ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ГОСПОДАРСЬКИХ ОБ'ЄДНАНЬ В УКРАЇНІ

Краткое описание

АКАДЕМІЯ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ
НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА

На правах рукопису

ДЖУРИНСЬКИЙ ВІТАЛІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 346:24.5+346:546.7

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ГОСПОДАРСЬКИХ ОБ'ЄДНАНЬ
В УКРАЇНІ

Спеціальність: 12.00.04 господарське право;
господарсько-процесуальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Академії правових наук України
Щербина Валентин Степанович

Київ - 2009

Зміст

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

РОЗДІЛ 1. ГОСПОДАРСЬКІ ОБ'ЄДНАННЯ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . 14
1.1. Об'єднання суб’єктів господарювання та їх місце серед учасників відносин у сфері господарювання . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14
1.2. Поняття та види господарських об'єднань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28
1.3. Організаційно-правові форми господарських об'єднань .. . . . . . . . 41
1.4. Становлення та розвиток законодавства про господарські об'єднання . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . 58
Висновки до Розділу 1 . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71

РОЗДІЛ 2. ГОСПОДАРСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ ЯК СУБ’ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . 78
2.1. Порядок створення, реорганізації та ліквідації господарських об'єднань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 78
2.2. Правове становище учасників господарського об'єднання .. . . . . . 98
2.3. Управління господарським об'єднанням . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 115
Висновки до Розділу 2 . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 127

РОЗДІЛ 3. МАЙНО І МАЙНОВІ ВІДНОСИНИ В ГОСПОДАРСЬКОМУ ОБ’ЄДНАННІ .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . 133
3.1. Поняття та зміст правового режиму майна господарського об'єднання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 133
3.2. Структура, джерела та порядок формування майна господарського об'єднання . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . 138
3.2.1. Структура майна господарського об'єднання . . . . . . . . . . . . . . . 138
3.2.2. Джерела та порядок набуття майна господарського об'єднання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . .142
3.2.3. Правовий титул, на якому майно належить господарському об'єднанню . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 146
3.2.4. Майновий стан та облік майна господарського об'єднання . . . 150
3.3. Використання майна господарського об'єднання . . . . . . . . . . . . . 156
3.3.1. Порядок використання майна у процесі господарської діяльності .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 156
3.3.2. Підстави та порядок вибуття майна із майнової сфери господарського об'єднання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . 158
3.3.3. Розподіл майна між учасниками після ліквідації господарського об'єднання . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . 167
Висновки до Розділу 3 . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 170

ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. 186
ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 214

