СЕМУШИНА Ольга Вікторівна Недійсні правочини та правові наслідки їх недійсності

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М.КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

СЕМУШИНА Ольга Вікторівна
УДК 374.13

НЕДІЙСНІ ПРАВОЧИНИ ТА
ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ЇХ НЕДІЙСНОСТІ

Спеціальність 12.00.03 цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник -
СЕВРЮКОВАІнна Феліксівна
кандидат юридичних наук,
старший науковий співробітник

Київ - 2010

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................................

3

РОЗДІЛ1. Правова характеристика та історичний розвиток категорій правочин і недійсний право чин

1.1.Історичний розвиток категорій правочин та недійсний правочин і його відображення в законодавстві інших країн........................................................

10

1.2.Правочин та недійсний правочин в системі юридичних фактів...............

25

1.3.Правова природа недійсного правочину.....................................................

35

Висновки до розділу1..........................................................................................

44

РОЗДІЛ2. Класифікація недійсних право чинів

2.1.Поділ недійсних недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.........

47

2.2.Види недійсних правочинів з порушенням умов дійсності правочинів...............................................................................................................

59

2.3.Співвідношення недійсного та неукладеного правочинів..........................

103

Висновки до розділу2............................................................................................

110

РОЗДІЛ3. Наслідки недійсності правочину

3.1.Поняття та підстави застосування загального наслідку недійсності правочину ...............................................................................................

120

3.2.Додаткові та особливі наслідки недійсності правочину............................

135

3.3.Співвідношення загального наслідку недійсності правочину з схожими правовими інституціями.......................................................................................

145

Висновки до розділу3...........................................................................................

158

ВИСНОВКИ...........................................................................................................

164

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................

