Приватизація державного майна як спеціальна підстава набуття права власності

Краткое описание

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ......................................................
ВСТУП ........................................................................................................
РОЗДІЛ 1. ПРОЦЕС РОЗДЕРЖАВЛЕННЯ ВЛАСНОСТІ ТА ПРИВАТИЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА .......................
1.1. Поняття приватизації державного майна ................................
1.2. Приватизаційні правовідносини як складова правовідносин власності ............................................................................................
1.3. Нормативно-правові джерела регулювання приватизації ….
1.4. Приватизаційний процес і його стадії .....................................
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ СПОСОБИ ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА ТА ВИДИ ПРИВАТИЗАЦІЙНИХ ПРАВОЧИНІВ .......................................................................
2.1. Поняття приватизаційного правочину та способу приватизації державного майна ......................................................
2.2. Купівля-продаж об’єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом ..........................................................................................
2.3. Акціонування та продаж акцій (часток, паїв) на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах .......................................................
2.4. Викуп майна згідно з альтернативним планом приватизації та приватизація майна, зданого в оренду........................................
РОЗДІЛ 3. НЕДІЙСНІСТЬ ПРИВАТИЗАЦІЙНИХ ПРАВОЧИНІВ.........
3.1. Наслідки недотримання вимог законодавства суб’єктами приватизаційних відносин ...............................................................
3.2. Підстави недійсності приватизаційних правочинів ...............
3.3. Правові наслідки визнання приватизаційних правочинів недійсними ........................................................................................
3.4. Практика вирішення судами спорів, пов’язаних із приватизаційними правочинами .....................................................
ВИСНОВКИ ...............................................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .................................................
ДОДАТКИ .......................................................................................…......
Додаток А. Міжнародні договори України з питань співробітництва у сфері приватизації (вплив на розвиток приватизаційного законодавства України) .....................................................
Додаток Б. Нормативне закріплення моменту виникнення (переходу) права власності на об’єкт приватизації і оформлення приватизаційних правочинів у спеціальному законодавстві держав СНД (порівняльна таблиця)......................................................................

ВСТУП

Актуальність теми
За умов економічних реформ в Україні відбулися істотні зміни у співвідношенні спеціальних і універсальних підстав виникнення права власності різних форм. Приватизація державного майна стала одною з провідних підстав набуття права власності, визначальний зміст якої порівняно з іншими підтверджує факт переваги недержавного сектора у всіх сферах економічної діяльності.
Пов’язані з реформуванням економіки нашої держави зміни форм і структури власності нині торкаються інтересів учасників цивільних відносин, які прямо чи опосередковано брали (або беруть) участь у ринкових перетвореннях, тісно поєднаних із приватизацією. Тому за сучасних умов, ступінь розвитку та вдосконалення правового захисту засад відносин власності в українському суспільстві (їх достатність) буде визначатися ефективністю, а головне передбачуваністю державної законодавчої політики з огляду на нормативне врегулювання широкого кола правових питань, які виникали, виникають і виникатимуть щодо державної власності, яка завдяки ринковій перебудові економіки трансформується у власність приватну.
Приватизація державного майна як спеціальна підстава набуття права власності, а також приватизаційні правочини з державним майном як невід’ємна складова цієї підстави, на наш погляд, поки що досліджені недостатньо повно. Незважаючи на специфічне положення названої підстави набуття права власності, вітчизняним і зарубіжним науково-правовим джерелам, на жаль, ще бракує комплексних досліджень, пов’язаних з аналізом регулювання правовідносин у сфері приватизації, в тому числі нормативно-правових актів різного рівня. Ті ж наукові праці, що присвячені дослідженню цивільно-правових аспектів приватизації державного майна, здебільшого торкаються лише окремих питань щодо його відчуження та не охоплюють усього комплексу правових проблем, які виникають під час зміни форми власності, оскільки висвітлюють переважно лише певні властивості та окремі аспекти зазначених правовідносин, а тому не можуть бути теоретичною основою для усунення наявних прогалин чинного законодавства України, виникнення та існування яких неминуче пов’язано з поступовим розвитком суспільних відносин.
Комплексне наукове дослідження приватизаційних відносин та їх законодавчого підґрунтя підтверджує необхідність розробки пропозицій щодо відповідного корегування нормативно-правових засобів їх регулювання. У цьому зв’язку, пошук раціональної моделі правового регулювання приватизації державного майна, як спеціальної підстави набуття права власності, є одним із актуальних і першочергових наукових завдань та обумовлюється сучасною потребою еволюції цивільних правовідносин в Україні, необхідністю подальшого вдосконалення національних нормативно-правових актів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Напрям дослідження пов’язаний з розробкою законодавчих та інших нормативно-правових актів, навчальних планів та програм, що стосуються правового регулювання відносин власності. Тематика дисертації є складовою комплексної програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” та планової теми дослідження Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” (ТЗ НДР №01БФ048-01), а також науково-дослідної роботи кафедри міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета і завдання дослідження
Метою дисертаційного дослідження є всебічний комплексний науковий аналіз приватизації державного майна як спеціальної підстави набуття права власності, особливостей приватизаційних правочинів, практики застосування судами України відповідних правових норм, а також систематизація й узагальнення міжнародних договорів, укладених Україною у сфері приватизації державного майна та вироблення рекомендацій щодо вдосконалення механізму правового регулювання відносин власності.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
— визначити історично-правові та економічні аспекти, обумовленість і підстави виникнення інституту приватизації, завдяки якому відбувається трансформація державної власності у приватну;
— провести комплексне дослідження генезису понятійного апарату інституту приватизації щодо визначення правового змісту його основних дефініцій, їх місця і ролі в системі суспільних відносин, що виникають з приводу відчуження державного майна;
— дослідити характерні ознаки приватизаційних правочинів відповідно до законодавчо встановлених способів приватизації державного майна;
— проаналізувати судову практику щодо необхідності закріплення в приватизаційному законодавстві України вичерпного переліку підстав, через які той або інший приватизаційний правочин може бути визнано недійсним;
— провести порівняльний аналіз національного приватизаційного законодавства з відповідним законодавством держав СНД щодо визначення правового змісту та обумовленості нормативної конструкції спеціальної підстави набуття права власності;
— здійснити аналіз нормативних актів міжнародного характеру, укладених Україною у сфері приватизації державного майна, та використати його результати в обґрунтовані висновків дослідження;
— розробити конкретні пропозиції щодо усунення існуючих прогалин у чинному законодавстві України про приватизацію та вдосконалення нормативних положень, що регулюють правовідносини, пов’язані зі зміною форми власності.
