ПРЕДСТАВНИЦТВО ЗА ЗАКОНОМ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП 3
Розділ І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ І ВИЗНАЧЕННЯ НАПРЯМКІВ
ТА МЕТОДОЛОГІЧНИХ ЗАСАД ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Огляд літератури і вибір напрямків дослідження 11
1.2. Загальна характеристика категорії представництва у
цивільному праві 32
Висновки до розділу 1 42
Розділ ІІ. ПРЕДСТАВНИЦТВО ЗА ЗАКОНОМ ЯК ВИД
ОБОВ’ЯЗКОВОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА
2.1. Підстави виникнення та види представництва 45
2.2. Формування категорії обов’язкового представництва 57
2.3. Загальна характеристика обов’язкового представництва
(представництва за законом) у сучасному цивільному
законодавстві України 83
Висновки до розділу 2 96
Розділ ІІІ. ОКРЕМІ ПІДСТАВИ ПРЕДСТАВНИЦТВА ЗА ЗАКОНОМ
3.1. Батьківство (усиновлення) як підстава представництва
малолітніх дітей 100
3.2. Опіка як підстава представництва малолітньої особи та особи,
визнаної недієздатною 122
3.3. Підстави представництва за законом 137
юридичної особи
3.4. Наслідки неналежного здійснення представництва за
законом 157
Висновки до розділу 3 167
ВИСНОВКИ 170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 174

ВСТУП

Актуальність теми. Кодифікація цивільного законодавства в Україні пов’язана не тільки з прийняттям нового Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), але й оновленням регулювання значної кількості суспільних відносин, поміж яких помітне місце займають цивільні відносини, які формуються у зв’язку з представництвом одними особами інтересів інших осіб.
В цьому процесі значна роль відводиться активному використанню представництва за законом, котрому в новому ЦК України присвячена спеціальна стаття, чого не було в раніше чинному цивільному законодавстві. Це пов’язано з тим, що представництво в умовах розширення кількості учасників економічних відносин, посиленням їх автономії є ефективним засобом здійснення ними цивільних прав та обов’язків.
З іншого боку, підвищення уваги до питань захисту прав людини загострює проблему визначення пріоритетності залучення до захисту інтересів конкретної людини інших осіб (представників) чи забезпечення додержання принципу неприпустимості втручання в справи приватної особи проти її волі.
Крім того, представництво є необхідною умовою реалізації правосуб’єктності юридичної особи. І хоча існує думка, що інтереси останньої зазвичай представляє її орган, але правова природа таких відносин залишається не до кінця з’ясованою. До того ж у будь–якому разі без інституту представництва тут обійтися неможливо.
Сформувавшись у головних рисах ще в стародавні часи, представництво з часом ускладнилося, набуло різних форм та видів внаслідок того, що з розвитком суспільства сфера застосування представництва охопила широке коло як майнових, так і немайнових відносин.
Зокрема, представництво дає можливість оптимізації та активізації придбання та реалізації суб’єктивних прав і обов’язків (у тому числі у галузі підприємництва), а для малолітніх дітей, недієздатних фізичних осіб та юридичних осіб є основним засобом участі в цивільному обігу. За допомогою представництва можливі придбання і реалізація більшості цивільних прав і обов’язків. Таким чином, представництво виступає як одна з важливих гарантій реальності здійснення прав і виконання обов’язків суб’єктами права.
Актуальність теми посилюється тим, що на практиці виникає чимало питань, які потребують теоретичного осмислення та законодавчого уточнення. Зокрема, це питання визначення суб’єктного складу правовідносин законного представництва; з’ясування позиції законодавців стосовно можливості та підстав представництва неповнолітніх дітей; вимог до особи, яка може бути представником за законом; з’ясування сутності та окреслення меж повноважень представника при представництві за законом; встановлення наслідків неналежного представництва, котре здійснюється на підставі закону тощо.
Разом із тим, новий ЦК України не всі питання представництва вирішує достатньо чітко і послідовно (зокрема, це стосується представництва неповнолітніх фізичних осіб), деякі його положення стосовно представництва за законом мають загальний відсильний характер, лише згадуючи при цьому у загальному вигляді про можливість застосування такого представництва на підставі норм чинного законодавства тощо.
Такий підхід свідчить про те, що цьому інституту законодавці все ще не приділяють достатньої уваги, а це, у свою чергу, є наслідком недостатньої уваги науковців до проблем у цій галузі.
Слід зазначити, що до проблем представництва зверталися як вітчизняні, так і зарубіжні науковці (А.І. Дрішлюк, Є.С. Сєверова, В.Л. Гранін, С.І. Крупко, Є.О. Харитонов, В.О. Рясенцев, О.Л. Нєвзгодіна та ін.), однак, поміж їхніх досліджень не було досліджень, присвячених саме представництву за законом, в тому числі у праві Україні.
Така ситуація свідчить, на нашу думку, про недостатній рівень дослідження проблематики, пов’язаної із представництвом за законом у цивільному праві України, та про необхідність звернення до різних аспектів такого представництва на рівні монографічного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямків досліджень Одеської національної юридичної академії на 2001 – 2005 роки „Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер № 0101U001195).
Тема дисертаційного дослідження безпосередньо відповідає плану наукових досліджень кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії в рамках теми „Традиція приватного права в Україні”. Затверджена на засіданні кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії 9 вересня 2002 р., протокол № 2.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування сутності та значення представництва за законом у сучасних умовах, особливостей визначення структури та підстав виникнення правовідносин такого представництва, його місця у системі цивільного права України, встановлення особливостей і умов здійснення суб’єктивних прав і обов’язків через представника, а також наслідків неналежного представництва за законом.
У зв’язку з поставленою метою автором вирішувалися наступні завдання: спеціальне дослідження теоретичного підґрунтя різноманітних концепцій представництва; всебічний аналіз чинного законодавства України та інших країн, де мають місце аналогічні українській системи цивільного права; розгляд різних аспектів тлумачення питань представництва за законом судовою практикою; аналіз положень чинного цивільного законодавства щодо підстав та порядку надання і здійснення повноважень при представництві за законом, а також наслідків неналежного здійснення представництва за законом.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при здійсненні представництва за законом.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання правового регулювання відносин представництва за законом.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження слугував загальнонауковий діалектичний метод, а також спеціальні наукові методи логічного, системно-структурного та порівняльного аналізу, які у сукупності були застосовані для з’ясування сутності представництва, засад його регулювання у цивільному праві України, визначення їхнього характеру та особливостей реалізації прав і обов’язків учасниками даних відносин.