168

ВСТУП

Актуальність теми зумовлена тим, що реформування цивільного законодавства України призвело до оновлення інституту правочину, розвитку теоретичних положень щодо недійсного правочину. Проте досі у підходах вітчизняних вчених і дослідників відсутня єдність щодо співвідношення зазначених правових категорій. З огляду на це вбачається необхідним проведення комплексного дослідження правової природи недійсного правочину та його місця в системі юридичних фактів.
Потребують удосконалення положення про визнання недійсними правочинів, вчинених малолітніми та недієздатними особами, правочинів, при вчиненні яких не додержано вимоги щодо письмової форми, вимоги про нотаріальне посвідчення правочину; правочинів, які порушують публічний порядок.
Додаткового вивчення потребують питання застосування загального, додаткових та особливих наслідків недійсності правочинів, а також співвідношення загального наслідку недійсності правочинів зі схожими правовими інституціями.
Теоретичну основу дослідження становлять погляди та сформульовані на їх основі узагальнення вітчизняних та іноземних вчених і дослідників у галузі римського приватного права, цивільного, цивільно-процесуального, міжнародного приватного права дореволюційного, радянського та сучасного періодів: М.М.Агаркова, М.І.Брагінського, М.В. Венецької, В.В.Вітрянського, Д.М.Генкіна, Д.Д.Грімма, О.В.Дзери, А.С.Довгерта, Д.В.Дождьова, М.Л.Дювернуа, Г.В. Єрьоменко, О.С.Іоффе, І.В. Жилінкової, О.В. Кохановської, О.О.Красавчикова, І.М.Кучеренко, С.Н.Ландкофа, А.В.Луць, В.В.Луця, Д.І.Мейєра, В.С.Нерсесянца, І.Б.Новицького, І.С.Перетерського, Й.О.Покровського, М.Г.Растєряєва, В.О.Рясенцева, І.Ф. Севрюкової, О.П.Сєргєєва, В.І.Синайського, І.В.Спасибо-Фатєєвої, Р.О.Стефанчука, Є.О.Суханова, Ю.К. Толстого, Р.Й.Халфіної, Ф.С.Хейфеца, В.П.Шахматова, Я.М.Шевченко, Г.Ф.Шершеневича, Н.Д.Шестакової, Р.Б. Шишки, В.Л. Яроцького та ін.
Нині недійсні правочини та правові наслідки їх недійсності не достатньо дослідженні українською юридичною наукою. Переважно ці питання висвітлено у навчальній літературі з цивільного права, а також у наукових публікаціях. Деякі правові проблеми недійсності правочинів були об’єктом дисертаційних досліджень А.В.Луць («Свобода договору в цивільному праві України», 2001 р.), Н.С.Хатнюк («Заперечні угоди та їх правові наслідки», 2003 р.), В.Г.Олюхи («Цивільно-правовий договір: поняття, функції та система», 2003 р.), В.О.Кучера («Нікчемні правочини», 2004 р.), В.І.Жекова («Правочини, які порушують публічний порядок за цивільним законодавством України», 2006 р.). Проте більшість досліджень здійснено до набрання чинності новим Цивільним кодексом України. Сучасна практика застосування нового Цивільного кодексу України виявляє дедалі більше прогалин у правовому регулюванні відносин, пов’язаних з вчиненням недійсних правочинів та застосування наслідків їх недійсності.
Наведене свідчить про актуальність, важливість та вчасність дисертаційного дослідження, присвяченого характеристиці недійсних правочинів, вивченню їх правової природи, особливостям регулювання відносин, що виникають внаслідок вчинення недійсних правочинів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер­таційне дослідження виконано відповідно до планової теми відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України «Еволюція цивільного законодавства України: проблеми теорії і практики» (номер державної реєстрації PK0105U000797).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у формуванні концептуального підходу до визначення недійсного правочину та наслідків його недійсності, а також у розробці рекомендацій з удосконалення законодавства у сфері вчинення недійсних правочинів та застосування відповідних правових наслідків їх недійсності.
Згідно з поставленою метою було визначено такі основні завдання:
здійснити історико-теоретичний аналіз розвитку категорії недійсного правочину та його закріплення в актах законодавстава України та іноземних країн;
дослідити правову природу недійсного правочину та його місце в системі юридичних фактів;
провести класифікацію недійсних правочинів та характеристику їх основних видів;
надати характеристику правочинам, вчиненим з порушенням умов дійсності;
визначити відмінності між неукладеними та недійсними правочинами;
з’ясувати особливості загального наслідку недійсності правочинів та умови його застосування;
провести аналіз додаткових та особливих наслідків недійсності правочинів та випадки їх застосування;
виявити відмінності загального наслідку недійсності правочинів від схожих правових інституцій.
Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, що виникають у результаті вчинення недійсних правочинів.
Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, нормативно-правові акти України та практика їх застосування, іноземне законодавство щодо недійсних правочинів та правових наслідків їх недійсності.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять такі методи наукового пізнання: діалектичний; системного аналізу; історико-правовий; порівняльно-правовий; аналізу та синтезу; моделювання та прогнозування.