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Серед учасників відносин у сфері господарювання помітне місце посідають об'єднання суб’єктів господарювання-юридичних осіб, які в Главі 12 Господарського кодексу України (далі ГК України), як правило, іменуються об’єднаннями підприємств.
Їх існування в сучасних умовах породжене об’єктивними процесами консолідації капіталу і концентрації виробництва, що відбуваються в економіці України. Проте правове регулювання організації та діяльності об'єднань у різних сферах та галузях господарювання залишається неадекватним історичним та економічним умовам, в яких ці об'єднання працюють. Не подолані суперечності в законодавстві про господарські об'єднання. На практиці створюються і фактично існують не передбачені чинним законодавством України об'єднання на зразок "груп", "груп компаній", "фінансово-промислових груп" тощо, часто юридично організаційно не оформлені і не зареєстровані, без чіткого закріплення прав та обов’язків учасників цих об'єднань, правового режиму їх майна тощо.
Як зазначається в Концепції проекту Закону України "Про господарські об'єднання", схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2008 р. № 1124-р, відносини, пов'язані з діяльністю об'єднань, регламентовані схематично, оскільки Господарський кодекс встановлює правові основи господарської діяльності (господарювання) та регулює широкий спектр господарських відносин. Це призвело до виникнення прогалин у правовому регулюванні відносин у цій сфері, зокрема у питаннях утворення та припинення об'єднання, формування органів управління, утворення статутного капіталу, правового режиму майна об'єднання, відносин об'єднання з його учасниками, виходу учасників із складу об'єднання.
Законодавчого врегулювання потребує також ряд питань, пов'язаних з утворенням та діяльністю державних об'єднань. Це стосується, зокрема, порядку управління державним об'єднанням, розмежування повноважень Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади стосовно утворення державних об'єднань, затвердження їх статутів, призначення керівників [68].
Виходячи з цього, в орієнтовному плані законопроектних робіт на 2009 рік, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2009 р. № 185-р, передбачено розробити і подати до Верховної Ради України проект закону "Про господарські об'єднання" [69].
Не дивлячись на відносно тривалий час існування сучасних господарських об'єднань (з часу прийняття в 1991 р. Закону України "Про підприємства в Україні"), їх правове становище (включаючи державні господарські об'єднання) досліджено недостатньо, хоч загалом правовим аспектам діяльності промислових об'єднань в радянській юридичній науці приділялося достатньо уваги. Достатньо назвати праці М.І. Коняєва [157], В.В. Лаптєва [170; 171], В.К. Мамутова [178; 179], Г.В. Пронської [209; 210], Л.М. Рутмана [214, с. 37-45], В.В. Хахуліна [227] та ін.
Правове становище об'єднань підприємств промисловості в умовах становлення ринкової економіки досліджувалося в дисертації С.М. Грудницької [127], захищеній в 1997 р., тобто ще до прийняття ГК України і інших важливих для регулювання організації і діяльності господарських об'єднань нормативно-правових актів. Крім того, в 2006 р. була захищена дисертація І.В. Бейцун І.В. "Об’єднання юридичних осіб в цивільному праві: порівняльно-правовий аналіз" [103], у якій частково розглядаються (проте з позицій цивільно-правової науки) і питання правового статусу господарських об'єднань. Окремі аспекти правового становища господарських об'єднань досліджувалися в працях В.С.Щербини [247; 248, с.647-651], а холдингів в кандидатській дисертації І.В.Лукач [175].
Водночас недостатній рівень правової регламентації створення і діяльності господарських об'єднань, обмежена кількість наукових розробок з цієї проблематики зумовлюють необхідність глибокого комплексного дослідження різноманітних аспектів правового становища зазначених суб’єктів господарювання.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України (протокол № 8 від 24 вересня 2008 р.). Робота виконана відповідно до наукової теми "Проблеми правового забезпечення державного регулювання та управління в сфері підприємницької діяльності" (номер державної реєстрації 0108U000491), внесена до плану роботи Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у розробленні науково-теоретичної бази подальшого удосконалення правового становища господарських об'єднань в Україні.
Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дисертаційного дослідження:
- з’ясувати економіко-правову природу господарських об'єднань та їх місце серед учасників відносин у сфері господарювання;
- дослідити історію розвитку законодавства про господарські об'єднання і встановити можливість використання історичного досвіду правового регулювання їх діяльності в сучасних умовах;
- виявити особливості правового статусу державних господарських об'єднань, в тому числі щодо порядку створення та ліквідації, основних завдань та функцій об'єднання і його органів управління, взаємодії з органами державної влади та державними підприємствами, які входять до складу об'єднання;
- визначити правове становище учасників господарських об'єднань;
- визначити особливості правового режиму майна господарських об'єднань різних видів і організаційно-правових форм;
- виявити недоліки і суперечності в законодавстві, що регулює порядок організації і діяльності господарських об'єднань, розробити і сформулювати конкретні пропозиції, спрямовані на удосконалення законодавства про господарські об'єднання.