Об’єкт дослідження становлять правовідносини, що виникають між суб’єктами, які беруть участь у приватизації державного майна.
Предметом дослідження є акти національного законодавства та законодавства іноземних держав, нормативні акти міжнародного характеру, теоретичні джерела з питань правового регулювання правовідносин, що виникають між суб’єктами, які беруть участь у приватизації державного майна, їх специфічні процесуальні стадії та риси, а також існуюча судова практика.
Методи дослідження обрані з огляду на поставлені у роботі мету та завдання, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження.
Методологічною основою дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, провідне місце серед яких посідають діалектичний метод пізнання та системно-функціональний метод дослідження наукового матеріалу. Застосування історично-правового та формально-логічного методів дозволило проаналізувати науково-теоретичні розробки, пов’язані з приватизацією державного майна, та сформулювати підходи до визначення правової природи приватизації взагалі та приватизаційних правочинів зокрема. Порівняльно-правовий метод використовувався при дослідженні змісту норм чинного законодавства України та співставленні останніх із відповідними конструкціями приписів нормативно-правових актів інших держав.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних і зарубіжних учених, пов’язані з приватизацією державного майна. Істотне значення для підготовки дисертації мали дослідження, висновки та міркування таких науковців, як С. Н. Баліна, І. В. Бандурка, О. М. Бандурка, О. М. Бірюков, Д. В. Боброва, Т. В. Боднар, Г. Бонненберг, М. Брендан, І. В. Буров, Г. В. Виноградова, Ч. Вюйлстек, В. Г. Гринчук, С. А. Давимука, Н. С. Демченко, О. В. Дзера, М. В. Довбенко, А. С. Довгерт, Дж. С. Ерл, І. О. Жадан, В. Я. Калакура, В. І. Кисіль, В. В. Комаров, І. В. Кривов’язюк, Б. М. Криволапов, Н. С. Кузнєцова, Б. І. Кучер, І. М. Кучеренко, В. В. Лавриненко, В. В. Луць, В. А. Нагорняк, В. І. Павлов, О. Й. Пасхавер, С. І. Пересунько, О. А. Підопригора, А. К. Покритан, А. Д. Радигін, А. Рапачинський, В. М. Рутгайзер, О. Д. Рябченко, О. П. Рябченко, Е. С. Савас, Д. М. Середа, А. В. Склепова, І. В. Спасибо-Фатєєва, Н. В. Терещенко, В. І. Тертишніков, М. М. Тищенко, Ф. Н. Ущаповський, Г. С. Фединяк, Р. Фрідман, В. І. Чижова, Я. М. Шевченко, Г. Ф. Шершеневич, В. С. Щербина та ін.
Нормативно-правову базу дисертаційного дослідження становить чинне законодавство України, законодавчі акти іноземних держав, а також відповідні нормативні акти міжнародного характеру.

Наукова новизна одержаних результатів
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є самостійним, та одним з перших у вітчизняній науці, після набрання чинності новим Цивільним кодексом України, дослідженням законодавчої регламентації регулювання приватизації як спеціальної підстави набуття власності, де науковий доробок цивілістів української школи, що вивчали питання нормативно-правового регулювання відносин власності, набув подальшого розвитку. В рамках дослідження комплексно розглянуто теоретичні та практичні цивільно-правові аспекти приватизації в Україні взагалі та приватизаційних правочинів зокрема. В роботі проведено науковий аналіз приватизації державного майна як спеціальної підстави набуття права власності, де суб’єктами виступають фізичні та юридичні особи. Визначено й теоретично обґрунтовано напрямки вдосконалення чинних законодавчих і підзаконних нормативних актів про приватизацію, розглянуто специфіку приватизаційних правочинів і підстави визнання їх недійсними на основі моніторингу практичної діяльності органів судової гілки влади. Достатньо повно вивчено та проаналізовано міжнародні договори, укладені Україною у сфері приватизації державного майна.
У рамках цього дослідження досягнуто певних результатів, що мають наукову новизну та виносяться на захист.
1. За результатами аналізу історично-правових та економічних аспектів, що обумовили виникнення інституту приватизації, набув подальшого розвитку науковий доробок науковців, що вивчали питання систематизації численних теорій роздержавлення. Під час проведення наукового пошуку виявлено характерні ознаки та пов’язаність зазначених теорій єдиною метою — наділення фізичних осіб правами співвласника засобів виробництва, що мали вкладати одержану таким чином та належну їм частину приватної (колишньої державної) власності у виробничий процес та, у такий спосіб, отримувати відповідні прибутки. Звернуто увагу на те, що практична реалізація зазначеної мети відбулася лише частково, обґрунтовано авторський висновок про певну спільність існуючих теорій роздержавлення та висунуто гіпотезу про ймовірно похідний характер останніх від вчення, підвалини якого було закладено в період конфронтації двох основних політичних систем світу, задовго до введення в правовий та економічний обіг зазначеного інституту.
2. На підставі проведеного комплексного дослідження генезису понятійного апарату інституту приватизації щодо визначення правового змісту основних дефініцій останнього, їх місця та ролі в системі суспільних відносин, що виникають з приводу відчуження державного майна, обґрунтовано висновок про те, що приватизація є спеціальною та, за сучасних умов, однією з провідних підстав набуття права власності на державне майно, за якою відбувається його відчуження на користь суб’єктів приватного права.
3. Дослідження характерних особливостей приватизаційних правочинів під час реалізації таких способів приватизації державного майна, як купівля-продаж об’єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом; продаж акцій (часток, паїв) на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах; викуп майна згідно з альтернативним планом приватизації та приватизація зданого в оренду майна, дозволило зробити висновок про певний правовий плюралізм, обумовлений акомодацією державної правової політики до конкретного етапу приватизаційних відносин, по відношенню до нормативного закріплення моменту виникнення права власності на об’єкти приватизації.
4. На основі аналізу судової практики обґрунтовано висновок про необхідність закріплення в приватизаційному законодавстві України вичерпного переліку підстав визнання приватизаційних правочинів недійсними у судовому порядку.
