ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВЕКСЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ (НА МАТЕРІАЛАХ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ)

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

БАРБАРА Валентин Петрович

УДК 347.457

Цивільно-правове регулювання
ВЕКСЕЛЬНИХ ВІДНОСИН в Україні
(на матеріалах судової практики)

Спеціальність: 12.00.03 цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Кузнєцова Наталія Семенівна
доктор юридичних наук, професор,
академік Академії правових наук України,
Заслужений діяч науки і техніки України,
професор кафедри цивільного права
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка

Київ 2009

ЗМІСТ
Вступ...................................................................................................... 3

РОЗДІЛ І. Загальна характеристика вексельних
правовідносин................................................................................ 10
1.1. Вексель як об’єкт цивільних правовідносин........................................ 10
1.2. Джерела правового регулювання вексельних правовідносин............ 27

РОЗДІЛ ІІ. ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ВЕКСЕЛЬНИХ
ПРАВОВІДНОСИН............................................................................... 49
2.1. Поняття та умови дійсності вексельних угод......................................... 49
2.2. Підстави, правові наслідки визнання вексельних угод недійсними.... 61
2.3. Умови, порядок та правові наслідки визнання векселя недійсним..... 71

РОЗДІЛ ІІІ. РЕАЛІЗАЦІЯ ТА ЗАХИСТ ПРАВ УЧАСНИКІВ
ВЕКСЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН................................................. 85
3.1. Особливості здійснення вексельних платежів..................................... 88
3.2. Опротестування неакцептованих та неоплачених векселів............... 123
3.3. Цивільно-правова відповідальність у вексельних правовідносинах.. 136

Висновки................................................................................................... 158
Список використаних Джерел.................................................... 164

ВСТУП

Актуальність теми. Унікальні правові властивості векселів здавна притягують увагу науковців і практиків, що належать до різних сфер економіки і права.
Історично вексель з’являється там, де розвивається торгівля та кредит, і відтак стає невід’ємним атрибутом ринкових економічних відносин.
Водночас, незважаючи на те, що характеристика векселя як складного інструмента і елемента ринкового простору безумовно є комплексною і включає як правові, так і економічні аспекти, сама правова складова цього сегменту є різногалузевою з точки зору як предмета, так і методу правового регулювання.
Аналіз вексельних правовідносин не залишає сумнівів у тому, що вони є цивільно-правовими за своєю природою, хоча загальні принципи і механізми цивільно-правового регулювання у сфері вексельного обороту набувають значних особливостей. Саме ці чинники створюють істотні ускладнення в процесі формування практики застосування вексельного законодавства судовими органами. Актуальність проблеми поглиблюється у зв’язку із глобальною економічною кризою, що охопила світову економіку.
Між тим, перевірка справ за касаційними скаргами та касаційними поданнями по вексельних спорах показала відсутність чіткого розуміння правової природи векселя саме як цивільно-правового зобов’язання. Учасники вексельних правовідносин і суди, що розглядали такі спори, часто не встановлювали межі регулювання таких правовідносин нормами спеціального вексельного законодавства та Цивільним кодексом України, що призводило до застосування при вирішенні вексельного спору норм Цивільного кодексу без врахування того, що спірні правовідносини регулюються винятково нормами вексельного законодавства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах теми «Механізм адаптації законодавства в сфері прав України до законодавства Європейського Союзу (№ державної реєстрації 01-06 U 006631). Дисертаційна робота становить певний внесок до загального дослідження зазначеної проблематики, розкриваючи її в напрямку адаптації вексельного законодавства України до уніфікованих стандартів.
Мета і завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є системний аналіз вексельного правовідношення як елемента механізму цивільно-правового регулювання, виявлення проблем застосування вексельного законодавства у судовій практиці, формування теоретичних висновків і конкретних науково обґрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення цивільно-правового регулювання вексельних правовідносин.