Об’єктом дослідження є господарсько-правові відносини, що виникають у процесі організації і діяльності господарських об'єднань, у тому числі при управлінні об’єднанням та використанні майна господарського об'єднання і його учасників.
Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, нормативно-правові акти, що визначають і характеризують правове становище господарських об'єднань, особливості утворення і діяльності державних господарських об'єднань, взаємовідносини між органом управління і учасниками об'єднання.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження склали загальнонаукові (діалектичний, аналізу та синтезу, історичний, системно-структурний методи) та спеціальні (формально-логічний, порівняльно-правовий) методи наукового пізнання. Зокрема, діалектичний метод застосовувався при дослідженні теоретичних аспектів економіко-правової природи господарських об'єднань, правового статусу їх учасників, правового режиму майна об'єднання. Методи аналізу і синтезу використовувалися при формулюванні теоретичних висновків, пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства та рекомендацій щодо його застосування. Історичний метод було покладено в основу дослідження становлення та розвитку законодавства про господарські об'єднання, а системно-структурний в основу класифікації господарських об'єднань на види та організаційно-правові форми. За допомогою формально-логічного методу досліджувалося законодавство про господарські об'єднання в Україні та виявлялися його суперечності і інші недоліки, а порівняльно-правовий метод дозволив визначити характерні риси та особливості законодавства періоду СРСР та зарубіжного законодавства з метою з’ясування можливості його застосування в сучасних умовах.
Теоретичну основу дослідження склали праці українських і російських вчених радянського і сучасного періодів у галузі теорії права, господарського, адміністративного та цивільного права, а також економіки, зокрема: Бейцун І.В., Борисової В.І., Венедиктова А.В., Вінник О.М., Грудницької С.М., Деревянка Б.В., Кочергіної К.О., Кравець І.М., Кузнєцової Н.С., Кучеренко І.М., Лаптєва В.А., Лаптєва В.В., Лукач І.В., Мамутова В.К., Манохіна В.М., Пронської Г.В., Рутмана Л.М., Хахуліна В.В., Шиткіної І.С., Щербини В.С. та інших.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням правового становища господарських об'єднань, які утворюються відповідно до Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів господарського законодавства.
Наукова новизна конкретизується в науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, основними з яких є такі:
Вперше:
- обґрунтовано висновок щодо застосування стосовно об'єднань суб’єктів господарювання терміну "господарські об'єднання", як узагальнюючої назви цих учасників відносин у сфері господарювання;
- обґрунтовано пропозицію щодо надання фізичним особам-підприємцям права утворювати господарські об'єднання (у тому числі спільно з підприємствами та іншими суб’єктами господарювання) або вступати в існуючі господарські об'єднання;
- доведено, що засновницький договір (як і рішення компетентного органу) це акт волевиявлення засновника (засновників) щодо утворення суб’єкта господарювання, тому стосовно створених і зареєстрованих у встановленому порядку господарських об'єднань (як договірних, так і статутних) ні рішення, ні засновницький договір не можуть визнаватися установчим документом;
- обґрунтовано положення про те, що відносини між учасниками господарського об'єднання та органом управління об'єднання (внутрішньокорпоративні відносини) відносяться до внутрішньогосподарських відносин і частково набувають форми організаційно-господарських зобов’язань, оскільки їх об’єктом, крім, управлінсько-господарських дій, можуть бути також і певні виробничі функції. Відносини, які складаються між учасниками господарського об'єднання у процесі діяльності об'єднання, за своєю економічною і правовою природою є виключно господарсько-виробничими (майново-господарськими) відносинами;
- обґрунтовано висновок про те, що суб’єктом організаційно-господарських повноважень суб’єктом внутрішньогосподарських відносин є органи управління господарського об'єднання, а не саме господарське об'єднання;
- обґрунтовано висновок про те, що утворення господарських об'єднань вимагає не погодження рішення про утворення об'єднання (установчого договору) і статуту, а отримання дозволу Антимонопольного комітету України на концентрацію незалежно від того, хто виступає засновником господарського об'єднання компетентний орган державної влади або орган місцевого самоврядування чи об'єднання утворюється на добровільних засадах самими суб’єктами господарювання.
- виділено основні підстави виникнення майнових прав і обов’язків у відносинах господарського об'єднання і його учасників, до яких відносяться:
1) засновницькі договори стосовно господарських об'єднань, утворених за ініціативою суб’єктів господарювання;
2) інші угоди між господарським об’єднанням та його учасниками (у тому числі господарські договори, як підстави виникнення майново-господарських зобов’язань);
3) акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (зокрема, щодо утворення державних (комунальних) господарських об'єднань;
4) рішення органів управління господарським об’єднанням (загальних зборів, правління, генерального директора тощо);
- виділено дві групи підстав вибуття майна із майнової сфери господарського об'єднання добровільні і примусові та визначено їх переліки;
