ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗГЛЯДУ СПРАВ ПРО УСИНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНАМИ УКРАЇНИ

Краткое описание

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

СТОЯНОВА ТЕТЯНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 347.91 / 95:347. 633 (477)

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗГЛЯДУ СПРАВ ПРО УСИНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНАМИ УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.03 цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник
доктор юридичних наук, доцент
Мінченко Раїса Миколаївна

Одеса 2009

З М І С Т
ВСТУП .............3 - 13

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УСИНОВЛЕННЯ ......14-78
1.1. Історичний розвиток законодавства про усиновлення .........14-26
1.2. Поняття та значення усиновлення ..........26-39
1.3. Поняття та значення умов усиновлення ................................................39-71
1.4. Правове регулювання таємниці усиновлення .......................................71-78

РОЗДІЛ 2. ВІДКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО УСИНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНАМИ УКРАЇНИ ..................................79-115
2.1. Процесуальний порядок порушення справи про усиновлення громадянами України та правові наслідки відкриття провадження
у справі ............................................................................................................79-84
2.2. Умови та передумови відкриття провадження у справах про
усиновлення громадянами України .............................................................84-104
2.3. Облік дітей, які можуть бути усиновлені, та облік громадян України, які постійно проживають на території України і бажають усиновити дитину............................................104-115

РОЗДІЛ 3. ПІДГОТОВКА ДО СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВ ПРО УСИНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНАМИ УКРАЇНИ.................................116-155
3.1. Сутність та значення підготовки до судового розгляду справ про усиновлення громадянами України ...........................................................116-126
3.2. Визначення кола осіб, які мають право брати участь у справах про усиновлення громадянами України та їх процесуально-правове
становище ....................................................................................................126-141
3.3. Визначення предмету доказування та кола доказів у справах про усиновлення громадянами України ...........................................................141-155

РОЗДІЛ 4. СУДОВИЙ РОЗГЛЯД СПРАВ ПРО УСИНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНАМИ УКРАЇНИ ..................................................................156-191
4.1. Сутність, значення та зміст судового розгляду справ про усиновлення громадянами України .................................................................................156-171
4.2. Судове рішення у справах про усиновлення
громадянами України .................................................................................171-191

ВИСНОВКИ ...............................................................................................192-203
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..............................................204-218

ВСТУП
Актуальність теми. Усиновлення, як найдавніший інститут сімейного права, був і залишається сьогодні найвдалішою, життєво виправданою формою влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. Сучасні наукові дослідження дають можливість говорити про те, що ніякі форми державного піклування про дитину (дитячі будинки, інтернати тощо) не можуть зрівнятися зі зростанням та вихованням дитини в сім’ї. Сім’я в усі часи була і залишається однією з головних загальнолюдських цінностей, природним осередком зростання людини. Саме тому держава повинна турбуватися про забезпечення кожної дитини своєю сім’єю, у тому числі шляхом усиновлення.
За даними Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дітей, за роки незалежності національна система усиновлення пережила досить складні періоди: існували тенденції зменшення кількості осіб усиновлених громадянами України (так, у 2000 р. було усиновлено 2043дитини, а в 2004 тільки 1492); реформувалася система органів державного управління, до компетенції яких було віднесено здійснення державної політики щодо усиновлення (функції встановлення усиновлення передано з Міністерства освіти та науки України до компетенції Міністерства України у справах сім’ї та молоді, ліквідовано Центр з усиновлення, створено Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини); появилася тенденція збільшення кількості усиновлень: у 2006 р. усиновлено 1477 дітей, а у 2007 р. 1774 дитини (за прогнозами сьогодення очікується і подальше збільшення кількості усиновлень).
З 1996 р. в українському законодавстві була запроваджена судова процедура усиновлення. За тринадцять років існування такої процедури правове регулювання відносин з усиновлення та судової процедури усиновлення неодноразово було реформовано. Враховуючи останні зміни в законодавстві, що регулює усиновлення, прогнозування тенденції збільшення кількості осіб, які бажають усиновити дитину, доцільно розглянути основні положення щодо регулювання усиновлення з урахуванням минулого досвіду розробок у цій сфері та чинних законодавчих змін.
Як вбачається з Указу Президента «Про проведення в Україні у 2008 році Року підтримки національного усиновлення та інших форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», політика сьогодення щодо усиновлення спрямована на підтримку національного усиновлення. Сімейним законодавством встановлений пріоритет національного усиновлення, який виражається в тому, що усиновлення іноземними громадянами допускається тільки після того, як буде встановлено, що таку дитину не бажає усиновити громадянин України. Вперше дисертаційне дослідження буде провадитися з точки зору аналізу положень матеріального права, тобто основних вимог СК України до усиновлення та особливостей цивільного судочинства у справах такої категорії.
Пізнання процесуальних особливостей розгляду цивільних та сімейних справ, і зокрема справ з усиновлення, має важливе теоретичне та практичне значення, оскільки дає можливість значною мірою уникнути помилок при застосуванні норм матеріального та процесуального права і, таким чином, сприяє підвищенню якості судочинства.
Поширення компетенції суду на вирішення питань про усиновлення дітей покладає на суддів значну відповідальність щодо майбутнього дитини, яка усиновляється. Насамперед це пов’язано з моральними аспектами цього складного питання, що зумовлені наявністю двох сторін «угоди», які мають намір щодо утворення нових сімейних відносин. Однією стороною виступає держава, яка за допомогою спеціальної процедури намагається створити для дитини, що виявилася під її патронатом, найбільш сприятливі умови для її життя і розвитку. Тому вважається, що дитина і держава мають однакові інтереси у справі про усиновлення. Іншою стороною є подружжя чи окрема особа, яка усиновляє дитину.
Тенденції збільшення кількості усиновлень та аналіз останніх змін законодавства щодо збільшення кількості усиновлень, а також значне реформування чинного сімейного та цивільного процесуального законодавства з питань усиновлення безумовно свідчить про підвищення актуальності комплексного підходу в науковому дослідженні судочинства у справах з усиновлення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження за обраною темою є складовою частиною комплексної наукової теми Одеської національної юридичної академії «Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави» (державний реєстраційний номер 0101U001195), а також безпосередньо пов’язане з науково-дослідницькою темою «Традиції та новації в цивільному процесуальному праві України, нотаріальній практиці та в науці правова статистика», яка розробляється на кафедрі цивільного процесу відповідно до плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії на 2006 2010 роки.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційної роботи є виявлення, постановка та вирішення проблем щодо судового порядку усиновлення, а також комплексна системна розробка та всебічне дослідження процесуальних особливостей порушення, розгляду та вирішення справ про усиновлення громадянами України.
