх у цивільному обігу та підприємництві забезпечує розвинутим країнам приріст від 4 до 7 відсотків валового національного доходу. Зовнішні і внутрішні фактори спонукають до посилення дієвості механізму охорони прав інтелектуальної власності. Поява на ринку інтелектуального товару, зростання його значимості, на відміну від речей як об’єктів цивільного обігу, спричинило ряд проблем із забезпеченням як майнових прав авторів, так і володільців інтелектуальних прав. Відповідно виникла потреба врегулювати ці відносини позитивним правом з метою забезпечення прав і законних інтересів авторів та інших володільців прав, швидкого залучення їх у цивільний обіг, стимулювання експорту нових технологій. Саме інтелектуальна діяльність та її результати у подальшому все більше визначатимуть ступінь і рівень розвитку громадянського суспільства.
Законодавство України про інтелектуальну власність хоча й розроблене з урахуванням вимог міжнародних конвенцій у цій сфері, відповідає їхнім принципам та адаптоване до вимог ринкової економіки, однак свою охоронну та превентивну функцію виконує погано. Причини тому тінізація економіки, сліпе копіювання запозиченого досвіду, неготовність відстоювати свої суб’єктивні права і законні інтереси, судові перепони тощо. Зростання кількості порушень стало причиною конфронтації з володільцями інтелектуальних прав, творчими організаціями, суб’єктами венчурного та шоу-бізнесу, державами. Це проявляється в економічних війнах, санкціях, у скороченні програм співробітництва, розмірів інвестицій тощо. Контрафакти порушують законні права та інтереси володільців, перешкоджають розвиткові інтелектуального потенціалу, підривають авторитет країни, стимулюють його втрату.
Це законодавство, на відміну від більшості законодавств європейських держав, будується на інтеграційній основі, але без належної консолідуючої основи і теоретичного стрижня. Проблеми, що виникли у практиці його застосування, змусили суспільство віднайти їхнє вирішення. Воно може бути на рівні стратегії і послідовно проводитися тактично при розробленні та прийнятті нормативних актів у сфері інтелектуальної власності. Аналіз останніх з них переконує в тому, що здебільшого домінують тактичні рішення та пріоритет закону, а не права, що зумовлює його нестабільність. Такий підхід суперечить вимогам Конституції України і потребує змін, і їхнього теоретичного обґрунтування. Отже, глобальною проблемою, яка повинна бути вирішена, є забезпечення охорони прав суб’єктів авторського права в циклі реалізації свободи творчості та забезпечення реалізації майнових прав в умовах ринкової економіки.
Актуальність обраної теми зумовлена також міжнародними зобов’язаннями України, потребою вступу до Світової організації торгівлі, що неможливо здійснити без виконання Угоди по торгових аспектах інтелектуальної власності (ТРІПС). Це вимагає приведення національного законодавства у відповідність до їхніх положень та адаптації з законодавствами країн ЄС.
Ступінь наукової розробки проблеми охорони прав суб’єктів інтелектуальної власності є досить високим, про що свідчить масив публікацій теоретичного та практичного характеру стосовно окремих інститутів права інтелектуальної власності. Лише за роки незалежності в Україні вже захищена одна докторська дисертація О.О. Підопригорою на тему Проблеми правового регулювання інтелектуальної власності за законодавством України” та більше десяти кандидатських дисертацій. Стільки ж іще готується у наукових і навчальних закладах України. Існує значна кількість публікацій проблемного, пілотного, прикладного констатуючого характеру. Ці проблеми досліджуються економістами, управлінцями, соціологами в країнах ближнього і дальнього зарубіжжя. Здебільшого вони присвячені виявленню особливостей правового режиму об’єктів права інтелектуальної власності. В той же час динамізм відносин інтелектуальної власності, поява нових її об’єктів, винайдення нових напрямків та способів їхнього застосування призвели до необхідності врегулювання цих відносин на одній і тій же теоретичній платформі.
Огляд монографічних та інших робіт з проблем правового регулювання творчості та її наслідків, появи прав інтелектуальної власності дає можливість виділити декілька груп: постановочного, дослідницького, пропрієтарного, державницького, прагматичного, гуманітарного та популістського характеру. Перша група має описово-роз’яснювальне спрямування, друга філософсько-правове, третя група заснована на концептуальних підходах до регулювання відносин власності, а четверта на державницько-капіталістичному монопольному розумінні їх як основи радянського авторського та винахідницького права. Прагматизм п’ятої групи заснований на оцінці результатів творчої діяльності як виробничої сили і основи прогресу і потребі охорони прав на ці результати. Роботи шостої виходять із міжнародного гуманітарного законодавства та пріоритету прав людини, служіння держави людині.