Для досягнення поставленої мети автором дисертації були поставлені такі завдання:
проаналізувати поняття та склад вексельних правовідносин;
визначити особливості векселя як об’єкта цивільних правовідносин;
дати характеристику джерел їх правового регулювання;
провести аналіз вексельних угод як підстав виникнення вексельних правовідносин, їх поняття та умов дійсності;
визначити підстави та правові наслідки визнання вексельних угод недійсними;
проаналізувати умови, порядок та правові наслідки визнання векселя недійсним;
дати характеристику здійснення вексельних платежів;
проаналізувати опротестування неакцептованих і неоплачених векселів;
визначити підстави та обсяг цивільно-правової відповідальності у вексельних правовідносинах.
Об’єктом дослідження виступають цивільні правовідносини, що виникають в процесі здійснення вексельного обороту.
Предметом дослідження є вексельне законодавство України, універсальні міжнародні конвенції з вексельного права, вітчизняні та зарубіжні наукові джерела, судова практика застосування вексельного законодавства.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в процесі роботи над дисертацією використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Використання історико-правового методу дозволило визначити основні етапи становлення і розвитку вексельного законодавства. Порівняльно-правовий метод застосовувався при аналізі вітчизняних цивільно-правових норм зарубіжного законодавства та наукової літератури. Системний метод надав можливість поелементно проаналізувати склад вексельних правовідносин. За допомогою догматичного методу проаналізовано зміст норм чинного українського та зарубіжного вексельного законодавства, міжнародних вексельних конвенцій. Формально-логічний метод використано як універсальний спосіб аргументації наукових висновків та пропозицій з удосконалення законодавства.
Теоретичну основу дослідження складають праці вітчизняних та зарубіжних вчених: А. Б. Авакова, М. М. Агаркова, С. С. Алексєєва, С. М. Бараца, Ю. Г. Басина, С. М. Бервено, В. А. Бєлова, В. І. Борисової, М. І. Брагінського, С. М. Братуся, Н. Г. Вавіна, В. В. Вітрянського, А. А. Вишневського, В. В. Воловика, В. М. Гордона, В. П. Грибанова, О. В. Дзери, А. В. Демківського, Л. Ю. Добриніної, А. С. Довгерта, І. В. Жилінкової, О. С. Йоффе, В. І. Кисіля, Є. О. Крашенінікова, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця, В. М. Малюк, Д. І. Мейєра, Я. С. Мелкумова, Ю. Н. Мороз, Н. О. Нерсесова, І. Б. Новицького, Л. О. Новосьолової, Л. А. Лунца, К. П. Побєдоносцева, Й. О. Покровського, С. В. Сарбаша, М. М. Сібільова, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Є. О. Суханова, В. І. Тарасова, Ю. К. Толстого, Я. М. Шевченко, Г. Ф. Шершеневича, В. С. Щербини, Б. С. Юрловського, В. Ф. Яковлєва та ін.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертаційна праця є першим в Україні системним дослідженням цивільно-правових аспектів вексельних правовідносин, що ґрунтується на матеріалах судової практики. Основні наукові результати полягають у такому.
Уперше:
1. Обґрунтовується висновок про самостійність вексельного зобов’язання, а також визначається його правова природа як цивільного правовідношення, за яким у його учасників виникають права і обов’язки стосовно сплати обумовленої у векселі грошової суми.
2. Аналізуючи підстави визнання вексельної угоди недійсною, обґрунтовується висновок про те, що законодавець не встановлює загальної презумпції добросовісності для першого векселедержателя.
3. Із посиланням на судову практику обґрунтовується висновок про те, що дефекти правочину, який став підставою для видачі векселя, можуть створювати негативні правові наслідки тільки для першого векселедержателя.
4. Проводиться розмежування понять «дійсність» та чинність договору.
Чинність договору свідчить про те, що він діє, а відтак має законну силу. Дійсність договору означає його відповідність певним умовам, установленим законом. Таким чином, ці поняття є різними за своєю природою і змістом.
5. Аналізуючи умови дійсності договору, дисертант поділяє їх на суб’єктивні та об’єктивні. До суб’єктивних віднесені умови дійсності, пов’язані із суб’єктним складом правочину, а саме: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Об’єктивні умови дійсності правочину визначають такі: зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; щодо форми правочину; спрямованість правочину на настання реальних правових наслідків тощо.
