Проблеми договірного права України

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ I. Загальна характеристика договірного права України

1.1. Поняття цивільно-правового договору як елементу
договірного права та його юридичні ознаки 20
1.2. Проблеми поняття договірного права України 57
1.3. Джерела договірного права України 71

Висновки до I розділу 103

Розділ II. Принципи договірного права України
2.1. Система принципів договірного права за новим цивільним
законодавством України 113
2.2. Зміст принципів справедливості, добросовісності і розумності
в договірних зобов’язаннях 128
2.3. Принцип свободи в договірному праві України 146
2.4. Принцип неприпустимості зловживання правом
у договірних зобов’язаннях 170

Висновки до II розділу 192

Розділ III. Стадії цивільно-правового договору

3.1. Стадія укладення договору 199
3.2. Стадія виконання договору 217
3.3. Стадія порушеного договірного права та його захисту 226

Висновки до III розділу 251

Глава IV. Класифікація цивільно-правових договорів

4.1. Принципи класифікації цивільно-правових договорів
та їх класифікаційні утворення 261
4.2. Класифікації договорів 269
4.3. Нетипові та інтегровані договори 321
Висновки до IV розділу 405

Список використаних джерел 415

ВСТУП

Актуальність теми. В Україні продовжуються активні соціально-економічні перетворення ринкового спрямування, що безперечно вимагає їх адекватного правового забезпечення. Особлива роль у цьому належить новому Цивільному кодексу України, введеному в дію з 1 січня 2004 року. У ЦК України міститься кількасот статей, присвячених цивільно-правовому договору. Цей правовий інструмент має надзвичайно давню історію і сформувався як правова конструкція ще в римському приватному праві.
У новому ЦК України порівняно з ЦК УРСР 1963 року з’явилося багато договірних новел, що цілком зрозуміло з огляду на ту роль, яку він відіграє у будь-якому суспільстві і особливо у суспільстві з ринковою економікою. Договір є найефективнішим універсальним регулятором розподілу матеріальних і певних нематеріальних благ в суспільстві. Правові засади договірних відносин визначаються як нормами ЦК України, так і нормами інших численних законів та нормативно-правових актів, що загалом утворюють правовий інститут договірного права.
Все це відповідно вимагає активізації наукових досліджень проблем договірного права, проблем тлумачення правових норм, виявлення тенденцій у договірній та судовій практиці тощо. В радянський період майже не було монографічних праць з договірного права. За роки незалежності цивілістична наука активізувалася в цьому напрямі. Відповідно українськими цивілістами та представниками науки господарського права було опубліковано низку наукових праць, безпосередньо присвячених окремим питанням договірного права, було також захищено десятки кандидатських дисертацій з питань правового регулювання окремих видів договорів. Однак комплексних наукових досліджень загальних питань договірного права та його складової частини – цивільного договору в Україні поки що не було.
У дисертації знайшли відображення питання щодо поняття цивільно-правового договору, його юридичних ознак, поняття договірного права та його джерел, проаналізовані система принципів договірного права та особливості динаміки договору на всіх його стадіях, здійснена класифікація договорів.
Визначальна ідея цього дослідження ґрунтується на необхідності визнання договірного права генеральним інститутом цивільного права, до складу якого входять окремі типи договорів як відносно автономні інститути, що функціонують у межах генерального інституту договірного права, у складі яких можуть діяти певні субінститути – підтипи, групи, види договорів.
Проблеми, висвітлені в цій праці, відображають авторське бачення сучасного стану і тенденцій договірного права. Це дослідження є спробою заповнити існуючі прогалини в доктрині договірного права, запропонувати певні шляхи вирішення спірних питань у правовій науці та окреслити напрями подальшого вдосконалення механізму регулювання договірних відносин.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося в межах бюджетної теми Науково-дослідного інституту приватного права та підприємництва Академії правових наук України "Методологічні засади приватного права".
Об’єктом дослідження є загальнотеоретичні і практичні аспекти суспільних відносин, що виникають у договірній сфері, при укладенні та виконанні договорів, а також при порушенні прав сторін договору.
Предметом дослідження є теоретико-прикладні проблеми нормативно-договірного регулювання відносин, пов’язаних з укладенням, виконанням договору та порушенням його умов. Досліджено також теоретичні засади поняття договору та договірного права, принципів договірного права та класифікації цивільно-правових договорів.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в комплексному аналізі загальнотеоретичних і практичних проблем договору, договірного права, визначенні ефективності цивільно-правового регулювання договірних відносин, пов’язаних з укладенням договорів, їх виконанням, та розробці пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення і правильного застосування норм договірного права.
Для досягнення цієї мети дисертантом поставлені наступні завдання дослідження:
визначити поняття договірного права, місце у ньому цивільно-правового договору, механізм правового регулювання на усіх стадіях договору;
встановити склад і проаналізувати зміст ознак договору як складової договірного права, а також реалізацію принципів добросовісності, розумності та справедливості на всіх його стадіях правовідношення;
дослідити механізм впливу обставин на динаміку зобов’язального правовідношення у процесі його виконання;
провести порівняльний аналіз норм договірного права, вміщених в ЦК УРСР і ЦК України, а також норм ЦК України з відповідними нормами цивільних кодексів пострадянський країн та країн з розвиненими ринковими відносинами, нормами міжнародно-правових актів та положеннями Господарського кодексу України;
з’ясувати особливості окремих видів договорів та провести аналіз адекватності їх правового регулювання в нормативно-правових актах цивільного законодавства.
Методологічну основу дослідження складає сукупність загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання: історичного, аналітичного, формально-логічного, порівняльно-правового моделювання тощо.
Зокрема, за допомогою історичного методу дослідження висвітлено виникнення, формування та розвиток правових норм на різних етапах суспільних відносин, виявлено специфіку їх правового регулювання на цих етапах та трансформацію норм договірного права. Аналіз поняття і змісту договору, динаміки договору здійснювався з використанням аналітико-синтетичного методу. Формально-логічний метод застосовано для з’ясування механізму реалізації загальних принципів цивільного законодавства у договірному праві та принципів добросовісності, розумності і справедливості як принципів договірного права. Порівняльно-правовий метод використано для порівняльного аналізу відповідних положень договірного права, встановлених ЦК УРСР (який втратив чинність) і чинним ЦК України та ГК України, а також при порівняльному дослідженні норм цивільного законодавства пострадянських держав, які вже накопичили певний досвід у застосуванні норм цивільного права приватного спрямування – Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан тощо, та положень цивільного законодавства країн континентальної системи права – Нідерландів, Німеччини, Франції тощо. Метод моделювання застосовано при розробленні пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення законодавства і практики його застосування.
Теоретичну основу дисертаційної роботи склали праці відомих українських і зарубіжних вчених: Агаркова М.М., Алексєєва С.С., Басіна Ю.Г., Безклубого І.А., Бєлова В.А., Беляневич О.А., Боднар Т.В., Брагінського М.І., Вінник О.М., Вітрянського В.В., Гавзе Ф.І., Гонгало Б.М., Грибанова В.П., Дзери О.В., Діденка А.Г., Довгерта А.С., Ємельянова В.І., Жилінкової І.В., Іоффе О.С., Кисіля В.І., Комарова О.С., Коссака В.М., Красавчикова О.О., Кузнєцової Н.С., Кулагіна М.І., Кучеренко І.М., Лунца Л.А., Луця В.В., Майданика Р.А., Мережка О.О., Мілаш В.С., Михайлова С.В., Новицького І.Б., Новосьолової Л.О., Побірченко І.Г., Побєдоносцева К.П., Покровського Й.О., Пронської Г.В., Пушкіна О.А., Ромовської З.В., Синайського В.І., Сібільова М.М., Спасибо-Фатєєвої І.В., Статівки А.М., Суханова Є.О., Толстого В.С., Халфіної Р.О., Харитонова Є.О., Червоного Ю.С., Черепахіна Б.Б., Фурси С.Я., Шевченко Я.М., Шершеневича Г.Ф., Шишки Р.Б., Щербини В.С., Яковлєва В.Ф. та інших.
