ВИКОНАННЯ ЗАПОВІТУ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Кухарєв Олександр Євгенович

УДК 347.676

ВИКОНАННЯ ЗАПОВІТУ

Спеціальність 12.00.03 цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація

на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник:

Чалий Юрій Іванович

кандидат юридичних наук, доцент

Київ 2008

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ....................3

ВСТУП.4

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ ВИКОНАННЯ ЗАПОВІТУ....11

1.1. Стан наукової розробленості проблем дисертаційного дослідження..11

1.2. Юридична природа відносин з виконання заповіту...........................22

1.3. Підстави виникнення відносин з виконання заповіту............................45

РОЗДІЛ 2. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ВИКОНАВЦЯ ЗАПОВІТУ...56

2.1. Фізична та юридична особа як виконавець заповіту.56

2.2. Повноваження виконавця заповіту та їх класифікація..65

РОЗДІЛ 3. ЗДІЙСНЕННЯ ВИКОНАВЦЕМ ЗАПОВІТУ СВОЇХ ПОВНОВАЖЕНЬ....80

3.1. Здійснення виконавцем заповіту повноважень інформаційного характеру.80

3.2. Здійснення виконавцем заповіту повноважень щодо охорони спадкового майна...89

3.3. Здійснення виконавцем заповіту повноважень з управління спадщиною.104

3.4. Здійснення виконавцем заповіту повноважень забезпечувального

характеру..116

3.5. Право виконавця заповіту на плату за виконання повноважень та на відшкодування витрат, пов’язаних з цим..137

РОЗДІЛ 4. ПРИПИНЕННЯ ПРАВОВІДНОСИН З ВИКОНАННЯ ЗАПОВІТУ ТА ПРАВОВІ НАСЛІДКИ НЕВИКОНАННЯ (НЕНАЛЕЖНОГО ВИКОНАННЯ) УЧАСНИКАМИ ТАКИХ ВІДНОСИН

СВОЇХ ОБОВ‘ЯЗКІВ............151

4.1. Підстави припинення правовідносин з виконання заповіту........................151

4.2. Правові наслідки невиконання (неналежного виконання) обов‘язків учасниками правовідносин з виконання заповіту........................161

ВИСНОВКИ181

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................................185

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

КЗпП України Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р.

НЦУ Німецьке Цивільне укладення від 18.08.1896 р.

Конституція України Конституція України від 28.06.1996 р.

ЦК Бєларусі Цивільний кодекс Республіки Бєларусь від 28.10.1998 р.

ЦК Грузії Цивільний кодекс Грузії від 26.06.1997 р.

ЦК Казахстану Цивільний кодекс Республіки Казахстан

Приймався поетапно: загальна частина прийнята 27.12.1994 р., особлива частина прийнята 01.07.1999 р.

ЦК Квебеку Цивільний кодекс Квебеку від 04.06.1991 р., введений в дію 01.01.1994 р.

ЦК РФ Цивільний кодекс Російської Федерації

Приймався Державною Думою РФ поетапно: частину першу було прийнято 21.10.1994 р., частину другу 22.12.1995 р., частину третю 01.11.2001 р.

ЦК України Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.

ЦК УРСР 1963 року Цивільний кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки від 18.07.1963 р.

ЦК УСРР 1922 року Цивільний кодекс Української Соціалістичної Радянської Республіки від 16.12.1922 р.

ЦПК України Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004р.

ЦК Франції Цивільний кодекс Франції («Цивільний кодекс французів») від 21.03.1804 р.

ВСТУП

Актуальність теми. Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, що знаходить своє продовження в праві кожної фізичної особи заповідати своє майно та майнові права. Дана конституційна гарантія може бути повною мірою реалізована за умови впливу відповідних економічних, правових та інших чинників. Серед таких чинників центральне місце посідає цивільне законодавство, норми якого регулюють відносини з виконання заповіту.

Загострення уваги з боку науковців цивілістів до відносин з виконання заповіту пояснюється тим, що чинний ЦК України по-іншому порівняно із законодавством радянської доби вирішує питання призначення виконавця заповіту та його повноважень і присвячує виконанню заповіту окрему главу, норми якої складають інститут виконання заповіту.