Дістали подальшого розвитку:
1. У дисертації розвиваються положення про абстрактність векселя, відзначається, зокрема, що посилання боржника на особисті відносини з векселедержателем допустимі лише у відносинах між безпосередніми учасниками вексельного правочину або коли особа, якій пред’являється вимога щодо оплати векселя, не є відповідальною перед іншими, окрім векселедержателя, зобов’язаними особами.
2. Акцентується увага на тому, що безумовність векселя стосується лише зобов’язання векселедавця в простому векселі або наказу платнику в переказному векселі.
3. Дисертант також розвиває положення про формальність договірного характеру вексельного зобов’язання.
Удосконалено:
1. У роботі представлена розгорнута класифікація порушень Уніфікованого закону про простий і переказний вексель, а також проаналізовані їх правові наслідки.
2. На підставі проведеного аналізу порядку пред’явлення векселів до розрахункової палати обґрунтовується висновок про його занадто ускладнений характер і вносяться пропозиції щодо його спрощення.
3. На основі аналізу численних судових справ у дисертації сформульовані правові позиції судової практики з приводу застосування у вексельному обороті так званого «безоборотного індосаменту», пред’явлення до платежу переказного векселя, використання безоборотного застереження та ін.
У дисертації на підставі проведеного аналізу нормативно-правових актів та матеріалів судової практики автором обґрунтовані пропозиції, спрямовані на вдосконалення вексельного законодавства України, а саме:
1. Доповнити ст. 202 ЦК України в частині визначення поняття «правочину» ознакою «правомірності» дій.
2. З аналізу статей ЦК України прослідковується така конструкція: правомірність правочину чинність правочину, при недодержанні вимог до правомірності та чинності правочину, він визнається недійсним. Отже, в Україні вживаються поняття; «правомірність правочину», «чинність правочину», «недійсність правочину». Ці поняття не поєднанні між собою, не узгоджені, наслідком цього є відсутність єдиної термінології і єдиного розуміння в такому важливому питанні, як дійсність правочину. З метою однакового застосування та тлумачення слід внести відповідні зміни в понятійний апарат ЦК України і встановити вимоги до дійсності правочину.
2. Виключити із Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого постановою Правління Національного банку України 16 грудня 2002 р. № 508, посилання на те, що операції з урахування векселів є кредитними операціями.
3. Доповнити Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5 переліком підстав для відмови у вчиненні протесту векселів.
4. Внести зміни в Положення про розрахункові палати для пред’явлення векселів до платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 25 вересня 2001 р. № 403, встановивши, що порядок пред’явлення векселів до розрахункової палати не повинен відрізнятись від вимог щодо пред’явлення векселя до платежу.
Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що сформульовано низку теоретичних висновків і практичних рекомендацій, які можуть бути використані в процесі вдосконалення вексельного законодавства України і формуванні уніфікованої судової практики його застосування.
Основні результати наукового дослідження можуть бути використані при підготовці навчальної та навчально-методичної літератури, у науково-дослідній роботі, а також у навчальному процесі, зокрема, при викладанні таких дисциплін, як «Цивільне право», «Правове регулювання вексельного обороту».
Апробація результатів. Основні положення та висновки дисертаційної роботи обговорені на засіданні кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 4 від 8 грудня 2008 р.), а також викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 8 червня 2007 р. № 5 «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов’язаних з обігом векселів», по якій дисертант виступив керівником робочої групи. Проблемні питання, що досліджуються у дисертації, оприлюднені на круглому столі «Правове регулювання фондового ринку: пріоритети і перспективи» (м. Київ, 6 грудня 2006 р.), Міжнародній науково-практичної конференції «Треті Прибузькі юридичні читання: визначальні тенденції генезису державності і права» (м. Миколаїв, 2324 листопада 2007 р.), V Міжнародній науково-практичної конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 3031 травня 2008 р.), Міжнародній науково-практичної конференції «Стан та перспективи розвитку правосуддя в Україні» (м. Київ, 2728 лютого 2009 р.).
Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження викладені у трьох одноособових статтях, в одній статті в співавторстві та двох розділах збірника, опублікованих у фахових виданнях, що входять до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАК України.
