ЖОРНІК Марія Олегівна Судочинство в справах про визнання недійсними правочинів, вчинених із дефектами волі (на матеріалах судової практики)

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ИМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ЖОРНІК Марія Олегівна

УДК 347.447.822

Тема: «Судочинство в справах про визнання недійсними правочинів, вчинених із дефектами волі (на матеріалах судової практики)»

12.00.03 цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук, доцент
Захарова Олена Семенівна

Київ-2015

ЗМІСТ
ВСТУП.4
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ РОЗГЛЯДУ СПРАВ ПРО
ВИЗНАННЯ ПРАВОЧИНІВ НЕДІЙСНИМИ В НАЦІОНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ.11
1.1.Еволюція судової практики у справах про визнання правочинів недійсними..11
1.2.Виконання завдань цивільного судочинства у справах про визнання правочинів недійсними....30
1.3.Проблемні питання визнання правочину недійсним, як способу захисту цивільних прав та інтересів... 41
Висновки до розділу 1...56
РОЗДІЛ 2. ПРОЦЕДУРА РОЗГЛЯДУ СУДАМИ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ СПРАВ ПРО ВИЗНАННЯ ПРАВОЧИНІВ НЕДІЙСНИМИ, ВЧИНЕНИХ ІЗ ДЕФЕКТАМИ ВОЛІ.62
2.1.Сторони у справі за позовом про визнання недійсними правочинів, вчинених із дефектами волі..62
2.2.Предмет та засоби доказування у справах про визнання недійсними правочинів, вчинених із дефектами волі...85
2.3.Підсудність. Пред’явлення позову у справах про визнання недійсними правочинів, вчинених із дефектами волі.....141
2.4. «Рішення суду у справах про визнання недійсним правочинів, вчинених із дефектами волі».....162
Висновки до розділу 2...169
ВИСНОВКИ181
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА....187

Перелік умовних позначень
ЦК УРСР від 1922 р. - Радянський Цивільний кодекс, ухвалений ВУЦВК 16 грудня 1922 р. і введений у дію з 1 лютого 1923 р.
ЦК УРСР від 1963 р. - Цивільний кодекс Української РСР, затверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 року і введений у дію з 1 січня 1964 року.
ЦК України чинний Цивільний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року.
ЦПК УРСР Цивільний процесуальний кодекс Української РСР, затверджений Верховною Радою УССР 18 липня 1963 р. і введений в дію 1 січня 1964р.
ЦПК України чинний Цивільний поцесуальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року.
Постанова Пленуму ВСУ від 06. 11. 2009 № 9 - Постанова Пленуму Верховного суду України 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Узагальнення ВСУ від 24. 11. 2008 р. - Узагальнення від Верховного суду України 24.11.2008 Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними.
Постанова ВСУ № 3 від 28. 04. 1978 р. - Постанова Верховного Суду України Про судову практику в справах про визнання угод недійсними №3 від 28.04.1978 р.
ЄДРСР Єдиний державний реєстр судових рішень, ведення якого
регулюється Законом України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 за № 3262-IV.

ВСТУП

Актуальність теми. Правочин є невід’ємним елементом ринкових відносин, що узгоджує інтереси фізичних осіб, юридичних осіб та держави. Збільшення кількості роз’яснень, листів, постанов Пленумів Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у питаннях вирішення справ про визнання правочинів недійсними дозволяє зробити висновок про високу затребуваність серед населення даного способу захисту цивільних прав та інтересів.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі одна із основних вимог, додержання якої є необхідним для чинності правочину. Помилка, обман, насильство, зловмисна домовленість, збіг тяжких обставин чинники, за настання яких при укладенні договору, він може бути визнаний недійсним. Не дивлячись на достатню увагу вищих судових інстанцій на проблеми недійсності правочинів з підстав дефекту волі та розробленість теми, зокрема В.О. Кучерою «Нікчемні правочини» (2004 р. ), Я. М. Романюком «Підстави та цивільно-правові наслідки визнання правочину недійсним (на матеріалах судової практики)» (2010 р.), О. В. Семушиною «Недійсні правочини та правові наслідки їх недійсності» (2010 р.), І. В. Давидовою «Недійсність правочинів, укладених внаслідок помилки та обману» (2011 р. ), С. В. Герасимовським «Недійсність правочинів, вчинених під впливом насильства та погрози» (2013 р. ) тощо, питання неоднакового вирішення справ з цієї категорії залишається нагальним. Всі проведені дослідження здійснювалися в рамках цивільного законодавства. Відсутність дослідження цих проблем з боку цивільного процесуального законодавства, на наш погляд, і обґрунтовує актуальність даної теми.
