СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РЕГУЛЮВАННЯ ЮРИСДИКЦІЙНИХ ІМУНІТЕТІВ У МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ГІРЕНКО Олександр Тимофійович

УДК 341.96:347.193

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РЕГУЛЮВАННЯ ЮРИСДИКЦІЙНИХ ІМУНІТЕТІВ У МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ

Спеціальність 12.00.03 цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Кисіль Василь Іванович
доктор юридичних наук, професор

Київ - 2009

ПЛАН

ВСТУП

2

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНІ УМОВИ НАДАННЯ ІМУНІТЕТУ ДЕРЖАВІ

1.1. Поняття імунітету держави у міжнародних приватно-правових відносинах, історія розвитку доктрини імунітету держави

12

1.2. Особливості механізму надання імунітету та відмови держави від нього

37

1.3. Визначення органу, компетентного встановлювати наявність у держави імунітету

49

РОЗДІЛ 2. МЕЖІ ДІЇ ПРИНЦИПУ ІМУНІТЕТУ ДЕРЖАВИ

2.1. Підходи до формулювання поняття «іноземна держава»

62

2.2. Сучасні тенденції у встановленні критерію розмежування комерційної та суверенної діяльності держави

76

2.3. Проблеми формулювання конкретних випадків, коли держава не має права посилатися на імунітет

91

2.4. Сучасні підходи до наданні імунітету від примусових заходів

108

РОЗДІЛ 3. ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПУ ІМУНІТЕТУ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ

3.1. Історія та сучасний стан доктрини імунітету держави в Україні

131

3.2. Перспективи застосування доктрини обмеженого імунітету в Україні

148

ВИСНОВКИ

181

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

189

Актуальність теми дослідження обумовлюється значенням, яке надається сучасним проблемам юрисдикційних імунітетів держави у приватно-правових відносинах, та необхідністю реформування законодавства України у цій галузі. Зважаючи на постійний розвиток економічних відносин, збільшення випадків укладення державою угод з іноземними приватними особами, а також з огляду на участь України в світових та регіональних інтеграційних процесах (вступ до Світової організації торгівлі, поглиблення зв’язків з Європейським Союзом тощо), в Україні існує нагальна потреба у сучасному визначенні положення держави як учасника приватно-правових відносин та його нормативного врегулювання, виходячи з необхідності обмеження права держави посилатися на імунітети у таких відносинах з іноземними юридичними та фізичними особами.
Важливим кроком на цьому шляху стало прийняття нового Цивільного кодексу України (2003 р.) та Закону України «Про міжнародне приватне право» (2005 р.), які на законодавчому рівні закріпили, що держава діє у приватних відносинах на рівні з іншими учасниками приватно-правових відносин. Разом з тим, в Україні досі продовжують використовуватися впроваджені за радянської доби підходи до питання надання імунітету державі, які базуються на детально обґрунтованій радянською наукою теорії абсолютного імунітету.
Проблема обмеження юрисдикційних імунітетів держави є актуальною не лише для України та інших країн з перехідною економікою, а й залишається такою для провідних країн світу. Протягом ХХ сторіччя теорія обмеженого імунітету держави знаходилася у постійному розвитку, скорочувалася кількість випадків, коли держава має право посилатися на імунітет, вдосконалювався механізм відокремлення комерційної діяльності держави від дій, пов’язаних з реалізацією нею своїх суверенних функцій. Результатом поширення використання концепції обмеженого імунітету на практиці та її обґрунтування на теоретичному рівні стало прийняття у 2004 році Організацією Об’єднаних Націй після тридцятирічної підготовчої роботи Конвенції про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (далі за текстом Конвенція ООН).
Сучасні тенденції розвитку міжнародного приватного права, а також наявність у діючому законодавстві України суттєвих прогалин у правовому регулюванні у галузі надання імунітету іноземній державі обумовлюють нагальну потребу у дослідженні цієї проблеми на теоретичному та практичному рівнях, що має суттєве значення для подальшого розвитку та реформування приватного права України.
Науково-теоретичне підґрунтя дослідження. В Україні, як у інших посткомуністичних країнах, дослідженню проблеми обмеження імунітету держави у приватних відносинах не присвячено належної уваги. Більшість фундаментальних праць з питання надання державі імунітету у приватних відносинах опубліковані ще за радянських часів і були спрямовані на обґрунтування необхідності надання державі абсолютного імунітету. Останнім часом проблема надання імунітету державі висвітлюються здебільшого як окреме питання в українських та російських підручниках з міжнародного приватного права та невеликій кількості статей (наприклад, М.М.Богуславський «Міжнародне приватне право», 2005 рік, Г.С.Фединяк «Міжнародне приватне право» 2005 рік, В.Л.Чубарєв «Міжнародне приватне право», 2006 рік тощо).
Серед праць, присвячених комплексному дослідженню сучасних підходів до проблеми надання імунітету державі із застосування концепції обмеженого імунітету, у пострадянських країнах можна виділити роботи Н.А.Ушакова («Юрисдикційні імунітети держав та їх власності» 1993 року) та І.О.Хлєстової («Юрисдикційний імунітет держави» 2007 року). У цьому зв’язку необхідно відзначити, що питанню надання імунітету держави у міжнародному приватному праві присвячені праці переважно фахівців з країн англосаксонської системи права, зокрема роботи британських юристів Х.Фокс («Право про імунітет держави», 2008 року) та А.Діккінсона («Імунітет держави вибрані матеріали та коментарі», 2004 року).
Теоретичну основу дисертації становлять праці таких вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі міжнародного приватного та міжнародного публічного права, як: В.Бішоп, М.М.Богуславський, В.А.Василенко, А.С.Довгерт, В.М.Коссак, В.І.Кисіль, А.Кун, І.І.Лукашук, Л.А.Лунц, Н.І.Маришева, О.О.Мережко, Т.Н.Нешатаєва, А.А.Степанюк, С.Сучаріткул, Г.І.Тункін, Н.А.Ушаков, І.О.Хлєстова, Г.С.Фединяк, Б.Фестівальд, Н.Г.Швидак, К.Шміттгофф, Г.Р.Шайхутдінова. Вплив на результати дисертаційної роботи мали праці таких вчених, як: С.С.Алєксєєв, М.І.Брагінський, Н.С.Глусь, В.Н.Денисов, О.В.Дзера, О.М.Клименко, Н.С.Кузнєцова, В.В.Луць, Р.А.Майданник, Ю.Д.Притика, І.В.Спасибо-Фатєєва, Є.О.Суханов, С.Я.Фурса, Я.М.Шевченко, М.Й.Штефан та інших.
При підготовці роботи широко використовувалися нормативні акти та судова практика різних країн, зокрема: США (Закон США про імунітет іноземних держав 1976 року зі змінами), Великобританії (Акт про імунітет держави 1978 рок зі змінами), Сінгапуру (Акт про імунітет держави 1979 року зі змінами), Канади (Акт, що надає імунітет державі в канадських судах 1982 року зі змінами), Австралії (Акт про імунітет іноземної держави 1984 року зі змінами), міжнародно-правові акти, передусім Конвенція ООН та Європейська Конвенція про імунітет держави 1972 року, а також офіційні документи Організації Об’єднаних Націй, зокрема документи Комісії міжнародного права, які були використані у процесі підготовки проекту Конвенції ООН («Materials on Jurisdictional Immunities of States and their Property», New York, United Nations, 1982 року).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до наукової теми підрозділу 2 «Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір», що є складовою частиною загальної наукової теми Інституту міжнародних відносин «Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України» № 01БФ048-01 у рамках Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми державотворення України»; теми підрозділу 2 «Україна в євроінтеграційних правових процесах», що є складовою частиною загальної наукової теми Інституту міжнародних відносин «Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи» № 06БФ048-01 у рамках Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України»; плану науково-дослідної теми кафедри міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір».