- обґрунтовано висновок про те, господарське об'єднання і його учасники за зобов’язаннями одне одного мають нести субсидіарну відповідальність; вид відповідальності доцільно встановлювати в установчих документах відповідно до закону.
Удосконалено:
- визначення поняття господарського об'єднання, як господарської організації, утвореної у складі двох або більше суб’єктів господарювання з метою координації діяльності учасників об'єднання, забезпечення захисту їх прав та представництва їх інтересів; централізації окремих виробничо-господарських та/або управлінських функцій; консолідації матеріальних і фінансових ресурсів; реалізації фінансової залежності учасників об'єднання задля досягнення певного спільного господарського результату та вирішення спільних соціальних завдань;
- визначення поняття корпорації шляхом зазначення, що вона є, як правило, договірним об’єднанням, а також консорціуму, як організаційно-правової форми, якій властива централізація виробничих функцій.
Дістали подальший розвиток:
- положення щодо застосування стосовно об'єднань суб’єктів господарювання терміну "господарські об'єднання", як узагальнюючої назви цих учасників відносин у сфері господарювання;
- положення щодо економіко-правової природи господарського об'єднання, яка характеризується трьома ознаками: 1) господарське об'єднання є єдиним (цілісним) виробничо-господарським комплексом; 2) господарське об'єднання є суб’єктом господарювання (господарською організацією); 3) господарське об'єднання є господарською системою, елементи якої пов’язані між собою функціональними зв’язками;
- періодизація розвитку законодавства про господарські об'єднання в Україні, в якому виділяються 7 етапів і уточнюються їх часові проміжки;
- визначення поняття організаційно-правової форми господарського об'єднання як встановленої нормами ГК України сукупності основних індивідуальних ознак (елементів), що характеризують господарське об'єднання як суб’єкт права, та встановлення переліку зазначених ознак, до яких, на думку дисертанта, відносяться: а) підстави утворення господарського об'єднання (засновницький договір чи рішення компетентного органу), порядок його реорганізації і ліквідації; б) мета та майнова основа створення господарського об'єднання; в) правовий статус учасників об'єднання; г) характер взаємовідносин між об’єднанням і його учасниками; д) структура органів управління об’єднанням; е) правовий режим майна господарського об'єднання; є) обсяг майнової відповідальності господарського об'єднання.
Науковою новизною характеризується обґрунтування сформульованих дисертантом пропозицій щодо прийняття Закону України "Про державні господарські об'єднання" (Додаток 2), а також щодо внесення змін і доповнень до Глави 12 ГК України (Додаток 1) та інших нормативно-правових актів, що регулюють порядок утворення і діяльності господарських об'єднань у різних галузях і сферах господарювання.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в роботі теоретичні положення і висновки, а також практичні рекомендації і пропозиції щодо вдосконалення законодавства можуть бути використані: 1) при проведенні подальших досліджень правового становища господарських об'єднань; 2) при модернізації господарського законодавства шляхом внесення змін і доповнень до ГК України ті інших нормативно-правових актів, а також при прийнятті нових нормативно-правових актів, що регулюють організацію і діяльність господарських об'єднань в Україні; 3) у практичній діяльності господарських об'єднань в Україні; 4) у навчальному процесі при викладанні курсу господарського права та спецкурсів господарсько-правового спрямування, а також при підготовці підручників, навчальних посібників та методичних матеріалів із зазначених дисциплін.
Результати наукового дослідження можуть бути використані при підготовці проекту Закону України "Про господарські об'єднання". Здобувачем розроблені наукові моделі проектів Глави 12 ГК України та Закону України "Про державні господарські об'єднання".
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою, в якій комплексно досліджується правове становище господарських об'єднань в Україні. Дисертант формулює теоретичні висновки та практичні пропозиції і рекомендації, одержані в результаті вивчення наукових праць, вивчення та аналізу господарського законодавства та установчих документів низки господарських об'єднань, а також матеріалів практики.
Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи доповідалися і обговорювалися на засіданнях відділу правових проблем підприємництва та Вченої ради НДІ приватного права і підприємництва Академії правових наук України, на Науково-практичній конференції "Загальні тенденції та особливості реалізації, охорони та захисту приватних прав в Україні та світі" (12 листопада 2008 р., м. Київ), на Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів з нагоди Дня академії "Осінні юридичні читання" (12-13 листопада 2008 р., м. Харків), на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Удосконалення правового статусу учасників відносин у сфері господарювання" (20 листопада 2008 р., м. Київ), на Міжнародній науково-практичній конференції студентів, магістрів, аспірантів, докторантів та молодих вчених "Актуальні правові питання очима молодих вчених" (23-24 квітня 2009 р., м. Київ), на Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених" (23-24 квітня 2009 року).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження у наукових фахових виданнях опубліковано 5 наукових статтей загальним обсягом 2,48 д.а., а також тези науково-практичних конференцій.