Емпіричну основу дослідження склали цивільне, сімейне та господарське законодавство України, що регулює договірні зобов’язання та практику їх застосування, законодавство іноземних держав, міжнародно-правових актів, матеріали судової практики тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним монографічним дослідженням загальнотеоретичних проблем договірного права як генерального інституту цивільного права та його підгалузі – зобов’язального права і його основної складової – цивільно-правового договору в умовах дії нового ЦК України, спрямованим на подальший розвиток формування теорії договірного права, на визначення в ньому місця і ролі цивільного договору шляхом формування нових та вдосконалення випробуваних наукою і практикою правових понять і конструкцій, а також шляхом внесення науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства та практики його застосування.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується, зокрема, у наступних теоретичних положеннях та висновках:
1. Вперше визначено місце договору у договірному праві, а саме як його основної складової, оскільки норми договірного права регулюють як відносини щодо укладення договору та його динаміки, так і інші відносини, які не лише прямо, а і опосередковано забезпечують його функціонування.
2. Аргументовано хибність законодавчого визначення договору в ст. 626 ЦК як домовленості двох або більше сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків і запропоновано визначити поняття договору як: правомірний правочин взаємоузгодженої волі двох і більше сторін, спрямованої на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків у формі зобов’язального правовідношення та на врегулювання відносин між цими сторонами шляхом закріплення цих прав та обов’язків у визначеній законом формі.
3. Доведено наукову вразливість наукових позицій щодо співвідношення значимості волі та волевиявлення в правочинах (за першою перевага має надаватися волі, за другою – волевиявленню, за третьою – має бути повна єдність волі і волевиявлення) і відповідно вперше обґрунтовано висновок про те, що недоцільно абсолютизувати ідею надання переваг чи то внутрішній волі особи чи її зовнішньому прояву, тобто відповідному волевиявленню, адже наявність пороків (вад) в одному з двох елементів може відобразитись на дійсності договору чи на визначенні його правової природи.
4. Вперше обґрунтовано висновок про те, що відсутність державної реєстрації договору, для якого вона є обов’язковою, не може спричинити його недійсності за новим ЦК України. Якщо одна із сторін ухиляється від державної реєстрації правочину, а друга сторона або інша уповноважена законом особа має право звернутися до суду з вимогою вчинити державну реєстрації договору.
5. Дисертантом вперше доведено, що чинність договору і укладеність договору поняття не тотожні. Неукладений договір водночас є нечинним. Укладеність договору характеризує набуття ним юридичних ознак правомірного правочину. Чинність договору свідчить про те, що умови укладеного договору розпочали свою дію. Тобто договір може бути укладеним, але не набути чинність для сторін, яка може бути віддалена у часі. Більше того, за ст. 631 ЦК (ч. 3 ) сторони мають право розповсюдити чинність договору навіть на відносини, які виникли ще до його укладення.
6. Вперше зроблено висновок, що закладені в ЦК України три конструкції дефініцій окремих договорів ( 1) "сторона передає або зобов’язується передати майно чи вчинити іншу дію…", 2) "сторона зобов’язується передати майно чи вчинити іншу дію", 3) "сторона передає майно") не можуть бути загальним критерієм для правильного визначення консенсуальності чи реальності договору та визначення моменту виконання договору, як про це стверджують окремі автори. Зазначені три конструкції можуть лише враховуватися, а остаточне вирішення проблеми консенсуальності чи реальності, залежить від додаткових застережень про момент укладення договору за умови передачі майна чи вчинення іншої дії, як це передбачено, наприклад, в ст. 1046 ЦК, в якій прямо записано, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (реальний договір).
Виявлено тенденції трансформації концепції реальності та консенсуальності договорів за ЦК України порівняно з ЦК УРСР, визначено види договорів, які можуть бути консенсуальними і які реальними, а також види договорів, які можуть бути в одних випадках консенсуальними, інших – реальними.
7. Вперше обґрунтовано висновок про те, що усі норми ЦК, які вміщені в главах 52 «Поняття та умови договору», 53 «Укладення, зміна і розірвання договору», в розділі третьому «окремі види зобов’язань», а також норми щодо договорів, розміщені в інших актах законодавства України можуть бути закономірно об’єднані в генеральний інститут договірного права комплексного призначення, до складу якого входять відповідні групи цивільно-правових норм, які визначають особливості регулювання окремих видів договірних відносин (купівлі-продажу, майнового найму, підряду тощо) та утворюють відносно автономні правові інститути, що функціонують в межах генерального інституту договірного права. Для зручності наукового аналізу такі інститути умовно можна назвати квазіінститутами. Однак на цьому побудова системи договірного права не завершується, оскільки в межах того чи іншого правового інституту можуть діяти певні субінститути (підінститути). Наприклад, в купівлі-продажу таким субінститутом може вважатися договір роздрібної торгівлі, в наймі (оренді) – прокат, лізинг, позичка.
8. Вперше сформульовано визначення поняття договірного права, яким є сукупність правових норм, розташованих в ЦК України, інших актах цивільного законодавства та інших актах законодавства України, які встановлюють: прямо чи опосередковано передумови та принципи договірних відносин; правила та порядок укладення договору; зміст договору, тобто права та обов’язки сторін; договірну правосуб’єктність сторін; порядок виконання договірних зобов’язань; правові наслідки неналежного виконання (невиконання) договірних зобов’язань та способи захисту порушених прав сторін договору. Наявність норм про договори в господарському, земельному, сімейному законодавстві не призводить до утворення відповідних окремих самостійних інститутів.
9. Вперше на основі аналізу правової природи норм договірного права виявлено відповідні їх класифікаційні групи, основними з яких є:
1) норми-приписи, які встановлюють основоположні ідеї, на яких базується система договірного права; 2) норми-дефініції, які в узагальненій формі визначають поняття окремих договорів та деяких інших договірних категорій і визначають статику договірних відносин; 3) допоміжні норми, які визначають передумови для виникнення та функціонування договірного правовідношення; 4) регулятивні норми, які безпосередньо визначають порядок та форму укладення договору, його умови, порядок виконання, внесення змін тощо. Вони в свою чергу можуть бути правовстановлюючими, правозобов’язуючими чи уповноважуючи ми, заборонними; 5) правозахисні норми, які вступають в дію лише у зв’язку з порушенням договірного зобов’язання. Визначена специфіка норм договірного права та їх системне розташування в конкретних статтях ЦК України.
10. Вперше здійснено комплексний аналіз норм договірного права, розміщених в ЦК України, ГК України, КТМ України, Сімейному кодексі, Земельному кодексі, висвітлено значення як джерел правового регулювання міжнародних договорів, колізійних норм і звичаїв, встановлено їх співвідношення з договірним регулюванням. Відповідно регулятивна роль договору, порівняно з нормативним регулюванням, може бути домінуючою, якщо зміст договору визначений переважно його умовами, або мінімальною, якщо сторони обмежилися лише визначенням істотних умов з застереженням про врегулювання інших відносин законодавством України.
11. Удосконалено наукові позиції щодо ролі типових, примірних та зразкових договорів, зокрема, зроблено висновок про те, що коли уповноваженим органом, який затвердив такі договори, не застережено обов’язковість дії їх умов, то має діяти презумпція рекомендаційного характеру умов таких договорів. Додатково аргументовано, що Правила біржової торгівлі, Правила фондової біржі та інші подібні документи є локальними правовими актами, які водночас є джерелом договірного права, але не є нормативними актами.
12. Удосконалено наукові ідеї та позиції про систему принципів договірного права.
Визначено систему та співвідношення діючих в договірному праві найважливіших загально цивілістичних принципів (справедливості, добросовісності, розумності) та спеціальних (свободи договору, диспозитивності, економічності, належного виконання, обов’язковості виконання умов договору, судового застосування договірних та законних санкцій до порушника).