Відповідно до встановленої мети були розроблені такі завдання:
дослідження основних етапів історичного розвитку правового регулювання процедури усиновлення;
визначення правової природи усиновлення;
визначення умов усиновлення;
дослідження сутності, завдань та особливостей відкриття провадження у справах з усиновлення;
встановлення значення та правового зв’язку між судочинством у справах з усиновлення та необхідністю перебування особи, яка бажає усиновити дитину, на відповідному державному обліку;
розкриття процесуальних особливостей підготовки справи про усиновлення до судового розгляду;
встановлення кола осіб, які повинні та мають право брати участь у справах про усиновлення, та кола необхідних і достатніх доказів у справі;
аналіз характерних рис та особливостей судового розгляду у справах з усиновлення;
визначення порядку ухвалення рішення у справах з усиновлення;
внаслідок проведення наукового дослідження з обраної теми внесення пропозицій щодо вдосконалення та систематизації положень чинного сімейного та цивільного процесуального законодавства України.
Об’єктом дослідження виступають цивільні процесуальні та сімейні правовідносини, які виникають, змінюються та припиняються у зв’язку з порушенням та здійсненням провадження у справах з усиновлення.
Предметом дисертаційного дослідження є процесуальні особливості розгляду справ про усиновлення громадянами України.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в процесі роботи над дисертацією використовувались загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Використання історико-правового методу дослідження дозволило визначити основні етапи становлення та розвитку інституту усиновлення. Порівняльно-правовий (компаративістський) метод застосовувався при дослідженні цивільно-процесуальних правових норм вітчизняного та іноземного законодавства, наукової літератури щодо порядку проведення усиновлення, сприяв виявленню аналогічних правових конструкцій усиновлення у праві іноземних держав та вивченню їх правового регулювання. Методи індукції та дедукції дозволили виокремити загальні та відмінні ознаки (елементи), притаманні окремим стадіям цивільного процесуального провадження у справах усиновлення, дали змогу визначити їх належність саме до цивільного процесуального права. Метод системно-структурного аналізу надав можливість визначення загальної системи і внутрішньої структуризації цивільно-правового провадження у справах з усиновлення. За допомогою догматичного методу проаналізовано зміст норм вітчизняного та зарубіжного законодавства, виявлено їхні колізії та прогалини. Теоретико-прогностичний метод надав можливість запропонувати перспективну модель подальшого ефективного судового провадження у справах з усиновлення. Формально-логічний метод використано як універсальний спосіб аргументації наукових висновків та пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства.
Теоретичною основою дослідження стали роботи вітчизняних і зарубіжних теоретиків права та процесуалістів.
Дореволюційна цивілістика приділяла увагу інституту усиновлення, проте спеціального дослідження судового порядку усиновлення, що існував в той час, не проводилось. Серед цивілістів, які приділяли увагу різним аспектам усиновлення, слід назвати Ю.С. Гамбарова, Н.Л. Дювернуа, К.Д.Кавеліна, Д.І. Мейєра, В.І. Сінайського, Г.Ф. Шершеневича.
У радянський період різні аспекти усиновлення тією чи іншою мірою досліджувались у працях М.М. Агаркова, С.М. Братуся, Я.Р. Веберса, О.О.Красавчикова, М.С. Малєїна, Г.К. Матвєєва та ін. Проте праць, безпосередньо присвячених судовому порядку усиновлення, немає, що можливо пояснюється спростуванням інституту усиновлення в перші ж роки існування радянської влади. Після його відродження у 1926 р. була впроваджена несудова процедура встановлення усиновлення.
У сучасний період судовий порядок усиновлення частково розглядається у навчальній літературі з цивільного процесуального права. Крім того, останнім часом були проведені дисертаційні дослідження окремих аспектів інституту усиновлення (Зілковська Л.М. «Правове регулювання усиновлення в Україні»). На рівні дисертаційного дослідження О.О. Грабовська проаналізувала також процесуальні особливості усиновлення дітей іноземними громадянами (Грабовська О.О. «Особливості судочинства у справах про усиновлення (удочеріння) іноземними громадянами дітей, які проживають на території України»). Однак при цьому більшість сучасних процесуальних проблем, пов’язаних з усиновленням, залишилося поза увагою дослідників.
Окремі сучасні аспекти інституту усиновлення та порядку його здійснення аналізуються в працях українських та зарубіжних фахівців із сімейного та цивільного процесуального права: М.В. Антокольської, Г.С.Волосатого, Є.М. Ворожейкіна, В.С. Гопанчука, О.О. Грабовської, М.А.Гурвича, О.В. Дзери, А.А. Добровольського, І.В. Жилінкової, Л.М.Зілковської, О.М. Калітенко, К.І. Комісарова, Н.В. Летової, Д.Д.Луспеника, А.А. Мельникова, В.А. Мусина, О.М. Нечаєвої, З.В.Ромовської, Р.О. Стефанчука, М.К. Треушнікова, С.Я. Фурси, Є.О.Харитонова, Ю.С. Червоного, М.А. Чечиної, М.С. Шакарян, М.Й.Штефана та багатьох інших.
Емпіричним підґрунтям дослідження стало цивільне, сімейне, цивільно-процесуальне та інше законодавство України з досліджуваних питань, а також судова практика, пов’язана з усиновленням дітей громадянами України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше здійснено комплексний, теоретичний та практичний аналіз проблем судочинства у справах з усиновлення дітей громадянами України, проведений на матеріалах оновленого сімейного та цивільного процесуального законодавства.