Структура дисертації. Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на 8 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 182 сторінки. Список використаних джерел містить 202 найменування на 18 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Таким чином, проведене дослідження цивільно-правового регулювання вексельного обігу в Україні на підставі матеріалів судової практики з урахуванням впливу особливостей предмета вексельного зобов’язання на інститут цивільно-правового регулювання його обігу дозволило нам сформулювати такі основні висновки:
1. За своєю природою вексельне зобов’язання, як цивільне правовідношення, за яким у його учасників виникають права і обов’язки стосовно сплати обумовленої у векселі грошової суми характеризується самостійністю.
Самостійність вексельного зобов’язання обумовлюється такими ознаками, як договірне відношення векселездатних осіб, воно є безумовним, абстрактним, формальним, одностороннім, грошовим та таким, що володіє «вексельною строгістю». Тобто характерним для вексельного зобов’язання є не те, з чого воно виникло, а лише те, що з нього виникають права і обов’язки стосовно сплати обумовленої у векселі грошової суми.
2. Встановлена ст. 17 Уніфікованого закону презумпція добросовісності за якою особи, до яких пред’явлено позов, не можуть протиставити векселедержателю заперечення, що ґрунтуються на їх особистих відносинах до векселедавця або попередніх держателів, якщо тільки векселедержатель, набуваючи вексель, не діяв свідомо на шкоду боржнику, не поширюється на першого векселедержателя. Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 16 Уніфікованого закону власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим. Право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів у будь-якого держателя, окрім першого ремітента. Його право базується не на безперервному ряді індосаментів, а на тому, що він прямо зазначений в тексті самого векселя.
Таким чином, вексельне законодавство визнає добросовісним держателем лише другого та наступних держателів векселя, і не встановлює загальної презумпції добросовісності для ремітента першого векселедержателя.
3. Дефекти правочину, який став підставою для видачі векселя, можуть створювати негативні правові наслідки тільки для першого векселедержателя.
Оскільки вексельне зобов’язання це зобов’язання за яким виникають права і обов’язки стосовно сплати обумовленої у векселі грошової суми. Вексель же, відповідно до ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» видається лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Поставка товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюються за цивільно-правою угодою, яка передбачає як обов’язок оплатити їх виконання так і обов’язок саме виконання. Тому у разі не виконання взятих на себе зобов’язань за такою угодою перший векселедержатель не може претендувати на сплату обумовленої у векселі грошової суми за їх виконання.
4. Про необхідність розмежування понять «дійсності» та «чинності» договору.
Необхідність такого поділу викликана тим, ЦК України оперує такими поняття без врахування того, що вказані поняття є не тотожними та різними за своєю природою і змістом.
Дійсність договору пов’язується з певними вимогами правових норм, які пред’являються до договору. Норми про договори в основному не моделі кінцевої, тієї, що мається на увазі діяльності, а швидше, приписи по побудові таких моделей.
Статтею 203 ЦК України встановлені вимоги до чинності правочину, а в ст. 631 ЦК Україні прямо передбачено, що договір набирає чинності з моменту його укладення. Тобто дійсність договору обумовлюється дотриманням певних вимог, що визначаються законодавством, що дозволяє встановлювати, змінювати, припиняти правовідносини. Дійсність договору означає, що договір є реальним, можливим та необхідним для виконання, і спричиняє певні правові наслідки, настання яких прагнули його сторони. Дійсність договору не зводиться лише до вступу договору в законну силу, до його дії, оскільки дійсний договір це завжди чинний договір. І, в той же час, не кожний чинний договір є дійсним договором. Наприклад, договір, укладений з порушенням законодавства щодо його змісту, може набути чинності з моменту укладення, незалежно від такого порушення. Водночас такий договір є недійсним з цього ж моменту укладення. З огляду на викладене необхідно привести кодекс до єдиного понятійного апарату.
5. Про необхідність поділу умов дійсності договору на суб’єктивні та об’єктивні.
