ДОГОВІР ПРИТРИМАННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Краткое описание

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

СОКОЛЯНСЬКИЙ ДМИТРО ВІКТОРОВИЧ

УДК 347.440.74

ДОГОВІР ПРИТРИМАННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.03 цивільне право та цивільний процес; сімейне право;
міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
кандидат юридичних наук, доцент
ЗУБАР Володимир Михайлович,
Одеська національна юридична академія,
доцент кафедри цивільного права

ОДЕСА 2009

ЗМІСТ
ВСТУП 3-10
РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ ТА ВИБІР НАПРЯМКІВ ДОСЛІДЖЕННЯ 11-24
Висновки до розділу 1 25
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ ПРИТРИМАННЯ
2.1. Притримання як вид забезпечення виконання зобов’язань 26-35
2.2. Зміст, принципи і правова природа права притримання 36-62
2.3. Договір притримання як один з юридичних фактів юридичного складу, на підставі якого виникає право притримання 63-76
2.4. Поняття договору притримання і його місце в системі цивільно-правових договорів 77-96
Висновки до розділу 2 97-99
РОЗДІЛ 3. УКЛАДЕННЯ, ЗМІНА І РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ ПРИТРИМАННЯ
3.1. Укладення договору притримання 100-120
3.2. Зміна і розірвання договору притримання 121-130
3.3. Припинення договору притримання 131-137
Висновки до розділу 3 138
РОЗДІЛ 4. ВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ ПРИТРИМАННЯ
4.1. Виконання договору притримання при реалізації кредитором права притримання речі 139-151
4.2. Виконання договору притримання при зверненні стягнення на притриману річ 152-161
4.3. Правові наслідки порушення договору притримання 162-170
Висновки до розділу 4 171
ВИСНОВКИ 172-180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 181-201
ДОДАТКИ 202-213

ВСТУП

Актуальність теми. Кодифікація цивільного законодавства в Україні, важливою складовою частиною якої є реформа зобов’язального права, зумовлює активізацію наукових досліджень норм, пов’язаних з відповідною галуззю суспільних відносин.
Особливе місце серед норм цивільного права, які регулюють відносини забезпечення виконання зобов’язань, посідають ті норми, які стосуються притримання і договору притримання, що є абсолютною новелою Цивільного кодексу України, оскільки право притримання не було встановлено ані Цивільним кодексом Української СРР 1922 p., ані Цивільним кодексом Української РСР 1963 p. Незважаючи на те, що норма ст. 163 Кодексу торговельного мореплавства України встановлювала право перевізника на притримання вантажу за договором морського перевезення до сплати належних сум або надання забезпечення, до 2004 р. притримання як правовий інститут в Україні не існувало.
Тому доцільність дослідження договору притримання для розвитку в Україні науки цивільного права, перш за все, обумовлена введенням Цивільним кодексом України притримання як виду забезпечення виконання зобов’язань. Вирішення проблем, що стосуються притримання і договору притримання, є для вітчизняної цивільно-правової науки значною мірою новим напрямком наукового пошуку. Ряд питань, пов’язаних з договором притримання, потребує наукових досліджень, що покликані створити необхідну наукову базу для прийняття відповідних нормативно-правових актів. Саме тому для цивільно-правової науки є актуальним і необхідним здійснення дослідження усього комплексу проблем, пов’язаних із договором притримання.
Запровадження договору притримання, відомого законодавствам багатьох країн, можна визнати таким, що зумовлено потребами практики і, отже, є обґрунтованим з практичної точки зору.
Оскільки притримання належить до числа новел цивільного законодавства України, природно, виникли певні труднощі при з’ясуванні сутності, значення, правової природи та місця договору притримання у системі цивільно-правових договорів. З’ясування цих питань має не лише теоретичне, але й неабияке практичне значення, оскільки від розуміння характеру договору притримання залежить формування судової практики.
Існує багато суперечливих думок стосовно різних питань, пов’язаних із притриманням.
Ці питання пов’язані, по-перше, з правовою природою притримання. Тут маються на увазі розбіжності, що стосуються віднесення права притримання до речових або зобов’язальних прав, а також проблеми порівняння притримання з іншими цивільно-правовими інститутами.
По-друге, ці питання пов’язані з підставою виникнення права притримання, а також із колом речей, які можуть бути притримані.
Інші проблеми, що стосуються безпосередньо договору притримання, залишилися поза межами предмета розгляду українських авторів, а дослідження цих проблем має важливе значення як для науки, так і для практичної діяльності. Це пояснюється тим, що, наприклад, у договорі притримання сторони можуть визначити додаткові, не встановлені законом підстави виникнення права притримання і свої права та обов’язки у правовідносинах між ними, що стосуються притримання речі.