На підставі комплексного та всебічного дослідження судочинства у справах про усиновлення дітей громадянами України в дисертації сформульовані висновки і пропозиції, які характеризуються новизною, практичним значенням та виносяться на захист. Так,

уперше:
правова природа усиновлення досліджується в аспекті особистих немайнових прав фізичної особи, внаслідок чого обґрунтовується висновок про те, що усиновлення є способом реалізації права фізичної особи на сім’ю, до того ж як для усиновлюваного, так і для усиновлювача;
надано авторське визначення умов усиновлення. Умови усиновлення це закріплені в законі вимоги, що пред’являються до строго визначеного кола осіб з приводу усиновлення, недотримання яких перешкоджає встановленню усиновлення або може призвести до визнання усиновлення недійсним, скасування усиновлення;
встановлена невідповідність положення ст. 252 ЦПК України до вимог ст. 208 СК України щодо оформлення заяви про усиновлення повнолітньої особи та запропоновано внести відповідні зміни до цивільного процесуального законодавства;
надано визначення та проаналізовано значення висновку про доцільність усиновлення та відповідність його до інтересів дитини, що видається службою у справах дітей як доказ у справі, обґрунтовано самостійне становище висновку серед інших доказів у зв’язку з необхідністю відрізняти його від висновку органу опіки та піклування, що має аналогічну назву та надається відповідно до ст. 253 ЦПК України. Так, висновок про доцільність усиновлення це акт застосування права, індивідуально правовий акт-волевиявлення служби у справах дітей стосовно доцільності усиновлення та відповідності його до інтересів дитини. У разі незгоди з мотивами негативного висновку про доцільність усиновлення або відмови в усиновленні особа може звернутися до адміністративного суду з позовом про оскарження висновку про доцільність усиновлення;
удосконалено:
комплексне угрупування та класифікація умов усиновлення в залежності від того, для якого суб’єкта усиновлення законодавство встановлює відповідні вимоги;
положення цивільного процесуального законодавства щодо необхідності подання документів до заяви про усиновлення, а саме визнано необхідним надання до заяви про усиновлення висновку про доцільність усиновлення та відповідність його до інтересів дитини, який видається службою у справах дітей, про що запропоновано внести відповідні зміни;
положення цивільного процесуального законодавства щодо застосування інституту повернення заяви про усиновлення у разі надання такої заяви без перебування на державному обліку громадян України, які бажають усиновити дитину, та неотримання висновку про доцільність усиновлення та відповідність усиновлення до інтересів дитини, про що запропоновано внести відповідні зміни;
положення Постанови Кабінету Міністрів України № 905 від 8 жовтня 2008 р. «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей» щодо надання визначення комплексу заходів, які вживаються відповідно до цієї Постанови, запропоновано вважати їх досудовим етапом усиновлення та обґрунтовано виділення відповідних стадій такого етапу;
положення Постанови Кабінету Міністрів України № 905 від 8 жовтня 2008 р. «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей» щодо необхідності надання в акті про знайомство кандидатів в усиновлювачі з дитиною відомостей про строк, впродовж якого усиновлювач опікується дитиною, ставлення дитини до усиновлювача та взаємовідповідність усиновлювача та дитини;
набуло подальшого розвитку:
вчення про умови відкриття провадження в цивільних справах з питань усиновлення та обґрунтована позиція щодо визнання умовою відкриття провадження у справах про усиновлення громадянами України перебування особи, яка прагне усиновити дитину, на державному обліку громадян України, які бажають усиновити дитину, та отримання висновку про доцільність усиновлення та відповідність його до інтересів дитини;
положення цивільного процесуального законодавства щодо участі прокурора у справах про усиновлення громадянами України шляхом надання висновку, котрий повинен містити аналіз складу осіб, залучених до участі у справі, аналіз юридично значущих обставин з точки зору підтвердження чи спростування належними, допустимими, достатніми доказами, висновок про можливість задоволення (або незадоволення) заяви про усиновлення та запропоновано внести відповідні зміни до ст. 254 ЦПК України щодо обов’язкової участі прокурора в судовому розгляді справ такої категорії;
положення цивільного процесуального законодавства щодо підстав залишення заяви без розгляду в разі виявлення після відкриття провадження у справі факту не перебування особи, яка бажає усиновити дитину, на обліку громадян України, які бажають усиновити дитину, про що пропонується внесення змін до чинного законодавства.
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання отриманих висновків для здійсненні судочинства при розгляді справ про усиновлення громадянами України у зв’язку з тим, що в роботі міститься ґрунтовний аналіз існуючих проблем у чинному цивільному процесуальному законодавстві, сімейному законодавстві з урахуванням вимог інших нормативно-правових актів з метою узгодження законодавства та усунення недоліків у правовому регулюванні зазначених відносин.
Дослідження містить ряд теоретичних розробок як у сфері сімейного, так і цивільного процесуального права, які можуть бути використані у:
науково-дослідницькій сфері при подальших теоретичних розробках та вдосконаленні концепції судового порядку усиновлення громадянами України;
сфері правотворчості у процесі вдосконалення окремих норм сімейного та цивільного процесуального законодавства;
навчально-методичній роботі при підготовці підручників, навчальних посібників та науково-методичних рекомендацій із сімейного та цивільного процесуального права;
у правозастосовчій діяльності органів суду, органів служби у справах дітей, органів прокуратури при порушенні, підготовці та розгляді справ про усиновлення.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі цивільного процесу Одеської національної юридичної академії, де було проведено її обговорення по частинах і в цілому. Положення й висновки дисертаційного дослідження використалися в навчальному процесі Одеської національної юридичної академії при викладанні курсів «Цивільне процесуальне право України», «Особливості розгляду окремих категорій цивільних справ» та проведенні семінарських занять на факультеті цивільної та господарської юстиції ОНЮА.
Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, доповідалися та обговорювалися на науково-практичних конференціях: ІІІ Міжнародній цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (4-5 квітня 2008р., м. Одеса); щорічній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА «Правове життя сучасної України» (18-19 квітня 2008 р., м. Одеса); ІV Міжнародній цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (3-4 квітня 2009 року, м.Одеса); Всеукраїнській науковій конференції «Правове життя сучасної України» (5-6 червня 2009 р., м. Одеса).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковані такі роботи:
1. Стоянова Т.А. Процесуальні особливості розгляду справ про припинення усиновлення / Т.А. Стоянова // Актуальні проблеми держави та права : зб. наук. пр. О., 2008. Вип. 43. С. 208-211.
2. Стоянова Т.А. Таємниця усиновлення / Т.А. Стоянова // Південноукраїнський правничий часопис. 2008. № 4. C. 109-111.
3. Стоянова Т.А. Правове регулювання законодавчих вимог до особи, що може бути усиновлювачем / Т.А. Стоянова // Актуальні проблеми держави та права : зб. наук. пр. О., 2009. Вип. 46. С. 394-400.