Список литературы

В И С Н О В К И

1. Творча діяльність (творчість) як основа прогресу суспільства та підвищення добробуту його членів є проявом природного права людини і предметом правової охорони на різних рівнях: міжнародному, національному, локальному. Результати творчості у подальшому є основними, але не єдиними об’єктами права інтелектуальної власності. Об’єктами права інтелектуальної власності чинним законодавством визнаються й інші результати людської діяльності, що не мають творчого характеру. Право на творчість як предмет правової охорони виявляється як само право на творчість, як право на свободу творчості, та як перше і друге разом. Вона є складовою частиною інтелектуального потенціалу, зокрема людського ресурсу.
2. Глобальне спрямування механізму охорони права свободи творчості виявляється у тому, що норми права повинні регулювати відносини на користь фізичної особи-творця і надавати можливість у бездозвільному режимі реалізовувати належні права і правомірні інтереси, забезпечувати належний рівень охорони та захисту прав приватними і публічними засобами.
3. Універсалізм правового регулювання права на свободу творчої діяльності передумовлює рівень і систему національного законодавства. Міжнародне гуманітарне та спеціальне законодавство при цьому є орієнтиром для національних систем права і слугує засобом гармонізації національних законодавств. При цьому варто розрізняти загальний та галузевий універсалізм сучасного права. Гармонізація цивільного права у свою чергу є передумовою для універсалізації законодавства у сфері регулювання творчої діяльності та її основного наслідку права інтелектуальної власності.
4. Поліаспектність творчості зумовлює різну галузеву належність норм права, що безпосередньо чи опосередковано забезпечують охорону права на свободу творчості, приватні засади права на свободу творчості, правовий режим її результатів та правове становище суб’єктів. Основний масив норм у сфері творчої діяльності регулює її опосередковано через інші права: на ознайомлення із досягненнями людства, на освіту, на пересування тощо. Це слугує утвердженню дезінтеграційних засад регулювання творчої діяльності та її наслідків права інтелектуальної власності.
5. Право на свободу творчої діяльності має подвійну правову природу: природне суб’єктивне право, що виникає внаслідок народження людини, та елемент змісту загальної цивільної правоздатності. У той же час воно детерміноване іншими правами особистого, організаційного та матеріального характеру. Консолідуючим стрижнем правової охорони творчої діяльності і забезпечення її свободи є ЦК України як запорука інтеграції законодавства у сфері інтелектуальної власності та єдності механізму охорони права інтелектуальної власності. Основний за змістом напрям правового забезпечення свободи творчої діяльності цивільно-правовий. Він доповнює та конкретизує конституційні засади цього права і надає йому реального змісту. Відносини, що виникають при реалізації права на свободу творчої діяльності, мають різногалузеву належність і різні рівні регулювання: загальний, спеціальний і окремий.
6. Особливість виконавської професійної діяльності полягає у тому, що сама діяльність і процес творчості збігаються у часі і становлять одне ціле.
7. Концептуально новий ЦК України виходить з того, що правоздатність: є природною здатністю людини мати цивільні права та обов’язки; є безумовною правовою якістю людини незалежно від місця її перебування; не залежить від життєздатності новонародженого; визнається, гарантується і забезпечується державою; як правило, не допускає градації за статевими, расовими, віковими ознаками та ступенем розумового розвитку; допускає винятки для виникнення спеціальної чи так званої секундарної правоздатності; реалізується у межах, що визначені законами. В одних державах дозволено мати будь-які права, що їх можливо розумом пізнати”, а в інших - може встановлюватися їх виключний чи обмежений перелік. Реторсія у правоздатності щодо іноземців, обмеження правоздатності громадян України можливі лише на підставі і в порядку, що передбачені законом.
8. З розширенням сфери правового регулювання відносин цивільним правом виникла необхідність розширення предмета правового регулювання. В предмет цивільного права необхідно включити відносини, що виникають при реалізації природних немайнових прав.