Для науки цивільного права важливе значення має також визначення принципів права притримання з точки зору обґрунтованості нормативного закріплення цього права і значення цього інституту для забезпечення зобов’язань.
Окремо слід визначити недоліки нормативного регулювання притримання в Україні. Так, одночасно з введенням в дію Цивільного кодексу України набув чинності Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який регулює відносини щодо притримання рухомого майна. Цей Закон є недосконалим, оскільки містить норми, які є характерними для застави, але які не можуть бути застосовані під час притримання речі. Крім того, значна чисельність нормативно-правових актів не приведена у відповідність до Цивільного кодексу України, існує ряд суперечностей між актами цивільного законодавства, що стосуються притримання.
Таким чином, актуальність дослідження обумовлена низкою причин: по-перше, необхідністю визначення принципів та правової природи права притримання; по-друге, відсутністю у вітчизняній науці розроблених у теоретичному плані загальних положень стосовно підстави виникнення права притримання і договору притримання; по-третє, дефіцитом ефективних у практичному відношенні наукових рекомендацій щодо врегулювання у договорі відносин з притримання речі, а також порядку реалізації права притримання і звернення стягнення на притриману річ.
Актуальність теми підвищується також у зв’язку з тим, що на практиці виникає чимало питань, пов’язаних з укладенням договору притримання, його змістом та виконанням, які потребуватимуть теоретичного та законодавчого уточнення. Ці питання стосуються, зокрема:
визначення поняття договору притримання;
зв’язку між вимогою кредитора і притриманою річчю у відносинах між особами, які не є підприємцями;
встановлення мінімального строку для звернення стягнення на притриману річ;
звернення стягнення на притриману річ тощо.
Окремі публікації, головним чином, у вигляді коментарів, навчальних та науково-популярних видань тощо, які стосуються договору притримання, з’явилися лише після прийняття ЦК України. Безпосередньо договору притримання присвячена лише одна публікація російських авторів.
У сучасній українській літературі недостатньо уваги приділяється дослідженню притримання як виду забезпечення виконання зобов’язань. В Україні існує незначний обсяг спеціальних наукових праць, присвячених праву притримання. У своїх публікаціях автори, звісно, досліджують лише певні аспекти права притримання.
В дослідженні були використані праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі цивільного права, римського приватного права, порівняльного правознавства: М. Агаркова, В. Ансона, М. Брагінського та В. Вітрянського, А. Венедиктова, О. Герасименко, Є. Годеме, Н. Голованова, Б. Гонгало, М. Єремичева, О. Іоффе, Т. Карнаух, М. Каткова, В. Константинової, А. Латинцева, І. Новицького, І. Пустомолотова, Ю. Романця, Р. Саватьє, С. Сарбаша, Ю. Сафонової, В. Удінцева, М. Южаніна, Ю. Якушиної та ін.
Деякі з них присвячені аналізу інституту притримання. Зокрема, це праці М. Агаркова, А. Венедиктова, О. Герасименко, Б. Гонгало, В. Вітрянського, Т. Карнаух, М. Каткова, С. Сарбаша, М. Южаніна, В. Удінцева, Ю. Якушиної. У низці інших праць міститься розгляд питань договірного права, які мають суттєве значення для дослідження поняття та сутності договору притримання (праці В. Вітрянського, В. Луця, Ю. Романця та ін.).
Таким чином, наявність великої кількості питань на теоретичному та практичному рівнях, що стосуються договору притримання, відсутність комплексного наукового дослідження договору притримання, а також стан законодавчого регулювання притримання зумовили здійснення цього дисертаційного дослідження у контексті наукового забезпечення цивільної реформи України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної науково-дослідної теми Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» на 2006-2010 роки (державний реєстраційний номер 0106U004970), а також комплексної цільової теми «Традиції та новації у сучасному цивільному праві України», яка розробляється колективом кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування поняття та значення договору притримання в сучасних умовах, визначення його сутності як правочину щодо забезпечення виконання зобов’язань, визначення договору притримання як одного з юридичних фактів юридичного складу, на підставі якого виникає право притримання, а також визначення договору притримання як підстави зміни та припинення права притримання, визначення предмета та суб’єктного складу договору притримання, його місця в системі цивільно-правових договорів, а також особливостей його укладення, виконання, зміни і розірвання.
Відповідно до поставленої мети в дисертаційному дослідженні формулюються такі завдання:
виявити теоретичне підґрунтя різноманітних концепцій, що стосуються права притримання і системи договорів;
визначити поняття, сутність та зміст договору притримання;
визначити місце договору притримання в системі цивільно-правових договорів;
виявити особливості, пов’язані з виконанням договору притримання, та проблеми, які можуть виникнути на практиці, а також шляхи їх вирішення.
Об’єктом дослідження є правовідносини, які виникають у процесі укладення та виконання договору притримання.
