КРИВОБОК СВІТЛАНА ВОЛОДИМИРІВНА ПРАВОЧИНИ З ПІДПРИЄМСТВОМ ЯК ЄДИНИМ МАЙНОВИМ КОМПЛЕКСОМ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

На правах рукопису

КРИВОБОК СВІТЛАНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 347. 4 (477)

ПРАВОЧИНИ З ПІДПРИЄМСТВОМ

ЯК ЄДИНИМ МАЙНОВИМ КОМПЛЕКСОМ

Спеціальність 12.00.03 цивільне право і цивільний процес; сімейне право;

міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник:

Борисова Валентина Іванівна,

кандидат юридичних наук, доцент

ХАРКІВ

2007 рік

ЗМІСТ

ВСТУП.. 3-10

РОЗДІЛ 1. ПІДПРИЄМСТВО ЯК ЄДИНИЙ МАЙНОВИЙ КОМПЛЕКС ОБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНОГО ОБОРОТУ.. 11

1.1. Правова категорія «підприємство»: сучасний погляд на проблему. 11-22

1.2. Проблеми оборотоздатності підприємства як єдиного майнового комплексу. 22-49

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1. 50-52

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ПРАВОЧИНІВ, ОБ’ЄКТОМ ЯКИХ ВИСТУПАЄ ПІДПРИЄМСТВО.. 53

2.1. Договір купівлі-продажу підприємства. 53-87

2.2. Оренда підприємства. 87-107

2.3. Іпотека підприємства. 107-125

2.4. Договір управління підприємством. 125-150

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2. 151-173

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 174-197

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В умовах кодифікації цивільного законодавства підприємство як єдиний майновий комплекс визнано об’єктом цивільних прав (ст.191 ЦК України), якому було надано універсальної оборотоздатності, тобто можливості виступати предметом будь-яких цивільно-правових правочинів. При цьому на підприємство було поширено правовий режим нерухомості, оборот якої порівняно з рухомими речами, традиційно регламентується більш жорсткими правилами: закріпленням спеціальної форми для правочинів із нерухомістю, запровадженням контролю з боку держави за здійсненням останніх шляхом установлення реєстрації прав на нерухомість і правочинів з нею.

Між тим відсутність у ЦК України норм, які визначали б сам механізм здійснення правочинів з підприємством, призвело до фактичного гальмування оборотоздатностості цього об’єкта цивільних прав. Ось чому поглиблене вивчення проблем оборотоздатності підприємства й особливостей учинення з ним цивільно-правових правочинів стало вкрай важливим. До того ж, комплексного дослідження теоретичних питань, пов’язаних з виявленням особливостей цивільно-правових правочинів з підприємством, у національній доктрині цивільного права не проводилося, хоча такі правники, як В.І. Борисова, І.А. Галіахметов, А.А. Герц, Н.С. Демченко, Р.А. Майданик, І.Й. Пучковська торкалися окремих аспектів цієї проблеми.

Таким чином, вибір теми дисертаційного дослідження зумовлено не тільки її важливістю, а й ступенем висвітлення в національній доктрині в умовах кодифікації цивільного законодавства правочинів з підприємством як єдиним майновим комплексом.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри цивільного права №1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної цільової комплексної програми Проблеми ефективності правового регулювання цивільних відносин в Україні” (№ 0106И002288). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 5 від 19.12.2003 р.).

Мета й завдання дослідження. Метою даної дисертаційної роботи є розробка теоретичних і практичних питань правового регулювання правочинів з підприємством як єдиним майновим комплексом та обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства щодо вчинення цих правочинів.

Для досягнення вказаної мети авторкою дисертації були поставлені такі основні завдання:

— означити коло проблем, пов’язаних з визнанням за підприємством оборотоздатності;

— виявити специфіку вчинення правочинів з підприємством;

— розкрити суттєві риси таких правочинів, як купівля-продаж, оренда, іпотека, управління підприємством;

— проаналізувати особливості укладення, виконання, зміни й припинення вказаних правочинів;

— дослідити основні права й обов’язки сторін у цих правочинах;

— сформулювати конкретні пропозиції, спрямовані на підвищення ефективності правового регулювання зазначених правочинів.

Об’єктом дослідження виступають цивільні відносини, що виникають при вчиненні правочинів з підприємством.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти, що регулюють відносини, які складаються у зв’язку з учиненням правочинів з підприємством, теоретичні аспекти договірних відносин у цій сфері та практика застосування чинного законодавства.