9. Реалізація права на свободу творчості обумовлена рядом факторів: загальними положеннями щодо здійснення природних прав, загальними положеннями про здійснення цивільних прав, обраним видом і напрямом творчої діяльності, її організаційними та інвестиційними засадами, взаємозалежністю від інших учасників творчого процесу, особистими якостями творця тощо.
10. Метод цивільного права при регулюванні суспільних відносин забезпечує їх учасникам рівні можливості для моделювання своєї юридично значимої поведінки та реалізації належних особі або можливих прав і законних інтересів. Рівність суб’єктів цивільного права виявляється лише до моменту вступу у конкретні правовідносини. Після цього кожен їх учасник має свої персоніфіковані суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Виняток складають ті відносини, у яких дійсно передбачається рівність прав і обов’язків сторін, наприклад, договори про сумісну діяльність, відносини між учасниками повного товариства.
11. Цивільне право повинно бути орієнтоване не на встановлення правового режиму його об’єктів і охорону відносин, а на охорону прав та правомірних інтересів суб’єктів.
12. При розумінні сутності немайнових прав треба виходити з того, за допомогою якого правового інструментарію вони можуть бути перетворені у майнові вимоги. Тут є декілька можливостей: перша - оплатна передача інтелектуальних майнових прав іншим особам на підставі договору для комерційної експлуатації шляхом введення в комерційний обіг, а також укладення договору автором із роботодавцем щодо достойної винагороди у разі отримання охороноздатного творчого результату; друга вимагати відшкодування заподіяної контрафактним порушенням майнових прав збитків; третя брати участь в конкурсі й виграти обіцяну премію чи іншу винагороду; четверта безпосередня вказівка закону; п’ята рішення суду. Інших легальних засобів трансформації особистих немайнових прав у майнові нема. Іншими словами, особисті немайнові права, що пов’язані з майновими на сьогоднішній день практично відсутні. Вони лише надають економічної оцінки майновим правам. Тобто, саме виконання і ділова репутація (популярність) виконавця чи автора складють одне ціле і у такому поєднанні дають новий економічний ефект.
13. На сучасному етапі розвитку суспільства суттєво розширився предмет цивільно-правового регулювання за рахунок включення у нього природних прав та прав вимог. Відносини, що передують чи виникають у процесі творчості, тісно пов’язані з організаційними відносинами, що засновані на засадах координації або субординації і спрямовані на нормалізацію інших суспільних відносин, дій їх учасників або на формування соціальних груп. Такі відносини можуть бути: організаційно-зумовлюючими (утворюючими), організаційно-делегуючими, організаційно-контрольними, та організаційно-інформаційними. Ці відносини виникають при здійсненні права на наукову творчість. Це стосується затвердження наукового керівника, узгодження та затвердження теми дослідження, плану (графіка їх проведення) тощо. Вибір наукового керівника здійснюється за згодою самого наукового керівника, керівника структурного підрозділу, вченої ради наукової установи. Такі відносини виникають при укладенні та виконанні договорів літературного чи художнього замовлення. Якщо виходити з того, що договір є підставою для виникнення цивільних прав та юридичних обов’язків, то і відносини, що виникають на стадії укладення договору, особливо при акцепті, є по суті організаційними.
14. Творчість розглядається як особливе право на прояв здібностей та вмінь людини по відображенню навколишнього світу, в результаті чого виникають інші суб’єктивні права та юридичні обов’язки майнового і немайнового характеру. Право на творчість належить лише фізичній особі і є її виключною прерогативою. Результати творчої діяльності не є єдиними підставами виникнення права інтелектуальної власності. Тому поняття об’єкти творчої діяльності” безпідставно поширюється на результати іншої діяльності. Право на творчість може розглядатися в декількох аспектах: як елемент інших інститутів цивільного права; як умова реалізації інших природних прав; як елемент правоздатності фізичної особи; як самостійне природне право; як підстава виникнення цивільних прав і обов’язків;
15. Серед підстав виникнення зобов’язань новий ЦК України прямо не вказує створення результатів творчої діяльності. Між тим, такі зобов’язання все-таки виникають, що передбачено поточними законами України у сфері інтелектуальної власності. Власник чи уповноважений ним орган повинні укласти із творчим працівником угоду про гідну винагороду і разі отримання творчого результату. Якщо в процесі роботи буде виявлена загроза створення такого науково-технічного результату, який таїть у собі загрозу для людства, то робота повинна бути припинена, а світове співтовариство попереджене про небезпеку здійснення досліджень у цьому напрямку. Це так звані зобов’язання з від’ємним змістом.