Предметом дослідження є поняття, сутність, правова природа і зміст договору притримання у цивільному праві України.
Методи дослідження. При здійсненні дисертаційного дослідження використовувалися загальнонауковий діалектичний метод, а також спеціальні наукові методи логічного, системно-структурного та порівняльного аналізу. Загальнонауковий діалектичний метод дав можливість виявити місце договору притримання в загальний системі цивільних правовідносин. Використання методу логічного аналізу дозволило виокремити характерні юридичні риси такого правового явища, як договір притримання. Метод системно-структурного аналізу дозволив дослідити взаємозв’язок договору притримання та інших договорів цивільного права. На основі методу порівняльного аналізу вдалося виявити генезис договору притримання, спільні та відмінні риси у підходах до правового регулювання відповідних відносин в сучасному українському цивільному праві та інших правових системах.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням договору притримання у цивільному праві України.
Здійснене дисертаційне дослідження дало можливість одержати такі результати, які мають наукову новизну:
уперше:
визначено, що договір притримання, у разі його укладення, є одним із юридичних фактів юридичного складу, на підставі якого виникає право притримання;
визначено, що договір притримання може бути підставою для зміни або припинення права притримання;
запропоновано авторське визначення поняття договору притримання;
визначено, що договір притримання є безоплатним, консенсуальним, абстрактним і може бути одностороннім або двостороннім, може бути самостійним договором або складати елемент іншого (змішаного) договору;
визначено, що договір притримання може бути укладений у будь-який час, починаючи з моменту виникнення основного зобов’язання і до припинення права притримання;
визначено, що договір притримання є укладеним, коли сторони досягли умов щодо основного зобов’язання, яке забезпечується притриманням речі, і предмет цього договору;
визначено підстави припинення договору притримання;
запропоновано рекомендації щодо внесення змін до ч. 2 ст. 594 ЦК України, ч. 3 ст. 596 ЦК України, ст. 597 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»;
удосконалено:
характеристику умов договору притримання;
зразок договору притримання;
дістало подальшого розвитку:
наукові положення про принципи права притримання, а саме, визначено, що однією з основних засад права притримання є встановлення рівних можливостей для кредитора і боржника щодо захисту їх цивільних прав;
положення про визначення певного юридичного складу як підстави виникнення права притримання.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що його положення, висновки та пропозиції можуть бути використані у:
науково-дослідній сфері при подальшому дослідженні договору притримання;
сфері правотворчості для удосконалення актів цивільного законодавства України, що регулюють правовідносини, пов’язані з правом притримання;
правозастосовчій діяльності при укладенні, зміні, розірванні та виконанні договору притримання;
навчальному процесі при викладанні навчальної дисципліни «Цивільне та сімейне право України», а також для вдосконалення програм та навчальних планів, при підготовці підручників, навчальних і методичних посібників.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки і рекомендації доповідалися на: Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток наукових досліджень ’2005» (м. Полтава, 7 9 листопада 2005 р.), І Всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів ОНЮА (м. Одеса, 24 25 лютого 2006 р.), IV Міжнародній науково-методичній конференції «Римське право та сучасність» (м. Одеса, 19 20 травня 2006 р.).
Публікації. Основні положення і результати дисертації знайшли відображення у п’яти статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, що включають 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи складає 213 сторінок, з яких основний текст 180 сторінок, список використаних джерел становить 227 найменувань і розміщений на 21 сторінці, Додатки «А», «Б», «В» і «Г» розміщені на 12 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Наприкінці роботи необхідно зробити висновки про результати досліджень, що стосуються поняття, сутності, правової природи, а також укладення і виконання договору притримання як однієї з підстав виникнення, зміни або припинення права притримання.
В результаті дослідження визначено, що основою права притримання є такі засади, як забезпечення виконання зобов’язань для належного функціонування цивільного обороту, а також встановлення рівних можливостей для кредитора і боржника щодо захисту їх цивільних прав, які є вираженням принципу справедливості, що є як загальним принципом цивільного законодавства, так і конституційним принципом верховенства права.
Підставою виникнення суб’єктивного права притримання кредитора є юридичний склад, який включає такі юридичні факти:
невиконання боржником у строк свого грошового зобов’язання перед кредитором;
правомірне володіння кредитором річчю, яка належить боржникові, а в деяких випадках і третій особі;
обов’язок кредитора передати річ боржникові або особі, вказаної боржником;
наявність зв’язку між річчю, якою правомірно володіє кредитор, та його вимогою у випадках, встановлених законом;
інші обставини, встановлені договором притримання.
Підставою виникнення притримання як акцесорного зобов’язання є, крім зазначених вище юридичних фактів, дія (дії) кредитора, спрямована (спрямовані) на реалізацію права притримання і вчинена (вчинені) відповідно до вимог закону і договору притримання.