5. Завдяки проведеному порівняльному аналізу національного приватизаційного законодавства з відповідним законодавством держав СНД (Азербайджанська Республіка, Республіка Білорусь, Республіка Вірменія, Республіка Грузія, Киргизька Республіка, Республіка Молдова, Російська Федерація, Республіка Туркменістан) щодо визначення правового змісту та обумовленості нормативної конструкції спеціальної підстави набуття права власності, зроблено висновок, що тільки приватизаційне законодавство Білорусі і Туркменістану наводить достатньо чітке визначення та розмежування дефініцій “роздержавлення” й “приватизація”, що під час нормотворчої діяльності, за умови необхідності вдосконалення національного законодавства, може стати в нагоді з огляду на можливість рецепції формулювання норм цих дефініцій органами законодавчої влади зазначених держав.
6. В результаті аналізу міжнародних договорів, укладених Україною у сфері приватизації державного майна, доведено існування певного впливу цих нормативних актів міжнародного характеру на процес формування національного приватизаційного законодавства.
7. Запропоновано нові прикладні результати, що випливають з теоретичного доробку дисертанта та спрямовані на усунення існуючих прогалин у чинному законодавстві України про приватизацію й вдосконалення нормативних положень, що регулюють правовідносини, пов’язані зі зміною форми власності за умови їх реалізації через спеціальну підставу — приватизацію.
Практичне значення одержаних результатів
Отримані теоретичні висновки і практичні рекомендації дисертаційного дослідження, які розвивають засади правового регулювання суспільних відносин щодо приватизації державного майна як спеціальної підстави набуття права власності, сприятимуть удосконаленню чинного законодавства України про приватизацію.
Теоретичні висновки дисертації, що мають прикладне значення, було впроваджено в нормативних актах Кабінету Міністрів України (акт впровадження від 12.10.2005 р.) та використано під час організації навчального процесу в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка про впровадження від 17.02.2006 р. №217-34), а також у Національній академії СБ України (довідка про впровадження від 06.05.2005 р.).
Результати дослідження також можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних дослідженнях, нормотворчій діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, зокрема Фонду державного майна України щодо вдосконалення законодавства України та механізму регулювання правовідносин у сфері відчуження державного майна, у практиці розгляду судами України спорів, пов’язаних із приватизацією, а також у навчальному процесі вузів України.

Особистий внесок здобувача
Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що характеризують наукову новизну дослідження, а також теоретичне та прикладне значення його результатів, одержані дисертантом особисто. Наукові праці здобувача за темою дисертації, наведені у списку опублікованих праць, розроблені без співавторів.
Апробація результатів дисертації
Результати дисертаційного дослідження оприлюднені на науково-теоретичних та науково-практичних конференціях, зокрема: “Науково-теоретична конференція молодих вчених Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка”, що відбулась 24.05.2003 р. у м. Києві, та “Концептуальні засади забезпечення державної безпеки України”, що відбулась 29.06.2004 р. у м. Києві. Положення дисертації були використані у доповіді автора на міжвідомчій науково-практичній конференції “Система охорони державної таємниці — складова частина національної безпеки”, що проводилась 21.04.2005 р. в Національній академії СБ України, а також неодноразово обговорювались на засіданнях кафедри міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації
Основні результати дисертації опубліковані у 8 одноосібних публікаціях автора у наукових журналах і виданнях, включених до переліку наукових фахових видань України: 5 наукових статях та 3 тезах доповідей на наукових конференціях.
Структура дисертації
Дисертація складається із вступу, трьох розділів, до яких входять 12 підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи — 219 аркушів. Обсяг додатків: Додаток А — 31 аркуш, у тому числі одна діаграма; Додаток Б — 5 аркушів. Список використаних джерел нараховує 408 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідження питань правового регулювання приватизації державного майна як спеціальної підстави набуття права власності та зокрема особливостей укладення приватизаційних правочинів й визнання їх недійсними дає підстави зробити теоретичні узагальнення та сформулювати відповідні пропозиції, які автор поділяє на теоретичні положення та практичні рекомендації щодо внесення змін і доповнень до законодавчих актів України.
Теоретичні положення.
1. Дослідження приватизації державного майна як юридичного інституту дозволило зробити висновок про те, що вона є спеціальною похідною підставою набуття права власності та являє собою приватизаційний процес, тобто регульовану законом діяльність уповноважених державних органів та інших суб’єктів з відчуження (передачі) цього майна у власність суб’єктів приватного права (фізичних та/або юридичних) осіб.
При цьому термін “роздержавлення”, що вживається законодавцем у низці нормативно-правових актів, як категорія філософсько-економічного змісту (а не правового) визначається нами як “зменшення впливу держави на окремі види підприємницької діяльності суб’єктів господарювання, що згідно із законодавством України не потребують відповідного регулювання з її боку”.
2. Результати аналізу приватизаційного законодавства України визначили аргументи на користь того, що останнє за своєю природою носить спеціальний комплексний характер, що з одночасною кореляцією його норм до норм цивільного, адміністративного, фінансового та інших галузей права, має підкреслювати визначальний зміст перш за все права цивільного, а на перспективу, враховуючи розвиток суспільних відносин у сфері відносин власності, зазначене законодавство, повинно набути ознак інструмента, котрий гарантує максимально повну захищеність та пріоритетність приватноправових засад набуття права власності через таку спеціальну підставу як приватизація з одночасним залишенням за державою функції публічно-правового регулювання цих специфічних відносин.
3. Через те, що наприклад російський законодавець, на нашу думку, використовує найбільш вдалу нормативну конструкцію, що одночасно з констатацію спеціальних особливостей приватизаційного законодавства РФ визнає обов’язковість застосування та перевагу норм цивільного законодавства в правовідносинах, пов’язаних з набуттям і припиненням права власності під час приватизації державного (муніципального) майна в разі, якщо спірні правовідносини не врегульовані спеціальним приватизаційним законодавством (частина четверта статті 3 Федерального закону РФ “Про приватизацію державного і муніципального майна”, а також частина друга статті 217 Цивільного кодексу РФ), вважаємо доцільним запозичити таку правову конструкцію, впровадивши відповідні зміни у ЦК України і Законі України “Про приватизацію державного майна”. Убачаємо, що саме така нормативна будова служитиме “запобіжником” колізій та правових розбіжностей, що виникають у правозастосовній діяльності у сфері приватизації державного майна України, майна АР Крим та майна, що перебуває у комунальній власності.
4. Правова конструкція, згідно з якою переможець комерційного конкурсу не вправі до переходу до нього права власності на об’єкт приватизації відчужувати його чи розпоряджатися ним іншим способом, є нормативно-закріпленою. Тому слушним і послідовним убачається твердження про те, що договір купівлі-продажу державного майна, котрий укладається за підсумками комерційного конкурсу та обтяжується у відповідних випадках інвестиційними зобов’язаннями покупця, виконання яких є безпосередньою умовою легітимності зазначеного правочину, — це своєрідна особлива угода (правочин), укладена під скасувальною обставиною (правочини, щодо яких правові наслідки пов’язуються з настанням певної обставини).