Структура дисертації обумовлена предметом, метою і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, що охоплюють 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації складає 213 сторінок, з яких 28 сторінок. займає список використаних джерел, що налічує 251 найменування.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Економіко-правова природа господарського об'єднання в Україні характеризується тим, що воно одночасно є: а) єдиним виробничо-господарським комплексом, що об’єднує в собі підприємства та інші господарські організації (первинні ланки економіки), який очолюється відповідним органом управління; б) господарською організацією, тобто суб’єктом господарювання, який здійснює господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, має відокремлене майно і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством; в) господарською системою, в якій поєднуються господарська діяльність і її організація. Елементами цієї системи є наділені господарською компетенцією суб’єкти господарювання-юридичні особи, пов’язані між собою субординаційними і координаційними зв’язками.
Організаційно-господарські зобов’язання, як форма реалізації організаційно-господарських повноважень, виникають не між господарським об’єднанням і його учасниками, а між органом управління об'єднання і учасниками, тобто у внутрішньокорпоративних відносинах. Організаційно-господарські повноваження органів управління господарського об'єднання не виходять за межі об'єднання як господарської системи і, таким чином, не поширюються на інших суб’єктів господарювання. Тому суб’єктом організаційно-господарських повноважень є орган управління об'єднання, а не саме об'єднання.
Встановлене ч. 1 ст. 118 ГК України визначення поняття об'єднання підприємств не розкриває всієї суті об'єднань суб’єктів господарювання. У зв’язку з цим доцільно позначати терміном "господарське об'єднання" в ГК України та в інших законах, а також в теорії господарського права та в господарській практиці будь-яке об'єднання суб’єктів господарювання, а не лише об'єднання підприємств, оскільки останнє є лише одним із видів об'єднань суб’єктів господарювання.
Пропонується авторське визначення поняття господарського об'єднання: "Об’єднанням суб’єктів господарювання (господарським об’єднанням) є господарська організація, утворена у складі двох або більше суб’єктів господарювання з метою координації діяльності учасників об'єднання, забезпечення захисту їх прав та представництва їх інтересів; централізації окремих виробничо-господарських та/або управлінських функцій; консолідації матеріальних і фінансових ресурсів; реалізації фінансової залежності учасників об'єднання задля досягнення певного спільного господарського результату та вирішення спільних соціальних завдань".
Організаційно-правова форма господарського об'єднання це встановлена нормами ГК України сукупність основних індивідуальних ознак (елементів), що характеризують господарське об'єднання як суб’єкт права (суб’єкт господарювання).
До таких ознак можна віднести: а) підстави утворення господарського об'єднання (засновницький договір чи рішення компетентного органу), порядок його реорганізації і ліквідації; б) мета та основа створення господарського об'єднання; в) правовий статус учасників об'єднання; г) характер взаємовідносин між об’єднанням і його учасниками; д) структура органів управління об’єднанням; е) правовий режим майна господарського об'єднання; є) обсяг майнової відповідальності господарського об'єднання.
Вважаємо, що в асоціації не можуть бути централізовані лише управлінські функції. Централізація таких виробничих функцій як транспортне обслуговування учасників асоціації, ведення бухгалтерського обліку і підготовка фінансової звітності учасників, маркетинг, науково-дослідна робота, зовнішньоекономічна діяльність, забезпечення безпеки бізнесу та юридичне обслуговування учасників об'єднання жодним чином не звужують їх права щодо ведення своєї господарської діяльності.
Легальне визначення поняття корпорації, як об'єднання підприємств, є досить загальним і не розкриває змісту такої ознаки корпорації як "повноваження централізованого регулювання діяльності кожного з учасників". У зв’язку з цим в законодавстві доцільно було б вирішити питання щодо форм і засобів централізованого регулювання, щодо об’єкта такого регулювання (власне господарська чи будь-яка, в тому числі і соціальна, діяльність учасників корпорації), щодо меж (глибини) централізованого регулювання.
Не можна погодитися з тим, що суб’єкт господарювання може бути учасником холдингових компаній, як це встановлено ч. 12 ст. 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Тому норма ч. 12 ст. 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" має бути скоригована шляхом приведення її у відповідність до Закону України "Про холдингові компанії в Україні".
Окрім поіменованих в ч. 1 ст. 120 ГК України господарських об'єднань (по-суті, об'єднань підприємств), можуть створюватися також:
а) банківські об'єднання :
- банківська корпорація;
- банківська холдингова група ;
- фінансова холдингова група.
Крім того, банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації.
б) кооперативні об'єднання (виробничих кооперативів, сільськогосподарських кооперативів, споживчих товариств);
в) об'єднання фермерських господарств;
г) об'єднання страховиків;
д) об'єднання професійних учасників фондового ринку;
е) неприбуткові об'єднання фінансових установ.
Від організаційно-правових форм об'єднань підприємств, передбачених у ст. 120 ГК України, слід відрізняти форми об'єднання інтересів підприємств, якими відповідно до ст. 127 ГК України можуть бути союзи, спілки, асоціації підприємців тощо, а також об'єднання підприємців, про які йдеться в ст.. 21 ГК України (торгово-промислові палати і організації роботодавців). У зв’язку з цим пропонується виключити ст. 127 з Глави 12 ГК України.
Основні шляхи удосконалення порядку організації і діяльності господарських об’єднань в Україні вбачаються в такому:
по-перше, у створенні можливості громадянам-підприємцям об’єднуватися в господарські об’єднання як з іншими громадянами-підприємцями, так і з підприємствами;
по-друге, у внесенні змін і доповнень до Глави 12 ГК України, якими б визначалося не правове становище об'єднань підприємств, а правове становище господарських об'єднань (об'єднань суб’єктів господарювання);
