РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Краткое описание

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

АНДРОНОВ Ігор Володимирович

УДК: 347.951.3 (477)

РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.03 цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
ЧЕРВОНИЙ Юрій Семенович
кандидат юридичних наук, професор

Одеса 2008

ЗМІСТ
Вступ........................................................................................................................3
Розділ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ЗА ТЕМОЮ ТА ВИБІР
НАПРЯМІВ ДОСЛІДЖЕННЯ.............................................................12
1.1. Формування інституту рішення суду..............................................12
1.2. Огляд літератури за темою дисертаційного дослідження............18
1.3. Поняття, сутність та види рішення суду в цивільному
процесі України.................................................................................21
Розділ 2. ВИМОГИ, ЯКИМ МАЄ ВІДПОВІДАТИ РІШЕННЯ СУДУ............44
2.1. Законність та обґрунтованість рішення суду.................................45
2.2. Інші вимоги, які пред’являються до рішення суду........................65
Розділ 3. СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ РІШЕННЯ СУДУ..................................94
3.1. Предмет рішення суду......................................................................94
3.2. Підстави рішення суду.....................................................................98
3.3. Зміст рішення суду..........................................................................103
Розділ 4. КОНТРОЛЬ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ЗА
ВЛАСНИМИ РІШЕННЯМИ..............................................................120
4.1. Виправлення описок та арифметичних помилок у
судовому рішенні............................................................................122
4.2. Додаткове рішення суду.................................................................124
4.3. Роз’яснення рішення суду..............................................................129
Розділ 5. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПИТАННЯ ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ СУДУ..133
5.1. Негайне виконання рішення суду..................................................133
5.2. Визначення порядку виконання рішення суду.............................139
Розділ 6. ЗАКОННА СИЛА РІШЕННЯ СУДУ................................................143
6.1. Порядок набрання рішенням суду законної сили........................144
6.2. Правові наслідки набрання рішенням суду законної сили.........147
6.3. Межі законної сили рішення суду.................................................164
Висновки..............................................................................................................172
Список використаних джерел............................................................................179

ВСТУП

Актуальність теми. Інститут рішення суду вважається одним із центральних в структурі науки цивільного процесуального права України, оскільки саме рішення суду являє собою підсумок судового розгляду конкретної справи і забезпечує реалізацію судової влади в процесі цивільного судочинства.
Чинний Цивільний процесуальний кодекс України, а також інші джерела цивільного процесуального законодавства України містять у собі низку новел, які стосуються у тому числі й інституту рішення суду, зокрема рішення суду першої інстанції. Це стало результатом спроби законодавця, зберігши ті процесуальні форми, що виправдали себе на практиці, які не суперечать Конституції України та чинному законодавству, прийнятому останніми роками, та відповідають традиціям цивільного процесу України, створити таку процедуру розгляду цивільних справ, яка відповідала б європейським та світовим стандартам і забезпечувала б можливість реального захисту судом порушеного, невизнаного або оспорюваного права. Такі принципові зміни в законодавстві вимагають комплексного дослідження розвитку всіх аспектів учення про судове рішення в цивільному процесі України в нових умовах.
Над розробкою інституту рішення суду в цивільному процесі або окремих його сторін працювали відомі науковці. Серед них С.Н. Абрамов, М.Г. Авдюков, С.В. Васильєв, В.М. Горшеньов, Л.Є. Гузь, М.А. Гурвіч, П.П. Заворотько, І.М. Зайцев, М.Б. Зейдер, С.О. Іванова, В.В. Комаров, О.В. Кудрявцева, Д.Д. Луспеник, Н.І. Масленнікова, І.К. Піскарьов, Д.І. Полумордвинов, Л.В. Соцуро, Л.О. Терехова, В.І. Тертишніков, Г.В. Фазікош, Н.А. Чечіна, Д.М. Чечот, М.Й. Штефан, В.Н. Щеглов, К.С. Юдельсон та інші автори.
Однак переважна більшість досліджень здійснювалася у дещо іншому правовому полі, ніж воно є на сьогоднішній день. Стрімкі зміни в українському суспільстві обумовлюють не менш стрімкі зміни в законодавстві України. Такі зміни торкнулися і галузі цивільного процесуального законодавства.
Крім того, необхідно зазначити, що розвиток цивільного процесуального законодавства України рухається у руслі його наближення до європейських та світових стандартів. Цивільне судочинство взагалі та рішення суду як його результат (підсумок), зокрема, повинні на сьогоднішній день відповідати тим вимогам, які визнані світовим співтовариством.