5. Відомо, що термінологічні неточності або різне тлумачення й подання однакових за назвою та формою понять (термінів) призводять до їх неоднозначного розуміння й застосування на практиці. Внаслідок цього виникає колізія норм, що в свою чергу може відбитися на ігноруванні норм закону (Державна програма приватизації на 2000 — 2002 роки) на користь норм підзаконного акта (Указ Президента України від 29.12.1999 р. “Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні”). З огляду на таку ситуацію, законодавчого врегулювання та єдиного визначення у приватизаційному законодавстві України потребує термін “промисловий інвестор”.
6. Нормативного вирішення вимагає обставина, внаслідок якої в нерівних умовах щодо участі в приватизації державного майна стали певні категорії громадян України. Поділяючи думку С. Давимуки, зазначимо, що під час проведення сертифікатної приватизації, на наш погляд, дискримінації (стосовно обсягу можливостей та пільг, що мали працівники, а особливо керівники, приватизованих підприємств) були піддані певні категорії громадян України, а саме: державні службовці; співробітники та працівники правоохоронних органів; підприємств, що не підлягають приватизації; військовослужбовці; вчителя; службовці; лікарі; науковці та інші категорії громадян, оскільки об’єкти, на яких зазначені особи виконували свої трудові обов’язки, приватизації не підлягали.
Можливо зазначена ситуація вирішіться у спосіб, запропонований свого часу народним депутатом України В. Таран, що подав на розгляд Верховної Ради України проект Закону України “Про забезпечення відшкодування втрат громадян, які постраждали внаслідок діяльності довірчих товариств та інших небанківських фінансових установ”.
7. Чинне цивільне та господарське законодавство, а головне й судова практика підтверджують наявність широкого та фактично необмеженого кола підстав недійсності приватизаційних правочинів. На нашу думку, зазначена обставина обумовлюється недостатньо вдалою нормативною конструкцією частини п’ятої статті 27 та абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України “Про приватизацію державного майна”, що, в свою чергу, призводить до розширеного розуміння суб’єктами владних повноважень переліку підстав через які зазначені правочини можуть бути визнані недійсними. За нашим переконанням, у разі виникнення обставин, неврегульованих спеціальним законодавством, до приватизаційних правочинів, вчинених з порушенням зазначеного Закону, мають встановлюватися загальні підстави і наслідки недійсності правочинів, що наведені у ЦК України. Зокрема, такі, про які йдеться у статтях 215 — 220, 223 — 236 ЦК України, якщо ці “неврегульовані” обставини виходять за межі, передбачені спеціальним законодавством, а саме: абзацом другим частини шостої статті 29 Закону України “Про приватизацію державного майна”; частиною другою статті 20 Закону України “Про малу приватизацію”; частиною другою статті 15 Закону України “Про оренду землі” тощо. З урахуванням викладеного, правова конструкція та зміст спеціальних норм некодифікованих законів, перелік яких наведено вище, мають бути максимально чіткими та прозорими, що унеможливить девіаційність поведінки суб’єктів приватизаційних відносин взагалі та владних повноважень зокрема в частині визнання того або іншого приватизаційного правочину недійсним.
8. До особи, яка приватизувала підприємство, за приватизаційним правочином переходять й деякі спеціальні обов’язки, у тому числі обов’язок зберігати робочі місця, профіль підприємства й ін. При цьому останній власник приватизованого підприємства, якщо первісне підприємство було продано на конкурсі (аукціоні), зобов’язаний дотримуватися умов, згідно з якими підприємство було придбане, зокрема умови щодо обсягу виробництва і профілю діяльності підприємства. У разі недотримання покупцем зобов’язань зі збереження протягом визначеного періоду профілю діяльності приватизованого об’єкта, покупець сплачує законодавчо встановлений штраф. Однак саме тут має місце включення даного обов’язку до майнового комплексу — підприємства в момент виникнення права власності як умови приватизаційного правочину. Навпаки, ні право оренди, ні право викупу не були предметом цього правочину, і тому не могли автоматично переходити до нового власника.
9. Через поширення останнім часом ідеї реприватизації, поділяємо думку таких фахівців у сфері трансформації відносин власності як О. Рябченко, який зазначає про неприпустимість реприватизації через “неефективне використання власності”, оскільки при цьому грубо порушується право приватної власності. До того ж слід сказати про відсутність законодавчого визначення поняття “неефективне використання власності”, що створює чималі підстави для зловживань, можливо, ще більшого масштабу, ніж їх було допущено в процесі приватизації для “відновлення справедливості”. У зв’язку із цим залишається найбільш реальний мотив проведення реприватизації — порушення законодавства України (невиконання приватизаційних зобов’язань “новими” власниками). Однак у такому разі необхідно буде довести, що набуте у такий спосіб право власності порушувало чинні на момент приватизації закони.
10. Законодавчого визначення потребує питання можливості визнання покупцями таких суб’єктів, як благодійні фонди, громадські організації (об’єднання), міжнародні інституції, вже не говорячи про військовослужбовців, службових осіб правоохоронних органів, суду, органів державної влади й управління, осіб, яким суд заборонив займатися певною діяльністю і які є іноземними суб’єктами (фізичними та юридичними особами).
11. Аналіз нормативних актів міжнародного характеру, укладених Україною у сфері приватизаційних відносин, дозволяє зробити висновок про те, що приватизаційний процес і державна політика з формування відповідної нормативно-правової бази в Україні зазнали певного впливу з боку таких держав та інституцій як Сполучені Штати Америки; Російська Федерація; уряди Федеративної Республіки Німеччина та Канади; Міжнародний банк реконструкції та розвитку; Європейський банк реконструкції та розвитку тощо. Разом із тим наочно доведено, що головною інституцією, з якою впродовж ринкових перетворень у нашій державі здійснювалось фінансово-кредитне (позичкове) міжнародне співробітництво у сфері приватизації є Міжнародний банк реконструкції та розвитку, котрий в обмін на кошти, спрямовані відповідним цільовим призначенням, упроваджував прийнятну для нього приватизаційно-правову політику в таких галузях господарства України, як електроенергетика, агропромисловий комплекс, вугледобувна, соціальні послуги тощо.