Проте доводиться констатувати, що законодавство недостатньою мірою відповідає потребам регулювання відносин, що досліджуються. ЦК України містить тільки норми загального порядку, а Закон України «Про нотаріат» [68], норми якого мають спеціальний характер щодо відносин з виконання заповіту, взагалі оминає досліджувані питання.

Відносини, що виникають при виконанні заповіту, в Україні на рівні дисертаційних досліджень не розглядалися; хоча наукові статті В.В. Васильченка, С.Я. Фурси, Є.І. Фурси, Є.О. Рябоконя є цікавими в цьому плані. У Російській Федерації О.О. Птушкіною було захищено дисертацію «Исполнение завещания: правовые проблемы теории и практики» [127]; на рівні наукових статей відносини з виконання заповіту розглядалися В.В. Плехановою, К. Ярошенко.

Однак, науково-практичні проблеми, сформульовані у даній дисертації, не можна вважати вирішеними, оскільки наукові попередники мали свій специфічний ракурс дослідження, що розходиться з напрямком обраного дослідження, або сформульовані ними висновки мають дискусійний характер. Невирішеними є, зокрема, проблеми підстав виникнення та припинення відносин з виконання заповіту, юридичної природи цих відносин, цивільно-правового статусу виконавця заповіту.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з розділом 9 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр. Робота спрямована також на реалізацію положень Програми інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2000р. № 1072.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є визначення юридичної природи відносин з виконання заповіту; встановлення юридичних фактів, що породжують досліджуване правовідношення; з‘ясування порядку здійснення виконавцем заповіту повноважень; встановлення підстав, що припиняють правовідношення з виконання заповіту; формулювання практичних рекомендацій, спрямованих на забезпечення оптимізації законодавства, яке регулює виконання заповіту.

Для досягнення поставленої дослідницької мети необхідно вирішити наступні завдання: визначити стан наукової розробленості досліджуваних проблем; визначити цивільно-правовий статус виконавця заповіту; розкрити порядок призначення виконавця заповіту та дослідити правові наслідки невиконання учасниками правовідносин з виконання заповіту своїх обов‘язків; з‘ясувати правові наслідки відмови виконавця заповіту від здійснення своїх повноважень.

Об‘єктом дослідження відповідно до сформульованої теми та завдань дисертаційного дослідження є цивільно-правові відносини, що виникають у зв‘язку зі спадкуванням.

Предметом дослідження є відносини, що виникають при виконанні заповіту спеціальною особою виконавцем заповіту.

Методи дослідження. Під час проведення дослідження використовувались загальнонаукові і спеціальні методи.

Загальнонауковий діалектичний метод застосовано у ході визначення структури, мети і завдань дослідження.

Спеціальними (приватнонауковими) методами дослідження виступають: метод порівняльного правознавства, логіко-семантичний метод, метод моделювання, історико-правовий метод.

Метод порівняльного правознавства дозволив виявити схожі та відмінні підходи у вирішенні аналогічних правових проблем, розглянутих у межах дисертаційного дослідження, у Російській Федерації, Німеччині, Грузії, Франції та деяких інших країнах. За допомогою методу порівняльного правознавства були вироблені пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства стосовно виконання заповіту з урахуванням досвіду зарубіжних країн.

Застосування логіко-семантичного методу дозволило сформулювати ряд визначень і понять, зокрема, поняття договору про виконання заповіту.

Метод моделювання був використаний при формуванні процедур: усунення виконавця заповіту від виконання ним своїх повноважень; оскарження до суду дій виконавця заповіту; зменшення розміру обов’язкової частки у спадщині тощо.

Історико-правовий метод застосовувався при дослідженні процесів становлення та розвитку законодавства, яке регулює інститут виконання заповіту.

Наукова новизна одержаних результатів. Проведене дисертаційне дослідження дозволяє сформулювати наступні положення наукової новизни:

1. Вперше зроблено висновок про неоднорідну (варіантну) юридичну природу відносин з виконання заповіту. Досліджувані відносини можуть мати як договірний, так і недоговірний характер. Договірний характер відносин має місце у разі призначення заповідачем виконавця заповіту, який дає згоду на таке призначення в момент посвідчення заповіту, а також у разі виконання заповіту особою, яка не входить до кола спадкоємців за заповітом, призначеною за ініціативою спадкоємців. Договір, що укладається в окреслених випадках, пропонується йменувати договором про виконання заповіту. Такий договір породжує зобов‘язання.