При цьому метод історичного аналізу застосовувався головним чином для встановлення чинників формування інституту представництва за законом, тенденцій та характеру його розвитку.
Метод логічного аналізу використовувався при дослідженні змісту норм, що регулюють відносини представництва за законом у сучасному цивільному праві.
Метод системно-структурного аналізу слугував для з’ясування місця інституту представництва у системі цивільного права, його структури, видів, підвидів, елементів тощо.
Використання методу порівняльного аналізу дало змогу провести принципово важливе порівняння головних положень інституту представництва за законом у „вертикальній” та „горизонтальній” площині, внаслідок чого цей метод став важливим елементом методологічної основи дисертаційного дослідження.
Теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі цивільного права, римського права та загальної теорії права.
Поміж них передусім треба згадати твори С.С. Алексєєва, Ч.Н. Азімова В.К. Андрєєва, Д.В. Бобрової, В.І. Борисової, І. Вільнянського, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, А.І. Дрішлюка, О.Л. Нєвзгодіної, О.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцової, І.Б. Новицького, В.О. Рясенцева, О.А. Підопригори, Н.О. Саніахметової, В.І. Семчика, Є.С. Сєверової, В.Д. Фролова, Є.О. Харитонова, Ю.С. Червоного, Б.Б. Черепахіна, Я.М. Шевченко, І.В. Шерешевського та ін.
Деякі з них присвячені аналізу інституту представництва у цілому (праці О.Л. Нєвзгодіної, В.О. Рясенцева, Є.С. Сєверової, І.В. Шерешевського). Але переважна більшість наукових праць згаданих вище авторів стосується лише окремих аспектів проблеми правового регулювання відносин, що виникають при представництві. При цьому поміж них практично нема праць, де б досліджувалися відносини, котрі є предметом цього дисертаційного дослідження.
Емпіричним підґрунтям дослідження є акти цивільного законодавства України та інших держав, а також судова та адміністративна практика застосування норм, які регулюють відносини представництва.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням інституту представництва за законом у цивільному праві України, виконаним на матеріалах реформи цивільного права, що відбувається в нашій країні.
На підставі одержаних у процесі дисертаційного дослідження результатів на захист виносяться такі положення:
– вперше у вітчизняній літературі зроблено спробу сформулювати концепцію представництва за законом, котра б враховувала сучасні тенденції розвитку цивільного права в Україні.
– вперше запропоновано розрізняти правову категорію „представництво” у об’єктивному та суб’єктивному значеннях. У об’єктивному значенні “право представництва” трактується як правовий інститут, тобто, як сукупність правових норм, що регулюють діяльність однієї особи (представника) від імені іншої особи, яку представник представляє. У суб’єктивному значенні „право представництва” є юридичною можливістю для представника діяти від імені особи, яку він представляє з безпосередніми юридичними наслідками для останньої. „право представництва” (або „право на представництво”) у суб’єктивному значенні ззовні виступає як повноваження представника діяти від імені особи, яку він представляє;
– вперше зроблено висновок про те, що інститут представництва є результатом дії двох головних чинників – фактичної та юридичної потреби у представництві. Фактична потреба у представництві зумовлена необхідністю забезпечити захист осіб, які не можуть самостійно здійснювати права і обов’язки у цивільному обігу. Юридична потреба у представництві зумовлена намаганнями заповнити недостатню правосуб’єктність осіб, котрі є або мають бути учасниками певних правовідносин;
– вперше доводиться твердження про те, що розвиток і вдосконалення інституту представництва за законом відображає змагання двох тенденцій: намагання не допустити необґрунтованого втручання у справи приватної особи і прагнення до заміщення в необхідних випадках недієздатної особи іншим суб’єктом права;
– удосконалення набула теза про те, що виникнення інституту представництва за законом пов’язане із заміщенням юридичної особистості однієї особи іншою незалежно від волі представника і волі особи, яку представляють, на відміну від добровільного представництва, яке встановлюється на підставі волевиявлення сторін;
– вперше зроблено висновок про розрізнення в цивільному праві України кількох видів представництва за законом: представництва „юридичного” (представник вчиняє від імені і в інтересах того, кого він представляє, угоди та інші правочини) і „фактичного”(представник вчиняє від імені і в інтересах того, кого він представляє, також дії фактичного характеру, що пов’язані з настанням певних юридичних наслідків для особи, яку представляють); представництва „регулярного” (такого, що здійснюється згідно з вимогами закону) та „іррегулярного” (такого, де порушено вимоги законодавства стосовно порядку здійснення представництва);
– набула подальшого розвитку пропозиція про врахування в процесі вдосконалення цивільного законодавства України досвіду, накопиченого в інших правових системах, що є спорідненими з правовою системою нашої держави (насамперед, тих, що, як Україна, належать до романо-германської правової сім’ї);
– вперше зроблено висновок про необхідність вдосконалення не лише змісту норм, присвячених регулюванню представництва у законодавстві України, але також термінології у цій сфері. Так, пропонується для позначення документу, що підтверджує повноваження, замість терміну „довіреність” вживати термін „доручення”, який охоплює й поняття довіреності й надання повноваження при представництві за законом.
– вперше зроблено спробу узагальнити та систематизувати наслідки окремих випадків неналежного здійснення такого представництва з формулюванням відповідних рекомендацій по вдосконаленню редакції низки норм ЦК України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:
– у науково-дослідній сфері висновки дисертаційного дослідження можуть стати підґрунтям для подальшого вдосконалення інституту представництва за законом у цивільному праві України;
– у сфері правотворчості – при вдосконаленні чинного законодавства може бути використана низка пропозицій щодо вдосконалення деяких норм ЦК України, а також деякі заходи щодо уніфікації понять та термінології чинного законодавства. Можуть бути використані також пропозиції відносно тлумачення положень законодавства судовою та нотаріальною практикою, для чого вказано критерії застосування певних норм у тих чи інших ситуаціях.
– у навчально-методичній роботі – матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних посібників та підручників з цивільного права, при читанні курсу «Цивільне право», в розробленні відповідних спецкурсів.
Апробація результатів дослідження. Дисертація по частинах і в цілому обговорювалась на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії.
Головні положення викладені у 3 публікаціях, вміщених у виданнях, що визнані ВАК України фаховими для юридичних спеціальностей.