12. Усупереч теорії міжнародного права, Україна в певних угодах у сфері приватизації не завжди виступала як рівноправний партнер. Скоріше, таке партнерство зводилось до практичної площини, в об’єктово-цільовій реалізації якої були особисто заінтересовані ті або інші суб’єкти міжнародного партнерства.
Практичні рекомендації з удосконалення чинного законодавства України.
1. Нині залишається чинним, а отже, суперечить законодавчим вимогам Указ Президента України від 29 грудня 1993 року №612/93 “Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують паливно-мастильні матеріали виключно населенню”, викладеним у статті 11 Закону України “Про власність” (у редакції від 03.03.2005 р.) та свого часу вступав у колізію з останньою частиною статті 6 Земельного кодексу України від 18.12.1999 р. (до його редакції від 08.06.2000 р., що нині втратив чинність). На наш погляд, ця обставина потребує відповідного корегування. Адже питання придбання у власність іноземними суб’єктами (фізичними та юридичними особами) земельних ділянок на яких розташовано об’єкти приватизації вже набуло нормативного вирішення у спеціальному законодавстві (статті 5, 7, 18-1 Закону України “Про приватизацію державного майна”, у редакції від 19.01.2006 р.), а також статті 129 Земельного кодексу України (у редакції від 09.02.2006 р.), статті 374 ЦК України (у редакції від 22.12.2005 р.). У зв’язку із цим вбачається доцільним визнати зазначений Указ Президента України таким, що втратив чинність, а також відповідним чином врегулювати колізію між Земельним кодексом України та Законом України “Про власність” в частині, що стосується порушеного питання. Втім ця ситуація може вирішитись і за умов визнання таким, що втратив чинність Закону України “Про власність”, адже таку саме пропозицію, тільки з інших, набагато вагоміших підстав, свого часу висловлювали такі відомі цивілісти української школи як, О. Дзера та інші, котрі саме у такий спосіб прогнозували подальший розвиток нормативного регулювання відносин власності у зв’язку із прийняттям нового ЦК України.
2. Через певну нормативну невизначеність та з метою запобігання можливим зловживанням з коштами, отриманими від приватизації державного майна, пропонується скоротити визначення терміна приватизація, наведеного в ст.1 Закону України “Про приватизацію державного майна”, виключивши з нього слова “та залучення коштів на структурну перебудову економіки України”, оскільки визначення поняття структурна перебудова економіки України, через своє “чутливе” значення, потребує окремого аналізу та дослідження. Тим більше, що напрями використання коштів, необхідні для економіки України, вже визначені як такі, що мають закріплюватись у відповідній Державній програмі приватизації (останній абзац частини третьої статті 4 Закону України “Про приватизацію державного майна”) та зараховуватись згідно зі статтею 23 цього ж Закону до Державного бюджету України.
3. Для уникнення надалі неоднозначностей, пропонується доповнити перелік правовідносин, на які не поширюється дія Закону України “Про приватизацію державного майна”, виклавши це у відповідній статті зазначеного Закону в такому вигляді.
“Дія Закону України “Про приватизацію державного майна” не поширюється на:
— приватизацію природних ресурсів;
— відновлення майнових прав власників, їхніх спадкоємців і правонаступників на майно, що було націоналізовано, конфісковано або іншим способом вилучено проти волі зазначених осіб у державну чи комунальну власність;
— приватизацію державного та комунального житлового фонду;
— приватизацію державного резерву;
— приватизацію державної та комунальної власності, що розташована або перебуває за межами території України;
— приватизацію об’єктів соціального і культурного призначення, а також об’єктів історико-культурної спадщини та природних об’єктів;
— відносини, що виникають при розпорядженні державними та комунальними підприємствами й установами майном, закріпленим за ними на праві господарського відання або оперативного управління;
— випадки виконання зобов’язань України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України”.
4. Акцентовано увагу на нагальності вирішення питання щодо правового визначення та коректності застосування в абзаці п’ятому частини третьої статті 7 Закону України “Про приватизацію державного майна” (у редакції від 19.01.2006 р.) дефініції “колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного”, а також місця цієї категорії майна в загальній класифікації майна (речей) та порядку набуття зазначеного статусу. Адже якщо визначення дефініції “військове майно” ще наводиться в Законі України від 21.10.1999 р. №1075-XIV “Про правовий режим майна у Збройних силах України” (у редакції від 22.05.2003 р.), то порядок набуття ним статусу “цивільного” не міститься ні в зазначеному Законі ні в іншому нормативно-правовому акті України. За таких умов вбачається слушним внесення відповідних змін до Закону України “Про приватизацію державного майна” (у редакції від 19.01.2006 р.) та відповідних поправок до проекту Закону України “Про Фонд державного майна України”. Можливими варіантами заміни нормативної конструкції дефініції “колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного” може бути її подання у вигляді “військові містечка (майнові комплекси), інше нерухоме і рухоме військове майно (крім усіх видів озброєння, бойової техніки та боєприпасів), яке вивільняється в процесі реформування Збройних сил України і не планується до використання за призначенням”, що наводиться в абзаці шостому частини першої статті 7 Закону України від 3.03.1998 р. №147/98-ВР “Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності” (у редакції від 03.11.2005 р.), або застосування бланкетного відсилання на останній.
5. Правова конструкція норм, наведених у частині третій статті 12 Закону України “Про приватизацію державного майна” (у редакції від 19.01.2006 р.), а також абзаці другому частини п’ятої статті 7 Закону України “Про малу приватизацію” (у редакції від 15.12.2005 р.), внаслідок яких виникає неоднозначність у розумінні категоричності твердження про підстави відмови в приватизації майна, на наш погляд, не є досконалою та потребує нормативного доопрацювання. Зазначене твердження виникає з аналізу нормативного подання двоякої форми “відмова ...можлива”, використовувати яку суб’єктам законодавчої ініціативи, на наш погляд, слід дуже обережно, адже ця законодавчо-закріплена нормативна конструкція змушує припустити, що в окремих випадках імовірно дійти згоди щодо приватизації. Наявність кожного з перелічених випадків, наведених у частині третій статті 12 Закону України “Про приватизацію державного майна”, а також абзаці другому частини п’ятої статті 7 Закону України “Про малу приватизацію”, утворює безумовну та пряму підставу відмови в приватизації. Тим більше, що саме таку пропозицію свого часу пропонувала науковець Н. Демченко, аргументи якої законодавець залишив без належної уваги. Отже, зазначені закони, на наш погляд, потребують редакції шляхом вилучення слова “можлива” та відповідного редагування конструкції норм, що містять зазначені статті.