Методи дослідження обрано згідно з поставленими метою, завданнями і з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Так, діалектичний метод дозволив розглянути формування й розвиток ідеї трансформації підприємства із суб’єкта в об’єкт цивільних прав і закріплення на рівні законодавства оборотоздатності цього об’єкта. Застосуванням історичного методу продемонстровано розвиток теоретичної думки й законодавства щодо оборотоздатності підприємства, обгрунтувано необхідність подальших наукових пошуків при вивченні цієї проблеми. Порівняльно-правовий метод використано для з’ясування переваг і недоліків механізму регулювання правочинів з підприємством за законодавством України, Російської Федерації, Німеччини, Італії, Франції та інших країн світу. Системно-структурний метод сприяв з’ясуванню змісту правочинів, об’єктом яких виступає підприємство, та їх істотних умов. За допомогою логіко-юридичного методу проведено аналіз положень чинного законодавства України, що регулює вчинення правочинів з підприємством. Теоретико-прогностичний метод використано при розробці пропозицій стосовно вдосконалення чинного цивільного законодавства у вказаній сфері.

Теоретичну базу дослідження, на яку спиралася дисертантка, доводячи сформульовані в роботі тези й обґрунтовуючи зроблені висновки, склали праці відомих учених-цивілістів як минулого, так і сьогодення, а саме: Й.О. Покровського, В.В. Розенберга, А.П. Башилова, А.Х. Гольмстена, О.І. Камінки, П.П. Цитовича, Г.Ф. Шершеневича, В.Ю. Вольфа, М.І. Кулагіна, М.М. Агаркова, В.І. Борисової, І.Л. Брауде, А.В. Венедіктова, І. В. Венедіктової, О.С. Йоффе, О.А. Пушкіна, Ю.К. Толстого, В.І. Серебровського, М.І. Брагінського, В.А. Бєлова, В.В. Вітрянського, А.С. Довгерта, В.А. Дозорцева, В.С. Єма, В.В. Зінченка, В.В. Луця, Н.С. Кузнєцової, І.М. Кучеренко, В.О. Лапача, Р.А. Майданика, О.Є. Романова, І.В. Спасибо-Фатєєвої, М.М. Слюсаревського, С.А. Степанова, Є.О. Суханова, Я.М. Шевченко, а також інших дослідників.

Дисертація має характер теоретичного наукового дослідження, емпіричну базу якого становить чинне вітчизняне законодавство й законодавство зарубіжних країн щодо оборотоздатності підприємства і практики укладення правочинів з ним.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертаційна робота є першим у правовій науці України комплексним дослідженням підприємства як об’єкта цивільного права і вчинення правочинів з ним в умовах дії ЦК України, що виявляється в нижченаведених теоретичних положеннях і висновках дисертації, які виносяться на захист:

1. Вперше з’ясовано специфіку підприємства, зумовлену його комплексністю, що виявляється як у майновій, так і в просторовій невизначеності його складу до моменту укладення окремого правочину.

2. Вперше доводиться недоцільність поширення на підприємство правового режиму нерухомості і як наслідок — скасування вимог державної реєстрації прав на нього.

3. Вперше наголошується на необхідності відмови від універсальної або обмеженої оборотоздатності підприємства як об’єкта цивільних прав внаслідок його специфіки, зумовленої притаманними йому властивостями. Підприємство може бути предметом тих цивільно-правових правочинів, механізм регулювання яких дозволяє його задіяти.

4. Наводиться нова аргументація, що в будь-якому з правочинів, об’єктом якого виступає підприємство, склад та оцінка вартості останнього повинні обов’язково визначатися на підставі акта інвентаризації, висновку про це незалежного аудитора, бухгалтерського балансу, переліку боргів підприємства тощо.

5. Додатково аргументується потреба в дотриманні власником підприємства при вчиненні правочинів з ним обов’язкової перевірки дотримання прав кредиторів, оскільки кожен з цих правочинів включає до свого змісту відступлення прав вимоги і переведення боргу.

6. Обґрунтовується положення про спеціальне врегулювання договору купівлі-продажу підприємства й наводяться пропозиції по доповненню глави 54 ЦК України статтею „Договір купівлі-продажу підприємства” з метою визначення його істотних умов, порядку передачі підприємства як єдиного майнового комплексу для його використання у відповідній сфері діяльності, до якої включатиметься й покупець. У випадках, коли продавцем підприємства виступає суб’єкт підприємницької діяльності, істотними умовами договору можуть розглядатися умови про усунення конкуренції.