4. Стоянова Т.А. Процесуальні особливості розгляду справ про усиновлення / Т.А. Стоянова // ІІІ Міжнар. цивілістична наук. конф. студ. та аспірантів (2008 ; Одеса). ІІІ Міжнародна цивілістична наукова конференція студентів та аспірантів, 4-5 квіт. 2008 р. : [матеріали]. О., 2008. С. 76-78.
5. Стоянова Т.А. Процесуальні особливості розгляду справ про припинення усиновлення / Т.А. Стоянова // «Правове життя сучасної України», Всеукр. наук. конф. (2008 ; Одеса). Всеукраїнська наукова конференція «Правове життя сучасної України», 18-19 квіт. 2008 р. : [матеріали]. О., 2008. С.206-208.
6. Стоянова Т.А. Сутність та значення підготовки до судового розгляду справ про усиновлення / Т.А. Стоянова // ІV Міжнар. цивілістична наук. конф. студ. та аспірантів (2009 ; Одеса). ІV Міжнародна цивілістична наукова конференція студентів та аспірантів, 3-4 квіт. 2009 р. : [матеріали]. О., 2009. С. 164-167.
7. Стоянова Т.А. Судове рішення у справах з усиновлення громадянами України / Т.А. Стоянова // «Правове життя сучасної України», Всеукр. наук. конф. (2009 ; Одеса). Всеукраїнська наукова конференція «Правове життя сучасної України», 5-6 черв. 2009 р. : [матеріали]. О., 2009. С. 421-422.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. На підставі аналізу історичних джерел, що регулювали усиновлення в різні часи його існування, проведена систематизація розвитку законодавства про усиновлення. Виділені такі етапи розвитку законодавства:
1) Визнання та регулювання усиновлення в римському праві, що характеризується основною метою усиновлення узаконення позашлюбних дітей, збереження культури свого роду та передання у спадкування майна сім`ї. У цей період також була введення судова процедура усиновлення.
2) Регулювання усиновлення у Древній Русі, законодавство якої перебувало під впливом візантійського права та проіснувало практично в незмінному вигляді до XIX століття. У цей період усиновлення мало за мету збереження і продовження роду усиновителів, а також спадкування їхнього майна. Особливістю того часу було введення в процедуру усиновлення церковного посвячення та подальше дотримання прав усиновленої дитини.
3) Розвиток законодавства про усиновлення в період XVII XIX, початок XX століття. Вводиться судовий порядок провадження у справах про усиновлення, розгляд справ було віднесено до безспірного провадження.
4) Регулювання усиновлення в радянський період з 1917 по 1991 рік. У перші післяреволюційні роки законодавство фактично не визнавало інституту усиновлення, вважаючи його інститутом буржуазного права, що регулює корисливі майнові інтереси усиновлювачів щодо усиновлених та служить для експлуатації дітей. Відмовившись від усиновлення, законодавець зробив невдалу спробу замінити його суспільними формами влаштування та виховання дітей. Але згодом, починаючи з 1926 року, в українське законодавство «повертається» інститут усиновлення і з часом отримує поширення на території України, особливо за часів Великої Вітчизняної війни, коли виникла життєва необхідність в існуванні інституту усиновлення у зв’язку з великою кількістю дітей, що залишилися без батьківського піклування. З цього моменту законодавець більше не здійснював експериментів щодо усиновлення. Цей інститут проіснував до сьогодення. Однак слід зазначити, що для цього етапу розвитку усиновлення характерним є адміністративний порядок його встановлення, як правило, органами опіки та піклування.
5) Сучасний етап регулювання усиновлення в незалежній Україні пов`язаний з прийняття Декларації про Державний суверенітет від 9 вересня 1991 року та характеризується, по-перше, прийняттям Конституції України, що встановила гарантію державної охорони сімейних відносин, прийняттям нових Цивільного, Сімейного, Цивільно-процесуального кодексів, по-друге, введенням з 1996 року судової процедури усиновлення замість раніше діючої адміністративної.
2. Зважаючи на те, що в законодавстві та в юридичній літературі не надається визначення умов усиновлення, пропонується визначити умови усиновлення, як закріплені в законі вимоги, що пред’являються до строго визначеного кола осіб з приводу усиновлення, недотримання яких перешкоджає встановленню усиновлення або може призвести до визнання усиновлення недійсним, скасування усиновлення.
3. Аналіз чинного законодавства дає змогу вважати практично обумовленою, зручною та вичерпною класифікацію умов усиновлення. Підставою для такої класифікації є суб`єкт усиновлення, тобто надана класифікація провадиться в залежності від того, до якого саме суб`єкта усиновлення законодавство ставить відповідні вимоги. Можливість практичного застосування полягає в тому, що така класифікація може бути застосована при розгляді справ про усиновлення та є досить зручною у використанні.
Умови усиновлення можливо поділити на такі групи:
1) Умови, що ставляться до особи, яка усиновляється: а) вік особи, що усиновляється. Максимальний вік особи, що усиновляється, дитина до 18років. Виняток з цього правила становить усиновлення повнолітньої особи. Мінімальний вік особи, що усиновляється, за загальним правилом не встановлений. Виняток з цього правила усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку або яка була знайдена (не молодше двомісячного віку); б) поінформованість усиновлювача про стан здоров'я дитини; в) неможливість роз'єднання братів та сестер при їх усиновленні. Виняток можливий, коли на це є об`єктивна необхідність та згода органів опіки та піклування.
2) Умови, що ставляться до особи усиновлювача. Такі умови доцільно розділити на позитивні, тобто ті, що повинні існувати при усиновленні, та негативні, які повинні бути відсутніми на момент усиновлення. Позитивні: а)дієздатність особи та досягнення нею 21 року. Виняток, якщо усиновлювач є родичем дитини; б) дотримання вікової різниці між усиновлювачем та особою, яка усиновляється. Мінімальна різниця не менш ніж п`ятнадцять років. У разі усиновлення повнолітньої особи не менш ніж вісімнадцять років. Максимальна не більше ніж сорок п`ять років; в) наявність подружніх відносин. Виняток становлять особи, які не перебувають у шлюбі між собою, але проживають однією сім`єю і можуть, за рішенням суду, бути визнані усиновлювачами. Негативні: а) обмеження дієздатності чи недієздатність усиновлювача; б) позбавлення та не поновлення батьківських прав усиновлювача; в) скасування усиновлення або визнання його недійсними з вини усиновлювача; г) відсутність постійного місця проживання та постійного доходу; д) наявність хвороби, що, згідно із законодавством, не дозволяє усиновлення; е) одностатність усиновлювачів; є)суперечливість інтересів усиновлювача інтересам дитини.