по-третє, в уніфікації норм господарського законодавства, що визначають порядок організації і діяльності господарських об'єднань у різних галузях і сферах господарювання, шляхом приведення зазначених норм у відповідність до змінених положень Глави 12 ГК України з одночасним збереженням специфіки правового статусу господарських об'єднань у різних галузях і сферах господарювання;
по-четверте, у прийнятті Закону України "Про державні господарські об'єднання", яким би визначалися особливості правового статусу цього виду об'єднань, а також у розробленні нової редакції Примірного статуту державних господарських об'єднань.
Проведене дослідження законодавства, яким встановлено порядок створення об'єднань підприємств, свідчить про те, що відносини щодо визначення ініціаторів та засновників утворення статутних господарських об'єднань в чинному законодавстві належним чином не врегульовані.
По-перше, встановлене ГК України право органів місцевого самоврядування утворювати своїм рішенням комунальні господарські об'єднання не знайшло свого закріплення і розвитку в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні", а тому пропонується доповнити п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" словами: "а також про створення та ліквідацію господарських комунальних об'єднань підприємств комунальної власності відповідної територіальної громади".
Аналогічне доповнення доцільно внести і до п. 1 ст. 19 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", закріпивши водночас право утворювати комунальні господарські об'єднання за місцевими державними адміністраціями в ч. 4 ст. 119 ГК України.
Внесенням запропонованих доповнень буде досягнуто відповідність дій органів місцевого самоврядування вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України.
По-друге, потребує більш чіткого закріплення в чинному законодавстві розмежування компетенції Кабінету Міністрів України, міністерств та інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання, щодо прийняття рішення про утворення державних господарських об'єднань та затвердження їх статутів.
По-третє, недоліком норм ГК України та інших законів про господарські об'єднання є, на нашу думку, відсутність у законодавстві можливості утворення статутного господарського об'єднання за рішенням однієї юридичної або фізичної особи власника майна, на якому засновані підприємства і організації, що увійдуть до складу об'єднання. Виходячи з цього, вважаємо за доцільне розширити коло суб’єктів, які, так само, як і органи державної влади та органи місцевого самоврядування, мають право приймати вольові рішення щодо утворення господарських об'єднань, учасниками яких можуть бути лише суб’єкти господарювання, засновниками (власниками) яких є одна або кілька юридичних або фізичних осіб, за рахунок зазначених осіб.
Вважаємо, що єдиним установчим документом статутного господарського об'єднання має бути статут, оскільки рішення про утворення господарського об'єднання (засновницький договір) це акт волевиявлення засновника (засновників) щодо утворення суб’єкта господарювання. З урахуванням цього з ч. 3 ст. 119 ГК України, яка встановлює, що "господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками" доцільно вилучити слова "установчого договору та/або", а з ч. 5 ст.. 119 ГК України слова "рішення про його утворення та".
Проведене дослідження виявило потребу у приведенні норм ст. 32 і 33 Закону України "Про кооперацію" у відповідність до положень ЦК України і Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців", а також в усуненні повторів та вилученні з ст. 32 Закону України "Про кооперацію" положень, що стосуються діяльності зареєстрованого кооперативного об'єднання.
Вважаємо за доцільне відмовитися від встановленої ч. 4 ст. 121 ГК України процедури погодження з Антимонопольним комітетом України рішення про утворення об'єднань підприємств (установчих договорів) та статутів об'єднань, для чого пропонуємо змінити редакцію ч. 4 ст. 121 ГК України, виклавши її таким чином:
"4. Орган державної влади (орган місцевого самоврядування), який прийняв рішення про утворення державного (комунального) господарського об'єднання, або суб’єкти господарювання, за ініціативою яких утворюється господарське об'єднання, зобов’язані отримати попередній дозвіл на узгоджені дії або на концентрацію у випадках та в порядку, передбачених законодавством".
Важливим аспектом правового статусу господарського об'єднання є його припинення.
Оскільки ч. 4 ст. 124 ГК України не встановлює, якими способами може здійснюватися реорганізація господарського об'єднання, до Глави 12 ГК України доцільно включити положення про те, що реорганізація і ліквідація господарського об'єднання здійснюються способами і в порядку, встановленими ГК України та іншими законами щодо реорганізації і ліквідації суб’єктів господарювання.
З метою уточнення переліку підстав припинення господарського об'єднання, пропонуємо доповнити ст. 124 ГК України частиною 6 такого змісту:
"6. У випадках, встановлених законами, господарське об'єднання припиняється відповідно до судового рішення".
Виходячи з того, що господарські об'єднання підлягають ліквідації за наявності таких підстав, як:
- ліквідація всіх суб’єктів господарювання-учасників об'єднання або вихід їх із об'єднання. Ця підстава застосовується і у випадках, якщо у складі об'єднання залишився лише один учасник;
- зменшення кількості учасників об'єднання до кількості, меншої ніж встановлено законом;
- скасування відповідним органом Антимонопольного комітету України або Кабінетом Міністрів України дозволу на концентрацію, узгоджені дії суб’єктів господарювання,
зазначені підстави доцільно було б закріпити в Законі України "Про господарські об'єднання".
Між учасниками об'єднання, а також учасниками і об'єднанням в особі його органів управління складаються внутрішньокорпоративні відносинами. Від корпоративних відносин, які виникають, змінюються та припиняються з приводу корпоративних прав, вони відрізняються тим, що виникають у зв’язку з координацією виробничої, наукової та іншої діяльності суб’єктів цих відносин.
Внутрішньокорпоративні відносини є видом внутрішньогосподарських відносин, особливість яких полягає у поєднанні господарсько-виробничих відносин, що набувають форми майново-господарських зобов’язань, і організаційно-господарських відносин, що набувають форми організаційно-господарських зобов’язань.