Враховуючи важливість питання, необхідно зазначити, що судовому рішенню на сьогоднішній день в науці цивільного процесуального права приділяється недостатньо уваги. Така ситуація не є виправданою. Сама багатогранність судового рішення обумовлювала й обумовлює необхідність проведення спеціальних досліджень як окремих його сторін, так і інституту в цілому, що повинно сприяти розвитку наукових знань та удосконаленню юридичної практики. Такі дослідження дають можливість не тільки виявити сутність усіх специфічних ознак судових актів в цілому та особливостей рішення суду, зокрема, але й розробити оптимальну структуру вимог, яким воно повинно відповідати, визначити механізм впливу судового рішення, що набрало законної сили, на суспільні відносини, правове становище сторін спору, інших учасників процесу, визначити його місце в механізмі захисту й охорони основних прав і свобод громадян, його роль в реалізації основних завдань держави в умовах побудови правової держави та громадянського суспільства.
Комплексне дослідження правового явища, як правило, сприяє його науковому пізнанню в цілому, і, що має особливе значення, дає можливість виявити закономірності його розвитку, діалектичні зв’язки між ним та іншою правовою матерією.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною науково-дослідної теми Одеської національної юридичної академії „Правові проблеми становлення і розвитку сучасної української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195), а також безпосередньо пов’язана з комплексною цільовою темою „Традиції та новації у цивільному процесуальному праві України, нотаріальній практиці та в науці правова статистика”, яка розробляється на кафедрі цивільного процесу відповідно до плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії на 2006 2011 роки.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є комплексне дослідження інституту рішення суду першої інстанції в цивільному процесі України. При цьому не розкриваються всі без винятку аспекти судового рішення, оскільки це не дозволяє зробити сама багатогранність досліджуваного правового явища. Досліджуються лише основні та найбільш актуальні питання, які дозволяють виявити характерні риси цього акта правосуддя.
Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання:
визначення сутності рішення суду, виходячи з його специфічних властивостей та ознак, розробка на підставі цього визначення поняття „рішення суду”, надання класифікації рішень суду;
розробка оптимального переліку вимог, яким повинне відповідати кожне рішення суду в цивільному процесі України;
детермінізм структури рішення суду;
вивчення повноважень суду з контролю за власними рішеннями;
розкриття деяких питань виконання рішення, які вирішуються судом ще при його ухваленні;
визначення порядку набрання рішенням суду законної сили та його правових наслідків, а також окреслення меж законної сили рішення суду.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу рішення суду першої інстанції в цивільному процесі України.
Предметом дослідження є рішення суду першої інстанції в цивільному процесі України.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод із системно-функціональним підходом до аналізу досліджуваного явища. Це дозволило дослідити розвиток вчення про рішення суду першої інстанції в цивільному процесі України та визначити його місце серед інших актів правосуддя. У рамках зазначеного методологічного підходу використано також історичний метод, що дозволило дослідити специфіку такого акта правосуддя як рішення суду в конкретних історичних умовах, починаючи з часів Стародавнього Риму і до сьогоднішнього часу, динаміку його розвитку. Наряду з методом історизму використано й порівняльний метод. Зазначені методи дослідження дають змогу проаналізувати зміни в цивільному процесуальному законодавстві України стосовно рішення суду першої інстанції та надати порівняльну характеристику правового регулювання цього питання до та після зазначених змін. Це дало змогу прослідити збереження традиційних процесуальних форм та їх видозміну під впливом нових віянь у правовій науці та судовій практиці, в результаті чого з’ясувалося, що деякі „нововведення”, що стосуються інституту рішення суду, насправді не є новими для цивільного процесу в Україні, а деякі є запозиченням досвіду інших держав, а також результатом намагання України посісти належне місце у світовому співтоваристві. На цій основі здійснювалися збір, обробка та аналіз емпіричного матеріалу.
Сформульовані в дисертації висновки ґрунтуються на загальних досягненнях юридичної науки, у тому числі на результатах досліджень вітчизняних та зарубіжних процесуалістів, фахівців інших галузей правової науки.
Емпіричною базою дослідження є чинне законодавство України, законодавства зарубіжних країн, судова практика. У ході дослідження опрацьовувалася також монографічна та навчальна література, у тому числі іноземна.
Наукова новизна одержаних результатів у першу чергу полягає в тому, що в дослідженні проведено докладний теоретичний аналіз новел цивільного процесуального законодавства України, які стосуються рішення суду першої інстанції в цивільному процесі України, в результаті чого з’ясовано, що, з одного боку, багато відомих понять наповнено дещо новим змістом, з іншого розроблено нові, а також доповнено й удосконалено існуючі підходи до різних аспектів об’єкта дослідження.