У разі укладення договору притримання він є одним з юридичних фактів юридичного складу, на підставі якого виникає право притримання, і, крім того, підставою зміни або припинення права притримання.
Договором притримання є правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, укладений між сторонами основного договірного зобов’язання (кредитором і боржником), спрямований на встановлення, зміну або припинення права притримання, а також інших прав та обов’язків кредитора і боржника, що стосуються притриманої речі.
Особливість суб’єктного складу договору притримання полягає у тому, що суб’єктами цього договору є кредитор і боржник в основному договірному зобов’язанні.
Договір притримання є безоплатним, консенсуальним, абстрактним і може бути одностороннім або двостороннім, оскільки це залежить від того, чи наділені правами та обов’язками обидві сторони договору.
Цей договір має додатковий (акцесорний) характер, і є не пойменованим договором, до якого застосовуються, перш за все, норми, що регулюють відносини притримання, а також загальні положення про зобов’язання і договори.
Договір притримання є майновим, права та обов’язки за яким переходять до спадкоємця померлої особи, але ні за яких обставин не може бути господарським договором, і може укладатися на користь контрагентів або третьої особи, може бути самостійним договором, а може складати елемент іншого (змішаного) договору, на підставі якого, наприклад, виникає основне зобов’язання.
Сферою укладення договору притримання є договірні відносини. Договір притримання може укладатися під час укладення або виконання будь-яких цивільно-правових договорів, зокрема, купівлі-продажу, оренди, перевезення, транспортної експедиції, комісії, підряду, зберігання та ін., хоча для того, щоб укладення договору притримання було більш ефективним, спеціальне транспортне законодавство має бути приведене у відповідність до ЦК України.
Договір притримання може бути укладений у будь-який час, починаючи з моменту виникнення основного зобов’язання і до припинення права притримання.
Як правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання договір притримання укладається у письмовій формі, в іншому випадку він є нікчемним. Цей договір є укладеним, коли сторони досягли умов про основне зобов’язання, що забезпечується притриманням речі, і предмет договору, тобто про певні дії або утримання від певних дій сторонами основного зобов’язання (кредитора і боржника) стосовно притриманої речі (речей) або речі (речей), яка в майбутньому може бути притримана. При цьому річчю як елементом предмета договору притримання можуть бути як нерухомі, так і рухомі речі, у тому числі індивідуально визначені речі, цінні папери, випущені лише в документарній формі, і речі, визначені родовими ознаками, крім грошей.
Договір притримання відіграє дуже важливу роль в регулюванні відносин між сторонами зобов’язання щодо притримання речі. Така роль, зокрема, обумовлена встановленням в Україні принципу свободи договору, відповідно до якого сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, за винятком випадків, якщо у цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч. 3 ст. 6 ЦК України). Договір притримання може мати суттєве значення в регулюванні відносин між сторонами зобов’язання, саме тому його укладення у багатьох практичних випадках може бути доцільним і ефективним для визначення обов’язків сторін, пов’язаних з притриманням речей.
Умови договору притримання поділяються на умови, спрямовані на захист інтересів боржника, і умови, спрямовані на захист інтересів кредитора.
До перших відносяться:
вимоги, що можуть бути забезпечені притриманням;
речі, які можуть бути притримані;
виключення притримання для певних випадків;
порядок реалізації права притримання і мінімальний строк притримання до звернення стягнення на притриману річ.
До умов, спрямованих на захист інтересів кредитора, відноситься, зокрема, умова про встановлення обов’язку боржника застрахувати притриману річ на користь кредитора, а також встановлення особливостей звернення стягнення на притриману річ.
Така класифікація умов договору притримання дозволяє зробити висновок, що договір притримання покликаний забезпечити у кожному конкретному випадку рівність становища кредитора і боржника і збалансоване співвідношення їх майнових інтересів. Відповідна функція договору притримання є специфічною для забезпечення виконання зобов’язань, у тому числі для притримання як виду забезпечення виконання зобов’язань, що застосовується лише з метою додаткового захисту інтересів кредитора і стимулювання боржника до належного виконання зобов’язань.
Першим етапом виконання договору притримання є його виконання при реалізації кредитором права притримання речі, який передбачає повідомлення боржника про притримання речі і реєстрацію притримання як приватного забезпечувального обтяження (для рухомих речей), наслідком якої є пріоритет, що має важливе значення для задоволення вимог кредитора. Якщо право притримання рухомого майна не було зареєстроване, воно не має пріоритету над зареєстрованими обтяженнями, але має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Отже, наслідком реєстрації притримання як забезпечувального обтяження є пріоритет перед іншими обтяженнями, який має суттєве значення для процедури реалізації притриманого рухомого майна. Так, у разі звернення у позасудовому порядку стягнення на рухоме майно, яке є предметом декількох обтяжень, переважне право на проведення процедури звернення стягнення належить обтяжувачу з вищим пріоритетом. Крім того, від пріоритету залежить черговість задоволення вимог обтяжувачів рухомого майна (ст. 31 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).