Наукове дослідження обраної теми дозволить реалізувати можливості щодо виявлення прогалин цивільного процесуального законодавства, визначити особливості визнання правочинів недійсними з підстав дефектів волі у цивільному процесі на матеріалах судової практики та запропонувати рекомендації до чинного законодавства України.
На сьогодні розгляд цієї категорії справ пов’язаний з виявленням певних суперечностей у цивільному процесуальному законодавстві України, що не сприяє належній правозастосовчій практиці. Тому вирішення на дисертаційному рівні теоретичних і практичних проблем правового регулювання підстав та цивільно-правових наслідків визнання правочинів недійсними на основі аналізу та узагальнення судової практики має важливе значення для удосконалення відносин у коментованій сфері.
Науково-теоретичну основу дисертаційного дослідження, крім праць вказаних вище авторів, склали праці таких українських та зарубіжних науковців:
М. І.Балюк, В. А. Бігун, Н.Л. Бондаренко-Зелінська, С. В. Васильєв, О. В. Дзера, О. С. Захарова, А. Ю. Зезекало, О. В. Колісник, В. В. Комаров, С. О. Короєд, В. М. Кравчук, В. І. Крат, Н. С. Кузнєцова, В. О. Кучер, Л Г. Лічман, Д. Д. Луспеник, М. В. Мазур, Р. А. Майданик, А. А. Мірошніченко, Т. М. Підлубна, Б. В. Покровський, С. С. Потопальський, Я. М. Романюк, З. В. Ромовська, Н. Ю. Сакара, О.С. Снідевич, І. В. Спасибо-Фатєєва, В. І. Тертишніков, Г. П. Тимченко, О. І. Угриновська, І. В. Удальцова, Г. О. Умецька, О. В. Харитонов, Н. С. Хатнюк, Д. М. Чечот, Н. Шумська, М. Й. Штефан, А. Г. Ярема та ін. ;
А. І. Базілевич, А. Т. Боннер, С. В. Вільянський, М. А. Гурвич, О. С. Іоффе, А. Ф. Клейман, П. В. Крашенніко, Л. М. Москович, В. А. Ойгензіхт, Н. Ф. Рабінович, А. Я. Розенберг, Р. Саватьє, Ф. Н. Фактуллін, Г. Ф. Шершеневич та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках теми комплексних наукових досліджень Київського національного університету імені Тараса Шевченка, відповідно до державної бюджетної науково дослідної теми «Доктрина права в правовій системі України: теоретичні і практичні аспекти», (№ 11 БВ 042-01; державний реєстраційний номер 0111U008337), яка досліджується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2015 року, та теми кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Проблеми розвитку законодавства про судочинство і судоустрій України» № 97165.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування та розв’язання практичних проблем, пов’язаних із судовим розглядом та вирішенням справ про визнання недійсними правочинів, вчинених із дефектами волі, а також формування науково-обгрунтованих пропозицій щодо вдосконалення відповідних положень цивільного процесуального законодавства України та його практичного застосування.
Для досягнення мети дослідження поставлено такі основні задачі:
- дослідити еволюцію судової практики у справах про визнання правочинів недійсними;
- розкрити практичне значення виконання завдань цивільного судочинства у справах про визнання правочинів недійсними;
- визначити проблемні питання визнання правочину недійсним, як способу захисту цивільних прав та інтересів;
- визначити суб’єктний склад осіб сторін судових справ про визнання недійсними правочинів, вчинених із дефектами волі;
- дослідити предмет та засоби доказування у справах про визнання недійсними правочинів, вчинених із дефектом волі;
- провести аналіз підсудності справ за позовом про визнання правочинів недійсними з підстав дефектів волі;
- з’ясувати порядок обчислення ціни та судового збору за позовами про визнання правочинів недійсними з підстав, визначених ст. ст. 229-233 ЦК України;
- вивчити проблемні питання змісту позову про визнання правочинів недійсними з підстав, визначених ст. ст. 229-233 ЦК України;
- дослідити вплив функцій судового рішення за позовами про визнання недійсним правочину, вчиненого із дефектами волі на права та обов’язки сторін справ та інших учасників цивільних правовідносин.