Одним з основних методів дисертаційного дослідження є діалектичний метод пізнання правових явищ. Використання діалектичного методу дало змогу провести аналіз різних точок зору та поглядів вчених-цивілістів на правову природу недійсних правочинів, їх місце в системі юридичних фактів. Широке застосування методу системного аналізу надало можливість вивчити поняття правочину та недійсного правочину, охарактеризувати законодавство, що регулює суспільні правовідносини у сфері вчинення правочинів та недійсних правочинів й зробити відповідні висновки. Історико-правовий метод застосовано при дослідженні зародження та розвитку таких категорій як правочин і недійсний правочин та їх особливостей. З використанням порівняльно-правового методу досліджено механізми їх правового регулювання в національному та іноземному законодавстві, юридичній та судовій практиці, окреслено шляхи удосконалення напрямів реформування національного законодавства з метою підвищення ефективності захисту охоронюваних прав та інтересів суб’єктів цивільних правовідносин. Методи аналізу та синтезу дали змогу виявити прогалини в доктрині та колізії у праві щодо вчинення недійсних правочинів та застосування наслідків їх недійсності. Рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання вчинення недійсних правочинів, розроблено з використанням методів моделювання та прогнозування.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в українській юридичній науці комплексним дослід­женням правової природи недійсних правочинів, їх місця в системі юридичних фактів та особливостей застосування правових наслідків недійсності правочинів.
У результаті проведеного дослідження обґрунтовано та сформульовано такі основні положення та висновки, що виносяться на захист:
уперше:
- запропоновано визначення поняття недійсного правочину як дії суб’єктів цивільного права, що не призводить до набуття, зміни та припинення цивільних прав та обов’язків, на які було спрямовано волю сторін правочину, а призводить до наслідків, пов’язаних з недійсністю правочину;
- обґрунтовано, що поняття недійсності правочину виражає результат оцінки вчиненого правочину у разі, якшо у правочині наявний певний дефект, наслідком чого є визнання правочину недійсним;
- обґрунтовано необхідність зміни теоретичної конструкції недійсного правочину в частині відмови від визнання його абсолютно недійсним, оскільки згідно з певними статтями Цивільного кодексу України такі правочини можуть бути визнаними дійсними та є винятком;
- запропоновано визначення оспорюваного правочину як правочину, що може бути визнаний недійсним у судовому порядку у разі, коли одна із сторін або інша заінтересована особа оспорюють його дійсність на підставах, передбачених законом;
- обгрунтовано необхідність максимального розширення кола оспорюваних правочинів шляхом віднесення до них правочинів, які порушують публічний порядок та звуження кола нікчемних правочинів, оскільки нікчемність цих правочинів без можливості оспорювання цього факту може суперечити інтересам сторін, що призводить до більшої невизначеності і, отже, до зниження стабільності цивільного обігу;
набули подальшого розвитку:
- висновок, що недійсний правочин належить до дефектних юридичних фактів, оскільки є дією, при вчиненні якої порушено певну норму права, що призводить до негативних наслідків, яких сторони не бажали, і при цьому не створює тих позитивних цивільно-правових наслідків, яких прагнули сторони, що вчинили цю дію;
- положення, що до неукладених правочинів не можна застосовувати наслідки, що виникають з недійсних правочинів, оскільки не може бути визнано недійсним правочин, якого не вчинено;
- узагальнення висновків щодо необхідності існування умислу обох сторін правочину для визнання його фіктивним, або удаваним;
- положення, що двосторонню реституцію як загальний наслідок недійсності правочину, може бути застосовано судом із власної ініціативи, навіть якщо реституційна вимога не входить до складу позовних вимог, на відміну від інших наслідків недійсності правочину, які суд застосовує у межах заявлених позовних вимог;
- положення, що реституційну вимогу доцільно використовувати, коли майно, передане за недійсним правочином, залишається у сторони правочину, що набула його, а при наявності вчинення наступних правочинів, за якими передається це майно та необхідності захисту прав власника майна і добросовісного набувача, доцільно використовувати віндикаційний позов;
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що одержані результати та висновки може бути використано у подальших загальнотеоретичних дослідженнях проблем цивільних правовідносин, об’єктів цивільного права, інституту зобов’язального права; при доопрацюванні та вдосконаленні законодавства України з питань правового регулювання зобов’язальних відносин, зокрема, Цивільного кодексу України; в навчальному процесі, підготовці підручників та навчальних посібників, методичних рекомендацій для викладачів і студентів юридичних спеціальностей з курсу «Цивільне право», «Теорія договірних зобов’язань» тощо; у практичній діяльності судів, нотаріусів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження було апробовано на Міжвузівській науковій конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м.Косів, Івано-Франківської обл., 25січня 3лютого 2004 р.) та Всеукраїнській науковій конференції «Юридичні читання молодих вчених» (м.Київ, 2324квітня 2004р.).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення в трьох статтях у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, науково-практичному коментарі до Глави 77 «Спільна діяльність» Цивільного кодексу України, двох тезах доповідей у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Структура дисертаційної роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 189сторінок, у тому числі список використаних джерел на 22сторінках, що містить 231найменування.