7. Висловлюються додаткові докази на підтримку запровадження таких правових конструкцій, як купівля-продаж акцій (часток) господарських товариств власників підприємств або припинення господарського товариства власника підприємства шляхом злиття або приєднання, завдяки яким досягається аналогічний з купівлею-продажем підприємства економічний результат.

8. Додатково обґрунтовується доцільність введення заборони зміни позначень, що індивідуалізують підприємство, під час перебування останнього в іпотеці, за винятком випадків, коли на таку зміну погоджується заставодержатель.

9. Вперше робиться акцент на відсутності в управителя підприємством права розпоряджатися нерухомістю, що входить до складу підприємства. Таке право може виникнути лише на підставі дозволу, що дається установником управління в кожному разі окремо.

10. Аргументується, що договір управління підприємством і договір про управління господарським товариством правосуб’єктним управителем самостійні види цивільно-правових правочинів, оскільки останній має за мету лише заміну на певний строк виконавчого органу юридичної особи іншою правосуб’єктною особою.

11. Вперше доводиться, що договір на управління підприємством, що може бути успадкованим, — це різновид договору управління майном, особливість якого полягає в наступному: договір моделюється виключно як договір на користь третьої особи; установником управління не є власник майна; виконавець заповіту може виступати тільки як установник управління; на укладення договору потрібна згода співвласника (- ків) підприємства, якщо він (вони) є; при укладенні цього правочину застосовується модель попереднього договору; установник управління позбавлений права вибору майна, яке повинно включатися до складу підприємства.

З метою усунення недоліків чинного законодавства дослідницею пропонується внесення деяких змін до законодавства.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою, першим в Україні спеціальним комплексним дослідженням проблем вчинення правочинів щодо підприємства, яка виконана на монографічному рівні.

Дисертантом проведено узагальнення більше 200 справ, розглянутих господарськими судами Київської, Харківської, Одеської та інших областей, Автономної Республіки Крим та Вищим господарським судом України по спорах щодо укладення договорів купівлі-продажу майна державних підприємств в процесі приватизації. На підставі узагальнення підготовлено й подано на розгляд Вищого господарського суду України відповідне подання. Окрім цього, дисертанткою проаналізована практика вчинення правочинів з підприємством в умовах дії ЦК України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:

— у науково-дослідницькій сфері для подальшого розвитку сучасної науки цивільного права, а саме: дослідження проблем оборотоздатності підприємства як єдиного майнового комплексу, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, і правової характеристики правочинів з підприємством;

— у правотворчій діяльності - в процесі врегулювання деяких норм цивільного законодавства України щодо вчинення правочинів з підприємством;

— у науково-методологічній роботі - при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсів «Цивільне право» і «Договірне право в умовах ринкової економіки».

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру по вдосконаленню цивільного законодавства, що містяться в дисертації, обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права №1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а також отримали апробацію у виступах авторки на науково-практичному семінарі «Нові Цивільний та Господарський кодекси України та проблеми їх застосування» (м. Харків, 23 квітня 2003 р.), науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті проф. О.А. Пушкіна (м. Харків, 21 травня 2005 р.), засіданні «круглого столу» «Охоронюваний законом інтерес в цивільному праві та процесі» (м. Харків, 16 грудня 2005 р.).

Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження знайшли відбиття в 5-ти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, що входять до переліку наукових видань ВАК України, та в 3-х тезах доповідей на науково-практичних конференціях та семінарах.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає у з’ясуванні особливостей вчинення правочинів з підприємством як єдиним майновим комплексом. З висновків, зроблених у цій науковій роботі, найбільш загальними і важливими є такі:

1. Підставою для реальної трансформації підприємства із суб’єкта в об’єкт цивільних прав послугував перехід України до ринкової економіки, яка вимагала приведення кола суб’єктів і об’єктів цивільних прав у відповідність з їх сутнісними характеристиками, та нагальна потреба гармонізації національного законодавства з європейським.

2. З погляду на те, що ЦК і ГК України припускають можливість функціонування підприємства і як суб’єкта права, обстоюється точка зору про закріплення на рівні закону тільки 2-х організаційно-правових форм, у яких можуть створюватися юридичні особи товариства й установи. Це дасть можливість узгодити положення чинних ЦК України й ГК України, усунувши з ГК України підприємство як одну з організаційних форм господарювання.