6. Для подальшого вдосконалення приватизаційного законодавства та уникнення зловживань під час приватизації державного майна пропонуємо доповнити статтю 16 Закону України “Про приватизацію державного майна” нормою, згідно з якою участь покупців у конкурсах або відкритих торгах буде унеможливлена, якщо надана ними інформація не дасть змоги встановити суб’єктів господарювання, котрі в постприватизаційний період контролюватимуть, наприклад, стратегічно важливе підприємство.
7. Ураховуючи сьогоденну нагальність широкого використання та застосування господарськими судами положень нормативно-правових актів України під час розгляду приватизаційних спорів, відповідного корегування потребує лист Вищого господарського суду України від 11.10.1996 р. №01-8/357 “Про чинні нормативні акти України з питань приватизації” як такий, що потребує приведення у відповідність до вимог діючого законодавства тощо, оскільки в ньому, наприклад, є посилання на нормативно-правові акти, котрі на даний час визнано такими, що втратили чинність. До того ж цьому документові бракує посилання на низку законодавчих та інших актів правового регулювання приватизаційних правовідносин, виданих протягом наступних майже десяти років.
8. На думку автора недосконалість законодавства про приватизацію сприяє збільшенню суспільного резонансу, оскільки, за певних обставин, може викликати напруження у найбільш чутливій сфері суспільних відносин. Видається, що приймаючи подібні Закону України “Про приватизацію державного майна” нормативно-правові акти, законодавець має чітко усвідомлювати свою відповідальність за створення деколи авантажно-авантюрних правових норм не лише перед Богом, але й, у першу чергу, перед громадянами України, що й довірили йому дбати про свій добробут. І цей припис Конституції України є найголовнішим серед інших її норм прямої дії.
Відтак автором обґрунтовано пропозицію щодо законодавчого закріплення в статті 30 Закону України “Про приватизацію державного майна” вичерпного переліку підстав, через які приватизаційні правочини у судовому порядку можуть бути визнані недійсними:
— порушення положень Закону України “Про приватизацію державного майна”, інших нормативно-правових актів, що встановлюють порядок приватизації державного (комунального) майна;
— придбання державного (комунального) майна особою, що не має на це права;
— використання під час приватизації державного (комунального) майна незаконних засобів платежу;
— наявність змови між продавцем майна та покупцем, у тому числі про заниження ціни такого майна;
— надання покупцю пільг і переваг перед іншими покупцями;
— відчуження майна без згоди його власника;
— невиконання однією зі сторін зобов’язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені законодавством строки.
При цьому договори купівлі-продажу державного (комунального) майна, що не містять його вартісної оцінки, визнаються недійсними з моменту їхнього укладення та не спричиняють правові наслідки.
Спори, які виникають у процесі приватизації державного (комунального) майна, вирішуються судом.
Здійснення приватизації державного (комунального) майна способами, відмінними від способів, встановлених цим Законом, не допускається, а відповідні угоди приватизації державного (комунального) майна визнаються недійсними з моменту їх укладення та не спричиняють правових наслідків. У зв’язку із цим абзац другий частини шостої статті 29 Закону України “Про приватизацію державного майна”, доцільно визнати таким, що втратив чинність.
9. Відповідного закріплення в Законі України “Про Фонд державного майна України”, що зараз перебуває на стадії прийняття, а тому вважається таким, що не набув чинності, та бланкетне відсилання на який наводиться в Законі України “Про приватизацію державного майна” (абзац перший частини другої статті 7 Закону у редакції від 19.01.2006 р.) потребує Тимчасове положення про Фонд державного майна України. Згідно з останнім, ФДМУ “…має право видавати в межах своєї компетенції нормативні акти, які є обов’язковими для виконання органами державної виконавчої влади та іншими юридичними особами, а також контролювати їх виконання” (п. 6). Акцентуємо увагу на тому, що зазначений обсяг повноважень ФДМУ (відповідно до Тимчасового положення) вступає в колізію з обсягом прав головного суб’єкта приватизаційних правовідносин, наведеним у статті 7 Закону України “Про приватизацію державного майна”, оскільки зі змісту Тимчасового положення про ФДМУ випливає, що дія нормативних актів, виданих ним, не поширюється на громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які відповідно до законодавства можуть бути покупцями державного майна.
10. Відомо, що згідно із ЦК України, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Така реєстрація проводиться, наприклад, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. №7/5 “Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно”, на відміну від Закону України “Про власність” (у редакції від 03.03.2005 р.), в якому взагалі про обов’язковість реєстрації права власності не йдеться. Через що слушними вбачаються пропозиції щодо внесення до зазначеного Закону таких доповнень:
— нового розділу, де розглядатимуться особливості приватної власності фізичних та юридичних осіб, що виникає внаслідок приватизації державного (комунального) майна;
— статті, в якій йтиметься про обов’язковість реєстрації права власності на певні категорії майна у випадках, передбачених законами України.
11. На основі проведеного аналізу приватизаційного законодавства та судової практики, сформульовано пропозицію, згідно з якою слова “джерела надходження коштів”, вжиті законодавцем у частині другій статті 21 Закону України “Про приватизацію державного майна” (у редакції від 19.01.2006 р.), доцільно замінити на “джерела походження коштів, за які приватизується державне майно” — для уніфікації законодавства та уникнення неоднозначності. Оскільки цілком зрозуміло, що слова “джерела походження коштів” відрізняються від словосполучення “джерела надходження коштів” не тільки в правовому, а й у фінансово-економічному змісті. Водночас констатується відсутність законодавчого закріплення можливості (обов’язковості) перевірки вказаних у декларації відомостей, а також названих покупцем об’єкта приватизації джерел надходження коштів і суб’єкта, наділеного повноваженнями щодо такої перевірки.
12. Через те, що в Законі України “Про приватизацію державного майна” окремо не оговорюються строки позовної давності, котрі застосовуються в тих або інших випадках щодо майна, набутого внаслідок приватизації, вважаємо, що, наприклад, до вимоги про повернення приватизованого майна з чужого незаконного володіння встановлюється загальна трирічна позовна давність, передбачена Законом України “Про власність” і ЦК України.
13. Закон України від 01.02.2005 р. №2391-IV “Про тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини”, на думку автора, створив темпоральну (часову) колізію через фактично повторне, а відтак зайве закріплення норми, стосовно одного й того самого питання — заборони приватизації об’єктів культурної спадщини, що на час ухвалення зазначеного Закону вже набула нормативного закріплення (Закон України “Про приватизацію державного майна”, абзац п’ятий підпункту “б” частини другої статті 5).