Мета і завдання дослідження. Враховуючи відсутність в Україні спеціального нормативного акту, який регулював би питання надання іноземним державам та їх власності юрисдикційних імунітетів в українських судах, а також закріплення у чинному процесуальному законодавстві положень теорії абсолютного імунітету, основною метою цього дослідження є з’ясування сучасних тенденцій у законодавстві та практиці іноземних держав, міжнародних актах та теорії міжнародного приватного права щодо надання іноземній державі юрисдикційних імунітетів у приватно-правових відносинах, а також визначення перспектив розвитку законодавства України у цій галузі.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання:
- проаналізувати сучасну правову природу принципу імунітету держави та можливість обмеження його застосування у приватно-правових відносинах за участю держави;
- дослідити механізм та правила надання державі права посилатися на імунітет, виходячи з положень існуючих на цей час міжнародно-правових джерел, законодавства та практики провідних країн з різних правових систем;
- дослідити найбільш гострі питання, пов’язані з прийняттям рішення про надання імунітету державі при розгляді справ за її участю національним судом іншої держави та які тривалий час стримували прийняття Конвенції ООН, проект якої був підготовлений Комісією ООН з міжнародного права ще у 1991 році, зокрема: а) визначити коло осіб, які мають право посилатися на імунітет; б) з’ясувати сутність поняття «комерційна діяльність» держави; в) визначити випадки, коли держава має право користуватися імунітетом; г) з’ясувати, за яких умов державі надається імунітет від застосування примусових заходів;
- проаналізувати сучасний стан законодавства України у цій сфері та сформулювати пропозиції для його подальшого розвитку.
Об’єктом дослідження є приватно-правові відносини, в яких бере участь держава як суб’єкт міжнародного приватного права.
Предмет дослідження є доктрина та норми міжнародного приватного права, внутрішнє матеріальне та процесуальне право України та іноземних держав, а також судова практика багатьох країн. Все це становить правову базу надання державі юрисдикційних імунітетів.
Методи дослідження. Юридична природа явищ, які досліджуються, обумовлює застосування принципу методологічного плюралізму, який дозволяє використовувати можливості усіх методів наукового аналізу. Водночас, враховуючи специфіку дослідження, особливу увагу приділено порівняльному методу, який використаний при зіставленні підходів до правового регулювання надання імунітету в різних державах та відповідно до положень міжнародних актів у цій галузі. Формально-юридичний метод дозволив проаналізувати юридичний зміст правових актів, що становлять правову основу надання державі юрисдикційного імунітету, а історичний метод виявити сучасні тенденції у розвитку галузі, що досліджується. Використані були також логічний та інші спеціальні методи наукового пізнання.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що уперше в Україні проведено комплексне дослідження проблеми надання іноземній державі юрисдикційних імунітетів, враховуючи практику та законодавство іноземних країн. Крім того, уперше проведено комплексний аналіз положень Конвенції ООН.
Наукова новизна роботи, серед іншого, виявляється у таких положеннях:
уперше:
- комплексно досліджено значення для подальшого розвитку теорії обмеженого імунітету та гармонізації практики країн Конвенції ООН як першого універсального міжнародного акту в сфері юрисдикційних імунітетів держави;
- обґрунтовано, що подальший розвиток теорії обмеженого імунітету держави та застосування її на практиці пов’язані з розширенням використання критерію поділу дій держави на acta jure imperii та acta jure gestionis та скороченням нормативно визначеного переліку випадків, коли держава апріорі не має права посилатися на імунітет; а також, застосуванням норм міжнародного приватного права при визначенні суду, компетентного розглядати справи за участю держави;
- обґрунтовано, що для забезпечення об’єктивного судового розгляду справ за участю іноземної держави та унеможливлення прийняття політично вмотивованого рішення висновки уряду держави суду про наявність чи відсутність у іноземної держави імунітету у кожному конкретному випадку повинні носити для суду довідковий характер;
- обґрунтовано, що при визначенні критерію розмежування acta jure imperii та acta jure gestionis необхідно керуватися не лише критерієм природи угоди (хоча йому і надається перевага у більшості країн), а й ширше використовувати критерій мети угоди, оскільки лише з’ясувавши мету дії можна у повній мірі визначити, чи була вона пов’язана з реалізацію державою своїх публічних функцій;
- обґрунтовано висновок про те, що в Україні назріла необхідність нормативного врегулювання надання імунітету іноземній державі використовуючи положення теорії обмеженого імунітету шляхом прийняття спеціального закону про імунітет іноземної держава та приєднання до Конвенції ООН.
удосконалено:
- положення, про те, що надання державі імунітету від примусових заходів знаходиться у прямому зв’язку з наданням судового імунітету, а стягнення може бути звернуте на будь-яке належне державі майно, яке використовується останньою з комерційною метою, а не лише те, яке безпосередньо пов’язане з предметом позову;
- положення про необхідність скорочення нормативно визначного переліку випадків, коли держава апріорі не має права посилатися на імунітет за рахунок розширення застосування критерію поділу дій держави на acta jure imperii та acta jure gestionis. Такий перелік має бути обмежений трудовими та корпоративними відносинами, зобов’язаннями, які виникають із завдання шкоди, використання прав інтелектуальної власності, відносинами, пов’язаних з правом власності та експлуатацією комерційних суден.
дістали подальшого розвитку:
- положення, що повністю відмовитися від використання спільного для міжнародного приватного та публічного права принципу імунітету держави, який походить з суверенної рівності держав як суб’єктів міжнародного публічного права та виражається формулою par in parem non habet imperium, у приватно-правових відносинах не можливо, оскільки це матиме наслідком формальне порушення основоположного принципу суверенної рівності держав у міжнародному публічному праві, проте, він може і повинен застосовуватися у приватно-правових відносинах обмежено;
- положення про те, що термін «комерційна діяльність» з метою вирішення питання про надання державі імунітету повинен тлумачиться розширено та включати не лише класичну сферу торгівлі, а й інші угоди приватно-правового характеру, зокрема постачання товарів та надання послуг, інвестування, будівництво, фінансові послуги, страхування, перевезення, концесії тощо, у зв’язку з чим жоден акт у сфері імунітету держави не може містити вичерпного переліку видів комерційних угод.