Об’єкт дослідження цивільні процесуальні відносини, що виникають під час розгляду справ про визнання правочинів недійсними, вчинених із дефектами волі.
Предмет дослідження здійснення судочинства у справах про визнання правочинів недійсними, вчинених із дефектами волі.
Методи дослідження, що використовувалися в процесі здійснення дисертаційного дослідження, були обрані відповідно до мети і завдань дослідження, з урахуванням його об’єкта та предмета. Методологічну основу дослідження складає: історико-правовий метод надав можливість дослідити еволюцію судової практики у справах про недійсність правочинів з підстав дефектів волі (підрозділ 1. 1 дисертації); структурно-функціональним методом було розкрито виконання завдань цивільного судочинства у справах про визнання правочинів недійсними (підрозділ 1. 2 дисертації). На основі методу формально-логічного синтезу здійснено дослідження суб’єктного складу осіб, які можуть ініціювати пред’явлення позову про визнання недійсними правочинів, вчинених із дефектами волі, та відповідати за ними (підрозділ 2. 1. дисертації). Метод аналізу і синтезу дозволив автору провести аналіз підсудності справ та з’ясувати порядок обчислення ціни та судового збору за позовами про визнання правочинів недійсними з підстав, визначених ст. ст. 229-233 ЦК України (підрозділ 2. 3. дисертації). За допомогою логіко-юридичного методу зроблено пропозиції щодо вдосконалення положень чинного законодавства, що регулюють недійсність правочинів з дефектами волі (підрозділи 2. 1, 2. 2.,2. 3 дисертації).
Теоретичну базу дослідження становлять праці і наукові висновки вітчизняних та зарубіжних вчених - представників науки цивільного та цивільного процесуального права.
Нормативно-правову базу дослідження становлять Конституція України, міжнародні договори і конвенції, ратифіковані Україною, закони України і постанови Верховної Ради України, укази й розпорядження Президента України, акти Кабінету Міністрів України, законодавство окремих зарубіжних держав.
Емпіричну базу дослідження становлять проаналізовані окремі рішення Конституційного Суду України та постанови Пленуму Верховного Суду України, рішення органів Ради Європи, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанції.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У висновках викладено найважливіші теоретичні положення дисертаційного дослідження, основними з яких є такі:
1. В період становлення українського радянського права по наші дні поточна судова практика у справах про визнання правочинів недійсними зазнавала частих змін курсу, що пов’язано із політичними реформами, економічним розвитком та зміною віджилого суспільного ладу на новий. Шляхи її формування та характер скеровувались роз’ясненнями вищих судових інстанцій. Так, заданий Постановою Пленуму Верховного Суду України №3 від 28. 04. 1978 р. напрямок контролю за діяльністю юридичних осіб було закріплено у п. 8, який встановлював необхідність визнання судом недійсною угоди, укладеної юридичною особою в суперечності із цілями статуту, незалежно від наявності і форми вини її учасників. Сьогоднішня судова практика є не настільки категоричною, адже правочин, вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії), є оспорюваним, а підставою задоволення таких позовів є надання позивачем доказів, які підтверджують, що відповідач знав або згідно із законодавчим актом зобов'язаний був знати про невідповідність правочину вимогам законодавства п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06. 11. 2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Аналізуючи вже нечинну Постанову Пленуму Верховного Суду України №3 від 28. 04. 1978 р. та діючи нині керівні роз’яснення, автор робить висновок про брак процесуальної економії у сьогоднішній судовій практиці з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними. За часів дії згаданої Постанови №3 від 28. 04. 1978 р. питання про визнання угоди недійсною і застосування пов’язаних із цим наслідків повинні були вирішуватись в одному процесі. На разі, вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена і у вигляді самостійної вимоги. Крім того, новація запроваджена новим Цивільним кодексом, що мала б полегшити роботу судів нікчемний правочин, який не потребує визнання недійсності в судовому порядку, була втілена у практику інакшим чином - «Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору» - п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06. 11. 2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Розвиток суспільних та економічних відносин сприяв урізноманітненню судової практики у справах про визнання правочинів недійсними та збільшенню кількості надходження позовів до судів всіх інстанцій. Наступні роз’яснення керівних судових органів були направлені на формування єдності судової практики у сфері банківського права, спадкування, захисту прав споживачів, зокрема, у справах про визнання недійсними кредитних договорів, договорів поруки, застави, визнання недійсними заповітів, договорів, укладених на умовах, що обмежують права споживача тощо.