Результати дисертаційного дослідження доповідались також на науково-методичній конференції „Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу” (3-4 грудня 2004 р., м. Хмельницький).
Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, поділених на 9 підрозділів, кожен з яких присвячено висвітленню відповідних аспектів інституту представництва за законом. Повний обсяг дисертації складає 194 сторінки. Список використаних джерел складає 239 найменувань і охоплює використані автором дисертації законодавчі акти, матеріали практики, а також спеціальні праці з проблематики дисертаційного дослідження.

Список литературы

ВИСНОВКИ
На підставі одержаних у процесі дисертаційного дослідження результатів можна зробити наступні висновки.
Трактуючи згідно із ст. 237 ЦК України представництво як правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчиняти правочини від імені другої сторони, яку вона представляє, пропонується розрізняти „право представництва” у об’єктивному та суб’єктивному значеннях. У об’єктивному значенні „право представництва” трактується як правовий інститут, тобто як сукупність правових норм, що регулюють діяльність однієї особи (представника) від імені іншої особи, котру він представляє. У суб’єктивному значенні „право представництва” є юридичною можливістю для представника діяти від імені особи, яку він представляє, з безпосередніми юридичними наслідками для останньої. „Право представництва” (або „право на представництво”) у суб’єктивному значенні ззовні виступає як повноваження представника діяти від імені особи, яку він представляє.
Для виникнення відносин представництва необхідна наявність повноваження. Повноваження може бути визначене як суб'єктивне немайнове (організаційне) право представника на вчинення певних правочинів та інших юридичних дій від імені і за рахунок того, кого він представляє, які породжують правові наслідки безпосередньо для того, кого представляють, у його відносинах із третіми особами.
Представництво за законом є видом обов’язкового представництва, що зумовлює його характерні риси та специфічні особливості.
По–перше, у тих випадках, коли обома учасниками відносин представництва є фізичні особи, законне представництво характеризує, передусім, спрямованість на захист у галузі матеріальних та процесуальних відносин прав та інтересів осіб, які внаслідок малолітства, недоумства або душевної хвороби не можуть піклуватися про себе самі. Оскільки воля того, кого представляють, не має значення для обрання представника і визначення його повноважень, то така особа не може впливати на діяльність представника.
По–друге, специфічним є правове становище представника при представництві, що ґрунтується на законі. Якщо діяльність представника в інтересах особи дієздатної є реалізацією його (представника) права, то діяльність представника на захист інтересів осіб недієздатних є з точки зору оцінки внутрішніх відносин представництва його обов’язком, відмовитися від якого він не може. І лише стосовно третіх осіб, з якими представник укладає правочини в інтересах особи, яку він представляє, повноваження представника виступає як його право діяти від імені малолітньої, недієздатної тощо особи.
По-третє, оскільки сама малолітня особа в силу віку або особа, визнана недієздатною внаслідок того, що через хронічний, стійкий психічний розлад вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, в силу стану психічного здоров’я не можуть самостійно контролювати діяльність представника, таке право (і обов’язок) покладаються на спеціальні органи державного управління, якими є органи опіки і піклування. Такі органи мають відповідну компетенцію, права та обов’язки, які чітко визначені безпосередньо у законі (ЦК України, СК України та ін.) або в іншому акті законодавства, і несуть відповідальність за неналежне виконання останніх.
Відносини, що виникають із законного представництва, належать до сфери дії цивільного права і є приватноправовими, хоча з метою максимально повного забезпечення прав та інтересів учасників відповідних відносин вони регулюються за допомогою засобів публічно-правового характеру.
Право на вчинення правочинів від імені іншої особи, при законному представництві має підґрунтям юридичний склад, до складу якого обов’язково входить припис закону і акт застосування цього припису, виданий уповноваженим законом органом.
Перелік випадків представництва за законом, передбачений ст. 242 ЦК України, не є вичерпним. До видів законного представництва можна віднести: представництво батьками (усиновлювачами) своїх малолітніх дітей; представництво опікуном малолітніх дітей; представництво опікуном фізичної особи, визнаної недієздатною; представництво юридичної особи її органом або учасником; представництво одним із подружжя іншого подружжя при здійсненні ним правочинів, пов’язаних з розпорядженням майном, яке є об’єктом права спільної сумісної власності; представництво одним із членів фермерського господарства інших його учасників при здійсненні ним правочинів, пов’язаних з розпорядженням земельною ділянкою, стосовно якої встановлено право спільної сумісної власності, тощо.
На підставі одержаних під час даного дисертаційного дослідження теоретичних висновків вносяться пропозиції щодо вдосконалення норм чинного ЦК України, які регулюють відносини законного представництва.
Так, пропонується виключити з частини 1 ст. 242 ЦК України слова „та неповнолітніх дітей”, оскільки неповнолітні діти не потребують законного представника з огляду на наявність у них власної неповної цивільної дієздатності, а їхні права та інтереси забезпечуються шляхом контролю з боку батьків (усиновлювачів) або піклувальників, а також у випадках, встановлених частинами четвертою і п’ятою ст. 32 ЦК України, шляхом контролю з боку органу опіки і піклування.
Крім цього, пропонується також внести доповнення до частини 1 ст. 242 ЦК України щодо обов’язку відшкодувати шкоду, завдану діями колишнього усиновлювача у якості законного представника.
Підставою для звільнення від повноважень опікуна за заявою органу опіки та піклування має бути не лише невиконання опікуном своїх обов’язків, але й неналежне їх виконання. Тому пропонується внести відповідні зміни до частини 3 ст. 75 ЦК України та викласти її в наступній редакції: «За заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника у разі невиконання або неналежного виконання нею своїх обов’язків, порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров’я або закладу соціального захисту».
Пропонується також у ст. 246 ЦК України закріпити положення про те, що у виданій на підставі акту органу юридичної особи довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст. 141.
2. Аблятипова Н.А. Опіка та піклування за римським правом // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. – Одеса: Юрид. літ., 2004. - Вип. 23. – С. 158–163.
3. Азаревич Д. О различии между опекой и попечительством по римскому праву. – СПб., 1872. – 318 с.
4. Андреев В.К. Представительство в гражданском праве: Учебное пособие. – Калинин, 1978. – 156 с.
5. Андреев В.К. Применение института представительства в деятельности производственного объединения // Советское государство и право. – 1978. – № 78. – С. 62.