Такий поділ обумовлено тим, що з аналізу статей ЦК України прослідковується така конструкція: правомірність правочину чинність правочину, при недодержанні вимог до правомірності та чинності правочину, він визнається недійсним. Так, у ст. 203 ЦК України встановлюються загальні вимоги до чинності правочину, а в ст. 215 ЦК України передбачено, що недодержання вимог ст. 203 ЦК України є підставою недійсності правочину. У такому випадку було б логічно говорити про конструкцію «чинність не чинність» правочину. Отже, в ЦК України вживаються поняття «правомірність правочину», «чинність правочину», «недійсність правочину». Ці поняття не поєднанні між собою, не узгоджені, наслідком цього є відсутність єдиної термінології і єдиного розуміння в такому важливому питанні, як дійсність правочину. З метою однакового застосування тлумачення також необхідно внести відповідні зміни в понятійний апарат ЦК України і встановити вимоги до дійсності правочину.
З аналізу вищезазначеного вбачається доцільним виділення таких умов дійсності: умови, які пов’язані з суб’єктним складом правочину та умови, які не пов’язані з суб’єктним складом правочину об’єктивні умови.
Передбачені в ст. 203 ЦК України вимоги, встановлені для дійсності правочину, за поділом умов дійсності на суб’єктивні та об’єктивні, можна визначити таким чином:
до суб’єктивних умов дійсності слід віднести такі умови: особа, які вчиняє право чин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі,
до об’єктивних умов дійсності можна віднести такі умови: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин, що вчинюється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Абстрактність векселя допускає посилання боржника на особисті відносини векселедержателем лише у відносинах між безпосередніми учасниками вексельного правочину або коли особа, якій пред’являється вимога щодо оплати векселя, не є відповідальною перед іншими, окрім векселедержателя зобов’язаними особами. Якщо визнати, що проти вимог за векселем, що виданим у рахунок сплати за товар, немає можливості захиститись вказівкою на те, що ніякий товар векселедержателем насправді не був переданий, то можна дійти висновку, що це стає ефективним інструментом, за допомогою якого недобросовісні особи отримали б можливість безперешкодно збагачуватись за рахунок інших. Тому концепція суворої абстрактності векселя недопустима у відносинах між боржником та першим векселедержателем.
7. Занадто ускладненим є порядок пред’явлення векселів до розрахункової палати.
Вексельні законодавство допускає пред’явлення векселя до платежу не боржнику або доміциліату, а в певну установу. Так, ч. 2 ст. 38 Уніфікованого закону встановлено, що пред’явлення векселя в розрахункову палату є рівнозначним пред’явленню для платежу. В Україні функції розрахункових палат виконують установи банків та органи Державного казначейства України, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування векселедавців простих векселів, трасатів (акцептантів) за переказними векселями. Процедура пред’явлення векселя в розрахункову палату згідно з Положенням про розрахункові палати складається з двох етапів: виявлення векселедержателем наміру (шляхом подання відповідної заяви) пред’явити вексель у розрахункову палату при настанні строку платежу за цим векселем, пред’явлення векселя у розрахункову палату в строк платежу з подальшим посвідченням цього факту розрахунковою палатою. Розрахункова палата має право відмовити держателю векселя у посвідченні факту пред’явлення векселя для платежу якщо держатель не подавав попередньо до розрахункової палати заяву про намір пред’явити вексель до платежу.
У Розділі II Положення про розрахункові палати встановлюється, що із заявою пре намір векселедержатель може звернутись у розрахункову палату в такі строки:
для векселів зі строком платежу «на визначену дату» «у визначений строк від пред’явлення», «у визначений строк від дати складання» не раніше 14 й не пізніше трьох робочих днів до настання строку платежу;
для векселів із строком платежу «за пред’явленням» у будь-який день протягом строку для пред’явлення, але не пізніше 3-х робочих днів до закінчення останнього дня цього строку.
Якщо розрахункова палата та платні векселем розміщені в різних регіонах України, то заяву про намір векселедержатель подає в розрахункову палату не пізніше, ніж за 14 робочих днів до строку платежу.
Розрахункова палата може прийняти заяву про намір і сам вексель пізніше встановлених строків (але не пізніше закінчення строку платежу за векселем) у разі наявності в неї можливості повідомити платника за векселем і дістати від нього згоду (відмову) оплатити вексель протягом строку платежу за векселем. Тому слід передбачити у Положенні про розрахункові палати такий порядок пред’явлення векселів до розрахункової палати як і порядок пред’явлення їх до платежу.