Основні положення дисертації, яким притаманна наукова новизна, або її елементи, полягають у такому:
уперше:
надано авторське, доктринальне визначення поняття „рішення суду”, відмінне від існуючих на сьогоднішній день. Воно полягає в тому, що „рішення суду це вольовий акт правосуддя в цивільному процесі, ухвалений судом іменем України у встановленому законом порядку в результаті здійснення правозастосовчої діяльності, який містить в собі наказ і підтвердження наявності або відсутності правовідносин, спрямований на охорону та захист прав, свобод і законних інтересів суб’єктів права і який має наслідком виникнення, зміну або припинення процесуальних, а в деяких встановлених законом випадках і матеріальних правовідносин”;
запропоновано нову підставу класифікації рішень суду в позовному провадженні за ступенем реалізації принципу змагальності цивільного процесу, в якій рішення суду поділяються на звичайні та заочні;
розроблено низку нових положень про заочне рішення суду. Зокрема, запропоновано доповнити ч. 2 ст. 224 ЦПК України положенням про те, що у випадку, коли у справі беруть участь декілька відповідачів, частина з яких з’явилася в судове засідання, а частина не з’явилася, розгляд справи вважається заочним тільки для відповідачів, що не з’явилися, про що суд постановляє ухвалу;
запропоновано нову редакцію ст. 213 ЦПК України щодо визначення вимог законності та обґрунтованості рішення суду:
„1. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
2. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до розглянутих судом правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад законодавства України.
3. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо з'ясованих обставин, на які сторони та інші особи, що беруть участь у справі, посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, та відповідають вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності”;
запропоновано доповнити перелік зазначених вимог, які пред’являються до рішення суду, вимогою публічності рішення суду, яка тісно пов’язана з принципом гласності цивільного процесу. До змісту вимоги публічності рішення включаються положення про те, що рішення суду має проголошуватися публічно та бути відкритим для ознайомлення як для учасників судового процесу в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством, так і для всіх інших осіб через засоби масової інформації та мережу Інтернет. Зазначена вимога, між тим, має певні виключення, пов’язані з вимогами законодавства України про інформацію щодо нерозголошення даних, які містять інформацію з обмеженим доступом;
викладено авторську позицію щодо визначення меж законної сили рішення суду, яка засновується на тому, що кожна з властивостей законної сили рішення суду має свої чітко визначені об’єктивні та суб’єктивні межі дії;
удосконалено:
систему положень інституту контролю суду першої інстанції за власними рішеннями. Запропоновано доповнити зміст статті 221 ЦПК України вимогою про те, що роз’яснення судового рішення має здійснюватися судом у тому самому складі, в якому було ухвалено це рішення;
визначення дефініції „законна сила рішення суду”, відповідно до якого законна сила рішення суду це правовий імператив, заснований на застосованих судом нормах матеріального і процесуального права, а також на силі й авторитеті судової влади, який має вираження у певних, чітко визначених правових наслідках.
набуло подальшого розвитку:
обґрунтування необхідності нової редакції статті 208 Цивільного процесуального кодексу під назвою „Судові акти в цивільному процесі”, які, у свою чергу, поділялися б на рішення суду та ухвали суду;
теза про те, що процедура розгляду судом цивільних справ та ухвалення рішення мають відповідати міжнародним стандартам, визначеним, зокрема, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практикою Європейського суду з прав людини. Це є ще одним кроком на шляху до універсалізації юридичних процедур;
теза про те, що прецедент все більше запроваджується в якості джерела українських судових рішень.
Практичне значення отриманих результатів полягає, насамперед, у тому, що його положення, висновки та пропозиції можуть бути використані у:
науково-дослідній сфері при подальшій розробці теоретичних проблем вчення про рішення суду в цивільному процесі України;
сфері правотворчості для усунення прогалин та удосконалення чинного цивільного процесуального законодавства України, зокрема його положень, які визначають спеціальну термінологію, встановлюють вимоги, та регулюють інші питання, які стосуються інституту рішення суду першої інстанції;
правозастосовчій діяльності при усуненні недоліків у процесі ухвалення судами рішень, що має наслідком удосконалення судової практики та зменшення відсотка рішень, скасованих судами вищестоящих інстанцій;
навчальному процесі при підготовці відповідних підручників з дисципліни „Цивільний процес” та науково-практичних коментарів до Цивільного процесуального кодексу України.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі цивільного процесу Одеської національної юридичної академії, на якій проведено її обговорення по частинах і в цілому. Положення й висновки дисертаційного дослідження знайшли втілення в семінарських заняттях, проведених дисертантом на факультеті цивільної та господарської юстиції та в Інституті прокуратури і слідства Одеської національної юридичної академії.
Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, доповідалися та обговорювалися на 3-х науково-практичних конференціях, а саме:
I Всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (лютий 2006 р., м. Одеса), 9-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА „Правове життя сучасної України” (квітень 2006 р., м. Одеса), II Всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (березень 2007 р., м. Одеса).
Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в чотирьох наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, у тезах виступів на наукових конференціях та при написанні підручників та науково-практичних коментарів до Цивільного процесуального кодексу України.
Структура дисертації визначається метою, предметом і завданнями дослідження і складається зі вступу, 6 розділів, які охоплюють 16 підрозділів, висновків до них, загального висновку, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 193 сторінки. Список використаних джерел містить 173 найменування і розташований на 15 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дисертаційного дослідження питання про рішення суду першої інстанції в цивільному процесі України можна зробити такі висновки:
1. Рішення суду являє собою одночасно й акт підтвердження наявності чи відсутності між сторонами спору певних правовідносин, і наказ суду діяти відповідно до встановлених судом прав та обов’язків, і акт застосування норм права, і процесуальний документ установленої форми, і юридичний факт, який породжує, змінює чи припиняє правовідносини. Всі ці аспекти рішення суду органічно поєднані між собою і взаємообумовлені. Таким чином, можна дійти висновку, що сутність рішення суду полягає не в одній якійсь його властивості чи прояві, а всі вони доповнюють один одного у в своїй сукупності відбивають сутність цього багатогранного акта правосуддя. Отже рішення суду це вольовий акт правосуддя в цивільному процесі, ухвалений судом іменем України у встановленому законом порядку в результаті здійснення правозастосовчої діяльності, який містить в собі наказ і підтвердження наявності або відсутності правовідносин, направлений на охорону та захист прав, свобод і законних інтересів суб’єктів права і який має наслідком виникнення, зміну або припинення процесуальних, а у деяких встановлених законом випадках і матеріальних правовідносин.
2. Багатогранність діяльності суду, його повноважень в цивільному процесі, призвела до різноманітності видів судових рішень, які суд ухвалює в процесі здійснення правосуддя. Класифікація рішень суду в цивільному процесі здійснюється за різними підставами. Однією з найбільш поширених підстав є класифікація за видом провадження, в якому ухвалюється рішення. При цьому необхідно пам’ятати, що рішення суду як таке ухвалюється тільки в позовному та окремому провадженні, в наказному ж провадженні видається судовий наказ, який не можна відносити до видів рішень суду. Крім названої підстави класифікації рішення суду також поділяють за способом захисту, який використовується судом у позовному провадженні, за видами матеріально-правових відносин, які є предметом спору і, відповідно, предметом судового рішення, за критерієм суб’єкта ухвалення рішення та за змістом рішення суду. Запровадження в українському цивільному процесі заочного розгляду справи і, відповідно, заочного рішення викликало можливість поділу рішень суду у позовному провадженні за ступенем реалізації принципу змагальності процесу.
3. Незважаючи на таку різноманітність видів рішень суду в цивільному процесі, всі вони мають відповідати певним вимогам, які пред’являються до них як до актів правосуддя. Такі вимоги як законність та обґрунтованість, прямо закріплені в нормах цивільного процесуального законодавства, інші прямо в законі не закріплені, а випливають із його змісту і розроблені правовою наукою. Серед них: вимога дотримання процесуальної форми рішення суду, повноти, визначеності, безумовності, виховної ролі, публічності, легітимності і своєчасності.
Тільки при дотриманні всіх зазначених вимог рішення суду можна вважати правосудним.
4. Коли йде мова про рішення суду, завжди необхідно пам’ятати, що це є складне та багатогранне правове явище. Кожне рішення суду в цивільному процесі складається з кількох структурних елементів:
предмет рішення суду це те спірне цивільне правовідношення, або те питання в порядку окремого провадження, яке вирішив суд;
підстави рішення суду ті міркування, за допомогою яких суд дійшов своїх вирішальних висновків (чому суд ухвалив саме таке рішення). Вони поділяються на фактичні підстави рішення (встановлені судом фактичні обставини справи) та правові підстави (застосовані судом норми матеріального і процесуального права);
зміст рішення суду зазначення того, яким чином судом вирішено спір у позовному провадженні, чи поставлене перед судом питання в окремому провадженні (що саме вирішив суд). При цьому необхідно відрізняти зміст рішення суду як акта правосуддя, та зміст рішення суду як процесуального документа. Реквізити рішення суду як процесуального документа чітко встановлені законом і їх необхідно суворо дотримуватися при ухваленні рішення у кожній цивільній справі.