Другий етап виконання договору притримання передбачає звернення стягнення на притриману річ, що характеризується судовим або позасудовим порядком реалізації притриманої рухомої речі, визначенням ціни реалізації притриманої речі, а також наслідками визнання публічних торгів такими, що не відбулися.
Звернення стягнення на притриману рухому річ може здійснюватися:
на підставі рішення суду шляхом реалізації речі на публічних торгах або третій особі у встановленому порядку;
у позасудовому порядку шляхом продажу кредитором речі третій особі або на публічних торгах.
Норма ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», яка встановлює такий позасудовий порядок звернення стягнення на притриману рухому річ, як її набуття у власність кредитора, у цій частині не може застосовуватись у притриманні, оскільки вона суперечить ст. ст. 591, 597 ЦК України, що визначають такий порядок задоволення вимог кредитора, як реалізація речі. Набуття речі кредитором у власність є можливим лише у тому випадку, коли публічні торги будуть оголошені такими, що не відбулися.
Звернення стягнення на притриману нерухому річ здійснюється виключно на підставі рішення суду, а її реалізація виключно у виконавчому провадженні шляхом її продажу з публічних торгів. При визначенні порядку реалізації притриманого майна слід керуватися нормою ст. 591 ЦК України, Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (тільки для рухомих речей), Законом України «Про заставу», Законом України «Про виконавче провадження» (якщо реалізація здійснюється за рішенням суду на публічних торгах) і Положенням про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затвердженим Постановою КМУ від 22 грудня 1997 р. № 1448, яке застосовується в частині, що не суперечить закону. Норми Закону України «Про іпотеку» не можуть застосовуватись у відносинах щодо звернення стягнення на притриману нерухому річ, що пов’язано з обов’язковим знаходженням предмета іпотеки у володінні іпотекодавця, а також тим, що іпотека реєструється і, на відмінність від притримання, є обтяженням нерухомого майна.
Якщо інше не передбачено законом, кредитор звільняється від відповідальності за втрату (знищення), псування чи пошкодження притриманої речі лише у тому випадку, якщо доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо збереження притриманої речі, і втрата (знищення), псування чи пошкодження цієї речі сталися внаслідок непереборної сили, тобто обставин поза контролем кредитора, які він не міг передбачити та уникнути.
Підставами припинення договору притримання, по-перше, є загальні підстави припинення зобов’язань, по-друге, припинення основного зобов’язання, по-третє, обставини, які зумовлюють припинення притримання як акцесорного зобов’язання, а також інші обставини, виникнення яких тягне припинення договору притримання.
Врегулювання відносин щодо притримання речі Цивільним кодексом України потребує, перш за все, приведення у відповідність інших нормативно-правових актів, а саме, внесення змін до Кодексу торговельного мореплавства України і Статуту залізниць України, які встановлюють право застави на вантаж, що було обумовлено відсутністю у Цивільному кодексі УРСР 1963 року такого виду забезпечення виконання зобов’язань, як притримання.
Основою права притримання є такі засади, як забезпечення виконання зобов’язань для належного функціонування цивільного обороту, а також встановлення рівних можливостей для кредитора і боржника щодо захисту їх цивільних прав. Ці засади безумовно є вираженням принципу справедливості, що є як загальним принципом цивільного законодавства, так і конституційним принципом верховенства права, хоча з метою більш надійного забезпечення таких засад цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність, було б доцільним внести відповідні зміни до Цивільного кодексу України, визначивши, що право притримання виникає у кредитора, який не є підприємцем, лише за умови наявності зв’язку між його вимогою і річчю боржника. Відповідно запропоновано внесення зміни до ч. 2 ст. 594 ЦК України щодо встановлення обов’язкового зв’язку між вимогою кредитора і притриманою річчю, за винятком випадків, коли сторонами основного зобов’язання виступають підприємці.
Невирішеним питанням у цивільному законодавстві України залишається притримання товарів, що потребують спеціальних умов зберігання, до яких можна віднести, наприклад, зерно і нафтопродукти. Якщо кредитор не може самостійно забезпечити збереження цих товарів, він не зможе притримати ці товари. Якщо він все ж таки їх притримує, він буде нести відповідальність перед їх власником за їх псування. У випадку, якщо він передасть ці товари на зберігання іншій особі, його притримання припинятиметься, за винятком випадків притримання морським перевізником. Для вирішення цієї проблеми необхідно внести відповідні зміни до Цивільного кодексу України або Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», визначивши збереження права притримання, а, відповідно, і договору притримання у таких випадках. Відповідно запропоновано внесення змін до ч. 3 ст. 596 ЦК України стосовно надання кредиторові права передати річ на зберігання третій особі, якщо ця річ потребує спеціальних умов зберігання.