2. Практичне значення виконання завдань цивільного судочинства у справах про визнання правочинів недійсними полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді і вирішенні справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, що виражається у:
- заслуховуванні судом пояснень від сторін, третіх осіб та їх представників, всебічному огляді доказів поданих сторонами в обґрунтування позовних вимог/заперечень, аналізі оскаржуваного правочину на відповідність вимогам матеріального права, дослідженні його на предмет наявності дисбалансу прав і обов’язків на шкоду сторони по справі, невідповідності змісту правочину моральним засадам суспільства та ухваленні рішення про визнання правочину недійсним або відмову про задоволення позову;
- забезпеченні судом рівного процесуального становища сторонам по справі, виключенні будь-якої власної зацікавленості суду у питанні, ким із сторін та в якому розмірі буде понесено майнові наслідки за оспорюваним правочином;
- дотриманні судом процесуально визначених строків, сприянні додержанню строків іншими учасниками цивільного процесу, в т. ч. задля запобігання настання невідворотних майнових наслідків для позивача.
3. Результатом аналізу поточної судової практики та діючого законодавства стало виявлення необґрунтованого застосування способу захисту цивільних прав та інтересів, визначеного п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним.
Схожість окремих ознак недійсного правочину та правочину, який підлягає розірванню, призводить до неправильного обрання позивачем способу захисту цивільних прав. Найчастіше позивач усвідомлює хибність свого вибору на стадії розгляду справи по суті, в момент, коли він позбавлений процесуальної здатності змінити предмет або підставу позову. Вирішенням даної проблеми стане: запровадження до практики обов’язку суду роз’яснювати позивачу про необхідність внесення змін до позовної заяви з урахуванням правильного способу захисту права; наділення позивача правом змінювати предмет або підставу позову протягом всього часу розгляду справи, в зв’язку з чим дисертантом запропоновано внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 31 ЦПК України.
Врегулювання судами неукладених правочинів нормами, що визначають наслідки визнання правочинів недійсними, сприяє подальшому укріпленню невірного застосування п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України. Виділення окремого способу захисту - визнання правочину неукладеним - мало б позитивно вплинути на єдність судової практики у справах щодо визнання правочинів недійсними. Однак, правова природа неукладеного правочину є такою, що він не породжує жодних цивільних правовідносин, вказане зумовлює відсутність предмету захисту та відсутність можливості захистити цивільні права шляхом подання позову про визнання договору неукладеним. Автором запропоновано реалізувати право особи визнавати правочин неукладеним в окремому провадженні, де суд, об’єктивно оцінивши всі докази, зможе констатувати факт неукладення правочину.
4. Право оспорити правочин, вчинений із дефектами волі, належить будь-якій особі, чиї інтереси було порушено або не визнано при його вчиненні. Позивачем у справі про визнання недійсним правочину, укладеного під впливом помилки, є його сторона. Відповідачами у справах про визнання правочинів недійсними з підстав визначених ст. ст. 229-233 ЦК України є сторони відповідного правочину та особи, які з відома або на прохання сторони правочину сприяли формуванню дефекту волі в позивача.
5. Предмет доказування у справах про визнання правочинів недійсними, вчинених із дефектами волі, слід поділяти на загальний та спеціальний. Загальний предмет доказування дає можливість встановити факт вчинення правочину, факт понесених збитків та факт умислу (ст. 230-233 ЦК України). Спеціальний предмет доказування покликаний обґрунтувати наявність дефектів волі в оспорюваному правочині.
Засобом доказування факту помилки у природі правочину, прав і обов’язків сторін є пояснення позивача.
Обґрунтовано необхідність призначення судово-психологічної експертизи за клопотанням хоча б однієї із сторін, при вирішенні справ про визнання правочинів недійсними з підстав дефектів волі (ст. ст. 229-231, ст. 233 ЦК України) та внесення відповідних змін до ст. 145 ЦПК України.
6. Проведений аналіз підсудності справ за позовом про визнання правочинів недійсними з підстав дефектів волі дозволив дійти висновку про наявність у позивача права вибору підсудності у наступних випадках: пред’явлення вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину - ч. 3 ст. 110 ЦПК України; пред’явлення вимоги про визнання недійсним правочину, відносини за яким регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» - ч. 5 ст. 110 ЦПК України; пред’явлення вимоги про визнання недійсним правочину, в якому зазначено місце виконання або виконувати який через його особливість можна тільки в певному місці ч. 8 ст. 110 ЦПК України.