3. Властивості, що притаманні об’єкту цивільного правовідношення, зумовлюють зміст дій, що з ним можна вчиняти, визначаючи особливість його оборотоздатності.

4. Підприємство - це особливий вид майна, яке отримало назву «єдиний майновий комплекс». Воно складається з різнорідних елементів, кожен з яких може виступати самостійним об’єктом цивільних прав, а об’єднання їх у таку функціональну сукупність, як об’єкт, дає можливість використати підприємство за певним призначенням — для здійснення підприємницької діяльності.

5. Специфічність підприємства як об’єкта цивільних прав обумовлюється його комплексністю (складом) і виявляється в майновій невизначеності до моменту укладення відповідного правочину і в невизначеності просторовій, що пов’язується з можливістю входження до майнового комплексу об’єктів нерухомості, які можуть придбаватися власником (правоволодільцем) при здійсненні підприємницької діяльності за межами знаходження і його самого, і основного ядра цього майнового комплексу.

6. Відмовитись від концепції як універсальної, так і обмеженої оборотоздатності підприємства як специфічного об’єкта цивільних прав, що зумовлено притаманними йому властивостями. Підприємство може бути предметом тих цивільно-правових правочинів, механізм регулювання яких дозволяє його задіяти.

7. Власниками підприємств як майнових комплексів, за правило, можуть бути підприємницькі товариства, а також фізичні особи суб’єкти підприємницької діяльності. Фізична особа — непідприємець може стати власником такого підприємства при отриманні його у порядку спадкування.

8. Непідприємницькі товариства й установи не належать до професійних суб’єктів підприємницької діяльності, оскільки здійснення останньої для них — це не обов’язок, а право.

9. Поширення на підприємство правового режиму нерухомості є недоцільним.

10. Об’єкти нерухомості, які входить до складу підприємства, підпадають під дію Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” і реєструються у порядку, встановленому цим Законом.

11. Питання державної реєстрації правочинів з підприємством повинно вирішуватися окремо для кожного з них, враховуючи спрямованість конкретного типу правочинів.

12. Договір купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу, що використовується для здійснення підприємницької діяльності різновид договору купівлі-продажу майна, який потребує спеціального врегулювання на рівні ЦК України.

13. Не вбачається можливим використання моделі договору купівлі-продажу майна державних підприємств в процесі приватизації по аналогії до договору купівлі-продажу підприємства. Вкрай деталізована процедура продажу підприємства у процесі приватизації, яка спрацьовує при трансформації державної власності у власність приватну, особливостями якої є застосування спеціальних правил, що містяться у приватизаційному законодавстві і поєднують публічно-правові та приватноправові способи регулювання; імперативність способів приватизації залежно від виду об’єкта приватизації; юридична нерівність сторін; специфічність умов цього договору та його укладення, зокрема на аукціонах і за конкурсом, гальмує оборотоздатність підприємств приватних власників.

14. За договором купівлі-продажу підприємства продавець зобов’язується передати покупцеві підприємство як єдиний майновий комплекс і як сферу діяльності, за виключенням тих прав і обов’язків, які він не може передати іншим особам, а покупець зобов’язується на підставі передавального акту прийняти підприємство, оплатити його і використовувати за призначенням.

15. Продавцями за договором купівлі-продажу підприємства виступають власники підприємств - суб’єкти підприємницької діяльності, а також фізична особа непідприємець, власник успадкованого підприємства. Щодо покупця, то ним може бути виключно суб’єкт підприємницької діяльності.

16. Істотними умовами договору купівлі-продажу підприємства є: предмет, строки, вартість підприємства, умови про введення покупця у сферу діяльності. У тих випадках, коли продавцем виступає суб’єкт підприємницької діяльності, істотною умовою, якщо це зазначено в договорі, стає умова про усунення конкуренції (утримання продавцем від конкуренції).

17. Договір купівлі-продажу підприємства відрізняється від договору купівлі-продажу іншого майна наступним:

- складом юридичних фактів, що породжує виникнення права власності на майно у покупця: при купівлі-продажу рухомої речі це укладення договору і передача речі. Купівлі-продажу підприємства приватного власника обов’язково передує етап по визначенню складових підприємства: інвентаризація підприємства, складання бухгалтерського балансу, незалежна аудиторська перевірка, а також виявлення боргів (зобов’язань) продавця підприємства. Ці документи, що є обов’язковими додатками до договору, слугують його укладенню, що засвідчується нотаріально; державній реєстрації договору, факт проведення якої підтверджується відповідним актом; а також передачі підприємства, факт якої підтверджується передавальним актом;

- особливостями, що характерні для прав і обов’язків сторін договору.