13. Удосконалено визначення поняття та змісту принципів добросовісності, справедливості та розумності, дія яких є більшою чи меншою мірою взаємопов’язаною.
Відповідно принцип справедливості в договірному праві відображає об’єктивну відповідність змісту договірного зобов’язання правовим приписам, відсутність у ньому дискримінаційного чи іншого шкідливого дисбалансу у правах та обов’язках сторін та у їх правовому статусі, якщо інше прямо не передбачено законом.
В договірних відносинах добросовісною має вважатися така поведінка сторони, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею або іншою стороною прав або виконання договірних обов’язків може призвести до негативних наслідків, вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку вона має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.
Розумними мають вважатися звичайні дії, які є адекватними стану договірного зобов’язання і які може вчиняти сторона договору відповідно до її середнього рівня інтелекту та життєвого досвіду, а також професійного статусу юридичних осіб.
14. Вперше доведено, що введення до нового ЦК широкого кола випадків безпідставної відмови сторони від договору не узгоджується з принципом обов’язковості договору. Тим самим фактично законодавець всупереч юридичній логіці надав стороні абсолютну і надмірну свободу і безпідставно принизив роль інших принципів договірного права.
15. Наведено додаткову аргументацію для виявлення специфіки прояву свободи на усіх стадіях договору і доведено, що свобода договору має умовний або регулятивний характер, а відтак повної свободи договору не існує. Вперше сформульовано висновок, що сторони позбавлені певної свободи у незастосуванні правових наслідків порушення договірного зобов’язання, якщо це суперечить статуту юридичної особи, призведе до банкрутства потерпілої сторони, містить ознаки зловживання правом тощо.
16. Наведено нові аргументи на виявлення значимості принципу незловживання правом і доведено, що неприпустимість зловживання правом виконує функцію меж дії принципу свободи сторін у договірних зобов’язаннях. Недодержання принципу недопущення зловживання правом може бути підставою для суду зобов’язати особу припинити зловживання своїм правом, та застосувати інші загальні та спеціальні способи захисту цивільних прав.
17. Вперше сформульовано висновок про те, що ст. 13 ЦК України, яка забороняє зловживання правом, сформульована надмірно лаконічно і її доцільно розширити, доповнивши більш повною характеристикою поняття, елементів та інших форм зловживання правом, взявши за основу положення про принцип добросовісності в доктрині і цивільному законодавстві Нідерландів, положення про несправедливі умови договорів в Європейському Союзі та добросовісність згідно Принципів УНІДРУА.
За умов, коли у ЦК України не розкривається зміст зловживання права у судовій практиці можуть застосовуватися за аналогією закону положення статей 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції 2005 р.), які передбачають підстави визнання недійсними договорів, що обмежують права споживача, або укладені внаслідок нечесної підприємницької практики.
18. Подальшого розвитку отримали в дисертації наукові позиції щодо засад стадії укладення договору. Зокрема, визначено і доведено, що порядок укладення договору є визначеною законом правоутворюючою стадією договірного правовідношення, що складається з послідовних взаємних дій сторін з приводу надання та прийняття пропозиції, які спрямовані на встановлення договірних відносин, визначення змісту договірного зобов’язання та підтверджують досягнення узгодженої волі.
Способами укладання договору є нормативно врегульована організація здійснення суб’єктами дій, через які досягається вільне і взаємне узгодження волі сторін договору. Вони укладення договорів можуть бути поділені на загальний, спеціальний і судовий (за способом узгодження змісту договору); конкурентний і неконкурентний (за характером формування волевиявлення); договори, які укладають на основі вільного волевиявлення або в обов’язковому порядку (за ступенем свободи волевиявлення).
На стадії укладення договору формуються взаємна згода з усіх істотних умов, порядок укладання (шляхом вчинення оферти в обмін на акцепт), визначається місце і час (момент) укладання, тощо.
19. Вперше доведено хибність законодавчої тенденції до нормативного встановлення надмірної кількості істотних умов, які фактично не є такими, оскільки фактично внаслідок цього нівелюється дія принципу свободи на стадії укладення договору. Вперше визначено недоцільність закріплення в ЦК та ГК України положень, які формально дозволяють визнавати неукладеним договір, за відсутності у ньому будь-якої істотної умови, пропонується визнавати договори неукладеними лише тоді, коли сторони не досягли згоди, наприклад, щодо таких істотних умов як предмет та ціна, а усі інші можуть визначатися у судовому порядку.
20. Удосконалено наукову позицію щодо характеру поведінки (активної чи пасивної) в договірних зобов’язаннях. Доведено, що в договірних зобов’язаннях поведінка як кредитора, так і боржника на стадії їх виконання може бути як активною (позитивною), так і пасивною (негативною). Проте тут може спостерігатися певна тенденція: у боржника активна поведінка є домінуючою, а пасивна – супроводжувальною (додатковою), у кредитора домінуючою є пасивна поведінка, а активна є супроводжувальною (додатковою). Кредитор в усіх випадках зобов’язаний не перешкоджати виконанню боржником договірних обов’язків. Водночас він може вчиняти певні активні дії ( прийняти виконане боржником, підготувати складські приміщення для прийняття поставленого товару тощо).
21. Удосконалено наукову позицію про правову природу дій по виконанню договору. Спростовано сформульовану в цивілістичній науці думку про те, що виконання є завжди одностороннім правочином. Доведено, що виконання договору може здійснюватися шляхом вчинення дій, які можуть бути односторонніми або двосторонніми правочинами, а також юридичними вчинками або організаційно-технічними діями.
22. Вперше виявлено хибність конструкції ст. 610 ЦК, згідно з якою порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання, оскільки в ній не враховано, що виконання зобов’язання, як зазначається в ст. 526 ЦК, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Подібна неузгодженість між зазначеними статтями є істотною і небажаною вадою нового ЦК, але вона може усунена, наприклад, шляхом введення до ст. 610 ЦК відповідного застереження про те, що порушенням зобов’язання є також неналежне виконання вимог, встановлених ст. 526 ЦК України.
23. Подальшого розвитку одержали наукові позиції про співвідношення понять "способи захисту", "правові наслідки порушення договору", "цивільно-правова відповідальність за порушення договору", "санкції за порушення договору", визначено їх ознаки та доведено їх нетотожність. Наведена додаткова аргументація правомірності збереження у новому ЦК відповідальності сторони за порушення договірного зобов’язання за наявності в її діях складу цивільного правопорушення, у тому числі вини, за винятками, передбаченими договором або законом.
24. Вперше обґрунтовано хибність положень статей 216, 217 ГК, якими усі санкції визнаються мірами відповідальності, що насправді не так, адже лише певна частина санкцій може вважатися мірами цивільної чи господарської відповідальності. Вперше виявлено прогалину в змісті ст. 611 ЦК, в якій міри відповідальності не виокремлюються серед інших способів захисту порушених договірних прав.
25. Вперше зроблено висновок про доцільність покладення на сторону, яка порушила договір за відсутності у її діях вини, обов’язку відшкодувати лише реальні збитки, що мало б знайти відображення у ЦК.
26. Вперше обґрунтовано зміст розбіжностей між ЦК і ГК у визначенні поняття збитків та їх змісту, запропоновано шляхи їх усунення.
27. Наведено додаткові аргументи про нелогічність положення ст. 232 ГК про застосування у разі порушення зобов’язання залікової неустойки, адже ЦК для таких випадків передбачає як загальне правило застосування штрафної неустойки. Проте обґрунтовано висновок, що і за таких обставин у судів є правові засади застосовувати неустойку, передбачену господарським договором, як штрафну навіть за відсутності про це спеціального застереження в договорі з таких міркувань. Оскільки в ч. 2 ст. 232 ГК встановлено, що законом або договором можуть бути, зокрема, передбачені випадки, коли збитки можуть бути стягнуті понад штрафні санкції. Отже таким законом може вважатися і ЦК, в ст. 624 якого передбачається стягнення штрафної неустойки.