за результатами дослідження підготовлено пропозиції:
- про необхідність переходу законодавства України до використання положень теорії обмеженого імунітету шляхом прийняття окремого закону про імунітет іноземної держави, з урахуванням положень Конвенції ООН та сучасної практики зарубіжних країн, що сприятиме належній імплементації норм міжнародного актів у сфері імунітетів держави, дозволить розмежувати компетенцію між судовими та виконавчими органами, а також активізує процес створення відповідної судової практики України;
- про необхідність закріплення у законі про імунітет іноземної держави з метою вирішення питання про надання їй імунітету окремого визначення «комерційна угода», що дозволить усунути існуючі в українському законодавстві прогалини та суперечності між визначеннями цивільного правочину та господарської діяльності у цивільному та господарському законодавстві України;
- про приєднання з метою забезпечення участі України у процесі уніфікації норм про імунітет держави на світовому рівні до Конвенції ООН, як міжнародного стандарту, розрахованого на імплементацію більшістю країн світу, а передусім тими, в яких відсутня практика застосування теорії обмеженого імунітету.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що у науково-дослідній сфері одержані результати можуть бути використані для подальшої розробки проблематики надання імунітету іноземній державі. У сфері правотворчості ці результати можуть бути використані при формуванні сучасного законодавства України у сфері міжнародного приватного права в аспекті правосуб’єктності держави. У правозастосовчій діяльності використання одержаних результатів може сприяти формуванню прогресивних правових механізмів міжнародних відносин за участю України. Матеріали дисертації також можуть бути використані з навчально-методичною метою при викладанні курсів лекцій з міжнародного приватного права.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У представленій дисертації, з огляду на перехід з 70-их років ХХ сторіччя законодавчої та судової практики іноземних країн на позиції теорії обмеженого імунітету та прийняття у 2004 році Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, запропонований аналіз сучасних тенденцій у регулюванні юрисдикційних імунітетів у міжнародному приватному праві. Проаналізовано основні положення теорії імунітету держави та розглянуто перспективи реформування українського законодавства у цій галузі. Основні висновки дослідження можна сформулювати наступним чином.
1. Принцип імунітету держави у приватно-правових відносинах походить з суверенної рівності держав як суб’єктів міжнародного права. Право держави на імунітет від юрисдикції іншої держави є загальновизнаним принципом міжнародного права, полягає у не підпорядкуванні держави владі іншої держави та її органів та виражається формулою par in parem non habet imperium.
2. У сучасній системі міжнародного права не можлива повна відмова від використання принципу імунітету держави, оскільки така відмова спричинить до суттєвою втрати державою свого суверенітету та буде мати наслідком формальне порушення основоположного принципу рівності держав. Проте, принцип імунітету держави є диспозитивним принципом, він не є сталим та знаходиться у розвитку. У зв’язку з цим, принцип імунітету держави може та має бути обмежений у приватно-правових відносинах, що відображено у теорії обмеженого імунітету.
3. Суть теорії обмеженого імунітету полягає у тому, що держава має право посилатися на імунітет лише тоді, коли вона вчиняє дії, спрямовані на здійснення суверенних повноважень (acta jure imperii), та не користується імунітетом, якщо вчиняє приватно-правові угоди (acta jure gestionis). Таке правило закріплене у всіх національних законах та підтверджено судовою практикою країн, які використовують теорію обмеженого імунітету.
4. Визначним кроком на шляху розвитку та впровадження концепції обмеженого імунітету є прийняття у 2004 році Організацією Об’єднаних Націй Конвенції про імунітет іноземних держав та їхньої власності, яка стала першим універсальним міжнародним актом, заснованим на теорії обмеженого імунітету та присвяченим виключно цій проблемі, в якому враховано досвід, напрацьований країнами світу протягом ХХ сторіччя.
5. Крім правила про право держави прямо відмовитися від імунітету теорія обмеженого імунітету виходить з наявності випадків, коли вважається, що держава відмовилась імунітету. Держава не має права користуватися імунітетом якщо: вона взяла участь у судовому розгляді справи суті; подала зустрічний позов або зустрічний позов пред’являється до неї у рамках порушеного державою процесу, якщо зустрічний позов стосується тих самих правовідносин та базується на тих самих фактах, що й основний позов.
6. Важливим правилом теорії обмеженого імунітету держави є те, що згода держави на застосування до контракту за її участю іноземного матеріального права не означає автоматичної згоди на підпорядкування суперечок щодо такого контракту юрисдикції судів цієї другої держави.
7. Єдиним органом, компетентним визначати наявність у іноземної держави імунітету, є суд. Надання суду якнайширшої компетенції у цьому питанні є одним з головних положення теорії обмеженого імунітету та сприяє звуженню меж втручання виконавчої влади у питання надання імунітету. Це дозволяє забезпечити прийняття судом у кожному конкретному випадку рішення, яке буде базуватися виключно на нормах права, а не виходячи з політичних факторів.
8. Ключове значення для застосування теорії обмеженого імунітету має визначення терміну «держава». Дати повністю універсальне поняття «держави» для цілей надання імунітету об’єктивно не можливо, оскільки держава у приватних відносинах не виступає як єдиний суб’єкт. Від її імені можуть діяти різноманітні державні органи та установи. У зв’язку з цим, особливого значення набуває закріплення у Конвенції ООН визначення, спрямованого на врахування більшості можливих випадків. Від імені держави у першу чергу діють її уряд та інші органи держави, наділені владними повноваженнями, включаючи не лише виконавчу владу, а також органи законодавчої та судової влади. Від імені держави можуть діяти також глави держав, урядів, міністри, посли та інших керівники державних органів при виконанні ними своїх посадових обов’язків. Крім того, поняття «держава» може поширюватися на державні установи, агентства, організації тощо, які діють при реалізації суверенних функцій держави. Визначальним при віднесені того чи іншого суб’єкту до держави є критерій здійснення ним владних функцій як загалом, так і у конкретних правовідносинах, які є предметом судового розгляду.