18. Договір купівлі-продажу підприємства характеризується як двосторонній, оплатний та консенсуальний договір, бо сторони можуть домовитися, що зобов'язання щодо фактичної передачі підприємства та його оплати будуть виконані після проведення, наприклад, державної реєстрації.

19. Договір купівлі-продажу підприємства відноситься до договорів про виключне особисте виконання боржником свого обов’язку.

20. Самостійна участь в цивільному обороті власного найменування підприємства, право на яке не може розглядатися як виключне право, на відміну від права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування підприємницького товариства, не допускається, і воно підлягає відчуженню разом з підприємством. Комерційне (фірмове) найменування підприємницького товариства не може відчужуватися за договором купівлі-продажу разом з підприємством, якщо інше не буде передбачено в договорі.

21. Від договору купівлі-продажу підприємства відрізняються інші правові форми привласнення підприємства, а саме способи, які спрямовані на встановлення над ним «господарського панування», що дозволяють особам, що привласнили підприємство у такий спосіб, усувати або допускати інших осіб до користування підприємством, самостійно визначаючи характер такого користування (припинення підприємницьких товариств в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам - правонаступникам шляхом злиття, приєднання та перетворення; виділ частини підприємства як єдиного майнового комплексу підприємницького товариства) та корпоративні правочини (купівля акцій акціонерного товариства; набуття частки в статутному капіталі товариств з обмеженою та з додатковою відповідальністю або паю у виробничому кооперативі).

22. Орендодавцем за договором оренди підприємства виступає власник цього підприємства суб’єкт підприємницької діяльності. Власник успадкованого підприємства - непідприємець не може бути орендодавцем. Орендарем за цим договором виступає тільки такий суб’єкт підприємницької діяльності, який обізнаний з тією діяльністю, якою займався власник підприємства за допомогою останнього. Виходячи з цього, на орендодавця не покладається такий специфічний обов’язок, як введення орендаря у сферу діяльності орендованого підприємства.

23. Оренда підприємства породжує змішані, речово-зобов’язальні правовідносини, які вимагають надання орендареві більшої оперативної самостійності відносно орендованого майна не тільки володіння й користування, а й розпорядження ним. Окрім того, сировина, матеріали, які входять до складу підприємства, переходять до орендаря у власність.

24. Враховуючи, що склад підприємства, який знаходиться в іпотеці, постійно змінюється, заставодавця слід зобов’язати вести документацію по аналогії з книгою запису застав, що передбачена для обліку товарів в обороті.

25. Заборонити зміну позначень, що індивідуалізують підприємство, на час знаходження підприємства в іпотеці, за винятком випадків, коли на таку зміну погодиться заставодержатель.

26. Порядок продажу підприємства, що знаходиться в іпотеці, при зверненні стягнення на нього відрізняється від звичайного порядку продажу тим, що самій операції по продажу, повинні передувати публічні торги з додержанням вимог закону.

27. Договір управління підприємством різновид договору управління майном, який характеризується тим, що його укладенню передує інвентаризація підприємства, а документами, що підтверджують склад цього майнового комплексу, виступають: акт інвентаризації, бухгалтерський баланс, висновок незалежного аудитора про склад і вартість підприємства, а також перелік усіх боргів (зобов’язань), які включаються до складу підприємства, із вказівкою кредиторів, характеру, розміру й строків їх вимог.

28. Управитель підприємством не має права розпоряджатися нерухомістю, що входить до складу цього майнового комплексу. Таке право може виникнути в нього внаслідок дозволу, що видається установником управління в кожному разі окремо, а також доручати іншій особі (замісникові) вчиняти від його імені дії, необхідні для управління підприємством.

29. До договору управління підприємством не застосовуються положення ч.3 ст.1038 ЦК України.

30. Майнові комплекси, які закріплені за державними (державними комерційними та казенними) та комунальними (комунальними комерційними та комунальними некомерційними) підприємствами не можуть передаватися в управління.

31. Непідприємницькі товариства, а також публічно-правові утворення не можуть бути управителями підприємства.