28. Встановлено основні завдання і функції, яким має відповідати класифікація цивільно-правових договорів. Основне завдання класифікації цивільно-правових договорів (нормативно закріпленої і непоіменованої в законі) полягає в створенні системи, яка дозволяє розташувати створений законодавством і неписаним правом матеріал про найпоширеніші основні типи договорів способом, найбільш вдалим для повсякденного практичного застосування.
29. Встановлено структурні рівні класифікації цивільно-правових договорів у вигляді однорідних класифікаційних утворень (рід, тип, види тощо), які визначаються за двома основними критеріями (способами): а) дихотомії; та б) направленості зобов’язання, яке породжується договором.
Дихотомічний спосіб класифікації договорів передбачає можливість їх поділу за всіма тими підставами, за якими проводиться поділ на види правочинів у цілому і які ґрунтуються на виділенні певного дихотомічного (тобто, поділ на два протилежних за значенням елементи) критерію поділу (зокрема, оплатні – безоплатні; абстрактні – каузальні; та ін.).
Спосіб класифікації за «принципом результату» («направленості результату» або ознакою мети договору) передбачає поділ договорів за направленістю зобов’язання, яке породжується договором. Цей спосіб класифікації є визначальним для системи договірного права, зокрема системи (послідовності) розташування договірних інститутів у ЦК.
30. Обґрунтовано структуру системи цивільно-правових договорів. Вся піраміда структурних елементів системи договорів може бути представлена через послідовну систему взаємопов’язаних класифікаційних рівнів: рід, тип, вид, підвид.
Категорія договору–роду є загальним регулятором, що охоплює всю сукупність договірних відносин, які ґрунтуються на волевиявленні їх учасників. Під типом цивільно-правового договору слід розуміти класифікацію договорів за такою сукупністю ознак, які виражають найбільш загальні та істотні риси цього типу. Такими ознаками необхідно вважати направленість результату цивільно-правового договору та його юридичну мету.
Складовими елементами категорії «тип» виступають менші за обсягом класифікаційні утворення – вид та підвид. Види договорів – це певні групи договорів, які поряд із загальними рисами, притаманними тому чи іншому типу, одночасно мають й власні (видові) риси, які не суперечать віднесенню певного виду договору до однорідного типу. Так, видами договорів, направлених на передачу майна у власність, виступають договори купівлі-продажу, дарування, ренти тощо. Підвидом договорів виступають договори, які відрізняються особливостями, що не мають істотного значення для визначення правової природи договору в цілому. Наприклад, підвидами купівлі-продажу є роздрібна купівля-продаж, поставка тощо.
31. Виявлено найбільш поширені види класифікації договорів за універсальним критерієм і за окремими властивостями договорів.
32. Обґрунтовано висновок про те, що існуючу систему цивільно-правових договорів найбільш адекватно відображає класифікація за направленістю правової мети, яка може мати характер майнового або немайнового інтересу. За цим критерієм обґрунтовано систему цивільно-правових договорів з чотирнадцяти груп договорів.
33. Обґрунтовано висновок про те, що попередній договір є договором, який виконує функцію першого етапу в досягненні цілей, які ставлять перед собою сторони договірного зобов’язання. Встановлено особливість попереднього договору, яка полягає в можливості встановлення додаткових обмежень його реального виконання основного договірного зобов’язання.
34. Вперше встановлено поняття і правову природу дилерського договору, під яким слід розуміти правочин, згідно з яким одна сторона (постачальник) здійснює поставку товару (послуг) іншій стороні (дилеру) із зобов’язанням наступного перепродажу безпосереднім (роздрібним) споживачам на визначеній території за погодженими цінами, а також надання послуг, пов’язаних з розміщенням товарів на умовах цього договору. Його правова сутність полягає в придбанні дилером у власність товарів у продавця (виробника, постачальника), юридично обтяженого фідуціарним зобов’язанням його наступного перепродажу на користь третіх осіб – клієнтури дилера. Дилер набуває цільове право власності, оскільки правовий титул на товар юридично пов’язаний і обмежений метою дилерської угоди.
35. Удосконалено поняття договору факторингу як самостійного двостороннього, оплатного, диспозитивно реального або консенсуального цивільного правочину з надання фактором комплексних послуг із фінансування клієнта грошовими коштами під зобов’язання відступлення його права грошової вимоги до боржника. За своєю економічною природою факторинг є способом придбання, належного забезпечення фінансуємих банком (фактор-компанією) вимог клієнта (експортера тощо) та їх інкасацію.
Договір факторингу відноситься до групи договорів про передачу права посередницького типу, що сформувався у самостійний вид договору шляхом його трансформації із змішаної за характером угоди, в якій разом з поступкою вимог (цесією) і кредитуванням містяться зобов’язання щодо фінансового обслуговування фактором клієнта.
36. Встановлено зміст і правову природу договору зворотної купівлі–продажу (РЕПО). Обґрунтовано висновок, що угода РЕПО є складним зобов’язанням іррегулярної позики, забезпеченої переходом права власності на майно (цінні папери) до позичальника, мету якої становлять погоджені цілі обов’язків відповідної зобов’язаної сторони правочину вчинити певні дії на їх виконання (обов’язків), сформована як результат єдності цілей і взаємної направленості волі обох сторін на встановлення між ними позикових правовідносин. За своєю юридичною природою договір між НБУ і первинними дилерами слід розглядати не самостійним договором купівлі-продажу, а особливим видом договору про забезпечувальне право власності, в якому боржник передає право власності на цінний папір у забезпечення виконання зустрічного грошового зобов’язання перед кредитором.
На основі здійсненого аналізу науково-теоретичних проблем договірного права автором сформульовані рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України. Зокрема, внесені пропозиції про внесення змін до ст. 626 ЦК, ч. 3 ст. 640 ЦК, ч. 2 ст. 9 ЦК, ч. 7 ст. 179 ГК, ч. 2 ст. 924 ЦК, ч. 2 ст. 526 ЦК, ст. 367 ЦК, ст. 372 ЦК, ст. 638 ЦК та інших статей ЦК та ГК України.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що вони можуть бути використані:
 у подальшому розвитку науково-практичних досліджень актуальних проблем договірного права;
 при вдосконаленні чинного цивільного, сімейного, господарського, земельного законодавства, що регулює договірні відносини в усіх сферах суспільного життя;
 у правозастосовчій практиці судів шляхом використання викладених у дисертації наукових положень щодо правового регулювання договірних правовідносин та при підготовці роз’яснень вищих судових органів;
 у навчальному процесі при підготовці підручників, навчальних посібників з дисциплін "Цивільне право", "Сімейне право", "Господарське право", спецкурсів, а також при читанні лекцій та ведення практичних занять.
Апробація та впровадження результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися і були схвалені на засіданні відділу проблем приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України.
Окремі положення дисертації доповідалися на I Міжнародній науково-методичній конференції “Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства України до стандартів Європейського Союзу” (Львів, 2006); на XII-й регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення та захисту прав в Україні» (Львів, 2006 р.); ІІІ Міжнародному науковому конгресі «Державне управління та місцеве самоврядування. Теорія та практика державного управління» (м. Харків, лютий 2003р); науково-практичній конференції “Реалізація чинних Цивільного та Господарського кодексів України: проблеми та перспективи” (м. Київ, листопад 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч” (м. Київ, вересень 2006).
Публікації. Основні положення та результати дисертації викладені в монографії “Теоретичні проблеми договірного права України” (Київ, Юрінком Інтер, 2006.), 25 наукових статтях, з яких 22 опубліковані у фахових виданнях, включених до переліків, затверджених ВАК України, а також матеріалах і тезах наукових, науково-методичних та науково-практичних конференцій. Окремі положення дисертації відображені в науково-практичних коментарях Цивільного кодексу України, співавтором яких є дисертант.
Структура роботи обумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на 13 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 440 сторінок, з них основного тексту – 415 с. Список використаних джерел налічує 415 найменувань і займає 25 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ ДО IV РОЗДІЛУ