Незважаючи на те, що мінімальний строк для звернення стягнення на притриману річ може бути встановлений договором притримання, що було предметом попереднього дослідження, а також враховуючи, що право притримання виникає на підставі закону, Цивільним кодексом України або іншими актами цивільного законодавства доцільно було б встановити мінімальну тривалість строку притримання до звернення стягнення на притриману річ. Це надало б можливість боржникові виконати зобов’язання і запобігло б можливим зловживанням з боку кредитора. Відповідно запропоновано внесення змін до ст. 597 ЦК України щодо мінімальної тривалості строку притримання до звернення стягнення на притриману річ.
Строк тривання притримання кредитором чужої речі є необмеженим і не може обмежуватися договором, оскільки це суперечить змісту суб’єктивного права притримання, визначеного ч. 1 ст. 594 ЦК України. Сплив строку позовної давності до вимог кредитора, які забезпечені притриманням речі, може означати лише відмову кредитору у позові у разі звернення до суду, але не означає неможливість застосування ним позасудового способу звернення стягнення на притриману рухому річ.
Норма ст. 597 ЦК України відсилає не до порядку звернення стягнення на предмет застави, а до порядку реалізації заставленого майна, тому сторони у договорі притримання не можуть, наприклад, зазначити, що звернення стягнення на притриману нерухому річ буде здійснюватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Ця проблема може бути вирішена шляхом внесення змін до ст. 597 ЦК України що встановлення порядку задовлення вимог кредитора відповідно до ст. 590 ЦК України або до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (ст. 87 Закону України «Про нотаріат») [226; 227].
Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» і Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» по-різному визначають поняття обмеження прав (обтяження) на нерухоме і рухоме майно. Одне і те ж право на рухому річ буде вважатись обтяженням, а на нерухому річ не буде, що викликає необхідність внесення відповідних змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» з метою єдиного визначення поняття обмеження (обтяження). Відповідно запропоновано внесення змін до ст. 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» і ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» стосовно визначення обтяження рухомого та нерухомого майна.
Нормою ч. 1 ст. 10 Закону України «Про забезпечення кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі ст. 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна, і добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень. Ця норма не може застосовуватись у притриманні, оскільки боржник не володіє притриманою річчю. Проблема полягає у змісті цієї норми, який не визначає таку обов’язкову умову, необхідну для застосування ст. 388 ЦК України, як володіння річчю особою, яка не має права її відчужувати.
Відповідно виникає необхідність у внесенні змін до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» із включенням такої умови, як володіння боржником річчю, яку він відчужує.
Окремим питанням є внесення запису до реєстру обтяжень рухомого майна про припинення права притримання, якщо кредитор (обтяжувач) цього не зробив. У цьому випадку він несе відповідальність за заподіяні збитки, але крім нього ніхто не може подати заяву про внесення цього запису. Відповідно до Положення про порядок ведення реєстру обтяжень рухомого майна запис до реєстру про виникнення обтяження може бути зроблений на підставі рішення суду, але таке правило не міститься у положеннях, що стосуються припинення обтяжень. На практиці це може створити багато проблем, тому доцільно внести відповідні зміни до ст. 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» або до зазначеної Інструкції, в яких визначити таку підставу внесення запису про припинення обтяження, як рішення суду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Катков М.М. Понятие права удержания в римском праве / Катков М.М. Киев, 1910. 135 с.
2. Гарейс К. Германское торговое право : краткий учебник действующего в Германии торгового, вексельного и морского права / Гарейс К. : [с четвертого, вновь переработанного и значительно измененного немецкого издания 1889 г. перевел Н.И. Ржондковский] ; под ред. проф. моск. ун-та Н.О. Нерсесова. Вып. 1. М., 1893.
3. Эннекцерус Л. Курс германского гражданского права. Т. 1. Полутом 2 / Л. Эннекцерус : [пер. с нем.] ; под ред. проф. Д.М. Генкина и проф. И.Б. Новицкого. М., 1950.
4. Бернгефт Ф. Гражданское право Германии / Ф. Бернгефт, И. Колер : [пер. с нем.] ; под ред. В.М. Нечаева. С.-Петербург, 1910.
5. Ковалевский М. Современный обычай и древний закон / Ковалевский М. М., 1886.
6. Мейер Д.И. Юридические исследования относительно торгового быта Одессы / Мейер Д.И. Казань, 1855.
7. Пахман С.В. Обычное гражданское право в России. Юридические очерки. Т. 1: Собственность, обязательства и средства судебного охранения / С.В. Пахман. − С.-Петербург, 1877. 447 с.