9. Термін «держава» не повинен включати самостійні юридичні особи, які засновані державою, належать державі, контролюються державою або використовують власність держави для участі у приватно-правових відносинах.
10. Ключове положенням теорії обмеженого імунітету полягає у тому, що держава не користується юрисдикційним імунітетом тоді, коли вона бере участь у комерційній діяльності, укладає комерційну угоду. Термін «комерційна діяльність» («комерційна угода») на сучасному етапі тлумачиться досить широко, та включає не лише класичну сферу торгівлі, а й угоди з постачання товарів, надання послуг, інвестування, будівництво, фінансові послуги, страхування, перевезення, концесії тощо. У зв’язку з цим, жоден акт у сфері імунітету держави, у тому числі Конвенція ООН, не містить вичерпного переліку угод, які визнаються комерційними, та не дає загального визначення «комерційної діяльності».
11. Зважаючи на відсутність єдиного чітко сформульованого визначення «комерційна угода» вирішальним у практичному застосуванні теорії обмеженого імунітету є встановлення критеріїв розмежування суверенної та іншої, ніж суверенна, діяльності держави. Необхідно констатувати, що теорія та практика держав на даний час не сформулювали єдиного критерію. Основними виступають критерії природи та мети угоди. Переважна більшість країн схиляються до надання переваги критерію природи угоди. Разом з тим, використання лише цього критерію видається надто формалізованим та спрощеним, хоча й дозволяє розширити сферу відносин за участю держави, на яку не поширюється імунітет, адже держава, не може не використовувати приватно-правові форми правочинів.
12. Відмова від використання критерію мети угоди або суттєве його обмеження, не дозволяє у повній мірі реалізувати основне положення теорії обмеженого імунітету: розмежування acta jure imperii та acta jure gestionis. Оскільки до функцій держави взагалі не належить здійснення комерційної діяльності, то лише після з’ясування мети угоди у конкретному випадку можна дати обґрунтовану відповідь щодо характеру діяльності держави.
13. Крім загального принципу поділу діяльності держави на комерційну та некомерційну, законодавство та практика країн, у тому числі і міжнародні акти, пішли шляхом встановлення переліку випадків, коли держава апріорі не має права посилатися на імунітет.
14. Конвенція ООН уперше закріпила правило, що у всіх випадках, як тих, що мають спеціальне регулювання у Конвенції ООН, так і тих, на які поширюється загальне правило про комерційну діяльність, мають застосовуватися норм міжнародного приватного права щодо визначення суду, компетентного розглядати справу.
15. Застосування примусових заходів до держави та її власності є логічним продовженням застосування теорії обмеженого імунітету. Без реалізації «останнього кроку» у судовій суперечці з іноземною державою виконання рішення суду, уся концепція обмеженого імунітету фактично втратила б сенс. Тому, цілком обґрунтованим видається позиція, яку займає практика США та деяких європейських країн, що надання імунітету від примусових заходів знаходиться у прямому зв’язку з наданням судового імунітету. Такий підхід дозволяє позбутися використання політичних мотивів при вирішенні питання надання державі імунітету від примусових заходів.
16. У більшості країн переважно використовується правило, відповідно до якого стягнення може бути звернуто лише на те майно держави, яке використовувалося для здійснення комерційної діяльності та пов’язане з предметом позову. Можливість накладення стягнення на будь-яке майно, яке знаходиться на території держави суду, навіть якщо воно використовується з комерційною метою, проте, не пов’язане з предметом позову, вважається надто широким виключенням з імунітету від примусових заходів. Така практика є досить суттєвим кроком, спрямованим на звуження імунітетів від примусових заходів, порівняно з цілковитою забороною застосовувати до іноземної держави примусові заходи, проте, не дозволяє у повній мірі забезпечити інтереси кредитора і очевидно потребуватиме подальшого розвитку. Зокрема шляхом переходу до використання положення, що стягнення може бути звернуте на будь-яке належне державі майно, яке використовується останньою з комерційною метою, а не лише те, яке безпосередньо пов’язане з предметом позову
17. Сучасне законодавство України продовжує базуватися на теорії абсолютного імунітету держави, що не відповідає як сучасному розвитку приватних відносин за участю держави у світі, так і новому приватному законодавству України, яке відмовилося від державної монополії у економічній сфері та визначає державу лише одним із суб’єктів приватно-правових відносин, який діє на рівні з фізичним та юридичними особами.
18. В Україні назріла необхідність врегулювати питання надання імунітет іноземної держави, виходячи з положень теорії обмеженого імунітету. Враховуючи відсутність будь-якого історичного досвіду, для України є доцільним піти шляхом країн англосаксонської системи права та прийняти спеціальний закон про імунітет іноземної держава. Прийняття такого закону стане важливим кроком на шляху розвитку українського приватного законодавства, а напрацьований країнами світу досвід, а також міжнародні акти з питань імунітету держави, повинні стати основою для українського законодавця при його розробці. Прийняття детального закону про імунітет держави дозволить розмежувати компетенцію між судовими та виконавчими органами, а також, зменшити політичний вплив виконавчої влади на прийняття судом рішення щодо надання імунітету іноземним державам.
19. З метою участі у процесі уніфікації норм про імунітет держави на світовому рівні та використання передового досвіду у цій сфері в національній практиці Україні необхідно приєднатися до Конвенції ООН про імунітети держав та їх власності 2004 року.
20. При визначенні у майбутньому законі поняття «іноземна держава» необхідно керуватися двома критеріями для віднесення того чи іншого суб’єкту до держави. По-перше, враховувати структуру державного управління та форми, в яких діють державні органи. По-друге, брати бо уваги функції, які виконує та чи інша особа. Якщо це суверенні функції держави, то на таку особу має поширюватися поняття «держава», а вона може претендувати на надання імунітету при вчиненні дій, спрямованих на реалізацію суверенної влади держави.
21. Особами, які можуть претендувати на імунітет, тобто підпадати під визначення «держава», у першу чергу можуть бути органи державної влади, до компетенції яких законом віднесено реалізацію суверенних прав держави (здійснення державної влади).