3) Умови, що ставляться до надання згоди на усиновлення. У залежності від того, чи зобов`язаний суд отримати відповідну згоду або має право здійснити усиновлення без такої згоди, можливе виділення обов`язкових випадків надання згоди та факультативних. Обов`язкові: а) згода усиновлювача; б)згода батьків дитини на усиновлення. Виняток, якщо вони недієздатні, невідомі, визнанні безвісно відсутніми, позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновляється, та не утримання, не проживання разом з дитиною без поважних причин протягом не менше шести місяців; в) згода на усиновлення особи, що усиновляється. Виняток становлять випадки, коли дитина за віком або за станом здоров`я не усвідомлює факт усиновлення. У такому разі її згода не потрібна. Факультативні згоди: а) згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини; б) згода закладу здоров`я або навчального закладу на усиновлення дитини.
4. З метою вдосконалення норм чинного цивільно-процесуального законодавства та приведення його у відповідність до норм сімейного права визнано за доцільне викласти ч. 6 ст. 252 ЦПК України щодо викладення відомостей у заяві про усиновлення повнолітньої особи відповідно до ч. 2 ст.208 СК України.
У зв`язку з можливістю усиновлення повнолітньої особи тільки у випадках відсутності матері, батька або позбавлення з інших підстав їх піклування та необхідністю урахування наявності власних дітей в усиновлювача при ухваленні рішення вважається за доцільне зазначати такі відомості в заяві про усиновлення, підтверджуючи їх відповідними доказами, що позбавить у подальшому затягування провадження у справі у зв`язку з необхідністю витребування додаткових доказів.
Тому доцільно викласти ч. 6 ст. 252 ЦПК України в такій редакції: «Заява про усиновлення повнолітньої особи повинна містити відомості, вказані в ч. 1 даної статті, відомості про наявність чи відсутність дітей, а також відомості про підстави позбавлення батьківського піклування батьків особи, що усиновляється. До заяви повинні бути додані документи, вказані в п. 1 ч. 2 цієї статті, документи, що підтверджують позбавлення батьківських прав».
5. Аналіз чинного цивільного процесуального, сімейного законодавства та Постанови Кабінету Міністрів України № 905 «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей» дозволяє зробити висновок, що кожна особа, яка бажає усиновити дитину, повинна пройти державний облік осіб, які бажають усиновити дитину, встановити контакт з дитиною та в результаті отримати висновок про доцільність усиновлення від служби у справах дітей. Такий висновок є підтвердженням проходження такого обліку та важливим джерелом суттєво важливої інформації щодо усиновлення. Він є обов`язковим для кожної справи про усиновлення дитини. Висновок про доцільність усиновлення не є тотожним висновку, що надається органом опіки та піклування під час підготовки справи до судового розгляду. Не подання такого висновку разом із заявою про усиновлення у зв`язку з тим, що він є відсутнім у заявника, чи у зв`язку з тим, що зі змісту ст. 252 ЦПК України не випливає необхідності його подання, може призвести до негативних наслідків, а саме: або до затягування процесу у зв`язку з необхідністю надання доказів у справі, або до необхідності відмовити в усиновленні. В обох випадках не можна говорити про виконання завдань цивільного судочинства та дотримання судової економії. До того ж у зазначеній Постанові прямо вказується, що такий висновок надається кандидатам в усиновлювачі для подання його до суду. Непотрібний такий висновок при усиновленні повнолітньої особи.
Тому вважаємо за доцільне запропонувати внесення змін до ст. 252 ЦПК України та доповнити ч. 2 ст. 252 ЦПК України п.п. 5, 6 і викласти їх таким чином: «5) висновок про доцільність усиновлення та відповідність його до інтересів дитини, що виданий службою у справах дітей, окрім випадків усиновлення повнолітньої особи; 6) інші документи, визначені законом».
6. Проаналізувавши положення чинного процесуального законодавства та вимоги сімейного законодавства, встановлено, що відкриття провадження у справі можливо тільки в разі дотримання відповідних умов реалізації права на звернення з вимогами про усиновлення. Такі умови необхідно розділити в залежності від того, з їх наявністю чи відсутністю закон позв’язує відкриття провадження у справі.
Позитивні умови відкриття провадження у справі, тобто наявність яких зумовлює можливість відкриття провадження у справі, це: додержання змісту та форми заяви про усиновлення, сплата судового збору, проходження особою, що бажає усиновити дитину, досудової підготовки справ про усиновлення (окрім усиновлення повнолітньої особи), досягнення особою 21року.
Якщо особа, що звернулася до суду з проханням про усиновлення, не пройшла досудовий етап усиновлення, що проводиться службою у справах дітей та складається із відповідних стадій, встановлених законом, суд не може провести розгляд справи по суті та вирішити заявлені вимоги. Існування такого положення випливає з вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 905 «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей». Тому не може бути реалізоване право на позов (заяву), якщо не дотриманий відповідний порядок досудового етапу усиновлення.
7. Суттєвою прогалиною цивільного процесуального законодавства є відсутність положень щодо дій суду в разі звернення із заявою про усиновлення особи, яка не дотрималась встановленого досудового етапу усиновлення, що вимагається згідно із Постановою Кабінету Міністрів № 905 «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей».
У зв`язку з тим, що недотримання такого порядку є порушенням встановленої умови реалізації права на подання позову, суд має право повернути заяву про усиновлення та у відповідній ухвалі про повернення заяви роз`яснити підставу такого повернення.
Вважаємо за доцільне вдосконалити положення чинного ЦПК України внесенням змін до ч. 3 ст. 121 ЦПК України шляхом доповнення п. 6 та викласти його в такій редакції: «Повертається заява про усиновлення, надана особою, що не перебувала на державному обліку громадян України, які постійно проживають на території України та бажають усиновити дитину».
8. Проходження держаного обліку дітей, які можуть бути усиновлені, та громадян України, які постійно проживають на території України і бажають усиновити дитину, є обов`язковим для здійснення судочинства у справах з усиновлення. Винятки з цього правила встановлені для усиновлення дитини іншого з подружжя та для усиновлення повнолітньої особи.
Тому процедура усиновлення складається з двох етапів: досудового та судового.