Розділ IV присвячений аналізу принципів класифікації цивільно-правових договорів.
Встановлено основні завдання і функції, яким має відповідати класифікація цивільно-правових договорів. Основне завдання класифікації цивільно-правових договорів (нормативно закріпленої і непоіменованої в законі) полягає в створенні системи, яка дозволяє розташувати створений законодавством і неписаним правом матеріал про найпоширеніші основні типи договорів способом, найбільш вдалим для повсякденного практичного застосування.
Основними функціями класифікації цивільно-правових договорів виступають – конститутивно-класифікуюча; системно-стабілізуюча і кваліфікуюча; однозначності та одноманітності, зміст яких полягає, зокрема:
а) в можливості виділення основних ознак відповідних договорів, формулюванні загальних положень, які мають відношення до всіх договорів тієї чи іншої групи, формуванні правильних суджень щодо суті самого закону, в усвідомленні того порядку, до встановлення якого прагнув законодавець, що сприяє спрощенню їх застосування і визначенню їх місця в системі цивільно-правових відносин (функція однозначності та одноманітності); та
б) в наданні договірним правовідносинам, юридично оформлюючи і закріплюючи суспільні зв’язки суб’єктів договорів, рис стабільності і визначеності, створенні зв’язку між всіма різновидами договорів та унеможливленні розташування одного виду договору у різних класифікаційних групах, що забезпечує формування єдиної системи цивільно-правових договорів, окремі частини якої тісно пов’язані між собою і взаємодіють, сприянні при кваліфікації договірних правовідносин у практичній діяльності судів та інших суб’єктів правозастосування (системно-стабілізуюча і кваліфікуюча функція); та
в) в сприянні систематизації накопичених знань, забезпеченні належного використання понять і термінів, усуванні двозначності і неоднозначності мови науки (функція однозначності та одноманітності);
Встановлено структурні рівні класифікації цивільно-правових договорів у вигляді однорідних класифікаційних утворень (рід, тип, види тощо), які визначаються за двома основними критеріями (способами): а) дихотомії; та б) направленості зобов’язання, яке породжується договором.
Дихотомічний спосіб класифікації договорів передбачає можливість їх поділу за всіма тими підставами, за якими проводиться поділ на види правочинів у цілому і які ґрунтуються на виділенні певного дихотомічного (тобто, поділ на два протилежних за значенням елементи) критерію поділу (зокрема, оплатні – безоплатні; абстрактні – каузальні; та ін.).
Спосіб класифікації за «принципом результату» («направленості результату» або ознакою мети договору) передбачає поділ договорів за направленістю зобов’язання, яке породжується договором. Цей спосіб класифікації є визначальним для системи договірного права, зокрема системи (послідовності) розташування договірних інститутів у ЦК.
За цим критерієм передбачені ЦК договори може бути поділено на дев’ять класифікаційних пар, кожна з яких визначає договірний тип, у межах якого формується певна група (підтип) договорів (купівлі-продажу, майнового найму, підряду, надання послуг, спільно діяльності тощо), у межах яких виділяються окремі види і підвиди договорів.
Основне завдання цієї нормативно закріпленої класифікації суто практичне – дати таку систему, яка б дозволила розташувати законодавчий матеріал про найпоширеніші основні типи договорів способом, найбільш вдалим для повсякденного практичного застосування. Водночас ця класифікація не ґрунтується на єдиній підставі і не охоплює ряд договорів (поступки вимоги, переводу боргу, застави, неустойки, поруки, про надання банківської гарантії, попередні, організаційні тощо). У зв’язку з цим така система не може вважатися науковою у повному розумінні і вимагає пошуку нових або додаткових критеріїв, чи їх сукупності.
Структурними елементами класифікації цивільно-правових договорів виступають категорії роду, типу, виду та інші, більш дрібні однорідні класифікаційні утворення, кожне з яких має власну ідентифікаційну своєрідність і спільні загальнородові риси.
Вся піраміда структурних елементів системи договорів може бути представлена через послідовну систему взаємопов’язаних класифікаційних рівнів: рід, тип, вид, підвид.
Договір є одним із видів правочинів, що робить доцільним застосування категорії роду, покликаної позначати всю сукупність цивільно–правових договорів як унікального регулятору відносин, що ґрунтуються на волевиявленні їх учасників. Отже, категорія договору–роду є загальнородовим регулятором, що охоплює всю сукупність договірних відносин, які ґрунтуються на волевиявленні їх учасників.
Функціонально дані класифікаційні категорії забезпечують системну взаємодію, встановлюють чіткі критерії співвідношення між різними такими утвореннями та відображають багатоступінчатий принцип побудови системи: тип – родове поняття; вид – елемент, який виник у результаті поділу типів; підвид – елемент, що виник внаслідок поділу виду.
Мета подібної структури систематизації полягає в уніфікації та диференціації правового регламентування шляхом розподілу договорів на групи, кожна з яких характеризується регулюванням, єдиним для цієї групи і відмінним від регулювання інших груп.
При цьому послідовна реалізація завдання систематизації договорів вимагає, щоб кожній групі, яка об’єднує різні їх підгрупи, повинен відповідати свій термін, більш широкий за своїм змістом, ніж терміни, які використані у внутрішньогруповій систематизації. У зв’язку з цим слід виходити із розуміння терміну «тип» як самого широкого за своїм змістом поняття з максимальною сферою своєї дії, яким позначається однорідна група договорів, які мають ідентичні направленість (наприклад, спрямованих на відчуження майна у власність набувачу). Отже, під типом цивільно-правового договору слід розуміти класифікацію договорів за такою сукупністю ознак, які виражають найбільш загальні та істотні риси цього типу. Такими ознаками необхідно вважати направленість результату цивільно-правового договору та його юридичну мету.
Складовими елементами категорії «тип» виступають менші за обсягом класифікаційні утворення – вид та підвид. Види договорів – це певні групи договорів, які поряд із загальними рисами, притаманними тому чи іншому типу, одночасно мають й власні (видові) риси, які не суперечать віднесенню певного виду договору до однорідного типу. Так, видами договорів, направлених на передачу майна у власність, виступають договори купівлі-продажу, дарування, ренти тощо.
Підвидом договорів виступають договори, які відрізняються особливостями, що не мають істотного значення для визначення правової природи договору в цілому. Наприклад, підвидами купівлі-продажу є роздрібна купівля-продаж, поставка тощо.
У цьому розділі міститься аналіз класифікацій договорів за їх окремими властивостями і за універсальним критерієм поділу (одноступенева і багатоступенева класифікації цивільно-правових договорів).
Встановлено вісім найбільш поширених критеріїв класифікації договорів за окремими властивостями, до складу яких, зокрема, входять:
а) дихотомічного характеру властивості, притаманні будь-яким чи переважній більшості договорам (оплатні – безоплатні тощо);
б) класифікація цивільно-правових договорів за приналежністю їх до певного типу, виду (різновиду) або змішаного договору. Так, договірний тип виділяється визначається як поєднання двох кваліфікуючих ознак: 1) специфіка матеріальних відносин, що опосередковується договором, та 2) коло юридичних умов, об’єктивно необхідних для утворення даного договірного зобов’язання. Договори, подібні за покладеними в їх основу матеріальними відносинами та істотними умовами, співвідносяться між собою як різновиди одного і того договірного типу. У свою чергу, якщо укладений договір опосередковує два або кілька різнорідних відносин та об’єднує умови, об’єктивно необхідні для формування зобов’язань різних типів, він стає змішаним договором;
в) класифікація договорів за змістом діяльності, яку вони регулюють, зокрема передбачає виділення двох основних типів договорів – майнових та організаційних. Майнові договори спрямовані на регулювання діяльності осіб з приводу одержання певного майнового блага, яке досягається виконанням зобов’язання. Організаційні договори призначені створювати передумови для наступної підприємницької чи іншої діяльності (наприклад, засновницькі (установчі) договори зі створення господарських товариств тощо);
г) За юридичною спрямованістю та послідовністю досягнення цілей виділяють основні та попередні договори. Основний договір безпосередньо породжує права та обов’язки сторін, пов’язані з передачею майна, виконанням роботи, наданням послуги тощо (основного договору). За попереднім договором сторони зобов’язуються протягом певного строку (в певний термін) укласти основний договір у майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором (ст. 635 ЦК України);
д) За підставами укладення виділяють договори обов’язкові (публічні, приєднання, укладені на підставі правового акту) та вільні (всі інші договори);
е) Залежно від складу осіб (вигодонабувачів), які можуть вимагати виконання договору виділяють договори, що укладаються на користь їх учасників, і договори на користь третьої особи;
є) За визначеністю предмету виконання існують однооб’єктні та альтернативні договори;
ж) за характером відносин, які регулюються договорами (господарськими) виділяють три групи договорів: які опосередковують майнові відносини (еквівалентно-оплатні товарно-грошові); які опосередковують організаційні (планово-організаційні) відносини; які опосередковують комплекс майнових та організаційних відносин.
Виявлено різновиди класифікації цивільно-правових договорів за універсальним критерієм поділу у вигляді одноступеневої та багатоступеневої класифікації договорів.
Встановлено дві групи існуючих концепцій класифікації цивільно-правових договорів за універсальними критеріями: одноступеневі і багатоступеневі класифікації цивільно-правових договорів, які відповідно передбачають їх одноразове і багаторазове ділення.
Класифікації договорів, що передбачають одноразове ділення, будуються за економічним чи юридичним критерієм, або у поєднанні того й іншого (комбінований економічно-юридичний критерій класифікації.
Багатоступенева класифікація договорів передбачає багаторазове ділення; при цьому на кожному новому рівні повинен бути обраний інший критерій і договори мають відображати особливості попередніх.
Обґрунтовується висновок про те, що існуючу систему цивільно-правових договорів найбільш адекватно відображає класифікація за направленістю правової мети, яка може мати характер майнового або немайнового інтересу.
За цим критерієм систему цивільно-правових договорів становлять чотирнадцять груп договорів: 1) договори, направлені на передачу майна у власність; 2) договори, направлені на передачу майна в користування; 3) договори, направлені на виконання робіт (надання послуг); 4) договори, направлені на надання відстрочки (розстрочки); 5) договори, направлені на заміну осіб у зобов’язанні; 6) договори, направлені на досягнення спільної мети; 7) ризикові (алеаторні) договори (у тому числі рентного, страхового та ігрового ризику); 8) фідуціарні договори; 9) договори немайнового змісту (організаційні договори тощо); 10) підготовчі договори (попередні договори, протоколи намірів тощо); 11) додаткові договори (зокрема, з приводу заснованих на угоді сторін способів забезпечення зобов’язань); 12) непоіменовані договори (договори особливого роду, sui generis); 13) змішані та комплексні договори; 14) «сімейні» договори.
Обґрунтовується висновок про те, що попередній договір є договором, який виконує функцію першого етапу в досягненні цілей, які ставлять перед собою сторони договірного зобов’язання.
Встановлено особливість попереднього договору, яка полягає в можливості встановлення додаткових обмежень його реального виконання основного договірного зобов’язання.
Вперше встановлено поняття і правову природу дилерського договору.
Під дилерським договором слід розуміти правочин, згідно з яким одна сторона (постачальник) здійснює поставку товару (послуг) іншій стороні (дилеру) із зобов’язанням наступного перепродажу безпосереднім (роздрібним) споживачам на визначеній території за погодженими цінами, а також надання послуг, пов’язаних з розміщенням товарів на умовах цього договору.
Дилерський договір є правовою формою регулювання відносин економічного посередництва.
За своєю економічною природою дилерський договір створює господарсько-економічну пов’язаність учасників відносин економічного посередництва про розміщення товарів.