6. Аннерс Э. История Европейского права / Пер. со швед. - Ин–т Европы. – М.: Наука, 1996. – 395 с.
7. Бартошек М. Римское право. / Пер. с чешск. - М.: Юрид. лит., 1988. – 448 с.
8. Белов В.А. Гражданское право. Общая часть: Учебник. – М.: АО „ЦентрЮрИнфоР”, 2002. – 610 с.
9. Богданов Е.В. Правовое положение органа юридического лица // Журнал российского права. – 2001. – С. 108–113.
10. Боннер А.Т. Применение нормативных актов в гражданском процессе. – М.: Юрид. лит., 1980. – 160 с.
11. Борисова В.І. Органи юридичної особи // Проблеми законності: респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. академія України, 2002. – Вип. 53. – С. 33–40.
12. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. –М.: Госюриздат, 1963. – 197 с.
13. Васькин В.В., Харитонов Е.О. Дифференциация гражданской правосубъектности: Правовое положение несовершеннолетних // Сборник научных трудов. – Краснодар, 1985. – С. 12–15.
14. Васьковский Е.В. Учебник гражданского права. – М.: Статут (серия «Классика российской цивилистики»), 2003. – 382 с.
15. Вільнянський С.І. Радянське цивільне право: Учбовий посібник. – Харків: Видавництво Харківського університету, 1966. – Ч.І.- 320 с.
16. Власова А.Г. Сделки. Представительство. Исковая давность. – М., 1970. – 187 с.
17. Гамбаров Ю.С. Добровольная и безвозмездная деятельность в чужом интересе. Вып. 1. – М., 1879. – 196 с.
18. Гамбаров Ю.С. Добровольная и безвозмездная деятельность в чужом интересе. Вып. 2. – М., 1880. – 160 с.
19. Гелецька І.О. Правове регулювання відносин представництва у цивільному праві: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2005. – 205 с.
20. Генкин Д.М. Великая отечественная война и вопросы гражданского права // Ученые записки Всесоюзного института юридических наук. – 1944. – Вып. 3. – С. 22-23.
21. Германское право. Часть І. Гражданское уложение. / Пер. с нем. -Серия: Современное зарубежное и международное частное право. – М.: Международный центр финансово–экономического развития, 1996. – 552 с.
22. Голубева Н.Ю. Институт представительства в римском частном праве // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. – Одеса: Юрид. літ., 2002. - Вип. 13. – С. 82–88.
23. Гордієнко А.В, Харитонов Є.О. Відшкодування витрат, здійснених в інтересах інших осіб без доручення // Рад. право. – 1977. – № 2. – С.66 – 68.
24. Гордон А. Представительство в гражданском праве. – СПб., 1879. – 434 с.
25. Гордон М.В. Радянське цивільне право. Ч. ІІ. Видання друге. – Харків: Видавництво Харківського університету, 1966. – 316 с.
26. Гражданский кодекс Грузии. Принят 26 июня 1997 г. – Тбилиси: Самартали, 1998. – 543 с.
27. Гражданский кодекс Республики Казахстан. Общая часть. Комментарий. В двух книгах. Книга 1 / Отв. ред. М.К. Сулейменов, Ю.Г. Басин. – Алмааты: Жеті Жаргы, 1997. – С. 108.
28. Гражданский кодекс Российской Федерации. Части первая и вторая. С постатейными материалами из практики Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА, 1999. – 832 с.
29. Гражданский кодекс Украины. Комментарий (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 сентября 2003 года). / Под общей ред. Е.О. Харитонова, О.М. Калитенко. – Х.: Одиссей, 2003. – Т. 1. - 832 с.
30. Гражданский кодекс Украины: Научно–практический комментарий. – Харьков: Одиссей, 1999. – 847 с.
31. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник. – М.: Междунар. отношения, 1993. – 560 с.
32. Гражданское право Украины. В двух частях: Учебник / Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. – Х.: Основа, 1996. – Ч. 1. – 438 с.
33. Гражданское право. 6–е издание, перераб. и доп. / Отв. ред. А.П. Сергеев, Ю.К. Толстой. – М.: Проспект, 2005. - Т. 1. - 776 с.
34. Гражданское право. В 2 т.: Учебник. / Под ред. Е.А. Суханова. – М.: Издательство БЕК, 1994. – Т. 2. – 432 с.
35. Гражданское право: Учебник / Отв. ред. Е.А. Суханов. – 2–е изд., переработ. и доп. – М.: Издательство БЕК, 1998. - Том 1. – 816 с.
36. Гражданское право: Учебник / Под ред. Т.И. Илларионовой, Б.М. Гонгало, В.А. Плетнева. – М., 1998. – Ч. І. – 464 с.
37. Гражданское право: Учебник / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. – М.: Изд-во ТЕИС, 1996. - Ч. 1. – 784 с.
38. Гражданское уложение. Книга 1. Ст. 1–124. – 465 с.
39. Гражданское уложение. Проект. – СПб.: Законоведение, 1910. – 1319 с.
40. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов – М.: Юрид. лит., 1986. – 320 с.
41. Гранін В.Л. Повноваження представника та його реалізація за цивільним законодавством України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Одеса, 2005. – 20 с.
42. Гранін В.Л. Поняття та наслідки неналежного представництва // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – О.: Юрид. літ., 2004. – Вип. 22. – С. 616–621.
43. Грешников И.П. Субъекты гражданского права: юридическое лицо в праве и законодательстве. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 331 с.
44. Гуев А.Н. Гражданское право России: Учебник. В 3 т. – М.: ИНФРА–М, 2003. - Т.1. – 457 с.
45. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування / Пер. з англ. – К.: АртЕк, 1997. – 624 с.
46. Дигесты Юстиниана / Избранные фрагменты в переводе и с примечаниями И.С. Перетерского. Вступ. статья Е.А. Скрипилева. – М.: Юрид. лит., 1984. – 456 с.
47. Дождев Д.В. Римское частное право: Учебник для вузов / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Издательская группа ИНФРА–М–Норма, 1996. – 704 с.
48. Дождев Д.В. Эволюция власти домовладыки в древнейшем римском праве // Сов. государство и право. - 1990. - № 12. – С. 119-123.
49. Дрішлюк А.І. Агентський договір: цивільно-правовий аспект: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Одеса, 2003. – 19 с.
50. Дрішлюк А.І. Агентський договір: цивільно-правовий аспект: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Одеса, 2003. – 215 с.