Досудовий етап усиновлення складається не тільки з обліку дітей, які можуть бути усиновлені, та обліку осіб, які можуть бути усиновлювачами, він включає необхідність проведення додаткових дій, послідовне виконання яких приводить до отримання висновку про доцільність усиновлення та відповідність його до інтересів дитини. Стадіями досудового етапу з усиновлення є: 1) облік дітей, які можуть бути усиновлені; 2) облік осіб, що бажають усиновити дитину: облік громадян України, які постійно проживають на території України і бажають усиновити дитину, та облік громадян України, які проживають за межами України, та іноземців, які бажають усиновити дитину, що проживає в Україні; 3) організація вибору дитини та знайомства кандидатів в усиновлювачі з дитиною: інформування кандидатів в усиновлювачі про дітей, які можуть бути усиновлені; організація знайомства та встановлення контакту з дитиною покладається на служби у справах дітей за місцем її перебування; 4) підготовка документів для подання до суду.
Згідно з відокремленими стадіями досудового етапу процедури усиновлення виявляється основне значення існування такої процедури, а саме можливість перевірити відповідність кандидата в усиновлювачі до вимог, встановлених до особи, що бажає усиновити дитину, влаштувати та організувати знайомство з дитиною, про що зазначити у відповідному документі висновку про доцільність усиновлення.
9. Висновок про доцільність усиновлення необхідно розрізняти як висновок, який надається службою у справах дітей особисто кандидатам в усиновлювачі для надання до суду, та висновок про доцільність усиновлення, який надається органом опіки та піклування в порядку, передбаченому ст.253 ЦПК України. Відмінності таких висновків полягають у тому, що перший висновок надається для надання до суду, тобто ще до відкриття провадження у справі, а висновок органу опіки та піклування надається під час підготовки справи до судового розгляду. Також висновок про доцільність усиновлення, який надається для надання документів до суду, складається після проходження досудового етапу усиновлення та подається кандидатом в усиновлювачі разом з іншими документами, які він повинен надати згідно із ст. 252 ЦПК України. Висновок органу опіки та піклування надається в порядку ч. 3 ст. 45 ЦПК України та до нього додаються документи, що зазначені у ст. 253 ЦПК України та можуть бути отримані судом та кандидатом в усиновлювачі тільки через надання їх до судового розгляду органом опіки та піклування (свідоцтво про народження дитини, медичний висновок про стан здоров`я дитини, про її розумовий та фізичний розвиток та інші).
З аналізу природи такого документа, як висновок про доцільність усиновлення та відповідність його до інтересів дитини, пропонується таке його визначення: висновок про доцільність усиновлення це акт застосування права, індивідуально правовий акт-волевиявлення служби у справах дітей стосовно доцільності усиновлення та відповідності його до інтересів дитини. У разі незгоди з мотивами негативного висновку про доцільність усиновлення або відмови в усиновленні особа може звернутися до адміністративного суду з позовом про оскарження висновку про доцільність усиновлення.
10. Згідно із ст. 253 ЦПК України у справах з усиновлення необхідним є проведення такої стадії, як підготовка справи до розгляду. Чинний ЦПК України містить положення про проведення попереднього судового засідання під час підготовки справи до судового розгляду, що є новим положенням порівняно з раніше існуючим законодавством. Завданнями проведення попереднього судового засідання є встановлення можливості досудового врегулювання спору та забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.
Справи з усиновлення справи окремого провадження, де немає спору про право, тому справа не може бути припинена до судового розгляду у зв`язку з ухваленням мирової угоди, передачею справи на розгляд третейського суду, не може відбуватися визнання позову. Проведення таких процесуальних дій, як визначення питання про склад осіб, що беруть участь у справі, визначення предмета доказування та кола доказів у справах з усиновлення, визначення часу та місця судового розгляду, можливе і без особистої участі заявника, зацікавлених осіб. Значення попереднього судового засідання в економії фінансових та часових ресурсів громадян, а також держави не дотримується при проведенні попереднього судового засідання у таких справах. Тому вважаємо, що проведення попереднього судового засідання у справах про усиновлення не є доцільним.
11. Судова практика свідчить про неоднозначне вирішення питання щодо участі прокурора при розгляді справ про усиновлення. Так, аналіз положення ЦПК України свідчить про те, що суд не зобов`язаний залучати до судового розгляду прокурора. На відміну від цього положення Кодексу Постанова Пленуму ВСУ «Про застосування законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» рекомендує залучати прокурора до розгляду справи. Наказ Генерального прокурора України від 29 листопада 2006 року № 6 «Про організацію представництва прокурором у суді інтересів громадянина або держави та їх захист при виконанні судових рішень» передбачає необхідну участь органів прокуратури при розгляді справ про усиновлення іноземними громадянами. Враховуючи, що завданням прокуратури України є захист прав громадян, а метою усиновлення досягнення найвищих інтересів дитини, а також враховуючи існування судової практики із залученням до судового розгляду прокурора, вважаємо за необхідне включити у ст. 254 ЦПК України положення щодо розгляду справи за обов`язкової участі прокурора.
Тому пропонуємо викласти ч. 1 ст. 254 ЦПК України в такій редакції: «Суд розглядає справу за обов`язкової участі заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, прокурора, а також дитини, якщо вона за віком та за станом здоров`я розуміє факт усиновлення, з викликом зацікавлених та інших осіб, яких суд вважає за потрібне допитати».
12. Розгляд справи про усиновлення та ухвалення законного та обґрунтованого рішення не можливе, якщо кандидат в усиновлювачі не дотримався положення про перебування на обліку громадян України, які постійно проживають на території України і бажають усиновити дитину, та щодо якого відсутній висновок про доцільність усиновлення та відповідність його до інтересів дитини, тобто якщо не було дотримано положення законодавства про досудовий етап усиновлення. Якщо такі обставини з`ясувалися вже після відкриття провадження у справі, то вважаємо за потрібне застосувати положення ст. 207 ЦПК України залишення заяви без розгляду, що дозволить, усунувши зазначені в ухвалі суду підстави залишення заяви без розгляду, повторно звернутися до суду з тими самими вимогами. Тому пропонуємо доповнити положення ч. 1 ст. 207 ЦПК України п. 10 та викласти його в такій редакції: «Особа, що не перебувала на державному обліку осіб, що бажають усиновити дитину, та не має висновку про доцільність усиновлення та відповідність його до інтересів дитини”.