Список литературы

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, що виявилася, зокрема, у з’ясуванні правової природи недійсних правочинів та особливостей застосування наслідків їх недійсності, наданні рекомендацій з удосконалення діючого законодавства.
1. Обґрунтовано, що недійсні правочини це дії, що мають певний дефект з точки зору права та призводять до негативних правових наслідків, на які не було спрямовано волю сторін. Наслідком цього дефекту є недійсність правочину.
2. Сформульовано пропозиції щодо доцільності розширення кола оспорюваних правочинів, шляхом віднесення до них правочинів, які порушують публічний порядок та відповідного звуження кола нікчемних правочинів, оскільки нікчемність цих правочинів без можливості оспорювання цього факту може суперечити інтересам сторін та призвести до зниження стабільності цивільного обігу.
3. Запропоновано визначення оспорюваного правочину як правочину, який може бути визнаний недійсним в судовому порядку у разі, коли одна із сторін або інша заінтересована особа оспорюють його дійсність на підставах, передбачених законом. Від наявних у вітчизняних монографічних джерелах підходів дане визначення відрізняється тим, що в ньому підкреслюється передбачуваність дійсності цих правочинів законом у формі допущення визнання їх недійсними у судовому порядку за наявності підстав недійсності та за позовом однієї з сторін або іншої заінтересованої особи.
4. На підставі проведеного дослідження визначено виняткові випадки визнання нікчемного правочину дійсним, розглянуто їх перелік. Автором запропоновано уточнення переліку визначених законодавством випадків та визначено, що визнання нікчемного правочину дійсним повинно розглядатись виключно у випадках, якщо це прямо передбачено законом (ч.2 ст.219, ч.2 ст.220, ч.2 ст.221, ч.2 ст. 224, ч.2 ст.226 Цивільного кодексу України та інш.).
5.Обґрунтовано необхідність викладення ч.2 ст.219 Цивільного кодексу України в наступній редакції: «За відсутності інших підстав недійсності правочину, передбачених ч.1 ст.215 цього Кодексу, суд може визнати такий правочин дійсним (за винятком заповіту), якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення одностороннього правочину не вимагається»;
6. Визначено, що норма ч.2 ст.220 Цивільного кодексу України не може бути застосована до правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент вчинення цих правочинів відповідно до ст. 210 та 640 Цивільного кодексу України пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.
7. Запропоновано ч.2 ст.218 ЦК України викласти в наступній редакції: «Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна зі сторін учинила дію, а інша сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним за відсутності інших підстав недійсності правочину, передбачених ч.1 ст.215 цього Кодексу»;
8. Обґрунтовано необхідність викладення ч.2 ст.220 ЦК України в наступній редакції: «Якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилась від його нотаріального посвідчення, суд, за відсутності інших підстав недійсності правочину, передбачених ч.1 ст.215 цього Кодексу, може визнати такий договір дійсним».
9. Визнано доцільним доповнити ст.218 ЦК України частиною 3 такого змісту: «Виконаний сторонами правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно стає дійсним з моменту вчинення у випадку його подальшого письмового оформлення протягом одного місяця після його виконання», а ст.220 ЦК України доповнити частиною 3 наступного змісту «Виконаний без нотаріального посвідчення договір стає дійсним з моменту вчинення у випадку його подальшого нотаріального посвідчення протягом одного місяця після його виконання».
10. Запропоновано викласти ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України в такій редакції: «Правочин, який порушує публічний порядок, визнається недійсним у судовому порядку».
11. Визначено, що як фіктивний, так і удаваний правочини характери- зуються розбіжністю між волею та волевиявленням внаслідок умисних дій сторін, які мають на меті не створення тих правових наслідків, які визначені у правочині, а одержання певної користі обома, або однією з сторін.
12. За результатами аналізу правової природи неукладених правочинів з’ясовано, що недійсним може бути визнаний лише укладений правочин, за яким сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов. До неукладених правочинів не можуть застосовуватися наслідки, що виникають з недійсних правочинів, а застосовуються норми, які регулюють зобов’язання, що виникають унаслідок набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
13. Досліджено правову природу реституційної вимоги та визначено що реституційна вимога є відносним зобов’язанням за суб'єктним складом, та позадоговірним за своєю видовою належністю, оскільки виникає не на підставі договору, а на підставі закону та має охоронний та двосторонній характер. Обґрунтовано доцільність відмови цивільного кодексу України від односторонньої реституції та заборони (недопущення) реституції, як правових конструкцій, що знаходяться поза межами приватно правового інтересу потерпілого та, в свою чергу, є мірою публічного впливу на порушника публічного інтересу.
14.Проаналізовано відміності двосторонньої реституції як сукупності саме двох окремих вимог сторін, при якій задоволення одної з них тягне за собою задоволення іншої, від віндикаційного позову та позову про безпідставне збагачення, які, в свою чергу, не передбачають зустрічного зобов’язання повернути річ, або виконати певну юридично значиму дію. Крім того, застосування двосторонньої реституції, на відміну від віндикаційного позову, не стосується такого елементу як добросовісний набувач. Визначено що віндикаційний позов є речово-правовим, має позадоговірний характер, при цьому його предметом може бути тільки індивідуально визначене майно, на відміну від реституційної вимоги , яка є зобов’язально правовою, її предметом може бути як індивідуально визначене майно, так і майно визначене родовими ознаками. Проаналізовано, що позов про безпідставне збагачення теж є зобов’язально правовим, його предметом може бути як індивідуально визначене майно так і майно визначене родовими ознаками, але при цьому вимога позивача за таким позовом стосується виконання саме позадоговірного зобов’язання (повернення отриманого (набутого) у зв’язку з виконанням позадоговірного зобов’язання).