16. Суб’єктом творчості може бути лише людина, яка здатна усвідомлювати реальний та уявний світ і відображати його в об’єктивних чи суб’єктивних образах.
17. Природні суб’єктивні права надаються лише через один юридичний факт народження. Отже, стосовно природних прав, до яких ми й віднесли право на творчість, можемо допустити їх тотожність. Звідси й зміст суб’єктивного права на творчість співпадає із змістом такого елементу правоздатності, як право на творчість.
18. Фантомна правоздатність не пов’язується з суб’єктом, а з його значимістю для людства. Тож випадки настання фантомної правоздатності, особливо стосовно права на творчість є досить обмеженими. Фантомна правоздатність право неіснуючого суб’єкта бути носієм певних правомочностей за передбачених законом умов.
19. Право на творчість є комплексним, має свій внутрішній зміст, свій механізм реалізації та свої межі, які в подальшому можуть впливати на правовий режим створених результатів та на правове становище суб’єктів інтелектуальної власності.
20. Свобода творчої діяльності реалізується людиною самостійно і гарантується можливістю отримання відповідної освіти й всебічного розвитку особистості, організуючи впливом на ці процеси держави та суспільства, розгортанням та пропагандою літературної, художньої та наукової творчості.
21. Охорона права на творчість в цивільному законодавстві України, по суті, здійснюється у двох глобальних напрямках: самого права на творчість та права на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Вважаємо, що останнє право дещо звужене і повинно бути розширене. Тому саму ст. 301 ЦК України, на наш погляд, варто перейменувати: Право на свободу літературної, художньої, наукової, технічної та іншої творчості”. Це відкриє можливості для інших видів творчості, які можуть підпасти під правове регулювання даної статті. Правова охорона свободи творчості здійснюється різними галузями права. Але серцевину такої охорони складає цивільне право, що здійснюється загальними нормами права та опосередковано законодавством про інтелектуальну власність. Відсутність спеціальних норм субінституціонального характеру є суттєвим недоліком механізму охорони права на свободу творчості.
Механізм охорони права на свободу творчості є поліаспектним правовим явищем. Він моделюватися на користь носіїв такого права. Законні права та інтереси суб’єктів творчості повинні бути основним об’єктом правової охорони. Всі інші інтереси мають субсидіарний характер. Охорону права на творчість належить розглядати в контексті всього цивільного законодавства та його механізму. Здебільшого у такому сенсі і розуміється механізм охорони суб’єктивних прав. У нього включається чинне законодавство та загальні і спеціальні державні органи, що повинні виявляти, припиняти порушення прав і вживати ефективні заходи щодо їх відновлення. У механізм охорони прав повинні бути включені і самі володільці цих прав. Охорона права свободи творчості охороняється як приватним, так і публічним правом, їх матеріальними та процесуальними нормами. Концептуальними підходами до побудови механізму охорони інтелектуальної власності повинні бути: усвідомлення того, що інтелектуальна власність і право інтелектуальної власності різні речі; право інтелектуальної власності є виключним майновим правом авторів та володільців; самі володільці повинні бути максимально зацікавлені в охороні своїх прав і вживати для цього всі можливі заходи, у тому числі судовий порядок; держава повинна розробити і прийняти зовнішньо та внутрішньо узгоджені норми які відповідають ряду вимог: стимулюють творчу діяльність та отримання її результатів; надають авторам право використовувати майнові виключні права на свій розсуд; враховують публічний інтерес держави щодо забезпечення прогресу суспільства; попереджують можливі контрафакти; стимулюють впровадження новинок у суспільну практику; забезпечують надання потерпілим кваліфікованої та ефективної допомоги в захисті їх законних прав та правомірних інтересів; містять дієвий механізм публічного впливу на порушників права інтелектуальної власності, що забезпечує не тільки відшкодування заподіяних збитків, але і притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності; гармонують із новітнім законодавством світового співтовариства; уточнено зміст терміна охорона”, яка полягає у можливості забезпечення безперешкодного користування правами відповідно до національного законодавства. З теоретико-функціонального підходу охорона цивільних прав сприймається як сукупність всіх заходів, що забезпечують нормальний хід реалізації права та включають заходи економічного, політичного, соціального, організаційного і, звичайно, правового характеру для забезпечення необхідних умов здійснення суб’єктом своїх суб’єктивних прав та законних інтересів;
22. З переходом на ринкові засади ведення економіки і появи приватного сектора в Україні виникла потреба в корінному оновленні законодавства, зміні аспектів та змісту регулювання відносин з метою надання можливості розкрити творчий потенціал людини та забезпечити свободу у використанні матеріальних й інтелектуальних ресурсів. Це виявилось спочатку у законодавчому визнанні інтелектуальної власності і спішному прийнятті за короткий термін низки нових законів і підзаконних актів. Вони були змодельовані на основі міжнародних конвенцій у сфері інтелектуальної власності, аналогічних законів країн європейської спільності зокрема Німеччини, Російської федерації.