Обґрунтовуються наступні положення: необхідність надання позивачу права пред’являти позов в т. ч. за місцем фактичного проживання позивача; обов’язок суду конкретизувати в ухвалі про повернення заяви до якого суду вона підсудна.
7. Ціна позову про визнання недійсними правочинів, вчинених із дефектами волі, залежить від характеру та настання кількості наслідків, пов’язаних із недійсністю оспорюваних правочинів. Зокрема, ціна позову про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом обману, складатиме суму вартості майна, що підлягає поверненню, збитків (подвійних), завданих позивачеві наслідками недійсного правочину, моральної шкоди.
Сума судового збору обчислюється в залежності від природи та кількості самостійних вимог: вимога про визнання правочинів недійсними без застосування наслідків недійсності сплачується за ставкою 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, вимога про застосування наслідків недійсності та вимога про відшкодування завданих збитків (подвійних) становить 1 % ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, вимога про відшкодування моральної шкоди з ціною позову від 5 до понад 100 мінімальних заробітних плат сплачується за ставками від 0,2 розміру мінімальної заробітної плати до 10% від ціни позову.
Обґрунтовується необхідність законодавчого закріплення за позивачем обов’язку зазначати підстави його звільнення від сплати судового збору.
8. Одними з найбільш поширених причин відмови судами у позовах про визнання правочинів недійсними із визначеної категорії справ є невідповідність підстав позову його предмету та поєднання позивачем у заяві кількох взаємовиключних підстав позову - ст. 229, ст. 230 ЦК України; ст. 230, ст. 232 ЦК України. З метою формування єдності судової практики, автором пропонується акцентувати увагу вищих судових інстанцій у наступних роз’ясненнях на питаннях співвідношення підстав і предмету позову та несумісності окремих елементів норм ст. 229-233 ЦК України.
9. Рішення суду про визнання недійсними правочинів, вчинених із дефектами волі, утверджує в свідомості громадян повагу до правопорядку і правил співжиття, сприяють усуненню майнових протиріч, зумовлених наслідками недійсних правочинів за ст. ст. 229-233 ЦК України, відновлюють порушені оспорюваним правочином права та упереджують сторін спору й інших учасників цивільних правовідносин від вчинення правочинів із ознаками дефектів волі у майбутньому.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Яворська І. М. Роль суду ЄС у розвитку права європейського союзу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. : спец. 12.00.11 "міжнародне право" / Яворська І. М. Київ, 2010. 20 с.
2. Лічман Л. Г. Значення судової практики для правозастосування у цивільному судочинстві України. / Л. Г. Лічман. // Вісник Верховного Суду. 2011. №130. С. 3438.
3. Советское гражданское право: Общая часть: Курс лекций Ленинград: ЛГУ, 1958. 511 с.
4. Вільнянський С. І. Лекции по советскому гражданскому праву. / С. І. Вільнянський. Харків: Издательство Харьковского университета, 1958. 339 с.
5. Боботов С. В. Конституционная юстиция: сравнительный анализ / С. В. Боботов. — М., 1994. — 127 с.
6. Дивин И. М. Судебная практика как источник современного права России. / И. М. Дивин. // Закон. 2011. №4. С. 3339.
7. Орловский П. Значение судебной практики в развитии советского гражданского права // Советское государство и право. - 1940. - № 8-9. - С. 91-97.
8. Указ Президента України № 361/2006 «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» [Електронний ресурс]. 1005. Режим доступу до ресурсу: http://www.google.com.ua/url?url=http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/361/2006&rct=j&q=&esrc=s&sa=U&ei=0K9KVeyyFIejU-CUgLAD&ved=0CBMQFjAA&sig2=2gQrBCvAiojUB7YAWT7b8A&usg=AFQjCNHapH5oCiazdAftRjqYC3UJN5jdSA.
9. Закон України "Про доступ до судових рішень". // Відомості Верховної Ради. 2006. №15. С. 128.
10. Москович Л. М. Значення судової практики у формуванні культури / Л. М. Москович. // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. 2011. №8. С. 260263.