Від внутрішньокорпоративних (внутрішньогосподарських) відносин слід відрізняти відносини, які, хоч і складаються між учасниками господарського об'єднання, проте за своєю економічною і правовою природою є виключно господарсько-виробничими (майново-господарськими) відносинами.
Встановлене ч. 2 ст. 122 ГК України право вищого органу господарського об'єднання (загальних зборів учасників) вирішувати питання про виключення учасників зі складу об'єднання, не може автоматично поширюватися на органи управління (правління і генерального директора) державного (комунального) господарського об'єднання, оскільки в зазначених об'єднаннях, по-перше, немає вищого органу, по-друге, порядок управління державним (комунальним) господарським об'єднанням визначається статутом об'єднання відповідно до закону (ч. 4 ст.122 ГК України).
Право вибору тієї або іншої моделі управління господарським об’єднанням належить органу, який прийняв рішення про утворення об'єднання (щодо державних та комунальних господарських об'єднань), або його учасникам (щодо інших об'єднань).
Доцільно передбачити в законі можливість утворення в господарських об’єднаннях таких органів як спостережна рада та ревізійна комісія, існування яких виправдало себе в інших утвореннях корпоративного типу господарських товариствах та виробничих кооперативах. Реалізація цієї пропозиції сприяла б забезпеченню захисту інтересів держави, учасників об'єднання, а також здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу господарського об'єднання.
Закріплення в ГК України (крім ч. 2 ст. 122) та в законах, що визначають правове становище господарських об'єднань в різних галузях і сферах господарювання, повноважень загальних зборів господарського об'єднання зумовлює потребу внесення відповідних змін до ч. 2 ст. 122 ГК України, яка в існуючій редакції не передбачає, що повноваження загальних зборів можуть також визначатися законом. У зв’язку з цим пропонується викласти останній абзац ч. 2 ст. 122 ГК України таким чином:
"вирішує фінансові та інші питання відповідно до цього Кодексу, інших законів та установчих документів господарського об'єднання".
Уявляється за доцільне розрізняти поняття "правовий режим майна у сфері господарювання", яке для застосовується характеристики правового режиму майна, що може належати (бути закріпленим) будь-кому з учасників відносин у сфері господарювання і використовується ними у цій сфері, і "правовий режим майна суб’єктів господарювання" (стосується лише того майна, що закріплене за певною частиною (хоч і досить значною) учасників відносин у сфері господарювання, а саме суб’єктів господарювання).
Можна виділити кілька основних підстав виникнення майнових прав і обов’язків у відносинах господарського об'єднання і його учасників:
1) засновницькі договори стосовно господарських об'єднань, утворених за ініціативою суб’єктів господарювання;
2) інші угоди між господарським об’єднанням та його учасниками (у тому числі господарські договори, як підстави виникнення майново-господарських зобов’язань);
3) акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (зокрема, щодо утворення державних (комунальних) господарських об'єднань;
4) рішення органів управління господарським об’єднанням (загальних зборів, правління, генерального директора тощо).
Вважаємо за доцільне закріпити обов’язок державних господарських об'єднань щодо складання фінансових планів як в ГК України, так і в Законі України "Про державні господарські об'єднання"
Стосовно державних господарських об'єднань перелік централізованих фондів і порядок їх утворення та використання доцільно встановити в Законі "Про державні господарські об'єднання".
Можна виділити дві групи підстав вибуття майна із майнової сфери об'єднання добровільні і примусові.
Добровільними підставами можуть бути:
- здійснення звичайної господарської діяльності;
- виплата частини прибутку учасникам об'єднання, якщо це передбачено установчими документами об'єднання;
- здійснення розрахунків з учасником об'єднання, який вийшов із нього;
- наділення майном створеного господарським об'єднанням унітарного підприємства або внесення майна до статутного фонду господарського товариства, засновником (учасником) якого є об'єднання;
- списання майна, що відповідно до законодавства визнається основними фондами (засобами).
Оскільки порядок списання майна, яке не є державною власністю, чинним законодавством не встановлений, щодо такого майна має застосовуватися норма ч. 1 ст. 319 ЦК України, згідно з якою власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
До примусових підстав вибуття майна із майнової сфери об'єднання можна віднести:
- застосування до господарського об'єднання майнових санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов’язань;
- застосування до господарського об'єднання адміністративно-господарських санкцій майнового характеру за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності;
- відшкодування об'єднанням майнової і моральної шкоди у недоговірних зобов’язаннях;
- сплату господарським об'єднанням податків, зборів та інших обов’язкових платежів відповідно до чинного законодавства.
У зв’язку з відмінностями між ст. 96 ЦК України і ст. 123 ГК України уявляється за доцільне викласти ч. 4 ст. 123 ГК України в такій редакції:
"4. Господарське об'єднання не відповідає за зобов’язаннями його учасників, а учасники не відповідають за зобов’язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчими документами об'єднання або законом".
В установчих документах відповідно до закону при встановленні підстав відповідальності господарського об'єднання і його учасників за зобов’язаннями одне одного, доцільно визначати вид відповідальності, надаючи перевагу субсидіарній відповідальності.
Більш чіткого врегулювання в статутах господарських об'єднань потребують відносини стосовно порядку розподілу між учасниками об'єднання, що ліквідується, майна, що залишилося. Крім того доцільно було б доповнити Закони України "Про управління об’єктами державної власності" (п.5 ч.2 ст. 5) і "Про Кабінет Міністрів України" (ст. 25) нормою щодо права Кабінету Міністрів України приймати рішення щодо розподілу майна, що залишилося після ліквідації господарських структур, між їх учасниками.