23. Право інтелектуальної власності стало розвиватися внаслідок становлення його об’єктів виробничою силою, набуття товарності і спочатку формувалося з урахуванням існуючої форми держави та організації виробництва. За трьохсотлітню історію воно основувалось на різних теоретичних конструкціях глобального і місцевого значення. Найбільше поширення та розповсюдження отримала пропрієтарна теорія права інтелектуальної власності, яка на основі запозичення механізму регулювання відносин власності виходить з того, що результати творчої та іншої діяльності прирівнюються до матеріальних благ, а зміст тотожний праву власності: право володіння, право користування і право розпорядження. Ця теорія проведена у міжнародно-правових конвенціях у сфері інтелектуальної діяльності і виявляється у переважному визначенні правового режиму об’єктів права інтелектуальної власності. В нормативних актах право інтелектуальної власності проголошено як виключне і незалежне від волі інших осіб право кожного, хто створить та застосує технічну новинку, монопольно користуватися встановлений строк вигодами та перевагами з неї. На основі пропрієтарної теорії права інтелектуальної власності виникли інші її різновиди: аналогістична, договірна, промислової власності, вічної промислової власності, рентна тощо. Інші теорії або були дуже наближені до постулатів пропрієтарної теорії права інтелектуальної власності, або у подальшому віднесені до курйозів: деліктна, рентна, персональна, іманентна.
24. Теорія виключних прав створена на противагу пропрієтарній теорії і отримала свій розвиток в Німеччині. Її серцевину складає теза про те, що в основі виключного права лежить заборонна функція, що дозволяє патентоволодільцю виключити третіх осіб із несанкціонованого використання запатентованого винаходу. Це розглядалось як факультативне право. Авторський підхід до теорії виключних прав основується на тому, що їх зміст становлять лише майнові права: самому використовувати переваги новинки, надати його іншим особам чи заборонити їх використання. В той же час визнається існування названого автором компромісного підходу до поняття права інтелектуальної власності, що призвело до формування двох напрямів її правової охорони: через встановлення правового режиму результатів творчої та іншої діяльності; через охорону прав автора та інших суб’єктів.
25. На формування законодавства України у сфері інтелектуальної власності впливали причини об’єктивного та суб’єктивного характеру. До об’єктивних віднесемо децентралізацію міжнародних угод з авторського та патентного права і орієнтацію ВОІВ на регулювання інтелектуальної власності окремими нормативними актами, вимоги щодо інтеграції у Європейське економічне співтовариство, у тому числі Угоди ТРІПС. Суб’єктивні механізми перетворення суспільного життя в Україні та рівень його розуміння законодавцем. Здебільшого на розвиток законодавства про інтелектуальну власність повинна була впливати Конституція України, яка закріпила примат права, а не закону. Але законодавство про інтелектуальну власність розвивалось і розвивається до цього часу з позиції примату закону.
26. Проблема охорони в Україні прав інтелектуальної власності загострилась із запровадженням у січні 1995 р. Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (Угода TRIPS) складової частини Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) Світової організації торгівлі. З цього моменту бере верх прагматичний підхід до регулювання майнових прав, а саме охорони прав інтелектуальної власності. Відповідно у законодавстві України проводиться концепція виключних прав.
27. Законодавство у сфері інтелектуальної власності на сьогодні розрізнено і нескоординовано. Авторське право розвивається на одних засадах, патентне на інших, законодавство про товарні знаки на третіх і, по суті, випадає із права інтелектуальної власності. Цьому сприяє відсутність єдиної концептуальної правової доктрини. Тож право інтелектуальної власності міжгалузеве правове явище. Тому і регламентація відносин повинна бути різногалузева. Але основна маса відносин має регулюватися нормами цивільного права. Управлінські і процесуальні за своєю природою відносини повинні бути врегульовані в рамках спеціального кодифікованого акта.