У всіх інших випадках, а саме, коли: пропозиція щодо можливого виконавця заповіту міститься в секретному заповіті; виконання заповіту здійснюється спадкоємцем, а також у разі, коли призначення особи виконавцем заповіту здійснюється судом чи нотаріусом, відносини мають недоговірний зобов’язальний характер.

2. Вперше зроблено висновок про те, що договір про виконання заповіту слід віднести до договорів про надання послуг, оскільки йому притаманні всі ознаки договорів цієї групи цивільно-правових договорів.

3. Вперше зроблено висновок про те, що наведений в ст. 1290 ЦК України перелік повноважень виконавця заповіту не повинен мати вичерпний характер.

4. Вперше зроблено висновок про те, що виконавець заповіту несе цивільно-правову відповідальність у формі відшкодування збитків лише перед спадкоємцями за умови, що збитки завдані спадкоємцям невиконанням вимог ч.2,3 ст. 1295 ЦК України. Доводиться, що поряд із майновою, фізичній особі-спадкоємцю може бути завдана виконавцем заповіту і моральна (немайнова шкода). Моральна шкода не може бути заподіяна юридичній особі, визначеній в заповіті спадкоємцем.

5. Дістало подальшого розвитку положення (висловлене В.В. Плехановою) про те, що правовідношення з виконання заповіту породжується цілою низкою взаємопов‘язаних юридичних фактів, останнім з яких є відкриття спадщини. На відміну від позиції В.В. Плеханової, в роботі визначається більший набір елементів юридичного складу, необхідний для виникнення досліджуваного правовідношення. Завершальним юридичним фактом, який поряд із іншими породжує правовідношення, виділяється видача виконавцю заповіту свідоцтва виконавця заповіту, з яким пов’язується виникнення повноваження виконавця заповіту, а відтак, і відповідного правовідношення.

6. Дістало подальшого розвитку положення (започатковане В.К.Дроніковим) про те, що між заповідачем та виконавцем заповіту укладається договір на користь третьої особи. Третьою особою в цьому договорі виступатиме спадкоємець за заповітом. Проте, в роботі доведено, що використання моделі договору на користь третьої особи недостатньо для кваліфікації відносин з виконання заповіту, оскільки не може надати відповідь на питання, до якої групи цивільно-правових договорів належить цей договір. При цьому відстоюється позиція, що спадкоємці за законом, особи, які мають право на обов‘язкову частку у спадщині, та відказоодержувачі, не є третіми особами в договорі про виконання заповіту.

7. Дістало подальшого розвитку положення (сформульоване, зокрема, Ю.К.Толстим, В.Ю. Чуйковою) про наявність у виконавця заповіту права укладати договір управління спадковим майном або його частиною із третьою особою (управителем). При цьому виконавець заповіту виступатиме установником управління за таким договором. Зазначається, що договір управління спадковим майном (або його частиною) укладається на користь третьої особи (вигодонабувача), якою виступає спадкоємець.

8. Удосконалено проведену науковцями, які досліджували питання виконання заповіту (А.Х. Гольмстен, Є.О. Рябоконь, Л. Павлова та ін.), класифікацію повноважень виконавця заповіту. На думку дисертанта, більш прийнятною є класифікація повноважень виконавця заповіту залежно від характеру вчинюваних ним дій: повноваження інформаційного характеру (вжиття заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини); повноваження охоронного характеру (вжиття заходів щодо охорони спадкового майна); повноваження з управління спадщиною; повноваження забезпечувального характеру (вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов’язань; забезпечення одержання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена в заповіті; забезпечення одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов’язкову частку у спадщині).

9. Удосконалено класифікацію підстав припинення правовідносин з виконання заповіту (надавалася, зокрема, А.Х. Гольмстеном, В.В. Плехановою, Є.І. Фурсою, Л. Павловою та ін.). Доведено, що більш прийнятною є класифікація підстав припинення досліджуваних правовідносин, відповідно до якої ці підстави слід поділяти на абсолютні (настання яких остаточно припиняє правовідносини) та відносні (умови, наявність яких остаточно не припиняє виконання заповіту).