8. Відповідно до Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями, врахування векселя визначається як придбання банком векселі до настання строку платежу за ним у векселедержателя за грошові кошти з дисконтом.
Таким чином, за договором врахування (урахування) векселів векселедержатель передає у власність банка вексель, а банк сплачує за це власнику векселя певну суму коштів.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Тобто врахування векселя банками не що інше як купівля векселів.
За таких обставин слід виключити із Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями посилання на те, що операції з урахування векселів є кредитними операціями.
9. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачає можливість відмови нотаріуса у вчиненні протесту векселя. Однак в будь-якому нормативному акті відсутній перелік підстав для такої відмови. Тому можна і в тій же Інструкції передбачити перелік підстав, виходячи з вимог вексельного законодавства, за наявності яких нотаріус вправі був би відмовити у вчиненні нотаріальної дії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аваков А. Б. Вексельное обращение: теория и практика / Аваков А. Б., Гаевой Г. И., Бешанов В. А. ; под общ. ред. А. Б. Авакова. Х. : Фолио, 2000. 382 с.
2. Алексеев С. С. Общая теория права : курс в 2-х т. / С. С. Алексеев. М. : Юрид. лит., 1982. Т. 2. 1982. 354 с.
3. Анненков К. Условия действительности договоров / К. Анненков // Журнал гражданского и уголовного права. 1891. Кн. 4. апрель. С. 3.
4. АрхиповИ. В. Модернизация вексельного права России во второй половине 19 века / И. В. Архипов // Журнал российского права. 2003. №9. С.156.
5. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-1583к02. 15 січ. 2003 р.
6. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-110к01. 4 бер. 2002 р.
7. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-2752к04. 14 вер. 2004 р.
8. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-2753к04. 14 вер. 2004 р.
9. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-1491к03. 30 вер. 2003 р.
10. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-1583к02. 15 січ. 2003 р.
11. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-844к04. 27 квіт. 2004 р.
12. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-638к04. 20 квіт. 2004 р.
13. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-658к04. 20 квіт. 2004 р.
14. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-2184к04. 21 вер. 2004 р.
15. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-812к08. 18 бер. 2008 р.
16. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-827к08. 18 бер. 2008 р.
17. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-838к06. 18 квіт. 2006 р.
18. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-2752к06. 19 вер. 2006 р.
19. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-634к06. 11 квіт. 2006 р.
20. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-952к02. 1 жовт. 2002 р.
21. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-757к02. 17 вер. 2002 р.
22. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-1527к07. 12 черв. 2007 р.
23. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-1552к02. 24 груд. 2002 р.
24. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-374к01. 8 квіт. 2002 р.
25. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-1525к07. 12 черв. 2007 р.
26. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-286к07. 6 бер. 2007 р.
27. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-200к07. 20 лют. 2007 р.
28. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-727к06. 20 бер. 2007 р.
29. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-2897к06. 31 жовт. 2006 р.
30. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-601к06. 4 квіт. 2006 р.
31. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-1908к06. 6 черв. 2006 р.
32. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-7665к05. 24 січ. 2005 р.
33. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-6697к05. 22 лист. 2005 р.
34. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-3514к04. 2 лист. 2004 р.
35. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-1100к04. 27 квіт. 2004 р.
36. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-3599к04. 5 жовт. 2004 р.
37. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-253к03. 18 бер. 2003 р.
38. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-1406к03. 30 вер. 2003 р.
39. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-2422к03. 9 груд. 2003 р.
40. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-201к03. 4 бер. 2003 р.
41. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-254к03. 25 бер. 2003 р.
42. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-108к01. 18 бер. 2002 р.
43. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-5019к04. 2 лист. 2004 р.
44. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-147к02. 18 бер. 2002 р.
45. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-1161к02. 29 жовт. 2002 р.
46. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-615к03. 20 трав. 2003 р.
47. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-862к02. 17 вер. 2002 р.
48. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-121к01. 21 січ. 2002 р.
49. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-3265к03. 3 лют. 2004 р.
50. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України у справі № 3-952к02. 25 груд. 2002 р.
51. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України № 3-3018к04. 5 жовт. 2004 р.
52. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України № 3-1590к04. 25 трав. 2004 р.
53. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України № 3-1660к04. 25 трав. 2004 р.
54. Архів Верховного Суду України : Постанова Верховного Суду України. № 3-1082к05. 1 бер. 2005 р.
55. Архів Верховного Суду України : статистичний звіт про результати розгляду судових справ та перегляду судових рішень господарськими судами України за 2008 рік : за станом на 15 січ. 2009 р. / Верховний Суд України. Неофіц. вид. 24 с. С. 21.
56. Банковско-финансово-правовой словарь-справочник / [автор-сост. Л. К. Воронова]. — К. : «А.С.К.», 1998. 287, [1] с.
57. Барац С. М. Курс вексельного права в связи с учением о векселях и вексельных операциях / С. М. Барац. СПб. : Тип. т-ва «Обществ. Польза», 1893. 792, [1] c.
58. Басин Ю. Г. Избранные труды по гражданскому праву/ Ю. Г. Басин. составл., вступ. статья И. П. Грешникова. СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. 591, [1] с. (Антология юридической науки).
59. Белов В. А. Вексельное законодательство России : научно-практический комментарий / В. А. Белов. М. : ЮрИнфоР, 1996. 496, [1] с.
60. Белов В. А. Возможности взыскания процентов, обусловленных в векселе с твердым сроком платежа / В. А. Белов // Бизнес и банки. 1995. №33. С.5.
61. Белов В. А. Денежные обязательства / В. А. Белов. М. : АО Центр ЮринфоР, 2001. 236, [1] с.
62. Белов В. А. Очерки по вексельному праву / В. А. Белов. М. : ЮрИнфоР, 2000. 460, [1] с.
63. Белов В. А. Положение о векселях в схемах, примерах, терминах и определениях :Практическое пособие / В. А. Белов ; Иститут актуального образования «ЮрИнфоР-МГУ». М. : ЮрИнфоР, 2002. 251 с. (Библиотека «ЮрИнфоР»).
64. БеляковМ. М. Вексель как важнейшее платежное средство / М. М. Беляков. М. : Транспорт, 1992. 144, [1] с.
65. Беляневич О. А. До питання про недійсність господарських договорів / О. А. Беляневич // Вісник господарського судочинства. 2004. № 2. С. 200-207.
66. Бервено С. Н. Правовое регулирование вексельного обращения в Украине / С. Н. Бервено, В. Л. Яроцкий. Х. : Право, 2001. 512 с.
67. Борисов В. Б. Банковский вексель: особенности и преимущества / В. Б. Борисов // Экономика и жизнь. 1994. № 1. С. 13.
68. Брагинский М. И. Договорное право / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. Книга первая : Общие положения. М. : Статут, 2001. 848 с.
69. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность / С. Н. Братусь. М. : Юридическая литература, 1976. 215, [1] с.
70. Вавин Н. Г. Положение о векселях : научно-практический комментарий / Н. Г. Вавин. 2-е изд., перераб. и испр. М. : Кооперативное издательство «Право и жизнь», 1927. 178, [1] с.
71. Важинський Є. Вексельне застереження «без обороту на мене»: чи можна поставити крапку в спірних питаннях? / Є. Важинський // Юридичний журнал. 2007. №4. С. 102-104.
72. Венгеров А. Б. Теория государства и права: учеб. [для студ. юрид. вузов] / Венгеров А. Б. 3-е изд. М. : Юриспруденция, 2000. 376, [1] с.
73. Вишневский А. А. Вексельное право: учеб. пособ. / А. А. Вишневский. М. : Юристъ, 1996. 272, [1] с.
74. Власов А. А. Зарубежный гражданский процесс : крат. учеб. курс / А. А. Власов. М. : Анкил, 2008. 160, [1] с.
75. Возможность и действительность / [отв. ред. М. А. Парнюк]. К. : Наукова думка, 1989. 311 с.