Будучи процесуальним документом встановленої форми, рішення суду складається з чотирьох частин: вступної описової, мотивувальної та резолютивної, і повинне бути викладене у послідовності, зазначеній в законі. Такий поділ є кроком уперед в законодавчій техніці у порівнянні з простим зазначенням його реквізитів.
5. При порушенні встановлених вимог до судового рішення суд, який ухвалив рішення, як правило, не вправі його змінити. Допущені недоліки виправляються вищестоящим судом. Отже, будь-яке порушення вимог, яким має відповідати рішення суду, може бути усунуто зі збереженням ухваленого рішення суду першої інстанції.
Незаконне рішення, тобто рішення, яким порушене матеріальне право, а також норми процесуального права (якщо порушення норм процесуального права не має виключно формального характеру і не могло вплинути на сутність рішення суду), підлягає скасуванню вищестоящим судом (ст. 307-311 ЦПК України). Так само повинно бути скасовано рішення необґрунтоване, тобто таке, яким не встановлений з достатньою повнотою і доказовістю необхідний для ухвалення рішення фактичний склад.
Незаконність рішення і необґрунтованість рішення, за винятком випадків, коли допускається зміна рішення, не можуть бути усунені із залишенням рішення в силі; вони викликають необхідність скасування рішення. Скасуванню судом вищестоящої інстанції підлягають також рішення, ухвалені з порушенням вимог форми.
Такі самі наслідки, як правило, має і невизначеність рішення, оскільки невизначене, зокрема умовне, рішення неможливо виконати.
Однак, окрім діяльності вищестоящих судів по перегляду і перевірці судових актів, певними повноваженнями по контролю за власними актами наділений і суд першої інстанції. Таку його діяльність часто називають терміном „самоконтроль”. Якщо розглядати контроль суду першої інстанції за такими підсумковими актами як рішення суду, то законом встановлені три способи такого контролю:
а) виправлення описок і явних арифметичних помилок;
б) ухвалення додаткового рішення;
в) роз’яснення рішення.
Огляд способів виправлення судового рішення без його скасування, які допускаються цивільним процесуальним правом, показує, якими великими у цьому відношенні є повноваження суду першої інстанції. Вони спрямовані на те, щоб підтверджене судом дійсне правовідношення могло служити керуючою вказівкою для подальшої поведінки сторін, щоб рішення було переконливим і справедливим, щоб, у випадку, якщо виникне необхідність звернутися до заходів примусового виконання, воно було для цього повною і надійною підставою.
Як видно з вищенаведеного, процесуальна форма всіх названих способів виправлення судом першої інстанції недоліків власних рішень є доволі простою. Проте саме через таку простоту всі вони повинні застосовуватися з великою обережністю. В порядку виправлення описок і явних арифметичних помилок, ухвалення додаткового рішення, роз’яснення рішення судом, що його ухвалив, можуть виправлятися тільки зовнішні недоліки рішення, недоліки розрахунків, висловлювання суджень, які містяться в рішенні, тощо. Але в такому порядку ні в якому разі не можуть змінюватися, доповнюватися або виключатися з рішення ті чи інші судження, тобто не може змінюватися зміст рішення по суті.
6. Іноді при ухваленні рішення судом можуть вирішуватися деякі питання, пов’язані з виконанням даного рішення. Так, чинне цивільне процесуальне законодавство передбачає обов’язок або право суду, ухвалюючи рішення, допустити його негайне виконання. Крім того, суд може визначити порядок виконання рішення суду, тобто застосувати відстрочку, розстрочку виконання рішення, а також вжити заходів до забезпечення виконання рішення суду. Про це він зазначає в резолютивній частині свого рішення.
Не слід змішувати поняття „негайне виконання рішення” і „набрання рішенням законної сили”. Те, що рішення звертається до виконання негайно після його проголошення зовсім не означає, що воно тоді ж набирає законної сили. Характерна риса рішень, які підлягають негайному виконанню, якраз і полягає в тому, що вони виконуються ще до набрання рішенням законної сили. Негайне виконання рішень суду першої інстанції поділяється на обов’язкове і факультативне. При обов’язковому негайному виконанні суд у встановлених законом випадках зобов’язаний звернути рішення до негайного виконання, при факультативному може звернути рішення до негайного виконання виходячи з обставин справи.
Ухвалюючи рішення, суд може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Підставами для застосування відстрочки та розстрочки виконання рішення суду є обставини, що утруднюють виконання рішення, а саме: хвороба боржника або членів його сім’ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо.