22. Державні підприємства та інші утворені державою на загальних підставах юридичні особи не повинні мати права посилатися на імунітет. Такі юридичні особи можуть розглядатися як «держава» лише утому випадку, коли їм безпосередньо надано право вчиняти від імені держави дії, спрямовані на реалізацію частини суверенної влади держави, вони на це уповноважені спеціальним актом у кожному конкретному випадку, а також фактично вчиняють такі дії.
23. У законі України про імунітет держави доцільно закріпити загальний критерій розмежування acta jure imperii та acta jure gestionis. До інших, ніж суверені, дій держави для цілей визначення імунітету іноземної держави, необхідно віднести будь-які цивільні чи господарські угоди, які вчинюються іноземною державою у формі, передбаченій цивільним та господарським законодавством України, та спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних або господарських прав та обов’язків іноземної держави, або на досягнення нею економічних, соціальних результатів або отримання прибутку, та якщо виконання цих угод впливає на права та обов’язки фізичних та юридичних осіб України.
24. У законі про імунітет необхідно закріпити, що іноземна держава не має права посилатися на імунітетом у справах, пов’язаних з виконанням зобов’язань за комерційною угодою, якщо така справа підсудна судам України відповідно до норм міжнародного приватного права.
25. При формулюванні положень про імунітет від примусових заходів необхідно враховувати, що обмеження юрисдикційного імунітету напряму тягне за собою обмеження імунітету держави від примусових заходів. Таким чином, у законі необхідно передбачити, що питання про застосування примусових заходів вирішується судом у залежності від того, чи користується іноземна держава судовим імунітетом.
26. Критерієм розмежування власності іноземної держави, по відношенню до якої можливе застосування примусових заходів, має бути використання такої власності іноземною державою для виконання суверенних функцій держави. Це правило має поширюватися на всю власність іноземної держави, яка використовується з комерційною метою, а не лише на те майно, яке безпосередньо пов’язане з предметом позову, крім власності, до якої не можуть бути застосовані примусові заходи відповідно до норм міжнародного права (дипломатична, військова власність, а також майно, яке становить культурну та історичну цінність).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Работа Комиссии международного права : четвёртое издание. Нью-Йорк : Организация Объединенных Наций, 1989. 444 С. Sales № R.88.V.1.
2. Броунли Я. Международное право : в 2х книгах / Ян Броунли [перевод с английского ; под ред. Тункина Г. И. ; пер. : Андрианов С. Н.]. М. : Прогресс, 1977. .
Кн. 2. 1977. 507 c.
3. Beale J. H. A Treatise on the Conflict of Laws / Joseph Henry Beale. New York : Baker, Voorhis & Co., 1935. 1659 p. [3 Vols. Reprinted 2004 by The Lawbook Exchange]. ISBN-10 1-58477-425-8. ISBN-13978-1-58477-425-9.
4. Beale J. H. Bartolus on the Conflict of Laws ; Translated into English by Joseph Henry Beale. Cambridge : Harvard University Press, 1914. 86 p. [Reprinted 2003 by The Lawbook Exchange]. ISBN-10 1-58477-294-8. ISBN-13 978-1-58477-294-1.
5. Ануфриева Л. П. Международное частное право : учебник / Л. П. Ануфриева, К. А. Бекяшев, Г. К. Дмитриева ; ред. Дмитриевой Г. К. М. : Проспект, 2000. 649 С. ISBN 5-8369-0093-0.
6. Черниченко С. В. Теория международного права : в 2-х томах / С. В. Черниченко ; под ред. К. С. Чигриновой. М. : Изд-во «НИМП», 1999. .
Т. 2. : Старые и новые теоретические проблемы. 1999. 526 С. ISBN 5-88720-021-9.
7. Жуков В. А. Юрисдикционные иммунитеты иностранных государств - вызов времени / В. А. Жуков // Юридический мир : [eжемесячный информационноаналитический общеправовой журнал]. [М. : Изд. дом «Юридический мир ВК»] 2001. № 10. С. 25-37. ISSN 1811-1475.
8. Brownlie I. Principles of Public international law / Ian Brownlie. [6-th edit.]. Oxford : Oxford University Press, 2003. 742 p. ISBN 0-19-926071-0.
9. Курс международного права : в 7 т. / [редкол.: В. Н. Кудрявцев (гл. ред.) и др.] ; АН СССР, Инт государства и права. М. : Наука, 1989. .
Т. 2. : Основные принципы международного права / [Г. В. Игнатенко и др. ; отв. ред. И. И. Лукашук]. 1989. 238 С. ISBN 5-02-012927-5.
10. Мережко О. О. Право міжнародних договорів : сучасні проблеми теорії та практики / О. О. Мережко ; [pецензенти: Денісов В. Н., Довгерт А. С.] К. : «Таксон», 2002. 344 c. (серія «Modus vivendi»). ISBN 966-7128-37-7.
11. Ушаков Н. А. Юрисдикционные иммунитеты государств и их собственности / Н. А. Ушаков. М. : Наука, ИФ «Наукафилософия, право, социол. и психология», 1993. 238 С. ISBN 5-02-013217-9.
12. Ушаков Н. А. Суверенитет и его воплощение во внутреннем и международном праве / Н. А. Ушаков // Московский журнал международного права = Moscow journal of international law : 1994. [М. : Международные отношения]. 1994. № 2. С. 3-21. ISSN 0869-0049.
13. Лукашук И. И. Обычные нормы современного международного права / И. И. Лукашук // Московский журнал международного права = Moscow journal of international law : 1994. [М. : Международные отношения]. 1994. № 2. С. 22-40. ISSN 0869-0049.
14. Тункин Г. И. Теория международного права / Г. И. Тункин ; под общ. ред. Л. Н. Шестакова ; Моск. гоС. Ун-т им. М. В. Ломоносова, Юрид. фак. М. : Зерцало, 2006. 396 С. (Русское юридическое наследие). ISBN 5-8078-0134-2.
15. Моджорян Л. А. Основные права и обязанности государств / Л. А. Моджорян М. : Издво «Юридическая литература», 1965. 227 c.
16. Алексидзе Л. А. Некоторые вопросы теории международного права : Императивные нормы : JUS COGENS / Л. А. Алексидзе. Тбилиси : Издво Тбилисского университета, 1982. 408 С.
17. Международное публичное право : сборник документов : в 2-х томах / Сост. и авт. вступ. ст. К. А. Бекяшев, А. Г. Ходаков. М. : Изд.-во БК, 1996. .
Т. 1. 1996. 570 С. ISBN 5-85639-130-6.
18. International Law Reports / Edited by E. Lauterpacht, Assisted by C. J. Greenwood. [Cambridge : Grotius, 1982]. Vol. 63. 720 p. ISBN-10 0-521-46409-9. ISBN-13 978-0-521-46409-3.
19. Тункин Г. И. Вопросы теории международного права / Г. И. Тункин. М. : Госюриздат, 1962. 330 С.
20. Богуславский М. М. Иммунитет государства / М. М. Богуславский. М. : Узд-во ИМО, 1962. 232 С.
21. Нешатаева Т. Н. Международный гражданский процесс : учеб. пособие для юрид. вузов / Т. Н. Нешатаева ; [Академия народного хозяйства при Правительстве Российской Федерации.]. М. : Дело, 2001. 504 С. ISBN 5-7749-0212-9.
22. Богуславский М. М. Международное частное право : учебник / М.М. Богуславский. [3-е изд., перераб. и доп.]. М. : Междунар. отношения, 2003. 416 С. ISBN 5-7133-0714-Х.