8. Федоров А.Ф. Торговое право / Федоров А.Ф. Одесса, 1911.
9. Цитович П.П. Очерк основных понятий торгового права / Цитович П.П. М., АО «Центр ЮрИнфоР», 2001. 448 с.
10. Венедиктов А.В. Право удержания и зачета в банковской практике СССР : вопросы торгового права и практики : Сб. статей / А.В. Венедиктов. Л., 1926. С. 4574.
11. Швиденко О.С. Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов’язань / О.С. Швиденко // Держава і право. 2000. Вип. 7. С. 257259.
12. Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Ч. 1: Вотчинные права / К.П. Победоносцев. М.: «Статут», 2002. 800 с.
13. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності : навч. посібник / Луць В.В. К.: Юрінком Інтер, 1999. 560 с.
14. Притыка Д.Н. Договорное право : общая часть. Комментарий к гражданскому законодательству Украины / Д.Н. Притыка, В.Я. Карабань, В.Г. Ротань. К.; Севастополь: Институт юридических исследований, 2002. 879 с.
15. Зобов’язальне право : Теорія і практика : [навч. посіб. / за ред. О.В. Дзери]. К.: Юрінком Інтер, 1998. 910 с.
16. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву : учен. тр. Всесоюз. ин-та юрид. наук. Вып. 3 / Агарков М.М. М., 1940.
17. Ансон В. Договорное право / Ансон В. : [пер. с англ.] ; под общей ред. и с предисл. О.Н. Садикова. М.: Юрид. лит., 1984. 464 с.
18. Брагинский М.И. Договорное право. Книга 1: Общие положения : Изд. 2-е, испр. / М.И. Брагинский, В.В. Витрянский. М.: Статут, 1999. 840 с.
19. Венедиктов А.В. Банковские операции и законодательство о них / А.В. Венедиктов // Вестник финансов. 1926. № 3.
20. Герасименко О.О. Забезпечення виконання господарських договорів з реалізації продукції : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 «Господарське право; господарсько-процесуальне право» / О.О. Герасименко. Донецьк, 2004. 20 с.
21. Годэмэ Е. Общая теория обязательств / Годэмэ Е. : [пер. с франц. И.Б. Новицкого] // Ученые труды ВИЮН. Вып. 13. 1948.
22. Голованов Н.М. Обязательственное право : учебник / Голованов Н.М. Спб.: Питер, 2002.
23. Гонгало Б.М. Гражданско-правовое обеспечение обязательств: дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.03 / Гонгало Бронислав Мичиславович. Екатеринбург, 1998. 311 с.
24. Еремичев Н.Е. Способы обеспечения договорных обязательств: национально-правовое и международно-правовое регулирование: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.03 / Еремичев Николай Евгеньевич. Москва, 2004. 212 с.
25. Иоффе О.С. Обязательственное право / Иоффе О.С. М.: Юрид. лит, 1975. 880 с.
26. Константинова В.С. Гражданско-правовое обеспечение исполнения хозяйственных обязательств : автореф. дис. на соискание науч. степени доктора юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право» / В.С. Константинова. Свердловск, 1989. 41 с.
27. Латынцев А.В. Система способов обеспечения исполнения договорных обязательств: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.03 / Латынцев Александр Викторович. Москва, 2002. 220 с.
28. Новицкий И.Б. Обязательства из договоров / Новицкий И.Б. М., 1924.
29. Пустомолотов И.И. Средства обеспечения обязательств как формы гражданско-правовой ответственности: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.03 / Пустомолотов Игорь Иванович. Тула, 2002. 186 с.
30. Романец Ю.В. Система договоров в гражданском праве России / Романец Ю.В. М.: Юристъ, 2001.
31. Саватье Р. Теория обязательств: юридический и экономический очерк / Саватье Р. М.: Прогресс, 1972. 440 с.
32. Сафонова Ю.Б. Отдельные способы обеспечения исполнения обязательств: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.03 / Сафонова Юлия Борисовна. Саратов, 2001. 202 с.
33. Гонгало Б.М. Учение об обеспечении обязательств / Гонгало Б.М. М.: Статут, 2002. 220 с.
34. Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : Матеріали VIII регіональної науково-практичної конференції. Львів, 2002.
35. Коваль А. Гарантии исполнения договора / А. Коваль // Экспресс-анализ законодательных и нормативных актов. 2004. № 27. С. 2732.
36. Цивільний кодекс України : за станом на 16 січ. 2003 р. / Верховна Рада України. Офіц. вид. К. : Парлам. вид-во, 2003. 352 с. (Бібліотека офіційних видань).
37. Цивільний кодекс України : наук.-практ. коментар / [за ред. розробників проекту Цивільного кодексу України]. К., 2005.
38. Цивільне право України : Підручник : у 2 т. / [Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.] ; за заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. К., 2004
Т. 2. 2004.