7. Рішення суду набуває всіх тих властивостей, які характеризують його як акт правосуддя, тільки після набрання ним законної сили.
Законна сила рішення суду це його правова дія, яка заснована на застосованих судом нормах матеріального і процесуального права, а також на силі і авторитеті судової влади, і яка має вираження у певних правових наслідках.
Наслідками набрання рішенням суду законної сили є:
обов’язковість рішення суду, що набрало законної сили, тобто обов’язковість приписів, що містяться в рішенні суду, для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян;
неспростовність рішення суду, що набрало законної сили, під якою розуміють неможливість подальшого оскарження рішення, що набрало законної сили, і, отже, неможливість його скасування або зміни вищестоящим судом;
виключність рішення суду, що набрало законної сили, тобто така властивість, внаслідок якої рішення суду виключає можливість повторного розгляду того самого спору між сторонами або тієї же заяви зацікавленої особи;
преюдиційність рішення суду, що набрало законної сили, яка означає, що обставини та правовідносини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не підлягають доказуванню при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини;
реалізованість рішення суду, що набрало законної сили, це його реальна здійсненність, можливість реалізації тих обов’язкових приписів, що в ньому містяться.
Як було встановлено, рішення суду, що набрало законної сили, набуває сили, яка є подібною, але не ідентичною до сили закону. Рішення суду, будучи актом застосування правових норм до певних, встановлених судом правовідносин, є актом індивідуальної дії. Тому наукою цивільного процесуального права розроблене поняття про межі законної сили рішення суду. Проте, досліджуючи питання про межі дії законної сили рішення суду можна дійти висновку, що кожен з зазначених правових наслідків (властивостей) рішення суду, що набрало законної сили, має свої межі дії, які у своїй сукупності визначають межі дії законної сили рішення в цілому. Це не означає, однак, що зазначені правові наслідки існують самостійно й окремо один від одного та від законної сили рішення в цілому.
Тільки після набрання рішенням суду законної сили воно набуває всіх зазначених властивостей остаточно і повною мірою, а дія кожного із цих властивостей є проявом дії рішення суду, що набрало законної сили.
Отже, чітка, недвозначна й докладна регламентація в законі вимог, ознак та властивостей рішення суду робить його тим актом, що виходить від органу державної влади, який забезпечує реальний захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також інших суб’єктів правовідносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Дождёв Д.В. Римское частное право: Учебник для вузов / Под общ. ред. акад. РАН, д-ра юрид. наук., проф. В.С. Нерсесянца. 2-е изд., изм. и доп. М.: Норма, 2004. 784 с.
2. Підопригора О.А. Харитонов Є.О. Римське право: Підручник. К.: Юрінком Інтер, 2006. 512 с.
3. Устав гражданского судопроизводства Российской империи 1864 года.- 6-е изд. испр. доп. и вновь обраб. / Под ред. С.И. Гальперина. Екатеринослав: Типография Исаака Когана, 1915. 729 с.
4. Цивільний процесуальний кодекс УРСР від 30 липня 1924 року // СУ УРСР. 1924. № 16/17. Ст. 156.
5. Основи цивільного судочинства СРСР та союзних республік від 08 грудня 1961 року // ВВР СРСР. 1961. № 50. Ст. 526.
6. Цивільний процесуальний кодекс УРСР від 18 липня 1963 року // Відомості Верховної Ради УРСР. 1963. № 30. Ст. 464.
7. Курс советского гражданского про­цессуального права / Отв. ред. А. А. Мельни­ков.- Т. 2. М.: Наука, 1981. 510 с.
8. Авдюков М. Г. Судеб­ное решение. Москва: Госюриздат, 1959. 192 с.
9. Кримінальний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. 1961. № 2. Ст. 15.
10. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 6. Ст. 56.
11. Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України. 2005. № 35-36, № 37. Ст. 446.
12. Цивільний процесуальний кодекс України 2004 року // Відомості Верховної Ради України. 2004. № 40-41, 42. Ст. 492.
13. Фазікош Г. Юридична та соціальна природа судового рішення в цивільному судочинстві. Сучасні наукові погляди // Право України. 2001. № 3. С. 58-61.
14. Хотинська О.З. Обов’язковість судових рішень як конституційна засада судочинства України: Автореф. дис. канд. юрид. наук. Київ, 2006. 20 с.
15. Шиманович О.М. Судові постанови у цивільному процесі України (на матеріалі рішень і ухвал суду першої інстанції): Автореф. дис. канд. юрид. наук. Київ, 2005. 20 с.