23. Блищенко И. П. Дипломатическое право: учеб. пособие / И. П. Блищенко. [2-е изд., испр. и доп.]. М. : Высш. шк., 1990. 288 С. ISBN 5-0600-1656-0.
24. Хлестова И. О. Проблемы юрисдикционного иммунитета иностранного государства : Законодательство и практика / И. О. Хлестова ; Институт законодательства и сравнительного правоведения. М., 2002. 218 С.
25. Лунц Л. А. Курс международного частного права : в 3 т / Л. А. Лунц. М. : Спартак, 2002. [Т. 1-3.]. 1007 С. ISBN 5-88914-182-1.
26. R. von Mehren. The Foreign Sovereign Immunities Act of 1976 / Robert B. von Mehren // Columbia Journal of Transnational Law. [New York : Columbia University]. 1977. Vol. 18, № 2 P. 33-73. ISSN 0010-1931.
27. Crawford J. Execution of Judgments and Foreign Sovereign Immunity / James Crawford // The American Journal of International Law. [New York : The American Society of International Law]. Oct. 1981. Vol. 75, No. 4 P. 820-869. ISSN 0002-9300.
28. Международное частное право : Иностранное законодательство = Private international law : A collection of foreign statutes / Сост. А. Н. Жильцов, А. И. Муранов ; aвт. предисл. А. Л. Маковский. М. : Статут, 2001. 892 С. (Современное зарубежное и международное частное право). ISBN 5-8354-0066-7.
29. Богуславский М. М. Иммунитет иностранного государства (советская доктрина) / М. М. Богуславский // Советский ежегодник международного права = Soviet yearbook of international law ; [Ред. кол. : Е. Т. Усенко (гл. ред.) и др.]. [М. : Наука, 1981]. 1980. 405 С.
30. Звеков В. П. Коллизии законов в международном частном праве / В. П. Звеков. М. : Волтерс Клувер, 2007. 392 С. ISBN 978-5-466-00248-5.
31. Fox H. In Defence of State Immunity : Why the UN Convention on State Immunity Is Important / Hazel Fox // International and Comparative Law Quarterly. [Oxford University Press]. Apr. 2006. Vol. 55, № 2. P. 399-406. ISSN 0020-5893.
32. Мартенс Ф. Ф. Современное международное право цивилизованных народов : в 2 т. / Ф. Ф. Мартенс ; [под ред. и с биогр. очерком В. А. Томсинова ; Моск. гоС. унт им. М. В. Ломоносова, Юрид. фак.]. М. : Зерцало, 2008 . (Русское юридическое наследие). ISBN 978-5-8078-0153-1.
Т. 1. 2008. 332 С. ISBN 978-5-8078-0154-8.
33. Hill J. The Law Relating to International Commercial Disputes / Jonathan Hill. London : Lloyd’s of London Press, 1994. 698 p. ISBN-10 1-85044-596-6. ISBN-13978-1-850-44596-8.
34. Kuhn A. The Extension of Sovereign Immunity to Government Owned Commercial Corporation / Arthur Kuhn // American Journal of International Law. [Washington D. C. : American Society of International Law]. 1945. Vol. 39, №. 4. P. 772-775. ISSN 0002-9300.
35. Festerwald B. Sovereign Immunity and Soviet State Trading / B. Festerwald // Harvard Law Review. [Cambridge : The Harvard Law Review Association]. 1950. Vol. 63, № 4. P. 620-634. ISSN 0017-811X.
36. Morris V. The International Law Commission’s Draft Convention on the Jurisdictional Immunities of States and Their Property / Virginia Morris // The Denver Journal of International Law and Policy. [Denver : University of Denver]. 1989. Vol. 17. P. 395-413. ISSN 0196-2035.
37. Bröhmer J. State Immunity and the Violation of Human Rights / Jürgen Bröhmer. Dordrecht ; Boston ; London : Martinus Nijhoff Publishers, 1997. 242 р. ISBN-10 9-041-10322-8. ISBN 978-9-041103-22-2.
38. Bishop W. New United States Policy Limiting Sovereign Immunity / William Bishop // The American Journal of International Law. [Washington D. C. : American Society of International Law.]. Jan. 1953. Vol. 47, No. 1. P. 93-106. ISSN 0002-93-00.
39. Mann F. A. State Immunities and Trading Activities in International Law by Sompong Sucharitkul / Frederick Alexander Mann // The Modern Law Review. [London : Blackwell Publishing]. May. 1960. Vol. 23, No. 3. P. 349-350. ISSN 0026-7961.
40. Гіренко О. Право державної власності як основа участі держави в цивільних правовідносинах // Науковий вісник дипломатичної академії України. К., 2002. Випуск 7. С. 302-308. ISBN 996-7196-06-2
41. Богуславский М. М. Иммунитет иностранного государства и его собственности / М. М. Богуславский // Вопросы международного частного права. М. : Госюриздат, 1956. С. 58-98.
42. Seidl-Hohebveldern I. State Immunity : Austria / Ignaz Seidl-Hohebveldern // Netherlands Yearbook of International Law : State immunity from attachment and execution. [Editor: L. Bouchez]. [Springer ; 1 edition]. 1980. Vol. 10. P. 97-109. ISBN-10 90-286-0710-2. ISBN-13 978-90-286-0710-1.
43. Donner R. Some Reсent Caselaw Concerning State Immunity before National Courts / Ruth Donner // Finnish Yearbook of International Law. [Ius Gentium Association]. [Helsinki : Helsinki University Printing House]. 1994. Vol. 5 P. 388-428. ISSN 0788-4397. ISBN 951-95253-8-6.
44. Bankas E. K. The state immunity controversy in international law: Рrivate suits against sovereign state in domestic courts / Ernest Kwasi Bankas. Berlin : Springer, 2005. 541 p. ISBN-10 3-540-25695-4. ISBN-13978-3-540-25695-3.
45. Explanatory Reports on the European Convention on State Immunity and the Additional Protocol : Convention et Protocole ouverts à la signature le 16 mai 1972. [Edition 2]. Strasbourg : Council of Europe, 1986. 72 р. ISBN-10 92-871-0730-0. ISBN-13 978-92-871-0730-5.
46. Швыдак Н. Г. Хлестова И. О. Законодательство капиталистических стран об иммунитете иностранного государства / Н. Г. Швыдак, И. О. Хлестова. М. : ВНИИСЗ. 1988. 56 c.
47. Международное частное право: cб. док. / Сост. и авт. вступ. ст. К. А. Бекяшев, А. Г. Ходаков. М. : БЕК, 1997. 962 С. ISBN 5-85639-176-4.
48. Foreign Sovereign Immunity Act of 1976 // Public Law. [Washington]. 1979. ch. 94583. P. 2897-2898.
49. State Immunity Act of 1978 // International legal materials. [Washington : American Society of International Law]. September. 1978. Vol. 17, № 5. Р. 1123-1127.
50. Lalive J.-F. Swiss law and practice in relation to measures of execution against the property of a foreign state / Jean-Flavien Lalive // Netherlands Yearbook of International Law : State immunity from attachment and execution. [Editor L. Bouchez]. [1-st edition]. May. 1980. Vol. 10. Р. 153-166. ISBN-10 90-286-0710-2. ISBN-13978-90-286-0710-1.
51. Лукашук И. И. 51я сессия Комиссии международного права ООН: Некоторые штрихи / И. И. Лукашук // Московский журнал международного права : Moscow journal of international law. [М. : Международные отношения]. 2000. № 3. С. 244 256. ISSN 08690049.
52. Иссад М. Международное частное право = Le droit international prive / Ред. и послесл. М. М. Богуславского ; Пер. с фр. А. Л. Афанасьевa, Е. Б. Гендзехадзе ; Примеч. Л. Р. Сюкияйнена. М. : Прогресс, 1989. 399 С.