39. Карнаух Т.М. Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов’язань : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Т.М. Карнаух. Харків, 2008. 19 с.
40. Рогач О. Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов’язань / О. Рогач // Підприємництво, господарство і право. 2003. № 12. С. 3133.
41. Сербуль О. Притримання: Правомірне володіння або порушення зобов’язань за договором? / Ольга Сербуль // Юридичний журнал. 2004. № 5. С. 9092.
42. Герасименко О. Притримання як вид забезпечення виконання господарських договірних зобов’язань з реалізації продукції / Олександр Герасименко // Юридична Україна. 2003. № 8. С. 2022.
43. Жигалкин И. К вопросу об удержании как способе обеспечения обязательств / Иван Жигалкин // Підприємництво, господарство і право. 2002. № 5. С. 2223.
44. Наук.-практ. коментар Цивільного кодексу України : у 2 т. / [за ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця]. К., 2005
Т. 2. 2005.
45. Єфімов О., Гулик А. Забезпечення виконання зобов’язань / О. Єфімов, А. Гулик // Бухгалтерія. 2004. № 44. С. 5964.
46. Пучковська І. До питання щодо сфери застосування притримання як засобу забезпечення виконання зобов’язань / І. Пучковська // Вісник Академії правових наук України. 2006. № 2. С. 153160.
47. Южанин Н.В. Удержание как способ обеспечения исполнения обязательств / Н.В. Южанин // Юрист. 2003. № 2. С. 610.
48. Постановление Президиума Высшего арбитражного суда Российской Федерации от 03.12.02 № 5498/02. Режим доступу до документу :
http://frame.arbitr.ru
49. Обзор практики применения арбитражными судами Кодекса торгового мореплавания Российской Федерации : Информационное письмо Президиума ВАС РФ от 13.8.2004 г. № 81. Режим доступу до документу :
http://frame.arbitr.ru
50. Макаров Д.Ю. Право удержания как новый способ обеспечения исполнения обязательств / Д.Ю. Макаров // Юрист. 2000. № 8. С. 2830.
51. Сарбаш С.В. Право удержания как способ обеспечения исполнения обязательств: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.03 / Сарбаш Сергей Васильевич. Москва, 1998. 338 с.
52. Южанин Н.В. Удержание как способ обеспечения исполнения обязательств: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.03 / Южанин Николай Вячеславович. Рязань, 2001. 213 с.
53. Якушина Л.Н. Удержание в системе способов обеспечения исполнения обязательств: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.03 / Якушина Любовь Николаевна. Самара, 2002. 202 с.
54. Сарбаш С.В. Право удержания как способ обеспечения исполнения обязательств. 2-е изд., испр. / Сарбаш С.В. М.: Статут, 2003. 250 c.
55. Тузов Н.А. Удержание имущества действительное право или правовая фикция? / Н.А. Тузов // Арбитражная практика. 2001. № 4. С. 1319.
56. Южанин Н.В. Самозащита и удержание как способ обеспечения исполнения обязательств / Н.В. Южанин // Юрист. 2001. № 8. С. 1517.
57. Новак Д. Соотношение самозащиты гражданских прав и права удержания / Д. Новак // Хозяйство и право. 2002. № 6. С. 102105.
58. Шичанин А.В., Гривков О.Д. Соглашение об удержании как способ обеспечения гражданско-правовых обязательств / А.В. Шичанин, О.Д. Гривков // Адвокат. 2002. № 11. С. 1619.
59. Белов В.Н. Финансовые договоры / Белов В.Н. М.: Финансы и статистика, 1997. 192 с.
60. Леонова Г.Б. Применение права удержания в торговом обороте / Г.Б. Леонова // Вестник Моск. ун-та. Серия 11, Право. 2002. № 1. С. 7189.
61. Методология социалистического правоведения : Учеб. пособие / [А.В. Сурилов, Л.Д. Долгополова, О.Е. Ежова.]. К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988. 52 с.
62. Сурилов А.В. Теория государства и права: Учеб. пособие / Сурилов А.В. К.; Одесса: Выща шк., 1989. 439 с.
63. Общая теория права и государства : Учебник / [под ред. В.В. Лазарева.]. М.: Юрист, 1994. 359 с.
64. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Бержель Ж.-Л. : [пер. с фр.] ; под общ. ред. В.И. Даниленко. М.: Издат. дом NOTA BENE, 2000. 575 с.
65. Институции Юстиниана / [пер. с латин. Д. Расснера] ; под ред. Л.Л. Кофанова, В.А. Томсинова. М.: Зерцало, 1998. 400 с. (Серия «Памятники римского права»).
66. Гражданский кодекс Украинской ССР : Науч.-практ. комментарий / [И.Г. Агапов, М.И. Бар