51. Европейское право: Учебник для вузов. / Под общ. ред. Л.М. Энтина. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 720 с.
52. Ельяшевич В.Б. Юридическое лицо, его роль в римском праве. – СПб., 1909. – 124 с.
53. Емельянов В.И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами. – М.: Лекс–Книга, 2002. – 160 с.
54. Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право. – М.: Спарк, 2001. – 767 с.
55. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 320 с.
56. Загурский Л.Н. Учение об отцовской власти по римскому праву.– Ч.1. - Х., 1884. – 201 с.
57. Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства / За заг. ред. П.І. Шевчука. – К.: Ін Юре, 2002. – 416 с.
58. Зілковська Л.М. Правове регулювання усиновлення в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. - К., 2002. – 20 с.
59. Зобов’язальне право: теорія і практика: Навч. посіб. / За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
60. Зубар В.М. Зобов’язання, що виникають з ведення чужих справ без доручення: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2001. – 178 с.
61. Ильинская И.М., Лесницкая Л.Ф. Судебное представительство в гражданском процессе – М.: Юрид. лит., 1964. – 139 с.
62. Инако Ц. Современное право Японии / Пер. с японского В.В. Батуренко. / Под. ред. В.Н. Еремина. – М.: Прогресс, 1981. – 269 с.
63. Иоффе О.С. Избранные труды. В 4 т. Советское гражданское право. – СПб: Юридический центр Пресс, 2004. - Т. ІІ. – 511 с.
64. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит., 1975. – 880 с.
65. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1984. – 144 с.
66. Казанцев Л. Свободное представительство в римском гражданском праве. Историко–юридическое исследование. – К.: Тип. ун-та, 1884. – 118 с.
67. Казанцев Л. Учение о представительстве в гражданском праве. – Ярославль: Фальк, 1878. – 147 с.
68. Каракаш І.І., Харитонов Є.О. Повноваження органів управління та представників колгоспу у цивільно-правових відносинах // Рад. право. – 1978. – № 9. – С. 34–36.
69. Кашанина Т.В. Хозяйственные товарищества и общества: правовое регулирование внутрифирменной деятельности: Учебник для вузов. – М.: Издательская группа ИНФРА* М – КОДЕКС, 1995. – 554 с.
70. Керимов С.Г. Батьки як законні представники своїх дітей // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. – Одеса, 2005. – Вип. 25. – С. 266–270.
71. Керимов С.Г. Деякі питання представництва малолітньої особи її опікуном // Держава і право: Зб. наук. пр. – К., 2005. – Вип. 29. – С. 452–547.
72. Керимов С.Г. Реалізація цивільної правосуб’єктності митних органів // Митна справа. – 2005. – № 3. – С. 36–40.
73. Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу: Навч. посіб. / Пер. з англ. – К.: Т–во „Знання”, КОО, 2002. – 381 с.
74. Кибак Г.А., Кирияк А.И. Гражданское право. Общая часть. Краткий курс лекций. Законодательство. - Кишинев: Молдавский государственный университет, 1998. – 296 с.
75. Климкин С.И. Реализация правоспособности юридического лица через его органы // Цивилистические записки: Межвузовский сборник научных трудов. – М.: Статут, 2001. – С. 158-176.
76. Кодекс о браке и семье Украины: Научно–практический комментарий / Под ред. Ю.С. Червоного – Х.: Одиссей, 2000. – 480 с.
77. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А. Довгерта. – К.: Український центр правничих студій, 2000. – 336 с.
78. Колосов Р.В. Договір комісії і агентський договір у цивільному праві: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2004. – 20 с.
79. Комментарий к Гражданскому кодексу Казахской ССР / Под ред. М.А. Ваксберга, Ю.Г. Басина, Б.В. Покровского. – Алма–Ата: Казахстан, 1965. – 632 с.
80. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой / Отв. ред. О.Н. Садиков. – М.: Юринформцентр, 1995. – 448 с.
81. Комментарий к Гражданскому кодексу РСФСР. Изд–е 3–е, испр. и дополн. / Под. ред. С.Н. Братуся, О.Н. Садикова. – М.: Юрид. лит., 1982. – 680 с.
82. Кондратьєва Л. Законне представництво неповнолітніх у цивільному процесі України // Актуальні проблеми правознавства: Науковий збірник ЮІ ТАНГ. – Тернопіль, 2002. – Вип. 5. – С. 207– 212.
83. Косарев А.И. Раннеримское право. – Калинин, 1977. – 112 с.
84. Красавчиков О.А. Гражданские организационно–правовые отношения // Антология уральской цивилистики. 1925 – 1989: Сборник статей. – М.: Статут, 2001. – С. 156–165.
85. Крупко П.М. Договір доручення як форма надання повноважень при добровільному представництві // Право України. – 2002. – № 9. – С. 104–109.
86. Крупко П.М. Інститут добровільного представництва у цивільному законодавстві деяких зарубіжних країн // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наук. праць. – Одеса, 2002. – Вип. 13. – С. 182–186.
87. Крупко П.М. Наслідки неналежного здійснення добровільного представництва // Право України. – 2002. – № 10. – С. 104–109.
88. Лаасик Э. Советское гражданское право. Часть особенная. – Таллин: Валгус, 1980. – 572 с.
89. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права. Друге видання. – К.: Вища школа, 1948. – 424 с.
90. Ласк Г. Гражданское право США (Право торгового оборота) / Пер. с англ. / Под ред. Е.А. Флейшиц. – М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1961. – 774 с.
91. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 560 с.
92. Макарчук В.С. Основи римського приватного права. – К.: Атіка, 2000. – 176 с.
93. Маяк И.Л. Рим первых царей (Генезис римского полиса). - М.: МГУ, 1983. - 272 с.
94. Мейер Д.И. Русское гражданское право: В 2 ч. Ч. 2. По исправленному и дополненному 8–му изд., 1902 г. – М.: Статут, 1997. – 455 с.
95. Морандьер Ж. де ла. Гражданское право Франции. В 3 т. / Пер. с франц. – М.: Изд–во иностр. лит–ры, 1960. – Т.2. – 728 с.
96. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України / За ред. Є.О. Харитонова. - X.: Одіссей, 2006. – 552 с.
97. Науково–практичний коментар Сімейного кодексу України / За ред. Ю.С. Червоного. – К.: Істина, 2003. – 464 с.
98. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. – К.: Істина, 2004. – 976 с.
99. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. У 2 т. / За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т. І. – 832 с.