32. Особливістю договору на управління майном на підставах, встановлених законом, є те, що установником управління є особа, що вказана в законі, і яка не є власником цього майна, а також, що управитель діє в інтересах третьої особи вигодонабувача.

33. Договір управління підприємством і договір про управління господарським товариством самостійні види договору на надання послуг. Договір про управління господарським товариством переслідує мету заміни на певний строк виконавчого органу юридичної особи іншою правосуб’єктною особою.

34. Договір на управління спадщиною, як і договір на управління підприємством, що може бути успадкованим, - це різновиди договору управління майном, які відрізняються тим, що управління ними призначається за законом, а установником управління виступає не власник майна.

35. За договором на управління спадщиною одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (управителеві) на строк, необхідний спадкоємцям для вступу у володіння спадщиною, але не більше ніж на дев'ять місяців, майно в управління, а інша сторона (управитель) зобов'язується здійснювати управління цим майном відповідно до вказівок установника управління і на користь вказаних їм одного або декількох осіб (вигодонабувачів).

36. Особливістю договору на управління підприємством, що може бути успадкованим, являється наступне:

- установником управління виступає не власник майна, а нотаріус, орган місцевого самоврядування, виконавець заповіту. Нотаріус або орган місцевого самоврядування можуть укладати цей договір лише при відсутності спадкоємців або виконавця заповіту; виконавець заповіту виступає тільки як установник управління; якщо є співвласник підприємства, на укладення договору потрібна його згода, а недотримання цієї умови приводить до нікчемності договору; договір моделюється виключно як договір на користь третьої особи; договір має двустадійність укладення, при якій застосовується модель попереднього договору; установник управління позбавлений права вибору майна, яке повинно включатися до складу підприємства;

37. За неналежний вибір управителя або за дані ним вказівки управителеві на випадок, якщо наслідком управління буде зменшення активів підприємства або наступлять будь-які інші негативні наслідки, відповідальність несе установник управління за законом при умові, що негативні наслідки будуть у причинному зв’язку з недбалістю установника управління при виборі управителя.

38. Після припинення договору управління підприємство, що може бути успадкованим, перетворюється на успадковане підприємство і повертається вже не установнику управління, а спадкоємцям (вигодонабувачам) його власникам, яким також передаються усі доходи й інші надходження, одержані в результаті управління цим підприємством.

39. Невід’ємною частиною всіх договорів з підприємством являються наступні документи: акт інвентаризації, бухгалтерський баланс, висновок незалежного аудитора про склад і вартість підприємства, а також перелік усіх боргів (зобов’язань), що включаються до складу підприємства, з вказівкою кредиторів, характеру, розміру і строків їх вимог.

Пропозиції щодо внесення змін до законодавства.

1. Викласти наступні статті у запропонованій редакції:

1.1 Ч.1 ст. 177 ЦК України

Об’єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права, результати робіт, послуги, інформація, результати інтелектуальної, творчої діяльності, включаючи й права на об’єкти права інтелектуальної власності, а також інші матеріальні й нематеріальні блага.

1.3. Абз.2 ч.1 ст.181 ЦК України

Режим нерухомої речі може бути поширено законом на повітряні й морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, які підлягають державній реєстрації.

1.2. ч.2 ст.191 ЦК України у такій редакції:

До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на позначення, що індивідуалізує підприємство (власне найменування підприємства), продукцію, роботи, послуги, а також виключні права, якщо інше не встановлено договором або законом.

1.3. п.8 ч.1 ст. 1044 ЦК України у наступній редакції:

- визнання установника управління банкрутом.

2. Не розповсюджувати на підприємство правовий режим нерухомості, в зв’язку з чим виключити ч.3 ст. 191 ЦК України.

3. Доповнити:

3.1. главу 54 ЦК України статтею «Договір купівлі-продажу підприємства», виклавши її в наступній редакції:

Стаття 1. Договір купівлі-продажу підприємства

1. За договором купівлі-продажу підприємства продавець зобов’язується передати покупцеві підприємство як єдиний майновий комплекс (ст. 191 цього Кодексу) та як сферу діяльності, за винятком тих прав та обов’язків, які він не вправі передавати іншим особам, утримуватись від конкуренції, якщо це передбачено договором, а покупець зобов’язується на підставі передавального акта прийняти підприємство, оплатити його й використовувати за призначенням.