Всупереч науковим попередникам висловлено позицію, що вибуття із досліджуваних правовідносин конкретної особи виконавця заповіту (смерть, відмова виконавця заповіту від здійснення своїх повноважень тощо) остаточно не припиняє виконання заповідальних розпоряджень, оскільки, виходячи із положень чинного законодавства, після відкриття спадщини може бути призначений новий виконавець заповіту за умови його згоди.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані як у доктрині цивільного права, так і для подальшого удосконалення цивільного законодавства України. Теоретичні висновки, здобуті у ході дослідження, можуть використовуватися у судовій та іншій юридичній практиці.

Основні положення роботи можуть бути враховані при підготовці підручників і навчальних посібників для студентів вищих навчальних закладів, а також при розробці відповідних курсів навчальних дисциплін у вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції, що містяться у дисертації, доповідалися і обговорювалися на науково-практичній конференції ад’юнктів, аспірантів і магістрів «Права граждан, правоохранительная и правоприменительная деятельность в России и Украине: состояние и перспективы развития» (г. Белгород, Россия, 2003 г.); на науково-практичній конференції «Проблеми юридичної особи у цивільному праві України (м. Харків, 2004 р.); на науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного права та процесу» (м. Харків, 2005 р.); у ході круглого столу «Охоронюваний законом інтерес в цивільному праві та процесі» (м. Харків, 2006р.); на науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного права та процесу» (м. Харків, 2006 р.); на міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми цивільного права та процесу» (м. Харків, 2007 р.).

Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у 5 наукових статтях, з яких 3 опубліковано у виданнях, визнаних ВАК України фаховими для юридичних наук, а також у тезах виступів на чотирьох науково-практичних конференціях та одного круглого столу.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. У дисертації подано теоретичне узагальнення і вирішення наукової проблеми, пов’язаної з визначенням юридичної природи відносин, що виникають при виконанні заповіту, динаміки розвитку таких відносин, а також вирішення проблеми здійснення виконавцем заповіту своїх повноважень.

На відміну від наукових попередників, зроблено висновок про неоднорідну (неоднакову) юридичну природу відносин з виконання заповіту. Така неоднорідність юридичної природи обумовлюється суб’єктом призначення виконавця заповіту та формою вираження останнім згоди на таке призначення. Відносини з виконання заповіту можуть мати як договірний, так і недоговірний характер. Доведено, що за наявності недоговірних засад у правовідносинах, що виникають при виконанні заповіту, відносини мають зобов‘язальний характер, при цьому таке зобов‘язання варто віднести до зобов‘язань, які виникають із односторонніх правочинів.

2. За наявності договірних засад у відносинах з виконання заповіту, укладається договір про виконання заповіту, який породжує зобов‘язання. У роботі підтримано висловлену в цивілістичній літературі позицію про те, що вказаний договір слід віднести до договорів, які укладаються на користь третьої особи, якою виступає спадкоємець за заповітом; при цьому спадкоємці за законом, особи, які мають право на обов‘язкову частку у спадщині та відказоодержувачі, не є третіми особами в договорі про виконання заповіту.

Але використання моделі на користь третьої особи недостатньо для кваліфікації відносин, що виникають при виконанні заповіту, оскільки така модель не може надати відповідь на те, до якої групи договорів належить цей договір. Отож договір про виконання заповіту слід віднести до договорів про надання послуг, оскільки дії виконавця заповіту щодо виконання волі заповідача відповідають ознакам послуг. Істотною умовою договору про виконання заповіту є предмет договору послуга, яка полягає в діях виконавця заповіту, направлених на виконання заповідальних розпоряджень.

3. Договір про виконання заповіту можна класифікувати на два види залежно від суб’єктного складу цього договору, а саме: договір про виконання заповіту, що укладається між заповідачем та виконавцем заповіту, та договір про виконання заповіту, сторонами в якому виступатимуть спадкоємці та виконавець заповіту.

У дисертаційному дослідженні запропоновано наступні визначення договорів про виконання заповіту залежно від їх суб’єктного складу.

За договором про виконання заповіту одна сторона (виконавець заповіту) зобов’язується за завданням другої сторони (заповідача) здійснити після відкриття спадщини від власного імені безоплатно або за плату певні юридичні та (або) фактичні дії в інтересах третіх осіб, визначених в заповіті, що спрямовані на повне виконання волі заповідача.