Вперше обґрунтовується висновок про те, що дилерський договір є змішаним фідуціарно-ризиковим договором продажу-послуги з оплатного відчуження майна, обтяженого фідуціарним зобов’язанням його подальшої реалізації третім особам.
Правова сутність дилерського договору полягає в придбанні дилером у власність товарів у продавця (виробника, постачальника), юридично обтяженого фідуціарним зобов’язанням його наступного перепродажу на користь третіх осіб – клієнтури дилера. Дилер набуває цільове право власності, оскільки правовий титул на товар юридично пов’язаний і обмежений метою дилерської угоди.
Зміст дилерського договору як змішаного договору продажу–послуги полягає в переході до дилера права власності на товар, переданий продавцем дилеру, який є виконавцем послуги у вигляді діяльності з реалізації придбаного товару на визначених договором умовах.
На відносини з дилерського договору поширюються положення ЦК України про надання послуг в частині, що не суперечать нормам про купівлю-продаж.
Обґрунтовується висновок щодо поняття договору факторингу як самостійного двостороннього, оплатного, диспозитивно реального або консенсуального цивільного правочину з надання фактором комплексних послуг із фінансування клієнта грошовими коштами під зобов’язання відступлення його права грошової вимоги до боржника.
За своєю економічною природою факторинг є способом придбання, належного забезпечення фінансуємих банком (фактор-компанією) вимог клієнта (експортера тощо) та їх інкасацію.
Договір факторингу відноситься до групи договорів про передачу права посередницького типу, що сформувався у самостійний вид договору шляхом його трансформації із змішаної за характером угоди, в якій разом з поступкою вимог (цесією) і кредитуванням містяться зобов’язання щодо фінансового обслуговування фактором клієнта.
Факторинг є багатоцільовим правочином з надання посередницьких послуг щодо проведення фінансово-розрахункових операцій, які містять елемент торгово-комісійної операції, фінансування та цесії, серед яких поступка грошової вимоги (цесія) становить юридичну сутність факторингу.
Обґрунтовується висновок про визнання договору франчайзингу самостійним видом договору, який залежно від типу та цілей конкретного виду (форми) може містити елементи договорів оренди, лізингу, купівлі-продажу.
Встановлено специфіку договору про франшизу, яка полягає в тій комерційній чи організаційно-господарській допомозі контрагента з просування товару та/або послуг, яка покладається на продуцента або оптового продавця. Останній зобов’язується надавати покупцю комерційну інформацію про методи реалізації товарів та/або послуг і надавати його допомогу в організації торгового промислу. Важливим є також надання продавцем ліцензії на використання свого товарного знаку, фірмового найменування, вивіски та інших елементів (абревіатури фірми, символів, фірмового стилю тощо). Незмінним є зберігання продавцем за собою права контролю за діяльністю контрагента.
Встановлено зміст і правову природу договору зворотної купівлі–продажу (РЕПО).
Обґрунтовується висновок, що угода РЕПО є складним зобов’язанням іррегулярної позики, забезпеченої переходом права власності на майно (цінні папери) до позичальника, мету якої становлять погоджені цілі обов’язків відповідної зобов’язаної сторони правочину вчинити певні дії на їх виконання (обов’язків), сформована як результат єдності цілей і взаємної направленості волі обох сторін на встановлення між ними позикових правовідносин.
За своєю юридичною природою договір між НБУ і первинними дилерами слід розглядати не самостійним договором купівлі-продажу, а особливим видом договору про забезпечувальне право власності, в якому боржник передає право власності на цінний папір у забезпечення виконання зустрічного грошового зобов’язання перед кредитором.
Двоякого роду функції, які виконуються репортом, обумовили ризиковий характер операцій РЕПО. По-перше, репорт є засобом продовжити біржову спекуляцію, яка не виправдалася в короткі строки, але спекулянт (покупець) впевнений у своїй правоті . З точки зору такої мети репорта, останній має характер пролонгаційної угоди. По-друге, репорт є вигідним засобом інвестування капіталу на короткий строк, якщо капітал тимчасово не знаходить надійного вкладення. Вигода репорта для репортера очевидна: а) капітал не залишається невикористаним; б) короткостроковість угоди не пов’язує свободи дій підприємця; в) отримані покупцем папери є надійним забезпеченням.
Встановлюється зміст операцій РЕПО, який полягає в тому, що сторона, яка купила цінні папери у іншої сторони, зобов’язується продати назад ті самі або аналогічні придбаним цінні папери у визначений день або за вимогою за ціною, визначеною на момент їх купівлі, ризик невиконання якого забезпечується правом кредитора залишити цінні папери у свою власність або реалізувати їх з метою погашення заборгованості.
Ризиковий характер операцій РЕПО полягає в можливості виникнення негативної курсової різниці між попередньо обумовленою ціною зворотної купівлі і поточним курсом цих цінних паперів на визначений день або за вимогою покупця.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -1996. -№ 30. –Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (зі змінами та доповненнями) –К.: Юрінком Інтер, 2005.
3. Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. -1963. -№ 57. –Ст. 731 (втратив чинність).
4. Господарський кодекс від 16 січня 2003 р. (зі змінами та доповненнями) –К.: Юрінком Інтер, 2005.
5. Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. -1995. -№ 47. –Ст. 349.
6. Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. -1993. –№ 25. –Ст. 274.
7. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000 р. // Відомості Верховної Ради України, 09.02.01 р., № 5, ст. 30.
8. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.01 № 2664-ІІІ // Урядовий кур’єр, 29.08.01., № 154. – С. 9 – 10.
9. Закон України "Про державний матеріальний резерв" від 24.01.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. -1997. -№ 13. –Ст. 112.
10. Закон України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" від 22.02.2000 р. // Урядовий кур’єр. -2000. – 24 травня.
11. Закон України "Про захист прав споживачів" в редакції від 1.12.2005 р. // Відомості Верховної Ради України, 2006, N 7, ст.84.
12. Закон України "Про фінансовий лізинг" В редакції Закону N 1381-IV від 11.12.2003 // Відомості Верховної Ради України. -2004, N 15, ст.231
13. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. -1991 р., № 38, ст. 508 (втратив чинність)
14. Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетними та державними цільовим фондами» від 21.12.2000 р. // Відомості Верховної Ради, 2001, № 10, ст. 44.
15. Закон України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р. // Урядовий кур’єр. –Орієнтир. -31 серпня 2005 р.
16. Закон України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. // Юридичний вісник України. -2002. -№ 13.
17. Закон України "Про судоустрій України" від 5 червня 1981 р. // Відомості Верховної Ради УРСР . -1981 р., № 24, ст. 357 (втратив чинність)
18. Закон України "Про арбітражний суд" від 4 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. -1991 № 36. –Ст.469 (Закон втратив чинність з 1 червня 2002 р. у зв’язку з введенням в дію ЗУ "Про судоустрій України").
19. Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 р. (з наступними змінами та доповненнями // Орендні відносини в Україні. Збірник нормативних актів. –К.: Юрінком Інтер, 2001.
20. Закон України "Про поставки продукції для державних потреб" від 22.12.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. -1996. -№ 3. –Ст. 9.
21. Закон України "Про страхування" в редакції від 04.10.2001 // Відомості Верховної Ради України, 2002, N 7, ст.50
22. Закон України "Про товарну біржу" від 10.12.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992 р., № 10, ст..139.
23. Закон України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. -1994. -№ 51. –Ст. 446.
24. Закон України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -1996. -№ 40. –Ст. 183.
25. Закон України "Про трубопровідний транспорт" від 15 травня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -1996. -№ 29. –Ст. 139
26. Закон України “Про автомобільний транспорт” від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради. -2001, N 22, ст.105
27. Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» В редакції Закону N 1561-III від 16.03.2000, ВВР, 2000, N 23, ст.177.
28. Закон України «Про захист суспільної моралі» від 20.11.2003 р. // Відомості Верховної Ради. -2004, N 14, ст.192
29. Закон України «Про нафту і газ» від 12.07.2001 р.// Відомості Верховної Ради, 2001. № 50, ст. 262 (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 344-IV/344-15) від 27.11.2003).
30. Указ Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 3.10.1992 р. // Збірник указів Президента вiд 31.12.1992 - 1992 р., № 4.
31. Загальні умови укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2005 р. // Урядовий кур’єр. Орієнтир. -2005, 31 серпня. -№ 163.
32. Типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21 червня 1995 р. № 444 //
33. Типовий статут казенного підприємства, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 р. // Офіційний вісник України. - 1998 р., № 24, стор. 90.
34. Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. // Офіційний вісник України. -1998. -№ 14. С. 150.
35. Статут внутрішнього водного транспорту, затверджений постановою РМ СРСР від 15 жовтня 1955 р. // СП СРСР. -1959. -№ 2. –Ст. 12.
36. Статут автомобільного транспорту УРСР, затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р. // ЗП УРСР. -1969. -№ 7. –Ст. 89.
37. Зразковий договір застави, затверджений Положенням про порядок надання Фондом державного майна України дозволу на заставу державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 4 червня 1996 р. № 618 // Збірник типових договорів / Автори-упорядники М.І.Гейко, М.М.Лядецький. –К.: А.С.К, 2000. –С. 464.
38. Положення про порядок здійснення Національним банком України з банками операцій РЕПО», затвердженому Постановою НБУ від 29.05.2001 р. // Офіційний вісник України. - 2001 р., № 25, стор. 38, стаття 1118 (втратило чинність).
39. Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами, затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 26 квітня 2005 р. № 3981 // Офіційний вісник України. - 2005 р., № 21, стор. 81, ст. 1146.
40. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджено Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р. № 201 //
41. Примірний договір фінансового лізингу, затверджений наказом Міністерства України у справах науки і технологій від 3 березня 1998р. № 59
42. Примірний інноваційний договір, затверджений наказом Міністерства України у справах науки і технологій від 3 березня 1998р. № 59 Офіційний вісник України. - 2001 р., № 39, стор. 158, ст. 1784.
43. Тимчасова методика визначення розміру шкоди (збитків) заподіяних порушенням господарських договорів, схвалений Державною комісією Ради Міністрів СРСР з економічної реформи від 21 грудня 1990 р. // Бюллетень нормативных актов министерств и ведомств СССР. -1991. -№ 8. –С. 3-10.
44. Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України за № 715 від 07.02.2002 р. // Юридичний вісник України, 16 – 22 березня 2002 року. – С.15 – 21.
45. Типовий договір купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі корпоратизації, за комерційним конкурсом, затверджений наказом Фонду державного майна України від 21 серпня 1997 р. № 910 та № 911 // Збірник типових договорів / Автори-упорядники М.І.Гейко, М.М.Лядецький. –К.: А.С.К, 2000. –С. 464 (Наказ втратив чинність на підставі Наказу Фонду державного майна N 806 від 17.04.2000).
46. Типовий договір купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації, за некомерційним конкурсом, затверджений наказом Фонду державного майна України від 21 серпня 1997 р. № 911 (втратив чинність).
47. Примірний договір купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства за конкурсом, затверджений Наказом Фонду державного майна України від 28.03.2005 N 689 // Офіційний вісник України. - 2005 р., № 14, стор. 144, ст. 742.
48. Типовий договір обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності, затверджений постановою КМ України від 11 липня 2002 р. № 1000 // Офіційний вісник України. - 2002 р., № 29, стор. 91, стаття 1379
49. Типовий договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (статутного підрозділу підприємства), затверджений наказом Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 р. № 1774 // Орендні відносини в Україні. Збірник нормативних актів. –К.: Юрінком Інтер, 2001. –С. 204.