2. Права продавця, які отримані ним на підставі дозволу (ліцензії) на здійснення відповідної діяльності, не підлягають передачі покупцеві підприємства, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. За невиконання зобов’язань, виконання яких перейшло за договором на покупця, але не є можливим за відсутності в нього дозволу (ліцензії), солідарну відповідальність перед кредиторами несуть продавець і покупець.

3. Права на позначення, що індивідуалізує підприємство (власне найменування підприємства), його продукцію, роботи, послуги, а також належні продавцю на підставі ліцензії права на використання таких засобів індивідуалізації, переходять до покупця, якщо інше не передбачено договором. Передача цих прав здійснюється виключно за договорами щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

4. Передача підприємства продавцем покупцеві здійснюється за передавальним актом, в якому мають бути вказані дані про склад підприємства, про повідомлення кредиторів про продаж підприємства, а також відомості про недоліки переданого майна і перелік майна, обов’язки щодо передачі якого не виконані продавцем через його втрату. Передача підприємства включає обов’язкове введення покупця у відповідну сферу діяльності.

5. Покупець має право вимагати зменшення покупної ціни у випадку передачі йому у складі підприємства боргів (зобов’язань) продавця, які не були вказані в договорі або передавальному акті, якщо продавець не доведе, що покупець знав про ці борги (зобов’язання) на момент укладення договору і передачі підприємства.

Покупець має право у випадку порушення продавцем умови про утримання від конкуренції вимагати від нього відшкодування тих збитків, які він поніс внаслідок цього.

3.2. главу 58 ЦК України статтею «Договір оренди підприємства», виклавши її у наступній редакції:

Стаття. Договір оренди підприємства

1. За договором оренди підприємства як єдиного майнового комплексу, що використовується для здійснення підприємницької діяльності (ст. 191 цього Кодексу), орендодавець зобов’язується передати орендареві за плату у володіння та користування земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування та інші основні засоби, що входять до складу підприємства; передати у порядку, на умовах та в межах, які визначені договором, запаси сировини, палива, матеріалів та інші оборотні засоби; права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами та обладнанням; інші майнові права орендодавця, пов’язані з підприємством, та його продукцією, а також поступитися йому правами вимоги і перевести на нього борги, які відносяться до підприємства.

Орендатор зобов’язується за передавальним актом прийняти підприємство, отримати у розумний строк ліцензію на здійснення підприємницької діяльності для використання підприємства за призначенням, відповідно до умов договору сплачувати орендні платежі і повернути підприємство орендодавцю після закінчення строку договору.

2. Права орендодавця, які одержані ним на підставі дозволу (ліцензії) на зайняття відповідною підприємницькою діяльністю, не підлягають передачі орендарю, якщо інше не встановлене законом. Включення до складу підприємства, що передається, зобов’язань, виконання яких орендарем неможливо при відсутності у нього такого дозволу (ліцензії), не звільняє орендодавця від відповідних зобов’язань перед кредитором.

За невиконання зобов’язань перед кредиторами внаслідок винного прострочення орендарем отримання дозволу (ліцензії) на зайняття відповідною підприємницькою діяльністю для нього наступає відповідальність перед кредиторами.

Прострочення орендарем отримання дозволу (ліцензії) на зайняття відповідною підприємницькою діяльністю дає право орендодавцю вимагати розірвання договору оренди і відшкодування спричинених цим збитків.

3. Права на позначення, що індивідуалізує підприємство (власне найменування підприємства), його продукцію, роботи, послуги, а також належні орендодавцю на підставі ліцензії права на використання таких засобів індивідуалізації переходять до орендаря, якщо інше не передбачене договором. Передача цих прав здійснюється виключно за договорами щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

4. Договір оренди підприємства укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

3.3. ст. 1279 ЦК України ч.3, яку викласти у наступній редакції:

Спадкоємець, який на день відкриття спадщини є підприємцем, чи підприємницьке товариство, яке є спадкоємцем за заповітом, при поділі спадщини мають переважне право на отримання в рахунок своєї спадкової частки підприємство (ст. 191 цього Кодексу), що входить до складу спадщини, з додержанням вимог ст. 1278 цього Кодексу.

У випадку, коли ніхто із спадкоємців не має такого переважного права або не скористався ним, підприємство, яке входить до складу спадщини, поділу не підлягає та надходить у спільну часткову власність спадкоємців відповідно до спадкових часток, що їм належать, якщо інше не перед