100. Невзгодина Е. Л. Представительство по советскому гражданскому праву: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Свердловск, 1975. – 23 с.
101. Невзгодина Е.Л. Основания возникновения представительства в советском гражданском праве // Доклады конференции правоведов (Свердловский юридический институт). – Свердловск, 1974. – С. 42–56.
102. Невзгодина Е.Л. Полномочия представителя // Сборник аспирантских работ (Свердловский юридический институт). – Свердловск, 1974. – Вып. 17. – С. 17–19.
103. Невзгодина Е.Л. Представительство по гражданскому праву // Советское государство и право. – 1978. – № 3. – С. 121–123.
104. Невзгодина Е.Л. Представительство по советскому гражданскому праву. – Томск: Изд–во Томского ун–та, 1980. – 176 с.
105. Нерсесов Н.О. Понятие добровольного представительства в гражданском праве // Представительство и ценные бумаги в гражданском праве. – М.: Статут (из серии «Классика российской цивилистики»), 1998. – 286 с.
106. Общая теория государства и права: Академический курс в 3-х томах. Изд. второе, переработ. и доп. / Отв. ред. проф. М.И. Марченко. Т. 2. – М.: ИКД «Зерцало–М», 2001. – 528 с.
107. Омельченко О.А. Римское право: Учебник. Издание второе, испр. и доп. – М.: ТОН – Остожье, 2000. – 208 с.
108. Опришко В.Ф., Омельченко А.В., Фастовець А.С. Право Європейського Союзу. Загальна частина. – К., 2002. – 458 с.
109. Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного права: Курс лекцій. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 272 с.
110. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно–правовое исследование. Руководитель авторского коллектива В.В. Залесский. – М.: Изд-во НОРМА, 1999. – 648 с.
111. Оуенз К. Право: Посібник для студентів бізнес-спеціальностей: Навч. посіб. / Пер. з англ. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2002. – 605 с.
112. Памятники римского права: Законы ХІІ таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана. – М.: Зерцало, 1997. – 608 с.
113. Пергамент А.И. Опекун как гражданско–правовой представитель несовершеннолетних // Ученые записки ВНИИСЗ. – М., 1968. – Вып. 14. – С. 182–189.
114. Петров Р.А., Опейда З.Й., Федорчук Д.Е., Вакуленко А.О. Вступ до права Європейського Союзу. – Донецьк, 2001. – 244 с.
115. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид. спец. вищих навч. закладів: Вид. третє, перероблене та доп. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – 440 с.
116. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 512 с.
117. Повышение роли гражданско–правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и организаций: Монографія / Я.Н. Шевченко, А.А. Собчак, В.В. Луць, Д.В. Боброва, М.И. Штефан. – К.: «Наукова думка», 1988. – 262 с.
118. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права. – К.: Вентури, 1994. – 284 с.
119. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М.: Статут (из серии «Классика российской цивилистики»), 1998. – 353 с.
120. Полковников Г.В. Английское право о компаниях: закон и практика: Учебное пособие. – М.: НИМП, 2000. – 240 с.
121. Права, за якими судиться малоросійський народ. – К., 1997. – 547 с.
122. Право Европейского Союза: правовое регулирование торгового оборота: Учебное пособие / Под ред. В.В. Безбаха, А.Я. Капустина, В.К. Пучинского. – М.: Зерцало, 1999. – 400 с.
123. „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закон України від 19 червня 2003 р. // Голос України. – 2003. – № 144. – С. 18.
124. „Про внесення змін до Цивільного кодексу України”. Закон України від 3 березня 2005 р. // Голос України. – 2005 р. – 22 березня. – С. 9.
125. „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” Закон України від 30 жовтня 1996 року N 448/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 51 . – ст. 292.
126. „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27 березня 1992 р. № 6. // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 – 2002. Офіц. вид. / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: А.С.К., 2003. – С. 110–127.
127. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”. Постанова Пленуму Верховного Суду від 31 березня 1995 р. № 4 зі змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду № 5 від 25 травня 2001 р. // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 – 2002. Офіц. вид. / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: А.С.К., 2003. – С. 66–73.
128. Проблемы гражданского и предпринимательского права Германии / Пер. с нем. – М.: Изд-во БЕК, 2001. – 336 с.
129. Проект нового Цивільного Кодексу України // Українське право. –1999. – № 1.
130. Проект Цивільного кодексу України // Українське право. – 1996. – № 2 (спецвипуск).
131. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання п’яте, зі змінами: Навчальний посібник. – К.: Атака, 2001. – 176 с.
132. Римское частное право / Под ред. И.Б. Новицкого, И.С. Перетерского. – М.: Госюриздат, 1948. – 584 с.
133. Римське право. Інституції. / За заг. ред. Є.О. Харитонова. – Х.: Одіссей, 2001. – 288 с.
134. Римське приватне право (Конспект лекцій. Практикум). – Х.: Одіссей, 2000. – 272 с.
135. Романов А.К. Правовая система Англии: Учеб. пособие. – М.: Дело, 2000. – 344 с.
136. Рясенцев В. Ведение чужих дел без поручения в условиях Отечественной войны // Социалистическая законность. – 1944. – № 2. – С.23–24.
137. Рясенцев В.А. Вопросы представительства в гражданском праве // Сов. юстиция. – 1976. – № 6. – С. 15–23.
138. Рясенцев В.А. Деятельность от имени другого лица без полномочия // Ученые записки ВЮЗИ. – М.: 1958. – Вып. 5. – С. 67–82.
139. Рясенцев В.А. Обязательства из так называемого неосновательного обогащения в советском гражданском праве // Ученные записки Московского ун-та. Труды юр. фак-та. Кн. 3. Вып.144. - 1949. – С. 95-101.
140. Рясенцев В.А. Основания представительства в советском гражданском праве // Ученые записки ВЮЗИ. – М., 1948. – С. 87–102.
141. Рясенцев В.А. Понятие и природа представительства в гражданском праве // Методические материалы ВЮЗИ. - 1948. – Вып. 2.
142. Рясенцев В.А. Представительство в советском гражданском праве: Дис. … доктора юрид. наук. – В 2 т. – М.: 1948. – Т. 1. – 186 с.; Т.2. – 190 с.
143. Саватье Р. Теория обязательств: юридический и экономический очерк. / Пер. с франц. и вступит. статья Р.О. Халфиной. – М.: Прогресс, 1972. – 440 с.