За договором про виконання заповіту одна сторона (виконавець заповіту) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) здійснити від власного імені безоплатно або за плату певні юридичні та (або) фактичні дії, визначені в заповіті, що спрямовані на повне виконання волі заповідача.

4. Досліджувані в дисертації правовідносини породжуються цілою низкою взаємопов’язаних юридичних фактів, які в сукупності утворюють фактичний склад з послідовним накопиченням елементів. На відміну від інших дослідників, в роботі розпізнається більший набір елементів юридичного складу, необхідних для виникнення правовідносин з виконання заповіту. Склад цих елементів обумовлений юридичною природою відносин з виконання заповіту. Завершальним юридичним фактом, що поряд з іншими породжує правовідношення, є видача відповідного свідоцтва виконавця заповіту, з яким і пов‘язується виникнення повноважень у виконавця заповіту.

5. Зроблено висновок, що виконавець заповіту наділений правом укладати договори охорони, зберігання спадкового майном або його частини. Крім того, за наявності в спадщині майна, що потребує управління, виконавець заповіту має право укладати із третьою особою управителем, договір управління спадковим майном або його частиною. У межах своїх повноважень виконавець заповіту звертається до суду з позовом в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, а також осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

У дисертації відзначається, що у разі укладання договору управління спадковим майном із третьою особою (управителем), такий договір укладатиметься виконавцем заповіту (установником управління) на користь третіх осіб (спадкоємців за заповітом).

6. Відмову виконавця заповіту від здійснення своїх повноважень слід кваліфікувати як односторонню відмову від зобов’язання. За наявності договірних засад у відносинах, що виникають при виконанні заповіту, зазначену відмову слід розглядати як односторонню відмову від договору. Відмова виконавця заповіту від здійснення своїх повноважень можлива лише після відкриття спадщини. Обґрунтовано положення про те, що у разі відмови виконавця заповіту від здійснення своїх повноважень, договір про виконання заповіту вважатиметься розірваним (а відповідне зобов’язання припиненим) не з моменту надання такої відмови, а з моменту припинення повноважень виконавця заповіту, що вчиняється нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

7. У роботі подано класифікацію підстав припинення правовідносин з виконання заповіту. Автор дійшов висновку, що підстави припинення досліджуваних правовідносин слід класифікувати на абсолютні (настання яких остаточно припиняє правовідносини) та відносні (умови, наявність яких остаточно не припиняє правовідносини). До абсолютних підстав припинення правовідносин з виконання заповіту слід віднести повне здійснення волі спадкодавця, яка виражена в заповіті; визнання судом заповіту повністю недійсним; поява заповідача у випадку, коли спадщина відкрилася внаслідок оголошення заповідача померлим у порядку ст. 46 ЦК України.

Відносні підстави припинення правовідносин складають наступні юридичні факти: смерть виконавця заповіту-фізичної особи, ліквідація виконавця заповіту-юридичної особи; обмеження виконавця заповіту-фізичної особи в цивільній дієздатності (визнання недієздатним); усунення виконавця заповіту від виконання ним своїх повноважень в судовому порядку; добровільна відмова виконавця заповіту від здійснення своїх повноважень.

Вибуття із досліджуваних правовідносин конкретної особи виконавця заповіту (смерть, відмова виконавця заповіту від здійснення своїх повноважень тощо) остаточно не припиняє виконання заповідальних розпоряджень, оскільки, виходячи із положень чинного законодавства, після відкриття спадщини може бути призначений новий виконавець заповіту за умови його згоди.

8. Беручи до уваги той факт, що закон не містить спеціальної норми про невиконання спадкоємцями своїх обов’язків щодо виконавця заповіту, робиться висновок про те, що у разі заподіяння шкоди виконавцеві заповіту з боку спадкоємців шляхом невиконання ними своїх обов’язків, мають застосовуватися загальні положення глави 82 ЦК України в тому обсязі, в якому вони не суперечать правовідносинам, що виникають при виконанні заповіту.