28. У законодавстві України можна виділити декілька рівнів правового регулювання інтелектуальної власності: міжнародно-правовий, що здійснюється на основі міжнародних конвенцій з авторського права, суміжних прав та права промислової власності, і національний. Він, у свою чергу, має декілька груп нормативних актів: конституційні, кодифікаційні, поточні, підзаконні акти, локальні нормативні акти, цивільно-правові договори між суб’єктами права інтелектуальної власності.
29. Зміст права інтелектуальної власності складають можливості самому використовувати результати творчої діяльності для підприємництва, надати це право повністю чи в певній частині іншим особам, заборонити його використовувати на час правової охорони іншим особам. В межах цих правомочностей можливі варіанти, які обумовлені особливістю об’єктивізації творчого результату та укладеними щодо нього правочинами.
30. Основний недолік сучасного законодавства у сфері інтелектуальної власності полягає в тому, що воно здебільшого встановлює режим її об’єктів, а менше правове становище суб’єктів. Осторонь зосталося правове становище її суб’єктів. Воно визначено лише в загальному приватноправовому сенсі.
31. При моделюванні законодавства у сфері інтелектуальної власності треба чітко усвідомити, що в умовах ринкової економіки охорона, а особливо захист права справа потерпілих від його порушень. У сфері приватних прав держава повинна створити ефективний механізм охорони прав і законних інтересів приватних осіб, а самі особи уже самостійно мають використовувати його можливості для захисту прав.
32. Україні нав’язується модель адміністрування у сфері охорони прав інтелектуальної власності, що потребує додаткових коштів і затрат, суперечить концепції адміністративної реформи.
33. Основу конструювання суб’єктів цивільних відносин складає людина, а стосовно носія прав і обов’язків інтелектуальної власності не просто людина, а творець автор.
34. У виняткових випадках і при реалізації природних прав правосуб’єктність може зв’язуватися лише із правоздатністю і може повністю базуватися лише на цій правовій властивості фізичної особи.
35. Суспільство не може визнаватися суб’єктом права інтелектуальної власності чи інших прав, бо вельми невизначеними є його суб‘єктивні права та юридичні обов’язки. Це швидше соціальна норма, ніж правова.
36. Індивідуальне правове становище фізичної особи у передбачених законом або договором випадках може впливати на вид та обсяг належних цій особі прав інтелектуальної власності.
37. Під комплексним суб’єктом права інтелектуальної власності слід визнавати фізичну особу, яка є носієм майнових прав, передбачених різними інститутами права інтелектуальної власності.
38. Під охороною прав інтелектуальної власності слід розуміти широкий комплекс засобів правового, організаційного й іншого характеру, що встановлюють правовий режим об’єктів права інтелектуальної власності, визначають правове становище суб’єктів, порядок набуття, реалізації і припинення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, способи і порядок захисту прав суб’єктів у разі їх порушення. Охорона права інтелектуальної власності залежить від проявів товарних властивостей цього права. Так, у мистецтві кінцевий результат залежить не тільки від ідеї, хай навіть геніальної, а від здатності і можливості адекватними художніми образами довести її до глядача та репрезентувати найкращим чином через виконавську майстерність.
39. Виходячи з вимог ст. 3 Конституції України, спрямованості гуманітарного права, при класифікації правових явищ на перший план повинна виступати не форма власності, яка зумовлює правове становище суб’єкта, а той факт чи є це людина чи утворена людиною задля задоволення її законних прав та інтересів юридична особа.
40. Основна концептуальна спрямованість чинного законодавства України у сфері інтелектуальної власності та цивільного права охорона та захист прав авторів. Звідси одним із найважливіших напрямків діяльності держави є охорона законних прав та інтересів людини, а рівною мірою і створених людиною юридичних осіб. Тому держава відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності ..., у тому числі й інтелектуальної.
41. Вирішення проблеми належної та ефективної охорони права інтелектуальної власності залежить від стану законодавства та готовності відповідних державних органів приймати ефективні рішення, підприємців їх виконувати, контрольних органів - попереджувати порушення, виявляти їх і усувати негативні наслідки, надавати своєчасну і ефективну допомогу володільцям таких прав у їх захисті, усунути