144. Салогубова Е.В. Основные гражданские процессуальные институты римского права: Автореф. канд. юрид. наук: 12.00.03. – М.: 1995. – 19 с.
145. Салогубова Е.В. Римский гражданский процесс. – М.: Юридическое бюро “Городец”, 1997. – 144 с.
146. Сєвєрова Є.С. Інститут представництва у Стародавньому Римі // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. – Одеса: Юрид. літ., 2001. – С. 238–240.
147. Сєвєрова Є.С. Представництво за римським приватним правом та його рецепція у сучасному цивільному праві України: Автореф. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Одеса, 2004. – 19 с.
148. Сєвєрова Є.С. Представництво за римським приватним правом та його рецепція у сучасному цивільному праві України: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Одеса, 2004. – 196 с.
149. Сєвєрова О. Представництво за римським правом. // Юридический вестник. – 2000. – № 4. – С. 112.
150. Сєвєрова О.С. Види представництва за римським правом // Вісник інституту внутрішніх справ. – Одесса, 2000. – № 2. – С. 130.
151. Сєвєрова О.С. Представництво у комерційних відносинах за римським правом. // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. пр. – Одеса, 2000. - Вип. 7.– С. 273.
152. Сєвєрова О.С. Формування та розвиток інституту представництва у Стародавньому Римі // Актуальні проблеми політики. – Одесса, 2000. - № 9. – С. 345–350.
153. Сімейне право України: Підручн. / За ред. Ю.С. Червоного. – К.: Істина, 2004. – 400 с.
154. Сімейне право України: Підручник. / За ред. В.С. Гопанчука - К.: Істина, 2002. - 304 с.
155. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; Университет внутренних дел, 2000. – 704 с.
156. Скловский К.И. К вопросу о пределах использования формы договора в гражданско-правовом регулировании общественных отношений на примере происхождения и применения представительства // Роль договора в современных условиях хозяйствования: Сб. науч. трудов. - М., 1987. – С. 96.
157. Словник термінів і понять, що вживаються у чинних нормативно–правових актах України. – К.: Оріони, 1999. – 502 с.
158. Смирин В.М. Патриархальные представления и их роль в общественном сознании римлян. // Культура древнего Рима. В 2 т. – М.: Наука, 1985. – Т.1. – С. 26–27.
159. Советское гражданское право / Под ред. В.А. Рясенцева. Т.І. – М.: Юрид. лит., 1965. – 560 с.
160. Советское гражданское право. / Под ред. В.А. Рясенцева. Т.1. – М.: Юрид. лит., 1975. – 528 с.
161. Советское гражданское право. В 2 т. / Под ред. О.А. Красавчикова. – М.: Высш. школа, 1972. – Т. 1. – 448 с.
162. Советское гражданское право. В 2 ч. / Под ред. В.А. Рясенцева. – М.: Юрид. лит., 1986. – Ч. 1. – 576 с.
163. Советское гражданское право. Т. 1. / Под ред. Д. М. Генкина. – М.: Гос. издат–во юрид. лит., 1950. – 495 с.
164. Советское гражданское право. Т. 1. / Под ред. О.С. Иоффе, Ю.К. Толстого, Б.Б. Черепахина. – Л.: ЛГУ, 1971. – 472 с.
165. Советское гражданское право. Т.1. / Под ред. В.А. Рясенцева, – М.: Юрид. лит., 1968. – 465 с.
166. Советское гражданское право. Ч. 1. / Под ред. В.Ф. Маслова и А.А. Пушкина. – К.: Вища школа, 1983. – 407 с.
167. Советское гражданское право: Учебник. В 2 т. – Т. 1. / Под ред. О.А. Красавчикова. – М.: Высш. шк., 1985. – 544 с.
168. Спасибо–Фатеева И.В. АО с позиций теорий юридических лиц // Проблеми законності: респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. академія України, – 1999. – № 40. – С. 57–67.
169. Справа № 2–1154 за 2001 р. Маліновського місцевого суду м. Одеси.
170. Стависский П.Р., Харитонов Е.О. Обязательства из ведения дел без поручения и некоторые смежные обязательства в советском гражданском праве // Проблемы социалистической законности. – Харьков, 1979. – Вып. 4. – С. 104–111.
171. Становлення і розвиток цивільних і трудових правовідносин у сучасній Україні: Монографія / Я.М. Шевченко, О.М. Малявко, Г.В. Єрьоменко та ін.; Кер. авт. колективу, наук. ред. Я.М. Шевченко. – К.: Ін–т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 248 с.
172. Статути Великого Князівства Литовського. – У 3 т. – Т. І: Статут Великого Князівства Литовського 1529 р. / За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. – Одеса: Юрид. літ., 2002. – 464 с.
173. Стучка П.И. Курс советского гражданского права. Ч. ІІ. Общая часть гражданского права. – М.: Издательство коммунистической академии, 1929. – 376 с.
174. Судебная практика по семейным спорам. Книга 1. / Руководитель кол. составителей П.В. Крашенинников. – М.: Статут, 2004. – С. 260–262.
175. Тархов В.А. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1973. – 455 с.
176. Тархов В.А. Советское гражданское право. Ч.1.– Саратов: Изд-во Саратовского ун–та, 1978. – 232 с.
177. Татам Алан. Право Європейського Союзу: Підручник / Пер. з англ. – К.: Абрис, 1998. – 424 с.
178. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.
179. Теория компетенции/ Ю.А. Тихомиров. – М.: ЮРИНФОРМЦЕНТР, 2001. – С. 62–63.
180. Толстой Ю.К. К разработке теории юридического лица на современном этапе // Проблемы современного гражданского права. – М.: Городец, 2000. – С. 34.
181. Топорнин Б.Н. Европейское право: Учебник. – М.: Юристъ, 1998. – 456 с.
182. Умови та порядок застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я № 24 від 4 лютого 1997 р. // Офіційний вісник України. - 1997. - № 10. - С.181.
183. Флейшиц Е.А. Соотношение правоспособности и субъективных прав // Вопросы общей теории советского права. – М., 1960. – С. 263–286.
184. Французский гражданский кодекс 1804 года (с позднейшими изменениями) / Пер. И.С. Перетерского. – М.: Юридическое издательство НКЮ СССР, 1941. – 471 с.
185. Фролов В.Д. Правові аспекти реалізації правосуб’єктності юридичної особи // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 2. – С. 219–225.