9. Невиконання виконавцем заповіту своїх повноважень має наступні правові наслідки: оскарження дій виконавця заповіту; пред’явлення позову про усунення виконавця заповіту; відшкодування збитків. Цивільно-правова відповідальність виконавця заповіту має певні специфічні ознаки. Перш за все, виконавець заповіту може бути притягнутий до цивільно-правової відповідальності лише у формі відшкодування збитків, які спричинені невиконанням вимог ч. 2, 3 ст. 1295 ЦК України. Такі збитки може бути завдано лише спадкоємцям. Для встановлення розміру збитків, заподіяних виконавцем заповіту, може бути застосована загальна норма щодо відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання.

Крім того, виконавець заповіту невиконанням вимог ч. 2, 3 ст. 1295 ЦК України може заподіяти поряд із майновою (завдання збитків), ще й моральну шкоду спадкоємцям-фізичним особам. Але юридичній особі-спадкоємцю за заповітом, поряд із заподіянням збитків, не може бути завдана моральна шкода з боку виконавця заповіту невиконанням останнім вимог ч. 2, 3 ст. 1295 ЦК України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Анненков К. Система русского гражданского права. Т. VI: Право наследования. [2-е изд., пересм. и доп.] / Анненков К. СПб : тип. М.М.Стасюлевича, 1909. 547 с.

2. Антимонов Б. Наследование и нотариат / Антимонов Б., Герзон С., Шлифер Б. М. : Юрид. изд. М-ва юстиции СССР, 1946. 77 с.

3. Антимонов Б.С. Советское наследственное право / Б.С. Антимонов, К.А.Граве. М. : Госюриздат, 1955. 264 с.

4. Барихин А.Б. Большой юридический энциклопедический словарь / Барихин А.Б. М. : Книжн. мир, 2002. 720 с.

5. Барщевский М.Ю. Если открылось наследство / Барщевский М.Ю. М. : Юрид. лит., 1989. 192 с.

6. Барышев А.И. Приобретение наследства в СССР / Барышев А.И. М. : Гос. изд-во юрид. лит., 1960. 96 с.

7. Бегичев А.В. Особенности наследования предприятия как имущественного комплекса / А.В. Бегичев // Соврем. право. 2001. № 9. С.1216.

8. Беляцкин С.А. Душеприказчик и суд / С.А. Беляцкин // Сб. статей по гражданскому и торговому праву. Памяти проф. Габриэля Феликсовича Шершеневича. М. : Статут, 2005. С. 163175.

9. Берестова І.Е. Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави: загальнотеоретичні проблеми та правові наслідки : [монографія] / Берестова І.Е. Дніпропетр. : Юрид. акад. М-ва внутр. справ, 2005. 168 с.

10. Благовісний С.Г. Про деякі особливості прийняття спадщини та оформлення права на спадщину / С.Г. Благовісний // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: зб. наук. праць Донецьк, 2006. № 3. С. 268278.

11. Бойко М.Д. Відшкодування шкоди: правовий аспект : [навч.-практ. посіб.] / Бойко М.Д. К. : Атіка, 2007. 328 с.

12. Бондарев Н.И. Удостоверение и исполнение завещаний / БондаревН.И., Ильина Т.Н., Шимелевич С.Я. М. : Юрид. лит., 1965. 132 с.

13. Брагинский М.И. Договорное право. Кн. 1: Общие положения. [2-е изд.] / М.И. Брагинский, В.В. Витрянский. М. : Статут, 2005. 842 с.

14. Брагинский М.И., Договорное право. Кн. 3 : Договоры о выполнении работ и оказании услуг / М.И. Брагинский, В.В. Витрянский. М. : Статут, 2007. 1055 с.

15. Бугаевский А.А. Советское наследственное право / Бугаевский А.А. Одесса, 1926. 125 с.

16. Бунич Г.А. Наследственное право: [учеб.] / Бунич Г.А., Гончаров А.А., Кутузов О.В. М. : Издат.-торговая корпорация «Дашков и Ко», 2003. 140с.

17. Васильченко В.В. Коментар та постатейні матеріали до законодавства України про спадкування / Васильченко В.В. Х. : Одіссей, 2007. 480 с.

18. Васильченко В.В. Методологічні засади спадкового права України / В.В.Васильченко // Бюл. М-ва юстиції України. 2005. № 9 (47). С. 3146.