Список використаних джерел

1. АгарковМ.М. Избранные труды по гражданскому праву: в 2 т. / АгарковМ.М. М.: АО „Центр ЮрИнфоР”, 20022002.
Т.1. 2002. 490с.
2. АгарковМ.М. Избранные труды по гражданскому праву: в 2 т. / АгарковМ.М. М.: АО „Центр ЮрИнфоР”, 20022002.
Т.2. 2002. 452с.
3. АгарковМ.М. Понятие сделки по советскому гражданскому праву / М.М.Агарков // Советское государство и право. 1946. №34. С.4098.
4. Алексеев С.С. О составе гражданского правонарушения / С.С. Алексеев // Правоведение. 1958. - № 1. с. 47 - 53.
5. АлексеевС.С. Проблемы теории права: Основные вопросы общей теории социалистического права. Курс лекций: в 2 т. / АлексеевС.С. Свердловск: Изд-во Свердловского юрид. ин-та, 19721973.
Т.1. 1972. 396с.
6. АлексидзеЛ.А. Проблема jus cogens в современном международном праве / Л.А.Алексидзе // Советский ежегодник международного права / [под ред. Р.Л.Боброва]. М.: Наука, 1970. С.127145.
7. АмерхановГ.С. Заключение договора по советскому гражданскому праву: автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право» / Г.С.Амерханов. М., 1953. 19с.
8. АмфитеатровГ.Н. Война и вопросы виндикации / Г.Н.Амфитеатров // Советское государство и право. М.: Наука, 1941. С.3847.
9. БартошекМ. Римское право: (Понятия, термины, определения) / М.Бартошек; [пер. с чешск. Ю.В.Преснякова]. М.: Юрид. лит., 1989. 448с.
10. БезклубийІ.А. Банківські правочини: цивільно-правові проблеми: монографія / БезклубийІ.А. К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2005. 378с.
11. БеловA.M. Публичный порядок законодательство, доктрина, судебная практика / А.М.Белов // Право и экономика. М., 1996. №1920. С.8591.
12. БеляневичО.А. Господарський договір та способи його укладення: навч. посібник / БеляневичО.А. К.: Наукова думка, 2002. 278с.
13. БічукЛ.А. Захист права власності неповнолітнього на нерухоме майно / Л. А.Бічук // Право України. 1999. №6. С.8587.
14. БородовськийС.О. Деякі питання укладення цивільно-правового договору / С.О.Бородовський // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: зб. наук. статей. 2003. Вип.ХІ. С.86-89.
15. БородовськийС.О. Поняття правочину в цивільному праві України / С.О.Бородовський // Актуальні питання цивільного та господарського права. 2008. №3. С.2934.
16. БрагинскийМ.И. Договорное право: в 5 кн. / М.И.Брагинский, В.В.Витрянский. [2-е изд.]. М.: Статут, 20032006.
Книга первая: Общие положення. 2003. 848с.
17. БратусьС.Н. Юридическая ответственность и законность. Очерк теории / БратусьС.Н. М.: Юрид. лит., 1976. 215с.
18. ВасильевЕ.А. Гражданское и торговое право зарубежных государств: учебник: в 2 т. / Е.А.Васильев, А.С.Комаров. [4-е изд., перераб. и доп.]. М.: Международные отношения, 2006 2006.
Т.1. 2006. 560с.
19. ВасильевЕ.А. Гражданское и торговое право зарубежных государств: учебник: в 2 т. / Е.А.Васильев, А.С.Комаров. [4-е изд., перераб. и доп.]. М.: Международные отношения, 2006 2006.
Т.2. 2006. 640с.
20. ВеберсЯ.Р. Правосубъектность граждан в советском гражданском и семейном праве / ВеберсЯ.Р. Рига: Зинатне, 1976. 231с.
21. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і гол. ред. В.Т.Бусел]. К.; Ірпінь ВТФ Перун”, 2001. 1440.
22. Визнання договорів неукладеними: причини і наслідки (Погляд арбітражної практики і чинного законодавства Арбітражного суду м.Києва) // Вісник податкової служби України. 2001. №3. С.5761.
23. ВиндшейдБ. Учебник пандектного права: Общая часть / Б.Виндшейд; [пер. с нем.]. СПб.: Издание А.Гиероглифова и И.Никифорова, 1874. 375с.