186. Фролов В.Д. Правочиноздатність юридичної особи та її здійснення за цивільним законодавством України (цивілістичний аспект): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Одеса, 2004. – 20 с.
187. Фролов В.Д. Правочиноздатність юридичної особи та її здійснення за цивільним законодавством України (цивілістичний аспект): Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Одеса, 2004. – 208 с.
188. Фурса С.Я. Довіреність та інститут представництва у цивільному законодавстві, нотаріальному і цивільному процесах України // Право України. – 1999. – № 4. – С. 28-31.
189. Фурса С.Я. Теоретичні основи нотаріального процесу в Україні. Автореф. дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2003. – 40 с.
190. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: А.С.К., 2001. – 976 с.
191. Халатов С. А. Представительство в гражданском и арбитражном процессе. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 208 с.
192. Харитонов Е. О. Основы римского частного права. – Х.: Одиссей, 1998. – 288 с.
193. Харитонов Е.О. Обязательства, возникающие из ведения дел без поручения, в советском гражданском праве: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Харьков: 1980. – 203 с.
194. Харитонов Е.О. Основы римского частного права. – Ростов н/Д.: Феникс, 1999. – 416 с.
195. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право Украины: Учебник. – Х.: Одиссей, 2004. – 960 с.
196. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право. Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство. Учеб. пособие. – К.: А.С.К., 2001. – 832 с.
197. Харитонов Є.О., Конопліна Л. Наслідки укладення угоди неуповоноваженою особою або з перевищенням повноважень // Радянське право. – 1978. – № 9. – С.85–89.
198. Харитонов Є.О. Друга кодифікація цивільного законодавства в УРСР // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. – № 2. – С. 30–39.
199. Харитонов Є.О. Історія приватного права Європи: Західна традиція. – Одеса: АО БАХВА. Юрид. літ., 2001. – 328 с.
200. Харитонов Є.О. Новий цивільний кодекс України – завершення кодифікації чи її початок // Суспільство. Держава. Право. Науково–практичний журнал. Вип. І. Цивільне право. – Одеса, 2002. – С. 7–12.
201. Харитонов Є.О. Перші кодифікації цивільного законодавства в Україні ХХ і ХХІ століть: збереження старого чи початок нового права // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 2002. – № 3. – С. 61–71.
202. Харитонов Є.О. Приватне право у Стародавньому Римі. – Одеса: БАХВА, 1996.– 174 с.
203. Харитонов Є.О. Рецепція римського приватного права. Теоретичні та історико–правові аспекти. – Одеса, 1997. – 281 с.
204. Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право України. – К.: Істина, 2003. – 776 с.
205. Харитонов Є.О., Харитонова О.І. До питання про значення дихотомії “приватне право – публічне право”// Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 2. – С. 82–88.
206. Харитонов Є.О., Харитонова О.І. Приватні та публічні правовідносини представництва // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Вип. 147: Правознавство. - Чернівці: Рута, 2002. – С. 36–40.
207. Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції. – Х.: Одіссей, 2002. – 592 с.
208. Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Приватне і публічне право та деякі аспекти теорії правовідносин // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. – Вип. 53. – С. 142–149.
209. Хвостов В.М. Система римского права: Учебник. – М.: Спарк, 1996. – 522 с.
210. Хотешівець С. Інвалідний візок як привід для позбавлення батьківства // Голос України. - 13 жовтня 2005 р. - № 193. – С. 4.
211. Цвайгерт К., Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. В 2 т. – Т.1. Основы / Пер. с нем. – М.: Междунар. отношения, 1998. – 480 с.
212. Цепов Г.В. Понятие органа юридического лица по российскому законодательству // Правоведение. – 1998. – № 3. – С. 92–93.
213. Цивільне право України (в запитаннях та відповідях): Навчальний посібник. Видання третє, перероб. та доп. /За ред. Є.О. Харитонова, А.І. Дрішлюка, О.М. Калітенко. – Х.: Одіссей, 2005. – 576 с.
214. Цивільне право України. Ч.1.: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / За ред. Ч.Н. Азімова, С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. – Х.: Право, 2000. – 368 с.
215. Цивільне право України. Підручник. У 2–х книгах. Кн. 1. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 720 с.
216. Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. - К.: Істина, 2003. - С. 79-80.
217. Цивільне право України: Підручник. У 2 т. / Борисова В.І., Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін..; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо–Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т. 1. – 480 с.
218. Цивільне право України: Підручник. У 2–х книгах. Кн. 1 / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 864 с.
219. Цивільне право. Загальна частина / За ред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової. – К.: Вентурі, 1995. – 544 с.
220. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях / За ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. – Х.: Одіссей, 2002. – 640 с.
221. Цивільний кодекс України. Коментар. (Із змінами та доповненнями станом на 18 лютого 2004 року) / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. – Одеса: Юрид. літ., 2004. – 1112 с.
222. Цивільний кодекс України. Коментар/ За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. – Х.: Одіссей, 2003. – 856 с.
223. Цивільний кодекс України. Науково–практичний коментар. –Х.: Одіссей, 2001. – 800 с.
224. Цивільний кодекс Української РСР. Науково–практичний коментарій / За ред. О.Н. Якименка, М.Й. Бару і М.В. Гордона. – К.: Вид-во політ. літератури України, 1971. – 542 с.
225. Чванкін С.А. Добровільне представництво у цивільному процесі України: Автореферат дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Одеса, 2005. – 22 с.
226. Чванкін С.А. Юридична природа представництва в цивільному процесі України // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2005. – Вип. 3. – С. 194–199.
227. Челябиева Н.С. Право ребенка выражать свое мнение и защищать свои интересы // Защита прав граждан и юридических лиц в российском и зарубежном праве (проблемы теории и практики). – М.: МЗ ПРЕСС, 2000. – С. 102–105.
228. Черепахин Б.Б. Волеобразование и волеизъявление юридического лица // Черепахин Б.Б. Труды по гражданскому праву. – М.: Статут, 2001. – С. 295–306.
229. Черепахин Б.Б. Органы и представители юридического лица // Черепахин Б.Б. Труды по гражданскому праву. – М.: Статут, 2001. – С. 467–477.
230. Шапп Я. Основы гражданского права Германии: Учебник. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 304 с.
231. Швиденко О.С. Щодо прав довірчих товариств на управління акціями, що належать фізичним особам // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно–правових систем: Матеріали міжнародної наукової конференції (17–20 жовтня 2000 року). – К., 2000. – С. 402–4