53. Крупко С. И. Инвестиционные споры между государством и иностранным інвестором : учебное пособие / С. И. Крупко. М. : БЕК, 2002. 272 С. (Современная юридическая практика). ISBN 5-85639-332-5.
54. Voskuil C. C. A. The International Civil Law of State Immunity, as Reflected in Dutch civil Law of Execution / C. C. A. Voskuil // Netherlands Yearbook of International Law : State immunity from attachment and execution. [Editor L. Bouchez]. [1-st edition]. May. 1980. Vol. 10. P. 266-268. ISBN-10 90-286-0710-2. ISBN-13978-90-286-0710-1.
55. Reinisch A. European Court Practice Concerning State Immunity from Enforcement Measures / August Reinisch // European Journal of International Law = Journal europeen de droit international. [Oxford University Press]. 2006. Vol. 17, № 4 P. 803-836. ISSN 0938-5428.
56. McGowan P. M. Arbitration Clauses as Waivers of Immunity from Jurisdiction and Execution Under the Foreign Sovereign Immunities Act of 1976 / Peter M. McGowan // New York Law School Journal of International and Comparative Law. [New York Law School]. 1984. Vol.5. Р.409-420. ISSN 0736-4075.
57. Hafner G. State Practice Regarding State Immunities = La Pratique des Etats concernant les Immunités des Etats / Edited by Gerhard Hafner, Marcelo G. Kohen and Susan Breau. [Council of Europe]. Leiden ; Boston : Martinus nijhoff publishers, 2006. 751 p. ISBN-10 90-04-15073-0. ISBN-13 978-90-04-15073-7.
58. Report of the International Law Commission on the work of its Thirtythird session ; 4 May 24 July 1981 ; [United Nations Document A/36/10] // Yearbook of International Law Commission. [Geneva : United Nations, 1982]. 1981. Vol. II, Part Two. P. 1-204. Sales No. E.82.V.4 (Part II).
59. Heß B. The International Law Commission’s Draft Convention on the Jurisdictional Immunities of States and Their Property / Burkhard Heß // European Journal of International Law = Journal europeen de droit international. [Oxford University Press]. 1993. Vol. 4, № 1. P. 269-282. ISSN 0938-5428.
60. Böckstiegel K.-H. Deutschland - noch immer ein besetztes Land / K.-H. Böckstiegel, H.-E. Folz, J. M. Mössner, K. Zemanek // Völkerrecht, Recht der Internationalen Organisationen, Weltwirtschaftsrecht, Festschrift für Ignaz Seidl-Hohenveldern. Köln, 1988. P. 537-571. ISBN-10 3-452-21161-4. ISBN-13978-3452211613.
61. Дамиров Р. Э. Калашникова против Соединённых Штатов / Р. Э. Дамиров // Московский журнал международного права = Moscow journal of international law. [М. : Международные отношения]. 2001. № 4. С. 159-167. ISSN 0869-0049.
62. Конституции буржуазных государств : учеб. пособие для вузов по спец. «Правоведение» : Переводы / Сост. В.В. Маклаков ; Отв. ред. П. К. Пантелеев. М. : Юридическая литература, 1982. 407 С.
63. Hafner G., Köhler U. The United Nations Convention on jurisdictional immunities of states and their property / Gerhard Hafner, Ulrike Köhler // Netherlands Yearbook of International Law. [The Hague : T. M. C. Asser Instituut]. 2005. Vol. 35. P. 3-49. ISBN-10 90-6704-199-8. ISBN-13 978-90-6704-199-7.
64. Wilmshurt E. Executive certificates in foreign affairs: The United Kingdom / Elizabeth Wilmshurt // International and Comparative Law Quarterly. [Oxford University Press]. 1986. Vol. 35, № 1. P. 157-169. ISSN 0020-5893.
65. McNair А. D. The Law of Treaties / Arnold D. McNair. USA : Oxford University Press, 1986. 801 p. ISBN-10 0-198-25152-1. ISBN-13978-0-198251-52-1.
66. Dickinson A. State Immunity: Selected Materials and Commentary / Andrew Dickinson, Rae Lindsay, James P. Loonam. New York : Oxford University Press, 2005. xc+542 p. ISBN-10 0-19-924326-3. ISBN-13 978-0-199243-26-6.
67. Warbrick C. Executive certificates in foreign affairs: Prospects of review and control / Colin Warbrick // International and Comparative Law Quarterly. [Oxford University Press]. 1986. Vol. 35, № 1. P. 138-156. ISSN 0020-5893.
68. The Department of State bulletin ; [Washington D. C. ; U. S. Government Printing Office]. June. 1983. Vol. 83, № 2070. ISSN 0041-7610.
69. Sornarajah M. Problems in Applying the Restrictive Theory of Sovereign Immunity / M. Sornarajah // International and Comparative Law Quarterly. [Oxford University Press]. 1982. Vol. 31, № 4. P. 661-685. ISSN 0020-5893.
70. Fox H. The Law of State Immunity / Hazel Fox. Oxford : Oxford University Press, 2008. xlii + 804 p. ISBN 978-0-19-921111-1.
71. Ушаков Н. А. Государство в системе международно-правового регулирования : учебное пособие / Н. А. Ушаков. М.: Институт государства и права РАН, 1997. 62 С. ISBN 5-201-01345-8.
72. Tajti T. Immunity of State Property from Execution in the Yugoslav Legal System / T. Tajti // Netherlands Yearbook of International Law. [Editor: L. Bouchez]. 1979. Vol. 10. P. 85-95. ISSN 0167-6768.
73. Силкина И. В. Лица, имеющие право ссылаться на государственный иммунитет: современные тенденции в зарубежной практике судебной практике / И. В. Силкина // Московский журнал международного права = Moscow journal of international law : научно-теоретический и информационнопрактический журнал. 2005. № 1. С. 202-212. ISSN 0869-0049.
74. Sinclair I. M. The European Convention on State Immunity / Ian M. Sinclair // The International and Comparative Law Quarterly. [Cambridge University Press]. 1973. Vol. 22, part. 2. P. 254-283. ISSN 0020-5893.
75. Хлестова И. О. Юрисдикционный иммунитет государства / Ирина Олеговна Хлестова. М. : ИД «Юриспруденция», 2007. 216 С. ISBN 978-5-9516-0313-5.
76. Garnett R. State immunity in employment matters / Richard Garnett // The International and Comparative Law Quarterly. [Oxford University Press]. 1997. Vol. 46, part 1. P.128-133. ISSN 0020-5893.
77. Draft articles on jurisdictional immunities of States and their property // Yearbook of the international law commission. [New York ; Geneva : United Nations, 1994]. 1991 Vol. ІІ, Part Two. P. 13-62. ISBN 92-1-133447-0 ISSN 0082-8289.
78. Dellapenna J. W. Foreign State immunity in Europe / Joseph W. Dellapenna // New York International Law Review. [N.Y. : International Law and Practice Section ; New York State Bar Association]. 1992. Vol. 5. P. 47-65. ISSN 1050-9453.
79. Gordon M. W. Foreign State Immunity in Commercial Transactions / Michael W. Gordon. Butterworth Legal Publishers, 1991. 450 p. ISBN-10 0-880-63289-5. ISBN-13978-0-880632-89-8.
80. Brower Ch. The Foreign Sovereign Immunity Act of 1976 in practice / Charles Brower, Walter Bistline, George Loomis // American Journal of International Law. [Washington D. C. ; American Society of International Law]. 1979. Vol. 73, № 2. P. 200-234. ISSN 0002-9300.
81. Materials on Jurisdictional Immunities of States and Their Property : Documentation Concernant Les Immunités Jurisdictionnelles Des états Et de Leurs Biens. [United N