24. Вирішення господарських спорів. Застосування норм матеріального права в роз’ясненнях і листах Вищого господарського суду України / [уклад. В.Е.Беляневич; за заг. ред. Д.М.Притики]. К.: Юстиніан, 2002. 640с.
25. ГавриленкоО.І. Якщо договір недійсний / О.І.Гавриленко // Дебет-кредит. 2006. №48. С.2931.
26. ГенкинД.М. Недействительность сделок, совершенных с целью, противной закону / Д.М.Генкин // Ученые записки ВИЮН. М.: Юрид. изд-во МЮ СССР, 1947. Вып.5. С.4057.
27. ГодемеЕ. Общая теория обязательства / Е.Годеме. М.: Иностранная лит., 1948. 395с.
28. ГоловенкоО.Д. Довідка про результати вивчення та узагальнення судової практики застосування господарськими судами частин першої та другої статті216 Цивільного кодексу України при вирішенні спорів про визнання недійсними договорів купівлі-продажу / О.Д.Головенко, Н.Л.Богданюк // Вісник господарського судочинства. 2006. №1. С.27106.
29. ГолодницькийЕ.Є. Про види та наслідки нікчемного правочину / Е.Є.Голодницький // Юридичний журнал. 2004. №11. С.3638.
30. ГорюноваЕ.Н. Правовая природа юридических фактов / Е.Н.Горюнова, Н.П.Курцев // Юрист. М., 2003. №10. С.1622.
31. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. 2003. №№18, 1920, 2122. Ст.144.
32. Гражданский кодекс Российской Федерации: по состоянию на 10августа 2001г. М.: Проспект, 2001. 416с.
33. Гражданское и торговое право капиталистических государств: в 2 ч. / [ЗайцеваВ.В., ВасильевЕ.А., НарышкинаР.Л. и др.]; отв. ред. Р.Л.Нарышкина. М.: Междунар. отношения, 19831984.
Ч.1. 1983. 288с.
34. Гражданское и торговое право капиталистических государств: в 2 ч. / [ЗайцеваВ.В., ВасильевЕ.А., НарышкинаР.Л. и др.]; отв. ред. Р.Л.Нарышкина. М.: Междунар. отношения, 19831984.
Ч.2. 1984. 304с.
35. Гражданское право: учебник для вузов. Ч.1 / [под общей ред. Т.И.Илларионовой, Б.М.Гонгало, В.А.Плетнева]. М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 2001. 464с.
36. Гражданское право: учебник: в 3 ч. / [под ред. А.П.Сергеева, Ю.К.Толстого]. [2-е изд., переработ. и доп.]. М.: Проспект, 19971999.
Ч.1. 1997. 600с.
37. Гражданское право: учебник: в 3 ч. / [под ред. А.П.Сергеева, Ю.К.Толстого]. [2-е изд., переработ. и доп.]. М.: Проспект, 19971999.
Ч.2. 1998. 784с.
38. Гражданское право: учебник: в 3 ч. / [под ред. А.П.Сергеева, Ю.К.Толстого]. [2-е изд., переработ. и доп.]. М.: Проспект, 19971999.
Ч.3. 1999. 592с.
39. Гражданское право: в 2 т. / [под ред. Е.А. Суханова ]. [2-е изд., переработ. и доп.]. М.: БЕК, 2004. 816 с.
40. Гражданское право: Т. 2. Полутом 1 / [под ред. Е.А. Суханова ]. [2-е изд., переработ. и доп.]. М.: БЕК, 2004.- 704 с.
41. Гражданское право: Т. 2. Полутом 2 / [под ред. Е.А. Суханова ]. [2-е изд., переработ. и доп.]. М.: БЕК, 2004.- 544 с.
42. Гражданское право: учебник. Ч.1 / [под ред. А.Г.Калпина, А.И.Масляева]. М.: Юристъ, 1997. 472с.
43. Гражданское уложение Германии. Вводный закон в Гражданскому уложению (сост. В. Бергманн). Книга 1. М.: Волтерс Клувер, 2004 96 с.
44. ГриммД.Д. Лекции по догме римского права / Д.Д.Гримм; [под ред. и с предисл. В.А.Томсинова]. М.: Зерцало, 2003. 496с.
45. ГриммД.Д. Основы учения о юридической сделке в современной немецкой доктрине пандектного права. Пролегомены к общей теории гражданского права / ГриммД.Д. СПб.: Тип. им.М.М.Стасюлевича, 1900. Т.1. 320с.
46. ГутниковО.В. Недействительные сделки в гражданском праве (теория и практика оспаривания) / ГутниковО.В. М.: Бератор-Пресс, 2003. 576с.
47. ДернбургГ. Пандекты. Обязательственное право / Г.Дернбург; [пер. с нем.]. М., 1911. 412с.