Міжнародні нормативно-правові документи

50. ІНКОТЕРМС. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торговельної палати (редакція 2000 року) // Урядовий кур’єр. -2002. -3 квітня, 10 квітня.
51. Регламент 4087/88 про застосування ст. 85 (3) Римського договору щодо категорії угод про франчайзинг від 30 листопада 1988 р. // Official Journal EEC L 359/46.28.12.1988.
52. Регламент про застосування ст. 81.1 Консолідованої версії Договору про ЄС щодо категорії вертикальних угод та узгодженої практики, прийнятий Комісією 22 грудня 1999 р. № 2790/1999 // Official Journal EEC L 336.29.12.1999. P. 0021-0025.
53. Принципи міжнародних комерційних договорів, затверджені Адміністративною радою Міжнародного інституту уніфікації приватного права. Міжнародний договір вiд 01.01.1994р. (Принципи УНІДРУА).

Судова практика

54. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004. Справа N 1-33/2004 // Офіційний вісник України. -2004. -№ 45. –Ст. 2975.
55. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 травня 1995 р. № 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в цивільних справах. –К.: Юрінком Інтер, 2004. –С. 218-228.
56. Постанова пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28 квітня 1978 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Постанови пленуму Верховного Суду України. –К.: Юрінком Інтер, 2004. -№ 11.–С. 67-71.
57. Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 2 березня 2004 р. / Юридична Україна. - № 12. – 2004. – С. 88 – 89.
58. Постановление Президиума ВАС РФ от 29 апреля 1997 года №131/96 и от 25 ноября 1997 года № 2186/96 по делам о признании недействительными договоров уступки; Постановление Президиума ВАС РФ от 9 февраля 1999 года № 6747/98; Информационное письмо Президиума ВАС РФ от 28 сентября 1999 года № 47 «Обзор практики рассмотрения споров, связанных с применением Закона Российской Федерации «Об авторском праве и смежных правах» // Вестник ВАС РФ, 1999, № 11.
59. Постановление Президиума ВАС РФ от 6 октября 1998 года №6202/97 // Хозяйство и право. – 2003. – № 11. – С. 62 – 65.
60. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України в своїх "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів" від 6 жовтня 1994 р. № 02-5/706 (із змінами від 30 березня 1995 р., 14 травня і 18 листопада 1997 р.) // Збірник роз’яснень Вищого господарського суду України. –К.: Концерн "Видавничий дім "Ін Юре", 2003. –С. 61.
61. Роз’яснення Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди" від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95 // Збірник роз’яснень Вищого господарського суду України. –К,: Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. –С. 145-149.
62. Роз’яснення Президії ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнання угод недійсними» від 12.03.1999 (з наступними змінами) // Збірник роз’яснень Вищого господарського суду України. –К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. –С. 180-193.