14. Зміст статті 345 Цивільного кодексу України (у редакції від 22.12.2005 р.) вступає в певну колізію зі статтею 1 Закону України “Про приватизацію державного майна” (у редакції від 19.01.2006 р.) у частині персоніфікації та виокремлення майна АР Крим від майна державного. Протиріччя полягає в тому, що майно, котре може бути приватизоване фізичними та юридичними особами, Закон України “Про приватизацію державного майна” (на відміну від ЦК України) поділяє на майно, яке перебуває у державній власності і таке, що належить Автономній Республіці Крим. Через це вважається слушною пропозиція щодо виключення норми, яка виокремлює дефініцію “майно, що належить АР Крим” від дефініції “майно, що перебуває у державній власності”, із зазначеної вище статті Закону України “Про приватизацію державного майна”, або щодо доповнення частини першої статті 345 ЦК України після слів “приватизації державного майна” словами “майна що належить Автономній Республіці Крим”, оскільки зміст загальної статті 345 ЦК України (в її чинній редакції) через відсилання до спеціального приватизаційного законодавства вказує на її бланкетність, а тому визнає пріоритетність застосування спеціального приватизаційного законодавства.
15. У чинному законодавстві України сьогодні існує низка невизначеностей. Наприклад, відсутні законодавчі акти, що відповідали б сучасному стану розвитку відносин власності. До головних таких невизначеностей можна віднести:
— відсутність закону України “Про Фонд державного майна”;
— відсутність закону України “Про особливості приватизації майна підприємств паливно-енергетичного комплексу”;
— певна неузгодженість Господарського кодексу з іншими законодавчими актами України (зокрема колізія, що виникає між статтями 146 ГК України та 15 Закону України “Про приватизацію державного майна”, котрі наводять певною мірою різні способи приватизації майна);
— відсутність нової редакції Закону України “Про власність” (або, враховуючи сучасний стан розвитку відповідного законодавства, визнання його таким, що втратив чинність) тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Лунц Л.А. Курс международного частного права. – М.: Спарк, 2002. – С. 416.
2. Богуславский М.М. Международное частное право.  М:. Международные отношения, 1994. – С. 166.
3. Чечетов М.В. Трансформація відносин власності в Україні (правовий аспект) // Економіка України. – 2004. – №9 (514). – С. 4.
4. Иванов Н.П. Российская приватизация и альтернативные модели общественного развития // Мировая экономика и международные отношения. – 1995. – №2. – С. 89.
5. Постанова Кабінету Міністрів України від 04.08.1993 р. №603 “Про затвердження Програми наукових досліджень у сфері приватизації” // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
6. Постанова Верховної Ради України від 15.06.1994 р. №61/94–ВР “Про основні засади і напрями становлення економіки України в кризовий період” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. №32, ст. 292.
7. Указ Президента України від 18.11.2005 р. №1615/2005 “Про першочергові заходи щодо детінізації економіки та протидії корупції” // Урядовий кур’єр. – №222 від 22.11.2005 р.
8. Сиденко В. Проблемы собственности и легализации капиталов и доходов в Украине // Зеркало недели. – №18 (493), 15 – 21 мая 2004 года.
9. Покритан А., Гринчук В. Деякі питання аналізу та реформування власності // Економіка України. – 2003. – №11. – С. 40– 46.
10. Архангельський Ю., Алексєєв А., Радзієвський О. Про вибір форм власності в контексті економічної ефективності приватизації в Україні // Економіка України. – 2005. – №1. – С. 65.
11. Скворцов О.Ю. Приватизационное право. – М.: “ЗАО “Бизнес-школа “Интел-Синтез”., 1999. – 271 с.
12. Бонненберг Г. Вимоги до успішної приватизації в Україні // http:// www.privatisation.kiev.ua/Priv_Ukr/PubU/successfulprivU.htm#Top.
13. Shleifer A., Vishny R. Politicians and Firms // Quarterly Journal of Economics. – 1994. – Vol. CIX. – Р. 995–1025.
14. Савас Е.С. Приватизация: ключ к рынку: Пер. з англ. – М.: Дело, 1992. – 413 с.
15. Boardman A.E., Vining A.R. Ownership and Performance in Competitive Environments: a Comparison of the Performance of Private, Mixed and State-Owned Enterprises // Journal of Law and Economics. – 1989. – Vol. 32. – Р. 1–32.
16. Круглий стіл XX Консультаційного Проекту Уряду Німеччини з питань приватизації в Україні “Обсяг об’єктів права державної власності у секторах економіки на даний час та після перехідного періоду” // http://www.privatisation.kiev.ua/Priv_Ukr/roundu/XX/XXUkr.htm.
17. Kay J. The Business of Economics // Oxford University Press. – 1996. – P. 111
18. Пороховский А.А. Американские экономисты – нобелевские лауреаты // Российский экономический журнал. – 1996. – №1. – С. 88.
19. Довбенко М. Теорія суспільного вибору // Економіка України. – 2004. – №10 (515). – С. 83–86.
20. Трансформация отношений собственности и сравнительный анализ российских регионов / А.Д. Радыгин, Р.М. Энтов и др. – М., 2001. – Глава 2. – С. 11.
21. Энтов Р.М., Радыгин А.Д. Структура собственности и проблемы корпоративного контроля в российской экономике. Тема 20. / Отчет по гранту US AID. – М.: Институт экономики переходного периода, 1999. – С. 8.
22. Келсо Л., Адлер М. Капіталістичний Маніфест: Пер. з англ. – К.: “Оріяни”, 2004. – 276 с.
23. Тотомианц В.Ф. Участие в прибыли и рабочее акционерство. М., 1919. – С. 27 – 31.
24. Ломакин Д.В. Типы и виды акционерных обществ // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. 2002. – №3. – С. 74–75.
25. Завершальний етап приватизації в Україні / О.Й. Пасхавер, Л.Т. Верховодова, Т.Е. Воронкова, Н.В. Терещенко. – К.: “Міленіум”, 2003. – С. 9.
26. Склепова А.В. Іноземний капітал у приватизації стратегічних підприємств України: Дис. ...канд. екон. наук: 08.05.01. – К., 2003. – 236 с.