19. Васильченко В. Обов’язки спадкоємців, що витікають зі спадкового правонаступництва / В.В. Васильченко // Юрид. вестн. 2001. № 1. С. 104109.

20. Васильченко В.В. Питання теорії та практики виконання заповіту / В.В.Васильченко // Право і суспільство. 2006. № 3. С. 144152.

21. Васильченко В. Спадкування права на обов’язкову частку за новим цивільним законодавством: доктринальні проблеми / В.В. Васильченко // Право України. 2003. № 10. С. 120123.

22. Васильченко В.В. Спадкування часток учасників господарських товариств та кооперативів: актуальні питання / В.В. Васильченко // Право України. 2000. № 7. С.8081.

23. Венедиктова І.В. Договір довірчого управління майном в Україні / Венедиктова І.В. Х. : Консум, 2006. 216 с.

24. Германское право. Ч. І. Гражданское уложение / [пер. с нем. А.А.Лизунов, Н.Б. Шеленкова, Н.Г. Елисеев] М. : Междунар. центр финансово-экон. развития, 1996. 552 с. (Серия «Современное зарубежное и международное частное право»).

25. Гнєзділова Л. Спадкування обов’язкової частки: деякі питання / Л.Гнєзділова // Право України. 2003. № 2. С. 7073, 96.

26. Гольмстен А.Х. О душеприказчиках. Сравнительное исследование / Гольмстен А.Х. СПб : тип. Ю. Штауфа (И. Фишона), 1874. 85 с.

27. Гордон А. Представительство в гражданском праве / Гордон А. СПб : тип. Шредера, 1879. 434 с.

28. Гордон М.В. Наследование по закону и по завещанию / Гордон М.В. М. : Юрид. лит., 1967. 120 с.

29. Гражданский кодекс Грузии. Принят 26 июня 1997, введен в действие 25 ноября 1997 : / [науч. ред. Бигвава З.К.] СПб : Юрид. Центр Пресс, 2002. 748 с.

30. Гражданский кодекс Квебека : [науч. ред. О.М. Козырь, А.А.Маковская]. М. : Статут, 2002. 472 с.

31. Гражданский кодекс Республики Беларусь: Принят 28 октября 1998, вступил в силу с 1 июля 1999 (в ред. 06.2000 ) : [науч. ред. Чигир. В.Ф]. СПб : Юрид. Центр Пресс. 2003. 1043 с.

32. Гражданский кодекс Республики Казахстан. Вступил в силу 1 июля 1999: [науч. ред. Лившиц Н.Э.] СПб : Юрид. Центр Пресс, 2002. 1029 с.

33. Гражданский кодекс Российской Федерации // СЗ РФ. 2001. № 49. Ст. 4553.

34. Гражданский кодекс РСФСР: [науч. комментарий (с учётом гражданских кодексов союзных республик) / под ред. С.М. Прушицкого и Б.М.Рубинштейна]. Вып. ХХІ. / С.И. Раевич, Б.М. Рубинштейн. Наследственное право. М. : Юрид. изд-во НКЮ РСФСР, 1929. 64 с.

35. Гражданский кодекс Украинской ССР: [науч.-практ. коммент.; пер. с укр. / И.Г. Агапов, М.И. Бару, И.А. Беленчук и др.]. К. : Политиздат Украины, 1981. 639 с.

36. Гражданский кодекс УССР. Введен в действие с 01.02.1922: Официальный текст с изменениями на 1 июня 1954. М. : Гос. изд-во юрид. лит, 1954. 143 с.

37. Гражданский кодекс Франции (Кодекс Наполеона) / [пер. с фр. В.Захватаев / Предисловие : А. Довгерт, В. Захватаев; Приложения 14: В.Захватаев / отв. ред. А. Довгерт]. К. : Истина, 2006. 1008 с.

38. Гражданское право: В 4 т. Том 2.: Вещное право Наследственное право. Исключительные права. Личные неимущественные права: [учеб. для студентов вузов, обучающихся по направленности 521400 «Юриспруденция» и по специальности 021100 «Юриспруденция» / [Зенин И.А. и др.] : отв. ред. Е.А.Суханов. 3-е изд., перераб. и доп. М. : Волтерс Клувер, 2007. 496 с. (Серия «Классический университетский учебник» / Моск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова).