13. При ухваленні судом рішення про усиновлення суд повинен встановити законність підстав усиновлення та на підставі того, чи відповідає усиновлення інтересам дитини чи ні, ухвалити рішення. СК України містить спеціальну норму щодо обставин, які встановлюються судом при ухваленні рішення, перелік яких не є вичерпним. Аналіз сімейного законодавства дає змогу зробити висновок, що усиновлення можливе тільки при дотриманні відповідних умов усиновлення, які встановлюються судом та на підставі встановлення яких ухвалюється судове рішення. Тому вважаємо за доцільне поділити такі умови на такі групи: 1) вимоги, що висуваються до особи, яка усиновляється, згідно із ст. 208 СК України; 2) вимоги, що висуваються до особи усиновлювача, згідно із ст. 211 СК; 3) згода відповідного кола суб`єктів усиновлення згідно із ст.ст. 217-222 СК України.
Окрім зазначених умов усиновлення, суд повинен перевірити мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину, мотиви того, чому інший з подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення.
Взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, тривалість опікування такою дитиною та ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити, є обставинами, що встановлюються судом при ухваленні рішення. Про факт здійснення знайомства кандидата в усиновлювачі та дитини під час досудового етапу усиновлення складається акт зазначеної форми, що надається усиновлювачеві під розписку для надання до суду. Але вимоги чинного законодавства не зобов’язують викладати в ньому відомості про характер відносин, що склалися між особою, яка бажає усиновити дитину, та дитиною, що є суттєвим недоліком законодавства і не дозволяє суду використати такий акт як доказ обставин взаємовідповідності усиновлювача та дитини, ставлення дитини до усиновлювача та обставин, що свідчать про тривалість таких відносин. Викладення таких обставин у зазначеному акті дозволить суду більш чітко встановити характер відносин, що склалися між дитиною та усиновлювачем, перевірити дійсність наміру усиновлювача стосовно дитини встановити теплі, родинні стосунки.
Тому пропонуємо доповнити ч. 2 п. 61 Постанови Кабінету Міністрів України № 905 такими положеннями та викласти в такій редакції: «Про знайомство кандидатів в усиновлювачі з дитиною складається акт за формою згідно з додатком 8, що містить відомості про строк, впродовж якого усиновлювач опікується дитиною, ставлення дитини до усиновлювача та взаємовідповідність усиновлювача та дитини».
14. Вважаємо за необхідне розуміти положення ч. 5 ст. 255 ЦПК України в широкому тлумаченні та застосовувати положення про можливість відкликання згоди на усиновлення у випадках, коли вона була надана, та у випадках, коли усиновлення було проведене без згоди батьків на підставі ст.219 СК України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абрамов С.Н. Советский гражданский процесс / Сергей Николаевич Абрамов. М. : Госюриздат, 1952. 420 с.
2. Авдюков Г.М. Принцип законности в гражданском судопроизводстве / Григорий Михайлович Авдюков М. : Госюриздат, 1970. 210 с.
3. Андронов І.В. Рішення суду першої інстанції в цивільному процесі України : автореф. дис. канд. юрид. наук : 12.00.03 Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право / І.В.Андронов. О., 2008. 20 с.
4. Андрущенко П.П. Розголошення таємниці усиновлення / П.П. Андрущенко // Законодавство України. 2004. № 2. С. 68-73.
5. Анненкова К. Система Русского гражданского права / К. Анненкова. СПб. : Типография М.Л. Стасюлевича, 1902. Т. 6. 620 с.
6. Антакольская М.В. Семейное право : учебник / Мария Вадимовна Антакольская. М. : Юристъ, 2002. 336 с.
7. Афанасьева И.В. Особенности процесса усыновления детей российскими гражданами / И.В. Афанасьева, Е.А. Белова // Семейное право. 2004. № 2. С. 18-23.
8. Глухарева В.Г. Процессуальные особенности рассмотрения дел об установлении усыновления (удочерения) / В.Г. Глухарева // Совр. проблемы гражданского и арбитражного процесса. 2001. № 3. С. 42-48.
9. Баев А.А. Семейное право : учеб. пособие / А.А. Баев, Е.К. Утяшов. М. : РИОР, 2005. 91 с.
10. Балюк М.І. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях): коментарі і рекомендації, пропозиції / М.І. Балюк, Д.Д. Луспеник. Х. : Харків. юрид. 2008. 357 с.
11. Беков Я.Х. Перенос или отложение предварительного судебного заседания при подготовке гражданских дел к судебному разбирательству / Я.Х.Беков // Арбитражный и гражданский процесс. 2005. № 7. С. 2-9.
12. Беков Я.Х. Предварительное судебное заседание элемент подготовки гражданских дел к судебному разбирательству / Я.Х. Беков // Арбитражный и гражданский процесс. 2005. № 10. С. 15-23.
13. Белякова А.М. Советское семейное право : учебник / А.М. Белякова, Е.М.Ворожейкин. М. : Юрид. лит., 1974. 304 с.
14. Бондаренко Н.Л. Завдання стадії підготовки цивільних справ до судового розгляду / Н.Л. Бондаренко // Вісник Київ. ун-ту ім. Тараса Шевченка. 2004. № 60-62. С. 34-41.
15. Бондаренко Н.Л. Процесуальна мета стадії підготовки цивільних справ до судового розгляду / Н.Л. Бондаренко // Вісник Хмельницьк. ін-ту регіонального упр. та права. 2003. № 3-4(7-8). С. 132.
16. Борисова В.І. Сімейне право України : підручник / В.І. Борисова, Л.В.Панова. К. : Юрінком Інтер, 2006. 387 с.
17. Бошко В.И. Очерки советского семейного права / Виктор Иванович Бошко. К. : Полит. лит. УССР, 1952. 372 с.
18. Бердниковъ Л.С. Краткій курсъ Церковного права / Л.С. Бердниковъ. Казань : Типографія Имп. Ун-та, 1888. 237 с.
19. Васильєв С.В. Довідник з підготовки до судового розгляду цивільних справ / Сергій Васильович Васильєв. Х. : Еспада, 2007. 389 с.
20. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса / Е.В. Васьковский ; под ред. В.А. Томсинова. М. : Зерцало, 2003. 611 с.
21. Великий тлумачний словник сучасної української мови / під ред. В.Т.Бусел. К. : Ірпінь : Перун, 2001. 482 с.
22. Вишневская Е.В. Усыновление: понятие, причины, последствия / Е.В.Вишневская, Т.О. Турилкина // Актуальные вопр. юрид. практики. 2003. № 11. С. 11-19.