27. Ворона В. О “первоначальном накоплении” частного капитала в Украине (предисловие к полемике) // Приватизационные процессы в Украине // Материалы Круглого стола, 21 апреля 1999 г., К.: “Социальная перспектива”, 1999. – С. 3–4.
28. Гринчук В.Г. Економічні проблеми реформування відносин власності в Україні в світлі зарубіжного досвіду: Дис. ...канд. экон. наук: 08.01.01 / Одесский гос. экономический ун-т. – Одеса, 2001. – 183 с.
29. Мартин Б. В интересах общества? Приватизация и реформа государственного сектора: Пер. з англ. – Харків: “Око”, 1997. – 272 с.
30. Українська приватизація: плюси і мінуси // Центр економічного розвитку (за редакцією О.Й. Пасхавера) // К.: “Альтерпрес”, 2001. – 208 с.
31. Шутов М.І. Приватизація: український армагеддон. – Одеса: Юридична література. – 2005, 146 с.
32. Кучер Б.И. Международный экономический правопорядок (Вопросы правового регулирования международных экономических отношений). – К.: Вища школа. Головное изд-во, 1988. – 228 с.
33. Webster’s New Collegiate Dictionary, 9th ed. / Springfield, Mass.: Merriam, 1983. – 936 p. (The earliest use appears to have been in Peter F. Drucker, in The Age of Discontinuity (New York: Harper & Row, 1969); he used the term “reprivatization”. Robert W. Poole, Jr., shortened it to “privatization” and used it in the Reason Foundation newsletters (Santa Monica, Calif.) beginning in 1976).
34. Alternatives for Delivering Public Services: toward Improved Performance. – Savas E.S., ed. – Boulder, Colo.: Westview. – 1997. (For a generally thoughtful discussion of the limits of privatization, even though it errs in some ways identified in this chapter, see Paul Starr, “The limits of Privatization”, in Prospects for Privatization, Proceedings of the Academy of Political Science 36, №3, 1987. – 124 p.
35. Словник іншомовних слів / Укладачі С.С. Морозов, Л.М. Шкарапута. – К.: Наукова думка, 2000. – 460 с.
36. Словарь русского языка / Составитель С.И. Ожегов. – М.: Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1961. – 900 с.
37. Советский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1980. – 1600 с.
38. Словник іншомовних слів / Національний ун-т ім. Тараса Шевченка; Український мовно-інформаційний фонд НАН України / Укладачі С.М. Морозов, Л.М. Шкарпута (ред. Є.І. Мазніченко). – К.: Наукова думка, 2000. – 662 с.
39. Фединяк Г.С. Міжнародне приватне право у запитаннях та відповідях. – К.: Атіка, 2000. – 335 с.
40. Вюйлстек Ч. Методы и практика приватизации. – М.: Прогресс, 1994. – С. 9.
41. Закон УРСР від 03.08.1990 р. №142-XII “Про економічну самостійність України” // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – №34, ст. 499.
42. Закон України від 07.12.1990 р. №533-XII “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” // Відомості Верховної Ради України, 1991 р., №2, ст. 5.
43. Закон України від 27.03.1991 р. №887-XII “Про підприємства в Україні” // Відомості Верховної Ради України, 1991 р., №24, ст. 272.
44. Постанова Ради Міністрів Української РСР від 08.01.1991 р. №005 “Про економічний і соціальний розвиток Української РСР у 1991 році” // Єдиний державний реєстр нормативно–правових актів №7858/1999.
45. Постанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2002 р. №1586 “Про Прогноз економічного і соціального розвитку України на 2002–2006 роки” // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
46. Послання Президента України до Верховної Ради України від 31.05.2002 р. “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році” // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
47. Закон Российской Федерации от 08.01.1998 г. №3–ФЗ “О наркотических средствах и психотропных веществах” // Собрание законодательства Российской Федерации, 1998 г., №2.
48. Закон Республики Беларусь от 19.01.1993 г. №2103-ХII “О разгосударствлении и приватизации государственной собственности в республике Беларусь” // Ведамасці Вярхоўнага Савета Рэспублікі Беларусь, 1993 г., №7, ст.41.
49. Давимука С.А. Теоретико-методологічні аспекти приватизації і механізми її реалізації в Україні // Інститут регіональних досліджень НАН України. – Львів, 1998. – 399 с.
50. Право власності в Україні: Навч. посіб. / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, О.А. Підопригора, В.С. Щербина, Т.В. Боднар / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка (за редакцією О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової)  К.: Юрінком Інтер, 2000.  812 с.
51. Щербина В.С. Господарське право: Підручник // К.: Юрінком Інтер, 2003. – 480 с.
52. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435-IV // Офіційний вісник України. – 2003., №11, ст. 461.
53. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України, 1996 р., №30, ст. 141.
54. Конвенція про захист прав інвестора (укладено між Азербайджанською Республікою, Республікою Молдовою, Республікою Вірменією, Російською Федерацією, Республікою Білоруссю, Республікою Таджикистан, Республікою Грузією, Республікою Туркменістан, Республікою Казахстан, Республікою Узбекистан, Киргизькою Республікою, Україною; вчинено у м. Москва 28.03.1997 р.) // Українська інвестиційна газета. – №19 від 16.05.2000 р.
55. Баліна С.Н., Ущаповський Ф.Н. Правові основи приватизації в Україні та їх захист від злочинних посягань: Навч. посіб. – К.: АТІКА, 1999. – 159 с.
56. Алданов Ю.В. Приватизація в Україні: проблеми правового регулювання // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць, Випуск 41. Частина I. К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2003. – С. 123 – 127..
57. Панкратов П.А., Козлова Н.В. Юридическое лицо как инструмент перераспределения собственности (к 15-летию начала реформы института юридического лица) // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 2002. – №1. – С. 74-75.
58. Лаврененко В.В. Особливості сучасного етапу приватизації в Україні // Економічні реформи сьогодні. – 1999. – №26. – С. 31–37.
59. Рутгайзер В. Приватизация в России: движение “на ощупь” // Вопросы экономики. – 1993. – №10. – С. 56.
60. Бонненберг Г. Реструктуризація і санація в колишній НДР // Круглий стіл XII, квітень 2000 року м. Київ // http://www.privatisation.kiev.ua/Priv_Ukr/roundu/XII/XII-Ukr.htm.
61. Приватизація в Центральній Європі / Р. Фрідман, А. Рапачинський, Дж. С. Ерл та ін. Т. 1. – К.: “Основи”, 1993. – 301 с.
62. Чечетов М.В. Приватизація у країнах світу із сталими ринковими відносинами // Економіка Укр