39. Гражданское право: В 2 т. Том I: [учеб.] / отв. ред. Суханов Е.А. М. : БЕК, 1998. 816 с.

40. Гражданское право: [учеб.]. Ч. III / под ред. А.П. Сергеева, Ю.К.Толстого. М. : Проспект, 1999. 592 с.

41. Гражданское и торговое право зарубежных стран: [учеб.]. В 2-х т. Т. 2 / [Буднева Г.Н., Васильев Е.А., Вершинина Е.В., Вилкова Н.Г. и др.]; отв. ред.: Е.А.Васильев, А.С. Комаров 4-е изд., перераб. и доп. М. : Междунар. отношения, 2006. 640 c.

42. Грамацький Е.М. Договір зберігання у цивільному праві : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Е.М.Грамацький. К., 2004. 20 с.

43. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав / ГрибановВ.П. М. : Статут, 2000. 411 с. (Классика российской цивилистики).

44. Грудцына Л.Ю. Наследственное право. Справочник для населения в вопросах и ответах / Грудцына Л.Ю. Ростов-н.Д : Феникс, 2003. 224 с. (Серия «Консультирует юрист»).

45. Гуляев А.М. Русское гражданское право. Обзор действующего законодательства и проекта гражданского уложения / Гуляев А.М. К. : тип. Император. Ун-та Св. Владимира, 1907. 438 с.

46. Гусаков А.Г. Курс семейного и наследственного права / ГусаковА.Г. СПб : Касса взаимопомощи студентов С.-Пб. политехн. ин-та, 1911. 208 с.

47. Декрет Совета Народных Комиссаров Украины «Об отмене наследования» от 11 марта 1919 г. // Собрание Узаконений и Распоряжений Рабоче-крестьянского правительства Украины. 1919. № 24. С. 268.

48. Декрет Совета Народных Комиссаров Украины «Об отмене наследования» от 21 марта 1919 г. // Собрание Узаконений и Распоряжений Рабоче-крестьянского правительства Украины. 1919. № 32. С. 348.

49. Дернбург Г. Пандекты. Т. ІІІ (Книги ІV и V). Семейственное и наследственное право / Дернбург Г. СПб : Изд. юрид. книжного склада «Право», 1911. 496 с.

50. Долинская В.В. Наследственное право Российской Федерации. [2-е изд., доп. и перераб.] / Долинская В.В. М. : Приор-издат, 2004. 144 с.

51. Долинська М. Методичні рекомендації щодо посвідчення заповітів нотаріусами та посадовими особами відповідних органів місцевого самоврядування / М. Долинська // Нотаріат для вас. 2006. № 10. С.3033.

52. Дормидонтов Г.Ф. Предполагаемая реформа русского наследственного права / Дормидонтов Г.Ф. Казань, 1903. 74 с.

53. Дроников В.К. Наследование по завещанию в советском праве / Дроников В.К. К. : Изд-во Киев. гос. ун-та им. Т. Шевченко, 1957. 136 с.

54. Дроников В.К. Наследственное право Украинской ССР / Дроников В.К. К. : Вища шк., 1974. 160 с.

55. Евтеев В.С. Возмещение убытков как вид ответственности в коммерческой деятельности / Евтеев В.С. М. : ИКД «Зерцало-М», 2005. 184 с.

56. Емельянов В.И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами / Емельянов В.И. М. : Лекс-Книга, 2002. 160 с.

57. Жаркова Г.И. Обязательная доля в наследстве в свете нового законодательства / Г.И. Жаркова // Нотаріус. 2004. № 2. С. 2426.

58. Заіка Ю. Здійснення права на спадкування / Ю. Заіка // Підприємництво, господарство і право. 2004. № 8. С. 92.

59. Заіка Ю.О. Спадкове право в Україні: Становлення і розвиток : [монографія] 2-ге вид. / Заіка Ю.О. К. : КНТ, 2007. 288 с.

60. Заіка Ю.О. Становлення і розвиток спадкового права в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право / Ю.О. Заіка К., 2007. 33 с.

61. Заіка Ю.О. Українське цивільне право: [навч. посіб.] / Заіка Ю.О. К. : Істина, 2005. 312 с.