16. Чечот Д. М. Постановления суда первой инстанции по гражданским делам. Москва: Госюриздат, 1958. 166 с.
17. Теория юридического процесса / под общей ред. проф. В.М. Горшенёва. Харьков: Издательское объединение «Вища школа», 1985. 180 с.
18. Абрамов С.Н. Судебное рассмотрение и разрешение гражданских дел. Москва: Юриздат, 1944. 136 с.
19. Юдельсон К.С. Советский гражданский процесс: Учебник Москва: Госюриздат, 1956. 439 с.
20. Советское граждан­ское процессуальное право / Под ред. М.А Гурвича. Москва: Высшая школа, 1964. 536с.
21. Гурвич М.А. Решение советского суда в исковом производстве. Москва: ВЮЗИ, 1955. 126 с.
22. Гурвич М.А. Решение советского суда как средство защиты субъективных гражданских прав // Советское государство и право. 1955. № 4. С. 70-74.
23. Чечина Н.А. Норма права и судебное решение. Ленинград: Изд-во Ленинград. ун-та, 1961. 78 с.
24. Штефан М.Й. Цивільний процес: Підручн. для юрид. спеціальн. вищ. закл. освіти. Київ: Ін Юре, 2001. 696 c.
25. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
26. Про судоустрій України. Закон України від 7 лютого 2002 року № 3018-III // Відомості Верховної Ради України. 2002. № 27-28. Ст.180.
27. Зейдер Н.Б. Судебное решение по гражданскому делу. Москва: Изд-во Юрид. лит., 1966. 192 с.
28. Гражданское процессуальное право России / Под ред. М.С. Шакарян. М.: Былина, 1998. 400 с.
29. Лазарев В.В. Липень С.В. Теория государства и права: Учебник для вузов. Москва: Спарк, 2000. 511с.
30. Щербак С. Сутність судового наказу // Підприємництво, господарство і право. 2005. № 6. С. 58.
31. Комаров С.А., Малько А.В. Теория государства и права: Учеб.-метод. пособ.- Краткий учебн. для вузов. Москва: Издат. гр. НОРМА-ИНФРА-М, 1999. 448 с.
32. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. 2002. № 21-22. Ст. 135.
33. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40-44. Ст. 356.
34. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. 2002. № 3-4. Ст. 27.
35. Гражданский процесс Украины: учебное пособие / Отв. ред. Ю.С. Червоный Х.: Одиссей, 2003. 352 с.
36. Добровольский А.А., Иванова С.А. Основные проблемы исковой формы защиты права. Москва: МГУ, 1979. 159 с.
37. Добровольский А. А. Исковая форма защиты права. Москва: МГУ, 1965. 190 с.
38. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. М.К. Треушникова. Москва: ООО «Городец-издат», 2000 672 с.
39. Васьковский Е.В. Учебникъ гражданскаго процесса. М.: Издание Бр. Башмаковыхъ, 1917. 429 с.
40. Гурвич М.А. Учение об иске (состав, виды): Учеб. пособ. М., 1981. 44 с.
41. Гражданский процесс Украины / Под ред. проф. Ю.С. Червоного. К.: Истина, 2006. 400 с.
42. Советский гражданский процесс / Под ред. проф. М.С. Шакарян М.: Юрид.лит., 1985. 526 с.
43. Кудрявцева Е.В. Судебное решение в английском гражданском процессе. Москва: Городец, 1998. 144 с.
44. Васильев С.В. Гражданский процесс: Учеб. пособ. Х.: ООО «Одиссей», 2006. 512 с.
45. Немировська О. На шляху оновлення цивільного процесуального законодавства // Право України. 1999. № 11. С. 71.
46. Луспеник Д.Д. Наказне провадження: його цілі, процедура, проблеми та шляхи їх вирішення // Право України. 2004. № 7. С. 89-94.
47. Свідерська М. Порівняльна характеристика судового наказу, судового рішення та виконавчого напису нотаріуса // Підприємництво, господарство і право. 2005. № 3. С.117-119.
48. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2005. 624 с.
49. Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року // Офіційний веб-сайт Верховного Суду України / www.scourt.gov.ua
50. Луспеник Д.Д. Заочне рішення: його цілі, процедура, проблеми та шляхи вирішення // Право України. 2004. № 5. С. 95.
51. Шевчук П. Заочне рішення в цивільній справі // Вісник Верховного Суду України. 1998. № 3(9). С. 44-47.
52. Штефан О. Поняття заочного провадження в цивільному процесі // Юридична Україна. 2005. №1. С. 44-48.