11. Мазур М.В. Місце роз’яснень Пленуму Верховного суду України в системі джерел права України: минуле та сучасність /М.В. Мазур / Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». 2011. Том 24 (63) № 1. С.3-12
12. Цивільний кодекс УРСР від 1 лютого 1923 р. . [Електронний ресурс] Режим доступу до ресурсу: deminov.dp.ua/wp-content/uploads/ЦК_1922_зі_змінами.doc
13. Ландкоф С. Советский гражданский кодекс в иностранной критике. — Иностранная критика советского Гражданского кодекса. Переводы статей Проф. Ламбера и Д-ра Фройнда. — Харьков: Юрид. изд-во НКЮ УССР, 1928. С. 15—16.
14. Энциклопедия государства и права / П. Стучка (отв. ред.) и др. — М.: Изд-во Коммунистической Академии, 1925—1926. Т. 1., С. 1339.
15. Бєляневич О. Декілька нотаток про дуалізм права [Електронний ресурс] / О. Бєляневич // Юридичний журнал. 2004. Режим доступу до ресурсу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1499.
16. Гетьманцев О. В. Формування та розвиток цивільного процесуального законодавства в україні: питання історичної періодизації / О. В. Гетьманцев. // Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство. 2013. №644. С. 8387.
17. Постанова Верховного Суду України Про судову практику в справах про визнання угод недійсними №3 від 28.04.1978 р. [Електронний ресурс] Режим доступу до ресурсу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-78.
18. Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про судоустрій" 5 червня 1981 року 2022-X [Електронний ресурс] Режим доступу до ресурсу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2022-10/page1.
19. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 10 червня 2002 року № 7 "Регламент Пленуму Верховного Суду України" / Верховний Суд України // Вісник Верховного Суду України. 2002.
20. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року № 1618-IV Верховна Рада України [Електронний ресурс] Режим доступу до ресурсу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page1.
21. Узагальнення від Верховного суду України 24.11.2008 Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними [Електронний ресурс] Режим доступу до ресурсу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/n0003700-08.
22. Постанова Пленуму Верховного суду України 06.11.2009 N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними [Електронний ресурс] Режим доступу до ресурсу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-09.
23. Верховна Рада України Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України від 21 червня 2001 року N 2540-III [Електронний ресурс] Режим доступу до ресурсу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2540-14.
24. Комаров В. В. Цивільне процесуальне законодавство у динаміці розвитку та практиціВерховного суду України. Монографія. — Х. : Право, 2012. — 624 с.
25. Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30.03.2012 № 5 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин [Електронний ресурс] Режим доступу до ресурсу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-12/page2.
26. Постанова № 7 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування [Електронний ресурс] Режим доступу до ресурсу:http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/3adf2d0e52f6
27. Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16. 05. 2013 р. № 24-753/0/4-13 [Електронний ресурс] Режим доступу до ресурсу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13.
28. Верховний суд вУкраїни Витяг Судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009 - 2012 рр.) від 01.02.2012 р. [Електронний ресурс] Режим доступу до ресурсу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/n0006700
29. Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України № 3932-VI від 20. 10. 2010 р. [Електронний ресурс] Режим доступу до ресурсу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3932-17?nreg=3932-17&find=1&text=381&x=0&y=6.
30. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права: Учебное пособие (по изданию 1910-1912 гг.). Т. 1. Вып. I / Вступ. ст. М. Н. Марченко. М., 1995. С. 29.
31. Постанова Верховного Суду України у справі № 6-144цс12 від 19 грудня 2012 року [Електронний ресурс] Режим доступу до ресурсу: http://www.google.com.ua/url?url=http://www.scourt.gov.ua
32. Правовий висновок Верховного Суду України у спорі про визнання договору поруки недійсним від 12 вересня 2012 р. по справі 6-88 цс 12 [Електронний ресурс] Режим доступу до ресурсу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/6E1C0897DB530400C2257A7C00415E60?opendocument
33. Постанова Верховного Суду України № 6-17 цс 12 від 6 червня 2012 року [Електронний ресурс] Режим доступу до ресурсу: http://sc.gov.ua/ua/spravi_csho_vinikajut_iz_dogovirnih_pravovidnosin.html.
34. Романюк Я. М. Підстави і цивільно-правові наслідки визнання правочину недійсним (на матеріалах судової практики) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.03 "Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право" / Романюк Я. М. Київ, 2010. 16 с.
35. Давидова І. В. Недійсність правочинів, укладених внаслідок помилки та обману : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.03 "Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право" / Давидова І. В. Одеса, 2011. 20 с.
36. Длугош О. І. Недійсність правочинів з дефектами волі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.03 "Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право" / Длугош О. І. Київ, 2013. 20 с.