23. Волкова П. Захист прав дітей першочерговий обов`язок прокурора / П.Волкова // Вісник прокуратури. 2006. № 10. С. 73-79.
24. Вольфсон Ф.И. Семейное право / Ф.И. Вольфсон. М. : Юрид. изд-во НКЮ Союза ССР, 1935. 157 с.
25. Вышинский А.Я. Теория судебных доказательств / А.Я. Вышинский. М. : Госюриздат, 1950. 297с.
26. Гардецький О.П. Захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування / О.П. Гардецький // Вісник прокуратури. 2006. № 1. С. 13-19.
27. Герасимов В.Н. Некоторые проблемы реализации принципа приоритета семейного воспитания / В.Н. Герасимов // Семейное и жилищное право. 2005. № 4. С. 3-9.
28. Глиняна К.М. Правове забезпечення таємниці усиновлення / Катерина Михайлівна Глиняна // «Правове життя сучасної України», 10-а ювілейна звіт. наук. конф. проф.-викл. і аспірант. складу (2007 ; Одеса). 10-а ювілейна звітна наукова конференція професорсько-викладацького і аспірантського складу «Правове життя сучасної України» : [матеріали]. О. : Фенікс, 2007. С.258-262.
29. Гойхбарг Л.Г. Сравнительное семейное право / Л.Г. Гойхбарг. М. : Юрид. изд-во Наркомюста РСФСР, 1925. 189 с.
30. Гончарова Г. Судовий порядок усиновлення дітей / Г. Гончарова, В.Жернаков, С. Прилипко // Право України. 1999. № 9. С. 48-54.
31. Грабовська О.О. Особливості судочинства в справах про усиновлення (удочеріння) іноземними громадянами дітей, які проживають на території України : автореф. дис. канд. юрид. наук : 12.00.03 Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право / О.О.Грабовська. К., 2005. 20 с.
32. Гражданский процесс / под ред. В.А. Мусина, Н.А. Чечиной, Д.М.Чечота. М. : ПБОЮЛ Гриженко Е.М., 2000. С. 340 с.
33. Гражданский процесс / под ред. В.В. Комарова. Х. : Одиссей, 2001. 696 с.
34. Гражданский процесс Украины / под ред. Ю.С. Червоного. К. : Истина, 2006. 400 с.
35. Гражданский процессуальный кодекс РФ от 14 ноября 2002 г. // Собр. законодательства РФ. 2002. № 46. Ст. 4532.
36. Гражданский процессуальный кодекс Украины : науч.-практ. коммент. / под ред. Ю.С. Червоного. Х. : Одиссей, 2007. 637 с.
37. Гражданское и торговое право капиталистических государств / под ред. К.К. Яичкова. М. : Междунар. отношения, 1966. 617 с.
38. Гражданское право : учебник / под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. М. : ПБОЮЛ, 2001. Т. 3. 632 с.
39. Гурвич М.А. Лекции по советскому гражданскому процессу / М.А.Гурвич. М. : ВЮЗИ, 1950. 436 с.
40. Гурвич М.А. Право на иск / М.А. Гурвич. М. : Изд-во АН СССР, 1949. 207 с.
41. Дзера В. Сімейне право / В. Дзера. К. : Вентурі, 1997. 376с.
42. Дигесты Юстиниана : пер. с лат. / отв. ред. Л.Л. Кофанов. М. : Статут, 2002.
43. Елесейкин П.Ф. Особенности судебного рассмотрения отдельных категорий гражданских дел : учеб. пособие / П.Ф. Елесейкин. Ярославль : Типография Ярослав. политех. ин-та, 1974. 134 с.
44. Європейська Конвенція про усиновлення від 24 квітня 1967 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України. Режим доступу: www.rada.kiev.ua
45. Жильцова Н.А. О спорности в делах особого производства / Н.А.Жильцова, М.М. Голиченко // Арбитражный и гражданский процесс. 2007. № 2. С. 33-36.
46. Жуйков В. Принцип состязательности в гражданском и арбитражном судопроизводстве / В. Жуйков // Рос. юстиция. 2003. № 6. С. 24-29.
47. Загоровский А.И. Курсъ Семейного права / А.И. Загоровский. О. : Типография Печатнаго дъла, 1909. 564с.
48. Про внесення змін до законодавчих актів України щодо державної підтримки сімей, які усиновили дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування : Закон України від 23 вересня 2008 р. // Відомості Верховної Ради України. 2009. № 7. Ст. 70.
49. Зейдер Н.Б. Судебное заседание и судебное решение в советском гражданском процессе / Н.Б. Зейдер. Саратов : Коммунист, 1959. 99 с.
50. Зілковська Л.М. Правове регулювання усиновлення в Україні : автореф. дис. канд. юрид. наук : 12.00.03 Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право / Л.М. Зілковська. К., 2002. 21с.
51. Ильинская И.М. Судебное рассмотрение споров о праве на воспитание детей / И.М. Ильинская. М. : Госюриздат, 1960. 322 с.
52. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву / О.С.Иоффе. М. : Изд-во ЛГУ, 1956. 397 с.
53. Йоффе О.С. Основы римского гражданского права : учеб. пособие / О.С.Йоффе, В.А. Мусин. Л. : Изд-во ЛГУ, 1974. 155 с.
54. Калітенко О.М. Особисті відносини подружжя та відносини подружжя стосовно їх майна : автореф. дис. канд. юрид. наук : 12.00.03 / О.М.Калітенко. Х., 2001. 20 с.
55. Князьков Л.С. Общая теория прав : курс лекций / Л.С. Князьков. Томск, 2001. 198 с.
56. Ковальчук І.С. Становлення та розвиток інституту усиновлення у Візантії / І.С. Ковальчук // Аналітика. 2006. № 9(51). С. 27-32.
57. Кодекс адміністративного судочинства : Закон України від 6 липня 2005р. // Відомості Верховної Ради України. 2005. № 35-36. Ст. 446.
58. Кодекс про шлюб та сім`ю : Закон УРСР від 20 червня 1969 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. 1969. № 26. Ст. 204.
59. Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
60. Концепція Державної програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 р. // Уряд. кур’єр. 2006. №114. Ст. 123.
61. Косюта М.І. Інтереси громадян і держави як предмет прокурорсько-судового представництва / М.І. Косюта // Юрид. вісник. 2001. № 1. С.142-148.
62. Кримінальний кодекс України : Закон України від 5 к