53. Ухвала Апеляційного суду Кіровоградської області від 07.06.2006 року у справі № 22-1413 // Єдиний державний реєстр судових рішень / http://reyestr.court.gov.ua
54. Зейкан Я.П. Коментар Цивільного процесуального кодексу України. К.: Юридична практика, 2006. 560 с.
55. Загайнова С. Об унификации требований, предъявляемых к судебным актам в гражданском судопроизводстве // Арбитражный и гражданский процесс. 2006. № 5. С.16-19.
56. Авдюков М.Г. Постановление суда первой инстанции / Советский гражданский процесс: Учебн. Москва: Изд-во Москов. ун-та 1964. 453 с.
57. Пушкарь Е. Г. Исковое производство в советском гражданском процессе: (Процессуальные последствия возбуждения дел). Львов: Вища школа. Изд-во при Львов. ун-те, 1978. 199 с.
58. Мурамцев С.А. Избранные труды по римскому гражданскому праву. М.: Центр ЮрИнфоР, 2004. 768 с.
59. Калинин В. Почему нестабильны решения народных судов // Советская юстиция. 1990. № 20. С. 5.
60. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у I півріччі 2006 року (за даними судової статистики) // Офіційний веб-сайт Верховного Суду України / www.scourt.gov.ua
61. Советское гражданское процессуальное право / Под ред. М.А. Гурвича Москва: ВЮЗИ, 1957. 371с.
62. Щеглов В.Н. Законность и обоснованность судебного решения по гражданско-правовому спору. Новосибирск: Новосибирское книжное изд-во, 1958. 88 с.
63. Цивільне процесуальне право України: Підруч. Для юрид. вузів і фак. / В.В. Комаров, В.І. Тертишніков, С.Г. Пушкар та ін. // За ред. В.В. Комарова Харків, 1999. С. 290.
64. Про судове рішення. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 року // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. 2004. № 11.
65. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.96 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. 2004. № 11.
66. Стефанюк В. Судова реформа в Україні // Право України. 1998. № 1. С. 21.
67. Шевчук С. Щодо обов’язковості рішень Конституційного Суду України у контексті доктрини судового прецеденту // Право України. 2000. № 2. С. 45-48.
68. Фазікош Г.В. Обов’язковість судових рішень (Актуальність проблеми формування судової влади) // Матер. міжнар. наук-практ. конф. „Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика”. Ужгород, 2000. С. 252-254.
69. Про Конституційний Суд України. Закон України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР // ВВР України. 1996. № 49. Ст. 272.
70. Фазікош Г. Щодо розширення логічного змісту поняття законності судового рішення // Право України 2001. № 12 С. 42-47.
71. Рішення Конституційного суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004 // Офіційний вісник України 2004. № 28. Ст. 1909.
72. Про вищу освіту. Закон України від 17 січня 2002 року № 2984-III // 2002. № 20. Ст.134.
73. Про міжнародні договори України. Закон України від 29 червня 2004 року № 1906-IV // Відомості Верховної Ради України. 2004. № 50. Ст. 540.
74. Марочкин С.Ю. Какие международные нормы и договоры подлежат применению судами // Арбитражный и гражданский процесс. 2005. № 1. С. 43-48.
75. Євтінов В. Пряме застосування міжнародних стандартів прав людини. Коментар до ст. 9 Конституції України // Український часопис прав людини. 1998. № 1. С. 27.
76. Конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року // Голос України. 2001. № 3 (2503). С. 6-8.
77. Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, Першого протоколу і протоколів № 2, 4, 7 і 11 до Конвенції: Закон України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР // Відомості Верховної Ради Украєни. 1997. № 40. Ст. 263.
78. Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини. Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV // Відомості Верховної Ради України. 2006. № 30. Ст. 260.
79. Луспеник Д.Д. Застосування новел ЦК і ЦПК України в судовій практиці. Харків: Харків юридичний, 2005. 432 с.
80. Шевчук С. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод: практика застосування та принципи тлумачення у контексті сучасного українського праворозуміння // Практика Європейського суду з прав людини: Рішення. Коментарі. 1999. № 2. С. 232.
81. Шевчук П. Поспішайте повільно, або чи є можливість скористатися правом звернення до міжнародних судів // Голос України. 1997. № 159 від 27.08.1997 року. С. 9
82. Паліюк В. П. Рішення Європейського суду з прав людини і практика розгляду цивільних справ судами України // Вісник Верховного Суду України. 2001. № 2. С. 54.
83. Определение судебной коллегии по гражданским делам Николаевского областного суда от 07.06.00 // Наряд отменённых решений районных судов Николаевской области за 2000 год.
84. Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-XII