Список використаних джерел
Нормативно-правові акти:
1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. 1996. - № 30. Ст. 141.
2. Господарський кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. 2003. - № 11. Ст. 462.
3. Цивільний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. 2003. - № 11. Ст. 461.
4. Декрет ВЦИК и СНК РСФСР от 10 апреля 1923 г. "О государственных промышленных предприятиях, действующих на началах коммерческого расчета (трестах)" // СУ РСФСР. 1923. - № 29. Ст. 336.
5. Закон СРСР від 30 червня 1987 р. "Про державне підприємство (об'єднання)" // Відомості Верховної Ради СРСР. 1987. - № 26. Ст. 385.
6. Закон СССР от 26 мая 1988 г. "О кооперации в СССР" // Ведомости Верховного Совета СРСР. 1988. - № 22. Ст. 355.
7. Закон СРСР від 4 червня 1990 р. "Про підприємства в СРСР" // Відомості З’їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР. 1990. - № 25. Ст. 460.
8. Основи цивільного законодавства Союзу РСР та республік. Прийняті Верховною Радою СРСР 31 травня 1991 р. // Відомості З’їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР. 1991. - № 26. Ст. 733.
9. Постанова Верховної Ради СРСР від 31 травня 1991р. "Про введення в дію Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік" // Відомості З’їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР. 1991. - № 26. Ст. 734.
10. Закон України від 7 лютого 1991 р. "Про власність" // Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. - № 20. Ст. 249. (Закон визнано таким, що втратив чинність).
11. Закон України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні" // Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. - № 24. Ст. 272.
12. Закон України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства" // Відомості Верховної Ради України. 1991. - № 49. Ст. 682.
13. Закон України від 10 квітня 1992 р. "Про споживчу кооперацію" // Відомості Верховної Ради України. 1992. - № 30. Ст. 414.
14. Закон України від 14 травня 1992 р. "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" // Відомості Верховної Ради України. 1992. - № 31. Ст. 440.
15. Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. "Про об'єднання державних підприємств зв’язку" // Відомості Верховної Ради України. 1993. - № 13. Ст. 115.
16. Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. "Про об’єднання підприємств вугільної промисловості" // Відомості Верховної Ради України. 1993. - № 13. Ст. 116.
17. Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. "Про об'єднання державних підприємств транспорту і дорожнього господарства" // Відомості Верховної Ради України. 1993. - № 19. Ст. 204.
18. Декрет Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1993 р. "Про об'єднання державних електроенергетичних підприємств" // Відомості Верховної Ради України. 1993. - № 26. Ст. 279.
19. Закон України від 26 листопада 1993 р. "Про Антимонопольний комітет України" // Відомості Верховної Ради України. 1993. - № 50. Ст. 472.
20. Закон України від 25 червня 1991 р. "Про систему оподаткування" // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 39. Ст. 510.
21. Закон України від 7 березня 1996 р. "Про страхування" // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 18. Ст. 78.
22. Закон України від 4 липня 1996 р. "Про залізничний транспорт" // Відомості Верховної Ради України. 1996. - № 40. Ст. 183.
23. Закон України від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні" // Відомості Верховної Ради України. 1997. № 24. Ст. 170.
24. Закон України (в редакції від 22 травня 1997 р.) "Про оподаткування прибутку підприємств" // Відомості Верховної Ради України. 1997. - № 27. Ст. 181.
25. Закон України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію" // Відомості Верховної Ради України. 1997. - № 39. Ст. 261.
26. Закон України від 2 грудня 1997 р. "Про торгово-промислові палати в Україні" // Відомості Верховної Ради України. 1998. - № 13. Ст. 52.
27. Закон України від 9 квітня 1999 р. "Про місцеві державні адміністрації" // Відомості Верховної Ради України. 1999. - № 20-21. Ст. 190.
28. Закон України від 25 травня 1999 р. "Про Національний банк України" // Відомості Верховної Ради України. 1999. - № 29. Ст. 238.
29. Закон України (в ред. від 30 червня 1999 р.) "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" // Відомості Верховної Ради України. 1999. - № 42-43. Ст. 378.
30. Закон України від 16 липня 1999 р. "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" // Відомості Верховної Ради України. 1999. - № 40. Ст. 365.
31. Закон України від 7 грудня 2000 р. "Про банки і банківську діяльність" // Відомості Верховної Ради України. 2001. - № 5-6. Ст. 30.
32. Закон України від 11 січня 2001 р. "Про захист економічної конкуренції" // Відомості Верховної Ради України. 2001. - № 12. Ст. 64.
33. Закон України від 24 травня 2001 р. "Про організації роботодавців" // Відомості Верховної Ради України. 2001. - № 32. Ст. 171.
34. Закон України від 12 липня 2001 р. "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" // Відомості Верховної Ради України. 2002. - № 1. Ст. 1.
35. Закон України від 15 травня 2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" // Відомості Верховної Ради України. 2003. - № 31-32. Ст. 263.
36. Закон України від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство" // Відомості Верховної Ради України. 2003. - № 45. Ст. 363.
37. Закон України від 10 липня 2003 р. "Про кооперацію" // Відомості Верховної Ради України. 2004. - № 5. Ст.. 35.
38. Закон України від 23 лютого 2006 р. "Про цінні папери та фондовий ринок" // Відомості Верховної Ради України. 2006. - № 31. Ст. 268.
39. Закон України від 15 березня 2006 р. "Про холдингові компанії в Україні" // Відомості Верховної Ради України. 2006. - № 34. Ст. 291.
40. Закон України від 21 вересня 2006 р. "Про управління об’єктами державної власності" // Відомості Верховної Ради України. 2006. - № 46. Ст. 456.
41. Закон України від 18 жовтня 2006 р. "Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй про корупцію" // Відомості Верховної Ради України. 2007. - № 49.
42. Закон України від 27 квітня 2007 р. "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України" // Відомості Верховної Ради України. 2007. - № 33. Ст. 440.
43. Закон України від 16 травня 2008 р. "Про Кабінет Міністрів України" // Офіційний вісник України. 2008. - № 36. Ст. 1196.
44. Закон України від 17 вересня 2008 р. "Про акціонерні товариства" // Урядовий кур’єр. 2008, 29 жовтня.
45. Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" // Відомості Верховної Ради України. 1991. - № 46. Ст. 621.
46. Постановление ЦИК и СНК СССР от 29 июня 1927 г. "Об утверждении положения о государственных промышленных трестах" // Советское законодательство. 1927. № 39. С. 391.
47. Положение о социалистическом государственном производственном предприятии. Утверждено постановлением Совета Министров СССР от 4 октября 1965 г. // СП СССР. 1965. - № 19-20. Ст. 155.
48. Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 2 марта 1973 г. № 139 "О некоторых мероприятиях по дальнейшему усовершенствованию управления промышленностью" // СП СССР. 1973. - № 7. Ст. 31.
49. Общее положение о всесоюзном и республиканском промышленных объединениях. Утверждено постановлением Совета Министров СССР от 2 марта 1973 г. № 140 // СП СССР. 1973. - № 7. Ст. 31.
50. Положение о производственном объединении (комбинате). Утверждено постановлением Совета