76. Воловик В. В. Вексель як об’єкт цивільних прав : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / В. В. Воловик. Одеса, 2004. 19, [1] с.
77. Воловик В. В. Цивільно-правові наслідки порушення порядку видачі векселів в Україні / В. В. Воловик // Держава і право. Вип. 21. С. 277.
78. Гиндин И. Ф. Русские коммерческие банки. Из истории финансового капитала в России / [под ред. С. Г. Струмилина]. М. : Госфиниздат, 1948. 452 с.
79. Голодницький Е. Деякі аспекти вексельних спорів / Е. Городницький // Юридична газета. 2004. № 16 (28). 31 серпня.
80. Гонгало Б. М. Мысли и речи о науке гражданского права // Цивилистические записки : межвузовский сборник научных трудов / Б. М. Гонгало. М. : «Статут» ; Екатеринбург : Институт частного права, 2002. С. 3-16.
81. Гордон В. М. Вексельное право: сущность векселя, его составление, передача и протест / В. М. Гордон. Харьков : Юрид. изд-во НКЮ УССР, 1926. 110, [1] с.
82. Господарський кодекс України : за станом на 25 груд. 2008 р. / Верховна Рада України. Офіц. вид. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 18 22. Ст. 144.
83. Господарський процесуальний кодекс України : за станом на 17 вер. 2008 р. / Верховна Рада України. Офіц. вид. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 6. Ст. 56.
84. Гражданское право : учеб. в 2-х т. / [отв. ред. проф. Е. А. Суханов]. 2-е изд., перераб. и доп. М. : Издательство БЕК, 2003. Т. 1: Учебник. 2003. 704 с.
85. Гражданское право : учеб. в 2-х т. / [под ред. проф. М. М. Агарова и проф. Д. М. Генкина]. М. : Юридическое издательство НКЮ СССР, 1944. Т. 1. 1944. 353 с.
86. Гражданское право : Ч. 1. Учебник / [под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергеева]. М. : Издательство Теис, 1996. 522 с.
87. Григор’єв І. Безоборотний індосамент. Чи можна зняти з себе зайвий тягар відповідальності? / І. Григор’єв // Юридична газета. 2004. № 17. 14 вересня.
88. Григоровська Л. Шляхи вдосконалення законодавства, що регулює вексельний обіг в Україні / Л. Григоровська // Підприємництво, господарство і право. 2001. № 3. С. 48-49.
89. Григорьева Т. А. Проблемы арбитражной юрисдикции в России. История возникновения и пути решения на современном этапе: дисс. ... доктора юрид. наук : 12.00.15. / Григорьева Тамара Александровна. С., 2002. 475 с.
90. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» : за станом на 19лют. 1993р. / Кабінет Міністрів України. Офіц. вид. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 17. Ст.184.
91. Демківський А. В. Вексельний обіг в Україні [Текст] : посіб. для вузів. / А. В. Демківський. К. : ВіРА-Р, 2003. 505, [1] с.
92. Дювернуа Н. Л. Источники права и суд в Древней России : опыты по истории русского гражданского права / Николай Львович Дювернуа ; Ассоциация «Юридический центр». науч., [репринт.] изд. СПб. : Юридический центр Пресс, 2004. 396 с. (Антология юридической науки).
93. Єфімов О. Застосування векселів: деякі правові проблеми / О. Єфімов // Юридичний журнал. — 2005. №1. С. 103-107.
94. Єфімов О. М. Вексельний обіг в Україні : Законодавство. Коментарі. Роз’яснення. Практика судів. Зразки документів / О. М. Єфімов. К. : ВСЕУВИТО, 2003. 476, [1] c.
95. Загальна теорія держави і права / [за ред. акад. АПрН України, докт. юрид. наук, проф. В. В Копєйчикова]. К. : Юрінком Інтер, 1997. 320 с.
96. Загальна теорія держави і права : [підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін.] ; за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. Х. : Право, 2002. 427, [1] c.
97. Загороднюк Г. Безоборотний індосамент / Г. Загороднюк // Юридична практика. 2003. № 14 (276). 08 квітня.
98. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» : за станом на 18 груд. 2008 р. / Верховна Рада Укр