Спеціальна література

63. Агарков М. М. Проблема злоупотребления правом в советском гражданском праве // Известия АН СССР. Отделение экономики и права. - 1946. - № 6.
64. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. -М., 1940.
65. Агарков М.М. Понятие сделки по советскому гражданскому праву // Советское государство и право. -1946. № 3-4.
66. Авилов Л. Е. Сделки РЕПО. Что понимается под сделкой РЕПО ? // эж-ЮРИСТ, № 19 (21) май 1998.
67. Азимов Ч.Н. О соотношении частного и гражданского права // Проблеми законності. -Харків: Національна юрид. академія України, 1995. -Вип. 30.
68. Алексеев С.С. Гражданская ответственность за невыполнение плана перевозок. -М., 1959.
69. Алексеев С.С. Об общих принципах советского социалистического права. Курс лекций. -Свердловск, 1963.
70. Алексеев С.С. Структура советского права. -М., 1975.
71. Алексеев С.С.Общая теория права. -Т. 1. -М.: Юридическая литература, 1981. -360с.
72. Алексеев С.С. Общая теория права. -Т. 2.-М.: Юридическая литература, 1982. -360с.
73. Анализ практики применения норм ГК РФ о злоупотреблении правом. Обзор судебных дел // эж-ЮРИСТ, № 20, май 2001.
74. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки. -К.: Знання-Прес, 2002.
75. Антимонов Б. С., Граве К. А. Договор трудового поручения // Ученые записки ВИЮН. 1955. -Вып.2.
76. Апанасюк М.П. Договір ренти: Автореф.дис...канд.юр.наук. -X., 2004. -18 с.
77. Аристотель. Сочинения: В 4-х т. Т. 4 / Перевод с древнегреческого. Общая редакция А. И. Доватура. - М.: Мысль, 1983.
78. Басин Ю.Г., Диденко А.Г. Дисциплинирующее значение оперативных санкций // Советское государство и право. -1983. –№. 4.
79. Безклубий I. А. Банківські правочини: цивільно-правові проблеми : Монографія. - К.:
80. Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2005. - 378 с.
81. Безклубий I. А. До питання про юридичну природу договору факторингу // Підприємництво, господарство і право. № 3.- 2005.
82. Белов В. А. Гражданское право: Общая часть: Учебник. - М.: АО «ЦентрЮрИнфоР», 2002.
83. Белов В. А. Банковские операции с ценными бумагами. Правовое регулирование банковской деятельности / Под ред. Е. А. Суханова. - М., 1997.
84. Белов В. А. Факторинг (юридическая природа и соотношение со смежными сделками) // Бизнес и банки. - 1998. - № 30.
85. Белякова А.М., Ворожейкин Е.М. Советское семейное право. -М., 1974.
86. Беляневич О. А. Господарський договір та способи його укладання: Навчальний посібник // Київ, Наукова думка, 2002.
87. Беляневич О.А. Господарське договірне право України. –К.: Юрінком Інтер, 2006.
88. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Пер. с англ. - М.: Изд-во МГУ, 1994.
89. Беляєва А.П. Принцип свободи договору в правовому регулюванні зовшшньоекономічного контракту: Автореф. дис. канд.юр.наук. -Харків, 2005.
90. Бирюкова Л. А. Злоупотребление правом в теории и практике применения норм о банковской гарантии // В кн.: Цивилистические записки: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 2. - М,: «Статут» - Екатеринбург: Институт частного права, 2002.
91. Бичуя Н. Факторинг в развитии мебельного бизнеса стран СНГ // Мебельный бизнес в СНГ. - февраль 2003, № 02. - С. 6
92. Білоусов С.М. Договір страхування господарських ризиків: Автореф.дис...канд.юрид.наук. -X., 1997.-16 с.
93. Блащук А. Відмова від виконання договору як підстава припинення зобов'язання // Юридична Україна. -2004. -№ 12.
94. Богатых Е.А. Гражданское и торговое право. -М.: ИНФРА-М, 1996.
95. Богданов Е. В. Предпринимательские договоры. - М.: «Книга сервис», 2003.
96. Боднар Т. В. Виконання договірних зобов'язань у цивільному праві. - К.: Юрінком Інтер, 2005.
97. Бородовський С. О. Укладення, зміна та розірвання договору у цивільному праві України // Дис. ... канд. юрид. наук. - К., 2005.
98. Брагинский М. И. Общее учение о хозяйственных договорах. - Минск: Наука и техника, 1967.
99. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Общие положения. - М.: Статут, 1997.
100. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Общие положения. Изд. 2-е.-М., 1999.
101. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Изд. 3-е. стереотипное. - М.: «Статут», 2001. -848 с.
102. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга третья: Договоры о выполнении работ и оказании услуг. - М.: «Статут», 2002. - 1038 с.
103. Братусь С.Н. Отрасль советского права: понятие, предмет, метод // Сов. гос-во и право. -1979.-№ 11.
104. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. -М.: Юридическая литература, 1963.
105. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. М.: Госюриздат, 1950. -365с.
106. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. -М., 1976.
107. Брунь А.Г. Договір оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення: Автореф.дис...канд.юр.наук. -X., 2003. -15 с.
108. Вакулович Е.В. Договір оренди транспортних засобів: Автореф.дис...канд.юр.наук. -X., 2002.-19 с.
109. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юрид.вузов. -М,: Новый Юристъ, 1998.
110. Венедиктов А. В. Государственная социалистическая собственность. - М., 1948.
111. Бенедиктова И. В. Договор доверительного управления имуществом. - X., 2004.
112. Верб С. А. Типовые и примерные договоры как средство правового регулирования общественных отношений // Договорная дисциплина в советском гражданском праве. - Свердловск, 1985.
113. Вердников В.Г., Кабалкин А.Ю. Гражданско- правовые формы товарно-денежных отношений. -М.: Юридическая литература, 1970.
114. Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій. –К.: Атіка, 2004. –624 с.
115. Вінник О.М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення. Монографія. –К.: Атіка, 2003. –352 с.
116. Вилкова Н. Г. Договорное право в международном обороте. - М.: «Статут», 2002. - 511 с.
117. Вильнянский С.И. Лекции по советскому гражданскому праву. -Харьков, 1958. -Ч. 1.
118. Витрянский В.В. Договор купли-продажи. К проекту второй части Гражданского кодекса РФ // Закон, 1994,№ 12.
119. Витрянский В. В. Существенные условия договора // Хозяйство и право, 1998, № 7. - С. 3-8.
120. Вовк Т., Друзенко Г.,3угравий Г., Качка Т., Коноваленко I., Парапан М., Перестюк Н. Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського Союзу та перспективи адаптації законодавства України. - Харків: Консум, 2002.
121. Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. -М., 1972.
122. Гавзе В.И. Социалистический гражданско-правовой договор. -М.: Юрид.лит, 1972. -168 с.
123. Гавзе Ф.И. Договор по Гражданскому кодексу // Еженедельник сов. юстиции. -1923. № 13.
124. -С. 289-293.
125. Гвоздев Б. 3. Факторинг. - М.: Ассоциация авторов и издателей «ТАНДЕМ». Издательство ЭКМОС, 2000.
126. Герценберг В. Э., Перетерский И. С. Обязательственное право. Гражданское уложение. Проект. Кн. V. СПб, 1914.
127. Гордон М. В. Система договоров в советском гражданском праве // Научные записки Харьковского юридического института. - Вып. 5. - X.: ХЮИ, 1954.
128. Господарське право: Практикум / За ред. В.С.Щербини. -К.: Юрінком Інтер, 2001.
129. Господарсько-правова відповідальність та господарські санкції // Університетські наукові записки.-2005. -№ 3. -С. 175-179.
130. Гостюк В. I. Цивільно